Грим'ячка, село, Віньковецький р-н, Хмельницька обл, Україна

Відповісти

У цьому селі/Цим селом/Це село

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
1
33%
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
1
33%
Є зв'язок моїх пращурів з цим селом
1
33%
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 3

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Грим'ячка, село, Віньковецький р-н, Хмельницька обл, Україна

Повідомлення АннА »

З другої теми
ВалентинаС писав:Ищу любую информацию по сёлам Чапля Летичевского района Хмельницкой области и Гремячка Виньковецкого района Хмельницкой области ( в прошлом оба Летичевского уезда Подольской губернии). В этих сёлах служили мои предки-священники. Если возможно создание в теме "населенные пункты", буду благодарна.
Давайте разом шукать
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Грим'ячка, село, Віньковецький р-н, Хмельницька обл, Україна

Повідомлення АннА »

На вікіпедії є досить багато

Гри́м'ячка — село в Україні, у Віньковецькому районі Хмельницької області. Населення становить 847 осіб. Орган місцевого самоврядування — Грим'яцька сільська рада.
Історія
Уперше Грим'ячка згадується в історичних документах за 1404 рік. Її назва походить від староруського слова «грем'яч» — ключ, джерело, що тече з характерним шумом. Певно, в далекому минулому Бистриця (Ревуха) звалася ще Грем'яч, тому і поселення дістало цю назву. Притока ж Ушиці названа Грим'ячкою картографами, а місцеві жителі й досі звуть її Білою (Білугою).

Після захоплення західної частини Поділля Польщею Грим'ячка разом з містом Зіньковом була передана у володіння магнату Одровонжу. В 1450 році він подарував село новозбудованому зіньківському костьолу. З того часу усі питання, пов'язані з використанням селянами Грим'ячки орної землі, пасовищ, сінокосів, лісу та інших сільськогосподарських угідь, вирішувались економічною службою зіньківського костьолу. Для утримання численних католицьких служителів і самого костьолу жителі належних йому сіл сплачували натуральний чинш зерном, різноманітними продуктами тваринництва, воском, медом, конопляною пряжею тощо. У першій половині XVI ст., з розвитком товарно-грошових відносин, селяни вже сплачували і грошовий чинш. Тоді у Грим'ячці з'явився фільварок — господарський двір з орною землею. Для фільварку було відрізано землі, якими раніше користувалися селяни. У грим'яцькому маєтку запроваджується відробіткова повинність. В XVI ст. певної системи у відбуванні панщини на користь зіньківського костьолу не було. Кріпаки залучались до роботи в основному під час сівби та збирання хлібів, будівництва чи ремонту шляхів, мостів, вивезення палива тощо. Проте вже наприкінці XVI століття панщина стала більш регулярною. Чоловіки тяглих господарств працювали у маєтку по одному-два дні майже кожного тижня.
У 1672 на Поділля вторгнулося військо Османської імперії. За Бучацьким договором Міхала Корибута Вишневецького частина Поділля з Кам'янцем відійшла до Османської імперії. На завойованій території турки утворили Подільський еялет з центром у Кам'янці. В цей час подільські землі були спустошені, населення з західного та східного Поділля масово переселялося за Дніпро та Дністер, подільські міста зазнали руйнування та занепаду, а Поділля обезлюднення. Лише після Карловицького конгресу 1698-99 Поділля знову повернулося до складу Речі Посполитої. Під час 27-річного панування на Поділлі турків (1672—1699 рр.) значна частина населення Грим'ячки, рятуючись від рабства, втекла на Волинь.

Після повернення подільських земель Польщі село знову стає володінням зіньківського костьолу. Спочатку жителі розореної турками і татарами Грим'ячки користувались певними пільгами. Вони не відбували панщину, сплачуючи лише невеликий натуральний чинш. Тому село почало швидко заселятись. Однак пільги були швидко скасовані. Відновлювалась панщина, причому у значно більших розмірах, ніж раніше. У XVIII ст. тяглі і піші селянські двори, крім сплати грошового та натурального чиншу, працювали у маєтку костьолу по 2—3 дні на тиждень. Поряд із соціальним гнобленням, жителі Грим'ячки зазнавали національних і релігійних утисків. Після проголошення в 1596 році Берестейської церковної унії значна частина населення перейшла до греко-католицької церкви. Пізніше зіньківські монахи пропагували грим'яцьким селянам перехід у римо-католицьке віросповідання. Жителі Грим'ячки взяли участь в антифеодальному повстанні 1734 року. Чимало з них вступило до гайдамацьких загонів Медведя, Часниченка, які громили поміщицькі маєтки.

