Кельменці, смт, Кельменецький р-н, Чернівецька обл, Україна

Відповісти

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим селом
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Кельменці, смт, Кельменецький р-н, Чернівецька обл, Україна

Повідомлення АннА »

Зображення
КЕЛЬМЕНЦІ – с-ще міськ. типу Чернівецької області, райцентр.
Розташоване за 4 км на пн. від залізничної ст. Ларга. Нас. 8 тис. осіб (2004).
Вперше згадується в документах 1559.
У 16 – 18 ст. входило до Молдавського князівства, що перебувало під владою Османської імперії.
1812 у складі Бессарабії приєднано до Російської імперії.
Від 1918 – під владою Румунії.
1940 у складі Північної Буковини возз'єднано з УРСР, відтоді райцентр.
У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 перебувало під румун. окупацією з 6 лип. 1941 до 28 берез. 1944.
С-ще міськ. типу від 1960.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Кельменці, смт, Кельменецький р-н, Чернівецька обл, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Кельменці — селище міського типу з 1960 року, центр Кельменецького району. Розташовані .на автошляху Чернівці—Сокиряни, за 4 км на північ від залізничної станції Ларга і за 106 км від Чернівців. Населення — 6,3 тис. чоловік. Селищній Раді підпорядковане село Широке.

В центрі сучасних Кельменців на березі Потока виявлено рештки поселення ранніх слов’ян черняхівської культури (II—VI століття н. е.), а на південних схилах Потока — рештки поселень XIV—XV століть.

Вперше село згадується в документах 1559 року під назвою Келменци. Назва його кілька разів змінювалась. В 1642 році воно іменувалося Келмешти, а в 1817 році Келмещий.

За народною легендою першим на території сучасних Кельменців поселився корчмар на ім’я Кельман. Згодом рядом з корчмою з’явилося кілька будинків. Садибу корчмаря подорожні називали двором Кельмана, а людей, що служили в нього, кельменцями. Збереглися відомості про те, що з середини XVIII століття населення Кельменців належало до категорії царан. Земля, на якій вони поселилися, належала феодалу. Основним заняттям було землеробство і скотарство. За користування землею кельменчани працювали у маєтку феодала та виконували різні повинності. За Положенням 1749 року царани мали одробити 24 дні на рік, дати феодалу десятину від врожаю, від приплоду тварин, від бджіл тощо. Крім того, селян змушували сплачувати великі податки на користь держави: подушне, від майна тощо. З 1766 року за Правилами Г. Гіки кількість урочних днів зменшувалась до 12. Але обсяг роботи на день визначався такий, що його можна було виконати тільки за 3—4 робочі дні. Отже, фактично панщина збільшувалась у 2—3 рази. Згідно ж «Пунктів», виданих молдавським диваном у 1810 році, кожне тяглове господарство царан повинно було обробити півфальчі панського поля, скосити фальчу сінокосу, давати панові десятину свого врожаю, привезти віз дров, постачати по 2 курки, по відру бринзи від кожних 100 дійних овець, по мітку пряжі, платити щорічно по 10 левів, за т. зв. панські дні тощо. Насправді ж поміщик не дотримувався згаданих пунктів, а постійно збільшував повинності, жорстоко поводився з населенням. До того ж царани мали сплачувати і державні податки.

Становище селян ускладнювалось ще й утисками з боку турецьких загарбників. Селяни мусили сплачувати данину грошима, поставляти зерно, худобу, мед, виконувати різні трудові повинності, брати участь у походах турецьких армій, в складі молдавських військових загонів та інше.
Після приєднання Бессарабії до Росії взаємовідносини між кельменчанами і поміщиками регулювались «Положенням про царан» 1819 року, «Положенням про царан» 1834 року і т. зв. «Нормальним контрактом» 1846 року. Царани мали працювати на поміщика понад 50 робочих днів на рік та виконувати ряд інших повинностей. Кількість робочих днів визначалась в залежності від величини земельного наділу селянина та кількості худоби.

Важкі умови життя, посилення феодальної експлуатації викликали протест з боку кельменчан. Найбільш розповсюдженою формою соціального протесту були скарги на непосильний гніт, на збільшення повинностей, захоплення поміщиками угідь. Мали місце часті втечі селян. Як повідомляв хотинський земський справник, у 1833 році «селяни залишають свої господарства…, відмовляються відбувати власникам повинності…, не бажають коритися ні їм, ні земській поліції».

Не поліпшила економічного становища селян і реформа 60-х років. В Кельменцях, як і в інших селах Хотинського повіту, земельні наділи, близько 8 десятин, одержали тільки 25,5 проц. селян, решта — мізерні клаптики.

Зростало незадоволення селян. Вже у квітні 1869 року кельменчани та жителі сусідніх сіл відмовились від виконання повинностей на користь власника. Через два роки «буйні заворушення знов відновились в Хотинському повіті», почалися хвилювання в Кельменцях, Гвіздівцях, Клокушні, Шибутинцях, Непоротовому і деяких навколишніх селах. Власті вимагали вжити негайно енергійних заходів, бо будь-яке зволікання тільки могло посилити заворушення. Бессарабський губернатор наказав командирові 15-ї піхотної дивізії Ольшевському направити в Хотинський повіт 2 батальйони солдатів, «щоб в разі необхідності вжити рішучих заходів для придушення повстань».

