Іваничі, смт, Волинська область
-
ОнлайнАннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8878
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
Іваничі, смт, Волинська область
ІВАНИЧІ – с-ще міськ. типу Волинської області, райцентр. Розташов. в пд. ч. обл., за 89 км від м. Луцьк. Залізнична станція. Нас. 6,9 тис. осіб (2004).
Вперше згадано під 1545 в люстрації Володимирського замку.
Володіли містом шляхтичі Іваницькі.
В цей час Іваничі перебували під владою Великого князівства Литовського.
Після Люблінської унії 1569 відійшли до Польщі.
Після 3-го поділу Польщі 1795 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) – у складі Російської імперії.
1919 захоплені Польщею.
Від 1939 с-ще возз'єднано з ін. укр. землями в складі УРСР.
В роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 було окуповане гітлерівцями від 23 черв. 1941 до 20 лип. 1944.
Райцентр 1946–58 та від 1966. С-ще міськ. типу – від 1951.
На тер. сучасних Іваничів знайдено поселення доби бронзового віку 2 тис. до н. е.
Вперше згадано під 1545 в люстрації Володимирського замку.
Володіли містом шляхтичі Іваницькі.
В цей час Іваничі перебували під владою Великого князівства Литовського.
Після Люблінської унії 1569 відійшли до Польщі.
Після 3-го поділу Польщі 1795 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) – у складі Російської імперії.
1919 захоплені Польщею.
Від 1939 с-ще возз'єднано з ін. укр. землями в складі УРСР.
В роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 було окуповане гітлерівцями від 23 черв. 1941 до 20 лип. 1944.
Райцентр 1946–58 та від 1966. С-ще міськ. типу – від 1951.
На тер. сучасних Іваничів знайдено поселення доби бронзового віку 2 тис. до н. е.
-
ОнлайнАннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8878
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
Re: Іваничі, смт, Волинська область
З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Іваничі, Іваничівський район, Волинська область
Іваничі — селище міського типу, центр району. Розташовані в південній частині Волинської області, за 89 км від обласного центру. Залізнична станція з однойменною назвою на лінії Ковель—Львів. Селище зв’язано шосейними шляхами з містами Нововолинськом, Володимиром-Волинським, Гороховом і Луцьком. Населення — 5838 чоловік. Іваничівській селищній Раді підпорядковані населені пункти Долинка, Романівка.
Територія Іваничів була заселена здавна. На околиці селища виявлено поселення доби бронзи (II тисячоліття до н. е.), де знайдено крем’яні ножі, кам’яну сокиру та посуд.
Перша згадка про Іваничі в історичних документах належить до 1545 року. В люстрації Володимирського замку зазначається, що власник села Г. Іваницький стягував з проїжджих мито по одному грошу з підводи. В цей час Іваничі, як і більша частина Волині, перебували під владою Литовського князівства. Після Люблінської унії 1569 року село загарбала шляхетська Польща. Воно було тоді порівняно невеликим населеним пунктом. Так, у поборових реєстрах зазначається, що власник Іваничів Л. Іваницький у 1570 році платив у казну податки з 15 димів, 6 городників і вітряного млина. Поступово село зростало. Згідно з поборовими реєстрами 1629 року, Я. Іваницькому тут належало 37 димів і Г. Іваницькому — 31 дим.
Після третього поділу Польщі в 1795 році Іваничі разом з усією Західною Волинню увійшли до складу Росії. Жителі села визволилися від польсько-шляхетського панування і возз’єдналися з основною частиною українського народу.
В результаті реформи 1861 року селяни Іваничів були пограбовані. Вони здобули особисту волю, але земельне забезпечення переважної більшості їх було вкрай незадовільним. Так, із загальної кількості 67 селянських дворів 26 дворів одержали по 13 десятин, 32 двори — по 6,5 десятини, а 9 селянських дворів (колишні городники) зовсім не одержали орної землі. їм було виділено тільки присадибні ділянки по 700—1300 кв. сажнів. За ці мізерні наділи селяни мали сплатити викуп, розмір якого набагато перевищував їх ринкову вартість.
Тривалий час в Іваничах не було школи. Тільки в 1899 році в селі відкрили церковнопарафіяльну школу, але в ній навчалися переважно діти сільських багатіїв. Так, у 1911 році школу відвідувало всього 29 хлопчиків і 7 дівчаток, хоч населення села в цей час становило 902 чоловіка.
