Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

Козелець, смт, Козелецький район, Чернігівська область

Аватар користувача
 
Повідомлень: 760
З нами з: 18 липня 2016, 22:24
Подякував (-ла): 192 раз.
Подякували: 93 раз.

Козелець, смт, Козелецький район, Чернігівська область

Повідомлення surnameindex » 28 липня 2016, 21:06

Козелець, Козелецький район, Чернігівська область
Козелец, Козелецкий район, Черниговская область

Козелец, Козелецкая волость

Троицкая церковь

Николаевская Каменная церковь
1824 - священник Георгий Кустовский

Некоторые фамилии жителей с. Козелец (Николаевская Каменная церковь, 1851-1856):
Боженок
Бондарев
Василенко
Воронкевич
Гламазда
Данилевский
Клименко
Кожа
Кривицкий
Круглик
Левошко
Лоза
Луговский
Миненко
Нагорный
Опенько
Прибытько
Птошевский
Птуха
Ремез
Сашко
Табачный
Ткаченко
Шестопаловый
Щуревский
Юрченко
Якимченко
Удачи в поисках!
Surname Index
http://surnameindex.info/news/

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 2066
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1361 раз.
Подякували: 493 раз.
Стать: Жінка

Re: Козелець, Козелецький район, Чернігівська область

Повідомлення АннА » 12 лютого 2017, 18:53

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки
Козелець — селище міського типу, центр району, розташоване на річці Острі (басейн Десни), за 40 км від залізничної станції Бобровиця, на автошляху Київ—Чернігів. Населення — 7251 чоловік.

На території і в околицях Козельця виявлено ранньослов’янські поселення перших та VIII—IX століть н. е., городище, поселення й курганний могильник часів Київської Русі.

Назва селища, напевне, походить від польових квітів козельців з родини лютикових, які щовесни барвистим килимом покривають рівнини берегів річки Остра.

Козелець відомий з початку XVII ст. Тоді він був уже значним укріпленим містом, яке входило до складу Речі Посполитої. Населення займалося хліборобством, ремеслами. Важливу галузь господарства становило рибальство. Рибу ловили не тільки в річках, а й у ставках, які спеціально споруджувалися навколо міста. Значно розвинута була переробка сільськогосподарської сировини, серед якої чільне місце посідало млинарство. Соціальний гніт, якого зазнавали найбідніші верстви населення, доповнювався національним і релігійним. Силою насаджувався католицизм. Особливо терпіли жителі через військові постої. Все це було причиною того, що козаки й міщани брали активну участь у селянсько-козацьких повстаннях проти польської шляхти в 20—30-х роках XVII ст. І хоч ці виступи закінчилися поразкою, населення міста відмовилося визнати унію.

Славну сторінку вписали жителі Козельця в історію визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. 1649 року була створена Козелецька сотня, що входила до Київського полку, а Козелець став сотенним містом. Сотня брала участь у найважливіших битвах — під Пилявцями, Берестечком, Батогом та ін. На Переяславській раді, де приймалось історичне рішення про возз’єднання України з Росією, були й представники від Козельця. Його делегацію представляли війт Т. Яковенко і член магістрату А. Павленко. За стійкість і мужність населення в боротьбі проти польських поневолювачів під час визвольної війни Богдан Хмельницький грамотою від 1656 року надав Козельцю магдебурзьке право, підтверджене російським урядом, що певною мірою захищало місто від сваволі феодалів.

За магдебурзьким правом міщанам надавалася можливість створювати органи самоврядування. Вони обирали магістрат на чолі з війтом. Членами магістрату і війтом могли бути лише представники заможних верств. Війта затверджував гетьман, і тільки йому він підлягав. Магістрат займався адміністративними, фінансовими, судовими й міськими господарськими справами.

В середині XVII ст. Козелець став цілком визначеним ремісничо-торговим центром. У 1666 році тут налічувалося 357 дворів, з них самостійних хазяїв-ремісників — 83 двори, бобилів і підсусідків ремісничих — 12 дворів, купців — 10. Хліборобством населення не займалося, бо місто не мало ні угідь, ні випасів. Майже всі ремісники об’єднувалися в цехи: шевський, ткацький, кравецький та інші.

Найбільш експлуатованою частиною населення були підмайстри та учні, які повністю залежали від майстра. Багато утисків зазнавали найбідніші прошарки від міської верхівки. Службові особи магістрату, користуючись своїм становищем, примушували жителів відбувати всілякі повинності. Члени магістрату вимагали від городян також виконання натуральних повинностей у вигляді дарунків з нагоди того чи іншого свята.

Наприкінці XVII ст. Козелець лишався сотенним містом Київського полку. До складу Козелецької сотні входили 77 сіл і хуторів. Одночасно він був і резиденцією протопопії, якій підлягали церкви, в т. ч. і 3 церкви міста Остра. З 1708 року Козелець став центром управління Київського полку. Тут жили полковник та інша старшина.

Розвиток ремесел і торгівлі у XVIII ст. зумовив швидке зростання населення. За подушним, подвірним і становим переписом у 1766 році в Козельці налічувалося 650 дворів, де проживало 2273 чоловіка обох статей, з них козаків — 817, міщан — 512, підсусідків — 413, різночинців — 70, робітників — 349, посполитих — 112. Для економічного життя міста середини XVIII ст. характерним е поява мануфактур — 4 цегельних та сально-шкіряної. Мануфактури були невеликими. Робітники працювали в тісних, темних приміщеннях по 12—14, а то й більше годин. За свою тяжку працю вони одержували 4—7 крб. на рік. Широко застосовувались тілесні покарання.

