ІВАНО-ФРАНКІВСЬК, місто, Івано-Франківська обл, Україна
- D_i_V_a
- Повідомлень: 9525
- З нами з: 01 березня 2016, 10:52
- Стать: Жінка
- Звідки: Київ
- Дякував (ла): 6280 разів
- Подякували: 3675 разів
- Контактна інформація:
ІВАНО-ФРАНКІВСЬК, місто, Івано-Франківська обл, Україна
Івано-Франківськ (обласний центр, раніше Станіслав).
Нинішній обласний центр Івано-Франківськ був заснований у 1661 році великим коронним гетьманом Андрієм Раверою Потоцьким на території давнього поселення Заболотня та названий на честь сина засновника Станіславом (за іншою версією, на честь святого Станіслава).
Згідно з легендою, межі майбутнього міста окреслив плугом сам коронний гетьман.
Івано-Франківськ відразу будувався як могутня фортеця для захисту від набігів кримських та ногайських орд. При будівництві міста Потоцькі намагалися втілити містобудівні ідеї Ренесансу про "ідеальне місто". Будову міста на основі ідеї так званого "міста-Сонця" проводив італієць Франческо Коразіні. За цією концепцією, місто мало бути оточене фортецею чіткої геометричної форми. У центрі міста знаходився квадрат Ринкової площі, чотири боки якої орієнтовані на сторони світу. Осереддям міста стала ратуша-магістрат. У чотирьох кутах середмістя розташовувались церкви, костьоли і божниці. Дещо збоку від середмістя згодом була зведена резиденція Потоцьких. Територія Станислава була оточена спочатку дерев'яними, потім мурованими стінами, а ще земляним валом та широким ровом.
Міцність стін не вдалося здолати турецькій армії під проводом Ібрагім-Паші, названого Шайтаном, яка підійшла під Станіслав у вересні 1676 року, спалила його східне та південне передмістя і намагалася здобути фортецю облогою. Та об'єднані війська короля Яна ІІІ Собєського і міський гарнізон під керівництвом Яна Деннемарка змусили турків відступити.
У першій половині ХVІІІ ст. Станіслав Потоцький значно укріпив фортецю, перебудувавши її за т. зв. голландським зразком за проектом Себастіана Ваубана.
Поступовий занепад Станіславської твердині розпочався з захоплення міста російськими військами під час війни за польську корону (тодішній власник Станіслав Йозеф Потоцький підтримував Станіслава Лещинського).
У 1772 році місто зайняли австрійці. А в 1809 р. фортеця перестала існувати: рови засипали, вали розорали, а цеглу і каміння використали при спорудженні міських кам'яниць. Місто вже значно розбудувалось, тому такий анахронізм як фортеця, йому була вже не потрібна. Нині від могутньої раніше фортеці залишились тільки залишки ескарпу, що неподалік греко-католицького собору, так макет, який можна оглянути у краєзнавчому музеї.
Силует Галицької брами Станіславської фортеці нещодавно органічно вписався в новий герб Івано-Франківська.
Архітектурними пам'ятками, що досі зберігають пам'ять про Потоцьких в Івано-Франківську, є колишній палац магнатів (нині шпиталь) (1672-1682), обгороджений цегляним муром з цікавою брамою, та костел-колігіата Пресвятої Діви Марії (1672-1703). Костел довгий час слугував родинною усипальницею. У 1979 р. його було перетворено на художній музей, який знаходиться тут донині. Дзвіниця, що поруч (1744), була повністю знищена у 1962 році й лише нещодавно відбудована.
З інших пам'яток Івано-Франківська варто також оглянути Ратушу, греко-католицький собор Вознесення Господнього (1752-1761) та колишню вірменську церкву (1742-1762).
З путівника - Тарас Палков "Замки Карпат, історія та легенди", 2009 рік
Нинішній обласний центр Івано-Франківськ був заснований у 1661 році великим коронним гетьманом Андрієм Раверою Потоцьким на території давнього поселення Заболотня та названий на честь сина засновника Станіславом (за іншою версією, на честь святого Станіслава).
Згідно з легендою, межі майбутнього міста окреслив плугом сам коронний гетьман.
Івано-Франківськ відразу будувався як могутня фортеця для захисту від набігів кримських та ногайських орд. При будівництві міста Потоцькі намагалися втілити містобудівні ідеї Ренесансу про "ідеальне місто". Будову міста на основі ідеї так званого "міста-Сонця" проводив італієць Франческо Коразіні. За цією концепцією, місто мало бути оточене фортецею чіткої геометричної форми. У центрі міста знаходився квадрат Ринкової площі, чотири боки якої орієнтовані на сторони світу. Осереддям міста стала ратуша-магістрат. У чотирьох кутах середмістя розташовувались церкви, костьоли і божниці. Дещо збоку від середмістя згодом була зведена резиденція Потоцьких. Територія Станислава була оточена спочатку дерев'яними, потім мурованими стінами, а ще земляним валом та широким ровом.
