Козова, смт, Козівський район, Тернопільська обл, Україна

Відповісти

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Козова, смт, Козівський район, Тернопільська обл, Україна

Повідомлення АннА »

Зображення
КОЗОВА – с-ще міськ. типу Тернопільської області, райцентр. Розташов. на р. Коропець (прит. Дністра), за 36 км від обласного центру. Залізнична станція. Нас. 9,4 тис. осіб (2004).
Перша згадка про це поселення в письмових джерелах датується 1440. Належало магнатському родові Потоцьких. На поч. 16 ст. поблизу було збудовано замок. Місцеві жителі страждали від татар. нападів, особливо спустошливими вони були 1515, 1575, 1589, 1621, 1626.
Після 1650 м-ко набуло право самоврядування. У 1660-х рр. тут споруджено костьол. 1667 зруйноване турец. військами, після цього занепадає. Відроджується в серед. 18 ст. За інвентарем 1772, вважалося досить великим м-ком з розвинутим ремісництвом і торгівлею. Після 1-го поділу Польщі 1772 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) – в складі Австрії (з 1867 – Австро-Угорщина). Від 1857 до 1867 мало статус повітового центру.
Під час Першої світової війни стало місцем жорстоких боїв і кілька разів переходило з рук у руки. Від 1920 – під владою Польщі. Тут працювали каменоломня, три млини, майстерні з вир-ва буд. матеріалів, глиняних, шкіряних, тютюнових виробів.
1939 возз'єднано разом з ін. укр. землями в складі УРСР. Від 1940 – райцентр. У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 з лип. 1941 до лип. 1944 було окуповане гітлерівцями, входило до складу Генеральної губернії.
Від 1958 – с-ще міськ. типу.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Козова, смт, Козівський район, Тернопільська обл, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Козова— селище міського типу, центр району, розташоване на хвилястій рівнині Волино-Подільської височини, по обох берегах річки Коропця, притоки Дністра. Відстань до обласного центру 36 км. Залізнична станція на лінії Тернопіль—Ходорів. Через селище проходить автошлях Тернопіль—Дрогобич. Населення — 7 тис. чоловік.

Уперше Козова згадується в письмових джерелах за 1440 рік. Перебуваючи під владою Польщі, вона входила до складу Руського воєводства. Село належало магнатам Потоцьким, які в XVI ст. на кошти, здобуті від експлуатації залежного населення, збудували тут замок. Він мав боронити їх володіння від турків і татар. Та жителі Козови продовжували терпіти від нападів турецько-татарських орд. Жахливих спустошень зазнало село в 1515, 1575 і 1589 роках. У серпні 1617 року в зв’язку з загрозою нового нападу на Руське воєводство біля Козови зібралося шляхетське ополчення. Однак, ставши в селі на постій, ці «оборонці» спустошили його не менше, ніж татари. У 1621 і 1626 роках татарські загони знов пограбували і спалили Козову. Через часті напади село зростало повільно. 1635 року в ньому налічувалося всього 38 селянських господарств. Селяни зазнавали тяжкого феодального гноблення, що дедалі посилювалося. Якщо в XV ст, серед феодальних повинностей переважали данини й чинш, то в XVI ст. основною повинністю стала панщина, яка досягла 2—4 днів на тиждень, а в першій чверті XVII ст. — вже 5—6 днів на тиждень.

Пригноблені селяни вели боротьбу проти феодального гніту. Особливої гостроти вона набула під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. У 1648 році, коли через Козову проходили загони селянсько-козацького війська під проводом Богдана Хмельницького, до них приєдналося багато місцевих жителів. Разом з козаками вони громили фільварки польської шляхти. Населення Козови не бажало жити під владою шляхетської Польщі, відмовлялося коритися панові, сплачувати державні податки. Так, у 1650 році, посилаючись на великі руйнування і розорення, жителі не сплатили подимний податок. У реєстрі того року Козову названо вже містечком, за яким закріплено 22 лани землі. Йому надано право на проведення двох щорічних ярмарків і щотижневих торгів, що сприяло розвиткові ремесла і торгівлі. В другій половині XVII ст. у Козові працювали бондари, кушніри, теслярі, шевці, ткачі. Ремісничі вироби мали збут серед місцевого наеслення, частково продавалися на ярмарках, де торгували переважно збіжжям і худобою. В містечку було багато незаможного населення: комірників, городників, а також т. зв. гультяїв — найбіднішого люду, позбавленого будь-якого майна.

