Іваничі, смт, Волинська область

Відповісти

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Іваничі, смт, Волинська область

Повідомлення АннА »

ІВАНИЧІ – с-ще міськ. типу Волинської області, райцентр. Розташов. в пд. ч. обл., за 89 км від м. Луцьк. Залізнична станція. Нас. 6,9 тис. осіб (2004).
Вперше згадано під 1545 в люстрації Володимирського замку.
Володіли містом шляхтичі Іваницькі.
В цей час Іваничі перебували під владою Великого князівства Литовського.
Після Люблінської унії 1569 відійшли до Польщі.
Після 3-го поділу Польщі 1795 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) – у складі Російської імперії.
1919 захоплені Польщею.
Від 1939 с-ще возз'єднано з ін. укр. землями в складі УРСР.
В роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 було окуповане гітлерівцями від 23 черв. 1941 до 20 лип. 1944.
Райцентр 1946–58 та від 1966. С-ще міськ. типу – від 1951.
На тер. сучасних Іваничів знайдено поселення доби бронзового віку 2 тис. до н. е.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Іваничі, смт, Волинська область

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Іваничі, Іваничівський район, Волинська область
Іваничі — селище міського типу, центр району. Розташовані в південній частині Волинської області, за 89 км від обласного центру. Залізнична станція з однойменною назвою на лінії Ковель—Львів. Селище зв’язано шосейними шляхами з містами Нововолинськом, Володимиром-Волинським, Гороховом і Луцьком. Населення — 5838 чоловік. Іваничівській селищній Раді підпорядковані населені пункти Долинка, Романівка.

Територія Іваничів була заселена здавна. На околиці селища виявлено поселення доби бронзи (II тисячоліття до н. е.), де знайдено крем’яні ножі, кам’яну сокиру та посуд.

Перша згадка про Іваничі в історичних документах належить до 1545 року. В люстрації Володимирського замку зазначається, що власник села Г. Іваницький стягував з проїжджих мито по одному грошу з підводи. В цей час Іваничі, як і більша частина Волині, перебували під владою Литовського князівства. Після Люблінської унії 1569 року село загарбала шляхетська Польща. Воно було тоді порівняно невеликим населеним пунктом. Так, у поборових реєстрах зазначається, що власник Іваничів Л. Іваницький у 1570 році платив у казну податки з 15 димів, 6 городників і вітряного млина. Поступово село зростало. Згідно з поборовими реєстрами 1629 року, Я. Іваницькому тут належало 37 димів і Г. Іваницькому — 31 дим.

Після третього поділу Польщі в 1795 році Іваничі разом з усією Західною Волинню увійшли до складу Росії. Жителі села визволилися від польсько-шляхетського панування і возз’єдналися з основною частиною українського народу.

В результаті реформи 1861 року селяни Іваничів були пограбовані. Вони здобули особисту волю, але земельне забезпечення переважної більшості їх було вкрай незадовільним. Так, із загальної кількості 67 селянських дворів 26 дворів одержали по 13 десятин, 32 двори — по 6,5 десятини, а 9 селянських дворів (колишні городники) зовсім не одержали орної землі. їм було виділено тільки присадибні ділянки по 700—1300 кв. сажнів. За ці мізерні наділи селяни мали сплатити викуп, розмір якого набагато перевищував їх ринкову вартість.

Тривалий час в Іваничах не було школи. Тільки в 1899 році в селі відкрили церковнопарафіяльну школу, але в ній навчалися переважно діти сільських багатіїв. Так, у 1911 році школу відвідувало всього 29 хлопчиків і 7 дівчаток, хоч населення села в цей час становило 902 чоловіка.
На початку першої світової війни до Іваничів було прокладено залізничну лінію, яка з’єднала село з містом Володимиром-Волинським і в той час мала стратегічне значення. Будівництво її здійснював спеціально виділений залізничний батальйон російської армії. Для підвезення будівельних матеріалів залучалися селяни Іваничів та навколишніх сіл. Внаслідок боїв, які точилися тут влітку 1915 року між російськими і австро-німецькими військами, село було дуже зруйновано. В числі інших західноукраїнських міст і сіл Іваничі захопили австро-німецькі війська, які перебували тут до кінця 1918 року. Німецький підприємець Рутман у 1916 році спорудив у селі лісопильний завод.

Після краху австро-німецької окупації Іваничі на початку 1919 року були захоплені буржуазно-поміщицькою Польщею. Незважаючи на окупаційний терор, ідеї Великого Жовтня дедалі глибше проникали в народні маси. Про посилення революційних настроїв серед населення свідчить донесення одного з представників місцевої польської адміністрації в січні 1920 року, який писав: «Близькість більшовицького фронту.., наполегливі заходи самих більшовицьких агітаторів не могли залишитися без певного негативного (тобто революційного. — Авт.) наслідку серед населення… Подібна агітація поширюється… серед залізничного персоналу на залізничній лінії Сокаль—Іваничі, серед фільваркової служби та безземельних селян».

