ДУБРОВИЦЯ (Домбровиця), місто, Рівненська обл, Україна

Відповісти

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

ДУБРОВИЦЯ (Домбровиця), місто, Рівненська обл, Україна

Повідомлення АннА »

ДУБРОВИЦЯ (до 1944 – Домбровиця) – місто Рівненської області, райцентр. Розташов. за 115 км від обл. ц. на р. Горинь (прит. Прип'яті, бас. Дніпра). Нас. 10,8 тис. осіб (1998).

Перша письмова згадка під 1005, тоді на тер. сучасної Дубровиці існувало місто (його залишки збереглися й досі), яке, як вважають історики, ще до серед. 12 ст. входило до складу Туровського князівства.
Від 2-ї пол. 12 ст. Дубровиця – центр удільного князівства.
Од серед. 14 ст. – в складі Великого князівства Литовського, було вотчиною князів Гольшанських.
Після Люблінської унії 1569 перейшло до складу Польщі, з кін. 16 ст. побутувала польс. назва с-ща – Домбровиця.
1695 споруджено колегіум католицького чернечого ордену піаристів.

Після 3-го поділу Польщі 1795 перебувало під владою Російської імперії і стало адм. центром Домбровицького пов. Волинської губернії.
В тому ж році віднесено до категорії містечок.
Від 1797 – волосний центр Ровенського пов. Волинської губ.
Од поч. 19 ст. в Дубровиці розвивається пром-сть: працювала суконна мануфактура та розроблялися поклади бурштину.
1877 відкрито однокласне уч-ще, яке 1900 перетворене на двокласне.
На поч. 20 ст. в містечку працювали підпр-ва смолокурної, деревообробної, спиртової пром-сті.

Від 1920 – у складі Сарненського пов. Поліського воєводства (з 1931 – Волин.) Польщі.
1939 увійшло до складу УРСР, від 1940 – адм. центр Дубровицького р-ну Ровенської (нині Рівнен.) обл. і має статус міста.
У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 з лип. 1941 по січ. 1944 Д. окуповане гітлерівцями.

Пам'ятки арх-ри: городище 11–13 ст., костьол Іоанна Хрестителя (17 ст.), церква Різдва Богородиці (19 ст.)
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ДУБРОВИЦЯ (Домбровиця), місто, Рівненська обл, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Дубровиця — місто районного підпорядкування (з 1940 року), центр району. Лежить по обидва береги річки Горині, за 115 км від обласного центру. Залізнична станція Домбровиця. Має також автобусне й авіаційне сполучення. Заселення — 7600 чоловік.

За деякими даними Дубровиця як давньоруське місто вперше згадується 1005 року. Залишки цього міста дотепер збереглися на околиці Дубровиці. До середини XII ст. Дубровиця входила до складу Турово-Пінського князівства. Пізніше стала центром удільного князівства. В Іпатіївському літопису розповідається, що 1183 року дубровицький князь Гліб Юрійович брав участь у переможній битві з половецьким ханом Кобяком. На початку XIII ст. Дубровицьке князівство потрапило в залежність від галицько-волинських князів.

1223 року дубровицькі дружинники спільно з дружинами інших князівств билися з монгол о-татарськими загонами на річці Калці. Разом з київським князем Мстиславом Романовичем і його зятем Андрієм дубровицький князь Олександр Всеволодович три дні захищався в оточенні на кам’янистому правому березі Калки. Після укладення перемир’я, коли руське військо вийшло з табору, монголо-татари віроломно напали на нього й перебили дружинників. Під час монголо-татарської навали XIII ст. Дубровиця була зруйнована.

dubrovica1В другій половині XIV ст. Дубровицю в складі Волинської землі загарбала Литва. Вона стала центром вотчини князів Ольшанських, родичів великого князя литовського Вітовта. Після Люблінської унії Дубровиця потрапила під владу Польщі. Вона входила до Брестсько-Литовського воєводства. В той час це було велике, добре збудоване містечко з розвинутими торгівлею і ремеслом.

Російський князь А. М. Курбський, який утік до Литви від гніву царя Івана IV, одружившись з дубровицькою княгинею, в 1571 році одержав Дубровицю як посаг.

Посиленню експлуатації і закріпаченню селян сприяло запровадження шляхтою вол очної поміри. Хоч селяни чинили опір, поступово вони перейшли на волоки. В кінці XVI ст. від волоки селяни мали працювати на панщині 3—4 дні, а в 20— 30-х роках XVII ст.— вже 4—6 днів на тиждень. Крім відробіткової ренти, селяни платили чинш і натуральну ренту. Щоб зміцнити свою владу над українським населенням, польська шляхта насаджувала католицизм. Наприкінці XVI ст. власники Дубровиці Ольшанські також ополячилися. Відтоді містечко стало називатися Домбровицею. Тут збудували великий костьол. 1695 року в Дубровиці споруджено колегіум ордена піярів.
Друга половина XVII ст.— перша половина XVIII ст.— період, коли шляхта Волинського воєводства створювала фільварки, які виробляли продукцію на ринок. Зразком такого господарства був Дубровицький маєток. Джерела архіву Плятерів свідчать про те, що в Дубровицькому маєтку в 30—70-х роках XVIII ст. кількість сіл зросла з 16 (що були на початку століття) до 28, а в них селянських господарств — з 284 до 633. Основна маса селян тримала половину або чверть волоки і відповідно виконувала 4—2 дні панщини на тиждень та обов’язкові для всіх «літні дні», толоки, шарварки. Було немало селян і з мізерним наділом. У 60-х роках XVIII ст. п’ята частина селян Дубровицького маєтку не могла себе забезпечити з власного господарства і працювала за наймом у лісах, де гнали смолу, дьоготь, виробляли різні речі з дерева. Виділялася й заможна група селян, які мали наділи в одну — дві волоки. Крім панщизняних наділів, вони ще тримали т. зв. заробні грунти, тобто орендували землю за гроші, їх реальний наділ в окремих випадках дорівнював двом—трьом волокам.

