Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

Гоща, смт, Рівенська область

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим Нп
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3188
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1834 раз.
Подякували: 656 раз.
Стать: Жінка

Гоща, смт, Рівенська область

Повідомлення АннА » 18 травня 2017, 10:31

ГОЩА – с-ще міського типу Рівненської обл., райцентр. Розташов. на р. Горинь (прит. Прип'яті, бас. Дніпра), за 33 км від обласного центру. Нас. 5,8 тис. осіб (1999).

Назву пов'язують із старослов'янськими словами "гостити", "гощу", "погост" (поселення).
Перебувало під владою Литви, Польщі.
Наприкінці 16 і майже до серед. 17 ст. було одним із центрів протестантської течії – социніанства, яке вимагало раціоналістичної перебудови християнського віровчення.
1639 засновано Гощанський Свято-Михайлівський монастир.
Населення Гощі брало активну участь у національній революції 1648–1676. Тут був сформований Гощанський полк.
Наприкінці 18 ст. Гоща – у складі Острозького пов., волосний центр.
З верес. 1920 – у межах кордонів Польщі.
У складі УРСР – од 1939.
Від 1940 – райцентр.
Селище міського типу – від 1959.

Пам'ятки історії та к-ри: городище 11–13 ст., Свято-Михайлівський монастир (1639).
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3188
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1834 раз.
Подякували: 656 раз.
Стать: Жінка

Re: Гоща, смт, Рівенська область

Повідомлення АннА » 18 травня 2017, 10:35

Зображення
З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Гоща — селище міського типу (з 1959 року), розташоване на мальовничому березі річки Горині, за 33 км від Ровно. Населення — 4000 чоловік. Територія Гощі здавна освоєна людиною. Про це свідчать виявлені біля села поселення доби міді, скіфського періоду, а також давньоруські городище та два курганні могильники.

Назву Гощі пов’язують з давньослов’янськими словами «гостити», «гощу», «погост», що означає поселення.

З історичних джерел відомо, що в XIV ст. село належало боярину Кирдєєву, а пізніше магнатам Гойським. Наприкінці XIV ст. у Гощі збудували замок, обнесений з усіх боків муром і валами. Рештки одного з валів збереглися й досі.

В середині XIV ст. Гоща опинилася під владою Литви, а після Люблінської унії — шляхетської Польщі. Прагнучи знищити режим жорстокого соціального і національного гноблення, населення не раз вставало на боротьбу проти панів. Чимало селян брало участь в селянсько-козацькому повстанні 1594—1596 рр. під керівництвом Северина Наливайка.

З кінця XVI і майже до середини XVII ст. Гоща була одним з центрів протестантської течії — соцініанства, яке вимагало раціоналістичної перебудови християнського віровчення. Рух соцініан засуджувався католицькою церквою як єретичний. Надаючи великого значення освіті, соцініани засновували свої школи, друкарні. Одна з таких шкіл була відкрита в Гощі.

На Україні соцініанство поширювалося серед українських магнатів і використовувалося ними для боротьби проти польської шляхти як конкурента по експлуатації українських трудящих. У 30-х роках XVII ст. помер покровитель гощанських соцініан Роман Гойський. Після його смерті Гощу одержала у спадщину його сестра Регіна (Ірина) Соломирецька — прихильниця православної церкви. 1638 року в Гощі заснували православний монастир та школу при ньому. Опікуном школи був Петро Могила, ректором — Інокентій Гізель (пізніше — ректор Києво-Могилянської академії).

У 1638 році Гоща перейшла у власність українського магната Адама Киселя, який збудував тут кам’яну церкву Михайла.

Сільське господарство було основним заняттям населення. В першій чверті XVII ст. панщина досягла чотирьох — шести днів на тиждень. Власники Гощі, крім панщини, стягали грошові й натуральні платежі. Усе це призводило до зубожіння селян. Позбавлена власної землі, частина населення Гощі стала займатися ремеслами. За даними 1650 року, в Гощі налічувалося 150 димів.

З розвитком ремесла розвивалась і торгівля. Щороку в Гощі відбувалося чотири ярмарки. Торгували колесами, саньми, дошками, кіньми, рогатою худобою, зерном, посудом тощо.

