Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

ДРУЖБА (Журавка, Юрасівка, Хутір Михайлівський), місто, Ямпільський р-н, Сумська обл

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Аватар користувача
 
Повідомлень: 760
З нами з: 18 липня 2016, 23:24
Подякував (-ла): 191 раз.
Подякували: 108 раз.

Журавка - Дружба, Ямпільський район, Сумська область

Повідомлення surnameindex » 11 серпня 2016, 01:33

http://www.surnameindex.info/info/chern ... index.html

Журавка, Марчихино-Будинская волость
Дружба, Ямпольский район, Сумская область
Дружба, Ямпільський район, Сумська область

Михайловская церковь
1822 - священник Иван Миловидов (так же в с. Юрасовка)

Некоторые фамилии жителей с. Журавка (1843, 1905):
Безродный
Безуглый
Белик
Бовтало, Бовтала
Борботько
Бурлаш
Вихрицкий
Волков
Гончаренко
Гузей
Гуляка
Дворецкий
Деменский
Дулепка
Евдокименко
Журик
Заболотний, Заболотный
Зюзька
Ковш
Козуб
Кравцов
Краснобай
Кулябка
Лавренко
Левенец
Лисица
Мирошник
Моргало, Маргала
Нагорный
Немцов
Никитенко
Никитченок, Никитченко
Новик, Новиков
Образ
Опенько
Остапенко
Пащенко
Песоцкий
Плоцкий
Полоцкий
Постушенко
Путруня
Радоманов
Резник
Рыбалка
Сова
Степаненко
Фащук
Хабока
Цвелодуб
Черненко
Черносмага
Шаповалов
Шевцов
Шекера
Шмаргун
Яковец
Удачи в поисках!
Surname Index
http://surnameindex.info/news/

Аватар користувача
 
Повідомлень: 760
З нами з: 18 липня 2016, 23:24
Подякував (-ла): 191 раз.
Подякували: 108 раз.

ДРУЖБА (Журавка, Юрасівка, Хутір Михайлівський), місто, Ямпільський р-н, Сумська обл

Повідомлення surnameindex » 11 серпня 2016, 01:49

Юрасовка, Марчихино-Будинская волость
Дружба, Ямпольский район, Сумская область
Дружба, Ямпільський район, Сумська область

Казанская церковь
1888 - священник Иван Миловидов (он же в с. Журавка)
1898 - священник Георгий Пересвитов (Пересветов)

http://www.surnameindex.info/info/chernigov/glukhov/yurasovka/index.html
Удачи в поисках!
Surname Index
http://surnameindex.info/news/

Аватар користувача
 
Повідомлень: 2929
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 1747 раз.
Подякували: 630 раз.
Стать: Жінка

ДРУЖБА (до 1962 Хутір Михайлівський), місто, Ямпільський р-н, Сумська обл, Україна

Повідомлення АннА » 31 жовтня 2016, 17:46

ДРУЖБА (до 1962 — Хутір-Михайлівський) — місто Ямпільського р-ну Сумської обл. Залізнична ст. Хутір-Михайлівський. Розташов. на межі трьох республік колиш. СРСР — Росії, України, Білорусі. Утворене в результаті об’єднання трьох населених пунктів: Журавка, Юрасівка (засновані на поч. 2-ї пол. 17 ст.) та Хутір-Михайлівський, що вперше згадується 1855 у зв’язку з буд-вом цукроварні. Наприкінці 60-х рр. 19 ст. до м-ка Хутір-Михайлівський прокладено залізницю.
У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 під час гітлерівської окупації (1 жовт. 1941 — 5 верес. 1943) тут був концентраційний табір, у якому загинуло 17 тис. осіб. Від 1958 Хутір-Михайлівський — с-ще міськ. типу, а з 1962 отримав статус міста і перейменований на Д. У місті — пам’ятник Б.Хмельницькому.


