Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

КАГАРЛИК, місто, Київська обл, Україна

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 2870
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 1718 раз.
Подякували: 612 раз.
Стать: Жінка

КАГАРЛИК, місто, Київська обл, Україна

Повідомлення АннА » 13 жовтня 2017, 20:55

КАГАРЛИК – місто Київської області, райцентр. Розташов. на р. Росава (прит. Росі, бас. Дніпра), за 77 км від Києва. Залізнична станція. Нас. 13,6 тис. осіб (2004).
Перша писемна згадка про Кагарлик належить до 1590, коли польс. король Сигізмунд III Ваза віддав тамтешні землі волин. воєводі кн. Я.Острозькому.
На поч. 17 ст. – центр староства.
1644 тут збудовано фортецю, де розміщався гарнізон.
Під час національної революції 1648–1676 Кагарлик входив до складу Канівського полку.
Після 2-го поділу Польщі 1793 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) Кагарлик відійшов до Російської імперії, а 1796 увійшов до складу Київської губернії. Імп. Павло І подарував його і навколишні села Д.Трощинському.
У серед. 19 ст. у Кагарлику збудовано рафінадний з-д, тут працювали також винокурний, пивоварний з-ди, суконна ф-ка, проходили масові ярмарки.
Райцентр від 1923.
Від 1932 – у складі Київської обл.
Місто від 1971.
У Кагарлику народилися держ. діяч П.Любченко, артисти В.Дашенко та М.Кононенко; 1851 тут бував М.Гоголь.
Окрасою міста є парк відпочинку пл. 38,5 га – пам'ятка садово-паркового мист-ва серед. 19 ст. (залишки садиби Д.Трощинського).

Зображення
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3
З нами з: 23 квітня 2016, 09:34
Подякував (-ла): 0 раз.
Подякували: 2 раз.
Стать: Чоловік

Re: КАГАРЛИК, місто, Київська обл, Україна

Повідомлення Лисенко Олег » 24 жовтня 2017, 18:36

В ДАКО багато ревізских сказок по цьому містечку.

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 3939
З нами з: 01 березня 2016, 11:52
Звідки: Київ
Подякував (-ла): 3737 раз.
Подякували: 1652 раз.
Стать: Жінка

Re: КАГАРЛИК, місто, Київська обл, Україна

Повідомлення D_i_V_a » 24 жовтня 2017, 18:50

Лисенко Олег написав:В ДАКО багато ревізских сказок по цьому містечку.
З назвою ДАКО є невелика проблема...
Це архив Київської області чи Кіровоградської області?
Пошук предків: Дідкі(о)вський, Онацький, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Дименський, Пустовіт, Павленко, Бургала
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 2870
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 1718 раз.
Подякували: 612 раз.
Стать: Жінка

Re: КАГАРЛИК, місто, Київська обл, Україна

Повідомлення АннА » 29 листопада 2017, 17:35

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Кагарлик — селище міського типу (з 1956 р.), розташоване на берегах річки Росави, за 77 км від Києва. Залізнична станція. Населення — 11,4 тис. чоловік.

Кагарлик — центр однойменного району, площа якого 1 тис. кв. км, населення — 64,4 тис. чоловік. У районі є 2 селищні і 28 сільських Рад, яким підпорядковані 54 населені пункти. За радгоспом і 26 колгоспами закріплено 72 тис. га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 65,3 тис. га орної землі. Більшість земель зайняті під посівами озимої пшениці й цукрових буряків; розводять також м’ясо-молочну худобу. На території району 17 підприємств, переважно харчової промисловості й будівельних матеріалів. Серед навчальних закладів є педагогічне училище, технікум сільського будівництва, два профтехучилища, 48 загальноосвітніх шкіл, у т. ч. 11 середніх, 27 — восьмирічних, 10 — початкових. У районі — 2 будинки культури, 45 клубів, 9 кінотеатрів, 61 бібліотека, 73 медичні заклади.

