КАЛУШ, місто, Івано-Франківська обл, Україна

Відповісти

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

КАЛУШ, місто, Івано-Франківська обл, Україна

Повідомлення АннА »

Зображення

КАЛУШ– місто обласного підпорядкування Івано-Франківської області, райцентр. Розташований на р. Сивка (прит. Дністра). Залізнична станція. Нас. 67,4 тис. осіб (2004).
У передмісті виявлено поховання бронзового віку. В княжий період входив до складу Галицької волості. Від 1387– у складі Галицького староства Польщі. Перша писемна згадка про К. датується трав. 1437. Від 1447 відомий як місце видобутку солі. 1549 отримав магдебурзьке право і дозвіл на проведення двох ярмарків на рік. Від 1552– адм. центр Калуського староства (див. Староство). 1572 в місті діяли три солеварні.
За період 15–17 ст. К. 12 разів потерпав від татар. нападів, найбільше– 1617. Мешканці К. брали участь у Мухи повстанні 1490–1492 та національній революції 1648–1676.
1772 відійшов до Австрії (з 1867– Австро-Угорщина).
Від листоп. 1918 "належав до території", де діяв уряд Західноукраїнської Народної Республіки. Від 1919– у складі Польщі. 1939 возз'єднаний з ін. укр. землями в складі УРСР. Від 1940– райцентр Станіславської (від 1962– Івано-Франк.) обл.
У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 місто було окуповане гітлерівцями від 2 лип. 1941 до 30лип. 1944, входило до складу Генеральної губернії.
Місто обласного підпорядкування від 1972.
Пам'ятки арх-ри: костьол св. Валентина 19ст., ратуша поч. 20 ст., концертний зал поч. 20 ст.
Пам'ятки історії: кладовище австро-угор. воїнів, загиблих під час Першої світової війни; могила січових стрільців (див. Легіон Українських січових стрільців); монумент в пам'ять бл. 6 тис. євреїв, загиблих під час гітлерівської окупації тощо.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: КАЛУШ, місто, Івано-Франківська обл, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Калуш — місто районного підпорядкування, розкинулося на берегах річки Сивки — притоки Дністра, за 28 км від Івано-Франківська. Міській Раді підпорядковані села Мостище, Підгірки, Хотинь. Через місто проходить залізниця Івано-Франківськ—Львів та автострада Чернівці—Львів. Калуш — центр хімічної промисловості Прикарпаття. Населення 40 778 чоловік.

Калуш — центр району, площа якого 0,715 тис. кв. км., населення — 111 278 чоловік, у т. ч. міського — 43 834. Пересічна густота на 1 кв. км.— 142,5 чоловіка. У районі 55 населених пунктів, у т. ч. 1 місто, 1 селище міського типу, 22 центри сільських Рад. Територію району перетинають залізниця Чернівці—Львів та автомагістралі Львів—Івано-Франківськ, Калуш—Войнилів—Рогатин. Надра району багаті на калійні руди, торф, газ і поклади цегельно-черепичної сировини. У районі 18 промислових підприємств, 19 колгоспів, 2 радгоспи. їм належить 53 398 га землі, з них 24 319 га орної, 7065 га лісів, 3535 га сінокосів, 7375 га пасовиськ. Провідна галузь сільського господарства — м’ясо-молочне тваринництво. Район має 300 торговельних підприємств, 150 підприємств громадського харчування; 11 лікарень, лікувально-профілактичних закладів та 62 медпункти; 12 середніх, 32 восьмирічні, 17 початкових шкіл, спецшколу, середню заочну і 2 середні школи робітничої молоді, хіміко-технологічний технікум, 5 міських професійно-технічних училищ, музичну та 2 спортивні школи, вечірнє відділення Івано-Франківського інституту нафти і газу; 57 клубних ^закладів, 60 бібліотек, 60 стаціонарних кіноустановок, 6 народних університетів.

Місцевість, де нині розташований Калуш, заселялася людиною здавна. Про це свідчать знайдені в урочищі Заліссі кам’яні знаряддя праці, а в передмісті Підгірків — поховання доби бронзи.

Уперше Калуш згадується в письмових джерелах середини XIII ст. У літопису говориться, що 1241 року князь Данило Галицький, почувши про наближення татар і бажаючи зміцнити свої землі, «їхав до Бакоти і Каліуша…». У 1387 році Калуш загарбала шляхетська Польща. Шляхта разом з католицьким духовенством зразу почали прибирати до своїх рук кращі землі, ліси, соляні копальні, солеварні, відкрили тут костьол та латинську школу.
З 1533 року місто — адміністративний центр староства, до якого належало ряд сіл. У 1549 році воно дістало магдебурзьке право, стало королівським «вільним містом» з власним гербом. На червоному полі, оточеному лаврами й увінчаному короною, зображені пірамідки солі і літера «К». Щорічно в Калуші відбувалися 2 великі ярмарки та кожної п’ятниці — базар. Місто на той час було і військово-оборонним пунктом, мало замок з баштами й вали. До наших часів збереглися назви вулиць: Завалова, Валова, Замкова.

