Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

Есмань (Червоне), смт, Глухівський район, Сумська область

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим селом
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Аватар користувача
 
Повідомлень: 245
З нами з: 03 квітня 2016, 13:52
Подякував (-ла): 280 раз.
Подякували: 433 раз.
Стать: Чоловік

Есмань (Червоне), смт, Глухівський район, Сумська область

Повідомлення ГіП » 12 квітня 2017, 07:04

Есмань (у 1957–2016 роках — Червоне) — селище міського типу Глухівського району Сумської області.
Населення станом на 2001 рік становило 1882 особи. Орган місцевого самоврядування — Есманьська селищна рада.
Вперше Есмань згадується в царській грамоті від 1615 року, на той час село належало Мовчанському монастирю. Невдовзі (в 1618) згідно з Деулінським перемир'ям воно відійшло до Польщі і належало польському шляхтичу А. Огницькому. Пізніше ввійшло до Глухівської сотні.
Після ліквідації полкового устрою, у 1782 році село стало центром волості у складі Глухівського повіту Новгород-Сіверського намісництва, а з 1795 року — Глухівського повіту Малоросійської губернії.
У 1918 році на базі Есманської та Уланівської волостей був утворений Есманський район Новгород-Сіверського округу Чернігівської губернії з центром у Есмані. Проте вже у 1925 році, після ліквідації Чернігівської губернії разом з Новгород-Сіверським округом, Есманський район ввійшов до новоутвореного Глухівського округу.
1930 року при укрупненні районів територія Есманського була приєднана до Глухівського району, але у 1935 році, за рахунок розукрупнення, утворився Червоний район з центром у селі Есмань.
29 вересня 1941 року село було окуповано гітлерівцями, а через два дні й увесь Червоний район. Того ж року бійцями й офіцерами радянської армії, що потрапили в оточення, тут було організовано другий партизанський загін під командуванням старшого лейтенанта Леоніда Яковича Іванова. 22 грудня 1941 року невеликі загони об'єднались в один, що став називатись партизанським загоном Червоного району.
31 серпня 1943 року підрозділами 9-го танкового корпусу під командуванням генерал-майора Г. С. Рудченка було звільнено Есмань з-під німецької окупації.
В 1957 році Есмань було перейменовано в Червоне і 1968 року віднесено до категорії селищ міського типу.
1962 року Червоний район було ліквідовано, а село Червоне ввійшло до складу Глухівського району Сумської області.
19 травня 2016 року відновлено історичну назву-Есмань.
Поперека, Сенько, Сердюк, Нужний (Іваниця),
Конотоп, Олисеєнко, Фесенко, (Деркачівка)

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3188
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1834 раз.
Подякували: 656 раз.
Стать: Жінка

Re: Есмань (Червоне), смт, Глухівський район, Сумська область

Повідомлення АннА » 10 вересня 2018, 11:43

Зображення
З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Червоне (до 1957 року — Есмань) — селище міського типу, центр селищної Ради, розташоване за 22 км від районного центру, за 5 км від залізничної станції Есмань і за 3 км від автошляху Москва—Київ. Населення — 2900 чоловік. Селищній Раді підпорядковані населені пункти Калинівка й Лужки.

Поблизу Червоного виявлено сіверянське городище (VIII—X ст.).

Вперше Есмань згадується в царській грамоті 1615 року, де зазначено, що вона належала путивльському Молчанському монастирю. Село входило до складу Російської держави. За Деулінським перемир’ям 1618 року Есмань відійшла до Польщі і певний час була власністю польського шляхтича А. Огницького. За польсько-шляхетського панування значно погіршилося становище населення. Посилилося соціальне і національне гноблення.

Жителі Есмані брали участь у визвольній війні українського народу 1648— 1654 рр. і активно боролися за возз’єднання України з Росією. У 1648 році село було визволено з-під влади польської шляхти і увійшло до Глухівської сотні Ніжинського полку. У 1654 році Есмань у складі Лівобережної України возз’єдналася з Росією. Жителі займалися хліборобством. Вони сплачували різні податки на користь козацької старшини і Глухівської ратуші. Із зростанням старшинського землеволодіння посилився процес закріпачення селян і збільшилася їх експлуатація.

