Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

Гриців, смт, Шепетівський р-н, Хмельницька область

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3188
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1834 раз.
Подякували: 656 раз.
Стать: Жінка

Гриців, смт, Шепетівський р-н, Хмельницька область

Повідомлення АннА » 20 травня 2017, 21:22

ГРИЦІВ – с-ще міського типу Шепетівського р-ну Хмельницької обл. Розташов. на березі р. Хомора (прит. Случі, бас. Дніпра), за 20 км від залізничної ст. Чотирбоки. Нас. 4,4 тис. осіб (1999).
Поблизу Грицева знайдено залишки поселення черняхівської культури. На території сучасного Грицева виявлено городище доби Київської Русі. Зруйноване, очевидно, монголо-татарами (див. Монголо-татарська навала) 1240 чи, можливо, князем Данилом Галицьким 1255.

Від 14 ст. містом володіли князі Збаразькі. Приблизно 1550 поряд із Грицівим споруджено замок-фортецю.
1629 у місті налічувалося 300 димів.
Від 2-ї пол. 17 ст. Гриців отримав магдебурзьке право, тут починають розвиватися торгівля та ремесла.
На поч. 18 ст. існували ткацький, шевський, бондарський, мулярський цехи, однак осн. заняттям нас. залишилося землеробство.
1782 спец. привілеєм були підтверджені цехові права.
1770 місто спустошене епідемією холери.
Після 3-го поділу Польщі 1795 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) відійшло до Російської імперії.
1861 Г. став волосним центром Ізяславського пов. Волинської губ.
Розвитку міста перешкоджала нерозвиненість транспортних комунікацій – залізниця Київ–Брест, прокладена 1873, обійшла Гриців.
У м-ку працювали млин, гуральня, броварня, цегельний завод.
1878 відкрилось однокласне сільс. уч-ще – перший навч. заклад, перетворений 1907 на двокласне уч-ще.
Від листопада 1920 – у складі Волинської губ. УРСР.
Райцентр 1923–62 (1923–30 Шепетівської округи цієї ж губ., від 1932 – Він. обл., від 1937 – Кам'янець-Подільської обл. (від 1954 – Хмельницької).
У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 від 5 лип. 1941 до 6 берез. 1944 окуповане гітлерівцями.
Від 1959 Г. – с-ще міськ. типу.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3188
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1834 раз.
Подякували: 656 раз.
Стать: Жінка

Re: Гриців, смт, Шепетівський р-н, Хмельницька область

Повідомлення АннА » 20 травня 2017, 21:25

Зображення
З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Гриців — селище міського типу, центр селищної Ради, розташоване на березі річки Хомори, де впадає в неї річка Білка. До найближчої станції Чотирбоки на залізниці Шепетівка—Гречани 20 км. Має автобусне сполучення з Києвом, Хмельницьким, Шепетівкою. Кількість населення 3660 чоловік. Селищній Раді підпорядковане село Корпилівка.

Околиці Грицева заселялися ще з давніх часів. Поблизу села Корпилівки виявлено залишки поселення черняхівської культури. На території нинішнього селища височать два давні великі кургани, в давньоруські часи тут було городище. Збереглися рештки численних підземних ходів.

З деяких джерел відомо, що Гриців існував уже за часів Київської Русі; назва поселення, можливо, походить від імені Григорія (Гриця), князя Теребовлянського, якому воно належало наприкінці XI — на початку XII ст. Але більш вірогідне припущення, що поселення стало називатися ім’ям одного з перших поселенців.

Гриців не раз зазнавав нападів зовнішніх ворогів, населення терпіло і від міжусобиць руських князів. 1240 року поселення зруйнували монголо-татари, які вдерлися на Волинь, а 1255-го його спустошили загони галицьких і болохівських князів. Протягом наступних століть великого лиха завдавали поселенню часті напади кримських татар.

Через це десь 1550 року в Грицеві почалося будівництво замку-фортеці, для чого було виділено площу в одну квадратну версту неподалік городища. Фортецю з усіх боків оточувала вода, для чого Хомору та її притоку з’єднали широким і глибоким ровом.

