КОРСУНЬ-ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ (Корсунь), місто, Черкаська область, Україна

Відповісти

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

КОРСУНЬ-ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ (Корсунь), місто, Черкаська область, Україна

Повідомлення АннА »

Корсунь.jpg
КОРСУНЬ-ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ (до 1944 — Корсунь) — місто Черкаської області, райцентр. Розташов. на берегах р. Рось (прит. Дніпра). Залізнична ст. Корсунь. Нас. 19,0 тис. осіб (2004).
Існує кілька гіпотез щодо походження старої назви міста Корсунь, зокрема, що її першими запровадили ченці, які прибули сюди з крим. міста Херсон (літописна назва останнього — Корсунь; див. Херсонес Таврійський), або її запозичили у тюрків, у мові яких є слова «кор», що перекладається як «палаюча», і «су» — «вода».
Засноване в часи Київської Русі (див. Корсунь). 1240 зруйноване монгол. військом (див. Монголо-татарська навала).
У 14 ст. ця тер. увійшла до складу Великого князівства Литовського. Згідно з умовами Люблінської унії 1569, відійшла до Корони Польської. 1580 привілей на володіння містом одержали князі Вишневецькі. 1584 Корсуню надано магдебурзьке право, він стає центром староства, тут зводять укріплену військ. фортецю.
Жителі міста брали участь у козац. повстаннях 90-х рр. 16 ст. і 30-х рр. 17 ст. У трав. 1648 військо Б.Хмельницького поблизу К. розгромило польс. шляхетське військо гетьманів М.Потоцького і М.Калиновського (див. Корсунська битва 1648).
1648—1712 Корсунь — адм. центр Корсунського полку (існував від 1625 як полк реєстрових козаків). За умовами Андрусівського договору (перемир’я) 1667 відійшов до Польщі. Наприкінці 17 — на поч. 18 ст. став одним з опорних пунктів визвол. боротьби на Правобережній Україні під проводом С.Палія, С.Самуся та З.Іскри. 1734 і 1750 його жителі брали участь у гайдамацьких повстаннях (див. Гайдамацький рух); 1768 під час Коліївщини містом оволодів загін М.Залізняка.
1780 Корсунське староство перейшло до племінника польс. короля Станіслава-Августа Понятовського — кн. С.Понятовського. Після 2-го поділу Польщі 1793 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) отримало статус містечка Богуславського пов. Київського намісництва (від 1797 — Київської губернії). 1797 Корсунський маєток викупила рос. казна, і 1799 рос. імп. Павло I подарував його кн. П.Лопухіну.
Від 1846 входив до Канівського пов. Київ. губ. Під час Київської козаччини 1855 рос. війська вчинили тут жорстоку розправу над учасниками сел. заворушення.
Від 1861 — центр Корсунської волості. 1876 неподалік міста було прокладено залізницю Київ—Катеринослав (нині м. Дніпропетровськ).
Улітку 1918 населення волості виступило проти нім. окупаційного режиму (див. Австро-німецьких військ контроль над територією України 1918), вибухнуло Звенигородське збройне повстання.
Від 1932 — у складі Київської області, від 1954 — Черкас. обл. Райцентр від 1923.
1934 дала перший струм Корсунська ГЕС.
У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 був окупований гітлерівцями з 30 лип. 1941 до 14 лют. 1944, у цей час у місті діяла підпільна орг-ція «Комітет-103». Місто було звільнене в ході Корсунь-Шевченківської операції 1944.
1994 створений Корсунь-Шевченківський державний історико-культурний заповідник.
Окрім пам’яток Корсунь-Шевченківського держ. історико-культ. заповідника, в місті є також: могила-пам’ятник укр. художникові І.Сошенкові, місця козац. слави, пам’ятник-погруддя Б.Хмельницькому, дуб, каштан Т.Шевченка в дендропарку, стела на честь його перебування тут 1859 та ін.
http://history.org.ua/?termin=Korsun-sh ... D1%96vskii
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: КОРСУНЬ-ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ (Корсунь), місто, Черкаська область, Україна

Повідомлення АннА »

Зображення
Ко́рсунь-Шевче́нківський (до 1944 року — Корсунь) — місто в Україні, районний центр Корсунь-Шевченківського району Черкаської області. Центр міської ради, до якої входять також села Гарбузин і Саморідня. Розташоване обабіч річки Росі за 70 км на захід від Черкас. Має залізничну станцію Корсунь. Місто перетинає автотраса Київ — Дніпро. З Києва до Корсуня-Шевченківського ходять автобуси з автостанції «Видубичі», а з Черкас — з центрального автовокзалу. Населення 21.900 тисячі мешканців (2017). Корсунь — одне з найдавніших міст України. Його назва може походити від імені руського бога сонячного світла — Хорса. Ймовірно, первісна назва звучала, як Хорсунь, що з часом змінилася в результаті лінгвістичних трансформацій.
За іншою версією назва міста походить від іранського слова «хоро» (палаючий), або тюркського словосполучення «кара су» (чорна вода, у значенні «чиста вода»).
Історія
На території сучасного міста виявлено поселення трипільської культури, доби бронзи та скіфських часів, могильник і 4 поселення черняхівської культури.
Часи Київської Русі

У 1032 році князь Ярослав Мудрий заснував місто-фортецю Корсунь для захисту південних кордонів Київської Русі від набігів тюркських кочівників, використавши Рось як природну перешкоду. Воно входило до Пороської оборонної лінії, до якої відносилися також міста, що стояли на Росі — Осетрів (нині — с. Сахнівка Корсунь-Шевченківського району), Дверен (нині — с. Набутів Корсунь-Шевченківського району), Боровий (нині — смт Стеблів Корсунь-Шевченківського району) Богуславль (нині — Богуслав (місто)), Юр'їв (нині — Біла Церква) та ін. У XI — першій половині XII ст. місто було надзвичайно важливим оборонним центром. Тоді половці часто напада на Русь. У 1169 році частина з них стояла поблизу міста Корсуня. Після чого вони пішли і спустошили околиці Києва.

З 1195 по 1240-ві рр. Корсунь — центр удільного князівства, яким правили представники роду Романовичів. Першим корсунським князем був волинський князь Роман Мстиславович. У 40-х роках ХІІІ ст. Корсунь був зруйнований монголо-татарами.

В урочищі Замчищі при впадінні Корсунки в Рось височить городище — залишки стародавнього Корсуня. Свідченнями давніх часів є два руські поселення, виявлені в Корсуні і Гарбузині, а також залишки оборонних укріплень — «Змієвих валів» поблизу Корсуня.
XIV — XVII cтоліття
Герб Корсуня

У 1320-х рр. перейшов під владу Великого князівства Литовського, а 1569 року, після Люблінської унії, до Польського королівства, складової частини Речі Посполитої. У ті часи Корсунь з округою являв собою майже безлюдну пустелю.

1585 року князі брати Олександр та Михайло Вишневецькі одержали привілей польського короля Стефана Баторія на відновлення та володіння містом. Тоді Корcунь називали Корсунь Черкаський, на відміну від Корсуня (Херсонеса) Таврійського.

1585 року на основі земель, що належали місту Корсуня, які до того входили до Канівського староства, було утворено Корсунське староство. 8 лютого 1585 року Корсуню надано Магдебурзьке право. За ним корсунські міщани отримали свій орган самоврядування (магістрат), свій суд і були позбавлені всіх податків та повинностей, крім сторожової військової служби. Король Стефан Баторій своїм універсалом від 20 лютого 1585 р. надав Корсуню герб: «Лук жовтий натягнутий і стріла на тятиву покладена в червоному полі».

Корсунці брали участь у козацьких повстаннях кінця XVI ст. Щоб корсунські міщани не підтримали повстанців К. Косинського 15 жовтня 1592 р., польський король Сигізмунд III своїм універсалом підтвердив Магдебурзьке право для Корсуня. Незважаючи на це, в 1605 році відбувся конфлікт корсунського старости Івана Даниловича з корсунчанами. Староста позбавив їх права на прибутки від шинків і корчем. Після довгої судової тяганини дії Даниловича були підтвердженні. Мешканці міста через це повстали. Коли ж польський уряд направив у Корсунь своїх комісарів, міщанине пустили їх у місто, оголосили, що відмовляються виконувати військові повинності і не визнають влади коронного старости. За це все та за неявку заколотників на королівський суд на жителів Корсуня було накладено штраф — 10 тисяч кіп литовських грошей.[4]. Але корсунські міщани і далі відмовлялися визнавати права старости і тому у 1607 р. сейм своєю постановою позбавив жителів Корсуня Магдебурзького права. Це привело до масового покозачення населення Корсунського староства.

Так, у 1616 р. тут з 1500 дворів 1200 були козацькими, у 1622 р. з 1800 — 1600.

У 1625 р. у Корсуні був створений козацький реєстровий полк. Одним із його перших полковників, можливо, був Тарас Федорович (Трясило), керівник козацького повстання 1630 року. Через масове покозачення населення жителі Корсунського староства брали активну участь у козацьких повстаннях 20 — 30-х років XVII ст. Населення староства постійно зростало. Про це говорять люстрації 1616 та 1622 рр. та той факт, що 1622 р. король Сигізмунд ІІІ дозволив корсунським міщанам на пустці осадити місто Лисянку.

За люстрацією 1616 р. було 1500 осель козацьких, які не платили ніякого податку, старостою був Ян Данилович.

У 1620-х роках Корсунь був значним містом середньої Наддніпрянщини і за кількістю населення випередив Черкаси, Білу Церкву та інші міста.[5]

В 1637 році відбулося козацьке повстання під проводом гетьмана нереєстрового козацтва Павлюка. Коли він залишив Корсунь, коронний гетьман Потоцький зайняв місто і спустошив його. Багато корсунців втекло на Лівобережжя.

На початку національно-визвольної війни середини XVII століття Корсунський реєстровий полк стояв у залозі на Січі. Його було звідти вигнано, а в битві на Жовтих Водах 16 травня 1648 р. полк перейшов на бік повстанців. Дізнавшись про розгром своїх авангардних військ під Жовтими Водами, Потоцький поспішно відступив під Корсунь і зайнявши його, віддав на пограбування військам, а потім наказав вщент спалити.[6]

26 травня 1648 р. поблизу Корсуня військо Богдана Хмельницького у битві, відомій, як Корсунська, розгромило майже всю польську армію. Після неї Україна почала будуватися як незалежна держава. Корсунський реєстровий полк було перетворено на військово-адміністративну одиницю. Він був одним з найбільших в Україні. З Корсуня гетьман відправив 16 листів, 3 універсали та 1 наказ. Хмельницький проводив у Корсуні ради, збирав тут військо для нових походів, приймав іноземних послів.
Діорама «Корсунська битва 1648»

У 1665 Корсунь був взятий козаками лівобережного гетьмана Івана Брюховецького та московсько-калмицьким військом. Нападникам не вдалося лише захопити Корсунський замок.