Міцність стін не вдалося здолати турецькій армії під проводом Ібрагім-Паші, названого Шайтаном, яка підійшла під Станіслав у вересні 1676 року, спалила його східне та південне передмістя і намагалася здобути фортецю облогою. Та об'єднані війська короля Яна ІІІ Собєського і міський гарнізон під керівництвом Яна Деннемарка змусили турків відступити.
У першій половині ХVІІІ ст. Станіслав Потоцький значно укріпив фортецю, перебудувавши її за т. зв. голландським зразком за проектом Себастіана Ваубана.
Поступовий занепад Станіславської твердині розпочався з захоплення міста російськими військами під час війни за польську корону (тодішній власник Станіслав Йозеф Потоцький підтримував Станіслава Лещинського).
У 1772 році місто зайняли австрійці. А в 1809 р. фортеця перестала існувати: рови засипали, вали розорали, а цеглу і каміння використали при спорудженні міських кам'яниць. Місто вже значно розбудувалось, тому такий анахронізм як фортеця, йому була вже не потрібна. Нині від могутньої раніше фортеці залишились тільки залишки ескарпу, що неподалік греко-католицького собору, так макет, який можна оглянути у краєзнавчому музеї.
Силует Галицької брами Станіславської фортеці нещодавно органічно вписався в новий герб Івано-Франківська.
Архітектурними пам'ятками, що досі зберігають пам'ять про Потоцьких в Івано-Франківську, є колишній палац магнатів (нині шпиталь) (1672-1682), обгороджений цегляним муром з цікавою брамою, та костел-колігіата Пресвятої Діви Марії (1672-1703). Костел довгий час слугував родинною усипальницею. У 1979 р. його було перетворено на художній музей, який знаходиться тут донині. Дзвіниця, що поруч (1744), була повністю знищена у 1962 році й лише нещодавно відбудована.
З інших пам'яток Івано-Франківська варто також оглянути Ратушу, греко-католицький собор Вознесення Господнього (1752-1761) та колишню вірменську церкву (1742-1762).
З путівника - Тарас Палков "Замки Карпат, історія та легенди", 2009 рік
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
- АннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8876
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3562 рази
- Подякували: 2154 рази
Re: Івано-Франківськ, місто, Івано-Франківська обл, Україна
З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки
Івано-Франківськ (до 9 листопада 1962 року — Станіслав) — місто обласного підпорядкування, адміністративний, економічний і культурний центр Івано-Франківської області. Розташований у межиріччі Бистриці-Надвірнянської і Бистриці-Солотвинської. Територія сучасного міста — 2700 га. Населення — 105 тис. чоловік.
У чотирьох напрямках від міста розходяться залізничні магістралі. Через станцію Івано-Франківськ курсує міжнародний поїзд Варшава—Бухарест. Сітка шосейних доріг зв’язує Івано-Франківськ із Львовом, Чернівцями, Тернополем, Ужгородом, а також з усіма районними центрами області. З Івано-Франківського аеропорту відправляються пасажирські літаки в різні міста Радянського Союзу.
В Івано-Франківську знайдено скарб крем’яних виробів доби неоліту та кам’яні шліфовані сокири доби бронзи. В XV ст. тут існували українські села Пасічна й Княгинин, а трохи пізніше виникло село Заболоття. Згодом ними заволоділи польські магнати Потоцькі. Щоб закріпитися в цій місцевості, вони збудували в середині XVII ст. фортецю. Основні споруди її зводились на місці Заболоття. Це село поступово переросло в місто, яке Андрій Потоцький перейменував на Станіслав (на честь свого сина, за іншими відомостями — батька). Місто зростало, і пізніше з ним злилися села Княгинин, Пасічна й Угорники, ставши його околицями.
В історичних джерелах Станіслав уперше згадується 1662 року. 21 березня цього року було дозволено влаштовувати тут ярмарки й торги, а 7 травня поселення дістало право міста. В документі зазначається, що місто засновано там, де було Заболоттє». 14 серпня 1663 року польський король Ян Казимир надав Станіславу самоврядування за магдебурзьким правом. Враховуючи заслуги можновладців Потоцьких перед короною, король визнав їх родинний герб із зображенням відкритої кріпосної брами з трьома вежами за герб нового міста.
Станіслав став не тільки опорним пунктом польських магнатів у боротьбі проти збройних виступів українських селян, а й важливим форпостом оборони шляхетських володінь на Покутті від нападів турецьких і татарських орд. Після спустошливих походів турків на Поділля і в Галичину 1672—1676 рр., коли були зруйновані фортеці в Кам’янці, Чорткові й Бучачі, оборонна роль Станіслава набагато зросла. В 1676 році турки й татари стали під стінами Станіслава, спалили і знищили його східну й південну околиці, але взяти фортецю штурмом не змогли і, відступаючи, спустошили Галич.
