Золочів, смт, Харківська обл, Україна

Відповісти

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
1
50%
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
1
50%
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 2

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Золочів, смт, Харківська обл, Україна

Повідомлення АннА »

ЗОЛОЧІВ – с-ще міськ. типу Харківської області, райцентр. Розташов. на лівому березі р. Уда (прит. Сіверського Дінця, бас. Дону), за 41 км від Харкова. Залізнична станція. Нас. 10,8 тис. осіб (2004).
Засноване 1677 переселенцями з Мишуриного Рогу (нині село Верхньодніпровського р-ну Дніпроп. обл.) на чолі з К.Федоровим. 1677–1781 тут був збудований острог. 1680 с-ще і його околиці стали місцем битви козаків із татарами. Від 1685 З. – центр сотні Харківського полку.
З кін. 60-х рр. 18 ст. З. – у складі Ольшанського комісарства, а від 1780 став повітовим містом Харківського намісництва. З 1797 – місто Слобідсько-Української губернії, від 1835 – Харківської губернії. Райцентр 1923–62 та від 1966.
Археол. пам'ятка – поселення черняхівської культури; пам'ятка арх-ри – Свято-Вознесенська церква (поч. 19 ст.); пам'ятник Т.Шевченку (1964).

Зображення
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Золочів, смт, Харківська обл, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Золочів — селище міського типу, центр Золочівського району. Розташований на лівому березі річки Уди, притоки Сіверського Дінця, за 41 км на північний захід від Харкова; залізнична станція. Населення — 13 300 чоловік. Золочівській селищній Раді депутатів трудящих підпорядковані села Березівка, Березів Яр, Бутове, Бугаї-І, Бугаї-ІІ, Зарубанка, Литвинова, Макариха, Орішанка, Розсоховате, Сніги і Чернецьке.

Територія Золочева вже була заселена ще з середини першого тисячоліття нашої ери. Про це свідчать рештки ранньослов’янського поселення Черняхівської культури, що виявлені на правому березі річки Уди. Сучасне селище виникло в 1677 році. Першими поселенцями його були вихідці з задніпровського міста Мишуриного Рогу (тепер Верхньодніпровського району Дніпропетровської області). Очолював їх Костянтин Федорів.

З 1685 року Золочів стає сотенним містечком Харківського полку. Населення його не раз бралося за зброю, щоб відбивати напади татарських орд, які йшли на Україну і Росію Муравським шляхом. Про грабіжницький напад татар згадується в письмових джерелах. В них говориться, що в 1680 році великої поразки татарам було завдано під Золочевом. Під час цього нападу татари захопили в полон 156 чоловік, пограбували 1697 голів різної худоби, зруйнували багато дворів.

Козакам Золочівської сотні доводилось брати участь у війнах проти султанської Туреччини, Кримського ханства, проти шведських інтервентів, у семилітній війні 1756—1763 рр.
Основним господарським заняттям населення було землеробство. Певний час земля, ліси, сіножаті навколо Золочева належали усій сотні.

Та згодом козацька старшина — сотники, осавули — під різним приводом прибрали ці землі до своїх рук. У 20-х рр.

XVIII століття золочівський сотник Роман Квітка захопив з фонду козацьких земель урочище Горіхове під Золочевом і поселив там зубожілих селян, заснувавши села Орішанку та Нехотіївку. Десь близько 1724 року цей же сотник загарбав урочище Волноги в долині Дохни і оселив там нову групу закріпачених людей, заснувавши село Одноробівку (воно ж Романівна). Козацькі землі в долині Березовій прибрав до своїх рук сотник Михайло Байковський, заснувавши хутір Березівку. Харківський городничий Голухович привласнив землі в долині Хвощеватій, де згодом виросло село Карасівка, а генерал Косогов, відібравши землю у золочівських козаків, заснував села Петрівку і Андріївку г. Пограбовані старшиною, козаки в 1748 році надіслали скаргу до цариці Єлизавети, в якій писали, що з 1040 козаків, які були раніше в Золочеві, залишилось менше 50, та й ті без землі, бо, всі землі навколо міста захоплені то харківським городничим Голуховичем, то князем Кропоткіним.

В Золочеві і навколо нього було багато фруктових садів. Саме тому на старовинному гербі містечка зображено дві груші на зеленому полі.

Безземельні селяни, щоб прожити, ставали шевцями, кравцями, теслярами, інші йшли на заробітки до Харкова та інших міст.

В 60-х рр. XVIII століття Золочів належав до комісарства міста Ольшаної, а з 1780 року став повітовим містом Харківського намісництва. На ті часи Золочів — уже значний торговельний пункт. У ньому щороку відбувалося чотири ярмарки, які тривали по два-три дні. Сюди приїжджали купці з Харкова, Охтирки, Бєлгорода, Курська, з міст Астраханської і Бєлгородської губерній. На ярмарки привозили сукно, шовк, шкіряні, залізні, теслярські вироби. Торгували кіньми, різною худобою, хлібом, м’ясом, городиною, фруктами; скляним, глиняним і дерев’яним посудом та іншими товарами. Із зростанням економіки поступово зростало і населення міста. В другій половині XVIII століття воно збільшилось у півтора раза і на 1790 рік вже становило понад 5200 чоловік.

Як у дореформені, так і в післяреформені часи збагачувалась незначна частина населення. Становище трудящих гіршало з кожним роком. Вони не раз зверталися до царського уряду зі скаргами на тяжку долю. Та всі ці скарги залишались без уваги.

Після реформи 1861 року дедалі більше поглиблюється суспільний поділ праці, зростає кількість господарств, які виробляють товари для продажу на ринок, зростає обсяг торгівлі. Цьому процесові сприяла диференціація селян, розшарування на бідноту, наймитів — на одному полюсі та зростання куркульських господарств — на другому.

В 1865 році в Золочеві вже було немало майстрів-хазяїв, які експлуатували робітників та учнів, що оволодівали їх професіями. Так, 6 ткачів мали по 4 робітники та 1 учню, 5 ковалів — 5 робітників та 3 учні, 6 шевців — 6 робітників та 4 учні. Важка була доля дітей, яких віддавали для навчання ремеслам. Протягом З—6 років вони безкоштовно працювали на своїх хазяїв. .