У 70-х роках XVIII ст. Козелець прикрасився кількома чудовими спорудами: величним храмом пишної палацевої архітектури — собором Різдва Богородиці, будинком магістрату та ін. Собор Різдва Богородиці споруджено в 1752—1763 рр. за проектом В. В. Расстреллі під керівництвом архітекторів І. Г. Григоровича-Барського і А. В. Квасова. Розписував його художник Г. А. Стеценко (1710— 1781). За величчю й красою архітектури козелецький собор вважається однією з кращих споруд Російської імперії середини XVIII ст. Приблизно в той же час (1740—1760 рр.) за проектом А. В. Квасова зведено будинок магістрату. Як і собор, він виконаний у стилі українського барокко. Обидві споруди збереглися до наших днів.

Після ліквідації автономного устрою Лівобережної України в 1782 році Козелець увійшов як повітове місто до Київського намісництва, 1796 року він став повітовим центром Малоросійської губернії, а з 1802 року — Чернігівської губернії.

Протягом першої половини XIX ст. в Козельці відбувався дальший розвиток ремесел. Зросла кількість ремісничих майстерень, частина яких перетворилася на мануфактури, а згодом — на заводи. Напередодні реформи 1861 року в місті діяли вже 5 цегельних заводів і завод сальних свічок. З кінця XVIII ст. до 1861 року число робітників у місті збільшилось із 101 до 159 чоловік. Крім того, близько 80 чоловік було зайнято в ремісничих майстернях. Зросла кількість вільнонайманих робітників. Якщо наприкінці XVIII ст. на підприємствах працювали, головним чином, кріпаки, то в 1861 році вільнонаймані становили вже 56 процентів.

Розширювалась і торгівля. В 1827 році в Козельці налічувалось 150 крамниць, у 1861 році вже 181. В місті була лікарня й повітове училище.

Після реформи 1861 року посилився приплив до міста робітників, переважно колишніх кріпаків, малоземельних і безземельних селян, які розорялись і шукали заробітку. Наявність дешевих робочих рук сприяла розвитку промисловості. Протягом 60—90-х років XIX ст. число промислових підприємств у Козельці збільшилось з 5 до 13. Тут діяли 2 тютюнові фабрики, 6 шкірообробних і 4 цегельні заводи та завод безалкогольних напоїв. За той же період вартість промислової продукції зросла з 50 тис. крб. до 101 тис. карбованців. Одночасно з розвитком економіки в Козельці формувались основні класи капіталістичного суспільства — буржуазія і пролетаріат. На кінець XIX ст. в Козельці налічувалося близько 750 робітників.

Умови життя й праці робітників були надзвичайно тяжкими. Робочий день на підприємствах тривав 12—15, а в окремих випадках і 18 годин. Заробітна плата залишалася на низькому рівні. В деяких галузях промисловості, наприклад у тютюновій, робітники, особливо жінки, одержували 2—4 крб. на місяць. Набагато знижували заробітну плату численні штрафи. Тіснота й антисанітарні умови в цехах, відсутність елементарної охорони праці часто призводили до нещасних випадків. За далеко неповними даними, протягом 1864—1899 рр. на промислових підприємствах Козельця в результаті травм загинуло близько 50 робітників і лишилися каліками 175. Робітники були позбавлені й політичних прав. Власники підприємств та їх адміністрація знущалися з них, часто вдавалися до фізичних покарань. А скаржитися було нікому й нікуди. Місцеві органи влади — земська управа й міська дума — повністю залежали від чернігівського губернатора. Дума без його санкції не мала права навіть проводити засідань і розглядати будь-які питання.

Тяжке економічне становище, сваволя підприємців, політичне безправ’я — все це викликало обурення робітників, зміцнювало їх солідарність і штовхало на боротьбу за свої права. Ще більше загострила становище перша російська революція. 20 березня 1905 року на вулицях міста з’явилися робітники з лозунгами: «Геть самодержавство!», «Товариші, час озброюватись!», «Вимагаємо 8-годинного робочого дня!». Для «втихомирення і встановлення порядку» в Козельці губернатор прислав піхотний полк регулярних військ. Щоб відвернути народні маси від головного завдання революції і послабити революційний рух, у 1905—1907 рр. чорносотенці и царські чиновники організували в місті єврейські погроми. Одночасно місцеві власті змушені були піти й на деякі поступки, зокрема, згідно з рішенням міської думи, робочий день на підприємствах обмежувався 12 годинами з 2 годинами перерви на обід.

Після революції 1905—1907 рр., коли промисловість Росії перебувала в стані депресії, у Козельці скоротили виробництво шкірообробні й цегельні підприємства, що тяжко позначилося на становищі робітників. На кінець 1909 року кількість безробітних зросла до 500 чоловік. Міська дума скасувала своє попереднє рішення про 12-годинний робочий день.

У роки нового промислового піднесення, що почалося в 1910 році, на підприємствах міста дедалі ширше почали використовувати жіночу й дитячу працю, а оплачували її вдвоє дешевше, ніж працю чоловіків. Протягом 1908—1913 рр. кількість жінок у промисловому виробництві збільшилася на 38 проц., а підлітків — майже в два рази.

Ігнорування підприємцями техніки безпеки призводило до збільшення нещасних випадків серед робітників. Крім того, злидні, постійне недоїдання були причиною поширення професійних та епідемічних хвороб. Належної медичної допомоги робітникам не подавали. При заводах і фабриках медпунктів не існувало, а міська лікарня мала всього 25 ліжок, та й за лікування треба було платити 7—8 крб. на місяць. Хворих і покалічених звільняли з роботи, залишаючи їх без будь-яких засобів до існування.

