Доли́на, смт, Івано-Франківська область, Україна

Відповісти

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Доли́на, смт, Івано-Франківська область, Україна

Повідомлення АннА »

Долина.jpg
ДОЛИНА — місто Івано-Франк. обл., райцентр. Розташов. в Передкарпатті на р. Сивка (прит. Дністра). Залізнична ст. Нас. 24 тис. жителів (1998). Поселення відоме з 2-ї пол. 14 ст., воно виникло на місці видобутку покладів солі. Окрім осн. промислу — видобувного, тамтешні мешканці займалися землеробством і скотарством. Від 15 ст. — центр Долинського староства (див. Староство). 1525 вже як місто отримало магдебурзьке право і дозвіл на проведення двох ярмарків на рік. У 16—17 ст. Д. не раз потерпала від татарських набігів. Значних руйнувань зазнала 1594.
Мешканці Д. брали участь у національній революції 1648—1676, в русі опришків. 1648 багато хто приєднався до загонів С.Височана.
За 1-м поділом Польщі 1772 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) Д. відійшла до Австрії (від 1867 — Австро-Угорщина). Під час Першої світової війни тут точилися бойові дії. 1918—19 — входила до Західноукраїнської Народної Республіки. 1919 на лінії р. Свіча (прит. Дністра) відбулися бої 8-ї Самбірської бригади Української Галицької армії з польс. військами. Д. захопила Польща.
Від 1939 — у складі УРСР. Райцентр 1940—62 та від 1963.
В роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 від 1 липня 1941 по 31 липня 1944 окупована гітлерівськими військами, входила до складу Генеральної губернії.
Сучасний пром.-екон. комплекс міста складають підпр-ва нафтової, газової та легкої пром-сті. Серед пам’яток історії та к-ри: солеварня 18—20 ст.; поховання загиблих у роки Великої вітчизн. війни (серед похованих — Герої Рад. Союзу Д.Пилипченко і В.Лаврищев); пам’ятник Т.Шевченкові.
http://history.org.ua/?termin=Dolyna
http://rada.dolyna.info/pro-misto/istoriya/
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
DVK_Dmitriy
Супермодератор
Повідомлень: 5312
З нами з: 25 березня 2016, 19:59
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 988 разів
Подякували: 3907 разів

Re: Доли́на, смт, Івано-Франківська область, Україна

Повідомлення DVK_Dmitriy »

Кременецкие, Лазаренко, Бабенко, Чаплины, Абакумовы, Орловы, Белоконь, Тхор, Богомоловы, Шараевские, Бартковские.
Интересуюсь родом Кременецких от Аслана-Мурзы-Челебея.
Генеалогические исследования. Поиск в архивах Киева. Составление родословной.
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Доли́на, смт, Івано-Франківська область, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки
Долина — місто районного підпорядкування, розташоване за 60 км від Івано-Франківська. Через місто проходить залізниця Львів—Стрий—Чернівці, а також автостради Чернівці—Стрий—Львів та Івано-Франківськ—Ужгород. Населення 11 220 чоловік.

Долина — центр району, на території якого 26 сільських, 2 міські і одна селищна Ради депутатів трудящих, яким підпорядковано 54 населені пункти. Населення — 83,6 тис. чоловік. Природні багатства району — нафта, попутний газ, сіль, сірка, залізна руда, марганець, мінілітові сланці, цегельна глина, гравійно-галькові відклади, карпатські пісковики. Основними галузями промисловості є лісова, будівельних матеріалів, легка (харчова та побутового обслуговування). Промислових підприємств в районі — 38. В районі є 10 колгоспів. Орних земель — 8 тис. га, лісів — 106 тис. га, сіножатей, пасовищ — 20,1 тис. га. Відкрито 67 шкіл, 53 клуби, 3 будинки культури.

Виникнення Долини припадає приблизно на другу половину X ст. Заселення цих земель було певною мірою зумовлене наявністю покладів солі серед густих лісів. Люди, які переселялися сюди, вирубували ліс і споруджували житла. Тут побудували Вознесенський монастир, у якому з 1112 року монахи почали писати своєрідний літопис Долини.