Важливим етапом у житті Дубровиці було возз’єднання Правобережжя з Росією в кінці XVIII ст. Посилилися зв’язки з братнім російським народом, зріс вплив його культури. Проте кріпаччина залишилася. Дубровиця була приватним володінням тих же графів Плятерів. 5 липня 1795 року її віднесено до категорії містечок. Дубровиця стала центром Домбровицького (Дубровицького) округу Волинського намісництва, а з 1797 року входила до Ровенського повіту Волинської губернії.

В містечку з 1809 року працювала графська суконна мануфактура, яку обслуговували 12 робітників-кріпаків, а у 1816 році їх було вже 86. Протягом року виробляли 4136 аршинів сукна. Далі розвивалися промисли: шевство, кравецтво, кушнірство. Ремісники свої вироби розносили по навколишніх ярмарках. Щорічно відбувалися ярмарки й у Дубровиці. В околицях містечка розробляли поклади бурштина. Під час жнив багато міщан наймалося до поміщиків за зерно.

На початку XX ст. Дубровиця залишалася волосним центром. Тут розміщувалися волосне управління, міщанська управа, призовний пункт. У містечку було засновано прокатну станцію сільськогосподарських машин та кредитне товариство. Як і в кожному містечку — трактир, шинок, заїжджі двори, дрібні крамнички.

Мешканці Дубровиці працювали на лісорозробках, на смолокурних, деревообробних, спиртових заводах графів Плятерів. Займалися також ремеслом: у Дубровиці було чимало ковалів, слюсарів, столярів, теслярів, землекопів. Частина мешканців Дубровиці, пішовши на заробітки в різні міста й села України та Росії, поповнювала лави пролетарів, включалась у революційну боротьбу. П. К. Шпаковський, працюючи в Одесі, став більшовиком. За участь у революційному русі був висланий додому під гласний нагляд поліції. Незважаючи на це, він не припинив революційної пропаганди, згуртовував навколо себе передову молодь.

Після проголошення 17(30)жовтня 1905 року царського маніфесту трудящі Дубровиці вийшли на вулиці з червоними прапорами, висловлюючи своє обурення політикою царського уряду. Місцева поліція була безсила приборкати демонстрантів, для їх придушення були викликані кінні частини з Сарн.

В період розвитку капіталізму значно зросла кількість населення Дубровиці. Якщо 1860 року тут мешкало 3743 чоловіка, то на початку XX ст.— 5650. В містечку була маленька приватна лікарня та аптека. Лише 1877 року в Дубровиці відкрили однокласне училище, яке 1900 року реорганізоване на двокласне. Культових установ було багато — дві церкви, костьол, синагога, два молитовні будинки.

Коли почалася перша світова війна, Дубровиця опинилася у вирі подій. В ній розміщувався штаб Третьої, а потім Особливої армій. Тут з’явилося багато біженців з прифронтових сіл, а також робітників з різних будівельних команд і ремонтних майстерень, які обслуговували військові частини. Це зумовило перетворення Дубровиці в один з центрів революційної боротьби на Волині. Серед робітників і солдатів наполегливу роботу вели армійські більшовики. Вони агітували за повалення царизму, перетворення війни імперіалістичної на війну громадянську.

З перемогою Лютневої буржуазно-демократичної революції посилилася боротьба між більшовиками Дубровиці, з одного боку, і меншовиками, бундівцями та есерами— з другого. Місцеві більшовики підтримували тісний зв’язок з солдатськими комітетами Особливої армії, з їх допомогою вели агітаційну роботу в масах. Особливо напруженою була вона в дні корніловського заколоту. Активну участь у змові брав командуючий Особливою армією генерал Ерделі. Контрреволюційна змова генералів і офіцерів у Дубровиці була зірвана революційно настроєними солдатами6. Після розгрому корніловців наприкінці серпня 1917 року в Дубровиці проходили перевибори до місцевої Ради робітничих, селянських і солдатських депутатів. Головою виконавчого комітету Ради обрали більшовика П. К. Шпаковського. 10 вересня 1917 року Дубровицька Рада ухвалила резолюцію про перехід всієї влади до Рад, про націоналізацію поміщицької землі і розподіл її між селянами.

Восени 1917 року, керовані дубровицькими більшовиками, селяни почали громити поміщицькі маєтки, ділити між собою землю (графи мали понад 28 тис. десятин), сільськогосподарський реманент. З цього приводу графиня звернулася до губернського комісара Тимчасового уряду з телеграмою, вимагаючи в нього захисту від повсталого народу.

