Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

Глинськ, село, Роменський район, Сумська область

У цьому селі/Цим селом/Це село

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
1
50%
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
1
50%
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим селом
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 2

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3188
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1834 раз.
Подякували: 656 раз.
Стать: Жінка

Глинськ, село, Роменський район, Сумська область

Повідомлення АннА » 13 березня 2017, 13:21

Глинськ.jpg
З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки.
Глинськ — село, центр сільської Ради, розташоване на правому березі річки Сули, за 40 км від районного центру. Дворів — 810, населення — 2373 чоловіка. Сільраді підпорядковані населені пункти Заруднівка, Сурмачівка, Чеберяки.

На території Глинська археологи виявили рештки поселення доби неоліту (IV тисячоліття до н. е.) та бронзи (II тисячоліття до н. е.), городище й курганний могильник скіфських часів (VIII—III ст. до н. е.), а також городище сіверян (VIII — IX ст.) та часів Київської Русі. Поблизу Сурмачівки та Чеберяків виявлено 2 курганні могильники періоду скіфів.

Глинськ відомий з 1446 року, коли він належав родоначальникові князів Глинських Лексаді. Назва села походить від невеличкої річки Глиняка, що протікає через село. Після возз’єднання України з Росією Глинськ став сотенним містечком Миргородського, з 1680 року — Лубенського полку.

В другій половині XVII—XVIII ст. жителі Глинська займалися, головним чином, хліборобством. Вирощували також тютюн, який збували роменським промисловцям. Розвинуте було садівництво, особливо вирощування т. зв. глинських слив-угорок, які мали великий попит на ярмарках у Ромнах. Частина населення займалася ремеслами. В містечку існували цехи хлібний, м’ясницький, гончарний, кушнірський, шевський, колісницький. У XVIII ст. далеко за межами містечка стали відомі глинські гончарі, що виготовляли високоякісну цеглу, кахлі, різноманітний посуд. Ремісницькі вироби знаходили попит на ярмарках у Ромнах, Лохвиці, Лубнах, Прилуках, Золотоноші.

Найбільш експлуатованою частиною населення були посполиті. Про їх тяжке становище свідчить скарга на сотника Жуковського, якому в першій половині XVIII ст. належав Глинськ. Селяни писали гетьманському уряду, що сотник «многіє здирства затіває, роботизни немилостивії накладає, також розбої великії чинить, мало до смерті іних поприбивав».

Після ліквідації полкового устрою в 1782 році Глинськ став повітовим містом Чернігівського намісництва. За адміністративним поділом 1802 року як волосний центр він увійшов до складу Полтавської губернії й був залишений поза штатом. У середині XIX ст. населення Глинська становило 1807 душ чоловічої статі, в т. ч. міщан — 329, козаків — 735, державних селян — 650, поміщицьких селян — 88. У місті було 495 дерев’яних будинків, ратуша. Щороку відбувалося 4 ярмарки. Діяло парафіяльне училище, в якому навчалося близько 30 учнів.

У результаті проведення реформи 1861 року близько 150 ревізьких душ Глинська та прилеглих хуторів одержали 22 десятини присадибної та 188 десятин польової землі (в середньому по 1,4 десятини на душу), за яку вони мали заплатити 9509 крб. 68 коп. викупу. Тимчасовозобов’язані селяни повинні були відробляти по 52 літні та 32 зимові чоловічі дні.

Після реформи економічне становище селян залишилося тяжким. З одержаних мізерних наділів вони не могли навіть прогодуватися, а треба було заплатити викупні платежі й численні податки. їх наділи поступово переходили до рук куркулів. На початку XX ст. з 671 двору в Глинську безкінних було 438 дворів, однокінних — 147, і лише 12 куркулів мали від 3 до 8 коней і землі від 20 до 40 десятин. Не легшим було становище глинських ремісників. За даними 1894 року, в місті налічувалося 56 господарств гончарів, що мали 42 десятини землі, з них 11 засівали менше десятини і лише одне господарство сіяло понад 6 десятин. Щоб якось проіснувати, глинські селяни й ремісники йшли на відхожі промисли. Наприкінці 90-х років близько 300 сімей щороку шукали заробітку на стороні.