Князі Збаразькі, яким Гриців належав ще з XIV ст., 1547 року володіли 7569 десятинами землі. Гриців став досить значним поселенням на Волині. 1629 року в ньому налічувалося 300 димів. У другій половині XVII ст. Гриців одержав магдебурзьке право. Це сприяло розвитку ремесла і торгівлі. Але основним заняттям жителів лишалося землеробство. Закріпачення населення посилювалося з кожним роком. Наприкінці XVI — на початку XVII ст. панщина в маєтках Збаразьких і Острозьких, до яких пізніше перейшов Гриців, уже становила 2—3 дні на тиждень. На панщину кріпаки мусили виходити з власного робочою худобою і реманентом. «Уроки» були такими, що селянам доводилося працювати значно більше днів. Крім того, кріпаки платили поміщикові натуральну й грошову данини, виконували інші численні повинності.

Посилення економічного гноблення, що доповнювалося національним і релігійним, викликало піднесення антифеодальної боротьби трудящих. Жителі Грицева і його околиць брали участь у повстанні 1594—1596 рр. під проводом Северина Наливайка. Під час визвольної війни українського народу, в 1649 році, селянсько-козацьке військо Богдана Хмельницького вступило до Грицева, населення якого поповнило загони повстанців.

Річ Посполита, у складі якої Гриців лишився після визвольної війни, продовжувала політику полонізації українського населення. Власники Грицева намагалися примусово запровадити унію, що обурило населення. 1706 року жителі виступили проти унії, побили і вигнали з парафії уніатського попа, забравши в нього ключі від церкви.

Про існування досить розвинутих ремісничих цехів у Грицеві — ткацького, шевського, бондарського, мулярського — відомо з початку XVIII ст. Поселення спустошилося і втратило на деякий час своє значення після 1770 року в зв’язку з епідемією холери. Та вже через кілька років воно знову ожило. 1782 року місцеві ремісники дістали підтвердження цехових прав, що сприяло дальшому розвиткові містечка.

В той час руками кріпаків перебудовано панську садибу, споруджено великий палац, парк, кам’яну церкву й інші будівлі. Кріпаки обробляли не тільки феодальну, але й церковну землю, якої було 65 десятин.

Власники Грицева рідко коли бували в своєму маєтку. Господарство вели управителі, економи, які безсоромно експлуатували селян, постійно обкрадали їх. Гірші землі віддавали, звичайно, в користування кріпакам, які ледве животіли, хліборобство занепадало. В першій половині XIX ст. панщина зросла до 3—4 днів на тиждень. Крім того, кріпаки повинні були лагодити дороги, мости, греблі, брати льон і коноплі, обробляти їх, прясти, ткати й виконувати інші повинності. Селянам не вистачало зерна навіть для посіву. Поміщик, який мав виключне право на виробництво і продаж спиртних напоїв, більшу частину зерна переганяв на горілку й пиво, примушуючи селян купувати в нього певну кількість цих виробів. 1800 року в Грицеві почав діяти винокурний завод, який за рік виробляв близько 400 бочок спирту.

В 1860 році у містечку було 257 дворів, 1712 жителів, більша частина яких займалася ремеслом і торгівлею. Ремісники виробляли кожухи, свитки, полотно, взуття, посуд тощо. Селянських дворів налічувалося 160, у т. ч. 10 тяглих (крім тягла володіли наділом до 12 десятин), 126 піших (земельний наділ до 6 десятин, але без тягла), 24 городники, які не мали польової землі.

Під час проведення реформи 1861 року селяни викупили 1155 десятин землі, в т. ч. 53 десятини непридатної, за яку протягом 49 років мали сплатити 23 230 крб. Перебуваючи в стані тимчасовозобов’язаних, кожна селянська сім’я повинна була відробляти по три чоловічі кінні й одному жіночому дню на тиждень, а також по 12 згінних днів на рік з кожного працюючого. Селяни сплачували податок з нерухомого майна і виконували значну кількість повинностей: земських, продовольчих, на утримання пожежної частини, щодо благоустрою містечка тощо. Численну групу селян Грицева, яких не торкнулася реформа 1861 року, становили чиншовики. їх 1870 року налічувалося 1113. Право викупу землі, до того ж на кабальних умовах, вони одержали лише наприкінці XIX ст., після видання в червні 1886 року закону про чиншовиків.

