Димер, смт, Вишгородський район, Київська область, Україна

Відповісти

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Димер, смт, Вишгородський район, Київська область, Україна

Повідомлення АннА »

ДИМЕР — с-ще міськ. типу Вишгородського р-ну Київ. обл. Розташов. за 40 км від Києва та за 30 км від залізничної ст. Немішаєве. Нас. 6,3 тис. осіб (1999). За археологічними даними, поселення на місці Д. виникло у 10—12 ст. Місто Д. згадується у документах під 1582 як володіння польс. шляхти. Нас. брало участь у козац. повстаннях під проводом К.Косинського (1591—93), С.Наливайка (1594—96), овруцького полк. Децика (1665), фастівського полк. С.Палія (1703) та ін.
Від 1932 — у складі Київ. обл. Райцентр 1932—62. С-ще міськ. типу від 1957.
У Д. народилися історик-архівіст І.Каманін, Герой Рад. Союзу Д.Кваша.
http://history.org.ua/?termin=Dymer

Бібліотека у будівлі початку XX століття (джерело)
Зображення
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Димер, смт, Вишгородський район, Київська область, Україна

Повідомлення АннА »

Зображення
З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Димер, Києво-Святошинський район, Київська область
Димер — селище міського типу, розташоване за 40 км від Києва, на автостраді Київ — Мінськ. Населення — 6100 чоловік. Селищній Раді підпорядковані села Каменка й Рикунь.

Територія сучасного Димера була заселена здавна. Про це свідчать 65 слов’янських курганів X—XIJ ст., розташованих над річкою Ірпенем.

Димер виник у 1582 році на території, що входила до складу королівських маетностей Демидова. Спочатку ці землі польський король віддав в оренду, потім вони перейшли у володіння князя В. К. Острозького, а в 1605 році — князів Корецьких. Як місто Димер уперше згадується під 1609 роком. У 1622 році він знову став королівським володінням. У 1631 році було створене Димерське староство.

Населення Димера активно боролося проти польсько-шляхетського гніту, за возз’єднання з Росією. Воно брало участь у селянсько-козацьких повстаннях під проводом К. Косинського 1591—1593 рр. і С. Наливайка 1594—1596 рр. У 1625 році в місті спалахнуло повстання проти феодального й національно-релігійного гніту. Польська шляхта придушила його з допомогою військової сили і вчинила жорстоку розправу над повстанцями. Багатьох з них зігнали у місцеву церкву і запалили її. Населення Димера взяло участь і в козацько-селянському виступі 1630 року під проводом Тараса Федоровича (Трясила). Повстанці розгромили польсько-шляхетський загін, який розташовувався у місті. В 1638 році під час селянсько-козацького повстання під керівництвом Я. Острянина і К. Скидана місцеве населення також повстало проти гнобителів.

На початку визвольної війни 1648—1654 рр. польська шляхта була вигнана з Димера. Він увійшов до складу Київського полку. Після битви під Берестечком 20-тисячне польсько-литовське військо в липні підійшло до Димера. Незважаючи на впертий опір, який вчинив їм полк на чолі з полковником А. Ждановичем, вороги захопили місто. Вони зруйнували його і вчинили над жителями криваву розправу.

До середини 60-х років XVII ст. Димер поступово відродився. У 1664—1665 рр. місто знову стало одним з осередків боротьби проти польсько-шляхетського гніту. В цей час на Поліссі спалахнуло повстання, на чолі якого став овруцький полковник Децик. На початку 1665 року повстанці визволили Димер та ряд інших міст навколо Києва, проте через деякий час під тиском переважаючих сил польської шляхти вони змушені були залишити їх. Після Андрусівського перемир’я 1667 року Димер опинився під владою Польщі. В 1668 році польський уряд заклав тут фортецю і перетворив місто на один з укріплених прикордонних пунктів. Навколо Димера були насипані вали, на яких встановили гармати.
В останній третині XVII ст. до цієї місцевості почали збиратися втікачі з маєтків польських магнатів, що сподівалися знайти тут порятунок від феодально-кріпосницького гніту. Вони об’єднувалися в загони і виступали проти польської шляхти. Особливо активізувалася боротьба народних мас у 80-х роках XVII ст. В липні 1685 року у Димері спалахнуло заворушення селян і міщан, які побили димерського управителя. Але незабаром до міста підійшли польські війська і жорстоко придушили цей виступ. З 1693 року тут відновилося староство.

Населення Димера взяло активну участь у визвольній боротьбі на Правобережній Україні під проводом С. Палія. В 1703 році козаки приступом оволоділи містом, зруйнували фортецю і вигнали шляхту. Але це повстання також було придушене. У XVIII ст. Димер перетворився на містечко. Димерські старости, які були «державцями» цих королівських маетностей, збираючи податки на користь корони, не забували й про власні інтереси і самовільно збільшували побори. Це приводило до погіршення і без того тяжкого становища селян. Вони повинні були сплачувати чинш, відробляти панщину, вносити медову данину, давати прядиво. Згідно з люстрацією 1789 року, загальний прибуток, який одержував польський король від Димерського староства, перевищував 14 715 злотих. Багато жителів Димера, рятуючись від шляхетського гніту й сваволі, тікали на Лівобережжя.