Територія, на якій розташований Кагарлик, заселена з давніх часів. Про це свідчать численні археологічні пам’ятки на його околицях: кургани епохи бронзи та кургани з похованнями сарматського часу. Збереглися рештки двох городищ. Одне з них називалося Торчеськом і було центром осілих торків та берендеїв, яких князі Київської Русі використовували для боротьби з половцями. Біля Кагарлика розкопано поховання торків, берендеїв та інших кочівників.

Під час монголо-татарської навали поселення на території сучасного Кагарлика були зруйновані. Лише в другій половині XIV ст. тут знову з’являються жителі. У 1590 році польський король Сигізмунд III віддав воєводі Янушу Острозькому, який перейшов у католицьку віру, землі на схід від річки Узина і лісу Болгуна, в т. ч. і Кагарлик. На початку XVII ст. Кагарлик став центром староства.

Місцеве населення боролося не лише з польськими поневолювачами, а й з кримськими татарами, що раз у раз нападали, завдаючи великих спустошень. Так, у 1608 році орда перекопського мурзи зруйнувала Кагарлик і взяла у полон значну частину його жителів. Через кілька років поселення відродилося. З 1631 року Кагарлик став власністю шляхтичів — спочатку Богушевського, а пізніше — Бурського. Щоб захищатися від селянсько-козацьких повстань і нападів кримських татар, польська шляхта в 1644 році збудувала у Кагарлику фортецю, в якій тримала військовий гарнізон.

Жителі Кагарлика під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. служили у Канівському полку. У 1650 році у районі Кагарлика точилися запеклі бої селянсько-козацьких військ проти шляхти.

Після укладення «Вічного миру» між Росією і Польщею у 1686 році Кагарлик залишився під владою Польщі. Шляхта дедалі жорстокіше експлуатувала селян. Кріпаки платили чинш, давали одсип зерном, двічі на тиждень працювали в маєтку, виконували багато інших повинностей, з яких особливо тяжкою був постій війська. Соціальний гніт доповнювався національним. Місцевим жителям забороняли користуватися рідною мовою. Нестерпні умови життя штовхали селян на боротьбу проти експлуататорів. Багато кріпаків тікали на Лівобережну Україну.

У люстрації 1765 року Кагарлик вперше згадується як містечко. Під час Коліївщини загін повстанців на чолі з отаманом Я. Довгошиєнком (Сачком) у Кагарлику , вів бої з польською шляхтою. Коли Правобережна Україна возз’єдналася з Росією, Кагарлик увійшов до складу Київського повіту Київської губернії. Катерина II «пожалувала» містечко з навколишніми селами й землями (23 160 десятин) дипломатові Д. Трощинському, який згодом став міністром юстиції. І за нового господаря кріпаки обробляли панську землю, платили подушне.

1829 року Кагарлицький маєток став власністю генерал-майора А. Трощинського. Пан та його слуги жорстоко знущалися з кріпаків. Особливо відзначався цим завідуючий вівчарським заводом іноземець Берне. Він довів до відчаю доглядача овець. Справу про Бернса розглядав суд. Процес тривав вісім років і закінчився тим, що Бернсу оголосили «догану».

Рік у рік посилювався кріпосницький гніт. На пана мусили працювати всі. Робочий день тривав від сходу до заходу сонця. Навіть діти, починаючи з 12 років, відробляли не менше 3 днів на тиждень. Замордовані виснажливою працею та великими податками, селяни тікали від поміщика. У 1845 році в «бігах» знаходилося понад 259 кріпаків.

Селяни виступали проти гнобителів. 22 березня 1855 року сталося заворушення. Повсталі вимагали оголошення начебто існуючого царського указу про відпуск кріпаків у «вільні козаки». Повітовий справник намагався утихомирити селян, але вони вчинили опір. Тоді були викликані війська, які заарештували організатора заворушення Степана Базяка і ще 17 селян. Усіх непокірних суворо покарали.