Безземелля, жорстока експлуатація викликали обурення селян. Під час революції 1905—1907 рр. трудящі Глинська виступили проти поміщиків і глитаїв. 21 листопада 1905 року в місті відбулася селянська сходка, на яку зібралося 200 чоловік. 17 вересня 1906 року група революційно настроєних селян влаштувала в урочищі Яруватому мітинг, на якому промовці роз’яснювали селянам справжню суть політики царського уряду, доводили, що землю й свободу можна здобути лише революційним шляхом. Про події в Глинську стало відомо поліції. Наприкінці вересня 1906 року заарештували активних учасників мітингу. Всі вони були заслані до Сибіру.

Столипінська аграрна реформа посилила зубожіння й класове розшарування селян. У 1910 році з 608 господарств Глинська 225 зовсім не мали землі, 99 — орендували її. Ремеслами займалися 150 господарств. Глинськ, хоч і вважався містом, лишався поселенням сільського типу. Промислових підприємств не було. В 1910 році з 602 будинків тільки один був кам’яний. Вулиці не освітлювалися. Лише в 1905 році в місті з’явився лікар, у 1910 році діяла земська лікарня на 15 ліжок, яка обслуговувала й села волості.

Наприкінці XIX ст. більш як на 3,5 тис. жителів міста діяли народне училище (149 учнів) і дві церковнопарафіяльні школи (95 учнів). Деякий час існувало вище початкове училище (20 учнів), при якому працювали дворічні курси вчителів. Звичайно, ці навчальні заклади не могли охопити всіх дітей шкільного віку. 1899 року в Глинську відкрито школу гончарного виробництва, де навчалося 28 хлопчиків. На все місто існувала лише одна бібліотека, заснована 1898 року. В березні 1912 року відкрито публічну бібліотеку, але через кілька місяців за розпорядженням полтавського губернатора її закрили.

Нового лиха й страждань завдала трудящим Глинська перша світова імперіалістична війна. Більшість чоловіків мобілізували на фронт. У селян реквізували тягло. Господарства занепадали, значно скоротилися посівні площі. Через нестачу робочої сили занепало й місцеве кустарне виробництво. Серед населення Глинська наростало невдоволення. Поліцейський пристав зазначав у середині 1916 року, що жителі ненавидять поліцію, погрожують покінчити з властями після закінчення війни.

Про повалення самодержавства в Тлинську стало відомо на початку березня 1917 року. Через деякий час у місті був створений комітет, який мав намір приступити до розподілу поміщицьких земель. Однак органи буржуазного Тимчасового уряду стали на перешкоді цьому.

Глинська біднота гаряче вітала перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції, та владу в місті захопили ставленики буржуазно-націоналістичної Центральної ради, які вживали всіх заходів, щоб придушити боротьбу селян за проведення в життя Декрету про землю. Після проголошення України Радянською республікою боротьба проти Центральної ради посилилась. На початку січня 1918 року за допомогою революційного загону харківських робітників у повіті встановлено Радянську владу. 10 січня створено Глинський ревком, який насамперед розподілив частину поміщицьких земель між безземельними й малоземельними господарствами.

Дальше розгортання радянського будівництва перервав наступ німецьких загарбників. Наприкінці березня 1918 року вони захопили Глинськ і разом з буржуазними націоналістами встановили режим кривавого терору. В місті лютував каральний загін куркуля Капусти. У травні він заарештував і кинув до роменської в’язниці колишніх фронтовиків більшовиків М. Крутеня, М. Тимченка, М. Сулиму, С. Скибу. У селян відібрали землю та майно й примусили платити велику контрибуцію.

