КОБЕЛЯКИ, місто, Полтавська обл, Укрнаїна

Відповісти

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

КОБЕЛЯКИ, місто, Полтавська обл, Укрнаїна

Повідомлення АннА »

Зображення
КОБЕЛЯКИ – місто Полтавcької області, райцентр. Розташов. на р. Ворскла (прит. Дніпра), за 13 км від залізничної ст. Кобеляки. Нас. 11,6 тис. осіб (2004).
Археологічні пам'ятки, знайдені на тер. К., свідчать, що тутешня земля була заселена, починаючи з 2–6 ст. Проте власне місто тут було засноване лише на поч. 17 ст. Його розбудові сприяло зведення Кобеляцької фортеці, в 17–18 ст. вона була важливим опорним пунктом на лінії захисту Лівобережної України від татар. набігів. Від 1648 стає сотенним містечком Полтавського полку, в ньому створюються цехитеслярів і шевців, розвиваються млинарство та винокуріння. 1773–83 – ротне місто Дніпровського пікінерського полку, від 1796 належало до Кременчуцького пов. Малоросійської губернії, з 1803 – повітове місто Полтавської губернії. Наприкінці 19 – поч. 20 ст. тут відкрито жіночу та чоловічу г-зії, комерційне уч-ще.

Від 1923 – райцентр Полтавської округи, з 1932 – у складі Харківської області, від вересня 1937 – знову в Полтав. обл. У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 від 15 верес. 1941 до 25 верес. 1943 було окуповане гітлерівцями.

1982 у місті засновано Кобеляцький музей літ. та мист-ва (2 тис. експонатів). Тут діє очолюваний нар. лікарем СРСР М.Касьяном центр мануальної терапії.

Уродженцями міста є чл.-кор. АН УРСР О.Іваненко, письменники В.Гнилосиров, М.Білецький та В.Кашин.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: КОБЕЛЯКИ, місто, Полтавська обл, Укрнаїна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Кобеляки — місто районного підпорядкування, центр району. Розташовані на правому березі річки Ворскли, притоки Дніпра, при впаданні в неї річки Кобелячки, за 13 км на південний схід від залізничної станції Кобеляки. Від обласного центру віддалені на 75 км. Населення — 10,9 тис. чоловік.

Територія міста та його околиці були заселені здавна. Про це свідчать рештки раннєслов’янського поселення черняхівської культури (II—VI ст. н. е.), виявлені в 1946 році на північній околиці міста, в заплаві р. Кобелячки.

В XI—XIII століттях місцевість ця входила до складу Переяславського князівства Київської Русі. Річка Ворскла була межею осілості на південному сході слов’янської держави. За нею починався Половецький степ — «край незнаний», де осілих руських поселень вже не було.

У другій половині XVI століття землі на Ворсклі (від Санжарського перевозу до гирла річки) польський король віддав родовитому козакові Омеляну Івановичу. На початку XVII століття землі ці були присуджені шляхтичу Рурському, який у 1643 році продав їх великому землевласнику Ю. Немиричу.

Поселення Кобеляки з’явилося на початку XVII століття. Перші згадки про них дійшли до наших днів завдяки картам, складеним І. Данкертом у 1620—1636 рр. (за даними на 1609—1613 рр.) і Ф. Девітом у 1632 році. Позначені Кобеляки і на карті французького інженера Боплана (1630—1646).

Як гадають, назва міста Кобеляки походить від річки Кобелячки, притоки Ворскли.

Незадовго перед визвольною війною українського народу землі навколо Кобеляк захопив магнат С. Потоцький, «з людьми, на тих грунтах осаженный», з мисливськими гонами, рибними ловами, млинами, виробництвом селітри і поташу.
Щоб рятуватися від нападів татар, жителі Кобеляк побудували в 1647 році земляну фортецю і обнесли її валом. З цього ж часу почалося спорудження підземних ходів, сліди яких збереглися до наших днів. Оборона міста покладалась на місцеве населення: козаків, міщан, озброєних жителів сіл і хуторів.

У 1648 році був створений Полтавський полк. Кобеляки з цього року стали сотенним містечком Полтавського полку. Козаки Кобеляцької сотні брали участь у визвольній війні (1648—1654 рр.) українського народу проти польської шляхти.

Після возз’єднання України з Росією для приведення населення Кобеляк до присяги сюди прибув посланець російського уряду Андрій Спасителєв. У січні 1654 року присягу склали представники міської адміністрації — отаман, писар, війт, 129 козаків, 179 міщан — всього 311 чоловік.

Володіння польських магнатів і шляхти були ліквідовані. Але незабаром їх замінила українська знать. Кобеляки знову стали власністю Немирича. Право володіти ними він дістав ще в 1650 році від Богдана Хмельницького, а згодом від гетьмана І. Виговського одержав нові маєтності на Лівобережній Україні. Коли селяни, які жили в Кобеляках, дізнались, щo вони знову стали підданими Ю. Немирича, це викликало у них велике обурення. У квітні 1658 року російський уряд докоряв гетьману за те, що він при козацькому війську тримає «лютера» Ю. Немирича, віддав йому Кобеляки, чим викликав незадоволення серед козаків і селян, бо Немирич чинить підданим різні утиски, здирає з них великі податки тощо.

Після смерті Б. Хмельницького в Кобеляках на деякий час взяли верх прибічники Виговського. Ю. Немирич у 1658 році навіть вирушив у похід на Полтаву проти повсталого козацького війська, очолюваного полковником М. Пушкарем, але був розбитий наголову. У зрадника відбили 9 бойових прапорів.

Постійна небезпека татарських нападів вимагала від населення бути повсякчас напоготові, дбати про забезпечення продовольством та водою на випадок облоги. Напевно, в ці часи і виникла необхідність побудувати водопровід. У 1890 році в місті було виявлено слабко випалені водопровідні глиняні труби. Водопровід простягався з заходу на схід від р. Кобелячки на гору, майже в центр міста.

За своїм зовнішнім виглядом Кобеляки нагадували тогочасне українське село з центральною частиною, обгороженою частоколом і земляним валом, з глиняними будинками, під солом’яними дахами. І все ж місто це було найбільш заселеним серед сотенних містечок Полтавського полку. На початку XVIII століття тут проживало 9500 чоловік. В цей час навіть у полковому місті Полтаві налічувалось 8 тис. жителів, у Кременчуці — 7500 чоловік.

Під час битви російських військ з військами Карла XII під Полтавою м. Кобеляки опинилися в колі цих важливих подій. Відступаючи з розбитим військом, Карл XII все ще не втрачав надії, з’єднавшись з загонами, розташованими в Нових Санжарах, Біликах, Кобеляках, Сокілках, дати бій російському війську, що його переслідувало.

Герб, який було присвоєно місту, відбиває ці події. На ньому зображено щит, розділений на дві частини: верхню — золоту, нижню — червону. На верхній — лавровий вінок, на нижній — річка, під нею рушниця і шабля, покладені навхрест.

На початку XVIII століття в економічному житті міста дедалі більшого значення почали набувати ремесла. Найбільш поширеними були шевство, ковальство, теслярство та деякі інші. Тут виникли цехові організації, які дбали про збут виробів та відстоювали інтереси і права цехових ремісників. Проте, деяких ремісників, особливо тих, що працювали на ринок, вже не влаштовували цехові рамки. Між цеховими і позацеховими майстрами загострюється боротьба.

