КОДИМА, місто, Одеська обл, Україна

Відповісти

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

КОДИМА, місто, Одеська обл, Україна

Повідомлення АннА »

Зображення
КОДИМА – місто Одеської області, райцентр. Залізнична станція. Нас. 9,4 тис. осіб (2004).
Заснована 1754, тривалий час належала польс. магнатові кн. Любомирському. У 18 ст. через неї проходив торг. шлях з Поділля у Кримське ханство.
Після 2-го поділу Польщі 1793 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) увійшла до складу Російської імперії.
У 19 ст. – у складі Балтського пов. Подільської губернії.
Її госп. розвиток пожвавився у зв'язку з буд-вом залізниці Одеса–Балта. 1888 у ній проживало понад 3 тис. осіб.
1919 тут точилися бої Армії Української Народної Республіки з більшовиками та денікінцями.
Від 1923 до 1930 входила до складу Крутянського р-ну Молдав. АСРР (див. Молдавська Автономна Радянська Соціалістична Республіка), від 1930 – райцентр Молдав. АСРР. На 1936 її нас. становило 5145 осіб.
Від 1938 – с-ще міськ. типу.
У серп. 1940 Кодимський р-н було приєднано до Одес. обл. (у груд. 1962 ліквідовано, тер. передано до Балтського р-ну, 1965 відновлено).
Під час Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 від 22 лип. 1941 до 22 берез. 1944 була окупована румун. військами, входила до складу губернаторства Трансністрія.
Від 1979 – місто.
Тут народилися письменник А.Свидницький, нар. артист СРСР В.Лановий.
Історичні пам'ятки: Спасо-Преображенський костел (1850), Хрестовоздвиженська церква (1780).
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: КОДИМА, місто, Одеська обл, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Кодима — селище міського типу, центр однойменного району і селищної Ради, якій підпорядковані населені пункти Лисогірка, Федорівка. Розташована у верхів’ї річки Кодими, правої притоки Південного Бугу. Відстань від Одеси — 242 км. Кодима — станція Одесько-Кишинівської залізниці. Населення — 8,5 тис. чоловік.

Територія, на якій розташоване сучасне селище, була заселена з найдавніших часів. Археологи виявили тут землеробське поселення епохи бронзи (кінець II — початок І тисячоліття до н. е.).

Сама Кодима заснована у 1754 році. Тривалий час вона належала польському магнатові князю Любомирському, який нещадно гнобив її жителів. У другій половині XVIII століття Кодима набула великого значення як пункт, через який проходив торговий шлях з Поділля у Кримське ханство. Село швидко зростало. На кінець XVIII століття в ньому проживало близько 600 чоловік, з них селян — 565, шляхти — 151.

Після другого поділу Польщі (1793 р.) Кодима увійшла до складу Росії. Переважна більшість її населення займалася землеробством. Селяни перебували у кріпосній залежності від поміщиків. Напередодні реформи 1861 року найбагатшому землевласникові Хоментовському належало 393 ревізькі душі. Кріпаки, яких він жорстоко експлуатував, раз у раз піднімалися проти свого гнобителя. Особливо широкого розмаху набув селянський рух у 1860 році, коли поширились чутки про волю. Навесні того року кріпаки без дозволу поміщика пішли з села на заробітки до Бессарабії. Повернувшись додому, вони стали ухилятись від панщини. 29 липня селяни побили ненависного їм панського осавула. Щоб покарати «бунтівників», Хоментовський викликав загін стражників, який заарештував ініціаторів виступу Якова Гіля, Григорія Ковальчука, Михайла і Федора Чорних та Семена Паламарчука.

Але селяни, озброївшись вилами, визволили своїх товаришів. Тільки військовій команді, що прибула з Балти, вдалося придушити селянський виступ. Всіх його учасників жорстоко покарали різками.
Після скасування кріпосного права кодимські селяни за Уставною грамотою одержали 626 десятин землі. Отже, їх фактично позбавили землі, бо на кожну ревізьку душу припадало лише по півтори десятини, тобто значно менше, ніж в середньому на Поділлі (2,55 десятини).

Поміщики, пограбувавши селян, залишили за собою найкращі землі. Так, Хоментовський після реформи мав 733 десятини, Фінк-Фінковський —149, Ришава — 353, церкві належало понад 50 десятин.

