Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

До́вге, село, Іршавський район, Закарпатська область, Україна

У цьому селі/Цим селом/Це село

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим селом
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Аватар користувача
 
Повідомлень: 2919
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 1738 раз.
Подякували: 628 раз.
Стать: Жінка

До́вге, село, Іршавський район, Закарпатська область, Україна

Повідомлення АннА » 04 листопада 2016, 11:25

Зображення
ДОВГЕ — село Іршавського р-ну Закарп. обл. Розташов. в долині р. Боржава (прит. Тиси, бас. Дунаю). В центрі села сходяться шляхи з Іршави, Сваляви, Хуста. Нас. 6790 осіб (2001). Засвідчене 1383 під назвою Hozyomezen, Hozyumezov, що є угор. пер. укр. назви (гіпотетично — Довгоє Поле, Довгополе). У 14—15 ст. — центр пн.-марамороських володінь (Довжанської домінії) феодалів Долгаїв (угор. Dolhai, тобто «Довжанський»), які від назви села утворили собі прізвище.
1418 в Д. були 23 кріпацьких г-ва, 2 шляхетських будинки, рус. дерев’яна церква, млин на р. Свинка, митниця. Селяни сповідували православ’я. Сім’я Долгаїв перейшла в католицизм і змадяризувалася. Спочатку Д. й навколишні села входили до комітату Берег, але 1454 на прохання Долгаїв угор. король Ласло (Владислав) V приєднав їх землі до комітату Мараморош. 1460 угор. король Матяш Гуньяді дозволив Амброзієві Долгаєві вимурувати в Д. кам’яний замок. Невдовзі Долгаї потрапили в немилість і 1474 замок був зруйнований. Від нього залишилася лише каплиця, яку у 18 ст. перебудовано в кальвіністську церкву (див. Протестантизм).
У кін. 17 або на поч. 18 ст. Д. й околиця перейшли у володіння угор. графів Телекі, осн. маєтки котрих були в Трансільванії (істор. обл. на пн. зх. Румунії). Протягом 1712—74 графи Телекі спорудили в Д. архіт. комплекс: палац, обнесений прямокутним оборонним муром з бійницями; на кутах муру розміщено чотири вежі; у пд. ч. муру — ще одну вежу. Під палацом збереглися залишки давнішої споруди — можливо, шляхетського будинку 15 ст. У дворі садиби розбито невеликий парк. Госп. будинки 18 ст. винесено за межі оборонного муру.
Біля Д. 7 черв. 1703 відбулася перша битва повсталих проти габсбурзького панування куруців — учасників визвол. антиавстрійс. руху, який згодом очолив Ференц II Ракоці.
У 18 ст. у Д. працювали поміщицькі підпр-ва — ткацький цех, папірня, перевезена після 1772 з с. Лисичеве (нині село Іршавського р-ну), філіграні на продукції якої зі словом «Dolha» засвідчуються навіть у 1841.
У Д. протягом 1811—24 жив укр. поет, учений, філософ В.Довгович (1783—1849), який за назвою села модифікував своє родинне прізв. Довганич.
У 19 ст. у Д. розвивається пром-сть. 1850 на місц. руді почав діяти з-д «Гамора», який виробляв чавунні груби, плити, ліжка, казани, дрібне с.-г. знаряддя, скоб’яні вироби, які реалізовувалися на внутр. і зовн. ринках. До нього проведено канал з р. Боржава. На з-ді, крім тутешніх українців, працювали німці (переважно вихідці з Австрії) та словаки. Після екон. кризи 30-х рр. 20 ст. він перестав існувати.
В кін. 19 ст. побудовано лісопильний з-д, який існує й донині. Вузькоколійну залізницю Берегове—Кушниця (нині село Іршавського р-ну), яка проходить через Д., прокладено 1906.
У селі в 19 — поч. 20 ст., крім українців, проживали: невелика кількість угорців (переважно це були працівники держ. установ та ремісники), помітна кількість євреїв (гол. чин. ремісники та торгівці, небагато хліборобів), кілька родин румунів (виробники дерев’яних корит, ночов, ложок), які переселилися в Д. наприкінці 19 ст. 1911 споруджено нову греко-катол. церкву, в якій, крім греко-католиків, молилися й римо-католики.
У роки Першої світової війни багато жителів мобілізовано до австро-угор. армії, чимало з них загинуло на сх. та італ. фронтах. Після розпаду Австро-Угорщини делегати від Д. брали участь у Всезакарпатському з’їзді в Хусті. 21 січ. 1919 (див. Закарпатські всенародні збори 1919) вони голосували за приєднання Закарпатської України до України. 22 берез. 1919 в селі встановлено владу Угор. рад. республіки. В квіт. 1920 село зайняли війська Румунії. Влітку 1920 як частина Підкарпатської Русі Д. увійшло до складу Чехословаччини.
У чехословац. період працю-вали семирічна держ. (т. зв. нар.) шк. для дітей-русинів, чеська шк., а також держ. (нар.) госп. шк. Діяли просвітницькі орг-ції «Просвіта» та Общество імені О.Духновича. На поч. 1930-х рр. адм. Довжанський округ було розформовано, більшу частину його тер. віднесено до складу Іршавського округу.
У Д. були на еміграції дочка І.Франка Г.Ключко та поетеса й педагог М.Підгірянка (псевдонім Марії Домбровської), які після угор. окупації змушені були покинути Підкарпаття.
У той день, коли в Хусті було проголошено незалежність Карпатської України, — 15 березня 1939 — Д. окупувала гортистська Угорщина. «Просвіту» було заборонено. Багато молоді в перші часи окупації втекло до СРСР (дехто з них пізніше вступив у 1-й Чехословац. корпус ген. Л.Свободи). Чоловіків і юнаків було мобілізовано до армії на сх. фронт. Чимало їх здалися в рад. полон і пізніше вступили до лав 1-го Чехословац. корпусу. На пн. від села побудовано військ. казарми.
24 жовтня 1944 Д. звільнено військ. частинами Четвертого Українського фронту Червоної армії (див. Радянська армія).
У селі встановлено рад. владу в формі нар. к-ту, після возз’єднання Закарп. України з УРСР перетвореного на сільраду. 1947 більшість словаків переселилися до Чехословаччини.
1948—49 організовано колгосп, але більшість селян подалася на лісорозробки та лісоз-д, що відновив роботу. 1949 введено в дію дільничу лікарню та амбулаторію, 1954 — туберкульозний диспансер районного значення та лікарню-санаторій обласного значення для хворих на туберкульоз кісток. З 1946 працює сільс. б-ка. 1945/46 навч. рік почався в семирічній шк., яка 1948 переросла в десятирічну серед. шк. Нині в Д. працюють дванадцятирічна й восьмирічна школи. 1993 відкрито приватний Довжанський вищий економічний коледж ім. В.Якуба.
Місц. ансамбль пісні й танцю «Боржава», який організував заслужений діяч мист-в України М.Машкін (1926—71), відомий за межами Закарп. обл. У 1990-х рр. побудовано новий катол. костел, 2003 освячено нову греко-катол. церкву.
Архіт. пам’ятки: палац (18 ст.); пам’ятник на честь першої битви визвол. війни угор. народу 1703—11 (1902); пам’ятний хрест жителям села, загиблим на фронтах I світ. війни; пам’ятник жителям села, які загинули під час II світ. війни.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 2919
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 1738 раз.
Подякували: 628 раз.
Стать: Жінка

