КАХОВКА, місто, Херсонська обл, Україна

Відповісти

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколінь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколінь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

КАХОВКА, місто, Херсонська обл, Україна

Повідомлення АннА »

Зображення
КАХОВКА– місто обласного підпорядкування Херсонської області, райцентр. Розташоване на лівому березі Каховського водосховища на Дніпрі. Нас. 38 тис. осіб (2004).
Від 1504 до 1695 поблизу сучасної К. існувала турец. фортеця Іслам-Кермен, що разом з ін. укріпленнями забезпечувала туркам контроль над гирлом Дніпра та тамтешньою переправою через річку. Запорожці здобували цю фортецю 1556 (на чолі з кн. Д.Вишневецьким) та 1628 (на чолі з М.Дорошенком), 1660, 1671, 1672 і 1673 успішні походи на Іслам-Кермен здійснив І.Сірко. Фортецю зруйнували рос.-укр. війська під час Дніпровського походу 1695 (див. Азовсько-Дніпровські походи 1695–1696).
Перша писемна згадка про К. належить до 1791. Назва поселення походить від прізвища ген. М.В.Каховського – учасника рос.-турец. воєн та великого землевласника в пониззі Дніпра. Як перший власник К. тоді ж згадується полк. Д.М.Овсянико-Куликовський, рід якого надовго осів у цих місцях.
До 1796 К. як слобода належала Таврійській області, з 1797 – Новоросійській губернії. 1840 отримала статус містечка. Була помітним центром чумацької торгівлі (див. Чумацтво). Після селянської реформи 1861 стає волосним центром Дніпровського пов. Таврійської губернії, а в 2-й пол. 19 – на поч. 20 ст. – важливим торг. центром Пд. України. Два її щорічні ярмарки мали найбільший у Таврії товарообіг. Тогочасною прикметною особливістю містечка був відомий "людський ярмарок" батраків (описаний Г.Успенським та О.Гончаром).
За часів української революції 1917–1921 К. опинилася в зоні сел. повстанських рухів (див. Повстанський рух в Україні 1918–1922). Від 1919 – місто. В серп.–жовт. 1920 тут – на Каховському плацдармі – велися бої червоноармійців із врангелівцями (див. Врангеля режим на півдні України 1920), оспівані свого часу в "Пісні про Каховку". 1923–30 К. – у складі Херсонської округи, від 1932 – Одеської області, від 1944 – Херсон. обл. Райцентр від 1923.
У період Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 – зона активних бойових дій (особливо в серп. 1941). За гітлерівської окупації (від 1 верес. 1941 до 2 листоп. 1943) в місті існував осередок руху Опору.
Поштовх пром. розвиткові міста надало буд-во неподалік К. Каховської ГЕС (завершено 1955). 1972 К. зарахована до міст обласного підпорядкування.
Нині розвиткові екон. потенціалу міста сприяє діяльність фірми харчових продуктів ЗАТ "Чумак".
У К. 1992–2006 проводився муз. фестиваль "Таврійські ігри".
Архіт. пам'ятка: Пам'ятник героям громадян. війни "Легендарна тачанка" (скульптори Ю.Лохвинін, Л.Михайльонок, Л. Родіонов, архіт. Є.Полторацький, 1967).
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: КАХОВКА, місто, Херсонська област, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Каховка — місто обласного підпорядкування,, центр району. Розташована на лівому березі Дніпра, в зоні Каховського водосховища, за 90 км від Херсона. Відстань до залізничної станції Каховка — 10 км. Населення — 28 472 чоловіка.

Територію сучасної Каховки та її околиць заселено ще у другій половині II — початку І тисячоліття до н. е. Про це свідчать виявлені залишки поселення та поховання доби пізньої бронзи. Знайдено також скіфське поселення; кам’яні баби кочівників XI—XIII століть.

Наприкінці ХV ст. турецько-татарські завойовники, під владою яких перебували південноукраїнські землі, спорудили в пониззі Дніпра кілька фортець. Одна з них, Іслам-Кермен, збудована у 1492 році, знаходилася поблизу теперішньої Каховки. Звідси протягом кількох століть турки і татари робили спустошливі напади на українські та російські землі. Під час Азовського походу 1695 року російські війська спільно з українськими козацькими полками зруйнували ворожі укріплення. Однак землі Північної Таврії тільки через 90 років, у 1783 році, визволено з-під влади Туреччини і включено до складу Російської держави. З того часу починається їх інтенсивне заселення. Поряд з іншими населеними пунктами тоді було засновано і Каховку. Свою назву вона дістала за прізвищем генерала М. Каховського — учасника російсько-турецьких воєн другої половини XVIII ст., якому належали в пониззі Дніпра великі земельні масиви. Вперше село згадано у «Межовій книзі Перекопського повіту», складеній 1791 року. В ній сказано, що полковник Овсянико-Куликовський одержав для хліборобства і скотарства село Каховку і 142 ревізькі душі. До 1796 року воно входило до складу Таврійської області, з 1797 — Новоросійської губернії. З початку й майже до середини XIX ст. Каховка проходить по документах як слобода, а в 1840 році її переведено до розряду містечок.
Розташована на березі Дніпра, в його нижній течії, Каховка стає важливим центром чумацької торгівлі. На Каховській пристані чумаки скуповували ліс, який потім продавали в Бердянську, Перекопі, Сімферополі, Феодосії та інших містах і селах півдня України. З північних губерній сюди доставляли гончарні вироби, полотно, прядиво, фрукти, картоплю, а в неврожайні роки — і хліб. Через Каховсько-Бериславську переправу чумаки перевозили на Правобережжя кримську сіль. Тут щороку переправлялося понад 200 тис. возів. У першій половині XIX ст. основними категоріями населення Каховки були торговці, паромники, вантажники, ремісники і сільськогосподарські робітники. Наприкінці 50-х років у містечку мешкало 296 кріпаків чоловічої статі, з яких 47, що займалися торгівлею, зуміли невдовзі викупитись на волю. За реформою 1861 року звільнено від кріпацтва і решту селян. Поміщики Овсянико-Куликовські виділили їм по 6,5 десятини на ревізьку душу. Земля була переважно піщана, врожаї збирали низькі, і поміщики розрахували, що за неї вигідніше одержати великий капітал, ніж обробляти за допомогою найманої робочої сили. З 1 січня 1862 року 210 селян (з 249) перейшли на оброк, 39 відмовилися від наділів. За весь строк тимчасовозобов’язаного стану колишні кріпаки мусили виплатити землевласникам 8751 крб. 75 коп. Державна викупна позика за 1365 десятин переданої селянам землі становила 25 200 крб.; її вони мали виплачувати протягом 49 років, починаючи з 1 листопада 1864 року.

Після реформи 1861 року Каховка, що стала волосним центром Дніпровського повіту Таврійської губернії, перетворюється на важливий торговельний центр і найбільший робітничий ринок півдня України. Рік у рік збільшувався обсяг перевезень Каховської пристані. Так, у 1865 році звідси по Дніпру було відправлено 43 тис. пудів зерна і 11 тис. пудів насіння коноплі та льону, в 1867 році — відповідно 287 тис. пудів і 102 тис. пудів, а також 5,7 тис. пудів борошна. Миколаївський і Покровський ярмарки, що відбувалися в містечку на початку травня і в жовтні, посідали перше місце в Таврії за товарооборотом. Під час ярмарків Каховка була невпізнанною. «Глиняна, напівзанесена пісками Каховка — нічим не примітне позаштатне містечко Таврійської губернії — перетворювалася на час ярмарку в місто із стотисячним населенням, ставала буйною столицею всього Півдня». Всі шляхи були забиті людьми, підводами, бричками, селянськими мажарами.