Після другого поділу Польщі (1793 рік) Димер увійшов до складу Росії. У 1796 році він був включений до Київської губернії. Селяни містечка відробляли по 120—124 дні панщини на рік, а також сплачували численні грошові податки.

Зростаюче незадоволення народних мас у 1797 році вилилось у відкритий виступ. Жителі Димера відмовилися відбувати феодальні повинності, посилаючись на свою належність до міщанського стану, й подали скаргу до губернського правління. Останнє передало скаргу на розгляд суду, який наказав їм до вирішення справи підкорятися панові. Але димерці, не чекаючи цього, припинили виконувати повинності. До них приєдналися селяни Катюжанки. Заворушення було придушене військовою силою.

У 1800 році землі колишнього Димерського староства перейшли до казни, а селяни стали державними. Димерський казенний маєток, до складу якого, крім Димера, входили села Катюжанка та Гута-Катюжанська, віддавався в оренду тим самим польським магнатам, а також російським поміщикам. Згідно з інвентарем 1826 року, селяни розподілялися на тяглих та піших, які мали орну землю або володіли лише садибою. Тяглі та піші селяни першої категорії були повинні відробляти на користь орендаря 108 днів панщини на рік, а піші другої категорії — 56 днів. Крім того, селяни мали сплачувати йому грошовий і натуральний чинші, а також косити сіно, заготовляти дрова, прясти і ткати.

В середині XIX ст. у Димері налічувалося 440 державних селян. Тут діяли гуральня, невеликий скляний завод, 4 водяні млини. У 1846 році державні селяни були переведені на оброк, але це не поліпшило їх становища. Під час проведення нової люстрації у червні — вересні 1860 року в містечку відбулося заворушення селян. Вони двічі збиралися на сільські сходи, вимагаючи збільшення їм земельних наділів.

Селянські заворушення в Димері не вщухали і напередодні та під час реформи 1861 року. Так, у червні цього року селяни відмовилися виконувати повинності. Проводячи поземельний устрій державних селян України згідно з царськими указами 1866—1867 рр., уряд залишив за казною всі найкращі землі. 551 селянин Димера одержав у користування 2456 десятин, з яких половину становили непридатні землі. За цю землю вони мали сплачувати державі щорічно по 1154 крб. 40 коп. У післяреформений період відбувався процес класового розшарування селянства. У 1872 році в містечку налічувалося 343 селянини, які мали від 0,3 до 8 десятин землі. В той же час 27 заможних селян володіли понад 20 десятинами кожний.

На початку XX ст. Димер значно зріс. У містечку діяв ряд промислових підприємств: завод для виготовлення білил і цегельний, 7 кузень, кілька млинів. Димер був також значним торговим осередком. Тут 4 рази на рік відбувалися ярмарки і двічі на тиждень — базари. За містечком рахувалося 15 440 десятин землі, з якої 12 378 десятин належало казні й лише 3007 десятин — селянам. Якщо у 1866 році населення містечка становило 1722 чоловіка, то у 1900 році його кількість зросла до 3273 чоловік.

Велику роль у розвитку класової свідомості трудящого селянства Димера відіграла революційна робота, яку проводили соціал-демократичні організації Києва. Під час революції 1905—1907 рр. у містечку та навколишніх селах розповсюджувались прокламації та інша нелегальна соціал-демократична література, відбувалися збори й масовки. У 1908 році тут мали місце селянські заворушення.

Злидні й малоземелля продовжували лишатися невід’ємними супутниками життя селян Димера. У 1912 році в містечку налічувалося 474 господарства, з яких 12 зовсім не мали землі, 374 були бідняцько-середняцькими і мали до 5 десятин землі, 85 — порядкували на 5—10 десятинах і лише 3 — мали понад 10 десятин.

Забезпеченість бідняцько-середняцьких господарств худобою була також низькою. З їх числа 29 не мали зовсім худоби, а 17 мали лише коней.

Медичне обслуговування населення було недостатнім. На 15 тис. жителів Димерської волості існувала лікарня, де працювали лікар, 2 фельдшери і акушерка. Переважна більшість населення не мала можливості здобути освіту. В Димері з 1842 року діяло сільське однокласне училище, яке на початку XX ст. стало двокласним. У ньому навчалося 70 дітей і працював один учитель. У містечку народився відомий історик, архівіст і палеограф І. М. Каманін (1850—1921).

Трудящі Димера палко вітали перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції і ленінський Декрет про землю, який відкрив їм шлях до здійснення своїх одвічних мрій. У середині лютого 1918 року в містечку було встановлено владу Рад. Але на початку березня його окупували німецькі загарбники. Населення Димера і навколишніх сіл піднялося на боротьбу проти окупантів. У серпні 1918 року в районі містечка спалахнуло повстання. Організаторами його були більшовики Києва. У повстанні взяли участь селяни Димера, Демидова та Козаровичів. 20 серпня повстанці підійшли до Димера, де стояли загони державної варти і кайзерівських військ. Німецький комендант оголосив містечко і всю навколишню місцевість у стані облоги. Сюди прибуло ще 450 німецьких солдатів. Зосередивши великі сили, ворог придушив повстання, а селян примусили сплатити велику контрибуцію.