1679 року, за наказом московської влади та лівобережного гетьмана Івана Самойловича більшу частину населення Корсуня було насильно переселено на Лівобережну Україну (так званий Великий згін). Гарнізон міста намагався протистояти загонам Самойловича, але фортецю було взято штурмом.[7]

Після прийняття у 1685 р. поляками рішення про відновлення козацтва на Правобережній Україні місто почало відбудовуватися.
Корсунський замок

У 1650-х за наказом гетьмана Богдана Хмельницького тут збудовано Корсунський замок.

Корсунський замок за ілюстрацією 1765 був у формі квадрата з 4-ма вежами по кутах, оточений ровом, валом та дубовим палісадом, до замку вів розвідний міст, в кінці мосту була брама зі стрільницями та з приміщеннями для козаків. Над Брамою було літнє житлове помешкання. Брама була наново зведена в 1765 р. за старости Яблоновського. Всередині замку стояв будинок, в якому проживав губернатор, стайня, возівня, будинок для козаків, пекарня, кухня тощо. Посередині була дворівнева вежа з бійницями, в якій мешкали козаки. Біля неї знаходилася, частково зруйнована студня.
ХVIII століття
Корсунь на карті XVIII століття

1702 р. під час повстання проти Польщі Корсунський полк на чолі із полковником Захарієм Іскрою підтримав цей виступ.

1711 року населення Корсуня приєдналося до армії гетьмана в екзилі Пилипа Орлика, під час його походу на Правобережжя проти російської навали.

У 1711–1712 рр. за наказом московської влади більшу частину козаків та цивільних мешканців міста було силою переселено на Лівобережжя. Сам Корсунь було повністю спалено.

У XVIII ст. Корсунщина була одним із центрів визвольної боротьби на Правобережжі, у тому числі гайдамацького руху, який постійно наростав починаючи з часу розформування Корсунського полку у 1712 р.

На цій території весь час діяло декілька гайдамацьких загонів. Гайдамаки нападали на шляхетські маєтки, розорюючи їх. Декілька разів вони захоплювали Корсунь. Апогеєм гайдамацького руху було повстання 1768 р. «Коліївщина». Під час нього було вирізано всіх поляків та євреїв, зруйновано костьоли.

1768 року Максим Залізняк, ідучи на Умань, захопив Корсунь, розгромивши в ньому польський гарнізон. Але в результаті військової підтримки Російської імперії цей виступ було придушено. Протягом декількох років відбувалися локальні виступи гайдамаків, але полякам врешті-решт вдалося встановити свій контроль над краєм і через декілька років рух гайдамаків тут повністю згас. Корсунщину знову було перетворено на безлюдну пустку.

За люстрацією 1765 року в Корсуні був 191 будинок. 1766 року уповноважений Радомишльської консисторії уніат Григорій Мокрицький зробив Корсунь своєю резиденцією, звідки його озброєні люди здійснювали розбійницькі набіги на навколишні православні церкви і монастирі. Корсунський замок був перетворений на в'язницю, де трималиприхильників православної віри.[8]

1776 в Корсуні проживавясновидець козак — лірник Вернигора.
Палац та парк Станіслава Понятовського

З 1778 р. Корсунь став власністю князя Станіслава Понятовського — племінника останнього польського короля.
Станіслав Понятовський

Місто наново закладене 1784, має 25 мурованих будинків. Станіслав Понятовський збудував тут фабрики сукна, замші, селітри, плантації шовковиці, винниці, розводив расових коней. Заклав тут для молоді школу танців. У всьому йому спочатку допомагав французський художник і архітектор Жан Анрі Мюнц. Збудував тут шпиталь на три покої. Започаткував «касу допомоги» для погорільців.

1782 року Мюнц почав будувати палац для Понятовського та парк на березі річки Рось. Однак добудовував палац вже шотландський архітектор на польській службі Ян Дісіор Ліндсей.

За люстрацією 1789 року на одному з островів, який називали «Острів», стояв двоповерховий мурований палац, що мав 26 покоїв, 3 муровані будинки, 2 стайні. Зала була висотою в два поверхи, 15 на 10 метрів. Стайні для коней мали по 50 метрів довжини. Другий острів називався «Деніс» на ньому був закладений парк з оранжереями та теплицями. Крім того, було ще 5 менших островів без назви. «Швейцарський будиночок» теж був із самого початку закладений на Швейцарському острові.

В палаці містилася велика колекція археологічних знахідок, викопаних в околицях Корсуня, в тому числі золотих виробів.

Всього в місті нараховувалось 258 будинків, з них 23 шляхетські, 34 єврейські, 25 мурованих. В центрі міста — ринкова площа у формі квадрата, по трьох сторонах були муровані будинки, а з четвертої «замок» — будинок губернатора, оточений глибоким ровом.

З 1793 р., після ІІ поділу Польщі місто увійшло до складу Російської імперії. Воно входило до Богуславського повіту Київського намісництва (з 1797 р. — губернії).
Храми Корсуня

Наприкінці 16 століття було збудовано католицький костел або капличка.
Наприкінці 16 століття в районі сучасного будинку культури було збудовано Спасо-Преображенську церкву.
В 1625 у передмісті Закорсунка була збудована дерев'яна Іллінська церква.
В лісі біля Корсуня корсунським полковником Григорієм Гуляницьким у середині 17 століття був відновлений вже зруйнований Свято-Онуфріївський монастир. він почав називатися "Корсунсько-Гуляницьким". В ньому у 1663 році було пострижено у ченці Юрія Хмельницького та тут помер київський митрополит Діонісій Балабан.
Була в Корсуні також Сергіївська церква.
В місті була церква Різдва Христового, фундована полковником Іваном Золотаренком.
Миколаївська церква знаходилася біля північної частини міста. В церкві св. Миколая (за містом)1655 проходила панахида за полковником Іваном Золотаренком, під час якої вона загорілася. Тоді згоріло 450 людей і два священики. Золотаренка потім довідспівували у церкві Різдва Христового.
Воскресенська церква у 19 століття знаходилася біля садиб Баранова та Хвесенка.

У складі Російської імперії

У 1797 р. Корсуньський маєток купив у Понятовського за 100 тисяч карбованців сріблом російський імператор Павло І. Він у 1799 році подарував його міністру юстиції генерал-прокурору Росії князю П. В. Лопухіну, який знову закріпачив селян. Місцеві міщани і селяни були незадоволені новим становищем і борючись проти закріпачення протягом п'яти років доводили свої вольності, посилали скарги до Петербурга. В 1804 році сюди прибула спеціальна урядова комісія із каральним загоном і привела корсунців до покори. Організаторів виступів К.Тетянченка і Г.Калюжного було заслано на вічне поселення до Сибіру, 29 чоловік кинуто до богуславської в'язниці, решту покарано канчуками і різками.
ХІХ століття

В 1815 році князь Лопухін збудував у Корсуні суконну фабрику.

З 1846 р. місто входило до Канівського повіту Київської губернії.
Брама в'їзних воріт
Наполеон Орда. Корсунь, 1870

У 1855 р. тут відбувся виступ селян у рамках Київської козаччини. Тоді серед них поширилися чутки, що той, хто запишеться до ополчення для участі в Кримській війні, буде звільнений від кріпацтва. У Корсуні селяни зібрали натовп понад 4 тисяч із мешканців Корсуня, Ситників, Моринців, Виграєва, Киченців, Корнилівки, Гарбузини, Бровахи і зажадали від князя дати їм грамоту на звільнення. Сталася сутичка з поліцією, у результаті якої було вбито 13, поранено 27 селян. Після цього всіх учасників виступу було покарано: 60 чоловік віддали військово-польовому суду, решту покарали шомполами й різками.

У 1855 році Корсунь налічував 8238 жителів. У місті була однокласна парафіяльна школа.
Т. Г. Шевченко. «В Корсуні». 1859. Папір, туш, перо.

У Корсуні неодноразово бував український поет, художник та мислитель Тарас Шевченко, зокрема, з 28 червня по 8 липня 1859 року тут він гостював у свого троюрідного брата і свояка Варфоломія Григоровича Шевченка, який працював помічником управителя князя. Т. Шевченко записував народні пісні, багато малював. Він дуже любив прогулюватися Корсунським парком, замальовуючи його прекрасні куточки. Збереглися малюнки, зроблені ним у Корсуні, які були вміщені до Корсунського (Суліївського) альбому. Це «В Корсуні», «Дуб», «Дерева» та інші.

З 1861 р. Корсунь став центром Корсунської волості. Після скасування кріпосного права у 1861 році в Корсуні почала розвиватися промисловість, а також сільськогосподарське виробництво на ринок.

Новий поштовх до будівництва промислових підприємств дала залізнична лінія Київ — Катеринослав, що пройшла через Корсунь 1876 року. У 1880-х роках місті діяли чавуноливарний, цегляний та пивний заводи, тютюнова фабрика, 10 водяних млинів та ряд дрібних майстерень.

У 1873 році помер останній власник з роду Лопухіних - Павло Петрович. У нього не було нащадків. Щоб рід не згас прізвище Лопухін і титул найясніший князь було передано його племіннику Миколі Петровичу Демидову. Після смерті Лопухіна його почали називати Лопухіним-Демидовим.
ХХ століття

1903 року Лопухіни-Демидови будують один з найбільших у Росії заводів з виготовлення фарб.

В 1905 — 1906 роках під час І Російської революції на підприємствах Корсуня відбувалися страйки.

1911 року на 9530 жителів міста працювала парафіяльна та двокласна земська школи. В місті було дві церкви, монастир, 19 шинків, 84 лавки купців. 1912 року в Корсуні, на 744 двори, тих що мали дві десятини землі було 185, до 6 десятин — 500.

До нашого часу в парку з часів Лопухіних-Демидових збереглися дерево-екзот гінкго дволопатеве, яке було посаджено після відвідання 16 червня 1916 року Корсуня матір'ю останнього російського царя Миколи ІІ імператрицею Марією Федорівною, сосна Веймутова, ясен та Князівська алея із корабельних ялинок[9].