Поміщики, куркулі, німці-колоністи, селяни везли на продаж продукти свого господарства; власники заводів сільськогосподарських машин влаштовували на околицях і майданчиках виставки виробів своїх підприємств. З найвіддаленіших куточків краю до Каховки приїздили управителі маєтків, прикажчики, поміщики, щоб найняти сільськогосподарських робітників, які масами приходили сюди з північних районів України та російських центрально-чорноземних губерній. В. І. Ленін у праці «Розвиток капіталізму в Росії» писав: «У Таврійській губернії особливо відзначається робітничий ринок у містечку Каховці, де раніше збиралось до 40 000 робітників».

У 1895 році в Каховці вперше проведено реєстрацію прийшлих робітників. За сім днів (з 3 по 9 травня) зареєстровано 19 519 чоловік. З Полтавської губернії прибуло 11 987 чоловік, з Київської — 3131, Чернігівської — 2325, Орловської— 350, Курської — 81, Могилівської — 51 та ін. З тих, хто прямував на південь, 20 проц. рухались, як говорили тоді в народі, «з березовим кондуктором, на липовій машині», тобто пішки з палицею і в личаках. Багато було таких, що йшли без грошей і харчів, перебиваючись «христовим іменем». У 1895 році, наприклад, 1647 чоловік не мали грошей, у 631 — був лише хліб, а 200 — жили в дорозі жебракуванням.

Прибулий робітничий люд розташовувався здебільшого просто неба, вздовж Дніпра. Ті, кому не вистачало місця на березі, влаштовувалися вгорі, на кручах, вздовж вулиць. Тут на багаттях готували їжу, біля вогнищ люди зігрівалися в холодні ночі. У 1895 році в Каховці спорудили барак на 800 чоловік. Ті, що мали хоч трохи грошей, спали в приватних нічліжках, на голій долівці, ночували у хлівах. Каховський «людський ярмарок» знайшов відображення в художній літературі, зокрема в творах російського письменника Гліба Успенського, українського радянського письменника Олеся Гончара та інших.

На початку XX ст. каховський ринок робочої сили, хоч і залишався найбільшим у Таврійській губернії, однак кількість прийшлих робітників порівняно з кінцем минулого століття значно зменшилася. У 1912 році, наприклад, сюди прибуло 5647, а в 1913-му — 7885 чоловік. Це пояснюється зростанням місцевого населення, а, головне, скороченням попиту на робочі руки в зв’язку із застосуванням техніки в поміщицьких маєтках і куркульських господарствах.

На Каховській пристані завжди блукали юрби безробітних з надією найнятися на вантаження і розвантаження пароплавів. Користуючись цим, підрядники платили вантажникам копійки, а самі клали в кишені сотні карбованців, бо вантажо-оборот щороку зростав. Якщо наприкінці XIX ст. звідси вивозилося товарів — хліба, сала, вовни, риби та ін.— 3 млн. пудів, то в 1911 році — вже понад 7 млн. пудів на 7,5 млн. крб. Надзвичайно важко було знайти роботу на 6 промислових підприємствах містечка. Крім заводу сільськогосподарських знарядь, інші — пивоварний, лісопильний, 2 парові млини, колісна майстерня — мали від 5 до 20 робітників. Завод землеробських знарядь, що належав багатому купцеві Гуревичу, став до ладу 1887 року. На ньому постійно працювало близько 300 чоловік, а в зимовий час, разом з сезонниками,— вдвоє більше. Підприємець жорстоко експлуатував робітників. По 12 годин не виходили вони з холодних, темних і брудних цехів. Заробітна плата не перевищувала 5—6 крб. на тиждень. Діяла жорстока система штрафів. Нерідко сума штрафів була більшою від зароблених грошей, і тоді власник без будь-якого попередження виганяв робітника.

Нестерпно важкі умови життя і праці, цілковите безправ’я викликали обурення трудящих. Вони дедалі рішучіше вимагали підвищення заробітної плати та поліпшення умов праці. Поступово під впливом ленінської газети «Искра», яка через Одесу й Херсон потрапляла до Каховки, трудящі прилучалися до політичної боротьби. Про це переконливо свідчить підтримка ними влітку 1903 року загального страйку робітників півдня Росії. Трудівники підприємств Каховки страйкували з 24 по 28 липня. У 1905 році вони стали під прапор революції. У липні робітники заводу Гуревича здобули першу перемогу в боротьбі з підприємцем — їм було підвищено заробітну плату. Окрилені успіхом машинобудівників, того ж місяця застрайкували їздові, які підвозили зерно до пристані, а разом з ними й понад 100 жінок-вантажниць. Керувала страйковою боротьбою трудящих соціал-демократична група, створена 1905 року на заводі сільськогосподарських машин ковалем Л. 3. Барбаумовим, ливарником А. Н. Гордієнком, слюсарем В. Д. Тимошкіним. Того ж року на цьому підприємстві виникла профспілка робітників і службовців, яка організувала касу взаємодопомоги й бібліотеку. Профспілка перебувала під впливом соціал-демократів.

27 листопада, 4 і 6 грудня 1905 року в містечку відбулися масові мітинги, на яких виступали члени РСДРП. Вони закликали трудящих не платити державних податків, відмовлятися від служби в царській армії, вимагати звільнення з в’язниці лейтенанта П. П. Німідта. Соціал-демократи вели активну революційну пропаганду. В цьому їм допомагала Херсонська організація РСДРП, надсилаючи агітаторів, нелегальну літературу. Так, у жовтні 1906 року поліція дізналася про те, що пароплавом з Херсона до Каховки відправлено велику кількість антиурядових видань. Було вилучено 2631 примірник друкованої прокламації Херсонського губернського комітету сільських організацій РСДРП «До всіх громадян!», в якій закликалося трудящих зі зброєю в руках боротися проти царського уряду. Соціал-демократи Каховки не тільки поширювали листівки, а й самі писали і розмножували їх. 30 листопада на конспіративній квартирі поліція виявила 112 брошур революційного змісту, гектографовану прокламацію Каховської групи РСДРП, 2 рукописні відозви, а також друкарський шрифт, гектограф тощо.

Незважаючи на жорстокі переслідування, соціал-демократична група продовжувала діяти. В роки нового революційного піднесення вона знову очолила боротьбу робітників і селян, яка набрала широкого розмаху. Власник заводу сільськогосподарських машин застосовував проти страйкуючих локаути. Так, у серпні 1910 року він звільнив 450 робітників, оголосивши, що з 1 жовтня кількість працюючих скорочуватиметься до 150 чоловік, а заробітна плата — майже вдвоє. Однак робітники продовжували боротьбу. Влітку 1911 року на заводі застрайкували кадрові робітники, до яких приєдналися і сезонні. Вони вимагали відшкодування збитків, яких зазнали через неритмічну роботу підприємства.

Злиденні заробітки, постійні нестатки, жахливі побутові умови робили життя трудового населення нестерпним. Мешкала біднота переважно на околицях, в жалюгідних халупах. Вулиці містечка були брудні й курні, а в бідняцьких кварталах — особливо. Не кажучи вже про електричне освітлення, каналізацію й водогін, тут не було навіть достатньо колодязів. У 1894 році в Каховці діяла лише одна криниця, біля якої завжди стояли великі черги; вода з неї коштувала дорого. Жителі й прийшлі робітники мусили користуватися дніпровською водою, куди спускалися всі нечистоти. Епідемічні захворювання при величезній скупченості людей під час ярмарків, як пожежа, ширилися по всьому містечку. 1899 року земство відкрило лікувально-продовольчий пункт, та містився він у непридатному приміщенні, медичного персоналу і ліків не вистачало. Тільки з 1910 року почала діяти амбулаторія, де хворих обслуговували 2 лікарі і 3 дільничні фельдшери.

