Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

ГЕНІЧЕСЬК, місто, Херсонська область

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3173
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1826 раз.
Подякували: 653 раз.
Стать: Жінка

ГЕНІЧЕСЬК, місто, Херсонська область

Повідомлення АннА » 08 травня 2017, 19:42

ГЕНІЧЕСЬК – місто Херсонської обл., райцентр. Розташов. на узбережжі Утлюцького лиману Азовського м. і протоки Тонкої, яка з'єднує лиман із затокою Сиваш. Залізнична ст. Морський порт. Нас. 23,1 тис. осіб (1998).
Уперше згадується під 1784, хоча місцеві соляні озера використовувалися здавна.
Назва Генічеськ походить від тюркського "дженіче" ("тонкий").
Перші поселенці називали його також Усть-Азовськом. Дві назви певний час співіснували.
1835 від Генічеська по піщаній косі Арабатська Стрілка прокладено поштовий тракт до Феодосії. Поселення стає значним торговим центром, розпочинається буд-во порту.
В 1837 Генічеськ дістав статус м-ка. Входив до складу Мелітопольського пов. Таврійської губ.
В трав. 1855 під час Кримської війни 1853–1856 зазнав значних руйнувань від дій англо-франко-турец. флоту.
Поштовх екон. розвитку Генічеська надала залізниця (1876 сюди проклали залізничну гілку від лінії Лозова–Сімферополь). 1897 тут налічувалося 8,1 тис. жителів.
1903 Генічеськ одержав статус міста.
За часів української революції 1917–1921 Генічеськ – зона сел. повстанських рухів.
1921 – повітовий центр Запоріз. губ.
Від 1923 – райцентр Мелітопольської округи Катеринославської губ., 1932–39 – Дніпропетровської, 1939–44 – Запорізької, з 1944 – Херсонської областей.
1938 Генічеськ дістав статус міста районного підпорядкування.
У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 під час гітлерівської окупації від 19 верес. 1941 по 30 жовт. 1943 зазнав значних втрат.
До квіт. 1944 у Генічеську велися бої за Арабатську Стрілку.
Нині поруч із Генічеськом розташов. заповідна зона на островах Азовського м. і Сиваша (існує з 1927).

Зображення
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3173
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1826 раз.
Подякували: 653 раз.
Стать: Жінка

Re: ГЕНІЧЕСЬК, місто, Херсонська область

Повідомлення АннА » 09 травня 2017, 17:38

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки.
Генічеськ— місто районного підпорядкування, центр району. Розташований у південно-східній частині Приазовської низовини, на узбережжі Утлюцького лиману Азовського моря і протоки Тонкої, яка з’єднує лиман з Сивашем. Відстань до Херсона — 216 км. Залізнична станція і порт. Населення 20031 чоловік.

Найдавнішими слідами заселення території, на якій розкинулося сучасне місто, є курганні поховання епохи пізньої бронзи (друга половина II — початок І тисячоліття до н. е.). До більш пізнього часу належить знайдена на Арабатській Стрілці (поблизу Генічеська) вапнякова антропоморфна стела II—III ст. н. е. з сарматським знаком. Під містом збереглися до наших днів великі підземні ходи. їх виникнення не з’ясоване. Деякі з них простяглися на 4—5 кілометрів.

Перша згадка про місто належить до 1784 року, коли на берегах Азовського моря та Сивашу виникло невелике поселення Генічеськ. Назва його походить від слова «дженіче», що означає у перекладі з тюркської «тонкий». Перші поселенці називали його Усть-Азовськом. Назви Генічеськ і Усть-Азовськ деякий час існували паралельно. Жителі Генічеська займалися хліборобством, вівчарством та рибальством. Тут містилася також контора солепромислу, якій належали соляні склади.

У 1835 році від Генічеська по Арабатській Стрілці прокладено поштовий тракт до Феодосії. Розташований на шляху, Генічеськ незабаром став одним з центрів, через який з Приазов’я за кордон експортували хліб, сіль, вовну. Тоді ж з’явилися і перші споруди майбутнього порту. Генічеськ, що 1837 року дістав статус містечка, до березня 1918 року входив до складу Мелітопольського повіту Таврійської губернії.

Під час Кримської війни 1853—1856 рр. Генічеськ був одним з найближчих тилів російської армії, де зосереджувалися резервні війська, ополченці, а також запаси продовольства для армії, що захищала Севастополь. У травні 1855 року кораблі ворожої ескадри прорвалися в Азовське море і підпалили 130 човнів з продовольством, котрі стояли в протоці, а також зерно і кам’яне вугілля на березі. Значних руйнувань зазнало і саме місто. 1885 року Генічеськ мав уже 321 двір, пошту, 2 заїжджі двори, 3 винні склади, трактир, працювали невеликий цегельний завод, столярна і бондарна майстерні, торгували 42 невеличкі крамниці. Тричі на рік відбувалися ярмарки, а кожної неділі — базар.

Головним заняттям населення, більшість якого за своїм станом належала до державних селян, було хліборобство. До 1875 року закріплену за общиною землю ділили лише на ревізькі душі, хоч насправді чоловічого населення було значно більше.

У пореформений час відбувається процес розшарування селянської громади на бідняків і багатіїв. За даними земської статистики, щоб вести самостійно селянське господарство у Таврії, потрібно було мати не менше 4 голів робочої худоби і 15—16 десятин землі. Та не всі селяни мали змогу обробляти свої наділи, бо не вистачало робочої худоби і сільськогосподарського реманенту. Так, 138 дворів не мали плугів, 126 — ніякого реманенту, 118 — потрібної кількості робочої худоби, 73 господарства засівали менше 10 десятин, а 47 — зовсім не мали посівів. Бідняцькі господарства змушені були або зовсім залишати свої наділи, або за безцінь здавати землю в оренду заможним селянам. Місцеві куркулі (30 дворів) зосередили у своїх руках понад 1,3 тис. десятин землі. В той же час бідняцькі верстви були приречені на пошуки випадкових заробітків. 118 чоловік з 97 сімей постійно вдавалося до них. Тільки на соляних промислах Генічеська, де щороку видобувалося близько 5 млн. пудів солі, працювало понад 2 тис. сезонників, що збиралися сюди з різних місць Росії. Робочий день тривав 12—14 годин. Під нестерпно палючим сонцем возили робітники шестипудові тачки, згинаючись від натуги, сіль до крові роз’їдала шкіру на долонях рук. Навесні кілька робітників впрягалися у кам’яний коток і вирівнювали дно басейну. Буртували сіль і навантажували її у вагони вручну.

Багато розорених селян Генічеська шукали заробітків у порту, обсяг перевезень в якому помітно зростав, особливо з 1876 року, коли від новозбудованої залізниці Лозова—Сімферополь проклали залізничну вітку до Генічеська. З порту щороку відправлялося близько 4 млн. пудів зерна на експорт. На зовнішньому рейді кидали якорі судна під прапорами багатьох країн світу. У містечку осідали представники торговельних контор з різних країн. З’явилися й місцеві купці. Незабаром німець-колоніст спорудив п’ятиповерховий млин, один з найбільших на півдні України.