З розвитком промисловості в країні виникають підприємства і в Золочеві. Так, в 1875 році тут відкрито два горілчаних заводи. В країні виникають банки. В цей час створюються вони у 7 містах губернії, в т. ч. один у Золочеві. В 1885 році обіг його становив 77 893 карбованці. Розвиткові торгівлі сприяли різні фінансові установи, які працювали в Харкові, а також місцевий банк. На той час в Золочеві вже налічувалось 18 лавок.

Дедалі більше розорювались селяни, значна частина їх ішла в найми до місцевих куркулів і багатих ремісників, а також до Сум, Харкова та інших міст. Крім збіднілих селян, що виконували різні роботи, в Золочеві на кінець XIX століття було чимало таких, які постійно займались ремеслами. Серед них 22 кравці, 73 шевці, 20 ткачів, 8 кожушників, 28 теслярів, 7 каменярів та пічників.

Соціальний склад населення того часу красномовно свідчить, на кого працювала більшість населення — селяни та робітники ремісничих майстерень і заводів Золочева. В 1897 році в Золочеві було 33 дворянини, 33 представники духовного стану, 16 купців, 256 міщан та 6213 селян. 58 господарств мали по 6—10 робітників. Купці, поміщики, куркулі дбали перш за все, щоб якомога більше визискувати селян, дешевше купити в них сільськогосподарських продуктів для перепродажу на Харківському та інших ринках з великими прибутками.

Нестримне соціальне розшарування та зубожіння значної частини жителів Золочева на рубежі двох століть зумовлювало посилення революційних настроїв.

Ще з часу першої російської революції серед трудящих селян революційну роботу провадив місцевий житель Я. Д. Коник. В 1905 році він працював слюсарем на заводі в Харкові, а потім повернувся до Золочева.

Незважаючи на зростання економіки наприкінці XIX і на початку XX століть, невеличка верхівка міста на чолі з поміщиками, купцями, лихварями давала на народну освіту дуже мізерні суми. Так, у 1900 році із 7 тис. 993 крб. міських витрат на утримання поліції витрачено 936 крб., на утримання міського управління — 1174 крб., а на школи — лише 320 карбованців. Звичайно, що за таких обставин більшість населення залишалась неписьменною. Так, на початок XX століття в Золочеві налічувалось лише 847 письменних.

Не дбали експлуататорські класи і про охорону здоров’я селян, робітників, ремісників. Так, тільки за один 1865 рік дітей до 5 років, яким своєчасно не подали медичної допомоги, померло 156 чоловік.

Такий стан з освітою і медичним обслуговуванням населення тривав до Великої Жовтневої соціалістичної революції.

В роки реакції та першої світової війни становище трудової частини населення ще більше погіршилось, що сприяло дальшому зростанню революційного настрою трудящих міста напередодні 1917 року.

Вже 28 лютого трудящі Золочева знали про те, що в Петрограді відбулась Лютнева революція. Революційний актив на чолі з Я. Д. Коником організує бідноту Золочева і навколишніх сіл на боротьбу за розподіл земель, що належали багатіям. Під час виборів до Золочівської міської думи в липні 1917 року вони закликають трудящих бойкотувати вибори, бо кандидатами в думу були висунуті представники куркулів та міської буржуазії. З 4439 виборців близько чотирьох тисяч трудящих відмовились брати участь у виборах.

З ентузіазмом зустріли трудящі Золочева звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. В кінці листопада 1917 року в Золочеві відбувся мітинг, на якому жителі вимагали встановлення Радянської влади і ліквідації органів Тимчасового уряду. Влада в місті перейшла до рук волосного виконавчого комітету Ради робітничих і селянських депутатів. Головою Ради був обраний Я. Д. Коник. Запроваджуючи в життя декрети Радянської влади, Рада націоналізувала паровий млин, що належав багатію Ільченку, відібрала у купців Гур’євих магазин і виробничі підприємства, наділила безземельних селян землею. При сприянні волвиконкому в селі Довжину було організовано першу у волості комуну.

Йшла весна 1918 року. Радянська республіка вела вперту боротьбу з внутрішньою контрреволюцією та іноземними загарбниками. Війська кайзерівської Німеччини захопили станцію Пересічне і вдерлись у Золочів. До осені 1918 року в місті хазяйнували окупанти та їх посібники — українські буржуазні націоналісти. Боротьбу трудящих проти іноземних загарбників очолив підпільний більшовицький осередок, яким керував Я. Д. Коник. Більшовики вели агітацію серед населення, закликаючи не коритись німцям, не давати продуктів, ховати добро. Підпільники не раз висаджували в повітря залізничне полотно та мости. Багато жителів Золочева вступило в цей час до партизанського загону, яким командував С. І. Соболь. У грудні 1918 року, після краху німецької окупації, владу в місті на деякий час захопили петлюрівці.

2 січня 1919 року війська 2-ї Української Радянської дивізії визволили Золочів від петлюрівсько-націоналістичних банд.

Велику роботу по налагодженню громадського і господарського життя розгорнули члени ревкому. Багато зробив ревком по здійсненню земельних законів Радянської влади. У квітні в місті відновив роботу партійний осередок, у тому ж місяці було створено комсомольську організацію. Комсомольці, за дорученням парт-організації, розгорнули виховну роботу серед молоді. Було відкрито бібліотеку з читальнею. При клубі розпочали роботу театральна, музична і культурно-освітня секції.

Влітку 1919 року Золочів знову захопили вороги — на цей раз денікінські війська. Денікінці жорстоко розправилися з більшовиками, активістами Радянської влади. Вони схопили і замордували членів ревкому, серед них організатора й керівника золочівських комуністів Я. Д. Коника, ім’я якого присвоєно одній із кращих вулиць селища.

Наприкінці 1919 року Червона Армія визволила Золочів від денікінських банд.

Організатором і керівником трудящих у відбудові народного господарства селища, у налагодженні нових, соціалістичних відносин став комуністичний осередок, що відновив свою діяльність 6 січня 1920 року.

В цьому ж 1920 році молодь Золочева — Олександр Пантелей, Семен Юхно, Петро Завадський, Микола Федорів і Антоніна Минаєва — вступила до селищної комсомольської організації, яка у вересні вже налічувала 13 комсомольців.

