ГАЙВОРОН, місто, Кіровоградська обл, Україна

Відповісти

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

ГАЙВОРОН, місто, Кіровоградська обл, Україна

Повідомлення АннА »

ГАЙВОРОН археологічна пам'ятка – "металургійний центр" 6–7 ст. пеньківської культури .
Розташов. на безіменному о-ві Пд. Бугу, між сучасними м. Гайворон і с. Солгутове Гайворонського р-ну Кіровогр. обл. 1960–61 археолог Валентин Даниленко розкопав 4 агломераційні печі та 21 сиродутний глинобитний горн наземного шахтного типу з вустям на рівні стародавньої поверхні.
У Гайвороні, за розрахунками археологів, було вироблено стільки кричного заліза (бл. 440 кг), що його б вистачило для забезпечення с.-г., ремісничим та побутовим реманентом жителів 5–8 тогочасних поселень.

Зображення
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ГАЙВОРОН, місто, Кіровоградська обл, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Гайворон — місто районного підпорядкування, центр району, розташоване на лівому березі річки Південного Бугу, за 245 км на захід від обласного центру. Залізнична станція. Населення —14 900 чоловік. Міській Раді підпорядковане також село Орджонікідзе.

Поблизу міста виявлене поселення трипільської (III тисячоліття до н. е.) і черняхівської (II—VI ст. н. е.) культур.

В першій половині XVIII ст. тут з’являються козацькі зимівники Бугогардівської паланки, на місці яких пізніше виникли Гайворон, а також села Струнькове і Ташлик. Польська шляхта не раз руйнувала козацькі зимівники, переселяючи сюди селян, а потім закріпачуючи їх. На початку XIX ст. у Гайвороні налічувалося 365 дворів. Входило село до Гайсинського повіту Подільської губернії. Його жителі на той час були кріпаками графа Потоцького.

У 1834 році гайворонський маєток разом «з родинами і дітьми, як перед, так і після ревізій народженими, що є в наявності і знаходяться в бігах, з правом відшукання біглих» купив за 55,5 тис. крб. поміщик Піщатовський. За цією угодою він придбав 269 чоловік і 1697 десятин землі. В 50-х роках Піщатовський уже мав 2480 десятин землі, у той час, як на селянський тягловий двір припадало ляше до 6 десятин, а 162 родини були безземельними. Свавілля поміщика над селянами було необмеженим. Він, як і його попередники, продовжував торгувати людьми. 27 жовтня 1850 року кріпака Ковальчука продано з дружиною і дітьми за 300 крб. сріблом. Кріпаки відробляли важку панщину, причому, часто управитель на свій розсуд карав їх різками. Так, за наказом економа гайворонського маєтку був забитий до смерті десятирічний селянський хлопчик М. Стаднюк, який ненароком пошкодив замок, що висів на дверях винокурні.

Після реформи 1861 року кращі землі лишилися за поміщиком. Він мав 1736 десятин, вдвічі більше землі, ніж 159 селянських родин, яким дісталися лише 813 десятин землі, а викупних платежів за них було нараховано 23 377 крб. Грабіжницький характер реформи 1861 року обурював селян, викликав у них протест. Земський справник доносив київському, подільському та волинському генерал-губернатору, що селяни Гайворона не виконують повинності, «…деякі з них за три тижні і жінки протягом чотирьох не відробили жодного дня…». Виступи селян набрали такої гостроти, що налякані власті поспішили кинути у в’язницю найактивніших з них — Я. Волощука і Г. Харкавого.
З розвитком капіталізму в сільському господарстві поміщики почали пристосовувати свої господарства до запитів ринку. У 1865 році в селі Ташлику пущено винокурню з паровим двигуном на 40 кінських сил. Наприкінці 90-х років в ній працювало 12 робітників. Заробіток їх був у сім разів меншим, ніж на сусідніх цукроварнях. 1868 року прусський підданий Дистель купив у гайворонського землевласника 355 десятин землі за 32 тис. крб. і тут же здав її в оренду. На Південному Бузі він спорудив греблю і млин, а в селі — стельмашню, де вироблялися колеса, обіддя, вози та інше сільськогосподарське знаряддя. 1902 року у млині трудилося 32 робітники.

Кінець XIX ст. характеризується посиленим розвитком цукрової промисловості у цій місцевості. Для постачання сировини на заводи і вивезення готової продукції власники навколишніх цукроварень спорудили під’їзну вузькоколійну залізницю, що сполучила станції Рудницю і Підгородню. Центром її став Гайворон. У 1897 році тут збудовано станцію, депо і головні майстерні для ремонту паровозів і вагонів. 1903 року засновано акціонерне товариство вальцьових млинів. Власники, нещадно визискуючи робітників (їх тут було 56), мали 500 тис. крб. прибутку на рік.

Безземелля і малоземелля, злидні і голод змушували бідноту навколишніх сіл йти на заробітки у Гайворон. 1893 року тут проживало 1329 чоловік. За наступні 8 років населення його збільшилося на 643 чоловіка, з’явилося 127 нових дворів. Становище робітників на підприємствах було нестерпним. Працюючи від зорі до зорі, вони одержували мізерний заробіток. Їх експлуатували не тільки господарі, але й панські посіпаки. Колишній робітник Д. Л. Яроцький згадував: «17-річним хлопцем вступив я чорноробочим в залізничні майстерні. Доводилося вдень і вночі працювати, бути на побігеньках та догоджати майстрові». Не краще жилося й тим трудівникам, що займалися сільським господарством.

