ІЧНЯ, місто, Чернігівська область, Україна

Відповісти

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
2
50%
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
1
25%
Досліджую
1
25%
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 4

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

ІЧНЯ, місто, Чернігівська область, Україна

Повідомлення АннА »

Зображення
ІЧНЯ – місто Чернігівської області, райцентр.
Розташов. на р. Іченька (прит. Удаю, бас. Дніпра). Залізнична станція. Нас. 12,4 тис. осіб (2004).
Перші відомості про Ічню – невелику фортецю – належать до 14 ст. У 14–16 ст. перебувала під владою Литви й Польщі.
В серед. 16 ст. одержала статус м-ка, стала центром окремого козац. підрозділу ("полку"), який був підпорядкований польс. королеві та ніс службу в прикордонній зоні.
1590 Ічнею володіли князі Вишневецькі.
З початком національної революції 1648–1676 ічнянські козаки приєдналися до повстанців й утворили Ічнянський полк.
Восени 1649 полк ліквідували, а Ічня стала центром Ічнянської сотні Прилуцького полку.
Великих втрат Ічня зазнала під час громадянських війн в Україні другої половини 1650 – першої половини 1660-х років, значна ч. її нас. переселилася в Слобідську Україну.
Масові переселення тривали й у 18 ст. Майже 3/4 сел. дворів належали прилуцькому полковнику Г.Ґалаґану. Його нащадки відкрили суконну мануфактуру, цукровий і два винокурні з-ди.
З 18 ст. Ічня відома як осередок худож. керамічного вир-ва.
1861 стала волосним центром Борзнянського пов. Чернігівської губернії. Її екон. розвитку сприяло буд-во вузькоколійної залізниці Крути–Ічня–Прилуки.
1912 через Ічню пройшла колія Бахмач–Одеса.
Райцентр від 1923.
У складі Черніг. обл. від 1932.
У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 від 14 верес. 1941 до 15 верес. 1943 була окупована гітлерівцями.
Від 1957 – місто.
Археол. пам'ятка – курган 2–1 тис. до н. е.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ІЧНЯ, місто, Чернігівська область, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Ічня, Ічнянський район, Чернігівська область
Ічня — місто районного підпорядкування, розташоване на р. Іченьці, що впадає в Удай. Відстань до Чернігова — 180 км. Населення — 13,7 тис. чоловік. Міській Раді підпорядковані населені пункти Августівка, Безводівка, селище «Дружба».

Назва міста походить від річки Іченьки. Дата його заснування невідома. Перші відомості про Ічню належать до XIV століття, коли вона являла невеличку фортецю. В другій половині XVI століття нею заволоділи магнати Вишневецькі. Більшість населення сплачувала їм грошову й продуктову ренту. Проте значна частина мешканців була вільною, покозаченою — відбували лише військову службу.

Швидке зростання Ічні почалося в 30—40-х роках XVII століття. Кількість її жителів збільшувалася за рахунок переселенців з Правобережної України. Вже 1640 року налічувалося 1494 двори і 10 453 мешканці.

В містечку розвивалися торгівля й ремесло.

На початку 40-х років XVII ст. Ічня стала центром окремого козачого полку що був підпорядкований польському королю і виконував сторожову службу в прикордонній зоні. Коли розпочалася визвольна війна українського народу проти польсько-шляхетських загарбників, Ічнянський полк в 1648 році перейшов на бік повсталого народу і в складі військ Богдана Хмельницького брав участь у боях. Восени 1649 року полк був ліквідований. Ічня стала центром однойменної сотні Прилуцького полку. В грудні 1653 року жителі містечка влаштували урочисту зустріч московським послам, які їхали на Переяславську раду. Близько сотні козаків на чолі з сотником Семеном Герасимовим, зустрівши російських послів за 15 км від Ічні, супроводжували їх до Прилук. У 2-й половині XVII ст. основна маса населення займалася землеробством і тваринництвом. Було засновано ремісничі цехи: шевський, ковальський та інші. На Іченьці працювало 9 водяних млинів. Щотижня відбувалися базари, двічі на рік — ярмарки. На ярмарки з товарами приїздили купці з інших містечок України. З Ічні на продаж вивозили хліб і коней, велику рогату худобу.