На початку серпня 1920 року частини Червоної Армії визволили село від біло-польських окупантів. Тут було встановлено Радянську владу. Однак, скориставшись несприятливою для Червоної Армії обстановкою, яка склалася в той час на фронті, білопольські війська перейшли у наступ і в середині вересня 1920 року знов окупували Західну Україну, у т. ч. й Іваничі. До вересня 1939 року село перебувало під владою буржуазно-поміщицької Польщі.

Як і на всіх західноукраїнських землях, трудящі Іваничів зазнавали тяжкого соціального і національного гніту. Про зубожіння основної маси селян свідчать відомості про їх землекористування. За даними 1931 року, з 278 селянських господарств Іваничів 18 господарств (6,4 проц. загальної кількості) мали до 1 га землі, 134 (48,3 проц.) —від 1 до 5 га, 101 (36,4 проц.) —5—10 га, 25 господарств (8,9 проц.) — 10—25 га. Перша і друга групи господарств були бідняцькі і дорівнювали 54,7 проц., третю групу становили середняцькі господарства і четверту — куркульські. Отже, основна маса селян терпіла від малоземелля, а в руках купки куркулів зосереджувалася велика кількість землі. Тяжке становище селян погіршилося в роки світової економічної кризи 1929—1933 рр., яка у Польщі була особливо глибокою.

В 1929 році в Іваничах створюється осередок КПЗУ. Організатором його був П. І. Коваль, якого пізніше обрали членом Володимир-Волинського повітового комітету КПЗУ. Секретарем Іваничівського осередку КПЗУ став С. І. Коваль. Члени підпільної організації взяли активну участь у народному вічі, організованому комуністами в 1930 році в селі Будятичах у зв’язку з підготовкою до виборів у польський сейм. На цьому вічі були присутні до 3 тис. селян, у т. ч. багато жителів Іваничів.

У 1930 році в Іваничах виникла комсомольська організація, яка діяла під керівництвом партійного осередку. Комсомольці організовували читання -революційної літератури, збирали гроші для допомоги політв’язням, у фонд комуністичної преси. Комсомолець В. П. Шевчук, який з 1929 року навчався у ремісничій школі в Холмі, брав активну участь у роботі шкільної комсомольської організації, виконував доручення Холмського окружкому КПЗУ по налагодженню зв’язків з Іваничівським осередком КПЗУ і Порицьким райкомом КПЗУ. Щороку приїжджаючи на канікули до села, В. П. Шевчук привозив із собою революційні видання і розповсюджував їх тут. У березні 1932 року комуністи і комсомольці Іваничів з нагоди Міжнародного жіночого дня і 61-ї річниці Паризької комуни вивісили червоний прапор і розклеїли революційні листівки. 1 серпня 1934 року було відзначено Міжнародний антивоєнний день.

Комуністи-підпільники керували революційною боротьбою трудящих. Так, 23 липня 1933 року почався страйк на лісопильному заводі, де працювало близько 40 робітників. Незабаром до них приєдналися робітники млина. Страйком керував комуніст О. М. Бойчук. Проте страйкарі не добилися задоволення своїх вимог про підвищення заробітної плати. Багато з них було звільнено з роботи.

В 1935 році біля Іваничів, в урочищі Ляхові, відбулися збори осередку КПЗУ, на яких обговорювалися питання про дальше розгортання революційної роботи серед населення, залучення до лав партійної організації свідомих трудящих та інші. Члени КПЗУ глибоко вивчали і використовували у практичній роботі резолюції VII конгресу Комінтерну, рішення IV з’їзду КПЗУ про чергові завдання партії в боротьбі за створення єдиного пролетарського фронту проти капіталу, фашизму, націоналізму та імперіалістичної окупації.

У тяжких умовах доводилося комуністам працювати в підпіллі. За розпорядженням польського уряду в Іваничах і найближчих селах були розміщені додаткові загони поліції, з допомогою яких він намагався придушити революційні виступи трудящих. У 1936—1937 рр. поліцейські власті завдали удару Іваничівському осередку КПЗУ. Активні його члени — В. П. Шевчук і С. І. Коваль були заарештовані і засуджені до тюремного ув’язнення на 5 років. Після звільнення з тюрми В. П. Шевчук брав участь в обороні Варшави від німецько-фашистських військ у 1939 році. Нині він працює на Іваничівському цукровому заводі.

Незважаючи на репресії, лави іваничівських комуністів зростали. Збільшилась кількість співчуваючих їм, серед яких були чех А. Велк, поляки М. Врублевський і Яблонський. За окремими членами КПЗУ закріпили певні райони, де вони проводили революційну роботу. Так, О. М. Бойчук працював серед населення, яке жило в центрі селища, М. П. Новосад — на хуторі Обидранці, Ф. К. Кульба — біля залізничної станції. З активною участю комуністів було підготовлено страйк 15 сезонних робітників-залізничників. Він почався 12 червня 1939 року і тривав чотири дні.

20 вересня 1939 року частини Червоної Армії визволили Іваничі. В селищі було встановлено владу трудящих. Відразу ж утворився тимчасовий селянський комітет у складі С. І. Коваля (голова), О. М. Бойчука, М. І. Хавелко, В. П. Шевчука та інших. Комітет вжив заходів щодо роззброєння поліції і охорони народного майна, організував допомогу населенню продовольством. Було націоналізовано млин, тартак, магазини.