Іваничі, Іваничівський район, Волинська область
Іваничі — селище міського типу, центр району. Розташовані в південній частині Волинської області, за 89 км від обласного центру. Залізнична станція з однойменною назвою на лінії Ковель—Львів. Селище зв’язано шосейними шляхами з містами Нововолинськом, Володимиром-Волинським, Гороховом і Луцьком. Населення — 5838 чоловік. Іваничівській селищній Раді підпорядковані населені пункти Долинка, Романівка.
Територія Іваничів була заселена здавна. На околиці селища виявлено поселення доби бронзи (II тисячоліття до н. е.), де знайдено крем’яні ножі, кам’яну сокиру та посуд.
Перша згадка про Іваничі в історичних документах належить до 1545 року. В люстрації Володимирського замку зазначається, що власник села Г. Іваницький стягував з проїжджих мито по одному грошу з підводи. В цей час Іваничі, як і більша частина Волині, перебували під владою Литовського князівства. Після Люблінської унії 1569 року село загарбала шляхетська Польща. Воно було тоді порівняно невеликим населеним пунктом. Так, у поборових реєстрах зазначається, що власник Іваничів Л. Іваницький у 1570 році платив у казну податки з 15 димів, 6 городників і вітряного млина. Поступово село зростало. Згідно з поборовими реєстрами 1629 року, Я. Іваницькому тут належало 37 димів і Г. Іваницькому — 31 дим.
Після третього поділу Польщі в 1795 році Іваничі разом з усією Західною Волинню увійшли до складу Росії. Жителі села визволилися від польсько-шляхетського панування і возз’єдналися з основною частиною українського народу.
В результаті реформи 1861 року селяни Іваничів були пограбовані. Вони здобули особисту волю, але земельне забезпечення переважної більшості їх було вкрай незадовільним. Так, із загальної кількості 67 селянських дворів 26 дворів одержали по 13 десятин, 32 двори — по 6,5 десятини, а 9 селянських дворів (колишні городники) зовсім не одержали орної землі. їм було виділено тільки присадибні ділянки по 700—1300 кв. сажнів. За ці мізерні наділи селяни мали сплатити викуп, розмір якого набагато перевищував їх ринкову вартість.
Тривалий час в Іваничах не було школи. Тільки в 1899 році в селі відкрили церковнопарафіяльну школу, але в ній навчалися переважно діти сільських багатіїв. Так, у 1911 році школу відвідувало всього 29 хлопчиків і 7 дівчаток, хоч населення села в цей час становило 902 чоловіка.
-
ОнлайнАннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8878
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
Re: Іваничі, смт, Волинська область
Частина ІІ
У липні 1943 року в районі Іваничів діяв партизанський загін під командуванням старшого лейтенанта Артюхова, який прибув сюди з братньої Білорусії. На перегоні Іваничі — Володимир-Волинський він пустив під укіс військовий ешелон з живою силою і танками ворога. У грудні 1943 року по території Іваничівського району пройшло прославлене партизанське з’єднання С. А. Ковпака. Партизани розгромили українську націоналістичну банду, що налічувала близько 500 чоловік, захопили велику кількість озброєння і боєприпасів, а також збили один фашистський літак. У квітні — травні 1944 року тут перебувало партизанське з’єднання О. М. Сабурова. Народні месники знищили понад 100 фашистських окупантів та їх ставлеників. Населення Іваничів всіляко допомагало партизанам. Частина жителів селища вступила до партизанського з’єднання С. А. Ковпака. Серед них були М. І. Палкін, Г. О. Примачук, В. В. Маркевич, І. Г. Пацюк, Г. С. Оксенюк, В. Й. Юрчук та ряд інших.
20 липня 1944 року війська 3-ї армії 1-го Українського фронту визволили Іваничі від німецько-фашистських загарбників. 83 жителі селища поповнили лави Червоної Армії і мужньо боролися з ворогом. За ратні подвиги багато з них нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу.
В серпні 1944 року відновила свою діяльність селищна Рада. Оскільки місто Порицьк, яке до війни було районним центром, гітлерівці вщент зруйнували, в Іваничах розмістилися районні організації та установи і селище стало районним центром. Відповідно до цього Указом Президії Верховної Ради УРСР від 7 червня 1946 року колишній Порицький район було перейменовано на Іваничівський.