Будівництво палаців, костьолів, замків та інших військових споруд, які здійснювала польська шляхта, важким тягарем лягало на плечі жителів міста. Крім основного податку — чиншу, міщан примушували платити за бджіл, за варку солоду, постачати на панський двір продукти, дрова, відробляти панщину, платити 30 грошів щорічно для укріплення міста.

Становище трудящих погіршувалось не лише через посилення експлуатації, а й внаслідок безперервної міжусобної боротьби польської шляхти та безперервних нападів татарських загарбників. У 1595 році Калуш був вщент спалений татарською ордою.

У відповідь на посилення гніту жителі міста від пасивних форм протесту — скарг, втеч, невиходу на роботу — вдаються до активної боротьби: захоплюють у шляхти землю, майно, вбивають поміщиків, піднімають повстання. У 1490—92 рр. вони взяли участь у селянському повстанні під проводом Мухи. Великий вплив на розгортання боротьби трудящих проти гнобителів мала визвольна війна українського народу 1648—1654 рр. Коли восени 1648 року на Прикарпатті з’явилися козацько-селянські війська під проводом Богдана Хмельницького, в Калуші було створено повстанський загін чисельністю 3—4 тис. чоловік, куди влилися міщани й селяни навколишніх сіл. Загін очолили ватажки з міщан і селян: Дунець, Мельників, Іван з Грабівки, Гриць Величкович, Іван Овсяник, Федір Кравець, Юзько Кобиляка, Петро Козак, Лесь Орищак та Федько Швець. Калуські повстанці підтримували зв’язки з повстанцями Покуття. Разом із загоном Семена Височана вони восени 1648 року розгромили замок шляхтича Г. Пшелуського в Студинці і замок шляхтянки К. Яблонської у Підгірках, а в лютому 1649 року покарали в Калуші шляхтича М. Бабецького. Наприкінці 1648 року в Калуші з допомогою козаків було створено українське самоврядування, яке очолив бургомістр Г. Величкович. Польській шляхті вдалося придушити повстання. Сотні повстанців було схоплено й закатовано, серед них ватажки Ю. Кобиляка, П. Козак, Л. Орищак та інші. Але це не залякало трудящих. У першій половині XVIII ст. антифеодальна боротьба в Галичині, в якій взяли участь і жителі Калуша, розгорталася з новою силою. Це особливо виявилося під час опришківського руху.

Трудящі Калуша брали участь у боротьбі і проти грабіжницьких нападів татар. 1672 року війська Я. Собеського, в складі яких були й жителі Калуша, розгромили під містом великий загін татар хана Селім Гірея. Кілька тисяч татар було вбито, 20 тис. взято в полон, а через три роки тут зазнав розгрому ще один татарський загін. Під час бою місто було спустошено.

Трудяще населення часто терпіло і від стихійного лиха, епідемій. Наприкінці 60-х років XVIII ст. в Калуші сталася велика пожежа. В ці тяжкі роки власті не тільки не подали допомоги населенню, але ще більше посилили гніт. У 1765 році з жителів Калуша стягли понад 166 тис. злотих податку, дуже велику на той час суму. 1770 року місто потерпіло від епідемії холери.

Після першого поділу Польщі і загарбання Калуша Австрією він довгі роки залишався на низькому економічному рівні. Тут працювали кустарні соляні промисли, калійне підприємство, дрібні ремісничі майстерні. До кінця XVIII ст. Калуш був невеликим містечком, де жило 2,5 тис. чоловік.

Розвиток міста пожвавлюється з проникненням капіталізму в Галичину в І половині XIX ст. Розширюється соляний промисел. Солеварня давала щорічно близько 10 тис. цнт солі. Тут вже були пивоварня, ткацька, шкіродубильна майстерні, млин, вироблявся поташ. Пожвавилася торгівля. На калуських ярмарках в І половині XIX ст. тільки угорські купці щорічно купували по 500—600 волів.

На межі двох століть—XIX і XX в Калуші з’являються школи. Однак вони мало що давали трудящим. 1786 року почала діяти школа, де викладали німецькою мовою. Діти українців її не відвідували. У 1811 році було відкрито двокласну школу, яка теж була недоступною дітям трудящих.

Рідну українську мову відстоював письменник А. Л. Могильницький, який народився у 1811 році в селі Підгірках, поблизу Калуша. Він написав баладу «Русин вояк», поему «Скит Манявський» та інші твори.

В січні 1880 року жителі міста зверталися до крайової шкільної ради, вимагаючи запровадити в школах викладання українською мовою, але власті не задовольнили це прохання.