З другої половини XVII століття у Козові існувало самоврядування, але власники містечка Потоцькі, проводячи політику національної дискримінації українського населення, стежили, щоб посади в органах самоврядування займали тільки католики. З допомогою костьолу, спорудженого в 60-х роках XVII ст., серед жителів української національності силою насаджувався католицизм.
У 1667 році під час нападу турків і татар на Козову її було спалено, а замок зруйновано, після чого він вже не відбудовувався. До нашого часу частково збереглися підземні ходи, якими замок з’єднувався з містечком. У 1772 році, коли Козова підпала під владу Австрії, це було вже досить велике містечко, в якому налічувалося 263 будинки. В його центральній частині, т. зв. Старому місті, розміщувалися ринок, ратуша, тут же мешкали урядовці, купці, заможні ремісники. До центру примикали 3 передмістя: Руське, Недбайлівка і Мазурівка. Перші два в основному заселяло українське населення, третє — поляки. В містечку проживали також вірмени, які займалися переважно торгівлею і ремеслом. У Козові було чимало ремісників, зокрема 10 ткачів, 6 шевців. Існували ремісничі цехи — кушнірський, ковальський, гончарний, бондарський.

В складі Австрії Козова зберегла статус містечка, але війта було замінено на бурмистра. До органу місцевого самоврядування входили радники, возний, скарбовий, представник губернатора й ряд інших чиновників, обраних чи призначених із заможних верств польського населення та австрійців. Права місцевого самоврядування дещо розширилися внаслідок обмеження влади феодала над містечком. Формально було обмежено і феодальні повинності селян та деяких категорій міщан, але фактично їх соціально-економічне й правове становище лишилося майже без змін. Селяни поділялися на т. зв. ланових, півланових, четвертинників, халупників і комірників. За інвентарем 1772 року ланові мали відробляти на рік по 133 дні панщини та 12 шарваркових днів, сплачувати 23 злотих чиншу за худобу й 8 злотих за повозові дні. Півланові мусили відбувати по 81 дню панщини та 12 днів шарваркових; хто мав своє тягло, платив 1 злотий чиншу та 4 злотих за повозові повинності. Четвертинники й халупники відробляли по 52 дні панщини, комірники — 12 днів. Всі категорії селян давали панському двору данину натурою, сплачували різні десятини — бджільну, рогову та інші. Міщани теж виконували по 12 днів на рік шарваркових робіт — лагодили греблі, мости, млини; вони сплачували чинш за будинки, корчми, шинки, а також пічковий, мостовий, яловичний та інші податки. У 1772 році феодал одержав від них різних платежів на 3,8 тис. злотих.

За інвентарем 1820 року річна панщина 270 селянських господарств Козови мала становити зі своїм тяглом 13 220, піша — 5460 днів. Але в гонитві за прибутками і сам феодал і орендарі його землі — мандатори самочинно збільшували панщину, запроваджували різні додаткові відробітки. Так, у 1846 році Козівська громада скаржилася бережанському старості, що мандатор примушував їх виконувати надмірну панщину, що з денним «уроком» можуть впоратися лише 3 чоловіки, а один має його відробляти три дні. У скарзі зазначалося, що громада мусить виходити на роботу зі сходом сонця. Але чимало жителів мешкають далеко, і за несвоєчасний вихід на панщину їх жорстоко карають. Орендар не дозволяв селянам брати дрова з Божиківського лісу, відібрав у них пасовище. На утиски мандатора громада Козови не раз скаржилася також окружним та крайовим властям.