У роки гетьманування І. Виговського в Ічні, як і по всій Лівобережній Україні, загострилися суперечності між козацькою верхівкою і народними масами. Виговський намагався відірвати український народ від братнього російського. У 1658 році Прилуцький полк, до якого входили дві ічнянські сотні, разом з іншими козачими полками виступили проти Виговського. Наступного року війська геть-мана-зрадника та його спільника кримського хана напали на Ічню і завдали населенню великих збитків. У 1663 році польське військо під командуванням короля Яна Казимира, обійшовши укріплення під Ніжином, зруйнувало село Монастирище і захопило Ічню. Загарбники убивали і грабували населення. Через два роки містечко спустошили татари. Напади чужоземців, сваволя козацької старшини призвело до економічного занепаду містечка. Частина козаків та селян переселилась у Слобідську Україну, де соціально-економічний гніт був слабшим. З двох козачих сотень тут залишилась одна.
Населення Ічні завжди було вірним союзу й дружбі українського народу з російським. Восени 1708 року, коли війська Карла XII вдерлися на Лівобережну Україну, жителі Ічні першими в Прилуцькому полку звернулись до Петра І з листом, у якому засудили вороже вторгнення і підтвердили свою вірність Росії.

В 1-й половині XVIII ст. становище селян та козаків помітно погіршало. Вони втрачали свої землі і ставали феодально залежними. З 1718 року по 1729 рік число посполитих дворів збільшилось майже вдвоє, а козачих — зменшилося. Частина селян кидала свої дворища й тікала. У 1736—1740 рр. Ічню залишило близько ста родин. Водночас козацька старшина за гетьманськими універсалами одержувала у володіння сотні селянських дворів. Розширюючи свої земельні володіння, вона засновувала хутори й користувалася працею підсусідків. Значну роль у збагаченні козацької старшини відігравав чумацький промисел. Чумаки привозили з Криму сіль, торгівля якою давала великі прибутки. Так, в 1754 році в Крим їздив Ічнянський сотник І. Новицький, який привіз 2 чотириволові вози солі.

Процес закріпачення селян посилився в середині XVIII століття. За іменним імператорським Указом 1748 року в Ічні одержав 20 дворів кріпаків грузинський князь М. Саакадзе. На підставі гетьманського універсалу 1752 року прилуцький полковник Г. Галаган став власником 205 селянських дворів. Майже через 20 років йому вже належало в Ічні 382 двори, або 70 проц. від загальної кількості кріпацьких дворів. Поглиблювалося і майнове розшарування серед козаків. 1780 року з 275 козачих дворів 220 належали до розряду «підпомічників», тобто були збіднілими.

В останній чверті XVIII ст. починається економічне піднесення Ічні. Набуває розвитку винокуріння. В 1780 році діяло 23 винокурні. Крім того, було 6 водяних млинів, цегельня. Налічувалось 78 дворів ремісників, переважно шевців та гончарів. Свої товари вони реалізовували на ярмарках в Кременчузі, Пирятині, Ніжині, Прилуках та інших містах. Кравецький, ткацький та ковальський промисли були менш розвинуті. їхня продукція йшла лише на місцевий ринок. У 1780 році було 73 крамниці: рибні, м’ясні, соляні, гончарні та мануфактурні. У Ічні тричі на тиждень відбувалися базари і тричі на рік — ярмарки.

Населення містечка брало участь у Вітчизняній війні 1812 року. 80 жителів вступило до Борзенського загону народного ополчення. У складі Чернігівського полку відважно билися проти армії Наполеона козаки Ічні.

На початку 30-х років поміщик Галаган відкрив суконну мануфактуру, цукровий завод та два винокурні заводи. 1848 року на мануфактурі було зайнято 160 кріпаків і вироблено 25 тис. аршинів сукна. Ще два винокурні заводи належали іншим поміщикам. Умови праці на підприємствах були дуже важкими. Робочий день тривав 14—15 годин. Застосовувалася жіноча та дитяча праця. Жорстока експлуатація, погане харчування, відсутність медичного обслуговування — все це виснажувало робочих людей і вкорочувало їм вік.

Не кращим було становище інших кріпаків. 64 двори не мали ні землі, ні тягла. А тим часом виділялася невеличка група заможних селян, які переходили на оброк, використовували найману робочу силу. Поміщик Галаган володів 6400 десятинами орної землі, сіножатей та лісів.

Перші невеликі парафіяльні школи в Ічні були відкриті у 30-х рр. XVIII століття. 1740 року їх налічувалося 7. Вчилися в них діти духовенства, заможних козаків й селян. Наприкінці XVIII ст. школи закрили.

Уродженцем Ічні був видатний російський скульптор І. П. Мартос (1752 або 1754—1835). Після закінчення Петербурзької Академії мистецтв продовжував навчання в Італії. 1814 р. став ректором Петербурзької Академії мистецтв. Його твори, виконані в традиціях російського класицизму, відзначаються високим громадянським пафосом, ідейною глибиною. Всенародну славу скульптору принесло створення пам’ятників Мініну і Пожарському у Москві та Е. Рішельє у Одесі.

1843 року містечко відвідав Т. Г. Шевченко. В середині XIX ст. з Качанівки в Ічню кілька разів приїздив художник В. І. Штернберг. Тут він написав картину «Ярмарок в Ічні». Ічня є батьківщиною художника В. М. Резанова (1829—1906).

