ГОРОХІВ, місто, Волинська область

Відповісти

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

ГОРОХІВ, місто, Волинська область

Повідомлення АннА »

ГОРОХІВ – місто Волинської обл., райцентр. Розташов. на р. Липа (прит. Стиря, бас. Дніпра), за 50 км на пд. зх. від м. Луцьк та за 9 км від залізничної ст. Горохів. Нас. 10,1 тис. осіб (1998).

Перша письмова згадка про місто знайдена в грамоті вел. кн. литов. Казимира IV Ягеллончика, за якою Горохів разом із навколишніми селами був переданий у власність О.Шиловичу (1450). Пізніше його володарями стали князі Сангушки. 1600 місто отримало магдебурзьке право.

Після 3-го поділу Польщі 1795 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) місто у межах кордонів Російської імперії, стало повітовим центром. Ним у різний час володіли М.Велегорський, В.Стрийковський, Ф.Тарновський.

1808 у Горохові споруджено катол. костьол і палац у стилі ампір.
1872 у Горохові сталася пожежа, під час якої вигоріли дві третини міста. Внаслідок цього виконання функцій центру волості було покладено на с. Скобелка (нині село Горохівського р-ну), розташов. за кілометр на пн. сх. від Горохова.

Під час Першої світової війни в Горохові відбувалися жорстокі бої. Більша частина населення була евакуйована в ін. рос. губернії.

1920–39 – у межах кордонів Польщі. Мав статус повітового центру. В 1920–30-х рр. у місті працювали 2 млини, цегельний з-д, олійниця, майстерня з ремонту віялок.

1939 увійшло до УРСР. Райцентр – з 1940.

У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 від 26 черв. 1941 по 13 лип. 1944 окуповано гітлерівськими військами. Біля Горохова був концентраційний табір.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ГОРОХІВ, місто, Волинська область

Повідомлення АннА »

Зображення
З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки.
Горохів — місто районного підпорядкування, центр Горохівського району. Розташований на берегах р. Липи (басейн Дніпра), на залізниці і автомагістралі Луцьк — Львів, за 50 км на південний захід від обласного центру і за 9 км на північний захід від найближчої станції Горохів. Населення — 5,5 тис. чоловік.

Горохів — одне з найстародавніших поселень. На його території виявлені залишки городища часів Київської Русі. В 1450 році грамотою польсько-литовського короля Казимира IV Ягеллончика Горохів з навколишніми селами був відданий у власність Олізару Шиловичу за заслуги у Свидригайла, волинського князя в 1440—1452 рр.

Документи початку XVII століття свідчать про те, що Горохів користувався магдебурзьким правом. Зокрема, князь Г. Л. Сангушко у 1600 році дарував населенню міста право особистої свободи і самоврядування, надавши йому у довічну власність присадибні і орні землі при умові виконання жителями незначних повинностей. Цей запис був затверджений королем Сигізмундом III на варшавському сеймі в 1601 році.

Особливістю магдебурзького права, яке надавалося приватновласницьким, подібно до Горохова, і другорядним королівським містам, було те, що воно в дуже незначній мірі гарантувало самостійність міської общини і не звільняло населення від феодальної залежності. Жителі Горохова сплачували власникові міста чинш відповідно до свого соціального стану. Так, ремісники платили по одному польському злотому на рік, а міщани, наділені землею,— по чотири копи литовських грошів (або по 10 польських злотих) від волоки. Не підлягали обкладенню лише три волоки, виділені для утримання церкви (попа і дяка). Натурою платили князеві різники, що різали худобу на ярмарку, і шинкарі.

Були і спеціальні побори. Так, наприклад, за випікання білого хліба потрібно було платити щорічно 32 литовські гроші, разового хліба — по 12 литовських грошів, від винокурения і пивоварения (з кожного приготування) — 35 литовських грошів, за винятком тих випадків, коли це робилось на весілля або свята, за ділянку для забудови — 30 литовських грошів. З кожного будинку виділялось по З душі на збирання врожаю і городніх культур у власника містечка. 20 злотих треба було сплачувати для утримання сторожа в замку.
Крім того, на утримання міського самоврядування проводились окремі збори з лазні, з ваги, з воскобоєнь, олійниць, з продажу хліба на ярмарку і мостовий збір. Була також встановлена хлібна десятина на утримання лікувального закладу.

Нарешті, в грамоті князя Г. Л. Сангушка про надання Горохову магдебурзького права передбачалась практична участь населення міста на випадок воєнних приготувань. В такому разі споряджувався віз, покритий сукном, з двома кіньми і чотири гаубиці. А при необхідності з кожної волоки і з городу треба було виходити з кіньми і возом на 4 дні в рік на Перемильську греблю для проведення ремонтних робіт, за якими наглядало міське самоуправління.

Але цим не обмежувались феодальні повинності, що їх виконували горохівські міщани. Вони зобов’язані були утримувати і старосту. Спочатку це мало характер добровільного подарунку (коляди), але згодом виникла регламентація зборів: капищна (мито за право продажу напоїв), верховщина (податок з городів), квітове (податок з приїжджих купців). Старости почали також примушувати міщан виконувати на свою користь і польові роботи. В королівських містах ця своєрідна панщина згодом була скасована, але в приватновласницьких містах вона тривала до кінця XVIII століття. Так, у Горохові міщани орали землю на користь замку, збирали хліб, сіно тощо.

Значна частина населення Горохова займалася сільським господарством. Про це свідчить той факт, що жителі містечка у 1629 році заплатили податки за 152 дими і відбували повинності за 48 волок, або 1012,4 га польової землі.

Поряд з сільським господарством в Горохові розвивалися ремесло і торгівля. Горохівські кравці славилися виготовленням традиційного одягу для населення: чумарок, камізельок, бекеш і кашкетів, які збувалися на місці, а також у Дружкополі, Локачах, Порицьку, Торчині. Кожухи продавали на ярмарках в Камені-Каширському, Колках, Мацеєві, Ратному та в інших місцях, де на горохівські вироби був великий попит. З лишків шкіри кравці виготовляли рукавиці; жінки з вовни виробляли пояси, крайки, килимки для застилання ліжок, збуваючи їх на місці та на ярмарку в Почаєві.

Горохів на той час був одним з середніх містечок Волинського воєводства. Зокрема, в 1635 році тут працювали 21 ремісник, у т. ч. 5 шевців, 3 ковалі, 5 кушнірів і кравців, 4 пекарі, ювелір, лимар, ткач і пивовар. Крім ремісників, у Горохові тоді було 12 комірників і 4 перекупники.

У першій половині XVII століття на західноукраїнських землях поширюється оренда маєтків. Князь Г. Л. Сангушко 29 серпня 1601 року також віддав Горохів з волостю в оренду двом торчинським євреям з правом карати селян смертю.

