ЗАСТАВНА, місто, Чернівецька област, Україна

Відповісти

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

ЗАСТАВНА, місто, Чернівецька област, Україна

Повідомлення АннА »

ЗАСТАВНА – місто Чернівецької області, райцентр. Розташов. за 38 км на пн. зх. від Чернівців. Залізнична станція. Нас. 8,7 тис. осіб (2004).
Перша письмова згадка належить до 1589.
Заставна перебувала під владою Османської імперії в складі Молдавського князівства.
З 1774 – у складі Австрії (від 1867 – Австро-Угорщина).
Повітове місто від 1905.
У листоп. 1918 Заставна була окупована Румунією. В лют. 1919 в Заставні був запроваджений стан облоги, який румун. влада не знімала протягом 10 років.
Від 1940 – возз'єднана з ін. укр. землями в складі УРСР.
Райцентр 1940–62 та від 1965.
У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 З. перебувала під румун. окупацією від лип. 1941 до берез. 1944.
У Заставні народився укр. художник М.І.Івасюк.

Зображення
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ЗАСТАВНА, місто, Чернівецька област, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Заставна, Заставнівський район, Чернівецька область
Заставна — місто районного підпорядкування (з 1940 року), центр району, J розташоване за 38 км на північний захід від Чернівців, з якими має залізничне та автобусне сполучення. Населення — 6400 чоловік.

В околицях міста є кілька груп давніх курганів. У 1965 році в одному з курганів розкопано скорчене поховання доби бронзи (II тисячоліття до н. е.). В урочищах Базар і Вацький горб виявлені залишки ранньослов’янських поселень черняхівської культури II—VI століть. У центрі міста в урочищах Яма і Вербівський Потік знайдені залишки 3 давньоруських селищ XII—XIII століть.

Назва, напевне, походить від слова «застава». В Галицько-Волинському літописі згадується шлях від Василева — великого торгового центру на Дністрі — до Чернівців. У місці, зручному для переправи через річку Совицю, верхів’я якої було заболочене, стояла «застава», «загорода на дорозі», де брали з проїжджих купців мито. Тут і оселилися перші жителі Заставни. Село розташовувалося в ті часи вздовж правого берега Совиці. У навколишніх болотах жителі добували болотну руду, з якої виплавляли залізо. Це підтверджується. знахідками залишків залізоплавильного ремесла — шлаків.

У документальних джерелах Заставна згадується набагато пізніше — 1589 року. У тогочасній грамоті зазначалось, що одне з володінь стольника Врінчана межує із Заставною. В наступному село часто переходило від одного феодала до іншого. У 1637 році половина Заставни була продана Юрашковичу за 500 срібних талерів. Друга половина належала Матіяшу. У 1782 році Заставна стала власністю Туркула. У селі тоді було 196 дворів, 1035 жителів. У 1831 році Вартарасевич купив Заставну у спадкоємців Туркула за 100 тис. гульденів.

Тяжким було становище трудівників. У 1836 році з 331 двора 31 не мав землі, з 300 дворів, що володіли, землею, 130 не мали робочої худоби; по 2 голови її мали 143 селянина, по 4—6 — тільки 27 заможних господарів.

З початку XIX століття повинності селян визначала угода, яку вони укладали з поміщиком. Згідно з угодою 1837 року, кожний селянин зобов’язаний був щороку давати поміщикові певну кількість курей, яєць тощо. Крім того, село виставляло по 3—4 нічних сторожів для охорони поміщицьких ферм і двору. Щорічно — з квітня по листопад — селянин відробляв зі своїм тяглом та інвентарем 70 днів панщини, причому 24 з них — ненормовані. У такі дні робота тривала від зорі до зорі. Норми відробітків були настільки великими, що за день виконати їх було неможливо. Тому доводилося витрачати ще й додатковий час. Крім польових робіт, селяни виконували ще інші роботи — ремонтували греблю, поміщицький млин, ферми тощо. В цілому відробітки становили 93 дні панщини. Крім того, за мізерну плату — в’язку соломи для опалювання свого житла — селянин гнув спину в маєтку поміщика 30 днів на рік.
За найменший непослух поміщики жорстоко розправлялися з селянами. Трудівники Заставни неодноразово скаржилися на свавілля поміщиків, та їх скарги залишалися без відповіді.