Дружба (до 1962 Хутор Михайловский), город, Ямпольский р-н, Сумськая обл, Украина
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 2929
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 1747 раз.
Подякували: 630 раз.
Стать: Жінка

Re: Дружба (до 1962 Хутір Михайлівський), місто, Ямпільський р-н, Сумська обл, Украї

Повідомлення АннА » 06 лютого 2017, 16:55

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки
Дружба (до кінця 1962 року — Хутір-Михайлівський) — місто районного підпорядкування, розташоване за 20 км від районного центру. Залізнична станція Хутір-Михайлівський. Населення — 9,4 тис. чоловік. Міській Раді підпорядковане село Довжик.

Місто лежить на межі трьох братніх республік — РРФСР, УРСР та БРСР. Його сучасна назва уособлює споконвічну дружбу російського, українського та білоруського народів. У минулому тут було три населених пункти: Журавка, Юрасівка (засновані на початку другої половини XVII ст.) та Хутір-Михайлівський, що вперше згадується 1855 року в зв’язку із спорудженням цукроварні. Ці населені пункти знаходилися поблизу один від одного і входили до Марчихино-Будської волості Глухівського повіту Чернігівської губернії.

Становище селян напередодні реформи 1861 року було дуже тяжким. Вони відробляли панщину по 4—6 днів на тиждень. Більшість землі навколо Хутора-Михайлівського належала поміщикам. Лише один із них — цукрозаводчик Терещенко мав 1500 десятин найкращих земельних угідь. Тим часом 250 селян Журавки і Юрасівки користувалися близько 950 десятинами супісків. Після реформи 1861 року журавчани і юрасівці стали вільними, але їх економічне становище не поліпшилося. Поміщики Кочубей і Терещенко відрізали третину наділів у хліборобів. Внаслідок цього тільки в Терещенка землеволодіння збільшилося до 2282 десятин. Малоземельні селянські господарства розорювалися. їх землі скуповували куркулі. У 80-х роках XIX ст. селяни-бідняки мали на двір по 3—4 десятини малородючої землі, а куркулі-глитаї вже встигли прибрати до своїх рук по 25—35 десятин на двір. Безземелля гнало бідняків на заробітки до місцевої цукроварні.

В Хуторі-Михайлівському, крім цукроварні, працювала гуральня. В 1861 році цукроварню перебудували з вогневої на парову й поряд з цукром-піском почали виробляти рафінад (за рік близько 200 тис. пудів). Потреби підприємств вимагали нового транспортного сполучення. В кінці 60-х років до Хутора-Михайлівського прокладено вузькоколійну вітку від колії Вороніж—Зернове. З часом Хутір-Михайлівський став залізничною станцією.

На цукровому заводі в кінці XIX ст. працювало 517 робітників. Робочий день тривав 12,5 годин. За свою важку працю робітники одержували мізерну плату: чоловіки — 5, а жінки — 3 крб. на місяць. Поширеними були штрафи. Переважна більшість робітників жила в брудних бараках і пристосованих для житла сараях. Жорстока експлуатація, тяжкі умови праці й життя, політичне безправ’я штовхали робітників на шлях революційної боротьби.

В 1905 році під безпосереднім впливом політичних страйків робітників і селянського руху в центральних губерніях Росії робітники й селяни Хутора-Михайлівського піднялися на боротьбу проти поміщиків і підприємців. В ніч на 23 лютого 1905 року робітники й селяни Журавки, Юрасівки, Свеси та інших населених пунктів розгромили цукровий завод і економію Терещенка в Хуторі-Михайлівському.

Для придушення виступу з кіннотою прибули чернігівський губернатор і начальник жандармського управління. 27 лютого власті заарештували 86 журавчан. Наступного дня жандарми зігнали жителів Журавки, Чуйківки, Юрасівки й Марчихиної Буди в Хутір-Михайлівський для масової розправи, після чого 168 чоловік царські карателі віддали до суду. В 1906 році цукровий завод було відбудовано. Робочий день скоротили до 10 годин, але зарплата залишилася низькою. Робітники не припиняли боротьби. На трудящих Хутора-Михайлівського значний вплив мала Конотопська соціал-демократична організація. Нею серед робітників і селян Хутора-Михайлівського, Журавки, Юрасівки була розповсюджена, зокрема, листівка «До товаришів сільських робітників і селян», яка закликала повалити самодержавство. 17 червня 1906 року понад 300 робітників з Хутора-Михайлівського прибули до Свеси, де, об’єднавшись з трудівниками місцевих заводів і селянами, спільно провели мітинг. На ньому промовці закликали до згуртування сил та негайного виступу проти поміщиків і самодержавства. 18 січня 1907 року хутір-михайлівські робітники застрайкували. Вони вимагали зменшити кількість робочих днів до 24 на місяць при восьмигодинному робочому дні, збільшити зарплату на 10 крб., вивести козаків з населеного пункту.