З розвитком промисловості і торгівлі збільшується населення міста. У 1857 році в Калуші проживало вже близько 8 тис. чоловік. Проте в другій половині XIX ст., в той час, коли в європейських країнах швидко зростають промисловість і міста, підприємства Калуша скорочують виробництво, занепадає торгівля, зменшується кількість жителів. Лише на початку XX ст. видобуток калійних солей, які тут відкрито ще у 1804 році, почав збільшуватися. Щорічно видобувалося 10—15 тис. тонн. У 1909 році в Калуші створено акційну спілку «Каli», яка володіла калійним промислом, що розміщався на 3 га землі. 1912 року на видобутку й переробці калійних солей було зайнято 415 робітників. їх робочий день тривав 12—14 годин на добу. Однак заробітку не вистачало навіть на харчування. На копальнях і фабриці не було техніки безпеки. Робітники часто калічилися й гинули на підприємстві, вмирали від голоду і пошестей. Все це викликало незадоволення трудящих, спричинялось до загострення класової боротьби.

В кінці XIX — на початку XX ст. в Калуші відбуваються перші організовані пролетарські страйки. Один з них стався у 1897 році. Ще більше посилилися виступи робітників під впливом революції 1905—1907 рр. в Росії. Страйкарі вперше висувають політичні вимоги: свободи об’єднуватися у профспілки, загального виборчого права. У 1908 році трудящі добиваються проведення в органи управління міста своїх представників. Але буржуазія й духовенство, вдаючись до насильства і шахрайства, утримують у своїх руках всі посади в управлінні. Великий страйк робітників соляних копалень, які вимагали 8-годинного робочого дня, відбувся у квітні 1910 року.

Пагубною для трудящих була перша світова війна. Значну частину Калуша зруйнували й спалили під час боїв. Промислові підприємства не працювали. Багато жителів загинуло.

Величезний вплив на трудове населення справили революційні події 1917 року в Росії, зокрема перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції. Робітники міста вимагали встановлення Радянської влади й возз’єднання з Українською РСР. У липні — вересні 1918 року в місті відбулося кілька страйків робітників копалень. Страйкарі добивалися підвищення зарплати, поліпшення умов праці, житла. В листопаді 1918 року в Калуші виникла комуністична група. Після розпаду австро-угорської монархії Калуш на короткий час опинився під владою буржуазно-націоналістичної ЗУНР. У місті почався голод. Робітники міста разом з селянами навколишніх сіл виступали проти влади ЗУНР, вимагали поліпшити своє становище, націоналізувати промислові підприємства, конфіскувати поміщицькі землі й провести вибори на основі демократичних законів.

У 1919 році Калуш загарбала буржуазно-шляхетська Польща. Польські окупанти, як і австрійські барони, штучно гальмували розвиток міста.

1921 року в Калуші нараховувалось 1279 будинків і жило 8697 чоловік населення. На калійному комбінаті працювало 310 робітників. Комбінат дав за рік всього 3,4 тис. тонн каїніту і 15,3 тис. тонн сільвініту. Калуш залишався містом дрібних кустарних промислів. На кінець 1934 року тут було понад 50 дрібних підприємств. Найбільшими підприємствами вважалися калійний комбінат та пивзавод. Працювало на них близько 1200 робітників. Значна частина жителів міста трудилась у сільському господарстві.

Важко жилося робітникам. Заробіток цілком залежав від примх власників і становив менше злотого за 12 годин виснажливої праці. Жінки одержували у 2 рази нижчу плату, ніж чоловіки. Зарплата робітників-українців, як правило, була значно нижчою, ніж робітників-поляків. Деревообробники й друкарі Калуша одержували у 2—3 рази меншу зарплату, ніж робітники цього ж профілю у Варшаві. Не було на калійному комбінаті безпеки праці.

Класове безправ’я жителів міста доповнювалося національним гнобленням. Польські власті переслідували українську мову, культуру, намагалися насильно полонізувати й окатоличити українців.

У 1938 році в Калуші почала працювати гімназія. В семирічній та 2 початкових школах навчалося всього 390 учнів. Понад 80 проц. трудящих Калуського повіту залишалися неписьменними. Діти трудящих майже не відвідували шкіл. Малодоступними для трудівників були і культурно-освітні заклади — народний будинок, приватний кінотеатр та невелика бібліотека з фондом 2 тис. книг, які обслуговували переважно багачів і були під впливом «Просвіти», керованої націоналістами.

Не дбали панські власті і про здоров’я трудящих. У 1938 році в Калуші була маленька лікарня з одним лікарем, 4 медсестрами та акушеркою. За нескладну операцію треба було платити 120—150 злотих,— стільки, скільки коштувала корова.

Пролетарі Калуша не мирилися 8 польсько-шляхетською окупацією. їх боротьбою проти соціального й національного гніту керувала комуністична організація, заснована у 1921 році на базі групи, яка діяла з 1918 року. З 1923 року міський комітет КПСГ став іменуватися комітетом КПЗУ5. Першими активними діячами його в Калуші були робітники Й. Зборовський, Д. Паляниця. У 1921 році в місті виникає й перша комсомольська організація.