Процес обезземелення селян тривав. В пореформений період поміщики і куркулі все більше прибирали до своїх рук землі селянської бідноти, вдаючись до беззаконня та насильства; це змушені були-визнати навіть представники влади. Бессарабське губернське в селянських справах присутствіє констатувало, що заможні селяни, користуючись слабкістю своїх односельчан, купують у них за найнижчу ціну земельні наділи і стають власниками величезних угідь. В той час як поміщик Старжинський у 1877 році володів майже 1400 десятинами землі та 430 десятинами лісу, селяни користувалися всього 2675 десятинами землі. Значна ж частина її належала багатіям. Уже в 1883 році з 482 селянських господарств 128 (26 проц.) залишилися безземельними; до того ж 150 (31,1 проц.) — не мали робочої худоби. Корови мали лише 34 (7,1 проц.) господарства.

Задихаючись від безземелля, селяни змушені були орендувати землю у поміщиків і куркулів за дуже високу ціну. У 1883 році, наприклад, орендувало землю 16 проц. безземельних і 21 проц. надільних господарства. З орендованої землі вони давали власникові половину зібраного врожаю. Орендна плата за сінокіс становила близько 25 крб. за фальчу. За випас пари волів доводилося платити по 10—12 крб., за випас корови — 7—10 крб. Та селяни не завжди мали можливість орендувати землю безпосередньо в самих землевласників, тому що ті не бажали дробити її на малі ділянки, а надавали перевагу лихварям, які брали в оренду великими масивами. Тому в багатьох випадках селяни орендували землю з других і третіх рук. Виходило, що селяни платили за землю в 5—6 разів дорожче, ніж орендар, що брав у поміщика великий масив. .

Становище основної маси селян Кельменців в кінці XIX — на початку XX століття залишалось важким. Основні земельні площі, що належали до Кельменців,. були власністю поміщиків і куркулів. У 1905 році, наприклад, поміщики Старжинські та Холоневські володіли близько 1170 десятинами землі та понад 300 десятинами лісу, в той час як 410 селянським господарствам належало тільки 2361 десятина землі. При тому переважна більшість цих земель була в руках багатіїв. Важким тягарем лягали на селян численні податки: викупні платежі, державні податки, мирські і земські збори, різні повинності. У 1903 році селяни Кельменців повинні були дати для виконання різних перевезень для військових потреб 116 підвід, для супроводження арештантів 86 возів і 442 провідники, для ремонту шляхів 1120 робітників та 26 підвід. В 1911 році лише земського збору кельменчани сплатили 2236 крб. 74 копійки.

З розвитком капіталістичних відносин поміщики і куркулі організовували підприємства первинної переробки сільськогосподарської сировини. Вже у 1897 році в Кельменцях діяли олійниця, вітряний, кінний та водяний млини. Розвивалось ремесло та кустарне виробництво, якими, як правило, займалися безземельні селяни. В Кельменцях ткали килими, полотно, сукно, робили бочки, вози, плели кошики тощо. Ткацтвом займалась майже кожна селянська сім’я.

Незадовільними були медична справа на селі та становище з освітою. В 70-х роках XIX століття в Кельменцях було відкрито фельдшерський пункт, який обслуговував населення всієї волості. З 1884 року його перетворено на амбулаторію. З ініціативи земського лікаря К. П. Михалевича в Кельменцях у 1891 році почалося будівництво дільничної лікарні на 10 ліжок, яке завершилося через три роки. Один лікар з двома фельдшерами і акушеркою мали обслуговувати понад 20 тис. населення.

До кінця XIX століття в Кельменцях хоч і працювало вже дві школи — церковнопарафіяльна та земська, однак більшість дітей до школи не ходила. На той час лише 10 проц. населення вміли читати й писати. У 1904 році тут було відкрито чоловічу і жіночу гімназії. Але вони були доступні дітям багатіїв.

В роки першої російської буржуазно-демократичної революції відбулися заворушення і в Кельменцях. Старожили згадують, що влітку 1905 року до них дійшла звістка про повстання на броненосці «Потьомкін». Про боротьбу робітничого класу і моряків-чорноморців розповідав їм їхній земляк В. Н. Мар дар, який служив на Чорноморському флоті. Селяни жваво обговорювали революційні події, висловлювали свою підтримку борцям проти царизму. В селі розповсюджувалася революційна література, листівки.

Багато лиха і страждань зазнало населення Кельменців під час першої світової війни: сім’ї залишились без батьків, без робочих рук, збільшились податки, повинності. Зубожілі селяни за безцінь продавали куркулям землю, худобу, а самі ставали наймитами. Повалення царизму в Росії викликало у трудящих Кельменців надію на покращення свого становища. На початку березня 1917 року селяни і солдати 17-го корпусу 8-ї російської армії, що перебували у селі, з червоними прапорами в супроводі оркестру прибули на мітинг. Кельменчани В. В. Раренко, П. К. Горобієвський та представники військових частин закликали встановити владу трудящих. Учасники мітингу вимагали оголосити всенародною власністю землю, ліси, пасовиська. Незважаючи на протидію представників Тимчасового уряду, кельменчани рубали поміщицький ліс, забирали збіжжя, випасали на поміщицьких луках худобу.

Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції підняла до політичного життя всіх трудящих села. В кінці жовтня 1917 року в селі відбувся великий мітинг. В центрі села зібралися солдати волосного гарнізону і трудящі. На мітингу перший голова Кельменецької волосної Ради В. В. Раренко, сільські активісти П. Ф. Кучейник, П. Г. Горобієвський, солдати — представники гарнізону з радістю вітали перемогу Великого Жовтня і заявили про свою одностайну підтримку Ради Народних Комісарів на чолі з В. І. Леніним, готовність із зброєю в руках відстояти завоювання Жовтня. Здійснюючи ленінський декрет про землю, кельменчани захоплювали поміщицькі землі, маєтки, на що скаржилась буржуазна газета 2 грудня 1917 року.

IV селянський з’їзд Хотинського повіту 8—9 (21—22) січня 1918 року, на якому були представники Кельменецької волосної Ради, прийняв рішення про встановлення Радянської влади в повіті. Взявши владу в свої руки, кельменчани розподілили між селянами поміщицьку землю, дружно включились у будівництво нового життя.

Однак не судилося в ті роки трудящим Кельменців здійснити свої плани соціальних перетворень. Вони змушені були піднятися на боротьбу проти австро-німецьких інтервентів, що захопили село в лютому 1918 року та румунських окупантів, які вдерлися на Північну Буковину. Окупанти ліквідували всі завоювання Радянської влади, встановили жорстокий режим.

На заклик більшовиків трудящі Кельменців стали на боротьбу проти іноземних загарбників. Вони взяли активну участь у Хотинському повстанні 1919 року. Серед них особливо активними були В. В., О. В. Раренки, А. Ф. Кучейник, В. Г. Атаман, Прокіп і Сава Горобієвські та багато інших. В ніч на 23 січня 1919 року за сигналом штабу Хотинського повстання виступив і повстанський загін кельменчан на чолі з В. В. Раренком. Над Кельменцями замайорів червоний прапор.

Румунські загарбники за допомогою Антанти кинули проти повстанців великі військові з’єднання. Після героїчного опору повстанські загони змушені були відійти за Дністер. Учасник повстання М. М. Раренко згадує, що кельменчан виводив на Поділля більшовик В. В. Раренко. Він вигукнув односельчанам на прощання: «Ми ще повернемось!» І трудящі Кельменців твердо вірили, що справа, за яку боролися повстанці, не загине.

Чимало кельменчан — учасників Хотинського повстання — влилось у кавалерійську бригаду Г. І. Котовського. В її рядах хоробро билися за Радянську владу на фронтах громадянської війни Прокіп та Сава Горобієвські, Володимир Раренко, Володимир Атаман та інші. Пізніше частина з них повернулася в село і провадили підпільну боротьбу проти боярсько-румунських загарбників.

Налякані повстанням і ворожим ставленням народу, окупанти встановили жорстокий режим. Не дозволялось виходити увечері на вулицю, приймати в квартирах гостей, збиратись групами. Щоб запобігти спілкуванню людей, були закриті на певний час навіть ярмарки і базари. Насилля і репресії панували повсюдно.

Мало що дала трудівникам і проведена румунами у 20-х роках земельна реформа. Більшість земель і кращі її ділянки_залишились у поміщиків або згодом перейшли до рук куркульства. Безземельні і малоземельні кельменчани мали одержати по 1—3 га землі. За проектом селянам належало одержати близько 3 тис. га землі, а одержали лише понад 1 тис. га. Високі викупні ціни на землю, брак тяглової сили, важкий податковий тягар призводили до того, що селяни поступово втрачали свої наділи, розорялися. Вже у 1940 році, на час возз’єднання Північної Буковини з УРСР, 3 проц. селянських дворів були зовсім безземельними, 10,2 проц. мали менше 1 га землі, понад 60 проц.— від 1 до 3 га, 19,1 проц.— від 3 до 4 га, близько 1,5 проц.— від 4 до 5 га землі. В цей же час 4 поміщики і церква володіли 285,1 га землі, 24 куркульські господарства — 286,2 га землі. В поміщицьких і куркульських господарствах працювало 384 постійні і сезонні робітники. Безземелля і злидні спричинювали до ворогування і сутичок між рідними та сусідами. В 30-х роках селянин В. В. Рудий понад 10 років судився з рідною сестрою за межу на городі. Адвокати, судові чиновники та різні посередники навмисне зволікали справу і витягували з них останні соки.

Частина 1Частина 2Частина 3
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Кельменці, смт, Кельменецький р-н, Чернівецька обл, Україна

Повідомлення АннА »

Частина ІІ
За рахунок розорення основної маси селян зростали і економічно міцніли поміщицькі і куркульські господарства. В селі виникли різні дрібні підприємства первинної обробки сільськогосподарської продукції. Поміщикам і куркулям належало 2 парові, 11 водяних і 5 вітряних млинів та 2 олійниці.