Вони відбували панщину у розмірі 2—3 дні на тиждень. Жорстоке гноблення викликало неодноразові протести селян. Так, у 1749 році в Есмані відбулося селянське заворушення, яке було придушено військовою силою.

У 1781 році в Есмані налічувалось 196 дворів, з них 81 селянський двір належав генеральному писарю, 20 — сотнику і 19 — земському судді. По кілька кріпацьких родин мали й інші представники козацької старшини. Значно зросла панщина, яка сягала 4 днів на тиждень. У другій половині XV111 ст. в селі з’явилися невеликі підприємства. Тут діяли 3 гуральні, де працювали кріпаки. Робітним людям жилося дуже важко. Робочий день тривав 14—16 годин. Про безпеку праці ніхто не дбав, і тому часто траплялися нещасні випадки. Селяни Есмані терпіли від безземелля. Напередодні реформи 1861 року поміщиці Г. Туманській належало в селі 2513 десятин землі. А тим часом 157 кріпаків користувалися 230 десятинами землі, були зовсім позбавлені лісу та сінокосу. Поміщиця жорстоко експлуатувала селян, примушуючи їх працювати по 4—6 днів на тиждень. На знак протесту селяни часто відмовлялися відробляти панщину. З 1782 року Есмань стала волосним центром Глухівського повіту Новгород-Сіверського намісництва, з 1796 року — Малоросійської, а з 1802 року — Чернігівської губернії. Кількість жителів села поступово зростала. У 1859 році тут налічувалося 223 двори і 1805 жителів.

В Есмані кілька разів побував Т. Г. Шевченко. Про село він згадує у повісті «Капитанша».

Реформа 1861 року, проведена кріпосниками, не виправдала одвічних сподівань селян одержати землю. Поміщики пограбували їх, зменшивши і без того мізерні селянські наділи в середньому на 15 проц. Таке пограбування викликало невдоволення селян. У середині квітня 1861 року тут сталося селянське заворушення, яке придушили царські війська.

У післяреформений період основна маса селян розорялася, а купка куркулів багатіла. Не маючи змоги прожити з свого господарства, значна частина селян Есмані змушена була йти у найми до поміщиків та куркулів або орендувати у них землю на умовах половинщини і відробітків. їм доводилось орендувати у поміщиків також і сіножаті. Селяни сплачували великі податки. Урядники, стягуючи недоїмки, забирали останню худобу. Постійними супутниками переважної більшості селян були голод і злидні. Частина з них вирушала на заробітки на Кубань, Донбас і Херсонщину, але й там зазнавала жорстокої експлуатації.

Все це породжувало в селянства гостре невдоволення існуючим ладом, що особливо виявилося під час першої російської революції 1905—1907 рр. Селяни Есмані брали участь у розгромі цукрового заводу Терещенка в Хуторі-Михайлівському 23 лютого 1905 року. Щоб придушити виступ селян, царський уряд надіслав в Есманську волость каральний загін, який розправився з його учасниками. Проте селянський рух не вщухав. Починаючи з літа 1906 року, він охопив усю волость. Восени селянська біднота розгромила кілька садиб куркулів. Селяни самочинно возили хліб і сіно з поміщицьких і куркульських полів, рубали панський ліс, а також відмовлялися платити податки, бойкотували розпорядження місцевих властей. З допомогою карального загону поміщикам і куркулям вдалося придушити селянські виступи.

Після столипінської реформи посилився процес класової диференціації селянства. В Есмані утворилась велика група куркулів і значно збільшилась кількість селянської бідноти. Одному з куркулів належало 500 десятин, двом іншим — по 100 десятин. У той самий час чимало селян Есмані змушені були залишити рідкі місця та переселитися до Сибіру, але через важкі умови життя більшість з них повернулася додому.

Трудящі Есмані не одержували потрібної медичної допомоги. В селі був лише фельдшерський пункт, який обслуговував населення всієї волості. Переважна більшість селян не знала грамоти. 1869 року тут було відкрито народне училище, проте спеціального приміщення воно не мало. В училищі навчалося 109 хлопчиків і 12 дівчаток, що становило 25—30 проц. дітей шкільного віку.