Ліквідація кріпацтва у 1848 році не принесла полегшення. Навпаки, процес зубожіння селян прискорювався. У 1847 році безземельних було 199, у 1865 році — 248, що становило близько 55 проц. усіх селянських дворів Заставші. Водночас зростав прошарок куркулів, які концентрували у своїх руках землю, худобу, створювали власні підприємства, жорстоко експлуатуючи зубожілих селян. У 1850 році тут відкрили олійню з кінним приводом, дещо пізніше — водяний млин. Починають влаштовуватись ярмарки; у 1893 році, наприклад, на одному з них було продано 13 380 голів великої рогатої худоби, 14 320 свиней, 1554 коней.

Поміщика Вартарасевича змінив капіталіст Герш Вайсглас; йому належали 1126 га землі, гуральня, рибний став і тваринницька ферма, де щороку відгодовували на продаж до 600 голів великої рогатої худоби, 800 овець, понад 120 коней. Біднота працювала на Вайсгласа по 12 годин на день, а одержувала плату, як і скрізь на Буковині, у 1,5—2 рази меншу, ніж у центральних провінціях Австрії. В пошуках кращої долі тільки до Канади у 1913 році з села емігрувало 334 чоловіка.

Поступово село зростає. В 1905 році воно стало центром повіту, мало значний прошарок торгово-ремісничого населення. За переписом 1910 року, в Заставні було 84 ремісники та 137 торговців.

Занедбаною була справа народної освіти. 1785 року тут недовго працювала румунська початкова школа. У 1844 році було відкрито українську початкову школу, до якої приймали хлопчиків, а з 1902 року — дівчаток, переважно із заможних родин. У 1911 році в селі існували філія товариства «Руська бесіда» та музично-хорове товариство «Заставнівський боян» тощо. Як і раніше, проводилася політика національного гноблення. Юрія Федьковича, який неодноразово бував у селі, затримали разом із селянами за співання українських народних пісень.

1865 року в Заставні у сім’ї тесляра народився М. І. Івасюк, який став відомим українським художником, автором картин «В’їзд Богдана Хмельницького в Київ», «Богун під Берестечком» та багатьох інших. Талант М. І. Івасюка високо цінував І. Ю. Рєпін.

У роки першої світової війни населення Заставни зазнало багато горя. Село неодноразово переходило з рук в руки, панували розруха, голод.

Глибокий вплив справила на селян Велика Жовтнева соціалістична революція. У жовтні 1918 року в Заставні була створена революційна Рада, скликане народне віче, куди зійшлися представники з усього повіту. Віче закликало трудівників до боротьби за національне і соціальне визволення, за возз’єднання з Радянською Україною. В прийнятому рішенні говорилось: «Ми протестуємо проти посягання румунів на яку-небудь, хоч би найменшу, частину української території і урочисто заявляємо, що будемо обороняти нашу землю всякими способами, навіть збройною силою. Хочемо до України!» — такою була одностайна думка учасників віча.

У листопаді 1918 року Заставна, як і вся Північна Буковина, була окупована військами боярської Румунії. Загарбники встановили режим жорстокої військової диктатури. Вся влада у селі перейшла до рук командування підрозділів 13-го піхотного полку. Слідом за військами з’явилися жандарми і представники сигуранци. У лютому 1919 року у Заставні було запроваджено стан облоги. Населення позбавили елементарних прав. З вечора і до ранку заборонялося виходити на вулицю. Для переїзду з села у село, навіть на базар, потрібен був дозвіл поставленого окупантами префекта.

У таких умовах відбувалися вибори до парламенту і місцевих органів влади у 1919 році. Про їх політичну спрямованість можна судити з директиви шеф-секретаря внутрішньої служби окупантів, посланої 9 вересня 1919 року префектові Заставки. В ній говорилось: «Маємо точну інформацію про те, що в зв’язку з майбутніми виборами до парламенту, під виглядом агітаційних поїздок, особи, пройняті більшовицькими ідеями, використовують ці поїздки для проведення в селах пропаганди, ворожої державі. Пропонуємо застосувати всі заходи для викриття таких людей, щоб примарія і жандармерія у всіх випадках приїзду сторонніх дізнавалась, звідки вони приїхали, про мету приїзду, їх партійну належність. Агітаторів треба затримувати і передавати до рук військового трибуналу».

Окупанти створили в Заставні спеціальний орган — «Комісію для антибільшовицької пропаганди» в складі префекта повіту, примаря Заставни, шефа жандармів, шефа сигуранци, начальника прикордонної застави, судді, священика та інших. Комісія провадила реакційну пропаганду і поліцейські репресії. На перших же засіданнях вона ухвалила посилити антибільшовицьку пропаганду, «щоб зупинити більшовицьку течію».