Населення Гощі брало активну участь у визвольній війні українського народу 1648—1654 рр. У 1648 році гощанські міщани й селяни прилеглих сіл створили озброєний загін. Очолив його мешканець містечка Іван Куковський, прозваний Листопадом, осавулом став гайдук Андріяш. Повстанці нападали на володіння шляхти навколо Гощі, зруйнували маєток Адама Киселя. Селяни розправлялися з ненависними їм панами, вступали до козацьких загонів. Адам Кисіль в одному з листів у травні 1648 року писав: «Раби тепер панують над нами… Безумна чернь, зваблена тим, що Хмельницький щадить її, знищує вогнем і мечем шляхетський стан…».

Після Андрусівського перемир’я польська шляхта посилила соціальний і національний гніт. Селянство жорстоко експлуатувалося. Панщина становила шість днів на тиждень.

У другій половині XVII ст. в Гощу перевели з Вінниці колегію. Вона не мала самостійного значення і являла собою філіал Київської колегії. В 1669 році правобережна козацька старшина хотіла перетворити Гощанську колегію в академію — вищий навчальний заклад. Однак уряд Речі Посполитої не дав на це дозволу. Протягом XVIII ст. при Гощанському монастирі продовжувала існувати школа де викладали. риторику, поетику, філософію.

Коли відбулося возз’єднання Правобережної України з Росією, Гоща ввійшла до складу Острозького повіту, стала волосним центром. Місцеве населення займалося переважно сільським господарством. На початку XIX ст. в Гощі було кілька поміщицьких мануфактур. За даними на 1809 рік, в Гощі діяли капіталістична і вотчинна мануфактури, на яких працювали 66 робітників. Мануфактури давали 1965 аршин сукна на рік. У 1816 році 81 робітник вотчинної мануфактури виробив 4575 аршин сукна. Проте мануфактури XVIII — початку XIX ст. розвивалися повільно.

В 40-х роках поміщики Валєвські, яким належала Гоща і 400 га землі, заклали господарство, де утримувалося 3 тис. овець-мериносів, 300 коней, швейцарські корови. Селяни-кріпаки, маючи у своєму користуванні в середньому по три чверті гектара землі, працювали в господарстві поміщика — чесали вовну, пряли, ткали полотно на білизну, виготовляли сукно на сіряки, шили одяг, в горах добували каміння на вапно. 1860 року в Гощі заклали шкіряний завод.

Скасування кріпацтва не виправдало надій селян. Незначні за розміром наділи землі, одержані гощанцями за реформою, не забезпечували прожиткового мінімуму. Шукаючи заробітків для сплати викупних платежів та податків, селяни наймалися за низьку плату в поміщицьке господарство, займались ремеслом.

Під впливом революційних подій 1905—1907 рр. в Гощі наприкінці грудня 1905 року відбулися заворушення. Страйкували наймити поміщицьких маєтків, робітники Симонівського горілчаного заводу, на якому працювало багато гощанців. Страйки проходили з вимогами скорочення робочого дня, підвищення заробітної плати й поліпшення умов праці. Лише з допомогою поліції вдалося придушити ці виступи.

Культурно-освітній рівень населення був низьким. В Гощі працювали сільська школа, відкрита 1842 року, однокласне училище (з 1872 р.), де вчилися переважно діти заможних селян волості. У 1911/12 навчальному році в училищі навчалося 44 хлопчики і 22 дівчинки при загальній кількості населення Гощі 2367 чоловік.

У містечку не було бібліотеки, ніяких інших культурно-освітніх закладів. Єдине місце, де збиралися селяни, була чайна, заснована 1905 року. Щоб більше залучити відвідувачів до чайної, власник передплачував дешеві газети й журнали. Революційні робітники використовували чайну для роботи серед селян, розповідали про політичні події.

У березні 1917 року в Гощі стало відомо про повалення царизму, перемогу Лютневої буржуазно-демократичної революції. У містечку відбулися збори і мітинги. Проте незабаром селяни переконались, що миру та землі від Тимчасового уряду вони не діждуться.

Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції у Гощі розгорнулася боротьба за встановлення Радянської влади, яку було проголошено у січні 1918 року. Раду селянських депутатів очолив робітник С. Т. Янчук.

Тільки-но радянські органи розгорнули роботу, як у лютому 1918 року Гощу захопили австро-німецькі загарбники. Поміщики, підтримувані окупантами і буржуазно-націоналістичними бандами, відібрали у селян землю, майно. Після краху німецької окупації Гоща у грудні 1918 року опинилася під владою Директорії. Селяни, які не корились розпорядженням місцевої влади, карались. У другій половині травня 1919 року Таращанська та Новгород-Сіверська бригади під командуванням В. Н. Боженка і Т. В. Черняка після жорстоких боїв визволили містечко від петлюрівців. Незабаром у Гощі було створено волвиконком, а в селах організовано комітети бідноти.

Проте в серпні 1919 року містечко захопили війська буржуазно-поміщицької Польщі. В першій половині липня 1920 року частини Першої Кінної армії визволили Гощу від польських загарбників. Зразу ж відновив свою діяльність волвиконком, при ньому були створені відділи: управління, земельний, продовольчий, народної освіти, соцзабезпечення. 12 серпня 1920 року волвиконком прийняв рішення про організацію в містечку клубу, а також різних освітніх гуртків. Волосний військкомат очолив Д. П. Бафталовський — колишній матрос-балтієць.

У вересні 1920 року польські загарбники знову захопили Гощу. Вони жорстоко розправилися з тими, хто підтримував Радянську владу, проводили масові арешти тощо.

Під час панування буржуазно-поміщицької Польщі в Гощі існували дрібні кустарні підприємства: два млини та олійниця, які належали місцевій буржуазії. Трудяще селянство перебувало у кабалі поміщиків та куркулів. 72 проц. селян не могли прожити з свого господарства без додаткових заробітків.

Злиденне становище селян погіршувалося відсутністю кваліфікованої медичної допомоги, у містечку були тільки один приватний лікар та фельдшер.

У занепаді була освіта. 1926 року в містечку діяла однокласна школа з польською мовою викладання, до якої було записано 159 учнів. Проте більшість з них через матеріальні нестатки не вчилася. В школі працювали 2 штатні вчителі і один позаштатний. Лише 1935 року школу було перетворено на семирічну.

Соціальне й національне гноблення посилювалося свавіллям властей. У Гощі було запроваджено жорстокий режим, за порушення якого селян карали штрафами, ув’язненням. Населенню заборонялось виходити після дев’ятої години вечора на вулицю.

Трудяще населення містечка активно боролося проти польських окупантів.

1932 року в Гощі виник осередок КПЗУ, який очолювали М. Д. Власюк і П. Ф. Білоус. У зв’язку з тим, що у волості налічувалося 8 партійних осередків, навесні 1933 року у Гощі було створено підпільний райком КПЗУ, секретарем якого був селянин-бідняк з села Синів Г. У. Гапончук. Комуністи вели масово-політичну роботу, розповідали населенню про Радянський Союз, розповсюджували революційну літературу, листівки, напередодні революційних свят вивішували транспаранти і лозунги. В ніч на 30 квітня 1933 року у Гощі була розклеєна відозва, яка закликала трудящих до святкування 1 Травня, до посилення боротьби проти буржуазно-поміщицьких порядків.

Одночасно члени КПЗУ викривали антинародний характер, контрреволюційні дії українських буржуазних націоналістів, керували виступами трудящих. Улітку 1934 року відбувся страйк робітників, які працювали на будівництві військових казарм. Адміністрації довелося поступитися — підвищити робітникам зарплату. Поліція провела кілька арештів, але встановити, хто був організатором страйку, не змогла. 1935 року гощанські комуністи допомагали ЦК КПЗУ переправляти делегатів на VII конгрес Комінтерну, який проходив у липні—серпні 1935 року в Москві. Під керівництвом комуністів у Гощі 1936 року створено підпільний райком комсомолу на чолі з О. П. Солімчук. Секретарем Гощанського комсомольського осередку був І. І. Українець-Янчук.

