Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

Корнин, смт, Попільнянський район, Житомирська область

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Аватар користувача
 
Повідомлень: 760
З нами з: 18 липня 2016, 23:24
Подякував (-ла): 191 раз.
Подякували: 108 раз.

Корнин, смт, Попільнянський район, Житомирська область

Повідомлення surnameindex » 01 листопада 2016, 18:12

Корнин, Попільнянський район, Житомирська область

Корнин, Корнинская волость, Сквирский уезд
Корнин, Попельнянский район, Житомирская область

http://www.surnameindex.info/info/kiev/ ... index.html
Воскресенская церковь
1799 - священник Петр Прокопьевич
1852 - священник Мефодий Пащевский, дьячок Дмитрий Васильевич Шариевский, пономарь Киприян Рудькевич
Удачи в поисках!
Surname Index
http://surnameindex.info/news/

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3094
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 1809 раз.
Подякували: 648 раз.
Стать: Жінка

Re: Корнин, смт, Попільнянський район, Житомирська область

Повідомлення АннА » 08 січня 2018, 20:28

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Корнин— селище міського типу, центр селищної Ради. Розташований на берегах річки Ірпеня (притока Дніпра), за 23 км на північ від районного центру га за 6 км від найближчої залізничної станції Криве. Населення — 3,9 тис. чоловік. Селищній Раді підпорядковані с. Королівка і селище Радгоспне.

На території сучасного селища виявлено скарб римських монет II ст. н. е. та давньоруський курганний могильник.

Перша писемна згадка про Корнин належить до 1550 року. В той час це був укріплений пункт — замок Литовського великого князівства. Після Люблінської унії 1569 року Корнин увійшов до складу шляхетської Польщі.

Селяни Корнина активно боролися проти своїх гнобителів. У 1618 році вони взяли участь у повстанні, яке охопило Київщину й Волинь. Село тоді належало шляхтичам Проскурам-Сущанським. Населення Корнина в складі Білоцерківського полку брало участь у визвольній війні українського народу 1648—1654 рр. проти польсько-шляхетських загарбників за возз’єднання з Росією.

За Андрусівським перемир’ям 1667 року Корнин лишився під владою Польщі. Наприкінці XVII ст. село визволено від польсько-шляхетського гніту козаками на чолі з фастівським полковником Семеном Палієм. У 1702—1704 рр. жителі Корнина приєдналися до селянсько-козацького повстання під його керівництвом. Після придушення повстання польсько-шляхетським військом, у село повернулися колишні його власники. В 1741—1746 рр. тут налічувалося 60 дворів.

Під час повстання 1768 року поблизу Корнина деякий час діяв гайдамацький загін на чолі з І. Бондаренком.

Після возз’єднання Правобережної України з Лівобережною в складі Росії Корнин 1797 року став волосним центром Сквирського повіту Київської губернії. В ньому проживало 936 чоловік3. 1833 року Корнину надано статус містечка.

З 1839 по 1859 рік Корнином володіли поміщики Крушинські. Панській сваволі не було меж. Так, у 1845 році селянина Ф. Луценка за суперечки зі своїм «господарем» закували в колодки. Його тримали на залізному ланцюгу, жорстоко били різками. За вияв співчуття Ф. Луценку багато селян було також покарано.

В першій половині XIX ст. в містечку зароджується промислове виробництво. Вже 1845 року тут діяли невеликі шкіряний та цегельний заводи, на яких використовувалася здебільшого праця селян-кріпаків.

Реформа 1861 року не виправдала надій трудящих Корнина. 3058 десятин кращої землі залишилися в руках поміщика. Селянам за уставною грамотою було передано лише 870 десятин, за які нарахували 36 624 крб. викупу.

Однак реформа прискорила розвиток капіталістичних виробничих відносин і темпи промислового виробництва. 1864 року в містечку, крім шкіряного та цегельного заводів, діяли 4 водяні млини, винокурний та пивоварний заводи. Того ж року збудовано цукровий завод. Тут працювало 360 робітників.

