Козельщина, смт, Козельщинський р-н, Полтавська обл, Україна

Відповісти

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
1
50%
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
1
50%
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 2

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Козельщина, смт, Козельщинський р-н, Полтавська обл, Україна

Повідомлення АннА »

Зображення
КОЗЕЛЬЩИНА – с-ще міськ. типу Полтавської області, райцентр. Залізнична станція. Нас. 4,3 тис. осіб (2004).
Заснована в 1-й чв. 17 ст. Від 1654 входила до Кобеляцької сотні Полтавського полку, від 1765 – до Кобеляцької роти Дніпровського пікінерського полку (див. Пікінерські полки), з 1783 – Говтвянського пов. Київського намісництва, від 1796 – Кременчуцького пов. Малоросійської губернії, з 1803 – Кобеляцького пов. Полтавської губернії.
Від 1891 тут почав діяти Козельщанський Різдва Богородиці жін. монастир. Після встановлення рад. влади монастир 1929 був закритий.
Райцентр 1923–62 (1923–33 р-н називався Бригадирівським) та від 1966.
Від 1932 – в складі Харківської області, з 1938 – у складі Полтав. обл.
Від 1938 – селище міського типу.
У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 в період з 15 верес. 1941 до 25 верес. 1943 було окуповане гітлерівцями. В цей час відновив свою діяльність монастир. В с-щі існувала підпільна група на чолі з А.Тристаном, згодом – П.Сіриком.
1949 монастир знову був закритий. 6 берез. 1990 у місцевому соборі пройшло перше богослужіння. Від осені 1992 тут знову існує монастир. Нині – діючий монастир УПЦ (МП).
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Козельщина, смт, Козельщинський р-н, Полтавська обл, Україна

Повідомлення АннА »

Козе́льщина — селище міського типу Полтавської області, районний центр. 4,5 тис. жителів (2001 р.). Орган місцевого самоврядування — Козельщинська селищна рада.
Історія
Заснована на початку 18 століття. У 1718 р. полтавський полковник І.Черняк видав універсал на наказне сотництво в Кобеляцькій сотні Полтавського полку П. С. Козельському, який і заснував на землях, що належали сотні, поселення. До 1764 р. віднесена до Кобеляцької роти Дніпровського пікінерського полку Катерининської провінції Новоросійської губернії, з 1775 до 1783 р. — до Новосанжарсього повіту тієї ж губернії, пізніше — Олексопольського, потім — Полтавського повіту Катеринославського намісництва; з 1796 р. — до Малоросійської губернії.
З утворенням 1802 р. Полтавської губернії Козельщина відійшла до неї, 1803 р. — у складі новоствореного Кобеляцького повіту. Певний вплив на розвиток села мало завершення у 1870 р. будівництва залізничної колії. Радянську владу встановлено в січні 1918 р. З 7 березня 1923 р. Козельщина віднесена до Бригадирівського району Кременчуцького округу, тривалий час була райцентром. З лютого 1932 р. до вересня 1937 р. Козельщина входила до складу Харківської області (26.04.1933 р.
Бригадирівський район перейменовано на Козельщинський), з вересня 1937 р. — у складі Полтавської області. З 25.10.1938 р. Козельщина — селище міського типу. Восени 1939 р. тут було створено тимчасовий табір для польських військовополонених, що розміщувався за 500 м. від залізничної станції і діяв до початку 1940 року. Комендантом табору був старший лейтенант Соколов В. Л., комісар - капітан Акуленко Ф. С. Вже в листопаді 1939 р. почався обмін польськими полоненими між СРСР та Третім Рейхом, чим скористався і тому вижив відомий у подальшому польський підпільник, емігрант-публіцист Ян Карський. При тому, що жодного випадку смерті серед ув'язнених у таборі не зафіксовано, близько 2,5 тисяч з них було направлено до спеціальних таборів для польських військовополонених у Старобільську та Осташкові - головним чином офіцерів, більшість з яких невдовзі була розстріляна. Всього за час існування табору через нього пройшло близько 6 тис. осіб. 30 вересня 2013 р. в честь ув'язнених була відкрита меморіальна таблиця.[3]
Пам'ятки
Серед пам'яток Козельщини — церква і монастир Різдва Пресвятої Богородиці, споруджений 1882 року В. І. і С. М. Капністами з нагоди одужання від тяжкої хвороби їхньої доньки Марії. До 1900—1906 р. збудовано мурований собор Козельщинського монастиря (архітектор С. В. Носов). У 1929 р. монастир було закрито, а собор було перетворено на театр, у келіях розміщено зоотехнічну школу, лікарню тощо. Відновлював діяльність у 1942 — 1949 р., повернутий православній громаді 1990 року.

Зображення
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Козельщина, смт, Козельщинський р-н, Полтавська обл, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Козельщина — селище міського типу, центр Козельщинського району. Розташована за 75 км від Полтави на залізниці Полтава—Кременчук. Селищній Раді підпорядковані села Лозки, Підгорівка, Омельчине, Павлівка, Квіти. Населення — 4,4 тис. чоловік.