В 1859 році у містечку налічувалося 1093 двори, проживало 6084 чол. населення.

Реформа 1861 року не принесла селянам справжньої волі, погіршила. їх економічне становище. Якщо до проведення реформи в користуванні кріпаків було 5168 десятин землі, то після залишилося всього 3124 десятини. За рахунок скорочення селянських наділів поміщик збільшив свої земельні угіддя на 1954 десятини. 540 дворів (1168 ревізьких душ) колишніх селян Галагана одержали такі наділи: до 1 десятини — 170 дворів; до 5 десятин — 190; до 15 десятин — 135; більше 15 десятин — понад 40 дворів. Кілька заможних господарств мали по 100 і більше десятин. Таким чином, 67 проц. селян стали безземельними. За наділи вони повинні були сплачувати понад 13 тис. крб. До викупу садибних ділянок і надільної землі лише колишні кріпаки зобов’язувалися відробити поміщику Галагану понад 62 тис. робочих днів.

Селяни виступали проти пограбування їх поміщиком. Вони відмовилися підписувати уставні грамоти. Прибулі війська вчинили екзекуцію над непокірними.

З 1861 року Ічня стала волосним центром Борзнянського повіту.

Після реформи процес обезземелення й розорення селян відбувався інтенсивніше. Вже в 70-х роках XIX ст. близько 70 проц. селянських дворів змушені були наймитувати у куркулів та поміщиків. Деякі малоземельні селяни бралися на кабальних умовах орендувати землю. Проте це ще більше розоряло їх. В 70—90-х роках орендна плата за десятину становила 65—80 крб., а в 1909 році — 106 карбованців. Частина селян почала займатися ремеслами.

Економічному розвитку містечка сприяло прокладання вузькоколійної залізниці Крути-—Ічня—Прилуки. 1894 року стала до ладу станція Ічня, На початку XX ст. в містечку налічувалося 10 дрібних заводів (винокурних, маслоробних, миловарних, цегельних та інших), 14 кузень, 109 вітряків.

Революція 1905—1907 рр. знайшла відгук серед населення Ічні. Події 9 січня 1905 року в Петербурзі пробудили до політичного життя і революційної боротьби робітників і селян. Навесні і влітку 1905 року у містечку відбувалися мітинги, демонстрації. У дні загальноросійського жовтневого політичного страйку не працювали залізничники ст. Ічні. У вересні 1906 року селяни захопили поміщицьке пасовище.

Промислова криза, що охопила Росію на початку XX століття, відчутно позначилася на економіці містечка. Майже всі підприємства були закриті. У 1910 році працювала лише одна суконна фабрика, в якій налічувалося 17 робітників. Тривалість робочого дня на ній становила 14 годин. Власник видавав робітникам мізерну плату. У 1912 році розпочався рух поїздів на залізниці Бахмач—Ічня—Бобринська— Одеса.

Серед селян поглиблювалася класова диференціація: зростала кількість безземельних господарств і одночасно наживалися куркулі. В Ічні в 1910 році із загальної кількості 510 господарств 233 були безземельними або малоземельними, у т. ч. 96 — зовсім не мали землі, 43 — мали від 1 до 3 десятин, 112 — від 3 до 6. 26 господарств володіло 458 десятинами.

В 1910 році територія Ічні становила 692 десятини, у містечку налічувалося 3420 будинків і 9663 жителі. На все містечко й волость була лікарня на 12 ліжок. Тут працювали лікар і 3 фельдшери.

Напередодні війни в Ічні у 11 початкових школах навчалося 1150 учнів. Вищих і середніх навчальних закладів, клубів і бібліотек не було.

Ічня здавна славилась як один з осередків художньої кераміки Лівобережної України. Умільці виготовляли посуд, кахлі, іграшки, фігурні посудини для вина у вигляді півників, баранів, оленів. Розписи керамічних виробів відзначалися багатством фантазії, сюжетною багатогранністю і різноманітністю фарб. Особливо прославилися ічнянські майстри полив’яними кахлями з кольоровим розписом, які виготовлялися на початку XIX століття. Високою художністю відзначалися твори Хоми Ліщенка та його сина Якова, братів Дмитра, Йосипа і Кирила Панасенків, Юхима Огієнка, Носка, Сукала та інших. Були тут і досвідчені майстри різьби по дереву — брати Григорій та Микола Майстренки. З Ічнею пов’язано ім’я українського радянського письменника С. В. Васильченка (1879—1932). Тут він народився, провів свої дитячі роки, написав перші літературні твори. В 1905 році аматорський драматичний колектив за участю С. Васильченка підготував виставу за п’єсою М. Старицького «За двома зайцями». Проте поліція не дозволила ставити вистави і провела обшуки на квартирах самодіяльних артистів.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ІЧНЯ, місто, Чернігівська область, Україна

Повідомлення АннА »

Частина ІІ
Перша світова імперіалістична війна ще більше погіршила становище трудящих мас. Майже все чоловіче населення призвали до армії. Багато сімей залишилося без годувальників. Постійно зростали ціни на продукти харчування. Страшним тягарем для трудящих були податки.