Великим нещастям для селян стала перша світова війна. Багато чоловіків мобілізували на фронт. Селянські господарства занепадали.

Після повалення царизму трудящі Есмані переконалися, що буржуазний Тимчасовий уряд не дасть їм ні миру, ні землі, ні хліба. Восени 1917 року в Глухівському повіті, у т. ч. в селі, відбулися виступи селян.

З великою радістю зустріли трудящі Есмані Велику Жовтневу соціалістичну революцію. У січні 1918 року в селі було встановлено Радянську владу. Відразу ж створили волосну Раду селянських депутатів, яку очолив В. X. Демиденко. Активну участь у роботі Ради брав матрос Балтійського флоту більшовик П. С. Сметана, присланий петроградськими робітниками разом з іншими більшовиками в Глухівський повіт. Було конфісковано поміщицькі економії і на основі ленінського Декрету про землю розпочато розподіл між селянами поміщицької землі.

Коли на Україну вдерлися австро-німецькі окупанти, Есмань тривалий час перебувала у зоні демаркаційної лінії, де концентрувалися озброєні революційні загони чисельністю до 2 тис. чоловік. Для боротьби з ворогом створили повстанський загін, який разом із загонами інших сіл влився до складу 5-го Глухівського повстанського полку. Але німецькі загарбники у жовтні на короткий час захопили село. Вони розстрілювали і грабували населення. Після краху австро-німецької окупації Есмань опинилася в руках петлюрівців.

На початку листопада 1918 року Есмань визволили підрозділи Червоної Армії. Глухівський повітовий ревком направив у село активіста В. Р. Ковальчука, який допоміг створити волосний ревком. Його головою став В. X. Демиденко, секретарем — В. Р. Ковальчук. Ревком спрямував свою діяльність на зміцнення Радянської влади та боротьбу з контрреволюцією. Через деякий час він склав свої повноваження. Почав діяти волвиконком, який очолив С. І. Пальгуй. Було створено земельну комісію, яка здійснювала розподіл поміщицьких земель між безземельними і малоземельними селянами.

У вересні 1919 року Есмань захопили денікінські банди. Білогвардійці відібрали в селян зерно, багато худоби та інше майно. В боротьбі з ними загинуло чимало стійких борців за Радянську владу. У першій половині листопада 1919 року частини Червоної Армії визволили Есмань. З лютого 1920 року відбувся волосний з’їзд Рад, на якому обрали волвиконком. У червні створили волосний комнезам, який очолив І. І. Гулець. Під керівництвом органів Радянської влади відроджувалося господарство, перебудовувалось життя на нових засадах. Було націоналізовано паровий млин і завершено наділення селян землею. Радянська влада допомагала селянам посівним матеріалом. Сільська посівна комісія одержала від держави і розподілила між ними тільки в лютому—березні 1921 року 151 пуд посівного ячменю, 500 пудів віки, 261 пуд вівса, 40 пудів гречки та інші культури.

Селяни Есмані підтримували всі заходи Радянської влади. Вони виконували продрозверстку, широко розгорнулась робота по наданню допомоги голодуючим Поволжя та інших районів. У серпні 1921 року було створено спеціальну комісію, яка збирала продукти і відправляла у ці райони. Відбудова господарства проходила в умовах жорстокої класової боротьби. Куркулі вбили представника повітового продкомітету І. П. Ситникова, тероризували населення. З допомогою частин Червоної Армії з бандитизмом незабаром було покінчено. У 1923 році були створені районні партійна і комсомольська організації. 1925 року виникли сільський партійний осередок, який налічував 7 членів і 13 кандидатів у члени партії, та комсомольський осередок у складі 16 юнаків і дівчат. Під керівництвом партійної організації було завершено відбудову господарства. У 1925 році діяли 10 млинів, крупорушка, 10 кузень, 2 цегельні заводи. Велику роль у перебудові села відіграли сільська Рада і комнезам, який об’єднував 142 чоловіка. Під керівництвом комнезаму проводились землевпорядні роботи, внаслідок чого було обмежено землекористування куркулів і збільшено наділи бідноти. З 617 селянських господарств понад 55 проц. становили середняки. Значно пожвавило роботу сільське споживче товариство, що 1925 року налічувало 460 членів. Всіляку допомогу селянам подавало сільськогосподарське кредитне товариство, яке розподіляло між ними кредити, надані державою. Значною подією було створення в 1925 році на хуторі Лужках колгоспу ім. Петровського. Багато зробив для зміцнення господарства двадцятип’ятитисячний комуніст С. І. Казарцев, який був його головою. На зборах, присвячених річниці з дня смерті В. І. Леніна, трудящі Есмані дали урочисту обіцянку — тісно згуртуватися навколо Комуністичної партії і свято виконувати його заповіти. У 1923 році село стало центром однойменного району Новгород-Сіверського, з 1925 року — Глухівського округу.