Поселення Козельщина виникло на південних землях Переяславського князівства, яке було об’єктом грабіжницьких нападів з боку тюркських кочових племен і татарських орд,— кримського ханства і Золотої Орди. Тривалий час територія лишалась мало заселеною, хоч сюди часто тікали кріпаки, шукаючи порятунку від тяжкого феодального гніту польських і українських поміщиків. В середині XVII століття в цій місцевості були феодальні землеволодіння шляхтича Юрія Немирича, а після 1658 року — власні і рангові маєтки козацької старшини. У 1718 році одному з представників козацької старшини П. С. Козельському було надано універсал на уряд Кобеляцького наказного сотника. Розпочавши службу в Кобеляцькій сотні, Козельські всілякими засобами намагалися розширити свої земельні володіння.

Населений пункт Козельщина виник у другій половині XVIII століття, коли широко провадилося заселення старшинсько-поміщицьких земель залежними людьми. Назву свою він дістав від прізвища власників земель — Козельських. З 1654 року Козельщина входила до Кобеляцької сотні Полтавського полку, з 1764 року — до Кобеляцької роти Дніпровського пікінерного полку, з 1783 року—до Говтвянського повіту Київського намісництва, з 1796 року — до Кременчуцького повіту Малоросійської губернії, і, нарешті, з 1803 року — до Кобеляцького повіту Полтавської губернії.

Напередодні реформи 1861 року в Козельщині налічувалося 75 дворів (82 сім’ї). Тут проживало 256 ревізьких душ кріпосних селян (з них 31 ревізька душа дворових). Вони мали тільки городи, загальною площею 34 дес. 1980 кв. сажнів.

Селянська реформа 1861 року не виправдала селянських сподівань. В Козельщині була значна частина безземельних селян (дворових кріпосних та інших категорій населення), які за положенням від 19 лютого 1861 року могли претендувати на наділ лише в тому разі, коли сільська громада могла одержати прирізок. Бажаного прирізка вона не одержала, тому 227 ревізьких душ дістали нижчий земельний наділ — всього 26 дес. 280 кв. сажнів присадибної і 277 дес. 720 кв. сажнів орної землі. За ці наділи селяни змушені були щороку сплачувати 826 крб. 44 коп. оброку, а з 1864 року — вносити в державний банк 696 крб. 68 коп. щорічних викупних платежів. Місцевий поміщик вніс в уставну грамоту додаткову статтю про те, що в урочищі Луцковець, яке відходить під селянський наділ, він вирубає на свою користь ліс, а також верби, що ростуть по канаві від городів.
Як і до реформи в Козельщині панували злидні й безправ’я. Змінилося тільки те, що Козельські продали свій маєток графу Капністу. Безправні і пограбовані попередніми панами, селяни потрапили в кабалу до поміщиків Капністів.

У пореформеній Козельщині швидко розвивалися капіталістичні відносини. Цьому значно сприяло введення в дію залізниці Харків—Миколаїв. Створилися сприятливі умови для переведення на капіталістичні рейки господарства багатіїв та дальшої пролетаризації безземельних і малоземельних господарств.

Відбулися зміни і в кількості населення. На 1887 рік в Козельщині налічувалося 123 господарства. Тут проживало 1682 чол. Колишні кріпаки все ще вносили в банк викупні платежі. Крім того, в селі з’явилося 13 господарств козаків (69 чол.), 20 господарств міщан та інших (92 чол.).

У 1886 році у селян с. Козельщина було 304 дес. надільної і 288 дес. землі, придбаної через банк. В селі проживало також 22 чол., які прибули з інших місцевостей, але не мали орної землі і займалися ремісництвом, торгівлею або ж працювали по найму. Були й такі селяни, які, втративши засоби до існування і не маючи змоги знайти роботу, виїжджали з села. У 1886 році 29 чоловік одержали паспорти на відхід на заробітки.

Тяжке матеріальне й правове становище селян підсилювалось духовним гнітом. Переважна більшість селян була неписьменною. За цих умов тут і розповсюдився в 1881 році міф про «чудотворну» ікону, яка нібито зціляла людей. У 1885 році біля джерела, де нібито знайшли ікону, було засновано жіночий монастир. Ігуменя монастиря у 1886 році прийняла в дар від поміщика Капніста 31 десятину землі і зібрані серед населення та здані в державний банк гроші в розмірі 50 тис. крб. Монастир багатів за рахунок пожертвувань численних віруючих. Через кілька років монастир мав понад 300 десятин землі, паровий млин, вітряк, олійницю. Були також споруджені будинки з келіями (у монастирі було понад 600 черниць), готелі і заїжджі двори для багатих і бідних богомольців, а протягом 1900—1905 рр.— великий собор.