У 1921 році в Кельменцях була створена підпільна комуністична організація на чолі з Савою та Прокопом Горобієвськими. До складу організації входили М. Г. Атаман, П. Ф. Дворник, Г. С. Раренко, В. В. Мойсеєв, Ф. А. Дворниченко, Д. С. Горобієвський, І. Д. Лупанчук, В. Д. Лупанчук, М. Ф. Раренко, М. В. Рингач та інші комуністи. Підпільники розповсюджували революційні листівки, знайомили селян з успіхами соціалістичного будівництва в СРСР, закликали їх чинити опір окупантам, боротись за возз’єднання з Радянською Україною. Готуючись до збройного виступу, вони збирали зброю, вибухові матеріали тощо.

У 1923 році органи сигуранци натрапили на слід організації. В ніч з 30 на 31 серпня під час наради керівної групи будинок Б. Кучейника був оточений жандармами.

Підпільники вчинили опір жандармам — в них полетіли гранати, було відкрито вогонь з гвинтівок. Під час бою загинули Сава і Прокіп Горобієвські. Жандарми захопили зброю, листівки, революційну літературу. Всі заарештовані були засуджені до різних строків каторжних робіт.

Значну роботу проводила організація «Союз революційних селян Бессарабії», що виникла в 20-х роках у селі Кельменцях. Але в 1925 році сигуранці вдалося розкрити і цю організацію. Понад 300 чоловік було заарештовано і кинуто до в’язниць, серед них і кельменчани П. Ф. Кучейник, М. М. Раренко, О. Г. Берека, Ф. М. Герман та інші. Окупанти засудили їх до різних строків тюремного ув’язнення. Понад 5 років довелось відсидіти у в’язниці П. Ф. Кучейнику, 8 років дзвенів кайданами на каторзі Г. С. Раренко.
Незважаючи на окремі провали підпільної роботи, арешти і репресії революційна боротьба не припинялась. 10 травня 1933 року в Кельменцях окупанти готувалися до відзначення 15-річчя загарбання Північної Буковини і Бессарабії. На вечір був запрошений оркестр з Бузовиці. Підпільники використали барабан для перенесення листівок. Оголосивши перерву ніби для ремонту барабана, керівник оркестру П. Т. Прядій передав листівки зв’язківцям. Цієї ночі в Кельменцях були розкидані і розклеєні сотні листівок, в яких говорилося, що трудящі Північної Буковини 15 років стогнуть під гнітом румунських поміщиків і капіталістів, які своєю колоніально-грабіжницькою політикою довели їх до голоду, злиднів і розорення. Листівки закінчувалися закликом: «Геть окупантів! Хай живе Батьківщина трудящих СРСР!». В ніч на 1 серпня 1934 року кельменецькі та бузовицькі підпільники вивісили червоні прапори з комуністичними лозунгами на проїжджих дорогах Бузовиця—Бурдюг—Кельменці, Бузовиця—Комарове—Рестеу-Атаки—Іванівці.

З 1934 року підпільна партійна організація кельменців діяла під керівництвом ново-створеного Кельменецького райкому партії, що з причин конспірації знаходився в Бузовиці. В 1934—1936 рр. членом цього райкому був кельменчанин I. С. Горобієвський.

Окупаційний режим виявлявся в усіх галузях життя. У двох початкових школах села навчання велося лише румунською мовою. До учнів застосовувалися методи фізичного покарання. Все це призводило до того, що більшість дітей залишалась поза школою, не одержавши навіть початкової освіти. В червні 1940 року в селі було 1061 чоловік неписьменних і 306 малописьменних. У своїй знахабнілій політиці національного гноблення окупанти навіть дійшли до того, що, реєструючи немовлят-українців, записували їх румунами.

Під час панування румунських бояр у Кельменцях не було ні клубу, ні бібліотеки, ні інших культурно-освітніх установ для культурного обслуговування трудящих. Зате тут було 3 магазини, де продавалась лише горілка, понад 20 шинків, церква, за допомогою яких окупанти одурманювали свідомість населення.

Велика плата за послуги лікаря, дорогі медикаменти були причиною того, що трудящі селяни не могли й думати про медичну допомогу.

Та мешканці Кельменців не припиняли боротьби проти румунських окупантів і не втрачали надії на визволення, завжди звертали свої погляди на схід до могутнього Союзу РСР. Довгожданий час визволення настав у 1940 році.

28 червня 1940 року зранку селяни, молодь, діти — всі вийшли зустрічати визволителів — славних бійців Країни Рад. У перших рядах зустрічаючих були батраки О. Г. Берека, П. Ф. Кучейник, Ф. М. Грубий, І. К. Берека, Г. К. Куцан, Л. Г. Раренко.