Боротьба трудящих за збільшення земельних наділів, скасування викупних платежів, поліпшення умов життя тривала. В останній чверті XIX ст. серед селян поширилася чутка про існування царського указу, за яким їх мали за державний рахунок переселяти до Сибіру на казенні землі. В зв’язку з цим стихійний селянський рух на Волині й Поділлі набув масового характеру. Селяни Ізяславського повіту, в т. ч. й Грицівської волості, наполегливо вимагали державної допомоги і переселення на нові землі.

Наприкінці XIX ст. в Грицеві, що 1861 року став волосним центром, налічувалося 3787 жителів. Після того, як 1873 року було прокладено залізничну колію Київ—Брест через Шепетівку і Полонне, Гриців, що залишався осторонь залізниці, опинився в гіршому становищі. Все ж реформа дещо прискорила його економічний розвиток. Тут працювало кілька поміщицьких підприємств — млин, що переробляв щороку 20 тис. пудів зерна, гуральня, броварня, цегельний завод. У містечку налічувалося 50 цехових ремісників, майже кожен з них мав підмайстрів та учнів. Добру славу мали грицівські теслі, муляри. Поблизу Грицева розроблялися родовища вапняку, де шукала заробітків задавлена злиднями біднота. В містечку діяли 33 дрібні крамниці, кожного року відбувалося кілька ярмарків.

На початку нового століття більшість придатної землі, як і раніше, належала поміщикові. 1910 року Грохольський володів 2975 десятинами. В той же час 435 селянським господарствам належало всього 1168 десятин. Земля між селянами розподілялася дуже нерівномірно: 36 господарств не мали польової землі, земельні наділи 332 дворів не перевищували 4 десятини, 62 — 4—9 десятин, 5 заможних господарств мали наділи в межах 9—15 десятин. Переважна частина дворів — 352 — не мала робочої або й будь-якої худоби. На всі господарства припадало 98 плугів і 199 сох. Карликові земельні ділянки, гостра нестача тягла і реманенту, животіння селянських дворів — ось ті риси, що характеризували сільськогосподарський розвиток дореволюційного Грицева. Селяни змушені були шукати заробітку в господарствах місцевих поміщиків або поривати з сільським господарством і відправлятися до міста.

Різкі контрасти, багатство поруч із злиденністю співіснували в Грицеві на кожному кроці. В центрі містечка, в мальовничому місці над річкою, красувався споруджений руками кріпаків поміщицький палац з великим тінистим парком і ставком. Кілька двоповерхових кам’яних будинків належало місцевій знаті. Над містечком височіли кам’яні споруди костьолу, церкви, синагоги. Трудовий люд тулився у невеличких дерев’яних хатках чи мазанках. Вузенькі криві вулички у негоду неможливо було ні пройти, ні проїхати.

Всю Грицівську волость обслуговувала невелика лікарня на 10 ліжок з лікарем і фельдшером, розміщена у приватному будинку. Крім того, приватну практику мали лікар і два фельдшери, у яких були свої аптеки. Більшість населення фактично не одержувала медичної допомоги, користувалася домашніми засобами лікування або вдавалася до знахарів.

Перший навчальний заклад — однокласне сільське училище відкрито в містечку 1878 року, заняття відбувалися у звичайній селянській хаті. Дітей навчали учитель і піп. У 1907 році училище перетворили на двокласне з трьома вчителями, у ньому вже було 106 хлопчиків і 37 дівчаток. Бібліотеки містечко не мало. Молодь, збираючись на досвітки і вечорниці, співала пісень про визвольну війну, про волю, гайдамаків. Місцевий автор В. Михайлевич у 1905 році написав сатиричного вірша «Проводи», в якому висміював церковників.

Про перемогу Лютневої буржуазно-демократичної революції жителі Грицева дізналися на початку березня 1917 року. В містечку відбулася стихійна маніфестація. Трудящі розігнали волосне правління, управу й поліцію. 16 квітня 1917 року створено волосну Раду селянських депутатів з 15 чоловік і земельний комітет.

Розорені війною, не бажаючи чекати розв’язання аграрного питання до скликання Установчих зборів, селяни у другій половині 1917 року захоплювали і ділили поміщицькі землі, майно. Губернський комісар Волині 3 жовтня повідомляв власті про виступи бідноти Грицева і навколишніх сіл, які вирубували ліси графа Грохольського. Цей виступ підтримали солдати гвардійського кавалерійського корпусу, розквартированого в містечку.