Після приєднання Правобережної України до складу Росії царський уряд конфіскував численні маєтки, що належали зіньківському костьолу, і підпорядкував їх Подільській казенній палаті. Грим'ячка стала казенним селом. Грим'яцький фільварок, як і багато інших державних маєтків на Поділлі, здавався в оренду місцевим чиновникам або поміщикам. Жителі села, хоч і стали особисто вільними, але за користування землею і сінокосами мали відробляти панщину в маєтку орендаря, відбувати підводну, дорожну, постоєву та інші повинності, сплачувати подушний податок. Як свідчать архівні документи, посесор Кузьминський примушував їх працювати у фільварку понад встановлені дні і нерідко під час жнив відривав від збирання хлібів на власних ділянках.
1890 року Подільський головний суд розглядав справу про вбивство економом грим'яцького маєтку Добржинським селянина А.Музики і виправдав його.
У 1837 році, за законом про реорганізацію управління державними селянами, у Грим'ячці запроваджено органи сільського самоврядування. Розпорядчим органом став сільський сход, виконавчим — староста, судовим — сільська розправа. Ці установи розглядали справи про дрібні майнові суперечки, незначні злочини, відали розкладкою деяких повинностей між селянськими дворами. 1846 року грим'яцьких селян переведено на оброк. За користування польовими наділами в 10,8 десятини тяглі господарства повинні були платити щороку по 9 крб. 16 коп., піші за наділ у 5,4 десятини — по 4 крб. 58 коп. У 1863 році державні селяни здобули право переходити на викуп. Але оскільки викупні платежі за землю були вищі за оброк, переважна більшість жителів Грим'ячки відмовилась викупляти наділи. Вони виплачували оброк до 1885 року, коли уряд прийняв закон про обов'язкове переведення державних селян на викуп.
З розвитком ринкових відносин у сільському господарстві, з парцеляцією наділів у Грим'ячці зросла кількість безземельних і малоземельних селян. У 1906 році з 506 селянських сімей 14 не мали ні польової, ці присадибної землі, у 79 господарств не було польової землі, 290 дворів володіли від 0,5 до 2 десятин і 123 — від 3 до 5 десятин орної землі. Мізерними були доходи переважної більшості селянських господарств. Хліба не вистачало навіть для того, щоб прохарчувати сім'ї. Бідняки не мали можливості утримувати робочу худобу, купувати сільськогосподарські знаряддя заводського виробництва. На початку XX ст. в селі налічувалось близько 300 дворів, що не мали ні коней, ні возів, ні плугів.
Багато селян наймались на сезонні роботи в цукроварнях, винокурнях; молодь шукала заробітків за океаном, в господарствах на Херсонщині і в Бессарабії. Значна частина господарств займалася візникуванням, кустарними промислами — гончарним, ткацьким, столярсько-теслярським, металообробним. Провідне місце у виробництві кустарної продукції належало ткацтву. В 1914 році з 49 господарств Грим'ячки, які займалися промислами, 30 — виготовляли тканини.
У Грим'ячці не було лікувального закладу. Єдина на дві волості лікарня знаходилась у Зінькові. Один лікар, два фельдшери і акушерка, що працювали у зіньківській лікарні, обслуговували дільницю з 33-тисячним населенням, одне лікарняне ліжко припадало на 3,3 тис. чоловік.
Переважна більшість селян була неписьменною. В Грим'ячці в 1908 році налічувалось 2,4 тис. жителів, працювала (з 1857 р.) церковнопарафіяльна школа, в якій вчитель і священик навчали 41 хлопчика і 7 дівчаток. 196 дітей шкільного віку не відвідували школу, тільки 20 % учнів закінчували трирічний курс навчання.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Грим'ячка, село, Віньковецький р-н, Хмельницька обл, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Грим’ячка — село, центр сільської Ради. Розташована по обидва боки середньої течії річки Грем’ячки та її правої мілководної притоки Бистриці (Ревухи), за 12 км від районного центру і за 21 км від залізничної станції Ярмолинці. Населення — 1971 чоловік.

Територія сучасного села і його околиць була заселена в давні віки. Тут виявлено залишки поселень трипільської культури і скіфських часів, а також черняхівської культури.

Вперше Грим’ячка згадується в історичних документах за 1404 рік. Її назва походить від староруського слова «грем’яч» — ключ, джерело, що тече з характерним шумом. Певно, в далекому минулому Бистриця (Ревуха) звалася ще Грем’яч, тому і поселення дістало цю назву. Притока ж Ушиці названа Грем’ячкою картографами, а місцеві жителі й досі звуть її Білою (Білугою).