В 1940 році в Іваничах почала працювати селищна Рада депутатів трудящих. Широко розгорнулося господарське і культурне будівництво. Незабаром відкрили поліклініку і відділення зв’язку. В 1939 році почала діяти початкова українська школа, яку наступного року було реорганізовано на семирічну. В ній навчалося 150 учнів. Навесні 1941 року було створено два колгоспи — ім. Леніна (голова С. І. Коваль) та ім. Сталіна (голова О. М. Бойчук), в які об’єдналося по 30 сімей.

22 червня 1941 року фашистська Німеччина віроломно напала на Радянський Союз. В перший же день війни поблизу Іваничів почалися жорстокі бої. 23 червня селище було окуповано ворогом. Радянські воїни виявили виключну мужність і відвагу, захищаючи рідну землю. Героїчний подвиг в районі Іваничів здійснив екіпаж літака під командуванням лейтенанта Д. 3. Тарасова 21-го авіаполку. 26 червня, скинувши бомби на танкову колону ворога, яка рухалась через Володимир-Волинський на Луцьк, літак зробив другий захід, але в цю мить на нього напали ворожі стерв’ятники. Почався повітряний бій. Радянський літак запалав. Д. 3. Тарасов наказав членам екіпажу вистрибнути з парашутами, а палаючу машину направив на танкову колону. Це був один із перших таранів по ворожих танках. Живим лишився стрілець-радист С. І. Ковальський, з яким учні Іваничівської школи встановили зв’язок. Хоробрі воїни Д. 3. Тарасов, Б. Д. Єрьомін і Б. П. Капустін поховані в селищі у братській могилі. За героїзм і відвагу, виявлені в цьому бою, Указом Президії Верховної Ради СРСР Д. 3. Тарасову і Б. Д. Єрьоміну посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Німецько-фашистські загарбники встановили в Іваничах жорстокий окупаційний режим. Вони розстріляли і закатували 22 сільські активісти, серед них голову колгоспу комуніста G. І. Коваля. 20 юнаків і дівчат було вивезено на каторжні роботи до Німеччини.

У важких умовах німецько-фашистської окупації населення не схилило голови перед ворогом і мужньо боролося проти нього. Комуністи В. П.Шевчук і О. М. Бойчук встановили зв’язок з партизанською групою, що діяла на території Іваничівського району. Керівником цієї групи був житель села Павлівки Й. І. Когут. До складу її входили М. Г. Яйчук, Г. М. Кравчук, С. І. Іванчук, Н. І. Слісарчук, В. Д. Кишлатий та інші.

Партизани проводили диверсійну роботу в тилу ворога. Так, біля Іваничів вони пустили під укіс 2 військові ешелони, знищили 3 шосейні і 3 залізничні мости (поблизу сіл Яневичів, Маркостава, Бубнова), пошкодили залізничну колію 4 км завдовжки на перегоні Іваничі — Яневичі, знищили до 45 гітлерівських солдатів та їх прислужників — українських буржуазних націоналістів. Народні месники проводили також роз’яснювальну роботу серед населення, інформували його про дійсне становище на фронті й успіхи радянських військ. Вони закликали жителів зривати відправлення молоді до Німеччини, ухилятися від здачі ворогу продовольства, саботувати інші заходи окупантів.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Іваничі, смт, Волинська область

Повідомлення АннА »

Частина ІІ
У липні 1943 року в районі Іваничів діяв партизанський загін під командуванням старшого лейтенанта Артюхова, який прибув сюди з братньої Білорусії. На перегоні Іваничі — Володимир-Волинський він пустив під укіс військовий ешелон з живою силою і танками ворога. У грудні 1943 року по території Іваничівського району пройшло прославлене партизанське з’єднання С. А. Ковпака. Партизани розгромили українську націоналістичну банду, що налічувала близько 500 чоловік, захопили велику кількість озброєння і боєприпасів, а також збили один фашистський літак. У квітні — травні 1944 року тут перебувало партизанське з’єднання О. М. Сабурова. Народні месники знищили понад 100 фашистських окупантів та їх ставлеників. Населення Іваничів всіляко допомагало партизанам. Частина жителів селища вступила до партизанського з’єднання С. А. Ковпака. Серед них були М. І. Палкін, Г. О. Примачук, В. В. Маркевич, І. Г. Пацюк, Г. С. Оксенюк, В. Й. Юрчук та ряд інших.

20 липня 1944 року війська 3-ї армії 1-го Українського фронту визволили Іваничі від німецько-фашистських загарбників. 83 жителі селища поповнили лави Червоної Армії і мужньо боролися з ворогом. За ратні подвиги багато з них нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу.

В серпні 1944 року відновила свою діяльність селищна Рада. Оскільки місто Порицьк, яке до війни було районним центром, гітлерівці вщент зруйнували, в Іваничах розмістилися районні організації та установи і селище стало районним центром. Відповідно до цього Указом Президії Верховної Ради УРСР від 7 червня 1946 року колишній Порицький район було перейменовано на Іваничівський.