В останній чверті XIX ст. у Каховці відкрито навчальні заклади: у 1884 році— двокласне сільське, а через 9 років — Щимилівське народне училище. На початку XX ст. для дітей заможних кіл створено жіночу гімназію (1906 р.) та чоловічу прогімназію (1909 р.). У 1910 році в усіх навчальних закладах: налічувалося близько 600 учнів. У Каховці було три невеличкі бібліотеки. Найбільша з них мала 3 тис. книжок, а читачів — через низьку письменність населення — всього 219 чоловік.

В роки імперіалістичної війни, яка принесла з собою нові страждання трудящим масам, посилення експлуатації на підприємствах, що переключилися на виробництво воєнної продукції, пролетарі Каховки піднімали голос протесту проти нещадного визиску, дорожнечі й голоду. 28—29 листопада 1916 року на підприємстві Гуревича страйкували всі 200 робітників. Вони вимагали від власника заводу відшкодувати їхні витрати на відрядження делегатів, які клопотали про постачання продовольства голодуючим робітникам. Страйком керувала більшовицька група, до якої входило 6 чоловік: Л. 3. Барбаумов, Ф. С. Тодоров, А. І. Халецький та ін. Того ж року проти жорстокої поміщицької експлуатації виступили бідняки, наймити. Під час весняно-польових робіт вони зажадали від управителів поміщицьких економій підвищення оплати праці.

Повалення самодержавства у лютому 1917 року трудящі Каховки вітали демонстрацією. Більшовицька група, яка вийшла у березні з підпілля, розповсюдила серед трудящих Маніфест РСДРП «До всіх громадян Росії». 23 березня в містечку обрано Раду робітничих і солдатських депутатів у складі 47 чоловік, серед яких переважали представники дрібнобуржуазних партій. Але більшовицька фракція, яку очолював Л. 3. Барбаумов (він же й голова Ради), зуміла налагодити роботу виконкому. З її ініціативи до навколишніх сіл і хуторів було направлено агітаторів, які розгорнули активну революційну пропаганду серед сільського населення. Нести революційне слово в маси допомагав їм друкований щотижневий орган «Известия Каховского Совета рабочих и солдатских депутатов», що виходив з квітня 1917 року. Більшовицька фракція Ради очолила боротьбу трудящих проти контрреволюційного корніловського заколоту. На початку вересня було прийнято резолюцію з вимогою революційного суду над генералом Корніловим і його спільниками.

У листопаді 1917 року трудящі Каховки, запалені всесвітньо-історичною перемогою пролетарів і солдатів Петрограда над буржуазним Тимчасовим урядом, під керівництвом більшовиків посилили боротьбу за встановлення в містечку влади Рад. Революційним силам протистояли куркульсько-гайдамацький загін Центральної

Ради і місцеві багатії. У січні 1918 року в Каховці було створено ревком, організовано червоногвардійський загін, який роззброїв і вигнав з містечка гайдамаків. У другій половині того ж місяця, спираючись на озброєних робітників і трудящих селян, ревком розпустив есеро-меншовицьку Раду і проголосив у Каховці Радянську владу. Перш за все ревком оголосив промислові підприємства власністю народу, запровадив на них 8-годинний робочий день, соціальне страхування робітників, дбав про поліпшення їхніх житлових умов. Проводилася підготовча робота до розподілу поміщицької і церковної землі між трудящими селянами, вживалися заходи до створення продовольчих фондів для допомоги робітникам Петрограда і Москви, а також зміцнення революційних сил, зокрема загону Червоної гвардії.

Успішному розв’язанню всіх цих завдань перешкодив наступ австро-німецьких окупантів. На початку квітня 1918 року точилися бої в самій Каховці. В них особливо відзначився кінний загін червоногвардійців під командуванням М. Альохіна, що прибув з Олешок. Та сили були нерівні. 15 квітня іноземні загарбники, а разом з ними і військовий підрозділ білогвардійців, що йшов на Дон для з’єднання- з Денікіним, захопили містечко. Того ж дня вороги розстріляли ІЗ радянських активістів і серед них — перших організаторів революційної молоді Каховки Я. Писаренка та А. Зайцева.

Боротьбу робітників і трудящих селян проти окупантів очолив підпільний ревком, створений у серпні 1918 року Херсонським підпільним окружним військово-революційним комітетом. Готуючи населення до повстання, Каховський ревком, на чолі якого стояв матрос-чорноморець більшовик Й. Ф. Туренко, організував бойовий загін з 60 бійців, а також резерв з 1500 чоловік, який теж поділявся на окремі загони на чолі з командирами. Створювалися таємні склади зброї, провадилися диверсії. Протягом серпня—жовтня було виведено з ладу три німецькі гармати, убито двох офіцерів, знцщено кілька провокаторів. Підпільники систематично псували телефонний і телеграфний зв’язок.

У другій половині листопада 1918 року австро-німецьких окупантів було вигнано з Каховки. Але того ж місяця її захопили війська буржуазно-націоналістичної Директорії. Підпільний ревком розробив план розгрому контрреволюції і відновлення Радянської влади. Для успіху справи було вирішено заручитися підтримкою великолепетиських партизанів. 10 лютого 1919 року загін каховців у складі 80 чоловік на чолі з Й. Ф. Туренком з допомогою партизанів Великої Лепетихи обеззброїв і вигнав з містечка петлюрівців. Влада перейшла до ревкому. Він почав, налагоджувати в Каховці, яку в червні віднесено до категорії міст, революційний порядок. Проте обстановка залишалася дуже напруженою, бо навколо міста і у волості нишпорили бандитські зграї, що тероризували і грабували населення. Жителі не раз успішно відбивали наступ бандитів. Як повідомляла газета «Херсонская правда», наприкінці травня до Каховки підступила григор’євська банда, яка налічувала понад 1 тисячу піхотинців і кіннотників. Григор’євці зажадали здати місто без бою, погрожуючи артилерійським обстрілом. У відповідь нечисленний міський гарнізон, а також озброєні робітники і селяни вступили в бій з ворогом, і хоч перевага в силах була на боці бандитів, завдали їм поразки. Григор’євці втекли, втративши понад 100 чоловік вбитими і 44 полоненими, залишивши 2 гармати, кулемети тощо.

Та на землі Херсонщини насувався більш грізний ворог — денікінська армія. Більшовики Каховки провели мобілізацію людських і матеріальних ресурсів для допомоги Червоній Армії. Спільно з Бериславською, Каховська партійна організація відправила на фронт більшість своїх членів. З тих, що залишилися, створили підпільну групу для боротьби в тилу ворога. 10 липня 1919 року денікінці захопили місто. Невдовзі вони натрапили на слід керівника підпільної групи О. Т. Конограєва. Його було заарештовано і після жорстоких катувань страчено. Білогвардійці наклали на населення великі податки, примусили селян за безцінок продавати хліб. За півроку «хазяйнування» в місті денікінці довели жителів до цілковитого розорення.

В січні 1920 року частини Червоної Армії вибили денікінців з Каховки. Знов почав діяти ревком, до складу якого ввійшли більшовики А. Г. Перепелиця (голова), А. Г. Рябов та інші. Він працював до квітня, коли було обрано Каховську Раду робітничих, селянських і червоноармійських депутатів на чолі з більшовиком П. Д. Сєровим. Рада, Каховська партійна організація, трудящі міста намагалися зробити якомога більше для Червоної Армії, що тримала фронт на Перекопському перешийку проти військ Врангеля. На початку червня 13-а армія мусила відступити перед переважаючими силами ворога. 9 червня врангелівська авіація бомбила Каховку, а 12 — корпус генерала Слащова захопив місто. Всі радянські установи і організації евакуювалися до Берислава.