31 березня 1920 року відбулись вибори до волосної Ради робітничих і селянських депутатів. Вони проходили при великій активності трудящих. Серед обраних більшість становили комуністи.

На початку червня 1920 року в Золочеві та населених пунктах волості було створено комітети незаможних селян (КНС). Разом з виконкомом Ради волосний КНС провів розподіл 1500 десятин поміщицьких земель між безземельними та малоземельними жителями Золочівської та Довжинської волостей. Від держави селяни одержали сільськогосподарський реманент та посівний матеріал. На початку 20-х рр. у селищі був збудований цегельний завод, молокозавод, реконструйований і переведений на електричну тягу млин.

Комуністи та комсомольці Золочева активно включилися в боротьбу за здійснення нової економічної політики. В той же час вони цікавились розвитком революційного руху за кордоном. Про виявлення почуття братньої солідарності свідчать такі факти: в 1921 році комуністи та комсомольці Золочева організували суботники на честь III Інтернаціоналу, а в фонд допомоги страйкуючим англійським шахтарям відрахували половину свого місячного заробітку.

З 1923 року Золочїв став районним центром. Під керівництвом партійної організації трудящі Золочева і навколишніх сіл вже в перші роки відбудовного періоду почали об’єднуватися в ТСОЗи, сільськогосподарські артілі, комуни. Організаторами колективних господарств у селищі і районі були М. А. Завадський, Л. К. Коник, Я. П. Колісник, П. Д. Рябуха, М. Л. Сиса та інші.

Значну роль у боротьбі за соціалістичну перебудову сільського господарства відіграли КНС,. очолювані комуністами. Так, на загальних зборах членів Золочівського КНС в грудні 1926 року було прийнято рішення про необхідність «широкого розгортання соціалістичного будівництва» на селі, про дальшу організацію сільськогосподарських колективів та машинно-тракторних товариств.

Нещадно боролися члени КНС проти куркульства. Куркулі залякували тих, хто подавав заяви до колгоспу, підпалювали двори активістів. На золочівському з’їзді КНС'(5 січня 1927 року) делегати говорили: «Не слухайте куркульських наклепів! Нам Радянська влада допомагає всім, чим тільки може. Нам кажуть об’єднуватись у колгоспні господарства, організовувати машинно-тракторні. станції, а ми чогось боїмося і досі топчемося у своєму голому господарстві. Час уже покинути це! Всі йдіть у колективи! Спільно оброблятимемо землю, тоді позбудемося ЗЛИДНІВ»

Про успіхи Золочівської організації КНС у господарському будівництві свідчить її привітальний лист, надісланий червоноармійцям 68-го Охтирського полку (19 квітня 1929 року). Комнезамівці писали, що тільки в межах, Золочівської сільради 95 бідняцьких господарств залучено до сільськогосподарської кооперації та 91 господарство — до споживчої кооперації. На початок 1929 року організовано 4 колективні сільськогосподарські об’єднання. 928 бідняцьких господарств забезпечено посівним матеріалом, видано насіння 4506 пудів, очищено посівного матеріалу 19 тис. пудів, куплено 15 господарствам по одному коню. На закінчення члени КНС обіцяли вжити всіх заходів, щоб сім’ї червоноармійців користувалися пільгами, наданими їм урядом, а також всіляко сприяти кооперуванню селянства.

На 1 жовтня 1929 року колгоспи вже мали 9795 га землі, тобто 16,4 проц. земельних площ району проти 3,5 проц. у 1924 році. До 1931 року всі ТСОЗи і комуна були реорганізовані в сільськогосподарські артілі, а через рік завершено колективізацію по сільраді. Велику допомогу колгоспам технікою та в їх організаційному зміцненні подавала машинно-тракторна станція, яка почала діяти з 1931 року. У передвоєнні роки МТС вже мала 187 тракторів, багато комбайнів, автомашин та іншу техніку.

Росли й міцніли колгоспи. Збільшилась врожайність сільськогосподарських культур. Ширився рух п’ятисотенниць, які за прикладом Марії Демченко і Марини Гнатенко вирощували по 500—550 цнт буряків з га. Високими врожаями цукрових буряків до війни славились ланкові сільськогосподарських артілей В. Д. Федорова та С. С. Лебединець, які в 1938—1939 рр. збирали по 500 і більше цнт буряків з гектара.

Рік у рік зростало поголів’я худоби в колгоспах. В кожному з них вже було по чотири ферми.

Із зміцненням колгоспного ладу значно поліпшилось життя трудівників Золочева. Напередодні Великої Вітчизняної війни колгоспники одержували на трудодень по 3—5 кг хліба, овочі, соняшник, фрукти.

Значні зміни сталися і в культурному житті трудящих. До 1936 року в селищі було ліквідовано неписьменність. Всі діти шкільного віку навчалися в початкових та середніх школах. В селищі працювали бібліотеки: районна, шкільні та клубні. Діяли районний будинок культури, клуби при кожному колгоспі. Молодь брала активну участь у роботі багатьох гуртків художньої самодіяльності, спортивних організацій.

Коли почалась Велика Вітчизняна війна, трудящі Золочева стали на захист Батьківщини. До лав Радянської Армії влилося близько 5 тис. золочівців.

Самовіддано, не шкодуючи сил, працювали жителі селища в перші дні війни на спорудженні оборонних об’єктів. Навколо Золочева було викопано понад 3 км протитанкових ровів. У районі залізничної станції спорудили бліндажі, окопи та інші укриття. Багато робилося для евакуації вглиб країни колгоспного майна. Провадилася робота по організації підпілля.

22 жовтня 1941 року в Золочів вдерлися німецько-фашистські війська. А вже через два дні розгорну-в свою роботу підпільний райком партії на чолі з секретарем Т. Т. Зінченко. Самовіддано працювали в підпіллі комуністи М. С. Нестеренко, К. Ф. Андрієнко, Ф. Д. Осадчий, Н. Р. Шунько, Т. І. Лугов та інші. Наприкінці 1941 року підпільний райком партії створив підпільну комсомольську організацію.

Комсомольці поширювали листівки, провадили бесіди з селянами. В Золочеві вони вночі виклали з червоної цегли велику зірку з написом «СРСР». Разом з підпільниками-комуністами комсомольці знищували поліцаїв та гітлерівців.