20 листопада 1917 р. у Корсуні було встановлено владу Української Народної Республіки, а 4 лютого 1918 року — місто захопили російські більшовики. 29 квітня 1918 р. влада в місті перейшла до рук Української держави (Гетьманату), а у грудні — до Директорії. 30 грудня 1919 р. на Корсунщині влада остаточно була захоплена більшовиками.

У лютому 1921 року Корсунь став повітовим центром. Однак через запустіння міста у червні повітова влада переїхала до Богуслава. З початком 1923 року місто стало центром Корсунського району. 12 квітня 1923 року Київський губвиконком ухвалив постанову про перейменування Богуславського округу в Шевченківський з окружним центром у Корсуні, який за цією постановою став містом.

1923 року було створено першу комуну «Червона зірка». У місті працювала лікарня на 20 ліжок, де було 8 медпрацівників. Цього ж року відкрилися педагогічні курси, реорганізовані пізніше в педагогічний технікум, а потім у педучилище.

У 1925 році Шевченківський округ був розформований, і Корсунь був приєднаний до Черкаського округу.

У травні 1929 року в Корсуні розпочато спорудження міжрайонної ГЕС на річці Рось, яка 27 серпня 1934 року дала перший струм. Працювало 100 підстанцій. Це була одна із перших ГЕС в Україні.

Протягом 1929 — 1930 років у місті було створено чотири колгоспи: «Червона зірка», «Євпахар», «Червона п'ятирічка», ім. Т. Г. Шевченка

У 1930 р. знову було створено Корсунський район, до якого був приєднаний Стеблівський. Район входив до Київської області.

Навесні 1932 р. через дії радянської окупаційної адміністрації на Корсунщині спалахнув штучний голод. У селян було конфісковано всі запаси продовольства. Свого апогею голод досяг на початку 1933 р. У результаті голоду 1932—1933 років на Корсунщині загинуло більше, ніж 14 тисяч осіб, третину з яких складали діти й підлітки.

Напередодні Другої світової війни в місті було три середні школи, дві неповні середні та одна початкова школи, педтехнікум і медшкола. У лікарні на 150 ліжок працювало 24 медичні працівники.

Під час наступу німецьких військ 30 липня 1941 р. Корсунь був зайнятий нацистами. Під час їхньої окупації у місті діяло підпілля ОУН.

24 січня — 17 лютого 1944 р. на Корсунщині будо оточене 55-тисячне нацистське угруповання — Корсунь-Шевченківська операція, у ході якої 14 лютого 1944 р. Корсунь перейшов у радянські руки. Під час операції обидві сторони зазнали великих втрат.

3 травня 1944 р. згідно з указом Президії Верховної Ради УРСР за № 34/143 місто було перейменоване на Корсунь-Шевченківський. Район також став називатись Корсунь-Шевченківським.

У вересні 1944 року відновили свою діяльність 5 загальноосвітніх шкіл, педагогічний технікум ім. Т. Г. Шевченка, училище механізації сільського господарства, курси медсестер та електромонтерів. У колишньому палаці князів Лопухіних відкрився Музей історії Корсунь-Шевченківської битви.

В 1948 році у місті відкрився будинок культури, при якому працювала бібліотека з фондом 15 тисяч книг, був хор у складі 185 осіб, драматичний, хореографічний та інші гуртки художньої самодіяльності.

В 1950 році закінчилась відбудова промислових підприємств міста. Цього ж року чотири артільні господарства міста об'єдналися в колгосп «Зоря».

З 1954 р. Корсунь-Шевченківський район увійшов до складу Черкаської області.

В 1969 році в місті був збудований будинок культури на 600 місць. Працював будинок культури верстатобудівного заводу на 450 місць, кінотеатри «Мир», «Комсомолець» та літній «Перемога», 2 колгоспні та 7 відомчих клубів.

Станом на 1972 рік у місті працювали дитячий комбінат «Світлячок» на 150 місць, 4 дитячі садки, в тому числі «Орлятко» верстатобудівного заводу на 75 місць, «Берізка» швейної фабрики на 125 місць, 3 дитячих ясел. Медичне обслуговування населення здійснювала районна лікарня на 250 ліжок, антитуберкульозний диспансер, поліклініка, невропсихіатричний диспансер, 3 фельдшерсько-акушерські пункти, 3 пологові будинки, 2 аптеки, зубопротезна поліклініка, 6 медпунктів.

У 1982 р. місто було нагороджене орденом Вітчизняної війни І ступеня.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: КОРСУНЬ-ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ (Корсунь), місто, Черкаська область, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Корсунь-Шевченківський (до 1944 року — Корсунь) — місто районного підпорядкування, центр району, розташований на скелястих берегах притоки Дніпра — Росі. Місто перетинає автотраса Київ — Дніпропетровськ. Населення — 17,3 тис. чоловік. До залізничної станції Корсунь — 3 км.

На території сучасного міста виявлено поселення трипільської культури, доби бронзи та скіфських часів, могильник і 4 поселення черняхівської культури. В урочищі Замчищі при впадінні Корсунки в Рось височить городище — залишки стародавнього Корсуня — могутньої фортеці, збудованої, очевидно, 1032 р. князем Ярославом Мудрим. Про те, що в небезпечному пристеповому районі Поросся в той час проживав місцевий люд, свідчать не тільки два давньоруські поселення, виявлені в Корсуні та Гарбузині, але й залишки оборонних укріплень — «змійових валів» поблизу Корсуня.

Згідно з легендою назва міста пішла від Кримського Корсуня (Херсонеса). Його вихідці після хрещення Русі були священиками Київської десятинної церкви. Отримавши від князя Володимира право збирати данину на Пороссі, вони нібито і дали назву поселенню над Россю, яке своєю чарівною природою нагадувало їм рідний південний Корсунь.

1240 року Корсунь зруйнували монголо-татари. У XV—XVI ст. на ці землі стали тікати з північних і західних областей від покріпачення селяни. Місто знову відродилося. Щоб використати втікачів для боротьби проти татаро-турецьких нападів, польський король Стефан Баторій 1580 року звелів побудувати в Корсуні замок і надати корсунцям значні привілеї.
1584 року Корсунь отримав магдебурзьке право. Скоро місто стало центром староства. Та з часом привілеї корсунців почали обмежуватись, а покріпачення посилюватися. Це призвело до народного невдоволення. У лютому 1596 року, коли ватажок антифеодального селянсько-козацького повстання С. Наливайко відступав із Брацлавщини, багато корсунців пішло з ним на Білу Церкву. Свідками перебування тут легендарного народного ватажка залишились урочище, ліс і шлях, що називаються Наливайковими.

1605 року жителі Корсунщини повстали проти шляхти. їх підтримали невдоволені порушенням своїх привілеїв міщани і козаки, заявивши, що захищатимуться до останнього. Коли ж польський уряд направив у Корсунь своїх комісарів, повстанці не пустили їх у місто, оголосили, що відмовляються виконувати військові повинності і не визнають влади коронного старости Яна Даниловича. За все це та за неявку зачинщиків повстання на королівський суд на жителів Корсуня було накладено величезний штраф — 10 тис. кіп литовських грошей.

Наприкінці XVI — в першій половині XVII ст. на Україні різко посилився феодально-кріпосницький і національно-релігійний гніт. Так, якщо люстрація 1616 року занотувала в Корсуні (крім 1300 хат козаків) 200 міщанських господарств, «які ні чинша не платять, ні повинностей ніяких не відбувають», то 1622 р.— 262 міщанина, які щорічно платили чиншу 178 злотих, а також давали осип. Люстрація 1616 року відбиває соціальний склад жителів: кількість «послушних» димів — 200, «непослушних» — 1300.

В 20-х роках XVII ст. Корсунь був значним містом середньої Наддніпрянщини і за кількістю населення випередив Черкаси, Білу Церкву та інші міста, доступаючись лише перед Чигирином.

Він став одним з центрів українського козацтва. Тут часто відбувались козацькі ради. На одній з них 1632 року представники козацьких полків і міст вирішили захищати свої права від зазіхань польської шляхти й просити російський уряд прийняти їх у своє підданство.

Основним населенням тут були козаки, які займались землеробством. Козацька старшина і заможні реєстрові козаки, крім земель у місті й на його околицях, мали свої хутори. В Корсунському старостві сіл не значилося, а «тільки хутори міські, козацькі». На хуторах заможних козаків, крім орної землі, були луки, сіножаті, ставки, пасіки, гаї, навіть ліси. Козацька біднота, безземельні селяни і міське «поспільство», яких глузливо називали «гультяями», «голотою», «безхатниками», шукали заробітку у заможних козаків. З часом козацька верхівка все більше віддалялася від основної козацької маси і поступово перейшла до табору польсько-української шляхти. Козацька голота й бідні міщани 4 квітня 1630 року, коли місто оточило військо гетьмана Тараса Федоровича (Трясила), підняли в Корсуні повстання. їх підтримали реєстрові козаки. Польсько-шляхетське військо не витримало удару з фронту і тилу й поспішно втекло в місто Бар.

Після придушення повстання польський уряд заборонив козакам тримати свою артилерію в Корсуні, наказавши перевести її в Черкаси. Але через деякий час козацька «армата», як і раніше, була в Корсуні. Феодально-кріпосницький гніт став 1637 року причиною повстання під проводом гетьмана нереєстрового козацтва П. Павлюка. Коли він вступив у Корсунь, його радо зустріло населення. У відповідь на універсал Павлюка 1637 року із закликом об’єднатися для боротьби проти польської шляхти корсунські козаки і «поспільство» поповнили повстанські сили, що гуртувалися в Мошнах. Гетьман Потоцький зайняв залишений козаками Корсунь і спустошив його. Багато жителів міста втекло на територію Росії.

Особливого значення набуває Корсунь у роки визвольної війни українського народу проти польсько-шляхетського панування 1648—1654 рр., зокрема у відомій битві між селянсько-козацьким військом під проводом Богдана Хмельницького і польсько-шляхетськими силами гетьманів М. Потоцького та М. Калиновського. Дізнавшись про розгром своїх авангардних загонів під Жовтими Водами, Потоцький поспішно відступив під Корсунь, якого віддав на пограбування військам, а потім наказав вщент спалити. Під час пожежі шляхта мучила й убивала старих і малих, жінок і немовлят. Вранці 16 травня 1648 року біля Корсуня з’явилися передові загони козацької кінноти. Корсунський полк на чолі з Кривоносом зупинився в березовому гаю, в урочищі Горохова Діброва. Козаки перекопали шлях глибокими ровами, завалили стовбурами дерев, у хащі поставили гармати.