Звістка про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції викликала величезне піднесення серед трудового населення Дубровиці і солдатів місцевого гарнізону. На численних мітингах приймалися резолюції про підтримку Радянського уряду, висловлювалися почуття подяки, привітання на адресу вождя пролетарської революції В. І. Леніна. Однією з перших на Ровенщині Дубровицька Рада робітничих, солдатських і селянських депутатів почала втілювати в життя ленінські декрети. Земля і графський маєток стали народними. Мешканці Дубровиці гаряче підтримували всі заходи Радянської влади. Це викликало люту ненависть українських буржуазних націоналістів. У грудні 1917 року з Ровно був надісланий каральний загін Центральної ради, який вчинив погром у Дубровиці, розігнав Раду, а П. К. Шпаковського заарештував. Його врятував революційний загін В. С. Кіквідзе, який 1 січня 1918 року вигнав буржуазних націоналістів з Ровно. 15—18 січня 1918 року трудящі міста вибрали своїх представників до волосної Дубровицької Ради, а також на повітовий з’їзд Рад.

Виконуючи рішення повітового з’їзду Рад, більшовики створили червоногвардійський загін. Спираючись на нього, Дубровицька Рада провела розподіл поміщицької землі, запровадила восьмигодинний робочий день.

У другій половині лютого 1918 року під натиском австро-німецьких загарбників дубровицькі червоногвардійці з боями відійшли на північ. Повернулися до свого маєтку Воробине (на околиці Дубровиці) графи. Гетьманський уряд виділив для охорони маєтку загін т. зв. гайдамаків, який чинив розправу над селянами. За збитки під час революції поміщик наклав на селян контрибуцію, яку стягували з людей гайдамаки. Управляючий Дубровицьким маєтком стріляв у селян без попередження тільки за те, що вони в негоду звертали із шляху на графську землю. Так було вбито селянина М. Романушка. Дубровицькі більшовики готували трудящих до збройної боротьби проти окупантів та гетьманців, створювали повстанські загони. Для керівництва повстанським рухом створили підпільний революційний комітет на чолі з С. Й. Лясківцем. Улітку 1918 року вони налагодили зв’язок з більшовицьким підпіллям Ровно, Сарн, Коростеня, Лунінця, Гомеля. Машиніст більшовик О. В. Конончук привозив у Дубровицю зі станції Орша радянську літературу. До цієї справи потім залучили й інших машиністів.

Підпільна конференція більшовиків Дубровиці, що відбулася 20 липня 1918 року, схвалила рішення І з’їзду КП(б)У «Про збройне повстання» і закликала всіх комуністів продовжувати наполегливу пропагандистську і організаторську роботу серед населення та солдатів німецького гарнізону, нарощувати сили повстанських загонів.

Дубровицькі залізничники взяли активну участь у Всеукраїнському залізничному страйку в липні 1918 року. У вересні підпільний революційний комітет поповнився новими членами. Спираючись на великий актив, ревком добився значного збільшення повстанських сил у навколишніх селах та самій Дубровиці. Було встановлено зв’язок з підпіллям сусідніх білоруських сіл — Століна, Городниці, Парахонська, який здійснювали С. Лебеда та Д. Будкевич. Через члена Волинського губ-кому КП(б)У М. Д. Заграничного (Єфімова) ревком тримав зв’язок з губкомом.

Революція в Німеччині вплинула й на солдатів окупаційної армії на Україні. Відбулися революційні виступи німецьких солдатів дубровицького гарнізону.

Завдяки цьому створилися винятково сприятливі умови для збройного повстання.

20 листопада 1918 року відбулася друга підпільна більшовицька конференція, яка розробила план повстання за відновлення Радянської влади. Німецькі солдати допомогли повстанцям зброєю, гарантували нейтралітет їх військових частин під час повстання. 21 листопада 1918 року за наказом військово-революційного комітету повстанці, керовані М. Я. Лясківцем, напали на гетьманську варту в Дубровиці і роззброїли її.

Зайняли пошту, телеграф, волосне правління, де розмістився військово-революційний комітет. Над Дубровицею замайорів червоний прапор. Потім почали наступ на Воробине (маєток графів), де засіли озброєні до зубів гайдамаки і місцева буржуазія.

Протягом ночі в маєтку не вщухав бій, який закінчився перемогою повстанців.

Звістка про перемогу збройного повстання в Дубровиці блискавкою облетіла все Полісся. До містечка йшли добровольці, які вступали у загони повстанців. У Дубровицькому повстанні взяли участь близько 10 тис. трудящих.

Для захисту червоної Дубровиці від петлюрівської Директорії військово-революційний комітет в середині грудня 1918 року з розрізнених партизанських загонів створив 1-й Дубровицький комуністичний повстанський полк (командир М. Я. Лясковець). Полк встановив зв’язки з частинами Червоної Армії, що наступали. 21 січня 1919 року на станцію Домбровиця прибули перші частини Червоної Армії, які доставили повстанцям від московських робітників зброю, одяг, літературу. Через кілька днів повстанці разом з червоноармійцями перейшли в наступ на петлюрівців і оволоділи залізничною лінією Домбровиця—Сарни та частиною залізниці Київ—Львів.