Проте Генічеськ ще довгий час лишався звичайним заштатним містечком. За описом, складеним 1882 року, в ньому налічувалося 427 будинків, проживало 1330 чол., у т. ч. 72 іноземці. Працювала поштова контора, торгувало 20 приватних крамниць, було 10 трактирів, горілчаних і винних складів. У центрі височів кам’яний собор. Навколо нього курний майдан — «привоз». Варто було проїхати возом, як услід підіймалися клуби пилу, котрий годинами тримався в повітрі й повільно осідав на покрівлі будинків. Не вистачало питної води. Єдине джерело було за 5 верстов від Генічеська. У нічні години містечко поринало у темряву, бо крім однієї вулиці, де жили місцеві багатії, жодна не освітлювалась.

На початку 90-х років XIX ст. в Генічеську відкрито митну і лоцмейстерську дільниці, відділення Петербурзького міжнародного комерційного банку. Крім порту та соляних промислів, працювали також чавуноливарні майстерні, два цегельні заводи, млин, невеликі рибокоптильні, шість лісних і рибний склади, бондарня, столярня, фабрика зельтерської води. Зростала й кількість населення. За переписом 1897 року в Генічеську вже налічувалося 8,1 тис. жителів. У 1903 році він одержав статус міста.

Революційний рух в країні та активізація діяльності соціал-демократичних організацій сприяли залученню до політичної боротьби широких верств населення. У Генічеську виникає і розгортає свою -діяльність соціал-демократичний гурток. З травня 1904 року на вулицях міста з’явилися прокламації антиурядового-змісту. Поліції вдалося заслати до гуртка провокатора, за доносами якого в липні—серпні почалися арешти. У листопаді, після недовгої перерви, гурток знову поновив свою діяльність. До кінця 1905 року він вважався відділенням Мелітопольської організації РСДРП, а з початку 1906-го діяв як самостійна організація РСДРП. Вона об’єднувала 50 членів, мала невелику бібліотеку. З п’яти членів комітету один відповідав за роботу серед селян. Організація влаштовувала мітинги й масовки, проводила збирання коштів, головним чином для допомоги безробітним, керувала профспілками через своїх членів, що входили до цих спілок. Збираючись на мітинги, їх учасники ставили вимоги не тільки економічного характеру, а й про надання політичних свобод. Так, у наказі членам Державної думи, прийнятому на багатолюдному мітингу 29 травня 1906 року, жителі Генічеська заявили про свою підтримку і готовність добиватися негайного скасування смертної кари, «…амністії усім без винятку борцям за народну справу, віддання до суду катів народу і насильників…», конфіскації поміщицької землі тощо.

В ніч з 28 на 29 травня група робітників захопила приватну друкарню і надрукувала 5 тис. листівок «Люди добрі!», які закликали селян ставати до боротьби проти самодержавства. В популярній форм^ в листівці давалася оцінка реакційних позицій Думи в аграрному питанні. Закінчувалась вона закликом готуватися до боротьби за кращу долю трудящих. Соціал-демократична організація мала великий вплив на портових робітників. Вона розпропагувала також військову команду, що перебувала в місті, внаслідок чого помічник начальника таврійського губернського жандармського управління просив якнайшвидше замінити її іншою.

У період реакції економічне становище трудящих міста погіршилося. Власники підприємств знижували заробітну плату робітникам, відновили систему штрафів, збільшили тривалість робочого дня.

Дореволюційний Генічеськ був типовим окраїнним містом царської Росії. Протягом тривалого часу тут упорядковувалися, головним чином, лише ті вулиці, де мешкали привілейовані верстви населення. Місцеві багатії жили в цегляних будинках у центрі, а на околицях міста тулилися убогі хатини трудового люду. Тільки центральні вулиці освітлювалися гасовими ліхтарями. Але ні водогону, ні каналізації у Генічеську не було. Переважна більшість населення жила в антисанітарних умовах. Це призводило до поширення різних пошестей і високої смертності, особливо серед дітей. Земська лікарня на 10 ліжок та фельдшерський пункт, де працювали лікар і 2 фельдшери, не могли забезпечити медичної допомоги населенню.

Ще 1884 року в місті відкрилася земська школа, в якій навчалося 109 дітей, переважно із заможних родин. Проте 75 проц. населення лишалося неписьменним. Місто зростало, але турбот про істотне поліпшення народної освіти місцева влада не виявляла. Приватна гімназія і дві земські школи (одна з них відкрилася на початку XX ст.) не могли охопити навчанням дітей шкільного віку. З 8320 жителів Генічеська понад 6 тис. були неписьменними.

Місто тривалий час не мало жодного культурно-освітнього закладу. Лише у 1910 році відкрилися приватна бібліотека (платна), де налічувалося близько 1000 книжок, та кінотеатр з гучною назвою «Ренесанс».

Влітку 1913 року в Генічеську побував Д. І. Ульянов. На той час він працював земським лікарем у Феодосії. Його поїздки часто були пов’язані з підпільною роботою.

Важким тягарем на плечі трудящих лягла перша світова війна. Понад 500 робітників і селян з Генічеська мобілізували до царської армії. Скорочення чисельності працюючих вплинуло на рівень промислового і сільськогосподарського виробництва. Так, видобуток солі зменшився проти 1913 року в 1,5 раза. Знизилася врожайність, скоротився обсяг переробки зерна, занепала торгівля хлібом. Зате зросли ціни на товари й продукти першої необхідності. Все це ще більше погіршило і без того важке становище робітників і селян.

Звістку про повалення самодержавства трудящі Генічеська сприйняли як здійснення своїх прагнень до свободи й кращого життя. На початку березня тут виникла Рада робітничих депутатів, у якій переважали меншовики та есери. Вони намагалися вести її шляхом угодовства з буржуазією. Одночасно з Радою діяв т. зв. громадський комітет, до складу якого увійшли представники місцевої буржуазії. Це викликало обурення в населення. Зібравшись 8 березня на мітинг, його учасники обрали селянський комітет і сформували тимчасовий виконавчий комітет у складі 18 чоловік.

У березні—квітні в Генічеську створюються професійні спілки харчовиків, робітників солепромислів, вантажників порту, теслярів, рибалок тощо. Утворювалися вони не за виробничим принципом, а за професіями, а це до деякої міри роз’єднувало робітничі колективи, перешкоджало об’єднанню зусиль на захист їх правових та економічних інтересів.

З виникненням у вересні в Генічеську більшовицької організації розпочалася наполеглива боротьба за переобрання Ради. У жовтні до Ради дообрано вісім робітників солепромислу і порту, три з них — більшовики. Про політичне зростання впливу більшовиків свідчило й те, що до міської думи обрали також трьох більшовиків.

Після липневих подій 1917 року в Петрограді, почалися заворушення в Генічеську і навколишніх селах, спричинені антинародною політикою буржуазного Тимчасового уряду. 23 вересня по всій країні розпочався страйк залізничників, до якого приєдналися і генічеські залізничники. Тоді ж у місті спалахнув продовольчий бунт — солдатки вимагали збільшити пайок і відновити старі ціни на хліб.

Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції у Генічеську наприкінці листопада 1917 року встановлено Радянську владу. У грудні місцеві контрреволюціонери зробили спробу вчинити заколот. Генічеська Рада звернулася по допомогу до Таврійського центрального виконкому Ради. Звідти прибув озброєний загін. У місті сформувався загін Червоної гвардії, виник військово-революційний комітет, головою якого обрали О. В. Птахова.