В листопаді 1936 року Гощанський райком КПЗУ з нагоди 19-ї річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції звернувся до робітників і селян з відозвою, в якій закликав «посилити боротьбу з фашизмом, котрий, забравши від працюючих рештки прав, намірюється напасти на батьківщину світового пролетаріату — Радянський Союз. Протестуймо проти кривавих замірів фашизму, який перетворює Іспанію в руїну. З’єднаними силами ставаймо в ряди боротьби за права працюючих, за владу Рад!».

Близько 200 гощанців взяло участь у першотравневому мітингу 1937 року, на якому промовці засуджували профашистські дії уряду Польщі, читали революційні вірші, співали революційних пісень. У жовтні того ж року комсомольці провели мітинг біля могили червоноармійців, полеглих у 20-х роках. Могила червоно-армійців стала традиційним місцем зборів і мітингів трудящих Гощі.

Революційна боротьба трудящих Гощі відбувалася в умовах жорстоких поліцейських репресій. В містечку проводились масові арешти, було заарештовано багато комуністів.

У вересні 1939 року Гощу визволила Червона Армія. Невдовзі після створення волосного комітету розгорнулась підготовка до виборів у Народні Збори Західної України. Депутатом Народних Зборів від Гощі було обрано активного діяча КПЗУ Т. Ф. Новака.

У січні 1940 року Гоща стала центром району, створеного з Бугринської і Гощанської волостей Ровенського повіту. У грудні трудящі Гощі обрали сільську Раду депутатів трудящих. Очолив її Л. Г. Кухар.

На підставі декларацій, прийнятих Народними Зборами, було націоналізовано два млини, олійницю, мануфактурний магазин, конфісковано поміщицьку землю. 1940 року бідняцькі господарства Гощі організували сільськогосподарську артіль. Колгоспові було відведено 203 га землі.

Радянська держава подала велику допомогу трудящим містечка для налагодження безплатного лікування, навчання в школах. Були надіслані лікарі, вчителі, виділені відповідні кошти для ремонту приміщень. Незабаром після визволення в Гощі відкрили лікарню на 25 ліжок, в якій почали працювати 4 лікарі і 37 медпрацівників.

Чимало було зроблено для переходу на навчання за програмами радянських шкіл. На роботу в Гощу приїхали з східних областей України 19 учителів. У 1939/40 навчальному році в двох семирічних школах навчалося 702 учні. На початку 1940 року відкрили районну бібліотеку.

Але натхненну творчу працю трудящих перервав віроломний напад фашистської Німеччини. Чимало гощанців з перших днів Великої Вітчизняної війни пішло в Червону Армію.

4 липня 1941 року село окупували фашистські загарбники. Страхітливий гітлерівський терор посилювався кривавим розгулом українських буржуазних націоналістів, які допомагали фашистам вбивати радянських патріотів. По-звірячому був замордований колишній член КПЗУ, один з перших організаторів боротьби проти загарбників та їх посіпак П. М. Кульбенко. Лише у Гощі фашистські кати за період з 1941 по 1944 рік знищили 916 чоловік. Були пограбовані й зруйновані приміщення установ, знищені школа, бібліотека, парк, спалена значна частина районного центру.

Проте зламати опір трудящих вороги не змогли. Вже восени 1941 року в Гощі виникла антифашистська підпільна група. У червні 1942 року підпільники встановили зв’язок з колишнім лейтенантом Червоної Армії В. П. Соловйовим, який вже почав створювати підпільну групу з військовополонених — втікачів з фашистського табору. Це зміцнило Гощанську підпільну групу. Вона мала близько 26 членів і. великий актив з колишніх військовополонених Червоної Армії та місцевого населення. З місцевих жителів до групи входили П. А. Шкурат, Г. Я. Сидь, Т. Ф. Новак та ін. Під контролем Гощанської організації перебували майже всі села району.

Радянські патріоти вели агітаційну роботу серед населення, розповсюджували газети, листівки, брошури, зведення Радянського інформбюро, саботували заходи окупантів та їх пособників, переправили до партизанського загону Д. М. Медведева кілька десятків радянських військовополонених, виконували доручення партизанів.