На допомогу повсталим прибув з Москви уповноважений ЦК РКП(б) О. М. Ільїн. Під його керівництвом за участю Волинської губернської підпільної партійної організації була створена Військова рада повстанських комуністичних військ Білорусії і заходу України. Разом з дубровицькими повстанцями бійці-білоруси 2-го Поліського комуністичного повстанського полку на чолі з Ф. А. Козубовським громили контрреволюційні війська. У героїчній боротьбі за владу Рад міцніла співдружність українських, білоруських та російських трудящих. За вказівкою В. І. Леніна дубровицькі повстанці дістали допомогу командним складом, засобами для боротьби. Приїзд на Полісся червоних командирів викликав приплив нових сил. Протягом січня 1919 року в Дубровиці кілька разів мінялася влада. Після того як 5 лютого за допомогою частин 17-ї дивізії Червоної Армії повстанці відбили Дубровицю у петлюрівців, розгорнувся переможний наступ червоних повстанців на Сарни—Костопіль— Ровно. Але в той час з тилу на повстанців почали наступати польські легіонери.

Вигнані з Києва війська петлюрівської Директорії також посилили натиск на червону Дубровицю. В другій половині березня 1919 року містечко зайняли війська буржуазно-поміщицької Польщі.

1-й Дубровицький комуністичний повстанський полк було переформовано в регулярний 21-й Волинський Український Радянський полк як складову частину Червоної Армії. Улітку 1919 року Червона Армія визволила Дубровицю. Однак Радянська влада тоді проіснувала недовго — похід Денікіна на Москву відтягнув з Волині червоні війська, в серпні вони залишили Дубровицю. Більшовики пішли у підпілля. 10 липня 1920 року 172-а бригада 58-ї дивізії 12-ї армії визволила Дубровицю. Мешканці містечка вітали перемогу Радянської влади, підтримували Червону Армію. Проте у вересні Дубровицю знову окупували польські війська.

В складі буржуазно-поміщицької Польщі Дубровиця входила до Сарненського повіту Поліського, а з 1931 року — Волинського воєводства. Це було звичайне містечко, населення якого займалося ремеслом і торгівлею, частково землеробством. Тут діяли дрібні кустарні підприємства: тартак, суконна фабрика, цегельня, млин, олійниця, гарбарня. Окупаційна влада не дбала про благоустрій. У Дубровиці була тільки початкова школа, викладання в ній проводилося польською мовою. Населення платило численні державні податки, а також графській родині чинш за землю.

Трудящі Дубровиці не припиняли боротьби за своє соціальне й національне визволення. В містечку з 1923 року діяло комуністичне підпілля. В партійній організації налічувалося 10 членів партії та 12 співчуваючих. В п’яти комсомольських осередках об’єдналося 20 комсомольців. Організатором і секретарем райкому КПЗБ був Ф. Б. Пирішко, райкому КСМЗБ — М. Й. Євчук. З 1927 року в Дубровиці діяв підрайком, який підлягав Сарненському райкому КПЗБ3.

Комуністи й комсомольці організовували відзначення революційних дат, вшановували пам’ять В. І. Леніна, Р. Люксембург, К. Лібкнехта, розповсюджували листівки із закликами до революційної боротьби. Під впливом цієї агітації в липні 1927 року застрайкували робітники тартака. Широко відзначали трудящі Дубровиці річниці Великого Жовтня. Сарненський райком КПЗБ видав листівку «Підсумки листопадової кампанії в м. Сарни», в якій розповідалося про 10-денний політичний страйк у Сарнах і Дубровиці на відзначення 12-ї річниці Великого Жовтня.

Особливо широко розповсюджувалася комуністична література на початку 30-х років. Дубровицькі комуністи в 1930 році розповсюдили листівку ЦК КПЗБ «Правда про 1 Травня у Варшаві», а також листівку, видану у Вільно, в якій розповідалося про форми й методи політичної роботи серед трудящих. Комуністи організували 1 травня 1930 року в с. Колках маївку, на якій були представники Дубровиці.

Польська дефензива провадила арешти комуністів. 1928 року в Дубровиці заарештовано 14 членів підпільної комуністичної організації. До 1932 року Дубровицьке комуністичне підпілля входило до КПЗБ, а потім до КПЗУ.

Мрії борців за народне щастя здійснилися, коли 17 вересня 1939 року Червона Армія взяла під захист населення західноукраїнських і західнобілоруських земель. Тепер робітникам належали підприємства, панська й куркульська земля була передана трудящим селянам. У Дубровиці відкрили машинно-тракторну станцію.

В грудні 1939 року створено Дубровицький район, а наступного року Дубровицю віднесено до категорії міст.

Велика увага приділялася культурному будівництву. Щоб підвищити кваліфікацію вчителів, у 1940 році організовано заочне навчання. До Ровенського вчительського інституту вступило 5 дубровицьких учителів. При Дубровицькій педшколі також створили заочне відділення, на яке вступило 482 чол., переважно вчителі із шкіл Дубровицького району. 1940 року в Дубровиці відкрито першу середню, школу. В усіх ланках освіти навчання проводилося українською мовою. Вживали заходів щодо ліквідації неписьменності дорослих. В місті було відкрито клуб, кінотеатр, а також районну лікарню.