Селяни, позбавлені землі, змушені були шукати додаткових засобів до існування. Чимало з них займалося ремеслом. Наприкінці XIX століття в Кодимі налічувалося 34 шевські, швацькі і ковальські майстерні. Більшість ремісників, так само як і селян, жили в злиднях. Але були в селі і багатії. їм належали 20 крамниць, лісопильня, олійниця, вапняний завод, паровий млин.

Розвиткові капіталістичних відносин на селі сприяло будівництво залізниці Одеса — Балта, яка почала діяти в 1865 році. У травні 1870 року через Кодиму, де було споруджено залізничну станцію, розпочався регулярний рух поїздів. Вона стає важливим пунктом по перевезенню хліба і худоби. Швидкий господарський розвиток сприяв зростанню населення. У 1888 році в Кодимі проживало понад 3 тис. чоловік. Вона вважалася великим селом. Однак в ній не було ні лікарні, ні навіть школи. Єдиний фельдшер обслуговував всю Писарівську волость, включаючи і саму Кодиму.

І не випадково смертність була величезною. Так, з 1000 новонароджених у селі вмирало близько 200 малят.

Перший навчальний заклад в Кодимі відкрився лише на початку XX століття. Це була трирічна церковнопарафіяльна школа, в якій навчалося всього 40 хлопчиків. Містилася вона в старенькій селянській хаті. На всі 3 класи, крім священика, був один вчитель. Лише у 1912 році почала працювати земська двокласна школа. Отже, не дивно, що переважна більшість населення лишалася неписьменною.

Злидні, свавілля поміщиків і царських чиновників — все це викликало протест з боку селян, який часом переростав у відкриті виступи проти своїх гнобителів. У 1900 році селянин Артем Лебзяк убив управителя поміщика Ришави, який намагався відібрати у нього півдесятини землі. Артема Лебзяка було засуджено до каторжних робіт. Особливо активізувався селянський рух під час революції 1905—1907 рр. На сільських сходах у 1905 році кодимчани зажадали розподілу поміщицької землі. Балтський повітовий справник неодноразово сповіщав начальство, що в Кодимі «чогось очікують і щодня, відбуваються виступи селян».

Новий спалах народного гніву викликала перша світова війна. Закрились майже всі майстерні, безробіття і високі податки важким тягарем лягли на плечі кодимської бідноти. Розорялись і зубожіли селянські господарства. Землі їх лишалися незасіяними: не вистачало насіння, тягла, обмаль було робочих рук. Тому агітація революційно настроєних солдатів, що поверталися з фронту додому, знаходила в селі сприятливий грунт.

Повалення царизму в лютому 1917 року викликало у кодимчан великі надії. Вони сподівалися, що нова влада дасть їм землю, покінчить з ненависною війною. Та марно. Уряд імперіалістичної буржуазії і створені за його вказівкою земельні комітети всіляко зволікали розв’язання питання про землю. Продовжувалася і імперіалістична бойня.

Дізнавшись про перемогу петроградського пролетаріату під час Жовтневого збройного повстання, трудящі Кодими при підтримці солдатів гарнізону підняли повстання проти місцевих органів Тимчасового уряду. Вони розігнали земельний комітет, де переважали ставленики куркулів, і на загальних зборах утворили Раду робітничих, солдатських і селянських депутатів. В одностайна прийнятій постанові учасники зборів вирішили зв’язатись з Одеською Радою як «революційним органом нашого краю». Кодимська Рада просила вказати, в якому «напрямі здійснювати свою діяльність в зв’язку з наступними виборами до Установчих зборів, а також з інших питань».

У лютому 1918 року, коли на Україну вторглися німецькі і австрійські війська, в Кодимі було утворено революційний комітет, який разом з Радою розпочав оборонні роботи і організацію червоногвардійського загону. Однак цей загін не міг протистояти добре озброєним австро-німецьким військовим частинам. У березні село захопив ворог. Крім іноземних окупантів, у Кодимі лютував гайдамацький загін отамана Козубського, який вчинив тут єврейський погром.

Трудящі Кодими під керівництвом ревкому, що пішов у підпілля, активно боролися проти внутрішньої і зовнішньої контрреволюції. У створений ревкомом партизанський загін увійшли кодимчани П. Хомич, С. Т. Яворський та інші. 1 жовтня 1918 року на перегоні Кодима — Попелюхи партизани розібрали залізничну колію і пустили під укіс поїзд з солдатами ворога.