Учасник цієї знаменної події М. М. Раренко згадує: «Над натовпом майнув червоний прапор, потім другий, третій… їх багато приготували кельменчани до урочистої зустрічі наших дорогих визволителів. Хвилюються всі… Повільно рухаються військові автомашини з піхотою… Зупиняється перша машина. Червоноармійцям піднесли хліб-сіль. Колону визволителів оточують тисячі кельменчан. Обійми… Поцілунки… Під червоними прапорами тисячі людей вирушають у центр села…», де відбувся багатолюдний мітинг. Учасники мітингу висловили подяку Комуністичній партії і Радянському урядові за визволення. В Кельменцях було відновлено Радянську владу.

На час возз’єднання у селі було 1280 дворів, проживало 4986 чоловік населення (чоловіків — 2349, жінок — 2637). Національний склад населення був такий: українці становили 93,9 проц., решту — росіяни, євреї, поляки, румуни, молдавани.

У перші ж дні Радянської влади—були створені місцеві органи управління. Діяли волосний та сільський виконавчий комітети Рад депутатів трудящих. До керівництва прийшли представники трудового народу, селяни-бідняки. Головою волосного комітету став К. Є. Дудка,- секретарем — Т. І. Солдатенко. Кельменецький сільвиконком очолив П. Ф. Кучейник. До складу сільвиконкому увійшли Л. Д. Гарабаджій, В. Л. Джуруляк, Ф. С. Горобієвський, Т. В. Крупко, О. П. Білобрицький та інші.

З листопада 1940 року Кельменці стали районним центром. Керівником і організатором трудящих у боротьбі за здійснення соціалістичних перетворень була волосна (пізніше районна) партійна організація, створена в перші дні після визволення. Першим секретарем волосного комітету партії був П. Г. Мудрак, другим — Д. Г. Фатєєв, секретарем — Г. І. Сушко. В січні 1941 року в райцентрі працювало 53 члени і кандидати в члени партії.

Розпочала свою діяльність волосна (пізніше районна) комсомольська організація. Першим секретарем волосного комітету комсомолу була обрана В. А. Бережна. В установах та на підприємствах виникли первинні комсомольські організації.

У серпні 1940 року в Кельменцях було націоналізовано паровий млин, торговельні підприємства, засоби зв’язку. Поміщицька і церковна землі були передані безземельним і малоземельним селянам. Для розподілу землі була створена земельна комісія, до складу якої увійшли активісти селяни-бідняки Ф. С. Горобієвський, В. Т. Безверхний, Ф. М. Рудий та інші. Радянська влада передала селянам Кельменців 408,5 га землі, весь сільськогосподарський інвентар колишніх поміщицьких маєтків.

З перших днів відновлення Радянської влади трудящі села відчували піклування Комуністичної партії і Радянського уряду про підвищення їхнього матеріального добробуту і культурного рівня. За короткий час у селі була побудована електростанція, почала працювати хлібопекарня, широка мережа підприємств державної і кооперативної торгівлі та побутового обслуговування. На будівництво шосейного шляху від Кельменців до станції Ларга було виділено 198 тис. крб., на реконструкцію пекарні та школи — 185 тис. карбованців.

Вперше в історії кельменчани одержали право на безплатне медичне обслуговування. У липні 1940 року в селі була відкрита лікарня з терапевтичним, інфекційним і пологовим відділеннями, а також медична амбулаторія.

Радянський уряд подав грошову допомогу багатодітним матерям. Крім одноразової допомоги в розмірі по 2 тис. карбованців, їм було призначено по 2 тис. крб. щорічної допомоги. 771 житель Кельменців і сіл району в 1940 році одержали пенсію.

Було створено всі умови і для культурного розвитку трудящих. З 1 вересня 1940 року в Кельменцях почали працювати 2 школи — середня і семирічна, де діти вчились рідною українською мовою. Вперше всі діти пішли до школи. Виявили бажання вчитися і дорослі. Населення жадібно тягнулося до знань. У селі була створена мережа гуртків по ліквідації неписьменності і малописьменності.

Держава щедро відпускала кошти на розвиток народної освіти оновленого краю. На початку 1941 року було виділено кошти на будівництво нового приміщення школи. Сільська Рада подала допомогу дітям сиротам.

Широко було розгорнуто в селі культмасову роботу. Почали діяти клуб, кінотеатр, бібліотека. Радіо, книга, газета входили у кожну сім’ю.

Трудящі Кельменців стали повноправними господарями країни, брали активну участь у господарському і культурному житті, в державному управлінні. Десятки кращих трудівників були обрані до сільської та районної Рад депутатів трудящих, працювали у державних установах. Великим всенародним святом для населення був день виборів до Верховних Рад СРСР та УРСР — 12 січня 1941 року. Вперше простий трудівник мав право обирати до найвищого органу влади. Кельменчани одностайно віддали свої голоси за кандидатів блоку комуністів і безпартійних.

