ДУБРОВИЦЯ (Домбровиця), місто, Рівненська обл, Україна
-
ОнлайнАннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8878
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
ДУБРОВИЦЯ (Домбровиця), місто, Рівненська обл, Україна
ДУБРОВИЦЯ (до 1944 – Домбровиця) – місто Рівненської області, райцентр. Розташов. за 115 км від обл. ц. на р. Горинь (прит. Прип'яті, бас. Дніпра). Нас. 10,8 тис. осіб (1998).
Перша письмова згадка під 1005, тоді на тер. сучасної Дубровиці існувало місто (його залишки збереглися й досі), яке, як вважають історики, ще до серед. 12 ст. входило до складу Туровського князівства.
Від 2-ї пол. 12 ст. Дубровиця – центр удільного князівства.
Од серед. 14 ст. – в складі Великого князівства Литовського, було вотчиною князів Гольшанських.
Після Люблінської унії 1569 перейшло до складу Польщі, з кін. 16 ст. побутувала польс. назва с-ща – Домбровиця.
1695 споруджено колегіум католицького чернечого ордену піаристів.
Після 3-го поділу Польщі 1795 перебувало під владою Російської імперії і стало адм. центром Домбровицького пов. Волинської губернії.
В тому ж році віднесено до категорії містечок.
Від 1797 – волосний центр Ровенського пов. Волинської губ.
Од поч. 19 ст. в Дубровиці розвивається пром-сть: працювала суконна мануфактура та розроблялися поклади бурштину.
1877 відкрито однокласне уч-ще, яке 1900 перетворене на двокласне.
На поч. 20 ст. в містечку працювали підпр-ва смолокурної, деревообробної, спиртової пром-сті.
Від 1920 – у складі Сарненського пов. Поліського воєводства (з 1931 – Волин.) Польщі.
1939 увійшло до складу УРСР, від 1940 – адм. центр Дубровицького р-ну Ровенської (нині Рівнен.) обл. і має статус міста.
У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 з лип. 1941 по січ. 1944 Д. окуповане гітлерівцями.
Пам'ятки арх-ри: городище 11–13 ст., костьол Іоанна Хрестителя (17 ст.), церква Різдва Богородиці (19 ст.)
Перша письмова згадка під 1005, тоді на тер. сучасної Дубровиці існувало місто (його залишки збереглися й досі), яке, як вважають історики, ще до серед. 12 ст. входило до складу Туровського князівства.
Від 2-ї пол. 12 ст. Дубровиця – центр удільного князівства.
Од серед. 14 ст. – в складі Великого князівства Литовського, було вотчиною князів Гольшанських.
Після Люблінської унії 1569 перейшло до складу Польщі, з кін. 16 ст. побутувала польс. назва с-ща – Домбровиця.
1695 споруджено колегіум католицького чернечого ордену піаристів.
Після 3-го поділу Польщі 1795 перебувало під владою Російської імперії і стало адм. центром Домбровицького пов. Волинської губернії.
В тому ж році віднесено до категорії містечок.
Від 1797 – волосний центр Ровенського пов. Волинської губ.
Од поч. 19 ст. в Дубровиці розвивається пром-сть: працювала суконна мануфактура та розроблялися поклади бурштину.
1877 відкрито однокласне уч-ще, яке 1900 перетворене на двокласне.
На поч. 20 ст. в містечку працювали підпр-ва смолокурної, деревообробної, спиртової пром-сті.
Від 1920 – у складі Сарненського пов. Поліського воєводства (з 1931 – Волин.) Польщі.
1939 увійшло до складу УРСР, від 1940 – адм. центр Дубровицького р-ну Ровенської (нині Рівнен.) обл. і має статус міста.
У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 з лип. 1941 по січ. 1944 Д. окуповане гітлерівцями.
Пам'ятки арх-ри: городище 11–13 ст., костьол Іоанна Хрестителя (17 ст.), церква Різдва Богородиці (19 ст.)
-
ОнлайнАннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8878
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
Re: ДУБРОВИЦЯ (Домбровиця), місто, Рівненська обл, Україна
З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Дубровиця — місто районного підпорядкування (з 1940 року), центр району. Лежить по обидва береги річки Горині, за 115 км від обласного центру. Залізнична станція Домбровиця. Має також автобусне й авіаційне сполучення. Заселення — 7600 чоловік.