Наприкінці 80-х рр. XIX ст. земельні володіння навколо с. Козельщини поміщик Капніст продав багатію Ситнику. Запопадливий купець зробив дальші кроки по шляху капіталізації господарства. Так, врахувавши потреби монастиря в цеглі, він побудував у селі цегельний завод, де працювало близько 50 найманих робітників.

На початку XX ст. в селі налічувалося 146 селянських господарств, які мали 483 дес. придатної землі (в середньому трохи більше 0,5 дес. на 1 душу). 42 козацьких господарства володіли 323 дес. орної землі (1,2 дес. на 1 душу). В селі проживало 76 чол. інших, непривілейованих, серед яких 15 родин зовсім не мали землі, а одна родина мала садибу. Це, мабуть, наймити у заможних селян або ж наймані робітники на підприємствах. Селянське землеволодіння яскраво характеризує класове розшарування в Козельщині. У 1900 році 27 господарств зовсім не мали землі, 72 родини хоча й мали землю, але самі її не обробляли, бо не мали ні худоби, ні реманенту. А в цей час 12 родин мали від 15 до 50 дес. землі кожна. Близько тисячі десятин поблизу Козельщини належало купцеві Ситнику та понад 300 десятин — монастирю. Купець, монастир та куркулі експлуатували переважну частину селянської бідноти Козельщини і навколишніх населених пунктів.

Тяжке становище трудящих неминуче призводило до селянських виступів. Цьому сприяло те, що багато хто з жителів села, працюючи на залізниці та підприємствах м. Кременчука, підтримував постійні зв’язки з родичами і сім’ями. Отже, зростання політичної свідомості селян і наймитів Козельщини значною мірою визначалося розвитком революційних подій на залізниці і в Кременчуці. Так, 14 грудня 1905 року кременчуцький тимчасовий генерал-губернатор оголосив дільницю Харково—Миколаївської залізниці від ст. Козельщини до ст. Єлисаветград на становищі надзвичайної охорони. Було навіть створено комітет «по надзвичайній охороні і підтриманню порядку». Через тиждень, 21 грудня, це становище поширилось і на населені пункти, розташовані поблизу залізниці.

З листопада 1906 року в с. Козельщині було розкидано прокламації. Робітники цегельного заводу виступили проти неймовірно важких умов праці. Революційно настроєний робітник П. С. Баранник вивісив на будинку заводу червоний прапор. У зв’язку з цим було викликано загін поліції та почато розслідування.

Робітники, які працювали на сільськогосподарських роботах у маєтку Ситника, організовували страйки, залишали польові і інші роботи, вимагали поліпшення харчування і підвищення заробітної плати. Активними учасниками виступів на цегельному заводі і в маєтку були робітники Гнат Кулик, Григорій Шевченко, Андрій Кулик.

З наступом політичної реакції в країні посилилась експлуатація народних мас. Це призвело до ще більшого зубожіння селян Козельщини. У 1910 році в селі більше половини населення (629 чол.) через відсутність робочої худоби, інвентаря та велику виснаженість землі не могли займатися сільським господарством. 17 сімей частково займалися землеробством, ходили на поденщину і різні заробітки, а також працювали за сніп у заможних односельчан. В селі було 123 зажинщики, які жали за сніп у заможних селян, 67 по денщиків.

Значна частина жителів села жила з ремісництва. У 1910 році тут було 9 ковалів, 11 теслярів і столярів, 19 кравців та шевців.

53 родини змушені були посилати своїх працівників у найми за межі свого села: на цілий рік та на літній сезон — 55 чол. і на далекі заробітки — 70 чол. Чимало жителів села постійно працювали на залізниці, на фабриках і заводах Кременчука.

У роки першої світової війни ще більше загострилися класові суперечності на селі. Зростала й політична свідомість селян. Жителі села А. Кулик, Є. Григор та інші, що працювали на підприємствах м. Кременчука, привозили в село нелегальну літературу, розповідали односельчанам про політичні настрої серед робітників.

В дореволюційний час освіта для переважної більшості населення Козельщини була недоступна. При козельщинському монастирі працювала початкова жіноча школа з інтернатом, але сюди мало потрапляло селянських дітей. В земську початкову школу, де вчилися головним чином хлопчики, основна маса селян теж не мала змоги посилати своїх дітей. Більшість з тих, хто вчився, ходили до школи тільки після закінчення всіх сільськогосподарських робіт та випасу худоби і залишали її ранньою весною. У 1910 році з 554 чоловіків грамотних було менше половини — 229 чол., а серед 553 жінок грамотних було тільки 56 чол. Таким чином, майже 75 проц. населення села лишалося неписьменним. Це було серйозною перешкодою для тих, хто намагався здобути спеціальність і знайти постійну роботу на залізниці або на фабриках чи заводах.