Коли на початку березня 1917 року в Ічні стало відомо про повалення самодержавства в Росії, селяни роззброїли поліцію і створили Раду селянських депутатів. Після повернення з фронту солдатів у квітні засновано організацію РСДРП. Більшовики очолили Раду селянських депутатів. Вона прийняла рішення про конфіскацію частини хліба в поміщицьких економіях і роздачу його сім’ям фронтовиків та бідним селянам. Та здійснити своє рішення Раді не вдалося. За наказом повітового комісара Тимчасового уряду до Ічні була введена рота солдат, яка стала охороняти поміщицьку власність.

З перемогою Великої Жовтневої соціалістичної революції в історії Ічні відкрилася яскрава сторінка. Всередині січня 1918 року Ічню від військ Центральної ради визволив червоногвардійський загін московських робітників під командуванням Бабенка, що наступав вздовж залізниці Бахмач—Бобринська. Населення радісно вітало російських братів, які надали йому допомогу. Було утворено ревком. 20 січня він проголосив встановлення Радянської влади в Ічні й волості. Керуючись ленінським Декретом про землю, ревком конфіскував і роздав селянам землю, посівний матеріал, реманент, худобу, що раніше належали поміщикові.

Але не відразу утвердилася Радянська влада в Ічні. У березні село захопили німецькі окупанти. Спираючись на допомогу українських буржуазних націоналістів, вони запровадили режим терору й грабежів. Були розстріляні активісти Радянської влади. Окупанти відновили поміщицьке землеволодіння. Награбований хліб, худобу, майно вони вивозили до Німеччини. Населення не корилося ворогові. Воно саботувало розпорядження окупаційних властей. Наприкінці листопада загін робітників і селян роззброїв і заарештував гетьманців. Але до містечка вступили петлюрівці і захопили владу.
25 січня 1919 року підрозділи Ніжинського полку вибили петлюрівців з Ічні. Почав працювати ревком, який очолив учасник революції 1905—1907 рр. Й. І. Винниченко. Через кілька днів ревком було реорганізовано в волосний виконком.

14 лютого відбувся перший волосний з’їзд Рад. Він приділив особливу увагу втіленню в життя декретів Радянської влади.

Навесні 1919 року група бідняків об’єдналася в сільськогосподарську артіль. Останній було виділено 100 десятин землі, сільськогосподарський інвентар, посівний матеріал. Члени артілі прийняли Статут, в основу якого поклали принцип колективного господарювання.

Зміцненню Радянської влади чинили шалений опір контрреволюційні сили. На містечко нападали куркульсько-націоналістичні банди. Вони по-звірячому закатували військкома П. Ф. Кирія, начальника волосної міліції В. С. Мірошниченка та інших радянських працівників. Щоб охороняти містечко, була сформована частина особливого призначення.

Влітку 1919 року під тиском переважаючих сил денікінців Червона Армія змушена була тимчасово відступити. Ічню захопили білогвардійці. Вони без суду розстрілювали полонених червоноармійців, активістів. Грабували населення. Все це викликало у трудящих ще більшу ненависть до денікінців. 26 листопада 1919 року війська Червоної Армії визволили Ічню від ворожих військ.

В роки Жовтневої революції і громадянської війни розвивався талант українського радянського поета уродженця Ічні В. Г. Чумака (1901—1919). Почав він писати у 1917 році. Його вірші були пройняті пафосом революційної боротьби. Поет брав також безпосередню участь у боротьбі за Радянську владу. Під час денікінщини він працював у Києві в підпіллі. Денікінська контррозвідка вислідила патріота й закатувала.

Після визволення Ічні від денікінців почав діяти ревком. Його очолював політ-працівник 12 радянської армії І. Макаров. У складі ревкому були відділи: земельно-лісний, продовольчий, праці, охорони здоров’я, народної освіти, соцзабезпечення тощо. Партійний осередок і ревком спрямовували зусилля трудящих, щоб подолати розруху, голод, епідемії. Оточувалися увагою сім’ї червоноармійців. їм додатково виділили близько двох тисяч десятин землі, подавалася матеріальна допомога.

У червні 1920 року було утворено комнезам. Першим його головою обрана бідняка Г. Овдієнка. Комнезам під керівництвом партосередку згуртовував селян навколо Радянської влади, допомагав бідняцьким і середняцьким господарствам землею, реманентом, обмежував розвиток куркульських господарств. Велике значення для залучення молоді до активного громадсько-політичного життя мала утворення за ініціативою комуністів у серпні 1920 року комсомольського осередку. Першим секретарем його став П. Я. Руденко.