В середині XIX ст. у Кагарлику були цукровий, пивоварний та винокурний заводи, суконна фабрика, паровий та два водяні млини. Робітники працювали в жахливих умовах. 1859 року на цукровому заводі стався вибух, у результаті якого загинуло 18 і покалічено близько 50 робітників.

Великого лиха населенню завдавали епідемії. Але в Кагарлику до 1860 року не було лікарні. 1847 року відкрилася парафіяльна школа. Тут навчалося кожного року не більше 20 дітей.

Після реформи 1861 року селяни одержали 3657 десятин землі, за яку щороку виплачували разом з процентами по 7688 крб. 83 коп. Крім того, вони мусили сплачувати численні податки й побори. Все це становило велику суму, непосильну для селян.

З розвитком капіталізму відбувалося класове розшарування селян. Більшість з них не могли прожити, обробляючи свої невеличкі клаптики землі. Щоб врятуватися від голодної смерті, селяни здавали в оренду або продавали наділи і йшли у найми до поміщика, куркулів або на заробітки до Києва, Катеринославської і Херсонської губерній. А поверталися додому голодні, змучені, обідрані. Селянин Кагарлика Павло Артеменко все життя був у наймах, мріяв заробити грошей, щоб побудувати хату, одружитись. Та так і не спромігся, помер на чужині. Інший житель містечка Євграф Касян 40 років працював кучером у панській економії, а на старість управитель вигнав його з роботи.

Не краще жилося й робітникам цукрового заводу, який належав поміщику Черткову. Тут працювало понад 400 робітників. Власник підприємства одержував прибутки, посилюючи експлуатацію, збільшуючи робочий день, зменшуючи і без того низьку оплату праці, скорочуючи кількість робітників на виробництві. Умови праці були нестерпні. Фабричний інспектор Київської округи, відвідавши завод, змушений був визнати, що в цехах брудно, темно і «слід дивуватися, як у них працюють робітники».

З 1866 року Кагарлик — центр волості. 1900 року у містечку було 5782 жителі. Всього нараховувалося землі — 5164 десятини. З цієї кількості належало поміщику — 1432, церкві — 75 і селянам 3657 десятин.

У промислових і сільськогосподарських пролетарів, лави яких постійно зростали, були спільні інтереси в боротьбі проти царизму, капіталістів і поміщиків. Це яскраво виявилося в роки першої російської буржуазно-демократичної революції. Робітники активно підтримували селян в їх боротьбі за землю. В містечку відбувалися мітинги, страйки, які переростали в сутички трудящих з царськими військами. 18 травня 1905 року селянська біднота, що працювала в маєтку, оголосила страйк. Вона вимагала від управителя збільшити оплату праці, встановити 9-годинний робочий день, забезпечити роботою всіх бажаючих з числа місцевих жителів. Цей революційний виступ придушили війська. Понад 30 учасників страйку було заарештовано й притягнуто до суду, а 50 — карателі висікли різками і шомполами. Судовий процес над заарештованими розпочався 6 вересня 1906 року і закінчився лише 3 березня 1912 року. 17 учасників страйку зазнали тюремного ув’язнення, серед них — Марина Усик, Мотря Скаба, Надія Лавриненко.

Наприкінці грудня 1905 року в Кагарлику, біля волосної управи, відбувся мітинг, на якому промовець, учень Уманської сільськогосподарської школи Н. К. Се-мененко, закликав робітників і селян не вірити царському маніфесту 17 жовтня 1905 року і продовжувати революційну боротьбу. Поліція заарештувала Семененка і відправила у ржищівську в’язницю. Робітники й селяни зажадали звільнити заарештованого. Урядник викликав загін солдатів. Про заворушення в Кагарлику стало відомо в Петербурзі. Міністр внутрішніх справ Дурново з цього приводу телеграфував генерал-губернаторам, командуючим військових округів усієї Російської імперії: «… у м. Кагарлику, Київської губернії, заарештовано агітатора. Натовп вимагає, погрожуючи, його звільнення… Уклінно прошу вас, як у даному, так і у всіх подібних випадках наказати силою зброї, без найменшого послаблення, знищувати заколотників і палити їх будинки, якщо вони чинять опір. Необхідно найжорстокішими заходами назавжди припинити свавілля, яке поширюється та загрожує загибеллю державі».