Першими практичними кроками діяльності ревкому і новообраної Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів, перевибори якої відбулися на початку січня 1918 року, були: націоналізація соляних промислів і млина, встановлення контролю за роботою підприємств, які ще залишалися у приватній власності, введення 8-годинного робочого дня на всіх підприємствах. Працювати доводилося у дуже важких умовах. На Генічеськ нападали банди Мацкевича, Марусі та інші. Так, одна з банд у лютому 1918 року захопила залізничний вокзал, увірвалась до міста, але була розгромлена зусиллями червоногвардійців, робітників і міліції. Нищівного удару було завдано і банді Мацкевича, яка зробила спробу захопити місто в березні 1918 року.

У квітні 1918 року Генічеськ захопили австро-німецькі війська. Члени ревкому, Ради робітничих, селянських і солдатських депутатів, а також загін Червоної гвардії відступили на Арабатську Стрілку в напрямку до Керчі. У тилу ворога розгорнулася партизанська війна. В районі Генічеська, Новоолексіївки, Юзкуїв діяв партизанський загін, яким керував більшовик Ф. М. Дорофєєв. На початку листопада окупанти залишили Генічеськ, але незабаром до міста вдерлися білогвардійці. Вони забирали в населення продовольство, одяг, зробили спробу провести мобілізацію до своєї армії. Населення всіляко чинило опір цій мобілізації. Багато чоловіків пішло до партизанського загону. В січні 1919 року виник ще один загін під командуванням І. Г. Новицького.

На початку весни під натиском частин Червоної Армії білогвардійці почали відступати до Криму. 23 березня 5-й Задніпровський полк визволив с. Юзкуї і зав’язав бій на підступах до Генічеська. Робітники міста разом з червоними бійцями виступили проти білогвардійців, що зосередилися біля мосту через протоку Тонку.

Тут ворогові було завдано великих втрат. В той же час червоноармійські частини зав’язали бої в районі станції Салькове. 25 березня вони оволоділи першою лінією укріплень. Опір білогвардійців було зломлено і частини 1-ї Задніпровської дивізії визволили Генічеськ. На Арабатській Стрілці проти білогвардійців наступали гені-чеський і мелітопольський партизанські загони. В Генічеську створено ревком і партійний осередок. У квітні відбулися вибори до Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів.

Мирне життя Генічеська в першій половині 1919 року проходило в складних прифронтових умовах. Тривали бої. Ворог ще утримував Керченський півострів. Ревкомові і Раді робітничих, селянських та червоноармійських депутатів не вдалося відновити роботу солепромислу, млинів та інших підприємств. Головна турбота ревкому і Ради в той час спрямовувалась на підтримання у місті революційного порядку, на проведення агітаційно-виховної роботи серед населення. У травні почала виходити газета «Генічеський комуніст».

Влітку 1919 року денікінці зробили кілька спроб захопити Генічеськ з моря, щоб вийти у тил частинам Червоної Армії. З червня на рейді поблизу міста з’явилося 9 білогвардійських кораблів і 19 самохідних барж. Після кулеметного і артилерійського обстрілу почалася висадка десанту. Однак підрозділи 5-го Задніпровського полку і робітничий загін міста відбили атаку ворога і скинули десант у море. Та надовго затримати переважаючі сили противника вони не змогли. Наприкінці червня червоноармійські частини залишили Генічеськ і з боями відійшли до Каховки. З ними евакуювалися працівники ревкому, виконкому Ради, частина робітників. 269 чоловік стали бійцями 58-ї стрілецької дивізії, якою командував І. Ф. Федько.

На зайнятій території денікінці встановили режим кривавого терору й насильства. У Генічеську в перші ж дні було вбито 14 чоловік. Вони розстріляли родину чекіста М. І. Сомова, закатували секретаря ревкому, робкора Є. Г. Величенка, а також братів К. О. та П. О. Коваленків, Є. В. Сапегу, надісланих для підпільної роботи у ворожий тил. Подвиг борців за революцію увічнений у назвах вулиць міста.

23 січня 1920 року частини Червоної Армії визволили Генічеськ від денікінців. Створений на початку лютого ревком організував допомогу червоноармійцям продовольством, взуттям тощо. 28 лютого на загальних міських зборах членів партії обрано партком. Разом з ревкомом партійний комітет спрямував свої зусилля на швидшу нормалізацію життя у місті. Відновилася робота лікувальних закладів. Вживали заходів для налагодження роботи промислових підприємств. Створений у лютому раднаргосп взяв на облік підприємства, які треба було відбудувати насамперед. Вже наприкінці березня один з млинів почав діяти, але в одну зміну. Робітники в колективній заяві до ревкому висловили свої пропозиції щодо організації тризмінної роботи підприємства. їх пропозиції були прийняті і млин почав працювати на повну потужність. Для потреб міста налагодили виробництво будівельних матеріалів, виділили кошти на придбання медикаментів та ремонт колодязів.

Мирний перепочинок і цього разу був коротким. У Криму з недобитих денікінських частин сформувалася білогвардійська армія генерала Врангеля. У березні 1920 року військові кораблі ворога наблизилися до Генічеська і відкрили вогонь по місту. Артилеристи-червоноармійці кількома залпами примусили противника відійти. Зазнала невдачі спроба 13 квітня захопити Генічеськ з Арабатської Стрілки. Наступного ранку місто обстріляв канонерський човен, а в районі с. Кирилівки висадився білогвардійський десант. Зустрівши опір, частина десантників повернулася на судна, інша узбережжям Азовського моря пробилася до Генічеська і 17 квітня під прикриттям вогню десяти військових кораблів вдерлася в місто. Рішучою контратакою червоноармійців і робітників противника було вибито.

6 червня 1920 року 2-й армійський корпус Врангеля з допомогою англо-французького флоту висадився в тилу червоних військ (13-ї армії) у районі с. Кирилівки на північний схід від міста. Наступного дня розпочався наступ на Перекопському перешийку. Захопивши Генічеськ, врангелівці встановили в місті військову диктатуру. У населення проводилися постійні реквізиції, які являли собою неприховані грабунки. На початку жовтня з Генічеського порту до Марселя відплив пароплав, у трюмах якого було 275 тис. пудів награбованого зерна. Пізніше такі ж транспорти відправлялися і в інші іноземні порти. Командування радянських військ вживало заходів до припинення розкрадання народного добра. Так, винищувальний загін суден Азовської флотилії несподівано для противника зробив наліт і знищив 3 пароплави, які стояли під навантаженням.

Наприкінці жовтня 1920 року розпочався вирішальний наступ проти Врангеля. Під натиском Червоної Армії врангелівці відступали. За 5 км на північ від Генічеська, зустрівши впертий опір противника, радянські війська — частини 2-ї Донської і 5-ї кавалерійської дивізій змушені були зупинитись, а надвечір, зазнавши значних втрат, відійти до Юзкуїв. З листопада 25-а бригада 9-ї стрілецької дивізії після Запеклого бою визволила Генічеськ. Артилерія ще кілька днів вела бій з трьома крейсерами противника, котрі обстрілювали місто з важких гармат.

