ЖМЕРИНКА, місто, Вінницька область, Україна
-
ОнлайнАннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8878
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
ЖМЕРИНКА, місто, Вінницька область, Україна
ЖМЕРИНКА — місто обласного підпорядкування Вінницької області, райцентр.
Залізничний вузол. Населення 36,9 тис. осіб (2004).
Заснування Жмеринки пов’язане з будівництвом залізниці Київ—Балта (1865). Між двома селами — Великою Жмеринкою (нині у складі Жмеринки) і Малою Жмеринкою (нині село Жмеринського р-ну) — було побудовано станцію Жмеринка, біля якої утворилося робітниче селище. Невдовзі Жмеринка стала вузловою станцією Пд.-Західної залізниці: 1871 через неї пройшла Волочиська лінія, що з’єднала Російську імперію з Австро-Угорщиною, а 1892 було відкрито лінію до Могилева (нині м. Могилів-Подільський). 1898 селище Жмеринка отримало статус міста. На поч. 20 ст. тут проживало понад 9 тис. осіб, а напередодні Першої світової війни вже 27 195.
За часів української революції 1917—1921 Жмеринка була в зоні селянських повстанських рухів.
З 1921 Жмеринка — повітове місто, від 1923 — райцентр.
У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 окупована гітлерівцями від 17 лип. 1941 по 18 берез. 1944. В місті існував осередок руху Опору.
Архітектурна пам’ятка — залізничний вокзал (1899—1904; архіт. З.Журавський).
Залізничний вузол. Населення 36,9 тис. осіб (2004).
Заснування Жмеринки пов’язане з будівництвом залізниці Київ—Балта (1865). Між двома селами — Великою Жмеринкою (нині у складі Жмеринки) і Малою Жмеринкою (нині село Жмеринського р-ну) — було побудовано станцію Жмеринка, біля якої утворилося робітниче селище. Невдовзі Жмеринка стала вузловою станцією Пд.-Західної залізниці: 1871 через неї пройшла Волочиська лінія, що з’єднала Російську імперію з Австро-Угорщиною, а 1892 було відкрито лінію до Могилева (нині м. Могилів-Подільський). 1898 селище Жмеринка отримало статус міста. На поч. 20 ст. тут проживало понад 9 тис. осіб, а напередодні Першої світової війни вже 27 195.
За часів української революції 1917—1921 Жмеринка була в зоні селянських повстанських рухів.
З 1921 Жмеринка — повітове місто, від 1923 — райцентр.
У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 окупована гітлерівцями від 17 лип. 1941 по 18 берез. 1944. В місті існував осередок руху Опору.
Архітектурна пам’ятка — залізничний вокзал (1899—1904; архіт. З.Журавський).
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
-
ОнлайнАннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8878
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
Re: Жмеринка, місто, Вінницька область, Україна
Частина І
Жмеринка — місто районного підпорядкування, важливий залізничний вузол, розташований за 47 км від Вінниці. Населення — 36,2 тис. чоловік.
Жмеринка — центр району, населення якого 109,3 тис. чоловік. 74 населені пункти підлягають міській та 26 сільським Радам. Територія району 1189 кв. км. Орних земель 68 192 га, багаторічних плодових насаджень 3600 га, сінокосів 1777 га, пасовиськ 4261 га. В районі 22 колгоспи, 5 радгоспів. У Жмеринському районі є 9 підприємств харчової промисловості. Працюють 65 шкіл, техучилище, професійно-технічне училище, 9 будинків культури, 53 клуби, 82 кіноустановки, 81 бібліотека, 17 лікарень, 114 медичних пунктів, 16 профілакторіїв, санепідстанція.
Засновано Жмеринку у другій половині XIX ст. в зв’язку з будівництвом залізниці Київ—Балта (1865 р.). Саме тут, між двома селами — Великою і Малою Жмеринкою, було побудовано невелику станцію Жмеринка, біля якої утворилося робітниче селище. Жмеринка швидко зростала і з часом перетворилася на вузлову станцію. Вже у вересні 1871 року відкривається рух поїздів по Волочиській лінії, яка найкоротшим шляхом з’єднала південь Росії з Австрією та іншими країнами Західної Європи. 30 серпня 1892 року стала до ладу ще одна лінія — до Могилева. Тоді ж почалося спорудження нового паровозного депо. 1899 року архітектор-будівельник 3. І. Журавський розробив проект нового вокзалу. Відкритий у 1904 році вокзал станції Жмеринка став однією з кращих споруд Південно-Західної залізниці.