В 1907 році здано в експлуатацію залізничну магістраль Москва—Київ. Вона пролягла через Хутір-Михайлівський, перетнула тут лінію Гомель—Ворожба й утворила залізничний вузол. Збільшилась кількість залізничників, серед яких чимало було революційно настроєних робітників.

У роки столипінської реакції і революційного піднесення при Хутір-Михайлівському цукровому заводі була організована лікарняна каса, через яку конотопські й глухівські більшовики провадили роботу серед місцевих робітників. Напередодні першої світової війни на заводі працювало 1960 робітників, у т. ч. 640 жінок. Місячна зарплата чоловіків становила 7—11 крб., а жінкам платили значно менше. Під час війни ще тяжче жилося сім’ям, які втратили своїх годувальників.

Охорони праці робітників та умов для їх лікування майже не було. Освіта перебувала на низькому рівні. Хутір-Михайлівський мав лише трирічну школу. Дітей навчав один учитель. У 1912 році школу закінчили тільки 2 хлопчики і 4 дівчинки. В 1913 році в ній навчалося 48 учнів, але закінчили її далеко не всі.

Звістку про повалення царизму робітники і селяни Хутора-Михайлівського, Журавки, Юрасівки зустріли з великим піднесенням. Революційну роботу тут провадили більшовики Глухівщини. Вони роз’яснювали Квітневі тези В. І. Леніна і рішення VII (Квітневої) Всеросійської конференції РСДРП (б)1 2. Агітаційну роботу вели також матроси й солдати, які приїздили сюди з фронту.

Трудящі Хутора-Михайлівського і навколишніх сіл палко вітали перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді. Залізничники станції, зібравшись на мітинг, схвалили ленінські декрети, закликали трудящих подавати всіляку допомогу Радянській владі. Та буржуазно-націоналістична Центральна рада, яка узурпувала владу на Україні, стала головною перешкодою у боротьбі трудящих за владу Рад.

В той тяжкий період на допомогу українському народу прийшов російський пролетаріат. В кінці листопада 1917 року на Україну прибув І Московський загін Червоної гвардії під командуванням А. О. Знаменського. Просуваючись на бронепоїздах з Брянська в напрямі Сум, він підтримав повстання місцевих залізничників проти Центральної ради і, після дводенного бою, 27 грудня 1917 року визволив Хутір-Михайлівський від націоналістичних «куренів смерті». Тоді ж (27.XII 1917 р.) на станції відбулися збори трудящих населеного пункту, які встановили Радянську владу, обрали Раду залізничників, що в тих умовах виконувала функції ревкому, а пізніше її склад увійшов до обраного трудівниками розширеного ревкому. Та коли червоногвардійські бронепоїзди відбули за своїм маршрутом, вороги знову захопили населений пункт. Ревком переїхав на станцію Зернове. Курсуючи на залізничних лініях, загін А. О. Знаменського вдруге 6 січня 1918 року після короткочасного бою визволив Хутір-Михайлівський. Командування загону 7 січня 1918 року повідомило: «Нині Михайлівський хутір зовсім очищено від гайдамаків».

Повернувся Хутір-Михайлівський ревком. Для охорони заводу він створив червоногвардійський загін. Була організована заводська профспілка цукровиків і переобрано завком, до якого ввійшли А. І. Євдокименко, Г. І. Сидоренко та інші робітники. Незважаючи на саботаж старих спеціалістів, ревком і завком домоглися пуску цукрового заводу.

Подаючи допомогу петроградським трудящим і Червоній Армії, робітники цукрового заводу 18 січня 1918 року відвантажили з станції Хутір-Михайлівський в Петроград і на Західний фронт 70 тис. пудів цукру. Вживалося заходів, щоб допомогти робітничим центрам хлібом.