Щоб не допустити цілковитого занепаду міст, польський уряд підтримував їх, надаючи різні торгові пільги і привілеї, зокрема щодо ринків і створення ремісничих корпорацій. Так, згідно з грамотою Г. Л. Сангушка про надання Горохову магдебурзького права передбачалося, що в місті будуть базари (у вівторок і суботу) і ярмарки (двічі на рік). Але засилля феодалів і особливо орендарів, що виявлялось у найбільш грубій і неприкритій формі експлуатації, перешкоджали розвиткові продуктивних сил. Уже в першій половині XVII століття панщина досягала 5—6 днів на тиждень від лану. Зрозуміло, що все це викликало незадоволення народних мас. Досить було іскри, щоб запалало полум’я. Так воно і сталось. Уже в перший рік національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького в серпні 1648 року в Горохові і навколишніх селах розпочав боротьбу проти шляхти селянський загін, організований у Стоянові селянином Степаном Гиричем.

У вересні вся Волинь, у т. ч. й Горохів, була в руках повсталих народних мас і козацьких полків Хмельницького. Загін С. Гирича в складі 150 чоловік разом з козаками нападав на панські маєтки, костьоли і уніатські церкви.

Але і після відходу військ Б. Хмельницького на Подніпров’я не припиняються заворушення в районі Горохова. Так, 11 лютого 1649 року кількасот жителів міста вчинили опір польським жовнірам, які переходили через Горохів. Озброєний натовп напав на польський загін, завдавши йому втрат. Покозачене населення також чинило розправу над шляхтою, орендарями і їх управителями як у самому Горохові, так і в навколишніх селах. Про це відомо з протоколу допиту семи горохівських міщан, складеного 4 вересня 1649 року, в якому розповідається про участь жителів Горохова у діях загону С. Гирича.

Після придушення повстання в роки визвольної війни українського народу горохівчани не раз робили спроби виступати проти поневолення. Але щоразу уряд жорстоко розправлявся з непокірними. Під впливом французької буржуазної революції 1789 року на околицях Горохова почали готуватись до повстання. Проте польські власті не дали можливості йому розгорнутися, сформувавши в Горохові військовий загін.

Деяке пожвавлення в розвитку ремесла і торгівлі відбувається наприкінці XVIII — на початку XIX століття, коли новий власник міста М. Вельгорський заснував тут шевський та кушнірський цехи, а на початку XIX століття тут відкрили сукновальню.

Наступний володар міста В. Стройновський вирішив позбавити Горохів магдебурзького права і покріпачити його населення. Але рішучий виступ міщан змусив феодала вдатися до хитрощів. Він від свого імені у 1815 році «дарував» міщанам особисту незалежність і землі, які ті займали, однак з тим, щоб вони платили йому незначний оброк за присадибну та польову землю і виконували деякі повинності. Це призвело до того, що в тому ж 1815 році горохівські міщани під час 7-ї ревізії були прирівняні до стану кріпосних селян.

Так були ошукані горохівські міщани, які в той час і не збагнули, до яких згубних наслідків можуть призвести в майбутньому незначні, здавалося б, обмеження з боку феодала. Продовжуючи вважати себе наділеними попередніми правами, вони не уявляли тоді, що їх нащадки вже не зможуть тими правами скористатися. Це стало відомо лише після обнародування маніфесту 19 лютого 1861 року, згідно з яким міщан Горохова, як прирівняних в усіх правах до кріпосних селян, зобов’язали викупити землі, якими вони володіли, у нового власника міста графа Фадея Тарновського. Ось тоді горохівські міщани і згадали про «права», які надав їхнім пращурам граф Стройновський. Нащадки обдурених півстоліття тому міщан вирішили силою вирватися з лещат узаконеного рабства, але наштовхнулись на непереборну стіну бюрократичного апарату царської Росії, що вірно стояв на сторожі «законності».

Міщани звернулися до губернського присутствія в селянських справах в Житомирі з такими вимогами: 1) повернути їм міщанські права, 2) зміцнити цехи згідно з існуючими в Горохові ремеслами, 3) звільнити їх від залежності Ф. Тарновського і залишити за ними їх землі як особисту власність. Характерно, що ця скарга від імені 25 горохівських міщан, через їх неписьменність, була підписана 10 червня 1861 року єдиним грамотним серед них П. М. Коцюбинським.

Справа горохівських міщан розглядалася в різних інстанціях протягом майже 10 років. Нарешті 23 жовтня 1870 року з’їзд мирових посередників Володимир-Волинського повіту вирішив, що оскільки землі горохівських міщан ще до видання інвентарних правил 26 травня 1847 року і 29 грудня 1848 року були визнані мирськими землями Горохівського маєтку, то вони підлягають обов’язковому викупу.

За 1090 десятин 1519 сажнів землі горохівські міщани (566 дворів) протягом 49 років повинні були сплачувати щорічно, починаючи з 1 вересня 1863 року, по 375 крб. 47 коп. Це становило досить значну суму — 18 398 крб., що втроє перевищувало суму наданої казною позики. Так було покінчено з магдебурзьким правом, наданим Горохову на початку XVII століття.

Польські феодали і католицьке духівництво руками українських трудящих створювали для себе матеріальні цінності і культурні пам’ятники. Так, в 1808 році в Горохові його власник спорудив католицький костьол і розкішний палац в стилі ампір. У палаці було зібрано багато картин італійської, німецької, нідерландської шкіл живопису, чимало рідкісних і цінних творів різьбярства, скульптури, графіки. Тут же була багата бібліотека. Згодом все це В. Стройновський частково вивіз до Петербурга, а решту забрав до свого родового маєтку в Диковому новий власник Горохова Ф. Тарновський.

Після возз’єднання Західної Волині з Росією 1795 року в Горохові посилилась боротьба проти польсько-католицького впливу. Одним із виявів її було спорудження в місті на кошти парафіян православної церкви Вознесіння.

На початку XIX століття в Горохові відкрили парафіяльну школу, яка почала нормально працювати лише після вигнання військ Наполеона з Росії. Незважаючи на те, що в містечку тільки шляхтичі були поляками, а ремісники й міщани — українцями, навчання проводилося польською мовою. Але й ця школа після придушення польського повстання 1831 року була на деякий час закрита а потім русифікована.

Після реформи 1861 року в Горохові продовжувало зберігатися велике поміщицьке господарство, яке згодом від Ф. Тарновського перейшло до Свистунових. Одній із їх спадкоємиць, К. О. Свистуновій (після одруження — Лідерс-Вейнмерн), у 1900 році належало в Горохові 1346 десятин землі, а в 1907 році — 1200 десятин.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ГОРОХІВ, місто, Волинська область

Повідомлення АннА »

Частина ІІ
Тут у пореформений період виникають пивоварний і цегельний заводи, паровий млин і склад сільськогосподарських знарядь. Підприємства ці були невеликі, на них працювало по кілька робітників. Так, на паровому млині графині К. О. Лідерс-Вейнмерн, а потім В. М. Бечко, було 8 робітників. Прибутку млин давав 30 тис. крб. на рік, перемелюючи до 36,5 тис. пудів зерна. В той час, як власники підприємств поміщики збагачувались, робітники ледве животіли.