Збільшувався залізничний вузол, швидко зростало й робітниче селище, в якому на початку XX ст. вже проживало понад 9 тис. чоловік. Зміцнення пролетарського прошарку серед трудящих Жмеринки привернуло до себе увагу соціал-демократичних організацій України, які поширювали свій вплив на робітників вузла. В ніч на 28 квітня 1899 року на станції Жмеринка були розклеєні 8 прокламацій, в яких робітників закликали до страйку в день Першого травня. В районі залізниці було знайдено ще 2 примірники газети «Вперед». Поліція вжила заходів, щоб запобігти виступам. Та незважаючи на це, група робітників (близько 200 чоловік) 1 Травня вийшла на демонстрацію.
Жмеринка — місто районного підпорядкування, важливий залізничний вузол, розташований за 47 км від Вінниці. Населення — 36,2 тис. чоловік.
Жмеринка — центр району, населення якого 109,3 тис. чоловік. 74 населені пункти підлягають міській та 26 сільським Радам. Територія району 1189 кв. км. Орних земель 68 192 га, багаторічних плодових насаджень 3600 га, сінокосів 1777 га, пасовиськ 4261 га. В районі 22 колгоспи, 5 радгоспів. У Жмеринському районі є 9 підприємств харчової промисловості. Працюють 65 шкіл, техучилище, професійно-технічне училище, 9 будинків культури, 53 клуби, 82 кіноустановки, 81 бібліотека, 17 лікарень, 114 медичних пунктів, 16 профілакторіїв, санепідстанція.
Засновано Жмеринку у другій половині XIX ст. в зв’язку з будівництвом залізниці Київ—Балта (1865 р.). Саме тут, між двома селами — Великою і Малою Жмеринкою, було побудовано невелику станцію Жмеринка, біля якої утворилося робітниче селище. Жмеринка швидко зростала і з часом перетворилася на вузлову станцію. Вже у вересні 1871 року відкривається рух поїздів по Волочиській лінії, яка найкоротшим шляхом з’єднала південь Росії з Австрією та іншими країнами Західної Європи. 30 серпня 1892 року стала до ладу ще одна лінія — до Могилева. Тоді ж почалося спорудження нового паровозного депо. 1899 року архітектор-будівельник 3. І. Журавський розробив проект нового вокзалу. Відкритий у 1904 році вокзал станції Жмеринка став однією з кращих споруд Південно-Західної залізниці.
Збільшувався залізничний вузол, швидко зростало й робітниче селище, в якому на початку XX ст. вже проживало понад 9 тис. чоловік. Зміцнення пролетарського прошарку серед трудящих Жмеринки привернуло до себе увагу соціал-демократичних організацій України, які поширювали свій вплив на робітників вузла. В ніч на 28 квітня 1899 року на станції Жмеринка були розклеєні 8 прокламацій, в яких робітників закликали до страйку в день Першого травня. В районі залізниці було знайдено ще 2 примірники газети «Вперед». Поліція вжила заходів, щоб запобігти виступам. Та незважаючи на це, група робітників (близько 200 чоловік) 1 Травня вийшла на демонстрацію.
-
ОнлайнАннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8878
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
Re: Жмеринка, місто, Вінницька область, Україна
Частина ІІ
Радісним був у місті Першотравень 1919 року. В торжествах взяли участь 20 тис. робітників, селян, воїнів, учнів. 10 травня відбувся багатолюдний мітинг. Його учасники ухвалили підтримати Радянську владу та організувати Червону дружину залізничників. Наприкінці травня в місті було сформовано збройні батальйони, робітників. Велика група агітаторів вирушила в села.