Наприкінці 1918 року на зміну німецьким окупантам прийшли англо-французькі інтервенти. Саме тоді бідняки Кодими разом з жителями Слобідки і Балти утворили об’єднаний партизанський загін на чолі з І. К. Дячишиним. Цей загін завдав інтервентам дошкульних ударів. У березні 1919 року в районі Кодими частини Червоної Армії разом з партизанами розгромили загін французьких інтервентів. Одночасно трудівники Кодими і навколишніх сіл вели боротьбу проти буржуазно-націоналістичної Директорії. У березні 1919 року петлюрівський полковник Самокиш повідомляв своє командування про більшовицькі повстання в селах повіту: «Ми цілий день в бою, прошу вислати один курінь на допомогу». На початку квітня в районі Кодими здалися радянським військам 2 петлюрівські і білокозацький полки. Але боротьба на цьому не закінчилася.

20 травня 1919 року петлюрівці за допомогою куркулів, які підняли повстання, вдерлися в Кодиму і вчинили тут жахливий погром. Вони розстріляли 85 жителів за саму лише підозру в співчутті до більшовиків, захопили на станції пасажирський поїзд.

Незабаром під ударами Першого Балтського полку, який об’єднав партизанські загони Балтського повіту, петлюрівці залишили Кодиму. Але становище лишалося тривожним. Навколо лютував вир куркульських повстань. Село раз у раз захоплювали численні банди.

У червні—липні 1919 року в повіті підняв повстання отаман Заболотний. Для його придушення командування 45-ї дивізії Червоної Армії надіслало в Кодиму військові сили під керівництвом Грицева і Рокоші. З допомогою саперної частини, що стояла в Кодимі, і бійців Балтського полку під командуванням І. К. Дячишина куркульське повстання було ліквідоване. Але з півдня насувався новий ворог — білогвардійська армія Денікіна. У серпні 1919 року в Кодиму і прилеглі села прибула кавалерійська бригада Г. І. Котовського, яка, прориваючи кільце оточення денікінських військ, просувалася на північ. До складу бригади влилося багато кодимчан.

Наприкінці серпня, коли Кодиму захопили денікінці, організатором боротьби трудящих мас проти ворога став більшовицький повстанський комітет Придністров’я.

Цей комітет створював партизанські загони, дбав про їх озброєння. Один з таких загонів, серед бійців якого було чимало жителів Кодими і навколишніх сіл, діяв в районі хутора Шмаленого. Партизани вчинили кілька сміливих нападів на денікінські ешелони, що рухались но лінії Слобідка—Кодима. Загони народних месників особливо посилили свої удари но ворогу в січні 1920 року, коли до району Кодими наблизилися передові частини 45-ї дивізії Червоної Армії. Спираючись на допомогу місцевих партизанів, червоноармійці зламали опір денікінців і на початку лютого визволили залізничну станцію і населений пункт.

Поновив свою діяльність ревком, очолюваний місцевим робітником комуністом А. Розенмеєром. До ревкому увійшли активні учасники громадянської війни М. Басько, І. Верхівський, М. Паламарчук, І. Мазур та інші. Дещо пізніше, в червні 1920 року, сформувався комітет незаможних селян на чолі з К. Балановським. Тоді ж у Кодимі створено партійний осередок в складі 15 комуністів, комсомольський осередок і профспілку, проведено вибори до Ради робітничих і селянських депутатів.

Нормалізації життя заважали численні банди, які одержували підтримку з-за кордону. Вони вбивали радянських активістів, грабували народне майно, тероризували населення. Щоб покінчити з бандитизмом, у 1920 році Кодимська Рада створила спеціальну трійку на чолі з головою виконкому селянкою О. Ткаченко. Організовані цією трійкою озброєні селянські загони вели успішну боротьбу з ворогом.

Поряд з ліквідацією бандитизму радянські органи серйозно займалися продовольчим питанням. Був створений загін, який вилучав хліб, прихований сільськими багатіями, провадив збирання продрозверстки, а згодом продподатку. Куркулі чинили запеклий опір заходам Радянської влади. У вересні 1921 року біля станції Кодима вони вбили 9 продармійців. Але це не залякало інших. Протягом 1920—1922 рр. з допомогою комнезамівців продзагін зібрав і відправив у промислові центри багато хліба. Тоді ж було остаточно розподілено серед сільських трудівників поміщицькі і частину куркульських земель. Землезабезпеченість хліборобів Кодими значно зросла.