Активними революційними діями зустріли трудящі Гайворона 1905 рік. Влітку місцевий пристав телеграфував повітовому справнику, що становище в Гайвороні «надзвичайно тривожне». А той просив губернатора залишити тут збройну силу для придушення масових заворушень. Гайворонці брали активну участь у жовтневому всеросійському політичному страйку. 18 жовтня всі робітники залізничних майстерень і машиністи не вийшли на роботу. Припинився рух поїздів. Страйкарі заявили, що вони не почнуть працювати, поки не будуть задоволені їх вимоги щодо скорочення робочого дня і збільшення заробітної плати. Робітники розгорнули також агітацію в навколишніх селах, закликаючи селян підтримати їх. Як повідомляв подільського губернатора гайсинський повітовий справник, «в Струньковому залізничники вживають заходів до пробудження селян шляхом читання газет і наслідки вже є: селяни Струнькового відкрито говорять про те, що чекають до весни, а навесні розберуть і поділять папську землю». Злякавшись широкого розмаху селянського руху, власті надіслали війська для придушення революційних виступів. Та серед населення продовжували розповсюджуватися прокламації із закликом до збройного повстання.

Столинінська аграрна реформа посилила класове розшарування села, призвела до значного погіршення економічного становища трудящих. Так, селяни Гайворона, Струнькового, Ташлика разом заборгували казні на початок 1910 року понад 6721 пуд зерна та 1283 крб. грішми. У 1908 році розпочався продаж колишніх удільних земель через селянський банк. Ціна однієї десятини становила 275 крб. Хоч виплачувати гроші можна було протягом 55,5 років, придбати її мали змогу тільки заможні. В пошуках кращої долі селяни кидали рідні місця і їхали за Урал, до Сибіру. Безземельні та багатосімейні селяни просили у властей дозволу на безплатний проїзд до станції Тайга, але їм відмовили. Багато з тих, хто виїхав, поверталися вкрай розореними.

Напередодні першої світової війни 706 дворів Гайворона з населенням 3570 чоловік мали 2104 десятини надільної землі. У пана ж було до 2 тис. десятин кращої землі. Йому належала і велика винокурня. Розорені селяни змушені були працювати в поміщицькому маєтку та на заводі.

У роки реакції погіршало і становище робітників. За найменшу провину підприємці штрафували їх, звільняли з роботи. За визнанням начальника Вінницької залізничної жандармерії, начальник станції та його помічники брали хабарі за влаштування на роботу. 1 червня 1912 року селяни, що наймалися на цукрові заводи, відмовилися працювати, вимагаючи підвищення заробітної плати. Цей виступ був жорстоко придушений поліцією, а його організаторів Д. Концебовського, І. Грицика, I. Железняка, Д. Грицика, Є. Богача, М. Стозуба ув’язнено. 30 квітня 1913 року застрайкували робітники станції і головних майстерень. Пізніше до них приєдналися кондукторські бригади.

Царизм не дбав про охорону здоров’я трудящих. Лікарні в Гайвороні, який тоді входив до складу Хащуватської волості Гайсинського повіту, не було. Лише один фельдшер обслуговував працівників станції та жителів навколишніх сіл. Більшість селян не вміли ні читати, ні писати. 1875 року в Гайвороні відкрилася парафіяльна школа, яку відвідували переважно діти заможних родин. 26 жовтня 1905 року при станції розпочало роботу однокласне училище, але навчалося тут лише 30 дітей службовців. Пізніше училище перетворили на двокласне.

Важким тягарем лягла на плечі трудящих перша світова війна. Зменшилися заробітки, підвищувалися ціни на продукти. Робітники залізничних майстерень протягом 1915—1916 рр. вели боротьбу за збільшення заробітної плати. Адміністрація, щоб запобігти дальшим виступам, змушена була підвищити поденну плату залізничникам. Але погіршення умов життя посилювало обурення трудящих. Напередодні Лютневої революції місцеві власті повідомляли, що настрій робітників майстерень «за останній час стає нервовим і серед робітників росте незадоволення дорожнечею і низькими заробітками». Для придушення заворушень жандармські чиновники 1-го березня 1917 року вимагали негайно надіслати війська.

Лютнева буржуазно-демократична революція не принесла трудящим визволення від соціального гніту. Вона лише підняла нову хвилю революційної боротьби, що сприяло піднесенню політичної свідомості робітників. 2 липня 1917 року повітовий комісар просив губернатора надіслати у Гайворон та інші місця війська, бо «в повіті дуже неспокійно», іде «величезна агітація, навіть збройна боротьба». Налякані поміщики звернулися до губернського комісара по допомогу. Останній вимагав від повітового комісара «негайних розпоряджень для припинення безчинств». Повітовий у відповідь повідомляв, що козаків «направляють в загрозливі місця», «тривають масові арешти», «більшість заарештованих — солдати».