Після краху німецької окупації у грудні 1918 року владу в Димері захопила петлюрівська Директорія. У лютому 1919 року радянські війська вигнали петлюрівців з Димера. Відразу ж почала діяти Рада, виконком якої очолив Л. О. Трухан. У Димері в цей час було кілька комуністів. Вони входили до складу кущової партійної організації, що містилася в Козаровичах. Радянське будівництво здійснювалося в складних умовах боротьби проти куркульського бандитизму. У травні 1919 року в Димері з місцевого населення створили загін, який успішно боровся з куркульськими бандами. Значну допомогу місцевим органам Радянської влади подавали Київський повітовий комітет КП(б)У та іногородній відділ виконкому Київської Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів.

У середині вересня 1919 року Димер захопили частини денікінської армії, але під ударами радянських військ вони незабаром відступили. На деякий час містечко опинилося в руках банди Струка, проти якої в середині листопада були кинуті частини 58-ї радянської дивізії 12-ї армії. 19 листопада Димер було визволено від бандитів. Під час боїв особливу мужність і героїзм виявили командир 3-го батальйону А. О. Шульга та помічник командира 1-го батальйону 517-го полку М. С. Луппа, які за цю та інші успішно проведені операції були нагороджені орденом Червоного Прапора.

У Димері відновилися органи Радянської влади. Наприкінці 1919 року розпочав діяльність ревком, який відразу ж розгорнув роботу щодо ліквідації господарської розрухи. У квітні 1920 року населення на загальних зборах обрало сільраду, головою якої став Л. О. Трухан. 25 квітня 1920 року відбувся волосний з’їзд Рад.

Протягом травня — першої половини червня 1920 року Димер знаходився в районі бойових дій проти білополяків. Бої з ворогом тут вела 1-а бригада 17-ї кавалерійської дивізії 12-ї армії. Після визволення Києва 12 червня білополяки були відкинуті в напрямку Житомира—Коростеня. В листопаді у містечку відбулася позапартійна селянська конференція, делегати якої надіслали вітального листа В. І. Леніну. У грудні в Димері був проведений тиждень допомоги фронту. Влітку 1920 року тут створили комнезам, який очолив П. Провотар.

Після закінчення громадянської війни трудящі Димера приступили до відбудови зруйнованого господарства. На початок 1922 року 158 бідніших селян одержали землю. Об’єднавшись навколо комнезаму, біднота розгорнула боротьбу проти куркулів. Велику роль у цьому відіграли комуністи. У 1923 році тут виник комсомольський осередок. Цього року Димер став центром району.

Комуністи й комсомольці розгорнули велику роз’яснювальну роботу серед населення, доводячи переваги колективного господарювання. В липні 1924 року, в рік смерті В. І. Леніна, у Димері була організована сільськогосподарська артіль, яку назвали його ім’ям. Головою артілі став С. С. Федоров. У 1925 році виникла сільськогосподарська артіль «В єднанні — сила». У 1924—1925 рр. в селі діяли також споживче, кредитне та кілька меліоративних товариств, яким значну допомогу подавала держава.

Докорінно поліпшилося медичне обслуговування населення. У 1925 році в Димері функціонувала лікарня на 10 ліжок, яка у 1927 році перейшла у нове приміщення. У 1928 році відкрили поліклініку з терапевтичним, хірургічним, гінекологічним та стоматологічним кабінетами.

З перших років Радянської влади у Димері багато уваги приділялося розвитку освіти. В листопаді 1921 року почала діяти початкова школа, де дітей навчали 4 учителі. У 1925 році в селі відкрили семирічну школу, в якій навчалося понад 300 дітей й працювало 11 учителів. Велику роботу було проведено для ліквідації неписьменності серед дорослих. Тут діяли вечірня школа для малописьменних та школа лікнепу. Центром культурного життя став сельбуд, де працювали гуртки художньої самодіяльності, а також бібліотека.

У жовтні 1929 року в Димері відкрилася районна сільськогосподарська виставка, яка продемонструвала досягнення колективних господарств. Вона дала великий поштовх дальшому розгортанню колективізації. Виставка була знята на кіноплівку, і цей фільм демонструвався на кіноекранах України. У селі на базі місцевих артілей утворився колгосп «Прогрес», який в 1930 році об’єднував 117 господарств. Колективізація проходила в умовах шаленого опору куркульства. Але партійна організація зуміла згуртувати навколо себе членів КНС, колгоспників і бідняцько-середняцькі маси. У лютому 1930 року відбулися збори трудящих, які гнівно засудили спробу місцевих куркулів зірвати колективізацію. На виборах до сільської Ради перемогу здобули представники трудящого селянства, віддані справі соціалістичного будівництва.

В 1931 році колгосп «Прогрес» об’єднував 255 господарств і мав 574 га землі. Під керівництвом партійної та комсомольської організацій тут широко розгорнулося соціалістичне змагання. Колгосп організаційно й економічно зміцнювався і в 1933 році вийшов у число передових не лише в районі, айв області. Про успіхи господарства доповів у 1933 році І Всесоюзному з’їзду колгоспників делегат димерців конюх Д. В. Аврамчук. За новий статут сільгоспартілі, прийнятий у 1935 році II Всесоюзним з’їздом колгоспників-ударників, голосував делегат Димерського колгоспу «Прогрес» І. І. Москаленко. Значну роль у зміцненні господарства відіграла Димерська MTG, створена в 1936 році.