Після загарбання західної частини Поділля шляхетською Польщею Грим’ячка разом з містом Зіньковом була передана у володіння магнату Одровонжу. В 1450 році він подарував село новозбудованому зіньківському костьолу. З того часу усі питання, пов’язані з використанням селянами Грим’ячки орної землі, пасовищ, сінокосів, лісу та інших сільськогосподарських угідь, вирішувались економічною службою зіньківського костьолу. Для утримання численних католицьких служителів і самого костьолу жителі належних йому сіл сплачували натуральний чинш зерном, різноманітними продуктами тваринництва, воском, медом, конопляною пряжею тощо. У першій половині XVI ст., з розвитком товарно-грошових відносин, селяни вже сплачували і грошовий чинш. Тоді у Грим’ячці з’явився фільварок — господарський двір з орною землею. Для фільварку було відрізано кращі землі, якими раніше користувалися селяни. У грим’яцькому маєтку запроваджується відробіткова повинність. В XVI ст. певної системи у відбуванні панщини на користь зіньківського костьолу не було. Кріпаки залучались до роботи в основному під час сівби та збирання хлібів, будівництва чи ремонту шляхів, мостів, вивезення палива тощо. Проте вже наприкінці століття панщина стала більш регулярною. Чоловіки тяглих господарств працювали у маєтку по одному-два дні майже кожного тижня.
Під час 27-річного панування на Поділлі турків (1672—1699 рр.) значна частина населення Грим’ячки, рятуючись від рабства, втекла на Волинь. Після повернення подільських земель Польщі село знову стає володінням зіньківського костьолу. Спочатку жителі розореної турками і татарами Грим’ячки користувались певними пільгами. Вони не відбували панщину, сплачуючи лише невеликий натуральний чинш. Тому село почало швидко заселятись. Однак пільги були швидко скасовані. Відновлювалась панщина, причому у значно більших розмірах, ніж раніше. У XVIII ст. тяглі і піші селянські двори, крім сплати грошового та натурального чиншу, працювали у маєтку костьолу по 2—3 дні на тиждень. Поряд із соціальним гнобленням, жителі Грим’ячки зазнавали тяжких національних і релігійних утисків. Після проголошення в 1596 році Брестської церковної унії значну частину населення примусили перейти до греко-католицької релігії. Пізніше зіньківські монахи вперто нав’язували грим’яцьким селянам католицьке віросповідання. У відповідь на посилення соціального і національного гніту місцеве населення піднімалось на боротьбу проти польсько-шляхетського панування. Жителі Грим’ячки взяли участь в антифеодальному повстанні 1734 року. Чимало з них вступило до гайдамацьких загонів Медведя, Часниченка, які громили поміщицькі маєтки, розправлялися з ненависними поневолювачами.

Після возз’єднання Правобережної України з Лівобережною в складі Росії царський уряд конфіскував численні маєтки, що належали зіньківському костьолу, і підпорядкував їх Подільській казенній палаті. Грим’ячка стала казенним селом. Грим’яцький фільварок, як і багато інших державних маєтків на Поділлі, здавався в оренду місцевим чиновникам або поміщикам. Жителі села, хоч і стали особисто вільними, але за користування землею і сінокосами мали відробляти панщину в маєтку орендаря, відбувати підводну, дорожну, постоєву та інші повинності, сплачувати подушний податок. Орендарі грим’яцького маєтку жорстоко експлуатували селян. Як свідчать архівні документи, посесор Кузьминський примушував їх працювати у фільварку понад встановлені дні і нерідко під час жнив відривав від збирання хлібів на власних ділянках. У разі відмови економ і прикажчики піддавали селян жахливим катуванням, що нерідко призводило до смерті чи каліцтва.

1890 року Подільський головний суд розглядав справу про вбивство економом грим’яцького маєтку Добржинським селянина А. Музики і виправдав убивцю.

У 1837 році, за законом про реорганізацію управління державними селянами, у Грим’ячці запроваджено органи сільського самоврядування. Розпорядчим органом став сільський сход, виконавчим — староста, судовим — сільська розправа. Ці установи розглядали справи про дрібні майнові суперечки, незначні злочини, відали розкладкою деяких повинностей між селянськими дворами. 1846 року грим’яцьких селян переведено на оброк. За користування польовими наділами в 10,8 десятини тяглі господарства повинні були платити щороку по 9 крб. 16 коп., піші за наділ у 5,4 десятини — по 4 крб. 58 коп. У 1863 році державні селяни здобули право переходити на викуп. Але оскільки викупні платежі за землю були вищі за оброк, переважна більшість жителів Грим’ячки відмовилась викупляти наділи. Вони виплачували оброк до 1885 року, коли уряд прийняв закон про обов’язкове переведення державних селян на викуп.