Дальші соціалістичні перетворення порушила навала фашистської Німеччини. 1 липня 1941 року до Дубровиці вдерлися гітлерівці. Настали чорні дні фашистської неволі. З самого початку окупації комуністи очолили підпільну боротьбу трудящих проти загарбників та їх прихвоснів — українських буржуазних націоналістів. У липні ж для підпільної роботи на Поліссі була закинута десантна група, очолювана уродженцем Дубровиці О. О. Криньком, учасником Дубровицького збройного повстання і антифашистської боротьби в Іспанії. Він вміло добирав самовідданих людей для підпільної боротьби. В серпні створив у Дубровиці підпільну організацію. До неї входили нащадки дубровицьких повстанців М. Й. Петрушко, Василь Годунко, Я. І. Нашора. Активно працювали в підпільній організації А. О. Главинський, С. Я. Гладка, дочки О. О. Кринька — Марія та Олімпіада, В. Рожко, Л. Г. Брежко та інші.

В кінці 1942 року дубровицькі антифашисти створили партизанський загін ім. Т. Г. Шевченка, яким командував сержант Червоної Армії Ф. Г. Маслюк. У загоні було чимало бійців і командирів Червоної Армії, що потрапили в оточення і переховувалися у місцевого населення. Разом з партизанами дубровицькі підпільники вивели з ладу маслозавод, Воробинський спиртовий завод, спалили фільварок.

У квітні 1943 року був створений Дубровицький підпільний райком КП(б)У, секретарем якого затверджено Д. А. Пономарьова, а з липня — В. І. Русака.. Після встановлення зв’язку з райкомом комуністичне підпілля активізувалося. В Дубровиці розповсюджувалися радянські газети й листівки, підпільники одержували необхідні засоби і матеріали для нелегальної роботи. Молодий комуніст М. Тесленко очолив Дубровицький підпільний райком комсомолу, який згуртував юнаків та дівчат на боротьбу з фашистськими окупантами.

Дії підпільників викликали лють гітлерівців і українських буржуазних націонал істів. Оунівцям вдалося в 1943 році вистежити і вбити О. О. Кринька та його помічника А. О. Главинського. Але підпілля продовжувало боротьбу. Разом з партизанами підпільники підірвали влітку 1943 року залізничний міст на стратегічній лінії Сарни—Лунінець, пустили під укіс три військові ешелони з боєприпасами, знищили продовольчий склад і багатьох карателів.

У ніч на 10 січня 1944 року Дубровиця була з боєм визволена частинами 397-ї стрілецької дивізії 1-го Українського фронту і партизанським з’єднанням під командуванням В. А. Бегми. Це врятувало її від знищення німецько-фашистськими окупантами.

Відновили свою роботу районний комітет партії, райком комсомолу, міська Рада депутатів трудящих. У радянські та господарські органи пішло працювати багато партизанів і підпільників. Відбудова народного господарства почалася в складних умовах: фронт відійшов, але гітлерівці продовжували бомбардувати місто й залізничну станцію. Незважаючи на бомбардування, мешканці міста методом народної будови звели міст на Горині. В квітні 1944 року здали у фонд допомоги фронту понад 40 тонн зерна, 27 тонн картоплі, понад 16 тонн м’яса.

Вже 1944 року відродилася Дубровицька МТС. Спочатку вона мала тільки один трактор, складений робітниками із запасних частин. МТС одержала списані в армії трактори, які використовувалися як двигуни, що виробляли електроенергію для освітлення лікарні, ніколи та підприємств районного центру. Незабаром збудували нові майстерні. Тракторний парк збільшився до 10 машин.

Першу післявоєнну весну в Дубровиці зустрічало 63 громадські супряги, в які були об’єднані безтяглові господарства. Держава надала їм позику насінням, завдяки чому засіяли 223 га вівса, 184 га ячменю, 70 га гречки, 36 га льону, посадили 315 га картоплі.

Особливість промисловості Дубровиці полягала в тому, що вона розвивалася на базі місцевої сировини. В 1944—1946 рр. почали працювати лісгосп, ліспромгосп, хімлісгосп, роботи виконувалися вручну або з допомогою кінної тяги.

Одночасно широко розгорнулося житлове будівництво. Вже 1944 року відбудовано 16 будинків, у яких оселилися 80 чол., що залишилися без житла. Потерпілі господарства одержували кредити й будівельні матеріали. Наприкінці 1944 року в Дубровиці був 881 двір, а в 1945—1027 дворів. З цього року в місті працювали промкомбінат, на якому виготовляли цеглу, розпилювали і обробляли ліс, та артіль інвалідів ім. Кірова.

Одразу ж після визволення розпочалося навчання в середній школі, відкрито бібліотеку, яка мала всього 60 книг, а в 1946 році її книжковий фонд зріс до 5353 примірників.