Після громадянської війни трудящі приступили до відбудови народного господарства, до краю зруйнованого імперіалістичною і громадянською війнами. У дуже складних умовах вирішувалося це завдання. В містечку не вистачало продовольства, промислових товарів, лютували епідемії. Населення раз у раз тероризували рештки недобитих куркульсько-петлюрівських банд. Боротьбу з бандитами вела частина особливого призначення, до якої у повному складі входили партійний та комсомольський осередки. Захищаючи Ічню, героїчно загинув комсомолець-чоповець Й. Ушарев. Оточений з усіх боків, він відбивався до кінця. Коли важка пораненого героя захопили бандити, вони вчинили над ним криваву розправу.

У 1921 році була відновлена сільськогосподарська артіль. Її назвали «Селянин». Господарство поступово міцніло. За добрі успіхи воно в 1923 році на повітовій сільськогосподарській виставці було премійоване двома сівалками. Своїм успіхом артіль справляла вплив на всіх селян. 1922 року заснувалося споживче товариство, яке об’єднувало близько 350 селян. Кооперація забезпечувала селянські господарства машинами, промисловими товарами й допомагала їм збувати на вигідних умовах свою продукцію. Індивідуальним бідняцьким і середняцьким господарствам держава через комнезами надавала кредити. З 1923 року діяв прокатний пункт сільськогосподарських машин. Все це сприяло поліпшенню становища трудящих селян.

Відновлювали роботу невеликі підприємства по переробці сільськогосподарської сировини. В 1924 р. працювали маслозавод і паровий млин.

У березні 1923 року Ічня стала центром однойменного району. 1924 року в селищі проживало 11 795 чоловік.

Велика увага приділялася поліпшенню медичного обслуговування населення. На 60 ліжок розширили лікарню. У селищі відкрили аптеку.

Розгорталося культурне будівництво. Восени 1920 року розпочалися заняття в семирічній школі. На початку відбудовного періоду в селищі було 2 семирічні і 2 початкові школи. Влітку 1921 року в Ічні заснували товариство «Геть неписьменність». Воно розгорнуло роботу серед дорослого населення. Щороку у 12 школах лікнепу навчалося понад 200 чоловік. З 1920 року кадри робітників-будівельників і механіків готувала профтехшкола. У селищі працювали клуб і бібліотека. Трудящі брали участь у клубних наукових, сільськогосподарських та інших гуртках. Успіхом користувалися вистави самодіяльного драматичного театру. У 1923 році в Ічні створюється літературний гурток.

Докорінні зміни сталися в Ічні за роки соціалістичної індустріалізації й колективізації сільського господарства.

Після XV з’їзду ВКП(б), що проголосив курс на колективізацію сільського господарства, партійна, комсомольська організації, сільрада, комнезам розгорнули велику масово-політичну роботу. На початку 1929 року комнезамівці на базі артілі «Селянин» заснували колгосп ім. 1-го Травня. Головою колгоспу обрали комуніста Т. І. Пелюхова. В другій половині 1929 року було організовано ще два колективних господарства — «Переможець» та «Наймит».

Колективізація сільського господарства викликала шалений опір з боку куркульству. Використовуючи тимчасові труднощі в становленні перших колгоспів, вони веди антирадянську агітацію, залякували селян, підпалювали колгоспні будівлі. Але ніщо не могло похитнути віру селян у колгоспний лад. Наприкінці 1934 року колективізація в Ічні в основному була завершена. На цей час тут налічувалося 7 колгоспів, які мали у своєму користуванні понад 10 тис. га землі.

В організаційно-господарському зміцненні колгоспів велику допомогу подавала Ічнянська МТС, створена в 1931 році. Постійну допомогу також подавали промислові підприємства. Бригади робітників ремонтували в колгоспах сільськогосподарську техніку, брали участь у сівбі й збиранні врожаю.

Вільна творча праця викликала до життя соціалістичне змагання й ударництво серед колгоспників, яке знаменувалося виконанням і перевиконанням виробничих планів. Колгоспи з року в рік міцніли, підвищувався матеріальний добробут селян. У 1939 році колгоспи «1-ше Травня» та ім. Шевченка були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки.

У довоєнні роки в Ічні були створені підприємства харчової промисловості: спиртовий завод та маслозавод, райпромхарчокомбінат. Вони працювали на місцевій сільськогосподарській сировині. Цегельний завод випускав будівельні матеріали.