В кінці XII ст. на цьому місці виникло поселення, його жителі видобували сіль, займалися землеробством і скотарством. У середині XIV ст. Долину захопили польські магнати. З цього часу поселення часто переходило від одних орендарів до інших. Всі вони жорстоко експлуатували місцевих жителів. У XV ст. місто було центром Долинського староства.

Протягом кількох десятиліть XVІ ст. Долина економічно зросла завдяки збільшенню видобутку солі й пожвавленню торгівлі. В 1525 році місту було надане магдебурзьке право, згідно з яким запроваджувалося самоврядування, жителям дозволялось варити сіль, проводити торги і ярмарки. Відтоді торги тут влаштовували щопонеділка, а ярмарки — двічі на рік.

Польські магнати й шляхта визискували своїх підданих. Вони зобов’язували міщан сплачувати податки й виконувати різні повинності: шарварки, тяглову роботу. Населення також сплачувало багато податків: за свійських тварин, толочний тощо.

У XVI—XVII ст. ст. на Долину неодноразово нападали татарські орди. Особливих руйнувань місто зазнало 1594 року. Для оборони від татарських нападів у Долині збудували замок, насипали вали. Залишки цих валів біля гори Замчища збереглися до наших часів. Польська шляхта, дбаючи лише про свою безпеку, зовсім не турбувалася про населення околиць. Воно неодноразово терпіло від нападів татар.
Селяни не раз піднімалися на боротьбу проти соціального й національного гноблення. В 1648 році міщани й селяни Калуського і Долинського староств на знак протесту проти гніту польської шляхти знищили долинський костьол, розігнали міське управління. Восени 1648 року багато жителів Долини приєдналися до загонів Семена Височана.

Невдоволення зростало. Жителі Долини Мазурик і Слепка звернулися до Богдана Хмельницького зі скаргою на важке закріпачення польською шляхтою населення міста. Переслідуючи шляхту, війська Богдана Хмельницького здобули замок в Долині, знищили 4 тис. польських солдатів і шляхти. В цій битві на боці козаків виступили ремісники міста разом з Мазуриком і Слепкою. Після відступу козаків шляхта розправилася з мужніми повстанцями: Мазурика було прилюдно страчено, а Слепці виколено очі. Однак трудящі продовжували чинити активний опір загарбникам. Протягом XVIII ст. багато жителів Долини йшли до загонів опришків. У 1759 році народні месники напали на долинських шляхтичів і завдали їм відчутного удару.

В кінці XVIII ст. значно погіршало становище трудящих. Староста приєднав до своїх володінь частину грунтів, сінокосів селян. Вони не мали права рубати ліс на будівництво й ремонт житла. Майже всіма доходами від солеварні розпоряджались міські власті. Жителі Долини здебільшого були малоземельними і терпіли від голоду й злиднів. У 1848 році з 590 господарств міста 243 мали лише до 1 морга землі, 72 господарства — по 1—3 морги. Земля зосереджувалася в руках багатіїв. Так, одному з них належало 4158 моргів поля.

Сільське господарство було основним заняттям населення Долини в ті часи. Промисловість у місті розвивалася повільно. Тут наприкінці XVIII — на початку XIX ст. працювали лише солеварні, лісопилка, цегельня, а також ткацька майстерня. Продуктивність праці була дуже низькою: на початку XIX ст. солеварня в середньому давала до 20 цнт солі на рік. Австрійські власті примушували селян відбувати військову службу. За найменші провини молодих рекрутів жорстоко карали. В газеті «Слово» 10 жовтня 1881 року повідомлялося, що рекрута Миколу Малька, сина бідних батьків із Долини, мирного, дисциплінованого, покірного, на одинадцятому дні військової служби під час муштри фельдфебель прикладом карабіна й кулаками убив на місці.

Становище бідноти Долини стало ще гіршим після пожежі 1886 року. Згоріло 320 будинків, і близько 2 тис. жителів позбулися житла. Від вогню вдалося врятувати лише східну частину міста й солеварню. Але через 12 років нова пожежа знищила й соляні копальні. Відбудовано солеварню тільки 1900 року.