У 1709 році шевці Кобеляк скаржилися на те, що в місті багато шевців — підсусідків і козаків, які не бажали рахуватися з цеховими братствами.

Велику роль у житті населення відіграли різноманітні промисли, такі як млинарство, винокуріння тощо. Винокуріння, що було невід’ємною частиною землеробства, почало розвиватись ще в другій половині XVII століття. За даними 1722 року, на річках Ворсклі і Кобелячці було 15 постійних і весняних водяних млинів на 16 каменів та 9 — на ступних колесах для переробки борошна і круп. Кобеляцький сотник володів 4 найбільшими млинами. Дрібні млини належали козакам і міщанам, які платили «на гетьмана» по одній бочці борошна на рік.

У зв’язку з дальшим розвитком землеробства і нагромадженням у заможних верств населення надлишків хліба, які ніде було збувати, почалося швидке зростання гуральництва та броварництва. Старшина, заможні козаки, міщани, а також духівництво Кобеляк мали великі прибутки від винокуріння: У 1722 році в Кобеляках було 5 гуралень на 14 казанів та 5 солодовень. Власники винокурень віддавали по одному солоду на рік гетьману і полтавському полковнику. У сотника Сави Михайловича була винокурня на 4 казани.

Розвиток ремесел, селянських промислів та зростання товарно-грошових відносин сприяли посиленню торгівлі. Торгували горілкою, медом, пивом. У 1722 році в місті було 18 шинків, 6 бражниць, 3 броварні. Частина козаків і духівництва об’єднувалася в братства по збуту горілчаних виробів.

Останній гетьман України К. Розумовський, користуючись наданим йому правом роздачі маєтків, давав їх не тільки українській старшині, а й російським вельможам. Так, у 1760 році він віддав у вічне і спадкоємне володіння графу Р. Воронцову Кобеляки, Білики та Нові Санжари. В названих містечках, за ревізією 1756 року, було близько 300 дворів і бездвірних хат посполитих селян. Під час запровадження цього акту було допущено велику сваволю. За наказом гетьмана додатково вишукувалися землі та двори для передачі у власність графу. Для цього виконавці універсалу гетьмана зажадали від усіх власників і козаків документи на право володіння землею та маетностями. Якщо ті не могли пред’явити документу або подати такий, що був складений за давнім зразком, то землі і маєтності оголошувалися графськими. Вдавались і до різних хитрощів та махінацій, внаслідок яких не лише значна частина козачих земель стала власністю Воронцова, але й чимало козаків, оголошених посполитими, перейшло в його підданство. Про ці великі зловживання писав у 1762 році скаргу кобеляцький міський отаман Ф. Криса, кваліфікуючи це свавільство «…вымыслом еще до сего в Малой России при надаче каких-либо деревень небывалым».

З 1763 року в Кобеляках перебував штаб Дніпровського пікінерного полку та Кобеляцька рота, утворена замість козачої сотні. Скориставшись з відсутності Кобеляцького гарнізону (пікінери саме вирушили в похід), татари в 1768 році вчинили напад на місто, захопили і зруйнували його.

З 1648 по 1764 рік Кобеляки були сотенним містечком Полтавського полку. Після скасування полкового устрою на Україні Кобеляки в 1765 році ввійшли до Катерининської провінції Новоросійської губернії, з 1784 року — до Катеринославського, а через три роки — до Київського намісництва. Після утворення Малоросійської губернії Кобеляки з 1796 року входили до Кременчуцького повіту. З 1803 року Кобеляки — повітове місто Полтавської губернії.

І хоч Кобеляки стали повітовим містом, але за своїм зовнішнім виглядом і благоустроєністю вони по суті нічим не відрізнялися від навколишніх сіл. У 1804 році тут налічувалось 1035 дворів, хати були вкриті соломою. Цегляних будівель, за винятком церкви, місто не мало.

У 1828 році в Кобеляках була затверджена міська дума та ратуша.

Розвиток економіки міста на той час характеризувався виникненням деяких промислових підприємств. Якщо за даними першої половини XVIII століття в місті не значилося жодного підприємства, то в першій половині XIX століття в Кобеляках були пивоварний, два селітрові та два цегельні заводи. Селітру відправляли на Шосткинський пороховий завод, а цеглу, вироблену на обох заводах, продавали по три-чотири карбованці за тисячу. Пиво «портер» продавали по 2 крб. 40 коп. (за відро).

Основними заняттями населення Кобеляк лишалися землеробство, скотарство і промисли. Скотарству належало одне з провідних місць у господарстві. Худобу розводили не тільки для господарських потреб, але й на продаж. Кобеляки славилися великими отарами овець сірої («сокільської») породи.

Досить інтенсивно розвивалися ремесла. Особливо поширеними були ткацтво, шевство, кравецтво. Якщо в 1804 році в місті було 106 ткачів, 53 шевці, 54 кравці, а всього налічувалось 250 ремісників, то через 40 років тут було 992 чол. міщан і цехових.

Розвиток землеробства, скотарства, промислів і ремесел великою мірою сприяв розвитку торгівлі. З кінця XVIII століття місто Кобеляки стало одним з торговельно-ремісничих центрів на півдні Полтавщини. У 1850 році тут зареєстровано 182 купці другої та третьої гільдій.

Через місто пролягли три важливі торговельні тракти: на Полтаву, Кременчук і Катеринослав. З Причорномор’я і донських станиць цими трактами рухалося багато чумацьких валок з рибою і сіллю, до центральних губерній Росії переганялись гурти худоби.

Досить широку торгівлю вели чумаки. З Кобеляк і повіту вони вивозили крупу, і льняне насіння.

В місті важливого значення набула ярмаркова торгівля. За кількістю ярмарків Кобеляки займали одне з перших місць у Полтавській губернії. У 1810 році тут було 5 ярмарків. Тривали вони від 6 до 15 днів. Головними і найбільшими ярмарками по продажу рогатої худоби та овець були т. зв. вербний і троїцький. На них з’їжджалися купці з Москви, Орла, Тули, Курська, Мінська та інших міст. На інші три ярмарки, де в основному торгували промисловими товарами, медом і маслом, рибою і сіллю приїздили купці з Полтави, Харкова, Сум, Кременчука і Ромен. В Кобеляках були також щонедільні базари, щодня торгували 20 шинків.

У дні Вітчизняної війни 1812 року населення Кобеляк і повіту брало участь у створенні народного ополчення для боротьби з французькими загарбниками. У двох козачих полтавських полках, утворених для боротьби проти іноземних загарбників, було 949 козаків з Кобеляцького повіту. На потреби армії та ополчення населення Кобеляк зібрало багато грошей, коней, волів, а також борошна, вівса та іншого продовольства і фуражу.

Внаслідок економічного застою напередодні реформи 1861 року в Кобеляках помітно зменшилася кількість населення. Якщо на 1 січня 1848 року тут проживало 9157 чоловік, то в 1859 році — 7793 чоловіки.

Напередодні реформи 1861 року переважна більшість населення займалася сільським господарством. Так, із загальної кількості населення (7793 чол.), що проживало в Кобеляках у 1859 році, селян було 6570. Земля, яку вони обробляли, була їх власністю або орендована в поміщиків, казни та міського управління. Приділялась увага господарському використанню непридатних земель. Так, у 1846 році піски по берегах річки Ворскли, поблизу Кобеляк, були засаджені червоною шелюгою на досить значній площі. Це зробили з ініціативи видного губернського діяча М. І. Арандаренка, який у ті роки був управителем Полтавської палати державних маетностей.