Місцеві власті зробили все можливе, щоб виконати звірячий наказ царського міністра. Війська жорстоко розправилися з населенням. Багато жителів Кагарлика було заарендовано.

В період столипінської реакції життя трудящих погіршилось, зросла кількість безземельних й малоземельних селян. За даними 1912 року, 39 господарств зовсім не мали землі, 127 — володіли наділами до десятини, 317—1—3 десятинами, 226 — З—-5 десятинами. З числа цих господарств 187 не мали худоби. А тимчасом 28 господарствам належало 442 десятини.

Робітники й селяни після Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917 року вимагали поліпшення умов життя й праці, розподілу поміщицької землі. Але їх становище мало змінилося. Тому боротьба тривала. 17 жовтня 1917 року місцеві жителі зі зброєю напали на поміщицький маєток. Прибулим військам повсталі вчинили опір. Але й цей виступ трудящих було придушено.

Радянську владу у Кагарлику встановлено наприкінці січня 1918 року. Ревком, керуючись ленінським Декретом, конфіскував поміщицьку землю і передав її незаможним селянам. Із числа робітників була створена бойова дружина, яка охороняла містечко.

У березні 1918 року до Кагарлика вдерлися німецькі війська. Окупанти заарештували й розстріляли членів ревкому й активістів, відновили поміщицьке землеволодіння, грабували населення і вивозили все, що можна, до Німеччини. Чинити злочини окупантам допомагали українські буржуазні націоналісти.

Коли наприкінці липня через Кагарлик проходили загони таращанських повстанців, частина місцевих жителів приєдналася до них, а ті, що залишилися, продовжували боротьбу. 7 серпня 1918 року повітовий староста змушений був доповідати губернським властям про те, що його особливо турбує становище в Кагарлику, де «недостатньо німецьких військ, які могли б протистояти революційним виступам і захистити поміщицьку економію».

Червона Армія визволила Кагарлик від петлюрівців у лютому 1919 року. Але і після цього трудящі продовжували збройну боротьбу. З березня вони дали бій банді Зеленого, що напередодні захопила містечко і вимагала виплати двомільйонної контрибуції. Хоч селяни були озброєні лише гвинтівками, вилами, сокирами, бандити зазнали поразки.

Суспільно-політичне життя у Кагарлику значно активізувалося після створення у травні 1919 року партійного осередку. Спочатку він об’єднував 12 комуністів з числа робітників цукрового заводу і селян-бідняків. Для проведення масово-політичної роботи серед трудящих партійний осередок відкрив при цукровому заводі клуб. У ньому часто влаштовувалися мітинги, збори, концерти, провадилися доповіді, голосні читки книг і газет.

Незважаючи на бандитський терор і антирадянську агітацію ворожих елементів, трудящі Кагарлика рішуче підтримували Радянську владу. 11 травня 1919 року на загальних зборах вони прийняли постанову, в якій заявили, що Радянська влада єдина захисниця трудового народу. Постанова закінчувалася словами: «Хай живе робітничо-селянська влада! Хай живе Червона Армія трудового народу! Хай живе всесвітній вождь робітників і селян тов. Ленін!».