Опівдні польсько-шляхетська армія підійшла до Горохової Діброви. Козаки і повстанці, пропустивши її, самі пішли слідом, не вступаючи в бій. Але тільки-но вороже військо стало спускатися з гори — вдарила артилерія. Одночасно з обох боків шляху козаки відкрили нищівний вогонь з мушкетів та самопалів. У ворожому таборі все змішалось. Польська армія, затиснута як у мішку, зазнавала величезних втрат і після 4-годинного бою була повністю розгромлена. Лише в полон потрапило 9 тис. чоловік разом з гетьманами М. Потоцьким і Калиновським. Решта ворожого війська втекла.

Козаки Корсунського полку прославились у цій битві винятковою мужністю і стійкістю. За Зборовським договором 1649 року він був більшим від будь-якого .з інших 16 полків і налічував 3472 чоловіка. За роки народно-визвольної війни кількість козаків зросла до 5105. Полковому місту підпорядковувалось 18 міст і містечок: Богуслав, Стеблів, Мліїв, Вільшана, Лисянка, Звенигородка та інші, де розміщувались козацькі сотні. Всього в полку було 19 сотень, 11 з яких — у самому Корсуні.

З Корсунського полку вийшли відомі тогочасні військові керівники. Першим полковником за гетьманства Богдана Хмельницького був Шингирей, потім Лук’ян Мозиря, його змінив Григорій Гуляницький, потім сотник Корсунської полкової сотні Іван Золотаренко, на сестрі якого Ганні 1651 року одружився Богдан Хмельницький. Після призначення Ніжинським полковником Іван Золо-таренко виявив себе талановитим воєначальником, хоробрим воїном, який вніс чималий вклад у справу визволення України від іга панської Польщі. 1655 року в Білорусії, де Золотаренко на чолі 20-тисячного загону козаків разом з російськими військами вів успішні бої проти польських військ, він був смертельно поранений. Похований Іван Золотаренко в Корсуні.

В роки визвольної війни Богдан Хмельницький проводив у Корсуні ради, збирав тут військо для нових походів, приймав іноземних послів.

Коли в січні 1654 року загальнонародна рада в Переяславі ухвалила рішення про возз’єднання України з Росією, 5105 козаків і 1027 міщан Корсунського полку скріпили це своєю присягою. Але історичні обставини склалися так, що Корсунь, як і більша частина Правобережної України, за Андрусівським перемир’ям, ще майже на 126 років (до 1793 року) залишився під владою панської Польщі.

Безперервні війни, набіги турків і татар, соціальний, національний і релігійний гніт, міжусобна боротьба і зрада інтересів народу з боку козацької старшини призвели до цілковитого розорення і спустошення краю.

Але народ не припиняв боротьбу проти чужоземних загарбників. На початку березня 1674 року до Корсуня підійшов гетьман І. Самойлович з козаками лівобережних полків і загонами російських військ. Ставленики зрадника українського народу гетьмана Дорошенка втекли з міста. На короткий час Корсунський полк у числі 10 інших Правобережних полків возз’єднався з Лівобережною Україною в складі Російської держави. Коли Самойлович повернувся на Лівобережну Україну, Корсунь спалили польські війська.

В кінці XVII — на початку-XVIII ст. Корсунщину знов охопило полум’я народного повстання. В 1702—1704 рр. його очолив корсунський полковник Захар Іскра. Відмовившись від шляхетства, наданого йому польським урядом 1701 року, він був палким поборником політики возз’єднання України з Росією і разом з С. Палієм неодноразово звертався про це з проханням до царя Петра І. Після придушення повстання перейшов 1704 року на Лівобережну Україну.

1711 року, в зв’язку з підписанням Прутського трактату, за яким російський уряд зобов’язувався не втручатись у справи Правобережної України, на Лівобережжя перейшло з своїм рухомим майном майже все населення Корсуня.

Польські магнати, знову повернувшись у свої володіння, давали переселенцям з західних областей пільги, але, як тільки минали пільгові роки, накладали на них тяжкі кріпосні повинності. Якщо 1765 року жителі Корсуня платили чиншу 1772 злотих, то 1789 року — 54531 2.

Особливих переслідувань і утисків зазнавали козаки, яких шляхта силоміць перетворювала в кріщіків. Люстрація 1765 року в Корсунському старостві налічувала тільки 88 господарств козаків. Люстрація 1789 року про них уже зовсім не згадує. Із значного козацького міста Корсунь перетворився в невеличке містечко, 1765 року в ньому була лише 191 хата, де животіли міщани і селяни під тягарем неймовірно великих податків.

1766 року уповноважений Радомишльської консисторії уніат Григорій Мокрицький зробив Корсунь своєю резиденцією, звідки його озброєні люди здійснювали розбійницькі набіги на навколишні православні церкви й монастирі. Корсунський замок був перетворений у катівню, де мордували прихильників православної віри.

Становище поневоленого народу ставало нестерпним. Коли вибухнуло всенародне повстання — Коліївщина, корсунська біднота стала її активним учасником. 1768 року М. Залізняк, ідучи на Умань, захопив Корсунь, розгромивши в ньому польський гарнізон.

12 травня 1780 року воєвода К. Рогалинський передав володіння Корсунським староством племіннику польського короля — Станіславу Понятовському, який протягом 1785—1789 рр. збудував на високому березі Росі пишний палац.

Понятовський відзначався жорстокістю, підступно закріпачував вільних корсунців. Народ не корився і подав скаргу на Понятовського.

Після возз’єднання Правобережної України з Лівобережною у складі Росії Корсунь увійшов до Київського намісництва. 1799 року корсунський маєток купив у Понятовського за 100 тис. крб. сріблом російський цар Павло І і подарував міністру юстиції генерал-прокурору Росії П. В. Лопухіну. Новий володар запровадив тяжкі кріпосницькі порядки. Міщани і селяни, протягом п’яти років наполегливо борючись проти закріпачення, доводили свої вольності, посилали скарги до Петербурга. 1804 року сюди прибула спеціальна урядова комісія із каральним загоном і привела корсунців до покори. Організаторів виступу К. Тетянченка і Г. Калюжного було заслано на вічне поселення до Сибіру, 29 чоловік кинуто до богуславської в’язниці, решту покарано канчуками і різками так нещадно, що, за свідченням сучасників, каміння навколо палацу почервоніло від крові.

Гнів народний дедалі зростав і 1855 року новий виступ злився з одним з най-гостріших проявів класової боротьби перед реформою 1861 р.— т. зв. Київською козаччиною, що охопила 16 губерній. Корсунські селяни, сподіваючись звільнення від кріпосницької залежності, рішуче записувались «у козаки», відмовлялися працювати на панщині. Понад 4 тис. жителів Корсуня, Ситників, Моринців, Виграєва, Киченців, Корнилівки, Гарбузина, Бровахи рушили до панського палацу, вимагаючи оголошення царського маніфесту про волю. Та їм перетнула дорогу шеренга солдатів. Підполковник Афанасьев наказав розійтися, заявивши: «Волі вам не буде». Виникла сутичка. Було вбито 13, поранено 27 селян. Пани вчинили жорстоку розправу: 60 чоловік віддали військово-польовому суду, решту — покарали шомполами й різками.

На той час Корсунь налічував 8238 жителів. У місті була лише однокласна парафіяльна школа. Прагнення простого люду до освіти і культури це не могло задовольнити. Маючи багату на події історію, корсунці складали і співали пісень про народних ватажків та їх героїчні вчинки: «Дума про Богдана Хмельницького», «Максим, козак Залізняк», «Яром, хлопці, яром», «Гей, був у Січі старий козак» та інші.

28 червня 1859 року до Корсуня прибув Т. Г. Шевченко і жив тут до 8 липня у свого названого брата Варфоломія. Великий поет спілкувався з учасниками Київської козаччини, зокрема з дідом революціонера П. К. Запорожця — І. Д. Запорожцем, якому подарував свого «Кобзаря» з власноручним написом: «Івану Запорожцю з синами на пам’ять. Т. Г. Шевченко». Тарас Григорович відвідував також землеміра Толкунова у с. Гарбузині, там зустрічався з кріпаками Чуприною, Чалапою, Ріпою.

Реформа 1861 року по суті нічого не дала жителям Корсуня. Всі найродючіші землі — 21 940 дес.— залишились у князя Лопухіна, а кріпакам відійшли мізерні найгірші наділи, за які треба було платити щорічно по 14 крб. 85 коп. з кожного двору. До затвердження вимушених угод вони мали відробляти по 90 днів панщини. Корсунці рішуче відмовились виконувати повинності і виказали непокору місце-‘ вій поліції. Земський справник поспішив викликати війська, і хоча з їх допомогою йому вдалося придушити виступ, селяни продовжували боротьбу з ненависним поміщиком і в наступний період.

Після реформи в Корсуні розвивалась промисловість, а також, сільськогосподарське виробництво на ринок. Втрачаючи свої наділи, біднота йшла працювати до князя Лопухіна. Ще 1815 року він збудував у Корсуні суконну фабрику. В рік тут перероблялося 2400 пудів вовни, половина якої надходила з власних економій, де випасалось 14 тис. овець-мериносів. За каторжну працю в хмарах їдкої куряви від зорі до зорі 150 робітників одержували по 15—30 крб. на рік.

Новий поштовх до будівництва промислових підприємств дала залізнична лінія Київ—Катеринослав, що пройшла через Корсунь. У 80-х роках тут діяли чавуноливарний, цегляний та пивний заводи, тютюнова фабрика, 10 водяних млинів та ряд дрібних майстерень. 1903 року Лопухіни-Демидови (1873 р. єдина спадкоємиця Лопухіна одружилася з підприємцем Демидовим) будують один з найбільших у Росії заводів для виготовлення фарб, що 1909 року виробив 40 тис. пудів сухих і 10 тис. пудів олійних фарб на 120 тис. карбованців.