Але радянське будівництво в Хуторі-Михайлівському було перерване вторгненням австро-німецьких військ, які в квітні 1918 року окупували населений пункт. Вони забрали продукцію цукрового заводу, відновили владу поміщиків і капіталістів, запровадили режим кривавого терору.

Трудящі, очолені комуністами повітового центру, піднялися на боротьбу проти ворога. В районі Хутора-Михайлівського діяли партизанські загони чисельністю близько 1000 чоловік, які завдавали відчутних ударів окупантам. На початку серпня 1918 року партизанський загін під командуванням В. Н. Боженка визволив Хутір-Михайлівський, але під натиском переважаючих сил ворога залишив його. Значних втрат кайзерівським окупантам партизани завдали 14—15 жовтня 1918 року.

19 листопада 1918 року частини Червоної Армії вигнали окупантів з Хутора-Михайлівського. Трудящі обрали Юрасівську сільську Раду, якій були підпорядковані Хутір-Михайлівський і Журавка. Ревком передав свої повноваження сільраді. На початку 1919 року в Хуторі-Михайлівському створено партосередок у складі 2 комуністів і 14 співчуваючих, комбід. Згодом партосередок обрав бюро, яке постійно знаходилось на станції Хутір-Михайлівський. До бюро ввійшли П. М. Петрун, І. О. Валуй та інші. 1920 року створено КНС, а в 1922 році — комсомольську організацію з 7 чоловік, чисельність якої швидко зростала. 1923 року в Хуторі-Михайлівському вже налічувалось 60 комсомольців.

Під керівництвом партійної організації почалася відбудова господарства. Головну увагу комуністи приділили залізничному вузлу і цукровому заводу. 2 січня 1923 року завод став до ладу. За сезон 1923—24 рр. було вироблено 270 468 цнт цукру. Налагодилась робота залізничного вузла.

Під час ленінського призову партійна організація зросла на 30 чоловік, у т. ч. було прийнято 27 робітників. У 1925—26 рр. здійснена реконструкція цукрового заводу. Вже у 1926 році він виробив 3347 тис. пудів цукру і перевищив випуск продукції 1912 року на півмільйона пудів. Продуктивність праці збільшилась у два рази. На підприємстві разом з сезонниками тоді працювало 2858 робітників. Вплив і чисельність партійної організації з року в рік зростали. Якщо в 1925 році на заводі було 95 комуністів, то в 1926 році стало 125 членів і кандидатів у члени партії. На партзборах і партбюро систематично розглядались питання про виробничу діяльність залізничного вузла, заводу, роботу завкому, КНС, комітету ЛКСМУ, робітничого кооперативу. Значну роботу партійна організація і комсомол провадили серед селян Журавки і Юрасівки та комітету жінок. Було створено агітколектив, З політшколи, в яких навчались робітники і селяни. Робітники допомагали сільському активу в боротьбі проти куркулів, ремонтували плуги і сівалки біднякам та середнякам.

У 1926 році в Хуторі-Михайлівському проживало 2428 чоловік. Згідно з рішенням Глухівського окрвиконкому 2 жовтня 1926 року центр Юрасівської сільради перенесено в Хутір-Михайлівський і сільську Раду перейменовано на Михайлівську, яка ввійшла до Ямпільського району.

Розвивались освіта, культура. Для дітей робітників та службовців залізничного вузла в 1919 році відкрито 4-річну школу. В 1925 році названу школу Хутора-Михайлівського перетворено в семирічку. Ще в 1921 році збудовано клуб для робітників цукрового заводу. При ньому працювали бібліотека, в якій у 1926 році налічувалось 6544 книги, 4 гуртки художньої самодіяльності. На заводі було 11 червоних кутків. Діяли залізничний і заводський медпункти.

З ентузіазмом зустріли трудящі Хутора-Михайлівського Директиви XV з’їзду ВКП(б) про перший п’ятирічний план. Робітники залізничного вузла й заводу широко розгорнули соціалістичне змагання за дострокове виконання п’ятирічки. Тільки на рафінадному заводі в 1929—30 рр. у соціалістичне змагання включились 48 бригад, які налічували 700 чоловік. За 1929 рік продуктивність праці тут зросла на 11,3 проц., а виробничі затрати на одиницю продукції зменшились на 22,3 проц. В числі ударників були слюсар заводу М. Т. Матосов, рубачка цукру О. А. Макарцева, токар І. О. Дворниченко.