Тривалий час Горохів залишався важливим пунктом ярмаркової торгівлі. На початку XX століття в Горохові було 47 крамниць і проводилося 3—5 одноденних ярмарків на рік. На час перепису 1897 року в містечку налічувалося 4699 жителів, у т. ч. 2571 єврей. Більшість населення займалось ремеслом і торгівлею. Торгували товарами, виготовленими на місці (одяг, взуття тощо), а також привезеними з інших місць. Зокрема, з Луцька та інших міст у Горохів завозилися шкіри, зерно, м’ясо.

Крім відкритої у 1803 році двокласної парафіяльної школи, в 1912 році в Горохові було засноване вище початкове училище. В 1913 році у школі навчалось 104 хлопчики і 81 дівчинка, а в училищі — 35 хлопчиків і 9 дівчаток. Обидва училища утримувались за рахунок земства і міської управи.

Для подання медичної допомоги населенню земство утримувало лікаря-терапевта і зубного лікаря. Узаконеною була і посада бабки-повитухи. Ліки за досить значну плату постачала приватна аптека.

У 1872 році в місті сталася велика пожежа, згоріло 226 будинків із 356. У зв’язку з цим Горохів втратив значення волосного центру, яким він був з часу возз’єднання Західної Волині з Росією. Волосним центром стало сусіднє село Скобелка, розташоване за кілометр на північний схід від Горохова. Все ж у Горохові залишилась значна кількість різних установ: поліцейський стан, якому підлягали 4 волості — Бранська, Підберезька, Свинюська і Скобелецька; поштово-телеграфне відділення цих волостей, земська поштова станція на 14 коней; споживче товариство, мировий суд і міщанська управа.

Під час першої світової імперіалістичної війни околиці Горохова були дуже зруйновані, оскільки через місто проходила лінія російсько-австрійського фронту тут відбувалися запеклі бої. У зв’язку з цим населення міста і навколишніх сіл змушене було евакуюватися вглиб Росії, звідки частина повернулася після закінчення війни, а решта — лише в 1939 році.
Трудящі Горохова радісно зустріли звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції в Петрограді і ленінські декрети про мир і землю. Але австро-німецька окупація України перешкодила утвердженню тут влади Рад. Лише в серпні 1920 року, коли Червона Армія розгромила білополяків, у Горохові встановилася на деякий час Радянська влада. На чолі Горохівського повіткому КП(б)У та ревкому стали П. Г. Суслов, А. Г. Гербал, Б. Г. Караїм. Земельний відділ ревкому очолив П. П. Русанович.

Однак Радянська влада в Горохові встановилася ненадовго. Західну Волинь, як і інші західноукраїнські землі, загарбала буржуазно-поміщицька Польща. Горохів став повітовим центром, що об’єднував 6 сільських гмін.

Власті панської Польщі не дбали про розвиток продуктивних сил і про піднесення добробуту трудящих. У Горохові з промислових підприємств працювали лише 2 млини, цегельний завод, олійниця і майстерня по ремонту віялок, де використовувалась ручна праця. Ні про яку механізацію не могло бути і мови. Електроенергія використовувалася лише для освітлення кількох вулиць і установ. У 1936—1937 рр.

3 1070 житлових будинків було електрифіковано тільки 43. Переважна більшість жителів не могла користуватись електроосвітленням у зв’язку з високою платою. Основну частину населення становили ремісники та їх сім’ї. З 6,9 тис. чоловік, які населяли Горохів згідно з переписом 1938 року, 1658 займалися ремеслом. Строкатість національного складу з часом ще більш посилювалася. З 1658 ремісників українців було — 633, євреїв — 579, поляків —391, німців—45, чехів—7, росіян — 3. Становище робітників і ремісників Горохова було надзвичайно тяжким. Узаконений «Промисловим статутом», виданим у Польщі в 1927 році, робочий день тривалістю 10 годин власники підприємств продовжували на свій розсуд. Праця дітей і підлітків нічим не регламентувалася. Заробітна плата напередодні другої світової війни для кваліфікованих робітників дещо підвищилась.

Злидні, нестатки призводили до поширення різних захворювань, а медичне обслуговування населення було вкрай обмеженим. В 1939 роді в Горохові лише передбачалось побудувати лікарню. А до цього на весь повіт, який був значно більшим від теперішнього району, діяло лише дві лікарні: в с. Миркові і в м. Локачах, що входили тоді до складу Горохівського повіту.

В роки польської окупації західноукраїнських земель освіта українського населення також перебувала на дуже низькому рівні. Згідно з переписом від 9 грудня 1931 року, невміло ні читати ні писати в цілому по Горохівському повіту 45,9 проц. населення. Можна сподіватися, що процент письменності в самому Горохові був дещо вищим, ніж в цілому по повіту.

Правда, в 1933 році міністерство віросповідань і народної освіти відкрило в Горохові чотирикласну філію Луцької державної гімназії. В перший рік тут навчалось 43 учні, кількість яких в 1939 році збільшилась до 227. В 1938 році міське управління розпочало будівництво семирічної школи, але до 1939 року була виконана лише третина робіт. В 1939 році в Горохові уже діяла семирічна школа, в якій навчалося 864 учні, та професійна школа, де було 110 учнів. Але шкільних приміщень не вистачало і навчання проводилось у три зміни. Навчання в усіх учбових закладах проводилось польською мовою.

Справі ополячення українського населення служив і так званий народний будинок.

Тяжкі умови праці, злидні, голод, національний гніт штовхали робітників і ремісників на боротьбу. Комендант Волинського окружного управління поліції доповідав у міністерство внутрішніх справ, що в кінці 1922 — на початку 1923 року надзвичайно посилилась діяльність профспілок в Луцьку і Горохові. Тут були створені вечірні курси робітників, які прагнули до «революціонізації пролетарських мас і виховання нового покоління в комуністичному дусі»1.

Активізували свою діяльність профспілки, які перебували під впливом комуністів. У 1926 і 1927 рр. вони організовували страйки горохівських кравців.

В процесі революційної боротьби комуністи зміцнювали свої ряди. В липні 1924 року утворився Горохівський повітовий комітет КПЗУ, якому було підпорядковано 13 партійних осередків. За визнанням поліції, Горохівська партійна організація була найбільш масовою на Волині. Вже на початку жовтня 1928 року, через два місяці після III з’їзду КПЗУ, в Горохівському повіті діяло 6 райкомів, які об’єднували 45 комуністів. Організація весь час зростала. До травня 1935 року в самому Горохові налічувалося понад 30 комуністів: Н. М. Бабиляс, А. Б, Веслер, П. І. Водницький, 3. М. Кльоц, Д. Б. Лазовник, В. П. Скибицький, К. П. Чайковський та інші.