Під керівництвом комуністів у вересні — жовтні 1920 року відбувся політичний страйк робітників калійного комбінату, а в наступному — страйк робітників копалень калійних солей, який тривав понад п’ять тижнів. Страйки чергувалися з масовими демонстраціями.

1922 року в місті проходила велика першотравнева демонстрація робітників під комуністичними лозунгами. В серпні—вересні 1923 року стався новий страйк на шахтах міста, в якому взяло участь 2 тис. чоловік. Він мав політичний характер. Робітники вимагали свободи мітингів і зборів, підвищення заробітної плати, відновлення на роботі звільнених товаришів. Щоб придушити виступи робітників власті вдалися до провокації — під квартиру головного інженера була закладена бомба, вибух якої став приводом до численних арештів серед страйкарів. У відповідь на безчинства властей робітники всього Дрогобицько-Бориславського нафтового району оголосили страйк солідарності. В результаті півторамісячної боротьби трудящі Калуша примусили адміністрацію поновити на роботі звільнених робітників, підвищити заробітну плату. Хвиля політичних маніфестацій, першотравневих демонстрацій прокотилася тут у 1925 і 1926 роках.

1928 року в Калуші діяло вже 3 партійні групи, які підтримували тісний контакт з партійними групами сіл Студинки, Підмихайла, Довгого та іншими. Партійний актив повіту налічував уже понад 75 чоловік.

Цього ж року місцевий комітет КПЗУ організував підпільну друкарню, роботою якої керував С. Л. Флянк. З наступного року зростає кількість профспілок.

Ще більшого розмаху набуває боротьба в 30-х роках. У серпні 1930 року під керівництвом місцевого комітету КПЗУ і профспілкової організації відбувся великий страйк робітників Калуського калійного комбінату, в якому взяло участь близько 2 тис. чоловік. До калійників приєдналися робітники-солекопи. Страйковий комітет встановив зв’язок з селянами навколишніх сіл. Страйкарі вимагали поновити на роботі звільнених шахтарів, поліпшити умови праці, підвищити заробітну плату. Прибулі війська оточили калійний комбінат. Між робітниками і військовими сталися сутички. Місцевий комітет КПЗУ надрукував листівку-звернення до солдатів. «В нашому становищі,— писалось в листівці,— можете опинитись і ви після демобілізації, коли повернетесь у свої рідні села і міста». Революційна агітація знайшла відгук серед багатьох солдатів. Вони відмовлялися застосовувати зброю проти робітників. Власті змушені були відвести війська. Частина вимог страйкарів була задоволена.

Калуський комітет КПЗУ видавав листівки, в яких закликав посилити боротьбу проти капіталу, проти окупації західноукраїнських земель шляхетською Польщею, за встановлення тут Радянської влади і возз’єднання Західної України з Українською РСР6. У відповідь на заклик комуністів у червні 1931 року робітники калійного комбінату провели політичний страйк, в якому взяло участь близько 700 чоловік. Це був страйк солідарності з 240 робітниками, позбавленими адміністрацією роботи. Хоч власті кинули проти страйкарів поліцію і війська, які застосували зброю, все ж адміністрація змушена була надати роботу 120 робітникам. Великі демонстрації безробітних відбулися в Калуші і в 1932 році.

Енергійно тоді виступали і комсомольці. В звіті ЦК КСМЗУ за березень—квітень 1932 року високо оцінювалася робота калуських комсомольців: «Примірною для всього КСМ є тепер калуська організація,— зазначалось у звіті,— яка дійсна постійно займається справою економічної та політичної боротьби…, реагує на кожний прояв конкретних атак підприємців на робітників, зокрема на молодь».

Активно діяли комуністи й комсомольці під час кампанії за звільнення політичних в’язнів. Восени 1935 року в Калуші відбулася конференція робітничих організацій, яка прийняла резолюцію посилити боротьбу за звільнення політичних в’язнів.

В цьому ж році жителі Калуша бойкотували вибори до польського сейму. За офіційними даними, в місті у виборах взяли участь лише 16 проц. виборців.

Певний вклад внесли калушани в боротьбу проти фашизму, за створення єдиного антифашистського народного фронту. В грудні 1934 року в Калуші з цієї нагоди відбулася конференція повітової організації КПЗУ. Серед жителів було проведено збір коштів для допомоги іспанським республіканським військам. За рішенням місцевих організацій КПЗУ з Калуського повіту до Іспанії виїхало кілька добровольців, які билися проти фашистів. У цих боях відзначився і житель Калуша Є. В. Келебай, який загинув смертю героя.

В час розгортання антифашистської боротьби робітники Калуша тримали тісний зв’язок з селянами повіту. У всіх страйках, політичних демонстраціях та інших виступах селяни діяли разом з робітниками. Найбільш масовими були виступи у квітні і травні 1936, загальний страйк на Західній Україні у 1937, першотравневий у 1938 роках.