Під керівництвом партійного осередку і виконкому Ради трудящі загоювали рани, заподіяні господарству війною. Все більш масовими ставали суботники. 11 грудня 1920 року чимало кодимчан прийшло на станцію. Вони відремонтували колію, пристанційний паркан, навантажили 6 вагонів дров. Понад 80 чоловік взяло участь у суботнику, що відбувся 8 жовтня наступного року. У 1921 році в Кодимі були організовані ремісничі артілі «Металіст», «Голка» і «Деревообробник».

Разом з відбудовою господарства налагоджувався побут, проводилося культурне будівництво. Було відкрито школу, амбулаторію, пошту. Центром культурно-освітньої роботи став сільбуд. При ньому організовано драматичний, політичний, сільськогосподарський гуртки. В сільбуді читалися лекції, з бесідами виступали комуністи та сільські активісти. З нагоди визначних подій влаштовувалися масові мітинги. Один з них відбувся в січні 1921 року з приводу наступних виборів до Рад. З метою політичного загартування трудівників були організовані політшколи, їх слухачами стало понад 100 чоловік. Помітно активізувалася робота і серед жінок. 30 листопада 1923 року в Кодимі відбулися перші збори сільських трудівниць, на яких обрали жінок-делегаток. Незабаром вони організували лікнеп для неписьменних жінок.

Неослабну увагу приділяли комуністи відбудові сільського господарства. На кожному кроці доводилось долати великі труднощі: не вистачало насіння, тяглової сили. В 1924 році було засіяно лише 636 десятин озимини, або п’яту частину всього земельного клину. Одноосібні господарства збирали мізерні врожаї — пересічно по 22 пуди пшениці і по 11 пудів жита з десятини посіву. В цих умовах виняткову роль відігравало кооперування селянських господарств. Партосередок і комнезам, який в 1924 році об’єднував 185 чоловік, проводили велику роботу по залученню бідняків до кооперативних об’єднань. 70 селян вступили до кредитного сільськогосподарського товариства і за його допомогою придбали 50 плугів. У 1926 році майже дві третини селянських господарств об’єдналися в споживчий кооператив «Змичка», який очолив комуніст Ю. П. Лавренов. Наступного року організовано першу сільськогосподарську артіль — «Громадська оранка». Вона об’єднувала 25 найбідніших господарств.

У 1928 році в Кодимі виникають ТСОЗи «Червоний степ» та «Зірка незаможника», в які вступили 38 сімей селян-незаможників. Незабаром ці товариства були переведені на статут сільськогосподарської артілі, а в 1929 році вони об’єдналися в колгосп «Гігантський шлях». Головою правління обрано учасника громадянської війни колишнього члена ревкому М. Баська. Спочатку колгосп був економічно слабким господарством. Він мав лише 16 коней, тому переважна більшість робіт виконувалась вручну. Мало чим відрізнявся від нього і колгосп «Комінтерн», організований у 1930 році. Того ж року вони об’єднались в одну артіль, що дістала назву «Комунар». На той час це було велике і досить міцне господарство. До нього входило 236 бідняків і 162 середняки. Колгосп мав 1,8 тис. га земельних угідь, 99 коней, 67 плугів, 25 борін, 17 сівалок, 2 молотарки, двигун. У 1931 році в селі з’явився перший трактор «Фордзон». За його кермо сів місцевий селянин Г. Задорожний. Наприкінці того ж року організується Абомеліківська, а через 3 роки — Колимська МТС. Держава надала їй потужну техніку: 28 тракторів, 33 молотарки, 68 лобогрійок, 26 сіноскидів, 9 двигунів.

У 1930 році в житті кодимчан сталася знаменна подія — їх село перетворено на районний центр Молдавської АРСР3. Почала виходити газета «Колгоспник Кодимщини». 12—14 липня 1931 року перша районна партійна конференція обговорила чергові завдання парторганізацій колгоспів і підприємств району. З метою кращого керівництва масово-політичним і господарським життям артілі «Комунар» партійна організація села перенесла свою роботу безпосередньо в колгосп. В кожну виробничу бригаду було виділено парторганізатора.

Комуністи, депутати сільської Ради постійно дбали про задоволення матеріальних потреб людей. Для колгоспників було організовано безплатне громадське харчування. Влітку відкривались дитячі ясла. Це дало змогу багатьом жінкам прилучатися до роботи в колгоспі.