Центр міста ще раніше був обнесений земляним валом і частоколом. Згодом їх замінили кам’яними стінами і глибоким ровом, що наповнювався водою. До міста можна було в’їхати лише через двоє воріт з підвісними мостами: галицькі, або львівські, з північно-східного боку, і тисменицькі, або кам’янецькі, з півдня.
Івано-Франківськ (до 9 листопада 1962 року — Станіслав) — місто обласного підпорядкування, адміністративний, економічний і культурний центр Івано-Франківської області. Розташований у межиріччі Бистриці-Надвірнянської і Бистриці-Солотвинської. Територія сучасного міста — 2700 га. Населення — 105 тис. чоловік.
У чотирьох напрямках від міста розходяться залізничні магістралі. Через станцію Івано-Франківськ курсує міжнародний поїзд Варшава—Бухарест. Сітка шосейних доріг зв’язує Івано-Франківськ із Львовом, Чернівцями, Тернополем, Ужгородом, а також з усіма районними центрами області. З Івано-Франківського аеропорту відправляються пасажирські літаки в різні міста Радянського Союзу.
В Івано-Франківську знайдено скарб крем’яних виробів доби неоліту та кам’яні шліфовані сокири доби бронзи. В XV ст. тут існували українські села Пасічна й Княгинин, а трохи пізніше виникло село Заболоття. Згодом ними заволоділи польські магнати Потоцькі. Щоб закріпитися в цій місцевості, вони збудували в середині XVII ст. фортецю. Основні споруди її зводились на місці Заболоття. Це село поступово переросло в місто, яке Андрій Потоцький перейменував на Станіслав (на честь свого сина, за іншими відомостями — батька). Місто зростало, і пізніше з ним злилися села Княгинин, Пасічна й Угорники, ставши його околицями.
В історичних джерелах Станіслав уперше згадується 1662 року. 21 березня цього року було дозволено влаштовувати тут ярмарки й торги, а 7 травня поселення дістало право міста. В документі зазначається, що місто засновано там, де було Заболоттє». 14 серпня 1663 року польський король Ян Казимир надав Станіславу самоврядування за магдебурзьким правом. Враховуючи заслуги можновладців Потоцьких перед короною, король визнав їх родинний герб із зображенням відкритої кріпосної брами з трьома вежами за герб нового міста.
Станіслав став не тільки опорним пунктом польських магнатів у боротьбі проти збройних виступів українських селян, а й важливим форпостом оборони шляхетських володінь на Покутті від нападів турецьких і татарських орд. Після спустошливих походів турків на Поділля і в Галичину 1672—1676 рр., коли були зруйновані фортеці в Кам’янці, Чорткові й Бучачі, оборонна роль Станіслава набагато зросла. В 1676 році турки й татари стали під стінами Станіслава, спалили і знищили його східну й південну околиці, але взяти фортецю штурмом не змогли і, відступаючи, спустошили Галич.
Центр міста ще раніше був обнесений земляним валом і частоколом. Згодом їх замінили кам’яними стінами і глибоким ровом, що наповнювався водою. До міста можна було в’їхати лише через двоє воріт з підвісними мостами: галицькі, або львівські, з північно-східного боку, і тисменицькі, або кам’янецькі, з півдня.
- АннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8876
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3562 рази
- Подякували: 2154 рази
Re: Івано-Франківськ, місто, Івано-Франківська обл, Україна
Частина ІІ
У другій половині XIX — на початку XX ст. розширилась забудова міста. В центрі споруджувалися нові, переважно триповерхові житлові, державні й громадські будинки. В 1880 році кількість будинків зросла до 1350, в т. ч.— 450 кам’яних споруд. Місто мало вже 45 вулиць, 10 площ. Центральні магістралі й площі мостили бруківкою. З 1876 року населення дістало газове світло. Однак околиці Станіслава, де проживала переважно біднота, були занедбані й невпорядковані. В 1900 році у місті числилось 1966 будинків.
Розвиток промислового виробництва та забудова міста не поліпшили матеріально-побутових умов життя трудящих. їх невідступно переслідували злидні. За шматок хліба доводилося гнути спину на підприємствах власників. Робочий день взагалі не регламентувався. Лише в 1885 році було прийнято закон про запровадження 11-годинного робочого дня. Але на дрібні підприємства і ремісничі майстерні (а вони значною мірою визначали економіку Станіслава) цей закон не поширювався. Тому робітники міста продовжували працювати, як правило, по 13—14 годин, а на деяких підприємствах і 16 годин на добу, одержуючи за однакову працю у два рази меншу заробітну плату, ніж у австрійських областях. Навіть у пересічному обчисленні середній доход одного жителя Станіслава в 1886 році не перевищував 37 золотих ринських. Ця сума свідчила про великі нестатки трудящих.