Наприкінці червня 1918 року до Глинська прибув представник Полтавського підпільного комітету РКП(б), з участю якого в середині липня 1918 року організаційно оформився партійний осередок у складі 8 чоловік. Основним завданням більшовики вважали розгортання партизанської боротьби проти окупантів. Вони організували партизанський загін, командиром якого став П. Титаренко. 17 жовтня 1918 року партизани обеззброїли гетьманську варту в Глинську, зайняли волосне правління і створили ревком у складі В. Булави, А. Пучка та інших, який відновив у місті Радянську владу. На початку листопада 1918 року в районі хутора Олави відбувся бій між гетьманцями й партизанами. Гетьманці були розбиті й відступили до Ромен, а глинські партизани на станції Ріпки з’єдналися з ведмежівськими. Об’єднаним загоном командував А. Мазоха, колишній солдат, який за участь у революційних подіях 1905 року просидів 12 років у в’язниці. Проте ще понад місяць партизанам довелося вести боротьбу проти петлюрівців. Лише наприкінці січня 1919 року частини Червоної Армії з допомогою партизанів вибили їх з повіту, в т. ч. і з Глинська. В місті було відновлено Радянську владу і створено ревком. Велику роль у зміцненні Радянської влади відіграв комітет бідноти. Він контролював виконання законів Радянського уряду, допомагав продзагонам вилучати хліб у куркулів. Улітку для боротьби з денікінцями, які наступали з півдня, Глинський ревком та комбід сформували загін добровольців із 120 чоловік і відправили його на фронт.

17 серпня 1919 року білогвардійці захопили Глинськ. Підвела голову місцева контрреволюція. Почалися знову арешти й грабежі. Денікінці 11 разів провадили повальні обшуки, під час яких забирали все, що потрапляло під руку. У листопаді 1919 року партизанський загін під командуванням Д. М. Слюсаревського вибив дені-кінців з Глинська і протягом 10 днів утримував його. Але сили були нерівні. Вороги захопили багатьох партизанів у полон і по-звірячому розправилися з ними. Загинули брати Гаврило, Дмитро і Гнат Савченки, Юхим та Степан Даники, Григорій і Семен Королі, Петро та Йосип Сльоза, Д. Манько, І. Тягнибіда, П. Кабак, М. Гвоздик та інші. 29 листопада 1919 року спільним ударом 3-ї Особливої кавалерійської бригади та місцевих партизанів Глинськ був визволений від білогвардійців. 8 грудня 1919 року в місті створено військово-революційний комітет на чолі з Р. Пучком. Глинські партизани влилися до лав Червоної Армії. За рішенням повітового ревкому Глинському ревкому було передано 5 тис. крб. для подання допомоги населенню, яке потерпіло від білогвардійського терору.

В березні 1920 року відбулися вибори до Глинської Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів, якій ревком передав усю повноту влади. У квітні відновив роботу партійний осередок. Комуністи спрямували зусилля трудящих на подолання післявоєнної розрухи. Особлива увага приділялася боротьбі з епідеміями, забезпеченню шкіл та лікарень паливом. Сім’ям червоноармійців та біднякам допомогли посівним матеріалом. У вересні 1920 року Глинська Рада та партосередок провели тиждень селянина, під час якого відремонтовано 13 будинків, багато господарських споруд, велику кількість сільськогосподарського реманенту бідноти та середняків. Тоді ж організовано споживче товариство.

Радянське будівництво здійснювалося в умовах гострої класової боротьби. Восени 1920 року активізувалася куркульська банда, яка тероризувала населення. В грудні 1920 року за допомогою загонів Червоної Армії бандитизм у волості ліквідовано.

Багато зробив для налагодження мирного життя комітет незаможних селян, створений наприкінці 1920 року. Члени КНС виявляли в куркулів надлишки хліба й розподіляли його між біднотою, організовували спільний обробіток землі і збирання врожаю. Всі члени партосередку входили до КНС. 1920 року виникла перша сільськогосподарська артіль «Червона зірка» (з 1924 р.— ім. Шмідта), яка мала 10 десятин землі.