Стан шкільної справи у місті красномовно свідчив про те, які можливості мали діти трудящих набувати освіту за тих часів. У 1811 році в Долині було відкрито двокласну школу, в якій навчалося 57 учнів. Вона містилась у старому непристосованому приміщенні. В кінці XIX ст. почали працювати п’ятикласна чоловіча й чотирикласна жіноча школи з польською мовою викладання, в 1898 році їх реорганізовано в шестикласну школу. В цій школі здобували освіту кілька десятків дітей багатіїв. У 1914 році жителі Долини звернулися до крайового сейму з листом, в якому просили відкрити в місті початкову школу з українською мовою навчання. Але сейм відхилив це прохання.

Великого лиха завдала населенню Долини перша світова війна. Австрійські власті силоміць мобілізували в армію чимало чоловіків, місто розграбували, багато будівель було знищено вогнем під час боїв. У жовтні 1914 року російські війська зайняли Долину. Рядові російські солдати по-братськи ставилися до жителів міста, ділилися з ними харчами, допомагали відбудовувати зруйновані житла. Австрійські власті після повернення до міста жорстоко розправлялися з усіма, кого підозрювали в симпатіях до росіян, відправляли до концтаборів, розстрілювали, вішали.

Після Великої Жовтневої соціалістичної революції в Росії у Долині відбулися заворушення і страйки. Навесні 1919 року робітники сільзаводу брати Фрищини та селянин С. Г. Бабій закликали населення озброїтися, вигнати панів і, наслідуючи приклад Радянської країни, розподілити землю. Власті ЗУНР кинули патріотів до в’язниці, де після жорстоких катувань їх було розстріляно. У жовтні 1920 року в Долині було заарештовано кілька чоловік за пропаганду ленінських ідей.

Коли Долина опинилася під владою панської Польщі, місцеві жителі всіляко ігнорували заходи, до яких вдавалися власті. Трудящі бойкотували вибори до сейму і сенату в листопаді 1922 року. Незважаючи на те, що під час виборів до міста ввели батальйон солдатів, в них взяли участь тільки 20 проц. виборців.

Найбільш активні виступи долинських трудящих припадають на час, коли вони мали свої організації — професійні, молодіжні, що діяли під впливом комуністів. Найпоширенішою формою класової боротьби долинських робітників у 20— 30-х роках був страйк. У жовтні 1923 року відмовилися працювати робітники деревообробної фірми. Вони одержували вкрай низьку заробітну плату. Тут широко застосовувалася дитяча праця. Страйком керували робітники Іван Плугенович та Михайло Моринович. Деревообробники добилися свого: перелякані власники фірми змушені були погодитися на певне підвищення заробітної плати і навіть виплатити робітникам компенсацію за час страйку в сумі 50 тис. злотих. Польські власті відповіли на страйкову боротьбу трудящих репресіями, але деревообробники Долини на початку 1924 року знову застрайкували, вимагаючи підвищення заробітної плати. І цей виступ закінчився для них успішно.

1926 року в Долину і навколишні села для голодуючих із східних областей України було надіслано зерно. Ця братня допомога мала не тільки економічне значення — в повідомленні долинського старости властям підкреслювалося, що посилка зерна сприяла об’єднанню прихильників Радянської України.

В Долині щорічно влаштовувалися Першотравневі демонстрації. Особливо масовою була демонстрація 1927 року, в якій взяли участь також нафтовики Ріпного й лісоруби Вигоди. Робітники несли транспаранти, лозунги. На чолі колони з червоним прапором у руках крокував долинський коваль Михайло Рожнятівський. Налякана поліція не наважилася розігнати демонстрацію.

Важливою подією в історії революційного руху на Прикарпатті був страйк долинських робітників у серпні 1929 року. Він проходив під знаком боротьби за поліпшення економічного становища і соціального забезпечення всіх трудящих. В страйку взяло участь 700 робітників різних професій.

Важке становище мас погіршувало хронічне безробіття. За офіційними даними, щорічно з 1933 по 1935 рік кількість безробітних в Долині перевершувала 500 чоловік. Ще більше їх стало в наступні роки. У 30-х роках заробітна плата за 12 годин становила лише 35 грошів. На сільзаводі зарплату виплачували не систематично, робітники терпіли від численних штрафів, їх нерідко били. Умови праці були винятково складними ще й тому, що нафта і сіль видобувалися примітивним способом. Нафту черпали відрами з колодязів, зливаючи в бочки, і транспортували на возах до Борислава для очистки.