Окупанти жорстоко розправлялися з усіма, хто не хотів підкорятися «новому порядку». Вже в перші дні окупації фашисти повісили 6 активістів селища, запідозрених у зв’язках з партизанами. Згодом закатували ще 41 чоловіка. Героїчно загинув тоді і командир партизанського загону М. Г. Левченко. Дику розправу над золочівцями вчинили гітлерівські головорізи у червні 1943 року. Близько 500 чол. було зігнано на центральну площу селища. Всіх їх есесівці прогнали через стрій. Здатних працювати тут же затримували і відправляли на каторжні роботи до Німеччини. За час окупації гітлерівці вивезли до Німеччини 819 чоловік.

Незважаючи на звірства гітлерівців, жителі Золочева та району не скорилися і посилювали боротьбу. Створений у районі партизанський загін завдавав значних втрат окупантам, а в лютому 1943 року разом з частинами радянських військ вів бої за визволення Золочева та сіл Світличного, Карасівки, Уди, Чорноглазівки та інших.

8 серпня 1943 року танкісти 131-ї танкової бригади 5-ї гвардійської танкової армії визволили Золочів від німецько-фашистських загарбників. Першим увірвався в селище танк В. 3. Глебова, знищивши 8 гармат німців.

Багато золочівців відзначилися на фронтах війни. Кавалером орденів «Слава» закінчив війну розвідник В. І. Тупкаленко, тепер механізатор колгоспу «Зоря комунізму». Орденами й медалями нагороджені сотні золочівців.

За час окупації фашисти завдали великої матеріальної шкоди селищу — зруйнували господарства колгоспів, приміщення громадських установ, лікарні, школи, 40 житлових будинків. Втрати, завдані селищу, становили близько 2 млн. карбованців.

Після визволення трудящі почали відбудовувати господарство, зруйноване війною. Вже в 1944 році колгоспи освоїли всі посівні площі, продали державі понад 160 тис. пудів хліба, відбудували всі ферми, МТС, цегельний завод, харчовий комбінат та інші промислові підприємства.

Трудящі Золочева продовжували подавати допомогу Червоній Армії у розгромі фашистських військ. За короткий строк вони зібрали і внесли у фонд оборони країни 1 млн. 100 тис. карбованців.

Велику допомогу у відбудові сільського господарства подавав трудящим району Харківський обком КП України, який направив сюди спеціалістів та партійних працівників. І все ж протягом кількох післявоєнних років золочівські колгоспи залишалися економічно слабими. Колгосп ім. Кірова в 1953 році виробляв на 100 га сільськогосподарських угідь м’яса лише 16,8 цнт, молока — 109,7 цнт. В інших колгоспах показники були ще нижчими. Значну роботу по піднесенню господарства колгоспів проведено після вересневого Пленуму ЦК КПРС 1953 року. Колгоспи зміцнили кваліфікованими кадрами. Так, головами відстаючих артілей ім. Литвинова і «Прапор комунізму» були обрані секретар райкому партії І. К. Манзюк, заступник голови райвиконкому П. Г. Гончаренко. Секретарями партійних організацій артілей ім. Кірова, ім. Чапаева, «Прапор комунізму» — рекомендовані інструктори райкому КП України І. Р. Ічко, І. В. Катриченко. Досвідчених працівників послано в бригади і на ферми.

В 1950—1953 рр. замість 11 колгоспів у селищі створено 4 великі багатогалузеві господарства.

В результаті вжитих заходів уже в 1955 році набагато підвищилась урожайність зернових та технічних культур. Якщо в 1950—1952 рр. середня врожайність становила 12,4 цнт з га, то в 1955 році колгоспи Золочева зібрали з кожного га по 19,1 цнт зернових.

Із створенням сталої кормової бази з’явилась можливість збільшити поголів’я громадського тваринництва, підвищити його продуктивність. Уже в 1957 році колгоспи ім. Литвинова та «Прапор комунізму» подолали відставання у тваринництві. В колгоспі ім. Чапаева та ім. Кірова вироблено по 86—91 цнт м’яса і по 400—550 цнт молока на 100 га угідь.

За роки семирічки колгосп ім. Кірова став економічно міцним, багатогалузевим господарством. Нині це опорно-показове господарство району.

Колгосп добре оснащений передовою технікою. На кінець семирічки він мав 20 автомашин, 17 тракторів, 10 комбайнів, багато сівалок, моторів та різного реманенту. Є тут і допоміжні підприємства — механічна і столярна майстерні, пилорама, олійниця. Всі основні роботи на полі і фермах механізовані.

Щороку зростають економічні показники колгоспу. Так, якщо у 1964 році на 100 га сільськогосподарських угідь тут вироблено по 69 цнт молока, то за 1966 рік вже одержано близько 417 цнт молока і майже 100 цнт м’яса.

Разом з цим збільшувались і грошові прибутки колгоспу. У 1963 році вони становили 572 тис. крб., у 1964 році 830 тис. крб., а в 1965 вже дорівнювали 1 млн. 65 тис. крб. Неподільні фонди за один тільки 1964 рік збільшились на 110 тис. крб. і становили у 1965 році 183 тис. карбованців.

За роки семирічки зміцніли і інші колгоспи Золочева — ім. Чапаева та ім. Литвинова.

Господарські успіхи в колгоспах і радгоспах обумовлювались не тільки наявністю техніки, організацією праці, а й кадрами. Нині лише спеціалістів з вищою освітою в сільському господарстві Золочева — агрономів, зоотехніків, ветлікарів та інших — понад 30 чоловік. За їх активною участю в агрономічній лабораторії колгоспу ім. Кірова навчаються трудівники усіх артілей Золочева. В колгоспах створені бригади, які за прикладом відомих механізаторів Гіталова і Світличного вирощують цукрові буряки, кукурудзу та інші культури без застосування ручної праці.

Райком партії та первинні партійні організації постійну увагу приділяли розвитку соціалістичного змагання. Ініціаторами змагання за високе звання колективу комуністичної праці виступили тваринники колгоспу ім. Кірова та бригади колгоспу ім. Чапаева. В 1960 році звання колективів комуністичної праці завоювали тваринницька ферма колгоспу ім. Кірова, яку очолює Н. О. Лебединець і комплексна бригада колгоспу ім. Чапаева — бригадир М. М. Кравченко.