З розширенням промислового виробництва містечко швидко зростало. 1900 року в ньому проживало 1819 чоловік. Основна маса населення жила дуже вбого. За містечком числилося 2902 десятини землі. З них поміщикам належало 1478, церкві— 41, селянам — лише 1357. Робочий день на підприємствах тривав 14—15 годин. Денний заробіток не перевищував 50 копійок.

Більшість жителів Корнина була неписьменною. Тут працювала лише парафіяльна школа. Хворих лікував один фельдшер.

Соціальний гніт, політичне безправ’я селян і робітників об’єктивно зумовлювали посилення їх боротьби проти поміщиків і капіталістів. Зростанню революційних настроїв серед населення містечка сприяла пропагандистська й агітаційна діяльність на цукровому заводі П. Я. Тарара, одного з активістів київського «Союзу боротьби за визволення робітничого класу». На початку XX ст. революційну діяльність серед робітників цукрового заводу і селян навколишніх сіл проводили заводські робітники М. Журахівський, К. Швець, М. Котловий, С. Котловий, Я. Котловий та інші.

Під час першої буржуазно-демократичної революції в Росії відбувалися масові збори робітників і селян містечка в Королівському і Личе-Раківському лісах. Оратори вказували на необхідність підвищення заробітної плати, встановлення 8-годинного робочого дня, конфіскації поміщицької землі. Влітку 1905 року вибухнув страйк сільськогосподарських робітників. 8 липня 1906 року стався масовий виступ жителів с. Липок. В ньому взяли участь і корнинці. Спроба властей розігнати селян призвела до збройної сутички між ними та козаками, під час якої було убито Й. Тихончука і поранено ще трьох селян. Обурені селяни почали руйнувати економію. Інформуючи київського губернатора про становище у повіті, повітовий справник підкреслював, що аграрним рухом охоплені майже всі села Сквирського повіту, в т. ч. і Корнин. Виступи трудящих містечка було жорстоко придушено. Для «підтримання порядку» в Корнині ще тривалий час стояли козаки.

Працювала земська лікарня, в штаті якої було 2 лікарі.

На низькому рівні залишалася освіта. Через незначну кількість місць у школі та матеріальні нестатки вчитися могли не всі діти.

В роки першої світової війни у містечку значного поширення набули більшовицькі антивоєнні ідеї. їх несли в маси солдати, які поверталися з фронту, та члени корнинського осередку Чехословацької соціал-демократичної партії, утвореного тут у вересні—жовтні 1917 року військовополоненими чеської і словацької національностей.

Трудящі Корнина палко вітали перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. На початку грудня 1917 року в містечку відбулися демонстрація та мітинг, на якому виступили робітники цукрового заводу У. М. Жила й І. І. Бондар і розповіли про II Всеросійський з’їзд Рад та перші ленінські декрети. Владу Рад у Корнині встановлено в січні 1918 року після розгрому збройних сил контрреволюційної Центральної ради. В лютому створено ревком, який очолив І. Д. Шевчук.

За згодою націоналістичної Центральної ради, німецькі імперіалісти кинули свої війська на Україну. Вже наприкінці лютого 1918 року окупанти відновили в Корнині владу поміщиків і капіталістів. Але трудящі не корилися. Підпільники зривали відправлення цукру до Німеччини, залучали жителів до саботажу наказів та розпоряджень німецьких властей. У червні в містечку сформувалася червона сотня, яка активно боролася проти інтервентів та їх пособників — українських буржуазних націоналістів. В авангарді цієї боротьби йшли робітники цукрового і цегельного заводів.