Re: До́вге, село, Іршавський район, Закарпатська область, Україна

Повідомлення АннА » 07 лютого 2017, 11:39

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки
Довге — село, центр сільської Ради, лежить у долині річки Боржави, за 28 кілометрів від районного центру. Через Довге проходить вузькоколійна залізниця Берегове—Кушниця та шосейні шляхи до Іршави, Сваляви і Хуста. Населення — 6680 чоловік.

Довге засноване наприкінці XIII—початку XIV століття. Вперше село згадується в письмових джерелах 1383 року під назвою «Долга». У 1417 році за тогочасних власників Довгого — феодалів Довгаїв, у селі було збудовано замок та дерев’яну церкву, тут налічувалось 23 кріпацькі господарства. Село адміністративно підпорядковувалось спочатку Березькій, а з 1454 року — Мармароській жупі. В період визвольної війни угорського народу 1703—1711 рр. під Довгим 7 червня 1703 року відбулася битва повстанців-куруців, в числі яких були і жителі села, проти військ Габсбургів. Та сили були нерівними і повстанці зазнали поразки. На братській могилі загиблих куруців у 1908 році було споруджено пам’ятник з викарбуваним написом: «За вітчизну і свободу».

З 1711 року Довге переходить у власність графів Телекі. У центрі села був збудований укріплений поміщицький палац, обведений міцними стінами з наріжними баштами.