Німецько-фашистські загарбники завдали великої шкоди Іваничам. Вони знищили 46 житлових будинків і 796 надвірних будівель, вивезли до Німеччини багато худоби та майна. Відразу після визволення почалася наполеглива робота по відродженню і дальшому розвитку селища. Все населення вийшло на відбудову залізничної станції, школи, культурно-побутових закладів та житлових будинків. 15 жовтня 1944 року в Іваничах відбувся мітинг, присвячений визволенню України від німецько-фашистських окупантів. Трудящі селища надіслали листа бійцям і командирам 1-го Українського фронту, в якому дякували воїнам за визволення від ненависного ворога і запевнили їх, що віддадуть всі сили відбудові селища.
Значну допомогу у відродженні Іваничів подала комсомольська організація, яка виступила ініціатором проведення суботників по відбудові Будинку культури, лікарні тощо. Комсомольці допомагали сім’ям радянських воїнів вчасно зібрати і обмолотити врожай, проводили агітаційно-масову роботу серед населення. Комсомольська організація районного центру звернулася до комсомольців і молоді району із закликом наслідувати їх приклад. Підла рука зрадників — українських буржуазних націоналістів обірвала життя другого секретаря райкому ЛКСМУ М. М. Зуєва, комсомольців Є. Г. Сичова та О. М. Заєць.

Долаючи великі труднощі, трудящі в 1945 році відбудували млин, крупорушку, олійницю, налагодили роботу ремонтної майстерні. Підприємства по випуску харчових продуктів були об’єднані в райхарчокомбінат, а решта — у райпромкомбінат. У цьому році вони виробили валової продукції на суму 120 тис. карбованців.

Велику увагу партійні і радянські органи приділяли питанням освіти, охорони здоров’я та культурно-побутового обслуговування населення. 1 вересня 1944 року відновилися заняття в школі. В 1945 році почали працювати лікарня, Будинок культури на 350 місць, бібліотека, друкарня. В цьому ж році вийшов перший номер районної газети «Селянська правда», яка роз’яснювала внутрішню і зовнішню політику Радянської держави, мобілізовувала трудящих району на успішне виконання завдань четвертої п’ятирічки. На її сторінках висвітлювалися соціалістичні перетворення, розповідалося про передовиків промислового і сільськогосподарського виробництва, досвід їх роботи.

З великим піднесенням зустріли трудящі Іваничів вибори до Верховної Ради УРСР, які відбулися 9 лютого 1947 року. В зв’язку з цим у селищі розгорнулася широка передвиборча кампанія. Агітатори закликали трудящих віддати свої голоси за кандидатів блоку комуністів і безпартійних, взяти активну участь у відбудові господарства, виконанні завдань четвертої п’ятирічки. Хід і результати виборів свідчили про відданість селян радянському ладу, ідеалам соціалізму. Зростання політичної свідомості трудящих показали і вибори до місцевих Рад депутатів трудящих 21 грудня 1947 року. За блок комуністів і безпартійних віддали свої голоси 99,6 проц. виборців.

Переломним моментом у житті хліборобів Іваничів було створення сільськогосподарської артілі. Протягом 1948 року в колгосп «Ленінський шлях» об’єдналося 95 господарств; за ним закріпили 102 га землі. Спочатку артіль була невеликою. Вона мала 30 пар коней, 19 корів, 131 плуг, 85 борін, кілька сівалок та соломорізок. Неподільний фонд колгоспу становив 17 950 крб. Підсумки першого року показали переваги колективного господарювання.

Рік у рік колгосп зміцнювався, поліпшувалася організація праці і зростав його доход. У 1950 році артіль об’єднувала 320 селянських господарств і мала 1437 га землі, в т. ч. 1060 га орної. Тут налічувалося 113 голів великої рогатої худоби (в т. ч. 38 корів), 122 свині і 105 овець. Було споруджено 5 стаєнь, корівник, телятник, вівчарню, птахоферму і зерносховище.

У 1950 році в колгоспі утворилася первинна партійна організація, яка спочатку складалася з 5 комуністів. Вона націлювала правління артілі і всіх колгоспників на дальше економічне і організаційне зміцнення господарства.

В лютому 1951 року до колгоспу «Ленінський шлях» приєдналась артіль ім. Будьонного села Романівни, завдяки чому виробнича база господарства зміцніла. Тепер воно мало 2376 га землі, з яких 1751 га орної. Тут працювали 4 рільничі бригади. Значних успіхів досягло тваринництво. Лише протягом року поголів’я худоби зросло більш як у 2,5 раза. В колгоспі було 285 голів великої рогатої худоби (в т. ч. 81 корова), 284 свині і 266 овець. Від однієї фуражної корови в середньому надоїли 1232 кг молока.