На початку вересня 1919 року Кагарлик захопили денікінські війська. Білогвардійці жорстоко розправлялися з населенням. Вони розстріляли голову ревкому Ф. М. Чередника та інших комуністів, що залишилися для підпільної роботи. Проте трудящі не припинили боротьби з ворогом. 19 грудня Червона Армія визволила Кагарлик від денікінців. Почав працювати волосний ревком на чолі з Я. М. Мацибурою. Згодом ревкоми були створені у всіх селах волості. Спираючись на трудящі маси селянства, ревкоми розгорнули велику роботу щодо зміцнення Радянської влади. Київська губернська газета «Більшовик» писала, що у Кагарлику і волості також працювали комбіди, які боролися проти куркулів, збирали продовольство для Червоної Армії.

У квітні 1920 року війська білополяків вдерлися на Україну. У відповідь на це 134 жителі Кагарлика добровільно записалися до лав Червоної Армії. Крім того, по мобілізації на польський фронт пішло ще 600 місцевих жителів.

Коли Кагарлик захопили білополяки, знову повернувся поміщик. Та панувати йому тут довго не довелося. 26 травня 1920 року підрозділи 2-ї Московської бригади, що входила до складу групи військ Й. Е. Якіра, визволили Кагарлик.

На цей раз у містечку була остаточно відновлена Радянська влада. Почалася відбудова народного господарства. На подолання труднощів господарського будівництва робітників і селян організовували комуністи, що об’єднувалися в партосередку при цукровому заводі. В 1921 році з числа передової робітничої і селянської молоді засновано комсомольський осередок; з перших днів свого існування він брав активну участь у громадсько-політичному житті.

Під керівництвом комуністів незаможні селяни навесні 1921 року створили комнезам. Важливою політичною кампанією були також вибори до Рад, що проводилися того ж року. Трудящі обрали сільську Раду. У Кагарлику відбувся волосний з’їзд Рад.

У 1923 році село Кагарлик стає центром однойменного району. Із завершенням будівництва залізничної колії Миронівка—Кагарлик вступила до ладу місцева станція. Все це мало велике значення для дальшого економічного й культурного розвитку села, як і всього району в цілому.

1922 року почав випускати продукцію цукровий завод. Значну допомогу бідняцьким і середняцьким господарствам реманентом і посівним матеріалом подавала трудова сільськогосподарська спілка, заснована наприкінці 1921 року.

Сільська Рада разом з комнезамом дбали про налагодження медичного обслуговування, освіту, культуру населення. У Кагарлику були відкриті лікарня на 50 ліжок й аптека. Більша частина дітей відвідувала початкову школу. Серед дорослого населення провадилася робота щодо ліквідації неписьменності. У 1924 році почав працювати сельбуд, бібліотека.

21 січня 1924 року радянський народ, трудящих усього світу спіткало велике горе: помер Володимир Ілліч Ленін. Смерть вождя гострим болем вразила серця робітників та селян Кагарлика. Трудящі ще тісніше згуртувалися навколо Комуністичної партії, вирішили жити й працювати так, як заповідав Ленін. У дні ленінського призову до партії передові робітники й селяни Г. Безнисько, С. Барило, І. Спіленко, Д. Спіленко, І. Юрченко та інші стали комуністами.

На основі втілення у життя Комуністичною партією ленінського кооперативного плану все більше утверджувалися на селі колективні форми господарювання. Восени 1925 року за ініціативою партійної організації було засновано товариство спільного обробітку землі. Колективно господарюючи, селяни уже в наступному році одержали високий урожай. У 1928 році на базі ТСОЗу виникла сільськогосподарська артіль їм. Петровського. У її зміцненні велику допомогу подавав радгосп «Відродження», який було організовано 1920 року.

У наступні роки все трудяще селянство Кагарлика стало на шлях колективного господарювання. 1930 року у райцентрі налічувалося 14 артілей. У 1932—1933 рр. вони об’єдналися в три великі господарства — ім. Леніна, «Червонопрапорний», «Перше травня». З 1931 року колективні господарства обслуговувала Кагарлицька MTС.

Завдяки постійному піклуванню Комуністичної партії і Радянської держави уже в довоєнні роки колгоспи переконливо продемонстрували свої переваги над дрібним селянським господарством.