З Кобеляками пов’язані життя і діяльність видатного українського і російського філософа-матеріаліста, енциклопедиста XVIII століття Я. П. Козельського (1729— 1795 рр.), який народився в сім’ї кобеляцького наказного сотника П. С. Козельського.

Я. П. Ковельському належить багато творів з математики і механіки, інженерного мистецтва, артилерії та філософії. Він виступав з критикою кріпосницького ладу в Росії, виправдував стихійні виступи народних мас проти феодального гноблення. Козельський мріяв про встановлення вічного миру, але не зміг вказати дійсних шляхів для втілення демократичних ідей у суспільне життя. Засобом перебудови суспільства він вважав поширення освіти та встановлення доброго законодавства. Уряд Катерини II прагнув позбавитись «неспокійного» вільнодумця. Останні роки свого життя Я. ГІ. Козельський провів у маєтку, в селі Крутому Березі біля Полтави.

Скасування кріпацтва і прискорення розвитку капіталістичних відносин у промисловості та сільському господарстві сприяли зростанню чисельності міського населення. Значно розширили свою територію і Кобеляки, збільшилася кількість населення. Так, з 1862 по 1897 рік кількість дворів у місті зросла майже вдвоє, від 993 до 1886, а населення — з 9478 до 10487 чоловік. Наприкінці XIX століття в Кобеляках було понад три десятки цегляних будинків, хоча загалом місто ще нагадувало село. Жителі Кобеляк мали городи, баштани і навіть значні посіви зернових культур, тримали худобу.

З побудовою залізниці Полтава—Кременчук торгові шляхи, по яких рухалися чумацькі валки, втратили своє значення. Кобеляки лишилися містом дрібних крамарів і ремісників, відставних військових і чиновників. Більш-менш значним промисловим підприємством міста в 1878 році був цегельний завод, на якому працювало 13 робітників і яке за рік виробляло продукції на 7 тисяч крб. Через 20 років у Кобеляках налічувалося 19 кузень, цегельний завод, 3 заводи мінеральних вод, які виробляли продукції на 7750 крб. Це були підприємства напівкустарні, з примітивним обладнанням. Основне товарне виробництво зосереджувалося в кустарних і ремісничих майстернях. У 1897 році обробкою металів та дерева займалися 48 чол.. виготовленням одягу та взуття — 304, ткацтвом — 100 чоловік.

В другій половині XIX ст. Кобеляки і далі розвивалися як місто дрібних торгівців та крамарів. Якщо в 1862 році в місті було видано всього 75 торговельних свідоцтв, то в 1891 році торгівлею займалися понад 300 чоловік.

Слабкий розвиток промисловості і торгівлі в місті призводив до того, що значна кількість сезонних робітників, шукаючи роботи, часто мусила залишати місто і йти на заробітки. У 1891 році одержали паспорти на відхід з міста 129 чоловік, 639 чоловік працювало на сезонних роботах землекопами і чорноробами, 14 — пастухами.

В Кобеляках були зосереджені повітові адміністративні установи: земський і повітовий суди, казначейство, повітове поліцейське управління, міська дума.

Реформа 1861 року, звільнивши селян від кріпосної залежності, майже не поліпшила їх економічного становища. На 1 січня 1865 року в Кобеляцькому повіті селяни викупили тільки 8 тис. десятин землі. Рік у рік зменшувалась кількість землі на душу населення. Якщо в 1848 році в Кобеляцькому повіті на ревізьку душу населення припадало 3,9 дес. землі, то в 1863 році — 1,7 дес., а в 1900 році — менше однієї десятини.

Селянські господарства убожіли, зростала кількість малоземельних та безземельних господарств. З 1882 по 1900 рік кількість бідняцьких господарств зросла на одну чверть. У 1900 році з 936 селянських господарств Кобеляк було 126 безземельних та близько 100 малоземельних. В той же час тут було 4 господарства, які мали 260 дес. землі, тобто в середньому на одне господарство припадало понад 60 дес. землі. Низькою була забезпеченість господарств робочою і продуктивною худобою.

Відбувався посилений процес розорення й зубожіння міщан. Трудове населення міста з кожним роком втрачало засоби для існування і потрапляло в кабалу до міських багатіїв. За цих умов у Кобеляках та повіті визрівали революційні сили. В цьому певну роль відіграли народники, які проводили пропаганду серед селян. В Кобеляцькому повіті в серпні—вересні 1874 року революційну пропаганду проводив О. М. Калюжний та інші члени Харківського народницького гуртка.

У 1882 році поліція проводила слідство в справі Ларіона Бутенка, який переховував революційні прокламації, та розповсюдження революційних закликів, які розклеювались на будинках міста.

У 1903—1905 рр. в Кобеляках і повіті великого поширення набула брошура В. І. Леніна «До селянської бідноти», а 29 травня 1902 року були знайдені брошури «Про податки».

У 1905 році під впливом загального піднесення революційної боротьби в Росії і нд Україні в Кобеляках сталось селянське заворушення. 26 листопада (9 грудня) 1905 року тут зібрався з’їзд уповноважених селянських спілок, на якому було вирішено створити повітову організацію селянської спілки та обговорити її завдання. В постанові з’їзду вказувалося, що надалі не повинно бути міністрів, губернаторів, земських начальників і поліції, що управляти державою повинен народ, а землю треба відібрати у багатих і передати бідним. Щоправда, з’їзд «погодився» на царя, але при управлінні народу. В цьому виявився дрібнобуржуазний характер і обмеженість програми керівників селянської спілки.

На з’їзді було обрано виконком повітової Селянської спілки у складі Г. К. Струця, за професією ремісника-каретника, студента С. О. Фесенка (з Київського університету) і М. О. Галушки — учня гірничої Катеринославської школи.

Поліція заарештувала кількох учасників з’їзду. Це викликало велике обурення. На мітингу 27 листопада було вирішено відмовитися від сплати податків та вимагати звільнення заарештованих. 30 листопада близько 5 тис. городян, селян з Кобеляк та сусідніх сіл, очолені Н. А. Попругою, М. Я. Баранцем, В. Онищенком та І. М. Довгалем, зібравшись на центральному майдані, вирушили до будинку повітового поліцейського управління. Учасники мітингу були озброєні сокирами, кілками і вилами. Вони оточили будинок поліцейського управління, а потім увірвалися в двір і відтіснили варту. Поліція спробувала було розігнати мітинг, але її закидали камінням. Боячись народної розправи, поліція звільнила заарештованих.

Влада в Кобеляках на деякий час фактично перейшла до рук селянської спілки, 4 грудня біля будинку міської управи відбувся новий мітинг з участю близько 2 тис. чоловік. Козак П. В. Облап, тримаючи червоний прапор, закликав до боротьби з самодержавством. Учасники мітингу несли траурні прапори з написом «Вічна пам’ять загиблим борцям».

27 грудня під редакцією Г. К. Струця та С. О. Фесенка вийшов перший номер газети «Земля». В ній говорилося про необхідність скасування смертної кари, звільнення всіх політв’язнів, конфіскації поміщицької землі, захопленої у селян під час реформи, осуджувались єврейські погроми. Поліція розгромила редакцію газети, закрила її, а Г. Струця заарештували і відправили до Петропавловської фортеці.