Вкрай несприятливими були житлові умови робітників та ремісників. Чинш за найм однієї кімнати в 1883 році дорівнював 150 золотих ринських, що перевищувало річні доходи низькооплачуваних категорій населення. Тому значна частина трудящих змушена була жити в підвалах та інших приміщеннях, які не відповідали найелементарнішим санітарно-гігієнічним вимогам. Сотні робітників та їх сім’ї, не маючи житла в центрі міста, шукали собі притулок на його околицях, у занедбаних будинках, складах тощо.
На плечах робітників та інших верств трудового населення міста лежав ще тяжкий податковий тягар. Вони зобов’язані були сплачувати податки не тільки державі, а й магістрату. До міської казни надходило також 50 проц. грошей від т. зв. споживчого податку — продажу горілки та пива і 30 проц.— від м’яса. Обтяження жителів міста прямими й посередніми податками на користь магістрату збільшилося з 61 940 крон у 1886 році до 443 410 крон у 1911 році.
У другій половині XIX — на початку XX ст. розширилась забудова міста. В центрі споруджувалися нові, переважно триповерхові житлові, державні й громадські будинки. В 1880 році кількість будинків зросла до 1350, в т. ч.— 450 кам’яних споруд. Місто мало вже 45 вулиць, 10 площ. Центральні магістралі й площі мостили бруківкою. З 1876 року населення дістало газове світло. Однак околиці Станіслава, де проживала переважно біднота, були занедбані й невпорядковані. В 1900 році у місті числилось 1966 будинків.
Розвиток промислового виробництва та забудова міста не поліпшили матеріально-побутових умов життя трудящих. їх невідступно переслідували злидні. За шматок хліба доводилося гнути спину на підприємствах власників. Робочий день взагалі не регламентувався. Лише в 1885 році було прийнято закон про запровадження 11-годинного робочого дня. Але на дрібні підприємства і ремісничі майстерні (а вони значною мірою визначали економіку Станіслава) цей закон не поширювався. Тому робітники міста продовжували працювати, як правило, по 13—14 годин, а на деяких підприємствах і 16 годин на добу, одержуючи за однакову працю у два рази меншу заробітну плату, ніж у австрійських областях. Навіть у пересічному обчисленні середній доход одного жителя Станіслава в 1886 році не перевищував 37 золотих ринських. Ця сума свідчила про великі нестатки трудящих.
Вкрай несприятливими були житлові умови робітників та ремісників. Чинш за найм однієї кімнати в 1883 році дорівнював 150 золотих ринських, що перевищувало річні доходи низькооплачуваних категорій населення. Тому значна частина трудящих змушена була жити в підвалах та інших приміщеннях, які не відповідали найелементарнішим санітарно-гігієнічним вимогам. Сотні робітників та їх сім’ї, не маючи житла в центрі міста, шукали собі притулок на його околицях, у занедбаних будинках, складах тощо.
На плечах робітників та інших верств трудового населення міста лежав ще тяжкий податковий тягар. Вони зобов’язані були сплачувати податки не тільки державі, а й магістрату. До міської казни надходило також 50 проц. грошей від т. зв. споживчого податку — продажу горілки та пива і 30 проц.— від м’яса. Обтяження жителів міста прямими й посередніми податками на користь магістрату збільшилося з 61 940 крон у 1886 році до 443 410 крон у 1911 році.
- АннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8876
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3562 рази
- Подякували: 2154 рази
Re: ІВАНО-ФРАНКІВСЬК, місто, Івано-Франківська обл, Україна
ІВАНО-ФРАНКІВСЬК (до 9 листоп. 1962 – Станіслав) – місто, обласний центр України. Розташов. у пн.-сх. ч. Івано-Франківської області, в Передкарпатті, в межиріччі Бистриці-Надвірнянської та Бистриці-Солотвинської (притоки Бистриці, бас. Дністра). Залізнична ст., аеропорт. Нас. 218,4 тис. осіб (2004).
На тер. сучасного І.-Ф. знайдено археол. пам'ятки доби неоліту та бронзового віку.
Відомо, що в 15 ст. на цій тер. існували села Пасічна, Княгинин, пізніше виникло с. Заболоття.
Від 17 ст. власником сіл стає рід Потоцьких. Значних зусиль для розвитку міста доклав А.Потоцький. У серед. 17 ст. він наказав спорудити в с. Заболоття фортецю й назвав її на честь сина (за ін. відомостями – батька) – Станіслав. Перша писемна згадка про Станіслав – берез. 1662, коли в ньому було дозволено проводити ярмарки й торги. В трав. 1662 набуває статусу міста. 1663 указом короля Яна II Казимира Ваза місто отримує магдебурзьке право. В міру зростання Станіслава села Княгинин, Пасічна, Угорники стали його передмістями.