Жорстока експлуатація і свавілля поміщиків, фабрикантів та царської адміністрації загострювали класові суперечності, прискорювали назрівання революційної бурі. В 1905—1906 рр. страйки охоплюють підприємства Корсуня і всі економії Лопухіних-Демидових. Селяни розбирали солому і сіно, рубали дрова в лісах, палили князівські скирди і комори. Лише з 5 серпня до 26 вересня 1906 р. було 6 пожеж. Коли влітку 1906 року в корсунських економіях зовсім припинилась робота, Лопухін-Демидов телеграфував губернатору: «Місцева поліція не має достатніх засобів, щоб відвернути безпорядки. Рух не економічний, а політичний. Необхідно прислати кінноту».

Революційною боротьбою трудящих Корсунщини керувала створена 1905 року місцева організація РСДРП. Про її активну роботу свідчать численні донесення поліції. Так, 15 квітня 1907 року було заарештовано телеграфіста Потіна, який розкидав на базарній площі прокламації РСДРП «До залізничного пролетаріату». 26 серпня 1907 року на вулицях міста були розклеєні листівки РСДРП «До робітників цукрових заводів» і «До сільських робітників».
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: КОРСУНЬ-ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ (Корсунь), місто, Черкаська область, Україна

Повідомлення АннА »

Частина ІІ
Корсунська організація РСДРП об’єднувала соціал-демократичні групи ряду сіл і містечок Канівського повіту. Підтримувала тісний зв’язок з Київською та Одеською організаціями РСДРП. 28 жовтня 1908 року в Корсуні мала розпочати роботу конференція організації РСДРП з метою, вироблення «наказу» з аграрного питання фракції соціал-демократичної партії в Державній думі, а також визначення політичної лінії щодо інших партій. Доповідь готував учитель з Корсуня А. О. Плащенко, на квартирі в якого зберігалася вся секретна документація, штамп і печатка організації.

Поліції вдалось дізнатись про підготовку конференції. 26 жовтня 1908 року її організаторів було заарештовано і засуджено до різних строків тюрми та до заслання.

Після придушення революції Лопухіни-Демидови запровадили ще жорстокіші умови праці. Кожний рік прискорював процес розорення селянства, яке поповнювало собою ряди робітників по містах і наймитів у селах. 1912 року в Корсуні на 744 двори тих, що мали до 2 дес. землі, було 185, до 6 — 500. Того ж року з Корсуня і сіл волості пішли на заробітки 1669 чоловік.

1911 року в Корсуні на 9530 жителів була тільки парафіяльна та двокласна земська школи. З 829 дітей шкільного віку 182 не вчилися. Тут налічувалося дві церкви, монастир, 19 шинків, 84 лавки купців.

Лютнева буржуазно-демократична революція 1917 року викликала нову хвилю революційної активності мас. Ігноруючи накази Тимчасового уряду і Центральної ради, корсунці ділили панські землі і майно, заборонили хижацьке винищення лісів. У телеграмі до Тимчасового уряду заводчик Бродський писав 24 травня 1917 року: «Вже півтора місяця селяни Корсунської, Селищанської, Корнилівської волостей Канівського повіту, незважаючи на гостру потребу в паливі, не дають рубати, вивозити заготовлений експлуатований мною вже два роки ліс».
Карні експедиції Тимчасового уряду і Центральної ради жорстоко розправлялися з учасниками самовільного захвату поміщицьких земель, але хвиля революційного руху наростала. Фактично влада на місцях перейшла до рук так званих земельних комітетів, які під тиском широких народних мас ділили панські землі.

Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції надала нових сил трудящим у боротьбі з буржуазно-націоналістичною контрреволюцією. В Корсуні Радянську владу було встановлено 4 лютого 1918 року. У відозві до населення сповіщалося, що вся влада в місті перейшла до рук Ради робітничих і селянських депутатів. Для охорони порядку в місті й народного добра було створено революційний комітет. Але наприкінці березня до міста разом з австро-німецькими загарбниками повернулись поміщики й фабриканти. Без суду і слідства катували і розстрілювали вони учасників революційних виступів. У відповідь на це у червні 1918 року на Корсунщині спалахнуло повстання. Проти народних повстанців, озброєних тільки гвинтівками та саморобними піками, окупанти кинули великий загів кавалерії з кулеметами і гарматами. Виступ було жорстоко придушено. 22 червня 1918 року були розстріляні Є. Ковтун, І. Препіяло, С. Кириченко, Л. Масло, І. Портянко та інші. Вночі 7 липня загін німців і гетьманців, виламавши двері, вдерся до хати Сидора Різниченка. Прив’язавши його з 22-річним сином Данилом за шию мотузками до сідел, вони галопом погнали коней. Вранці селяни знайшли понівечені трупи своїх земляків.

Незважаючи на поразку, трудящі Корсуня під керівництвом більшовиків продовжували боротьбу. В листопаді 1918 року окупанти змушені були залишити Україну. Разом з ними втекли й Лопухіни-Демидови.

У грудні 1918 року в місто вдерлися петлюрівці. Вони оголосили воєнний стан і негайно розпочали мобілізацію в свою армію. Але корсунці, захопивши з собою петлюрівську зброю, прямували в навколишні ліси, де більшовики С. К. Федоренко та І. П. Іванов (Ященко) організовували партизанські загони. Наприкінці січня 1919 року партизани очистили Корсунь від петлюрівців. 20 лютого в місті був створений ревком на чолі з більшовиком П. П. Пастушенком, організовано збройний загін революційної охорони міста. Поряд з ліквідацією залишків петлюрівсько-куркульських банд ревком готував вибори до волосних і сільських Рад, вирішував безліч питань громадського життя. 26 лютого 1919 року було обрано волвиконком. Відновила роботу Корсунська волосна партійна організація, яка в червні того ж року налічувала 25 чоловік.

Радянська влада перш за все передала безземельним та малоземельним селянам землю, худобу, реманент. 5-го травня 1919 року в Корсуні було створено два комітети бідноти, які очолили селяни-бідняки Й. Я. Гавриленко і Г. Л. Святенко. Робітники стали господарями фабрик і заводів Лопухіних-Демидових. Поступово відновлювали роботу заводи чавуноливарний, хлористих фарб та інші дрібні підприємства міста. Налагоджувалась торгівля. Селяни повністю засіяли виділену їм поміщицьку землю. Однак буржуазно-націоналістичні недобитки та їх опора на селі — куркульство намагалися зірвати соціалістичне будівництво. Дізнавшись про наближення банд Григор’єва, кілька петлюрівців, які пробрались у Кордунський загін революційної охорони, в ніч на 16 травня 1919 року в палаці, де містився штаб волосного комісаріату, вбили волвійськкома І. П. Іванова (Ященка), комісара першого Інтернаціонального полку Д. Міхалакі та активних борців за Радянську владу С. В. Давиденка й К. Т. Негоду.

Наступного дня частини 13-го стрілецького і 1-го Інтернаціонального полків завдали біля Городища бандам григор’євців поразки. Більшість комуністів і радянського активу, члени комітету бідноти, сотні робітників і селян міста пішли до лав Червоної Армії. Ті, що залишилися в місті, продовжували боротьбу під керівництвом партосередку, створеного 14 червня 1919 року.

18 серпня 1919 року Корсунь захопили денікінці. У місті й навколишніх селах лютувала офіцерська рота, створена з місцевих добровольців — синків куркулів, торговців, заводчиків. Вона чинила єврейські погроми, масові страти радянських активістів, грабунки населення. У відповідь на це корсунці йшли в партизанський загін С. К. Федоренка. На початку листопада денікінське командування зняло з фронту і кинуло проти партизанів Канівського повіту каральний полк. Та партизани, користуючись допомогою населення, були невловимі. На початок грудня, в зв’язку з успішним наступом Червоної Армії, цей полк повернувся на фронт, а 30 грудня 1919 року загін С. К. Федоренка вигнав денікінців з міста. В Корсуні було відновлено Радянську владу. Проте ще тривала боротьба з бандитизмом.

У лютому 1921 року Корсунь став повітовим центром. З квітня третій повітовий з’їзд представників волосних і сільських комнезамів висловив повну підтримку й довір’я Радянському урядові, накреслив конкретні заходи побудови Радянської влади на Корсунщині. 25 квітня відбулася партійна конференція.

У червні повітові організації переїхали з Корсуня до Богуслава. 12 квітня 1923 року Київський губвиконком ухвалив постанову про перейменування Богуславського округу в Шевченківський з окружним центром у Корсуні, який за цією постановою став містом. 22 квітня 1923 року тут відкрився волосний з’їзд незаможних селян, у рішенні якого було наголошено, що успіхи піднесення сільського господарства можливі лише при колективізації, а тому необхідно організувати колективні господарства, і членам комнезамів входити в них обов’язково.

Селяни включилися в соціалістичне будівництво, перетворюючи в життя ленінський план кооперування сільського господарства. Далеко за межами Корсуня знали про створену 1923 року його першу комуну «Червона зірка» та 6 товариств спільного обробітку землі. За їх прикладом такі товариства виникали в багатьох селах. Наприклад, у с. Деренківці їх було 5.

У березні 1924 року в Корсуні відбувся перший районний з’їзд колгоспників, на якому для практичного керівництва колгоспним будівництвом було створено спеціальний орган — Райраду. У травні тут відкрилась перша окружна сільськогосподарська виставка, що продемонструвала успіхи нових соціалістичних господарств.

Трудящі Корсуня під керівництвом місцевої партійної організації вели наполегливу боротьбу з голодом та розрухою. Заново відбудовані і розширені чавуноливарний і механічний заводи вже 1923 року випустили втулки до коліс, шестерні до соломорізок, вісі до возів, сільськогосподарський реманент — всього продукції на 12,5 тис. крб.

1923 року в Корсунській лікарні на 20 ліжок було 8 медпрацівників. Діти шкільного віку ходили до школи. Водночас із створенням соціалістичної економіки та зростанням на цій основі матеріального добробуту швидкими темпами розвивалася культура. При райкомі комсомолу ще влітку 1921 року було організовано школу грамоти для робітничої та сільської молоді, де навчалося 70 юнаків і дівчат. 1923 року відкрилися педагогічні курси, реорганізовані пізніше в педагогічний технікум, а потім у педучилище. 2 січня 1924 року VII з’їзд Рад Шевченківського округу надіслав вітальну телеграму В. І. Леніну, де, зокрема, говорилося: «Ваші провідні думки та ідеї живуть серед нас та впроваджуються нами в життя». 1971 року текст телеграми висічено на гранітній глибі, яку встановлено поруч музею Корсунь-Шевченківської битви.