Протягом 50-х років у Дубровиці стали до ладу райхарчокомбінат (з цехами: ковбасним, консервним, безалкогольних напоїв, соковим та ін.), місцева електростанція, згодом—районне об’єднання «Сільгосптехніки». Лісгосп, ліспромгосп, хімлісгосп об’єднані у велике підприємство — лісгоспзаг. Асортимент його продукції дуже різноманітний: будівельний ліс, пиломатеріали, штукатурна дранка, штахети, живиця, тара, корзини, віники, а також березовий сік, свіжі й сушені лісові ягоди, лікарські рослини. Докорінно змінилися умови праці на підприємстві. Заготівля лісу тут повністю механізована, вивезення — механізовано на 85 проц. завдяки застосуванню трелювальних тракторів, автокранів, стрічкових і скребкових транспортерів. На лісогосподарських роботах рівень механізації досягає 98 процентів.

У дружному, працьовитому колективі лісгоспзагу багато передовиків виробництва, зокрема комуніст шофер Л. Я. Шиловець, нагороджений за багаторічну самовіддану роботу орденом Леніна. Перевиконання виробничих норм забезпечило підприємству за восьму п’ятирічку 190 тис. крб. понадпланових прибутків.

Під час семирічки та восьмої п’ятирічки в Дубровиці пущено кілька великих підприємств. До 50-річчя Великого Жовтня введено в дію першу чергу льонозаводу, 1969 року в Дубровиці створено пересувну механізовану колону тресту «Полісся-водбуд», яка осушує заболочені землі. На її території виросли нові майстерні, адміністративний будинок, сучасні квартири для робітників. Це нове містечко на околиці Дубровиці. А поруч зростають новобудови Дубровицького «Міжколгоспбуду», який має два цегельні заводи, столярний цех, сушарку, пилораму, гараж. Зросло й авто-підприємство, організоване в 1965 році на базі автоколони Сарненського автопарку. На кінець восьмої п’ятирічки на дубровицьких підприємствах працювало 1175 робітників.

За післявоєнний період колишнє глухе містечко все більше набирало вигляду сучасного міста. В його центрі є гарний парк, закладений 1952 року. Поруч виріс архітектурний ансамбль — адміністративні приміщення, поштово-телеграфний вузол, широкоекранний кінотеатр «Україна», універмаги «Ювілейний» та «Дитячий світ», спеціалізовані магазини — книжковий («Промінь»), меблевий, взуттєвий, гастроном та ін. Є готель і побут-комбінат, два ательє індпошиття, 36 побутових майстерень, де шиють і ремонтують одяг та взуття, лагодять і виготовляють меблі, металовироби; тут є фотографія, прокатний пункт, бригади ремонту квартир. У розпорядженні міського житлового управління понад 100 тис. кв. метрів житла, з них за роки 8-ї п’ятирічки збудовано 3 тис. кв. метрів. Крім того, за 1966—1970 рр. в місті збудовано 210 індивідуальних будинків. За цей час газифіковано 400 квартир (балонний газ). На кінець восьмої п’ятирічки в Дубровиці заасфальтовано понад 18 км вулиць і тротуарів. Стала до ладу автобусна станція. Над дахами новозбудованих осель трудящих цілий ліс радіо- й телевізійних антен. У місті почалося будівництво централізованого водопостачання, газобалонного складу. Дубровицю підключено до Добротворської ДРЕС.

Віками навколо Дубровиці була т. зв. мертва земля — острови, де вітер пересипав хвилями пісок. Тепер тут зеленіють молоді гаї, які не тільки змінили вид місцевості, але й стали зоною відпочинку жителів міста. На честь 50-річчя Радянської влади в місті закладено ще один парк і нові сквери. Озеленення Дубровиці — результат громадських суботників та недільників.

У парку колишнього графського маєтку «Воробине» розмістилося медичне містечко з поліклінікою, стаціонаром, сучасними лабораторіями та спеціалізованими кабінетами. Працюють 56 лікарів і 213 чоловік середнього медичного персоналу.

Одним з кращих будинків у Дубровиці є типове приміщення середньої школи, при якій є інтернат, бібліотека, спортивний зал. Музей бойової і трудової слави, створений у школі, відомий далеко за межами міста. Біля школи встановлено пам’ятник сержанту мордвину О. П. Щанкіну, що поліг, визволяючи стародавнє українське місто від фашистських загарбників. Ім’я О. П. Щанкіна присвоєно піонерській дружині школи. Є в Дубровиці ще одна середня школа, а також заочна. В 1972 році в місті вчилося 1490 дітей, 1010 учнів — у заочній школі, працювало 110 вчителів. У школах 414 комсомольців, 576 піонерів. За роки Радянської влади в Дубровиці здобуло середню освіту 1798 чоловік, восьмирічну — 1064 чоловіка. З 1968 року в місті діє професійно-технічне училище, яке готує слюсарів, монтажників, штукатурів, мулярів, столярів. 1970 року для нього збудовано навчальний корпус на 420 учнів. Тут є їдальня, спортивний і актовий зали, стаціонарна кіноустановка. Навчальні майстерні оснащені сучасними механізмами. На території училища запроектовані типові гуртожитки для учнів, стадіон, парк. Профтехучилище вже підготувало 676 спеціалістів. Його випускники працюють у будівельних організаціях Ровенської області, а також на спорудженні Каховської зрошувальної системи.

В музичній школі навчається 228 учнів по класу фортепіано, скрипки, бандури, домри та інших інструментів.