Разом з комсомольським осередком, створеним у липні 1921 року, КНС провів збір коштів і хліба для голодуючих Поволжя та південних губерній України. Від Глинської волості було відправлено вагон хліба. У вересні 1922 року в Глинську відкрито дитячий будинок для дітей-сиріт з голодуючих губерній. Всі села волості здали для дитбудинку по 300 аршинів полотна та 30 ряден, переселенцям з Поволжя надали притулок, допомогли пережити тяжкий час. Для бійців Червоної Армії комсомольці й молодь зібрали понад 100 кожухів.

У 1923 році, в зв’язку з проведенням адміністративно-територіальної реформи, Глинськ віднесено до категорії сіл. Тоді ж він став районним центром Роменського округу. 1935 року район ввійшов до складу Чернігівської області, 1939 року — Сумської. 1959 року Глинський район ліквідовано, а село як центр сільради приєднано до Роменського району.

Сільська Рада і партійний осередок головну увагу приділяли відбудові й піднесенню сільського господарства. Глинський КНС організував машинне товариство, допоміг сільській бідноті відремонтувати інвентар, посівна комісія вживала всіх заходів, щоб кожен клаптик землі незаможників не лишився незасіяним. У селі виникло також гончарне кооперативне товариство, пожвавішала торгівля. 1925 року товарооборот споживчої кооперації у 2,5 раза перевищував товарооборот приватних крамниць.

Сталися значні зрушення в галузі освіти й культури. На кінець відбудовного періоду в Глинську працювала семирічна школа, в якій навчалося 360 учнів. При школі була бібліотека, що налічувала понад 2,5 тис. книжок. Діяло професійно-технічне училище, створене в 1920 році, в якому 1925 року навчалося 45 учнів і працювало 7 учителів, відкрито школу та пункти лікнепу, хату-читальню, комуністичний робітничий клуб, яким керував партосередок, і три бібліотеки. Наприкінці року виникли культосвітні організації, які об’єднували молодь. Вони створили клуб, де працювали драматичний, хоровий, музичний та бібліотечний гуртки.

Після XV з’їзду ВКП(б) в Глинську, як і в усій країні, розгорнувся рух за колективізацію сільського господарства. Партійний і комсомольський осередки, КНС вели роз’яснювальну роботу серед населення. Наочним прикладом переваг колективного господарювання була артіль «Незаможник» (колишня ім. Шмідта), яка зростала рік у рік. У 1926 році вона мала 75 десятин землі, у 1929 році — вже 300 десятин. У березні 1930 року виникла ще одна сільськогосподарська артіль— ім. 8 Березня. На кінець 1933 року колективізацію в Глинську в основному завершено; в селі було 4 колгоспи: ім. Литвинова, ім. Будьонного, «Червоний господар» та «Нова зірка». Організаційно-господарському зміцненню артілей сприяло поповнення керівних органів комуністами й комсомольцями та широке розгортання соціалістичного змагання. Уже в 1935 році колгоспи зібрали в середньому по 12 цнт зернових з гектара. По вирощуванню тютюну одне з перших місць у районі посів колгосп ім. Будьонного.

Серед трудівників Глинська широкого розвитку набув стахановський рух. 1936 року в селі змагалося 15 колгоспних ланок. Ланки М. Рябушко, Н. Литвиненко, X. Слюсаренко, М. Олійник, П. Швайки одержували високі сталі врожаї цукрових буряків та тютюну. Зокрема, ланка М. Рябушко з колгоспу ім. Литвинова щороку вирощувала по 300 цнт цукрових буряків та по 55 цнт тютюну з кожного гектара закріпленої за нею площі. Невпинно поліпшувався добробут колгоспників. У 1940 році вони одержали на трудодень по 4 кг зерна та по 1 крб. грішми.

Розгорнула виробництво промартіль «Червоний керамік», створена в середині 30-х років на базі гончарного кооперативного товариства. В 1940 році вона давала 200 тис. штук черепиці, 100 тис. штук вогнетривкої цегли та багато високоякісного гончарного посуду.