Після розгрому врангелівщини жителі міста приступили до мирного будівництва. Партійна організація (на початку 1921 року в ній налічувалося 60 комуністів)6 та міська Рада, обрана в січні 1921 року, очолили боротьбу трудящих за відбудову промисловості й сільського господарства. При цьому доводилося долати багато труднощів. Врангелівці зруйнували перемички у басейнах, під’їзні шляхи, вивезли увесь лісоматеріал, використавши його для будівництва укріплень. На майданчиках солепромислу лежало без руху близько 6 млн. пудів солі. Для очистки майданчиків було виконано значний обсяг робіт. Це дало змогу відправити в центральні губернії Росії багато солі, у якій відчувалася гостра потреба. З 1922 року промисли почали працювати на повну потужність. Нового лиха завдав голод, викликаний посухою та неврожаєм 1921 року. З березня 1922 року в місті почала діяти комісія для допомоги голодуючим. Вона взяла на облік всі продовольчі товари, що були на складах і в магазинах, встановила контроль за їх розподілом, для дітей відкрила дві їдальні, в яких вони одержували безплатні обіди.

Заснована наприкінці грудня 1921 року Генічеська спілка сільськогосподарських кооперативів приступила до відбудови млина з крупорушкою та олійницею при ньому. Зацікавлені у якнайшвидшому пуску підприємства, жителі міста при активній участі робітників млина до початку березня ввели його в експлуатацію.

Наступного року тут перероблено близько 150 тис. пудів зерна. Згодом спілка взяла під свій контроль 7 млинів, 2 олійниці, 2 крупорушки. У її ж віданні перебували цегельний завод і сільськогосподарська майстерня. В 11 селах Генічеського повіту (утворений постановою ВУЦВК від 26 жовтня 1921 року) вона відкрила пункти прокату реманенту, зосередивши тут 187 різних сільськогосподарських машин, у 1923 році — магазин, завдавши тим удару власникам приватних крамниць. Останні змушені були запровадити ціни, встановлені спілкою. Тільки за жовтень 1923 року товарооборот магазину досяг 15,5 тис. крб., і був вищим, ніж у будь-якому з приватних. Того року відкрилось відділення для продажу книжок і підручників.

Активна участь у відбудові зруйнованого війною господарства, перші кроки по шляху нормалізації життя ще більше зміцнили віру трудящих у більшовицьку партію і Радянську владу. 14 листопада 1922 року учасники пленарного засідання виконкому повітової Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів надіслали на ім’я В. І. Леніна телеграму: «Дорогий Володимир Ілліч! Пленарне засідання Генічеського повітового виконкому з робітничими організаціями вітає Вас в день п’ятирічного існування Робітничо-Селянської республіки і висловлює упевненість, що Ви і надалі, як гігант-граніт, будете твердо вести пролетаріат світу до великого і славного майбутнього. Хай живе пролетаріат і його вождь товариш Ленін!».

1923—1924 рр. були періодом дальшого розвитку промисловості міста. На базі приватних чавуноливарних майстерень виникла промислова артіль «Виробничник», яка випускала деталі для сільськогосподарських машин та предмети побутово-господарчого призначення. Кустарі-шевці об’єдналися в артіль «Гарантія», робітники млинів і олійниць — в артіль «Прогрес». Виникли також артілі кустарів-кравців, дрібних ремісників та інші. Об’єднали свої зусилля і рибалки. 1922 року в місті утворилося товариство «Прибій», яке подавало допомогу рибалкам у придбанні знарядь лову. В 1928—1929 рр. на базі цього товариства організувалися риболовецька артіль «Революційна хвиля» і державне підприємство для засолу та коптіння риби — «Рибпром».

Партійна організація та виконком Ради приділяли велику увагу відбудові й налагодженню роботи медичних і культурно-освітніх закладів. У 1921 році на охорону здоров’я трудящих було асигновано близько третини міського бюджету. Розгорнули роботу лікарня, амбулаторія, аптека. У лікарні працювало 3 лікарі. Вони не тільки вели прийом хворих, а й регулярно, тричі на тиждень, провадили профілактичні огляди робітників на промислових підприємствах.

На кінець 1922 року в Генічеську вже діяли дві семирічні школи, профшкола, педагогічні курси. З ініціативи сільгоспспілки 1923 року відкрились курси рахівників, де навчалося 39 чоловік. Багато уваги приділялось ліквідації неписьменності серед дорослих, працювало дві школи лікнепу. Ще у 1920 році ревком прийняв рішення відкрити у Генічеську кінотеатр. Тоді цього зробити не вдалося — перешкодили врангелівці, які захопили місто. Кінотеатр відкрився тільки в грудні 1921 року.

Широку діяльність розгортали клуб робітничої молоді, якому передали приміщення колишнього Азовсько-Донського банку, народний будинок і клуб профспілки працівників млинів. При народному будинку діяв самодіяльний театр, який згодом було перетворено на професійний. Чільне місце у його репертуарі займали твори революційної тематики. Трупа давала вистави не тільки в Генічеську, а й виїздила у навколишні села.

Під керівництвом повітового військкома С. А. Ковпака — в роки Великої Вітчизняної війни уславленого командира партизанського з’єднання — понад 800 юнаків і дівчат вивчали стрілецьку справу в гуртках, які діяли на підприємствах міста.

З проведенням на Україні адміністративно-територіальної реформи (1923 р.) Генічеськ стає районним центром Катеринославського (з 1926 року — Дніпропетровського) округу. Новостворені райком партії і райвиконком доклали багато сил для будівництва фундаменту соціалістичної економіки міста й району. У 1926 році рівень промислового виробництва майже на 25 проц. перевищив показники передвоєнного 1913 року, а валовий збір і заготівля зерна перевищили 1,4 млн. пудів.

На промислових підприємствах Генічеська зростала продуктивність праці, розширювався асортимент виробів, збільшувався обсяг виробництва продукції. Колектив промислової артілі «Виробничник», цехи якої поповнилися новим устаткуванням, освоїв випуск поршнів для тракторів, запчастин до сільськогосподарських машин. Свою продукцію вони надсилали також до Мелітополя, Бердянська та інших міст. 1933 року у зв’язку з дальшим нарощуванням виробничих потужностей артіль освоїла виробництво водяної арматури (вентилі, крани), яка відвантажувалася на підприємства чорної і кольорової металургії та нафтової промисловості. У цехах артілі працювало 470 робітників, 173 з них були ударниками. Значно зріс помел зерна і випуск олії у млинах та олійницях промислової артілі «Прогрес». У 1929 році тут виготовили близько 400 тис. пудів борошна. Випуск рослинного масла перевищив 3 тис. пудів.

Того року почала діяти невелика електростанція (один дизельгенератор), яка забезпечувала електроенергією промислові підприємства, медичні, навчальні і культурно-освітні заклади. У 1934 році, коли потужність електростанції зросла, місто було повністю електрифіковане. Почалися роботи щодо розчистки і поглиблення замуленого каналу. Через рік порт знову почав приймати судна. Поряд з нарощуванням потужностей на діючих підприємствах у роки перших п’ятирічок створювалися й нові галузі промисловості. У 1931 році стала до ладу перша черга бавовноочисного заводу. Проектної потужності завод досяг у 1934 році — на рік раніше планового строку. У риболовецькій артілі «Революційна хвиля» парусний і весловий флот поступово замінявся моторним. До 1936 року половину промислових суден оснастили двигунами. Це сприяло збільшенню вилову риби до 50 тис. цнт за сезон.