На низькому рівні була народна освіта. В місті працювали три початкові школи, які, звичайно, не могли охопити навчанням усіх дітей шкільного віку. А чоловічу гімназію й жіночу прогімназію, відкриті на початку XX ст., відвідували переважно діти найбільш заможних батьків.

Жорстока експлуатація й політичне безправ’я робітників посилювали їх обурення і гнів проти царизму та капіталістів і вели до зростання революційної боротьби. У квітні 1914 року з нагоди другої річниці Ленського розстрілу в Козельці з’явилися прокламації Київського комітету РСДРП і Чернігівської групи соціал-демократів, які закликали робітників до страйків, мітингів і демонстрацій проти існуючого державного ладу. Під впливом більшовицької агітації 9 квітня 1914 року застрайкували 200 робітників цегельних заводів Козельця. Коли почалася імперіалістична війна, в перші дні мобілізації в місті відбулися антивоєнні виступи робітників, призваних на військову службу.

Про перемогу Лютневої революції в Петрограді в Козельці стало відомо 5 березня, хоч цензура забороняла друкувати повідомлення про революційні події. 10 березня робітники Козельця стали кидати роботу і з червоними прапорами, співаючи революційних пісень, вийшли на вулиці, вимагаючи арешту представників царської влади. До них приєдналися жителі міста. Демонстранти пішли до міської в’язницц де роззброїли варту й звільнили політичних в’язнів. З 10 до 15 березня 1917 року відбувалися вибори до Ради робітничих депутатів. За вказівкою Ради робітники роззброювали поліцію, жандармерію і створювали загони робітничої міліції, які мали охороняти заводи й підтримувати революційний порядок. Одночасно в місті був і комісар Тимчасового уряду, який намагався зберегти царські адміністративні й судові установи.

Радо зустріли трудящі звістку про перемогу Жовтневого збройного повстання у Петрограді й ленінські декрети про мир і землю. Але в другій половині листопада владу в місті захопила буржуазно-націоналістична Центральна рада. Через місяць збройні революційні загони почали визволяти Чернігівщину. Коли вони наблизилися до Козельця, робітники захопили зброю і боєприпаси повітового військового начальника й виступили проти «вільних козаків» Центральної ради. Цим вони допомогли червоногвардійському загону під командуванням Д. К. Дюкова без втрат вступити до міста. 21 січня 1918 року в Козельці була встановлена Радянська влада. Д. К. Дюков став комісаром Козельця. У лютому 1918 року в місті відбулися вибори до Ради робітничих і солдатських депутатів. Рада організувала допомогу загонам Червоної гвардії, вживала заходів для охорони націоналізованих підприємств. Але перші кроки радянського будівництва перервали кайзерівські війська, що чорною хмарою насувалися на Україну., На початку березня загарбники окупували Козелець. Вони встановили жорстокий окупаційний режим і відновили буржуазно-поміщицькі порядки.

Щоб організувати опір загарбникам, за рішенням Чернігівського губкому партії у квітні 1918 року до Козельця приїхав член губкому Д. С. Самусь. Під його керівництвом було створено оргкомітет у складі 10 чоловік для підготовки й скликання повітового підпільного з’їзду ревкомів. З’їзд відбувся 23 липня 1918 року в житах між селами Гломаздами й Часнівцями. Тут був створений підпільний партійний комітет, який у той час виконував і функції ревкому. Очолив його Д. С. Самусь. З’їзд обрав також делегацію на губернську партійну конференцію.

Звістка про революцію в Німеччині, яку даремно намагалося приховати німецьке командування, підірвало бойову міць окупаційних військ. Під ударами радянських частин німецькі загарбники почали відступати, але на зміну їм прийшли озброєні банди петлюрівської Директорії, які наприкінці грудня 1918 року захопили Козелець.
Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 2066
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1361 раз.
Подякували: 493 раз.
Стать: Жінка

Re: Козелець, Козелецький район, Чернігівська область

Повідомлення АннА » 12 лютого 2017, 18:56

Частина ІІ
На боротьбу за відновлення влади Рад піднімалися широкі маси трудящих. Вони подали велику допомогу бійцям Богунського полку, що наступали з півночі на Козелець. 23 січня 1919 року місто було визволене від петлюрівців. Охоплені панікою вороги тікали, кидаючи зброю і спорядження. В місті відбувся масовий мітинг, де проголошено відновлення Радянської влади і створено ревком, головою якого став П. С. Волошин, колишній матрос Балтійського флоту, направлений Чернігівським губревкомом у Козелець. Наприкінці січня 1919 року відновив роботу Козелецький партійний комітет, очолюваний І. Г. Слуцьким. 14 березня був скликаний перший повітовий з’їзд Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, де обрано виконавчий комітет і раднаргосп з відділами: загальним, транспортним і промисловим.

Органи Радянської влади головну увагу приділяли відбудові господарства. 6 травня 1919 року в Козельці відкрилася перша радянська механічна майстерня, яка ремонтувала сільськогосподарський реманент. Вживалися заходи щодо організації медичного обслуговування населення і народної освіти. 20—23 травня відбувся повітовий учительський з’їзд, який прийняв постанову про активну участь

учителів у створенні єдиної трудової школи. 5 липня відкрито центральну бібліотеку, що мала 15 тис. примірників книжок. Наприкінці травня створено народний суд.