Після скасування в 1848 році кріпацтва громада Козови почала вперту боротьбу з поміщицькою економією за право користуватися лісом і пасовищами. Так, у квітні 1860 року селяни зажадали від поміщика права випасати худобу на двірських грунтах, брати ліс на дрова та будівництво, «як це було з незапам’ятних часів». Одержавши відмову, селяни поскаржилися галицькому губернаторові, який підтримав поміщика. Громада Козови апелювала до міністерства внутрішніх справ, але й там нічого не вирішили на її користь.

У складі імперії Габсбургів містечко занепадало. Щоправда, з 1857 по 1867 рік, коли Козова була повітовим центром, тут дещо пожвавилася торгівля. На ярмарках торгували худобою, хлібом, хмелем. Однак уже в 70—80-х роках почався спад в економічному житті. Майже не розвивалася промисловість — працювали лише гуральня, млин. Швидкими темпами йшов процес обезземелення селян. Якщо в 80-х роках XIX ст їм належало 3062 морги орної землі, то 1914 року — лише 2728 моргів, хоч населення Козови за той час збільшилося з 3640 до 5152 чоловік.

З кінця XIX ст. в Козові починає зростати селянський рух. На своїх вічах, мітингах трудящі ухвалювали резолюції, які нерідко мали політичний характер. Так, 25 квітня 1902 року 600 селян і наймитів містечка та навколишніх сіл, зібравшись на віче, заявили, що буде ліпше, якщо трудящі не емігруватимуть за кордон, а включаться у боротьбу за покращання свого економічного й політичного становища. Вони зажадали запровадження загального й рівного виборчого права, відкриття українського університету у Львові, розширення мережі навчальних закладів, засудили урядову політику полонізації шкіл. Напередодні першої імперіалістичної війни в Козові існувала всього одна трикласна школа на 240 учнів.

Коли почалася світова війна, населення містечка з нетерпінням чекало приходу російських військ, сподіваючись, що вони принесуть з собою визволення від австрійського гніту. Наприкінці серпня 1914 року до Козови вступили російські військові частини. Протягом 1915—1916 і першої половини 1917 року містечко кілька разів переходило з рук у руки. В липні 1917 року його знову захопили австро-німецькі війська, які нещадно розправилися з населенням за його симпатії до росіян. За роки війни в австрійських катівнях і на фронтах загинуло понад 200 місцевих жителів.

Навесні 1918 року до містечка з російського полону почали повертатися солдати, які розповідали землякам про Велику Жовтневу соціалістичну революцію, про те, що Радянська влада безплатно передала селянам поміщицьку й церковну землю. Натхнені прикладом трудящих Росії, селяни Козови вимагали ліквідації великої земельної власності, розподілу землі між тими, хто на ній працює. Перший час після створення в листопаді 1918 року т. зв. Західноукраїнської народної республіки трудящі селяни сподівалися, що вони одержать землю, але буржуазно-націоналістичний уряд, крім нових податків, голоду і злиднів, їм нічого не дав. У липні 1919 року Козову захопили війська буржуазно-поміщицької Польщі. Понад рік безчинствували тут загарбники. 20 серпня 1920 року, відступаючи під навальним натиском Червоної Армії, вони залишили містечко.

Як рідних братів зустріло трудяще населення червоноармійців. Того ж дня було створено революційний комітет з 5 чоловік. Найбідніші селяни активно допомагали ревкомові розподіляти поміщицьку землю, збирали продовольство та фураж для Червоної Армії. Створена в містечку народна міліція вела боротьбу проти контрреволюційних елементів і спекулянтів. Селяни з допомогою бійців частин 14-ї армії зібрали врожай на своїх і поміщицьких землях.

