Зарічне (до 1946 – Погост Зарічний), смт, Рівненська обл, Україна

Відповісти

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Зарічне (до 1946 – Погост Зарічний), смт, Рівненська обл, Україна

Повідомлення АннА »

ЗАРІЧНЕ (до 1946 – Погост Зарічний) – с-ще міського типу Рівненської області, райцентр. Розташов. на лівому березі р. Стир (прит. Прип'яті, бас. Дніпра), за 140 км від м. Рівне та за 65 км від залізничної ст. Домбровиця. Нас. 6,9 тис. осіб (2004).
Вперше згадується під 1480, коли перебувало під владою Великого князівства Литовського.
Згідно з Люблінською унією 1569 – у межах Польщі.
Після 3-го поділу Польщі 1795 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) відійшло до Російської імперії, входило до Пінського пов. Мінської губ.
Від 1921 – знову в межах Польщі.
1939 воз'єднане з ін. укр. землями в складі УРСР.
У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 окуповане гітлерівцями від серп. 1941 до 3 берез. 1944. В с-щі діяла підпільна група, в р-ні – партизан. загін та партизан. групи.
С-ще міськ. типу з 1959.
Райцентр 1946–62 та від 1966.
У Зарічному – 2 пам'ятники рад. воїнам і партизанам (1954, 1960); істор. пам'ятка – городище 11–12 ст.

Зображення
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Зарічне (до 1946 – Погост Зарічний), смт, Рівненська обл, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Зарічне, Зарічненський район, Ровенська область
Зарічне (до 1946 року — Погост, Погост Зарічний) — селище міського типу (з 1959 року), центр селищної Ради, розташоване на лівому березі річки Стиру, за 190 км від обласного центру. В селищі є пристань, станція вузькоколійної залізниці. Дворів — 911, населення — 4,8 тис. чоловік.

Селищній Раді підпорядковані села Іванчиці, Парська, Чернин.

Територія селища була заселена ще в давні часи. Тут виявлено ранньослов’янський могильник зарубинецької культури. На правому березі Стиру проти Зарічного збереглись рештки давньоруських поселень та городища.

Першу документальну згадку про Погост датовано 1480 роком. Спочатку він входив до складу «Литовського князівства, а з 1569 року до Польщі.

Вигідне розташування Погоста, природні умови сприяли розвиткові сільського господарства, ремесла й торгівлі. В 1561 —1566 рр. тут налічувалося 6 дворищ (20 будинків).

Тяжке соціально-економічне становище жителів села породжувало часті антифеодальні виступи. Під час визвольної війни 1648—1654 рр. в Пінському повіті, до якого входив Погост, діяло близько 40 тис. повстанців. У скаргах шляхти тих часів йдеться про спільні дії повстанців і селянсько-козацького війська проти магнатів і шляхти. Історичні обставини склалися так, що Волинь залишилась під польсько-шляхетським володінням. І лише після 1795 року Волинське Полісся було возз’єднане з Росією, а Погост Зарічний включено до складу Пінського повіту Мінської губернії. Погост Зарічний став державним володінням. 1802 року цар подарував село фельдмаршалу М. Рєпніну-Волконському, який незабаром продав його разом з фільварком Губином поміщику Церпітському. До реформи 1861 року села, які входять нині до складу Зарічного, не раз перепродувались поміщикам. Економічне становище селян залишалося тяжким. Як і раніше, вони жили в страшних злиднях. Підтвердженням цього є статистичні дані про маєток Муравин, розташований в той час на території Зарічного. 1806 року до нього було приписано 124 душі (44 тяглі двори). З 1332 моргів орної землі селяни обробляли лише 402 морги. Більшість із них не мали ніякої худоби.

Поміщик поставив млин, парову винокурню, яка працювала 5 місяців на рік. На обох цих підприємствах працювали кріпаки. Вони виконували і всі сільськогосподарські роботи на поміщицькій землі, доставляли панський хліб водним шляхом для продажу у Пінськ, а також доглядали близько 400 голів рогатої худоби та коней, 119 вуликів.
Відробляючи панщину, кріпаки повинні були виконувати багато інших повинностей. їх примушували щодня посилати кількох чоловік на нічну охорону, чистити димарі панських маєтків тощо. Крім того, селянам доводилося обробляти ще й церковну землю.