В ніч на 7 серпня 1920 року Правобережна група військ Південно-Західного фронту у складі чотирьох дивізій під загальним командуванням Р. П. Ейдемана подала форсування Дніпра в районі Берислава—Херсона для захоплення плацдарму на лівому березі. На Каховському напрямі діяла Латиська і 52-а стрілецькі дивізії, які блискуче виконали поставлене командуванням завдання. Першим переправився через Дніпро 3-й стрілецький полк Латиської дивізії, яким командував комуніст Я. С. Адамсон. Захопивши передмостові укріплення ворога і закріпившись тут, він сприяв швидкій переправі Латиської і 52-ї дивізій. Того ж дня вони визволили Каховку і відкинули противника на 4—5 км. Саме тут було закладено основу легендарного Каховського плацдарму. 11 серпня на плацдарм вийшла 15-а дивізія, а наступного дня прибула з Сибіру 51-а стрілецька дивізія. Вони вели тяжкі оборонно-наступальні бої і на кінець серпня розширили плацдарм до 45 км по фронту і до 10—12 км углиб. Водночас велися воєнно-інженерні роботи: вирито три лінії окопів з дротяними загородженнями. Одним з керівників цих робіт був Д. М. Карбишев, що прибув у другій половині вересня на посаду помічника військового інженера фронту.

Каховський плацдарм, розташований за 70 км від Перекопу, загрожував відрізати врангелівські війська від їхньої основної бази — Криму, перекривав шлях Врангелю на правобережжя Дніпра і не давав йому можливості об’єднатися з військами буржуазно-поміщицької Польщі. Ворог будь-що намагався ліквідувати цей плацдарм, але завдяки героїзму його захисників зазнавав невдачі.

Зважаючи на складну воєнну обстановку на півдні, Пленум ЦК партії за пропозицією В. І. Леніна 20 вересня рекомендував командуючим новостворюваного Південного фронту М. В. Фрунзе, членом Реввійськради фронту — С. І. Гусєва, а пізніше — і угорського комуніста Бела Куна. Для посилення партійно-політичної роботи у війська було направлено велику кількість членів РКП(б) і РКСМ. Партійна і комсомольська організації України послали на фронт понад 4 тис. комуністів і комсомольців. Під Каховкою хоробро билися з ворогом росіяни і українці, латиші і білоруси, представники інших братніх народів. Багато з них полягло в цих боях. У пам’яті народній вічно житимуть імена пітерського робітника, начдива Солодухіна, легендарного командира Латиського полку Лаціса, відважного командира роти, уродженця Каховки, комуніста Осипова та інших.

Велику допомогу частинам Червоної Армії подали Каховці. Поруч з бійцями, командирами, політпрацівниками вони споруджували оборонні укріплення; жінки та діти носили на передові позиції їжу і воду. Ревком, який відновив свою діяльність на початку серпня, провів мобілізацію на фронт під гаслом «Пролетаре, на коня!» Спираючись на комнезам, створений весною 1920 року, ревком, на чолі якого стояв Я. Т. Савченко, організував збирання продовольства і фуражу для радянських частин. Тільки за останню декаду жовтня селяни передали їм понад 1000 пудів картоплі, робітники провели «тиждень допомоги пораненим і хворим червоноармійцям», зібрали близько 32 тис. крб. до фонду Червоної Армії. Це була дійова відповідь на заклик В. І. Леніна до українських незаможних селян: «Хай же .всі і кожен стане грудьми на захист проти Врангеля! Хай усі комітети незаможних селян напружать, як тільки можна, свої сили, допоможуть Червоній Армії добити Врангеля». В свою чергу, бійці Червоної Армії подали допомогу хліборобам Каховки у збиранні врожаю 1920 року, сівбі озимих, в ремонті інвентаря, будівель; для селян було виділено 32 коней. Повсякденна увага і керівництво ленінської партії 7 єдність фронту і тилу, допомога всіх братніх народів Радянської Росії, героїзм бійців і командирів забезпечили успіх Червоної Армії в боях з білогвардійцями.

14 жовтня Врангель кинув на штурм плацдарму велику кількість живої сили й техніки. Цій силі протистояли 51-а стрілецька дивізія під командуванням В. К. Блюхера, 44-а бригада 15-ї Інзенської дивізії, якою командував І. І. Раудмець, і вогнеметна бригада. Першими прийняли удар ворога бійці 51-ї. Зав’язався жорстокий бій з танками. Червоні артилеристи, стріляючи прямою наводкою, знищували танки, бронемашини. Особливо відзначились бійці артдивізіону під командуванням Л. О. Говорова, який пізніше став Маршалом Радянського Союзу. Герої-піхотинці підповзали до танків і знищували їх зв’язками гранат.

Спроба білогвардійців захопити плацдарм і на цей раз провалилася. Вони відступили, залишивши на полі бою 10 танків, 5 бронемашин, 70 кулеметів, багато вбитих і поранених. 28 жовтня війська Південного фронту, на допомогу яким прибула Перша Кінна армія під командуванням С. М. Будьонного, перейшли в контрнаступ. Бої під Каховкою, які тривали 82 дні, виснажили сили ворога і стали початком кінця безславної авантюри Врангеля. Талановитий радянський . поет Михайло Светлов присвятив цим героїчним подіям «Пісню про Каховку», що стала дуже популярною в нашій країні.

Після переможного закінчення громадянської війни трудящі країни приступили до мирного будівництва. У Каховці воно було розпочате вже в дні підготовки до вирішальних боїв на Каховському плацдармі, коли розгорнули роботу створені ревкомом відділи праці, соціального забезпечення, охорони здоров’я та ін. Восени 1920 року відділ праці ревкому провів у місті «селянський тиждень», під час якого робітники виготовили і передали трудящим селянам 12 жниварок, 13 молотарок, 24 сівалки, 75 плугів та букерів, 42 борони. Відділ соціального забезпечення відкрив дитячий садок і безкоштовну дитячу їдальню. Налагоджувалось постачання населення продовольством. Було взято на облік всі сім’ї червоноармійців, їм виділялися продовольчі пайки. Роботу ревкому продовжила Рада робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, обрана на початку 1921 року. Внаслідок цілеспрямованої діяльності Каховської більшовицької організації, яка 1921 року об’єднувала 36 членів і 6 кандидатів у члени партії, а також радянських органів, трудящі досягли перших успіхів у боротьбі за ліквідацію післявоєнної розрухи. Протягом 1921—1922 рр. почали працювати 3 шкіряні заводи, 5 державних промислових Артілей, що виробляли вапно, гребінці, цигарки тощо. Внаслідок запровадження нової економічної політики пожвавилися кустарні промисли: відкрилися кравецькі і бляшані майстерні, кузня, млин, пекарня. Із сіл, в обмін на міські товари, надходив хліб. Рада обмежувала непманів у наймі робочої сили та капіталовкладеннях.