Виснажені безперервними боями, радянські війська не змогли успішно протидіяти переважаючим силам петлюрівців і змушені були відступити. Жмеринка опинилася в руках ворога. За дорученням Ради робітничо-селянської оборони на Поділля прибув народний комісар у військових справах України М. І. Подвойський. Затримавши просування петлюрівців, наші частини почали організований контрнаступ. Після тривалого бою 7 липня Жмеринку було визволено. 10 липня в місті ховали робітників, які загинули від рук петлюрівців. На траурному мітингу з промовою виступив М. І. Подвойський.
Радісним був у місті Першотравень 1919 року. В торжествах взяли участь 20 тис. робітників, селян, воїнів, учнів. 10 травня відбувся багатолюдний мітинг. Його учасники ухвалили підтримати Радянську владу та організувати Червону дружину залізничників. Наприкінці травня в місті було сформовано збройні батальйони, робітників. Велика група агітаторів вирушила в села.
Виснажені безперервними боями, радянські війська не змогли успішно протидіяти переважаючим силам петлюрівців і змушені були відступити. Жмеринка опинилася в руках ворога. За дорученням Ради робітничо-селянської оборони на Поділля прибув народний комісар у військових справах України М. І. Подвойський. Затримавши просування петлюрівців, наші частини почали організований контрнаступ. Після тривалого бою 7 липня Жмеринку було визволено. 10 липня в місті ховали робітників, які загинули від рук петлюрівців. На траурному мітингу з промовою виступив М. І. Подвойський.
-
ОнлайнАннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8878
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
Re: Жмеринка, місто, Вінницька область, Україна
Частина ІІІ
Фашистський терор не зламав волі радянських патріотів до боротьби, не примусив їх скоритися ворогові. Вже через місяць після фашистської окупації на станції Жмеринка партизани підпалили і знищили 4 ворожі ешелони з бензином і боєприпасами. Восени 1941 року в місті створюються підпільні групи опору. З листопада 1941 року по грудень 1943 року вела боротьбу підпільна партизанська група паровозного депо, яка об’єднувала 24 члени. Її очолював комуніст М. С. Пархоменко. Підпільною групою вагонного депо в складі 23 чоловік керував К. А. Квятковський. З грудня 1942 року по березень 1944 року поблизу міста, в с. Чернятині, діяла підпільна група в складі 25 народних месників під керівництвом М. Д. Микитюка.
Восени 1942 року виникла підпільна організація «Радянські патріоти». Її керівне ядро утворили комуністи К. С. Гришин, В. В. Киняєв, Г. Г. Навроцький. Організація налічувала 13 груп, найбільши з яких були — на вагоноремонтному заводі (керівник Г. Навроцький), на міській електростанції (керівник С. І. Бубновський), на станції водогону в с. Рові (керівник Е. М. Семілєтов) та інших об’єктах. Підпільники вчиняли диверсії на залізничному вузлі, влаштовували втечі військовополонених з табору, розповсюджували зведення Радянського інформбюро, випускали рукописну газету «Красный партизан». Було підготовлено все потрібне для випуску газети друкарським способом, та липневого ранку 1943 року почались арешти. Фашисти схопили понад 200 чоловік. Допити арештованих тривали понад місяць. Нічого не добившись, жандарми вивезли в’язнів до тираспільської тюрми. В неймовірно тяжких умовах тюремного режиму мужні патріоти продовжували боротьбу, встановлювали зв’язки з підпільниками Тирасполя, через них одержували медикаменти, готували групи до втечі. Знесилені, надломлені фізично, але сильні духом 18 жмеринських партизанів боролися до останнього подиху. Коли на світанку 2 грудня 1943 року прибули жандарми, щоб виконати смертний вирок, патріоти відмовилися йти на страту поодинці і вчинили опір.