Одним з кращих господарств у Кагарлику і районі став колгосп «Червонопрапорний» (голова правління — агроном В. І. Коваль). У 1939—1940 рр. тут одержували щорічно в середньому по 20 центнерів зернових і по 300 центнерів цукрових буряків з гектара. Колгосп був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки, відзначений її Дипломом І ступеня і премійований автомашиною.

Добрі наслідки господарювання мали й інші колгоспи. В 1937 році ланки, очолювані Марією Семененко з колгоспу ім. Леніна та Лізою Швидкою з колгоспу «Перше травня», виростили понад 500 центнерів цукрових буряків на кожному гектарі. Вони стали першими п’ятисотенницями у районі.

Своєю самовідданою працею славився колектив Кагарлицької МТС. Він зразково організував обслуговування колгоспів. У 1940 році Кагарлицьку МТС за трудові успіхи нагородили орденом Леніна. Тут працювало багато новаторів виробництва, серед них — трактористи К. Макаров, Н. Усиченко, В. Ступак, О. Скоробогатько, слюсар А. Семей та інші. Всі вони були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки у 1940 році.

За роки довоєнних п’ятирічок у Кагарлику докорінно реконструйовано цукровий завод. В результаті значно збільшилися його виробничі потужності. Були відкриті нові підприємства — райпромхарчокомбінат та маслозавод.

Ще красивішим і впорядкованішим стало село. Воно було майже повністю електрифіковано й радіофіковано. Населення обслуговували лікарня, два медпункти, пологовий будинок, аптека, санепідстанція.

Особливо великі зміни відбулися в освіті, культурі трудящих. У Кагарлику, де до Жовтневої революції переважна більшість людей не вміла читати, писати, тепер усе доросле населення стало письменним. Для дітей було 6 шкіл, у т. ч. 2 середні, молодь навчалася у школі медсестер і філіалі Ржищівського педагогічного технікуму. Значну культурно-освітню роботу серед трудящих провадили районний будинок культури, клуб цукровиків, кінотеатр, 7 бібліотек. Районна бібліотека обслуговувала понад 1500 читачів. При будинку культури й клубі працювали гуртки художньої самодіяльності. З 1930 року видавалася районна газета «Будівник комунізму».

Влітку 1941 року на полях достигав багатий урожай, в колгоспах велася підготовка до його збирання. Але мирну працю перервав напад гітлерівської Німеччини. Сотні жителів Кагарлика вступили до лав Червоної Армії. З наближенням фронту було організовано евакуацію в тил державного і колгоспного майна.

У боях на підступах до Кагарлика хоробро билися проти ворога частини 6-го стрілецького корпусу 26-ї армії. Бійці, командири й політпрацівники проявляли масовий героїзм. Особливо відзначився особовий склад батареї під командуванням лейтенанта Д. П. Бойка.

З серпня 1941 року гітлерівці вдерлися до Кагарлика. Вони розстріляли багато радянських людей, у т. ч. й першого секретаря райкому партії Ф. М. Михайлова, який, організовуючи евакуацію, до останнього дня залишався у районі. Фашисти пограбували підприємства, колгоспи, населення, вивезли в рабство 578 жителів.

Населення вело активну боротьбу проти ворога. Частина жителів пішла в партизани. В селі діяло підпілля. Підпільників Кагарлика й інших населених пунктів очолював райком партії, секретарями якого були місцеві вчителі С. Л. Ковальський, В. Л. Витищенко, Т. П. Рибак.

Підпільний райком партії працював за планом, затвердженим Київським підпільним обкомом партії, що перебував у Ставах. Він проводив агітаційно-пропагандистську роботу серед , населення, згуртовував трудящих для боротьби з ворогом. Підпільники мали друкарню, якою відав комуніст Н. Й. Артемчук, складачкою працювала комсомолка Л. Ф. Гура. Тут патріоти виготовляли документи, необхідні для конспіративної роботи, друкували повідомлення Радінформбюро, листівки-звернення підпільних обкому і райкому партії.