Навколо палацу, поза мурами, тулились убогі халупи кріпаків, підданих графа. Селяни змушені були відробляти непосильну панщину, виконувати на користь поміщика ряд повинностей. Так, у 50-х роках XVIII століття вони повинні були щотижня три дні ходити на панщину, утримувати графську худобу, виконувати гужову повинність, розширювати графські посівні площі, викорчовуючи чагарі тощо. Тяжке становище селян погіршувалося внаслідок безземелля — майже вся земля в околицях Довгого належала графу Телекі. До того ж і земля навколо села була малородючою. Так, у 1767 році по всьому довжанському маєтку було зібрано озимого жита тільки 19 кобликів, ярого жита — 8, гречки — 10, а кукурудзи — всього 4 коблики.

Майже не поліпшилось становище селян і після урбаріальної реформи Марії-Терезії, проведеної в інтересах поміщиків. У другій половині XVIII століття, з розкладом феодально-кріпосницьких відносин, в селі з’являються поміщицькі промислові підприємства, що працювали для ринку. Уже в 1751 році в Довгому випалювали вапно, виготовляли на продаж покрівельний матеріал, дещо згодом стала діяти паперова фабрика, переведена з с. Лисичева. Пожвавлюються також і домашні промисли, зокрема ткацтво. У селі була створена ткацька майстерня, де перероблялись коноплі і льон, що вирощувались у маєтках графа. В одному з листів до економа граф Телекі наполягав, щоб селяни сіяли якнайбільше конопель, бо це дає йому дуже високі прибутки.

Скасування кріпацтва в 1848 році майже не поліпшило становища селян. Хоч вони і стали особисто вільними, та земля і надалі залишалась власністю графів Телекі. Основна селянська маса, як і до звільнення, повинна була виконувати повинності за користування лісами і пасовиськами.

У 1850 році в Довгому став діяти залізоробний завод «Гамора». Вже в 1854 році тут було пущено в дію доменну піч висотою 28 метрів, розраховану на 14 тис. цнт металу. Залізну руду для заводу добували в самому Довгому, Білках, Лисичеві та в Хусті. Продукція підприємства — чавунні плити, грубки, дрібні сільськогосподарські знаряддя та скоб’яні вироби — продавалась не тільки на внутрішньому ринку, а й експортувалась за кордон. У другій половині XIX століття на заводі працювало 156 робітників, у 1900 році — вже понад 300 робітників.

Наприкінці XIX століття в Довгому був споруджений лісопильний завод; у 1908 році тут та на лісорозробках працювало понад 400 робітників. На 1911 рік підприємство випускало щорічно 10 тис. вагонів деревини, в зв’язку з чим власники заводу порушили перед урядом питання про будівництво залізниці Довге—Хуст. Проте перша світова війна перешкодила її прокладенню.

З виникненням промислових підприємств неухильно зростала чисельність населення Довгого. Якщо в 1837 році тут налічувалось 900 жителів, у 1861—2030, то в 1900 році — 2846, а в 1910-3524 жителі.

Разом з тим зростало і саме село. Наприкінці XIX століття через село пройшла шосейна дорога, а в 1906 році — залізниця Берегове—Кушниця, на будівництві якої за мізерну платню стали працювати і безробітні Довгого.

Важким було і становище робітників залізоробного та лісопильного заводів. Всі трудомісткі роботи на заводі виконувались вручну, була відсутньою хоч якась охорона праці. При поденній оплаті праці робочий час залежав від примх графа та акціонерного товариства. Середня денна зарплата робітника залізоробного заводу становила всього 50 крейцерів, яких ледве вистачало на прожиття.

Трудящі Довгого страждали не тільки від соціально-економічного гніту, а й від темряви та неуцтва. Населення Довгого майже поголовно було неписьменним. Тільки в 1871 році тут було відкрито церковну початкову школу, де один учитель навчав грамоті українською мовою переважно дітей заможних батьків. На 1878 рік в селі було 260 дітей шкільного віку, проте школу відвідувало тільки 68 5 6. Не поліпшилось становище і в майбутньому; навпаки, 1907 року навчання в школі проводилося вже не українською, а угорською мовою.

Занедбаною була і справа охорони здоров’я. На весь Довжанський округ був тільки один лікар, який здійснював медичну допомогу за платню. В селі часто спалахували інфекційні хвороби, від яких помирало немало жителів.

В пошуках кращої долі чимало жителів села виїхало до СІЛА, Канади та країн Європи. На початку XX століття щорічно емігрувало понад 60 чоловік. Проте ні-чого, крім гіркоти, не знаходили вони і в еміграції.

Тяжкий соціальний, політичний та національний гніт піднімав трудящих села на революційну боротьбу.