Глинськ забудовувався новими, добротними будинками. В селі споруджено дільничну лікарню, в 1937 році відкрито пологовий будинок. З 1930 року село було радіофіковане й частково електрифіковане. В 1936 році семирічна школа перетворена на середню, яку відвідували близько 500 учнів, діяв дитячий будинок. На базі профтехучилища в 1930 році створено склофарфоровий технікум, що готував кадри для керамічної промисловості. Напередодні Великої Вітчизняної війни неписьменність серед дорослих в основному ліквідовано. 1935 року відкрито вечірню школу для молоді, створено 2 політшколи, які відвідувало 63 комсомольці.

Віроломний напад фашистської Німеччини на нашу країну перервав мирну працю радянських людей. Трудящі Глинська разом з усім народом стали на захист соціалістичної Вітчизни. Переважна більшість чоловіків пішла до лав Червоної Армії, решта жителів працювала не покладаючи рук, щоб вчасно зібрати багатий урожай. Коли постала безпосередня загроза окупації, для організації підпільної роботи в тилу ворога була залишена група комуністів: І. А. Кузьменко, С. І. Луцій, Д. П. Пазенко, В. Т. Мелешко, С. Д. Галай, Л. Д. Кашуба та ін.— всього 13 чоловік. У серпні 1941 року затверджено підпільний райком КП(б)У в складі трьох чоловік.

10 вересня 1941 року фашисти захопили Глинськ і встановили режим кривавого терору. Вже в перші дні окупації загинули завідуючий парткабінетом Ю. К. Маруня, директор школи О. Я. Жура, редактор районної газети «Більшовик» Є. Д. Даник, одні з перших колгоспників Я. Г. Покушалов і В. Т. Мелешко та ін. Всього фашистські кати стратили 25 жителів Глинська, 281 чоловіка вивезли на каторгу до Німеччини. На узліссі урочища Олександрівни поховано 260 чоловік — активістів та колгоспників Глинська й навколишніх сіл, розстріляних на цьому місці.

Ні катування, ні розстріли не зламали радянських людей. Члени підпільної групи вели серед населення агітаційну й роз’яснювальну роботу. Трудящі Глинська ховали хліб, продукти, саботували заходи окупантів. У січні 1942 року фашистам вдалося натрапити на слід підпільників. 8 чоловік заарештували й розстріляли. Загинув і член підпільного райкому партії С. І. Луцій. У лютому 1942 року райком організував другу групу, до складу якої ввійшло 25 чоловік. Вона мала радіоприймач, видавала підпільну газету «Бий окупантів!» (згодом — «Партизанські вісті»), друкувала й розповсюджувала листівки, влаштовувала диверсії. Патріоти спалили міст через Сулу, виводили з ладу машини, молотарки.

Відважно билися з ворогом жителі Глинська й на фронтах Великої Вітчизняної війни. У лавах Червоної Армії перебувало понад тисячу чоловік, з них 260 загинули смертю хоробрих. За мужність і героїзм 629 чоловік нагороджено орденами й медалями. Особливо відзначився лейтенант Г. Волнянський, артилерійський підрозділ якого наприкінці жовтня 1941 року мужньо захищав підступи до м. Тули. Артилеристи знищили 14 фашистських танків. Ворог не пройшов. Г. Волнянський посмертно нагороджений орденом Леніна.

Глинськ був визволений від німецько-фашистських окупантів 16 вересня 1943 року частинами 340-ї стрілецької дивізії 50-го стрілецького корпусу. Гітлерівці завдали селу величезних збитків. Вони зруйнували більшу частину господарських будівель, понад три чверті жител, знищили або вивезли худобу й майно колгоспів. Робочої худоби залишилося 20 проц. (до рівня 1941 року), в т. ч. продуктивної — лише 8 проц. Посівна площа скоротилася в порівнянні з 1940 роком у 2,5 раза. Повністю були зруйновані місцева електростанція, кінотеатр, клуб, школа, бібліотека. Загальна сума збитків перевищила 2 млн. карбованців.