За завданням обкому партії райком готував збройне повстання населення проти окупантів. Воно мало розпочатися одночасно з наступом військ Червоної Армії. Але здійснити плани підпільникам не вдалося. Виказані зрадником, С. Л. Ковальський, В. С. Півторидядько, Т. П. Рибак та інші були заарештовані гестапо на початку 1943 року й по-звірячому страчені. Після цього почався масовий терор. Всього по району страчено 700 чоловік.

Ніколи не забуде народ героїчних справ радянських патріотів, які діяли на тимчасово окупованій гітлерівцями території. Багато з них удостоєні урядових нагород, у т. ч. посмертно орденом Леніна нагороджені підпільники С. Л. Ковальський і В. М. Куян.

За тимчасової окупації Кагарлика гітлерівці зруйнували цукровий завод, МТС, колгоспи, маслозавод, електростанцію, школи, клуби, бібліотеки, радіовузол, адміністративні будинки та багато жител колгоспників.

Наприкінці 1943 — початку 1944 рр. у районі Кагарлика точилися запеклі бої. Село від фашистів визволили війська 1-го Українського фронту 7 січня 1944 року.

У роки Великої Вітчизняної війни уродженці Кагарлика повсюди хоробро билися з німецько-фашистськими загарбниками. 520 односельчан — воїнів Червоної Армії й Військово-Морського Флоту, партизан, підпільників відзначені урядовими нагородами.

Після визволення села почалася відбудова народного господарства. Це було дуже важке й складне завдання. Проте трудящі на чолі з партійною організацією успішно розв’язали його.

Готуючись до проведення першої після визволення Кагарлика весняної сівби, механізатори МТС, колгоспники й робітники радгоспу збирали частини розбитих тракторів, сівалок і, проявляючи багато винахідливості, складали з них машини. Частину сільськогосподарської техніки передали МТС і колгоспам трудящі братніх радянських республік. У цьому був ще один вияв могутньої сили дружби народів СРСР.

На сівбі справді трудовий подвиг здійснили жінки й молодь Кагарлика. Значну частину землі вони засіяли вручну, а потім дбайливо доглядали за посівами. Виростивши у 1944 році добрий урожай, працівники радгоспу «Кагарлицький» (колишній «Відродження»), колгоспники артілей ім. Леніна, «Червонопрапорний», «Перше травня» внесли в фонд оборони країни зерно, картоплю та інші сільськогосподарські продукти, а також зібрали 150 тис. крб. на побудову танкової колони. Після цього все більше відроджувалися господарства. У 1946 році колгоспи й радгосп «Кагарлицький» повністю відновили довоєнні площі посівів. У листопаді 1950 року всі колгоспи об’єдналися в одне господарство — ім. Леніна.

Самовіддано працювали робітники, щоб підняти з руїн цукровий завод. Узимку 1945—1946 року частково відбудоване підприємство почало випускати продукцію. Відроджувались маслозавод, райпромхарчокомбінат, промартілі. На кінець першої післявоєнної п’ятирічки усі підприємства повністю стали до ладу.

Водночас розгорталася робота медичних і культурно-освітніх закладів.

Виконуючи настанови Комуністичної партії, працівники сільського господарства Кагарлика у післявоєнні роки досягли великих успіхів.

У 1954 році колгосп ім. Леніна був поділений на два господарства — ім. Леніна та ім. Богдана Хмельницького. 1961 року колгосп ім. Леніна увійшов до складу радгоспу «Кагарлицький».

За радгоспом «Кагарлицький» закріплено 3,8 тис. га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 3,6 тис. га орної землі, а за колгоспом ім. Богдана Хмельницького — відповідно 2,9 тис. га і 1,9 тис. га. Для цих господарств з врахуванням природно-економічних умов було чітко визначено напрям їх спеціалізації: вирощування зернових і цукрових буряків, розведення м’ясо-молочної худоби.