З встановленням Радянської влади жителі Есмані одержали безплатну медичну допомогу. Було відкрито медамбулаторію, в якій працювали 2 лікарі і 3 фельдшери. Розвивалися освіта й культура. У селі в 1925 році діяли 2 початкові школи, в яких налічувалось 18 учителів і 465 учнів. Розгорнулась ліквідація неписьменності серед дорослих. Було створено кілька шкіл лікнепу, в яких навчалося по 50 чоловік. Культурно-масову роботу проводив сельбуд, при якому діяли гуртки художньої самодіяльності. До послуг читачів була бібліотека з книжковим фондом понад 2 тис. примірників.

Новим етапом у розвитку Есмані став період довоєнних п’ятирічок. У 1928 році створили райпромкомбінат. Стало до ладу підприємство для добування торфу, на якому в 1931 році працювало 159 робітників. Продовжувало свою діяльність сільськогосподарське кредитне товариство, кількість членів якого у 1927 році зросла до 1071 чоловіка. У 1928 році була створена кінно-тяглова станція. Виконуючи рішення XV з’їзду ВКП(б), партійна організація спрямувала селян на здійснення колективізації сільського господарства. Вони активно включились у колгоспне будівництво. 1929 року було створено ТСОЗ, на базі якого через рік організували колгосп «8 Березня». В 1930 році виник колгосп «Жіноче свято». Колективізації намагалися перешкодити куркулі, проте всі їх підступи виявилися марними. Перші колективні господарства неухильно розвивалися, збільшувалася кількість їх членів. У 1930—1931 рр. в Есмані організували ще 7 колгоспів 3. У 1932 році було завершено суцільну колективізацію. На базі 9 колгоспів створили 5: ім. Рози Люксембург, «Перше Травня», ім. Шевченка, «Червоний промінь» та ім. Петровського, які об’єднували 75 проц. селянських дворів із земельною площею 5018 га. Серед них найбільшим був колгосп ім. Рози Люксембург. На початку 1935 року організували Есманську МТС, яка відіграла значну роль у господарсько-організаційному зміцненні колгоспів. Після укрупнення районів Есмань у 1930 році увійшла до складу Глухівського району. З 1935 року вона стала центром Червоного району Чернігівської, а з 1939 року — Сумської області.

Рік у рік зміцнювалася економіка колгоспів. Колективна праця сприяла підвищенню трудової і політичної активності колгоспників. Виросли передовики колгоспного виробництва. Так, бригадир колгоспу ім. Рози Люксембург П. В. Демиденко щорічно вирощував високі врожаї конопель і перевиконував плани здачі державі коноплепродукції. Свинар колгоспу «Перше Травня» С. А. Свиридок одержував у 1937—1938 рр. по 14,5 ділових поросят від кожної свиноматки і у 1939 році став учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Ланкові колгоспу ім. Петровського X. Муковозова, М. Грудина та Є. Дзекельова в 1937 році виростили високий врожай кормових буряків. Тракторист Есманської МТС М. В. Марченко перший у районі довів щорічний виробіток на трактор до 1600 га умовної оранки і був делегатом Всесоюзної наради механізаторів, яка відбулась у Москві в 1936 році. Трактористки С. І. Ювченко, М. Ф. Копиленко С. А. Чичикало досягли ще вищих показників, стали учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки у 1939 році й одержали почесні грамоти. Зростання колгоспного виробництва зумовило піднесення життєвого рівня трудівників.