Лютнева буржуазно-демократична революція не внесла істотних змін в життя народних мас Росії. Наприкінці березня 1917 року робітники й селяни Козельщини самі приступили до створення своїх органів влади. На фото, датованому 1917 роком і вміщеному у селищному музеї, читаємо напис: «Президія першої Ради робітничих та селянських депутатів с. Козельщини». За столом президії Г. І. Шевченко (голова), П. А. Шевченко С. С. Дяченко (секретар) та Є. Ф. Знайко.

В цей час було створено земельний комітет, до складу якого ввійшли Л. О. Сердюк (голова), В. Й. Таран та інші. Весною та влітку 1917 року комітет розділив серед безземельних та малоземельних селян близько 400 десятин орної землі, сіножатей та пасовищ місцевого багатія Ситника, також конфіскував насіннєвий матеріал і роздав його тим, хто одержав землю. Того року жителі Козельщини вперше без орендної плати землевласникові косили сіно, пасли худобу, зорали частину землі та засіяли озимину. Земельний комітет встановив нагляд за майном у маєтку Ситника. Повітові органи влади Тимчасового уряду виявилися неспроможними протидіяти Козельщинській Раді, яка стала виконавцем волі основної маси населення.

Радянська влада в Козельщині була встановлена в січні 1918 року. Селяни одержали в колишньому маєтку Ситника робочу худобу та реманент і обробляли наділену їм землю. Але окупація гітлерівськими військами та націоналістичною контрреволюцією перешкодила дальшому розгортанню радянського будівництва.

У квітні 1918 року поблизу Козельщини через Кременчук—Омельник—Манжелію—Мануйлівку пройшла група революційних військ, яка з боями пробивалась до російського кордону. Червоне військо залишило на шляху свого просування багато зброї, і це позитивно вплинуло на посилення антиокупаційного руху в цій місцевості. Штаб новоутвореного партизанського загону перебував за три кілометри від залізничної станції Козельщина. В самій Козельщині становище значно ускладнилося через те, що найбільш активні і самовіддані борці за Радянську владу — Є. Знайко, А. Маринич, І. Маховий, Д. Піхуля — були заарештовані. Німецький військовий трибунал звинуватив їх в агітації проти властей та режиму і засудив на довічне заслання. Після вироку в’язнів відправили в кременчуцьку тюрму, де вони й перебували аж до січня 1919 року — часу визволення села Червоною Армією. Арешт і ув’язнення групи активістів значною мірою послабили опір населення Козельщини німецьким окупантам і націоналістичній контрреволюції.

В січні 1919 року в Козельщині було відновлено Радянську владу. До складу новообраної Ради ввійшли Г. Легкий (голова), Г. Козерло (секретар), Д. Тристан, М. Тристан, О. Дмитренко, П. Рибалка, В. Голуб, М. Пампур, С. Дейнека, В. Довгорук. В селі знову почала діяти земельна комісія. Вона зайнялася наділенням безземельних та малоземельних селян поміщицькою землею. Було розподілено 1599 десятин землі. Але влітку 1919 року, в зв’язку з наступом білогвардійських військ Денікіна, органи Радянської влади змушені були перейти на підпільне становище. В Козельщині відновилися старі дореволюційні порядки. Білогвардійці заарештували місцевих активістів М. Пампура, В. Довгорука, П. Рибалку, С. Дейнеку, О. Дмитренко, О. Колодяжного, Д. Тристана, В. Голуба та А. Знайка. Всіх їх розстріляли. Після остаточного встановлення Радянської влади жителі Козельщини перевезли їх останки з с. Жуків Глобинського району (де їх було розстріляно) з почестями поховали та встановили на їх могилі обеліск.

На початку 1920 року було обрано нову Раду, до складу якої ввійшли Г. Шевченко, П. Юрченко, Д. Бутенко, Л. Заскоченко, В. Коломійченко, О. Юрченко, X. Тристан, Є. Знайко. Рада відразу ж приступила до наділення землею безземельних та малоземельних селян, перерозподілу насіння, реманенту та робочої худоби.

В ці роки активним борцем за проведення в життя всіх заходів Радянської влади в Козельщині був П. О. Мостовий, член більшовицької партії з 1919 року. На той час він очолював Бригадирівську волосну партійну організацію. У 1920 році було створено партійну організацію і в Козельщині.

У 1920 році в Козельщині був утворений КНС, організатором і першим головою якого був Є. Знайко.

Комсомольський осередок в Козельщині утворився в 1922 році. Організаторами і першими комсомольцями села були Г. Кучеренко, М. Онищенко, В. Литвиненко, І. Погорілий. До цього вони були членами Бригадирівської волосної комсомольської організації. В березні 1924 року комсомольський осередок налічував 12 членів комсомолу. Цього року тридцять чоловік молоді подали заяви про вступ до комсомолу. Комсомольці розгорнули широку масово-політичну роботу серед позаспілкової молоді, налагодили випуск стінної газети під назвою «Молодняк», провадили читку газет, журналів тощо.