Здійснюючи на практиці лозунг про зміцнення союзу робітників і селян, Горохівський повітовий комітет КПЗУ проводив велику роботу серед сільського населення. Селяни уважно прислухалися до комуністів і підтримували їх в боротьбі за соціально-економічне та національне визволення і за возз’єднання Західної України з Українською РСР. Становище селян, які ходили на заробітки, було надзвичайно тяжким. Робочий день тривав 12 годин, а заробіток становив всього 70 грошів. Куркулі, поміщики, осадники виплачували заробіток несвоєчасно, затримуючи його на кілька тижнів, місяців, а інколи й на цілі роки.

Тяжкою була і доля селянина, що мав мізерний наділ. Ось як характеризувалося становище селян в одній з листівок, які поширювались у повіті у 1933 році: «Товариші селяни! Загляньмо до своїх комор, вони порожні. Тож цілий рік ми працювали. Де поділися плоди цілорічної праці, щоб прохарчуватись і прогодувати худобу до нового врожаю? Де поділося зерно з посівів? Хліб ми вирощуємо, а майже від півроку більшість селян не має його в хаті, хіба тільки несолену картоплю. Подивіться в поле — збіжжя ще не дозріло, а ненаситні руки тягнуться до нашої праці. Насамперед, приїжджають секвестори забирати податки для уряду, якому треба на гармати, гази та інші воєнні цілі. За екзекуторами поспішають лихварі й куркулі, у яких біднота позичала на переднівну». Нагадаємо, що в Горохівському повіті поміщики і куркулі, як правило, за позику насіння брали плату в чотирикратному розмірі.

Вірними помічниками комуністів були комсомольці, які утворили свої осередки в Горохівському повіті в 1929 році. Ватажками молоді були секретар повітового комітету КСМЗУ П. Водницький, Н. Бабиляс, В. Скибицький (які згодом стали членами КПЗУ), Г. Стопачинський та інші.

Партійна і комсомольська організації широко використовували в політичній роботі з масами друковане слово — підпільні комуністичні видання, а також спеціальні добірки матеріалів.

Підтвердженням цього може бути такий факт. 18 травня 1934 року на квартирі А. Качинського поліція виявила цілий ряд гасел, пісень і політичних віршів. Вона встановила, що А. Качинський, К. Бойчук, П. Федонюк та інші за дорученням комітетів КПЗУ і КСМЗУ проводили роботу серед членів Українського селянського об’єднання (УСО), яке виникло після ліквідації організації «Сельроб», а також серед інших українських товариств («просвіти», кооперативів тощо).

Великого значення партійна організація Горохівського повіту надавала розповсюдженню і пропаганді радянських видань через кооперативну спілку «Наша культура», яка мала в Горохові свій книжковий магазин. У жовтні 1936 року Луцький окружком КПЗУ організував у Горохівському повіті виступ проти стягнення військового податку. В результаті цього 19 жовтня до повітового старости в Горохові почали приходити платники військового податку, вимагаючи його ліквідації і погашення недоїмок. Одночасно з цим продовжувались страйки на ряді підприємств. Одним із них був страйк сорока робітників цегельні 31 травня 1937 року, які вимагали підвищення заробітної плати. Адміністрація змушена була піти на поступки 3. Все це викликало занепокоєння польських властей, які в першій половині 1938 року обрушились на КПЗУ з новими репресіями.

Як широко була поставлена комуністична пропаганда в Горохівському повіті видно з того, що в першій половині 1938 року поліція тут заарештувала 229 чоловік, обвинувачених у цій справі. Навіть після несправедливого розпуску Виконкомом Комінтерну в липні 1938 року Компартії Польщі, складовою частиною якої була КПЗУ, комуністи не склали зброї. У жовтні в Горохові відбулися підпільні партійні збори, на яких було вирішено бойкотувати наступні вибори до сейму і сенату, а 1 Травня 1939 року комуністи організували трудящих на відзначення дня міжнародної пролетарської солідарності.

Населення міста радісно сприйняло звістку про перехід Червоною Армією 17 вересня 1939 року колишнього радянсько-польського кордону, щоб не допустити загарбання західноукраїнських земель гітлерівцями. Майже в усіх населених пунктах повіту почали створюватись ревкоми, загони робітничої гвардії і селянські дружини на чолі з комуністами. Робітнича гвардія Горохова, керована Г. Стопачинським, роззброїла польську поліцію і передала місто командуванню Червоної Армії 19 вересня цілим і непошкодженим.

В Горохові виникли тимчасові повітове і міське управління, під керівництвом яких відбулися 22 жовтня 1939 року вибори до Народних Зборів Західної України.

Своїм посланцем до Львова жителі Горохова обрали Н. М. Бабиляса, колишнього члена КПЗУ, якого Червона Армія визволила з ув’язнення.

У січні 1940 року Горохівський повіт було ліквідовано і утворено Горохівський район. Головою виконкому районної Ради депутатів трудящих став Г. Й. Білоконь. Трохи пізніше, у квітні, відбулися районні партійні збори, на яких було створено Горохівський райком КП(б)У. Першим секретарем райкому комуністи обрали С. В. Наконечного, який пізніше, у 1958 році, за успіхи в розвитку сільського господарства Іваничівського району був удостоєний звання Героя Соціалістичної праці. У травні організувався виконком Горохівської міськради. Очолив його І. П. Герасимов.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ГОРОХІВ, місто, Волинська область

Повідомлення АннА »

Частина ІІІ
Великою подією в житті трудящих Горохова було проведення перших дійсно демократичних виборів до Верховної Ради СРСР і Верховної Ради УРСР, що відбулись 24 березня 1940 року, і до місцевих Рад депутатів трудящих 15 грудня 1940 року. Трудящі міста продемонстрували в ході виборів свою морально-політичну єдність і згуртованість навколо Комуністичної партії і Радянського уряду, одностайно проголосувавши за блок комуністів і безпартійних.

Відразу ж після возз’єднання західноукраїнських земель з Радянською Україною в економіці і культурі міста розпочалися соціалістичні перетворення. До середини січня 1940 року стало до ладу заводоуправління цегельних заводів №№ 10, 11. Згідно з постановою райвиконкому від 24 липня 1940 року, було створено райпромкомбінат, якому передано всі націоналізовані підприємства. Виникли промислово-кооперативні виробничі артілі (столярна, ковалів і стельмахів, меблево-обозо-бондарна, деревообробна, шевська, хутряна, швейна, шкіряна та інші), а також райхарчокомбінат, в системі якого найважливішими підприємствами були млини №№ 38, 39, маслозавод, пекарня, ряд цехів по виробництву різних продовольчих продуктів. Під контролем райфінвідділу діяли деякі приватні підприємства, зокрема меблева майстерня, цех по виробництву квасу тощо.

До грудня 1940 — січня 1941 року в Горохові було завершено утворення промислових артілей, налагоджено роботу всіх підприємств. Механічна майстерня по ремонту віялок була перетворена на артіль «Металіст». Оформилися профспілкові організації. Налагоджували роботу торговельна мережа й установи побутового обслуговування населення.