Га мирному життю загрожував новий ворог — з півдня наступали полчища денікінців. За рішенням губкому було створено підпільний повітовий ревкому у складі П. С. Волошина, 0. Я. Ткаченка, С. Дудерського і М. С. Кривицького. На допомогу їм прибула член губпарткому О. Г. Листопад. У вересні 1919 року білогвардійці захопили Козелець і відновили владу поміщиків і капіталістів. Члени парткому й ревкому пішли в підпілля. В місті почалися грабежі населення, погроми, жорстокі розправи з активістами. По-звірячому було вбито члена РКП(б) О. Григор’єву. Для боротьби з денікінцями підпільний повітовий ревком створив партизанський загін під командуванням С. І. Галая. Цей загін підтримував тісні зв’язки з загоном Ніжинського повіту. Більшовик С. М. Іванина організував загін, що влився в бригаду Червоного козацтва під командуванням В. М. Примакова. У бригаді С. М. Іванина був комісаром і зарекомендував себе як полум’яний агітатор.

Радянські війська, зламавши опір денікінців, 8 грудня 1919 року вступили до Козельця. В місті була назавжди відновлена Радянська влада. Розгорнув роботу партійний комітет, який очолював О. Я. Ткаченко. В лютому 1920 року в селах повіту були проведені вибори до місцевих Рад. 16 лютого на повітовому з’їзді Рад обрано міську Раду й повітвиконком, якому ревком передав свої повноваження. Партком і міськрада за допомогою населення насамперед організували постачання частин Червоної Армії продуктами й фуражем. Улітку 1920 року в повіті почали створюватися комітети незаможних селян — восени вже діяли 62 сільські і 13 волосних комітетів. У січні 1920 року в місті засновано комсомольський осередок, який очолив І. Д. Лашнюков. Комсомольці допомагали партійному комітету ліквідувати неписьменність серед населення, брали активну участь в організації суботників, у проведенні масово-політичної та культурно-освітньої роботи, поповнювали лави Червоної Армії.

Становлення Радянської влади проходило в жорстокій класовій боротьбі. В повіті лютували петлюрівські банди. Для боротьби з ними в місті створено частину особливого призначення (ЧОП), якою командував комуніст В. Ю. Кмит. Протягом 1920—1921 рр. банди в повіті було ліквідовано.

Розгортаючи господарське будівництво, партійна організація й міська Рада зустрілися з величезними труднощами. Частина підприємств була закрита, різко скоротилася кількість промислових робітників. На початок 1921 року в цензовій промисловості міста налічувалося всього 53 робітники, тобто вдвічі менше ніж у 1913 році. Щоб прискорити відбудову господарства, в січні 1922 року в Козельці створено банк споживчої кооперації, який кредитував підприємства й торговельні організації. Завдяки самовідданій праці робітників число діючих підприємств збільшилося з 5 у 1921 році до 11 у 1923 році. Обсяг промислової продукції зріс більш як на 30 проц. Тут працювали 5 слюсарних майстерень, майстерня, що виготовляла вироби з бетону, 4 шкіряні заводи, 15 кузень, дизельний млин, ремонтно-технічна станція. Напруженої роботи державних і партійних органів вимагала боротьба з епідеміями, дитячою безпритульністю, за поліпшення житлово-побутових умов трудящих. Партійний комітет і міська Рада Козельця, залучивши медпрацівників, за короткий час забезпечили госпіталізацію інфекційних хворих. Широко застосовувалися профілактичні щеплення проти тифу, холери, віспи. Відкрито також два дитячі будинки для 47 безпритульних дітей з Донбасу, продовольче становище якого було дуже тяжким. У серпні 1920 року в Козелець привезли для оздоровлення понад 150 дітей. Тут багато працювали дівчата-комсомолки Н. І. Іржавська-Макієнко, Ф. М. Безлюдна та ін. Вони приймали дітей, піклувалися про їхній одяг, розміщення й харчування.

Відбувалися зміни в галузі освіти й культури. 1920 року в Козельці створено дві школи першого ступеня і дві другого, організовано спеціальні курси для підготовки вчителів. Розгорнули роботу 20 шкіл і гуртків лікнепу, в яких навчалося понад 200 чоловік. Набула поширення така масова форма політичної і культурно-освітньої роботи, як лекції, мітинги-концерти, співбесіди. Центром політико-виховної роботи був робітничий клуб, при якому працювали гуртки політичний, загальноосвітній, драматичний та інші.

Пожвавили свою діяльність профспілки. На кінець 1920 року вони об’єднували понад 300 чоловік. За ініціативою міського комітету профспілок у грудні 1920 року було показано силами місцевих драмгуртківців кілька вистав, гроші за які передано на допомогу робітникам Донбасу. Для цього ж члени профспілок міста вирішили відрахувати двотижневий заробіток.

Гаряче відгукнулися жителі міста на заклик Радянського уряду допомогти голодуючим Поволжя. Вони відправили 1076 пудів солоного м’яса, 14 пудів цукру та понад 600 тис. крб. грішми. Відзначаючи безкорисливу допомогу козельчан, трудящі Царицинської губернії у своєму листі писали: «Від імені голодних сиріт ми щиро дякуємо за допомогу і висловлюємо впевненість у тому, що при твердій єдності радянські люди зможуть побороти голод так, як побороли ворогів на червоних революційних фронтах».

Яскравим виявом високої свідомості трудящих були також комуністичні суботники, які організували в місті комуністи й комсомольці. Так, у 1921 році проведено суботник для забезпечення шкіл паливом на зиму. Кілька разів влаштовували суботники комсомольці слюсарних майстерень, шкірообробних заводів.

Ідея створення багатонаціональної союзної держави, висунута В. І. Леніним, зустріла палку підтримку серед трудящих Козельця. Делегатами на VII Всеукраїнський з’їзд Рад, де центральним було питання про утворення СРСР, вони послали комуністів Г. М. Грищенка та С. Г. Шупика й наказали їм голосувати за об’єднання радянських республік.