Після XV з’їзду ВКП(б) партія спрямувала трудящих на шлях масової соціалістичної перебудови сільського господарства. В селах, підпорядкованих Михайлівській сільраді, у 1929—30 рр. організовано колгоспи «Нове життя», ім. Т. Г. Шевченка, ім. XV партз’їзду. Це були невеликі господарства, вони користувалися 2 тис. га орної землі та 50 га луків. В їх економічному зміцненні дійову допомогу подавали колективи заводу і залізничного вузла. Робітники в 1930 році відремонтували 3 молотарки, 20 сівалок, 40 плугів, допомагали збирати врожай. Комуністи і комсомольці спрямовували актив колгоспів на боротьбу з куркульськими елементами, які гальмували проведення хлібозаготівель.

У 1935 році на залізничному вузлі, заводі широкого розвитку набув стахановський рух. Робітники залізничного депо, станції, служби колії подавали приклад у соціалістичному змаганні. На цукровому заводі проводились наради стахановців, широко висвітлювався передовий досвід їх роботи. В перших лавах стахановців 1935—1939 рр. йшли токар І. Я. Дегтярьов, варник рафінаду І. С. Павленко, цехові майстри К. Ю. Полевичек, О. Т. Кашук та інші. Для робітників заводу організували школу техмінімуму. В 1940 році у 10 разів проти 1913 року зріс вантажообіг Хутір-Михайлівського залізничного вузла.

Широкого розмаху набрали соціалістичне змагання й ударництво в сільськогосподарських артілях ім. XV партз’їзду, «Нове життя», ім. Т. Г. Шевченка. Найбільше відзначилися в праці стахановці-коноплярі й тваринники колгоспних ферм.

У населеному пункті працювали лікарня на 35 ліжок, медпункт, амбулаторія.

За довоєнні п’ятирічки ще ширшого розвитку набули освіта, культура. В 1934 році почала працювати семирічна школа в Журавці. В Хуторі-Михайлівському 1930 року були організовані вечірня школа та курси підготовки робітників до вузів, працювало 5 гуртків лікнепу (1924—1930 рр.). 1935 року на базі семирічки відкрито середню школу. Перед Великою Вітчизняною війною в 3-х населених пунктах було понад 30 учителів, навчалось 900 дітей робітників і колгоспників. У 1938 році побудували клуб залізничників на 350 місць й при ньому відкрили бібліотеку з фондом 10 тис. книг.

Мирну працю перервав віроломний напад гітлерівської Німеччини. 650 жителів села пішли на фронт і мужньо боронили Батьківщину. Незважаючи на безперервне бомбардування, залізничний вузол і цукровий завод продовжували ритмічно працювати. Населення Хутора-Михайлівського копало траншеї, протитанкові рови, окопи на підступах до населеного пункту. Коли фронт наблизився, цінне устаткування евакуювали в глибокий тил.

1 жовтня 1941 року німецько-фашистські загарбники окупували Хутір-Михайлівський. Гітлерівці організували тут концентраційний табір, де закатували понад 17 тис. радянських людей, а близько 800 чоловік спалили в приміщенні заводського клубу. Жертвами кривавого терору стали комуністи Журавки С. І. Гома, М. П. Білик, спеціалісти цукрового заводу К. Ю. Полевичка, О. Т. Кашук, П. М. Немцев та багато інших. По-звірячому були вбиті за зв’язок з партизанами Н. С. Безуглий з дружиною і сином, І. Л. Горталов, М. С. Гуляко, вчителька В. Т. Павленко, а її матір гітлерівці спалили живцем.

Та ніякі звірства фашистів не могли зламати волю трудящих. Під керівництвом Ямпільського підпільного райкому партії розгорнулась боротьба в тилу ворога. 25 жителів Хутора-Михайлівського пішли в партизанські загони. Зокрема учасниками загону «За Родину» стали жителі селища комуністи І. Є. Ігнащенко, М. С. Особливець, П. Д. Кузенков, М. Т. Гузій, Т. А. Рудницький з дружиною і сином та інші.