У відбудові господарства активну участь брала молодь. Її організатором став осередок соціалістичної молоді, створений весною 1919 року й реорганізований в березні 1920 — в комсомольський осередок. Він об’єднував близько 70 юнаків і дівчат. Велику роботу проводив комітет незаможних селян, до складу якого в 1921 році входило 710 чоловік. Того тяжкого голодного року KHС подавав бідноті грошову допомогу, забезпечував селян реманентом, насінням. Незважаючи на те, що населення Каховки само терпіло гостру нестачу продовольства, воно гаряче сприйняло заклик партії допомогти голодуючим Поволжя. 1921 року з міста до берегів Волги відправили 43 пуди борошна, 57 пудів картоплі, 19 — крупи, 38 — жита та інших продуктів, а також гроші. Це було яскравим проявом дружби українського і російського народів-братів.

Поступово відроджувалося місто. Ремонтувався комунальний житловий фонд, споруджувалися водогін, невеличка електростанція. Розширювалася мережа медичних, культурно-освітніх закладів. На 1 серпня 1921 року в Каховці діяли лікарня, амбулаторія, аптека. Населення обслуговували 7 лікарів, 5 фельдшерів, 2 акушерки, 2 медсестри. Працювали семирічна і 4 початкові школи, 3 школи лікнепу, 1 — політграмоти. Відкрилися хата-читальня, 7 клубів, 37 пунктів розповсюдження літератури тощо.

Перші успіхи в соціалістичному будівництві зміцнили віру трудівників у свої сили. Ці настрої знайшли відгук у телеграмі, яку 8 листопада 1921 року Каховці надіслали В. І. Леніну. «Шлемо привітання,— говорилося в ній,— в день четвертих роковин Великого Жовтня. Ми певні, що завоювання робітників і селян залишаться непереможеними міжнародним капіталом і торжествуватиме пролетарська правда в усьому світі…».

Весною 1923 року створено Каховський район, а слідом за цим — районний комітет партії і райвиконком, які відіграли велику роль у дальшому розвитку господарства. Втілюючи в життя рішення VII конференції КП(б)У, прийняті в квітні 1923 року, партійна організація міста вжила-заходів до поширення передової агрокультури, розвитку сільськогосподарської кооперації, колективних господарств. Того року споживча кооперація охоплювала 4 проц. населення міста, її оборот становив 219 тис. крб. Приватна торгівля скоротилась на 30 проц. Було відновлено славнозвісний Каховський ярмарок. У місті влаштовувалися сільськогосподарські виставки.

Перше сільськогосподарське товариство «Селянин», організоване в січні 1924 року, об’єднувало 270 чоловік. Статут, вироблений й затверджений членами товариства, став основою виробничої діяльності і для селян сусідніх сіл — Любимівки та Британіє, які також створили ТСОЗи. Держава допомагала товариствам машинами. У 1924 році до Каховки прибув перший трактор «Фордзон». Його привів своїм ходом з Миколаєва учасник боїв на Каховському плацдармі М. А. Прима.

1925 року селяни згуртовуються ще у два товариства — «Заповіт Ілліча» і «Каховський червоний-незаможник», які об’єднали понад 40 господарств і мали 206 десятин орної землі.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: КАХОВКА, місто, Херсонська област, Україна

Повідомлення АннА »

Частина ІІ
Досвід перших колективних господарств відіграв чималу роль в успішному розгортанні масової колективізації трудящих селян Каховки. У 1929 році створено 5 сільськогосподарських артілей. Першою з них була артіль ім. Димитрова, головою правління якої обрано М. Л. Реутову — енергійну жінку, активістку колективізації. Основний напрям господарства — садівництво, виноградарство та овочівництво. Слідом за артіллю ім. Димитрова в Каховці виникли колгоспи ім. Ворошилова, «Вільна праця», «Незаможник» і «Перемога». Куркулі чинили шалений опір колективізації, всіляко ухилялися від здачі зерна державі. Так, 1929 року один з куркулів Каховки під час заготівлі хліба приховав 450 пудів пшениці. Вороги колгоспного ладу намагалися пролізти на керівні посади в артілях, вдавалися до підпалів громадських будівель, псували сільськогосподарський інвентар, заражали коней сапом. Підступні дії куркулів було викрито, а їх самих вислано з міста.

Каховці успішно завершили колективізацію і допомогли селянам району в організації колгоспів. З утворенням в січні 1930 року Каховської MTС поліпшився обробіток артільних ланів. Машинний парк MTС щороку поповнювався новою технікою; напередодні Вітчизняної війни в ньому налічувалося понад 200 тракторів, чимало комбайнів. Протягом 30-х років колгоспи Каховки економічно зміцніли. У 1938—1939 рр. артіль ім. Димитрова була учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки, а її голову М. Л. Реутову нагороджено Великою срібною медаллю.

В роки довоєнних п’ятирічок Каховка стала значним промисловим і культурним центром краю. Населення її зросло до 14 тис. чоловік. Діяли підприємства: завод «Автотрактородеталь», створений в 1931 році на базі навчальних майстерень, випускав поршневі кільця для тракторів; бавовноочисний завод, що працював на місцевій сировині (чимало колгоспів району вирощували бавовну); елеватор, звідки в промислові центри республіки щороку відправляли тисячі тонн добірної таврійської пшениці. Наприкінці 20-х — на початку 30-х років налагодила виробництво запасних частин для сільськогосподарських машин промартіль «Рекорд»; артіль «Червоний факел» видобувала будівельний камінь, випалювала вапно; інші — випускали для населення товари широкого вжитку.
З творчим вогником працювали Каховці. Широкого розвитку набув стахановський рух. У числі тих, хто вів перед у соціалістичному змаганні на заводі «Автотрактородеталь», був слюсар П. Я. Коняшин, який систематично перевиконував норми завдяки раціоналізації виробничих процесів. Створене ним пристосування для виготовлення поршневих кілець дало змогу збільшити випуск продукції на 12 проц. В промартілі «Рекорд» ливарник І. І. Зайцев щодня виконував по три денні норми.

Велика увага приділялася підготовці кваліфікованих робітників. Відкритий у 1923 році фабзавуч не міг розв’язати гостру проблему кадрів. На клопотання партійних і радянських органів у місті створено кілька спеціальних навчальних закладів. У 1931 році відкрито школу тракторного учнівства на 220 та профтехшколу на 107 чоловік. Тоді ж почали працювати два робітфаки: один — Херсонського сільськогосподарського інституту, другий — Харківського інституту механізації і електрифікації сільського господарства. В них навчалося 125 студентів. Наприкінці 30-х років діяла також школа медичних сестер. Значно розширилася мережа загальноосвітніх шкіл. У трьох десятирічних і чотирьох семирічних школах здобувало знання понад 3 тис. учнів.

Комсомольці дбали про відпочинок і дозвілля молоді. У відбудованому приміщенні відкрили клуб ім. Загиблих бійців за свободу, при ньому створили бібліотеку з читальним залом, організували гуртки політграмоти, літературний (робкорівський), антирелігійний. Було обладнано стаціонарну кіноустановку, радіовузол. У травні 1930 року почала виходити районна газета «Колгоспник Каховщини». Відкрито міську і кілька бібліотек на підприємствах та при школах. Діяв пересувний театр. 1937 року в місті встановлено бюст великого російського поета О. С. Пушкіна, який зупинявся в Каховці в 1820 році.

З кожним роком заможнішим і щасливішим ставало життя трудящих Каховки.

І це життя, радянський суспільний лад, який його дав, рідну землю Каховці зі зброєю в руках захищали у грізні роки Великої Вітчизняної війни. Під гаслом «Все для фронту, все для перемоги!» перебудовувалася робота партійних, радянських, громадських організацій, підприємств і колгоспів міста. Партійна організація стала бойовим штабом мобілізації людських і матеріальних ресурсів для відсічі ворогу.