Незабаром після перемоги Жовтневого збройного повстання в Петрограді відбулося організаційне оформлення Грицівської більшовицької групи, яка налічувала 12 чоловік. Очолив її Ю. О. Демчук. Активно працював тут і виходець з сусіднього села Березної матрос Балтійського флоту А. П. Слюсар. Члени групи налагодили зв’язки з Ізяславською, Славутською і Шепетівськими організаціями. На початку січня 1918 року, на скликаному з ініціативи більшовиків багатолюдному мітингу в Грицеві проголошено Радянську владу.

Коли в другій половині лютого 1918 року містечко окупували австро-німецькі війська, більшовицька група перейшла на нелегальне становище, розгорнувши енергійну роботу щодо створення партизанського загону. Інтервенти і гетьманці, натрапивши на слід підпільників, вчинили у Грицеві повальні обшуки, вони заарештовували й розстрілювали не тільки комуністів, але й усіх підозрюваних у зв’язках з ними.

Незважаючи на такі обставини, група продовжувала діяльність. Називалася вона «Спілка грицівських пролетарів». Підпільники активно готувалися до боротьби проти окупантів. Улітку 1918 року керівник групи Ю. О. Демчук разом з більшовиком Е. І. Сидорчуком привезли з Києва зброю та боєприпаси. Повстання в Грицеві й волості спалахнуло наприкінці року, під час відступу австро-німецьких військ. У ньому взяло участь близько 600 чоловік. Результатами селянського виступу скористалися петлюрівці, які перебували в Грицеві до початку квітня 1919 року. Визволили містечко частини 2-ї Української дивізії. 120 жителів поповнили частини Червоної Армії. В числі добровольців був і Ю. О. Демчук, який служив політпрацівником у щорсівських військах.

Після визволення Грицева створено волосний ревком, який очолював Т. І. Грищук, згодом організовано комбід. Настав час розподілу серед бідноти колишніх нетрудових земель, передачі їй лишків зерна, тяглової сили та реманенту.

Влітку 1919 року війська Директорії перейшли в наступ. У серпні петлюрівці захопили містечко, а через деякий час за їх згодою Гриців окупували польські інтервенти. Бої в районі Грицева розгорнулися на початку липня 1920 року. Війська буржуазно-поміщицької Польщі намагалися прорватися в тил Першої Кінної армії, щоб стримати її наступ на Ровно. Але наступ червоноармійських підрозділів зірвав намір окупантів. А 4 липня полки 134-ї бригади 45-ї стрілецької дивізії, взаємодіючи з кіннотниками групи М. О. Осадчого, визволили Гриців від ворогів. Восени цю територію загарбали петлюрівці. Водночас у районі Шепетівки — Грицева почали зосереджуватися й інші ворожі угруповання, що входили до складу 3-ої білогвардійської армії, оперативно підпорядкованої Врангелю. Остаточно визволено Гриців у середині листопада 1920 року.

Відновив роботу волревком, якого очолив І. С. Гуменюк, створено волосний комнезам. Навесні 1921 року відбулися вибори до сільських Рад волості. Делегати від них 7 квітня зібралися на волосний з’їзд, на якому обрали виконком Ради і делегатів на повітовий з’їзд Рад, обговорили питання про чергові завдання Радянської влади, посівну кампанію.

Грицівський волосний комуністичний осередок створено в травні 1921 року в складі 6 членів і 9 кандидатів у члени партії. Осередок швидко поповнювався новими членами — вже восени наступного року в ньому налічувалося 17 комуністів. Кістяк осередку становили випробувані, загартовані в боях борці за владу Рад: Ф. Р. Недогон, учасник Жовтневого збройного повстання у Петрограді, який добровольцем вступив до лав Червоної Армії, червоногвардієць І. П. Куліш, а також К. X. Ільченко та І. В. Друзь — учасники селянського повстання 1918 року проти австро-німецьких окупантів і гетьманщини.

Члени осередку й волвиконкому разом з активом обговорювали й вирішували питання відбудови господарства, зміцнення сільських Рад, комнезамів, організації сільськогосподарського виробництва, про продовольче становище, про боротьбу з бандитизмом у волості, посилення політично-виховної роботи, зокрема серед жінок і молоді, створення шкіл, відкриття клубу. За пропозицією комуністів волвиконком у вересні 1922 року стягнув надзвичайний податок з 84 куркульських і господарств, торговців, орендарів млинів, м’ясників, а гроші передав на утримання дитячих будинків.