З розвитком капіталістичних відносин у сільському господарстві, з парцеляцією наділів у Грим’ячці швидко зростала кількість безземельних і малоземельних селян. У 1906 році з 506 селянських сімей 14 не мали ні польової, ці присадибної землі, у 79 господарств не було польової землі, 290 дворів володіли від 0,5 до 2 десятин і 123 — від 3 до 5 десятин орної землі. Мізерними були доходи переважної більшості селянських господарств. Хліба не вистачало навіть для того, щоб прохарчувати сім’ї. Бідняки не мали можливості утримувати робочу худобу, купувати сільськогосподарські знаряддя заводського виробництва. На початку XX ст. в селі налічувалось близько 300 дворів, що не мали ні коней, ні возів, ні плугів.

Сільська біднота мусила йти в кабалу до місцевих куркулів, на важких умовах орендувати у них клаптики землі. Багато селян наймались на сезонні роботи в цукроварнях, винокурнях; молодь шукала заробітків за океаном, в поміщицьких і куркульських господарствах на Херсонщині і в Бессарабії. Значна частина господарств займалася візникуванням, кустарними промислами — гончарним, ткацьким, столярсько-теслярським, металообробним. Провідне місце у виробництві кустарної продукції належало ткацтву. В 1914 році з 49 господарств Грим’ячки, які займалися промислами, 30 — виготовляли тканини.

Жила грим’яцька біднота в халупах, критих соломою, з двома-трьома віконцями. В них тулилося по 6—8 душ. Немало було і таких хат, у яких проживало дві, а то й три сім’ї. Велика скупченість, хронічне недоїдання призводили до масового захворювання населення на туберкульоз, шлунково-кишкові хвороби, до спалахів епідемій тифу, віспи, дитячих інфекцій. Незважаючи на це, місцеві власті і земство майже не відпускали коштів на медичне обслуговування населення. У Грим’ячці лікувального закладу не було. Єдина на дві волості лікарня знаходилась у Зінькові. Медичну допомогу могли здобути лише окремі жителі села, бо один лікар, два фельдшери і акушерка, що працювали у зіньківській лікарні, обслуговували дільницю з 33-тисячним населенням, одне лікарняне ліжко припадало на 3,3 тис. чоловік.

Переважна більшість селян була неписьменною. В Грим’ячці в 1908 році налічувалось 2,4 тис. жителів, а працювала (з 1857 р.) лише церковнопарафіяльна школа, в якій вчитель і піп навчали 41 хлопчика і 7 дівчаток. 196 дітей шкільного віку не відвідували школу, тільки 20 проц. учнів закінчували трирічний курс навчання.

У роки першої світової війни багато працездатних чоловіків було відправлено на фронт. Місцеві власті мобілізовували населення на заготівлю лісу, палива, ремонт шляхів, обслуговування тилових військових частин. Чимало землі залишалося не-обробленою. Бідняцькі родини голодували. Все це переповнило чашу терпіння селян. Коли до села дійшла звістка про повалення царського самодержавства, вони вигнали старосту, обрали сільський виконавчий і земельний комітети. У квітні 1917 року разом з жителями с. Мазників та інших сіл грим’яцька біднота самовільно випасала худобу на панських луках, захоплювала лісоматеріали, заготовлені для потреб армії. Селянський рух у волості набирав такого широкого розмаху, що губернські власті послали туди козачий полк. З новою силою боротьба спалахнула влітку, під час жнив. Селяни самовільно косили хліб в економіях сусідніх сіл, а потім забирали третину врожаю.

На початку листопада з перемогою Великої Жовтневої соціалістичної революції в селі розгорнулася боротьба трудящих за встановлення Радянської влади. Її було проголошено в грудні за допомогою революційно настроєних солдатів. Влада перейшла до сільського виконавчого комітету, який разом із земельним комітетом приступив до розподілу землі, що належала орендарям і духовенству. Безземельні і малоземельні двори одержали 235 десятин.

В лютому 1918 року на Україну рушили австро-німецькі війська. На початку березня загін австрійців вдерся в Грим’ячку. Інтервенти зігнали жителів на майдан і наказали негайно здати зброю, а також хліб, зібраний з поміщицьких земель. Було заарештовано членів виконавчого і земельного комітетів: М. Тарнавського, Й. Білика, М. Пінькевича, І. Святого, Г. Пального. Після жахливих катувань Й. Білик і М. Пінькевич померли. Близько 50 селян, що брали активну участь у революційній боротьбі, карателі вивезли до летичівської в’язниці. Там трьох заарештованих було розстріляно. Незважаючи на терор окупаційних і гетьманських властей, жителі Грим’ячки відмовлялися виконувати їх розпорядження, сплачувати контрибуцію. Пізніше вони активно боролися проти буржуазно-націоналістичної Директорії і білопольських інтервентів. Остаточно село визволено від петлюрівських банд 15 листопада 1920 року. У бою за село брав участь один із підрозділів кавалерійської бригади Г. І. Котовського.