Офіцерам румунських частин, розміщених у Заставні, давалась вказівка: «У разі агітації, революційних виступів чи будь-яких інших заворушень серед місцевого населення нещадно їх придушувати, а керівників арештовувати».

Десять років окупанти не знімали в Заставні стану облоги. Терор не слабшав. Революційні виступи болгарських трудящих у 1923 році, естонських — у 1924 році здобули симпатії заставнівських трудівників. Боячись нових заворушень, окупанти ще дужче цькували все прогресивне. В директиві від 1924 року знову вимагалося нещадно придушувати найменший протест народу. Місцеві власті, спираючись на такі накази, лютували.

Прагнучи будь-що ослабити вплив Жовтневої революції, придушити рух селян Заставни, які вимагали негайної земельної реформи, румунський уряд оголосив, що передає їм у тимчасове користування 798 га землі з маєтку поміщика Вайсгласа. Та восени 1922 року селянам дали всього 42 га, а решту землі відібрали і передали спадкоємцям Вайсгласа. Весною 1923 року селяни подали у Бухарест скаргу на неправильні дії чернівецької обласної аграрної комісії. Скаргу відхилили. Земельна реформа не поліпшила становища хліборобів. У 1926 році в Заставні було 7 великих землевласників, яким належало близько 1300 га землі. Процес концентрації її в руках багатіїв відбувався і після реформи. Разом з тим зростало зубожіння селян. У 1940 році з 1190 дворів Заставни 298 були безземельними, 768 мали всього до 2 га землі. За румунських поміщиків і капіталістів близько двох третин селян Заставни були батраками. Злидні і безправ’я гнали їх за океан. У 1937—1938 роках тільки до Канади виїхало 160 чоловік. У селі лютували туберкульоз, віспа. Румунський уряд, збираючи величезні податки, не турбувався про охорону здоров’я, освіту, культуру трудящих. У Заставні понад 800 селян були неписьменними.

Населення зазнавало жорстоких національних утисків. Окупанти проводили політику примусової румунізації. Від українців вимагали заміняти прізвища на румунські, не дозволяли говорити українською мовою; українські школи було закрито, так само, як і культурно-освітні і громадські організації — «Руську бесіду», «Заставнівський боян», «Жіночу громаду» та інші.

Населення Заставни з перших днів окупації боролося за своє національне і соціальне визволення, за возз’єднання з Радянською Україною. Жителі села М. І. Гарае, Д. Шелегон, Д. Гулько, В. М. Ралек та багато інших, одягнутих у солдатські шинелі, брали участь у повстанні 113-го полку в Чернівцях у листопаді 1919 року. Однією з форм боротьби проти окупантів була масова відмова селян від гужової повинності та обов’язкових робіт по ремонту шляхів. Про це свідчать, зокрема, численні судові справи, заведені на мешканців Заставни. Через цю відмову з жовтня 1920 по січень 1921 року до суду було притягнуто 56 чоловік.

Боротьбою трудящих Заставни проти соціального і національного гніту керували комуністи. Місцеву комуністичну організацію, що виникла у жовтні 1918 року, очолював один з перших учасників комуністичного руху на Буковині Г. І. Мартишок. Влітку 1925 року комуністи зібрали понад 800 підписів під протестом проти закриття українських шкіл і заборони української мови.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ЗАСТАВНА, місто, Чернівецька област, Україна

Повідомлення АннА »

Частина ІІ
У 1926 році в селі створено підпільний волосний комітет комуністичної партії. Неухильно зростав вплив комуністів на маси. Важливу роль у цьому відіграли місцеві організації партії «Визволення». В середині 30-х років у Заставні діяли чотири партійні осередки. Активними членами їх були В. Гуменюк, Г. Мартинюк, І. Дроник, М. Штефюк, М. Зубик, М. Юрчук та інші.

У Заставні часто бував секретар ЦК партії «Визволення» І. Д. Стасюк. Він проводив тут велику організаційну і пропагандистську роботу, зокрема, виступав з доповідями. За його особистою вказівкою під час виборів 1930 року до місцевих органів управління комуністи виступали разом з робітничо-селянським блоком на єдиній платформі. Хоч примарем Заставни і обрали зрештою ставленика окупантів, діяльність комуністів не була даремною. Вибори показали зростання їхнього впливу. Поліція, налякана успіхами на виборах робітничо-селянського блоку у березні 1930 року, влаштувала обшуки у 35 жителів Заставни, запідозрених у комуністичній діяльності.