У зв’язку зі створенням 1923 року Грицівського району організовано районний партійний комітет, якого очолив В. Ф. Ільїних. У той час відбулося організаційне оформлення комсомольського осередку Грицева. Комуністи і комсомольці виступили ініціаторами й організаторами заходів щодо політичного, економічного і культурного будівництва. В липні відбувся районний з’їзд незаможних селян, у серпні — районна конференція жінок-делегаток. У 1924 році 7 комуністів Грицева очолили сільські Ради району. Члени партії систематично провадили бесіди з трудящими, виступали з лекціями і доповідями, розповідаючи про міжнародне становище, про переваги колективного господарювання і кооперативної торгівлі та інше. Почала працювати районна партійна школа. Комуністи постійно піклувалися про відкриття й роботу шкіл та гуртків лікнепу. Всі діти шкільного віку навчалися. Після смерті В. І. Леніна багато селян принесли заяви про вступ своїх дітей до піонерської організації.

Відбудові народного господарства перешкоджали наскоки націоналістичних банд, які проривалися з-за кордону і, підтримувані місцевими куркулями, нападали на партійних і радянських працівників. Загони ЧОПу при підтримці трудящих ліквідували ці банди.

Відбудова господарства в основному завершилася до 1925 року. На той час у Грицеві діяли крупорушка, паровий млин, миловарня. Працювало сільське споживче товариство. Але в торгівлі ще переважав приватний сектор.

Після закінчення громадянської війни почала працювати лікарня на 15 ліжок. Боротьбу з антисанітарією, епідемією висипного тифу провадили лікар і два працівники з середньою медичною освітою. На кінець відбудовного періоду, крім лікарні, діяли амбулаторія, аптека. В цих закладах працювало 3 лікарі, 6 інших медичних працівників.

Відкрилася початкова, згодом — семирічна школи. Широким фронтом велася робота щодо ліквідації неписьменності. Почали діяти бібліотека, районний селянський будинок, при якому працювали політшкола, сільськогосподарський, драматичний та хоровий гуртки. В урочистій обстановці 1925 року відбулось перше комсомольське весілля.

До організації колективних господарств селяни Грицева приступили вже в перші роки мирного життя. У вересні 1923 року тут виникла сільськогосподарська артіль «Культура», вона об’єднала 16 бідняцьких сімей і колишніх наймитів, мала 229 десятин землі, 2 коней і 7 корів. Наступного року артіль на кредит, одержаний від держави, придбала трактор з комплектом причіпного інвентаря. 1925 року 8 дворів Грицева об’єдналися в артіль під назвою «Гора», за нею закріпили 49 десятин землі. Через рік виникло колективне товариство «Бджілка», куди увійшло 263 селянські двори. Сільськогосподарська артіль «Червоний партизан», яка 1929 року об’єднала 12 родин комуністів і партизанів громадянської війни, згодом перетворилася на велике господарство. Того року утворилася артіль «Першотравнева», що об’єднувала 14 сімей.

Значна роль у здійсненні колективізації сільського господарства, зміцненні колгоспів належала місцевому комнезаму. Члени КНС провадили широку агітаційну роботу серед бідняцької та середняцької частини населення щодо вступу до артілей, боролися з втручанням куркульських елементів у справи колективних господарств. Комнезамівці вирішували питання допомоги незаможникам, раціонального використання супряг, техніки прокатних пунктів, розробляли плани підвищення врожайності тощо. 22 грудня 1929 року районний КНС прийняв постанову про закінчення колективізації до 1 лютого 1930 року. Після вжитих Комуністичною партією заходів щодо виправлення лівацьких помилок і перекручень у колективізації сільського господарства комітет незаможних селян Грицева скасував своє помилкове рішення.