З кінця XIX — початку XX століття в революційний рух трудящих Закарпаття включаються і робітники залізоробного та лісопильного заводів Довгого. Під впливом революційного руху пролетаріату Росії та угорських робітників трудівники села ведуть наполегливу боротьбу за свої економічні та політичні права.

Так, 24 листопада 1908 року з вимогою підвищити заробітну плату на 1 крону від кожного кубометра розпиляної деревини виступило 400 робітників лісопильного заводу. Організований страйк примусив деревообробне акціонерне товариство піти на поступки — заробітну плату було підвищено на 50 крейцерів. Тільки після цього страйкарі приступили до роботи.

В роки першої світової війни трудящі села зазнали багато горя. Численні реквізиції та військові позики погіршували і без того важке становище трудівників.

Трудящі Довгого палко відгукнулися на революційні події в Росії. Делегати села Іван Батьо, Іван Кополович, Іван Довга та Іван Meлень на Всезакарпатському з’їзді, що відбувся 21 січня 1919 року у м. Хусті, разом з іншими делегатами вимагали возз’єднання Закарпаття з Україною «без панів і попів».

Рішучі виступи трудящих викликали справжню паніку серед панівних класів. Ось що писали довжанський піп та урядовці у своєму проханні від 29 січня 1919 року на ім’я губернатора Руської Крайни: «Частина русинського населення с. Довгого і околиці, яка безперечно дотримується комуністичного, вірніше більшовицького напрямку, вже давно, але особливо з 21 числа ц. м. виявляє таку свавільну, ніяких законів не визнаючу поведінку, з якої безумовно і цілком обгрунтовано варто зробити висновок, що скоро ми можемо бути піддані знущанням і грабуванням з боку безвідповідальної юрби». Далі вони змальовували картину «розгулу черні та її вождів», які «заповнюють свій час виключно лише політикою», виступають проти окружного начальства, нотаря, чиновників і навіть «таємно обрали» на ці посади людей з свого «середовища». Перелякані піп і урядовці благали надіслати в район загін «чужих солдатів». Показово, що начальник Довжанського округу супроводив цю петицію висновком: «Правоту і необхідність вищезгаданої просьби підтверджую».

22-го березня 1919 року в Довгому була встановлена Радянська влада. Вся повнота влади в селі і окрузі перейшла до рук політичного уповноваженого, призначеного Мармароським жупним директоріумом. Трудове населення села радісно вітало встановлення народної влади. 10 квітня 1919 року в селі проходили вибори до місцевої Ради робітників і селян. Трудящі вперше взяли участь у виборах. 334 виборці, з них 40 жінок, віддали свої голоси за кращих людей села. До Довжанської сільської Ради робітників та селян було обрано 35 чоловік.

12 квітня 1919 року уповноваженими дев’ятьох сіл Довжанського району була обрана районна Рада робітників і селян в складі 19 депутатів. Від Довгого до складу районної Ради були обрані Іван Мелень, Іван Якуб, Федір Ловга, Іван Лані та інші. Було створено виконавчий комітет районної Ради робітників і селян у складі 6 чоловік.

Новостворені органи державної влади села зразу ж приступили до здійснення ряду заходів в інтересах трудящих—націоналізації промислових підприємств, впорядкування земельного питання тощо. Однак провести їх в життя не вдалося — в кінці квітня 1919 року Довге було окуповане військами боярської Румунії. Влітку 1920 року їх замінили чехословацькі окупаційні війська.

В складі Чехословацької буржуазної республіки трудящі користувалися деякими правами буржуазної демократії. Проте вони і далі зазнавали соціально-економічного, політичного та національного гніту.

Трудящі Довгого все тісніше згуртовувалися для боротьби проти експлуататорів. Місцева партійна організація Міжнародної соціалістичної партії (МСП) була створена в селі весною 1920 року. З створенням КПЧ та її крайового комітету в травні 1921 року революційна боротьба набуває більш організованого характеру. В Довгому вже в 1921 році поширювалась комуністична література, проводилась комуністична агітація.

Трудове селянство з перших днів чехословацького панування повело боротьбу за землю. В липні 1921 року селяни захопили пасовиська графа Текелі. Надісланий каральний загін жандармів не міг відновити «порядку». Тоді Мукачівське жупне управління розквартирувало військову частину на тривалий період за рахунок населення.

Рішуче виступали за свої права і робітники Довгого; 24 вересня 1920 року застрайкувало 300 робітників залізоробного заводу. Страйк закінчився укладенням колективного договору.