Після вигнання німецьких окупантів та ставлеників петлюрівської Директорії у Корнині в кінці лютого 1919 року відновлено Радянську владу. В серпні його знову захопили петлюрівці. У вересні містечко визволили частини Південної групи радянських військ під командуванням Й. Е. Якіра, які пробивалися з-під Одеси в район Коростеня на з’єднання з військами 12-ї армії. Однак до другої половини грудня 1919 року Корнин перебував у районі бойових дій Частин 12-ї армії проти денікінців.

Короткочасну передишку перервало вторгнення військ буржуазно-поміщицької Польщі. 30 квітня 1920 року вони захопили містечко. Прокотилася нова хвиля грабежів, насильств, репресій проти партійного і радянського активу. Однак уже 5 червня Перша Кінна армія, прорвавши польський фронт, перейшла в наступ. 11 червня кавалерійські бригади О. Я. Пархоменка та Г. І. Котовського визволили Корнин.

Настав період мирного соціалістичного будівництва. Проте в ході його багато сил доводилося витрачати на боротьбу з бандитизмом. Щоб захистити містечко від бандитів, з ініціативи ревкому в серпні 1920 року з комуністів та активу було сформовано загін особливого призначення в складі 50 чоловік.

Організатором соціалістичних перетворень у Корнині виступив партійний осередок, створений 1919 року. Він складався з комуністів цукрового заводу та комуністів-селян. Навколо нього згуртовувалися безпартійні активісти. В 1921 році створено комсомольський осередок. Головну увагу комуністи, комсомольці й актив містечка приділяли відбудові цукрового заводу, переведенню сільського господарства на соціалістичні рейки та ліквідації неписьменності.

Завдяки наполегливій праці трудящих містечка у вересні 1921 року почав діяти цукровий завод. 1922 року при ньому організовано бурякорадгосп. Того ж року оформився заводський партійний осередок, який об’єднував 25 комуністів заводу та відділків Корнинського бурякорадгоспу. Секретарем його обрали Д. Г. Грудницького, колишнього робітника київського заводу «Арсенал». Тоді ж створено заводський комсомольський осередок.

У 1923 році містечко стало адміністративним центром Корнинського району. Районні організації приділяли багато уваги залученню, жінок до активної участі в соціалістичному будівництві. У січні 1925 року відбувся районний зліт робітниць й селянок, на якому було визначено головні напрями діяльності жінок на господарській і культурній ниві району.

В центрі уваги Корнинського райкому партії постійно перебувала діяльність цукрового заводу — найбільшого підприємства району. На засіданнях бюро систематично заслуховувались інформації та звіти партосередку і дирекції заводу про наслідки господарювання підприємства, викривалися недоліки і намічалися шляхи для їх усунення. Внаслідок цього поліпшувалися виробничі показники. З 1925 по 1927 рік випуск цукру зріс з 45 982 цнт до 52 536 цнт, а собівартість центнера знизилася на два карбованці.

Колектив цукрового заводу здійснював також велику культурно-освітню роботу. 1929 року в заводському клубі працювали музичний, драматичний, спортивний гуртки, бібліотека, щосуботи демонструвалося кіно. Щоб повніше задовольнити культурні запити робітників, місцева Рада 1929 року виділила 3 тис. крб. на придбання необхідного майна для клубу.

1928 року в Корнині організовано сільськогосподарську артіль «Бджілка». До неї увійшло 56 господарств незаможних селян. У 1930 році на її базі створено два колгоспи.

В січні 1930 року організовано Корнинську МТС, яка відіграла велику роль у проведенні колективізації в районі та організаційному зміцненні колгоспів. Куркульські елементи намагалися підірвати віру селян у колективне господарювання. Вони приховували зерно й цукрові буряки, щоб штучно зменшити урожайність цих культур. Внаслідок таких ворожих дій цукровому заводу не було додано 20 проц. коренів цукрових буряків. Райком партії вжив заходів щодо широкої популяризації серед селянства можливостей МТС у піднесенні сільськогосподарського виробництва, а райколгоспспілку зобов’язав направити 130 юнаків на курси механізаторів при МТС. 1932 року курси при ній закінчили також 99 бригадирів та 360 ланкових.