Генічеськ був центром досить великого сільськогосподарського району. Навіть у самому місті близько половини населення займалося сільським господарством. У 1929 році селяни-одноосібники міста об’єдналися в артіль «Хвиля революції», за якою держава закріпила 2300 десятин землі. Становлення і зміцнення артілі проходило в умовах запеклої боротьби з куркулями та їх поплічниками. Сім’ї місцевих глитаїв, які провадили шалену агітацію проти вступу до колгоспу, розкуркулили і вислали з міста, їх майно передали колективному господарству.

Районна партійна організація, що об’єднувала 200 комуністів, подавала всебічну допомогу трудовому селянству, яке стало на шлях провадження колективного господарства. Широко здійснювалось шефство промислових підприємств міста над колгоспами. Промартіль «Виробничник», порт, залізничне депо створили бригади, які відремонтували дві третини сільськогосподарського інвентаря в колгоспах Генічеська, Новогригорівки, Юзкуїв. Надійними помічниками комуністів були комсомольці міста й району, яких налічувалося понад 2 тис. Вони створили в селах комсомольські бригади, організували 17 артілей, залучивши до них близько 1 тис, бідняцько-середняцьких господарств.


Герб взято з вікіпедії
Зображення
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3173
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1826 раз.
Подякували: 653 раз.
Стать: Жінка

Re: ГЕНІЧЕСЬК, місто, Херсонська область

Повідомлення АннА » 09 травня 2017, 18:24

Частина ІІ
Районний комітет партії і райвиконком дбали про підготовку кадрів для села. З 1932 року почала працювати районна колгоспна школа, де готували бригадирів рільничих і тракторних бригад, ланкових, тваринників. Забезпеченість кадрами, високе трудове піднесення мас сприяли збільшенню виробництва сільськогосподарської продукції. Так, у 1938 році врожайність озимої пшениці у колгоспі «Хвиля революції» становила 14,2 цнт з га, а валовий збір її перевищив 21 тис. цнт. Розвивалося і громадське тваринництво.

За роки довоєнних п’ятирічок Генічеськ перетворився на значний промисловий і культурний центр з майже десятитисячним населенням. Тому 1938 року його віднесено до категорії міст районного підпорядкування (протягом 1932—1939 рр. Генічеськ входив до Дніпропетровської, а в 1939—1944 рр.— до Запорізької областей). Місто прикрасилося новими гарними будинками, скверами, парком, мало електричне освітлення, тротуари, водопровід.

Щороку зростали асигнування на охорону здоров’я трудящих, завдяки чому розширювалася мережа лікувальних закладів. Діяла лікарня на 75 ліжок, добре оснащена необхідним обладнанням. Вона мала рентгенологічний кабінет. Ще до революції тут почав працювати лікарем І. І. Казаков. За роки своєї діяльності він багато зробив у справі медичного обслуговування населення, особливо під час боротьби з пошесними хворобами. Відзначаючи його заслуги, у 1932 році одну з вулиць Генічеська названо іменем Казакова.

Дальшого розвитку набула народна освіта. У місті працювало 2 семирічні і 3 початкові школи. 1935 року семирічки реорганізовано в середні школи. Відкрилася вечірня школа робітничої молоді. В цих школах на той час навчалося понад 1300 учнів. Завдяки плодотворній роботі лікнепів до 1937 року в основному ліквідовано неписьменність серед дорослого населення.

Значного розвитку набула художня самодіяльність. У міському театрі разом з приїжджими акторами-професіоналами грали драмгуртківці. З 1930 року в місті почала виходити районна газета «Комуна степу».

З перших днів нападу на Радянську країну німецько-фашистських орд усе життя міста визначалося гаслом: «Все для фронту, все для перемоги!». Партійні і радянські органи спільно з первинними парторганізаціями налагодили чітку роботу трудящих на будівництві оборонних споруд, що велася в районі Чонгарського півострова та Арабатської Стрілки. Сюди щоденно протягом червня— липня 1941 року виїжджало 800—1100 робітників, службовців і колгоспників Генічеська. Перед окопами і траншеями, виритими ними, у вересні — жовтні більш як на місяць було затримано полчища гітлерівців, які наступали на Кримському напрямку. Наприкінці червня 1941 року в місті сформувався і виїхав на фронт польовий госпіталь, майже повністю укомплектований медпрацівниками лікувальних закладів Генічеська. Особливою сміливістю відзначився персонал цього госпіталю в боях за Сталінград, коли медпрацівники обладнали операційну неподалік від передової і в ній щодоби подавали необхідну допомогу 180—200 пораненим. Самовіддано трудилися радянські люди. На підприємствах Генічеська не було робітника, який би не виконував змінних норм.

Але під натиском переважаючих сил ворога наші війська залишили місто. На світанку 16 вересня 1941 року фашисти вдерлися в Генічеськ. Почалися масові розстріли радянських патріотів, грабежі, насильства. У листопаді 1941 року в протитанковому рові на околиці міста окупанти розстріляли 500 стариків, жінок і дітей.

Масове знищення повторилося у лютому 1942 року, коли в тому ж рові було розстріляно 300, а через деякий час ще 175 чоловік, у т. ч. 100 дітей віком від 2 до 10 років.

Для підпільної роботи у місті були залишені радянські активісти — директор млина В. Г. Хмизенко, вчитель Т. К. Патаман, голова колгоспу «Хвиля революції» X. У. Гайдамака та інші. Але вони були схоплені окупантами й страчені. В застінках жандармерії загинули також лікар Л. Д. Тарасов, який подавав медичну допомогу пораненим радянським воїнам, що опинилися на окупованій території, директор універмагу М. М. Сухова, агроном К. І. Булана. Однак терор загарбників не міг зламати волю радянських людей до опору. Секретар комсомольської організації середньої школи № 2 О. X. Арюпін малював і поширював серед населення карикатури на окупантів. Вороги схопили і закатували сміливого юнака. Ризикуючи життям, домогосподарка Г. М. Великолуг у березні 1942 року переховала і забезпечила цивільним одягом 10 радянських солдатів, які втекли з ворожого полону. В листопаді 1942 року почалося масове вивезення юнаків і дівчат на каторжні роботи до Німеччини. Багато жителів міста потрапили у фашистську неволю. Під час облав, що їх влаштовували окупанти у місті, заарештовано 120 чоловік, які намагалися уникнути вивезення. їх піддали катуванню, внаслідок чого багато з них стали інвалідами.

30 жовтня 1943 року бійці 993-го стрілецького полку 263-ї стрілецької дивізії 51-ї армії визволили Генічеськ. На честь воїнів-визволителів у сквері ім. Пушкіна встановлено пам’ятний камінь. Разом з частинами Червоної Армії до міста повернулися представники партійних і радянських органів. Відновили роботу райком партії та райвиконком.

Після вигнання окупантів Генічеськ ще п’ять місяців жив напруженим життям прифронтового міста. Німецько-румунські війська закріпилися на Арабатській Стрілці. Взимку 1943—1944 рр. під час боїв за визволення цієї території радянським воїнам допомагали генічеські рибалки. Через протоку Тонку вони доставляли на передову боєприпаси і продовольство. У квітні 1944 року рибалки на 12 баркасах переправили у тил ворога — на Арабатську Стрілку — десант радянських воїнів з острова Бирючого. Багато десантників загинуло смертю хоробрих. У повоєнні роки на їх честь трудівники рибоколгоспу «Революційна хвиля» на острові Бирючому спорудили пам’ятник. За участь у висадці десанту багатьох рибалок удостоєно урядових нагород. Відважно боролися проти фашистських загарбників жителі міста, близько 1 тис. чоловік нагороджено орденами й медалями СРСР. В. М. Курасова удостоєно звання Героя Радянського Союзу.