У 1934 році артіль «Комунар» виростила високий урожай зернових і технічних культур. Щедрі дари колгоспних ланів трудівники продемонстрували на першій Кодимській сільськогосподарській виставці і Святі врожаю. Успіхи артілі сприяли припливу до неї нових членів. Навесні 1935 року в Кодимі лишилося всього 21 одноосібне господарство. Отже, колективізацію було в основному завершено.

В довоєнні роки в артілі виросла ціла плеяда новаторів. Ланкова Н. П. Джуган першою в районі підхопила почин М. Демченко та М. Гнатенко і домоглася 500 цнт врожаю цукрових буряків з га. У 1937 і 1938 рр. Надія Прокопівна була учасницею республіканських зльотів ударників сільського господарства Молдавії, а в 1939 році її затвердили учасницею Всесоюзної сільськогосподарської виставки. За високі досягнення у вирощенні цукрових буряків Н. П. Джуган удостоєна Золотої медалі. Її портрет було виставлено в одному з павільйонів виставки. Кращим бригадиром артілі по праву вважався К. П. Джуган, який щороку виборював високі врожаї пшениці, цукрових буряків.

У передвоєнний час колгосп «Комунар» перетворився на багатогалузеве господарство. В ньому розгорнулось велике капітальне і житлове будівництво. Було збудовано ферму для великої рогатої худоби, свинарник на 600 голів, стайню, вівцеферму на 500 вівцематок, закладено великий сад. Колгосп увійшов у ряди передових господарств району.

На рейки колективної праці перейшли і численні кустарі-ремісники. У 1929 році в Кодимі організуються артілі шевців, кравців, шапкарів. Вони щороку перевиконували планові завдання, випускали товари широкого вжитку тільки високої якості.

В роки першої п’ятирічки в Кодимі будуються нові підприємства. У 1931 році став до ладу цегельний завод потужністю 3 млн. штук цегли, наступного року — фабрика по виробництву повидла (цех Одеської кондитерської фабрики ім. Р. Люксембург). Поліпшилось використання обладнання, зростала продуктивність праці на кодимському вапняному заводі.

В роки другої п’ятирічки розгорнулися великі роботи по благоустрою села. Було споруджено новий Будинок культури, нову школу, лікарню. До 1935 року в Кодимі повністю покінчили з неписьменністю. Її ліквідація розпочалася відразу після закінчення громадянської війни, але по-справжньому ця робота розгорнулась у період масової колективізації. У 1929 році було зареєстровано 572 неписьменних та 368 малописьменних.

В Кодимі було створено 65 груп лікнепу. Кожній з них партійна організація і Рада виділили культармійців з числа вчителів, комсомольців. Загальне керівництво по ліквідації неписьменності покладалося на комісію сільради. Кодимчани по праву пишалися своїми успіхами в господарському і культурному будівництві. І коли 9—10 липня 1936 року Кодиму відвідав Г. І. Петровський, їм було про що розповісти Голові Всеукраїнського ЦВК. Григорій Іванович зустрівся з партійно-радянським активом, учасниками громадянської війни, з інтересом оглянув село, цікавився життям колгоспників і робітників.

Відчуваючи повсякденне піклування партії і уряду, кодимчани ще наполегливіше працювали над зміцненням економіки села. В 1938 році у зв’язку з успішним розвитком тут сільського господарства і місцевої промисловості Кодиму було віднесено до розряду селищ міського типу.

Дальшому розвиткові господарства, культури, поліпшенню добробуту людей перешкодила війна. 23 червня 1941 року на багатолюдному мітингу виступали колгоспники, робітники, ветерани громадянської війни. Вони одностайно заявляли про свою готовність із зброєю в руках захищати соціалістичну Вітчизну. Сотні кодимчан пішли на фронт. Жінки, чоловіки похилого віку, підлітки будували укріплення. Почалася евакуація державного і громадського майна. Вона проходила організовано, незважаючи на часті нальоти фашистської авіації на залізничну станцію. В перших числах липня в селищі створено винищувальний загін. Він охороняв урожай, чергував на станції, забезпечував безперебійний рух поїздів.

В середині липня Кодима опинилася під загрозою захоплення гітлерівськими і румунськими військами. Радянські частини під натиском переважаючих сил ворога змушені були відступити. Виконуючи наказ командування висадити в повітря залізничну станцію, молодший лейтенант І. П. Красовський прийняв нерівний бій з гітлерівцями і загинув смертю героя.