Вже на початку липня 1941 року, за рішенням бюро Каховського райкому партії, в місті створено винищувальний батальйон. До його складу увійшли комуністи, комсомольці і безпартійні — всього 300 чоловік. За два місяці при активній підтримці населення батальйон подав значну допомогу радянському командуванню і місцевим властям у знешкодженні шпигунів й німецьких парашутистів. Його бійці брали участь в демонтажі і вивезенні найбільш цінного устаткування промислових підприємств, евакуації населення до східних районів країни.

Підрозділи 296-ї, 176-ї та 51-ї стрілецьких дивізій дев’ятої армії, якою командував генерал-полковник Я. Т. Черевиченко, виснажуючи сили противника, вели запеклі бої за Каховку. Населення міста від малого до великого допомагало радянським воїнам. Так, 15-річний хлопець Іван Таран врятував життя командиру взводу розвідників. Залишивши місто разом з частинами Червоної Армії, він став любимцем бійців, які звали його Ванею Каховським.

Наприкінці серпня 1941 року гітлерівцям вдалося захопити плацдарм у районі Каховки. Його ліквідацію було покладено на 150-у стрілецьку дивізію. Бійці, командири і політпрацівники дивізії за мужність і відвагу, виявлені в боях, дістали подяку Військової ради 9-ї армії. Бойові дії 150-ї дивізії дали можливість своєчасно відвести війська до Криму та за річку Молочну.

1 вересня 1941 року фашисти окупували Каховку, а вже 4 вересня розстріляли в протитанковому рові близько 60 радянських громадян. 16 вересня до поліцейської дільниці зігнали понад 2 тис. жінок, дітей, стариків, а потім вивезли їх за місто, примусили роздягтися і почали методично розстрілювати з кулеметів. Убитих і поранених гітлерівські кати кидали в глибокий колодязь, а щоб заглушити стогін і крики жертв, туди ж шпурляли гранати. Фашисти нещадно розправилися з 50 комуністами і комсомольцями, яких їм удалося схопити. Не задовольняючись акціями масового знищення радянських людей, окупанти прирекли населення на голодне вимирання, бо той, хто не працював на них, не одержував і крихти хліба. Жителі несли на т. зв. чорний ринок все, що можна було продати, ходили по селах, щоб виміняти хоч трохи продуктів, але до останньої можливості продовжували ухилятися від трудової повинності. Тільки під загрозою смерті фашистам вдалося набрати невелику кількість робітників і дещо налагодити виробництво на заводі «Автотрактородеталь».

Комуністи, які були залишені в місті для роботи в тилу ворога, у 1942 році створили на заводі підпільну групу з 30 чоловік. Загальне керівництво підпіллям здійснював комуніст К. І. Турос (до війни працював завідуючим районним відділом народної освіти). Допомагали йому члени підпілля І. Д. Жицький, М. П. Компанієць. У липні 1942 року підпільники розібрали рейки в районі залізничної станції Новокиївка і пустили під укіс два військові ешелони ворога. Вони не раз псували телефонний зв’язок між Каховкою і Бериславом, Каховкою і Херсоном. Одночасно патріоти писали і розповсюджували листівки, збирали і ремонтували зброю, яка призначалася для партизанської боротьби.

На початку січня 1943 року гітлерівці натрапили на слід підпільників. Багатьох членів підпільної групи було заарештовано. Після нелюдських катувань, які тривали близько 3 місяців, фашисти розстріляли в м. Цюрупинську К. І. Туроса, І. Д. Жицького, М. П. Компанійця, М. В. Михайлину, О. А. Тельника, G. С. Стародубця, І. І. Сергеева, В. В. Безименка, Ф. В. Казначея, А. В. Самійленка. Всіх їх посмертно нагороджено медаллю «За відвагу».

Бої під Каховкою розгорнулися 31 жовтня 1943 року і тривали 3 дні. Гітлерівці утворили добре укріплений плацдарм, який прикривав паромну переправу біля села Малокаховки. Водночас фашистське командування віддало наказ перетворити місто на попіл і руїни. Було зруйновано виробничі приміщення заводів «Автотрактородеталь» і бавовноочисного, артілі «Рекорд», MTC, підірвано електростанцію, спалено три школи, пекарню та багато інших промислових, житлових і громадських будівель.

Проти великих сил ворога діяли дві армії 4-го Українського фронту — 2-а гвардійська і 44-а. Бійці і командири 3-ї гвардійської Волноваської стрілецької дивізії (комдив гвардії генерал-майор К. О. Цаліков), 6-ї гвардійської Волноваської механізованої бригади (комбриг гвардії полковник В. М. Артеменко) та 417-ї стрілецької дивізії (комдив полковник Ф. М. Бобраков) вели запеклі бої за визволення Каховки. В цих боях особливо відзначилися бійці 417-ї стрілецької дивізії 6.3-го корпусу, яким командував Герой Радянського Союзу генерал-майор П. К. Кошовий (нині Маршал Радянського Союзу). 2 листопада 1943 року радянські воїни остаточно вибили ворога з Каховки і вийшли до Дніпра. Під час його форсування на допомогу прийшло місцеве населення. Так, В. К. Новицький під шквальним артилерійським вогнем ворога перевіз на своєму баркасі 65 бійців, кілька мінометів і гармату. За цей подвиг В. К; Новицького нагороджено орденом Червоного Прапора.

В боях за Каховку у всій повноті виявилася бойова співдружність народів-братів: росіян і українців, білорусів і вірменів, грузинів і казахів та інших. За її визволення віддали життя технік-інженер А. М. Туманян, молодший лейтенант Азис Мусабаєв, бійці О. С. Петров, І. А. Парчук і багато інших. У свою чергу Каховці брали активну участь в обороні та визволенні міст і сіл Російської Федерації, Білорусії та ін. Жителі Каховки Т. М. Ус, Ч. П. Гордієнко боронили від гітлерівців столицю Батьківщини Москву, І. Д. Огданець і Н. Я. Шевченко — Ленінград, Л. С. Павчинська, І. С. Бойко — Сталінград. У визволенні Білорусії і Прибалтики брав участь С. С. Анисимов, у складі військ 1-го Українського фронту визволяв братні республіки, а слідом за цим Польщу повний кавалер ордена Слави П. А. Фарін та ін. Понад три тис. каховців воювали на різних фронтах Великої Вітчизняної війни. 1785 чоловік нагороджено бойовими орденами і медалями. Близько двох тис. воїнів-каховців полягли в боях за свободу і незалежність Батьківщини. 1942 року героїчно загинув у фашистській катівні уродженець Каховки талановитий український радянський поет Є. П. Фомін.

Як тільки було визволено Каховку, відновили роботу райком КП(б)У і райвиконком, міська Рада. Трудящі міста і району гаряче підтримали патріотичну ініціативу комуністів, депутатів Ради про створення танкової колони «Колгоспник Каховщини». На будівництво бойових машин зібрано близько 3 млн. карбованців.

10 квітня 1944 року райвиконком звернувся до трудящих району із закликом допомогти у відбудові міста. Держава, трудящі братніх республік допомагали машинами, будівельними матеріалами. Ліс надходив з Комі АРСР та інших лісних районів країни, машини — з Москви й Уралу. Так, лише у вересні 1944 року

Каховці одержали 60 кубометрів пиломатеріалів. З кожним місяцем ця допомога зростала. Спільними зусиллями місто швидко загоювало рани, заподіяні ворогом. Протягом 1944—1945 рр. став до ладу завод «Автотрактородеталь». Велику роль у відродженні промисловості відіграли демобілізовані воїни Червоної Армії. На кінець четвертої п’ятирічки завершено відбудову МТС, елеватора, харчокомбінату, електростанції потужністю 260 квт. Почали випускати продукцію промислові артілі «Прогрес», «Рекорд», «Червоний факел» та ін. 1946 року для нового цеху промартілі «Кооперований-кустар» з РРФСР надійшли ткацькі верстати.