. Відкривалися робітничі й селянські клуби, хати-читальні, бібліотеки, розвивалася художня самодіяльність. У 1924—1926 рр. тут діяв краєзнавчий музей, переведений пізніше до Черкас. Велику роль у справі піднесення революційної свідомості мас і культури трудящих у перші роки Радянської влади відіграла районна газета. Перший номер газети «Незаможник», орган шевченківського окрпарткому, окрвиконкому та окрпрофбюро, вийшов у Корсуні 1922 року. У квітні 1924 року тираж газети становив понад 3 тис. примірників. З 1929 року районна газета називалась «Леніновим шляхом», азі червня 1962 року — «Ленінським шляхом».

1924 року на увічнення пам’яті В. І. Леніна в Корсуні розгорнувся збір коштів. Постановою окрвиконкому 1929 року їх було передано на будівництво Корсунської ГЕС ім. В. І. Леніна.

В роки індустріалізації країни швидкими темпами зростала промисловість Корсуня. Якщо 1931 року механічний завод (у травні 1923 року його наіменовано ім. Т. Г. Шевченка) випустив продукції на 274 тис. крб., то в 1934-му — на 587 тис. Завод перейшов на виготовлення за спецзамовленням деталей для підприємств Ленінграда та інших міст країни.

У травні 1929 року в Корсуні розпочато спорудження міжрайонної ГЕС, яка 27 серпня 1934 року дала перший струм. У радіусі 45 км його одержали колгоспи й підприємства п’яти районів області. Працювало 100 підстанцій.

Протягом 1929—1930 рр. відбулася суцільна колективізація. Було створено 4 колгоспи: «Червона зірка», «Євпахар», «Червона п’ятирічка», ім. Т. Г. Шевченка, які мали 2676 га землі, об’єднували 537 селянських господарств. Спільними зусиллями трудівники підняли урожайність зернових до 12 цнт з га, продуктивність тваринництва — в 1,5 раза. 1940 року колгоспники отримали в середньому по 3 кг зерна і 2 крб. 40 коп. грошима на трудодень. Значну роль у зміцненні господарств відіграла Корсунська ГЕС, завдяки якій у колгоспах працювало 240 моторів, 30 електромолотарок, 15 млинів, провадилося зрошування бурякових плантацій.

Велику допомогу подавала Корсунська МТС. З метою якнайкращого використання техніки 1936 року тут відкрилися курси комбайнерів. 1938 року, виконавши річний план тракторних робіт на 100 проц., МТС зекономила пального 29,8 тис. кілограмів. Зміцнювалася промисловість Корсуня. Машинобудівний завод з 1932 року почав випускати устаткування для паперової промисловості. Тут широко розгорнувся рух багатоверстатників. План 1935 року успішно виконано до 21 грудня. Ливарно-механічний завод 1940 року виготовив більш як на 2 млн. крб. машин і запчастин до них, освоїв виробництво центробіжних насосів.

Разом з усією країною молодів старовинний Корсунь: виникали квартали нових будинків над Россю, перетятої величною греблею ГЕС, на базі чавуноливарного заводу піднялися корпуси верстатобудівного.

Значно поліпшилося медичне обслуговування населення. Напередодні Великої Вітчизняної війни міська лікарня, де працювало 24 медичних працівників, мала 150 лікарняних ліжок. Тут було 3 середні, 2 неповні середні та 1 початкова школи, педтехнікум і медшкола.

Розбійницький напад фашистів перервав мирну творчу працю радянського народу. Всі здатні носити зброю пішли на фронт. 30 липня 1941 року гітлерівці вдерлися в Корсунь. Два з половиною роки тяглася чорна ніч фашистської окупації. Але корсунці й тоді не схилили голови. Вже в грудні 1941 року тут діяла підпільна організація «Комітет 103». Нею керували вчитель Корсунської середньої школи № 1 П. Я. Марценюк та комуніст О. Ю. Хоменко, який був залишений на окупованій території для підпільної роботи.

У 1942—1943 рр. патріоти організували аварії двох ешелонів з гітлерівцями, пустили під укіс паровоз, спалили на станції Сотники трансляційний вузол підземної радіотелеграфної лінії Берлін—Ростов, чинили аварії на ГЕС, видавали молодим корсунцям фіктивні документи про звільнення їх від фашистської каторги. На друкарській машинці підпільниці Л. Грузнова, М. Колос та М. Бардадим надрукували тисячі листівок із закликами до населення саботувати гітлерівські порядки. Весною 1943 року «Комітет 103» встановив зв’язок з підпільниками Києва і спільно з ними розпочав підготовку до створення партизанських загонів. Окупантам удалося натрапити на слід народних месників. 17 липня 1943 року вони влаштували облави в Корсуні і ряді сіл району. П. Я. Марценюка, Ю. П. Бойка, О. М. Прудченка, С. Г. Кошмана, І. О. Змієвського, О. Я. Топчій, П. І. Янчевського, П. О. Нікітіна та інших схоплено і вночі 24 липня розстріляно в Різаному Яру.

Але й після того корсунці не скорилися і продовжували боротьбу. В навколишніх лісах росли й міцніли партизанські загони, які завдавали дедалі дошкульніших ударів по гарнізонах і комунікаціях ворога. У ніч на 30 січня 1944 року, наприклад, знищивши охорону, вони звільнили на станції Корсунь 450 радянських військовополонених і місцевих жителів, яких гітлерівці мали розстріляти.

Патріоти все робили в ім’я перемоги. їх боротьба в тилу ворога була величезною допомогою нашим військам, які на початку 1944 року, визволяючи Правобережну Україну, підійшли до Корсуня. Однією з найбільших операцій того часу була Корсунь-Шевченківська битва, проведена в період 24 січня — 17 лютого 1944 року військами 1-го та 2-го Українських фронтів. Рано-вранці 24 січня сотні гармат 2-го Українського фронту, яким командував генерал армії І. С. Конєв, відкрили ураганний вогонь по ворожих позиціях. Передові батальйони вклинились у розташування німецьких військ на кілька кілометрів, а наступного дня перейшли у наступ і головні частини фронту, зломивши опір ворога. 20-й танковий корпус просунувся на кінець дня на 18—20 км.

Чинячи впертий опір, противник 27 січня завдав сильного контрудару в районі прориву, відрізавши два танкові корпуси від решти військ фронту. Незважаючи на винятково важке становище, що склалося, діючи рішуче і сміливо, бригади 20-го танкового корпусу вночі 27 січня оволоділи Шполою, вийшовши наступного дня в район Звенигородки, де з’єдналися з частинами 6-ї танкової армії 1-го Українського фронту. Таким чином, Корсунь-Шевченківське угруповання фашистів, яке налічувало 10 дивізій, 1 мотобригаду та інші частини, опинилося в оточенні.

8 лютого 1944 р. радянське командування, щоб уникнути зайвого кровопролиття, запропонувало гітлерівцям припинити опір і скласти зброю. Але фашистські генерали відхилили ультиматум. Бої розгорілися з новою силою.

12 лютого два полки 294-ї стрілецької дивізії форсували Рось у районі Набутівського цукрового заводу і разом з частинами 206-ї стрілецької дивізії почали наступ на Корсунь-Шевченківський. Гітлерівці намагалися утримати свій останній сильно укріплений опорний пункт, де розташовувались аеродроми. Але радянські війська в жорстоких боях, знищуючи живу силу і техніку ворога, крок за кроком просувались уперед. Зрозумівши, що їм не втримати місто, фашисти вирішили перед відступом перетворити його в купу руїн. Вони підірвали турбінний зал і греблю гідроелектростанції, мости, вокзал, заводи, лікарню та інші споруди. Об 11 годині 14 лютого Корсунь-Шевченківським оволоділи радянські війська, врятувавши місто від повного знищення.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: КОРСУНЬ-ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ (Корсунь), місто, Черкаська область, Україна

Повідомлення АннА »

Частина ІІІ
11 лютого танкове угруповання ворога вклинилось у розташування наших військ на декілька десятків кілометрів і вийшло в район Лисянки. 12 лютого з району Стеблева завдали зустрічного удару оточені ворожі війська. В результаті відстань між ними скоротилась до 10—12 км. Радянське командування спішно перекинуло сюди танкові корпуси 5-ї гвардійської танкової армії під командуванням генерал-полковника П. О. Ротмістрова і 2-ї танкової армії генерал-лейтенанта С. І. Богданова, декілька стрілецьких дивізій і протитанкових артполків. В жорстоких боях, що точились тут 12—16 лютого, ворог був знекровлений. В ніч на 17 лютого, скориставшись хуртовиною, гітлерівці зробили спробу вирватись з оточення. Біля сіл Комарівки, Хильок, Почапинців і Журжинців їх зустрів нищівний вогонь радянських військ, що зайняли кругову оборону. Незважаючи на величезні втрати, гітлерівці вперто пробивались до Лисянки. Весь день 17 лютого точився кровопролитний бій. Спроби ворога вирватися з оточення зазнали повного краху. Лише невеликій кількості танків і бронетранспортерів з генералами і офіцерами, які кинули напризволяще свої війська, вдалося дістатися Лисянки.

В Корсунь-Шевченківській битві, що дістала назву «Новий Сталінград», ворог втратив 55 тис. солдатів і офіцерів, 18 200 потрапили в полон.

18 лютого Москва від імені Батьківщини 20 артилерійськими залпами із 224 гармат сповістила всьому світу про нову блискучу перемогу радянської зброї. 23 з’єднанням і частинам Червоної Армії було присвоєно найменування «Корсунських». За видатні бойові подвиги понад 100 бійців і командирів удостоєно звання Героя Радянського Союзу, кілька тисяч воїнів нагороджені орденами і медалями.
Очищена від окупантів, Корсунь-Шевченківська земля лежала в попелі і руїнах. Трудящі з великою енергією приступили до її відродження. Перемога дісталася дорогою ціною. Тисячі корсунців було замучено в концтаборах, закатовано в гестапо. Лише в урочищах Різаний Яр та Куцівка, що на околиці міста, фашисти розстріляли 2278 чоловік.

Багато хто не повернувся з фронтів Великої Вітчизняної війни, віддавши життя за свободу і незалежність соціалістичної Батьківщини. В битві під Москвою 20 грудня 1941 року загинув уродженець міста Корсуня Герой Радянського Союзу М. К. Льонченко. Його ім’я носить одна з вулиць міста.

З травня 1944 року Указом Президії Верховної Ради УРСР за № 34/143 місто Корсунь було переіменовано в Корсунь-Шевченківський.