Підневільна праця селян була малопродуктивною. Землю обробляли сохою, косулею, дерев’яною бороною з дерев’яними зубами. Жили селяни в курних хатинах.

Коли було скасовано кріпацтво, більша частина землі, ліси, луки та млини залишилися в руках поміщиків. Селяни викупили лише невеличкі наділи й змушені були, як і раніше, працювати на поміщицьких землях, на заготівлі та сплаву лісу.

Погост Зарічний залишався глухим поселенням. Він знаходився далеко від залізниць, які будувались в цей час на Волині і Поліссі. В сільському господарстві збереглися значні феодальні пережитки.

Серед селян посилювалося класове розшарування. Частина їх продавала свої невеличкі земельні наділи багатіям та куркулям і ставала постійними робітниками взимку на лісорозробках, а влітку — на сплаві. Дізнавшись про першу буржуазно-демократичну революцію в Росії, трудящі Погоста Зарічного піднялися на боротьбу за економічні і політичні права.

Важким тягарем на плечі селян лягла перша світова війна. Більшість чоловіків мобілізували в армію. Скоротилася посівна площа, зменшилося поголів’я худоби і коней у селян, зросли податки та ціни на зерно й інші сільськогосподарські продукти. Трудящі терпіли також від численних хвороб і відсутності медичної допомоги. Про це яскраво свідчить доповідна Пінської земської управи в Мінську губернську земську управу 1914 року, де відмічалося, що «у південній частині Пінського повіту сильно розвинулась епідемія тифу. Тут захворіло тифом 96 чоловік, дифтерією — 30, скарлатиною — 25 чоловік. Єдиний на весь округ фельдшер був призваний в армію, і населення залишилось без медичної допомоги».

Суттєвих змін у житті трудящих Погоста Зарічного не сталося й після повалення самодержавства. В селі збереглися старі порядки поміщиків та багатіїв.

Дізнавшись про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції, населення почало ділити поміщицьку землю та майно. На початку січня 1918 року в селі проголошено владу Рад. Почала діяти Рада селянських депутатів. Але австро-німецькі загарбники разом з Центральною радою відновили буржуазно-поміщицький лад. Землю, ліс, худобу відібрали у селян. Окупанти та гайдамаки розправлялися з селянами.

Трудящі Погоста Зарічного не мирилися з інтервентами. В середині 1918 року вони на чолі з П. Д. Бабичем напали на штаб гайдамацького полку, вбили полковника Ляшкевича та поміщика Доберського й на деякий час відновили Раду селянських депутатів на чолі з М. Г. Кидуном. В грудні 1918 року жителі Погоста Зарічного підтримали Дубровицьке повстання. Активну участь у боротьбі за Радянську владу на Поліссі брали М. М. Бабич, К. А. Гричина, П. Г. Мельник та ін. Пізніше вони ввійшли до складу частин Червоної Армії та партизанських загонів.

На початку 1919 року Погост Зарічний захопили петлюрівці, а згодом польські інтервенти. Жителі його опинилися в дуже скрутному становищі. Віддалене від міст, відрізане від інших населених пунктів бездоріжжям, село не мало найпотрібнішого — солі, борошна, взуття, одягу. Починався голод. Поширювались епідемії, зокрема чорна віспа. Медичної допомоги майже не було ніякої. Школи не працювали.

Все це викликало обурення селян, посилювало боротьбу проти польських окупантів. У навколишніх лісах формувалися партизанські загони, які виганяли з сіл окупантів і поновлювали владу народу. Влітку 1919 року Червона Армія визволила село. Та в серпні польські окупанти знову захопили Зарічне. Проти окупантів розгорталася партизанська боротьба. Для придушення партизанського руху польські власті спішно направляли в села каральні загони. Один такий загін у грудні 1919 року увірвався до Погоста Зарічного й учинив розправу над місцевими жителями.

У липні 1920 року червоноармійці 12-ї армії вигнали польських загарбників з поліських сіл, у т. ч. й Погоста Зарічного.

З 1921 року Погост Зарічний увійшов до складу Пінського повіту Поліського воєводства буржуазно-поміщицької Польщі. Разом з польською армією в селі з’явилися поміщики. Для жителів села настали роки тяжкого соціального й національного гніту. Польські власті перешкоджали розвиткові на селі освіти й української культури. Початкова школа містилася у невеличкому приватному приміщенні. На її утримання власті виділили лише 125 злотих на рік. В той же час солтис (староста) отримував близько 100 злотих. На ремонт школи у сусідньому селі Муравині грошей виділено у 8,5 раза менше, ніж потрібно було.