Поліпшилася охорона здоров’я. У 1938 році в Есмані відкрили районну лікарню, де кваліфіковану допомогу подавали 4 лікарі і 15 чоловік з середньою медичною освітою. Діяли також дитячі ясла. Підвищився освітній рівень трудящих. У 1935 році почала працювати середня школа, у 1938 році — вечірня середня школа. В них 1940 року налічувалося 800 учнів і 32 вчителі. На початку 30-х років була ліквідована неписьменність серед дорослих. З 1936 року відкрили консультаційний пункт Глухівського педтехнікуму, який готував учителів для початкових класів. У 1939 році побудували нове приміщення районного клубу, в якому розгорнули роботу гуртки художньої самодіяльності. Працювала також бібліотека, книжковий фонд якої зріс до 25 тис. примірників. Виходила газета «За більшовицькі колгоспи».

Мирну працю радянських людей перервав віроломний напад фашистської Німеччини на Радянський Союз. 15 вересня 1941 року до Есмані вдерлися гітлерівські розбійники. Німецько-фашистські загарбники запровадили жорстокий окупаційний режим. Вони розстріляли 53 радянських громадян, 88 юнаків та дівчат вивезли на каторгу до Німеччини.

Боротьбою трудящих проти фашистів керував підпільний райком партії, який діяв з серпня 1941 року і до визволення. Його очолив Ф. П. Бондаренко. Підпільний райком партії створив в районі підпільні партійні, комсомольські та інші патріотичні організації. З перших днів окупації в селі почала діяти партизанська група під командуванням В. Ф. Копи, залишена тут для організації партизанського руху. У жовтні з радянських воїнів, які потрапили в оточення, організували другу партизанську групу під командуванням Л. Я. Іванова. 22 грудня 1941 року ці групи об’єдналися в партизанський загін Червоного району. Цим загоном командував В. Ф. Копа, який загинув наприкінці грудня 1941 року. Командиром партизанського загону став Л. Я. Іванов, комісаром — М. Т. Лукашов, начальником штабу — Ю. Л. Фільченко. Партизанський загін до жовтня 1942 року діяв у північних районах Сумської, а також у Курській і Орловській областях.

У грудні 1941 року партизани Червоного й Путивльського партизанських загонів розгромили в Есмані німецько-фашистську комендатуру і поліцію. Після цього було спалено зерносклад на ст. Есмань. У серпні 1942 року партизанський загін Червоного району налічував 450 партизанів, мав гармати, міномети, кулемети, автомати. До вересня 1942 року патріоти знищили 2 тис. гітлерівців, 25 автомашин, 10 складів з боєприпасами та продовольством, підірвали 14 мостів, у т. ч. 2 залізничні. В районі у ворожому тилу чотири місяці існувала Радянська влада. За цей час було роздано жителям 510 цнт зерна, конфіскованого фашистами у колгоспників. Населення всіляко допомагало партизанам, постачало їм продукти харчування. Серед значних операцій 1942 року були розгром місцевої поліції на станції Зернове Середино-Будського району, де готувалися ешелони з зерном і худобою для відправки до Німеччини, німецько-фашистської комендатури в Марчихиній Буді, бій в с. Фотовижі, в результаті якого було знищено 132 фашисти й поліцаї та штаб ворога. Під керівництвом підпільного райкому партії на початку 1943 року створили підпільний райком комсомолу. В підпільній комсомольській організації налічувалось 150 комсомольців, а в селах району діяли 3 бойові комсомольські організації.

У жовтні 1942 року партизани Червоного району розділилися на два загони: Червоний партизанський загін (339 партизанів) і партизанський загін ім. Леніна (240 партизанів). Червоний партизанський загін під командуванням М. Т. Лукашова залишився здійснювати бойові операції в своєму й суміжних районах. Згодом він увійшов до складу партизанського з’єднання під командуванням М. І. Наумова. Командиром загону ім. Леніна став Л. Я. Іванов, комісаром — Ф. П. Волостников, начальником штабу — В. І. Прощаков. У жовтні 1942 року цей загін влився до складу партизанського з’єднання під командуванням О. М. Сабурова і вирушив у рейд на Правобережну Україну.