Наступного дня у Грим’ячці створено військово-революційний комітет, головою якого обрано Д. Й. Коваля, а згодом — сільський комітет незаможних селян. В січні 1921 року військово-революційний комітет передав свої повноваження новообраній Раді селянських і червоноармійських депутатів. У травні того ж року було створено партосередок. Комуністи, депутати Ради очолили боротьбу жителів села за відродження сільського господарства, що в роки війни зовсім занепало.

З великим задоволенням сприйняли селяни рішення X з’їзду РКП(б) про перехід від воєнного комунізму до нової економічної політики. Заміна продрозверстки продподатком створила кращі умови для господарської діяльності. Селяни, одержуючи доходи від збуту сільськогосподарської продукції, поступово зміцнювали свої господарства. Уже на кінець 1923 року в Грим’ячці, де було 430 дворів, налічувалось 195 коней, 462 воли і корови, близько 200 свиней, 550 овець; 35 плугів, 120 борін.

Сільська Рада приділяла багато уваги розвитку освіти і культури. 1921 року в селі організовано чотирирічну трудову школу, якій передано найкраще приміщення села — попівський будинок, а також хату-читальню та пункт ліквідації неписьменності.

Активно працював у Грим’ячці комсомольський осередок, створений у жовтні 1929 року. Разом із комуністами, депутатами сільради комсомольці брали участь в організації колгоспів, у боротьбі проти куркулів. Рух за створення колективних господарств у Грим’ячці розгорнувся наприкінці 1929 року. У грудні на об’єднаному засіданні сільської Ради і комнезаму було ухвалено створити в селі ТСОЗ. На початку наступного року його переведено на статут сільськогосподарської артілі. Колгосп, якому було присвоєно ім’я голови ВУЦВКу Г. І. Петровського, очолив бідняк М. М. Тарнавський. Згодом у Грим’ячці створено ще 2 колгоспи — «Ударник» і «Більшовик». В 1934 році колективізацію в селі було в основному завершено.

Радянська держава всебічно допомагала грим’яцьким артілям. Весною 1932 року на полях колгоспу ім. Петровського почав працювати перший трактор. Навесні наступного року сталеві коні обробляли лани й інших артілей Грим’ячки. В цей час група комсомольців і молоді закінчила курси трактористів при Віньковецькій МТС.

Внаслідок наполегливої праці колгоспників і механізаторів поступово зростали врожаї зернових і технічних культур. У 1938 році врожайність зернових у грим’яцьких колгоспах становила 11,4 цнт з га, проти 5—6 цнт у 1933 році. Збільшився збір основної технічної культури — коріандру. В артілі ім. Петровського в 1937—1939 рр. на кожному з 52 га його зібрано пересічно по 10,3 цнт. За успіхи, досягнуті у підвищенні врожайності коріандру, це господарство було затверджено учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1940 року і занесено до Почесної книги виставки.

Підвищувався матеріальний рівень життя трудівників села, зростала оплата праці. В 1937—1940 рр. члени артілей одержували на трудодень по 3—4 кг зерна і близько 1 крб. грішми. Під час сівби та жнив за рахунок колгоспів організовувалося громадське харчування. Правління артілей дбали про забезпечення усіх колгоспників продуктивною худобою.

В роки довоєнних п’ятирічок здійснювалися заходи щодо впорядкування села і шляхів. Швидко зростала торгівля промисловими і продовольчими товарами. 1940 року товарооборот сільського споживчого товариства досяг 430 тис. карбованців. Медичну допомогу населенню подавав медперсонал фельдшерсько-акушерського пункту.

Підвищувався культурний і освітній рівень населення. Всіх дітей шкільного віку було охоплено початковим навчанням. Переважна більшість учнів продовжувала навчатися в старших класах Грим’яцької семирічної школи, створеної 1930 року. В 1938 році відкрито восьмий клас, а 21 червня 1941 року в урочистій обстановці відбувся перший випуск десятикласників. Випускники, їх батьки, численні гості зібралися в школі. Після вручення атестатів зрілості щасливим юнакам і дівчатам усі присутні сіли за святкові столи, потім почалися танці, пісні. А вже на світанку наступного дня почалася війна.