В організаційному зміцненні колгоспів активну участь брали Корнинський райком комсомолу і комсомольські організації містечка. Для налагодження артільного господарства в підшефному с. Білки туди неодноразово виїздили кращі робітники партійного осередку цукрового заводу.

Трудящі Корнина і району палко відгукувалися на всі важливі події в країні. З містечка та окремих навколишніх сіл на спорудження Дніпрогесу поїхало близько 200 чоловік.

Значних успіхів домоглися трудящі Корнина в довоєнні роки. Після реконструкції заводу виробництво цукру зросло майже в півтора раза. 1935 року на ньому працювало 293 робітники. Зріс і зміцнів Корнинський бурякорадгосп. 1935 року в його розпорядженні було 4219 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 3910 га орної землі. Від заводу до залізничної станції Попільня було прокладено шосе. В 1937 році почав діяти гранітний кар’єр. Його продукція йшла на новобудови в різні кінці Радянського Союзу. Велике значення для дальшого розвитку господарства Корнина і району мало спорудження залізничної лінії Фастів—Житомир, рух по якій відкрито в 1937 році. Вона пройшла на відстані 6 км від райцентру.

В 1938 році Корнин віднесено до селищ міського типу.

На цукровому заводі та в колгоспах району широкого розмаху набув стахановський рух. Зразки самовідданої праці показували Н. О. Заславська, С. П. Пилипенко, С. Д. Марчевський, В. К. Михалевська, Т. Г. Левченко та інші. Вони виконували виробничі норми на 200—250 проц. 1936 року в гості до стахановців району приїздила відома п’ятисотенниця М. В. Гнатенко, яка поділилася досвідом вирощення високих урожаїв цукрових буряків. За сумлінну працю, високі виробничі показники тракториста Корнинської МТС І. М. Стельмаха у 1938 році нагороджено орденом Леніна. 1940 року Великою срібною медаллю Всесоюзної сільськогосподарської виставки відзначено бригадира тракторної бригади МТС Ф. С. Кушніра. Його бригада виробила на 15-сильний трактор по 1067 га умовної оранки. Малою срібною медаллю Виставки були відзначені трактористи А. С. Негодуйко, О. М. Панченко, В. І. Радчук, Я. К. Рокицький та М. Л. Тимошенко.

За роки довоєнних п’ятирічок поліпшилося медичне обслуговування трудящих Корнина. Тут збудовано районну лікарню.

Докорінні зміни сталися в галузі освіти й культури. До 1932 року завершено ліквідацію неписьменності серед дорослого населення. В Корнині працювали середня та семирічна школи, районний будинок культури з залом на 450 місць, дві бібліотеки.

Творче життя корнинців перервав підступний напад фашистської Німеччини на СРСР. 14 липня 1941 року селище окупували гітлерівці. Вони забирали худобу, хліб, майно, знищували промислові та інші будівлі. В перші ж дні окупації від рук фашистів загинуло понад сто жителів.

Трудящі Корнина, як і весь радянський народ, стали на боротьбу з ненависним ворогом. 21 жовтня 1941 року тут створено підпільну організацію, до складу якої входили Г. Д. Панчук (керівник), В. І. Іванченко, В. М. Білокур та Ф. Д. Верхівський. Вона спрямовувала діяльність підпільних груп, які діяли на території району. Найактивнішою була група цукрового заводу: В. І. Іванченко (керівник), Ф. М. Макаров, П. С. Панкін, С. О. Омельченко, А. А. Вичикжанін, П. Н. Сергійчук та М. П. Ведмідь. Активно діяла також Корнинська селищна підпільна група (М. Н. Журах, П. Д. Зуєв, Я. В. Білоконь та інші). Підпільники здійснювали диверсії на залізниці, виводили з ладу машини, псували продукцію цукрового заводу, проводили антифашистську агітацію серед населення, закликали його саботувати заходи окупантів, організовували допомогу партизанам.