22 липня в Кодиму вдерлися гітлерівські загарбники. І хоч окупанти встановили в селищі нечуваний режим терору, його жителі не скорилися. Взимку 1941/42 року в Кодимі організовується підпільна група на чолі з В. В. Кривендовим. До неї входили М. Коберник, Ф; ^Ковальчук, Г. Пашкевич та інші. На початку 1942 року ця група встановила зв’язок з підпільниками сусідніх сіл Грабового, Сербів, Лисогірки, Слобідки та інших. Кодимські підпільники провадили диверсійно-підривну роботу, спрямовану проти ворога, допомагали радянським розвідникам, що діяли в тилу фашистів, закликали населення не виконувати наказів окупантів. Вони збирали зброю та боєприпаси, готуючись до відкритої партизанської боротьби. Один з членів групи — К. Д. Бушіанський — змонтував радіоприймач і приймав зведення Радянського інформбюро, які потім переписувалися від руки і поширювалися серед населення. На початку 1943 року підпільники допомогли втекти з ешелону, що прямував у фашистський табір-смерті, великій групі військовополонених.

Але в серпні 1943 року фашисти напали на слід підпільників. Частина з них була заарештована, а решта пішла в ліси і приєдналась до партизанського загону «За Батьківщину», що боровся проти ворога на території Вінницької області.

У жовтні 1943 року керівник кодимських підпільників В. В. Кривенцов спільно з іншими товаришами створив нову групу. Разом з партизанами загону ім. Жданова, що діяв на території Чечельницького району Вінницької області, кодимчани провели кілька успішних бойових операцій. Так, у жовтні на перегоні Попелюхи—Кодима партизани знищили 14 ворожих солдатів, а в листопаді на перегоні Рудниця — Крижопіль розібрали залізничну колію і пустили під укіс поїзд з танками та гарматами. Рух на залізниці було припинено на п’ять діб.

Однак у грудні 1943 року карателі знову вислідили підпільників. Після жорстоких катувань на допитах В. В. Кривенцова, Г. Пашкевича та кількох інших учасників підпілля було страчено. Герої поховані в братській могилі у Кодимі. їм встановлено пам’ятник. 28 вересня 1967 року В. В. Кривенцов посмертно нагороджений медаллю «За відвагу».

22 березня 1944 року війська 2-го Українського фронту визволили Кодиму від окупантів. В боях за село смертю героїв загинули воїни Червоної Армії — росіянин М. Уткін, українці М. Великий, С. Кириленко, А. Смиченко, татарин Г. Хаджієв та інші. Жителі селища свято шанують пам’ять про своїх визволителів.

Великий бойовий шлях у роки війни пройшли сотні кодимчан. Колгоспний тесляр К. Н. Бурдейний воював у гвардійському кавалерійському корпусі, пройшов від Кодими до Шпрее, був тричі поранений. У боях з ворогом відзначилися Г. Н. Новаковська, С. Ф. Греченюк, П. Ф. Кулинський, Є. Ф. Бурмистр та багато інших.

Великого лиха заподіяли окупанти населенню і господарству Кодими. Фашисти розстріляли 243 жителів, у тому числі 79 дітей. Руїни і згарища залишив після себе ворог. Було вивезено або знищено весь сільськогосподарський інвентар. Пограбовано і спалено десятки будинків, культурно-побутових закладів. Окупанти завдали селищу збитків на суму 1,7 млн. карбованців.

В перші ж дні після визволення до Кодими прибула група партійних і радянських працівників, надіслана ЦК КП (б)У. В цю групу входили старий комуніст, учасник боротьби за встановлення Радянської влади в Кодимі Ю. П. Лавренов, а також В. І. Якушев, який був обраний першим секретарем райкому партії. На кінець 1944 року в Кодимі відновили свою роботу 5 первинних партійних організацій, які налічували 86 комуністів. А через 2 роки тут працювало вже 16 партійних організацій, що об’єднували 135 комуністів. Відновив свою діяльність партійний осередок у колгоспі «Комунар».

Комуністи мобілізували працівників артілі на відбудову зруйнованого господарства. З великими труднощами колгоспники придбали кілька коней, створили свиноферму, молочну ферму з 15 корів. Всі сільськогосподарські роботи виконувались вручну. Але завдяки самовідданій праці людей господарство швидко ставало на ноги. Уже в 1944 році в неподільний фонд артіль відрахувала близько 17 тис. крб. Наступного року був засіяний весь земельний клин.