Повалення буржуазно-поміщицького ладу розв’язало творчу енергію трудящих Горохова. Так, робітники двох цегельних заводів, здійснюючи свої зобов’язання на честь дня Конституції у 1940 році, на 70 днів раніше строку виконали річний виробничий план. Г. Козловський, І. Бондар та інші робітники виконували виробничі плани на 150—170 проц. Продуктивно трудились робітники інших підприємств.

Створювалися і нові медичні заклади. Почали працювати лікарня і поліклініка, де трудящі одержували безплатну медичну допомогу. Відкрилася державна аптека.
Здійснюючи ленінську національну політику, партійні і радянські органи подбали про розвиток народної освіти і забезпечення культурного відпочинку трудящих міста. Після визволення Горохова тут були відкриті середня школа з українською і дві семирічні з польською та єврейською мовами навчання, а також районний Будинок культури, районні бібліотеки для дорослих і дітей, Будинок піонерів, кінотеатр. На сцені районного Будинку культури виступали не лише місцеві гуртки художньої самодіяльності, але і професіональні актори. Час від часу відвідували Горохів народна артистка УРСР Н. М. Ужвій, заслужені артисти УРСР О. П. Юра-Юрський, В. М. Дуклер.

Коли почалась війна, в Горохові перебував штаб 124-ї стрілецької дивізії, якою командував генерал-майор П. Г. Сущий, і 406-й стрілецький полк цієї ж дивізії під командуванням полковника Т. Новикова. Цей полк на підступах до Горохова вступив у бій з німецькими частинами. Піхотинці у взаємодії з артилеристами розбили німецький батальйон, підпалили три ворожі танки. На полі бою залишилось понад 300 трупів солдатів і офіцерів противника. Але сили були нерівні. Підтягнувши підкріплення і зосередивши на наших військах сильний артилерійський і мінометний вогонь, внаслідок чого третина міста згоріла, німецько-фашистські війська 26 червня 1941 року вдерлися до Горохова.

В місті виникли німецько-фашистські окупаційні органи: комендатура, гестапо, гебітскомісаріат. Окупанти утворили з числа націоналістичних елементів бутафорські органи (міську управу, т. зв. українську поліцію), в яких служили різні запроданці, що по-лакейському допомагали окупантам утверджувати «новий порядок».

Уособленням цього «нового порядку» був великий концентраційний табір, збудований у яру біля школи і обнесений колючим дротом. Табір охоронявся озброєною поліцією з вівчарками. Спершу там були полонені червоноармійці, а згодом — тисячі радянських громадян. Приречених виводили звідси і розстрілювали на цвинтарі. Щоб залякати людей, гітлерівці у центрі міста на телефонних стовпах вішали без суду і слідства тих, хто викликав у них підозру. Серед жертв фашистського терору був секретар шкільної комсомольської організації Володя Румовський. Та ніякі тортури не могли зламати волі відважного патріота, від якого гестапівці вимагали списки комсомольців. Тоді фашистські недолюдки кинули Володю під гусениці танка. Всього в Горохові було знищено фашистами 3800 чоловік. Переважну більшість відібраних від убитих речей гітлерівці відсилали головному катові — гауляйтеру України Еріху Коху в Ровно. На посилках, як глум над пам’яттю вбитих, були написи: «Від евакуйованого єврейського населення».

Але ніякі звірства загарбників не могли зробити і не зробили з радянських людей покірних рабів. Населення Горохова активно допомагало партизанам у їх боротьбі проти німецько-фашистських загарбників. Трудящі виділяли для них продукти харчування, брали участь у розвідках, ставали провідниками, коли в районі Горохова діяли загони ім. 26-ї річниці Червоної Армії на чолі з старшим лейтенантом І. О. Артюховим (березень 1943 р.), загони із з’єднань Героїв Радянського Союзу П. П. Вершигори і М. І. Наумова (лютий 1944 р.) та інші.

Бої за визволення Горохова від німецько-фашистських загарбників розпочали дві партизанські роти з’єднання Героя Радянського Союзу П. П. Вершигори 5 лютого 1944 року. Раптовим ударом партизани під командуванням Д. І. Бакрадзе вибили противника з міста. Атака була такою несподіваною, що партизани не зазнали втрат. Вони знищили 16 автомашин гітлерівців, захопили 2 гармати та інші трофеї. Під кінець бою за місто в Горохів прибули розвідники з’єднання Героя Радянського Союзу М. І. Наумова, під кінець дня — розвідка Радянської Армії, якій і було передано місто. А партизани через кілька днів вийшли за р. Буг на територію Польщі, де продовжували громити фашистів у ворожому тилу.

Але в цей час радянські війська з стратегічних міркувань не розгортали наступальних операцій, і німецькі частини, які підійшли з заходу, знову захопили місто. З квітня воїни 13-ї армії генерала М. П. Пухова вибили ворога з Горохова, однак 12 квітня радянські війська змушені були відступити.

Знову розпочали бої за визволення Горохова від гітлерівців з’єднання 22-го стрілецького корпусу 13-ї армії під командуванням генерал-майора Ф. В. Захарова 13 липня 1944 року. В Горохові на цей час дислокувалась 291-а німецька піхотна дивізія. Частини 389-ї стрілецької дивізії, якою командував полковник Л. О. Колобов, при підтримці 58-ї стрілецької дивізії з півночі і 287-ї стрілецької дивізії з півдня, атакували укріплені позиції гітлерівців зі сходу і південного сходу Горохова. В результаті навальної атаки піхоти, підтриманої сильним вогнем артилерії і ударами авіації, Горохів був визволений.

Окупанти заподіяли місту величезної шкоди. Із загальної кількості (більш як 900) будинків, що були в Горохові до війни, уціліло 320, та й то напівзруйнованих. 7500 чоловік населення залишилось в місті тільки 1600, решта була винищена або вивезена на роботи в Німеччину.

Відразу після визволення міста відновили свою діяльність партійні і радянські органи, які стали організаторами трудящих на відбудові Горохова. 23 липня 1944 року відбувся загальноміський мітинг у Горохові, на якому прийняли рішення всім працездатним включитися у відбудовні роботи. Поступово було проведено укомплектування всіх установ і організацій кадрами і виділено для них приміщення.

Палко відгукнулось населення Горохова на звернення трудящих Луганська «До всіх робітників, службовців, інтелігенції та домогосподарок міст Радянської України» із закликом докласти всіх зусиль, щоб якнайшвидше відбудувати зруйновані під час війни міста. Це звернення обговорювалося на зборах, що відбулися у всіх мікрорайонах Горохова. Трудящі одностайно вирішили: «Кожний із нас двічі на тиждень буде працювати по дві години на відбудові свого міста». Була також створена спеціальна бригада, яка відбирала з руїн усе придатне для використання на будівництві. Сотні трудящих у неробочий час працювали на відбудові.