У 1937 році колгосп «Прогрес» було названо ім. ХХ-річчя Жовтня. Він славився високими врожаями сільськогосподарських культур. Одна з передових бригад — бригада Ю. Д. Якубчика в 1940 році зібрала врожай зернових у середньому по 22,5 цнт з гектара, в т. ч. по 22 цнт жита, 23 цнт пшениці, 27 цнт ячменю,33 цнт проса, ,16,5 цнт гречки.

Ланка Л. К. Мажарської одержала на площі 5 га по 450 цнт картоплі з гектара. Колгосп завоював право взяти участь у Всесоюзній сільськогосподарській виставці 1941 року. З промислових підприємств у селі діяв райпромкомбінат.

Дальшого розвитку у Димері набули охорона здоров’я, освіта й культура. У 1940 році районна лікарня мала 35 ліжок. Медичну допомогу населенню подавали 7 лікарів і 12 працівників середнього медперсоналу. В 1937 році відбувся перший випуск Димерської середньої школи, створеної на базі семирічної. До послуг димерців був районний клуб з стаціонарною кіноустановкою. При ньому працювали гуртки художньої самодіяльності.

З початком Великої Вітчизняної війни трудящі Димера піднялися на боротьбу проти ненависного ворога. Більшість чоловіків пішла на фронт, а решта жителів працювала на спорудженні укріплень першого рубежу оборони Києва.

25 серпня 1941 року у Димер вдерлися німецько-фашистські загарбники. Окупанти жорстоко розправлялися з радянськими людьми. Від рук ворога загинуло понад 70 димерців, серед них — передовики праці П. М. Стукаленко, І. Хоменко, М. Якубчик, Г. П. Провотар, М. Ф. Ковшун, М. П. Ярмолаєв. У лютому 1942 року за слухання радіопередач з Москви та поширення серед населення правди про становище на фронті фашисти розстріляли членів бойової підпільної групи Гопкала, Прищепу, Малашка, Давиденка, Майсюру, Новодворського, Пателепня, Шевченка та інших.

Але терором гітлерівці не залякали трудящих. Ще напередодні окупації району Димерський райком партії виділив кілька комуністів для організації партизанської боротьби в тилу ворога. Серед них були О. М. Заїкін та О. В. Левковський. З перших днів окупації під їх керівництвом був створений партизанський загін «Перемога», що складався з 35 бійців. Він базувався у Димерському лісі. Головним завданням загону було збирання розвідувальних даних для радянського командування про рух і розташування німецько-фашистських військ. 12 вересня 1941 року фашистам вдалося вистежити й оточити загін. У жорстокому бою багато народних месників загинуло.

З травня до листопада 1943 року в цьому районі діяв Димерський партизанський загін, командиром якого був А. Ф. Мошко, комісаром — Школенко, начальником штабу — А. Ф. Ємець. Партизани знищували живу силу противника і лінії телефонно-телеграфного зв’язку, проводили роз’яснювальну роботу серед населення. З жовтня 1943 року, коли цей загін встановив зв’язок з радянськими військами, бойові операції стали ще активнішими. Партизани переходили через лінію фронту й передавали відомості про розташування німецько-фашистських частин, а також допомагали в тилу ворога армійським розвідникам. Загін знищив 187 гітлерівських солдатів і офіцерів, 13 автомашин і бронемашин, 3 танкетки, 4903 метри лінії телефонно-телеграфного зв’язку, 2 пароми, лісозавод та ін. Партизанам всіляко допомагало місцеве населення, яке забезпечувало їх продуктами харчування, виконувало обов’язки зв’язкових і провідників. Наприкінці серпня 1943 року партизанський загін складався з 66 бійців. У 1943 році зв’язкова партизанів Г. П. Мошко разом з двома дітьми була по-звірячому страчена гестапівцями. У липні — серпні 1943 року в районі села діяло партизанське з’єднання на чолі з М. М. Таранущенком, а з середини жовтня — партизанський загін ім. МЮДу, яким командував Г. К. Голець. У загоні налічувалося понад 300 бійців.

З листопада 1943 року війська 1-го Українського фронту перейшли в рішучий наступ і наступного дня визволили Димер. Неодноразові спроби ворога відновити становище успіху не мали. Населення з сльозами радості зустріло своїх визволителів. 8 листопада відбувся урочистий мітинг. На ньому виступила знатна ланкова Л. К. Мажарська, яка протягом всієї окупації свято зберігала одержаний ланкою за трудові подвиги перехідний Червоний прапор.

Німецько-фашистські загарбники заподіяли величезної шкоди господарству Димера. Колгосп був повністю пограбований: господарські приміщення знищені, худоба і сільськогосподарський реманент вивезені до Німеччини. Фашисти зруйнували райпромкомбінат, приміщення лікарні й клубу. Відступаючи під ударами Червоної Армії*, вони замінували орні землі і лісові масиви. Для знешкодження ворожих мін у селі було створено команду добровольців-мінерів, до якої включився молодший лейтенант М. Ю. Червоний, що приїхав додому у відпустку після поранення. Протягом місяця він знешкодив на 65 га орної землі 2385 мін.