Після того, як до Кобеляк прибув каральний загін, 29 активних учасників нападу на поліцію було віддано до суду.

Значний вплив на революційні події в Кобеляках мали полтавські соціал-демократи. Агітатори комітету РСДРП виступали на зборах і мітингах селян, використовуючи для цього і ярмарки.

Після поразки першої російської революції в Кобеляках, як і у всій країні, настав період реакції. Жорстоко придушувалися страйки та виступи робітників і селян. Мітинги і демонстрації були заборонені, посилили свою погромну «діяльність» чорносотенні організації. 28 лютого 1906 року в приміщення громадської бібліотеки вдерлася поліція. Були вилучені твори Брандеса і Лассаля, а також видання «Молот», «Колокол», «Донская речь» та інші — всього на суму близько 100 карбованців. Незважаючи на терор і поліцейські репресії, бійці проти самодержавства продовжували боротьбу. Б ніч на 6 січня 1907 року на вулицях Кобеляк було виявлено 5 листівок Полтавського комітету РСДРП, 24 січня — 49 листівок. Тривали виступи селян. Влітку 1907 року посилились виступи батраків у поміщицьких маєтках. На вулицях Кобеляк були знайдені прокламації, що закликали батраків об’єднуватись у спілки для боротьби з поміщиками.

У роки реакції становище трудового селянства значно погіршилося. Набагато зросла кількість безземельних і малоземельних господарств — населення, для якого основним засобом існування були поденщина і заробітки. Так, у 1910 році з наявних у Кобеляках понад 60 проц. господарств було безземельних і малоземельних, п’ята частина господарств змушена була віддавати в найми членів своєї сім’ї, а для 263 сімей поденщина була основним засобом для існування.

Все це сприяло дальшому зростанню революційної свідомості селянських мас. Перша світова війна, що важким тягарем лягла на плечі трудящих, ще більше загострила класові суперечності і сприяла революційному піднесенню, яке почалося в країні. Посилилось воно і в Кобеляках. У травні 1916 року сюди прибув губернський тюремний інспектор. Після відвідання міста він доповів начальникові жандармерії, що кількість ув’язнених в місті з кожним роком збільшується і, звичайно, зросте після прокладання залізниці через Кобеляки. Тому інспектор пропонував збудувати тут повітову в’язницю. Губернське начальство погодилося з цим.

Місцеві власті не дбали про охорону здоров’я трудящих. За даними 1848 року, в Кобеляцькому повіті не було жодної лікарні та аптеки, не було й лікарів. Населення повіту обслуговували 7 фельдшерів та 15 працівників, що прищеплювала віспу. Лікарню тут відкрили значно пізніше.

Спільниками експлуататорів була темнота, неписьменність трудового народу.

Народна освіта в місті і повіті, особливо в першій половині XIX століття, була на низькому рівні. До 1804 року тут існувало тільки «мале народне училище».

В 1808 році відкрилось Кобеляцьке повітове училище. Містилося воно у двох невеликих дерев’яних будинках на пустирі. Це було двокласне училище, яке тільки з 1833 року стало трикласним. В училищі вчилися діти відставних офіцерів (70 проц.), місцевих дворян (7 проц.), торговців та духівництва (18 проц.) і лише 2 проц. дітей козаків і селян. Таким чином, училище було народним тільки за назвою.

На цей час в Кобеляках було і церковно-парафіальне училище. В обох училищах вчилися менше ніж 100 дітей. Так, у 1861 році в повітовому училищі було 59, а в парафіальному — 35 учнів. При такій постановці освіти більшість населення міста лишилася неписьменною. У 1897 році тут було тільки 31,9 проц. грамотних.

Тяжким було становище вчителів. Заробітної плати не вистачало навіть на злиденне існування. З 340 крб., які одержував учитель на рік, він платив за житло 150 крб. та 20 крб. за освітлення.

Ненабагато поліпшився стан освіти і в наступні роки. У 1912 році в Кобеляках працювали чоловіча і жіноча гімназії, комерційна та 6 початкових шкіл. Проте кількість грамотних у місті все ще була незначною. На 100 жителів у 1910 році грамотних чоловіків було 46 проц., а жінок — 20 процентів.

Трудящі Кобеляк з радістю зустріли звістку про повалення царського самодержавства в лютому 1917 року. Народ повстав проти місцевих органів старої влади. Було роззброєно поліцію і жандармерію, визволено політичних в’язнів. Кобеляцький повітовий комісар повідомляв, що 7 березня на станції Кобеляки «солдатами і натовпом» були визволені заарештовані з цивільних, супроводжувані конвойною командою воїнського начальника. Документи на арештованих були знищені, а в книзі зроблено помітку: «Звільнили політичних. Іванов».

У квітні—травні 1917 року в Кобеляках і деяких селах повіту відбулись вибори до Ради робітничих і солдатських депутатів. На початку червня 1917 року до Кобеляцької Ради входило 45 робітників, 20 солдатів, 91 селянин і 35 чол. інтелігенції. На підприємствах міста Рада запровадила 8-годинний робочий день та встановила робітничий контроль, почала видавати картки на хліб. На прохання селян було скасовано базари та ярмарки і дозволено продаж лише харчових продуктів. Рада займалась утворенням профспілок і взяла участь в реорганізації земства, ввівши туди 12 своїх представників. Виступаючи на з’їзді Рад Полтавщини у липні 1917 року, представник від Кобеляцької Ради робітничих і солдатських депутатів доповів, що вона складається з 230 чол., а її виконавчий комітет — з 32 чоловік. Але організаційно Кобеляцька Рада була слабкою. Так, під час виборів до міської думи вона лишилась нейтральною, хоч революційно настроєні члени Ради виступали за рішучу боротьбу з чорносотенцями.

Під впливом революційних подій у країні трудящі Кобеляк і повіту поступово виходили з-під впливу дрібнобуржуазних і націоналістичних партій. Так, якщо в листопаді 1917 року до Всеросійських Установчих зборів за більшовиків було подано 6115 голосів, то в січні 1918 року до Установчих зборів України було подано 16 555 голосу.

Владу Рад в Кобеляках і повіті було встановлено 9(22) січня 1918 року, коли червоногвардійські загони та частини 30-го полку під командуванням Миколи Руднєва визволили станцію і місто від розбійницьких банд гайдамаків і вільного козацтва. Відтоді влада перейшла до Ради селянських, солдатських депутатів. У місті почалась відбудова промисловості і відновлення торгівлі. Пересічний баланс торгових підприємств міста у 1918 році досяг 5,9 тис. крб. Селяни одержали по З десятини землі на працюючого та по 1,3—1,5 десятини на утриманця.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: КОБЕЛЯКИ, місто, Полтавська обл, Укрнаїна

Повідомлення АннА »

Частина ІІ
Наступ німецьких інтервентів тимчасово припинив радянське будівництво в Кобеляцькому повіті. 2 квітня 1918 року німецько-кайзерівські війська захопили Кобеляки. Звідси вони посилали каральні експедиції в села повіту, грабували населення, чинили насильства. Так, 12 червня 1918 року окупанти зробили поголовний обшук у Кобеляках, щоб виявити зброю і партизанів.