В русі за комуністичну працю взяли участь 138 колективів району, що об’єднували 2970 чоловік. 1056 трудівників району виборювали звання ударника комуністичної праці. 52 виробничим колективам було присвоєно почесне звання комуністичних, 682 чоловіки вибороли звання ударника комуністичної праці.

Підбиваючи підсумки соціалістичного змагання, партійні організації всебічно аналізують результати роботи всього колективу.

Важливим засобом підвищення ефективності роботи колгоспів та радгоспів, зниження собівартості продукції є впровадження господарського розрахунку. Комуністи району докладають всіх зусиль, щоб господарства із знанням справи впроваджували його в життя.

За успіхи в розвитку сільськогосподарського виробництва високого звання Героя Соціалістичної Праці були удостоєні в 1958 році секретар райкому партії І. О. Будянський і голова колгоспу ім. Кірова П. С. Кравченко. Орденом Леніна нагороджено голову колгоспу ім. Чапаева П. І. Андрієнка, зоотехніка колгоспу ім. Кірова В. А. Мірось, доярку цієї ж артілі О. М. Ільченко, орденом Трудового Червоного Прапора — секретаря райкому партії М. Г. Бурлака, орденом «Знак Пошани» — голову колгоспу ім. Литвинова І. К. Манзюка, бригадирів колгоспу ім. Чапаева М. М. Кравченко, Д. П. Корнієнка та інших. У цьому ж році 8 колгоспів району були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки, серед них колгоспи ім. Кірова, «Шлях до комунізму», ім. Чапаева, «Дружба народів».

В 1964 році в зв’язку з створенням навколо Харкова овоче-молочної бази 2 колгоспи селища перетворено в радгоспи: на базі колгоспу ім. Чапаева створено радгосп «Золочівський», а колгосп ім. Литвинова увійшов до складу новоствореного радгоспу «Довжанський».

Велику роботу по пропаганді рішень Пленумів ЦК та XXIII з’їзду КПРС і XXIII з’їзду КП України серед трудівників сільського господарства провадять партійні організації селища, які об’єднують 469 комуністів. Про наслідки цієї роботи красномовно , свідчать і-матеріали газети «Зоря» — органу районного комітету партії та Золочівської районної Ради депутатів трудящих.

В номері в номер газета друкує виступи керівників району, колгоспів, радгоспів, підприємств, листи і зобов’язання доярок, свинарок, телятниць, пташниці району і рапорти про їх виконання; розповіді трудівників про свій досвід роботи.

За високі виробничі показники і перевиконання взятих зобов’язань велику групу передових тваринників Золочева та інших трудівників напередодні XXIII з’їзду КПРС нагороджено орденами і медалями СРСР. Серед них орденом Леніна нагороджено передову доярку артілі ім. Кірова К. А. Касян; орденами Трудового Червоного Прапора —директора радгоспу «Золочівський» І. Р. Ічка, завідуючу фермою колгоспу ім. Кірова Н. О. Лебединець (депутата Харківської обласної Ради депутатів трудящих, делегата XXIII з’їзду КПРС) та доярку цього ж колгоспу Г. Ф. Клименко; орденом «Знак Пошани» — В. М. Синельникова, першого секретаря Золочівського райкому КП України (делегата XXIII з’їзду КП України) та інших.

За високі показники у соціалістичному змаганні колгоспу ім. Кірова бюро обкому КП України та облвиконком у 1965 і 1966 рр. не раз присуджували перехідний Червоний прапор та вручали грошову премію.

У післявоєнні роки Золочів швидко зростає і упорядковується. Виросли чудовий двоповерховий будинок універмагу, житлові будинки, цехи ремонтно-технічної станції «Міжколгоспбуду». За цей час в селищі збудовані: молокозавод, два цегельних заводи — державний і міжколгоспний, районне об’єднання «Сільгосптехніки», поточна лінія хлібоприймального пункту, підприємства по переробці зерна та олійних культур. Відкрито побутовий і харчовий комбінати, десятки магазинів.

За післявоєнні роки в Золочеві споруджено 600 нових цегляних будинків.

Прокладено 6 км тротуарів. Магістральний водопровід досягає 12 км 700 метрів.

В центрі селища буяють зеленню два чудові парки. Золочів електрифіковано.

Щороку зростає добробут трудящих. Про це свідчить хоча б той факт, що в особистій власності золочівців — 5 легкових автомашин, 120 мотоциклів, понад 500 телевізорів, багато радіоприймачів, велосипедів. Жителі селища передплачують близько 4 тис. газет і понад 2 тис. журналів. Рік у рік зростає продаж товарів для населення: добротних тканин, красивих платтів для дітей і дорослих, взуття, телевізорів, книжкових шаф тощо.

Значних успіхів досягнуто і в галузі медичного обслуговування населення.

До революції в Золочеві працював лише один лікар. Нині на кожні 300 жителів є один лікар. Діє добре обладнана поліклініка та лікарня на 120 ліжок.

Об’єктом постійного піклування є діти. їх вихованню і навчанню приділяється багато уваги. В середній, вечірній, заочній, 4 восьмирічних та 6 початкових школах селища навчається близько 4 тис. дітей. 868 учнів відвідують середню трудову політехнічну школу з виробничим навчанням. У школі є майстерні: слюсарна, токарна, столярна, а також свої трактори, комбайни та інші сільськогосподарські машини.

При 8-річній школі № 2 Золочева створено музей В. І. Леніна. В ньому зібрано багатий матеріал про життя і діяльність вождя, зокрема, про його дитячі і юнацькі роки.

Багато випускників золочівських шкіл оволоділи виробничими професіями і трудяться в різних галузях народного господарства. Сотні здобули вищу освіту, і частина з них працює в Золочеві.

Тепер в селищі працюють близько 200 спеціалістів різних галузей народного господарства з вищою освітою. З них у колгоспах і радгоспах працюють понад 30 спеціалістів сільського господарства: агрономів, ветеринарних лікарів, зоотехніків та інших.