У січні 1932 року місцеві жандарми повідомляли своє начальство про діяльність робітничо-селянського блоку і називали його керівників — Г. І. Мартинюка та І. В. Лісовського. В поліцейському списку наведено 36 прізвищ жителів Заставни, які перебувають у комуністичній партії.

З ініціативи комуністів у Заставні було створено культурно-освітню організацію Народний дім. 19 червня 1932 року вона вшанувала пам’ять Т. Г. Шевченка. Промовці розповіли про життя і діяльність Кобзаря; хор виконав пісні з його творів.

Поліція Чернівецького повіту вважала, що в Заставні у 30-х роках було 164 комуністи. Це свідчило про значний вплив комуністів на маси в суворі роки окупації.

У 1934—1937 рр. з нагоди 1 Травня, в антивоєнний день 1 серпня, у Міжнародний день молоді, роковини Великої Жовтневої соціалістичної революції в Заставні під керівництвом комуністів відбувалися демонстрації, мітинги, збори під лозунгами: «Геть фашистський терор!», «Геть криваву румунську монархію!», «Хай живуть Радянська Україна і Радянський Союз!».

Вікова мрія трудящих Заставни збулася 28 червня 1940 року. Червона Армія визволила їх від ярма румунських бояр. Щоб перешкодити ворогам зруйнувати або вивезти цінне обладнання, група озброєних жителів на чолі з В. Г. Коваликом напередодні взяла під свою охорону залізничний вокзал. Жителі зустріли радянських танкістів хлібом-сіллю. З вигуком: «Хай живе Радянський Союз!» В. Г. Ковалик на знак того, щоб на буковинську землю не ступала знову нога румунського жандарма, поклав на залізничну рейку румунські гроші з зображенням короля і розбив їх молотком.
До складу створених у Заставні районної і міської Рад,, увійшли, зокрема, В. І. Буняко, Д. С. Конелюк, К. І. Дедецький, І. Ф. Шурба, С. І. Тотоескул.

Радянська влада безкоштовно передала трудящим Заставни 682 га поміщицьких та церковних земель, худобу і сільськогосподарський реманент, промислові підприємства, запровадила 8-годинний робочий день. Жителі здобули політичні права і демократичні свободи, записані в Радянській Конституції. Відкрилися українські школи, бібліотека, Палац піонерів. Розгорнулась робота по ліквідації неписьменності. Почали працювати лікарня, амбулаторія, санітарна станція, жіноча і дитяча консультації, акушерський пункт, дитячі ясла.

Трудящі Заставни активно включились у будівництво нового життя:. У липні 1940 року в Заставні відбулося перше заняття гуртка по вивченню Радянської Конституції. Керівникові поставили численні питання про життя в СРСР. Формувався радянсько-партійний актив, насамперед — з наймитів і бідноти. Серед них — І. Н. Микитей, Г. В. Хортюк, Д. В. Зубик, М. Г. Кошмарик та багато інших.

При високій активності трудящих проходила підготовка і вибори до Верховних Рад СРСР та УРСР. На передвиборних зборах 60-літня Ф. І. Волощук сказала: «Я дуже рада, що обиратиму Радянський уряд на основі прав, наданих жінці Радянською Конституцією. Ці права нам принесла Червона Армія, яка визволила нашу Буковину від румунських бояр». У день виборів — 12 січня 1941 року — за блок комуністів і безпартійних проголосувало майже 100 проц. виборців.

2 березня 1941 року в Заставні було створено колгосп. Це стало визначною подією в житті трудівників міста.

Війна обірвала мирну працю. На початку липня 1941 року фашисти окупували Заставну. Вони запровадили кривавий режим терору та пограбувань. Багато активістів, зокрема Г. І. Чередюк, П. В. Юрчук, Л. М. Штефюк, Є. Д. Сороняк, В. Г. Ковалек, були кинуті до концентраційних таборів. 56 жителів забрано на каторжні роботи до Німеччини. Окупанти вивезли з міста устаткування медичних закладів, спалили 13 будинків, грабували населення; нанесені збитки становили 417 тис. карбованців.

У березні 1944 року Заставну визволили гвардійці 64-ї танкової бригади Червоної Армії.

Жителі міста свято бережуть пам’ять про полеглих радянських воїнів. їх імена викарбувані на пам’ятнику, встановленому в міському парку — це майор Калінін, капітани Новиков та Горбань, сержанти Іскандеров, Петров, рядові Захарук, Дробітько та інші — всього 56 чоловік. На могилі героїв завжди квіти.