У зв’язку з проведенням адміністративно-територіальної реформи в липні 1923 року Козелець віднесено до категорії селищ міського типу. Тоді ж він став районним центром Ніжинського округу, з 1932 року — Чернігівської області.

На кінець 1924 року господарство Козельця було в основному відбудовано. Під керівництвом партійної організації розгорнулися дальші соціалістичні перетворення в економіці. Протягом 1926—1941 рр. значний крок уперед зробила місцева промисловість. Важливу роль у цьому відіграло спорудження в 1927 році електростанції. В роки першої п’ятирічки в селищі створено 7 промислових артілей: слюсарно-ковальську, шкіряно-шевську, пекарську, кравецьку, цегельну та ін. Став до ладу клінкерний завод, 4 невеликі шкірообробні заводи об’єднано в один. У 1932 році загальний обсяг валової продукції артілей і клінкерного заводу становив 598 784 крб. У 1936 році організовано вантажний автопарк.

Відповідно до ленінського кооперативного плану в селищі в 1925 році створено кредитне й споживче товариства, а також ТСОЗ «Культурна праця», першим головою його був комуніст Ф. Я. Шинка. Навесні 1929 року виник приміський колгосп, який очолив комуніст Є. Г. Левченко. За три роки колгосп перетворився на зразкове господарство. Він мав три млини, 2 локомобілі, близько 40 коней. Урожайність зернових в артілі на 15—20 проц. перевищувала врожайність в індивідуальних господарствах. Значних успіхів добилися колгоспники і в тваринництві — від кожної корови надоювали близько 2 тис. кг молока за рік.

Організаційно-господарському зміцненню колгоспу сприяло створення в 1932 році Козелецької машинно-тракторної станції. Кадри трактористів готували спеціальні курси, відкриті при МТС. У соціалістичному перетворенні сільського господарства району важливу роль відіграв організований у 1933 році політвідділ МТС. Спираючись на партійний і радянський актив, він зміцнював дисципліну в колгоспах, за допомогою райкому провів розстановку комуністів у бригадах, допомагав звільнити колгоспи від ворожих елементів. Серед трудівників Козельця широкого розвитку набув стахановський рух. 4 березня 1936 року відбувся районний зліт стахановців, на який прибуло 200 делегатів. Після зльоту на підприємствах селища були проведені стахановські декади. Зокрема, високих показників у роботі досягли формувальниці клінкерного заводу П. Прима, Г. Литвиненко та інші.

Трудящі Козельця жили одними турботами, одними думами з усіма радянськими людьми. Коли в 1936 році почалася національно-революційна війна іспанського народу, на підприємствах і в установах селища відбулися мітинги протесту проти інтервенції італійських і німецьких фашистів. Населення збирало кошти на допомогу іспанським дітям і жінкам. Так, робітники й службовці клінкерного заводу ухвалили відрахувати 2 проц. місячного заробітку, МТС і районних установ — одноденний заробіток.

За роки перших п’ятирічок помітно змінився зовнішній вигляд Козельця. Селищна Рада велику увагу приділяла його благоустрою. Було побудовано близько 25 проц. будинків, забруковано й обсаджено деревами центральні вулиці, в хатах засяяли лампочки Ілліча.

Рік у рік поліпшувалося медичне обслуговування трудящих. 1940 року в Козельці були амбулаторія, лікарня на 50 місць, дитяча консультація. У медичних закладах працювало 11 лікарів. Спільними зусиллями органів Радянської влади й громадськості за роки другої п’ятирічки в селищі остаточно ліквідовано неписьменність. Було взято на облік дітей шкільного віку, збільшено набір на 3-річні педагогічні курси до 75 чоловік. За активною участю комсомольців організовано місячники громадського огляду загального навчання. 1933 року витрати на народну освіту становили 42,5 проц. бюджету селищної Ради. В 1940 році в Козельці працювали дві середні школи, в яких навчалося 700 учнів, зоотехнікум, відкритий в 1925 році. 1940 року він випустив 200 спеціалістів.

Розширилася мережа культосвітніх закладів. Якщо на 1 січня 1933 року в Козельці діяли клуб, бібліотека й кіноустановка, то в 1940 році стало 2 бібліотеки (з них одна дитяча), 4 кіноустановки й український театр ім. Шевченка. При культосвітніх закладах працювали різні гуртки, в яких брало участь понад 300 чоловік. Систематично проводилися огляди художньої самодіяльності.

Напад гітлерівської Німеччини на СРСР перервав мирну працю трудящих Козельця. В липні 1941 року, з наближенням фронту, Козелецький райком партії провів значну роботу щодо організації підпілля, створив партизанський загін, підготував у Пилятинському лісі для нього базу — склади зброї, продуктів харчування й медикаментів. Командиром загону був призначений перший секретар райкому партії А. С. Яровий.

Коли 11 вересня 1941 року Козелець окупували фашисти, комуністи одразу ж розгорнули бойову роботу. Під їх керівництвом радянські люди саботували заходи окупаційних властей, влаштовували диверсії. Так, комсомолець Г. Галай з товаришами спалили військові майстерні. На заводі випустили 50 тис. штук бракованого клінкеру. У грудні значна частина підпільників влилася в партизанські загони. У квітні 1943 року було створено Козелецький підпільний райком партії, який очолив А. С. Яровий. Райком зміцнював зв’язки з населенням, керував роботою партизанських агітаторів, які інформували населення про події на фронтах. Завдяки його діяльності було організовано партизанський загін, що налічував 150 чоловік. Командиром його став А. С. Яровий. Протягом квітня—вересня 1943 року Козелецький загін знищив 1310 гітлерівських солдатів і офіцерів, 24 поліцаї, 16 фашистських агентів, 71 бургомістра й старосту, пустив під укіс 12 ешелонів з живою силою і технікою ворога, висадив у повітря залізничні мости на лінії Чернігів — Ніжин та Шепетівка — Ровно, 3 шосейні мости тощо.