Нові трудові подарунки підготували трудівники артілі до 40-х роковин Великого Жовтня. Вони виростили з кожного гектара в середньому по 19,2 цнт зернових і бобових, по 209 цнт цукрових буряків. У 1957 році в колгоспі налічувалося 376 голів великої рогатої худоби (в т. ч. 130 корів), 345 свиней і 263 вівці. Продуктивність тваринництва зросла більше ніж удвоє. Середньорічний надій від однієї фуражної корови становив 2520 кг. На кінець 1957 року колгоспні будівельники спорудили два приміщення для колгоспної ферми, водонапірну башту, зерносховище. Став до ладу колгоспний цегельний завод потужністю 300 тис. штук цегли на рік. За успіхи в колгоспному виробництві уряд у 1958 році нагородив орденами і медалями ряд колгоспників і партійно-радянських працівників. Перший секретар, райкому партії С. В.Наконечний був удостоєний високого звання Героя Соціалістичної Праці, голова виконкому районної Ради депутатів трудящих Ф. Г. Давидовський нагороджений орденом Леніна, бригадир комплексної бригади І. О. Мудренко, бригадир рільничої бригади В. А. Чміль і доярка Н. І. Ситник відзначені медалями.

Первинна партійна організація артілі спрямувала трудові зусилля колгоспників на розв’язання важливих господарських завдань, поставлених березневим (1965 р.) Пленумом ЦК КПРС. Вона приділила велику увагу зміцненню провідних ділянок колгоспного виробництва висококваліфікованими кадрами. Бригадиром першої комплексної бригади став досвідчений агроном І. О. Мудренко, бригадиром насінницької бригади — кращий механізатор артілі В. У. Федорчук. Роботу трудівників відгодівельного пункту організує комуніст Л. М. Бабак. На тваринницькій фермі, у тракторній і комплексних бригадах створено партійні групи.

Зміцнення колгоспу досвідченими кадрами, широке застосування матеріальних і моральних стимулів, розгортання соціалістичного змагання забезпечили успішне перетворення в життя рішень березневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС. У1967 році колгосп зібрав у середньому по 23,3 цнт зернових (у т. ч. по 30 цнт пшениці) і по 287 цнт цукрових буряків з гектара. У наступному році врожайність основних культур ще більше зросла. В 1968 році трудівники артілі виростили по 27,2 цнт зернових (у т. ч. пшениці по 39,9 цнт), ячменю —по 32 цнт, цукрових буряків — по 353 цнт з гектара.

Невпинно зростає в колгоспі і тваринництво. За успіхи, досягнуті в його розвитку і збільшенні виробництва м’яса, Указом Президії Верховної Ради CPGP від 22 березня 1966 року завідуючий відгодівельним пунктом Л. М. Бабак був нагороджений медаллю «За трудову доблесть». У 1968 році поголів’я великої рогатої худоби досягло 1100 голів, а від однієї фуражної корови було надоєно в середньому 2493 кг молока. Серед працівників тваринництва особливо відзначилися К. П. Томащук, І. П. Лінчук, Є. К. Козир та Н. І. Ситник.

Колгосп «Ленінський шлях» має міцну машинну базу. На його полях працюють 4 комбайни, 18 тракторів та багато іншої сільськогосподарської техніки. Артіль має 11 автомашин, 37 електромоторів. Напередодні 50-річчя Великого Жовтня біля будинку районного об’єднання «Сільгосптехніка» було встановлено трактор «Універсал», на якому є табличка з написом: «На цьому тракторі в 1949 році в колгоспі ім. Леніна Іваничівського району тракторист М. Д. Жидачівський проклав першу борозну». Цей своєрідний пам’ятник символізує, з чого починали іваничівці і яких успіхів досягли вони у розвитку колгоспного виробництва. Завдяки дальшому зміцненню економіки господарства збільшилася оплата праці колгоспників. У 1967 році вони одержали на один людино-день по 3,5 карбованця.

У післявоєнний час в Іваничах значно зросла місцева промисловість. Тут було споруджено ряд промислових підприємств. Одним із значних є Іваничівський цукровий завод. Наприкінці 1956 року було здано до експлуатації першу чергу підприємства, і до початку 1957 року воно вже дало продукцію. На повну потужність підприємство почало працювати з осені 1957 року, переробляючи щодоби 9 тис. цнт буряків. Завод обладнано новітнім устаткуванням. Він має лабораторію, станцію перекачування іригаційних вод, хімводоочищення, ремонтну майстерню, автоколону тощо. Підприємство зв’язано з залізничною станцією Іваничі колією довжиною 3 км і з багатьма селами шосейними шляхами. Держава подбала про забезпечення його кваліфікованими кадрами. Сюди прибули 24 спеціалісти з інших підприємств цукрової промисловості і 96 було підготовлено на курсах.

Водночас з будівництвом заводу зросло робітниче селище. В ньому налічується понад 40 одно- і двоповерхових будинків, у яких живуть 200 сімей цукровиків. Тут споруджено Будинок культури, середню школу, дитячі ясла, амбулаторію, продовольчі і промтоварні магазини. Робітниче селище добре впорядковано.

Працівники цукрового заводу, включившись у соціалістичне змагання на честь 40-ї річниці Великого Жовтня і 40-річчя перемоги Радянської влади на Україні, достроково виконали річний план випуску продукції і дали країні 102 тис. цнт цукру. Робітники заводу взяли шефство над колгоспом «Ленінський шлях», надаючи йому допомогу в організації культурно-масової роботи, а також у проведенні польових робіт. Так, 4 серпня 1957 року 120 робітників прибули у підшефний колгосп і заскиртували зернові на площі понад 100 гектарів.