Після визволення міста до лав Червоної Армії влилося 590 жителів Заставни. Багатьох з них за ратні подвиги удостоєно урядових нагород.

Зразу ж відновили свою діяльність органи Радянської влади, райком партії, райком комсомолу. У січні 1945 року почала виходити районна газета «Прапор перемоги» тиражем 800 примірників.

Після війни трудящі Заставни взялися за відбудову зруйнованого господарства. На початку 1947 року був відроджений колгосп. Його назвали іменем 29-х роковин Радянської Армії. Наприкінці року в ньому було 63 господарства. З допомогою MTС свій перший господарський рік артіль завершила успішно. Урожай усіх сільськогосподарських культур був вищий, ніж в одноосібних господарствах. Колгоспники одержали на трудодень, крім грошей, по 5,5 кг хліба, а також картоплю, овочі та інше. У хати вчорашніх бідняків прийшов достаток.

Господарські успіхи артілі показали всім селянам переваги великого колективного господарства. Потяг до колгоспу зростав. Весною 1948 року до артілі вступило 312 господарств. Бюро Заставнівського райкому КП(б)У 7 липня 1948 року, обговоривши питання про колгоспне будівництво у Заставні, визначило заходи, спрямовані на дальше зміцнення артільного господарства та проведення масової роботи серед селян по залученню їх до колгоспу.

Велике значення для успішної колективізації у Заставні мало створення весною 1948 року територіальної партійної організації. Створилися ще дві артілі — ім. Кірова та «Радянська Україна». У 1948 році колективізацію було завершено.

Колгоспники почали добиватися все значніших успіхів. Комсомольсько-молодіжна ланка М. Д. Микитей у 1949 році виростила по 629 цнт цукрових буряків з гектара. За високі трудові показники М. Д. Микитей одній з перших на Північній Буковині у червні 1950 року було надано звання Героя Соціалістичної Праці. Цього звання було удостоєно і М. М. Кошмарик.

Восени 1950 року колгоспи ім. 29-х роковин Радянської Армії, ім. Кірова та «Радянська Україна» об’єдналися в артіль ім. Кірова. В ній було 829 дворів, 2560 га землі. Завдяки цьому артіль змогла краще використовувати землю, техніку, надану МТС, правильно розставити кадри. Колгосп ім. Кірова став добиватися значних успіхів. У 1955 році було зібрано по 22,8 цнт зернових та 400 цнт цукрових буряків з гектара; надоєно по 3249 кг молока від фуражної корови, вироблено по 70 цнт м’яса на 100 га сільськогосподарських угідь. У досягненні успіхів провідну роль відіграли комуністи артілі. Ланка М. І. Шелегон зібрала з гектара по 82 цнт кукурудзи, Ф. С. Василинчук — по 507 цнт цукрових буряків, К. Д. Хортюк — по 525 цнт кормових буряків з гектара. За вирощення високих урожаїв зернових і технічних культур урядових нагород було удостоєно 160 колгоспників Заставни.

Велику роль у досягненні високих виробничих показників відіграло соціалістичне змагання з колгоспниками Рязанської області, обмін досвідом. У 1955 році на Буковину прибула делегація трудівників Рязанщини на чолі з двічі Героєм Соціалістичної Праці П. М. Ковровою. Вона відвідала і Заставну. Ознайомившись з роботою доярки О. П. Зубик, П. М. Коврова рекомендувала свої методи праці. Скориставшись з її порад, О. П. Зубик добилася видатних успіхів. У 1958 році вона надоїла від кожної закріпленої корови по 6600 кг молока, за що була удостоєна звання Героя Соціалістичної Праці.

Надбанням трудівників Заставни став і досвід двічі Героя Соціалістичної Праці Є. О. Долинюк, яка побувала тут.

Райком партії подає колгоспові постійну допомогу кадрами, порадами тощо. Зокрема, райком запропонував послати до міжобласної партійної школи кращого механізатора П. П. Князя, а до сільськогосподарської — Героїв Соціалістичної Праці М. Д. Микитей і М. М. Кошмарик. Здобувши спеціальність, вони повернулися працювати до свого колгоспу. Трудівники артілі добивалися все більших успіхів. Так, 1965 року було одержано по 33,2 цнт зернових, по 69 цнт кукурудзи, по 300 цнт цукрових буряків з га. На 100 га сільськогосподарських угідь того року вироблено по 621 цнт молока та по 127 цнт м’яса.