У середині вересня 1920 р. будівництво нового життя було перерване наступом військ буржуазно-поміщицької Польщі. 17 вересня вони вдерлися до Козови. На окупованих землях загарбники встановили жорстокий режим колоніального гноблення, проти якого рішуче виступали робітники і селяни. У 1922—1923 рр. в багатьох повітах Тернопільського воєводства, зокрема в Бережанському, до якого входила й Козова, розпочалася партизанська боротьба. Газета «Беднота» у 1922 році писала: «Повстання у Східній Галичині проти польських властей розростається. На захід від Тернополя, біля Козови, йде справжній бій. Повстанці мають багато зброї. Поляки тікають з великих маєтків і містечок».

І в наступні роки трудящі не припиняли боротьби за соціальне й національне визволення. Очолював її місцевий осередок КПЗУ, створений наприкінці 20-х років. Під керівництвом комуністів у Козові проходили мітинги, учасники яких вимагали поліпшення умов життя, політичних прав. Великий мітинг відбувся 5 лютого 1928 року. Виступаючи на ньому, комуністи закликали] трудящих до боротьби за возз’єднання західноукраїнських земель з Радянською Україною. 15 квітня і 19 липня 1930 року в містечку були розповсюджені листівки ЦК КПЗУ польською і українською мовами, в яких викривалася фашистська диктатура. 15 червня 1931 року на дорогах до Козови і в самому містечку жителями було знайдено багато листівок із закликом до страйків.

На початку 30-х років активну революційну роботу в Козові, а також навколишніх селах проводив член Комуністичної партії Західної України кравець Вільгельм Райхенберг. Наприкінці грудня 1933 року він очолив створений в містечку підпільний комітет КПЗУ, який підтримував тісні зв’язки з комуністами сіл Нараєва, Плотичі та міста Бережан. Комітет проводив широку агітаційну роботу серед трудящих.

Польський буржуазно-поміщицький уряд застосовував проти народних мас і особливо комуністів жорстокий терор. Криваву розправу над жителями Козови поліцейські каральні загони вчинили 28 вересня і 12 листопада 1930 року. Багато людей було побито, заарештовано й кинуто до місцевої в’язниці.

Помічниками польських окупантів у їхніх чорних справах були українські буржуазні націоналісти. В боротьбі проти комуністів вони вдавалися до провокацій, залякування, вбивств.

Та ніякий терор не міг придушити боротьбу трудящих проти голоду, злиднів, проти колонізаторської політики буржуазно-поміщицької Польщі. Українські селяни-бідняки, які становили більшість населення, ледве животіли на своїх клаптиках землі, тоді як у руках польського поміщика й осадників зосереджувалися великі земельні масиви.

В господарському житті Козови панував застій. Напередодні визволення в містечку було майже стільки ж напівкустарних підприємств, скільки й на початку 20-х років — цегельня, каменоломня, три млини, кілька невеликих кустарних майстерень, що випускали будівельні матеріали, глиняні, шкіряні і тютюнові вироби. Але й ці підприємства ледве працювали через слабкий попит на їх продукцію. 1935 року в Козові було 56 безробітних, а через два роки — вже 801.

Переважна більшість жителів залишалася неписьменною. Єдину в містечку семирічну школу в 1938/39 навчальному році відвідувало всього 230 учнів, працювало 4 вчителі.

У вересні 1939 року сталися докорінні зміни в житті трудящих Козови. Селяни й робітники з великою радістю зустріли Червону Армію. Другого дня, 18 вересня, в містечку було створено селянський комітет, який очолив колишній член КПЗУ Вільгельм Райхенберг. Комітет негайно встановив контроль над виробництвом і торгівлею, вживав заходів до ліквідації безробіття. Для підтримання порядку було організовано робітничо-селянську міліцію. З величезним піднесенням трудящі Козови взяли участь у виборах до Народних Зборів Західної України, щиро вітали проголошення Радянської влади на західноукраїнських землях, возз’єднання їх 8 УРСР в складі Союзу Радянських Соціалістичних Республік.