Одразу ж після визволення Димера відновили діяльність місцеві партійні та радянські органи. Розгорнулася відбудова колгоспного господарства. Вже наприкінці 1943 року почала діяти Димерська МТС.

Під керівництвом комуністів колгоспники успішно відбудовували господарство. В 1944 році своєчасно провели сівбу. Включившись у соціалістичне змагання, колгоспники артілі ім. ХХ-річчя Жовтня добилися значних успіхів. Ланка знатної ланкової Л. К. Мажарської зібрала по 500 цнт помідорів, 400 цнт капусти та З цнт насіння капусти з гектара. На осінь 1944 року вже було значною мірою відновлене поголів’я великої рогатої худоби, свиней, птиці. Серед тваринників високими виробничими показниками відзначилася свинарка М. Гребенюк. На кінець 1944 року в основному завершили відбудову цехів райпромкомбінату.

Багато уваги було приділено розвитку охорони здоров’я, освіти й культури. Методом народної будови відбудували приміщення лікарні. Почали діяти також медамбулаторія, дитяча й жіноча консультації, аптека, санепідстанція. В 1944 році відновила роботу середня школа. Відкрив двері будинок культури. Комсомольці допомогли налагодити роботу бібліотеки, організували гуртки художньої самодіяльності.

Рік у рік міцніло господарство колгоспу ім. ХХ-річчя Жовтня. За успіхи в розвитку сільськогосподарського виробництва колгосп у 1954—1955 рр. був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Голова колгоспу Д. Д. Аврамчук та ряд передовиків праці були нагороджені срібними медалями та цінними подарунками.

Після постанови Ради Міністрів Української РСР про розширення виробництва овочів у колгоспах приміської смуги Києва визначився овочево-картопляно-молочний напрям господарства. Значних успіхів досягла Димерська МТС, яка стала однією з найкращих в області. У 1956 році вона мала 115 тракторів, 38 комбайнів, 3 автобензовози, 9 автомашин та 370 різних сільськогосподарських машин і знарядь. Наявна техніка забезпечувала високий рівень механізації робіт. У 1957 році Димер був віднесений до селищ міського типу.

У наступні роки колгосп ім. ХХ-річчя Жовтня був одним з передових у Димерському районі. На кінець 1958 року за господарством було закріплено 4429 га землі, з них 2206 га орної. Тут були ферма великої рогатої худоби, свиноферма, вівцеферма, птахоферма, кролеферма та пасіка. У 1958 році колгоспники виробили на 100 га сільськогосподарських угідь по 189,2 цнт молока. Цього року колгосп і 36 колгоспників стали учасниками Виставки досягнень народного господарства CPGP. Багато з них були відзначені срібними медалями. За виробничі досягнення комбайнер Ф. О. Базиленко у 1958 році був удостоєний ордена Леніна. Успіхи колгоспу ім. ХХ-річчя Жовтня були наслідком великої роботи, проведеної партійною організацією. Усі найважливіші ділянки колгоспного виробництва очолювали комуністи й комсомольці. Після ліквідації Димерського району Димер у 1963 році увійшов до складу приміського Києво-Святошинського району.

У квітні 1963 року колгосп ім. ХХ-річчя Жовтня був реорганізований на радгосп «Димерський» з трьома відділками: Димерським, Рикунським і Лісовицьким. Головний напрям господарства — молочно-овочево-насінницький. Тут вирощують овочі й насіння овочевих культур, зернові культури, картоплю, кукурудзу та ін. За радгоспом закріплено 5071 га землі, в т. ч. 2887 га орної та 953 га луків і пасовищ. У господарстві створено стадо високопродуктивних корів, яке налічує 2088 голів. Радгосп щорічно здає державі 2900 тонн молока, 1500 тонн овочів і фруктів, 3300 тонн картоплі. Тут збудовано цілий тваринницький комплекс.

Радгосп — неодноразовий учасник ВДНГ CPСP та Виставки передового досвіду в народному господарстві УРСР. Багато його працівників нагороджені орденами й медалями Радянського Союзу, 27 — медалісти ВДНГ, імена 43 передовиків праці внесені до Книги трудової слави. Всі вони успішно перевиконують свої планові завдання. Трудівники радгоспу великими трудовими звершеннями зустріли XXIV з’їзд КПРС і XXIV з’їзд КП України. Внаслідок їх самовідданої праці господарство перевиконало восьмий п’ятирічний план виробництва і здачі державі зерна, картоплі і молока та виробило валової продукції на суму 10 784 тис. крб. при плані 9880 тис. крб. Доярка радгоспу — одна з кращих в Київській області, депутат Димерської селищної Ради Г. А. Шевченко виконала п’ятирічку за три роки, надоюючи щорічно по 6017 кг молока від кожної корови. За видатні успіхи в розвитку сільськогосподарського виробництва вона в 1971 році була удостоєна звання Героя Соціалістичної Праці.