Значний крок вперед зробило підприємство у роки семирічки.

Здійснюючи рішення XXI з’їзду КПРС, його колектив почав боротьбу за дострокове виконання виробничих планів, заощадження коштів.

Великий економічний ефект дало впровадження у виробництво понад 60 раціоналізаторських пропозицій, завдяки чому було зекономлено 960 тис. крб. Боротьбу за успішне здійснення завдань семирічки очолила партійна організація заводу. Вона піднесла рівень агітаційно-масової і організаційної роботи. Кращі комуністи і комсомольці проводили в цехах бесіди, роз’яснюючи робітникам конкретні виробничі завдання. Партійна організація спиралася на комсомольську організацію, що об’єднувала 170 юнаків і дівчат, та профспілкову організацію, яка складалася з 1080 чоловік.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Іваничі, смт, Волинська область

Повідомлення АннА »

Частина ІІІ
Після XXII з’їзду КПРС колектив заводу добився нових трудових успіхів. Виробничий план 1962 року він виконав на 108 проц. На підприємстві поширився рух за звання бригад комуністичної праці. Першою це високе звання завоювала бригада І. Й. Коновалюка.

На кінець семирічки підприємство розширилося, поповнилось новим устаткуванням. У 1965 році всі виробничі процеси на заводі — від подачі сировини до пакування цукру та зашивання в мішки — механізовано. Розгортаючи соціалістичне змагання на честь XXIII з’їзду КПРС, колектив заводу щодоби переробляв 14,5 — 15 тис. цнт цукросировини, систематично перевиконуючи план. За роки семирічки завод виробив 2 млн. 800 тис. цнт цукру замість 2 млн. 570 тис. за планом. За трудові досягнення слюсар А. І. Гусак удостоєний ордена Леніна, робітники П. І. Новосад, Г. Б. Прилуцький нагороджені орденом Трудового Червоного Прапора, 5 працівників відзначено медалями.

Внаслідок удосконалення виробництва значно зросла продуктивність праці. Якщо раніше завод переробляв за добу 10 тис. цнт цукрових буряків, то тепер — 16 тис. цнт. Для заводу вже давно не існує міжсезоння, він працює протягом цілого року. Зустрічаючи 50-річчя Великого Жовтня, цукровики дали країні в 1966 році 14,4 тис. цнт цукру понад план. У 1967 році завод виробив 115,6 тис. цнт цукру з цукрової тростини і 242,6 тис. цнт з цукрових буряків.

У селищі є харчокомбінат і маслозавод. Харчокомбінат випускає консервовані овочі, варення, маринади, безалкогольні напої, натуральні соки, олію. Його продукція відома далеко за межами району і області. За останні роки випуск валової продукції на харчокомбінаті значно зріс. У 1966 році консервний цех виготовив понад 1454 тис. умовних банок консервів та багато іншої продукції на загальну суму 530,6 тис. крб. З кожним роком обсяг продукції дедалі зростає. У 1968 році харчокомбінат випустив 2660 тис. умовних банок консервів, 27,014 тис. декалітрів безалкогольних напоїв, 35 тонн маринованих огірків, 75 тонн фруктових соків тощо. В соціалістичному змаганні першість завоювали Т. І. Смуга, П. Г. Боярський і Є. В. Вакулюк. Збільшувалася виробнича потужність маслозаводу. У 1964 році він виробив 2547 цнт масла, тобто в 4,5 раза більше, ніж у 1950 році. В 1965 році Іваничівський маслозавод було об’єднано з Нововолинським маслозаводом.

В 1966 році у районному об’єднанні «Сільгосптехніка» працювало 200 чоловік, у т. ч. 25 інженерів і механіків. Підприємство має 30 тракторів, 2 екскаватори, 46 вантажних автомашин, які використовуються в колгоспах району. Серед працівників «Сільгосптехніки» є багато передовиків виробництва. Промкомбінат виробляє будівельні матеріали — цеглу, черепицю, бетонні кільця тощо. Продукція підприємства забезпечує місцеві потреби і надсилається у Луцьк та інші міста області.
Високих показників у роботі досяг колектив залізничників станції Іваничі. Через кожні 60 хвилин звідси вирушають за своїм маршрутом залізничні состави, навантажені волинським вугіллям, будівельними матеріалами, виробами промислових підприємств Іваничів та Нововолинська. На станцію прибувають ешелони з лісом і мінеральними добривами, машинами й різним промисловим устаткуванням. У 1967 році станція відправила 3985 вагонів народногосподарських вантажів понад план. Одним з кращих трудівників станції є Г. І. Усов, який працює тут уже 30 років.

В результаті зміцнення економіки селища зросли добробут і культурний рівень населення. Про поліпшення добробуту трудящих свідчить зростання їх купівельної спроможності. Якщо в 1966 році населення придбало товарів більш як на 3 млн. крб., у т. ч. культтоварів на 86 тис. крб., то за 11 місяців 1968 року — на 3419 тис. крб. До 1939 року в селищі було тільки 2 радіоприймачі, а тепер їх налічується 749. Жителі мають 235 телевізорів, 145 мотоциклів, 527 велосипедів, 21 автомашину, 13 піаніно, 75 холодильників, 400 пральних машин.