У важкому стані перебували сільськогосподарські артілі: окупанти вивезли весь хліб і худобу, знищили реманент, зруйнували громадські будівлі. Самовіддана праця колгоспників і державна допомога дали можливість поступово підняти господарства. За далеко неповними даними, тільки у квітні—травні 1945 року артілі Каховського району одержали 178 коней, 100 голів великої рогатої худоби, 305 свиней. Надходила сільськогосподарська техніка. 1948 року Каховській МТС виділено 15 тракторів, кілька комбайнів. До початку 1950 року колгоспи в основному досягли довоєнного рівня виробництва продукції. У наступні роки внаслідок об’єднання дрібних сільськогосподарських артілей Каховки та навколишніх сіл створено великий багатогалузевий колгосп ім. XXI з’їзду КПРС, центральна садиба якого містилася у с. Малій Каховці.

Одночасно з промисловістю і сільським господарством йшла відбудова міста. Райком партії і райвиконком організували місячники заготівлі будівельних матеріалів для відновлення .житлового фонду, а також спорудження й впорядкування шляхів. Держава надавала кошти на будівництво житла для сімей загиблих воїнів та інвалідів війни. 15 вересня 1946 року газета «Колгоспник Каховщини» повідомляла, що для цього асигновано 796 тис. крб. Протягом четвертої п’ятирічки житловий фонд зріс до 125 тис. кв. метрів. Було розширено водопровідну мережу, споруджено банно-пральний комбінат. Наприкінці 1943 року знов почали працювати лікарня на 50 місць і поліклініка.

Велика робота провадилася також в галузі культурного будівництва. 1 вересня 1944 року після трирічної перерви відновили роботу 6 шкіл, за парти сіли 843 учні. Через два роки кількість учнів зросла до 2046. У 1948 році в місті працювало вже 7 шкіл: дві середні, 4 семирічні і одна вечірня школа робітничої молоді. Для дітей-сиріт відкрили дитячий будинок. За ініціативою і допомогою молоді споруджено кінотеатр, який нині носить ім’я легендарного полководця В. К. Блюхера, будинок культури і 2 бібліотеки, організовано 16 пересувних бібліотечок. На кінець четвертої п’ятирічки трудящі в основному відбудували місто.

Дальший його розвиток зв’язаний із спорудженням Каховської гідроелектростанції, що стала всенародною будовою. Трудящі міста поповнювали лави будівельників, допомагали у прокладанні під’їзних шляхів тощо. Каховський завод «Автотрактородеталь» було передано у розпорядження керівництва будовою. Промислова артіль «Рекорд» постачала будівникам ГЕС литво.

1 грудня 1950 року бюро Каховського райкому КП(б)У ухвалило створити на будівництві первинну партійну організацію, яка відіграла провідну роль у мобілізації колективу будівельників на успішне виконання урядового завдання. Каховська міська Рада депутатів трудящих дбала про побутове влаштування перших загонів будівельників, розширення мережі навчальних і культурно-освітніх закладів. У 1953/54 навчальному році 6 середніх і 4 неповні середні школи відвідували 4269 учнів. Тоді ж відкрито 2 середні школи для робітничої молоді. 17 грудня 1952 року міська Рада прийняла постанову про організацію двох міських і двох бригадних клубів, 22 червоних кутків, 12 бібліотек. Розгорталася спортивно-масова робота: було споруджено 65 спортивних майданчиків. Завдяки героїчним зусиллям будівельників, яким допомагала вся країна, у 1955 році, на рік раніше строку, Каховська ГЕС дала промисловий струм, а через 2 роки вона виробляла енергії більше, ніж всі електростанції дореволюційної Росії.

З пуском гідроелектростанції швидко стала зростати промисловість Каховки. У 1959 році з невеликого ремонтно-механічного заводу «Дніпробуд» виросло одне з найбільших підприємств області — Каховський завод електрозварювального устаткування. З кожним роком він нарощує свої потужності. За семиріччя (1959— 1965 рр.) тут у два рази збільшено випуск продукції. Завод одним з перших у Каховці перейшов на нову систему планування та економічного стимулювання, що дало можливість протягом 1967—1970 рр. подвоїти основні фонди виробництва. Продукцію підприємства доведено до рівня світових стандартів. Близько 50 країн світу закуповують електрозварювальні апарати з каховською маркою. Рейкозварювальну машину, випущену заводом, в Англії назвали «чудом техніки». 1971 року цій машині присвоєно державний знак якості. У місті працюють заводи: ремонтний «Сільгосптехніки», ремонтно-механічні Міністерства харчової промисловості та «Укрводремтресту»; є також друкарня, комбінати — харчовий і побутовий та ін. Про бурхливий розвиток промислового виробництва в місті переконливо свідчить зростання валової продукції: у 1970 році її вартість досягла майже 21,7 млн. крб., проти 8 млн. крб. у 1960 році.

У 1966 році в Каховці розгорнулося будівництво промислової бази Міністерства водного господарства УРСР, а також нового селища на південно-західній околиці міста. Складовою частиною цього промислово-побутового комплексу став комбінат залізобетонних конструкцій, перша черга якого вступила в дію 1971 року. Промбаза щороку даватиме 300 тис. кубометрів збірного залізобетону для спорудження на півдні України зрошувальної системи — найбільшої і найдосконалішої в Європі. Широка мережа каналів напоїть водою 570 тис. га посушливих таврійських степів. Спорудження зрошувальної системи ведуть ордена Трудового Червоного Прапора управління «Укрводбуд» і ордена Леніна управління «Дніпробуд», яке свого часу споруджувало Каховську ГЕС.

Партійна, комсомольська й профспілкові організації, Рада депутатів трудящих згуртували в дружний колектив великий загін робітничого класу, в лавах якого налічується понад 9 тис. чоловік. У місті є близько 1000 інженерно-технічних працівників. Комуністи й комсомольці — ініціатори й організатори руху за комуністичне ставлення до праці. 30 колективів^ і понад 600 передовиків виробництва вже вибороли право носити почесне звання колективів і ударників комуністичної праці. За великі трудові звершення в роки семирічки 40 каховців нагороджено орденами й медалями Радянського Союзу. Орденом Леніна відзначено слюсаря заводу електрозварювального устаткування М. Є. Михальченка, який є не тільки передовим виробничником, а й громадським активістом. Багато молоді навчив він майстерності, дав путівку в життя. За досягнуті успіхи у виконанні народногосподарських планів та соціалістичних зобов’язань на честь піввікового ювілею Радянської влади 28 жовтня 1967 року Каховку нагороджено Пам’ятним ювілейним прапором Херсонського обкому КП України, облвиконкому і облпрофради.

Великих успіхів досягли колективи підприємств і організацій міста, ставши на трудову вахту на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. 1969 року план промислового виробництва значно перевиконано; на 8 проц. збільшився виробіток на одного робітника. Трудящі Каховки достроково, 15 листопада 1970 року, виконали завдання восьмої п’ятирічки. Продуктивність праці за п’ятиріччя зросла у 1,5 раза.

Готуючись гідно зустріти XXIV з’їзд КПРС і XXIV з’їзд КП України, трудящі міста й району достроково виконали план першого кварталу 1971 року. Комуністи Каховки своїм представником на XXIV з’їзд КП України послали колишнього командира партизанського загону, тепер першого секретаря Каховського міськкому партії Героя Соціалістичної Праці Г. А. Мусієнка.