У березні 1923 року було створено Бригадирівський район Кременчуцької округи з центром у с. Козельщині. До складу району ввійшли населені пункти Бригадирівської, Бреусівської і Хорішківської волостей Кобеляцького повіту Полтавської губернії. З 9 лютого 1932 року Бригадирівський район ввійшов у новоутворену Харківську область; з квітня 1933 року його перейменовано на Козельщинський. З вересня 1937 року Козельщина стала районним центром Полтавської області, з жовтня 1938 року була віднесена до розряду селищ міського типу.

За роки Радянської влади в Козельщині відбулися великі зміни. В колишній економії Ситника в березні 1924 року створили радгосп. У 1928 році на клопотання жителів села секретаріат ВУЦВКу дав дозвіл на закриття Козельщинського монастиря. Монастирські землі, господарські будівлі і майно теж перейшло у власність радгоспу. Куркулі одержали встановлену трудову норму землі. Лишки куркульської землі КНС розподілив між безземельними і малоземельними селянами. Це великою мірою сприяло зміні соціального складу населення. Так, за переписом 1926 року по Бригадирівській сільській Раді разом з населеними пунктами Лозки, Лутовинівка, Омельчине, Демидівка, Ганнівка (село і станція) налічувалося 891 селянських і 120 інших господарств з населенням 4787 чол. Більшість селянських господарств стала середняцькою, хоч усе ще значним був прошарок бідняцьких господарств. Так, у 1925 році з 380 членів КНС — 65 не мали землі, 127 не мали худоби.

В умовах індивідуального господарювання важливими питаннями роботи КНС лишалися охорона і захист прав сільських наймитів. На зборах Козельщинського правління спілки «Робітземліс» в жовтні 1925 року ставилося на обговорення питання про те, що частина сільських наймитів не має договорів з наймачами. КНС очолив боротьбу з куркулями і церковниками, які під час хлібозаготівель активізували ворожу діяльність. Це особливо стало відчутним у 1928 році після створення комісії сприяння хлібозаготівлі.

Розвиток Радянської держави закономірно вів до соціалістичної перебудови села. У 1925 році в Козельщині було засновано машинно-тракторне товариство, членами якого стали 10 господарств. Товариство придбало сільськогосподарський інвентар і машини, в т. ч. один трактор «Фордзон». Трактором орали землю, приводили в рух молотарку та виконували інші господарські роботи. Товариство подавало також допомогу незаможникам в обробітку землі, обмолоті хліба тощо. У 1929 році в селі з’явилося перше товариство по спільному обробітку землі. У 1930 році воно перейшло на статут сільськогосподарської артілі і дістало назву «Червоний степ».

У 1930 році широким фронтом розгорнулась, а в 1932 році була завершена колективізація сільського господарства в усіх селах Козельщинської сільської Ради (Підгорівка, Лозки, Омельчине, Павлівка, Квіти). Чотири колгоспи, створені в цих селах, планували на весну 1934 року обробити, крім озимих, посіяних восени 1933 року, 960 га землі. Щоб забезпечити успішне проведення весняної сівби, Козельщинський районний партійний комітет з березня 1934 року мобілізував усі наявні транспортні і тяглові засоби на перевозку посівного матеріалу, суперфосфату та пального. Колгоспам Козельщинської сільської Ради було надано кредит на суму З тис. карбованців.

Районний земельний відділ провів велику роботу по завершенню до червня 1936 року видачі державних актів на закріплення за колгоспами навічно землі та забезпечення колгоспників присадибними ділянками. Партійні організації та правління колгоспів доклали багато зусиль, щоб ліквідувати безкорівність господарств та поліпшити життя колгоспників.

Значних успіхів у своєму розвитку досяг і радгосп «Козельщинський», в господарстві якого налічувалося понад 1200 га землі, в т. ч. 980 га орної. Радгосп побудував кілька свинарників, корівники, механічну майстерню та інші господарські й адміністративні приміщення. Головним господарським напрямком радгоспу було свинарство. Напередодні Великої Вітчизняної війни в господарстві радгоспу налічувалося понад 3 тис. голів свиней, в т. ч. 120 свиноматок, а також 100 високопродуктивних корів. У 1939 році на молочно-товарній фермі радгоспу надоїли в середньому по 4100 літрів молока на фуражну корову. За ці показники ферма була затверджена учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки, нагороджена срібною медаллю, одержала премію в 10 тис. крб. та мотоцикл. У 1940 році пересічні надої молока становили 4650 літрів на фуражну корову. Радгосп мав 5 тракторів, 1 комбайн, 4 вантажні автомашини, жатки та інший сільськогосподарський інвентар. Керівництво великим і складним господарством здійснювали дирекція та партійна організація, що об’єднувала понад 20 комуністів.

У розвитку сільського господарства Козельщини у 20-х рр. певну роль відіграла робота науково-дослідної ферми Полтавського агрокооперативного технікуму. Починаючи з 1929 року, в селі розмістилась зоотехнічна школа, а пізніше — державна сортовипробувальна дільниця, яка за досягнуті успіхи теж була учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки у 1939 році.