Революційно настроєні селяни і робітники розповсюджували серед населення підпільну літературу КПП і КПЗБ, яка закликала трудящих до боротьби проти гнобителів, за своє соціальне і національне визволення, за возз’єднання західно-білоруських земель з Радянською Білорусією. Одним з активних розповсюджувачів комуністичної літератури був житель Погоста Зарічного П. Д. Бабич4.

17 вересня 1939 року до Погоста Зарічного дійшла радісна звістка — Радянський уряд узяв під захист населення західноукраїнських та західнобілоруських земель. Трудящі зустріли воїнів Червоної Армії як найближчих, найжаданіших гостей. У жовтні того ж року селяни на основі загального, рівного та прямого виборчого права, при таємному голосуванні обирали депутатів до Народних Зборів Західної Білорусії. Депутатам був даний наказ голосувати за встановлення Радянської влади на західнобілоруських землях та їх возз’єднання з БРСР.

З 1940 року Погост Зарічний стає центром сільради в Морочнівському районі Ровенської області. Головою сільської Ради обрали місцевого бідняка, партизана 1918—1921 рр. К. М. Карпенюка. Одним зважливих заходів сільради було конфіскація панської землі, худоби, майна й сільгоспінвентаря та розподіл її між сільською біднотою. Безкорівним бідняцьким господарствам держава надала кредит для купівлі корів. Почалася підготовка до створення колгоспу у Зарічному. Першими подали заяви з проханням прийняти їх до колгоспу селяни К. М. Карпенюк, Л. К. Ковалевич, К. С. Островська та інші.

Відкрилася загальноосвітня школа, де навчалися діти села. Почалася ліквідація неписьменності і малописьменності серед дорослого населення. Весною 1940 року почали працювати клуб, хата-читальня, бібліотека, де з’явилися нові книги, центральні, республіканські, обласні та районна газети українською мовою. Відкрилися торговельні точки.

За ініціативою молоді впорядковувалося і прикрашалося село. Її силами насаджено парк, споруджено спортивний майданчик.

В Погості Зарічному на день возз’єднання майже не було спеціалістів. Радянський уряд організував підготовку фахівців з місцевого населення. Крім того, в нову школу та медичний пункт прийшли спеціалісти з інших областей України. Вони подали неоціненну допомогу визволеним від панського гніту мешканцям села у налагодженні нового життя.

У березні 1940 року жителі села взяли участь у виборах до Верховної Ради СРСР, а перед цим у грудні 1939 року були проведені вибори до місцевих Рад депутатів трудящих.

Щасливе життя селян Погоста Зарічного було перерване віроломним нападом на нашу Батьківщину німецько-фашистських загарбників. Гітлерівські вояки з перших днів боялися йти в ліси Ровенського Полісся. Тільки в серпні 1941 року вони окупували Погост Зарічний. За перший рік окупанти замордували 17 мирних радянських людей та відправили в рабство до Німеччини 12 чоловік.

1941 року в лісах Ровенщини формуються з місцевих жителів партизанські загони та групи, куди пішли і з Погоста Зарічного В. І. Гричина, А. І. Диковицький, І. Л. Краглевич, І. М. Христюк та інші — всього понад 40 чоловік. В районі діяли партизанський загін під командуванням Д. Попова, партизанські групи старшого лейтенанта Г. М. Картухіна та молодшого політрука І. С. Насєкіна, загони А. П. Бринського, М. С. Корнева, бригада С. П. Каплуна. Взимку 1942—1943 рр. партизанський загін «За Батьківщину» під командуванням І. П. Федорова та комісара Л. Є. Кизі пройшов рейдом по північних районах Ровенщини, громлячи на своєму шляху гітлерівські гарнізони. В березні 1943 року інтернаціональний польсько-радянський партизанський загін вів бій з фашистами у селі Старих Конях (об’єднане з Зарічним у 1959 році) та в Погості Зарічному. Для жителів поліських сіл ця подія мала дуже велике значення. Велася масово-політична робота серед населення.