План 1971 року трудівники міста теж виконали достроково. Вже до 7 листопада колективи 11 промислових підприємств міста рапортували про завершення річного завдання, будівники Каховської зрошувальної системи — до 1 грудня. Того року понад план випущено промислової продукції на сотні тис. крб. 1972 року Каховці включилися у всенародний рух за відзначення новими трудовими звершеннями 50-річчя утворення СРСР. На честь знаменного ювілею трудящі міста взяли зобов’язання дати понад план на 400 тис. крб. продукції, освоїти 11 видів нових промислових виробів. Колектив заводу електрозварювального устаткування зобов’язався впровадити у виробництво повітро-плазмове різання металу.

Велику організуючу роль у здійсненні планів 9 п’ятирічки відіграють парт-організація, що налічує в своїх лавах 3,9 тис. комуністів, міська Рада депутатів трудящих. В її складі працюють 75 обранців жителів міста; серед них — 50 робітників, понад половина депутатів — члени і кандидати в члени КПРС, 32 жінки. Активною силою є комсомольська організація, що об’єднує 5,5 тис. членів ВЛКСМ. Партійні і радянські органи, громадськість міста приділяли і приділяють неослабну увагу промисловому розвитку міста, поліпшенню побутового і культурного обслуговування його жителів. За роки Радянської влади промисловість Каховки зробила величезний крок вперед. Тепер тут виробляється набагато більше промислової продукції, ніж до революції в усій Таврійській губернії.

Невпізнанною стала і сама Каховка. З неохайного містечка, забудованого одноповерховими глиняними і деінде — кам’яними будинками, вона перетворилася на красиве, квітуче місто, що широко розкинулося на березі Каховського водосховища. У лютому 1972 року її віднесено до категорії міст обласного підпорядкування. Широкі заасфальтовані вулиці, що потопають в зелені, забудовані багатоповерховими будинками. В центрі височить пам’ятник засновникові Радянської держави В. І. Леніну. 1957 року жителі спорудили пам’ятник легендарному полководцю громадянської війни М. В. Фрунзе; встановлено погруддя полководця В. К. Блюхера. 1965—1970 рр. споруджено і здано в експлуатацію понад 15 тис. кв. метрів житла. Значно зросла мережа підприємств побутового обслуговування, торгівлі та громадського харчування. У місті налічується понад сто магазинів і ларків, десять їдалень, п’ять ресторанів і кафе, два готелі на 200 місць, два будинки побуту.

Міська Рада, бюджет якої перевищує півмільйона крб., асигнує великі кошти на впорядкування міста, поліпшення медичного обслуговування населення, освіту, культуру. Рік у рік розширюється Каховська лікарня. Порівняно з довоєнним часом кількість ліжок в ній збільшилася у 6 разів. Вона має найсучасніше обладнання, необхідний транспорт. Працює велика стоматологічна поліклініка. Медичний персонал лікувальних закладів складається з 27 лікарів і 200 фельдшерів, акушерок, медсестер тощо. Багатьох з них відзначено урядовими нагородами і значком «Відмінник охорони здоров’я». Для одиноких мешканців похилого віку в місті відкрито спеціальний будинок, де на повному державному утриманні перебуває понад 200 чоловік. Малюків доглядають й виховують у 7 дитячих садках та яслах на 1,2 тис. місць.

У Каховці налічується 10 навчальних закладів: 7 загальноосвітніх шкіл, заочна і вечірня середні школи для працюючої молоді, зооветеринарний технікум. В них навчається понад 5 тис. учнів, педагогічний колектив складається з 250 чоловік. Добре налагоджено позашкільну роботу з дітьми. Для них відкрито будинок піонерів, станцію юних техніків і натуралістів, музичну і спортивну школи.

Міськвиконком, громадськість дбають про цікавий і змістовний відпочинок трудящих. До їх послуг — будинок культури, два кінотеатри, три бібліотеки з книжковим фондом 80 тис. томів. Широкого розвитку набула художня самодіяльність. Мабуть, нема в місті такого виробничого колективу, де б не працювали самодіяльні гуртки. На республіканському фестивалі самодіяльного мистецтва 1967 року Каховський хоровий колектив відзначено золотою медаллю з присвоєнням йому звання самодіяльної народної хорової капели. Аматорський кінофотоклуб не раз відзначався на обласних оглядах, а в 1968 році його фільм «Народжена революцією» здобув диплом 1-го ступеня і пам’ятну медаль обласного фестивалю. У підготовці до фестивалю самодіяльного народного мистецтва, присвяченого 50-річчю утворення СРСР, беруть участь 183 колективи. 20 місцевих кінофотостудій готуються до районного огляду любительських фільмів. У травні 1972 року проведено свято пісні і танцю, відбулась виставка робіт народних умільців, а у вересні — свято книги.

Комуністи і комсомольці невтомно шукають нових, змістовних форм ідейно-виховної роботи в масах. Це — і агітпоїзд, і «червона тачанка», і ленінські п’ятниці. Досвід Каховської партійної організації в комуністичному вихованні трудящих здобув схвальну оцінку ЦК КП України. Величезне значення для патріотичного виховання народних мас має спорудження в степу під Каховкою бронзового монумента «Легендарна тачанка». Цю величну скульптурну композицію створив на честь 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції колектив митців у складі Ю. М. Лоховиніна, Л. А. Родіонова, Л. Л. Михайльонка і Є. М. Полторацького. 27 жовтня 1967 року відбулося урочисте відкриття пам’ятника, в якому взяли участь партійні, державні й військові діячі, представники трудящих радянських республік, широкі кола громадськості області. Відтоді щороку біля «Легендарної тачанки», яка увічнює ратні подвиги народу в громадянській війні, влаштовуються урочисті проводи юнаків до лав Радянської Армії. З ініціативи старих більшовиків 1957 року відкрито музей історії Каховки (нині філіал Херсонського краєзнавчого музею), який завоював велику популярність. 1971 року його відвідало близько 80 тис. чоловік. З великим інтересом оглядають експозиції музею зарубіжні гості, яких в місті буває чимало. Особливо часто приїздять делегації з Народної Республіки Болгарії і Угорської Народної Республіки. З жителями Шуменського округу Болгарії і області Зала Угорщини каховців зв’язують міцні узи дружби і творчого змагання.

Каховка славна не тільки своїм бойовим минулим. Вона дала країні чимало відомих діячів науки і культури. Тут народилися і провели дитячі роки Д. М. Овсянико-Куликовський — літературознавець і мовознавець, почесний академік Петербурзької АН; О. О. Спендіаров — класик вірменської музики, народний артист Вірменської PСP; М. І. Жук — український радянський художник і поет, професор живопису; Ф. Г. Гаєнко (Омельченко) — народна артистка УРСР та ін.

Широкі перспективи відкриваються перед Каховкою. За генеральним планом реконструкції, розрахованим на 25 років, у ній буде споруджено нові промислові підприємства, зокрема велику швейну фабрику, багатоповерхові житлові будинки. В західній частині міста передбачається створити мережу культурно-освітніх закладів: школи, ще один будинок культури, літній кінотеатр, стадіон. На околиці збудовано потужну телевізійну двопрограмну ретрансляційну станцію. Біля монумента «Легендарна тачанка» споруджуватиметься меморіальний комплекс на честь героїчних подій громадянської війни.

У літопис бойової слави свого міста Каховці вписують сторінки трудової звитяги.

Є. І. ПЕТУХОВ, И. Г. ШАМРАЙ
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера К”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Google Adsense [Bot] і 29 гостей