Налагоджували роботу промислові підприємства. Вже до кінця липня 1944 року почав працювати вальцьовий млин, а ще два були підготовлені до введення в дію, стала до ладу пекарня. У цьому ж році почали давати продукцію маслосирзавод, цех безалкогольних напоїв, бойня і ковбасний цех. Готувалися до пуску міська електростанція і три цегельні заводи. Приступили до роботи підприємство по дубленню шкір, кравецька майстерня і майстерні по ремонту взуття та годинників. Відкрилися крамниці.

З метою посилення кооперування і стимулювання виробництва 6 серпня 1944 року райвиконком прийняв рішення про створення в Горохові райпромкомбінату, який об’єднав жерстяну, взуттєву, швейну, столярну і бондарну майстерні. До його складу ввійшли також миловарня, підприємства по виробництву вірьовок, щіток, віників, плетених корзин.

Велике трудове піднесення на підприємствах Горохова викликав заклик робітників Таращанського райпромкомбінату Київської області про розгортання соціалістичного змагання за поліпшення якості продукції широкого вжитку. В ході обговорення заклику колективи підприємств взяли підвищені соціалістичні зобов’язання і успішно здійснили їх. Колектив артілі «Металіст» достроково налагодив ремонт молотарок та інших сільськогосподарських машин у 1945 році.

Велику допомогу у відбудові трудящим Горохова подавали держава, братні народи нашої країни. Тільки в цехах артілі «Металіст» було встановлено нове обладнання: вагранку, підйомний кран, паровий молот, токарні і фрезерні верстати. У 1946 році в основному була завершена відбудова цього підприємства. Тут стали до ладу ковальсько-слюсарний, механічний і стельмашний цехи, готувалися до пуску ливарний і деревообробний.

Відновив роботу і райхарчокомбінат, який об’єднував ряд підприємств по виробництву харчових продуктів.

Розгортання соціалістичного змагання сприяло зростанню випуску промислової продукції. Так, якщо в 1945 році предметів широкого вжитку підприємства Горохівського райпромкомбінату випустили на 302,9 тис. крб., то в 1946 році вже на 589 тисяч. Більшість робітників перевиконувала норми виробітку. Серед них виділялися молоді робітники — А. Стопачинський, Я. Гладишкевич, М. Герасимович, М. Ладика та інші.

Частина населення, яка займалася сільським господарством, у 1948 році об’єдналася в колгосп ім. Дзержинського.

Поряд з відбудовою господарства трудящі відновлювали і лікувальні заклади. Почала працювати районна лікарня. Медпрацівники провели велику профілактичну роботу серед населення по запобіганню пошесним захворюванням — тяжкої спадщини, що залишилася від тимчасової окупації Горохова фашистськими загарбниками. Відновила роботу поліклініка, аптека. Відкрились дитячі ясла.

Відновилися заняття в середній школі, де в 1944/45 навчальному році вчилося 450 дітей.

Знову гостинно відкрили двері перед трудящими районний Будинок культури, кінотеатр, бібліотека.

Райком партії і райвиконком звертали велику увагу на виховання кадрів. У 1944—1946 рр. у Горохові на районну керівну роботу було висунуто 131 чоловіка з місцевого населення. Серед них Н. М. Бабиляс, В. В. Коновалюк, М. П. Лотоцький, С. М. Самойлова та інші. Поряд з ними активно працювали направлені партійними комітетами з східних областей С. Ф. Бурлаченко, І. В. Гущенко, Т. Ф. Денік, Н. П. Красиленко та інші.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ГОРОХІВ, місто, Волинська область

Повідомлення АннА »

Частина ІУ
Відбудова господарства в Горохові після закінчення Великої Вітчизняної війни здійснювалася в умовах шаленого опору з боку українсько-німецьких бандерівських банд, що концентрувалися в деяких населених пунктах району. Вони проводили антирадянську пропаганду, тероризували населення, вбивали з-за рогу комуністів і комсомольців. Від рук бандитів загинули заступник голови райвиконкому Г. І. Шингарьов, завідуючі відділами райвиконкому Є. С. Полях та П. М. Леонтьев, голова міськради Л. О. Копчунь, та інші активісти. Але ніякі підступи буржуазно-націоналістичних виродків не могли зупинити переможної ходи соціалізму. При підтримці широких мас трудящих органи Радянської влади разом з активістами покінчили з бандерівським бандитизмом.

Соціалістичне змагання серед колективів промислових підприємств, творча ініціатива робітників, інженерно-технічних працівників і службовців забезпечили успішну відбудову господарства. На кінець п’ятирічки промисловість міста значно перевищила довоєнний рівень виробництва.

В роки завершення будівництва соціалізму і поступового переходу до комунізму промислові підприємства Горохова значно розширились, зміцніла їх матеріально-технічна база, всі вони докорінно реконструювалися. Так, колишня артіль «Металіст» перетворилась на сучасний ливарно-механічний завод, який почав постачати всій області пічне литво і налагодив капітальний ремонт автомашин та різних двигунів. Внаслідок розширення і реконструкції цегельних заводів, що завершилась в 1961 році, вони перетворились на сучасні механізовані підприємства. В 1966 — 1968 рр. побудовано п’ять нових тунелів і одна кільцева піч, в результаті чого потужність заводів доведена до 16 млн. штук цегли на рік.

Райпромкомбінат у листопаді 1960 року було перетворено на комбінат побутового обслуговування. Значно розширився райхарчокомбінат. На всіх підприємствах механізовано трудомісткі процеси.
В авангарді борців за технічний прогрес, за дальший розвиток виробництва йдуть комуністи і комсомольці. Вони першими стали під прапор змагання за комуністичне ставлення до праці. І це принесло успіх. Звання колективу комуністичної праці на ливарно-механічному заводі першою завоювала бригада, яку очолював комуніст М. С. Войтович. У числі перших ударників комуністичної праці на підприємстві були слюсар-комуніст Ф. Ф. Шубін, електрослюсар М. І. Приступа, слюсар М. І. Сас та багато інших.

З ініціативи партійної організації на ливарно-механічному заводі було здійснено комплекс заходів по механізації виробничих процесів у ливарному цеху. Велику допомогу в цьому подали науковці Київського проектного інституту, які розробили технологію використання ливарного обладнання. Це дало можливість підвищити продуктивність праці в цеху на 15—20 процентів.

Великий вклад у збільшення потужності підприємства, у зниження собівартості продукції внесли заводські винахідники і раціоналізатори. Тільки в 1966 році з 62 раціоналізаторських пропозицій, впроваджених у виробництво на 12 підприємствах Волинського обласного управління місцевої промисловості, на Горохівському ливарно-механічному заводі було впроваджено 15 з річним економічним ефектом 2,4 тис. карбованців.