Неухильно поліпшувався добробут, зростав культурно-освітній рівень трудящих. У 1941 році населення районного центру обслуговували лікарня, поліклініка, амбулаторія, дитяча консультація, аптека. Напередодні війни було завершено ліквідацію неписьменності серед дорослих. Тепер освіта, культура ставали надбанням усіх робітників, колгоспників. 1937 року відбувся перший випуск середньої ніколи. У 1940—1941 навчальному році у 3 середніх, 3 семирічних і 3 початкових школах навчалося більше двох тисяч дітей. Вчитель семирічної школи № 4 А. П. Титнкало за багаторічну плодотворну педагогічну діяльність у 1939 році був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. У 1932 році агротехнічну школу реорганізували в зоотехнікум. Центрами культурно-освітньої роботи стали районний будинок культури, бібліотека, кінотеатр.

Бурхливо розквітали народні таланти. Значно зросла кількість майстрів художньої кераміки, різьби по дереву. У 1940 році відбулася виставка творів народних умільців. Масовою стала художня самодіяльність. З 1926 р. працював народний хор під керівництвом М. Камінського. Силами хору та драмгуртка на сцені будинку культури були поставлені опери М. Аркаса «Катерина» та М. Лисенка «Наталка Полтавка». Одним з кращих колективів художньої самодіяльності був хор колгоспу «Переможець», заснований на початку 30-х років.

Велику роль у мобілізації трудящих на виконання завдань соціалістичного будівництва відігравала районна газета «За більшовицькі темпи», яка виходила з 1 лютого 1932 року. При редакції газети працювало літературне об’єднання ім. В. Чумака.

Віроломний напад фашистської Німеччини на Радянський Союз порушив мирну працю. Вже у перші дні війни в Ічні організовано пройшла мобілізація до Червоної Армії і Військово-Морського Флоту. Багато було добровольців. А ті, що залишилися на місці, своєю самовідданою працею допомагали Червоній Армії в її боротьбі з ворогом. З наближенням фронту почалася організація партійного підпілля та партизанського руху. Було утворено підпільний райком партії (секретар І. Ю. Попко), партизанський загін (командир П. П. Сичов), закладені в лісах склади зброї, продовольства, медикаментів.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ІЧНЯ, місто, Чернігівська область, Україна

Повідомлення АннА »

Частина ІІІ
14 вересня 1941 року гітлерівці захопили Ічню. Почалися арешти, розстріли радянських людей. 357 юнаків і дівчат було вивезено на каторжні роботи до Німеччини. Окупанти зруйнували спиртзавод, парові млини, електростанцію, МТС, спалили адміністративні будинки, приміщення середньої школи, багато житлових будинків.

Населення не корилося ворогові. На боротьбу з окупантами його підняв підпільний райком партії, що діяв весь час, аж до визволення Ічні Червоною Армією від гітлерівців. У Ічні комуністів і комсомольців-підпільників очолював Ф. Д. Кичай. Вони вели антифашистську пропаганду серед населення, поповнювали новими бійцями партизанський загін, забезпечували його зброєю, продовольством. Влітку 1942 року фашисти вислідили й заарештували Ф. Д. Кичая та інших підпільників. Усі вони загинули у застінках гестапо.

У червні 1942 року під керівництвом підпільного райкому партії була створена комсомольська організація на чолі з М. С. Гринтасиком. Комсомольці активно допомагали комуністам. Вони псували телефонно-телеграфну лінію, збирали і передавали партизанам дані про війська противника. Гестапо знало про діяльність комсомольців, але схопити їх гітлерівцям не вдалося.

Ічнянський партизанський загін діяв рішуче. Народні месники на перегонах Ніжин—Бахмач, Бахмач—Прилуки пускали під укіс ешелони з ворожими солдатами і технікою, нападали на гітлерівські гарнізони, поліцію.

15 вересня 1943 року Ічню визволили війська Воронезького фронту. Безпосередньо бої за селище вели 12-й гвардійський повітряно-десантний полк (командир — підполковник Ф. Я. Якушенко) та один з підрозділів 2-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії під командуванням уродженця Ічні підполковника А. В. Сергієнка. Бойові операції наземних частин підтримували льотчики 271-ої бомбардувальної дивізії.
У боях за Ічню смертю героя загинув підполковник А. В. Сергієнко. Він похований у братській могилі на площі в центрі міста.

В роки Вітчизняної війни понад 4 тис. ічнянців у лавах Червоної Армії, Військово-Морського Флоту, партизанських загонах і з’єднаннях билися з фашистськими загарбниками. За мужність і відвагу близько двох тис. нагороджені орденами й медалями Радянського Союзу. О. Г. Негоді та М. С. Шульженку присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Понад 1,5 тис. жителів загинуло на фронті смертю хоробрих. Пам’ять про них безсмертна. У жовтні 1967 року відкрито пам’ятник вічної Слави воїнам і партизанам — уродженцям Ічні, що загинули в боях з фашистами. Авторами пам’ятника є заслужений діяч мистецтв УРСР І. М. Гончар і скульптор В. П. Луцак. Біля пам’ятника закладено парк вічної Слави площею З гектари.