17 вересня 1939 року населення Калуша дізналося про рішення Радянського уряду подати братерську допомогу трудящим Західної України і Західної Білорусії. У місті почалися мітинги. Цього ж дня робітники взяли владу у свої руки. 2 дні тисячі людей не покидали вулиць, чекали приходу Червоної Армії. 19 вересня до Калуша ввійшли радянські танки. З перших днів трудящі почали будувати нове життя. Підприємства було передано робітникам. Тимчасове повітове управління очолив колишній член КПЗУ Ф. Ольховський. 7 жовтня у місті вийшов перший номер газети «Червона зірка» (тепер «Зоря Прикарпаття»).

22 жовтня 1939 року трудящі Калуша обрали депутатами Народних Зборів М. О. Семанишина — одного з колишніх керівників місцевого комітету КПЗУ, М. В. Ковалишина та ін. На початку 1940 року відбулися вибори до Верховних і місцевих Рад. Депутатом Верховної Ради СРСР трудящі міста одностайно обрали М. О. Семанишина. Головою виконкому районної Ради обрано О. Кушлика, заступником М. О. Семанишина. В січні 1940 року Калуш став адміністративним центром Калуського району.

За короткий час у Калуші було ліквідовано безробіття, запроваджено тверду заробітну плату, відкрито 2 школи з українською мовою викладання, клуб, кінотеатр, 2 лікарні, медамбулаторії на підприємствах. Радянський уряд допоміг місту педагогічними, медичними та культосвітніми кадрами.

Почали працювати калійний комбінат, пивзавод та інші підприємства. Було здійснено глибоку розвідку дільниць видобутку калійних солей, розпочато будівництво великого сажового заводу, газопроводу Калуш— Станіслав. На калійному комбінаті за січень—травень 1941 року продуктивність праці зросла на 1З проц., а собівартість продукції знизилася на 5 проц. Це дало змогу підвищити заробітну плату більш як на 10 процентів.

Робітники міста подавали всіляку допомогу селянам. З їх допомогою в селі Підгірках створюється перший у районі колгосп. В Калуші почала працювати МТС.

Трудящі взялися за упорядкування міста. Весною 1941 року посадили близько 2 тис. дерев і декоративних кущів, проклали понад 4 тис. кв. метрів шляхів, відремонтували 400 кв. метрів бруку.

У міському сквері було відкрито пам’ятник В. І. Леніну.

Коли фашистська Німеччина напала на СРСР, трудівники Калуша дружно пішли захищати Батьківщину. До райвійськкомату щодня надходило багато заяв від молоді з просьбою зарахувати добровольцями у Червону Армію.

Захопивши 2 липня Калуш, гітлерівці загарбали промислові підприємства, а частину передали колишнім власникам. Фашисти разом з націоналістичними бандитами вбили у Калуші 7431 чоловіка, а 4756 громадян вивезли на каторгу до Німеччини. На час визволення населення міста скоротилося у кілька разів. Тікаючи з міста, фашисти зруйнували всі промислові підприємства, 2 середні і 5 початкових шкіл, 2 лікарні, кінотеатр, спалили 482 будинки.

Трудящі не припиняли боротьби проти фашистських загарбників. У місті діяла підпільна антифашистська група, очолювана колишнім членом КПЗУ М. К. Вірлом. Підпільники вели антифашистську агітацію, розповсюджували зведення Радянського інформбюро, не виконували розпоряджень окупантів, організовували саботаж. Близько 900 жителів Калуша героїчно билися з ворогом на фронті і в партизанських загонах. Серед них: комісар з’єднання білоруських партизанів М. О. Семанишин, майор І. І. Ісаєнко, старший лейтенант І. В. Романів та багато інших, відзначених високими урядовими нагородами.

30 липня 1944 року радянські війська визволили Калуш від гітлерівського рабства. Під час боїв за місто 312 воїнів загинули смертю героїв.

Налагоджувалося господарське й культурно-громадське життя. З гір і лісів поверталися люди, які переховувалися там від фашистів. На серпень 1944 року тут було всього близько 4 тис. жителів.

Під керівництвом партійних, радянських і громадських організацій трудящі взялися до відбудови зруйнованих гітлерівцями промислових підприємств: калійного комбінату, пивзаводу, промкомбінату, харчокомбінату. Вже у перших числах серпня почали працювати електростанція, солеварня, артіль «Харчовик», маслозавод, мармеладна фабрика, МТС, шевська і кравецька майстерні.

Відновили роботу школи, культурно-освітні заклади, лікарні, районний будинок культури, кінотеатр, почала виходити районна газета «Червона зірка». Населення міста багато робило, щоб прискорити розгром фашистів. У фонд Червоної Армії було передано 6288 кг масла, близько 15 тис. кг сиру. Лише колектив калійного комбінату вніс 118 тис. крб. на побудову танкової колони «Від трудящих Станіславщини».

Нелегко давалось будівництво нового життя. Банди оунівців терором і диверсіями намагалися залякати трудящих, загальмувати соціалістичні перетворення.

Населення повело рішучу боротьбу проти бандерівців. Тоді смертю хоробрих загинули комуністи П. Я. Привиденцев, П. П. Садовников, Ф. А. Головко та інші.