Німецько-фашистські загарбники завдали великої шкоди Іваничам. Вони знищили 46 житлових будинків і 796 надвірних будівель, вивезли до Німеччини багато худоби та майна. Відразу після визволення почалася наполеглива робота по відродженню і дальшому розвитку селища. Все населення вийшло на відбудову залізничної станції, школи, культурно-побутових закладів та житлових будинків. 15 жовтня 1944 року в Іваничах відбувся мітинг, присвячений визволенню України від німецько-фашистських окупантів. Трудящі селища надіслали листа бійцям і командирам 1-го Українського фронту, в якому дякували воїнам за визволення від ненависного ворога і запевнили їх, що віддадуть всі сили відбудові селища.
У липні 1943 року в районі Іваничів діяв партизанський загін під командуванням старшого лейтенанта Артюхова, який прибув сюди з братньої Білорусії. На перегоні Іваничі — Володимир-Волинський він пустив під укіс військовий ешелон з живою силою і танками ворога. У грудні 1943 року по території Іваничівського району пройшло прославлене партизанське з’єднання С. А. Ковпака. Партизани розгромили українську націоналістичну банду, що налічувала близько 500 чоловік, захопили велику кількість озброєння і боєприпасів, а також збили один фашистський літак. У квітні — травні 1944 року тут перебувало партизанське з’єднання О. М. Сабурова. Народні месники знищили понад 100 фашистських окупантів та їх ставлеників. Населення Іваничів всіляко допомагало партизанам. Частина жителів селища вступила до партизанського з’єднання С. А. Ковпака. Серед них були М. І. Палкін, Г. О. Примачук, В. В. Маркевич, І. Г. Пацюк, Г. С. Оксенюк, В. Й. Юрчук та ряд інших.
20 липня 1944 року війська 3-ї армії 1-го Українського фронту визволили Іваничі від німецько-фашистських загарбників. 83 жителі селища поповнили лави Червоної Армії і мужньо боролися з ворогом. За ратні подвиги багато з них нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу.
В серпні 1944 року відновила свою діяльність селищна Рада. Оскільки місто Порицьк, яке до війни було районним центром, гітлерівці вщент зруйнували, в Іваничах розмістилися районні організації та установи і селище стало районним центром. Відповідно до цього Указом Президії Верховної Ради УРСР від 7 червня 1946 року колишній Порицький район було перейменовано на Іваничівський.
Німецько-фашистські загарбники завдали великої шкоди Іваничам. Вони знищили 46 житлових будинків і 796 надвірних будівель, вивезли до Німеччини багато худоби та майна. Відразу після визволення почалася наполеглива робота по відродженню і дальшому розвитку селища. Все населення вийшло на відбудову залізничної станції, школи, культурно-побутових закладів та житлових будинків. 15 жовтня 1944 року в Іваничах відбувся мітинг, присвячений визволенню України від німецько-фашистських окупантів. Трудящі селища надіслали листа бійцям і командирам 1-го Українського фронту, в якому дякували воїнам за визволення від ненависного ворога і запевнили їх, що віддадуть всі сили відбудові селища.
-
ОнлайнАннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8878
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
Re: Іваничі, смт, Волинська область
Частина ІІІ
Після XXII з’їзду КПРС колектив заводу добився нових трудових успіхів. Виробничий план 1962 року він виконав на 108 проц. На підприємстві поширився рух за звання бригад комуністичної праці. Першою це високе звання завоювала бригада І. Й. Коновалюка.
На кінець семирічки підприємство розширилося, поповнилось новим устаткуванням. У 1965 році всі виробничі процеси на заводі — від подачі сировини до пакування цукру та зашивання в мішки — механізовано. Розгортаючи соціалістичне змагання на честь XXIII з’їзду КПРС, колектив заводу щодоби переробляв 14,5 — 15 тис. цнт цукросировини, систематично перевиконуючи план. За роки семирічки завод виробив 2 млн. 800 тис. цнт цукру замість 2 млн. 570 тис. за планом. За трудові досягнення слюсар А. І. Гусак удостоєний ордена Леніна, робітники П. І. Новосад, Г. Б. Прилуцький нагороджені орденом Трудового Червоного Прапора, 5 працівників відзначено медалями.