2 жовтня 1922 року в Довгому відбулися збори робітників і селян, на яких було створено профспілку сільськогосподарських робітників та робітників лісу.

Трудове населення села йшло за комуністами, які вели послідовну боротьбу за економічні та політичні права трудящих. Так, в результаті проведеної передвиборчої кампанії по виборах до чехословацького парламенту із 13 партій, що виступали на виборах 15 березня 1924 року, за кандидатів у депутати від Комуністичної партії Чехословаччини трудящі села віддали переважну більшість голосів — 59 процентів всіх голосів. Під керівництвом комуністів трудящі села регулярно відзначали революційні свята. Так, 1 Травня 1926 року в селі відбувся мітинг за участю понад 200 чоловік, переважно молоді. Під час святкування 10-х роковин Великої Жовтневої соціалістичної революції, в ніч на 6 листопада 1927 року, в селі було вивішено портрети В. І. Леніна. В роки світової економічної кризи, що погіршила становище трудівників Довгого, революційна боротьба посилюється. Коли підприємці припинили діяльність лісопильного заводу та закрили залізоробний, близько 300 безробітних виступили з вимогою роботи і хліба. Виступ відбувся і в січні 1932 року, коли нотар арештував делегатів-комуністів, що вимагали безмитного довозу зерна в село. В центрі села зібралося понад 600 чоловік, налякані урядовці змушені були звільнити заарештованих.

У січні 1934 року в селі розпочався один з найбільших страйків на Закарпатті — страйк лісорубів, що працювали в лісах навколо Довгого. Як зазначалось в одному з циркулярів крайового комітету комуністичної організації Закарпаття, цей страйк був «провісником нових боїв, що наближалися», і займав значне місце в історії революційно-визвольної боротьби трудящих Закарпаття.

Приводом до страйку було значне зниження підприємцями заробітної плати. Лісоруби відмовилися працювати за мізерну платню, якої не вистачало навіть на прохарчування однієї людини. Вже 16 січня 170 робітників лісорозробок в районі Довгого організовано припинили роботу.

З самого початку страйком керував крайком КПЧ, який послав у Довге секретаря Закарпатських Червоних профспілок І. Туряницю та депутата чехословацького парламенту комуніста П. Терека. Обраний лісорубами страйковий комітет у складі 12 чоловік на чолі з І. Туряницею виробив і запропонував підприємцям вимоги робітників: підвищення заробітної плати, скасування розпорядження про припинення допомоги по безробіттю, укладення колективних договорів.

Організований виступ робітників викликав переполох серед місцевої влади. В околицях Довгого стали концентруватись жандарми «для додержання порядку». 20 січня 1934 року на переговорах із страйковим комітетом підприємці відмовилися задовольнити вимоги лісорубів. Окружний начальник погрожував страйкарям, що у випадку продовження боротьби на лісорозробки буде доставлено робітників з інших районів, які працюватимуть під охороною жандармів. Але це не допомогло. 26 січня 150 робітників із сіл Негровця, Колочави, Синевира та інших, прибувши на місце страйку і довідавшись, що їх обдурили, одностайно висловили солідарність з страйкарями.

Страйк набирав дедалі гострішого характеру. 27 січня він поширився на лісорозробки в районі с. Сухої Броньки. Там відмовилися працювати 125 робітників.

Страйкарі, сім’ї яких голодували, перебували у виключно тяжкому становищі. За ініціативою страйкового комітету серед населення було проведено збір коштів та продуктів, які стали розподілятися серед найбідніших. Допомагали страйкуючим і робітники інших областей Чехословаччини. Грошову підтримку надавала Празька спілка склярів та працівників керамічних підприємств. Усе це вселяло впевненість у перемогу страйкарів.

На початку лютого 1934 року з Праги за дорученням ЦК Комуністичної партії Чехословаччини довжанських лісорубів відвідали сенатор В. Мікулічек, депутат парламенту Й. Новотний та редактор газети «Руде право» Ф. Немец.

Чим наполегливіше боролися лісоруби, тим старанніше готувалася буржуазна влада до розгрому страйку. 8 лютого з Берегівського окружного жандармського управління в Довге прибули нові підкріплення жандармів. Почалися масові арешти.

Обурені насильницькими діями, страйкарі за ухвалою страйкового комітету 12 лютого 1934 року організували мітинг перед нотарським управлінням, на який зійшлося близько 800 чоловік. Робітники вимагали негайного відкликання жандармів, виведення штрейкбрехерів, збільшення заробітної плати, укладення колективного договору.