У цей час, приблизно в липні 1918 року, в підпіллі була створена Кобеляцька комуністична організація, що налічувала 10 дійсних членів партії. Комуністи-підпільники почали готувати повстання проти німецьких окупантів, гетьманців. Одна рота гарнізону була повністю комуністичною. Відбулось повстання, в місті проголосили «Кобеляцьку республіку». Окупантів було вигнано з Кобеляк і фактично відновлено Радянську владу.

28 січня 1919 року робітники й селяни підняли повстання проти влади Директорії. їм на допомогу прийшли частини 2 Української дивізії. Петлюрівські частини, яким загрожувало оточення, втекли з міста. Владу взяв у свої руки повітовий ревком, що складався з 9 чоловік. Він і очолив боротьбу трудящих за революційні перетворення в місті і на селі, проти саботажу і куркульського бандитизму.

У лютому 1919 року повітова партійна організація складалася з 60 чоловік. У січні 1919 року вийшов перший номер газети «Голос бідноти». Загони по боротьбі з бандитизмом очолювали О. 3. Берлін, комуніст з 1917 року, Я. X. Чесак, шахтар з Донбасу, комуніст з 1902 р., Я. Р. Огій, молодий селянин з села Сухинівки Кобеляцького повіту, П. П. Сердюк, П. Д. Батир, член партії з 1918 року, та інші.

На початку травня 1919 року до Кобеляк вдерлися озброєні банди авантюриста Григорьева. В Полтаві та інших містах губернії всі здатні носити зброю були мобілізовані на фронт під Кобеляки. Завдяки цьому наступ бандитської зграї зупинили, а 14 травня місто і станцію Кобеляки було визволено від григор’євських банд, при цьому захоплено 500 полонених, яких відправили до Полтави.
В середині липня 1919 року виникла небезпека захоплення Кобеляк денікінцями, в місті утворився повітовий підпільний штаб у складі Галагана, Павленка, Артисовича, Дрилевського, Литвиненка і матроса на ім’я «Петя». Штаб мав у своєму розпорядженні друкарню, 20 пудів паперу, дві друкарські машинки, топографічні карти, інструкції, відозви тощо. В тилу денікінських військ діяв підпільний ревком, у складі Алмазова (голова), С. А. Дрейзіна, Слонімського, Стрюкова, Г. І. Шевченка. До роботи в ревкомі спочатку були залучені українські ліві есери (боротьбисти). Проте своєю негідною поведінкою під час наступу денікінців вони викликали загальне обурення серед населення і гарнізону міста. 26 липня есери були виключені з ревкому, в його складі лишилися тільки комуністи. Члени ревкому провадили агітаційну роботу серед населення та білогвардійських солдатів, поширювали листівки, встановлювали зв’язки з повстанськими загонами. Білогвардійці жорстоко розправлялися з учасниками революційної боротьби та мирними жителями Кобеляк і повіту. Вони розстріляли партизанів П’ятенка, Співака, Хмеленцева та інших.

На початку грудня 1919 року партизани Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії за наказом командування переправилися на лівий берег Дніпра і почали наступ на Кобеляки. Вони підтримували війська Червоної Армії, які йшли на Полтаву. Верхньодніпровські партизани разом з іншими партизанськими загонами визволили Кобеляки від білогвардійців 5 грудня 1919 року і утримували місто до підходу регулярних частин Червоної Армії.

В грудні 1919 року, коли фронт був недалеко від Кобеляк, а в повіті розгулювали банди, ревком вийшов з підпілля і взяв владу в свої руки. 18 січня 1920 року було обрано новий склад ревкому, до якого ввійшли комуністи М. П. Чайка (голова), Г. І. Шевченко, І. К. Глухов. Ревком мав 12 відділів: по управлінню економікою, освітою і культурою, а також відділи охорони здоров’я, праці тощо. Створено було міліцію, народний суд; почала виходити газета «Вісті».

23 січня 1920 року було націоналізовано друкарню, млини. Нові органи влади мобілізували зусилля населення на відбудову шляхів, мостів, комунального господарства. Було взято на облік і націоналізовано майно місцевих багатіїв, які втекли з білогвардійцями.

13 лютого 1920 року відбулася повітова партійна конференція, що мала організаційний характер. У конференції брали участь 60 представників від 14 волостей. 35 чоловік були дійсними членами КП(б)У, решта — співчуваючі. Конференція обрала комітет з 7 осіб. На 10 квітня 1920 року в Кобеляках і повіті налічувалося 150 дійсних членів партії і 400 співчуваючих, об’єднаних в 11 осередків. Авторитет комуністів і їх вплив на справи повіту весь час зростав.

На початку квітня 1920 року відбувся кобеляцький повітовий з’їзд Рад. Більшість делегатів з’їзду становили комуністи або співчуваючі. З’їзд заслухав доповідь голови повітревкому М. П. Чайки про діяльність повітревкому за час його існування, схвалив закон Всеукревкому про землю, прийняв резолюцію по продовольчому питанню, про розвиток народної освіти. З’їзд надіслав вітальну телеграму В. І. Леніну. Головну увагу повітовий партком і виконком Ради спрямовували на успішне здійснення продрозверстки, організацію комнезамів. Влітку 1920 року з Кобеляк було відправлено 40 вагонів хліба.

У боротьбі за встановлення і зміцнення Радянської влади в Кобеляках велику роль відіграла революційна молодь. На початку 1920 року тут утворився оргкомітет комуністичної молоді у складі 7 осіб: П. Сусліна, П. Дубоноса, В. Ніколаєнка, П. Цветкова — учнів Кобеляцької комерційної школи; робітників П. Алфьорова, Я. Василенка, В. Криницина. 11 лютого 1920 року організаційно оформилась міська комуністична спілка молоді. Секретарем було обрано Цветкова, членами бюро—Алфьорова та Сусліна. У 1921 році в місті було 107 комсомольців.

Активним членом комсомолу був завідуючий дитячим будинком, голова комітету по роботі з неповнолітніми правопорушниками, поет — початківець Павло Усенко. Разом з комсомольцями міста він боровся з голодом, безпритульністю, бандитизмом, організував школи і гуртки по ліквідації неписьменності.

У відповідь на заклик вождя революції В. І. Леніна про мобілізацію всіх сил на боротьбу з Врангелем комсомольці та молодь Кобеляк послали на врангелівський фронт кінний загін комсомольців-добровольців.

Комсомольці Кобеляцького повіту відправили в промислові центри Росії понад тисячу пудів хліба. Вони брали активну участь у боротьбі з бандитами у складі загону «Незаможник» під керівництвом комуніста І. Т. Нечипоренка. Взявши активну участь у «Тижні допомоги фронту», комсомольці зібрали восени 1920 року серед населення багато теплого одягу та взуття для бійців Червоної Армії.

Мирному соціалістичному будівництву в Кобеляцькому повіті заважав куркульський бандитизм. У політзведеннях Полтавського губкому за 1920 рік не раз відзначалося, що в цьому повіті все ще безчинствують банди Келеберди, Білика, Різника тощо. На початку травня 1921 року повіт пережив напад банди Махна та банди Марусі. Бандити катували і вбивали комуністів, радянських працівників, жорстоко розправлялися з сільськими активістами. Жертвами озвірілих бандитів стали секретар повітового комітету партії П. Д. Батир, командир кінного загону повітової міліції О. 3. Берлін та 14 бійців. Від рук бандитів загинули також радянські активісти Степаненко, Трона, Забедейко, Оніпко та інші. Але, незважаючи на бандитські наскоки, робота поступово налагоджувалась. Населення брало активну участь у боротьбі з бандитизмом. Діяльно працював жіночий відділ повітового парткому. Він проводив велику роботу в госпіталях, у профспілці харчовиків та дитячих закладах.