Внаслідок удосконалення виробництва значно зросла продуктивність праці. Якщо раніше завод переробляв за добу 10 тис. цнт цукрових буряків, то тепер — 16 тис. цнт. Для заводу вже давно не існує міжсезоння, він працює протягом цілого року. Зустрічаючи 50-річчя Великого Жовтня, цукровики дали країні в 1966 році 14,4 тис. цнт цукру понад план. У 1967 році завод виробив 115,6 тис. цнт цукру з цукрової тростини і 242,6 тис. цнт з цукрових буряків.
У селищі є харчокомбінат і маслозавод. Харчокомбінат випускає консервовані овочі, варення, маринади, безалкогольні напої, натуральні соки, олію. Його продукція відома далеко за межами району і області. За останні роки випуск валової продукції на харчокомбінаті значно зріс. У 1966 році консервний цех виготовив понад 1454 тис. умовних банок консервів та багато іншої продукції на загальну суму 530,6 тис. крб. З кожним роком обсяг продукції дедалі зростає. У 1968 році харчокомбінат випустив 2660 тис. умовних банок консервів, 27,014 тис. декалітрів безалкогольних напоїв, 35 тонн маринованих огірків, 75 тонн фруктових соків тощо. В соціалістичному змаганні першість завоювали Т. І. Смуга, П. Г. Боярський і Є. В. Вакулюк. Збільшувалася виробнича потужність маслозаводу. У 1964 році він виробив 2547 цнт масла, тобто в 4,5 раза більше, ніж у 1950 році. В 1965 році Іваничівський маслозавод було об’єднано з Нововолинським маслозаводом.
В 1966 році у районному об’єднанні «Сільгосптехніка» працювало 200 чоловік, у т. ч. 25 інженерів і механіків. Підприємство має 30 тракторів, 2 екскаватори, 46 вантажних автомашин, які використовуються в колгоспах району. Серед працівників «Сільгосптехніки» є багато передовиків виробництва. Промкомбінат виробляє будівельні матеріали — цеглу, черепицю, бетонні кільця тощо. Продукція підприємства забезпечує місцеві потреби і надсилається у Луцьк та інші міста області.
Після XXII з’їзду КПРС колектив заводу добився нових трудових успіхів. Виробничий план 1962 року він виконав на 108 проц. На підприємстві поширився рух за звання бригад комуністичної праці. Першою це високе звання завоювала бригада І. Й. Коновалюка.
На кінець семирічки підприємство розширилося, поповнилось новим устаткуванням. У 1965 році всі виробничі процеси на заводі — від подачі сировини до пакування цукру та зашивання в мішки — механізовано. Розгортаючи соціалістичне змагання на честь XXIII з’їзду КПРС, колектив заводу щодоби переробляв 14,5 — 15 тис. цнт цукросировини, систематично перевиконуючи план. За роки семирічки завод виробив 2 млн. 800 тис. цнт цукру замість 2 млн. 570 тис. за планом. За трудові досягнення слюсар А. І. Гусак удостоєний ордена Леніна, робітники П. І. Новосад, Г. Б. Прилуцький нагороджені орденом Трудового Червоного Прапора, 5 працівників відзначено медалями.
Внаслідок удосконалення виробництва значно зросла продуктивність праці. Якщо раніше завод переробляв за добу 10 тис. цнт цукрових буряків, то тепер — 16 тис. цнт. Для заводу вже давно не існує міжсезоння, він працює протягом цілого року. Зустрічаючи 50-річчя Великого Жовтня, цукровики дали країні в 1966 році 14,4 тис. цнт цукру понад план. У 1967 році завод виробив 115,6 тис. цнт цукру з цукрової тростини і 242,6 тис. цнт з цукрових буряків.