За деякими даними Дубровиця як давньоруське місто вперше згадується 1005 року. Залишки цього міста дотепер збереглися на околиці Дубровиці. До середини XII ст. Дубровиця входила до складу Турово-Пінського князівства. Пізніше стала центром удільного князівства. В Іпатіївському літопису розповідається, що 1183 року дубровицький князь Гліб Юрійович брав участь у переможній битві з половецьким ханом Кобяком. На початку XIII ст. Дубровицьке князівство потрапило в залежність від галицько-волинських князів.
1223 року дубровицькі дружинники спільно з дружинами інших князівств билися з монгол о-татарськими загонами на річці Калці. Разом з київським князем Мстиславом Романовичем і його зятем Андрієм дубровицький князь Олександр Всеволодович три дні захищався в оточенні на кам’янистому правому березі Калки. Після укладення перемир’я, коли руське військо вийшло з табору, монголо-татари віроломно напали на нього й перебили дружинників. Під час монголо-татарської навали XIII ст. Дубровиця була зруйнована.
dubrovica1В другій половині XIV ст. Дубровицю в складі Волинської землі загарбала Литва. Вона стала центром вотчини князів Ольшанських, родичів великого князя литовського Вітовта. Після Люблінської унії Дубровиця потрапила під владу Польщі. Вона входила до Брестсько-Литовського воєводства. В той час це було велике, добре збудоване містечко з розвинутими торгівлею і ремеслом.
Російський князь А. М. Курбський, який утік до Литви від гніву царя Івана IV, одружившись з дубровицькою княгинею, в 1571 році одержав Дубровицю як посаг.
Посиленню експлуатації і закріпаченню селян сприяло запровадження шляхтою вол очної поміри. Хоч селяни чинили опір, поступово вони перейшли на волоки. В кінці XVI ст. від волоки селяни мали працювати на панщині 3—4 дні, а в 20— 30-х роках XVII ст.— вже 4—6 днів на тиждень. Крім відробіткової ренти, селяни платили чинш і натуральну ренту. Щоб зміцнити свою владу над українським населенням, польська шляхта насаджувала католицизм. Наприкінці XVI ст. власники Дубровиці Ольшанські також ополячилися. Відтоді містечко стало називатися Домбровицею. Тут збудували великий костьол. 1695 року в Дубровиці споруджено колегіум ордена піярів.
Дубровиця — місто районного підпорядкування (з 1940 року), центр району. Лежить по обидва береги річки Горині, за 115 км від обласного центру. Залізнична станція Домбровиця. Має також автобусне й авіаційне сполучення. Заселення — 7600 чоловік.
За деякими даними Дубровиця як давньоруське місто вперше згадується 1005 року. Залишки цього міста дотепер збереглися на околиці Дубровиці. До середини XII ст. Дубровиця входила до складу Турово-Пінського князівства. Пізніше стала центром удільного князівства. В Іпатіївському літопису розповідається, що 1183 року дубровицький князь Гліб Юрійович брав участь у переможній битві з половецьким ханом Кобяком. На початку XIII ст. Дубровицьке князівство потрапило в залежність від галицько-волинських князів.
1223 року дубровицькі дружинники спільно з дружинами інших князівств билися з монгол о-татарськими загонами на річці Калці. Разом з київським князем Мстиславом Романовичем і його зятем Андрієм дубровицький князь Олександр Всеволодович три дні захищався в оточенні на кам’янистому правому березі Калки. Після укладення перемир’я, коли руське військо вийшло з табору, монголо-татари віроломно напали на нього й перебили дружинників. Під час монголо-татарської навали XIII ст. Дубровиця була зруйнована.
dubrovica1В другій половині XIV ст. Дубровицю в складі Волинської землі загарбала Литва. Вона стала центром вотчини князів Ольшанських, родичів великого князя литовського Вітовта. Після Люблінської унії Дубровиця потрапила під владу Польщі. Вона входила до Брестсько-Литовського воєводства. В той час це було велике, добре збудоване містечко з розвинутими торгівлею і ремеслом.