Кожна підпільна група мала радіоприймач, розповсюджувала серед жителів селища повідомлення Радянського інформбюро. В кабінеті лікаря П. Д. Зуєва відбувалися зустрічі керівників підпільних груп. Але фашистам вдалося натрапити на слід патріотів. Чимало месників загинуло, серед них комуністка Г. О. Глухенька.

В районі Корнина діяли партизанські загони під командуванням П. О. Шуляка, А. Й. Цендровського та М. П. Гордєєва. 28 березня 1943 року народні месники напали в Корнині на пост німецької жандармерії, вбили її начальника, а також роззброїли 16 поліцаїв, вивели з ладу телефон і телеграф. У серпні вони вчинили диверсію між станціями Криве і Скочище, внаслідок чого рух на залізниці припинився на дві доби.

25 грудня 1943 року — на другий день Житомирсько-Бердичівської наступальної операції, здійсненої 1-м Українським фронтом, Корнин визволено від німецько-фашистських окупантів. У боях в районі Корнин-Брусилів відзначилися воїни 1-ї гвардійської (командуючий генерал-полковник А. А. Гречко), 38-ї (командуючий генерал-полковник К. С. Москаленко), 40-ї (командуючий генерал-лейтенант П. Ф. Жмаченко) і 1-ї танкової (командуючий генерал-лейтенант М. Ю. Катуков) армій, які розгромили чотири танкові і шість піхотних дивізій ворога.

У визволенні Корнина від гітлерівських загарбників брали участь представники багатьох національностей Радянського Союзу. Серед них смертю героя тут загинули росіяни С. С. Архипов, Є. М. Глотов, О. Є. Ісаєв, М. Д. Малєєв, українці І. Т. Бабич, І. Г. Цимбаленко, башкир А. Назиров, татарин В. Сайфулін та інші.

Трудящі Корнина внесли гідний вклад у розгром німецько-фашистських загарбників. 256 корнинців віддали своє життя за свободу й незалежність Вітчизни, в т. ч. генерал-майор А. П. Пилипенко, політрук танкової роти А. П. Цибенко, командир батареї старший лейтенант М. Т. Семенюк. На честь загиблих трудящі в центрі Корнина спорудили гранітний п’ятиметровий обеліск вічної Слави. 348 жителів селища відзначено урядовими нагородами. Двох орденів Червоної Зірки та кількох медалей удостоєний учасник оборони Москви та Сталінграда І. В. Артемчук. Орденами Вітчизняної війни 1-го і 2-го ступеня та багатьма медалями нагороджено учасника визволення Радянської Молдавії, а також Румунії й Угорщини М. М. Тарасюка.

Трудящі Корнина, очолювані комуністами, з великим завзяттям приступили до відродження зруйнованого окупантами господарства і закладів культури. Навесні 1944 року розпочали діяльність Корнинська МТС, бурякорадгосп, колгоспи. До початку сезону стали до ладу всі основні цехи на цукровому заводі. В 1944 році відремонтовано школу й лікарню.

Роки післявоєнних п’ятирічок були роками напруженої праці трудівників селища, дальшого піднесення їх матеріального й культурного рівня. Вже в 1949 році цукровий завод не тільки досяг довоєнного рівня виробництва, а й перевершив його. Значних успіхів досягли працівники Корнинського радгоспу. 1950 року середній урожай зернових по радгоспу становив 20,5 цнт, а пшениці — 25 цнт. Відділок «Відродження» зібрав з кожного гектара по 28 цнт, а «Корнинський» — по 30 цнт зерна. План хлібозаготівлі був виконаний на 135 проц. Середній надій молока на корову досяг 2,5 тис. літрів, а доярки Є. Зарудна та М. Адамчук надоїли по 2,7 тис. літрів.