Однією з найбільш вдалих операцій козелецьких партизанів, про яку повідомляло Радінформбюро, була диверсія під час рейду розвідгрупи загону в складі В. О. Ніколаєва (командир), Бакоцького, Коритька, Малики й Плотникова в районі станції Недра на лінії Київ — Шепетівка. Тут партизани замінували полотно перед прибуттям військового ешелону з солдатами, що направлялися на фронт. Состав злетів у повітря, фашисти втратили більш як 500 офіцерів і солдатів убитими і понад тисячу пораненими. Народні месники знищили поліцейські дільниці в селах Лемешах, Сираях, Данівці.

17 вересня 1943 року партизани зустрілися з частинами 143-ї Конотопської стрілецької дивізії, які вели наступ на Козелець з боку Ніжина, і 20 вересня 1943 року спільними силами визволили селище від фашистських загарбників. У боях за нього віддали життя сини багатьох національностей, серед них росіяни В. О. Олександров і О. М. Бахметов, грузин Д. М. Цинцадзе, таджик А. А. Рамазанов, татарин Г. А. Ахматголін, казах М. А. Шефиков та інші.
Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 2066
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1361 раз.
Подякували: 493 раз.
Стать: Жінка

Re: Козелець, Козелецький район, Чернігівська область

Повідомлення АннА » 12 лютого 2017, 18:57

Частина ІІІ
Гітлерівські недолюдки за час окупації закатували 451 жителя Козельця, в т. ч. 33 дітей, 70 чоловік закопали живими, вивезли до Німеччини понад 100 юнаків і дівчат. Окупанти зруйнували 56 проц. житлового фонду, МТС, радіовузол, електростанцію, кінотеатр, пошкодили цегельний завод, приміщення шкіл і технікуму, пограбували медичні заклади, міську бібліотеку.

Гідний вклад внесли трудящі селища у всенародну боротьбу проти німецького фашизму. 851 чоловік захищав свободу й незалежність Батьківщини на різних фронтах. Всіх їх відзначено орденами й медалями. За героїчну боротьбу в тилу окупантів нагороджено 30 чоловік, з них двічі О. І. Рудича, Д. А. Білика, Г. І. Барана, В. С. Іванину, В. О. Ніколаєва, Ф. І. Плотникова, Д. М. Санченка, Л. М. Ковалівського та ін. 3 595 чоловік полягли смертю хоробрих у боях з загарбниками.

Ще точилися запеклі бої з ворогом, а жителі Козельця почали відбудовувати зруйноване фашистами господарство. В перший же день визволення відновили роботу райком партії, райвиконком, райком комсомолу, селищна Рада й вуличні комітети. Героїчна праця робітників забезпечила високі темпи відбудови промисловості. Першою стала до ладу електростанція. На кінець 1943 року введено в дію близько 30 проц. довоєнних виробничих потужностей. Відновила роботу МТС. З прихованих на час окупації запасних частин робітники МТС склали перші трактори, 10 тракторів дала держава. В 1945 році почали працювати заводи шкірообробний (1959 року переобладнаний на деревообробний комбінат) і клінкерний. Під час ремонту останнього були реконструйовані обпалювальні печі, встановлено нові машини для формування цегли, завдяки чому потужність підприємства порівняно з 1941 роком подвоїлась. Крім цегли, завод виготовляв черепицю та бетонні плити для замощування тротуарів. 1946 року відновив роботу Козелецький автопарк. Того ж року підприємство одержало 5 автомашин. У 1947 році його вантажооборот перевищив довоєнний рівень.

Багато труднощів довелося переборювати колгоспникам у процесі відбудови артільного господарства. Відчувалася гостра нестача робочих рук, тяглової сили. Виконання основної маси робіт лягло на плечі жінок, підлітків та стариків. Все ж у 1944 році колгоспники виконали план сівби ярих культур, а восени того року освоїли 76 проц. довоєнних посівних площ. Відродити господарство артілі допомогла держава. З 1943 року до 1950 колгосп одержував щороку 20 тонн насіння зернових; крім того, були надані довгострокові кредити. В 1951 році Козелецький приміський колгосп об’єднався з артіллю ім. Фрунзе, центральна садиба якої розташована в с. Олексіївщині.

Партійні й радянські організації поряд з відбудовою народного господарства багато уваги приділяли питанням культури та освіти. В Козельці розгорнувся всенародний рух допомоги школі. 1946 року методом народної будови відремонтовано З шкільні приміщення, виготовлено близько 300 шкільних парт, столів, дощок. Якщо в 1945/46 навчальному році в селищі працювала одна середня школа, в якій було 248 учнів, то в 1950/51 діяли вже дві середні школи, а число учнів у них досягло 677. У 1950 році відкрито школу робітничої молоді. У зооветеринарному технікумі з 1946 до 1950 року кількість учнів збільшилася з 197 до 210 чоловік.

У 1950 році у віданні профспілок селища налічувалося 29 клубів і червоних кутків. Бібліотеки мали близько 10 тис. примірників книжок. При клубах і палаці культури працювали гуртки: політичні, технічні, художньої самодіяльності. Для показу досягнень самодіяльного мистецтва й виявлення народних талантів, як і до війни, організовувались огляди художньої самодіяльності, виставки народного мистецтва.