10 липня фашисти захопили Грим’ячку. Близько трьох років тривала окупація села. За цей час загарбники розстріляли 10 мирних жителів, понад 400 чоловік насильно вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Фашистські загарбники забрали з ферм корів, телят, свиней, овець, наклали на селянські господарства великі грошові і продовольчі податки, запровадили примусову працю. Однак гітлерівцям не вдалося перетворити радянських людей на покірних рабів. Жителі Грим’ячки саботували розпорядження окупаційних властей, затягували польові роботи, ховали зерно та інші сільськогосподарські продукти.

На початку березня 1944 року війська 1-го Українського фронту, прорвавши оборону противника на лінії Ізяслав—Любар, розгорнули наступальні дії в південному і південно-східному напрямах. 27 березня підрозділи 18-ї армії визволили Грим’ячку. Наступного дня тут відбулися загальні збори колгоспників. Обрано правління артілей, призначено бригадирів, завідуючих фермами, ланкових. Відновила діяльність сільська Рада. Великі труднощі довелося долати колгоспникам. Артілі майже не мали робочої худоби, не вистачало насіння, сільськогосподарських машин. Приміщення тваринницьких ферм, майстерень були зруйновані або серйозно пошкоджені окупантами. Загальна сума збитків, заподіяних артілям села, становила 16 млн. карбованців.

З небаченим ентузіазмом працювали грим’яцькі колгоспники в полі, на відбудові громадських приміщень, ремонті машин. Завдяки цьому сівбу ярих завершено за порівняно короткий строк — 4 тижні. Напружено попрацювали вони і під час збирання врожаю. Ветерани колгоспу «Ударник» М. Мазур, А. Дудник, М. Бердега та І. Слива за 10 днів скосили 28,5 га ячменю і вівса, виконавши встановлену норму на 154 проц. Вчасно зібравши врожай, колгоспи внесли свій вклад у створення фонду допомоги Червоній Армії.

Одночасно з громадським господарством йшла відбудова села. Відновив роботу фельдшерсько-акушерський пункт. Жителі відремонтували шкільне приміщення, виготовили парти, класні дошки, меблі. У квітні 1944 року, після майже трирічної перерви, учні знову сіли за парти. Після ремонту приміщень клубів тут відновлено демонстрацію кінофільмів, розгорнули роботу аматорські гуртки.

З переможним завершенням Великої Вітчизняної війни до села повернулося чимало демобілізованих воїнів. На їх грудях сяяли бойові ордени і медалі. С. Д. Папаш був нагороджений орденом Олександра Невського, Червоного Прапора, Червоної Зірки, Вітчизняної війни 1-го і 2-го ступенів і чотирма медалями; М. Г. Гавришко — орденом Червоного прапора, Вітчизняної війни 1-го і 2-го ступенів і чотирма медалями.

Після повернення фронтовиків правління колгоспів дістали можливість направити чоловіків на важливі ділянки виробництва, зміцнити керівництво бригадами, фермами. Вирішальну роль у розв’язанні господарських завдань і розгортанні виховної роботи відігравала сільська партійна організація, до складу якої в листопаді 1945 року входило 9 комуністів на чолі з секретарем О. Я. Куровським. Внаслідок зусиль комуністів і усіх трудівників села у 1949 році колгоспи по основних економічних показниках досягли рівня 1940 року, а на кінець четвертої п’ятирічки перевершили довоєнний рівень виробництва сільськогосподарських продуктів. 1950 року з кожного га зібрано по 13,3 цнт зернових, а пшениці — по 15 цнт. Відновлено громадське тваринництво. В артілях налічувалося 445 голів великої рогатої худоби, понад 800 голів свиней і овець, 1,3 тис. штук птиці. У серпні того ж року три колгоспи об’єдналися в один, названий «Комуністом».

З новою силою розгорнулася боротьба трудящих за піднесення економіки артілі після вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС. Особливо натхненно працювали колгоспники в ювілейному 1957 році. Змагаючись на честь 40-річчя Великого Жовтня, бригади, ланки, працівники ферм взяли і з честю виконали підвищені соціалістичні зобов’язання. Зібрано зернових по 18,3 цнт з га, цукрових буряків — по 220 цнт. Ще кращих наслідків досягли окремі бригади, ланки. Комсомольсько-молодіжна ланка О. П. Пальної виростила на кожному га по 339 цнт солодких коренів.