За роки Радянської влади змінився зовнішній вигляд Козельщини. Колишні монастирські та куркульські будівлі були перебудовані та переобладнані під господарські, медичні, громадські та адміністративні установи. З 1925 року в селищі відкрили лікарню, в якій працювали 10 лікарів, аптеку. У тому ж році в селі почала діяти електростанція. В селищі з’явились дві великі крамниці, в самому центрі було закладено парк.

Трудящі Козельщини досягли значних успіхів у розвитку освіти і культури трудівників села. У 1924 році Козельщинську початкову школу реорганізували в семирічну трудову. Тут навчалося 280 учнів та працювало 12 вчителів. При школі обладнали слюсарно-ковальську майстерню, а для дівчаток організували навчання крою та шиттю. У 1934 році в селищі відкрили середню школу, де навчалося понад 700 учнів Козельщини і навколишніх сіл. Тут працювали понад 30 вчителів з вищою та середньою освітою. При школі були фізичний, біологічний кабінети, добре обладнані навчальним приладдям, та бібліотека.

Зростала культура села. В 20-х рр. тут відкрили клуб, а в 1929 році при клубі створено бібліотеку. Вона відіграла важливу роль в організації агропропаганди і в поширенні досвіду колгоспного і радгоспного будівництва. З 1937 року в Козельщині розгорнув роботу Будинок культури з кінозалом на 350 місць.

У 1939 році населення Козельщини становило 3956 чол. Понад 50 жителів селища мало вищу освіту. Це були вчителі, лікарі, агрономи. Багато місцевих жителів закінчили середні спеціальні і вищі учбові заклади і працювали в різних галузях господарства і культури країни.

Мирне, радісне життя людей порушила війна. Німецько-фашистські загарбники окупували Козельщину 15 вересня 1941 року.

Вже з перших днів окупації вони встановили режим терору і насильства. Фашисти закатували і розстріляли 114 чол., вивезли в Німеччину на каторжні роботи 135 чол. мирних громадян.

У вересні 1941 року загинув колишній директор радгоспу, комуніст А. Г. Тристан, який залишився в тилу ворога для керівництва підпільною роботою. Після його смерті керівництво підпіллям взяв на себе житель Козельщини П. К. Сірик. Активними учасниками підпілля були Ф. С. Северин і В. Д. Синєгуб. Окремі дорутчення керівника підпілля виконувало багато жителів села. Незважаючи на винятково складні умови роботи і втрати людей, підпільна група виконала багато завдань, поставлених Полтавським підпільним обкомом КП України. Підпільники мали два радіоприймачі, за допомогою яких приймали зведення Радянського Інформбюро і поширювали їх серед населення. Група допомагала військовополоненим, добувала зброю, роздала населенню близько 5 тонн хліба, який зберігався на пункті «Заготзерно». Підпільники вживали заходів, щоб зірвати плани окупантів щодо мобілізації молоді в Німеччину. Відданість і відвагу виявили в цій справі лікарі Кошаленко, Висоцька, Лебідь, Антипенко.

Підпільники як тільки могли шкодили окупантам. Вони псували молочні продукти, призначені для відправки в Німеччину та військові частини. Жителі Козельщини М. Гребенюк, Н. Баранник переховували військовополонених, діставали для них одяг, харчі, допомагали перейти через лінію фронту.

Відступаючи під натиском радянських військ, фашистські варвари спалили й зруйнували будівлі радгоспу, колгоспів, школу, лікарню, Будинок культури, усі приміщення адміністративних установ, партійних і громадських організацій. В радгоспі були спалені, зруйновані і пограбовані всі споруди і приміщення господарського призначення, житлові і культурно-побутові приміщення, різне устаткування і транспортні засоби господарства. Збитки, заподіяні окупантами радгоспові, п’яти колгоспам Козельщинської селищної Ради та державній сортовипробувальній дільниці становили понад 30 млн. карбованців. Повністю були виведені з ладу всі торгово-промислові підприємства, які до війни задовольняли потреби населення Козельщини: цегельний завод, райхарчокомбінат, заготконтора райспоживспілка, багато будинків. Вщент зруйнували окупанти приміщення редакції і друкарні, Козельщинської середньої і двох початкових шкіл, районної лікарні і амбулаторії. Загальна сума збитків, заподіяних окупантами Козельщині, становила понад 35 млн. карбованців.

25 вересня 1943 року для жителів Козельщини настав радісний день визволення з німецько-фашистської неволі.

Відвагу і героїзм в боях з німецько-фашистськими загарбниками виявили воїни з Козельщини. Серед нагороджених орденами і медалями Радянського Союзу — 170 уродженців Козельщини, в т. ч. 26 робітників радгоспу «Козельщинський» та інших підприємств, 68 колгоспників та 76 службовців.