Гощанська організація встановила регулярне спостереження за рухом німецьких військових частин по шосе Ровно—Київ і пересилала ці відомості до Ровно. Підпільники попереджали жителів сіл, яким загрожувала поява фашистських каральних загонів, діставали для Ровенської підпільної організації й загону Д. М. Медведева бланки німецьких документів тощо.

До роботи в організації були залучені ветеринарний лікар М. П. Куцин, 7 колишніх військовополонених — дільничних агрономів. Вони знищували худобу в господарствах, створених окупантами, допомагали селянам звільнятися від поставок, складаючи акти на «вимоклі» й «вигорілі» ділянки хліба. М. П. Куцин діставав медикаменти, їх потім відправляли партизанам.

Гощанська організація створила на цукровому заводі в Бабині з 16 колишніх військовополонених підпільну групу. Згодом ця підпільна група влилась у загін Д. М. Медведева. Гощанська організація існувала до визволення району Червоною Армією і не мала жодного випадку провалу.

В ніч на 19 січня 1944 року Гощу визволили від німецько-фашистських загарбників частини 112-ї стрілецької дивізії 13-ї армії. В боях за Гощу радянські воїни розгромили полк противника, захопили кілька артилерійських і мінометних батарей, багато боєприпасів.

Чимало жителів Гощі влилося в ряди Червоної Армії. 82 чоловіка полягли смертю хоробрих. 175 гощанців нагороджено бойовими орденами й медалями. У Гощі живе підполковник І. І. Козловський, колишній військком Гощанського району, учасник Великої Вітчизняної війни, нагороджений двома орденами Червоної Зірки, кількома медалями CPСP та медаллю Соціалістичної Республіки Румунії на честь 25-річчя визволення Румунії від німецько-фашистських загарбників. Капітан запасу А. П. Стафєєв, учасник боїв за визволення Ровенської області, нагороджений орденами Б. Хмельницького 3-го ступеня, Вітчизняної війни 2-го ступеня, трьома орденами Червоної Зірки та трьома медалями. Тепер він голова селищної Ради.

gosha

Капітан запасу, нині пенсіонер Ф. М. Мельниченко нагороджений орденом Великої Вітчизняної війни 2-го ступеня, кількома медалями, монгольським орденом «За бойові заслуги».

Відразу ж після визволення відновили роботу райком партії, райвиконком та сільська Рада, почала виходити районна газета «Радянське життя».

Трудящі приступили до відбудови зруйнованого господарства села. Почалися роботи, спрямовані на розширення та реконструкцію існуючих і створення нових підприємств. З відновленням промартілі «Червоний Жовтень» при ній створили слюсарну та столярну майстерні, миловарний цех, кузню. У 1946 році стали до ладу , три державні млини, маслозавод. Спочатку маслозавод працював неритмічно: не вистачало людей, оснащення, непридатним для роботи було приміщення. Незабаром на заводі збудували два цехи для виробництва казеїну і сиру. До кінця відбудовного періоду в райцентрі відкрили їдальню, культмаг, капітально відремонтували стару і звели нову лазні, впорядкували вулиці, парк.

Сільське господарство піднімалось з руїн за тяжких умов: не вистачало робочих рук, тягла, машин, посівного матеріалу. Держава подала велику допомогу селянам. Всю землю,’ яку безплатно одержали селяни від Радянської влади в 1939 — 1940 рр., повернули їм після визволення, забезпечили селян посівним матеріалом. Для своєчасного обробітку полів організували супряги. Подавала допомогу Бугринська МТС. У 1946 році селяни вже засіяли 97,7 проц. землі.

В 1950 році 624 селянські двори Гощі об’єдналися в колгосп ім. Шевченка, а наступного року подали заяви ще 80 сімей. За колгоспом закріпили 1943 га землі, у т. ч. 1550 га орної.