Батьківщина високо оцінила трудові досягнення. Багатьох колгоспників було удостоєно урядових нагород. Серед нагороджених — доярка К. Д. Хортюк і бригадир тракторної бригади П. П. Князь, ланкова Ф. С. Василинчук, М. М. Ковалик, Г. Є. Гуштик. У 1967 році колгоспники відзначали двадцятиріччя своєї артілі. За ці роки вона стала багатогалузевим високомеханізованим господарством. У 1968 році в колгоспі було 19 тракторів, 14 різних комбайнів, 17 вантажних автомашин та інша сільськогосподарська техніка (до Радянської влади в усьому повіті поміщики мали 3 малосильні трактори). Зростало поголів’я великої рогатої худоби — 1968 року воно становило 3670 — у півтора раза більше, ніж в усіх селян Заставни в 1940 році. Колгосп розширив рибний став, який дає щорічно багато риби, побудував тваринницькі ферми, стайні, зерносховище, гараж, ремонтні майстерні, спорудив Будинок тваринників.
Зображення
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ЗАСТАВНА, місто, Чернівецька област, Україна

Повідомлення АннА »

Частина ІІІ
Щоб гідно зустріти п’ятдесятиріччя Великого Жовтня, артіль успішно закінчила 1967 господарський рік. Було одержано по 360 цнт з га цукрових буряків; на 100 га сільськогосподарських угідь вироблено по 662 цнт молока, по 127 цнт м’яса. Колгосп ім. Кірова — багаторазовий учасник ВДНГ; понад 200 колгоспників нагороджені золотими, срібними та бронзовими медалями ВДНГ. Серед них С. Л. Агатій, В. В. Гарае, П. Д. Буйновський та інші. За успіхи в розвитку всіх галузей господарства у 1967 році колгосп удостоєно диплома ВДНГ першого ступеня.

Ці успіхи досягнуто внаслідок самовідданої праці колгоспників, керованих партійною організацією. На початку 1968 року вона об’єднувала до 70 чоловік. Було створено партком, очолити який комуністи довірили кращому механізаторові П. П. Князю. На тваринницькій фермі, у механізаторів, рільничих та інших бригадах було створено партійні групи. В центрі уваги комуністів — виконання соціалістичних зобов’язань, обмін передовим досвідом, розстановка кадрів, поліпшення ідеологічної роботи тощо. В обговоренні цих питань брали участь і безпартійні.

Партійна організація постійно вдосконалює масово-політичну роботу. У колгоспі систематично читають лекції на наукові та політичні теми чернівецькі лектори.

Часті гості тут і кияни. Партійна організація виховує і своїх пропагандистів з кращих трудівників колгоспу. Серед них — Герой Соціалістичної Праці О. П. Зубик, ланкова М. І. Шелегон, бригадир механізаторів П. П. Князь та інші.

Поряд з партійною організацією зростала й комсомольська, що налічувала в 1968 році 50 юнаків та дівчат. За традицією, що склалася у колгоспі, молодь організувала молодіжно-комсомольську ланку в складі 16 комсомольців. Навіть у неврожайний 1967 рік ланка зібрала з гектара по 53 цнт кукурудзи, по 300 цнт цукрових буряків, по 140 цнт картоплі. Роботу члени ланки поєднують з навчанням.

Розвивається у Заставні і місцева промисловість. У 1958 році тут побудовано маслозавод, що виробляє тваринні жири, сир, бринзу тощо. У 1967 році завод реалізував готової продукції на 3054 тис. крб. У 1962 році стали діяти хлібоприймальний пункт та кукурудзокалібрувальний завод, з 1964 року працюють фабрика побутових товарів, побутовий комбінат. Крім того, у місті діє друкарня, млин, електростанція. На промислових підприємствах працює 467 чоловік.
Успішний розвиток господарства дав змогу підвищити добробут трудівників Заставни. Колгоспники кожного місяця одержують гарантовану грошову плату. Порівняно з 1960 роком у 1967 році вона зросла у 1,5—2 рази. Крім того, кожний колгоспник має підсобне господарство, худобу. Всього у членів артілі в особистій власності на 1967 рік було 586 голів великої рогатої худоби, 417 свиней, 164 вівці, багато птиці. Підвищився й життєвий рівень більшої частини населення, зайнятої у промисловості, торгівлі, зв’язку, комунальному господарстві, народній освіті, охороні здоров’я. Про заможність жителів Заставни свідчить, зокрема, той факт, що з 1948 по 1967 рік побудовано 957 житлових будинків.