У селищі є харчокомбінат і маслозавод. Харчокомбінат випускає консервовані овочі, варення, маринади, безалкогольні напої, натуральні соки, олію. Його продукція відома далеко за межами району і області. За останні роки випуск валової продукції на харчокомбінаті значно зріс. У 1966 році консервний цех виготовив понад 1454 тис. умовних банок консервів та багато іншої продукції на загальну суму 530,6 тис. крб. З кожним роком обсяг продукції дедалі зростає. У 1968 році харчокомбінат випустив 2660 тис. умовних банок консервів, 27,014 тис. декалітрів безалкогольних напоїв, 35 тонн маринованих огірків, 75 тонн фруктових соків тощо. В соціалістичному змаганні першість завоювали Т. І. Смуга, П. Г. Боярський і Є. В. Вакулюк. Збільшувалася виробнича потужність маслозаводу. У 1964 році він виробив 2547 цнт масла, тобто в 4,5 раза більше, ніж у 1950 році. В 1965 році Іваничівський маслозавод було об’єднано з Нововолинським маслозаводом.
В 1966 році у районному об’єднанні «Сільгосптехніка» працювало 200 чоловік, у т. ч. 25 інженерів і механіків. Підприємство має 30 тракторів, 2 екскаватори, 46 вантажних автомашин, які використовуються в колгоспах району. Серед працівників «Сільгосптехніки» є багато передовиків виробництва. Промкомбінат виробляє будівельні матеріали — цеглу, черепицю, бетонні кільця тощо. Продукція підприємства забезпечує місцеві потреби і надсилається у Луцьк та інші міста області.
-
ОнлайнАннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8878
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
Re: Іваничі, смт, Волинська область
ІВАНИЧІ, с. Володимирського пов., Корицька вол., 31 км. від Володимира на південь. Село при малому ставі і річці, притоці р. Лугу. В кінці 19 ст. було там 168 домів і 1,066 жителів, муровані забудовання, фільварок. В селі був колись водяний млин. Іваничі були родинним гніздом волинських землян Іваницьких. В 1545 р. с І. належало до Ходора, в 1570 р. до Лаврина Іваницького, а в 1583 р. до вдови по останньому. В 17 ст. І. переходить до Красницьких, від них до Чацьких. У кінці 19 ст. фільварочні землі продано чеським колоністам, які зорганізували в селі взірцеву рільничу господарку. З переписом 1911 р. було там 1,006 жителів, школа, 2 млини і крамниця.
Село Іваничі складається з таких кутків: Старі Іваничі, Нові Іваничі, Кривий куток, Підцерківці, Загребля, Голєндри, За греблею, Фоса, Цєшин, Коршма і Цвинтар. Урочища в полях: Помірки, За Кульбами, Татарка, Зарука, Під полями, За двором, Пастовні і Малий потік — Струга. Стара церква була колись в ур. „Загробля", де старий фільварок „Цешин". До 1915 р. в І. був водяний млин, в ур. Підцерковці колись були стави. З іваницької церкви до 1914 р. у володимирському „древнєхраниліщи" заховався пам'ятковий хрест, дар землян Іваницьких і рукописна Євангелія 17 ст. В 1925 р. в ур. „Круглих" викопано великий скарб кремінного знаряддя з неоліту. В ур. Татарка, за старими переказами, були татарські могилки. (О. Цинкаловський. Матеріяли до археології володимир-ського повіту. Записки Н.Т.Ш., ч. 154, Львів).
Джерело-О.Цинкаловський "Стара Волинь і Волинське Полісся" (від найдавніших часів до 1914 року)
Село Іваничі складається з таких кутків: Старі Іваничі, Нові Іваничі, Кривий куток, Підцерківці, Загребля, Голєндри, За греблею, Фоса, Цєшин, Коршма і Цвинтар. Урочища в полях: Помірки, За Кульбами, Татарка, Зарука, Під полями, За двором, Пастовні і Малий потік — Струга. Стара церква була колись в ур. „Загробля", де старий фільварок „Цешин". До 1915 р. в І. був водяний млин, в ур. Підцерковці колись були стави. З іваницької церкви до 1914 р. у володимирському „древнєхраниліщи" заховався пам'ятковий хрест, дар землян Іваницьких і рукописна Євангелія 17 ст. В 1925 р. в ур. „Круглих" викопано великий скарб кремінного знаряддя з неоліту. В ур. Татарка, за старими переказами, були татарські могилки. (О. Цинкаловський. Матеріяли до археології володимир-ського повіту. Записки Н.Т.Ш., ч. 154, Львів).
Джерело-О.Цинкаловський "Стара Волинь і Волинське Полісся" (від найдавніших часів до 1914 року)
Хто зараз онлайн
Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 7 гостей