31 серпня 1943 року підрозділи 9-го танкового корпусу під командуванням генерал-майора Г. С. Рудченка визволили Есмань від фашистських загарбників. На фронтах Великої Вітчизняної війни і в партизанських загонах проти ненависного ворога билися понад 750 жителів Есмані, з них 543 за героїзм і мужність нагороджені орденами й медалями СРСР. 314 чоловік віддали життя за свободу й незалежність Батьківщини. У 1956 році тут встановлено пам’ятник радянським воїнам, які загинули в бою за визволення села від гітлерівців, пам’ятник односельцям, які полягли на фронтах війни, і пам’ятник жертвам фашизму.

Німецько-фашистські окупанти завдали Есмані великих збитків. Було зруйновано господарство сільськогосподарських артілей, громадські приміщення, вивезено худобу, пограбовано МТС, а також знищено електростанцію, приміщення культурно-освітніх закладів, чимало житлових будинків. Після визволення трудящі села під керівництвом партійної організації і сільської Ради приступили до відбудови господарства. Вони працювали з великим піднесенням. Значну допомогу колгоспам подали держава й братні республіки. Держава виділила грошові позики. З Саратовської і Ростовської областей РРФСР та Узбецької РСР надійшли трактори, комбайни та інша сільськогосподарська техніка; з Ульяновської, Кіровської, Саратовської, Тамбовської і Карагандинської областей, Чуваської і Дагестанської АРСР — продуктивна худоба й коні. Колгоспники всіляко допомагали фронту. Вони достроково виконували плани здачі державі хліба та інших продуктів. Організовано проходили передплата державної позики і збір коштів на танкову колону «Колгоспник Сумщини». Було створено фонд допомоги сім’ям фронтовиків. В колгоспах виросли передовики виробництва. Чабан артілі «Червоний промінь» Ф. В. Зуй одержував від 100 вівцематок 135 ягнят. Самовіддана праця принесла добрі наслідки. За короткий час колгоспи були відбудовані і 1950 року перевищили довоєнний рівень виробництва. Значну допомогу їм подавала МТС, яка стала до ладу уже в 1943 році.

Відновили роботу заклади охорони здоров’я, освіти й культури. Медичну допомогу подавали районна лікарня на 50 ліжок і медамбулаторія, в яких працювало 8 лікарів і 33 чоловіка з середньою медичною освітою. Діяли також аптека і санепідстанція. Відкрили дитячий садок і ясла. У жовтні 1943 року розпочала навчання дітей середня школа. В ній у 1950 році навчалося 587 учнів і налічувалося 28 учителів. За сумлінну працю директору середньої школи П. С. Євдокименку у 1952 році було присвоєно звання заслуженого вчителя УРСР. Велику роботу проводив будинок піонерів. Завжди людно було в районному будинку культури, при якому діяли гуртки художньої самодіяльності, і в бібліотеці.

Рішення вересневого (1953 року) Пленуму ЦК КПРС сприяли дальшому піднесенню сільського господарства. У 1959 році три колгоспи Червоного («Червоний промінь», ім. Рози Люксембург та ім. Шевченка) об’єдналися в один — колгосп ім. Калініна.

Рік у рік колгоспи ім. Калініна та ім. Петровського міцніли. У січні 1968 року обидва господарства об’єдналися в колгосп ім. Калініна. Це велике багатогалузеве господарство, за яким закріплено 5924 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 5207 га орної землі.

Його неподільні фонди становлять понад 2 млн. крб. На колгоспних ланах працюють 41 трактор, 28 комбайнів, 28 вантажних автомашин та багато іншої сільськогосподарської техніки. Великий обсяг робіт здійснено в галузі механізації тваринницьких приміщень. Виросли справжні майстри колгоспного виробництва. У Червоному діють «Міжколгоспбуд» № 20 і відділення «Сільгосптехніки». У 1962 році Червоний район було ліквідовано і Червоне увійшло до Глухівського району.