Особливо змінився цукровий завод. Після докорінної реконструкції його підключено до державної мережі і зв’язано залізничною віткою з залізницею Житомир— Фастів. Всі трудомісткі процеси на виробництві механізовані. Завдяки цьому значно зросла потужність підприємства. Якщо в 1958—1960 рр. завод виробляв 175— 180 тис. цнт цукру за сезон, то в 1967 році — 238 тис. цнт. Колектив заводу кілька разів здобував перемогу в соціалістичному змаганні серед цукрових заводів України. Йому неодноразово вручалися перехідні Червоні прапори Ради Міністрів УРСР, Укрпрофради, а також грошові премії. 12 бригад та 1 зміна підприємства в 1959—1965 рр. удостоєні звання комуністичних. 1966 року за виконання та перевиконання норм виробітку працівників цукрокомбінату котельника заводу В. І. Іванченка та ланкову радгоспу Є. Ф. Задорожну нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора, а тракториста О. Ф. Бойка, бригадира слюсарів І. К. Бойка, турбініста П. П. Івченка та доярку радгоспу Л. М. Пилипчук — орденом «Знак Пошани». Кращим колективом на цукровому заводі є бригада електриків, яку очолює комуніст О. П. Опанасюк. За сумлінну працю його відзначено орденом Жовтневої Революції.

Великим промисловим підприємством став Корнинський гранітний кар’єр. Його продукція йде на будови Києва, Москви, Ленінграда та інших міст країни. З корнинських гранітів споруджено багато пам’ятників, у т. ч. радянському білоруському поету Янці Купалі в Мінську. На кар’єрі широкого розмаху набув рух і за комуністичну працю. Звання колективу комуністичної праці здобули бригада механізаторів, очолювана І. П. Слободенюком, та бригада каменотесів на чолі з О. А. Рокицьким.

У 1970 році 227 корнинців нагороджено ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».

Гідно зустріли трудящі Корнина XXIV з’їзд КПРС. Так, на цукровому заводі до відкриття партійного форуму перероблено 760 060 тонн сировини при зобов’язанні 737 550 тонн і випущено понад план 1792 тонни цукру. Колектив гранітного кар’єру в першому кварталі 1971 року випустив продукції понад план на суму 5 тис. карбованців.

З великим натхненням працювали корнинці, йдучи назустріч 50-річчю утворення СРСР. Робітники гранітного кар’єру річний план 1972 року виконали 20 грудня. Лише для автомобільного заводу в Тольятті вони виготовили 1962 кв. метри тесаного граніту і для будівництва Камського автомобільного заводу 370 кв. метрів гранітних полірованих плит.

Відділення районного об’єднання «Сільгосптехніки» виробничий план 1972 року виконало на 106,8 процентів. Досягли виробничих успіхів працівники цегельні, хлібного заводу і харчокомбінату.

Величезні зміни в роки повоєнних п’ятирічок сталися в сільському господарстві. 1951 року два корнинські колгоспи об’єдналися в одне господарство — колгосп «Ленінська правда». За господарством закріплено 2724 га землі, в т. ч. 2500 га орної. В розпорядженні колгоспу 22 трактори, 13 вантажних автомашин, 8 комбайнів та багато іншої сільськогосподарської техніки. Господарство спеціалізується на відгодівлі великої рогатої худоби. Всі трудомісткі процеси роботи механізовано. Колгосп відгодовує в середньому за рік 3,5—4 тис. голів телят. Виконуючи зобов’язання на честь 50-річчя утворення СРСР, колгоспники виробили 5 тис. цнт м’яса. Кращим механізатором колгоспу є комуніст О. С. Степаницький. У 1972 році він виробив на трактор 2 тис. га умовної оранки. Депутат селищної Ради телятниця А. І. Зайцева добивається щодобового збільшення ваги молодняка на 750—760 грамів.