До послуг населення 15 продовольчих і 9 промтоварних магазинів, ряд побутових закладів і підприємств громадського харчування. Важливу роль у побутовому обслуговуванні населення відіграє райспоживспілка. У ювілейному 1967 році кооператори виконали свої соціалістичні зобов’язання.

В Іваничах багато уваги приділяється охороні здоров’я трудящих. Тут є поліклініка і лікарня, обладнані сучасною апаратурою. Лікарня має хірургічне, терапевтичне, інфекційне і дитяче відділення. Тут працює 141 чоловік медперсоналу, в т. ч. 44 лікарі.

У 1967 році в Іваничах було 4 школи, з них 2 середні, школа-інтернат та школа робітничої молоді. В них навчалося 1580 учнів і працювало 116 вчителів, 8 з яких удостоєні значка «Відмінник народної освіти». Діє також Іваничівська музична школа. Справжніми майстрами педагогічної справи є вчителі С. Д. Мотовильська, І. Т. Білоусу який був делегатом III Всесоюзного з’їзду вчителів, та інші.

У школах створено учнівські гуртки: математичний, фізичний, авіамодельний, історико-краєзнавчий. музичний. Історико-краєзнавчий гурток школи-інтернату зайняв у 1965 році перше місце в районі з туризму. Піонери і комсомольці школи-інтернату та середньої школи № 2 обладнали кімнату-музей В. І. Леніна. При школі-інтернаті працює «Клуб цікавих зустрічей». Він організовує зустрічі школярів з учасниками революційного руху, героями громадянської і Великої Вітчизняної воєн, вченими, письменниками, новаторами виробництва. Глибоке враження на учнів справили розповіді дочки і сина Г. І. Жилякова — комісара 124-ї стрілецької дивізії, яка в перші дні війни прийняла на себе на території району удар німецько-фашистських військ, дружини начальника Сокальської прикордонної застави Героя Радянського Союзу О. В. Лопатіна — А. О. Лопатіної та його сина — прикордонника А. О. Лопатіна, знатного шахтаря Волині Героя Соціалістичної Праці О. А. Розборського та інших. Учні-слідопити провели велику роботу по вивченню рідного краю. Вони пройшли бойовими шляхами 124-ї стрілецької дивізії, знайшли цікавий матеріал про героїчні подвиги легендарного розвідника М. І. Кузнецова і про тих, хто віддав своє життя в ім’я перемоги над ворогом, розшукали їх сім’ї. На адресу шкіл з різних куточків нашої Батьківщини надійшли десятки листів з подяками.

В післявоєнні роки близько 500 учнів шкіл Іваничів здобули середню освіту. Серед них є знатні люди країни, передовики виробництва. Це — працівник нафтопромислів Герой Соціалістичної Праці В. Ф. Пацигон, робітник Іваничівського цукрозаводу І. С. Шимчук, вчителька депутат Іваничівської селищної Ради О. І. Присньоха та інші.

Своє дозвілля населення Іваничів проводить у 2 будинках культури та кінотеатрі. При районному Будинку культури створені гуртки художньої самодіяльності, в роботі яких бере участь 140 чоловік. Кращими з гуртків є хоровий, танцювальний, інструментальний, вокальний ансамбль «Веснянка». Вони з успіхом виступили на обласній сцені з творчим звітом, присвяченим 50-річчю Великого Жовтня. Агіткультбригада районного Будинку культури побувала в багатьох селах.

У селищі є 8 бібліотек, книжковий фонд яких становить понад 80 тис. примірників. Бібліотеки обслуговують 4610 читачів. Протягом 1966—1968 рр. тут підготовлено 57 бібліографічних виставок на теми: «Революційне минуле Волині», «Молоді будівники комунізму», «Ленін —друг молоді», «Бійці згадують минулі дні» та інші. Організовано 54 книжкові виставки, кращими з яких були «Подорож у мистецтво», «Як матір, Вітчизну ми любимо», «50 років Радянської влади». У бібліотеках є кутки атеїста, передовика сільського господарства, раціоналізатора тощо.

У дні підготовки до 100-річчя від дня народження В. І. Леніна робота бібліотек спрямована на те, щоб якнайкраще донести до читача все багатство праць генія людства. Тут проводяться індивідуальні бесіди з читачами про твори В. І. Леніна, читацькі конференції, створюють тематичні полички. Так, у 1968 році відбулися читацькі конференції на теми: «Ленінізм — великий прапор боротьби за торжество комунізму» та «Великий друг молоді». Було створено поличку літератури: «На прапорі нашому — Ленін», де представлені праці В. І. Леніна, мемуари, художня література та ілюстрації про революційну діяльність великого вождя. В 1967 році в Іваничах було відкрито дитячу бібліотеку, що налічує 20 тис. примірників книг.

Інтелігенція Іваничів бере активну участь в агітаційно-масовій та лекційній роботі. До 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції в районному Будинку культури було організовано читання лекцій про Великий Жовтень, соціалістичні перетворення на Волині. При кінотеатрі постійно працює кінолекторій. Значну допомогу в організації та проведенні лекційної роботи подають кабінет політичної освіти при райкомі КП України та районна організація товариства «Знання».