З січня 1940 року, коли Козова стала районним центром, райком КП(б)У та райвиконком приступили до здійснення заходів, спрямованих на піднесення господарства, освіти й культури. Трудящі селяни одержали 1100 га поміщицької і осадницької землі. Неподалік від села, у Геленках, було створено машинно-тракторну станцію, яка допомагала селянським господарствам у проведенні сільськогосподарських робіт. Із східних областей УРСР до Козови прибули спеціалісти — учителі, агрономи, лікарі. Було відкрито лікарню, клуб, бібліотеку, кінотеатр. У 1940/41 навчальному році середню школу з рідною мовою викладання відвідувало 630 учнів. 15 грудня 1940 року трудящі Козови обрали районну й сільську Ради депутатів трудящих, які разом з райкомом партії очолили дальше розгортання соціалістичного будівництва.

Успішний процес соціалістичної перебудови економіки та громадсько-політичного життя перервав віроломний напад на СРСР німецько-фашистських загарбників. З липня 1941 року Козова була окупована гітлерівцями. Ще до загарбання села ь ньому з’явилися озброєні групи оунівців, які з-за рогу вбивали партійних, радянських працівників, командирів і бійців Червоної Армії, обстрілювали військові автомашини. Вони допомагали своїм хазяям — фашистам чинити насильства над мирним населенням. У перші дні окупації був по-звірячому забитий Вільгельм Райхенберг. Гітлерівці розстріляли й замордували понад 5,8 тис. місцевих жителів, а також пригнаних до Козови з навколишніх сіл, силоміць вивезли на каторжні роботи до Німеччини 778 юнаків і дівчат. Однак населення не скорилося ворогові, не втратило надії на визволення від фашистського ярма.

20 липня 1944 року частини 1-ї гвардійської армії, якою командував генерал-полковник А. А. Гречко, вибили гітлерівців з Козови. Відступаючи, вороги зруйнували промислові підприємства, 38 житлових і громадських будинків, висадили в повітря міст через річку Коропець. У бою за село загинуло 486 радянських бійців і офіцерів. їх поховано в братській могилі, яку населення дбайливо доглядає. На могилі споруджено пам’ятник-меморіал.

На фронтах Великої Вітчизняної війни проти німецько-фашистських загарбників боролося понад 100 жителів Козови- За виявлену в боях мужність і відвагу 75 чоловік відзначено урядовими нагородами. П’ятьма бойовими орденами та багатьма медалями нагороджено мешканця Козови М. А. Щербакова. Орден Леніна він одержав за подвиг, здійснений під час боїв за село Котіне, що поблизу Ленінграда. Як повідомлялося в зведенні Радянського інформбюро від 23 серпня 1941 року, 30 німецьких танків атакувало позиції радянських артилеристів. Командир взводу старшина М. А. Щербаков викотив гармату на вогневий рубіж і, стріляючи прямою наводкою, знищив 12 танків ворога, а решта повернула назад.

Після вигнання окупантів у Козові розгорнулася відбудова господарства. Очолювала її районна партійна організація, яка 24 липня відновила роботу в складі 29 комуністів. Долаючи численні труднощі, трудящі ремонтували або зводили заново приміщення промислових підприємств, культурно-освітніх закладів, житлові будинки тощо. Наприкінці 1944 року став до ладу промкомбінат, відновила діяльність Геленківська МТС. Було відкрито лікарню, школу, бібліотеку. 10 квітня

1945 року вийшов перший номер районної газети «Радянське слово». Після закінчення війни держава змогла виділити більше коштів, будівельних матеріалів, машин для відродження села Було повністю відбудовано житлові й громадські будинки, 1946 року вступив у дію харчокомбінат. Докорінні соціалістичні перетворення сталися в сільському господарстві. У травні 1946 року 32 бідняцькі родини об’єдналися в колгосп, що дістав назву «Перше травня». В березні 1949 року створено ще одну артіль — ім. Шевченка. На кінець того року колективізацію одноосібних селянських господарств було завершено.