Восени 1917 року трудящі Гайворона все активніше виступають проти контрреволюційного Тимчасового уряду і Центральної ради. Дізнавшись про перемогу Жовтневої соціалістичної революції, робітники і селяни розгорнули боротьбу за владу Рад. Виконуючий обов’язки повітового комісара доповідав подільському губернатору 20 грудня 1917 року: «Пішли в хід гвинтівки, бомби, револьвери». Повідомляючи про розподіл селянами майна поміщика Чарновського, він зазначав далі, що «міліція не зможе нічого зробити. Якщо тільки не одержу зброї і хоч невеликої підмоги, буду розірваний натовпом…».

На початку 1918 року в Гайвороні створено революційний комітет, який головним завданням своєї діяльності вважав втілення в життя ленінських декретів, охорону та збереження устаткування промислових підприємств. Навесні 1918 року між трудовим селянством провадився розподіл поміщицької та церковної землі. Для забезпечення селянських господарств посівним матеріалом ревком роздав із панського маєтку 2300 пудів вівса і 3 тис. пудів проса, розподілив серед бідняків реманент.

Однак революційним перетворенням перешкодила австро-німецька навала. Трудящі Гайворона чинили опір загарбникам, бойкотували їх розпорядження. Дізнавшись про те, що на 18 липня 1918 року призначено загальний страйк залізничників України, місцеві робітники приєдналися до нього. Майже місяць не працювали головні майстерні, депо, станція. Після відходу з села окупантів (листопад 1918 року) влада перейшла до петлюрівців. Рішучу боротьбу вели трудящі Гайворона проти них наприкінці 1918 року. Залізничники створили збройний загін. У головних майстернях вони вкрили броньованими листами паровоз і кілька вагонів. Курсуючи на дільниці Підгородня—Рудниця, цей бронепоїзд громив бандитів. З березня 1919 року після очищення села від петлюрівців відновив діяльність ревком. Під його керівництвом трудящі Гайворона налагоджували роботу підприємств. Відкрилися школи. Почали працювати лікарня, бібліотека. Коли наблизилися денікінці, контрреволюційні елементи вчинили у навколишніх селах заколот. Для відсічі бандитам залізничники створили загін самооборони. У боротьбі з контрреволюцією значну допомогу їм подавав також загін Т. М. Гуляницького.

На початку вересня 1919 року білогвардійці захопили Гайворон. В лютому 1920 року війська Червоної Армії вигнали їх звідси. Знову відновилася Радянська влада.

Боротьбу за соціалістичні перетворення очолили комуністи. При залізничних майстернях ще весною 1919 року організувався партосередок. До 1921 року він вже об’єднував 35 чоловік. 1920 року створено політвідділ Гайворонського відділка залізниці. У привітанні, надісланому на адресу X з’їзду РКП(б), робітники головних майстерень висловили впевненість у перемозі ленінського курсу партії. Значну роботу серед трудящих Гайворона і навколишніх сіл проводив гайворонський райпартком, створений 1921 року. Велику увагу приділяв він зміцненню рядів комуністів, згуртуванню навколо них широкого активу. У жовтні 1921 року в партосередку залізничних майстерень було 59 членів. Восени 1922 року тут діяло вже два партосередки. Найважливіші ділянки роботи на залізниці очолювали комуністи. 1921 року на ній працювали 32 члени партії.

Активним помічником комуністів став комсомольський осередок, утворений в 1920 році, який об’єднував дев’ять чоловік. Секретарем його обрали О. Г. Свищенка. Разом з членами партії комсомольці у складі частин особливого призначення билися з куркульськими бандами. Одна з вулиць міста названа іменем комсомольця М. Г. Воєводіна, який геройськи загинув у боротьбі з бандитами. Члени комсомолу вели також виховну роботу серед неспілкової молоді, показували приклад у праці. Так, у позаробочий час у грудні 1920 року ними відремонтовано паровоз і два вагони для агітпоїзда, влаштовувалися платні спектаклі, кошти з яких йшли у фонд допомоги голодуючим Поволжя. Велику увагу комуністи приділяли роботі серед жінок. При політвідділ і відділка залізниці працював жіночий відділ.

Партійна, комсомольська та інші громадські організації спрямовували свою діяльність на вирішення важливих господарських завдань. Першочерговим з них була відбудова залізниці, яка обслуговувала 16 цукрових заводів. Не вистачало сировини, палива, електроенергії. Дрова та вугілля для водокачок і паровозів треба було заготовляти власними силами. З цією метою загальні збори комуністів та комсомольців району влаштовували недільники.

З 798 робітників та службовців станції лише 150 чоловік мали кваліфікацію. Для підготовки кадрів у 1921 році створено технічні курси, де навчалося до 30 юнаків і 20 дівчат, у 1922 році — школу фабрично-заводського учнівства, через три роки—слюсарські курси. З числа передових виробничників зростали керівники дільниць, цехів. 15-річним юнаком прийшов на транспорт колишній учасник громадянської війни Г. Г. Кіндзерський. У 1921 році він став одним з кращих машиністів відділку. В цьому ж році Я. А. Майданюк, оволодівши спеціальністю коваля, першим у цеху почав працювати на трьох горнах і виконував по п’ять і більше норм. Його призначили майстром ковальського цеху. Робітник С. С. Каленик вдень працював, а ввечері навчався. Після закінчення курсів машиністів він одержав право самостійно водити паровози.

Вже на кінець відбудовчого періоду промислові підприємства Гайворона досягли довоєнного рівня у виробництві продукції.