Трудящі не припиняли боротьби за свої права, за краще майбутнє. 1937 року робітники-деревообробники під керівництвом комуністів кілька разів проводили страйки. На початку наступного року страйкували трудівники парового тартака на знак протесту проти незаконного звільнення свого товариша. їх підтримали робітники інших підприємств.

Активну підтримку в організації страйкової боротьби комуністам подавали професійні спілки. Весною 1938 року профспілка робітників сільзаводу під час страйку розробила вимоги до дирекції підприємства і, заручившись підтримкою робітників Домбровського та Дрогобицького гірничих округів, виграла цей конфлікт. Дирекція сільзаводу вимушена була поступитися.

Учасники революційної боротьби зазнавали постійних переслідувань і репресій. Лише з початку березня і до 24 квітня 1937 року в Долині проведено 65 обшуків і заарештовано 18 робітників.

У вересні 1939 року, чекаючи з нетерпінням на Червону Армію, трудящі Долини відрядили назустріч танковій колоні свою делегацію. Святково одягнені г з квітами в руках вітали вони визволителів. Одразу ж після прибуття радянських військ у місті створили тимчасове управління на чолі з колишнім членом КПЗУ М. Н. Скирдою. Після встановлення Радянської влади в Долині були націоналізовані і почали працювати всі промислові підприємства, більшість з яких раніше но працювала.

В 1940 році стали до ладу два цегельні заводи, шахта «Новичка», організовано артіль «Червона Україна»; розширили сільзавод, капітально відремонтували шахту «Барбара». Було розгорнуто соціалістичне змагання серед робітників, створено групи техмінімуму та підвищення кваліфікації, а також налагоджено ремонт та реконструкцію шахт. Це дало можливість збільшити випуск валової продукції за зміну на півтори тонни. Значних успіхів добилися також трудівники лісопильного заводу — план 1940 року вони виконали на 130 проц. Одночасно велася робота по вивченню надр у цьому районі, йшла підготовка до видобутку нафти й газу.

Партійні організації мобілізували трудящих на здійснення культурних перетворень. В місті було відремонтовано ряд приміщень для шкіл, відкрито середню й восьмирічну школи з українською мовою навчання, організовано гуртки ліквідації неписьменності серед дорослих. В Долині запрацювали клуби, червоні кутки, бібліотеки.

В перші роки Радянської влади багато зроблено і щодо організації охорони здоров’я. Вже наприкінці 1939 року в місті відкрито поліклініку, а в травні 1940 року — пологовий будинок і протитуберкульозний диспансер.

Велику допомогу в соціалістичному будівництві подали долинянцям трудящі братніх радянських республік і багатьох областей України.

Сюди з різних кінців країни було надіслано техніку, спеціалістів.

Вчителі Горлівки обмінювалися досвідом роботи із своїми долинськими колегами. Все це допомагало швидко ліквідувати відставання і досягти успіхів у розвитку економіки й культури.

Соціалістичні перетворення сприяли зростанню політичної активності населення, яка особливо яскраво виявилась у період підготовки до виборів у Верховну Раду СРСР в січні 1940 року. Напередодні виборів на підприємствах і в установах міста відбулися мітинги й збори, проведено зустріч з кандидатом у депутати Верховної Ради СРСР Г. В. Гаврищуком.

Однак трудящі Долини змушені були перервати мирну працю: почалася війна.

1 липня 1941 року місто захопили угорські фашисти, а пізніше сюди вдерлися гітлерівці. Окупанти чинили масові грабежі, насильства, винищували мирне населення. В серпні 1942 року вони зігнали на базарну площу близько 3 тис. громадян Долини і навколишніх сіл, яких по-звірячому знищили. Восени того ж року фашисти вдалися до масових арештів трудящих. 1 листопада 1943 року схопили 46 чоловік, серед яких були жінки й діти, пов’язали їм колючим дротом руки і розстріляли на території стадіону. Масові розстріли мирного населення проводили окупанти біля кладовища. Тут же повісили шістьох радянських військовополонених. Згодом на цьому місці виявили 99 ям, в яких були трупи по-звірячому закатованих людей. Всього за роки війни в місті знищено до 7 тис. громадян, в т. ч. 2564 жителі Долини. Крім цього, фашисти відправили 1804 чоловіка на каторжні роботи до Німеччини.