Жителі селища з великим ентузіазмом приступили до відбудови зруйнованого господарства. Директором радгоспу «Козельщинський» було призначено керівника підпільної групи П. К. Сірика. Робітники радгоспу насамперед взялися за ремонт техніки. Стали в пригоді деталі машин, які пощастило зберегти підпільній групі. Незабаром самотужки склали трактор, відремонтували плуги, борони. При допомозі радянських бійців, які тимчасово були тут на відпочинку, засіяли 275 га озимини і зорали 400 га на зяб.

В тяжких умовах було проведено весняно-літні сільськогосподарські роботи 1944 року. Наявна техніка і робоча худоба зовсім не задовольняли потреб. На всіх роботах, в т. ч. й найважчих, працювали переважно жінки, інваліди Великої Вітчизняної війни та підлітки. Але й у цих умовах багато було зроблено для виконання й перевиконання плану весняної сівби та досягнення високого врожаю зернових і технічних культур. Велика роль у цьому належала соціалістичному змаганню. Передовиків соціалістичного змагання не раз відзначали нагородами і преміями. Так, Євдокію Бовкун нагородили орденом Леніна, Наталію Титар — орденом Трудового Червоного Прапора.

Після визволення селища в усіх п’яти колгоспах Козельщини налічувалося тільки 657 чол. працездатних, в т. ч. 72 чоловіки і 585 жінок. Руками жінок, стариків, підлітків та інвалідів Великої Вітчизняної війни довелося підіймати з руїн господарство колгоспів, відбудовувати господарські та інші споруди, обладнувати майстерні, ремонтувати сільськогосподарський реманент. Усі роботи доводилося виконувати при недостатній кількості робочої худоби, техніки і транспортних засобів. Так, в усіх п’яти колгоспах на початок 1944 року налічувалося всього 20 робочих коней і 57 волів.

Після закінчення осінніх польових робіт у 1943 році трудівники радгоспу приступили до відбудови зруйнованих майстерень, господарсько-адміністративних приміщень, культурно-освітніх та житлових будинків. У перші післявоєнні роки вони відбудували водопровід на центральній садибі, зерносховище, контору радгоспу, 2 двоквартирні і 24 одноквартирні житлові будинки для робітників і службовців радгоспу, спорудили 5 свинарників, корівник, телятник та інші будівлі.

Працюючи з величезним напруженням, колгоспники досягли значних успіхів. Так, у 1950 році в об’єднаному колгоспі «Червоний степ» (сіл Козельщини і Підгорівки) було оброблено 1896 га орної землі — майже вдвоє більше, ніж у 1944 році. У 1950 році колгосп мав 325 голів великої рогатої худоби, 205 свиней, 165 овець, 54 коней тощо.

За роки післявоєнних п’ятирічок та семирічки великі зміни відбулися в радгоспі «Козельщинський», земельні площі якого розширилися після приєднання до нього у 1957 році колгоспу «Червоний степ». У 1964 році посівна площа радгоспу становила 2844 га, проти 780 га на початок 50-х рр., а поголів’я великої рогатої худоби (корів) за цей час зросло більше, ніж у 10 разів. Значно зросло поголів’я свиней і птиці.

Зросла техніко-енергетична оснащеність виробництва. Тракторів стала в 5 разів більше, автомашин у 9, електромоторів майже в 4 рази більше.

За роки семирічки у радгоспі побудовані господарські приміщення і споруди: 2 свинарники-маточники на 120 голів, 3 свинарники-відгодівельники на 4 тисячі голів, 3 табори для цілорічної відгодівлі свиней на 900 голів, 6 корівників на 600 голів; споруджено 3 водонапірні башти, прокладено понад 5 км водопроводу та 1200 кв. метрів шляхів з твердим покриттям; побудовано один восьмиквартирний, 9 чотириквартирних, 4 одноквартирних будинки для робітників радгоспу та 80 індивідуальних будинків. Приділялась увага і культурному будівництву. За цей час радгосп збудував 3 клуби.

Зріс культурний рівень працівників радгоспу.

Серед спеціалістів 9 чол. мають вищу освіту, 18 — середню, 10 чол. заочно вчаться у вузах і технікумах.

У виробничому та громадському житті радгоспу велика роль належить партійній організації, на обліку в якій перебувають 38 членів КПРС, та комсомольській, що об’єднує 18 чоловік. Під їх керівництвом у селищі розгортається соціалістичне змагання за дострокове виконання виробничих завдань. Значного поширення набула нова форма руху передовиків виробництва — змагання за право називатися колективами і ударниками комуністичної праці.

Багато років працює на свинофермі В. М. Семенко. У 1965 році вона досягла високих показників у праці. За це в березні 1966 року їй присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Орденами і медалями Радянського Союзу нагороджені Л. І. Голуб, К. С. Коваленко.