Селяни Грицева в 30-і роки об’єднувалися в 5 колгоспах. Найбільшими були артілі «Червоний партизан» (682 га сільськогосподарських угідь) і «8 березня» (760 га). У господарствах працювали допоміжні підприємства для випалювання вапна. 1936 року державним актом за колгоспами закріплено на вічне користування землю. Вручення акту перетворилося на свято для всіх колгоспників. Члени артілей брали підвищені соціалістичні зобов’язання. Ланкові Н. В. Сомойлюк, делегат Всесоюзного з’їзду колгоспників-ударників 1935 року, і Л. С. Демчук стали кращими ланковими району.

Грицівська МТС, утворена 1932 року, сприяла зміцненню колгоспів району. При МТС у довоєнні роки працювали курси для підготовки механізаторів сільського господарства, які закінчило 350 чоловік. 1939 року на полях району працювало 85 тракторів і 17 комбайнів. За виробничі успіхи, вмілу організацію праці директора МТС комуніста А. Н. Гадзійчука в 1940 році нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Тракторні бригади С. М. Антонюка, П. О. Палія, Л. К. Прищепи добилися виробітку на трактори ХТЗ і У-2 понад 700 га. Керівники бригад і 7 кращих трактористів були учасниками ВСГВ 1940 року.

На базі об’єднання кустарів у Грицеві створено артілі деревообробну, «Червоний робітник», побутових послуг, працювали хлібопекарня, цех безалкогольних напоїв, а також підприємства районного підпорядкування — торфорозробки, електростанція. З торговельних закладів діяли кілька промтоварних і продовольчих магазинів, буфетів, їдальня.

На початок 1941 року в Грицеві проживало 3030 чоловік, з них працездатних 1260, які так розподілялися між окремими галузями виробництва: в сільському і лісовому господарстві — 524 чоловіка, у промисловості та будівництві — 198, торгівлі, громадському харчуванні, житлово-комунальному господарстві — 158, в галузі освіти, охорони здоров’я — 1013.

Медичне обслуговування населення здійснювали районна лікарня, поліклініка, жіноча і дитяча консультації; у селищі було два дошкільні заклади. Всі діти шкільного віку навчалися у середній і неповній середній школах, де на початку 1941 року працювало 35 учителів. Повністю було ліквідовано неписьменність серед дорослих. Значну виховну роботу провадили бібліотека і будинок культури, у якому систематично організовувалися лекції, влаштовувалися виступи гуртків художньої самодіяльності, демонструвалися кінофільми. З 1930 року в Грицеві видавалася районна газета «Соціалістичне життя».

У грізні роки боротьби проти німецько-фашистських загарбників трудящі Грицева одразу включилися у суворий темп воєнного життя. Майно і худобу колгоспів, техніку МТС було частково евакуйовано до східних районів країни. Багато грицівців пішло до лав Червоної Армії. 5 липня 1941 року фашисти окупували село. Боротьба проти ворога почалася з перших днів окупації. В лютому 1942 року створено підпільну патріотичну організацію, яка незабаром налагодила зв’язки з підпільниками Шепетівки, Славути, Антонін, Полонного. Патріотична група працювала у тісній взаємодії з партизанським загоном, який діяв поблизу Грицева. Очолював загін, що налічував 63 чоловіка, партизан періоду громадянської війни колгоспник 3. А. Кучерук. Фашисти, яким вдалося натрапити на слід патріотів, провели у Грицеві масові арешти. Вони вчинили жорстоку розправу — розстріляли 3. А. Кучерука і його родину, 5 чоловік з родини начальника штабу партизанського загону 3. Друзя. Близько 200 жителів гітлерівці стратили за переховування підпільників і зв’язок з партизанами. Та члени групи, яким вдалося уникнути арешту, продовжували боротьбу проти окупантів. Згодом її очолив уродженець Ленінграда М. І. Гаревський. Лікар за фахом, він 1941 року потрапив у полон, але незабаром йому вдалося втекти з табору. Дізнавшись про існування в районі Грицева партизанського загону, М. І. Гаревський встановив з ним зв’язок. Працюючи в грицівській лікарні, він передавав медикаменти партизанам, видав фіктивні посвідчення про хворобу близько 1,5 тис. жителям району, врятувавши таким чином їх від каторжних робіт у Німеччині. В серпні 1943 року гестапівці, дізнавшись про підпільну діяльність М. І. Гаревського, заарештували його. Та навіть нелюдські катування не зламали цю мужню людину — він не виказав фашистам жодного з своїх бойових друзів. Група продовжувала свою діяльність аж до приходу Червоної Армії.