Фашистський терор не зламав волі радянських патріотів до боротьби, не примусив їх скоритися ворогові. Вже через місяць після фашистської окупації на станції Жмеринка партизани підпалили і знищили 4 ворожі ешелони з бензином і боєприпасами. Восени 1941 року в місті створюються підпільні групи опору. З листопада 1941 року по грудень 1943 року вела боротьбу підпільна партизанська група паровозного депо, яка об’єднувала 24 члени. Її очолював комуніст М. С. Пархоменко. Підпільною групою вагонного депо в складі 23 чоловік керував К. А. Квятковський. З грудня 1942 року по березень 1944 року поблизу міста, в с. Чернятині, діяла підпільна група в складі 25 народних месників під керівництвом М. Д. Микитюка.
Восени 1942 року виникла підпільна організація «Радянські патріоти». Її керівне ядро утворили комуністи К. С. Гришин, В. В. Киняєв, Г. Г. Навроцький. Організація налічувала 13 груп, найбільши з яких були — на вагоноремонтному заводі (керівник Г. Навроцький), на міській електростанції (керівник С. І. Бубновський), на станції водогону в с. Рові (керівник Е. М. Семілєтов) та інших об’єктах. Підпільники вчиняли диверсії на залізничному вузлі, влаштовували втечі військовополонених з табору, розповсюджували зведення Радянського інформбюро, випускали рукописну газету «Красный партизан». Було підготовлено все потрібне для випуску газети друкарським способом, та липневого ранку 1943 року почались арешти. Фашисти схопили понад 200 чоловік. Допити арештованих тривали понад місяць. Нічого не добившись, жандарми вивезли в’язнів до тираспільської тюрми. В неймовірно тяжких умовах тюремного режиму мужні патріоти продовжували боротьбу, встановлювали зв’язки з підпільниками Тирасполя, через них одержували медикаменти, готували групи до втечі. Знесилені, надломлені фізично, але сильні духом 18 жмеринських партизанів боролися до останнього подиху. Коли на світанку 2 грудня 1943 року прибули жандарми, щоб виконати смертний вирок, патріоти відмовилися йти на страту поодинці і вчинили опір.
- D_i_V_a
- Повідомлень: 9525
- З нами з: 01 березня 2016, 10:52
- Стать: Жінка
- Звідки: Київ
- Дякував (ла): 6280 разів
- Подякували: 3675 разів
- Контактна інформація:
Re: Жмеринка, місто, Вінницька область, Україна
Прізвища жителів міста Жмеринка, що зустрічаються у метричних книгах Золотоустівської церкви села Півні
Токарчук http://ukrgenealogy.com.ua/viewtopic.php?f=18&t=2310
Токарчук http://ukrgenealogy.com.ua/viewtopic.php?f=18&t=2310
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
- Ан1та
- Повідомлень: 11
- З нами з: 05 лютого 2019, 07:15
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 6 разів
- Подякували: 11 разів
Re: ЖМЕРИНКА, місто, Вінницька область, Україна
Моя прабабуся Квятковська А.М. пише:
"Я из семьи потомственных железнодорожников, отец мой был главным кондукором на Юго-Западной железной дороге ст.Жмеринка, в 1923 году погиб от крушения поезда."
прізвище її батька (мого прапрадіда) Пенцак Михаіл.
Цікаво чи можна щось знайти про ці події...
"Я из семьи потомственных железнодорожников, отец мой был главным кондукором на Юго-Западной железной дороге ст.Жмеринка, в 1923 году погиб от крушения поезда."
прізвище її батька (мого прапрадіда) Пенцак Михаіл.
Цікаво чи можна щось знайти про ці події...
Прізвища по роду: Квятковські, Маньковські, Кокошинські, Боровські, Некислих, Шапкіни, Гармаш, Акішини, Пенцак
- ГіП
- Повідомлень: 625
- З нами з: 03 квітня 2016, 14:52
- Стать: Чоловік
- Дякував (ла): 750 разів
- Подякували: 804 рази
Re: ЖМЕРИНКА, місто, Вінницька область, Україна
якщо шукати, то мабуть можна й знайтиАн1та писав:Моя прабабуся Квятковська А.М. пише:
"Я из семьи потомственных железнодорожников, отец мой был главным кондукором на Юго-Западной железной дороге ст.Жмеринка, в 1923 году погиб от крушения поезда."
прізвище її батька (мого прапрадіда) Пенцак Михаіл.