Розгорталася партійно-виховна та культурно-масова робота в місті. В 25 школах й гуртках мережі політосвіти навчалося близько 225 слухачів. Усе це сприяло трудовим успіхам. Калуський ліспромкомбінат достроково виконав завдання IV кварталу 1944 року, Калуська МТС першою в області завершила ремонт техніки. Швидкими темпами розвивався калійний комбінат — найбільше підприємство міста. Вже у 1945 році на комбінаті виробили 5 тис. тонн калійних добрив. Тут вперше у країні застосували гідроізоляцію методом бітумізації. Введені в дію потужності для виробництва хлормагнієвих розчинів, реконструйовано ряд агрегатів комбінату. Калійники одержали нову, сучасну техніку — гірничі комбайни, скреперні лебідки, безконтактні електровози, досконалі електробури. Вжито ряд заходів для забезпечення охорони праці і техніки безпеки: створено запасні виходи і аварійні камери, карбідні лампи замінено акумуляторними, організовано підземний пункт медичної допомоги тощо.

За першу післявоєнну п’ятирічку здійснено розвідку всіх виявлених родовищ калійних солей. Реконструйовано шахту «Голинь». Швидко зростала потужність підприємства. Якщо 1946 року комбінат дав 18 тис. тонн калійних добрив, то у 1950 році вже 65 тис. тонн. На виробництві виросли висококваліфіковані кадри. Бригада знатного гірника комуніста А. В. Кілка першою завоювала високе звання колективу комуністичної праці. Застосувавши нову технологію, вона вдвоє підвищила продуктивність праці. У 1968 році вже 26 бригад та 1127 робітників здобули почесне звання комуністичних.

За післявоєнні роки в Калуші побудовано металообробний завод «Нафтобурмашремонт», цехи якого устатковано новими сучасними машинами й механізмами. Валова продукція підприємства у 1968 році подвоїлася порівняно з 1965 роком. Понад 100 робітників вже завоювали звання ударників комуністичної праці. Кращі працівники заводу, ветерани підприємства І. Г. Жовнірович, М. Г. Жовнірович, М. М. Мельник майже у 2 рази перевиконують виробничі завдання. З 1963 року став до ладу завод комунального устаткування. Крім цих підприємств, у Калуші є 2 цегельні, овочесушильний завод, сирзавод, райхарчокомбінат та інші.

kalush

У 1959 році в Калуші розпочалось будівництво велетня сучасної хімії Калуського хіміко-металургійного комбінату (КХМК). Будівництво вели трести «Хімметалургбуд», «Західпроммонтаж» та ряд спеціалізованих будівельних організацій. З ініціативи комсомольської організації тресту «Хімметалургбуд» спорудження комбінату оголошено комсомольсько-молодіжною будовою. Звідусіль сюди прибувала молодь. Уже на початку 1960 року близько 80 проц. колективу будівельників КХМК складали комсомольці й молодь. Масове поповнення робочої сили вимагало організації мережі курсів по підготовці кваліфікованих робітників різних спеціальностей. У цій справі багато зробили партійні й комсомольські організації комбінату. Про важливість підприємства і необхідність завершення будівництва Калуського хіміко-металургійного комбінату підкреслювалось в Директивах XXJII з’їзду КПРС. Соціалістичне змагання, висока трудова дисципліна, ритмічність будівництва сприяли щорічному нарощуванню темпів роботи. З 1961 по 1967 рік обсяг будівельно-монтажних робіт зріс у 5 разів і обчислювався в 31 млн. крб. До 1968 року на будівництві хімкомбінату було здійснено величезний комплекс будівельно-монтажних робіт, побудовано й введено в дію ряд виробничих потужностей: перлітова та бітумоперлітові установки (перші на Україні), база будівельної індустрії потужністю на 140 тис. кубометрів збірного залізобетону на рік, великий бетонний завод-автомат, автобаза на 1100 автомобілів, хлібозавод, ряд адміністративних споруд, майстерні, споруди шахти та очисні споруди. В 1965 році став до ладу хімзавод — перше в СРСР підприємство по виробництву аеросилу. В 1966 році почали працювати шахта ім. 50-річчя Жовтня і дробильна фабрика. 1967 року здано в експлуатацію Домбровський кар’єр, де вперше у світі розробку калійних солей ведуть відкритим способом. У цьому ж році запрацювали хімічна фабрика, місцева теплоелектроцентраль, потужний завод по ремонту хімічного устаткування. Високими виробничими показниками відзначили трудящі Калуша 50-річчя Великого Жовтня. В ювілейному році підприємства міста виробили понад план продукції на суму понад 1 млн. карбованців.

Поряд з будівництвом хіміко-металургійного комбінату в Калуші було розгорнуто велике житлове й комунально-побутове будівництво. Сучасними будівлями з усіма вигодами забудовано 3 мікрорайони, де в 1968 році жило вже близько 20 тис. чоловік. Крім цього, прокладено 15 км автошляхів, споруджено 200 км високовольтних ліній передач та понад 15 км магістральних водопроводів.