В тяжкі роки фашистської окупації з великою силою проявилися високі моральні якості радянських людей, їх відданість Батьківщині. Місцеві жителі рятували радянських воїнів, які потрапляли у вороже оточення. Коли гестапівці дізналися, що Володимир Льолько переховував радянських воїнів, вони розстріляли патріота.

Багато жителів Долини відмовлялися виконувати розпорядження окупаційних властей, уникали вигнання до Німеччини. Фашисти 1942 року розстріляли 21 жителя села за саботування їх наказів. Г. Г. Бабій після втечі з фашистської каторги організував визволення з місцевої тюрми сестри та інших двадцятьох громадян.

В останні дні липня 1944 року радянські війська вели напружені бої проти великих сил окупантів, зосереджених в районі Долини. На околицях міста було знищено близько 500 ворожих солдатів і спалено 13 німецьких танків. Контратака ворога 31 липня 1944 року, в якій проти радянських бійців виступили 4 полки і близько 50 танків, зазнала провалу. Фашисти відступили. В боротьбі за визволення Долини загинули 313 радянських воїнів, серед них Герой Радянського Союзу майор В. О. Лаврищев.

Після визволення міста сотні трудящих пішли на фронт, щоб остаточно розгромити фашистські орди. Житель Долини В. Г. Дідоха за визволення Праги був нагороджений орденом Слави 3-го ступеня. В боях проти фашистів відзначилися Д. К. Галів, В. І. Басюк, І. І. Поліщук та інші.

Фашистські окупанти заподіяли трудящим Долини великої шкоди. За допомогою братніх народів Радянського Союзу населення міста активно включилося у відбудову і дальший розвиток народного господарства. Відновили свою діяльність партійні і радянські установи, почала виходити районна газета «Червона Долина». Лише протягом перших 10 днів після визволення відновлено роботу залізничної станції, стали до ладу ліспромкомбінат, сільзавод, нафтопромисел, електростанція, водопровід, маслозавод, створено промисловий комбінат, артілі. Запрацювали міжрайонна лікарня, поліклініка, санстанція, ветеринарна лікарня.

Керівництво розгортанням творчої активності мас здійснювали комуністи. До кінця 1944 року в Долині налічувалося 37 членів і кандидатів у члени партії. Велике значення мали в цей період добір, розстановка і виховання кадрів. Були організовані райкомом партії дві школи активу, в яких партійні, радянські і профспілкові працівники вивчали питання роботи з масами; в місті почали працювати агітколективи.

В роки відродження народного господарства і здійснення соціалістичного будівництва в Долині швидкого розвитку набирала нафтова й газова промисловість. У 1944 році інженери-геологи Валентин і Серафима Лопатіни та Василь і Зоя Глушко провели розвідувальні роботи на околицях міста і склали геологічні карти цього району. Українські буржуазні націоналісти вбили Валентина Лопатіна і Зою Глушко, але починання комсомольців продовжили інші. На основі характеристики геологічної будови глибинних складок, дослідженої молодими ентузіастами, було споруджено першу нафтову вишку. В 1950 році свердловина дала нафту.

Створення нових свердловин і розширення нафтовидобутку стало базою для організації у 1952 році нафтопромислового управління «Долинанафта». Розвиток долинських нафтових підприємств здійснювався за братньою допомогою нафтовиків країни. В Долину з Грозного, Баку, Ішимбая на постійну роботу прибули десятки фахівців, вони передавали робітникам багатий досвід, навчали їх видобувати чорне золото. В Долині працюють також випускники Львівського політехнічного інституту, Дрогобицького нафтового технікуму.