Відразу ж після визволення Ічні трудящі під керівництвом партійної організації взялися за відбудову народного господарства. Вже у 1944—1945 рр. держава спрямувала на цю справу капіталовкладень на суму 378 тис. крб. З братніх радянських республік надходило обладнання, будівельні матеріали. МТС одержала 46 тракторів і 12 комбайнів з Куйбишевської області. Ще більшу допомогу трудящі Ічні одержували в наступні роки.

Це дозволило вже 1944 року частково відбудувати, пустити спиртовий завод, маслозавод, райпромхарчокомбінат. Того ж року стала до ладу МТС. Були відновлені колгоспи. Долаючи великі труднощі, вони виростили багатий урожай зерна, картоплі, тютюну і більшість його здали у фонд Червоної Армії.

Поновили роботу медичні, навчальні та культурно-освітні заклади. Почали працювати лікарня, поліклініка. Наприкінці 1943 року в двох середніх та трьох семирічних школах навчалося понад 3 тис. учнів. Розгорнули роботу будинок культури, бібліотека, кінотеатр.

Велику роль в мобілізації трудящих на відбудову народного господарства відігравала районна газета «Ленінський шлях», видання якої відновилося з квітня 1944 року.

Значний обсяг робіт щодо відбудови підприємств, МТС і колгоспів був виконаний у роки четвертої п’ятирічки. У 1949 році промисловість Ічні перевершила довоєнний рівень виробництва. 1950 року колгоспи повністю освоїли довоєнні площі посівів. Того ж року відбулося об’єднання колгоспів. Замість семи у селищі стало три колективні господарства. Повністю були відбудовані медичні, навчальні й культурно-освітні заклади. Ліквідувавши наслідки війни, трудящі під керівництвом партійної організації розгорнули боротьбу за дальше піднесення економіки й культури.

За післявоєнні роки в Ічні (з 1957 р. вона перетворилася на місто районного підпорядкування) зросла промисловість. Було здійснено реконструкцію спиртового заводу і молокозаводу, харчокомбінату, що збільшило їх виробничі потужності. Стали до ладу нові підприємства: тарний (1953 р.), лісопильний (1959 р.), плодоовочеконсервний (1967 р.) заводи, цегельний завод «Міжколгоспбуду» (1964 р.). У місті 1962 року відкрилася філія Прилуцької фабрики художніх виробів. Всього в промисловості зайнято понад 1 тис. робітників.

Завдяки широко розгорнутому соціалістичному змаганню колективи місцевих підприємств достроково виконали виробничі плани восьмої п’ятирічки і першого року дев’ятої п’ятирічки. На підприємствах є багато новаторів виробництва. За високопродуктивну працю урядовими нагородами відзначені робітниця харчокомбінату, секретар парторганізації Н. Ф. Сенько, бригадир «Міжколгоспбуду» К. І. Паляничко та інші.

Розвивалося й сільське господарство. До 1957 р. в Ічні було 3 колгоспи. Найкращих наслідків добився колгосп ім. Сталіна. Кращі його трудівники у 1957 році були відзначені урядовими нагородами, серед них голову колгоспу І. М. Юрченка нагороджено орденом Леніна. 1961 року всі колгоспи об’єдналися в одне господарство, яке дістало назву ім. XXII з’їзду КПРС.

Тепер колгосп має 5047 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 4407 га орної землі. У його розпорядженні 42 трактори, 28 комбайнів, 23 автомашини, 16 електродвигунів. 1960 року було створено радгосп «Ічнянський». Він має 3362 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 3082 га орної землі. В господарстві — 42 трактори, 12 комбайнів, 32 автомашини, 24 електродвигуни.

Велике значення для підвищення ефективності радгоспного й колгоспного виробництва має їх спеціалізація. З урахуванням природно-економічних умов у радгоспі й колгоспі вирощують зернові, картоплю, цукрові буряки, тютюн, розводять м’ясо-молочну худобу. Багато уваги також приділяється впровадженню в землеробство й тваринництво досягнень науки і передового досвіду. Радгосп і колгосп рік у рік вирощують високі врожаї, добиваються нових успіхів в інших галузях.

В процесі колективної праці, на основі соціалістичного змагання, зростають лави новаторів виробництва. За самовіддану працю удостоєно урядових нагород свинарку радгоспу «Ічнянський» М. В. Загребельну, ланкову колгоспу ім. XXII з’їзду КПРС Н. Ф. Шульженко, бригадира комплексної бригади цього ж колгоспу М. П. Денисенко, а всього 17 чоловік. Завідуючий птахофермою колгоспу ім. XXII з’їзду КПРС М. В. Наконечний нагороджений орденом Леніна.