На будівництві Калуського хіміко-металургійного комбінату склався дружний багатонаціональний колектив. Тут працюють представники 32 національностей: українці, росіяни, білоруси, грузини, литовці та ін. Машини, матеріали й механізми для новобудови надходять з 467 заводів, зокрема з Москви, Ленінграда, Свердловська, Києва, Харкова, Ворошиловграда, Мінська, Горького, Ульяновська, Ташкента.

На хімкомбінаті виросли нові люди, передовики виробництва, які в соціалістичному змаганні показують чудові зразки праці. На січень 1969 року на будові працювало 1286 ударників комуністичної праці та 45 колективів комуністичної праці. 18 колективів було удостоєно імені. 50-річчя Великого Жовтня. Першою завоювала звання колективу комуністичної праці бригада монтажників, яку очолює заслужений будівельник республіки В. І. Мартинюк. Партія й уряд щедро відзначили натхненну працю трудівників Калуша. Лише в хімічній промисловості орденів і медалей Союзу РСР удостоєно близько 330 передовиків виробництва. Орденом Леніна нагороджені О. І. Кілко, К. Р. Панкратов, М. С. Спірін. Широко розгорнуто на підприємстві рух раціоналізаторства. У 1968 році понад 200 інженерів і техніків комбінату, наслідуючи почин начальника цеху Горлівського азотно-тукового заводу О. П. Штиха, почали працювати за особистими планами і зобов’язалися на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна впровадити у виробництво 846 удосконалень з економічним ефектом 450 тис. карбованців. Зобов’язання своє вони виконали.

Працює в Калуші і науково-дослідна лабораторія Всесоюзного науково-дослідного інституту галургії, яка має групи: гірничу, геологічну, гідрогеологічну, технологічну, апаратурну і газопилоочистки. Лабораторія вивчає питання видобутку й переробки полімінеральних руд Прикарпаття, розробляє рекомендації для Калуського хіміко-металургійного комбінату. Працівники лабораторії ведуть велику наукову роботу, Е. П. Сивоконь, М. С. Спірін стали кандидатами наук.

Робітничі колективи підприємств міста Калуша трудяться в тісному зв’язку з колгоспниками. У перші важкі післявоєнні роки робітники підприємств допомагали селянам відбудувати колгоспи, налагодити роботу МТС. Нині вони разом з хліборобами працюють над механізацією виробничих процесів на фермах, електрифікують села. З їх участю відремонтовано колгоспну техніку.

Величезні зміни сталися за післявоєнні роки в Калуші у розвитку культури, освіти й охорони здоров’я.

У 1969 році в Калуші працювало 4 початкові, одна восьмирічна та 5 середніх шкіл, 2 середні школи робітничої молоді, заочна середня школа, 4 професійно-технічні училища, спецшкола для глухонімих, музична школа, хіміко-технологічний технікум. Працює вечірнє відділення Івано-Франківського інституту нафти і газу. Всього у школах, училищах і технікумі навчалося понад 10 тис. чоловік. Більш як 2,5 тис. дітей виховуються в яслах та дитячих садках.

У навчальних закладах міста в 1969 році працювало понад 358 вчителів, серед них заслужені вчителі УРСР Г. Г. Голод, Г. Г. Потравна, 5 вчителів нагороджені орденами й медалями Союзу РСР, 14 — значками «Відмінник народної освіти». За період з 1945 по 1969 рік середні школи Калуша закінчили 3890 чоловік, з них 973 вже здобули вищу освіту.

Широкого розмаху досягла фізична культура. На кінець 1969 року тут було 26 первинних фізкультурних колективів, 2 дитячі спортивні школи, стадіон, 25 волейбольних та баскетбольних майданчиків, стрілецький тир, 4 спортзали та інші спортивні споруди.

Всі 15 бібліотек міста укомплектовано книгами кількома мовами. Районній та міській бібліотекам у 1961 році присвоєно звання бібліотеки відмінної роботи.

Значну роль у культурному житті міста відіграють районний будинок культури, палац культури хіміко-металургійного комбінату, клуб заводу «Нафтобурмашремонт», кінотеатри. При районному будинку культури в 1969 році працювало 8 гуртків художньої самодіяльності, тут створено перший в області самодіяльний симфонічний оркестр, капелу бандуристів та інші гуртки. У 1968 році хору районного будинку культури присвоєно звання самодіяльної народної капели.

В художній самодіяльності міста бере участь понад 3 тис. чоловік. За розвиток самодіяльного мистецтва в Калуші директору палацу культури «Мінерал» В. П. Сєровій присвоєно звання заслуженого працівника культури УРСР.

Здобутком усіх трудящих стала періодична преса. У 1969 році жителі міста передплачували понад 60 тис. газет та журналів.