Парторганізація й сільрада вживали всіх заходів, щоб у найкоротші строки відродити громадське господарство. Люди працювали, не шкодуючи сил. Незважаючи на гостру нестачу робочої сили, машин, до початку грудня 1943 року колгоспи повністю обмолотили хліб і виконали хлібопоставки державі. Трудящі Глинська чим могли допомагали рідній Червоній Армії розбити ворога. До середини 1944 року вони зібрали 175 тис. крб. на будівництво танкової колони «Колгоспник Сумщини». Майже на 250 тис. крб. передано подарунків бійцям Червоної Армії та дітям-сиротам.

Глинський сільвиконком створив постійні будівельні бригади, які ремонтували й споруджували будинки насамперед потерпілим під час окупації і сім’ям військовослужбовців. Тільки в колгоспі ім. Будьонного в 1945 році зведено 5 і відремонтовано 12 будинків. У 1945 році відновив роботу дитячий будинок, де виховувалися близько 200 сиріт.

Самовіддано трудилися хлібороби на колгоспних ланах. В артілі ім. Будьонного 7 косарів та 13 жінок-жниць у 1944 році зібрали врожай на 175 гектарах. Особливо відзначилися сімдесятирічні в’язальниці М. Разін та П. Рябко, які виконували норму на 140 проц. Колгоспи ім. Литвинова та ім. Куйбишева завершили збирання врожаю за 12 робочих днів. На відбудову шахт Донбасу та заводів Маріуполя з Глинська виїхало 120 комсомольців.

Велику допомогу у відбудові господарства Глинська та району надала держава. Крім кредитів, лише в 1945—1946 рр. колгоспи одержали 10 900 цнт насіння зернових культур, понад 9 тис. цнт фуражу, 208 голів коней, 165 голів продуктивної худоби. Надходив будівельний матеріал. Уже в 1948 році відбудовано 442 житлові будинки, 563 виробничі приміщення й 123 культурно-побутові заклади. На турботу партії та уряду трудящі відповідали ще вищою трудовою активністю. В колгоспах розгорнулося соціалістичне змагання, яке очолили комуністи. До 1948 року повністю відновлено довоєнні посівні площі. Кожен з колгоспів мав по 4 тваринницькі ферми, причому поголів’я великої рогатої худоби перевищило рівень 1940 року на 13 процентів.

На кінець четвертої п’ятирічки певних успіхів досягли промислова артіль «Червоний керамік», яка план 1949 року виконала на 258 проц., і торфартіль, що була однією з передових в області,— в 1948 році вона посіла друге місце.

Поряд з відбудовою господарства налагоджувалося й медичне обслуговування населення, розвивалася народна освіта. В 1948 році вже працювали районна лікарня на 50 ліжок, пологовий будинок, амбулаторія, дитяча консультація. В 1944 році відкрилися середня школа, на початку 1948 року зробив перший набір учнів індустріальний технікум.

У 1950 році в Глинську на базі 5 дрібних артілей створено колгосп ім. Свердлова. За ним закріплено 4699 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2913 га орної землі. Об’єднання колгоспів зміцнило економічну базу господарства, що дозволило розширити капітальне будівництво. В колгоспі споруджено цегельний завод, електростанцію. Почалася механізація тваринницьких ферм. І все ж окремі ділянки господарства ще відставали. Партійна організація й правління колгоспу вжили ряд організаційних заходів, була зроблена перестановка кадрів, частина з них замінена більш кваліфікованими, замість рільничих бригад створено комплексні. Докорінно перебудовано й роботу правління. Поліпшилася політико-виховна робота серед колгоспників. Центр агітаційно-масової роботи перемістився в бригади. Для підвищення кваліфікації кадрів у колгоспі відкрито школу передового досвіду, курси й семінари з агротехніки та конкретної економіки. Вже в 1965 році там навчалося 50 чоловік. Значно зросла культура землеробства. В колгоспі запроваджено десятипільну польову сівозміну, прогресивну агротехніку, комплексну механізацію виробничих процесів, підібрано кращі сорти зернових культур. 1965 року рівень механізації в рільництві досяг 85 проц. Було намічено шляхи дальшого розвитку тваринництва. Завдяки вжитим заходам у 1966 році колгосп одержав урожай зернових по 21,3 цнт з гектара, в т. ч. озимої пшениці — по 32,6 цнт, вироблено на 100 га угідь по 407 цнт молока, по 67,5 цнт м’яса. 10 кращих колгоспників за трудові успіхи відзначені високими урядовими нагородами, зокрема, орден Трудового Червоного Прапора вручено дояркам В. Д. Біжик, О. М. Костоглод, голові колгоспу М. І. Калевичу, механізаторові В. Д. Фуртату.