Одразу після визволення 14 лютого 1944 року відновили роботу райком КП України, районна Рада депутатів трудящих, міська Рада та райвійськкомат. Відроджено 9 партійних організацій: на чавуноливарному заводі, в залізничних майстернях, 8-ої дистанції колії, ремонтних майстернях МТС, на станції Корсунь, красильному заводі, гідроелектростанції, швейній фабриці, харчокомбінаті, в колгоспі «Червона Зірка».

1944 року трудящі зібрали 1002,5 тис. крб. на будування танкової колони «Корсунь-Шевченківський» для 2-го Українського фронту та 1195 тис. крб. у фонд Червоної Армії, надіслали на фронт значну кількість хліба та інших сільськогосподарських продуктів. У телеграмі Верховного Головнокомандуючого на ім’я секретаря райкому партії корсунцям було передано подяку радянських воїнів за допомогу.

Братерську допомогу подавали місту народи-брати. В березні—квітні 1944 року сюди йшли ешелони з сибірським лісом, Урал прислав 17 тракторів марки «ЧТЗ» для Корсунської МТС. Держава щорічно виділяла понад 7 млн. крб. для відбудови зруйнованого господарства міста.

Трудящі відбудували верстатобудівний завод ім. Богдана Хмельницького, харчокомбінат, залізничні майстерні 8-ї дистанції колії, МТС, хлібопекарню, залізничну станцію Корсунь, красильний (пізніше — механічний) завод, млин, олійницю, маслозавод, вокзал, лозомеблеву і швейну фабрики, організували промартіль «XX років РСЧА». Колектив «Заготзерна» у першому кварталі 1945 року посів перше місце в країні щодо виконання планових показників. Йому було вручено перехідний Червоний прапор Державного комітету оборони СРСР і грошову премію. Гідроелектростанція в день третьої річниці Корсунь-Шевченківської битви, 17 лютого 1947 року, дала перший струм.

1950 року відбудова промислових підприємств міста, які вже давали продукції на 1,5 млн. крб., була повністю закінчена. Розпочалося будівництво авторемонтного, кукурудзокалібрувального, плодоконсервного і механічного заводів, пересувної механізованої колони, будівництва об’єктів різного призначення та житла, реконструйовано верстатобудівний завод, 2 гранітні кар’єри, 2 цегельні заводи, рембуддільницю, створено «Міжколгоспбуд».

За допомогою робітників міста під керівництвом партійних організацій колгоспники відбудовували своє господарство, повністю зруйноване фашистами. Велику допомогу в цьому подавали їм братні республіки. Зокрема, тільки Російська Федерація та Казахстан надіслали 387 корів, 50 свиноматок.

Для піднесення економіки 1950 року артільні господарства «Євпахар», «Червона п’ятирічка», ім. Шевченка, «Червона Зірка» об’єдналися в колгосп «Зоря», що вже через рік довів урожайність зернових з кожного гектара до 15 цнт та цукрових буряків — до 250 цнт.

У післявоєнні роки розширилися підприємства громадського харчування, 1949 року побудовано чайну, 2 їдальні, обладнано 17 торговельних кіосків, 24 магазини.

Ще у вересні 1944 року відновили свою діяльність 5 загальноосвітніх шкіл, педагогічний технікум ім. Т. Г. Шевченка, училище механізації сільського господарства, курси медсестер та електромонтерів. Всіма навчальними закладами в 1944/45 навчальному році було охоплено понад 2,5 тис. чоловік. Великою культурною подією стало відкриття в колишньому палаці князів Лопухіних музею Корсунь-Шевченківської битви — справжньої скарбниці народної пам’яті, експонати якої красномовно нагадують про героїчні дні визволення міста.

1948 року відкрив двері будинок культури, при якому діяла бібліотека з фондом 15 тис. книг, працював хор у складі 185 чоловік, драматичний, хореографічний та інші гуртки художньої самодіяльності.

Як і в довоєнні роки, улюбленим місцем відпочинку корсунців став парк культури (площею 97,2 га).

Вулиці міста прикрашалися новими багатоповерховими будинками, куди переселялися родини трудівників.

Піклування партії й уряду про умови праці і життя надихали корсунців на нові трудові звершення. 1962 року Корсунь-Шевченківська ГЕС розрослася в район електромережі, об’єднавши каскад гідроелектростанцій на Росі: Стеблівської, Богуславської, Дибенської та теплоелектростанції ім. Ватутіна, в м. Городище, закільцьованих і підключених до ліній електропередач Кременчуцької ГЕС.

Верстатобудівний завод ім. Богдана Хмельницького, що виріс на місці механічних майстерень, дає продукцію (зубодовбальні верстати) для московських автомобільних заводів ім. Ліхачова та малолітражних машин, Кіровського заводу в Ленінграді, Горьковського та Мінського автомобільних, Волгоградського та Харківського тракторних. Верстати з маркою Корсунь-Шевченківського заводу працюють па підприємствах Чехословаччини, Польщі, Болгарії, Угорщини, Монгольської Народної Геспубліки, Індії, Італії — всього в 19 зарубіжних країнах. Колектив, посідаючи першість у соціалістичному змаганні, у 1952, 1954, 1962 роках нагороджувався перехідним Червоним прапором, а 1967 р.— пам’ятним ювілейним Червоним прапором на честь 50-річчя Великого Жовтня. Токарі Є. Ф. Тернова та Г. А. Жарська (остання була депутатом Верховної Гади УГСГ у 1958—1962 роках) нагороджені орденом Леніна. Делегат XXIV з’їзду КП України шліфувальник Л. Є. Пустовойт виконує щоденні завдання на 115—125 проц.

З особливим піднесенням йшли трудящі Корсунщини назустріч 100-річчю від дня народження В. І. Леніна. 1275 переможців соціалістичного змагання нагороджено медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна». Почесне звання ударників комуністичної праці присвоєно 2798 робітникам, 39 цехам, 124 бригадам. У переддень ювілею 35 кращих виробничників стали комуністами.

Борючись за достойну зустріч XXIV з’їзду КПГС та XXIV з’їзду КП України, колективи промислових підприємств завершили план останнього року п’ятирічки, виконавши його достроково на 101,2 проц. Протягом 1953—1970 рр. вони допомогли побудувати ями для силосу, устаткували 19 механізованих токів, виготовили й змонтували підвісні шляхи для 15 тваринницьких ферм. Зокрема, Корсунь-Шевченківське профтехучилище подає допомогу в обробітку грунту, догляду за посівами та в збиранні врожаю підшефному колгоспу ім. Пархоменка с. Кичинці.

Верстатобудівний завод ім. Богдана Хмельницького забезпечив підшефний колгосп ім. Карла Маркса с. Переможниці токарними, свердлильними верстатами та іншим устаткуванням, обладнав для нього ремонтні майстерні. Районне об’єднання «Сільгосптехніки», яке шефствує над місцевим колгоспом «Зоря», повністю механізувало птахоферму.

На кінець восьмої п’ятирічки урожайність зернових доведено до 17 цнт з 1 га, в тому числі пшениці — по 23,6 цнт; цукрових буряків — по 264 цнт. Невпинно збільшується поголів’я продуктивної худоби. На кінець восьмої п’ятирічки на фермах артілі налічувалося 1116 голів великої рогатої худоби. Порівняно з 1-948 роком поголів’я худоби майже потроїлося.

З 1966 року колгосп «Зоря» спеціалізується на вирощуванні птиці та виробництві яєць, щорічно даючи державі понад 6,5 млн. штук яєць. На честь 50-річчя Великого Жовтня колгосп нагороджено ювілейним Червоним прапором.

В останні роки восьмої п’ятирічки грошові прибутки колгоспників становили 1,102 тис. крб. на рік, а неподільні фонди майже 1 млн. крб. 1970 року машинно-тракторний парк складався з 26 тракторів, 7 зернових, 8 бурякових та 1 кукурудзозбирального комбайнів, 32 автомашин. За роки п’ятирічки тут збудовано механізовану птахоферму, 6 приміщень для великої рогатої худоби, в т. ч. 2 корівники, 2 від-годівельні майданчики.

Дбають у колгоспі і про добробут людей, про задоволення їх матеріальних і культурних потреб. Оплата людино-дня досягла 2 крб. 75 коп., понад 200 осіб забезпечено пенсіями по старості й інвалідності, щорічно виділяються кошти для оздоровлення колгоспників у санаторіях та будинках відпочинку.

Для дітей у місті споруджено дитячий комбінат «Світлячок» на 150 місць, 4 дитячі садки, в тому числі «Орлятко» верстатобудівного заводу на 75 місць, «Берізка» швейної фабрики на 125 місць, 3 дитячих ясел.

Медичне обслуговування населення здійснює районна лікарня на 250 ліжок, протитубдиспансер, поліклініка, невропсихіатричний диспансер, 3 фельдшерсько-акушерські пункти, 3 пологові будинки, 2 аптеки, зубопротезна поліклініка, 6 медпунктів. На кінець восьмої п’ятирічки в лікувальних закладах працювало 86 лікарів і 206 працівників середнього медичного персоналу. На охорону здоров’я в місті держава щорічно виділяє понад 800 тис. крб.

В районній лікарні працюють головний лікар Є. М. Клименко та педіатр Г. І. Гавросієнко, яким 1962 року присвоєно звання заслужений лікар Української РСР.

У Корсуні-Шевченківському створено всі необхідні умови для розвитку фізкультури і спорту: тут діють 3 стадіони, 4 спортивні майданчики.

Росте і квітне Корсунь-Шевченківський. З’явились багатоповерхові будинки: районного вузла зв’язку, райкому партії, гуртожитку педагогічного училища, два 45-ти, один 75-ти й один 100-квартирний житлові будинки, готель на 70 місць. До 80 км збільшилась мережа водогону. За цей час заасфальтовано вулиць і тротуарів близько 45 км, замощено бутовим каменем більшість провулків міста.