Не покладаючи рук трудилися в колгоспі жінки. Багато горя зазнала під час окупації П. В. Васіна. Її чоловік загинув на фронті. Пелагію Василівну разом з чотирма дітьми фашисти відправили в концтабір. Радянські воїни врятували Васіну та її дітей від смерті. Приїхавши в Кодиму, вона одразу попросилася на найважчу ділянку роботи — на тваринницьку ферму. Сутужно було з кормами. Майже всі роботи доводилось виконувати вручну. Дбайливий догляд за худобою, запровадження передових прийомів на відгодівлі і роздоюванні корів принесли доярці перший успіх. У 1945—1947 рр. вона надоювала від кожної корови по 1,5—2 тис. кг молока. Самовіддана праця найстарішої доярки артілі відзначена Радянським урядом. У 1966 році П. В. Васіну нагороджено орденом «Знак Пошани».

Зусиллями партійної організації, правління, всіх трудівників колгосп поступово перетворювався на багатогалузеве, економічно міцне господарство. У 1953 році тут вирощено високий урожай цукрових буряків — по 250 цнт з га. Істотні зрушення сталися в розвитку тваринництва. Для громадської худоби були збудовані впорядковані приміщення, широко використовувалась техніка. Поголів’я великої рогатої худоби перевищило 800 голів, на відгодівлі перебувало понад 1 тис. свиней, швидкими темпами розвивалось птахівництво.

Великі доходи від рільництва і тваринництва дали можливість колгоспникам відрахувати у неподільний фонд 267,3 тис. крб. За високі виробничі показники колгосп премійовано двома вантажними і легковою автомашинами. Ланкова М. А. Московчук одержала найвищу урядову нагороду — орден Леніна. Ордена Трудового Червоного Прапора удостоєний голова артілі Ю. С. Паламарчук.

У роки семирічки колгосп перетворився на спеціалізоване господарство по відгодівлі великої рогатої худоби та свиней і виробництву молока. Здійснені великі роботи по поліпшенню породності худоби, створена міцна кормова база, збудовано 6 типових приміщень, де всі процеси догляду за тваринами механізовані. У 1965 році колгосп мав на відгодівлі понад 3 тис. свиней, 700 голів великої рогатої худоби. Тваринники артілі домоглися значного зниження собівартості центнера свинини і яловичини. За цими показниками колгосп вийшов на одне з перших місць в районі.

Новими виробничими досягненнями зустріли члени артілі «Комунар» ювілейний 1967 рік. Вони вдвоє перевиконали план продажу державі молока (від кожної корови надоєно но 2850 кг), м’яса — майже в півтора раза (466 тонн при плані 316 тонн). Добрий врожай зібрано з колгоспних ланів: зернових — по 27,5 цнт з га, в т. ч. озимої пшениці—по 24,8 цнт, кукурудзи — по 45 цнт. Сумлінна праця членів артілі була відповідним чином винагороджена. При доході в 1 млн. крб. колгосп виділив на оплату праці 485 тис. крб. На людино-день колгоспники одержали по 3 крб. 20 коп.

Всі трудівники артілі щороку мають двотижневу оплачувану відпустку, чимало з них безплатно лікуються в санаторіях. Понад 700 чоловік одержують пенсії.

Підвищення матеріального рівня життя стимулює зростання продуктивності праці. Рік у рік поповнюються ряди передовиків сільськогосподарського виробництва. Лише в 1966 році 5 колгоспників відзначено високими урядовими нагородами, зокрема комбайнера П. І. Бойка — орденом Трудового Червоного Прапора.

Чимало чудових виробничників і серед 2,9 тис. робітників працюють на підприємствах місцевої промисловості. На консервному заводі високе звання ударника комуністичної праці присвоєно 25 передовикам. Гордістю підприємства є О. Чернійчук, що виріс з моториста до головного механіка. Відмінно працюють Н. Стадник, Л. Василенко та інші.