Та недовго продовжувалося мирне, творче життя. На Радянський Союз напала фашистська Німеччина. Вже в перший день війни Кельменці зазнали бомбардування. Першою жертвою села стала маленька дівчинка, що загинула від фашистської бомби, скинутої з літака. 6 липня 1941 року Кельменці окупували загарбники. Настали дні чорної фашистської неволі. Окупанти встановили режим кривавого терору і необмеженого свавілля. Земля, якою наділила Радянська влада селян, була відібрана і передана поміщикам, що повернулися. Страшних знущань зазнали ті, хто в роки Радянської влади активно включився у будівництво нового життя. В перші дні окупації фашисти розстріляли 9 жителів села, серед них Ф. С. Горобієвського — голову Кельменецької сільської Ради. Багатьох активістів відправили на каторжні роботи або кинули до в’язниці, в табори смерті. Всього постраждало понад 120 громадян Кельменців. Фашисти грабували і руйнували народне добро.

Але ні вбивства, ні насилля не залякали трудящих. Кельменчани не скорились ворогові. Вони вірили в перемогу і боролися за неї в рядах Червоної Армії, у загонах народних месників, саботували заходи окупантів.

28 березня 1944 року Червона Армія визволила Кельменці. В боях за визволення Кельменців відзначились воїни 163-ї стрілецької Роменсько-Київської ордена Леніна Червонопрапорної ордена Суворова, ордена Кутузова дивізії (командир — Герой Радянського Союзу генерал-майор Ф._Я. Карлов). Визволяючи Кельменці, смертю хоробрих загинув заступник командира 759-го стрілецького полку по політчастині майор М. Л. Ігдал та інші воїни. Всіх їх поховано в братській могилі в центрі селища і встановлено пам’ятник.

За героїзм, виявлений у бою за визволення Кельменців та району, звання Героя Радянського Союзу присвоєно старшому сержантові М. Ю. Шамшину, сержантові М. Ф. Перепечину, єфрейторові Д. В. Шеруці і рядовим І. Я. Дубинському та С. Ю. Алекшевичу. Багато воїнів були удостоєні орденів і медалей.

У боротьбі проти фашистів жителі селища не шкодували ні сил, ні коштів, ні життя свого. Понад 630 кельменчан громили загарбників на фронтах, 128 з них загинули смертю хоробрих. Вдячні односельчани свято шанують пам’ять про своїх земляків. На їх честь встановлено пам’ятник-обеліск. 160 воїнів-кельменчан нагороджено бойовими орденами і медалями Радянського Союзу.

Після визволення Кельменців відновили свою діяльність районні, сільські партійні, радянські та громадські організації. До складу Кельменецького сільського виконавчого комітету увійшли І. Г. Атаман (голова), Г. С. Раренко (заступник голови), І. Д. Горобієвський, Т. К. Мардар, Є. С. Коновчук та інші.
Зображення
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Кельменці, смт, Кельменецький р-н, Чернівецька обл, Україна

Повідомлення АннА »

Частина ІІІ
Заліковуючи рани війни, кельменчани дбали і про перемогу над ворогом. Серед трудящих широкого розмаху набрав рух за збирання коштів у фонд допомоги фронту. Тільки за два дні квітня 1944 року було зібрано 15 тис. крб. За самовіддану працю і допомогу фронту в 1944 році було нагороджено медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» велику групу кельменчан, серед них 15 робітників Кельменецького маслозаводу та партійних і радянських працівників. Хліборобам Кельменців було повернуто конфісковану у поміщиків землю, реманент, худобу. Але дрібні селянські господарства були малотоварними. Тому одночасно з поверненням селянам землі, поданні допомоги в її обробітку, насінням, добривами, партійні і радянські органи райцентру провадили велику роботу по підготовці до об’єднання одноосібних господарств у колективні. Важливу роль у цьому відіграли 4 земельні громади, які об’єднували майже всі селянські двори. Вони сприяли організації супряжних груп, допомагали впорядковувати землекористування, подавали допомогу у проведенні сівби і збиранні врожаю сім’ям червоноармійців та інвалідам Вітчизняної війни тощо.

Наслідуючи приклад своїх братів східних областей України, селяни Кельменців 29 березня 1947 року створили перший колгосп «Красный луч». Ініціаторами його стали В. У. Москалюк, І. С. Ковальчук, Г. Г. Тодосійчук. Першим головою колгоспу обрано В. У. Москалюка.
Згодом був організований ще один колгосп—ім. Горького, який очолив М. М. Раренко, а на кінець 1949 року в Кельменцях було завершено суцільну колективізацію.

В серпні 1950 року два колгоспи об’єдналися в один під назвою «Красный луч». В 1958 році він був названий ім. В. І. Леніна, а в 1963 — «Заповіт Ілліча». Головою правління укрупненого колгоспу було обрано І. Г. Атамана. В колгоспі налічувалось 1127 дворів. Він мав 3344,7 га землі, понад 1 тис. голів худоби, 2 автомашини.

Великі зрушення у розвитку артільного виробництва відбулися в наступні роки. Здійснення розроблених вересневим (1953 р.) Пленумом ЦК КПРС ряду конкретних заходів, спрямованих на збільшення сільськогосподарських продуктів, а також рішень з’їздів партії обумовило значне піднесення всіх галузей колгоспного виробництва. На кінець семирічки валовий збір зернових і бобових та продукція тваринництва в колгоспі збільшилися майже у 2 рази.