Цікаво чи можна щось знайти про ці події...
пошукати місцеву пресу тих часів, може які довідники по ж\д щось повідають...
-
ОнлайнАннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8878
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
Re: ЖМЕРИНКА, місто, Вінницька область, Україна
Нещодавно користувач виклав посилання на проект LIBRARIA-АРХІВ УКРАЇНСЬКОЇ ПЕРІОДИКИ ОНЛАЙНГіП писав:якщо шукати, то мабуть можна й знайтиАн1та писав:Цікаво чи можна щось знайти про ці події...
пошукати місцеву пресу тих часів, може які довідники по ж\д щось повідають...
З теми Хотовицький viewtopic.php?f=42&t=4494&p=28024#p28024
- kbg_dnepr
- Повідомлень: 7459
- З нами з: 14 січня 2021, 15:44
- Стать: Жінка
- Звідки: Дніпро
- Дякував (ла): 5284 рази
- Подякували: 945 разів
Re: ЖМЕРИНКА, місто, Вінницька область, Україна
Київський, Подільський і Волинський генерал-губернатор Олександр Дрентельн 23 травня 1881 року надіслав листа начальнику Подільської губернії Леоніду Милорадовичу, в якому повідомив про бездіяльність чинів поліції Вінницького повіту під час єврейських погромів у м. Жмеринка. Такий висновок Дрентельна базувався на доповіді чиновника з особливих доручень барона Штакельберга. Він був довіреною особою Дрентельна, особисто виїжджав на місце події і фактично провів власне розслідування.
Погроми відбулися в ніч з 27 на 28 квітня 1881 року. На єврейські крамниці напали робітники залізниці і селяни з околиць та навколишніх сіл. Безлад, під час якого зловмисники нищили і грабували єврейські оселі, тривав приблизно до третьої чи четвертої години ночі, поки до міста не прибула так звана воєнна команда з м. Браїлова чисельністю 20 штиків. Над ранок євреї, котрі під час погромів переховувалися здебільшого в іншій частині міста, зорганізувалися в групи і розпочали відловлювати учасників розбою. Як правило, євреї били своїх кривдників, а вже потім здавали поліції. Один селянин, зокрема Микита Швець, навіть невдовзі помер після такої екзекуції. Ба більше, євреї розпочали масові обшуки в робітничому районі, шукаючи награбоване добро. Все це відбувалися за присутності урядника (нижчий чин повітової поліції – авт.) Веселовського. Чиновник не перешкоджав протиправним діям, лише супроводжував єврейські групи, які фактично вчиняли самосуд.
Барон Штакельберг зазначив у своєму рапорті, що від початку масових заворушень в Жмеринці були присутні два урядника – Веселовський і Таранцов. Протягом ночі до міста прибув становий пристав Радзієнтковський, а зранку – помічник Вінницького повітового справника (начальник повітового управління поліції – авт.) Бродович. За результатами власного розслідування Штакельберг прийшов до висновку, що дії поліції були неправильними і незаконними. На його думку, поліціянти допустили «своеволие со сторони евреев», тобто побиття кривдників та незаконні обшуки. Водночас барон вважав, що бездіяльність поліції стала наслідком не якогось умислу, а невмілості, відсутності стійкості та енергії, в результаті чого працівники поліції просто розгубилися. Найбільша провина була Веселовського, бо він фактично санкціонував незаконні обшуки, при ньому чинили самосуд, а за деякими свідченнями він сам розпускав руки.
Штакельбергу також вдалося з’ясувати одну з першопричин описаних подій. Опосередковано підбурював до погромів начальник 5-ї дистанції Одеської лінії південно-західної залізниці Олександр Подерін. За свідченням очевидців, він неодноразово дозволяв собі провокаційні висловлювання під час спілкування з робітниками. Становий пристав навіть порушив стосовно Подеріна кримінальну справу, і невдовзі мировий суддя визнав залізничника винним, присудивши йому три місяці арешту. Після цього факту загострилися стосунки, які і до того були напруженими, між місцевим залізничним начальством і повітовою поліцією.