Держава побудувала в Заставні лікарню. При ній діють пологовий будинок, поліклініка, рентгенкабінет, зуболікарський, зубопротезний кабінети, жіноча та дитяча консультації. На підприємствах працюють фельдшерські пункти. Медичні установи укомплектовані висококваліфікованими спеціалістами.

Зріс культурний рівень мешканців Заставни. Немає неписьменних. Понад 460 жителів мають вищу і спеціальну середню освіту. Вони працюють лікарями, вчителями, агрономами, інженерами, техніками, економістами, ветеринарами. Є три загальноосвітні школи: середня, восьмирічна та вечірня школа робітничої молоді; в них навчається до 1500 учнів. Крім того, є музична школа, а також професійно-технічна школа, що готує кадри механізаторів сільського господарства.

На місці колишнього приміщення жандармерії споруджено Будинок культури; тут демонструються фільми, відбуваються концерти, працюють гуртки художньої самодіяльності — хоровий, музичний, драматичний тощо. Духовий оркестр районного Будинку культури має звання народного. У місті є досвідчений драматичний колектив.

У побут заставнівців все більше входять сучасні обряди та звичаї. Утвердилися врочиста реєстрація шлюбу, наречения імені, проводи до лав Радянської Армії,

свято врожаю, новорічні щедрування, свято трудової слави, свято весни. Цікавим святом, зокрема, є зустріч трудової весни. В цей день люди з хлібом-сіллю зустрічають Весну-красну (вродливу дівчину в уквітчаній сукні, у вінку з живих квітів), яка в оточенні співучих веснянок іде, щоб вступити в свої права. Голова артілі рапортує Весні про успіхи колгоспу. Весна дякує, дає обіцянку допомагати людям у вирощенні високого врожаю, потім веде з дівчатами хоровод.

Успішно розвивається у місті прикладне народне мистецтво. Народні костюми, виготовлені майстерними руками місцевих вишивальниць, ткаль та кушнірів (Г. Дудчак, Т. Громко, М. Ковальська, М. Яворський), експонуються в музеях Москви, Ленінграда, Львова, а також за кордоном. У Заставні творив самобутній різьбяр Дмитро Юрчук (1901—1964). У Чернівецькому державному краєзнавчому музеї експонується більше десяти робіт митця, у музеї Т. Г. Шевченка в Києві — кілька доробків, присвячених життю і творчості Великого Кобзаря. Музею І. Я. Франка міста Вінніпега в Канаді різьбяр подарував рельєф «Великий Каменяр».

У Заставні є бібліотека для дорослих, дві шкільні бібліотеки та колгоспна, в яких понад 87 тис. книг. На 1967 рік мешканці міста передплачували близько 12 тис. примірників газет і журналів, тобто на кожну сім’ю припадало по 2—3 примірники. У Заставні видається районна газета «Прапор перемоги» тиражем 6750 примірників.

Велику роботу проводять районна та міська Ради. Депутати та 90 чол. активу регулярно обговорюють та вирішують питання сільського господарства, культури, народної освіти, охорони здоров’я, торгівлі, побутового обслуговування тощо.

З бідного, з вузькими брудними вулицями села Заставна перетворилася в благоустроєне місто. За післявоєнний період тут виросли цілі вулиці нових будинків. Всі житлові будинки і квартири електрифіковані, частина з них газифіковані, прокладено водопровід, каналізацію. У місті є районний вузол зв’язку з поштою, телеграфом, телефоном. Вулиці Заставиш-озеленені, заасфальтовані, з електричними лампами денного світла. Тут працюють сучасні магазини, зокрема універсальний, спеціалізовані; розгорнена сітка громадського харчування — чайні, закусочні, їдальні, кафе; діє комбінат побутового обслуговування. На честь ювілею Великого Жовтня закладено новий міський парк, де, крім дерев, посаджено кілька тисяч кущів троянд.

Віками трудящі Заставки зазнавали тяжкого соціального і національного гноблення. Чужоземні загарбники душили їх таланти та здібності. Тільки за Радянської влади народ розправив свої плечі. Колишні бідняки та їх діти стали героями колгоспних ланів, висококваліфікованими спеціалістами. Першою звання Героя Соціалістичної Праці у Заставні була удостоєна в 1950 році дочка колишнього бідняка, ланкова комсомольсько-молодіжної ланки М. Д. Микитей, яка виростила високий урожай цукрових буряків. За роки Радянської влади вона здобула освіту, стала агрономом, а нині член КПРС М. Д. Микитей працює головою правління рідного колгоспу. Трудящі Буковини виявили їй велике довір’я — два рази обирали своїм депутатом Верховної Ради Української PСP. У 1968 році вона обрана членом Чернівецького обкому КП України. У складі радянських делегацій М. Д. Микитей була в Румунії, Чехословаччині, Югославії, НДР, Швейцарії. Влітку 1963 року вона брала участь у роботі Всесвітнього конгресу жінок.