Хлібороби села активно включились у рух за комуністичну працю. Першими ударниками комуністичної праці стали кращі механізатори колгоспу О. П. Дорогокупля, М. Й. Трохименко, А. А. Гук, які денні норми виконували на 115—120 проц. Завдяки самовідданій праці колгоспників, постійному контролю з боку партійної організації основні завдання восьмої п’ятирічки були виконані колгоспом за 4 роки 9 місяців. Понад план державі продано 2223 тонни зерна, 1940 тонн молока, 219 тонн м’яса. За досягнуті успіхи передовиків нагороджено орденами й медалями, з них орденом Леніна — доярку А. М. Дорогокуплю.

Новими виробничими досягненнями зустріли колгоспники 50-річчя утворення СРСР. Незважаючи на несприятливі погодні умови, вони виростили в 1972 році в середньому по 24 цнт зернових з гектара, а друга комплексна бригада зібрала по 26 цнт зернових і по 270 цнт цукрових буряків з гектара.

Високі прибутки колгоспу дозволили розширити матеріально-технічну базу господарства, вести велике капітальне будівництво. В 1972 році в колгоспі було 10 комбайнів різних типів, 33 трактори, 17 автомашин та багато іншої техніки. Тільки за восьму п’ятирічку побудовано 2 кормоцехи, телятник на 200 голів, будинок тваринників та ін. Колгоспний цегельний завод, крім цегли, виготовляє кільця для криниць, високоякісну черепицю, гончарний посуд. Значно підвищилась оплата праці колгоспників. Середня місячна зарплата їх становить понад 110 карбованців.

Нині Глинськ — велике впорядковане село. Його широкі вулиці забудовано за останні 10 років добротними, критими шифером, черепицею та залізом будинками. В побуті трудівників стали звичними холодильники, пральні машини, телевізори, сучасні меблі тощо. До послуг населення будинок побуту й 17 спеціалізованих магазинів і ларків.

Сільрада велику увагу приділяє охороні здоров’я населення. В селі діє лікарня на 100 ліжок, де працює 9 лікарів і 47 чоловік середнього медперсоналу. Колгоспників, які потребують санаторного лікування, колгосп забезпечує путівками.

Значного розвитку набули освіта й культура. В середній школі навчається понад 360 дітей і працює 20 досвідчених педагогів. Школа має добре обладнані кабінети та майстерні. Для дітей з сусідніх сіл є гуртожиток. У 1968 році замість Глинського дитячого будинку відкрито школу-інтернат. Того ж року до Глинська з Ромен переведено сільське професійно -технічне училище, яке щороку випускає близько 400 спеціалістів для сільського господарства району.

Центром культмасової роботи є будинок культури, при якому працюють гуртки художньої самодіяльності. Тут влаштовуються концерти, лекції, зустрічі з ветеранами праці та Великої Вітчизняної війни. Глинська бібліотека налічує 30,8 тис. примірників книжок.

Провідна роль у виробничій діяльності та культурному житті села належить комуністам, яких понад 100 чоловік, об’єднаних у 5 первинних партійних організацій. Понад 500 комсомольців колгоспу, школи, профтехучилища є надійною опорою в роботі партійної організації села.