До послуг населення міста — районний будинок культури на 600 місць, збудований на честь 25-річчя Корсунь-Шевченківської битви, будинок культури верстатобудівного заводу на 450 місць, кінотеатри «Мир», «Комсомолець» та літній «Перемога», 2 колгоспні та 7 відомчих клубів, 12 бібліотек з фондом 257 тис. книг, дендропарк площею 97,2 га., музей Корсунь-Шевченківської битви. В 47 ленінських кімнатах, червоних кутках та кутках революційної, бойової і трудової слави читаються лекції, демонструються кінофільми, влаштовуються літературні вечори, диспути, концерти, виставки. Велика увага приділяється творчим звітам колективів художньої самодіяльності. Кожного тижня учасники сільської художньої самодіяльності виступають перед трудящими міста, а з промислових підприємств, установ і організацій — перед колгоспниками. Широкою популярністю користуються хори районного будинку культури, райлікарні, педагогічного і медичного училищ, 8-ої дистанції колії, естрадний ансамбль верстатобудівного заводу, оркестр народних інструментів музичної школи ім. К. Г. Стеценка, танцювальний колектив районного будинку культури, дівочий ансамбль фабрики плетених виробів. Всього в місті 25 колективів художньої самодіяльності, у яких 1275 учасників.

На промислових підприємствах, у колгоспах, в установах і навчальних закладах міста — 51 партійна організація, де на обліку понад 1750 членів і кандидатів у члени партії. їх активними помічниками у піднесенні господарського і громадсько-політичного життя є 2950 комсомольців, об’єднаних у 42 комсомольських організаціях. Усі вони наполегливо працюють над виконанням рішень XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України.

Активно працює міська Рада депутатів трудящих. У її складі 75 депутатів. При Раді на громадських засадах діє 65 вуличних комітетів, до яких входить 325 активістів міста, на промислових підприємствах і в колгоспі — депутатські групи і пости. Нову п’ятирічку трудящі Корсунь-Шевченківського розпочали по-ударному, достроково виконавши завдання її першого року. В перших рядах по виконанню взятих соцзобов’язань делегат XXIV з’їзду КП України фрезерувальник верстатобудівного заводу ім. Богдана Хмельницького Л. Є. Пустовойт, лозомебльовик В. В. Дударенко з фабрики плетених виробів та багато інших, які виробничу програму і свої зобов’язання виконують на 115—125 процентів.

Для верстатобудівного заводу ім. Богдана Хмельницького дев’ята п’ятирічка буде роками створення й освоєння випуску нових верстатів. Уже 1971 року виготовлено дослідний зразок верстата — 5123, протягом наступних 2 років буде освоєно випуск редуктора РЧУ-160. Для успішного виконання поставлених завдань партійна організація разом з адміністрацією заводу механізують ливарний цех, створили цех обробки корпусних деталей верстатів.

Колгосп «Зоря» достроково виконав на 115 проц. план 1971 року, продавши державі понад 6 млн. штук яєць. У першому році дев’ятої п’ятирічки зібрано з гектара 28,9 цнт зернових, 311,8 цнт цукрових буряків. На 100 га угідь вироблено м’яса по 62 цнт, молока—по 268,5 цнт. Доярка колгоспу Ж. П. Васильєва, нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора, надоює від фуражної корови по 3200— 3400 кг молока.

У дев’ятій п’ятирічці в місті передбачено побудувати туристську базу, будинок піонерів, лазню, комбікормовий завод, реконструювати верстатобудівний, механічний і авторемонтний заводи, два дитячі садки та інше.

У Корсуні-Шевченківському народилися: Герой Радянського Союзу М. М. Кулаков — віце-адмірал; Герой Соціалістичної Праці Ж. Д. Давиденко—майстер маслороб Корсунь-Шевченківського маслозаводу; кінорежисер В. 3. Довгаль; поетеса Т. О. Коломієць; заслужена вчителька УРСР, депутат Верховної Ради УРСР III і IV скликання Н. Г. Бантос.

В Корсунь-Шевченківському і на його околицях багато історичних пам’ятників і місць: могила-пам’ятник українському художнику І. М. Сошбнку, який, ідучи із Сміли в Богуслав, зупинявся в Корсунь-Шевченківському і тут же помер 18 липня 1876 року. Урочище, де 1648 року війська Богдана Хмельницького перекопали дорогу, з метою перетнути шлях відступу польським військам; козацька могила — поховання воїнів Богдана Хмельницького; насип скіфського походження, що був спостережним пунктом часів козаччини; козацький дуб, каштан Т. Г. Шевченка в дендропарку, пам’ятник-погруддя Богдану Хмельницькому: залишки стародавніх городищ та укріплень XVI—XVII ст.; дендропарк та палац —архітектурні пам’ятки XVIII ст.; стела на честь перебування тут Т. Г. Шевченка.

Любовно доглядають корсунці два пам’ятники і два погруддя В. І. Леніну. Завжди уквітчані братські могили та пам’ятники воїнам, які полягли в боях з німецько-фашистськими загарбниками, меморіальна стела на честь визволення міста.

У сиву давнину сягає історія Корсуня-Шевченківського. Але протягом віків залишався він провінційним містечком. І тільки за Радянської влади по справжньому розквітнув, перетворився на сучасне місто. Люблять корсунці своє гарне місто і з наснагою працюють, щоб зробити його ще прекраснішим.

М. Д. ГУПАЛО, І. О. КОСТЕНКО , Д. І. ПРУДЧЕНКО
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: КОРСУНЬ-ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ (Корсунь), місто, Черкаська область, Україна

Повідомлення АннА »

ЦДІАК, православні
Назва на 2009 рік - Корсунь-Шевченківський, м.
Приписні села –
Адмін поділ за документами - Київського воєв., з 1795 р. Корсунського пов. Київського нам., з 1797 р. Богуславського, з 1846 р. Канівського пов. Київської губ.
За адмін. поділом XIX ст. - Канівського пов. Київської губ.
За адмін. поділом XXI ст. - Корсунь-Шевченківського р-ну Черкаської обл.
Церкви - Преображення Господнього, св. Іллі, св. Миколая

метрична книга 127 1012 св. Миколая - 972(1795, 1796); 1249(1805)
св. Іллі - 972(1795, 1796); 1249(1805); 1524(1824); 2813а(1853); 2881(1854); 3342(1861); 3595(1865)
Преображення Господнього - 1524(1824); 2813а(1853); 2881(1854)-н.*; 3342(1861)-н*, ш., с.; 3595(1865)
Різне - Богуславський пов.- 698(1781-1813); 1135(1799); 1162(1800); 1182(1801); 1198(1802); 1278(1807); 1293(1808); 1303(1809); 1319(1810); 1335(1811); 1350(1812); 1362(1813); 1376(1814); 1390(1815); 1404(1816); 1434(1818); 1451(1819); 1481(1821); 1482(1821); 1495(1822); 1509(1823); 1539(1825); 1556(1826); 1575(1827); 1575а(1827); 1592(1828); 1612(1829); 1631(1830); 1676(1832); 1704(1833); 1730а(1834); 1758(1835); 1791(1836); 1828(1837); 1860(1838); 1895(1839); 1952(1840); 2011(1841); 2065(1842); 2125(1843); 2187(1844); 2245(1845); 2311(1846); 2385(1847); 2455(1848); 2535(1849); 2596(1850); 2675(1851); 2745(1852); 2876(1854); 2960(1855); 3021(1856); 3095(1857); 3218(1859); 3219(1859); 3220(1858); 3288(1860); 3343(1861); 3413(1862); 3478(1863); 3538(1864); 3668(1866); 3667(1866); 3737(1867); 3823(1868); 3922(1869); 4029(1870); 4135(1871); 4240(1872); 4465(1874)
метрична книга 127 1013 174(1840-1854) *- ш.

cповідний розпис 127 1015 св.Миколая - 150(1802); 268(1818);
св. Іллі - 150(1802); 268(1818); 748(1848); 1105(1866);
Преображення Господнього - 748(1848); 1105(1866)
Різне - 121(1797); 139(1801); 140(1801); 283(1819); 307а(1821); 327а(1823); 365(1826); 390(1828); 402(1829); 414(1830); 430(1831); 444(1832); 462(1833); 464а(1833); 469(1835); 527(1837); 528(1837); 550(1838); 551(1838); 564(1839); 582(1840); 583(1840); 601(1841); 619(1842); 642(1843); 661(1844); 679(1845); 682(1845); 729(1847); 765(1849); 787(1850); 788(1850); 806(1851); 822(1852); 892(1856); 912(1857); 929а(1858); 949(1859); 971а(1860); 991(1861); 1028(1863); 1048(1864); 1075(1865);
cповідний розпис 127 1016 Преображення Господнього – 227(1822); 251(1827); 276(1830); 303(1834); 315(1836)*; 443(1861)
св. Іллі – 169(1816); 227(1822); 251(1827); 276(1830); 303(1834); 443(1861)
св. Миколая – 169(1816)
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
Ярина
Повідомлень: 211
З нами з: 09 листопада 2016, 15:40
Дякував (ла): 21 раз
Подякували: 93 рази

Re: КОРСУНЬ-ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ (Корсунь), місто, Черкаська область, Україна

Повідомлення Ярина »

phpBB [video]
Аватар користувача
Ярина
Повідомлень: 211
З нами з: 09 листопада 2016, 15:40
Дякував (ла): 21 раз
Подякували: 93 рази

Re: КОРСУНЬ-ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ (Корсунь), місто, Черкаська область, Україна

Повідомлення Ярина »

phpBB [video]
Аватар користувача
strekoza
Повідомлень: 77
З нами з: 26 квітня 2020, 00:38
Стать: Жінка
Дякував (ла): 12 разів
Подякували: 40 разів

Re: КОРСУНЬ-ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ (Корсунь), місто, Черкаська область, Україна

Повідомлення strekoza »

А вдруг кто ищет и найти не может :) 8)

Брак
19 август 1912 г.
Крестьянин дер. Артемок, Бородинской волости, Московской губ. Алексей Герасимович Герасимов, вероисповедания православного, первым браком, 24 года
Крестьянка м. Корсуня Каневского уезда Киевской губ. Анастасия Трофимовна Побирченко, вероисповедания православного, первым браком, 23 года
Место венчания: с. Старая Басань (Новобасанская вол., Козелецкого уезда, Черниговской губ.)
Священник Владимир Марченко, церковь Преображения Господнего
ДАЧО ф.679, оп.10, стор. 146, запис № 20

Зображення
Родинні прізвища: Гончарук/Гончар, Мацюк, Бойко, Степанкевич, Новицькі, Малицькі
Копчинські/Купчинські, Солецькі, Яворські, Радецькі, Маршевонські, Соколовські, Кваснєвскі, Павликовські
Андрійчук/Андрущенко, Позняк, Блищицькі, Щербатюк, Гойденко, Тесленко, Березні, Лабунські, Зимні, Ігнатенко
Красножон, Бодак, Рихлик
Левченко, Сидоренко
Відповісти

Повернутись до “Літера К”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 30 гостей