Здійснені заходи дали можливість колективу заводу за 10 років (1955—1965) збільшити випуск основного виду продукції — чавунного литва з 252 до 2 тис. тонн на рік. Тут механізовано доставку сировини, формування цегли тощо. Ще у 1953 році кращі майстри обпалювання С. Кульгай і Г. Стадник були нагороджені значком «Відмінник соціалістичного змагання», а робітники П. Косюк та С. Наконечний — похвальними грамотами. Рік у рік зростає число передовиків виробництва. Якщо в 1956 році 68 робітникам було присвоєно звання «Кращий по професії», то в наступному це звання завоювали 72 чоловіка.

Разом із зростанням виробництва зміцнювалась і партійна організація. Вона зросла до 35 чоловік. Партійна організація стала ще більш бойовою. Посилилась авангардна роль комуністів на виробництві.

Значно розширився і райхарчокомбінат. Випуск валової продукції тут збільшився з 350 тис. крб. в 1955 році до 1695 тис. крб. у 1964 році. В його цехах виготовляються хлібо-булочні вироби, плодоконсерви, безалкогольні напої, ковбасні вироби.

В Горохові працює ряд інших підприємств, установ і організацій: районний вузол і експлуатаційно-технічна дільниця зв’язку, лісництво, міжколгоспбуд, дві шляхово-будівельні організації, район електромереж від Добротвірської ДРЕС, районне об’єднання «Сільгосптехніка», автопідприємство і автоколона райспоживспілки, друкарня районної газети «Будівник комунізму».

У післявоєнний період в Горохові розгорнулось велике будівництво. Тут піднято з руїн 2 корпуси середньої школи, споруджено третій. Відбудовано приміщення сільськогосподарського технікуму і 5 корпусів лікарні. Споруджено будинок для інвалідів та престарілих, клуб, кінотеатр. Нові виробничі корпуси було зведено для ливарно-механічного заводу, харчокомбінату, комбінату побутового обслуговування, автопідприємства, міжколгоспної будівельної організації. Зручні приміщення зайняли крамниці і магазини. Споруджено гуртожиток сільськогосподарського технікуму, триповерховий адміністративний будинок, новий Будинок культури на 650 місць. Для школярів міста є Палац піонерів. У реконструйованому двоповерховому будинку відкрито готель «Дружба». Будується лікарня на 240 ліжок.

Триває велике житлове будівництво. Лише в 1959—1968 рр. у Горохові споруджено до 50 двоповерхових житлових будинків. На околицях міста виросли нові вулиці індивідуальних забудовників. А центральну вулицю ім. Леніна протягом 1965—1967 рр. докорінно реконструйовано: значно розширено, утворено дві площі. В центрі міста встановлено пам’ятник В. І. Леніну.

Горбиста південно-західна частина міста чудово вписала в себе історико-меморіальний комплекс споруд: Холм Слави з обеліском на честь загиблих воїнів, алею Героїв, мармурову стеллу — Стіну Пам’яті з викарбуваними на ній золотом іменами 1784 героїв і словами Ю. Фучіка: «І мертві ми будемо жити в частці вашого великого щастя, бо ми вклали в нього наше життя». Тут же братське кладовище і музей революційної, бойової і трудової слави. Спорудження історико-меморіального комплексу — справа рук громадськості міста і району. Під керівництвом районних організацій при безпосередній участі секретарів Горохівського райкому КП України І. І. Церковного та І. П. Іваненка, голови райвиконкому І. Ф. Жабровця, комуністів-пенсіонерів М. А. Пархоменка, Н. М. Бабиляса, В. В. Конова-люка, Ю. Ю. Яшкова та інших трудящі створили величний пам’ятник загиблим воїнам.

Вшанування пам’яті героїв стало складовою частиною нових народних звичаїв, обрядів і традицій, що входять у побут трудящих Горохова. Так, у перший день шкільних занять щороку близько півтори тисячі учнів, учителів і батьків Горохівської середньої школи ім. Івана Франка приходять на Холм Слави і в мовчазній скорботі вшановують пам’ять загиблих героїв. Тут же в урочистій обстановці проводиться перекличка учнів 9-го класу. І першим називається прізвище колишнього секретаря шкільної комсомольської організації учня 9-го класу Володі Румовського, який загинув смертю хоробрих в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників 28 червня 1941 року.

Подвиги героїв — представників старшого покоління — закликають молодь бути гідними продовжувачами їх справи. Червоні слідопити школи — учасники Всесоюзного походу бойової слави «Дорогами батьків» — завоювали право бути делегатами всесоюзних зльотів переможців походу, що відбувалися в Москві і Бресті. Школа стала одним з ініціаторів закладення в місті Парку слави і дружби поколінь.

Значно зріс добробут населення, підвищилась його купівельна спроможність. Це викликало необхідність розширити торговельну мережу. У Горохові є гастроном, універмаг, книготорг, господарський і меблевий магазин, ресторан, дві чайні, кілька продовольчих крамниць.

За роки семирічки населення Горохова стало одержувати значно більше вигід комунального характеру. Населення все більше переходить на використання у побуті газу. На 1 квітня 1969 року в Горохові налічувалось 1589 газобалонних установок. Комбінат побутового обслуговування в жовтні 1965 року відкрив у Горохові будинок побуту «Берізка», де е ательє мод, салон краси, художня майстерня, музичний салон. Тут можна взяти на прокат різні речі хатнього вжитку.

Докорінно поліпшилось медичне обслуговування. У Горохові діє районна лікарня з стаціонарним відділенням на 200 ліжок, амбулаторією і санепідемстанцією. Тут працюють 25 лікарів і 93 медпрацівники з середньою медичною освітою. Також є поліклініка, аптека і пологовий будинок. Заслуженою повагою користуються хірург М. І. Рощина, стоматолог О. Я. Повідзьон, праця яких відзначена урядовими нагородами, та інші.

Всі діти шкільного віку вчаться в середній школі ім. Івана Франка. їх навчають понад 80 учителів. Горохівську середню школу щороку закінчує стільки учнів, скільки до 1939 року всього навчалося в польській гімназії. Серед випускників школи 120 вчителів, 480 інженерів, 76 офіцерів Радянської Армії, 864 працівники сільського господарства і промисловості. Р. А. Братунь тепер відомий український поет. Колишні учні школи: М. Сидорчук — механізатор колгоспу, Г. Русь — знатна доярка, К. Бролінський — директор Луцького приладобудівного заводу, М. І. Рощина і В. С. Янюк — хірурги, Л. П. Рожило і А. Кардашов —науковці. Директору школи І. Я. Гришаю і завучу В. В. Фещаку присвоєно почесне звання заслуженого вчителя школи УРСР.

У Горохові також працюють заочна середня школа, сільськогосподарський технікум, заснований в 1955 році, в якому здобули спеціальну середню освіту 1600 чоловік, автошкола.

У 1956 році в Горохові відкрилась музична дитяча школа, в якій є близько 20 викладачів і понад 200 учнів.

Горохівчани люблять спорт. На міському стадіоні систематично відбуваються спортивні змагання. Чоловіча і жіноча команди — неодноразові чемпіони республіки з гандболу.