За панування румунських поміщиків та капіталістів дочка бідняка М. М. Кошмарик рано зосталася сиротою. Була б вона наймичкою, за шматок хліба гнула б спину на куркулів та поміщиків. Радянська влада відкрила перед нею ясну дорогу. В 1950 році за трудові досягнення їй було надано почесне звання Героя Соціалістичної Праці. Багато років вона очолювала ланку й завжди добивалась високих урожаїв. Багатодітна мати, нагороджена орденом «Материнська слава» всіх ступенів^ М. М. Кошмарик нині — персональний пенсіонер.

По всьому краю відоме ім’я ланкової Ф. С. Василинчук. Рік у рік її ланка вирощує високі врожаї кукурудзи та цукрових буряків. Батьківщина високо оцінила її самовіддану працю, нагородила орденом Леніна, Трудового Червоного Прапора, медалями. Вихована комсомолом, ватажок колгоспної молоді, член Чернівецького обкому ЛКСМУ, неодноразовий делегат комсомольських конференцій, з’їздів, Ф. С. Василинчук нині — член КПРС. Комуністи виявили їй велике довір’я, обравши секретарем партійної організації рільничої бригади, членом парткому колгоспної парторганізації. Трудящі району обрали її членом районного комітету народного контролю. Сумлінний працівник і організатор, Ф. С. Василинчук є і завзятим агітатором та пропагандистом, проводить серед трудящих велику агітаційну роботу, словом і ділом закликає їх до нових трудових звершень. У неї багато послідовників, які вже сьогодні стали відомими передовиками, ударниками праці.

Відмінно працюють колгоспні механізатори. Активну участь у відбудові зруйнованого війною народного господарства брав бідняк Петро Князь. Він першим із молодих заставяівців оволодів професією шофера, а коли стало потрібно — сів за кермо трактора, проклав першу борозну на колгоспному лані. Вихованець комсомолу П. П. Князь став комуністом. І таких прикладів багато — в числі передових людей колгоспу і трудівниці К. Г. Сметанюк, К. Д. Хортюк, О. П. Зубик.

Діти колишніх нужденних злидарів, зацькованих румунськими жандармами, задурманених попами, здобувають тепер, за Радянської влади, вищу освіту, стають вчителями, лікарями, агрономами, інженерами. Одержавши дипломи лікарів, на роботу в своє місто повернулися І. В. Сливка, Ф. Д. Бурденюк, М. М. Одамко; з дипломом агронома став працювати Д. Д. Буйновський та багато інших, які дістали вищу освіту.

Уже не в молодому віці зустрів Радянську владу бідняк Г. І. Чередюк. Після возз’єднання Північної Буковини з Радянською Україною його призначено директором невеличкого маслоробного заводу, залишеного румунським капіталістом. Коли під час Великої Вітчизняної війни в село тимчасово повернулися румунські поміщики і капіталісти, вони кинули його до концтабору. Визволений радянськими воїнами, Г. І. Чередюк активно включився у відбудову та розвиток господарства рідного краю. Незважаючи на свій солідний вік, він почав учитися. Закінчив вечірню школу, потім будівельний технікум. Комуніст Г. І. Чередюк уже багато років очолює Заставнівський міжколгоспбуд і добився, що колектив по виробничих показниках посів перше місце в області.

Багато мешканців Заставни стали офіцерами Радянської Армії — вірними захисниками Батьківщини. Серед них — підполковник С. С. Кирчик, капітани В. І. Папелюк, В. В. Дейнега та інші. В місті є свої композитори, зокрема Ф. І. Звоздецький, який написав музику до «Пісні про Заставну», «Заставнівського рушника» та до інших віршів місцевих поетів.

У майбутньому намічено дальший розвиток Заставни. Буде збудовано хлібозавод, кінотеатр. Розшириться газифікація квартир. У центрі міста виростуть нові багатоповерхові будинки. День від дня все кращою стає нова радянська Заставна.

О. П. БОГОМОЛОВ
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера З”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 15 гостей