Мітинг було розігнано. Але він серйозно налякав місцеве управління. Того ж дня було запроваджено стан облоги в Довгому, Задньому, Кушниці, Лисичеві та Сухій Броньці, заборонено проводити демонстрації, збори. Підприємці одержали вказівки не вести переговорів з представниками від робітників, зокрема комуністами. Саме цим влада сподівалася зломити опір страйкарів. Проте ці заходи виявилися марними. Лісоруби переконалися, що комуністична партія є єдиною партією, яка бореться за їхні інтереси, і тут же вступали в її ряди. Іршавський окружний начальник повідомляв, наприклад, що під час страйку в комуністичну партію було прийнято 70 робітників.

Після наполегливої боротьби, яка тривала майже п’ять тижнів, 20 лютого 1934 року страйк закінчився перемогою трудящих — лісоруби добилися підвищення заробітної плати і укладення колективного договору. Страйкова боротьба довжанських робітників не припинялась і в наступні роки.

З часом Довге розросталося. За станом на 1 грудня 1930 року тут проживало 4263 чол., налічувалось 766 будинків. На той час у селі було 5 приватних крамниць та 4 корчми. На все село і околицю був тільки один лікар, який обслуговував за гроші.

За часів панування чеської буржуазії дещо було зроблено порівняно з періодом австро-угорської монархії в справі поширення освіти. Проте молодь могла здобути тільки початкову освіту. Дітей української національності в сільській початковій школі навчало 18 вчителів. Діяла чеська школа, в якій працювало 9 учителів, хоч у селі, крім кількох урядовців та жандармів, чехів не було. Була ще й народна господарська школа з 2 вчителями.

15 березня 1939 року село зайняли угорські війська. Становище трудящих під час фашистської окупації значно погіршилося. Закрився лісопильний завод. В селі було понад 360 чол. безробітних. Селянські господарства занепадали. На 1941 рік у селі було 260 безземельних господарств, 200 господарств, що мали до 1 гольда землі, 190 — від 1 до 3 гольдів та 120 — від 3 до 5 гольдів. Разом з цим в селі було 25 господарств, які володіли від 25 до 100 гольдами та 3 господарства, які мали понад 100 гольдів землі. Врожайність зернових культур становила: пшениці — 7 цнт з гольда, жита — 9, вівса — 5, кукурудзи — 12, картоплі — 30.

Окупанти грабували природні багатства краю, реквізували худобу, ввели спеціальні заготовки м’яса, сіна, продовольства, виганяли людей на безплатні роботи на лісозаготівлі та в концентраційні табори. Але трудящі не корилися окупантам: вони вели проти них непримиренну боротьбу, яку очолили комуністи села. Підпільники — комуністи М. Фечка, І. Урста, І. Трикур, М. Бісьмак та Д. Німчук організували випуск і розповсюдження листівок. У березні 1942 року відбувся організований комуністами страйк, щоб зірвати заготівлю і відправку лісу в Угорщину та Німеччину. Робітники не допустили в Довге викликаних адміністрацією штрейкбрехерів. У 1944 році в навколишніх лісах діяв партизанський загін ім. Ватутіна, командиром якого був І. Г. Мельников, комісаром — М. Пронін. Місцеве населення підтримувало народних месників. В нерівній боротьбі з ворогами влітку 1944 року загинули командир і комісар загону, але загін продовжував діяти.

Чимало жителів села ще в 1940 році у зв’язку з переслідуванням угорськими властями емігрувало в Радянський Союз. В роки Великої Вітчизняної війни багато з них, зокрема І. Ф. Сенинець, І. М. Мелень, Д. Д. Шопа, І. Д. Парада, Ф. Ф. Шандра, В. П. Глеба, вступило до Чехословацького корпусу і брали участь у боротьбі проти фашистських загарбників.

24 жовтня 1944 року війська 4-го Українського фронту героїчної Червоної Армії, громлячи ненависного ворога, визволили Довге. Трудящі радісно вітали воїнів-визволителів. Свято шанують жителі Довгого пам’ять героїв-визволителів сержантів П. Ю. Остапчука, С. П. Гуменного, рядових І. Я. Гнатюка, О. І. Ганчука, що полягли в боях за село. Ніколи не переводяться квіти на братській могилі героїв.

Відразу після визволення понад 65 жителів села добровільно вступили до лав Червоної Армії; чимало з них віддали своє життя в боротьбі з фашизмом. В центрі села височить пам’ятник воїнам-односельчанам, які загинули в боротьбі за Батьківщину в роки Великої Вітчизняної війни.