Нових успіхів у розвитку громадського господарства добилися грим’яцькі колгоспники 1965 року. Взявши на озброєння рішення березневого Пленуму ЦК КПРС, вони виростили високий урожай зернових і технічних культур, зокрема, пшениці по 27,4 цнт з га. За трудові досягнення комбайнера В. У. Бердегу нагороджено орденом Леніна. Крім нього, в селі було ще три орденоносці, серед них голова колгоспу «Комуніст» М. Г. Гавришко, нагороджений 1958 року орденом Трудового Червоного Прапора. Кілька чоловік відзначено медалями.

У восьмій п’ятирічці зусилля партійної організації, правління артілі були спрямовані на дальше зміцнення економіки господарства. На зборах комуністів і засіданнях партбюро систематично обговорювалися питання роботи з кадрами. Міцніли партійні групи, створені на найважливіших ділянках виробництва. У 1970 році з 49 комуністів 38 працювали безпосередньо в тракторних і рільничих бригадах, на тваринницьких фермах. Разом з ними трудилися і 58 комсомольців.

Глибше і конкретніше колгоспними справами займалася сільська Рада. 20 березня 1967 року відбулася сесія, на якій обговорено постанову ЦК КПРС «Про поліпшення роботи сільських і селищних Рад депутатів трудящих». Сесія Ради зобов’язала виконком, постійну сільськогосподарську комісію, депутатські групи посилити контроль за виконанням зобов’язань колгоспу перед державою, за додержанням законів землекористування, сприяти зміцненню трудової дисципліни, раціональному використанню матеріальних і трудових ресурсів, охороні соціалістичної власності.

Під керівництвом партійної організації і сільської Ради грим’яцькі хлібороби зробили вагомий трудовий подарунок рідній Вітчизні у ювілейному 1967 році. Змагаючись з сусіднім Адамівським колгоспом ім. Артема, члени артілі «Комуніст» виростили на суглинкових землях високий врожай. В середньому з кожного га зібрано по 26,1 цнт зернових, пшениці — по 28,7 цнт. Це був найвищий урожай за всю попередню історію колгоспів. Того ж року одержано по 293 цнт цукрових буряків з га при зобов’язанні 250 цнт. А в наступному році кожен га цукрової плантації дав по 310 центнерів.

У дні святкування ювілею Радянської влади трудящі вшановували кращих виробничників — ланкових Г, П. Хімич, Є. Г. Сливу, які виростили на кожному га пересічно по 370 цнт цукрових буряків, ланкову комсомольсько-молодіжної ланки О. П. Пальну, яка зібрала по 59 цнт зерна кукурудзи з га, та інших. Добре працювали і тваринники. У 1970 році вони виробили на 100 га угідь 320 цнт молока.

В колгоспі успішно розвиваються й інші галузі господарства. Тут є великий сад, кожний гектар щороку дає близько двадцяти цнт яблук, груш, вишень; рибний ставок, пасіка на 120 бджолосімей. Працює кар’єр бутового каменю, лісопильня, черепична майстерня, майстерні по ремонту сільськогосподарських машин і знарядь.

Збільшення виробництва сільськогосподарської продукції, підвищення рентабельності господарства зумовили зростання доходів як самого колгоспу, так і його трудівників. У 1966 році артіль перейшла на грошову оплату праці колгоспників. Щороку їм виплачується 600—650 тис. крб.— по 2,5—3 крб. на людино-день. До союзного фонду соціального забезпечення колгоспників артіль відраховує близько 30 тис. крб. Значні кошти для виплати пенсій виділяються з державного бюджету.

Радянська держава постійно дбає про сільське житлове будівництво. Щороку грим’яцькі колгоспники одержують тисячі карбованців кредиту для спорудження жител. Держава і колгосп виділяють забудовникам ліс, покрівельний матеріал. За останні п’ятнадцять років у селі споруджено близько 300 будинків, три чверті старих будинків перекрито твердою покрівлею. Більшість нових жител будується за типовими проектами. Вони мають по кілька кімнат з дерев’яною підлогою і великими вікнами. Багато нового з’явилося у внутрішньому вбранні жител. Лави, ліжка, столи, мисники місцевого виготовлення поступилися перед меблями фабричного виробництва. Стіни прикрашають репродукції картин українських і російських художників. Майже в кожній сім’ї є побутові прилади, що полегшують працю жінок у домашньому господарстві,— швейні та пральні машини тощо.