До сільської Ради депутатів трудящих обрано 43 депутати, з них 19 колгоспників. Серед обранців народу — 22 комуністи. При сільраді діють 5 постійних комісій, які регулярно розглядають важливі питання виробництва, побуту й культури села, підтримують тісний зв’язок з громадськими організаціями.

Керуючись рішеннями XXIV з’їзду КПРС, трудящі Глинська добиваються все нових успіхів у творчій праці, вносять гідний вклад у справу будівництва комунізму.

О. М. ДЯЧЕНКО, Г. А. ТРОНЕНКО
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3188
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1834 раз.
Подякували: 656 раз.
Стать: Жінка

Re: Глинськ, Роменський район, Сумська область

Повідомлення АннА » 13 березня 2017, 21:02

Неподалік від села Андріяшівки, на правому березі річки Сули знаходиться старовинне, з багатовіковими гончарними традиціями село Глинськ. з де на початку ХХ ст. існувала керамічна школа. Назва цього поселення походить від наявності великих запасів різноманітної глини. Вперше Глинськ згадується в літописах ХІІ ст., як руське поселення на водному шляху — річці Сулі. З тих часів збереглася назва місцевості в південній частині поселення — гора Замок, яка була вигідною для оборони протягом тисячоліть. Вона має видовжене підвищення заввишки близько 40 м і завдовжки близько 600 м. З неї на декілька кілометрів в обидва боки проглядається долина річки Сули, за якою розляглася рівнина. Під час Литовської доби Глинськ був прикордонним містом на межі між Великим князівством Литовським і Диким полем, яким володіла Золота Орда. У цей період з волі литовського князя Вітовта Глинськ став вотчиною удільних князів Глинських. Під час польського панування в Глинську князь Вишневецький (1612 – 1651 рр.) мав одну із своїх резиденцій, будівля якої не збереглася. В околицях Глинська князь Вишневецький полюбляв полювати, крім того і сприяв розвиткові ремесел у своїх володіннях. Саме за його часів засновано цехи глинських ремісників. Під час Гетьманщини (1654 – 1765 рр.) тут була сформована Глинська сотня, приписана до Миргородського полку. Наприкінці XVIII ст., після ліквідації полкового устрою України, Глинськ став повітовим центром Чернігівського намісництва і жалуваною грамотою цариці Катерини ІІ йому були присвоєно такі самі привілеї й переваги, як і Києву. Згодом Глинськ опинився в складі Малоросійської губернії. Наприкінці XVIII ст. у Глинську було вісім ремісничих цехів — кравецький, ткацький, колісницький, шевський, різницький, ковальський, калачницький, гончарський. Близько двох десятків гончарних цехів виготовляли високоякісну цеглу, кахлі, різноманітний посуд і гончарні димарі.
http://be-inart.com/post/view/1196
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3188
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1834 раз.
Подякували: 656 раз.
Стать: Жінка

Re: Глинськ, Роменський район, Сумська область

Повідомлення АннА » 13 березня 2017, 21:28

Глинських гончарів запрошували на роботу до Києво – Печерської Лаври, аби вони збагатили київську кераміку своїми технологічними секретами. У 1802 році «заштатний город» Глинськ увійшов до складу Роменського повіту новоствореної Полтавської губернії. У XIX ст. тут було п’ять цехів, серед яких: гончарний, колісний, чинбарний. Частини села Глинська мають своєрідні назви: Глиняк, Ліс, Заруднівка, Поділ, Королівка, Томашівка, Гора, Острів. У 20 – х роках XX ст. на Подолі жило близько 150 гончарів. Хліборобство в гончарів було допоміжним заняттям. У Глинську проживали цілі покоління гончарів, секрети майстерності яких передавалися від батьків до синів та онуків. Це покоління Маликів, Мільків, Драчів та ін.
http://be-inart.com/post/view/1196
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера Г

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: Bing [Bot], D_i_V_a, Google [Bot], Google Adsense [Bot], sergm, ukrgenealogy, Ярина