Не впізнати нині в консервному заводі маленької повидловарильної фабрики, що існувала до війни. У 1963 році тут став до ладу новий цех. Були встановлені потокові автоматизовані лінії по виготовленню консервів зеленого горошку, огірків, томатів і соків. В останньому році семирічки почала діяти потокова лінія по виготовленню компотів. Консерви з маркою «Зроблено в Кодимі» можна зустріти у шахтарському Донбасі, в Сибіру, на Крайній Півночі. У ювілейному році завод випустив понад 15 млн. банок консервів, виконавши план на 106 проц. На цьому підприємстві працюють 40 фахівців з вищою і середньою спеціальною освітою, 3 депутати місцевих Рад, багато передовиків-виробничників. Відмінно трудяться робітники маслозаводу. Чималих успіхів добився колектив «Міжколгоспбуду», який налічує 500 висококваліфікованих працівників. Створений у 1956 році «Міжколгоспбуд» нині перетворився на високомеханізовану будівельну організацію. Щодоби його цегельний завод виробляє 12 тис. штук цегли. З кожним роком нарощує свої потужності завод залізобетонних виробів.

У 1966 році «Міжколгоспбуд» спорудив 30 господарських та культурно-побутових приміщень, виконавши робіт на 857 тис. крб. і посівши перше місце в республіці. Його нагороджено перехідним Червоним прапором «Облміжколгоспбуду» та обкому профспілки працівників сільського господарства і занесено на обласну Дошку пошани. В ювілейному році обсяг будівельно-монтажних робіт досяг 1 млн. 165 тис. крб. при плані 800 тис. крб. Отже, колектив «Міжколгоспбуду» з честю виконав свої зобов’язання, взяті до 50-річчя Радянської влади.

За післявоєнний час повністю реконструйовано залізничну станцію. Широкого розвитку набула автоматизація процесу обробки вантажів, поліпшилася служба ремонту.

Кодима, яка за останні 10—15 років стала значним промисловим центром області, поступово набуває вигляду міста. На вулицях з’явились двоповерхові будинки. Якщо до 1963 року їх було всього 8 (на 112 квартир), то за один тільки 1966 рік споруджено 6 (на 64 квартири). Новими типовими домами забудовані вулиці імені Суворова, Некрасова, Садова, Радянська, Миру та інші. На кошти колгоспників, робітників і сільської інтелігенції здійснюється велике індивідуальне будівництво. Тільки за 1959—1967 рр. в Кодимі споруджено понад тисячу впорядкованих осель загальною площею 60 тис. кв. метрів. За цей же час заасфальтовано 10 км тротуарів і забруковано понад 15 тис. кв. метрів вулиць. У 1963 році відкрито новий двоповерховий готель. Силами молоді розбито парк, споруджено стадіон.

Велика увага приділяється в селищі будівництву і поліпшенню .діяльності медичних та культурно-освітніх закладів. Відкрито поліклініку, розширено до 250 ліжок районну лікарню (у 1967 році вона мала 150 ліжок). Хворих обслуговують 30 кваліфікованих лікарів. Особливою повагою у кодимчан користуються лікарі-хірурги G. Т. Максимишин, А. Ф. Байдикова, М. О. Толстопятов, які щороку роблять понад 500 складних операцій. В селищі створено санітарно-епідеміологічну станцію, відкрито 2 аптеки.

У Кодимі працюють 3 середні, одна заочна і восьмирічна загальноосвітні школи. З метою підготовки висококваліфікованих спеціалістів у селищі відкрито училище механізації сільського господарства, яке готує майстрів-наладчиків, трактористів-машиністів, слюсарів-ремонтників та інших фахівців. Нині в Кодимі працює великий загін інтелігенції — 98 вчителів і викладачів, 30 лікарів, 15 інженерів, 15 спеціалістів сільського господарства. Плодотворну роботу проводять працівники культурно-освітніх закладів. В Кодимі є Будинок культури з залом на 500 місць, широкоекранний кінотеатр на 600 місць, Будинок піонерів. Міцно увійшли в побут людей книга і газета. Дев’ять бібліотек селища мають 75 тис. томів різноманітної літератури. Щодня кодимчани одержують понад 3 тис. примірників газет і журналів. У кожному будинку є радіо. В 1966 році став до ладу потужний радіовузол, який обслуговує жителів Кодими та інших сіл. Крім того, мешканці мають близько 2 тис. радіоприймачів і телевізорів.

Трудящі Кодими розробили і втілюють у життя п’ятирічний план розвитку господарства, культури і благоустрою селища. До 100-річчя з дня народження В. І. Леніна в селищі буде збудовано універмаг, ресторан, хлібозавод, спеціалізовані магазини по продажу продовольчих і господарських товарів.

На прикладі звичайного українського селища Кодими наочно видно, як активно йде процес стирання істотних відмінностей між містом і селом.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера К”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: MiyRodovid і 20 гостей