А.Потоцький проводив політику сприяння екон. розвиткові міста, зокрема залученню переселенців. Він домігся звільнення мешканців міста й переселенців від сплати податків на 20 років. 1662 єврейс. громада міста отримала привілей, який давав право на самоврядування, а також дозволяв будувати будинки в місті й займатися торгівлею. В 1660-х рр. у місті виникає велика вірм. колонія. 1668 вірм. громада приймає унію (див. Вірмено-католицька церква). 1677 А.Потоцький надає вірменам міста привілей, за яким вони виходили з-під юрисдикції польс. влади й складали самоврядну громаду.
1676 турец.-татар. війська безуспішно намагалися здобути місто, зруйнувавши лише його пд. та сх. передмістя.
У 1670-х рр. Станіслав, маючи сприятливе геогр. розташування на торг. шляху зі Львова до гирла Дунаю, стає торг., ремісничим та політ. центром.
У місті споруджувалися муровані будинки, культові споруди й палаци. 1672 збудовано палац А.Потоцького, 1695 – міськ. ратушу, 1703 і 1729 споруджено два катол. костьоли в стилі бароко, 1763 вірм. громада теж збудувала свій храм.
Місто було культ. і реліг. центром Прикарпаття. 1668 правосл. громаді дозволено побудувати церкву, заснувати при ній братство, школу та будинок для старих. 1669 А.Потоцький заснував духовну школу, яка 1728 перетворилася на єзуїтський колегіум (див. Єзуїтські школи), а 1784 – на г-зію. 1690 в місті заснували свій осередок ченці ордену тринітаріїв, 1716 – єзуїти.
1769 більшість вірм. громади залишила місто й переселилася за запрошенням австрійс. уряду в Закарпатську Україну.
Після 1-го поділу Польщі 1772 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) Станіслав перейшов під владу Австрії (з 1867 – Австро-Угорщина) й став адм. центром Станіславської округи (див. Округа). 1786 австрійс. уряд підтвердив торг. й ремісничі привілеї міста. Після банкрутства П.Потоцького місто з передмістями переходить у власність держ. казни.
У 1-й пол. 19 ст. місто залишалося торг. центром, цьому посприяло прокладення шосейних шляхів: Стрий–Станіслав–Коломия–Кути, Новий Сонч–Самбір–Дрогобич–Стрий–Станіслав–Коломия–Чернівці. Проводилися ярмарки 5 разів на рік. У місті діяли 2 кондитерських підпр-ва, ф-ка лікерів, 4 броварні, гуральня, 12 водяних млинів, 5 цегелень, друкарня.
Після прокладання залізниці 1868 місто стає важливим транспортним вузлом.
1867 Станіслав набуває статусу повітового центру. Започатковується пром. вир-во: відкриті майстерні з ремонту вагонів і паровозів, паровий млин, 3 парові лісопильні, 4 гарбарні, газовий завод, 2 друкарні, ф-ка штучних добрив, картонна фабрика. В 1890-х рр. діяли 14 кредитно-банк. установ, переважно філій львів. і віденських банків. 1876 на вулицях міста з'явилося газове освітлення.
У 19 ст. місто було центром культ. життя: у г-зії викладали Ю.Целевич, укр. лексикограф і фольклорист Є.Желехівський; навчалися І.Вагилевич, С.Баронч, польс. поет М.Романовський, лексикограф А.Белікович, А.-Л.Могильницький; жили і працювали М.Бучинський, О.Левицький, укр. композитор Д.Січинський, польс. історик А.Галлєр, І.Франко.
Під час Першої світової війни Станіслав став ареною запеклих боїв між австро-угор. і рос. військами: тричі переходив з рук у руки. В груд. 1918 до міста разом із командуванням Української Галицької армії переїхав уряд Західноукраїнської Народної Республіки. Наприкінці трав. 1919 місто зайняли польс. війська, від 1920 Станіслав – у складі Польщі. Від 1921 Станіслав – адм. центр воєводства.
Хоча події I світ. війни та українсько-польської війни 1918–1919 завдали пошкоджень місту, воно залишається в 1920–30-х рр. найбільшим пром. і торг. центром Прикарпаття. Працювали вагоно- і паровозоремонтний з-д, ватна, ткацька, кондитерська фабрики, шкіряний, спиртовий, газовий, нафтопереробні з-ди, електростанція.
З початком Другої світової війни у верес. 1939 Станіслав зайнятий військами Червоної армії (див. Радянська армія). 1 листоп. 1939 – возз'єднано з ін. укр. землями в складі УРСР, відтоді – обласний центр. Райцентр 1940–59 та 1966–82. 1940 відкрито швейну і взуттєву ф-ки, з-д с.-г. машин.