Незабаром фашисти відчули силу партизанських ударів. Так, в ніч з 20 на 21 лютого 1942 року партизани розгромили німецький гарнізон в Хуторі-Михайлівському й заволоділи селищем. Вони знищили склад гумових шин, вивели з ладу устаткування залізничного вузла, роздали населенню весь хліб, що був призначений для вивезення в Німеччину, захопили значні воєнні трофеї і відійшли в ліси. Під час літніх боїв 1943 року партизани в районі Хутора-Михайлівського пустили під укіс ворожий ешелон з технікою та вивели з ладу ділянку залізниці.

5 вересня 1943 року частини 149-ї стрілецької дивізії під командуванням полковника А. А. Орлова визволили Хутір-Михайлівський від німецько-фашистських загарбників.

За час окупації гітлерівці завдали селищу матеріальної шкоди на суму 50 мли. крб. Вони спалили 200 будинків, зруйнували паровозне депо, електростанцію, амбулаторію, клуби та інші громадські споруди.

Відразу після визволення почалася відбудова. Відновили роботу партійні, комсомольські та профспілкові організації, сільрада. Основні зусилля трудівників комуністи спрямували на відродження зруйнованого залізничного вузла, заводу, жител. Найпершими запрацювали залізнична станція і служба колії. Вони безперебійно обслуговували військові та господарські перевезення. З Російської Федерації сюди надходили будівельні матеріали, метал, промислові й продовольчі товари. При братній допомозі російських трудящих, держави хутір-михайлівці поступово відновлювали господарство, житловий фонд.

9 травня 1945 року настав довгожданий День Перемоги над гітлерівською Німеччиною. В цю перемогу над лютим ворогом внесли свій вклад і хутір-михайлівці. З 700 місцевих жителів, які в складі частин Червоної Армії і партизанських загонів вели боротьбу проти гітлерівців. 250 чоловік загинуло смертю хоробрих, 450 воїнів і партизанів нагороджено орденами і медалями СРСР. Повернулися фронтовики, збільшився загін трудівників.

У 1945 році завершено відбудову депо та будинку служби дистанції колії і пункту технічного огляду вагонів. Багато зусиль і вміння доклали робітники, відбудовуючи цукровий завод. Душею і організатором цієї справи виступила партійна організація. Восени 1947 року заводський гудок сповістив про початок виробничого сезону. В 1948 році почали працювати електростанція і вокзал. Під кінець 1949 року в основному закінчилася відбудова господарства, в т. ч. й колгоспів Хутора-Михайлівського.

В 1950 році всі три колгоспи об’єдналися в один — ім. М. Ф. Ватутіна. Він мав у користуванні 1900 га орної землі та 50 га луків. Місцеві підприємства, робітники допомогали колгоспу ремонтувати жатки, збирати врожай.

Великою подією в житті українського, російського та інших народів країни було свято 300-річчя возз’єднання України з Росією. Відзначаючи цю історичну дату, місцеві трудові колективи в 1954 році на станції Хутір-Михайлівський спорудили й урочисто відкрили пам’ятник видатному державному діячеві і полководцю Богдану Хмельницькому, з ім’ям якого зв’язане возз’єднання України з Росією.

З 1958 року Хутір-Михайлівський — селище міського типу Ямпільського району. Більше відпускалося бюджетних коштів. Ця обставина позитивно позначилася на дальшому розвитку селища, місцевої промисловості.

На повну потужність працював залізничний вузол. Цукровий завод освоїв випуск високоякісної продукції. Його рафінад користувався великим попитом. Широкого розмаху на заводі набув рух раціоналізаторів. До початку роботи XXII з’їзду КПРС раціоналізатори подали і впровадили у виробництво 134 пропозиції з економічним ефектом 73 тис. крб. на рік. Заслуженою повагою користуються заводські умільці І. А. Повашевич, комуністи Г. А. Волков, А. Ф. Кубрак та інші. Раціоналізатори В. Н. Кандиба, І. О. Нижник створили наливні бункери пресів для дрібної цукрової крупки, які експонувались на ВДНГ у Москві. В лютому 1962 року пущено нову теплову електростанцію потужністю 4 тис. кіловат.