В лютому 1943 року в Морочнівському районі почав діяти партизанський загін ім. Богдана Хмельницького. До нього влилося чимало зарічненців. П. І. Ляшкевич, який за завданням партизанів став старостою Муравина, збирав дані про гарнізон фашистів у Морочному та передавав їх партизанам. Зібрані з населення продукти, які призначались для фашистів, він відправляв у партизанський загін.

В Погості Зарічному створилася підпільна група, нею керував кандидат у члени ВКП(б) Д. Кравчук, що працював на млині в селі Муравиному. Він інформував підпільний райком партії про намічені фашистами заходи, повідомив про час переправи награбованої в селі великої рогатої худоби. Партизани організували засаду, знищили охорону й відбили награбоване фашистами майно.

Наприкінці січня 1944 року на околиці Зарічного з’явилися загони 1-го гвардійського Житомирського кавалерійського корпусу під командуванням генерал-лейтенанта В. К. Баранова. Третього березня Погост Зарічний був визволений від фашистів.

Трудящі села встановили з воїнами-визволителями тісні стосунки. В день святкування Першого травня 1944 року з Погоста Зарічного до бійців на передову було послано делегацію на чолі з жителькою села П. К. Карпенюк. Від імені односельців делегація вручила гвардійцям подарунки, листи, побажала їм бойових успіхів та швидкого розгрому німецько-фашистських загарбників. Радісно пройшло святкування Першотравня і в самому Погості. Жителі його відзначали визволення села разом з делегацією воїнів-гвардійців.

Трудівники Погоста, як і інших сіл району, внесли і свій вклад в остаточну перемогу над фашистами. Вони зібрали понад 76 тис. крб. на танкову колону «Ровенщина». У фонд оборони жителі здавали заховані від фашистів зерно, овочі тощо.

Незабаром у селі відновили роботу клуб, бібліотека, а восени 1944 року розгорнули роботу гуртки та школи ліквідації неписьменності та малописьменності. Держава піклувалася про долю дітей-сиріт. На їх утримання відпускала значні кошти.

Тяжкими були перші роки відбудови. Фашисти знищили багато людей, зруйнували майже всі будівлі села. В Зарічному лютували висипний тиф, іспанка та інші хвороби. Для боротьби з цим лихом було створено надзвичайну комісію. Чималу роботу провели районна лікарня, жіноча та дитяча консультації, акушерський пункт.

Допомогу в ліквідації наслідків війни селу подавали держава, східні області України та братні республіки Радянського Союзу. В село прибували досвідчені медичні працівники, вчителі початкових та середніх шкіл, спеціалісти сільського господарства, устаткування для медпунктів та лікарень. Було завезено насіння зернових і технічних культур, тяглову силу, сільгоспінвентар, трактори для МТС тощо. Лише для посіву селяни району одержали зі східних районів понад 1 тис. цнт насіння. Більш як 200 селянських господарств Погоста Зарічного та сусідніх сіл — Муравиного, Старих Коней, які найбільше потерпіли від фашистських загарбників, одержали від держави будівельний матеріал, грошову допомогу. їх звільнили від податків.

Для своєчасного виконання сільськогосподарських робіт та підготовки до створення колгоспу в селі було організовано земельну громаду «Шлях до перемоги». Це сприяло успішному виконанню плану посіву ярих і озимих культур. Органи Радянської влади приділяли багато уваги також розвиткові торгівлі, забезпеченню населення необхідними промисловими товарами. В селі відкривалися магазини сільського споживчого товариства. Село забудовувалося житловими, господарськими та адміністративними будинками. В 1945 році почалося спорудження електростанції.

У всіх цих трудових звершеннях організаторами й ініціаторами були комуністи й комсомольці. Партійна й комсомольська організації утворені в селі 1945 року.

Партійні та радянські органи, громадськість села виявляли постійну турботу про трудовлаштування колишніх воїнів Червоної Армії та партизанів. Жіноча рада Зарічного виступила ініціатором створення фонду допомоги родинам військовослужбовців, партизанів, дітей воїнів, які загинули, та інвалідів Великої Вітчизняної війни. Райком партії підтримав ініціативу жіночої ради Зарічного і рекомендував провести з цього питання збори у всіх селах району.