Після відходу Червоної армії влітку 1941 під стіною будинку обласного управління НКВС залишилася величезна купа закривавленого одягу, що свідчило про розстріл понад 1500 осіб – жителів Станіслава та округи, переважно укр. інтелігенції, духовенства, національно свідомих робітників і селян. Од 2 лип. 1941 до 27 лип. 1944 місто окуповане гітлерівцями, входило до складу Генеральної губернії.
У післявоєн. часи в місті збудовані шиноремонтний, цементний з-ди, меблева ф-ка, друкарня, приладобудівний з-д, з-д буд. матеріалів. Функціонує 21 музей, у т. ч. краєзнавчий, худож., літ., визвол. змагань; муз.-драм. театр ім. І.Франка.
Архіт. пам'ятки: ратуша (1695), єзуїтський костьол і колегіум (1742), вірменський храм (1763).
На тер. сучасного І.-Ф. знайдено археол. пам'ятки доби неоліту та бронзового віку.
Відомо, що в 15 ст. на цій тер. існували села Пасічна, Княгинин, пізніше виникло с. Заболоття.
Від 17 ст. власником сіл стає рід Потоцьких. Значних зусиль для розвитку міста доклав А.Потоцький. У серед. 17 ст. він наказав спорудити в с. Заболоття фортецю й назвав її на честь сина (за ін. відомостями – батька) – Станіслав. Перша писемна згадка про Станіслав – берез. 1662, коли в ньому було дозволено проводити ярмарки й торги. В трав. 1662 набуває статусу міста. 1663 указом короля Яна II Казимира Ваза місто отримує магдебурзьке право. В міру зростання Станіслава села Княгинин, Пасічна, Угорники стали його передмістями.
А.Потоцький проводив політику сприяння екон. розвиткові міста, зокрема залученню переселенців. Він домігся звільнення мешканців міста й переселенців від сплати податків на 20 років. 1662 єврейс. громада міста отримала привілей, який давав право на самоврядування, а також дозволяв будувати будинки в місті й займатися торгівлею. В 1660-х рр. у місті виникає велика вірм. колонія. 1668 вірм. громада приймає унію (див. Вірмено-католицька церква). 1677 А.Потоцький надає вірменам міста привілей, за яким вони виходили з-під юрисдикції польс. влади й складали самоврядну громаду.
1676 турец.-татар. війська безуспішно намагалися здобути місто, зруйнувавши лише його пд. та сх. передмістя.
У 1670-х рр. Станіслав, маючи сприятливе геогр. розташування на торг. шляху зі Львова до гирла Дунаю, стає торг., ремісничим та політ. центром.
У місті споруджувалися муровані будинки, культові споруди й палаци. 1672 збудовано палац А.Потоцького, 1695 – міськ. ратушу, 1703 і 1729 споруджено два катол. костьоли в стилі бароко, 1763 вірм. громада теж збудувала свій храм.
Місто було культ. і реліг. центром Прикарпаття. 1668 правосл. громаді дозволено побудувати церкву, заснувати при ній братство, школу та будинок для старих. 1669 А.Потоцький заснував духовну школу, яка 1728 перетворилася на єзуїтський колегіум (див. Єзуїтські школи), а 1784 – на г-зію. 1690 в місті заснували свій осередок ченці ордену тринітаріїв, 1716 – єзуїти.
1769 більшість вірм. громади залишила місто й переселилася за запрошенням австрійс. уряду в Закарпатську Україну.
Після 1-го поділу Польщі 1772 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) Станіслав перейшов під владу Австрії (з 1867 – Австро-Угорщина) й став адм. центром Станіславської округи (див. Округа). 1786 австрійс. уряд підтвердив торг. й ремісничі привілеї міста. Після банкрутства П.Потоцького місто з передмістями переходить у власність держ. казни.
У 1-й пол. 19 ст. місто залишалося торг. центром, цьому посприяло прокладення шосейних шляхів: Стрий–Станіслав–Коломия–Кути, Новий Сонч–Самбір–Дрогобич–Стрий–Станіслав–Коломия–Чернівці. Проводилися ярмарки 5 разів на рік. У місті діяли 2 кондитерських підпр-ва, ф-ка лікерів, 4 броварні, гуральня, 12 водяних млинів, 5 цегелень, друкарня.
Після прокладання залізниці 1868 місто стає важливим транспортним вузлом.
1867 Станіслав набуває статусу повітового центру. Започатковується пром. вир-во: відкриті майстерні з ремонту вагонів і паровозів, паровий млин, 3 парові лісопильні, 4 гарбарні, газовий завод, 2 друкарні, ф-ка штучних добрив, картонна фабрика. В 1890-х рр. діяли 14 кредитно-банк. установ, переважно філій львів. і віденських банків. 1876 на вулицях міста з'явилося газове освітлення.