В галузі землеробства поруч з спеціалізацією велика увага із року в рік приділялася удосконаленню агротехніки, запровадженню найбільш раціональних сівозмін, систем удобрення грунтів, поліпшенню насінництва. Все це забезпечує постійне збільшення валових зборів зерна. У колгоспі ім. Богдана Хмельницького і в радгоспі «Кагарлицький» за післявоєнні роки врожай зернових на кожному гектарі зріс у середньому з 20 до 32 цнт, у т. ч. за роки восьмої п’ятирічки на 5—7 цнт. Щодо цукрових буряків, то в 1970 році на кожному гектарі було зібрано в колгоспі по 420 цнт, а в радгоспі — по 325 центнерів.

В галузі тваринництва на основі запровадження досягнень науки й передового досвіду також завойовано чималих успіхів. У 1970 році було вироблено на 100 га сільськогосподарських угідь у колгоспі ім. Богдана Хмельницького по 200 цнт м’яса і 591 цнт молока, а в радгоспі «Кагарлицький» — по 138 цнт м’яса і 512 цнт молока.

Кожна цифра такого зростання — результат невтомної творчої праці трудівників і спеціалістів сільського господарства. У Кагарлику 20 працівників радгоспу й колгоспників відзначені урядовими нагородами. Центральний Комітет КПРС, Президія Верховної Ради СРСР, Рада Міністрів СРСР і ВЦРПС за досягнення високих показників у соціалістичному змаганні на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна нагородили колгосп ім. Богдана Хмельницького Ленінською ювілейною Почесною грамотою.

У післявоєнні роки збільшилася кількість промислових підприємств. Крім довоєнних заводів — цукрового і маслоробного, тепер випускають продукцію комбікормовий, сушильно-калібрувальний, асфальтний заводи, фабрика художніх виробів. На промислових підприємствах Кагарлика працює 1200 робітників та службовців. Колективи трудящих усіх підприємств достроково виконали виробничі плани восьмої п’ятирічки.

Проводиться значне житлове будівництво. Більшість будинків підключено до водопроводу. Майже усі вулиці мають тверде покриття. Велика увага також приділяється побутовому обслуговуванню населення. У райцентрі є універмаг, 15 магазинів, ресторан, 4 їдальні.

Із року в рік поліпшується медичне обслуговування. У районній лікарні й селищній поліклініці працює 47 лікарів й 156 фельдшерів, медичних сестер. Функціонує служба швидкої медичної допомоги.

Постійно зростає культурно-освітній рівень трудящих. В 6 загальноосвітніх (2 середніх, вечірній і заочній середній, 2 восьмирічних), а також в музичній школах навчається 2,5 тис. дітей і молоді. У селищі — будинок культури, 3 клуби, 8 бібліотек, широкоекранний кінотеатр.

Серед уродженців Кагарлика є вчені, інженери, агрономи, лікарі, учителі, артисти, офіцери. У Кагарлику народився й провів дитячі роки партійний і державний діяч П. П. Любченко (1897—1937). Відомими майстрами українського радянського театру стали народні артисти УРСР В. П. Дашенко і М. Ф. Кононенко.

На підприємствах, у радгоспі, колгоспі, в установах селища є 28 партійних і 23 комсомольські організації, які об’єднують 690 комуністів і 926 комсомольців. Комуністи й комсомольці йдуть в авангарді боротьби трудящих Кагарлика за втілення в життя мудрих накреслень партії. Значну роль у господарському й культурному будівництві відіграє селищна Рада депутатів трудящих.

Багата на події історія Кагарлика. Величним є сьогоднішнє, а ще прекраснішим буде його комуністичне прийдешнє.

Л. Т. ГРАЙЧЕНКО, В. І. ШЕЛУДЧЕНКО
Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера К

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: Aushanbibi, АннА, Bing [Bot], D_i_V_a, Falcon, Google [Bot], Google Feedfetcher