З кожним роком селище зростало. В кінці 1962 року воно переведене в розряд міст районного підпорядкування. 30 грудня 1962 року Хутір-Михайлівський перейменовано в Дружбу і підпорядковано Середино-Будському району.

Дружбівці з ентузіазмом трудилися, розвиваючи господарство рідного міста. Ширився рух за комуністичну працю. Президія Верховної Ради GPCP у 1966 році за досягнення в розвитку цукрової промисловості 17 працівників рафінадного заводу нагородила орденами й медалями. Серед них О. А. Макарцева удостоєна ордена Леніна.

В ювілейному 1967 році на заводі встановлена автоматична лінія пакування рафінаду та галерея транспортування пакунків. Було впроваджено 15 раціоналізаторських пропозицій, що дало економічний ефект на суму 20 тис. крб. Почесного звання комуністичних удостоїлися того року 38 бригад і 2 дільниці, а 148 робітникам присвоєно звання ударників комуністичної праці.

Перед 50-річчям Радянської влади станція Хутір-Михайлівський прийняла перші електровози. Введена була в дію маршрутно-релейна централізація, що дозволила збільшити пропускну спроможність поїздів, скоротити простої вагонів на 5,9 проц. У ювілейному році 37 бригадам вузла присвоєно звання комуністичних, 135 залізничникам — звання ударника комуністичної праці.

В місті є автобаза, яка забезпечує автотранспортом підприємства і населення. 40 працівників автобази — ударники комуністичної праці.

Новими успіхами в господарському і культурному будівництві відзначили трудящі міста великий ювілей — 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Колектив рафінадного заводу достроково виконав свої планові завдання.

16 його бригад завершили восьму п’ятирічку в червні 1970 року. Понад план було вироблено майже 16 тис. цнт рафінаду. За п’ятирічку цукровики застосували 415 раціоналізаторських пропозицій, що дало економічний ефект на суму 210 тис. крб. За високі показники в ювілейному соціалістичному змаганні комуністка А. Д. Дубовикова удостоєна ордена Леніна, А. М. Швець — ордена Жовтневої Революції. 216 працівників заводу нагороджені медалями «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». Колектив станції Хутір-Михайлівський восьму п’ятирічку виконав щодо перевезення вантажів на 125 процентів.

За останні роки значно зміцніла економіка колгоспу ім. М. Ф. Ватутіна. Господарство має 13 тракторів, 8 автомашин, 4 зернозбиральних комбайни. Порівняно з 1939—1940 рр. на 40 проц. підвищилась урожайність сільськогосподарських культур. Значно зросли надої молока, доходи, неподільні фонди. Колгоспники Н. П. Крещик, В. П. Остапенко, Т. І. Фриза та інші за досягнуті успіхи відзначені урядовими нагородами.

Керуючись настановами історичного XXIV з’їзду КПРС, трудящі міста самовіддано працюють над виконанням і перевиконанням планів дев’ятої п’ятирічки.

Добре в 1972 році розпочав другий рік дев’ятої п’ятирічки колектив Хутір-Михайлівської дистанції колії. На залізничному вузлі попереду в соціалістичному змаганні йде бригада, яку очолює Герой Соціалістичної Праці С. П. Дзюба. Цьому трудовому колективу в 1972 році присвоєно перше місце й перехідний Червоний прапор дистанції. Високопродуктивно працюють монтери колії М. П. Хоменко та В. Г. Московко.

Значних успіхів у підвищенні продуктивності праці, змагаючись із залізничниками Брянського і Гомельського відділків, добився колектив станції Хутір-Михайлівський. Йому в 1972 році після підведення підсумків двічі присуджувався перехідний Червоний прапор Конотопського відділку залізниці. Зміна маневрового диспетчера комуніста С. О. Котова, що виступила на Хутір-Михайлівській станції з патріотичною ініціативою — ознаменувати кожний день ювілейної вахти ударною працею — 6 грудня 1972 року рапортувала про успішне виконання своїх підвищених зобов’язань. Цей трудовий колектив відправив понад план 28 400 тонн народногосподарських вантажів: на 8400 тонн більше від взятого зобов’язання.