У 19 ст. місто було центром культ. життя: у г-зії викладали Ю.Целевич, укр. лексикограф і фольклорист Є.Желехівський; навчалися І.Вагилевич, С.Баронч, польс. поет М.Романовський, лексикограф А.Белікович, А.-Л.Могильницький; жили і працювали М.Бучинський, О.Левицький, укр. композитор Д.Січинський, польс. історик А.Галлєр, І.Франко.
Під час Першої світової війни Станіслав став ареною запеклих боїв між австро-угор. і рос. військами: тричі переходив з рук у руки. В груд. 1918 до міста разом із командуванням Української Галицької армії переїхав уряд Західноукраїнської Народної Республіки. Наприкінці трав. 1919 місто зайняли польс. війська, від 1920 Станіслав – у складі Польщі. Від 1921 Станіслав – адм. центр воєводства.
Хоча події I світ. війни та українсько-польської війни 1918–1919 завдали пошкоджень місту, воно залишається в 1920–30-х рр. найбільшим пром. і торг. центром Прикарпаття. Працювали вагоно- і паровозоремонтний з-д, ватна, ткацька, кондитерська фабрики, шкіряний, спиртовий, газовий, нафтопереробні з-ди, електростанція.
З початком Другої світової війни у верес. 1939 Станіслав зайнятий військами Червоної армії (див. Радянська армія). 1 листоп. 1939 – возз'єднано з ін. укр. землями в складі УРСР, відтоді – обласний центр. Райцентр 1940–59 та 1966–82. 1940 відкрито швейну і взуттєву ф-ки, з-д с.-г. машин.
Після відходу Червоної армії влітку 1941 під стіною будинку обласного управління НКВС залишилася величезна купа закривавленого одягу, що свідчило про розстріл понад 1500 осіб – жителів Станіслава та округи, переважно укр. інтелігенції, духовенства, національно свідомих робітників і селян. Од 2 лип. 1941 до 27 лип. 1944 місто окуповане гітлерівцями, входило до складу Генеральної губернії.
У післявоєн. часи в місті збудовані шиноремонтний, цементний з-ди, меблева ф-ка, друкарня, приладобудівний з-д, з-д буд. матеріалів. Функціонує 21 музей, у т. ч. краєзнавчий, худож., літ., визвол. змагань; муз.-драм. театр ім. І.Франка.
Архіт. пам'ятки: ратуша (1695), єзуїтський костьол і колегіум (1742), вірменський храм (1763).
- kbg_dnepr
- Повідомлень: 7459
- З нами з: 14 січня 2021, 15:44
- Стать: Жінка
- Звідки: Дніпро
- Дякував (ла): 5284 рази
- Подякували: 945 разів
Re: ІВАНО-ФРАНКІВСЬК, місто, Івано-Франківська обл, Україна
Светлана Алексиевич:
В следующий раз, когда поеду в Ивано-Франковск, я все-таки узнаю, кто был настоятельницей того монастыря, которая меня спасла.
Это же было послевоенное время, Западная Украина. Мой отец служил там офицером. Хотя, слава Богу, мой отец не мог никого убить, он был в летной части. Он всегда находил себе оправдание: "Да, я был в Украине, но я никого не убил". Хотя ему трудно было распрощаться со своими коммунистическими идеалами.
Нас ограбили, денег не было, русским офицерам люди ничего не продавали. Я заболела чем-то и умирала. Я не могла есть то, что давали в армейской столовке. Ребенку же нужно молоко. И тогда отец с друзьями пошел к монастырю.
Там был огромный, высокий каменный забор, они его как-то через забор этот перебросили. И вот он пришел к настоятельнице, хотя за ним бежали монашки и пытались его остановить. Это надо знать моего папу, он был очень интересный человек, ушел на фронт со второго курса Коммунистического института журналистики в Минске. Он встал перед ней на колени и сказал, что "вот мой ребенок, вы же Богу служите". Она не сразу, какое-то время молчала, а потом сказала: "Чтобы я тебя здесь больше не видела, а жена пускай приходит". И два месяца мама ходила каждый день в монастырь и брала пол-литра козьего молока и отпаивала меня. Так я и выжила.
Я расспросила маму, где стоял дом, он так и стоял. Конечно, семинария, бывший монастырь… Когда ты чувствуешь, что здесь что-то такое происходило, что ты остался жив, понимаешь, что любовь побеждает, а не ненависть. Если бы побеждала ненависть, меня бы просто не было. Настоятельница могла бы просто выгнать моего отца и все.
https://www.pravda.com.ua/articles/2016/04/7/7104693/
В следующий раз, когда поеду в Ивано-Франковск, я все-таки узнаю, кто был настоятельницей того монастыря, которая меня спасла.
Это же было послевоенное время, Западная Украина. Мой отец служил там офицером. Хотя, слава Богу, мой отец не мог никого убить, он был в летной части. Он всегда находил себе оправдание: "Да, я был в Украине, но я никого не убил". Хотя ему трудно было распрощаться со своими коммунистическими идеалами.