В районі Грицева діяв також партизанський загін ім. Котовського, очолюваний комуністом М. П. Панчуком, а після його загибелі, з травня 1942 року — І. П. Лановим. Загін здійснював систематичні диверсії на залізничній лінії Шепетівка— Проскурів. Партизани знищували окупантів, запроданців-поліцаїв, вели антифашистську агітацію серед населення. У січні—лютому 1944 року активну диверсійну діяльність у районі розгорнуло партизанське з’єднання Кам’янець-Подільської області, кероване С. А. Олексенком. Визволили Гриців від окупантів 6 березня 1944 року підрозділи 13-го і 54-го гвардійських корпусів з 3-ї гвардійської танкової армії 1-го Українського фронту. Світла пам’ять про героїчних земляків, що загинули у битвах проти ворога на фронтах Великої Вітчизняної війни та на тимчасово окупованій території, увічнена у мирному Грицеві двома монументами.

Згарища і руїни залишилися в селищі після «хазяйнування» гітлерівців. Вони пограбували промислові підприємства і колгоспи, зруйнували приміщення МТС, спалили будинок культури, сотні житлових будинків. 1913 жителів Грицева і району загинули у фашистських катівнях, 4285 чоловік вигнано на каторжні роботи до Німеччини. Героїчними зусиллями всього населення 1944 року відновили роботу колгоспи, МТС, промислові артілі. Почали працювати торговельні заклади, лікарня, школи, бібліотека. Відбудова господарства райцентру в основному завершилася до 1950 року.

Але колгоспи Грицева в перші післявоєнні роки переживали великі труднощі. Вони були викликані не лише наслідками війни, але й несприятливими погодними умовами 1945—1946 рр., коли через посуху загинула значна частина посівів. Крім того, дрібні колгоспи виявилися економічно неспроможними вирішити завдання піднесення виробництва. Тому урожайність в перші післявоєнні роки становила 7— 10 цнт зернових і 75—90 цнт цукрових буряків з га, надій молока на фуражну корову за рік — 700—900 літрів. Невеликими були й прибутки колгоспів.

Велике значення для піднесення колгоспного виробництва мало об’єднання маломіцних господарств, яке провадилося з ініціативи Комуністичної партії, гаряче підтримане колгоспним селянством. 1950 року два колгоспи Грицева — «8 березня» та ім. Котика об’єдналися в артіль «Шлях до комунізму». 1952 року колгоспи «Шлях до комунізму» та «Червоний партизан» об’єдналися в артіль ім. Кірова. Це створило сприятливі умови для піднесення сільськогосподарського виробництва, підвищення продуктивності праці. 1960 року в господарстві ім. Кірова врожайність озимої пшениці зросла до 20,7 цнт, ячменю до 32,6 цнт, а цукрових буряків до 209 цнт з га. У колгоспі працювало кілька допоміжних підприємств.

Зросли прибутки і, відповідно, оплата праці.

В 1963 році на базі колгоспів ім. Кірова та ім. Суворова створено велике господарство ім. Комінтерну, за яким закріплено 4709 га землі. Колгосп спеціалізується на виробництві тваринницької продукції, досягши у цій галузі значних успіхів. Восьмий п’ятирічний план продажу державі м’яса, молочної продукції і зерна виконано за чотири роки. Порівняно з попередньою п’ятирічкою прибутки колгоспу набагато збільшилися. Зростає урожайність колгоспних полів. 1969 року зібрано по 25 цнт зернових, 313 цнт цукрових буряків з га. Господарство добре оснащене технікою. Більшість виробничих процесів електрифіковано. З підсобних підприємств у колгоспі працює комбінат побутового обслуговування, цегельний завод, млин і каменоломня. Грошові прибутки господарства в 1969 році становили 1,5 млн. крб., це на 0,5 млн. крб. більше, ніж у 1964 році.

Провідне місце в боротьбі за підвищення продуктивності праці належить комуністам. Колгоспна партійна організація 1970 року налічувала 88 членів. Всі вони трудяться на важливих ділянках виробництва. Зокрема, 22 працює у тваринництві. Комуністи також очолюють всі три комплексні бригади. За досягнуті успіхи Радянський уряд нагородив голову колгоспу комуніста І. В. Рябоволенка орденами Леніна і Трудового Червоного Прапора, комбайнерів М. М. Пархомчука і Е. К. Музику — орденом «Знак Пошани». Комсомольські організації селища налічують 564 члени, з них колгоспників 376.