Значною подією в житті трудящих Зарічного були підготовка та вибори до Верховної Ради СРСР у 1946 році. В Погості Зарічному, Старих Конях, Муравині відбулися передвиборні збори та зустрічі з кандидатами у депутати Верховної Ради СРСР. Трудящі обрали до Ради Союзу Верховної Ради СРСР першого секретаря Ровенського обкому партії В. А. Бегму. Депутатом Ради Національностей обрали Ф. Л. Додя. За кандидатів блоку комуністів і безпартійних віддали свої голоси 99,6 проц. жителів Зарічного.

З кожним повоєнним роком налагоджувалося життя, ліквідовувались наслідки війни.

1946 року Погост Зарічний перейменований на Зарічне, а Морочнівський район— у Зарічненський, районний центр перенесено з Морочного у Зарічне. З 15 вересня 1946 року почала виходити районна газета «Червона зірка».

Для планування відбудови та благоустрою нового райцентру було створено комісію. Почалася підготовка будівництва мосту через Стир, стала до ладу нова поромна переправа. Ремонтувалися дороги, на що держава виділила необхідні кошти.

Лише за два роки в Зарічному споруджено 13 службових приміщень та 150 житлових будинків. Встановлено телефонний зв’язок з обласним центром, завершено монтаж радіовузла. В 1947 році введено в дію місцеву електростанцію. В хатах засвітилася лампочка Ілліча.

Будувати нове життя деякий час заважали українські буржуазні націоналісти, що повтікали в ліси й звідти нападали на партійних та радянських працівників, учителів, місцевих активістів. Жителі Зарічного створили групу добровольців, яка разом з органами влади взяла під охорону власність державних установ, організацій та трудящих. Незабаром банду націоналістів було знищено.

Після проведення підготовчої роботи 1948 року в селі створено колгосп «Прогрес», куди вступило 256 чоловік. 1951 року до нього приєднався колгосп ім. 8 Березня (с. Старі Коні). Новоутворене господарство з 1961 року має назву ім. XXII парт-з’їзду. Воно мало м’ясо-молочний напрям. З кожним роком колгосп міцнів, з’являлися новобудови: тваринницькі приміщення, склади, гаражі тощо.

1949 року виник колгосп ім. Жданова (з 1962 року — «Перемога») льонарсько-тваринницького напряму.

Зарічне перебудовувалось. Добротні будинки колгоспників та робітників виростали на місці старих, критих соломою. Було споруджено чимало громадських будівель, у яких розмістилися лісгоспзаг, «Міжколгоспбуд», харчокомбінат, побут-комбінат, маслозавод, лукомеліоративна станція. Зарічне розширило свою територію. З ним злилися села Калець і Старі Коні, а згодом — Муравин. 1959 року Зарічне віднесене до селищ міського типу.

З 1963 року, коли Зарічненський район приєднано до Дубровицького, Зарічне стає центром селищної Ради. З грудня 1966 року воно знову центр відновленого Зарічненського району.

Радянська держава асигнувала чималі кошти для будівництва, в т. ч. на реконструкцію вузькоколійної залізниці. Напередодні 50-річчя Великого Жовтня у Зарічне прибув перший поїзд, який тепер регулярно курсує на ділянці Зарічне—Антонівка і зв’язує селище з залізничною лінією Київ—Брест. Багато коштів виділила держава і на будівництво автошляху Дубровиця—Зарічне. Автошлях, річка Стир та залізниця відіграють велику роль у розвитку економіки Зарічного.

Невпізнаним стало селище: вулиці його забруковані, заасфальтовані. Ювілейний 1967 рік приніс трудящим Зарічного ще один подарунок: стала до ладу діючих електропідстанція, яка одержує струм від електростанції Берези Картузької (БРСР). Це дало можливість повністю електрифікувати райцентр і навколишні села, колгоспи «Перемога», ім. XXII партз’їзду та місцеві підприємства.

На землях, які колись вважали непридатними до обробітку, тепер вирощують сталі врожаї сільськогосподарських культур. Колгоспи значно перевиконали плани здачі державі за 1970 рік м’яса, зерна, льоноволокна. Працю колгоспників полегшують машини. У 1970 році на полях обох колгоспів працювало 23 трактори, 17 вантажних автомашин, електромотор тощо. Рік у рік колгоспи економічно міцніють. Своїм коштом вони звели два клуби, школу, дитсадок, медпункт, сім господарських приміщень, багато житлових будинків.