Рафінадний завод достроково виконав річний план 1972 року щодо реалізації продукції. За успіхи, досягнуті в міжобласному соціалістичному змаганні з цукровиками Курської області на честь 50-річчя утворення Союзу РСР, начальник сиропно-кристалізаційного цеху дружбівського заводу А. Ф. Кубрак нагороджений почесною грамотою Курського обкому КПРС, облвиконкому та облпрофради.

В передювілейному змаганні мали досягнення й трудівники колгоспу ім. Ватутіна. Свинарки К. Д. Пеклич і М. П. Шостак одержали більш як по 18 поросят від свиноматки. На 1 грудня 1972 року вироблено понад 45 цнт м’яса на 100 га сільгоспугідь та на 116,3 проц. колгосп виконав річний державний план продажу вовни.

Розквітає життя трудящих міста Дружби в братній сім’ї народів. Тут стало традицією у весняні погожі дні відзначати День дружби. На свято прибувають посланці трьох братніх республік — РРФСР, УРСР, БРСР. Цього радісного дня представники народів-братів діляться передовим досвідом і планами на майбутнє. Мовами братніх народів лунають привітання, пісні. Свято дружби в місті — один з багатьох яскравих прикладів щастя, здобутого в спільній боротьбі всіх народів Радянського Союзу.

Важливу роль у житті міста відіграє Дружбівська (з 1966 р. Ямпільського району) міська Рада депутатів трудящих, у якій 50 народних обранців, у т. ч. 25 комуністів. Так, у 1971 році для розвитку народного господарства (в т. ч. комунально-житлового) з бюджету міськради використано 46,5 тис. крб. і на соціально-культурні заходи — 481,3 тис. крб., у т. ч. для освіти 297,0 і охорони здоров’я 173,7 тис. крб. Міськрада має 9 постійних комісій та залучає до роботи численний її актив. Значну роботу провадять комісії благоустрою, освіти й культури.

Жителів обслуговують 2 лікарні, поліклініка, 3 медпункти, аптека. Є пологове відділення. В місті працюють 15 лікарів і 90 осіб середнього медичного персоналу.

В Дружбі є 17 магазинів, 20 ларків, 4 їдальні, ресторан, хлібозавод, павільйон побутового обслуговування.

Великого значення надається освіті. Місто має 5 шкіл: 2 середні, робітничої молоді, восьмирічну, початкову, в яких навчається понад 2 тис. учнів. 150 дружбівців вчаться у вузах і технікумах країни. В 1965 році в місті відкрито музичну школу. Вчительський колектив Дружби налічує 100 чоловік.

Осередками культурно-освітньої роботи є 2 клуби, при яких працюють гуртки художньої самодіяльності, широкоекранний кінотеатр на 450 місць, 14 червоних кутків, 7 бібліотек з книжковим фондом близько 70 тис. томів, якими користується понад 2 тис. читачів.

Широко розгорнута лекційна пропаганда. Лекторська група міського відділення товариства «Знання» налічує 70 чоловік. Жителі Дружби щорічно передплачують понад 13 тис. газет і журналів.

Кожна сім’я одержує їх в середньому 4—5 примірників.

У місті встановлено два пам’ятники В. І. Леніну: один — у центрі, другий — на території Дружбівського рафінадного заводу.

Трудящі спорудили меморіал загиблим борцям за встановлення Радянської влади в Хуторі-Михайлівському. На пам’ятнику викарбували слова: «Борцям за справу революції від вдячних громадян м. Дружби, листопад 1967».

Політичне життя, економічне й культурне будівництво спрямовують 18 партійних організацій міста, які об’єднують 503 комуністи. Активними їх помічниками є 539 членів ВЛКСМ, об’єднаних у 12 комсомольських організаціях.

Уродженцем міста є академік АН УРСР, доктор технічних наук, професор І. Т. Швець.

Натхнені історичними рішеннями XXIV з’їзду КПРС, трудящі Дружби борються за виконання планів комуністичного будівництва.
Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера Д

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: Bing [Bot], Google [Bot]