Російський князь А. М. Курбський, який утік до Литви від гніву царя Івана IV, одружившись з дубровицькою княгинею, в 1571 році одержав Дубровицю як посаг.
Посиленню експлуатації і закріпаченню селян сприяло запровадження шляхтою вол очної поміри. Хоч селяни чинили опір, поступово вони перейшли на волоки. В кінці XVI ст. від волоки селяни мали працювати на панщині 3—4 дні, а в 20— 30-х роках XVII ст.— вже 4—6 днів на тиждень. Крім відробіткової ренти, селяни платили чинш і натуральну ренту. Щоб зміцнити свою владу над українським населенням, польська шляхта насаджувала католицизм. Наприкінці XVI ст. власники Дубровиці Ольшанські також ополячилися. Відтоді містечко стало називатися Домбровицею. Тут збудували великий костьол. 1695 року в Дубровиці споруджено колегіум ордена піярів.
-
ОнлайнАннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8878
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
Re: ДУБРОВИЦЯ (Домбровиця), місто, Рівненська обл, Україна
ДУБРОВИЦЯ, м-ко, Рівенський пов., тієї ж волості, 165 км. на північ від Рівного. Містечко положене над р. Горинню, серед оточуючих його безкраїх лісів. В середньовіччі була столицею князів Дубровецьких і Турівських. В 1184 р., (Іпатіївський літопис) „Гліб Гюргевич, князь Дубровицький" брав участь зі своїм полком в поході на половців. Був він правнуком князя Святополка Туровського і пізніше Київського. В році 1224 густинський літопис згадує дубровецького князя Олександра Всеволодовича, який в цьому році загинув в битві над річкою Калкою. В 1321 р. великий литовський князь Гедимин прилучив Д. до Литви. Тоді в Д. був рід кн. Дубровецьких, або інакше Гольшанських. В 15 ст. Д. належало до кн.. волості Свидригайли. У цьому ж році намісником Києва був Іван Мендович кн. Гольштинський, син якого Нелюд, під час хресту отримав ім'я Олександра. Рід кн. Гольшанських був дуже розрослим, про що свідчить „пом'яник" Дерманського манастиря. Не бракувало у ньому як князів, так і владик духовних і монахів та монахинь. Одна з княгинь Дубровецьких вийшла заміж за російського князя емігранта з Москви, але цей ув'язнив її в ковельському замку і пізніше виміг розвід і оженився другий раз з Олександрою Сімашківною. Перша його жінка кн. Дубровецька не тільки отримала розвід, але також зворот усіх маєтків дубровицьких.
Згідно з записом Марії Гольшанської-Дубровецької, Д. отримала кн. Варвара Козинська ЇЇ дочка і внесла Д. в Дім Фірлеїв, від яких всі ці добра перейшли до Сапігів, а від них до де-Вроль-Пятерів.
В 16 ст. в Д. було відкрито школу, яку провадили католицькі монахи — піяри. В цій школі, крім теологічних і філософічних предметів, викладали математику і чужі мови. Школа ця, яка мала на меті поширення католицизму і полонізацію, скоро заповнилася місцевою молоддю православної української шляхти, яка улягала освіченим учителям і проповідникам. Був там оборонний замок, церква з 1872 р. на місці старої і католицький манастир. Тепер від колишнього замку залишилися в кінці 19 ст. лише вали навколо містечка. На острові недалеко від Д. був колись православний манастир св. Миколая і залишилася до наших днів назва урочища: „Миколаєвський Манастир", про який є згадка з 1580 року в акті поділу Гарії Гольшанської. Залишився там до 20 ст. палац Плятерів, мурована церква і костьол. В палаці була колись надзвичайно велика і багата бібліотека, яку властитель продав до Варшавської Публічної Бібліотеки, а також цікавий архів, в якому переховувалися документи не тільки ті, які торкаються кн. Дубровицьких-Голшанських, але і інші родові архіви Волині і Волинського Полісся. В 1570 р. Олізар Мильський платить з Д. від 10 ринкових димів, 1 убогого дому, 85 вуличних домів, 9 волян, 27 город, 2 шинків і крім того 92 дим., 17 город, 4 млинських коліс, 1 бровара.