Одразу ж після визволення райком партії, райвиконком і міська Рада спрямовували зусилля трудящих на швидку відбудову промислових підприємств, колгоспів, культурно-освітніх і медичних закладів, торговельної мережі, житлового фонду тощо. Нелегко було відроджувати господарство. Відступаючи під ударами радянських військ, фашисти піддали Генічеськ варварському руйнуванню. Вони висадили в повітря два найбільші млини, цехи бавовноочисного заводу, приміщення промартілі «Виробничник», зруйнували залізничну лінію Генічеськ—Новоолексіївка, вокзал, депо, школи, багато житлових будинків.

Жителі міста розчищали від завалів вулиці, ремонтували житлові й адміністративні будинки. Налагодилось випікання хліба, відкрилося кілька магазинів, почала працювати школа. Промартіль «Гарантія» займалася ремонтом і пошиттям одягу. Великий обсяг робіт довелося виконати під час відбудови депо та залізничного вокзалу. Поступово відроджувалася промисловість міста, нарощувалися виробничі потужності, вводилися в дію цехи, яких не було до війни. Так, на бавовноочисному заводі у 1944—1945 рр. спорудили ще один джинолінтерний цех. В наступні роки на базі приймального пункту, з якого ще до війни відвантажували рибу для інших підприємств, виник рибоконсервний цех продуктивністю 3 млн. банок консервів на рік, який став основою майбутнього рибоконсервного заводу.

У грудні 1946 року колектив депо звернувся до всіх працівників підприємств міста із закликом розгорнути змагання за економне витрачання сировини і матеріалів. Виконуючи взяті зобов’язання, машиністи Т. В. Корольов, В. Я. Мишляковський, П. П. Сорокін, які працювали на одному локомотиві, заощадили протягом 1947 року 46,5 тонни вугілля. Самовіддана праця робітників промислових підприємств міста сприяла тому, що вже у 1947 році обсяг виробленої продукції у 1,5 раза перевищив довоєнний рівень.

Широкого розмаху в ті роки набув рух раціоналізаторів і винахідників. Так, робітник рибозаводу Я. Г. Томулевич сконструював штампувально-маркерувальний верстат, а В. Г. Андрющенко — верстат-відбирач. За рахунок впровадження технічних удосконалень, запропонованих робітниками підприємств міста, тільки у 1948 році заощаджено 3,5 млн. карбованців.

Відбудовуючи підприємства, трудівники промисловості Генічеська допомагали і сільському господарству. В 1946 році промартіль «Виробничник» із заощадженого металу виготовила і передала артілям та МТС 5,5 тис. деталей для тракторів і тисячу запасних частин для сільськогосподарських машин,. Робітники бавовноочисного заводу передали колгоспникам труби для відбудови артезіанської свердловини. Завдяки цьому артіль «Хвиля революції» у 1945 році вже мала зрошувану ділянку, на якій вирощувала городину.

До вересня 1946 року відбудували більшу частину комунального житлового фонду міста, дала струм електростанція, почав діяти водопровід. Партійні і радянські органи приділяли велику увагу відновленню роботи шкіл, лікувальних і культурно-освітніх закладів. 1945 року на охорону здоров’я трудящих з міського бюджету витрачено 1,6 млн. крб., що дало можливість відкрити лікарню на 100 ліжок з поліклінічним відділенням і дитячою консультацією, два диспансери, санітарноепідеміологічну станцію. В них працювало 17 лікарів і 85 медичних працівників середньої ланки.

Завдяки збільшенню асигнувань на потреби народної освіти стало можливим не лише зміцнити матеріально-технічну базу шкіл, а й приступити до будівництва приміщення середньої школи.

Подолавши труднощі відбудовного періоду, трудящі Генічеська ще з більшою енергією взялися за дальше піднесення економіки і культури міста. В роки післявоєнних п’ятирічок докорінно реконструювалися діючі підприємства, оснащувалися сучасною технікою, а трудомісткі процеси механізувалися, провадилося будівництво нових об’єктів. 1953 року поряд з консервным цехом рибоконсервного заводу споруджено будівлі жерстяно-баночного цеху, холодильників, ремонтних майстерень. У консервному цеху модернізовано обладнання, що дало змогу наступного року збільшити випуск продукції до 10 млн. умовних банок консервів у рік. Продукція з маркою Генічеського заводу йде також на експорт у соціалістичні країни. Її випуск у ювілейному 1970 році перевищив 12 млн. банок. Завод має свій флот з п’яти прийомно-транспортних суден.

Колектив заводу не раз виборював у змаганні перехідні Червоні прапори Міністерства рибної промисловості СРСР та ЦК профспілки працівників харчової промисловості, а також Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС. У 1964 році Генічеському рибоконсервному заводові, одному з перших серед споріднених підприємств півдня України, присвоєно звання колективу комуністичної праці. З нагоди 50-річчя Радянської влади за досягнуті успіхи йому передано на вічне зберігання пам’ятний Червоний прапор Херсонського обкому КП України, облвиконкому і облпрофради. Рибу постачає заводові місцева рибоартіль «Революційна хвиля». Щороку з глибин Азовського моря вона піднімає 40—50 тис. цнт бичків, камбали, оселедців. Артіль оснащена потужними моторними суднами й сучасними знаряддями лову.

Великі зміни сталися на бавовноочисному заводі, який наприкінці червня 1956 року реконструйовано в прядильно-ткацьку фабрику. Спочатку вона випускала вовняні хустки, які не раз демонструвалися на Брюссельській міжнародній виставці. Згодом підприємство освоїло випуск вовняних байкових ковдр з начосом. Продукція фабрики здобула великий попит у трудящих країни. За успіхи в соціалістичному змаганні на честь 50-річчя Радянської’влади колективові вручено на вічне зберігання пам’ятний Червоний прапор Генічеського райкому КП України та виконкому районної Ради депутатів трудящих. Ткалі Н. П. Мірошниченко, В. П. Свириденко, В. А. Шликова, майстер обробного цеху В. К. Мартинець і токар А. І. Трон, які добилися високих показників у змаганні, нагороджені орденами й медалями СРСР.

За плодотворну організаторську роботу, спрямовану на відбудову і розвиток народного господарства міста й району, секретареві райкому партії О. В. Прилипку у 1957 році присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці, а голову райвиконкому Ф. І. Радзієвського нагороджено орденом Леніна.)

У 1963 році став до ладу виноробний завод — один з найбільших у Херсонській області. Він оснащений сучасним технологічним устаткуванням, автоматичними лініями для розливу вина, електронними бракеражними автоматами тощо. 550— 600 тис. декалітрів вин 18 найменувань відвантажується щороку до багатьох республік нашої країни.

Добрим словом згадують на новобудовах Донбасу і Далекого Сходу, Риги і Єревана, Вільнюса і якутського міста Мирного продукцію Генічеського арматурного заводу. В багатьох висотних будинках Москви, корпусах Московського державного університету ім. Ломоносова, на гідроелектростанціях та інших промислових об’єктах країни встановлено вентилі з маркою «Генічеськ».