Разом з усіма делегатами голосували за возз’єднання з Радянською Україною посланці Довгого Д. І. Німчук та І. М. Фечка на з’їзді Народних комітетів у Мукачевому. Зразу ж після визволення в селі був створений Народний комітет, який взяв у свої руки всю повноту влади. Відновила роботу сільська організація комуністичної партії; в листопаді 1944 року вона налічувала 10 комуністів. У Спілці молоді, створеній у грудні 1944 року, було 86 членів. Вже в перші дні свого існування Народний комітет провів ряд заходів по забезпеченню громадського порядку в селі та по охороні лісу, між селянами було розподілено 75 гектарів поміщицької землі. Народний комітет займався організацією роботи лісозаводу, розробив план розвитку села, зокрема по створенню рибників, розширенню садівництва, бджільництва, шовківництва. Весною 1945 року було посаджено 5 тис. саджанців, у т. ч. З тис. яблунь та 2 тис. слив. Розгорнулися роботи по відбудові зруйнованого лісозаводу.

Після возз’єднання Закарпаття з Радянською Україною трудящим Довгого була надана допомога продовольчими і промисловими товарами, посівним матеріалом, мінеральними добривами, машинами. Сільська біднота, яка згідно земельної реформи одержала землю весною 1945 року, створила перші супряги, бригаду трудової взаємодопомоги. Пізніше в селі була організована ініціативна група, яка вже в 1948 році проводила спільний обробіток землі.

24 січня 1949 року загальні збори колгоспників села Довгого прийняли Статут сільськогосподарської артілі. Новостворений колгосп було названо іменем Чкалова. На осінь 1949 року в колгоспі ім. Чкалова налічувалось 148 селянських господарств, артіль мала 200 га орної землі, 800 га сінокосів, 80 голів великої рогатої худоби та 150 овець. У серпні 1950 року колгосп було укрупнено. До його складу увійшли колгоспи сіл Заднє (нині Приборжавське) і Лукове. Новостворена артіль отримала ім’я Горького. За колгоспом закріплено 2988 га сільськогосподарських угідь, 905,6 га ріллі, 783,7 га сінокосів, 1130 га пасовищ, 1669 га лісу і інших земель, 1990 га чагарників та непридатних земель. З 1955 року артіль очолює тридцятитисячник Ю. П. Ковач, який разом з партійною організацією поклав багато сил до піднесення сільськогосподарської артілі. Колгоспна партійна організація налічувала на 1968 рік 67 комуністів.

Середня врожайність провідних зернових культур колгоспу становить 20— 25 цнт з гектара. Високоврожайною культурою зарекомендував себе тютюн, який вирощується на площі 85 га і дає врожаю в середньому по 22 цнт з гектара.

Артіль має добре розвинене тваринництво. Неухильно зростає кількість великої рогатої худоби; на 1968 рік тут було 1265 голів, у т. ч. 430 корів. Майже всі трудомісткі процеси в господарстві артілі механізовано. Колгосп має 11 тракторів, 11 вантажних автомашин, 4 комбайни, 2 двигуни, 38 електромоторів.

У 1956 році в артілі було створено будівельну бригаду, яка за десять років звела понад 50 виробничих споруд. З року в рік зростають неподільні фонди колгоспу; протягом 13 років вони збільшилися в 7 разів — із 116 тис. крб. у 1953 році до 874 тис. у 1966 році.

Неухильно підвищується оплата праці колгоспників. У 1966 році середня вартість трудодня становила 2,6 карбованця. Колгоспникам видавалась і додаткова оплата по тій культурі, яку вирощувала ланка.

У Довгому розташований лісозавод, який входить до Кушницького лісокомбінату. Завод має механічну майстерню з кількома токарними, свердлильними і стругальними верстатами, сушильний цех на 4 тис. м кубічних меблевих заготовок, паркетний цех з 6 верстатами, електростанцію потужністю близько 1000 кіловат тощо. Довжанський лісозавод — це високомеханізоване деревообробне підприємство, на якому працює понад 500 робітників. Завод щорічно випускає валової продукції на 1 425 тис. карбованців.

Лісозавод відправляє свою продукцію багатьом машинобудівним заводам, залізничному транспорту, текстильним і взуттєвим підприємствам багатьох міст Радянського Союзу. За самовіддану працю і досягнення високих показників у розвитку промисловості та сільського господарства близько 40 жителів Довгого нагороджені орденами та медалями Радянського Союзу.