Ічня — впорядковане місто. Центральні вулиці заасфальтовані, прокладено водопровід. Споруджуються двоповерхові будинки. Протягом восьмої п’ятирічки за кошти держави збудовано приміщення лікарні, філії Держбанку, 3 гуртожитки, понад 3,3 тис. кв. м житла. Триває також індивідуальне житлове будівництво за допомогою кредитів, що їх надає держава. Відкрито міський стадіон. На центральній площі встановлено пам’ятник В. І. Леніну (1967 р.). З 1956 року у місті курсують автобуси. Бюджет міста у 1971 році становив 307,7 тис. крб., у т. ч. на соціально-культурні заходи передбачалося витратити 154,8 тис. крб.

Торговельна мережа у місті налічує 30 магазинів і 10 підприємств громадського харчування, у т. ч. універмаг, ресторан. У 1971 році товарообіг становив 6952 тис. крб. До послуг трудящих комбінат побутового обслуговування.

Багато уваги приділяється охороні здоров’я. Населення обслуговує лікарня на 300 ліжок, поліклініка, 10 амбулаторій, пологовий будинок, аптека. В них працюють 46 лікарів та 99 чол. середнього медичного персоналу. Лікарню очолює заслужений лікар УРСР кавалер ордена Леніна Ф. Ф. Сидорук.

Невпинно розвивається народна освіта. У місті 2 середні, вечірня та заочна середні, 4 восьмирічні, 3 початкові школи, в яких працює 170 вчителів і навчається понад 2600 учнів. Середнім спеціальним навчальним закладом є автомобільно-дорожня школа. Вона готує водіїв автомашин, трактористів й машиністів дорожніх машин.

За організацію змістовної культурно-освітньої роботи серед населення Міністерство культури УРСР присвоїло районному будинку культури звання установи відмінної роботи.

Працюють 8 бібліотек з книжковим фондом 93 тис. томів. У бібліотеках створені літературно-меморіальні куточки, присвячені письменникам-землякам С. В. Васильченку та В. Г. Чумаку. В 1961 році на громадських засадах відкрито історико-краєзнавчий музей, є кінотеатр на 400 місць. При редакції районної газети «Трудова слава» працює літературне об’єднання.

У 1971 році на підприємствах, у радгоспі і колгоспі широко розгорнулося соціалістичне змагання за гідну зустріч 50-річчя утворення СРСР. Робітники, колгоспники, трудова інтелігенція прагнуть відзначити цю знаменну подію новими успіхами у праці.

Ічня здавна славиться майстрами художньої кераміки. Особливо високого рівня майстерності досяг М. Я. Піщенко. Його твори добре відомі не тільки на Україні, але й далеко за її межами, вони експонувалися на всесоюзних виставках і на Всесвітній виставці в Монреалі.

Справжніми організаторами й політичними вихователями трудящих є партійні організації підприємств, радгоспу, колгоспу, установ. У 37 первинних партійних організаціях налічується 900 членів і кандидатів у члени партії. Комуністи показують приклад у праці, виступають ініціаторами соціалістичного змагання, патріотичних починань. їх бойовими помічниками є 16 первинних комсомольських організацій, у яких нараховується 650 юнаків та дівчат. 46 профспілкових організацій об’єднують 6510 трудящих.

Велику роль у господарчому й культурному житті відіграє міська Рада депутатів трудящих. У її складі 50 депутатів, у т. ч. 27 робітників, 7 колгоспників і 16 службовців, 25 комуністів і 7 комсомольців, 28 чоловіків і 22 жінки. Спираючись на численний актив, міськрада проводить значну роботу у галузі господарчого і культурного будівництва.

Уродженцями Ічні є член-кореспондент АН УРСР, доктор філологічних наук, професор С. І. Маслов (1870—1957), доктори технічних наук, професори М.Г. Шульга, І. К. Половко, лауреат премії Ленінського комсомолу О. М. Гузь, геолог лауреат Ленінської премії Б. П. Паляничко, письменники Г. П. Коваль, А. П. Дрофань.

Натхнені рішеннями XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України трудящі Ічні розгортають боротьбу за дострокове виконання дев’ятого п’ятирічного плану.

В. І. БАЛАБАЙ, О. Л. МЄШКОВА
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: ІЧНЯ, місто, Чернігівська область, Україна

Повідомлення kbg_dnepr »

Ічня у книзі
Борис Гузь. До історії Чернігівщини. Персоналії, біографії, події. – Кривий Ріг: Видавець Чернявський Д.О., 2021. – 360 с., iл.
https://oktanshop.com/do-istoriyi-chern ... iyi-podiyi

Зміст див. тут

У книзі також
Козацький рід Титикало viewtopic.php?f=39&t=6908&p=38327#p38327
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Відповісти

Повернутись до “Літера И-І-Ї-Й”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 10 гостей