Могутня хода технічного прогресу відчутно позначилася і на солепромислі. Сьогодні — це високомеханізоване підприємство. Чіткі квадрати басейнів красиво виділяються на фоні озер, то — «цвіте» сіль. Двигуни нагнітають ропу в басейни, сонце випаровує вологу, солекомбайни «жнивують», стрічки транспортерів виносять сіль на майданчик, екскаватори навантажують. На початку 1969 року став до ладу автоматизований завод, який випускає фасовану харчову сіль усіх фракцій помелу. Багато технічної солі відвантажується на металургійні заводи Придніпров’я і Криворіжжя. За сезон на Генічеському солепромислі видобувають 10—12 тис. тонн солі.

У 1961 році різні майстерні і цехи райпромкомбінату реорганізовано в завод будівельних матеріалів, де основні виробничі процеси повністю механізовано. Підприємство виробляє цеглу, черепицю, будівельне вапно. Дрібні харчові підприємства промислової кооперації були об’єднані в харчокомбінат, у цехах якого виготовляється найрізноманітніша продукція — від хлібних виробів до ковбас, овочевих та м’ясних консервів. Вартість продукції, яку випустив комбінат у 1970 році, становила 2,5 млн. карбованців.

У місті працюють також будівельна організація «Генічеськсільбуд», комбінат побутового обслуговування, автопідприємство. Провадиться будівництво хлібозаводу (добова випічка хліба — 43 тонни), цегельного заводу потужністю 24 млн. штук випаленої цегли щороку, автозаправочної станції та фільмобази.

Партійні, профспілкові, комсомольські організації та міська Рада разом з адміністрацією підприємств очолили соціалістичне змагання за дострокове виконання восьмої п’ятирічки. Промислові підприємства міста п’ятирічне завдання за обсягом випуску і реалізації валової продукції виконали у жовтні 1970 року. Понад план вироблено промислової продукції на 1250 тис. карбованців.

На підприємствах впроваджуються передові методи праці, раціоналізаторські пропозиції та винаходи. Наприклад, в одному з цехів рибоконсервного заводу встановлено сконструйовані робітниками та інженерно-технічними працівниками конвеєрні стрічки, модернізовано обжарювальну піч і автоклави. Завдяки цьому на тих же виробничих площах збільшено випуск продукції до 12 млн. банок на рік, значно більше проти проектної потужності.

Справжньою фабрикою виробництва сільськогосподарської продукції став колгосп «Хвиля революції», з яким у 1958 році об’єдналася артіль ім. Кірова Червонопрапорної сільради. За господарством закріпили 5,7 тис. га орної землі, з них 465 — поливної. Вже 1960 року трудівники артілі пересічно зібрали по 19,2 цнт озимої пшениці з га, виробили на 100 га сільськогосподарських угідь 218 цнт молока. Партійна організація, що налічувала 68 комуністів, очолила боротьбу колгоспників за успішне виконання восьмого п’ятирічного плану. У бригадах, ланках,

на фермах ширилося соціалістичне змагання за збільшення виробництва продукції сільського господарства. Все це дало добрі наслідки. 1967 року вирощено пересічно 29,3 цнт озимої пшениці з 1 га, одержано на 100 га сільськогосподарських угідь 229 цнт молока і 64,2 цнт м’яса. Валовий доход господарства становив 1,3 млн. карбованців. Трудові здобутки колгоспників гідно відзначені партією і урядом. 23 червня 1966 року 18 чоловік удостоєно урядових нагород, зокрема голову колгоспу І. І. Рибкіна нагороджено орденом Леніна. У жовтні 1967 року колгоспу вручено Пам’ятний прапор ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС. Відповідаючи на піклування партії та уряду, трудящі завершили восьму п’ятирічку достроково. За 1966—1970 рр. урожайність зросла в 1,6 раза, виробництво молока — в 1,3, м’яса — в 1,2 раза, валовий доход — в 1,4 раза. На тваринницьких фермах у 1970 році утримувалося 1828 голів великої рогатої худоби (у т. ч. 544 корови), 2580 овець, близько 3 тис. свиней.

У дні підготовки до святкування 100-річного ювілею В. І. Леніна трудівники Генічеська брали підвищені зобов’язання і успішно їх виконували. 132 передовикам виробництва були вручені ювілейні медалі за «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».

Трудящих міста в їх наполегливій боротьбі за перетворення в життя рішень XXIV з’їзду КПРС та XXIV з’їзду КП України очолюють 52 первинні партійні організації. На кінець 1971 року вони налічували 1553 комуністи, переважна більшість яких працює безпосередньо в сфері матеріального виробництва. Під їх керівництвом велику роботу провадять первинні комсомольські організації, які об’єднують 2755 юнаків і дівчат.

Важлива роль у житті міста належить міській Раді, до якої обрано 70 депутатів — 28 робітників і 42 службовці. Всі депутати, а також понад 190 чоловік активу працюють в 11 постійних комісіях. Завдяки їхньому повсякденному піклуванню не тільки про розвиток економіки, а й про благоустрій Генічеська він за роки Радянської влади став сучасним і впорядкованим містом. У побут трудящих все ширше входять газ, холодильники, пральні машини, телевізори. З 1966 року діє телевізійна ретрансляційна вежа, завдяки чому жителі регулярно дивляться передачі центральної та республіканської студій. З’явилися нові житлові масиви з вулицями, названими іменами двічі Героя Радянського Союзу С. А. Ковпака, а також Героїв Радянського Союзу І. П. Казинця й В. М. Дровника, кавалера ордена Слави трьох ступенів В. Я. Лободи, червоноармійця-розвідника Г. С. Шабовти, які загинул» в роки Великої Вітчизняної війни. З 70 вулиць 10 забруковано, а центральні — заасфальтовано. Місто потопає в зелені садів, скверів, парків. Уздовж проспекту Миру тягнеться парк, засаджений кленом і акацією. На вулиці ім. Леніна встановлено пам’ятник В. І. Леніну, скульптуру «Достаток». Центральна частина міста — зелений мікрорайон з громадськими і торговельними будинками. Увечері вона залита електричним сяйвом ламп денного світла.

З кожним роком розширюється торговельна мережа. У 1970 році працювало 59 магазинів, річний товарооборот яких перевищував 15 млн. крб. Працюють ресторан, кафе, 6 їдалень. Населення широко користується послугами побутового комбінату. На вулицях міста курсують автобуси.

Про охорону здоров’я трудящих піклується 58 лікарів і 200 працівників з середньою медичною освітою. Тут працює заслужений лікар УРСР Т. Ф. Омельяненко. Лікарня має 125 ліжок, є поліклініка, дитяча консультація, 2 диспансери, станція переливання крові та санітарно-епідеміологічна станція. Лікувальні заклади оснащені сучасною медичною апаратурою. Вони мають шість рентгенівських апаратів, 50 приладів для фізіотерапевтичних процедур, 10 автомашин невідкладної медичної допомоги. На великих підприємствах діють 4 медичні пункти. Закінчено будівництво нового лікувального комплексу, який споруджено з врахуванням останніх досягнень медицини. Для малят і дітей дошкільного віку відкрито ясла і дитсадки. Як місце відпочинку і лікування давно відоме узбережжя Азовського моря. Чисте повітря, лікувальні грязі, піщані пляжі тощо все більше підвищують значення Генічеська як курорту.