В Горохові є районний Будинок культури, типовий кінотеатр, Будинок піонерів, дві районні бібліотеки (для дорослих і дітей) з книжковим фондом понад 50 тис. томів. Значну роботу проводять гуртки художньої самодіяльності: вони виступають не тільки перед мешканцями міста, а й у навколишніх селах.

Гуртки художньої самодіяльності Горохова знають далеко за межами району. Не раз вони брали участь у районних, обласних і республіканських оглядах. Високою майстерністю виконання відзначився чоловічий хор Горохівського районного Будинку культури. 9 березня 1964 року урядовий ювілейний комітет УРСР вручив йому ювілейну медаль на відзначення 150-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка, а в січні 1965 року колегія Міністерства культури УРСР присвоїла звання самодіяльної народної чоловічої хорової капели.

Уже стало традицією влаштовувати в Будинку культури виставки робіт народних умільців — народні вишивки, різьбу по дереву, картини самодіяльних художників. Високу оцінку здобули вишивки Т. П. Ємчик і картини художника О. І. Борецького, який у 1958 році зробив розпис верхньої частини храму — пам’ятника «Козацькі могили» під Берестечком.

Різноманітні види масової роботи культосвітніх закладів Горохова серед населення сприяють вихованню у радянських людей найважливіших рис людини комуністичного майбутнього.

І. С. ГАЙДАЙ
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
D_i_V_a
Повідомлень: 9525
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Стать: Жінка
Звідки: Київ
Дякував (ла): 6279 разів
Подякували: 3675 разів
Контактна інформація:

Re: ГОРОХІВ, місто, Волинська область

Повідомлення D_i_V_a »

Середа, 25 квітня 2018
У місті Горохів на Волині бордюр облаштували із мацев – єврейських надгробків. Жителі міста звернулись до єврейської громади і розповіли, що одна з вулиць вимощена єврейськими надгробками.
"Дівчина побачила напис на бордюрі і вирішила його прочитати. Коли зачистила, то зрозуміла, що не може цього зробити, бо він на івриті. Тоді почали з'ясовувати, що це, - каже виконавчий директор релігійної общини прогресивного іудаїзму Сергій Швардовський. - До нас подзвонили жителі Горохова і прислали фото однієї мацеви. Тоді представники нашої громади, спільно з Volunteer Community виїхали на місце, щоб переконатися в цьому. Дійсно, на одній вулиці бордюри - це мацеви з єврейського кладовища. Ми виявили понад 40 штук і думаємо, що це не межа. Ніхто з опитаних нами жителів не зміг сказати, як мацеви виявилися на дорозі".
Ще 1941 року німецькі окупанти почали брати мацеви і застилати ними дорогу. Як саме вони опинилися на цій вулиці в Горохові - невідомо.
"Таке було в багатьох містах. Зараз ми намагаємось добитися від місцевої влади в Ковелі виділити участок на місці, де було єврейське кладовище, і там зробити меморіал. Хочемо повернути мацеви на їхнє історичне місце. Ми їх так само збираємо у Луцьку, Володимирі-Волинському".
Місцева влада пообіцяла посприяти у вирішенні цього питання.
"Ми разом із представниками общини вирішили, що найближчим часом вони надішлють до міської ради офіційне прохання демонтувати і перевезти ці плити на місце, де було єврейське кладовище, - каже міський голова Горохова Віктор Годик. - Ми допоможемо в демонтажі і перевезенні. Також ми запропонували їм розробити свій проект пам'ятника на місці кладовища. Після цього по тих плитах вони зможуть вивчати, хто там був похований".
Автор: Оксана КНЯЖИК

PS "Привіти" з другої світової війни. Виглядає - це було масове явище в наших містах в ті часи.
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ГОРОХІВ, місто, Волинська область

Повідомлення АннА »

ГОРОХІВ, м-ко Володимирського пов., Скобелецької вол., 59 км. від Володимира, на південний схід. М-ко положене над р. Липою.
В кінці 19 ст. було там 600 дом. і 4,663 жит. Було це місто приватне і віддавна належало, як село, до волинських і володимирських князів. Знаємо, що в половині 15 ст. Горохів належав до вел. кн. Льва Свидригайла. За ревізією луцького замку в 1545 р. Г. був власністю кн. Сангушків, які мали обов'язок утримувати 4 городні луцького замку. В 1570 р. кн. Лев Сангушко-Кошерський платив з Горохова від 56 дом. ринкових, 18 уличних домів, 6 перекупів, 12 город, 26 убогих хат. В 1583 р. він же платив від 40 дим., 34 город, 10 город, 5 комірників, 5 людей вільних, 1 попа, 6 пекарів, 1 шевця, 1 кушніра і одного убогого шевця. З горохівського села від 30 ланів, 12 город, 1 попа. В 1650 р. Горохів частинно належав до Льва Сапіги, який платив від 79 дим. В другій половині 17 ст. плачено від 336 дим., а в 1653 р. тільки за 5 димів. В 1650 р. Горохів належав до Кисіля Вільгорського разом зі селами: Скобелкою і Марковичами. Крім того частина Горохова належала до церкви. В 1775 р. м-ко належало, разом з частиною землі, до Михайла Вєльгорського, пізніше по черзі переходило до: Піонтковських, Яловицьких, Стройвонсів, Тарновських, останні володіли Гороховим до кінця 19 ст. Колись в Горохові був великий і багатий палац, в якому знаходилися численні пам'ятки мистецтва і різьби великої історично-мистецької вартости, з яких треба згадати скульптури фігур Геркулеса і Помпеї, прекрасні вази, мозаїчні столи, кристали. Крім того була там велика бібліотека, де переховувалися книжки в різних мовах, збірка прекрасних дереворитів, мідьоритів і багата нумізматична колекція. З рідкісних творів старого мистецтва треба згадати одиноку в Польщі статую Персея роботи Канови, Купидона і Психе. Багато з цих цінних колекцій, образів, фігур і нумізматик знаходяться тепер в збірках Ермітажу в Ленінграді. Палац оточував великий і гарний англійський парк. Усе це вивіз з Горохова до Петербурга граф Стройновський і тільки частина потрапила до Львова і Кракова. Треба також згадати, що Горохів в 17 ст. за часів приналежности його до Миколая Киселя був осередком ариянства на західній Волині, тут перебували реформатори такої міри як А. Вишоватий і тут відбувалися з'їзди і наради місцевої магнатерії і шляхти. За переписом 1911 р. в Горохові було 6,871 жит., міщанська управа, пошта і телеграф, земська поштова станція, агроном, суд, двоклясова школа, фельдшерський пункт, лікар, аптека, паровий млин, кооператива, 66 крамниць, кредитове товариство і фотограф. До Горохова містечка і села належало 992 дес. фільварочної землі, що належала до Свистунова.
Джерело-О.Цинкаловський "Стара Волинь і Волинське Полісся" (від найдавніших часів до 1914 року)
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера Г”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 15 гостей