Нафтовики Долини уже за роки п’ятої п’ятирічки збільшили видобуток нафти в 20 разів. За цей час вони дали понад план 38 тис. тонн палива, збільшили продуктивність праці у 8,3 раза, знизили собівартість однієї тонни продукції більш як на 80 проц. В соціалістичному змаганні долинські нафтовики здобули перше місце серед прикарпатських нафтовиків і за це удостоєні перехідного Червоного прапора об’ єднання «Укрнафта».

В 1957 році серед колективів промислових підприємств Долини розгорнулося змагання на честь 40-річчя Радянської влади. Протягом десяти місяців ювілейного року колектив нафтопромислу видобув понад план 13 396 тонн нафти. Особливо великих успіхів досягла нафтовидобувна бригада майстра Ігоря Флюнта, яка, маючи річне зобов’язання дати понад план 8 тис. тонн нафти, фактично видобула додатково 9 тис. тонн чорного золота. В цілому на нафтопромислових підприємствах Долини в 1957 році продуктивність праці значно зросла в порівнянні з 1950 роком.

Три родовища нафти відкрили геологи у 1958 році. Для кращої експлуатації Долинського нафтового родовища було створено Болехівську контору розвідувального буріння. Одночасно для раціонального спорудження й використання бурових вишок біля нафтових об’єктів побудували електрозварювальний цех, механічну майстерню, гараж для спеціальних машин. Усе це сприяло тому, що долинські нафтовики дали того року 65 проц. республіканського видобутку нафти.

Швидкими темпами зростала Долина в роки семирічки. Уже на початку 1959 року стала до ладу будівельна база, розпочато будівництво заводу залізобетонних виробів і конструкцій, асфальтобетонного комбінату підсобних промислів. 1960 року розпочалося спорудження газопереробного заводу, устаткування для нього надходило з 280 підприємств Ленінграда, Новосибірська, Єревана, Ашхабада, Мінська, Кишинева, Чернівців та інших міст країни.

За семирічку долинські виробничники здали в експлуатацію нафтопровід Долина—Дрогобич, газопровід Долина—Івано-Франківськ—Чернівці, комплекс об’єктів ремонтно-експлуатаційної контори з електроремонтною базою, збудували хлібозавод.

Водночас тут почали будувати культурно-освітні заклади. В місті споруджено корпус середньої школи, розпочато будівництво школи-інтернату, відкрито школи: семирічну музичну, восьмирічну загальноосвітню, спортивну. Для робітничої молоді створено вечірній нафтовий технікум, курси підготовки у вищі навчальні заклади.

Завдяки самовідданій праці трудящих Долина перетворилась на важливий промисловий район республіки. Тут і далі провідною галуззю залишаються нафтовидобувна й газопереробна промисловість.

У 1966 році в Долині завершено будівництво газопереробного заводу. Напередодні пуску підприємства спеціалісти заводу вивчали виробничі процеси на газо-бензинових заводах Татарської АРСР. З Татарії у Долину прибув досвідчений спеціаліст І. О. Тусевич. Долинські газовики застосували нові технічні досягнення, впровадили автоматичні прилади для контролю технологічних процесів, автоматичний аналіз газів на потоках тощо. Колектив газопереробного заводу є переможцем у Всесоюзному соціалістичному змаганні на честь ленінського ювілею і нагороджений перехідним Червоним прапором Міністерства газової промисловості СРСР та першою грошовою премією.

Важливе значення для промислового розвитку Долини мають також і інші підприємства. Тут працює завод залізобетонних виробів і конструкцій, який постачає народному господарству більше десяти видів продукції, в т. ч. бетонні конструкції, перекриття, панелі різного типу, ферми, перемички.

В Долині розвивається харчова промисловість, яка представлена хлібокомбінатом і молокозаводом. Колектив хлібокомбінату тепер випускає 50 сортів продукції, серед них 20 сортів хліба, декілька сортів булок та кондитерських виробів. На молокозаводі виготовляється кефір, сметана, ряжанка, сир «Пресований», «Закарпатський» і «Радянський». В місті є також фабрика культурно-побутових товарів.