У Димері діють кілька промислових підприємств, де зайнято понад 1600 чоловік. Значним з них є Димерське відділення «Сільгосптехніки». При ньому діє автобаза з 70 автомашин, механізований загін для добування й вивезення торфу та виконання трудомістких робіт у радгоспах. Димерське відділення також обслуговує всю Україну, ремонтуючи доїльні установки. Тут працюють 260 робітників, а річний обсяг продукції становить 1151 тис. крб. Підприємство посідає одне з перших місць у республіці. Зростає виробництво на Димерському побуткомбінаті, створеному у 1960 році. До його складу входять 17 майстерень ремонту взуття, цех індпошиву одягу, трикотажний цех, цех ремонту меблів і квартир та ін. На підприємстві зайнято 212 чоловік, а обсяг продукції становить понад 875 тис. крб. на рік. Успішно працює промкомбінат. У 1969 році він виконав робіт на 322 тис. крб. більше, як у 1968 році, і одержав 240 тис. крб. доходу. Димерська меблева фабрика, яка виникла в 1960 році, виробляє досить широкий асортимент товарів. На підприємстві працює 138 робітників. Річний обсяг його продукції становить 1032 тис. крб. Тут виросло багато передовиків виробництва та раціоналізаторів. Значних успіхів досяг і колектив Димерського лісгоспзагу, створеного в 1960 році на базі Димерського лісгоспу. Підприємство має 44,5 тис. га землі, з яких близько 40 тис. га лісів і 1200 га орної землі. Лісгоспзаг систематично виконує виробничі плани на 102—115 проц. Тільки протягом 1965—1969 рр. висаджено 1800 га нових лісових культур. 12—15 тонн молока переробляє щодня Димерський молокозавод, який постачає свою продукцію в торговельну мережу селища та Києва.

На підприємствах Димера широкого розмаху набув рух за комуністичну працю. Одними з перших почесного звання колективу комуністичної праці були удостоєні цех гідронасосів відділення «Сільгосптехніки», бригада побуткомбінату на чолі з Н. Коминою, бригада механічної обробки деревини (бригадир І. Янківський) меблевої фабрики. За дострокове завершення п’ятирічки (за 3 роки і 11 місяців) і виконання зобов’язань, взятих до 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, чимало працівників меблевої фабрики внесені до Книги трудової слави. Відмінно працювали у дні ленінської вахти також трудівники молокозаводу. Новими трудовими успіхами зустріли колективи підприємств XXIV з’їзд КПРС і XXIV з’їзд КП України.

Докорінно змінився зовнішній вигляд Димера. Селище інтенсивно забудовується. Крім житлових будинків, протягом 1967—1969 рр. було споруджено 2 гуртожитки, дитячий комбінат. Селище електрифіковане і радіофіковане. Тут забруковано 8 км вулиць, прокладено 4 км тротуарів, 5,5 км водопроводу, здійснена часткова газифікація й телефонізація. Постійно зростають асигнування на комунальне господарство. Якщо в 1967 році вони становили 170 тис. крб., то в 1969 році їх сума зросла до 274 тис. карбованців.

У Димері споруджено пам’ятник В. І. Леніну і пам’ятник бійцям, які загинули під час визволення селища від німецько-фашистських загарбників.

Рік у рік дедалі повніше задовольняє потреби населення торговельна мережа Димера. У селищі працюють 30 торговельних закладів, у т. ч. центральний продмаг із спеціалізованими відділами, універмаг, магазин господарчих товарів, книжковий та меблевий магазини. У селищі є кілька підприємств громадського харчування. Загальний товарооборот торговельної мережі у 1969 році становив 4 млн. 522 тис. карбованців.

За післявоєнні роки в Димері багато зроблено для охорони здоров’я трудящих. У селищі працює районна лікарня на 150 ліжок. При ній — клінічна лабораторія, рентгенологічний кабінет та інфекційне відділення. У 1969 році завершили будівництво ще одного корпусу лікарні. Тут діють також поліклініка, що має 19 спеціалізованих кабінетів, зубопротезна лабораторія та туберкульозний санаторій. В закладах охорони здоров’я працюють 22 лікарі і 66 чоловік середнього медперсоналу.

У Димері є середня школа, яка міститься в новому приміщенні, і восьмирічна. У 1968 році в середній школі навчалося 577 учнів, у восьмирічній — 411. Димерська восьмирічна школа — одна з кращих у районі. Крім того, тут діють вечірня школа робітничої молоді та дитяча семирічна музична школа, в якій навчається 217 учнів. У школах Димера працює 91 вчитель. Понад 1 тис. юнаків та дівчат закінчили Димерську середню школу. Серед її вихованців — Герой Радянського Союзу полковник Д. М. Кваша і генерал-майор О. І. Ісаюк. Уродженцем Димера є доктор хімічних наук, лауреат Державної премії СРСР М. І. Кляшторний. У грудні 1959 року в Димері працював виїзний факультет землеробства Української сільськогосподарської академії. Цю «Димерську академію», закінчило чималоюнаків і дівчат. У селищі є дитячий садок на 140 місць і дитячий комбінат на 100 місць.