Ще показовіших успіхів досяг колгосп після XXIII з’їзду партії і березневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС. Завдяки турботам партії про дальший розвиток колгоспного виробництва і самовідданій праці колгоспників у ювілейному 1967 році в артілі одержано врожай — зернових по 31,6 цнт з га, у т. ч. озимої пшениці — по 36,3 цнт, кукурудзи — по 41,2 цнт, цукрових буряків — по 250 цнт, соняшника по 16,3 цнт з гектара.

Добрі показники мав колгосп і у розвитку громадського тваринництва. На кінець 1967 року на фермах артілі було 1272 голови великої рогатої худоби, свиней — 2519 голів, птиці — 2258 штук. На 100 га сільськогосподарських угідь вироблено по 384,3 цнт молока, по 141,4 цнт м’яса.

Відчутну роль у розвитку рослинництва і тваринництва відіграло підвищення загальної культури виробництва, широке застосування передового досвіду та використання техніки. На полях артілі в 1967 році працювало 32 трактори, 17 комбайнів різних типів, 12 автомашин та інші складні сільськогосподарські машини і знаряддя.

У високомеханізованому колективному господарстві докорінно змінився характер праці, змінилось ставлення селян до праці. На всіх ділянках господарства працюють спеціалісти з вищою чи середньою освітою: агрономи, зоотехніки, механіки, інженери, ветпрацівники. В тракторній бригаді, яку з 1958 року очолює І. С. Свирида, працює понад 100 механізаторів. їй першій в Кельменецькому районі присвоєно високе звання колективу комуністичної праці. Кращі механізатори артілі.— Д. В. Лупашко, О. І. Гарабаджій, В. К. Огородник, С. Т. Горобієвський. Один з ветеранів бригади, слюсар Ф. П. Рингач, навчив механізаторських професій понад 400 чоловік.

Глибокою пошаною користуються передовики і ветерани колгоспної праці. Це — бригадир рільничої бригади П. К. Раренко, що працює на цій посаді понад 15 років і за сумлінну працю нагороджений орденами Леніна і «Знак Пошани», П. І. Никитюк, яка ось уже 10 років очолює овочеву бригаду, ланкові М. П. Підлубняк, Л. Ю. Підлубняк, доярки Г. М. Карапчієвська і Л. М. Мардар. Праця в колгоспі стала справою честі і трудового героїзму. Багато колгоспників за післявоєнні роки відзначено урядовими нагородами.

В перших рядах трудівників за дальше піднесення господарства йдуть комуністи — комбайнер В. К. Огородник, бригадир тракторної бригади І. С. Свирида, колгоспниця П. П. Рагульська, завідуючий молочно-товарною фермою О. О. Боднар, доярка Л. М. Задворна, ланкова Т. А. Цикнев, механізатори В. С. Плеванюк, Ф. І. Кушнір, І. І. Тарнавський, старший чабан І. І. Пунга та інші. Партійна організація весь час зростає за рахунок кращих виробничників. На початку 1968 року в її рядах налічувалось понад 50 комуністів.

Активним помічником партійної організації і правління артілі є комсомольська організація, що існує з лютого 1948 року. Тоді вона об’єднувала 8 комсомольців. На 1 січня 1968 року на обліку в комсомольській організації налічувалось 41 член ВЛКСМ.

За роки Радянської влади в Кельменцях виникло ряд промислових підприємств. Найбільші з них — маслозавод, райпобуткомбінат, харчокомбінат, завод будівельних матеріалів, кукурудзокалібрувальний завод та інші. Продукція більшості підприємств йде за межі області і республіки. їх колективи включилися у соціалістичне змагання і ювілейний 1967 рік завершили з перевиконанням своїх виробничих планів. Маслозавод виконав план майже на 110 проц. Колектив харчокомбінату виробив понад план 142,3 тонни хлібобулочних продуктів, 610,9 тис. умовних банок консервів тощо. На всіх підприємствах виросли кадри передовиків, майстрів своєї справи. Серед них — формувальники заводу будівельних матеріалів Г. О. Кавковський і В. І. Лавринюк удостоєні урядових нагород, на комбінаті побутового обслуговування — це робітники А. М. Грушко, М. Ю. Твердохліб, Ф. В. Никитюк, Ф. Ф. Підлубняк.

Небаченого раніше розмаху набуло за роки Радянської влади в Кельменцях будівництво. Із звичайного села воно перетворилось у селище міського типу. В Кельменцях за останні 15 років споруджено Будинок культури, кінотеатр, поліклініку, пологовий будинок, дитячий садок, медамбулаторію, раймаг, магазин книготоргу, триповерховий готель, цегельно-черепичний завод, хлібопекарню, лазню, двоповерховий універмаг, побутовий комбінат. Поруч — двоповерхові приміщення райкому партії, райвиконкому, друкарні і редакції районної газети «Наддністрянська правда», районної контори зв’язку. В центрі Кельменців красується нове триповерхове приміщення середньої школи, а в зелені молодого парку — просторе приміщення дитячої дошкільної установи. Своєрідним ансамблем двоповерхових будинків на околиці селища розташоване медичне містечко.