Бюро Закарпатського обкому КП України, виконком обласної Ради депутатів трудящих та президія обласної ради профспілок за високі досягнення у соціалістичному змаганні на честь 50-річчя Великого Жовтня занесли в обласну Книгу Трудової Слави сільраду Довгого, а також голову колгоспу ім. Горького Ю. П. Ковача. Невпізнанно змінилось обличчя села. Якщо до возз’єднання у Довгому було тільки 4 вулиці, то нині їх 26. За роки Радянської влади в селі зведено понад 1000 добротних світлих будинків.

Значно зросла торгова мережа села. На 1968 рік у Довгому було 28 підприємств роздрібної торгівлі та 11 підприємств громадського харчування. Для кращого задоволення зростаючих потреб в селі побудовано два нових великих торгових приміщення, в яких розмістилась м’ясна, продуктова, хлібна, кондитерська та будівельна крамниці. Діє також хлібопекарня, яка забезпечує хлібопродуктами не тільки населення Довгого, але і навколишніх сіл. До послуг трудящих комбінат побутового обслуговування, три лазні, перукарня.

Неослабна увага приділяється охороні здоров’я жителів села. З 1946 року в Довгому діє дільнична лікарня на 40 ліжок, амбулаторія, фельдшерський пункт при лісозаводі. У 1954 році в селі відкрито обласну базову лікарню на 100 ліжок для хворих кістковим туберкульозом.

У медичних установах села працює 13 лікарів та понад 50 чол. середнього медичного персоналу. Заслуженою повагою користуються кращі лікарі села Ш. X. Марголін, О. І. Кузнецов, М. І. Чепак. Лікувальні заклади забезпечені найновішими обладнаннями, тут є рентгенівські кабінети, лабораторії, фізіотерапевтичні кабінети, операційні. Тільки на утримання лікарняних закладів Довгого держава щорічно відпускає близько півмільйона карбованців. У селі діє дитячий садок на 50 місць та дитячі ясла на 50 місць.

Великих успіхів досягли трудящі села за роки Радянської влади в галузі народної освіти. В селі діє середня та восьмирічна школи, а також середня школа робітничої молоді. Якщо до 1945 року в Довгому навчалось всього 260 учнів, то в 1967—68 навчальному році — 1250 учнів. У селі налічується понад 50 чол. з вищою, понад 100 чол.— з незакінченою вищою освітою. Показово, що в 1945 році на все село було тільки 4 чол. з середньою освітою. Із села вийшов кандидат філологічних наук В. В. Німчук, кандидат фізико-математичних наук Ф. В. Попик. У Довгому є клуб на 400 місць, крім того, деревообробний завод побудував ще один клуб. Діє амфітеатр на 500 місць. Жителів села обслуговують 6 бібліотек, що налічують понад 26 тис. книг.

У Довгому добре розвинена художня самодіяльність. Тут створено 10 хорових колективів, драмгурток, ляльковий театр, балетну групу. Майбутніх співаків та музикантів готує філіал Іршавської музичної школи. В художній самодіяльності Довгого бере участь кожний сьомий житель села. Гордістю села є ансамбль пісні і танцю «Боржава», створений у 1954 році при клубі Довжанського лісозаводу під керівництвом самодіяльного композитора заслуженого діяча мистецтв Української РСР Михайла Машкіна.

Ансамбль «Боржава» — постійний учасник районних і обласних оглядів художньої самодіяльності, де не раз займав перші місця. У колективі цього ансамблю народились пісні «Верховино, мати моя», «Вечір над Боржавою» та інші, які облетіли не тільки нашу Вітчизну, але і багато країн світу. Нові боржавські мелодії скоро стануть надбанням багатьох художніх колективів області.

Помітним досягненням в культурному житті довжанців є постановка опери С. Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм» на сцені сільського Будинку культури. Опера одержала схвальну оцінку громадськості.

Розквіт музичного, вокального та хореографічного мистецтва жителів Довгого є одним із важливих досягнень Радянської влади.

За ініціативою колективу Довжанської середньої школи в Довгсьму створено музей історії села, його відкрито на честь 50-річчя Радянської влади. Майже кожен третій житель Довгого займається одним з видів спорту. В селі є футбольна команда. Перспективним планом розвитку села на найближчі роки передбачено будівництво двоповерхового торгового комплексу Будинку культури на 200 місць тощо.

А. О. ЛЯХ, М. В. ТРОЯН
Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера Д

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: al_mol, Balymba, Bing [Bot], D_i_V_a, Falcon, Google [Bot], Google Adsense [Bot], Kasia, в36 Ольга