Тепер в Дубровиці багато бібліотек — міська, дитяча, дві шкільні, парткабінету, лісгоспзагу, лікарні, книжковий фонд яких близько 100 тис. томів. Мешканці міста на 1973 рік передплатили 14 509 примірників газет і журналів.

Гордістю мешканців Дубровиці б палац культури, збудований в 1960 році. Тут просторе фойє, зал на 500 місць, кімната В. І. Леніна. Хоровий, драматичний, танцювальний, музичний, вокальний та інші гуртки художньої самодіяльності об’єднують талановиту молодь.

Широким визнанням користуються на Ровенщині твори самодіяльних композиторів і поетів Дубровиці — «Поліська лірична» (слова В. П. Попенка, музика М. Ф. Кульчицького), «Марш Дубровицького збройного повстання» (П. X. Раковича), хоровий твір П. В. Войтовича «З Леніним в серці», А. Я. Кулигіна — «День народження Леніна». Вони лунали на вечорах дружби з білорусами, мешканцями Столінського району Брестської області, на фестивалях, присвячених 50-річчю Радянської влади, 50-річчю Дубровицького збройного повстання, 100-річчю з дня народження В. І. Леніна, 25-річчю перемоги радянського народу над фашистами у Великій Вітчизняній війні, які проводили на околицях Дубровиці біля мальовничої Горині. Влітку 1971 року мешканці Дубровиці разом з білорусами провели свято молоді, в якому взяло участь понад 7 тис. чоловік.

На березі річки розкинулися стадіон «Горинь», пристань з рестораном, човнова станція. Крім того, в місті налічується 16 спортмайданчиків. Мотобольна команда «Маяк» стала володарем золотих медалей чемпіонату УРСР 1967 року.

В міській партійній організації об’єднано 35 первинних організацій, які налічують 662 комуністи. Вони проводять велику роботу, спрямовану на виховання трудящих, мобілізацію їх на успішне виконання планів комуністичного будівництва. В місті діє 32 первинні організації ЛКСМУ, які об’єднують 1656 комсомольців.
Пам'ятний знак Юліанії Ольшанської 2005 р. Зведений на честь 1000 смт. Дубровиця.

Пам’ятний знак Юліанії Ольшанської 2005 р. Зведений на честь 1000 смт. Дубровиця.

До Дубровицької міської Ради депутатів трудящих обрано 50 передовиків виробництва і кращих службовців (у т. ч. 17 комуністів, 8 комсомольців). Серед депутатів міськради — 20 жінок. Усі депутати активно працюють у комісіях, дбають про добробут трудящих, благоустрій міста. Щороку зростає бюджет міськради. Якщо 1967 року він становив близько 385 тис. крб., то 1972 — 578 тис. Характерно, що найбільшою статтею витрат є видатки на освіту трудящих. Якщо 1967 року з цією метою було витрачено понад 260 тис. крб., то на 1972 рік асигновано 376 223 карбованці.

Велике політичне й трудове піднесення трудящих викликали підготовка до ювілею й відзначення 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Колективи підприємств, установ і культурних закладів міста на честь цієї знаменної дати стали на ленінську трудову вахту, взяли підвищені соціалістичні зобов’язання і успішно виконали їх. 264 трудівників удостоєно Ленінської ювілейної медалі.

Продовженням ленінської трудової вахти стало соціалістичне змагання трудящих Дубровиці за гідну зустріч XXIV з’їзду КПРС та XXIV з’їзду КП України. Всі колективи достроково виконали свої соціалістичні зобов’язання і 15 березня 1971 року рапортували про це.

За успішне виконання завдань восьмої п’ятирічки 18 трудівників Дубровиці відзначено урядовими нагородами. Серед них завідуючий райвно В. С. Розуменко — орденом Жовтневої Революції, робітник льонозаводу В. С. Олещук, перший секретар Дубровицького РК КП України І. М. Охтень, директор лісгоспзагу Л. Г. Чернюк — орденом Трудового Червоного Прапора.

За дев’яту п’ятирічку обсяг промислової продукції дубровицьких підприємств зросте в 1,4 раза. Заплановано спорудити виробничий комплекс Дубровицького лісництва, нові виробничі площі харчокомбінату, «Сільгосптехніки» та автобази. Планом передбачено роботи по реконструкції і модернізації усіх підприємств.

У новій п’ятирічці в Дубровиці буде прокладено водогін, збільшиться кількість газифікованих квартир, спорудять три 24-квартирні будинки. Реальні доходи на душу населення зростуть більш як на 40 процентів.

В центрі Дубровиці — площа, названа ім’ям Дубровицького повстання. Тут встановлено монумент героям повстання, які, не шкодуючи життя, піднялися на боротьбу за владу Рад. У дні революційних свят, рапортуючи про свої трудові звершення, біля пам’ятника проходять колони демонстрантів. Тут же урочисто приймають у піонери, відбуваються зустрічі представників різних поколінь. Сучасна квітуча Дубровиця є гідним пам’ятником борцям за владу Рад, подвиги яких надихають мешканців міста на нові трудові звершення в ім’я комунізму.