Багато уваги приділяється розвитку культмасової роботи. До послуг трудящих — Будинок культури, дві бібліотеки. Крім того, кожний колгосп, радгосп має свої клуби. Відкрито червоні кутки на фермах. Тут встановлено телевізори, радіоприймачі, діють бібліотеки. Є де провести дозвілля і піонерам. Для них споруджено Палац піонерів, де постійно працюють секції з окремих галузей знань та спортивні.

Для малят добре обладнані дитячий садок та дитячі ясла.

Новим піклуванням про радянських людей пройняті рішення Пленумів ЦК та XXIII з’їзду КПРС і XXIII з’їзду КП України, здійснення яких відкриває ще ширші можливості для піднесення їх добробуту і культурного рівня.

Трудівники Золочева прагнуть зробити своє селище ще красивішим. За новим п’ятирічним планом передбачено побудувати нову лікарню, двоповерховий гастроном. Значно зросте житлове комунальне та індивідуальне будівництво: буде споруджено кілька комунальних 16- та 8-квартирних будинків.

Одержать цодарунки і діти. Для малят будується дитячий комбінат. Споруджується районний Палац піонерів. Значно збільшиться площа зелених насаджень.

Селище стане ще більше схожим на впорядковане соціалістичне місто.

С. Г. ПАСМАННИК, В. І. СОКОЛОВСЬКИЙ, М. X. ШАПОВАЛОВ
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Золочів, смт, Харківська обл, Україна

Повідомлення АннА »

ЦДІАК, православ'я
Адмін поділ за документами - Харківського п., з 1765 р. Слобідсько-Української губ, з 1780 р. повітове місто Харківського нам., з 1797 р. Харківського пов. Слобідсько-Української губ.
За адмін. поділом XIX ст. - Харківського пов. Харківської губ.
За адмін. поділом XXI ст. - Золочівського р-ну Харківської обл.
Церкви - Пресвятої Трійці, Воскресіння Господнього, Успіння Пресвятої Богородиці, св. Миколая

Тип Фонд Опис Справа
метрична книга 1988 1 Пресвятої Трійці - 11(1798); Успіння Пресвятої Богородиці - 11(1798); Воскресіння Христового - 4(1764); Пресвятої Трійці - 1(1727); 11(1798) св. Миколая - 5(1770)
сповідний розпис 1988 1 св. Миколая - 2(1729)
метрична книга 2007 1 св. Параскеви П'ятниці - 3236(1733); Різдва Пресвятої Богородиці - 3056(1736); 3222(1798); Пресвятої Трійці - 3042(1729); 3051(1733); 3061(1739)-н.; 3064(1743); 3070(1750); 3072(1755); 3073(1758); 3081(1764)*; 3084(1765)-2 зош.; 3087(1769); 3088(1770); 3097(1774); 3103(1776); 3106(1777); 3110(1778); 3112(1779); 3114(1780); 3121(1781); 3123(1782); 3251(1784); 3138(1785); 3143(1786); 3166(1790); 3170(1791); 3185(1793); 3201(1794); 3204(1795); 3212(1796); Успіння Пресвятої Богородиці - 3042(1729); 3048(1731); 3054(1735); 3070(1750); 3072(1755); 3073(1758); 3079(1763); 3084(1765); 3087(1769); 3088(1770); 3097(1774); 3106(1777); 3110(1778); 3112(1779); 3114(1780); 3121(1781); 3123(1782); 3251(1784); 3138(1785); 3143(1786); 3166(1790); 3170(1791); 3185(1793); 3201(1794); 3204(1795); 3212(1796) ц.Преображення Господнього - 3103(1776); ц. Воскресіння Господнього - 3056(1736); 3070(1750); 3072(1755); 3073(1758); 3076(1761); 3079(1763); 3084(1765); 3087(1769); 3088(1770); 3097(1774); 3103(1776); 3106(1777); 3110(1778); 3112(1779); 3114(1780); 3121(1781); 3123(1782); 3251(1784); 3138(1785); 3143(1786); 3166(1790); 3170(1791); 3185(1793); 3201(1794); 3204(1795); 3212(1796); 3222(1798); ц. Св. Миколая 3040(1727); 3051(1733); 3056(1736); 3061(1739); 3064(1743); 3070(1750); 3072(1755); 3073(1758); 3079(1763); 3084(1765); 3087(1769); 3097(1774); 3103(1776)-2 зош.; 3106(1777); 3110(1778); 3112(1779); 3114(1780); 3121(1781); 3123(1782); 3251(1784) 3138(1785); 3143(1786); 3166(1790); 3170(1791); 3185(1793); 3201(1794); 3204(1795); 3212(1796); 3222(1798).
сповідний розпис 2007 1 Воскресіння Христового - 3091(1771); 3096(1774); 3241(1775); 3104(1776); 3108(1777); 3109(1778); 3111(1779); 3249(1780); 3118(1781); 3130а(1783); 3135(1784); 3140(1785); 3152(1787); 3159(1789); 3163(1790); 3175(1791); 3179(1792); 3184(1793); 3194(1794); 3207(1795); 3224(1798); 3232(1798)-2-й зош. Пресвятої Трійці - 3051(1733)*; 3091(1771)-2 зош.; 3096(1774); ); 3241(1775); 3104(1776); 3108(1777); 3109(1778); 3111(1779); 3249(1780); 3118(1781); 3130а(1783); 3135(1784); 3140(1785); 3152(1787); 3159(1789); 3163(1790); 3175(1791); 3179(1792); 3184(1793); 3194(1794); 3207(1795) ц. Св. Миколая - 3050(1733); 3059(1736); 3078(1763)*; 3091(1771); 3096(1774); 3104(1776); 3108(1777); 3109(1778); 3111(1779); 3249(1780); 3118(1781); 3130а(1783); 3135(1784); 3140(1785); 3152(1787); 3159(1789)); 3163(1790); 3175(1791); 3179(1792); 3184(1793); 3194(1794); 3207(1795); 3224(1798); 3232(1798)-2-й зош. ц. Успіння Пресвятої Богородиці - 3050(1733); 3091(1771); 3096(1774); 3241(1775) 3104(1776); 3108(1777); 3109(1778); 3111(1779); 3249(1780); 3118(1781); 3130а(1783); 3135(1784); 3140(1785); 3152(1787); 3159(1789)); 3163(1790); 3175(1791); 3179(1792); 3184(1793); 3194(1794); 3207(1795); 3224(1798)-3-й зош.; 3232(1798)-2 зош.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Золочів, смт, Харківська обл, Україна