Наприклад, вінницький повітовий справник, доповідаючи цивільному губернатору про події тієї ночі наголосив: «подведомственные мне чиновники действовали правильно и добросовестно, отбирали ограбленное у евреев рабочими железной дороги имущество, задерживали виновных в буйстве и грабеже». Тому, на його думку, скарги несправедливі, адже поліція в міру своїх сил виконувала функціональні обов’язки, тому рішенням повітового поліційного управління всіх причетних поліціянтів було звільнено від відповідальності і, зокрема, Веселовського. Водночас справник повідомив губернатора, що, коли почалися погроми, євреї нібито прибігли на вокзал, «где в буфете застали всех начальствующих лиц» і попросили про допомогу, але ніхто з керівників залізниці не вийшов і не вплинув на своїх робітників.
Наступні документи в справі Подільського губернського правління датовані аж 1883 роком. З незрозумілих причин з’ясування обставин жмеринського погрому призупинилося на два роки. Врешті-решт 8 лютого 1884 року, розглянувши всі обставини справи, губернське правління прийняло рішення амністувати всіх чиновників, які звинувачувалися в бездіяльності, на честь «Всемилостивейшего манифеста» 1883 року з приводу коронації Олександра ІІІ. Проте це рішення не стосувалося Веселовського, стосовно якого губернське правління настійливо рекомендувало провести додаткове розслідування.
2 квітня Вінницьке повітове управління поліції відрапортувало в губернське місто, що за результатами повторного розслідування Веселовському винесена сувора догана за «слабые действия и несоблюдение в настоящем деле служебных формальностей». Також його було попереджено про неприпустимість подібних дій в майбутньому. Після цього всі сторони залишилися задоволені, а начальник Подільської губернії відрапортував про пророблену роботу до Києва.
Жмеринські події були лише невеличким епізодом у серії погромів 1881 – 1882 років на півдні Російської імперії, тобто на території сучасної України і Молдови. Ці масові заворушення в єврейській історіографії отримали назву «суфот банегев», що на івриті означає «буря на півдні». Після вбивства Олександра ІІ в російській пресі розпочалося цькування євреїв, які звинувачувалися у причетності до замаху на царя. Погроми розпочалися майже одночасно в декількох місцях: Єлисаветграді, Кишиневі, Київській губернії, Жмеринці тощо. Безлади відбулися в 166 населених пунктах Російської імперії. Тисячі єврейських осель були зруйновані, значна частина людей отримала поранення, також зафіксовані летальні випадки…
Ярослав Сумишин
https://chg.in.ua/shho-trapylosya-u-zhm ... 1881-roku/
Погроми відбулися в ніч з 27 на 28 квітня 1881 року. На єврейські крамниці напали робітники залізниці і селяни з околиць та навколишніх сіл. Безлад, під час якого зловмисники нищили і грабували єврейські оселі, тривав приблизно до третьої чи четвертої години ночі, поки до міста не прибула так звана воєнна команда з м. Браїлова чисельністю 20 штиків. Над ранок євреї, котрі під час погромів переховувалися здебільшого в іншій частині міста, зорганізувалися в групи і розпочали відловлювати учасників розбою. Як правило, євреї били своїх кривдників, а вже потім здавали поліції. Один селянин, зокрема Микита Швець, навіть невдовзі помер після такої екзекуції. Ба більше, євреї розпочали масові обшуки в робітничому районі, шукаючи награбоване добро. Все це відбувалися за присутності урядника (нижчий чин повітової поліції – авт.) Веселовського. Чиновник не перешкоджав протиправним діям, лише супроводжував єврейські групи, які фактично вчиняли самосуд.
Барон Штакельберг зазначив у своєму рапорті, що від початку масових заворушень в Жмеринці були присутні два урядника – Веселовський і Таранцов. Протягом ночі до міста прибув становий пристав Радзієнтковський, а зранку – помічник Вінницького повітового справника (начальник повітового управління поліції – авт.) Бродович. За результатами власного розслідування Штакельберг прийшов до висновку, що дії поліції були неправильними і незаконними. На його думку, поліціянти допустили «своеволие со сторони евреев», тобто побиття кривдників та незаконні обшуки. Водночас барон вважав, що бездіяльність поліції стала наслідком не якогось умислу, а невмілості, відсутності стійкості та енергії, в результаті чого працівники поліції просто розгубилися. Найбільша провина була Веселовського, бо він фактично санкціонував незаконні обшуки, при ньому чинили самосуд, а за деякими свідченнями він сам розпускав руки.