Нове ставлення до праці, до своєї професії характерне для долинських трудівників. Якось під час великої повені 1969 року залило нафтопровід однієї з свердловин, арматура опинилася під водою, нависла небезпека пожежі, що завдало б величезної шкоди. Молоді комуністи—інженери С. М. Сковронський, Є. Й. Жмуркевич, Я. М. Василишин з великим риском вирішили дістатися місця аварії трактором. Однак через велику воду це їм не вдалося. Наступного дня сюди прибув вертоліт. Сміливці спустилися з вертольота по канатній драбині, перекрили арматуру й усунули небезпеку.

Тепер професія нафтовика — гордість прикарпатців. Протягом десятків років працював нафтовидобувником і буровим майстром М. Т. Пишкевич, нині пенсіонер.

Любов до своєї спеціальності нафтовик передав дітям: синові Ярославу, який працює оператором, дочці Наталії, інженеру. Професія у спадщину передається в багатьох сім’ях нафтовиків.

За радянської влади долинянці стали справжніми господарями своєї долі. Кращих з них обирали делегатами на з’їзди партії, у вищі органи державної влади. Депутатом Верховної Ради СРСР була жителька міста А. М. Гретчак і нафтовик М. А. Крицун, депутатами Верховної Ради УРСР обиралися секретар райкому партії А. 3. Шатохін і пилоправ лісокомбінату П. Д. Іжик. Нафтовик М. Я. Сердюк був делегатом XXI з’їзду КПРС, старший оператор по видобутку нафти Я. М. Пишкевич — XXIII з’їзду КП України.

З часу визволення Долини від фашистських окупантів у місті чималих успіхів досягнуто і в житловому будівництві. Для трудящих споруджено 1722 квартири; крім того, тут є 914 індивідуальних будинків, 70 проц. яких зведено за допомогою держави. На околиці Долини виросло нове містечко нафтовиків, у ньому — багатоповерхові будівлі, є кафе, їдальня, готель, гастроном, магазини, культурно-освітні й лікувальні заклади.

В старому місті з’явилися нові вулиці: ім. К. Маркса, Кірова, Жданова, Миру; обладнано нові красиві сквери. З ініціативи депутатів міської Ради І. П. Піддубного, Л. М. Мурая було вирішено на околиці міста упорядкувати колись занедбане озеро. Тепер тут чудовий куточок відпочинку. Робітники промислових підприємств під час суботників розширили й поглибили озеро, укріпили його береги, обладнали спортивну станцію, пляж, місце для рибалок. Комсомольці посадили верби та інші декоративні дерева. За активною участю робітників та службовців створено міський парк відпочинку.

Багато чого зроблено в місті для охорони здоров’я трудящих. Якщо до 1939 року в Долині працювало всього 6 лікарів і 6 середніх медичних працівників, то тепер трудящих обслуговують 42 лікарі і 152 середні медичні працівники. Тут можна одержати будь-яку висококваліфіковану медичну допомогу, що сприяє різкому зменшенню смертності й захворювань. У 1926 році дитяча смертність становила 22,2 проц., а тепер — лише 0,1 проц. Найбільшим медичним закладом є районна лікарня, при якій відкрито поліклініку. Крім районної лікарні, в Долині працюють протитуберкульозний диспансер, медико-санітарна частина на 50 ліжок у містечку нафтовиків, стоматологічна поліклініка, 5 фельдшерсько-акушерських пунктів, санаторій-профілакторій.

Значні досягнення долинянців у розвитку освіти. Тепер у місті є 5 середніх і восьмирічних шкіл, 2 школи робітничої молоді, заочна школа. Для виробничників відкрито консультаційні пункти Івано-Франківського інституту нафти і газу, Івано-Франківського педагогічного інституту, Дрогобицького нафтового технікуму. Сотні дітей долинських робітників здобули вищу та середню спеціальну освіту й наполегливо трудяться в різних галузях народного господарства, науки, культури. Близько 50 випускників долинських шкіл стали інженерами і працюють на нафтопромислових підприємствах міста. Вихідці з Долини М. Т. Сеньків, О. Д. Набитович — кандидати наук.

Чимало уваги в Долині приділяється і дошкільному вихованню. Працює дитячий будинок на 65 місць, а також двоє дитячих ясел та 4 дитячі садки, що розміщені в нових світлих приміщеннях, мають кваліфікованих викладачів і вихователів.