У боротьбі з бандитизмом велика роль належала зведеному військовому загону «Незаможник», створеному політвиконкомом та повітовим комітетом партії. Комісаром загону був секретар повітового комітету партії М. Мотузка, бойовими діями загону керував Я. Р. Огій.

Командування Червоної Армії направило в Кобеляки 56-й стрілецький полк 7-ї Володимирської дивізії. В сутичках з бандитами загинув командир роти Тітов та командир розвідки Акулов. У центрі міста в братській могилі поховані українці і росіяни, які віддали своє життя за встановлення і зміцнення Радянської влади в Кобеляках і повіті.

Для ліквідації бандитизму в Кобеляцькому повіті велике значення мало розквартирування тут на відпочинок підрозділів 1-ї Кінної Армії, бригади 25-ї Чапаєвської дивізії та створення оперативної групи чекістів під керівництвом комсомольця Петра Дубоноса. Остаточно бандитизм у Кобеляцькому повіті було ліквідовано в 1922 році.

Велике значення для налагодження партійної і радянської роботи в місті й повіті мав приїзд голови Всеукраїнського ЦВК Г. І. Петровського з агітпоїздом ім. В. І. Леніна. Поїзд зупинився на ст. Кобеляки і перебував тут з 31 жовтня по 3 листопада 1920 року. Зустрічати Г. І. Петровського прибули представники комітетів незаможних селян повіту, з участю яких у Кобеляках відбулась нарада. Г. І. Петровський виголосив промову про внутрішнє і міжнародне становище та завдання партійних організацій і комнезамів у соціалістичному будівництві. Після наради представникам КНС було роздано літературу, газети, журнали. Діяльність працівників агітпоїзда спрямовувалась на розв’язання таких важливих питань, як організація КНС, боротьба з куркульським бандитизмом.

Повітова партійна організація, керуючись вказівками X з’їзду РКП(б), доклала багато зусиль до того, щоб мобілізувати трудящих на розв’язання невідкладних завдань по відбудові всіх галузей господарства міста й повіту. Відбудовний період у місті почався у складних умовах. У 1921—1922 рр. не було сировини для промисловості, державний банк не мав змоги виплачувати зарплату робітникам і службовцям, торгівля занепала. Сумна картина розрухи доповнювалася неврожаєм і голодом. Тому трудящі Кобеляк палко схвалили нову економічну політику партії як надійний засіб боротьби за відбудову народного господарства. У ці роки в місті набуло дальшого розвитку кустарно-промислове виробництво. Було створено кілька кооперативних товариств. Так, у 1921—1922 рр. в Кобеляках організувалося 9 кустарно-промислових кооперативних об’єднань, в т. ч. «Зоря», «Мило», «Культура» та інші. Значного розвитку досягла артіль «Зоря». У 1926 році вона об’єднувала 105 робітників, зокрема 15 стельмахів, 15 столярів, 70 ковалів, 5 малярів. Артіль випускала переважно вози. Потужність виробництва — 250 возів на місяць. В наступному році собівартість продукції знизилася вдвоє. Артіль випускала близько 6 тис. возів на рік.

У серпні 1921 року в місті було організовано виробництво плугів, що мало велике значення для відбудови сільського господарства повіту. В 1921/1922 рр. було відремонтовано і здано в експлуатацію державний млин з електродвигуном у 190 кінських сил. Електроенергія двигуна частково використовувалась і для комунальних підприємств міста. Відновив і налагодив промислове виробництво державний пивоварний завод, заснований у 1890 році. У 1924 році він досяг показників 1913 року і давав продукції на 13 тис. карбованців. У Кобеляках була також друкарня, заснована в 1883 році, де на початок 1922 року працювало 14 робітників.

Переважна більшість підприємств міста на місцевому бюджеті могла відбудовуватись тільки після нагромадження відповідних коштів. Тому в 1921 році радянські органи влади тимчасово здали в оренду частину націоналізованих підприємств, зокрема вальцьовий млин, політурну майстерню та деякі інші підприємства.

Незважаючи на тяжке економічне становище, у вересні 1922 року за пропозицією трудящих повітова економічна рада вирішила встановити в місті радіовузол, на придбання якого було витрачено досить значну на той час грошову суму і 50 пудів борошна.

Матеріальне становище трудящого населення було тяжким, все ще панувало безробіття. Дрібні, переважно кустарного типу промислові підприємства не могли забезпечити роботою всіх робітників. У 1923 році на 22 підприємствах міста було зайнято всього 210 робітників, а безробітних — 343 чоловіки. Тільки з другої половини цього року кількість безробітних набагато зменшилася, а в 1924 році це зло, успадковане від минулого, було ліквідоване.

У зв’язку з ліквідацією повітів у 1923 році Кобеляки стали районним центром. Після ліквідації округів вони були районним центром Харківської, а з вересня 1937 року — Полтавської області.

Перші роки відбудовного періоду пройшли під лозунгом відродження підприємств місцевої промисловості. На кінець 1924 року в Кобеляках вже працювали 2 шкіряних заводи, 5 сукновалень, 14 кузень, слюсарна майстерня, черепичний завод, З хлібопекарні, завод мінеральних вод.

Розвиток промислового і кустарного виробництва сприяв піднесенню торгівлі. В цей час у Кобеляках щороку відбувалося 6 ярмарків та щоденні базари.

Потреби відбудови народного господарства вимагали розвитку цегельної промисловості. Постало питання і про будівництво залізничної колії Ганнівка — Кобеляки. У зв’язку з цим для реконструкції цегельного заводу в 1927 році було виділено 15 тис. крб., а на побудову залізниці 1,5 млн. карбованців.

Значне розширення площ, відведених під цукрові буряки і добудова залізниці висунули також на порядок дня будівництво великого цукрового заводу.

Перед Великою Вітчизняною війною в Кобеляках працювали 10 промислових артілей, шкірзавод з овчинно-шубним цехом. У 1940 році в місті було вироблено промислової продукції на 7 660 700 карбованців.

Великі зміни відбулися в сільському господарстві. Кобеляки були місцем повітових і районних з’їздів КНС, перших з’їздів кооператорів, колгоспників.

У 1927 році в Кобеляках з 10 608 жителів виключно сільським господарством займались 587 чол., 1 518 чол. поєднували сільське господарство з кустарними промислами. На приміських землях вирощувались городні та баштанні культури і тільки частково — зернові.

У 1928 році в місті організувався ТСОЗ, в якому об’єдналися 17 господарств. Через 2 роки тут було 2 ТСОЗ’и і колгосп. На колективний шлях господарювання стали 51 проц. господарств. Товариство «Допомога» виросло в міцну громадську організацію з 7 підприємствами, на яких було зайнято близько 100 чол. бідноти.

З жовтня 1930 року в Кобеляках видавалась газета «За колективізацію», яка стала найкращим порадником селянам у соціалістичній перебудові сільського господарства. У 1932 році колективізацію в районі було закінчено. В цьому місті організувався ще один колгосп «Певний шлях», а в 1931 році — Кобеляцька МТС.