Штакельбергу також вдалося з’ясувати одну з першопричин описаних подій. Опосередковано підбурював до погромів начальник 5-ї дистанції Одеської лінії південно-західної залізниці Олександр Подерін. За свідченням очевидців, він неодноразово дозволяв собі провокаційні висловлювання під час спілкування з робітниками. Становий пристав навіть порушив стосовно Подеріна кримінальну справу, і невдовзі мировий суддя визнав залізничника винним, присудивши йому три місяці арешту. Після цього факту загострилися стосунки, які і до того були напруженими, між місцевим залізничним начальством і повітовою поліцією.
Наприклад, вінницький повітовий справник, доповідаючи цивільному губернатору про події тієї ночі наголосив: «подведомственные мне чиновники действовали правильно и добросовестно, отбирали ограбленное у евреев рабочими железной дороги имущество, задерживали виновных в буйстве и грабеже». Тому, на його думку, скарги несправедливі, адже поліція в міру своїх сил виконувала функціональні обов’язки, тому рішенням повітового поліційного управління всіх причетних поліціянтів було звільнено від відповідальності і, зокрема, Веселовського. Водночас справник повідомив губернатора, що, коли почалися погроми, євреї нібито прибігли на вокзал, «где в буфете застали всех начальствующих лиц» і попросили про допомогу, але ніхто з керівників залізниці не вийшов і не вплинув на своїх робітників.
Наступні документи в справі Подільського губернського правління датовані аж 1883 роком. З незрозумілих причин з’ясування обставин жмеринського погрому призупинилося на два роки. Врешті-решт 8 лютого 1884 року, розглянувши всі обставини справи, губернське правління прийняло рішення амністувати всіх чиновників, які звинувачувалися в бездіяльності, на честь «Всемилостивейшего манифеста» 1883 року з приводу коронації Олександра ІІІ. Проте це рішення не стосувалося Веселовського, стосовно якого губернське правління настійливо рекомендувало провести додаткове розслідування.
2 квітня Вінницьке повітове управління поліції відрапортувало в губернське місто, що за результатами повторного розслідування Веселовському винесена сувора догана за «слабые действия и несоблюдение в настоящем деле служебных формальностей». Також його було попереджено про неприпустимість подібних дій в майбутньому. Після цього всі сторони залишилися задоволені, а начальник Подільської губернії відрапортував про пророблену роботу до Києва.
Жмеринські події були лише невеличким епізодом у серії погромів 1881 – 1882 років на півдні Російської імперії, тобто на території сучасної України і Молдови. Ці масові заворушення в єврейській історіографії отримали назву «суфот банегев», що на івриті означає «буря на півдні». Після вбивства Олександра ІІ в російській пресі розпочалося цькування євреїв, які звинувачувалися у причетності до замаху на царя. Погроми розпочалися майже одночасно в декількох місцях: Єлисаветграді, Кишиневі, Київській губернії, Жмеринці тощо. Безлади відбулися в 166 населених пунктах Російської імперії. Тисячі єврейських осель були зруйновані, значна частина людей отримала поранення, також зафіксовані летальні випадки…
Ярослав Сумишин
https://chg.in.ua/shho-trapylosya-u-zhm ... 1881-roku/
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
- kbg_dnepr
- Повідомлень: 7459
- З нами з: 14 січня 2021, 15:44
- Стать: Жінка
- Звідки: Дніпро
- Дякував (ла): 5284 рази
- Подякували: 945 разів
Re: ЖМЕРИНКА, місто, Вінницька область, Україна
Kатолицький цвинтар у Жмеринці
28 вересня 1883 року Житомирська римсько-католицька духовна консисторія надіслала листа до подільського цивільного губернатора з проханням надати дозвіл на заснування цвинтаря в селищі Жмеринка. Латинське духовенство наголошувало на тому, що у Великій і Малій Жмеринках (тоді було два населені пункти, які згодом злилися в один – авт.), мешкало 800 католиків, а покійників ховали аж за 8 верст на парафіяльному кладовищі в м. Браїлів, де знаходився костьол.