Великі зрушення відбулися і в сільському господарстві. Комітет незаможних селян, створений 1920 року, відіграв значну роль у зміцненні органів Радянської влади, у розподілі землі між безземельними та малоземельними селянами. Йому допомагали залізничники. 1 січня 1921 року 76 родин робітників головних майстерень, одержавши від держави в користування 177 десятин землі, організували трудову комуну. Вона мала 6 коней, 3 плуги і 6 борін. Незважаючи на труднощі (нестачу тягла, реманенту), число членів комуни зросло через два роки до 280 чоловік. Цей приклад колективної праці запозичували жителі навколишніх сіл. Гайворонське сільськогосподарське кредитне товариство, засноване 1921 року, допомагало трудовому селянству поширювати нові форми трудового співробітництва, підвищувати культуру землеробства. На його прокатних пунктах селяни одержували молотарки, сівалки та інші знаряддя. Кредитне товариство обслуговувало більше 60 дворів середняків і незаможників. При його клубі 1923 року було організовано сільськогосподарський гурток, члени якого на 10 гектарах вели зразкове господарство. Участь селян у цих найпростіших формах кооперації допомагала їм усвідомлювати переваги спільного господарювання. Влітку 1924 року утворилися ще 2 комуни, які під час суцільної колективізації злилися з сільськогосподарськими артілями. Всім цим заходам Радянської влади всіляко чинили опір куркулі. Вони пролізли і до КНС, тому восени 1922 року було проведено його чистку. Комнезамівці стали ініціаторами переобрання і групи сприяння робітничо-селянській інспекції, де також засіли ворожі елементи.

Дбаючи про зміцнення союзу робітничого класу і селянства, партійна організація залізничного вузла взяла шефство над колективними об’єднаннями, створеними у навколишніх селах. Вона влаштовувала постійні виїзди робітників на село, сільськогосподарські виставки, провадила політико-виховну роботу серед селян. Залізничники допомагали ремонтувати сільгоспреманент, сприяли роботі сільських Рад і комнезамів.

В ході соціалістичного будівництва зміцнювалася згуртованість трудящих навколо Комуністичної партії. 84 проц. членів партійної організації залізничників були прийняті за ленінським призовом. Всього в осередку тоді налічувався 101 комуніст, з них 86 — робітники. 30 юнаків і дівчат стали комсомольцями. В березні 1924 року, під час боротьби проти троцькізму, комуністи, робітники та службовці станції писали: «Ми заявляємо, що заповіт Володимира Ілліча — змичка робітників і селян, заводу і села приведе нас до дальшого нашого прогресу і буде нами виконана».

Органи Радянської влади волості, партійна та громадські організації села і станції багато робили для підвищення культурно-освітнього рівня та медичного обслуговування трудящого населення.

Вони розгорнули велику роботу щодо ліквідації неписьменності. У школу політ-грамоти записалося 300 чоловік. Діти навчалися в школі, яка працювала в дві зміни. На придбання підручників, зошитів та іншого письмового приладдя зібрали понад 3 тис. крб. Для підлітків, що працювали, ввели скорочений робочий день, а для сиріт створили дитячий притулок.

1924 року з ініціативи жінвідділу відкрився гурток лікнепу, який відвідувало до 50 жінок. На кінець відбудовчого періоду тут вже діяла семирічка, гурток ліквідації неписьменності, школи для малописьменних, загальноосвітня та фабрично-заводського навчання, радпартшкола.

У 1922 році комсомольці створили при залізничній школі, яка почала працювати ще 1920 року, перший піонерський загін. О. Тихохід представляла гайворонську юнь на першому республіканському і першому всесоюзному зльотах піонерів. Відкрилася хата-читальня, а на залізничній станції — клуб-читальня. 1 травня 1922 року був утворений сельбуд.

Залізничники станції подавали велику допомогу трудящим села у проведенні суцільної колективізації. В 1929 —1930 рр. у Гайвороні виникло 4 колгоспи. 1932 року Гайворон став центром району. Райком партії та районна Рада депутатів спрямували зусилля трудящих на піднесення економіки та зміцнення колективних господарств. 4 липня 1935 року Гайворон відвідав Г. І. Петровський. Він ознайомився з досягненнями передових колгоспів району, дав цінні поради працівникам ланів. Напередодні війни в Гайвороні було 2 колгоспи — «Червоний промінь» та ім. Чубаря, в с. Струньковому — «Червона Зірка», які за роки довоєнних п’ятирічок домоглися певних успіхів у всіх галузях сільського господарства. Систематично зростали врожаї зернових і технічних культур. Колгоспники артілі «Червоний промінь» ділилися передовим досвідом вирощування цукрових буряків на міжрайонній сільськогосподарській виставці (ланки О. І. Залізняк, Г. Й. Матієнко, В. Н. Ходоровської у 1938 році зібрали по 500 цнт цукрових буряків з га, а ланка Л. І. Харкавої — 700 цнт).

Значного розвитку набула тут промисловість. У 1934 році на базі головних залізничних майстерень створюється завод ремонту паровозів вузькоколійних магістралей усієї країни. В 1935 році побудовано вагоноремонтне депо, проведено реконструкцію паровозного депо, державного млина та інших підприємств, відкрито механізований гранітний кар’єр. Гайворонський граніт використовувався під час спорудження московського метрополітену. 29 травня 1936 року став до ладу маслозавод.