Радянські і партійні органи дбали також про налагодження роботи шкіл і культосвітніх закладів. 1944 року в Гощі відкрили середню школу, яку відвідувало 255 учнів. 1949 року в Гощі збудували нове приміщення для середньої школи. Було відкрито дитячі ясла і садок. Відновила роботу районна бібліотека, запрацювала бібліотека в середній школі.

Втілюючи в життя рішення партії та уряду, трудящі Гощі достроково завершили четвертий п’ятирічний план. У селі відбулися корінні зміни в усіх галузях господарства і культури.

1959 року Гощанський колгосп об’єднався з колгоспом сусіднього села Симонова. Цього ж року в колгоспі перейшли на грошову оплату праці. З 1963 року колгосп став називатися ім. Енгельса. За укрупненим господарством закріплено 4975 га землі, у т. ч. 3199 га орної. У 1972 році в ньому налічувалося 55 тракторів, 14 комбайнів, 30 вантажних автомашин, 26 сівалок та 19 тракторних плугів. Складну техніку обслуговує 95 трактористів, 23 комбайнери, 4 механіки і 56 водіїв автомашин. Зростання механізації виробничих процесів, впровадження в колгоспне виробництво досягнень вітчизняної науки та передового досвіду невпинно підвищують врожайність сільськогосподарських культур і продуктивність худоби.

У 1970 році в колгоспі зібрано в середньому з гектара по 28,1 цнт зернових, 264 цнт цукрових буряків. На 100 га сільськогосподарських угідь вироблено 97,3 цнт м’яса і 413,4 цнт молока.

За високі виробничі показники у виконанні завдань восьмої п’ятирічки 7 колгоспників удостоєно нагород, серед них ланкова Н. К. Михалочко нагороджена орденом Леніна, доярка К. В. Прокопчук — орденом Жовтневої Революції. 159 колгоспників удостоєні Ленінської ювілейної медалі. 8 чоловік побувало на Виставці досягнень народного господарства СРСР. Колгосп нагороджено дипломом 2-го ступеня, затверджено постійним учасником ВДНГ по зернових культурах.

Добрих результатів добився колгосп у першому році дев’ятої п’ятирічки. В 1971 році зібрано в середньому з гектара 32,2 цнт зернових, 309,9 цнт цукрових буряків. На 100 га сільськогосподарських угідь вироблено 107,3 цнт м’яса, 378,9 цнт молока. На колгоспних фермах налічується 2150 голів великої рогатої худоби (у т. ч. 730 корів), 3615 свиней.

Ріст прибутків дав можливість розгорнути капітальне будівництво. Колгосп побудував за свої кошти школу, медпункт, лазню, дитячі ясла, гуртожиток, їдальню.

Господарських успіхів досягнуто не тільки завдяки застосуванню сучасної техніки, вдосконаленню організації праці. Багато залежало від кадрів. 1971 року в колгоспі працювало 20 чоловік з вищою та середньою освітою. Колишній голова колгоспу (тепер начальник районного управління сільського господарства) М. Я. Тисельський у 1968 році закінчив теоретичний курс аспірантури при Українській сільськогосподарській академії, а 1971 року захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня кандидата сільськогосподарських наук на тему «Економічна ефективність інтенсивного використання землі на прикладах бурякосійних колгоспів Ровенської області».

Водночас розвивалася промисловість селища. В 1952 році збудували нове приміщення для маслозаводу. Поліпшуючи технологію виробництва, здійснюючи реконструкцію цехів, механізацію виробничих процесів, завод довів випуск продукції до 440 кг масла за зміну. Готуючись до 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції, колектив підприємства розгорнув змагання за звання колективу комуністичної праці. У 1968 році звання колективу комуністичної праці присвоєно сироварному, компресорному цехам. Нині на заводі є 43 ударники комуністичної праці.

В соціалістичному змаганні, присвяченому 100-річчю з дня народження В. І. Леніна, завод здобув перше місце в області й друге в республіці, нагороджений перехідним Червоним прапором Міністерства м’ясо-молочної промисловості УРСР та республіканського комітету профспілки працівників харчової промисловості, а також Ленінською ювілейною почесною грамотою ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР та Укрпрофради. 20 чоловік нагороджено Ленінською ювілейною медаллю. В ювілейному 1970 році маслосирзавод виготовляв за зміну 2,7 тонни масла і 1,9 тонни жирного сиру. Цього року на заводі пущено цех незбираного молока потужністю 10 тонн продукції за зміну.