Успішна відбудова господарства селища створила передумови для дальшого його розвитку. В 1954 році на околиці Козельця побудовано льонозавод потужністю 6,5 тис. тонн трести на рік. Сировину для нього постачають колгоспи району. Колектив на підприємстві в основному молодіжний. Щоб розширити будівництво в районі, в Козельці 1958 року створено районну міжколгоспну будівельну організацію, яка забезпечує колгоспи основними видами будівельних матеріалів. У 1959 році «Міжколгоспбуд» спорудив цегельний завод у с. Часнівцях потужністю З млн. штук цегли на рік. На 1972 рік заплановано будівництво тунельних сушарок на Козелецькому цегельному заводі, що дасть можливість значно підвищити потужність підприємства. 1960 року організовано харчокомбінат, всі цехи його обладнано новим сучасним устаткуванням. Продукція виробляється майже без затрат ручної праці. Комбінат повністю забезпечує потреби жителів селища і району. В 1970 році став до ладу маслозавод, продукція якого реалізується не тільки в області, а й експортується на Кубу, в НДР та інші країни. 1960 року в Козельці організовано побутовий комбінат, що об’єднує цехи швейний, взуттєвий, меблевий, створений на базі деревообробного комбінату, а також майстерні ремонту годинників, музичних інструментів, радіоприймачів і телевізорів.

На велике механізоване підприємство перетворилася Козелецька МТС. На кінець 1955 року вона мала 159 тракторів (у 15-сильному обчисленні) і 50 зернових комбайнів. У 1958 році на базі МТС створено РТС, а 1961 року — районне об’єднання «Сільгосптехніки». Це одне з найбільших підприємств Козельця. Для майстерень споруджено нові приміщення площею З тис. кв. метрів, обладнані найновішими верстатами.

Об’єднання має 104 автомашини різних марок, 68 тракторів. Тут працює 304 робітники.

Вагомий вклад у розвиток економіки району вносить пересувна механізована колона, створена в 1971 році на базі лукомеліоративної станції. Протягом 1951—1971 рр. було проведено механізовані роботи на площі 256 тис. умовних гектарів, освоєно 46 365 га цілинних земель. Важливою подією в житті Козельця було підключення його до державної енергосистеми через Дарницьку ДРЕС, завдяки чому селище і район повністю електрифіковані.

Провідну роль у виробничому й громадському житті селища, мобілізації трудящих на успішне виконання п’ятирічних завдань відіграють 37 первинних партійних організацій, які об’єднують 956 членів КПРС. Під керівництвом комуністів у роки семирічки на підприємствах широко розгорнувся рух за комуністичну працю.

Високих показників, зокрема, добилися робітники льонозаводу В. Проніна, М. Павлова, К. Приз, М. Йовенко. 40 працівників заводу занесено до Книги пошани й на Дошку пошани. Трьом бригадам присвоєно звання комуністичних. Звання колективу комуністичної праці завоювала також бригада цеху масового пошиття одягу побутового комбінату, яку очолює комуністка О. Д. Тимошенко.

Трудівники селища активно включились у всесоюзне соціалістичне змагання за гідну зустріч визначних дат у житті, країни — 50-річчя Радянської влади і 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Завдяки самовідданій творчій праці робітники підприємств успішно завершили виробничі завдання восьмої п’ятирічки, зокрема, колектив цегельного заводу виконав п’ятирічний план випуску продукції на 105 проц., льонозаводу — на 103 проц., на 106 проц. виконало план перевезення вантажів автопідприємство. За успіхи в роботі 12 передовиків підприємств нагороджено орденами й медалям, 555 — медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».

Творчо й натхненно працювали козельчани в дні підготовки до ХХІУ з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України. Колективи підприємств брали підвищені зобов’язання й успішно виконували їх. Так, колектив цегельного заводу зобов’язався дати за 1971 рік 5,75 млн. штук цегли при плані 5,6 млн., а виробив 6,1 млн. штук; працівники пересувної механізованої колони зобов’язалися виконати робіт на суму 1050 тис. крб. при плані 1024 тис. крб., а виконали на 1079 тис. карбованців.

З розвитком економіки розбудовувалось і упорядковувалося селище. За післявоєнні роки тут споруджено 685 нових житлових будинків загальною площею 22 264 кв. метри. Тільки за роки восьмої п’ятирічки зведено 4-поверховий гуртожиток для студентів зоотехнікуму, новий широкоекранний кінотеатр «Ювілейний», приміщення банку, кафе, два магазини, контрольно-насіннєву станцію. Було заасфальтовано 172,2 кв. км вулиць. Силами учнів і комсомольців у центрі Козельця на площі 4 га вирощено парк відпочинку, а на березі річки Остра закладено комсомольський парк площею 10 га. Значно розширилася мережа торговельних підприємств. У селищі працюють 23 промтоварні й продовольчі магазини, ресторан, кафе, 4 їдальні. Протягом 1960—1970 рр. товарооборот їх зріс на 70 процентів.

Піклування про охорону здоров’я населення — одне з першорядних завдань органів Радянської влади й профспілок. 1960 року на околиці Козельця в мальовничому урочищі почалося спорудження медичного містечка, яке зараз має 150 стаціонарних ліжок, амбулаторію. Медперсонал налічує 109 чоловік, у т. ч. 38 лікарів. За визначні заслуги в справі медичного обслуговування трудящих головному лікареві Ф. Ф. Сидоруку в 1965 році присвоєно звання заслуженого лікаря УРСР. Для наймолодших громадян відкрито два дитячі комбінати на 340 місць і дитячий садок. Державні асигнування на охорону здоров’я в 1972 році зросли до 682 тис. крб. проти 403 тис. крб. у 1966 році.