Великі досягнення мають долинянці у розвитку культури. Молодь розвиває свої здібності в самодіяльній хоровій капелі, народному театрі, ансамблі танцю, гуртках художньої самодіяльності при районному будинку культури. Долинській самодіяльній хоровій капелі «Верховина» та ансамблю танцю «Веселка» присвоєно почесне звання народних. Ці самодіяльні колективи неодноразово здобували першість і нагороджувалися дипломами та золотими медалями на обласних і республіканських оглядах-конкурсах, виступали в різних містах країни. Солісти капели «Верховина» М. І. Буник та М. Г. Ковток в дні декади українського мистецтва і літератури в Москві нагороджені золотою і срібною медалями, а художньому керівникові капели Ю. Б. Соловію і керівникові танцювального колективу О. О. Зібаровській присвоєно почесне звання заслуженого працівника культури УРСР. Багато молодих нафтовиків беруть участь у гуртках художньої самодіяльності на промислових підприємствах міста, у клубах нафтовиків та заводу залізобетонних виробів і конструкцій.

Частими гостями долинських трудівників є артисти Івано-Франківського драматичного театру, Гуцульського ансамблю пісні і танцю, а також митці Львова, Києва, Москви.

Великим попитом у трудящих Долини користується книга. В місті працюють районна, міська та дитяча бібліотеки. Крім цього, створено бібліотеки на промислових підприємствах, у школах.

У пошані серед нафтовиків спорт. В місті близько 5 тис. фізкультурників, які об’єднані в 19 спортивних колективів. Трудящі Долини мають можливість користуватися численними спортзалами, майданчиками, стадіонами. Розпочато будівництво стадіону нафтовиків з спортивними майданчиками і запасним футбольним полем, завершується обладнання плавального басейну на міському озері. Лише за період 1964—1968 рр. в місті підготовлено 37 спортсменів-першорозрядників і близько 5 тис.— масових розрядників. Долинські спортсмени неодноразово виходили переможцями на обласних змаганнях з багатьох видів спорту.

Оновлюються побут і звичаї трудящих нафтової Долини. Дуже люблять вони вирощувати квіти, виставки яких стали традиційними. Особливо цікавою була виставка 1968 року, присвячена 50-річчю Ленінського комсомолу. Юннати Долинської середньої школи № 1 під керівництвом учителів біології Г. В. Левчук і Г. П. Дем’янець виготовили композиції «Сто років з дня народження В. І. Леніна» та «5 славних орденів комсомолу». Тут експонувалося багато робіт учнів шкіл № 4, № 5 та інших.

В місті споруджено кілька пам’ятників: В. І. Леніну, Т. Г. Шевченку, О. М. Горькому. Ніколи не забувають долинці тих, хто віддав своє життя за свободу й незалежність Батьківщини. На вулиці Міцкевича височить пам’ятник Герою Радянського Союзу В. О. Лаврищеву. В 1967 році споруджено монумент на вшанування пам’яті чекістів, що віддали своє життя за Радянську владу. У місті височить обеліск Слави на честь воїнів-долинців, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни, партійних і радянських активістів, що полягли в боротьбі проти українських буржуазних націоналістів. У центрі Долини— братська могила 510 радянських воїнів, що загинули в боях за визволення міста і навколишніх сіл.

Соціалістичне життя змінило Долину. Вона стала містом розвинутої нафтової промисловості, містом, від якого голубі артерії пролягли до Львова, Києва, Чернівців. По газопроводу «Братерство» надходить долинський газ у братні соціалістичні країни. Виросла Долина за радянських часів: тут з’явилися нові промислові підприємства, нафтові вишки, просторі житлові будинки, школи, клуби. Як і в будь-якого міста Прикарпаття у Долини цікаве майбутнє. Незадовго вона прикраситься новими будівлями. У місті вже тепер споруджується великий будинок техніки, стануть до ладу санітарно-епідеміологічна станція, буде відкрито біохімічну лабораторію.

Під зорею Радянської влади розквітли творчі сили трудівників Долини. Вони вносять гідний вклад у будівництво нового життя.

П. С. ФЕДОРЧАК, Л. В. ЯНИЦЬКИЙ
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера Д”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 16 гостей