З 1960 року в Гощі працює побуткомбінат, який має майстерні ремонту взуття, пошиття одягу, обробки металу й дерева, хімчистку, фотоательє, 3 перукарні. Майстерні комбінату розміщені також у селах району.

Змінила Гоща свій зовнішній вид. За роки Радянської влади заасфальтовано центральні вулиці райцентру, обсаджено їх деревами, побудовано нові дороги, впорядковано автошляхи. За буржуазно-поміщицької Польщі з Гощі до Ровно ходив відкритий з твердими місцями автобус, квиток коштував близько 3 злотих, які можна було заробити за 4—5 днів. Селянам доводилося ходити до міста пішки. Тепер через районний центр автобуси йдуть на Київ, Львів, Івано-Франківськ, Трускавець, Чернівці, Брест, Тернопіль, Луцьк, Ровно, Житомир. Значно зросла кількість приміських автобусних ліній.

З кожним роком зростає торговельна мережа. За післявоєнний час у Гощі збудовано 2 універмаги, гастроном, продовольчий магазин, ресторан, 2 чайні. В селищі діє ще 10 різних магазинів, кафе, кілька ларків.

У новобудовах розмістились райком партії, редакція районної газети, філія Держбанку, готель, перукарня, пошта. З допомогою Радянської держави трудящі селища спорудили поліклініку, кілька приміщень для районної лікарні, аптеку, середню школу на 930 місць, будинок культури, бібліотеку, два кінотеатри на 700 місць, 7 двоповерхових і 54 одноповерхові будинки. 258 будинків звели індивідуальні забудовники. З 1960 року в селищі виникло 8 нових вулиць — Шкільна, Червоноармійська, Нова та інші.

Поліпшилося медичне обслуговування. Нині в Гощі працюють районна лікарня на 125 ліжок, поліклініка, дитяча й жіноча консультації, пологовий будинок, 2 медпункти. У медичних закладах зайнято 29 лікарів, 90 працівників з середньою медичною освітою.

Значного розвитку набули в селищі освіта й культура. 1972 року в середній загальноосвітній школі налічувалося 1300 учнів, 1200 чоловік навчалося без відриву від виробництва в районній середній заочній школі. В школах працює 70 учителів. Всебічному розвитку дітей сприяють створені при школі майстерні, навчальні кабінети, спортивний зал, піонерська і ленінська кімнати.

За післявоєнний час середню школу закінчило близько 2 тис. юнаків та дівчат. 310 з них стали вчителями, 150 — лікарями, 8 чоловік навчаються в аспірантурі. 6 колишніх вихованців Гощанської середньої школи стали кандидатами наук. У Гощі народився Герой Радянського Союзу Т. Ф. Новак, керівник підпільної організації, автор книг «Армія Людова», «Пароль відомий небагатьом», «Червоні сіячі» та інших. Є у Гощі музична школа, в якій навчається 152 учні з класу хору, баяна, фортепіано, домри, духового оркестру.

Культосвітню роботу серед населення ведуть районні бібліотеки, будинок культури, організація товариства «Знання». Книжковий фонд бібліотеки для дорослих становить 24,5 тис., дитячої — 22 270 примірників. На кожну тисячу чоловік тут передплачують щороку понад півтори тисячі примірників газет і журналів.

У районному будинку культури проводяться вистави, концерти, тематичні вечори, читацькі конференції, зустрічі з передовиками виробництва, учасниками громадянської та Великої Вітчизняної воєн, диспути, які відвідують не тільки мешканці Гощі, але й трудящі навколишніх сіл.