Нас ограбили, денег не было, русским офицерам люди ничего не продавали. Я заболела чем-то и умирала. Я не могла есть то, что давали в армейской столовке. Ребенку же нужно молоко. И тогда отец с друзьями пошел к монастырю.
Там был огромный, высокий каменный забор, они его как-то через забор этот перебросили. И вот он пришел к настоятельнице, хотя за ним бежали монашки и пытались его остановить. Это надо знать моего папу, он был очень интересный человек, ушел на фронт со второго курса Коммунистического института журналистики в Минске. Он встал перед ней на колени и сказал, что "вот мой ребенок, вы же Богу служите". Она не сразу, какое-то время молчала, а потом сказала: "Чтобы я тебя здесь больше не видела, а жена пускай приходит". И два месяца мама ходила каждый день в монастырь и брала пол-литра козьего молока и отпаивала меня. Так я и выжила.
Я расспросила маму, где стоял дом, он так и стоял. Конечно, семинария, бывший монастырь… Когда ты чувствуешь, что здесь что-то такое происходило, что ты остался жив, понимаешь, что любовь побеждает, а не ненависть. Если бы побеждала ненависть, меня бы просто не было. Настоятельница могла бы просто выгнать моего отца и все.
https://www.pravda.com.ua/articles/2016/04/7/7104693/
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
- kbg_dnepr
- Повідомлень: 7459
- З нами з: 14 січня 2021, 15:44
- Стать: Жінка
- Звідки: Дніпро
- Дякував (ла): 5284 рази
- Подякували: 945 разів
Re: ІВАНО-ФРАНКІВСЬК, місто, Івано-Франківська обл, Україна
Делятинський Р. І. Станиславівська єпархія Греко-Католицької Церкви в суспільному житті Галичини (1885–1946 рр.): дисертація на здоб. наук. ст. канд. іст. наук: спец. 07.00.01. – Івано-Франківськ, 2017. – 390 с.
Делятинський Р. І. Станиславівська єпархія Греко-Католицької Церкви в суспільному житті Галичини (1885–1946 рр.). – На правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 – історія України. – ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» МОН України, Івано-Франківськ, 2017. У дисертації досліджено Станиславівську єпархію Греко-Католицької Церкви в суспільному житті Галичини (1885–1946 рр.). Висвітлено передумови заснування й етапи організаційного становлення Станиславівської єпархії, релігійну, суспільно-політичну й культурно-просвітницьку діяльність її єпископів і священиків, що засвідчила їх інтеграцію в суспільне життя Галичини в австрійський період. Розглянуто участь духовенства єпархії у державному будівництві ЗУНР, зокрема в місцевих органах влади та УГА. Показано особливості розвитку організаційної структури єпархії, суспільну діяльність її духовенства в період Другої Речі Посполитої. Проаналізовано розвиток єпархії та суспільну діяльність її духовенства в умовах Другої світової війни. Розкрито процес ліквідації єпархії в період другої радянізації Галичини. Ключові слова: Східна Галичина, Греко-Католицька Церква, Станиславівська єпархія, єпископ, капітула, консисторія, деканат, духовна семінарія, духовенство, суспільна діяльність. Deliatynskyi R. Diocese of Stanislaviv Greek Catholic Church in Galicia public life (1885-1946)
https://www.academia.edu/34161911/56_%D ... 390_%D1%81
Делятинський Р. І. Станиславівська єпархія Греко-Католицької Церкви в суспільному житті Галичини (1885–1946 рр.). – На правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 – історія України. – ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» МОН України, Івано-Франківськ, 2017. У дисертації досліджено Станиславівську єпархію Греко-Католицької Церкви в суспільному житті Галичини (1885–1946 рр.). Висвітлено передумови заснування й етапи організаційного становлення Станиславівської єпархії, релігійну, суспільно-політичну й культурно-просвітницьку діяльність її єпископів і священиків, що засвідчила їх інтеграцію в суспільне життя Галичини в австрійський період. Розглянуто участь духовенства єпархії у державному будівництві ЗУНР, зокрема в місцевих органах влади та УГА. Показано особливості розвитку організаційної структури єпархії, суспільну діяльність її духовенства в період Другої Речі Посполитої. Проаналізовано розвиток єпархії та суспільну діяльність її духовенства в умовах Другої світової війни. Розкрито процес ліквідації єпархії в період другої радянізації Галичини. Ключові слова: Східна Галичина, Греко-Католицька Церква, Станиславівська єпархія, єпископ, капітула, консисторія, деканат, духовна семінарія, духовенство, суспільна діяльність. Deliatynskyi R. Diocese of Stanislaviv Greek Catholic Church in Galicia public life (1885-1946)
https://www.academia.edu/34161911/56_%D ... 390_%D1%81
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Хто зараз онлайн
Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 18 гостей