В результаті великих соціально-економічних перетворень змінилися і самі люди, зросли їх культурний рівень та свідомість. Вони захоплюються спортом, художньою літературою, мистецтвом і самі випробовують у них свої сили. Систематично друкується в періодичній пресі місцевий поет Володимир Ліщук з села Заболотців, у творчому доробку якого багато віршів про партію і народ, про самовіддану працю колгоспників. При районній газеті існує літературне об’єднання, в якому талановита молодь удосконалює свою художню майстерність. На початку 1968 року в селищі створено усний комсомольсько-молодіжний журнал «Гренада». В Іваничах є і свої художники. Картини Йосипа Климовича, художника-оформлювача Іваничівського цукрового заводу, не раз експонувались на обласних і республіканських виставках. Його улюблена тема — життя оновленої Волині, мальовничі краєвиди (картини «На просторах Волині», «Річка Буг», «На лісовій галявині»).

В побут жителів селища дедалі ширше входять нові звичаї та обряди. Тут проводяться урочисті реєстрації шлюбу і новонароджених, комсомольські весілля, проводи юнаків до Радянської Армії, вшанування трудівників, що йдуть на пенсію за віком. Церемонія проводів до Радянської Армії відбувається в районному Будинку культури. Майбутніх воїнів вітають представники виконкому районної або селищної Рад, райкому комсомолу, районного військкомату, громадськості селища, їм вручають подарунки. Щороку відзначають свято врожаю і день механізатора. На цукровому заводі стало традицією урочисто приймати до робітничої сім’ї молодь, яка йде працювати на підприємство після закінчення середньої школи.

Жителі селища беруть активну участь у громадському житті. 54 кращі трудівники є депутатами селищної Ради. При ній працюють 7 постійно діючих комісій, які дбають про поліпшення побутового і медичного обслуговування населення, роботу культурно-освітніх закладів, благоустрій селища. Активну роль відіграють старі комуністи. Так, учасник Великої Жовтневої соціалістичної революції А. К. Сафонов очолює групу народного контролю колгоспу «Ленінський шлях», старий комуніст І. П. Добровольський керує народною дружиною.

За роки Радянської влади селище значно розширилось. Тут з’явилися нові вулиці — ім. 8 Березня, Садова, Пролетарська, Шкільна, Будівельна, ім. 17 вересня. Прокладено сотні метрів тротуару, проведено озеленення. В центрі селища — нова площа. В післявоєнні роки широким фронтом розгорнулося житлове, виробниче і культурно-побутове будівництво. Селище електрифіковано і радіофіковано.

Під зорею Радянської влади розквітли старовинні Іваничі.

О. Г. МИХАЙЛЮК, А. І. ТУРОС, Я. І. ХМАРА
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Іваничі, смт, Волинська область

Повідомлення АннА »

ІВАНИЧІ, с. Володимирського пов., Корицька вол., 31 км. від Володимира на південь. Село при малому ставі і річці, притоці р. Лугу. В кінці 19 ст. було там 168 домів і 1,066 жителів, муровані забудовання, фільварок. В селі був колись водяний млин. Іваничі були родинним гніздом волинських землян Іваницьких. В 1545 р. с І. належало до Ходора, в 1570 р. до Лаврина Іваницького, а в 1583 р. до вдови по останньому. В 17 ст. І. переходить до Красницьких, від них до Чацьких. У кінці 19 ст. фільварочні землі продано чеським колоністам, які зорганізували в селі взірцеву рільничу господарку. З переписом 1911 р. було там 1,006 жителів, школа, 2 млини і крамниця.
Село Іваничі складається з таких кутків: Старі Іваничі, Нові Іваничі, Кривий куток, Підцерківці, Загребля, Голєндри, За греблею, Фоса, Цєшин, Коршма і Цвинтар. Урочища в полях: Помірки, За Кульбами, Татарка, Зарука, Під полями, За двором, Пастовні і Малий потік — Струга. Стара церква була колись в ур. „Загробля", де старий фільварок „Цешин". До 1915 р. в І. був водяний млин, в ур. Підцерковці колись були стави. З іваницької церкви до 1914 р. у володимирському „древнєхраниліщи" заховався пам'ятковий хрест, дар землян Іваницьких і рукописна Євангелія 17 ст. В 1925 р. в ур. „Круглих" викопано великий скарб кремінного знаряддя з неоліту. В ур. Татарка, за старими переказами, були татарські могилки. (О. Цинкаловський. Матеріяли до археології володимир-ського повіту. Записки Н.Т.Ш., ч. 154, Львів).
Джерело-О.Цинкаловський "Стара Волинь і Волинське Полісся" (від найдавніших часів до 1914 року)
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
Ярина
Повідомлень: 211
З нами з: 09 листопада 2016, 15:40
Дякував (ла): 21 раз
Подякували: 93 рази

Re: Іваничі, смт, Волинська область

Повідомлення Ярина »

phpBB [video]
Відповісти

Повернутись до “Літера И-І-Ї-Й”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 9 гостей