Соціалістичні перетворення в промисловості і сільському господарстві створили сприятливі умови для піднесення матеріального добробуту трудящих селища. Лише за 1960—1967 рр. тут збудовано за рахунок державних капіталовкладень 19 житлових будинків на 200 квартир. За цей час шляхом індивідуального будівництва споруджено 127 добротних будинків, перебудовано понад 120 будинків. В результаті розширення житлового будівництва в селищі з’явились нові вулиці: Заводська, Першотравнева, ім. Гагаріна.

Депутати районної та селищної Рад, всі трудящі докладають зусилля до того, щоб селище було упорядкованим, красивим. Багато зроблено по асфальтуванню вулиць і тротуарів, освітленню та озелененню селища. На площах та центральних вулицях — квітники і газони. Над селищем зростає ліс телевізійних антен. В 1966 році встановлена нова телефонна станція на 500 номерів.

В селищі широка мережа торговельних підприємств. Тут працює 27 магазинів і 13 підприємств громадського харчування. Значно зріс попит на культтовари та товари побутового обслуговування. Лише в 1967 році жителі селища придбали 158 радіоприймачів і радіол, близько 200 телевізорів, 55 холодильників, 87 пральних машин, 24 пилососи. В особистому користуванні громадян понад 200 моторолерів і мотовелосипедів, 19 легкових автомашин, близько 1000 велосипедів.

Відрадні зміни сталися у медичному обслуговуванні за післявоєнний період в Кельменцях. В селищі створена широка мережа лікувально-профілактичних і стаціонарних установ — районна лікарня з поліклінікою та пологовим будинком,, протитуберкульозний диспансер, профілакторій, молочна кухня, аптека. У закладах охорони здоров’я працює 121 медичний працівник. За заслуги у розвитку охорони здоров’я завідуючий терапевтичним відділом Кельменецької лікарні І. Г. Безручко нагороджений орденом «Знак Пошани».

Радянська влада відкрила шлях до культурного розвитку к’ельменчан. Після визволення від фашистських загарбників до знань потягнулися не тільки діти, а й дорослі. До кінця 1949 року неписьменність у Кельменцях була ліквідована.

Нині в селищі працює середня школа, в якій на початок 1967—1968 навчального року навчалося понад 1100 учнів, а також вечірня та заочна середня школи, в яких здобувають освіту близько 800 чоловік робітничої і сільської молоді. Навчають їх 64 учителі. Шаною і любов’ю учнів, батьків і громадськості користуються відмінники народної освіти Г. Я. Писанка, І. Ф. Смирнов, Є. П. Лахно та інші вчителі. За 1951—1967 рр. середню школу закінчило понад 700 юнаків і дівчат. Новозбудоване приміщення середньої школи має 65 класних кімнат, 12 навчальних кабінетів, 2 спортивних зали, столярну та слюсарну майстерні, їдальню. При школі діє клуб інтернаціональної дружби ім. Ернста Тельмана. Піонери і комсомольці листуються з школами і молодіжними організаціями 45 зарубіжних країн, з 68 учасниками Великої Вітчизняної війни — визволителями Кельменців. Члени клубу підтримують зв’язки з окремими школами, промисловими підприємствами і колгоспами союзних республік.

В Кельменцях є дитяча музична школа, дошкільний дитячий комбінат на 150 місць, районний Будинок піонерів.

Значне місце у вихованні трудящих відіграють районний Будинок культури, зимовий та літній кінотеатри, бібліотека для дорослих, дитяча бібліотека та 2 відомчих бібліотеки. Книжковий фонд бібліотек становить понад 55 тис. примірників. В 1967 році бібліотеки провели 10 читацьких конференцій, 53 тематичні літературні вечори, диспути та дитячі ранки.

Молодь селища вміє добре працювати і добре відпочивати. В райцентрі діє 13 гуртків художньої самодіяльності, які лише в 1967 році дали 47 спектаклів і концертів. Багато з них були присвячені 50-річчю Великого Жовтня і 50-річчю встановлення Радянської влади на Україні.

Про зростання культурного рівня кельменчан свідчить і те, що на 1 січня 1968 року кельменчани передплатили понад 8360 примірників газет і журналів.

Величні зміни сталися за роки Радянської влади в селищі. В цьому велика заслуга партійних і комсомольських організацій підприємств, колгоспу, закладів освіти і культури, адміністративних органів. В Кельменцях є 26 первинних партій-

них організацій, в яких на 1 січня 1968 року об’єднано понад 500 комуністів. У 23 первинних комсомольських організаціях райцентру на обліку 464 члени ВЛКСМ.

Як бойову програму дій сприйняли трудящі Кельменців рішення XXIII з’їзду КПРС. Вони живуть одним прагненням — успішно втілити в життя рішення з’їзду, що стане новим кроком на шляху побудови комуністичного суспільства в нашій країні.

А. Я. ВОЛОЩУК, П. В. МИХАЙЛИНА
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера К”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Google [Bot] і 24 гостей