За роки Радянської влади Кобеляки стали новим, соціалістичним містом. У 1937 році тут був насаджений великий парк і споруджено пам’ятник В. І. Леніну. У 1939—1940 рр. були забруковані вулиці ім. Леніна та Жовтнева. У 1941 році на благоустрій міста витратили понад 100 тис. карбованців. Вже з перших років Радянської влади приділялась велика увага медичному обслуговуванню населення. В Кобеляках збудували добре приміщення районної лікарні. В 30-х рр. його устаткували найновішим обладнанням. В лікарні працювали 7 лікарів та 20 чоловік середнього медперсоналу. Далеко за межами Кобеляк були відомі хірург М. Л. Іващенко, який працював у місті понад 40 років, лікар-гінеколог В. В. Баберіна, терапевт Батлажан. У 1936 році в Кобеляках було відкрито медичну середню школу, яку перед війною закінчило понад 200 сестер і акушерок.

Кобеляки перетворились на один з культурних центрів області. Успішно розгорталась боротьба за широкий розвиток народної освіти і культури трудящих. У 1940—41 навчальному році в місті працювали 3 середні, 2 семирічні та початкова школи, в яких навчалося понад 2500 учнів. Організовано було і професійне навчання. У 1934 році тут відкрили зоотехнічну школу, в якій щорічно навчалося понад 180 учнів. За роки свого існування вона підготувала 1302 зоотехніки.

У 1940 році в Кобеляках збудували Палац культури на 400 місць. Тут працювали бібліотека, якою користувалося понад тисячу чоловік. Розгорнули роботу 4 профспілкових та 1 колгоспний клуби, при яких було створено гуртки художньої самодіяльності та художні студії.

З Кобеляк вийшли відомі радянські артисти театру і кіно. Тут народився український театральний художник, заслужений діяч мистецтв УРСР В. М. Греченко (н. 1906), який тривалий час працював у Харківському українському драматичному театрі ім. Т. Г. Шевченка і як головний художник театру багато зробив для його розвитку.

Відомий український артист Є. А. Золотаренко (1889—1955) народився в Кобеляках в сім’ї селянина-бідняка. З 1918 року він брав участь у роботі самодіяльних колективів міста, а з 1925 року став професіональним актором. У 1954 році Є. А. Золотаренкові було присвоєно звання народного артиста Української РСР.

На початок 1941 року в Кобеляках працювало 11 кіноустановок, з них 8 звукових. Жителі міста мали можливість дивитися фільми, в яких грав їх знатний земляк, український радянський кіноактор С. Й. Шкурат (н. 1886), з 1935 року заслужений артист РСФСР.

Коли гітлерівська Німеччина віроломно напала на нашу країну, понад 1200 чоловіків призивного віку зі зброєю в руках стали на захист завоювань Великого Жовтня і пройшли славний бойовий шлях в рядах Радянської Армії.

15 вересня 1941 року гітлерівці окупували місто. В період окупації вони перетворили Кобеляки на окружний центр, якому підпорядкували територію Кобеляцького, Кишеньківського, Козельщинського та Нехворощанського районів. Кобеляки стали місцем розправи над радянськими людьми. Окупанти чинили тут масові вбивства і катування. Місцем масових страт стало урочище Піски на лівому березі річки Ворскли. У 1941—1943 рр. есесівці по-звірячому вбили понад 400 радянських активістів. Загинув інструктор ЦК КП(б)У М. І. Сафонов, схоплений у с. Ганжівці. Колгоспника артілі «Ленінський шлях» М. І. Кузьменка фашисти розстріляли як тільки дізнались, що він зірвав замок з колгоспної комори і роздав хліб населенню, а колгоспника з с. Суха Маячка П. А. Меюса за те, що він закликав населення берегти соціалістичну власність. За роки окупації з Кобеляк та сіл району в Німеччину насильно вивезено 2540 юнаків і дівчат.

У вересні 1941 року в Кобеляцьку лікарню з табору військовополонених було переведено 152 хворих, виснажених радянських бійців. У жовтні 1941 року фашисти багатьох полонених розстріляли, 24 чол. померли від ран і виснаження. Радянські патріоти самовіддано боролися за врятування життя полонених. Лікарю М. Л. Іващенку і медичній сестрі Смирницькій-Китастій та жителям міста, які допомагали продуктами харчування, пощастило врятувати життя багатьом з них.

25 вересня 1943 року підрозділи 5-ї гвардійської армії Степового фронту визволили Кобеляки. В боях за визволення міста смертю хоробрих полягли командир полку 84-ї Харківської дивізії майор С. Я. Міньков, його заступник, майор В. Т. Яцюк, снайпер, гвардії лейтенант М. І. Мамеков та багато інших.

У боротьбі проти ворога воїни — уродженці Кобеляк виявили героїзм і відвагу на фронтах Великої Вітчизняної війни. За неповними даними, орденами і медалями нагороджено 192 уродженці міста Кобеляк, зокрема орденами Червоного Прапора — 4, Вітчизняної війни — 21, орденом Слави — 13, Червоної Зірки — 55.

Німецько-фашистські загарбники завдали місту величезних матеріальних збитків. Було повністю зруйновано місцеві промислові підприємства, МТС, культурно-освітні і соціально-побутові заклади, спалено 186 адміністративних і комунальних будинків.

Трудящі Кобеляк під керівництвом партійної організації за порівняно короткий строк відбудували зруйноване господарство. Вже у вересні—жовтні 1943 року почали працювати державний млин, промартілі «Культура», «Зоря», «Швейтекстиль» та інші.

Механізатори Кобеляцької МТС зібрали і відремонтували до першої післявоєнної посівної компанії 23 трактори, а на 1 квітня 1945 року МТС вже мала 57 тракторів.

Велику роботу по відбудові народного господарства очолила районна партійна організація. У 1945 році вона налічувала 164 члени і кандидати в члени партії, об’єднані у 22 первинні партійні організації. В самому місті на цей час було 10 організацій.

У 1950 році виробництво промислової продукції в Кобеляках перевищило довоєнний рівень, особливо в таких галузях промисловості як борошномельна, круп’яна, цукрова, молочно-консервна та олійницька.

За післявоєнні роки, особливо за семирічку, значного розвитку набула промисловість міста. На кінець семирічки в місті працювало 11 підприємств. Колишня промартіль «Зоря», заснована ще в 1924 році, з 1961 року стала державним підприємством і називається промкомбінатом. За семирічку валова продукція його склала 6850 тис. крб., продуктивність праці зросла на 7,4 проц., собівартість продукції за цей час знизилась на 24 проценти. Комбінат виготовив продукції понад план на 472 тис. карбованців.

Заслуженим авторитетом і повагою користуються в колективі передовики виробництва ливарник І. К. Бабенко, слюсар І. О. Погрібняк, робітниця А. Є. Тесленко. За успіхи, досягнуті в роки семирічки, праця їх відзначена орденами і медалями Радянського Союзу. Виготовив надпланову продукцію на суму 519 700 крб. райхарчокомбінат. Трудящі одержали на сотні тонн більше борошна, круп, олії та інших продуктів, ніж було передбачено планом; валяльно-повстяна фабрика виготовила 1 120 700 пар валянок, тобто на 107 600 пар більше, ніж було заплановано. Значних успіхів досяг молочно-консервний завод, який виконав семирічний план випуску товарної продукції до серпня 1964 року. Приріст товарної продукції перевищив плановий у 2,8 раза.