Містечко Д. положене при залізниці Рівне-Лунинець. В 1887 р. було там 733 доми і 5,509 жителів, 2 церкви (з них одна мурована), костьол, синагога, і два доми молитви (жидівські), одноклясова школа, вітряк, столярня, ґуральня, цегельня. За переписом 1911 р. в Д. було 5,650 жителів, вол. правління, міщанська управа, акцизний дозір, слідчий суд, земська поштова станція, пошта і телеграф, 2-клясова школа, земська лічниця, вет-лікар., акушерка, аптека, 2 аптечні склади, 102 крамниці, 4 гостинниці, 2 кредитові товариства, земська випозичальня сільсько-господарськ. машин, 1 ресторан і 28 ярмарків річно.
До великої зем. власности Броель-Плятерів в Дом-бровиці і в околиці належало в 1911 р. 29,624 десятини, в тому найбільше лісів.
В околицях містечка, переважно в урвистих берегах р. Горині видобуваються з верстви глини великі брили янтару. В м. Дубровиці і околицях часті знахідки з доби неоліту і раннього середньовіччя, а також римські монети. В околицях та на полях і в лісах курганові могили і окремі кургани (Кухаренко).
Джерело-О.Цинкаловський "Стара Волинь і Волинське Полісся" (від найдавніших часів до 1914 року)
Згідно з записом Марії Гольшанської-Дубровецької, Д. отримала кн. Варвара Козинська ЇЇ дочка і внесла Д. в Дім Фірлеїв, від яких всі ці добра перейшли до Сапігів, а від них до де-Вроль-Пятерів.
В 16 ст. в Д. було відкрито школу, яку провадили католицькі монахи — піяри. В цій школі, крім теологічних і філософічних предметів, викладали математику і чужі мови. Школа ця, яка мала на меті поширення католицизму і полонізацію, скоро заповнилася місцевою молоддю православної української шляхти, яка улягала освіченим учителям і проповідникам. Був там оборонний замок, церква з 1872 р. на місці старої і католицький манастир. Тепер від колишнього замку залишилися в кінці 19 ст. лише вали навколо містечка. На острові недалеко від Д. був колись православний манастир св. Миколая і залишилася до наших днів назва урочища: „Миколаєвський Манастир", про який є згадка з 1580 року в акті поділу Гарії Гольшанської. Залишився там до 20 ст. палац Плятерів, мурована церква і костьол. В палаці була колись надзвичайно велика і багата бібліотека, яку властитель продав до Варшавської Публічної Бібліотеки, а також цікавий архів, в якому переховувалися документи не тільки ті, які торкаються кн. Дубровицьких-Голшанських, але і інші родові архіви Волині і Волинського Полісся. В 1570 р. Олізар Мильський платить з Д. від 10 ринкових димів, 1 убогого дому, 85 вуличних домів, 9 волян, 27 город, 2 шинків і крім того 92 дим., 17 город, 4 млинських коліс, 1 бровара.
Містечко Д. положене при залізниці Рівне-Лунинець. В 1887 р. було там 733 доми і 5,509 жителів, 2 церкви (з них одна мурована), костьол, синагога, і два доми молитви (жидівські), одноклясова школа, вітряк, столярня, ґуральня, цегельня. За переписом 1911 р. в Д. було 5,650 жителів, вол. правління, міщанська управа, акцизний дозір, слідчий суд, земська поштова станція, пошта і телеграф, 2-клясова школа, земська лічниця, вет-лікар., акушерка, аптека, 2 аптечні склади, 102 крамниці, 4 гостинниці, 2 кредитові товариства, земська випозичальня сільсько-господарськ. машин, 1 ресторан і 28 ярмарків річно.
До великої зем. власности Броель-Плятерів в Дом-бровиці і в околиці належало в 1911 р. 29,624 десятини, в тому найбільше лісів.
В околицях містечка, переважно в урвистих берегах р. Горині видобуваються з верстви глини великі брили янтару. В м. Дубровиці і околицях часті знахідки з доби неоліту і раннього середньовіччя, а також римські монети. В околицях та на полях і в лісах курганові могили і окремі кургани (Кухаренко).
Джерело-О.Цинкаловський "Стара Волинь і Волинське Полісся" (від найдавніших часів до 1914 року)
Хто зараз онлайн
Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 28 гостей