12 гуртків художньої самодіяльності працюють на підприємствах і в установах. В роботі їх бере участь 300 чоловік. У червні 1969 року на республіканському огляді колективів художньої самодіяльності м’ясної та молочної промисловості чоловічий хор Гощанського маслосироварного заводу посів перше місце. Цього року хор здобув першість на обласному огляді художніх колективів. Серед інших пісень у репертуарі хору є пісні місцевого самодіяльного композитора Я. А. Калюха. З концертами та виставами приїжджають у Гощу артисти Ровно та інших міст областей і республік. 1970 року в будинку культури виступали артисти Гомельської обласної філармонії, Державної заслуженої хорової капели УРСР «Думка», акторські колективи інших міст Української республіки.

Масового характеру набув у селищі спорт. Замість одного спортивного майданчика, яким колись користувались пани, тепер у Гощі є стадіон, 3 волейбольні, 2 баскетбольні майданчики, працює дитяча спортивна школа. В семи первинних спортивних колективах налічується 300 чоловік. Спортивного гарту гощанці набувають у секціях боксу, легкої атлетики, настільного теніса. Працюють також шахова та інші секції.

Багатогранну діяльність трудящих райцентру спрямовують 30 партійних організацій, в яких об’єднано 419 комуністів, та селищна Рада депутатів трудящих. Бойовим помічником партійних організацій є 407 комсомольців Гощі. Серед 49 депутатів селищної Ради — 20 жінок. З кожним роком зростає бюджет селищної Ради. Якщо у 1960 році з бюджету Ради було витрачено всього 53 700 крб., то у 1972 році — 690 300 крб. Значні кошти виділяє селищна Рада на благоустрій Гощі, зокрема на збереження старовинного парку, його рідкісних дерев і кущів, завезених з різних країн.

Трудящі Гощі впевнено крокують у майбутнє. Вони докладають усіх зусиль для успішного перетворення в життя накреслень XXIV з’їзду КПРС.

М. П. ІВЧЕНКО
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3188
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1834 раз.
Подякували: 656 раз.
Стать: Жінка

Re: Гоща, смт, Рівенська область

Повідомлення АннА » 18 травня 2017, 11:04

ГОЩАНСЬКИЙ ПОЛК – козацько-міщансько-селянська військова одиниця.
Утворений в лип.–серп. 1648 у Луцькому пов. Волин. воєводства.
Сформований війтом Іваном Куковським (Кукольник-Листопад) із мешканців м-ка Гоща та навколишніх сіл, які влилися в соціальну й нац.-визвол. боротьбу проти польс.-шляхетського панування.
Повстанці зруйнували маєток кн. А.Кисіля в Гощі та виступили на підтримку війська Б.Хмельницького, що діяло в той час на Волині.
Гощанський полк надав допомогу полку М.Кривоноса, брав участь у боях, що відбувалися в районі між Гощею та Берездовим (нині село Славутського р-ну), на околицях с. Тинна (нині село Дунаєвецького р-ну, обидва Хмельн. обл.), у Пилявецькій битві 1648, поході Б.Хмельницького до Львова (1649).
Після Зборівського договору Криму з Польщею від 8 серп. 1649 Гощанський полк припинив своє існування.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3188
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1834 раз.
Подякували: 656 раз.
Стать: Жінка

Re: Гоща, смт, Рівенська область

Повідомлення АннА » 18 травня 2017, 11:23

ГОЩАНСЬКИЙ СВЯТО-МИХАЙЛІВСЬКИЙ МОНАСТИР.
Заснований 1639 кн. Іриною Соломирецькою у м-ку Гоща як чоловічий монастир задля протистояння социніанству. При монастирі діяла вища православна шола, опікуном якої був митрополит П.Могила.
Перші ректори шк. – Ігнатій Старушич та Інокентій.

Перші ректори шк. Ґізель.
У 40-х рр. 17 ст. монастир перейшов до греко-католиків.
1777 до монастиря приписано унійний Городищенський монастир.
Від 1833 монастир знову став православним.
За часів СРСР монастирські споруди використовувалися для громадських та господарських цілей.
1991 почалася відбудова монастиря.
Від грудня 1993 відновлений як Свято-Покровський жіночий монастир УПЦ (МП).
Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера Г

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: Baidu [Spider], Bing [Bot], D_i_V_a, Emiliya, Google [Bot], Google Adsense [Bot], ukrgenealogy, Мария Халюк