Поліпшилось комунальне господарство міста. В 1956 році на міський водопровід було витрачено 77 тис. крб. і збудовано 940 погонних метрів водопровідної магістралі. На кінець 1966 року довжина водопроводу досягла 8,6 кілометра.

З метою забезпечення трудящих міста дешевим паливом до кінця 1966 року прокладено магістральну лінію газопроводу довжиною 17 км. У 1957—1966 рр. були відбудовані основні будинки районних установ та споруджені нові. В місті тепер 100 житлових комунальних будинки, з них 21 двоповерховий та 1 триповерховий.

До послуг населення міста 22 крамниці, 2 їдальні, чайна і закусочна. Витрати на благоустрій міста зросли до 69 тис. крб. проти 42 тис. крб. у 1957 році.

За післявоєнний час набагато поліпшився стан охорони здоров’я трудящих міста. Тут є лікарня, поліклініка з фізіотерапевтичним, зубопротезним кабінетами. В медичних установах міста працює 27 лікарів та 87 чоловік середнього медичного персоналу. У 1966 році в місті розпочато будівництво лікарні на 240 лікарняних ліжок.

Багато уваги приділялось відбудові шкільних приміщень та культурно-освітніх закладів. У місті працює 2 середні, 2 восьмирічні школи, школа-інтернат, в яких на 1 січня 1967 року навчалося 1792 учні, а також вечірня школа робітничої молоді, в якій без відриву від виробництва навчається 266 чоловік. В школах міста працює 165 учителів, серед них ті, що виховали не одне покоління учнів,— О. В. Шаптала, нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора, К. Г. Вакуленко, В. К. Беззуб, Г. В. Паліївець.

У післявоєнні роки в Кобеляках розгорнулося професійне навчання. У професійно-технічному училищі навчаються 460 учнів та в однорічній зоотехнічній школі — 180 учнів.

За післявоєнний час значного розвитку набула культура. В місті споруджено Будинок культури з залом на 550 місць, успішно працюють танцювальний колектив (художній керівник Н. М. Уварова) та кілька гуртків художньої самодіяльності, що охоплюють понад 150 чоловік. Крім того, є 2 клуби з кінозалами на 470 місць, літній кінотеатр на 600 місць та розпочато в 1966 році будівництво широкоекранного кінотеатру на 600 місць. Є тут 2 бібліотеки для дорослих та дітей з книжковим фондом понад 120 тис. примірників. З 1956 року працює музична школа для дітей, в якій навчається понад 250 дітей.

У Кобеляках народилися і певний час працювали відомі діячі науки, письменники. В 1913 році в сім’ї вчителя народився О. Г. Івахненко, український радянський учений в галузі автоматики і технічної кібернетики, професор, член-кореспондент АН УРСР. Він опублікував близько 90 наукових праць, багато з них перекладено на інші мови.

Український радянський поет М. С. Білецький (н. 1910) народився і вчився у Кобеляках. Він видав понад 10 збірок гумору й сатири та кілька п’єс.

Український радянський письменник В. Л. Кашин, автор книжок «Дівчина долі шукала», «На вечірньому горизонті», «З нами були дівчата», теж народився в Кобеляках у 1920 році в сім’ї фотографа.

Трудящі міста Кобеляк і району з великим трудовим піднесенням зустріли XXIII з’їзд КПРС. Під керівництвом міської парторганізації, яка на 1 травня 1967 року об’єднувала 690 комуністів, вони досягли значних успіхів в розвитку господарства міста.

Великі перспективи відкриваються перед Кобеляками в недалекому майбутньому. Архітектори та інженери «Харківпроекту» вже розробили генеральний план забудови міста. Бурхливо розвиватимуться в Кобеляках легка та харчова промисловість. Передбачено будівництво килимної і швейної фабрик, м’ясокомбінату, консервного і комбікормового заводів.

Населення міста зросте в кілька разів. Щоб забезпечити кожну сім’ю благоустроєною квартирою, буде споруджено близько 50 тис. кв. метрів житлової площі. Новий житловий район з багатоповерхових будинків виросте в північній частині міста. Центральну частину буде реконструйовано. Замість невеликих старих будинків, виростуть красиві багатоповерхові будинки. Для юних жителів міста буде споруджено Будинок піонерів, нове приміщення музичної школи. Розкинеться чудовий парк культури і відпочинку на схилах річки Ворскли.

Мине небагато часу і Кобеляки, колись глухе, занедбане містечко, стане красивим соціалістичним містом, містом нового комуністичного побуту.

І. Ю. ЛЕГЕНЬКИЙ, А. І. ДУБИНА.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: КОБЕЛЯКИ, місто, Полтавська обл, Укрнаїна

Повідомлення АннА »

На сайті ЦДІАКу
За адмін. поділом XIX ст. - Кобеляцького пов. Полтавської губ.
За адмін. поділом XXI ст. - Кобеляцького р-ну Полтавської обл.
Церкви - св. Миколая, Преображення Господнього, Пресвятої Трійці, та ін.

метрична книга ф.127, о.1012 ц. Преображення Господнього - сп.72(1724-1740);
Різне - 204(1741-1752)
метрична книга ф.127 о.1014 сп.2а(1723-1740)
cповідний розпис ф.127 о.1016 Покрова Пресвятої Богородиц – сп.3(1738); 32(1767);
Преображення Господнього – 3(1738); 32(1767);
Пресвятої Трійці – 3(1738)*; 32(1767);
Різдва Пресвятої Богородиці – 3(1738); 32(1767);
св. Георгія – 3(1738); 32(1767);
св. Миколая – 3(1738)*; 32(1767);
св. Михаїла – 3(1738); 32(1767);
св. Параскеви – 3(1738); 32(1767);
Успіння Пресвятої Богородиці– 3(1738); 32(1767)
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: КОБЕЛЯКИ, місто, Полтавська обл, Укрнаїна

Повідомлення kbg_dnepr »

Катеринославське намісницьке правління 1781-1796. ЦДІАК фонд 209 оп. 2
спр. 285, 532,
558 про відібрання відданих сотнику Волку кобеляцьких жителів, 30 дворів В. Гур’єва та І. Шаповала з товаришами 1794-1795 120 арк.
606, 1153, 1207, 1711
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: КОБЕЛЯКИ, місто, Полтавська обл, Укрнаїна

Повідомлення kbg_dnepr »

Група у ФБ Історичні Кобеляки (Historical Kobeliaky, Historische Kobeljaky)
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Аватар користувача
DVK_Dmitriy
Супермодератор
Повідомлень: 5312
З нами з: 25 березня 2016, 19:59
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 988 разів
Подякували: 3907 разів

Re: КОБЕЛЯКИ, місто, Полтавська обл, Укрнаїна

Повідомлення DVK_Dmitriy »

ЦДАВО
5-2-2277. Листування з адмінвідділом Полтавського окрвиконкому про відмову автокефальній громаді в м. Кобеляки в реєстрації статуту. 12.08.1926 - 19.09.1926 рр. 18 арк.


Есть список религиозной громады.

https://e-resource.tsdavo.gov.ua/files/40391/
Кременецкие, Лазаренко, Бабенко, Чаплины, Абакумовы, Орловы, Белоконь, Тхор, Богомоловы, Шараевские, Бартковские.
Интересуюсь родом Кременецких от Аслана-Мурзы-Челебея.
Генеалогические исследования. Поиск в архивах Киева. Составление родословной.
Відповісти

Повернутись до “Літера К”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 18 гостей