З кожним роком поповнювалися ряди передовиків. Машиніст А. К. Балабаєнко став ініціатором водіння великовагових поїздів на гайворонській залізничній дільниці. О. Сімановський у 1936 році більш як в чотири рази збільшив міжпромивний пробіг паровоза і провів 85 великовагових поїздів. 16-річним юнаком прийшов у 1929 році на залізничний транспорт А. Гладик. Через чотири роки він очолив комсомольську бригаду. Оволодівши спеціальністю машиніста, він тільки за чотири місяці 1939 року провів 22 великовагові поїзди, зекономивши 1100 кг палива, значно збільшив міжпромивний пробіг паровоза. Приклад А. Гладика наслідували С. І. Андрієвський, Т. Г. Костюк. Випереджаючи графік, 21 серпня 1939 року Ф. Д. Вовк провів 632-тонний поїзд (за нормою 275 тонн). Обслуговуючи два верстати, стругальник Є. Л. Пойда давав за зміну по дві з половиною норми. На 152 проц. виконував свій план слюсар С. А. Крижановський.

В умовах соціалістичного ладу відкрилися широкі можливості для громадської і виробничої діяльності жінок. Колишня наймичка К. С. Гайова очолила кондукторський резерв відділка, зарекомендувавши себе вмілим організатором колективу. За зразкову роботу в 1936 році її нагороджено орденом «Знак Пошани». Вона брала участь у роботі першої Всесоюзної наради працівників промисловості і транспорту 1937 року. У березні 1939 року відбувся випуск курсів помічників машиністів, які закінчило 12 жінок. Помічника машиніста комсомолку О. Ю. Паламарчук трудящі обрали депутатом сільської Ради.

Великих успіхів домігся колектив залізничників у 1940 році. Машиністи депо провели 200 великовагових поїздів. Збільшилася в чотири рази порівняно з 1913 роком виробнича потужність паровозоремонтного заводу. Робітники достроково виконали річне завдання, відремонтували 80 паровозів. За рік випуск продукції зріс на 143,9 проц. Собівартість її зменшилася на 12,3 проц. Прикладом для всіх були комуністи. Більшість з них стали стахановцями і ударниками. 1940 року Я. Тімановський виконував завдання на 199 проц., П. Шляховський — на 201 проц. В соціалістичному змаганні колектив станції Гайворон завоював перехідний Червоний прапор, посівши перше місце на Південно-Західній залізниці.

1938 року Гайворон віднесено до категорії селищ міського типу. В цей час тут мешкало 9256 чоловік. Рада приділяла багато уваги питанням благоустрою селища. Жителі його насадили новий парк, робітники паровозоремонтного заводу відлили з бронзи пам’ятник В. І. Леніну. Трудящих обслуговували дві поліклініки — районна і залізнична. У середній школі тоді навчалася 1 тис. учнів. Працювали ще восьмирічна і початкова школи. 240 юнаків і дівчат у 1941 році закінчили школу ФЗН. В селищі діяли 2 радіовузли, клуб залізничників ім. Воровського і районний будинок культури.

Та мирну працю трудящих порушив віроломний напад фашистської Німеччини. Робітники депо на мітингу одностайно заявили: «Всі, як один, готові стати на захист інтересів вільного і щасливого багатомільйонного народу». Паровозоремонтники просили вважати їх «мобілізованими на виконання завдань Батьківщини».

З наближенням фронту радянські і партійні органи на початку липня організували евакуацію підприємств селища. Після жорстоких боїв 29 липня з Гайворона відійшли останні частини Червоної Армії. Почалися чорні роки окупації. Гітлерівці вбивали радянських патріотів, грабували населення. Верстати та обладнання паровозоремонтного заводу, паровози, устаткування гранітного кар’єру, колгоспну худобу вивозили до Німеччини. На каторжні роботи фашисти відправили 1422 юнаків і дівчат.

Для організації підпільної і партизанської боротьби сюди у лютому 1942 року із Джулинського району Вінницької області прибув М. С. Корнійчук, який раніше працював директором школи.

В березні 1942 року він разом з колишнім вчителем С. Л. Федченком, комуністом М. П. Зимоліним, що раніше працював начальником ППО залізничної станції Овруч, та інженером О. Я. Беляковським створив у Гайвороні з радянських патріотів підпільну організацію, через яку здійснював керівництво підпільними групами підприємств і сіл району. Агентам жандармерії вдалося викрити і заарештувати ряд членів підпільної організації, в т. ч. і С. Л. Федченка. М. С. Корнійчук, уникнувши арешту, встановив зв’язок з організатором підпілля Теплицького району А. К. Микитенком. В серпні він увійшов до складу міжрайонного підпільного партійного комітету Вінницької області і звідти через зв’язкових продовжував керувати гайворонським підпіллям. У жовтні 1942 року секретарем Гайворонського підпільного районного комітету партії став М. П. Зимолін. Після його загибелі в серпні 1943 року, гайворонське підпілля очолювали О. Я. Беляковський, Н. С. Ковальов, К. С. Карлов. Комітет розгорнув антифашистську агітацію серед населення, подавав допомогу партизанським загонам. Підпільники організовували втечу військовополонених з концтабору, переправили в партизанські загони 95 радянських патріотів, пустили під укіс 18 поїздів.