Здобутками у праці відзначили трудівники Червоного 50-річчя Великого Жовтня. Значними трудовими дарунками зустріли вони 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Колектив «Міжколгоспбуду» № 20 завоював першість у соціалістичному змаганні в області, за що його було занесено до обласної Ленінської книги трудової слави. 126 передовиків, у т. ч. 71 колгоспник, 55 робітників і службовців, нагороджено ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». Успішно виконали колгоспники і працівники підприємств восьмий п’ятирічний план. Щорічна врожайність зернових за останні п’ять років збільшилась і становила 19,2 цнт, цукрових буряків — 289 цнт з гектара. Перевиконано плани продажу державі всіх видів продукції. За самовіддану працю шофера відділення «Сільгосптехніки» Г. С. Рожнова в 1970 році нагороджено орденом Жовтневої Революції, голову колгоспу ім. Калініна Д. О. Козюлю й тракториста В. О. Литвиненка — орденом Трудового Червоного Прапора, штукатура «Міжколгоспбуду» № 20 Є. Г. Рухленка і керуючого відділенням «Сільгосптехніки» І. А. Тищенка — орденом «Знак Пошани». Широко розгорнулося соціалістичне змагання на честь XXIV з’їзду КПРС. З великим піднесенням приступили колгоспники до виконання дев’ятого п’ятирічного плану. У 1971 році вони виростили по 19,3 цнт зернових і зернобобових (у т. ч. по 24,3 цнт озимої пшениці), по 300 цнт цукрових буряків і по 150 цнт картоплі з гектара. Збільшились доходи колгоспу. Зросла оплата праці. На один людино-день було виплачено 3 крб. 58 коп. Значних успіхів досягли колективи підприємств. Новими звершеннями зустріли трудящі Червоного 50-річчя утворення СРСР. У 1972 році бригадира тракторної бригади колгоспу ім. Калініна С. Д. Пилипенка нагороджено орденом Леніна, а тракториста Ю. М. Калеченка — орденом «Знак Пошани». Великого розмаху набув рух за комуністичну працю. У Червоному 8 бригадам присвоєно звання колективів комуністичної праці і 65 трудівникам — звання ударників комуністичної праці.

За роки Радянської влади невпізнанно змінилося Червоне. З 1968 року воно стало селищем міського типу. Тут є водопровід, побутові майстерні, готель, хлібопекарня. За післявоєнні роки побудовано 3,5 тис. кв. метрів державної житлової площі і понад 650 індивідуальних будинків. До послуг жителів універмаг, госпмаг, 3 продуктові магазини, 2 їдальні. Зріс оборот торговельної мережі. У 1971 році він становив 1274,9 тис. карбованців.

У Червоному діють лікарня на 50 ліжок, медамбулаторія з рентгенологічним кабінетом, пологовий будинок, 2 медпункти, аптека. У 1971 році побудовано нове приміщення дитячого комбінату. У закладах охорони здоров’я працюють 8 лікарів і 48 чоловік з середньою медичною освітою. У селищі є середня школа, в якій налічується 650 учнів і 47 учителів. 60 юнаків та дівчат навчаються в заочній середній школі. Культурні запити населення задовольняють будинок культури й 4 бібліотеки з книжковим фондом понад 50 тис. примірників. При будинку культури створено 7 гуртків художньої самодіяльності. Значну роботу серед населення проводять 3 первинні організації товариства «Знання», які об’єднують 28 лекторів, і 6 первинних організацій Українського товариства охорони пам’ятників історії та культури. В 1962 році у селищі встановлено пам’ятник В. І. Леніну.

Провідну роль у господарському й громадсько-політичному житті відіграють 5 первинних партійних організацій, в яких — 118 комуністів. Надійною опорою партійних організацій є 5 первинних комсомольських організацій, що об’єднують 197 юнаків та дівчат. Селищна Рада депутатів трудящих складається з 43 депутатів, з них 20 робітників, 7 колгоспників і 16 службовців, 20 комуністів і 5 комсомольців, 17 жінок. Велику роботу проводять 7 постійних комісій селищної Ради та актив з 50 чоловік. Постійно зростають асигнування на соціально-культурні заходи. У 1971 році вони становили 216,2 тис. карбованців.

Повні творчої енергії, трудящі Червоного самовідданою працею вносять свій вклад у справу будівництва комунізму.

І. М. ТКАЧОВ
Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера Е

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: Baidu [Spider], Bing [Bot], D_i_V_a, Dikiy_Dik, Google Adsense [Bot], ukrgenealogy, Мария Халюк