Виросли й прекрасні люди, передовики сільськогосподарського виробництва. Серед них тракторист-комбайнер колгоспу XXII з’їзду І. Ф. Трифонов нагороджений орденом Жовтневої Революції, ланкова М. С. Кохно, тракторист П. В. Ковалевич відзначені орденами Трудового Червоного Прапора, ланкова Г. П. Кохно — орденом «Знак Пошани».

Славних трудових здобутків досягли й трудящі підприємств Зарічного. Найкращі показники на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна мали колективи маслозаводу, харчокомбінату, побутового комбінату, лісгоспзагу та інших підприємств, установ і закладів селища. 234 жителі Зарічного нагороджені ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». План восьмої п’ятирічки і 1971 року достроково виконали і підприємства «Міжколгоспбуду», механізована колона, залізнична станція, пристань, автоколона та ін. Ставши на трудову вахту, присвячену 50-річчю утворення Союзу РСР, більшість колективів підприємств виконали свої виробничі плани 1972 року до ювілейної дати. Трудівники побуткомбінату і лісгоспзагу річні завдання завершили за 11 місяців, а маслозаводу — за 10 місяців.

До Радянської влади в Зарічному не було жодного лікаря. Нині на варті здоров’я трудящих селища стоїть 19 лікарів та 40 працівників з середньою медичною освітою. В райцентрі працює поліклініка з дитячим відділенням та аптекою. На охорону здоров’я в 1970 році витрачено 510 тис. карбованців.

Педагогічні колективи шкіл Зарічного докладають багато зусиль для виховання і навчання підростаючого покоління. В п’ятьох школах Зарічного (середній, восьмирічній, трьох початкових) 82 вчителі навчають 1270 учнів. За роки Радянської влади 138 випускників школи здобули вищу освіту і 338 — середню спеціальну.

В селищі споруджено двоповерхове приміщення школи з просторими, світлими класними кімнатами, навчальними кабінетами, спортивним залом, їдальнею. Лише 1970 року на освіту в Зарічному асигновано майже 58 тис. карбованців. Школа має гуртожиток.

У 1971/72 навчальному році в Зарічненському медичному училищі, на всіх курсах навчалося понад 250 учнів.

Не могли і мріяти трудівники колись малого, загубленого серед боліт Погоста про музичну освіту своїх дітей. У 1972 році в Зарічненській музичній школі навчалося 50 юнаків і дівчат.

В Зарічному працюють чотири клуби, три бібліотеки. 1970 року на культосвітні заклади використано майже 53 тис.крб. Книжковий фонд бібліотеки для дорослих налічує більше 32 тис. книг, дитячої бібліотеки —17 тис. примірників. В будинку культури та селищних клубах 400 зарічненців беруть активну участь у роботі гуртків художньої самодіяльності.

Люблять жителі Зарічного спорт. У розпорядженні юнаків і дівчат є спортивний зал, побудований 1962 року, футбольні поля, волейбольні і баскетбольні майданчики. 1970 року в селищі підготовлено 221 спортсмена-розрядника, 113 юнаків та дівчат здали норми на значок БГПО та ГПО.

Значних соціалістичних перетворень зарічненці досягли своєю самовідданою працею під керівництвом партійних та радянських організацій. 23 партійні організації в Зарічному налічують 345 комуністів, 21 первинна комсомольська організація об’єднує 919 членів ВЛКСМ. Комсомольці Зарічного завжди в авангарді всіх славних починань, вони показують зразки сумлінної праці. По-ударному трудяться над виконанням накреслень дев’ятої п’ятирічки водії райоб’єднання «Сільгосптехніки». Минулого року члени комсомольсько-молодіжного колективу виробили по 40 тис. тонно-кілометрів на автомобіль, що значно перевищило їх річне зобов’язання.

Щасливим, заможним і радісним життям живуть трудящі Зарічного.

Постійну турботу про виконання завдань народногосподарських планів, поліпшення побуту трудівників та впорядкування райцентру виявляє селищна Рада, яка складається з 78 депутатів. Серед них 32 комуністи і 10 комсомольців.