У Калуші споруджено пам’ятник В. І. Леніну, обеліск Слави радянським воїнам, що полягли в боях за визволення Прикарпаття від фашистських загарбників, пам’ятники Т. Г. Шевченку та І. Я. Франку.

В місті діє густа мережа закладів охорони здоров’я. На кінець 1969 року в Калуші працювали районна лікарня на 350 ліжок, дитяча лікарня на 100 ліжок, тубдиспансер, 3 поліклініки, лікарня робітничого містечка калійного комбінату на 50 ліжок, пологовий будинок, санепідстанція, станція швидкої допомоги та інші медичні заклади. На підприємствах міста — 16 пунктів охорони здоров’я. В медичних закладах трудяться 145 висококваліфікованих лікарів, 469 фельдшерів і акушерів, більшість з них — це спеціалісти з місцевого населення, які здобули освіту в радянських медичних навчальних закладах.

Разючі зміни за роки Радянської влади сталися в житті людей, у піднесенні їх добробуту. В 1945 році на балансі міської Ради було всього 8,5 тис. кв. метрів житлової площі. Невпізнанним став Калуш з того часу. В місті здійснюється велике житлове будівництво. Трудящі лише протягом 1959—1969 рр. одержали понад 200 тис. кв. метрів житла. Тисячі сімей справили новосілля в добротних сучасних квартирах. Побудовано водопровід, завершено суцільну газифікацію. Вулиці асфальтовано. Зеленіють парки й сквери. В місті споруджено 160 магазинів, 10 їдалень, 10 підприємств побутового обслуговування, став до ладу новий вокзал.

Значно зросло матеріальне забезпечення робітників і службовців. Якщо у 1958 році трудящим міста було продано товарів на суму 3,8 млн. крб., то у 1968 році — на суму 19,2 млн. карбованців.

По-новому живуть, трудяться і відпочивають трудящі міста. Всім жителям забезпечені добрі умови для всебічного розвитку кожної людини, здобуття освіти, підвищення культурного рівня, кваліфікації. Це можна прослідкувати на прикладі першої-ліпшої сім’ї. Сім’я Ванчаків приїхала до Калуша у 1945 році з-за кордону. Тут вона одержала квартиру, роботу. Сімох малих дітей привезли з собою батьки. І всі діти здобули або здобувають вищу освіту. В сім’ї Ванчаків є лікар, інженер, геолог, енергетик, агроном і педагог. Про щасливу долю своїх дітей сім’ї бідняків у капіталістичному суспільстві навіть мріяти не могли.

Величезних успіхів у житті трудящих Калуша досягнуто під керівництвом районної партійної організації. Комуністи, комсомольці та профспілковий актив завжди були на передових ділянках, ставали взірцем у праці, дисципліні й громадському житті. В 84 партійних організаціях міста на 1 січня 1971 року налічувалося понад 3316 комуністів. 57 комсомольських організацій Калуша мали на обліку 8700 чоловік.

Профспілкові організації міста об’єднували близько 15 тис. членів.

У Калуші народився заслужений артист УРСР І. Д. Рубчак (1874—1952) та український письменник М. К. Козоріс (1882 — 1937). В місті працюють Герої Радянського Союзу М. Г. Замула і Б. П. Сапунков та почесний громадянин Калуша, колишній керівник підпільної комуністичної організації Заболотова І. І. Голубцов.

Чудове місто сучасний Калуш. Але ще величніші перспективи відкриваються перед ним у майбутньому. Стануть до ладу велетень сучасної хімії — Калуський хіміко-металургійний комбінат та інші підприємства, і тоді Калуш буде одним із значних індустріальних міст Радянської України.

Я. Й. РАБІНОВИЧ, М. П. ХВОСТІН
Зображення
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: КАЛУШ, місто, Івано-Франківська обл, Україна

Повідомлення АннА »

Ка́луш — місто обласного підпорядкування, розташоване на північному заході Івано-Франківської області (на Бойківщині), а також центр Калуського району, адміністративний центр Калуської районної ради.
Історія
Ймовірно, що й у княжий час існувало (і, напевно, існувало) поселення на території властивого Калуша, але в одиничних уцілілих писемних документах з того часу не згадується, хоча картографи й фіксують його на мапах Галицько-Волинського князівства XII—XIII століть. Важливим фактором заселення краю були поклади солей, відомі на Калущині ще в 1387 році.

Зображення
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
drapieznik
Повідомлень: 444
З нами з: 26 червня 2020, 05:00
Стать: Чоловік
Звідки: Львів
Дякував (ла): 23 рази
Подякували: 469 разів

Re: КАЛУШ, місто, Івано-Франківська обл, Україна

Повідомлення drapieznik »

Натрапив в метричних книгах УГКЦ м. Калуша на коротку нотатку пароха з приводу візиту (4 травня 1917 року) в місто австро-угорського імператора (цісара) Карла І-го:

Зображення
* - скріншот запозичено звідси https://www.familysearch.org/ark:/61903 ... at=1320663
Відповісти

Повернутись до “Літера К”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 28 гостей