Сучасне високомеханізоване зернове і тваринницьке господарство вимагає спорудження нових приміщень, які відповідали б рівню сучасного промислового будівництва. У 1960 році за рішенням зборів уповноважених колгоспів було створено Козельщинське міжколгоспне будівельне управління. Підприємство обслуговує 9 колгоспів-пайовиків. Управління має механізований столярний цех, розрахований на випуск до 3500 кв. метрів столярних виробів на рік; черепичний цех з річним виробництвом 300—350 тис. штук черепиці; майстерню збірного залізобетону на 150—200 кубометрів; лісопильний цех на дві рами з річним випуском 3 тис. кубометрів пиломатеріалів, цегельний механізований завод з річним випуском до 3 млн. штук цегли. З 1961 року управління приступило до спорудження тваринницьких приміщень у колгоспах і вже через три роки досягло визначеної проектної потужності, збудувавши за рік 21 тваринницьке приміщення.

Потреби селища в цеглі задовольняє також Козельщинський завод будівельних матеріалів. У роки семирічки тут реконструйовано піч та споруджено 2 сушильні сараї з стелажами місткістю на 100 тис. штук цегли кожен. Наявність таких сараїв оберігає цеглу від деформації та сприяє прискоренню сушки. Реконструкція заводу сприяла поліпшенню умов праці робітників та підвищенню продуктивності праці. В літній період тут працює 120—130 чол.

В селищі проводиться велика робота по поліпшенню побутового обслуговування населення. З цією метою створено спеціальний комбінат для пошиття одягу і взуття.

Для зручності створено бригаду, що приймає замовлення на місці роботи — в радгоспі, колгоспах, на підприємствах і в установах. Сюди ж доставляються готові вироби. Є тут і установи та підприємства споживчої кооперації: продуктові і промтоварні крамниці, їдальні і буфети, перукарня, фотоательє тощо.

Лікувальну і профілактичну роботу на території Козельщинської селищної Ради і навколишніх сіл проводить Козельщинська лікарня, розрахована на 100 ліжок, та поліклініка з відділеннями терапевтичним, неврологічним, дитячих та очних хвороб. В селищі тубдиспансер, санітарна епідеміологічна станція, також фельдшерські пункти в селах Підгорівці і Павлівці. В медичних установах працюють 17 лікарів та 60 працівників з середньою медичною освітою.

За післявоєнні роки досягнуто значних успіхів у розвитку освіти й культури населення. В Козельщині є середня школа, де навчається 626 учнів. Школа розташована у красивому новому будинку. Вона має добре обладнані кабінети: фізичний, хімічний, агробіологічний, іноземних мов та історико-краєзнавчий музей. При школі є бібліотека та необхідні наочні посібники і прилади. Політехнічне навчання учнів старших класів здійснюється за спеціальностями будівельника і механізатора. При школі обладнані майстерні металообробки, деревообробки та механізації. Для навчальних цілей школа має трактор, комбайн, різні сільськогосподарські машини і знаряддя. В середній школі працюють 53 вчителі, в т. ч. 31—з вищою, 4 — з незакінченою вищою і 18 — з середньою освітою.

У 1957 році завершено відбудову і розширення двоповерхового приміщення Козельщинського Будинку культури з залом для глядачів на 500 місць. У Будинку культури розміщена бібліотека, є стаціонарна кіноустановка. Тут працюють гуртки художньої самодіяльності: драматичний, хоровий, танцювальний та інші.

За роки Радянської влади невпинно підвищувався культурно-технічний рівень трудівників Козельщини. В усіх галузях господарства зросла чисельність робітників і колгоспників, що керують машинами та механізмами. Таким чином, фізична праця поступово набуває характеру праці інженерно-технічних працівників. Із загальної кількості жителів селища у 1962 році 176 чол. працювали на промислових підприємствах селища, м. Кременчука та на залізниці, 394 чол.— у сільському господарстві, 38 чол.— на будівництві, 48 чол.— на транспорті, 264 чол.— в різних господарських і радянських установах, 152 чол.— в торгівлі, 126 чол.— в галузі освіти і культури, 155 чол.— в медичних установах.

Зросла чисельність спеціалістів з вищою і середньою спеціальною освітою. У 1962 році серед жителів селища було 99 чол. з вищою, 19 — з незакінченою вищою, 322 — з середньою і 679 — з незакінченою середньою освітою. За післявоєнний час 179 випускників Козельщинської середньої школи здобули вищу освіту і працюють в різних галузях народного господарства країни. Уродженці Козельщини працюють у наукових і вищих навчальних закладах. Так, Г. С. Сухобрус (доктор мистецтвознавства) працює в одному з інститутів АН УРСР; К. В. Білявський (доктор технічних наук) — в одному з ленінградських вузів; G. П. Куліш (кандидат технічних наук) працює в Харківському гірничому інституті; В. І. Троцько (кандидат медичних наук) — у Донецькому медичному інституті; М. М. Роєнко (кандидат фізико-математичних наук) — у Харківському державному університеті.

Змінилася Козельщина, виросли її люди — активні будівники щасливого комуністичного суспільства.

А. С. ЧЕРЕВАНЬ.
Зображення
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера К”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 28 гостей