Зарічненці виявляють великий інтерес до періодичної преси, до знань. На 1972 рік вони передплатили 8943 примірники газет та журналів. В Зарічному діють чотири школи для вивчення історії КПРС, 10 шкіл основ марксизму-ленінізму, два теоретичні семінари. В школах і семінарах навчається 198 слухачів. Комсомольці і позаспілкова молодь беруть участь у гуртках для вивчення біографії В. І. Леніна. Діють лекторії — «Наш ленінський комсомол», «Молодь та суспільний прогрес». їх відвідує 378 чоловік. Комсомольці медучилища організували свій клуб-лекторій і комсомольсько-молодіжний клуб «Червона гвоздика».

В селищі споруджено пам’ятники тим, хто віддав своє життя за народне щастя, захищаючи завоювання Великої Жовтневої соціалістичної революції. Ніколи не в’януть живі квіти, покладені біля підніжжя пам’ятників. Тут проводяться піонерські лінійки, відбуваються мітинги.

Трудящі докладають усіх зусиль, щоб рідне селище стало ще кращим. Лише за роки восьмої п’ятирічки в Зарічному споруджено два восьмиквартирні, 16-квартир-ний, двоквартирний та 102 одноквартирні будинки, приміщення дитячого садка, лісгоспзагу, будинку піонерів, три торговельні підприємства, приміщення насіннєвої станції, адміністративний будинок санстанції, корпус тубдиспансера на 50 ліжок тощо. Всього житла в післявоєнні роки збудовано загальною площею близько 50 тис. кв. метрів. Квартири газифікуються. В останні 2—3 роки дешеве паливо одержали 217 квартир.

Розширило свої межі селище.

За планом дев’ятої п’ятирічки будуються два гуртожитки і приміщення готелю, ресторану, банно-прального комбінату, майстерень механізованої колони 176 та інших адміністративних і житлових приміщень.

Трудящі Зарічного самовіддано будують комуністичне суспільство. Один з кращих будівельників бригадир ПМК-176 тресту «Поліссяводбуд» І. Д. Кутасевич був делегатом XXIV з’їзду КПРС.

Наполегливо готувалися жителі селища до 50-річчя утворення Союзу РСР. Працювали кінолекторії на тему «Утворення й розвиток СРСР — торжество ленінської національної політики» і радіолекторій на тему «На крилах дружби». Районна бібліотека провела вечори на теми — «Україна наша Радянська», «Слався, священне братерство народів». Проведено читацьку конференцію «В дружбі та єднанні». Проводились літературні читання на теми: «Розквіт літератури народів СРСР — яскраве свідчення торжества ленінської національної політики», «Письменники народів СРСР — лауреати Ленінської і Державної премій», «Вклад письменників України в розвиток багатонаціональної літератури», «Тема дружби народів у творчості радянських письменників».

Міцні зв’язки встановилися між трудящими Зарічненського району і трудівниками Пінського району Брестської області БРСР. В травні 1972 року трудящі Пінського району хлібом-сіллю зустрічали делегацію Зарічного. Посланці з України побували в радгоспі «Молотковичі», зустрілися з працівниками полів і ферм радгоспу.

У свою чергу делегація трудівників Пінського району відвідала Зарічне. У будинку культури відбувся урочистий вечір, присвячений зустрічі білоруської делегації. Білоруські митці сцени поставили концерт. Велично й урочисто линула зі сцени пісня «Доброго ранку, Росія» у виконанні хору колгоспу «Перемога». Майстерно були виконані пісні «Стелися, барвінку», «Верба», «Гвоздика», «Пісня про Пінськ». Великий успіх мав виступ етнографічного колективу села Клетна, який був учасником концерту в Москві. Вечір дружби трудящих Зарічненського і Пінського районів став справжнім святом єднання народів двох республік, ще більше зміцнив непорушну дружбу між українцями і білорусами.

В Зарічному проходила трудова естафета «15 ударних тижнів» на честь 15 союзних республік, присвячена 50-річчю утворення СРСР. З 17 по 23 липня проходив ударний тиждень на честь Білоруської РСР. Переможцем у соціалістичному змаганні серед підприємств райцентру визнано колектив Зарічненського побуткомбінату, який виконав план випуску продукції на 125 проц., відзначено також ударну роботу і колективу райоб’єднання «Сільгосптехніки».

Виконуючи виробничі плани, трудівники Зарічного дбають і про дальше упорядкування й благоустрій свого селища, щоб воно було ще кращим.

В. Я. СИДОРЕНКО
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера З”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 16 гостей