Натхнені рішеннями грудневого (1972 року) Пленуму ЦК КПРС, трудящі Корнина розгорнули боротьбу за дальше піднесення всіх галузей народного господарства. Трудівники колгоспних і радгоспних ланів борються за одержання 25 цнт зернових культур і 260 цнт цукрових буряків з га. Продати державі 6,4 тис. цнт м’яса в третьому, вирішальному році дев’ятої п’ятирічки — таке завдання поставили перед собою тваринники. Робітники цукрового заводу зобов’язалися в 1973 році дати понад план 5 тис. цнт цукру.

З кожним роком зростає добробут трудівників селища. Крім основної оплати праці, широко застосовується преміальна. В 1967 році загальна сума премій, виданих лише хліборобам, становила близько 50 тис. крб. Понад 200 колгоспників одержують пенсію. Великі кошти виділяються на оздоровлення колгоспників.

У Корнині здійснюється широке культурно-побутове та житлове будівництво. Зокрема, споруджено нові приміщення універмагу, будинку культури, аптеку, гуртожиток, відділення районного об’єднання «Сільгосптехніки». Щороку близько 60 сімей святкують новосілля. З’явилися нові вулиці. Всі вулиці забруковані, частина тротуарів вкрита асфальтом.

В центрі селища 1955 року встановлено пам’ятник В. І. Леніну.

Селище повністю електрифіковане і радіофіковане. Понад 450 сімей мають телевізори. Для відпочинку трудящих на річці Ірпені створено чудове водосховище.

З кожним роком поліпшується медичне обслуговування населення. Корнинська дільнична лікарня на 100 ліжок обладнана найновішим устаткуванням та апаратурою. Тут є районна протитуберкульозна лікарня на 50 ліжок. На цукровому заводі та на гранітному кар’єрі діють медпункти. В цих закладах працюють 11 лікарів і 53 чоловіка середнього медперсоналу. Завідуюча відділенням лікарні Н. І. Рябініна 1961 року нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора. Постійною турботою оточені дошкільнята. Вони виховуються в дитячих яслах і садках.

Значні зрушення відбулися в галузі освіти та культури. Зміцніла навчальна база середньої школи. Відкрито школу-інтернат для розумово відсталих дітей, а також філіал Попільнянської музичної школи. Розширено восьмирічну школу при цукрозаводі. В школах 103 педагоги навчають понад 1200 учнів. Учителя Корнинської середньої школи О. І. Гутовського в 1966 році нагороджено орденом «Знак Пошани».

В селищі діє 6 бібліотек, фонд яких налічує понад 65 тис. книг. На 1973 рік трудящі Корнина передплатили близько 10 тис. примірників газет та журналів. При будинку культури працюють хоровий і драматичний гуртки. Тут систематично читаються лекції, демонструються кінофільми.

В Корнині народився відомий український радянський селекціонер Й. Я. Магомет, який вивів і поліпшив понад 100 сортів овоче-баштанних, плодоягідних та квіткових рослин. Й. Я. Магомет — лауреат Державної премії СРСР.

Корнинська селищна Рада керує всіма ділянками виробничого й культурного життя трудящих. До її складу входить 80 депутатів — кращих обранців народу, в т. ч. 41 комуніст, 6 комсомольців, 42 робітники, 22 колгоспника, 32 жінки. При виконкомі працюють 10 комісій, до роботи яких залучено широкий актив громадськості.

Керівна роль у розвитку економіки й культури селища, у вихованні нової людини належить 11 первинним партійним організаціям, які об’єднують 296 комуністів. Бойовим помічником комуністів є 258 членів ВЛКСМ 4 комсомольських організацій.

Як і весь радянський народ, корнинці віддають усі свої сили, енергію й здібності боротьбі за успішне виконання історичних накреслень XXIV з’їзду КПРС, завдань дев’ятої п’ятирічки.

М. М. КРАСНОНОС, О. Я. РЕМЕЗОВ, Г. Я. ТАРАСОВ
Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера К

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: Bing [Bot], Google [Bot]