Набагато зросла мережа навчальних закладів. Вона складається з 7 загальноосвітніх (у т. ч. 4 середніх) шкіл, а також школи робітничої молоді. В них здобувають освіту понад 4 тис. учнів. Серед вчителів — 12, що нагороджені значком «Відмінник народної освіти». М. 3. Чубаря за високу педагогічну майстерність нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. У 1967 році відкрито музичну школу-семирічку, на чотирьох відділеннях якої оволодівають основами музичних знань 300 дітей трудящих.

У місті є два професійно-технічні училища. Одне з них готує механізаторів широкого профілю, інше — будівельників масових професій. З 1963 року в Гені-чеську діє медичне училище. Його випускники набувають фаху фельдшерів та медсестер. В розпорядженні майбутніх медпрацівників добре обладнані аудиторії, кабінети та лабораторії, актовий і спортивний зали. Медичне училище щороку випускає 120 фахівців.

Працюють районний будинок культури, три кінотеатри (два з них широкоекранні) на 1500 місць, гуртки художньої самодіяльності, які діють при будинку культури. Кожне підприємство має свій клуб. На республіканському фестивалі художньої самодіяльності, присвяченому 50-річчю Радянської влади, хоровому колективу присвоєно звання народної хорової капели. Срібної медалі і звання народного танцювального колективу удостоївся танцювальний ансамбль. Лауреатом цього фестивалю стала також самодіяльна співачка, вихователька одного з дитячих садків — Г. Д. Карпачова.

— У репертуарі самодіяльних колективів, поряд з творами російських та українських композиторів-класиків і сучасних митців, є твори місцевих авторів. Зокрема, популярність здобула пісня «Місто біля моря», присвячена Генічеську. Її текст написав місцевий журналіст К. А. Колосов, музику — викладач дитячої музичної школи В. Ф. Чекамов. До програми танцювального ансамблю включено хореографічні мініатюри «Вас вітають генічевці». При будинку культури працює кіностудія. Знятий нею короткометражний документальний фільм «Ніхто не забутий, ніщо не забуте» одержав першу премію на обласному огляді любительських фільмів.

Починаючи з 1956 року, переможцем зональних і республіканських оглядів серед колективів шкільної художньої самодіяльності не раз виходив дитячий хор Генічеського будинку піонерів.

Плідна діяльність організатора цього хору диригента В. І. Кузнецова високо оцінена Радянським урядом, він нагороджений орденом «Знак Пошани».

Велику культурно-освітню роботу провадять дві районні бібліотеки, що налічують 59 тис. томів політичної, художньої й технічної літератури. Крім того, є 16 бібліотек на промислових підприємствах і в навчальних закладах. Трудящі мають змогу придбати необхідну літературу в міській книгарні, кіосках «Союз-друку».

Молодь Генічеська захоплюється спортом. Ще 1954 року робітник риболовецької артілі «Революційна хвиля» А, М. Міщенко став призером першості СPСP з веслування на байдарці і був включений до Олімпійської збірної команди Радянського Союзу. У спортивних колективах підготовлено 12 майстрів і 18 кандидатів у майстри спорту. Свою майстерність спортсмени удосконалюють на стадіоні, у 18 спортивних залах і майданчиках. Працює тут і дитяча юнацька спортивна школа.

У місті виходить газета «Приазовська правда» (до 1962 року — «Комуна степу»).

1956 року відкрився історико-краєзнавчий музей, у залах якого зібрані матеріали, що розповідають про минулу й сучасну історію міста, розвиток його економіки та культури за роки Радянської влади. Багато експонатів відображають дружбу українського і грузинського народів. Понад тридцять років тому трудящі Генічеського району Української РСР та Махарадзевського району Грузинської PСP уклали між собою договір на соціалістичне змагання. Трудящі обох районів періодично обмінюються делегаціями, щоб підбити підсумки змагання, обмінятися досвідом, накреслити плани для досягнення нових трудових успіхів. У яскраву демонстрацію монолітної єдності радянських народів перетворилися в жовтні 1968 року торжества з нагоди 30-річчя підписання договору на соціалістичне змагання. Тоді ж, на святі, на центральній площі Генічеська встановлено величний триметровий пам’ятник засновникові Радянської держави В. І. Леніну. Цей монумент — своєрідний символ єдності народів СPCP. За проектом двох грузинських скульпторів — Б. Сахвадзе і С. Урушадзе — скульптуру відлито з уральського металу на ленінградському заводі «Монументскульптура», а полірований граніт для п’єдесталу видобуто робітниками Коростишівського кар’єру на Житомирщині.

Одну з центральних вулиць Генічеська названо іменем П. І. Махарадзе — професійного революціонера, радянського державного діяча. Обабіч неї зеленіють незвичайні для цих місць дерева — самшит, платани, туя, кавказькі ялинки — дарунок сонячної Грузії. А на розі вулиць Леніна і Махарадзе встановлена скульптурна група: міцно тримаючись за руки, стоять поруч українець і грузин. Це також подарунок грузинських друзів. Автор його — заслужений діяч мистецтв Грузинської РСР С. Урушадзе.

Про дружбу українського і грузинського народів, яка ще більше загартувалася в грізні роки Великої Вітчизняної війни, розповідається в документальній повісті голови колгоспу ім. Орджонікідзе с. Шрома Героя Соціалістичної Праці М. П. Орагвелідзе. Там є й такі рядки: «…як рідних, прийняли ми у свої сім’ї колгоспників, евакуйованих з України. Побудували для них будинки, забезпечили роботою, допомогли придбати необхідний домашній скарб. Окремі сім’ї так і лишилися жити у нашому колгоспі й лосі. Після війни ми допомогли українським друзям відбудувати зруйноване ворогом господарство».

У місті діють 13 первинних організацій товариства «Знання», які об’єднують 170 лекторів, що виступають перед трудівниками Генічеська. 1966 року створено районну організацію Товариства охорони пам’ятників історії та культури.

В Генічеську міститься управління Азово-Сиваського заповідно-мисливського господарства, створеного у 1957 році на базі заповідника, що існував з 1927 року. Господарство розташоване на островах Азовського моря і Сиваша (Бирючий, Куюк-Тук, Чурюк, Мартинячий, Китай), його завдання — охороняти й вивчати флору та фауну островів, розводити цінних і рідкісних тварин, а також створювати резерв мисливських тварин.

До Генічеська часто приїздить народний художник Союзу РСР М. В. Куприянов. Мальовнича природа, неповторна Арабатська Стрілка, море надихали майстра живопису на створення цілої серії картин. Тут він створив художні полотна «Генічеськ. Причал», «Генічеськ. Вечір», «Два баркаси», «Генічеськ. Відблиск місяця» та інші. На його персональній виставці 1964 року експонувалося 15 картин, написаних у Генічеську. Один з його творів «Коса. Генічеськ» експонується у Третьяковській картинній галереї.

Колективи промислових підприємств Генічеська, включившись у соціалістичне змагання на честь 50-річчя утворення Союзу РСР, наполегливо працюють, щоб завершити річний план до 25 грудня, успішно виконати історичні рішення XXIV з’їзду КПРС і завдання дев’ятої п’ятирічки.

Я. Д. КОВАЛЬ, М. О. МУЗИЧЕНКО, М. Л. ЩЕРБИНА
Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера Г

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: Baidu [Spider], Ceratiomyxa, Dr_Livsi, Google Adsense [Bot], Kasia, Samot, sergm, Василь Прокопченко, Людмила Тышкевич