Л. С. СТЕПАНОВ
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ДУБРОВИЦЯ (Домбровиця), місто, Рівненська обл, Україна

Повідомлення АннА »

ДУБРОВИЦЯ, м-ко, Рівенський пов., тієї ж волості, 165 км. на північ від Рівного. Містечко положене над р. Горинню, серед оточуючих його безкраїх лісів. В середньовіччі була столицею князів Дубровецьких і Турівських. В 1184 р., (Іпатіївський літопис) „Гліб Гюргевич, князь Дубровицький" брав участь зі своїм полком в поході на половців. Був він правнуком князя Святополка Туровського і пізніше Київського. В році 1224 густинський літопис згадує дубровецького князя Олександра Всеволодовича, який в цьому році загинув в битві над річкою Калкою. В 1321 р. великий литовський князь Гедимин прилучив Д. до Литви. Тоді в Д. був рід кн. Дубровецьких, або інакше Гольшанських. В 15 ст. Д. належало до кн.. волості Свидригайли. У цьому ж році намісником Києва був Іван Мендович кн. Гольштинський, син якого Нелюд, під час хресту отримав ім'я Олександра. Рід кн. Гольшанських був дуже розрослим, про що свідчить „пом'яник" Дерманського манастиря. Не бракувало у ньому як князів, так і владик духовних і монахів та монахинь. Одна з княгинь Дубровецьких вийшла заміж за російського князя емігранта з Москви, але цей ув'язнив її в ковельському замку і пізніше виміг розвід і оженився другий раз з Олександрою Сімашківною. Перша його жінка кн. Дубровецька не тільки отримала розвід, але також зворот усіх маєтків дубровицьких.
Згідно з записом Марії Гольшанської-Дубровецької, Д. отримала кн. Варвара Козинська ЇЇ дочка і внесла Д. в Дім Фірлеїв, від яких всі ці добра перейшли до Сапігів, а від них до де-Вроль-Пятерів.
В 16 ст. в Д. було відкрито школу, яку провадили католицькі монахи — піяри. В цій школі, крім теологічних і філософічних предметів, викладали математику і чужі мови. Школа ця, яка мала на меті поширення католицизму і полонізацію, скоро заповнилася місцевою молоддю православної української шляхти, яка улягала освіченим учителям і проповідникам. Був там оборонний замок, церква з 1872 р. на місці старої і католицький манастир. Тепер від колишнього замку залишилися в кінці 19 ст. лише вали навколо містечка. На острові недалеко від Д. був колись православний манастир св. Миколая і залишилася до наших днів назва урочища: „Миколаєвський Манастир", про який є згадка з 1580 року в акті поділу Гарії Гольшанської. Залишився там до 20 ст. палац Плятерів, мурована церква і костьол. В палаці була колись надзвичайно велика і багата бібліотека, яку властитель продав до Варшавської Публічної Бібліотеки, а також цікавий архів, в якому переховувалися документи не тільки ті, які торкаються кн. Дубровицьких-Голшанських, але і інші родові архіви Волині і Волинського Полісся. В 1570 р. Олізар Мильський платить з Д. від 10 ринкових димів, 1 убогого дому, 85 вуличних домів, 9 волян, 27 город, 2 шинків і крім того 92 дим., 17 город, 4 млинських коліс, 1 бровара.
Містечко Д. положене при залізниці Рівне-Лунинець. В 1887 р. було там 733 доми і 5,509 жителів, 2 церкви (з них одна мурована), костьол, синагога, і два доми молитви (жидівські), одноклясова школа, вітряк, столярня, ґуральня, цегельня. За переписом 1911 р. в Д. було 5,650 жителів, вол. правління, міщанська управа, акцизний дозір, слідчий суд, земська поштова станція, пошта і телеграф, 2-клясова школа, земська лічниця, вет-лікар., акушерка, аптека, 2 аптечні склади, 102 крамниці, 4 гостинниці, 2 кредитові товариства, земська випозичальня сільсько-господарськ. машин, 1 ресторан і 28 ярмарків річно.
До великої зем. власности Броель-Плятерів в Дом-бровиці і в околиці належало в 1911 р. 29,624 десятини, в тому найбільше лісів.
В околицях містечка, переважно в урвистих берегах р. Горині видобуваються з верстви глини великі брили янтару. В м. Дубровиці і околицях часті знахідки з доби неоліту і раннього середньовіччя, а також римські монети. В околицях та на полях і в лісах курганові могили і окремі кургани (Кухаренко).
Джерело-О.Цинкаловський "Стара Волинь і Волинське Полісся" (від найдавніших часів до 1914 року)
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
Ярина
Повідомлень: 211
З нами з: 09 листопада 2016, 15:40
Дякував (ла): 21 раз
Подякували: 93 рази

Re: ДУБРОВИЦЯ (Домбровиця), місто, Рівненська обл, Україна

Повідомлення Ярина »

phpBB [video]
Аватар користувача
Ярина
Повідомлень: 211
З нами з: 09 листопада 2016, 15:40
Дякував (ла): 21 раз
Подякували: 93 рази

Re: ДУБРОВИЦЯ (Домбровиця), місто, Рівненська обл, Україна

Повідомлення Ярина »

phpBB [video]
Відповісти

Повернутись до “Літера Д”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 21 гість