Своє дозвілля трудящі Димера проводять у будинку культури на 300 місць із стаціонарною кіноустановкою. При будинку культури працюють гуртки художньої самодіяльності. Далеко за межами району і області відомий народний ансамбль баяністів, який на республіканському огляді самодіяльного мистецтва на честь 50-річчя Великого Жовтня було нагороджено золотою медаллю. До послуг жителів 2 бібліотеки — для дорослих з книжковим фондом понад 36 тис. примірників та дитяча з книжковим фондом понад 16 тис. примірників. Успішно працює селищне відділення товариства «Знання», яке налічує 23 лектори. Велику роботу проводить місцева партійна організація, що об’єднує 226 комуністів. їй допомагає комсомольська організація, в лавах якої — 1006 юнаків та дівчат. Важливу роль відіграє селищна Рада депутатів трудящих, при якій працюють постійно діючі комісії.

Трудящі Димера всі свої зусилля спрямовують на розв’язання величних завдань, поставлених партією і урядом.
А. П. ГРИЦЕНКО, Г. П. ПІПЧЕНКО, М. М. СОКУРЕНКО
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: Димер, смт, Вишгородський район, Київська область, Україна

Повідомлення kbg_dnepr »

Це було.

Димер, Козаровичі, Демидів: місцевий мешканець розповів, що там відбувається
Димер
Перші 17 днів окупації я провів там. На другий день вторгнення через нього вже курсували колони російської техніки. З того ж часу не було світла, що означало відсутність води та зв’язку. А для мешканців багатоквартирних будинків - це ще й мінус опалення. На третій-четвертий день почало процвітати мародерство - обнесли майже всі магазини та аптеки. Потім стало зрозуміло, що окупанти засіли в Демидові, Гаврилівці, Козаровичах і Катюжанці. В той самий час я пішов волонтерити до лікарні, бо там було багато поранених. Більша частина з них приїхала з Козаровичів. Лікарів і медсестер тоді критично не вистачало, багато хто відмовився виходити на роботу. Але це не найстрашніше, своїми зусиллями ми знайшли навіть хірурга. Проте оснащення та забезпечення не дозволяли допомагати всім або надавати ту допомогу, якої люди потребували. За увесь час до лікарні прибуло близько 20 поранених. Одна з них померла. На цей момент Димер окуповано російськими військами, яким дали наказ перейти на самозабезпечення. У ніч з 12 на 13 березня солдати в’їжджали на броньованих автомобілях прямо в магазини, виламували двері, грабували.
Мер Димера благополучно втік. Пізніше повернувся, привіз кілька ящиків з ліками й знову пропав. І це біда. Бо якби був мер, то хоча б мародерства не було.
https://tsn.ua/ukrayina/dimer-kozarovic ... 12305.html
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: Димер, смт, Вишгородський район, Київська область, Україна

Повідомлення kbg_dnepr »

На межі виживання: в окупованих Іванківській, Димерській та Поліській громадах – гуманітарна катастрофа

Вишгородський район. В окупованих Іванківській, Димерської та Поліської територіальних громадах гуманітарна катастрофа, відсутній зв‘язок, електропостачання, продукти харчування та ліки. Продовжується евакуація людей з окупованих Димерської громади.

https://bigkyiv.com.ua/na-mezhi-vyzhyva ... atastrofa/
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: Димер, смт, Вишгородський район, Київська область, Україна

Повідомлення kbg_dnepr »

Уссурийские десантники на протяжении марта совершали бесчинства в селах Демидов, Козаровичи и Дымер Киевской области. Там они грабили дома мирных жителей и издевались над украинцами.

phpBB [video]
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: Димер, смт, Вишгородський район, Київська область, Україна

Повідомлення kbg_dnepr »

Що приніс «русскій мір» жителям уже звільнених Демидова та Димера — у репортажі наших журналістів Любомири Ремажевської та Олександра Волошина

phpBB [video]
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: Димер, смт, Вишгородський район, Київська область, Україна

Повідомлення kbg_dnepr »

Ув’язнені у лісовій ямі. Жителі Димера – про те, як їх катували російські військові

https://www.radiosvoboda.org/a/skhemy-d ... 27671.html
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Димер, смт, Вишгородський район, Київська область, Україна

Повідомлення АннА »

ЦДІАК
Українська назва Димер, м-ко Російська назва Дымер, м-ко
Назва на 2009 рік Димер, смт
Приписні села
Адмін поділ за документами Київського п. Київської сот., з 1796 р. Київського пов. і губ.
За адмін. поділом XIX ст. Київського пов. Київської губ.
За адмін. поділом XXI ст. Вишгородського р-ну Київської обл.
Церкви св. Косми і Даміана
Примітки