Вінницький декан навіть запевнив, що земля під цвинтар нібито вже придбана у місцевого поміщика графа де Шуазеля-Гуф’є. Що цікаво, вказана родинна була знана своєї благодійністю. Зросійщені нащадки французьких аристократів спонсорували будівництво храмів у навколишніх селах, а Вікторія де Шуазель-Гуф’є за власні кошти побудувала в Жмеринці лікарню.
Канцелярія начальника губернії відповіла духовній консисторії, що не має нічого проти такої ініціативи лише за умови, якщо земля під цвинтар буде офіційно виділена жмеринським землевласником.
Але справа зупинилася. Наступні документи в матеріалах Подільського губернського правління датовані 1886 роком. Вочевидь, римсько-католицьке духовенство не змогло відразу домовитися з графом де Шуазелем. У канцелярії цивільного губернатора навіть пригрозили консисторії, що припинять листування і здадуть справу в архів, якщо католики терміново не придбають/отримають земельну ділянку.
Нарешті 4 жовтня 1886 року вінницький декан написав приставу 1-го стану Вінницького повіту (начальник поліції – авт.), що граф де Шуазель таки відпускає одну десятину землі під цвинтар для жмеринських парафіян Браїлівського костьолу. Як доказ такої домовленості, декан надав власноручну розписку самого графа.
Після нетривалого листування, 20 грудня 1886 року губернське правління ухвалило рішення надати дозвіл на заснування кладовища.
(ДАХмО: ф. 227, оп. 3, спр. 717)
https://chg.in.ua/koly-u-zhmerynczi-zya ... -czvyntar/
28 вересня 1883 року Житомирська римсько-католицька духовна консисторія надіслала листа до подільського цивільного губернатора з проханням надати дозвіл на заснування цвинтаря в селищі Жмеринка. Латинське духовенство наголошувало на тому, що у Великій і Малій Жмеринках (тоді було два населені пункти, які згодом злилися в один – авт.), мешкало 800 католиків, а покійників ховали аж за 8 верст на парафіяльному кладовищі в м. Браїлів, де знаходився костьол.
Вінницький декан навіть запевнив, що земля під цвинтар нібито вже придбана у місцевого поміщика графа де Шуазеля-Гуф’є. Що цікаво, вказана родинна була знана своєї благодійністю. Зросійщені нащадки французьких аристократів спонсорували будівництво храмів у навколишніх селах, а Вікторія де Шуазель-Гуф’є за власні кошти побудувала в Жмеринці лікарню.
Канцелярія начальника губернії відповіла духовній консисторії, що не має нічого проти такої ініціативи лише за умови, якщо земля під цвинтар буде офіційно виділена жмеринським землевласником.
Але справа зупинилася. Наступні документи в матеріалах Подільського губернського правління датовані 1886 роком. Вочевидь, римсько-католицьке духовенство не змогло відразу домовитися з графом де Шуазелем. У канцелярії цивільного губернатора навіть пригрозили консисторії, що припинять листування і здадуть справу в архів, якщо католики терміново не придбають/отримають земельну ділянку.
Нарешті 4 жовтня 1886 року вінницький декан написав приставу 1-го стану Вінницького повіту (начальник поліції – авт.), що граф де Шуазель таки відпускає одну десятину землі під цвинтар для жмеринських парафіян Браїлівського костьолу. Як доказ такої домовленості, декан надав власноручну розписку самого графа.
Після нетривалого листування, 20 грудня 1886 року губернське правління ухвалило рішення надати дозвіл на заснування кладовища.
(ДАХмО: ф. 227, оп. 3, спр. 717)
https://chg.in.ua/koly-u-zhmerynczi-zya ... -czvyntar/
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Хто зараз онлайн
Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 9 гостей