Повідомлення АннА »

Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
MiyRodovid
Повідомлень: 2059
З нами з: 05 березня 2023, 19:34
Стать: Жінка
Звідки: Харків
Дякував (ла): 599 разів
Подякували: 442 рази
Контактна інформація:

Re: Золочів, смт, Харківська обл, Україна

Повідомлення MiyRodovid »

ДАХО

1. Харківське намісництво
2. Бєлгородська єпархія
3. Церква Троїцька, м. Золочів Харківського пов.
4. –
5. Народження: 1779: ф. 40, оп. 110, спр. 944в; 1780: ф. 40, оп. 110, спр. 944в; 1787:
ф. 40, оп. 110, спр. 542
6. Шлюб: 1779: ф. 40, оп. 110, спр. 944в; 1780: ф. 40, оп. 110, спр. 944в; 1787: ф. 40,
оп. 110, спр. 542
7. –
8. Смерть: 1779: ф. 40, оп. 110, спр. 944в; 1780: ф. 40, оп. 110, спр. 944в; 1787:
ф. 40, оп. 110, спр. 542


1. Харківське намісництво, з 1796 р. Слобідсько-Українська губернія,
з 1835 р. Харківська губернія
2. Бєлгородська єпархія, з 1799 р. Харківська єпархія
3. Церква Миколаївська (В ім’я Святителя Миколая), м. Золочів Харківського
пов.
4. Хутори: Борохів, Дохна, Дубіїв, Западенка, Колесників, Кругляк, Мартинівка,
Пархомівка, Постольний, Рогозянка, Хоружий, Цимориків, Цирюльників
5. Народження, шлюб, смерть: 1779–1780: ф. 40, оп. 110, спр. 944в; 1787: ф. 40, оп. 110, спр. 542;
1802: ф. 40, оп. 110, спр. 75; 1804: ф. 40, оп. 110, спр. 516; 1807: ф. 40, оп. 110, спр. 548;
1813: ф. 40, оп. 110, спр. 553; 1815: ф. 40, оп. 110, спр. 554; 1822: ф. 40, оп. 110, спр. 523;
1823: ф. 40, оп. 110, спр. 524; 1829–1841: ф. 40, оп. 109, спр. 31; 1837: ф. 40, оп. 110,
спр. 570; 1838: ф. 40, оп. 110, спр. 571; 1840: ф. 40, оп. 110, спр. 573; 1841: ф. 40, оп. 110,
спр. 574; 1843: ф. 40, оп. 110, спр. 576; 1846: ф. 40, оп. 110, спр. 579; 1847: ф. 40, оп. 110,
спр. 580; 1849–1860: ф. 40, оп. 105, спр. 75; 1851: ф. 40, оп. 105, спр. 84; 1852: ф. 40,
оп. 105, спр. 92; 1854: ф. 40, оп. 105, спр. 101; 1855: ф. 40, оп. 105, спр. 102; 1856: ф. 40,
оп. 105, спр. 107; 1856: ф. 40, оп. 105, спр. 111; 1857: ф. 40, оп. 105, спр. 117; 1858: ф. 40,
оп. 105, спр. 123; 1859: ф. 40, оп. 105, спр. 131; 1861–1870: ф. 40, оп. 105, спр. 137; 1861:
ф. 40, оп. 105, спр. 141; 1862: ф. 40, оп. 105, спр. 144; 1863: ф. 40, оп. 105, спр. 146; 1864:
ф. 40, оп. 105, спр. 150; 1865: ф. 40, оп. 105, спр. 153; 1866: ф. 40, оп. 105, спр. 159; 1867:
ф. 40, оп. 105, спр. 170; 1868: ф. 40, оп. 105, спр. 176; 1869: ф. 40, оп. 105, спр. 182; 1870:
ф. 40, оп. 105, спр. 186; 1872: ф. 40, оп. 105, спр. 200; 1873: ф. 40, оп. 105, спр. 203; 1874:
ф. 40, оп. 105, спр. 71; 1875: ф. 40, оп. 105, спр. 213; 1878: ф. 40, оп. 113, спр. 33; 1885:
ф. 40, оп. 113, спр. 173; 1886: ф. 40, оп. 113, спр. 197; 1887: ф. 40, оп. 113, спр. 217; 1889:
ф. 40, оп. 113, спр. 260; 1890: ф. 40, оп. 113, спр. 281