11 березня 1944 року частини 31-ї танкової бригади під командуванням В. С. Молчанова разом з воїнами 20-го гвардійського стрілецького корпусу визволили Гайворон від гітлерівських загарбників.

За мужність і відвагу, проявлену в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників на фронтах Великої Вітчизняної війни, понад 6 тис. гайворонців відзначені урядовими нагородами. Серед них лейтенант Ф. С. Костюк — вчитель школи № 3 — удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

В перші ж дні після визволення відновила свою діяльність районна Рада депутатів трудящих. Розпочали роботу відділок залізниці, паровозоремонтний завод, масло- і млинзаводи, гранітний кар’єр, школи. За період окупації фашисти спалили багато будинків, зруйнували вокзал, вагонне депо, пошкодили колії та знищили багато паровозів і вагонів. Відступаючи, гітлерівці розстріляли 41 радянського патріота.

Відбудову народного господарства очолили комуністи. Партійні організації створюються на паровозоремонтному заводі, депо, дистанції колії, службі руху, їх діяльність спрямовував вузловий комітет. Вже до грудня 1944 року було відремонтовано 28 паровозів, 2 електростанції, 11 водокачок, стали до ладу депо, вагонний парк, колійне господарство. 1945 року досяг довоєнного рівня щодо випуску валової продукції паровозоремонтний завод, 1947 року — маслозавод і млинзавод. За допомогою держави і братніх радянських республік відроджувалося вщент зруйноване фашистами сільське господарство. Відновили роботу місцеві колгоспи «Червона Зірка» і «Червоний промінь». Вже весною вони одержали з РРФСР насіння ячменю, що дало можливість засіяти понад 3 тис. га. землі. На колгоспних ланах працювало 14 тракторів, які надійшли з Челябінського і Сталінградського тракторних заводів. Трудящі Уралу, Алтайського краю, Далекого Сходу надіслали колгоспам Гайворона сотні голів худоби і коней, 600 куб. метрів лісоматеріалів для ремонту тваринницьких ферм. Для потреб лікарень і поліклінік селища держава асигнувала понад 377 тис. карбованців.

В роки четвертої п’ятирічки серед колективів підприємств Гайворона розгорнулося соціалістичне змагання за дострокове виконання виробничих завдань. 1950 року в ньому брало участь 98,7 проц. працівників паровозоремонтного заводу, з них 79 проц. були стахановцями і ударниками. Авангардну роль в соціалістичному змаганні відігравали комуністи. На паровозоремонтному заводі у складі партійної організації 1955 року налічувалося 100 комуністів, було дев’ять цехових партгруп. Колектив заводу не раз виходив переможцем у всесоюзному змаганні паровозоремонтних підприємств і утримував перехідний Червоний прапор ВЦРПС і Міністерства шляхів сполучення СРСР.

Протягом 1951—1955 рр. здійснено реконструкцію і технічне переозброєння залізничного відділка, який першим на Південно-Західній залізниці одержав тепловози. Тепер на тепловозній тязі здійснюються всі пасажирські перевозки і 40 проц. вантажних. Дерев’яні пасажирські вагони замінено суцільнометалевими, що надійшли з Польської Народної Республіки.

Шістдесятиріччя паровозоремонтного заводу колектив відзначив перевиконанням плану 1958 року. Кількість відремонтованих паровозів збільшилася порівняно з довоєнним 1940 роком у 3,6 раза. Тільки за 1958 рік гайворонські машиністи провели 5060 великовагових поїздів і зекономили 7,7 проц. палива.

За почином колективу депо Москва-Сортувальна на підприємствах Гайворона широко розгорнувся рух за комуністичну працю. Ініціаторами руху були бригади, очолювані комуністами А. І. Танасієнком, А. І. Гладиком, Н. Д. Горбенком, А. Н. Швецем. Першою високого звання бригади комуністичної праці удостоєна у 1960 році бригада І. П. Каленика з паровозоремонтного заводу. В боротьбу за право називатися комуністичними включилися локомотивне депо, відділок залізниці, промкомбінат, районний вузол зв’язку, райдрукарня, млинзавод, маслозавод, гранітний кар’єр — всього 662 бригади, цехи, зміни, що об’єднували 2718 чоловік. За роки семирічки це звання присвоєно 262 колективам, в яких працювало 1103 чоловіка.

Розгортаючи змагання, гайворонські підприємства з року в рік добивалися зростання випуску продукції. 1964 року на річці Південному Бузі завершено будівництво гідроелектростанції потужністю 6300 квт, що дала струм підприємствам міста та колгоспам району.

До 50-річчя Великого Жовтня всі підприємства виконали план двох років п’ятирічки. За трудові перемоги колектив відділення залізниці одержав на вічне зберігання пам’ятний Червоний прапор Кіровоградського обкому КП України та виконкому обласної Ради депутатів трудящих. Він домігся зростання продуктивності праці на 8,3 проц., одержав 230 тис. крб. надпланових прибутків. За успішне виконання завдань держави комбінату хлібопродуктів, створеному на базі держмлинзаводу, у 1967 році присуджено перехідний Червоний прапор і першу грошову премію Державного комітету заготівель при Раді Міністрів СРСР і ЦК профспілки працівників сільського господарства і заготівель.