Помітні зміни сталися в галузі освіти. В селищі працюють дві середні загальноосвітні школи, середня школа робітничої молоді, заочна середня школа, в яких навчається 3 тис. учнів і працює 108 учителів. У школах є добре обладнані виробничі майстерні, кабінети, лабораторія. Козелецькі школи стали базовими загальноосвітніми закладами для підвищення фахового рівня вчителів району, поширення передового досвіду у вихованні дітей. За високу педагогічну майстерність, багаторічну роботу на ниві народної освіти вчительки 3. М. Тимошенко і Т. П. Лахно нагороджені орденом Трудового Червоного Прапора. Вчителям О. А. Ренській та О. А. Шаму присвоєно звання заслуженого вчителя УРСР.

У зооветтехнікумі вчиться понад 500 чоловік. Цей заклад має міцну матеріальну базу. Його садиба розмістилась майже на семи гектарах. Зведено навчальний корпус на 600 місць, два чотириповерхові гуртожитки, спортзал, будується двоповерхове приміщення їдальні, триповерховий житловий будинок для викладачів. Добре обладнані навчальні кабінети й лабораторії. Бібліотека налічує 30 тис. книжок. Навчальну практику учні частково проходять у своєму господарстві, яке має 280 га землі, ферму великої рогатої худоби та свиноферму. Для виробничих та навчальних цілей є 11 тракторів різних систем, комбайни та інші машини. За час існування технікум підготував 3200 спеціалістів. На стенді «Вони закінчили наш технікум» можна побачити фото члена-кореспондента АН УРСР П. О. Дмитренка, кандидатів сільськогосподарських наук М. І. Шура, В. Т. Нагорного, І. Д. Святовця.

У 1965 році в Козельці почала працювати дитяча музична школа з класами фортепіано, баяна й духових інструментів. Рік у рік зростають державні асигнування на розвиток народної освіти. Якщо в 1966 році вони становили 241,5 тис. крб., то в 1972 — 315,5 тис. карбованців.

Центром культурного життя селища є будинок культури. Тут працюють гуртки художньої самодіяльності, читаються лекції на різноманітні теми, влаштовуються вечори відпочинку, урочисті збори, присвячені видатним подіям у житті нашої країни тощо. Значну культурно-масову роботу провадять бібліотеки для дорослих і дитяча.

Почесне доручення партії озброювати народ сучасними науковими знаннями виконує місцева організація товариства «Знання», яка налічує 179 лекторів: інженерів, лікарів, учителів, партійних та радянських працівників. З 1931 року в Козельці виходить газета «Ленінський шлях» (з 1931 р. до 1962 р. вона мала назву «Розгорнутим фронтом»). Зараз її тираж перевищує 10 тис. примірників.

У 1966 році в Козельці створено районну організацію товариства охорони пам’ятників історії та культури, яка налічує 6910 чоловік. Члени товариства охороняють архітектурні пам’ятки, вивчають історію краю, визначають місця, пов’язані з важливими історичними подіями. Так, за їх ініціативою в 1972 році будуть встановлені меморіальні дошки на будинках, де відбувся перший повітовий з’їзд Рад і де в 1919 році містився штаб Богунського полку.

Піднесення суспільно політичного життя яскраво виявляється, насамперед, у широкому залученні трудящих до участі в роботі селищної Ради, до якої обрано 114 депутатів, з них 78 робітників — передовиків виробництва. 55 депутатів — комуністи. У своїй роботі Рада спирається на широкий актив — у дев’яти постійних комісіях її беруть участь понад 100 чоловік.

Профспілки селища об’єднують близько 2500 чоловік. Вони проводять велику роботу щодо підвищення кваліфікації робітників, поліпшення організації праці, охорони здоров’я, задоволення побутових потреб людей.

З кожним роком збільшує свій вклад у твор’чі здобутки трудівників Козельця комсомольська організація. Всього в селищі 1468 комсомольців. Вони допомагають партії виховувати молодь у комуністичному дусі, залучати її до будівництва нового суспільства. Зокрема, багато допомагає в роботі партійним організаціям та селищній Раді «Комсомольський прожектор», штаб якого налічує 75 чоловік.

По праву пишаються жителі Козельця своїми земляками. Тут народилися: Б. М. Маньківський — дійсний член Академії медичних наук СРСР, видатний радянський невропатолог; К. І. Ващенко — професор, заслужений діяч науки й техніки УРСР; В. М. Ващенко — кандидат геологічних наук; В. О. Неговський — доктор медичних наук, лауреат Державної премії СРСР.

Широкі перспективи розвитку Козельця відкрив план дев’ятої п’ятирічки. До 1975 року буде споруджено двоагрегатний льонозавод, який матиме цех підготовки промислової сировини, хлібозавод, готель, автовокзал, будинок побуту, вузол зв’язку, дитячий комбінат, кілька магазинів тощо. Селище стане більш упорядкованим. Трудящі Козельця, як і весь радянський народ, наполегливо борються за дострокове виконання завдань п’ятирічки.

Л. Н. ВАКУЛЕНКО, В. С. НОСЕНКО, О. А. ШАМ
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 55
З нами з: 09 листопада 2016, 15:40
Подякував (-ла): 1 раз.
Подякували: 12 раз.

Re: Козелець, смт, Козелецький район, Чернігівська область

Повідомлення Ярина » 05 березня 2017, 15:58

phpBB [video]


Повернутись до Літера К

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 2 гостей