1. Харківське намісництво, з 1796 р. Слобідсько-Українська губернія,
з 1835 р. Харківська губернія
2. Бєлгородська єпархія, з 1799 р. Харківська єпархія
3. Церква Успенська (Соборна, В ім’я Успения Божий Матері), м. Золочів Харківського пов.
4. Хутори: Бугаїв, Великий, Вовків, Дохня (Дохнянський), Дохнянський (Дохня),
Дубіїв, Ломиногів, Росоховатий, Світличний, Сніги
5. Народження, шлюб, смерть: 1779–1780: ф. 40, оп. 110, спр. 944в; 1787: ф. 40, оп. 110, спр. 542;
1802: ф. 40, оп. 110, спр. 75; 1804: ф. 40, оп. 110, спр. 516; 1806: ф. 40, оп. 109, спр. 18;
1808: ф. 40, оп. 110, спр. 517; 1809: ф. 40, оп. 105, спр. 76; 1812: ф. 40, оп. 110, спр. 552;
1813: ф. 40, оп. 110, спр. 553; 1817: ф. 40, оп. 110, спр. 555; 1818: ф. 40, оп. 110, спр. 556;
1820: ф. 40, оп. 110, спр. 557; 1821: ф. 40, оп. 110, спр. 558; 1822: ф. 40, оп. 110, спр. 523;
1829: ф. 40, оп. 110, спр. 562; 1834: ф. 40, оп. 110, спр. 567; 1835: ф. 40, оп. 110, спр. 568;
1836: ф. 40, оп. 110, спр. 569; 1837: ф. 40, оп. 110, спр. 570; 1838: ф. 40, оп. 110, спр. 571;
1841: ф. 40, оп. 110, спр. 574; 1843: ф. 40, оп. 110, спр. 576; 1846: ф. 40, оп. 110, спр. 579;
1849–1855: ф. 40, оп. 105, спр. 76; 1851: ф. 40, оп. 105, спр. 84; 1852: ф. 40, оп. 105, спр. 92;
1853: ф. 40, оп. 105, спр. 13; 1854: ф. 40, оп. 105, спр. 101; 1855: ф. 40, оп. 105, спр. 102;
1856: ф. 40, оп. 105, спр. 111; 1857: ф. 40, оп. 105, спр. 117; 1858: ф. 40, оп. 105, спр. 124;
1859: ф. 40, оп. 105, спр. 131; 1859–1865: ф. 40, оп. 109, спр. 56; 1861: ф. 40, оп. 105,
спр. 141; 1862: ф. 40, оп. 105, спр. 144; 1863: ф. 40, оп. 105, спр. 146; 1864: ф. 40, оп. 105,
спр. 150; 1864–1869: ф. 40, оп. 105, спр. 164; 1865: ф. 40, оп. 105, спр. 153; 1866: ф. 40,
оп. 105, спр. 159; 1869: ф. 40, оп. 105, спр. 176; 1869: ф. 40, оп. 105, спр. 182; 1870: ф. 40,
оп. 105, спр. 186; 1871: ф. 40, оп. 105, спр. 194; 1871–1873: ф. 40, оп. 105, спр. 185; 1872:
ф. 40, оп. 105, спр. 197; 1873: ф. 40, оп. 105, спр. 203; 1873: ф. 40, оп. 113, спр. 26; 1874:
ф. 40, оп. 109, спр. 71; 1875: ф. 40, оп. 105, спр. 213; 1878: ф. 40, оп. 113, спр. 33; 1879:
ф. 40, оп. 113, спр. 43; 1880: ф. 40, оп. 113, спр. 62; 1883: ф. 40, оп. 113, спр. 138; 1885:
ф. 40, оп. 113, спр. 173; 1886: ф. 40, оп. 113, спр. 197; 1887: ф. 40, оп. 113, спр. 217; 1889:
ф. 40, оп. 113, спр. 260; 1890: ф. 40, оп. 113, спр. 281

1. Харківське намісництво, з 1796 р. Слобідсько-Українська губернія,
з 1835 р. Харківська губернія
2. Бєлгородська єпархія, з 1799 р. Харківська єпархія
3. Церква Воскресенська, м. Золочів Харківського пов.
4. х. Орішанка
5. Народження, шлюб, смерть: 1779–1780: ф. 40, оп. 110, спр. 944в; 1787: ф. 40, оп. 110, спр. 542;
1802: ф. 40, оп. 110, спр. 75; 1804: ф. 40, оп. 110, спр. 516; 1813: ф. 40, оп. 110, спр. 553;
1818: ф. 40, оп. 110, спр. 556; 1820: ф. 40, оп. 110, спр. 557; 1821: ф. 40, оп. 110, спр. 558;
1822: ф. 40, оп. 110, спр. 523; 1829: ф. 40, оп. 110, спр. 562; 1836: ф. 40, оп. 110, спр. 569;
1838: ф. 40, оп. 110, спр. 571; 1840: ф. 40, оп. 110, спр. 573; 1841: ф. 40, оп. 110, спр. 574;
1843: ф. 40, оп. 110, спр. 576; 1846: ф. 40, оп. 110, спр. 579; 1847: ф. 40, оп. 110, спр. 580

1. Харківська губернія
2. Харківська єпархія
3. Церква Вознесенська, м. Золочів Харківського пов.
4. с. Орішанка; хутори: Бугаїв, Вівчаринків, Дубіїв, Ковалів Яр, Плохотників,
Рогозянка, Росоховатий, Рубіїв, Світличний, Фартушний
5. Народження, шлюб, смерть: 1851: ф. 40, оп. 105, спр. 84; 1852: ф. 40, оп. 105, спр. 92; 1854:
ф. 40, оп. 105, спр. 101; 1855: ф. 40, оп. 105, спр. 102; 1856: ф. 40, оп. 105, спр. 107; 1856:
ф. 40, оп. 105, спр. 111; 1857: ф. 40, оп. 105, спр. 117; 1858: ф. 40, оп. 105, спр. 123; 1859:
ф. 40, оп. 105, спр. 131; 1861: ф. 40, оп. 105, спр. 141; 1862: ф. 40, оп. 105, спр. 144; 1863:
ф. 40, оп. 105, спр. 146; 1864: ф. 40, оп. 105, спр. 150; 1865: ф. 40, оп. 105, спр. 153; 1866:
ф. 40, оп. 105, спр. 159; 1868: ф. 40, оп. 105, спр. 170; 1870: ф. 40, оп. 105, спр. 186; 1870:
ф. 40, оп. 105, спр. 182; 1871: ф. 40, оп. 105, спр. 191; 1871: ф. 40, оп. 105, спр. 194; 1872:
ф. 40, оп. 105, спр. 200; 1873: ф. 40, оп. 105, спр. 203; 1878: ф. 40, оп. 113, спр. 33; 1880:
ф. 40, оп. 113, спр. 62; 1883: ф. 40, оп. 113, спр. 138; 1885: ф. 40, оп. 113, спр. 173; 1886:
ф. 40, оп. 113, спр. 197; 1887: ф. 40, оп. 113, спр. 217; 1889: ф. 40, оп. 113, спр. 260; 1890:
ф. 40, оп. 113, спр. 281
Скорбач, Лобойко, Вакуленко, Свечкарь, Федоренко, Чепеленко, Филатов, Серой, Ломака (Козача Лопань, Цупівка, Татарка, Дементіївка, сл. Борисовка, хутор Красный, Наумовка).
Узких, Фёдоровы, Зыряновы, Долидёнок (Забоевка, Новосибирская обл. д. Пьянкова, Екатеринбургский уезд)
Дайлидёнок, Розвадовские, Роговские, Демьянчик (д.Хотиловцы, Дисненский уезд, Виленская губерния)
Відповісти

Повернутись до “Літера З”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 20 гостей