Соціалістичне змагання трудящих набуло нового піднесення напередодні Ленінського ювілею. План 1969 року виконали всі підприємства міста. До 1 січня 1970 року перевезено понад 300 тис. тонн падпланових народногосподарських вантажів. На місяць і десять днів раніше строку завершив річний план 1969 року колектив складального цеху паровозоремонтного заводу. До кінця року він відремонтував ще 20 локомотивів. Всі підприємства Гайворона перейшли на нову систему планування і економічного стимулювання.

Достроково виконали промислові підприємства міста також завдання восьмої п’ятирічки. Про це 22 березня 1970 року рапортував колектив харчового комбінату, 7 червня — відділку залізниці, 20 жовтня — тепловозоремонтного заводу, 25 жовтня — колектив комбінату хлібопродуктів. Комбінат хлібопродуктів завоював перехідний Червоний прапор Ради Міністрів УРСР і Української Республіканської Ради професійних спілок. Близько трьох тисяч трудящих району нагороджено Ленінською ювілейною медаллю, з них 137 робітників тепловозоремонтного заводу. До обласної Ленінської книги трудової слави занесено колективи відділка залізниці, міжколгоспної будівельної організації, ударників праці — токаря Ф. І. Кашперського, майстра О. Т. Візнюка, головного кондуктора В. І. Сироєжкіна, скрепериста В. Г. Фещука та інших.

Право підписати рапорт Кіровоградщини Всесоюзному форуму комуністів — XXIV з’їзду КПРС вибороли тепловозоремонтний завод, Гайворонський відділок залізниці, колгосп «Шляхом Леніна» (утворився 1954 року на базі двох колгоспів) комбінат хлібопродуктів, районна міжколгоспна будівельна організація. З великим ентузіазмом взялися трудящі Гайворона за здійснення величних накреслень з’їзду. У перших рядах, як завжди, ідуть комуністи. В локомотивному депо вони створили колону ім. XXIV з’їзду КПРС, яка об’єднує 22 екіпажі. Секретар цехової парторганізації машиніст І. О. Дідур очолив колону локомотивних бригад у складі 50 машиністів і 50 помічників. Понад 2500 працівників залізничного відділка беруть участь у русі за комуністичне ставлення до праці. У 1971 році тут перевезено понад завдання 164 тис. тонн народногосподарських вантажів, одержано 100 тис. крб. надпланового прибутку.

Колектив комбінату хлібопродуктів першого року дев’ятої п’ятирічки понад план реалізував продукції на 430 тис. крб., продуктивність праці тут зросла на 7,9 проц. 28 листопада 1971 року робітники механізованого гранітного кар’єру рапортували про виконання річного плану. Додатково до завдання вироблено продукції на 100 тис. крб. Колектив тепловозоремонтного заводу відремонтував понад норми 4 тепловози і 19 паровозів. Завдяки раціональному використанню робочого часу продуктивність праці на тепловозоремонтному заводі за 1971 рік підвищилася на 9,2 проц. Вивчаючи і впроваджуючи у виробництво досягнення сучасної науки і техніки, колектив гранітного кар’єру також добився підвищення продуктивності праці на 11,3 процента.

Змагаючись за гідну зустріч 50-річчя утворення Союзу РСР, залізничники зобов’язалися річний план відправки вантажів виконати до 7 листопада 1972 року, впровадити у виробництво до 24 раціоналізаторських пропозицій, охопити навчанням в школах комуністичної праці 1000 робітників. Колектив гранітного кар’єру постановив до свята завершити план реалізації продукції, одержавши 25 тис. крб. надпланового прибутку.

Великим високомеханізованим господарством за роки післявоєнних п’ятирічок став колгосп «Шляхом Леніна». Він має 4 тис. га землі, у т. ч. З тис. га орної, 24 трактори, 13 автомашин, 14 різних комбайнів, більше 100 інших машин. З року в рік хлібороби вирощують високий урожай всіх сільськогосподарських культур. У 1965 році тут зібрано по 26 цнт зернових, 376 цнт цукрових буряків з га. Групу колгоспників за високі показники роботи того ж року нагороджено орденами і медалями, а доярці А. І. Качур присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Господарство спеціалізується на виробництві продукції птахівництва. На кошти колгоспу споруджено механізовану птахофабрику.

На кінець восьмої п’ятирічки середній урожай зернових по колгоспу досяг 35,8 цнт з кожного га, у т. ч. зібрано по 59,7 цнт кукурудзи в зерні, вироблено 354 цнт молока на кожні 100 га угідь. Це дозволило господарству перевиконати плани продажу сільськогосподарської продукції державі. Грошові прибутки колгоспу за п’ятирічку зросли з 1,2 млн. до 1,5 млн. крб., а щорічний чистий прибуток — з 318,4 тис. до 556 тис. крб. Майже в чотири рази збільшилися витрати на будівництво. Успішно виконують колгоспники завдання дев’ятої п’ятирічки.

У 1957 році Гайворон віднесено до категорії міст районного підпорядкування. Тоді тут обрано міську Раду депутатів трудящих.

Рік у рік зростають асигнування на благоустрій міста. Так, 1972 року вони становили понад 100 тис. крб. За післявоєнні роки подвоївся житловий фонд міста. На центральній площі встановлено пам’ятник В. І. Леніну. 13 560 квартир і будинків радіофіковано. З участю громадськості споруджено ретрансляційну телевізійну вишку. Понад дві тисячі сімей користуються газом. За останні роки значно поліпшилося комунальне обслуговування населення. Побудовано банно-пральний комбінат, нову водопровідну систему. Тут працює більш як 50 універсальних, спеціалізованих, промислових і продовольчих магазинів, 15 підприємств громадського харчування. Влітку 1970 року відкрито універмаг «Ювілейний». Заощадження жителів Гайворона становлять 4,4 млн, карбованців.