Піклування про людину, заохочення її в наслідках праці перебувають у центрі уваги партійного комітету й правління колгоспу. Середньомісячний заробіток доярок — 130—140 крб., крім того, 20 проц. додаткової оплати видається їм за надпланові надої та 50 проц.— за молоко 1-го класу. При цьому береться до уваги і стаж роботи. Високо оплачується праця механізаторів, буряківників та інших. Всім колгоспникам надаються оплачувані двотижневі відпустки, запроваджено соціальне страхування.

Введено в дію кілька промислових підприємств — відділення Шепетівського автопарку, 1958 року споруджено завод будівельних матеріалів, який випускає вапно, цеглу, черепицю та інші матеріали. Стали до ладу перша черга харчокомбінату, хлібозавод, створено міжколгоспну будівельну організацію. З 1959 року діє відділення «Сільгосптехніки». У ковальському цеху цього відділення працює бригада комуністичної праці, яку очолює комуніст, депутат обласної Ради депутатів трудящих Ф. І. Бабич. Селище має 12 торговельних закладів, 9 підприємств громадського харчування.

Велику організаторську і виховну роботу серед населення провадить селищна Рада у складі 39 депутатів. Виконком Ради разом з постійними комісіями подають діяльну допомогу колгоспу, медичним і культурно-освітнім закладам. Розроблено конкретні заходи щодо будівництва громадських приміщень, житлових будинків, шляхів. Відкрито пам’ятник В. І. Леніну. 1959 року Гриців переведено до розряду селищ міського типу. Порівняно з довоєнним часом площа його значно збільшилася. У селищі з’явилося десять нових вулиць. Розширено водопровідну мережу, побудовано тротуари, здійснюється газифікація. Депутати Ради виступають ініціаторами озеленення Грицева — всі вулиці, шляхи обсаджені деревами. Два парки стали чудовим місцем відпочинку трудящих.

Постійна увага приділяється охороні здоров’я трудящих. У 1962 році споруджено триповерховий корпус лікарні, обладнаний сучасним устаткуванням. Кількість ліжок доведено до 150. Відкрито спеціалізовані відділення: травматологічне, неврологічне, гінекологічне та інші. В цих закладах працюють 18 лікарів і близько 70 працівників з середньою медичною освітою.

Значних успіхів досягнуто в галузі народної освіти. В двох школах — середній і восьмирічній — навчається понад 800 дітей, працює 52 педагоги. Діють школи — заочна і робітничої молоді. 1963 року створено професійно-технічне училище, що готує фахівців для сільського господарства. Урядовою нагородою — орденом «Знак Пошани» нагороджено директора середньої школи Л. Ф. Бондаря, учительок В. Я. Бондар і Н. М. Новицьку.

Селище має будинок культури із залом на 400 місць, при ньому створено гуртки художньої самодіяльності: драматичний, хоровий, танцювальний та інші. Різноманітна діяльність селищної бібліотеки, книжковий фонд якої становить понад 60 тис. примірників, тут відбуваються читацькі конференції, вечори запитань і відповідей, обговорення книг, зустрічі з героями громадянської та Великої Вітчизняної воєн, трудівниками колгоспних полів. Багато уваги приділяється вивченню ленінської спадщини. В селищі дбають і про розвиток фізкультури та спорту — працюють спортивні секції, обладнано і впорядковано футбольне поле, волейбольні та баскетбольні майданчики, будується спортивний зал.

В минуле відійшли старі релігійні обряди. В життя входять нові радянські звичаї і свята. Вже стало народною традицією відзначати революційні торжества, свята врожаю, урочисті реєстрації шлюбів і новонароджених, проводи до Радянської Армії, вечори вшанування робітничих і колгоспних династій.

Невпізнанно змінився старий Гриців. Зусиллями радянських людей перетворився він на селище нового соціалістичного типу.

В. М. ГОЛЄВ
Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера Г

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: Bing [Bot], D_i_V_a, Dikiy_Dik, Falcon, Google Adsense [Bot], ukrgenealogy, Мария Халюк