У Грим’ячці дбають про благоустрій. За післявоєнні роки відремонтовано шляхи, що з’єднують село з Віньківцями, Зіньковом, Михайлівною, Правдівкою. На вулицях і шляхах посаджено тисячі декоративних дерев і кущів. За рішенням сесії сільської Ради в 1967 році закладено парк ім. 50-річчя Радянської влади, розбито сквер біля фельдшерсько-акушерського пункту. Сільська Рада постійно дбає про поліпшення побутового обслуговування жителів села. 1965 року споруджено нове просторе приміщення для торговельних підприємств. В ньому розмістилися сільмаг і магазин продовольчих товарів. У Грим’ячці відкрито майстерні для пошиття одягу, ремонту взуття і побутових приладів. Медичну допомогу жителям села подають сільський фельдшерсько-акушерський пункт та пологовий будинок. За рішенням Ради відкрито профілакторій для тваринників.

Особливим піклуванням сільська Рада і правління колгоспу оточують школу. Вони дбають про зміцнення її матеріально-технічної бази, трудовлаштування випускників.

Завдяки повсякденній увазі громадськості Грим’яцька середня школа є однією з кращих у Віньковецькому районі. 23 роки її очолює О. Я. Куровський — талановитий організатор, чудовий педагог, який 40 років життя віддав вихованню молодого покоління. Він дбає про те, щоб навчальний процес поєднувався з трудовим вихованням школярів. Педагогічний колектив, який складається з 30 вчителів, проводить велику роботу щодо професійної орієнтації учнів з урахуванням їхніх нахилів, а також потреб народного господарства у кваліфікованих кадрах. За допомогою колгоспних механізаторів старшокласники набувають спеціальності тракториста, комбайнера, водія машин. Протягом 1950—1970 рр. школу закінчило близько 900 чоловік, з них 590 працюють механізаторами. У 1970 році виробнича учнівська бригада Грим’яцької школи нагороджена Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР. Високо оцінюючи плідну діяльність О. Я. Куровського, комуністи обрали його делегатом на XXIV з’їзд КП України.

В селі добре організовано навчання в системі політичної освіти. При партійній організації працює школа основ марксизму-ленінізму, теоретичний семінар «Основні закономірності переростання соціалізму в комунізм».

Велика роль у комуністичному вихованні трудящих належить культурно-освітнім закладам. Провідне місце посідає будинок культури, якого було відкрито в селі 1968 року. За архітектурою, плануванням і обладнанням — це одна з найкращих сільських клубних установ області. В ньому є зал для глядачів на 420 місць, кімнати для занять гуртків художньої самодіяльності, стаціонарна кіноустановка. Тут розміщуються сільська бібліотека, ленінська кімната, народний музей. В будинку культури проводяться лекції та бесіди, тематичні вечори, диспути, усні журнали. Влаштовуються вечори-зустрічі з старими комуністами, учасниками громадянської та Великої Вітчизняної воєн, передовиками сільського господарства. Працюють хоровий, драматичний, хореографічний та інші гуртки художньої самодіяльності, в роботі яких бере участь 93 аматори. Щороку самодіяльні гуртки влаштовують 25—30 концертів і спектаклів. Майстерним виконанням народних пісень та творів радянських композиторів славиться хор, до якого входить понад 40 чоловік.

Зі спорудженням нового приміщення поліпшились умови роботи сільської бібліотеки, яка обслуговує близько тисячі читачів. Тут провадяться читацькі конференції, літературні вечори, бібліографічні огляди, книжкові виставки.

Жителі Грим’ячки повсякденно відчувають піклування про їх добробут, про розвиток освіти і культури. І вони відповідають на це піклування наполегливою сумлінною працею.

Г. В. ГАРНАГА, В. О. ТИТОВ
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
al_mol
Супермодератор
Повідомлень: 2719
З нами з: 05 червня 2016, 19:36
Стать: Чоловік
Звідки: Вінниця
Дякував (ла): 948 разів
Подякували: 2910 разів

Re: Грим'ячка, село, Віньковецький р-н, Хмельницька обл, Україна

Повідомлення al_mol »

Е. Сецинский
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Мои предки: Молчановские, Вишневские, Пророк, Олейничук, Пеньковские, Дегусары Тимуш, Лабудзинские Шафранские , Юркевич, Зборовский
Аватар користувача
al_mol
Супермодератор
Повідомлень: 2719
З нами з: 05 червня 2016, 19:36
Стать: Чоловік
Звідки: Вінниця
Дякував (ла): 948 разів
Подякували: 2910 разів

Re: Грим'ячка, село, Віньковецький р-н, Хмельницька обл, Україна

Повідомлення al_mol »

В. Гульдман 1893
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Мои предки: Молчановские, Вишневские, Пророк, Олейничук, Пеньковские, Дегусары Тимуш, Лабудзинские Шафранские , Юркевич, Зборовский
Відповісти

Повернутись до “Літера Г”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 17 гостей