У місті і на залізничному відділку функціонує лікарня, дві поліклініки, дві аптеки, аптекарський магазин і декілька кіосків. В медичних закладах трудяться 44 лікарі і 124 працівники з середньою спеціальною освітою.

У Гайвороні вісім дитячих садків і ясел та два дитячі комбінати. Понад 1000 дітей щороку відпочивають у двох піонерських таборах — «Південний Буг» і «Чайка». З першого вересня і до тридцятого квітня в приміщенні табору «Південний Буг», розташованому в сосновому лісі, працює вечірній санаторій-профілакторій. Тут лікуються кожного сезону 400 залізничників. З 1969 року на базі піонерського табору «Чайка» діє зимовий будинок відпочинку для колгоспників.

В 3 середніх, восьмирічній, середній вечірній та заочній школах навчається 3820 дітей і молодих робітників, працює 190 викладачів. Багато зробили для виховання підростаючого покоління викладач сільського профтехнічного училища № 5 заслужений працівник професійно-технічної освіти УРСР Н. І. Маланич та О. Н. Миколайчук, якому присвоєно звання заслуженого вчителя УРСР і почесного громадянина міста. Орденами Леніна нагороджено подружжя вчителів М. І. Латиш та М. Ю. Латиш. З кожним роком зміцнюється матеріально-технічна база шкіл. У місті є станція юних техніків, міжшкільна майстерня, де учні набувають виробничих навичок. 1964 року відкрито філіал Кіровоградського технікуму сільськогосподарського машинобудування, в якому 450 учнів.

Розширюється мережа культурно-освітніх закладів. Змістовно проводять своє дозвілля відвідувачі клубу залізничників ім. Воровського, колгоспного клубу, широкоекранного кінотеатру. При клубах працюють хоровий, танцювальний, вокальний, естрадний, драматичний та інші гуртки. У музичній школі 180 дітей навчаються по класу фортепіано, баяна, акордеона, а також грі на народних інструментах. Працює 13 бібліотек з загальним фондом 200 тис. томів. Річна книговидача перевищує 268 тис. книг. Щодня листоноші доставляють гайворонцям понад 23 тис. примірників газет і журналів. 543 лекторів об’єднує районна організація товариства «Знання». 1966 року створено товариство охорони природи. Зараз воно налічує 1412 членів.

За роки Радянської влади в Гайвороні виросли чудові люди. На сцені Чернівецького театру розквітнув талант Г. Янушевич, якій присвоєно звання заслуженої артистки Української РСР. Люблять земляки твори поета С. С. Стриженюка. В Гайвороні в свій час працювали — першим секретарем райкому партії Герой Соціалістичної Праці П. П. Фещук, заслужений лікар Української РСР М. Н. Недолівко і заслужений ветеринарний лікар Української РСР П. М. Заболотний.

Міцно ввійшли в побут гайворонців нові обряди — урочиста реєстрація шлюбів і новонароджених, проводи юнаків у Радянську Армію, проводи зими. Популярна у Гайвороні старовинна народна гра в городки. Команда міста займала призові місця на республіканських змаганнях і змаганнях на першість серед команд Південно-Західної залізниці.

Успіхи, досягнуті трудящими на виробництві, в розвитку культури, підвищенні матеріального добробуту — результат постійної роботи, що її проводять серед них 1473 комуністи, об’єднані в 47 партійних первинних організаціях. Надійною опорою їх є 1850 комсомольців.

До міської Ради депутатів трудящих обрано 50 чоловік, серед них 25 комуністів, 7 комсомольців, 25 робітників, 9 колгоспників, 22 жінки. При Раді створено 8 постійно діючих комісій. На засіданнях виконкому і комісій розглядаються питання виробничого життя, поліпшення роботи установ торгівлі й побуту, санітарного стану міста тощо. В місті будуються поліклініка, районна лікарня, районний вузол зв’язку, готель на 58 місць, магазини тощо. Планується будівництво консервного заводу, що випускатиме 50 млн. умовних банок на рік, заводу поліграфічного обладнання, щебеневого заводу потужністю 1 млн. куб. метрів на рік.

Вірні заповітам великого Леніна, тісно згуртовані навколо Комуністичної партії, трудящі Гайворона своєю невтомною працею домагаються нових успіхів у господарському та культурному будівництві.

Л. М. ГЛАЗОВ
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ГАЙВОРОН, місто, Кіровоградська обл, Україна

Повідомлення АннА »

ЦДІАК
Українська назва Гайворон, с. Російська назва Гайворон, с.
Назва на 2009 рік
Приписні села
Адмін поділ за документами Гайсинського пов. Подільської губ.
За адмін. поділом XIX ст. Гайсинського пов. Подільської губ.
За адмін. поділом XXI ст. Гайворонського р-ну Кіровоградської обл.
Церкви Успіння Пресвятої Богородиці
Примітки

Тип Фонд Опис Справа
метрична книга 224 1 184(1784-1792)
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера Г”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 17 гостей