Тип Фонд Опис Справа
клірова відомість 127 1009 68(1811); 87(1812); 88(1813); 99(1814); 121(1816); 129(1817); 160(1820); 185(1823); 198(1824); 233(1827); 243(1828); 244(1829); 294(1831); 309(1832); 323(1833); 354(1835); 369(1836); 390(1837); 432(1839); 438(1839); 456(1840); 487(1841); 514(1842); 547(1843); 788(1866); 899(1876); 984(1890); 992(1891); 993(1891); 1001(1892); 1017(1894); 1028(1895); 1029(1895); 1041(1897); 1042(1887); 1046(1898); 1094(1911); 1099(1912); 1134(1917); 1135(1917)-2-й прим.
клірова відомість 127 1010 200(1887); 207(1891)
клірова відомість 127 1011 1156(1834); 1157(1836); 1159а(1840); 1160(1841); 1161(1842); 1164(1879); 1165(1880); 1166(1880); 1167(1881); 1168(1881); 1169(1882); 1170(1882); 1171(1884); 1172(1885); 1174(1888); 1175(1890); 1177(1892); 1178(1893); 1179(1896); 1180(1897); 1181(1898); 1182(1899); 1183(1900); 1184(1901); 1186(1904); 1187(1905); 1188(1906); 1190(1913); 1191(1914); 1192(1915); 1234(1883); 1236(1884); 1237(1885); 1238(1885); 1239(1886); 1240(1886); 1242(1887); 1244(1888); 1245(1889); 1246(1889); 1248(1890); 1251(1892); 1253(1893); 1256(1896); 1257(1899); 1258(1916); 1391(1859); 1392(1860); 1393(1861); 1394(1861); 1395(1862); 1396(1864); 1397(1865); 1398(1866); 1399(1867); 1400(1867); 1401(1868); 1402(1869); 1403(1870); 1404(1872); 1405(1873); 1406(1874); 1407(1875); 1408(1876); 1409(1877); 1410(1878); 1516(1843); 1517(1844); 1518(1845); 1519(1846); 1520(1847); 1521(1848); 1522(1849); 1523(1850); 1524(1851); 1525(1852); 1526(1853); 1527(1854); 1528(1855); 1529(1856)
метрична книга 127 1012 346(1763); 420(1779-1782; 1784-1785); 449(1772; 1782-1783); 1029(1796); 1081(1797); 1113(1798); 1147(1799); 1185(1800); 1184(1801); 1205(1802); 1219(1803); 1238(1804); 1254(1805);1267(1806); 1282(1807); 1297(1808); 1308(1809); 1322(1810); 1340(1811); 1354(1812); 1365(1813); 1379(1814); 1394(1815); 1408(1816); 1423(1817); 1438(1818); 1455(1819); 1465(1819-1835); 1469(1820); 1487(1821); 1499(1822); 1513(1823); 1527(1824); 1541(1825); 1559(1826); 1563(1826-1837); 1579(1827); 1598(1828); 1616(1829); 1636(1830); 1657(1831); 1687(1832); 1708а(1833); 1739(1834); 1762(1835); 1799(1836-1847); 1807(1836); 1834(1837); 2603(1838); 1913(1839); 2028(1841); 2078(1842); 2135(1843); 2203(1844); 2264(1845); 2326(1846); 2396(1847); 2399(1847-1853); 2464(1848); 2542(1849); 2606(1850); 2686(1851); 2725б(1851); 2749(1852); 2887(1854-1861); 2899(1854); 2966(1855); 3041(1856)-н.,ш.*; 3106(1857); 3160(1858); 3171(1858); 3225(1859); 3280(1860); 3349(1861-1864); 3351(1861); 3420(1862); 3491(1863); 3535(1864); 3600(1865-1870); 3606(1865); 3677(1866); 3740(1867); 3830(1868); 3932(1869); 4037(1870); 4251(1872); 4367(1873); 4468(1874)
метрична книга 127 1013 197(1850)
метрична книга 127 1014 187(1838)- випіска з м.к.; 279(1871)
cповідний розпис 127 1015 32(1760); 40(1764); 179(1807); 186(1808); 193(1809); 205(1810); 207(1811); 215(1812); 217(1813); 220а(1814); 235(1815); 242(1816); 259(1817); 270(1818); 285(1819); 298(1820); 309(1821); 321(1822); 334(1823); 348(1824); 357(1825); 369(1826); 380а(1827); 404(1829); 418(1830); 433(1831); 448(1832); 465а(1833); 485(1834); 500а(1835); 534а(1837); 570(1839)-2 зош.; 590(1840); 608(1841); 625(1842); 649(1843); 666(1844); 685(1845); 710(1846); 732(1847); 768(1849); 790(1850); 810а(1851); 827(1852); 843(1853); 862(1854); 879(1855); 899(1856); 1033(1863); 1126(1867); 1239(1890)
cповідний розпис 127 1016 127(1806); 264(1828); 383(1848)
сповідний розпис 127 1017 149а(1866)
метрична книга 127 1078 1865(1861); 3113(1880); 1919(1882); 1944(1883); 1959(1884); 1977(1885); 1989(1886); 2010(1887); 2025(1888); 2048(1889); 2075(1890); 2096(1891,1892); 2111(1892); 2127(1893); 2137(1894); 2159(1895); 180(1896); 2177(1897); 2197(1898); 2212(1899); 2226(1900); 2246(1901); 2265(1902-1903); 199(1903); 2282(1904); 2306(1906); 2315(1906); 2332(1907); 2345(1908); 2361(1909); 2376(1910)
метрична книга 127 1079 196(1911); 212(1912); 224(1913); 238(1914); 256(1915); 269(1916); 281(1917); 291(1918-1919); 293(1919)
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера Д”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 20 гостей