Соціалістичне будівництво проходило в умовах гострої класової боротьби. Бандерівці, вдаючись до наклепів, терору, диверсій, намагалися перешкодити трудящим будувати нове життя. В боротьбі проти українських буржуазних націоналістів загинули перший секретар райкому КП(б)У А. С. Конюх, партійні й радянські працівники В. М. Мельников, О. І. Саламатов та інші. Але народні маси змели з свого шляху буржуазно-націоналістичні покидьки й активно включилися в боротьбу за дальший розвиток соціалістичної економіки й культури.

В Козові, яку 1958 року віднесено до розряду селищ міського типу, одне за одним зростали промислові підприємства. 1959 року здано в експлуатацію цукровий завод, споруджений в основному силами комсомольців і молоді області.

На його будівництво держава витратила 8,5 млн. крб. Велику допомогу кадрами спеціалістів, устаткуванням подали трудящі братньої РРФСР. Звідти надійшли дифузійні і вакуумні апарати, турбіна тощо. Завод виконав завдання восьмого п’ятирічного плану на 103,3 проц. У 1971 році на підприємстві було введено в дію автоматичні лінії, внаслідок чого значно зросла продуктивність праці. У рік піввікового ювілею CPСP завод дав державі 240,9 тис. цнт цукру-піску. Включившись у змагання за відзначення новими трудовими успіхами третього, вирішального року п’ятирічки, заводський колектив, що складається з 740 робітників і 46 інженерно-технічних працівників, взяв зобов’язання виробити 382 тис. цнт цукру. План першого півріччя виконано на 102 проц. Перед у змаганні ведуть 87 комуністів підприємства. На 130 проц. виконує планові завдання апаратниця комуністка Л. А. Ватраль, нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора і орденом «Знак Пошани». Вона успішно поєднує виробничу роботу з громадською. Л. А. Ватраль — член обкому і райкому КП України. За перевиконання завдань восьмої п’ятирічки орденом Жовтневої Революції нагороджено начальника ТЕЦ заводу А. А. Костура. А всього на заводі працюють 8 орденоносців.

Другим великим підприємством Козови є завод господарських товарів, який став до ладу 1963 року. Він випускає тенісні столи, меблі тощо. У 1972 році вироблено продукції на 914 тис. крб. Підприємству підпорядкований цегельний завод, В селищі діє «Міжколгоспбуд». Його колектив, що складається з 564 чоловік, у другому році дев’ятої п’ятирічки виконав будівельно-монтажних робіт майже на 1,4 млн. крб., виробив продукції більше ніж на півмільйона крб. У Козові працюють також ремонтна будівельна дільниця, філіал Бережанського маслозаводу, цегельний завод Козлівського заводоуправління будівельних матеріалів, районне об’єднання «Сільгосптехніки». 1972 року відкрито філіал Тернопільського головного підприємства промислово-виробничого об’єднання «Ватра», що випускає електрообладнання.

Непоганих результатів у розвитку сільськогосподарського виробництва досягли колгоспники Козови. В 1955 році артілі «Перше травня» та ім. Шевченка об’єдналися. Тепер колгосп, який на знак сердечної дружби з російським народом названо російською мовою «Родина», є великим багатогалузевим господарством тваринницько-рослинницького напряму. Держава закріпила за ним 2,3 тис. га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1,9 тис. га орної землі, озброїла потужною технікою. В колгоспі споруджено велике тваринницьке містечко з добротними фермами та господарськими приміщеннями. Правління і партійна організація, яка об’єднує 22 комуністів, постійно мобілізують зусилля колгоспників на інтенсифікацію сільськогосподарського виробництва, дальше підвищення продуктивності праці, зниження собівартості продукції. Це великою мірою сприяє піднесенню економіки колгоспу. За роки восьмої п’ятирічки середньорічна врожайність зернових становила 28,2 цнт, цукрових буряків — 418 цнт з га. У другому році дев’ятої п’ятирічки зібрано пересічно по 31,9 цнт озимої пшениці і по 560 цнт цукрових буряків з га. Значно зросло виробництво тваринницької продукції: на 100 га угідь вироблено 191 цнт м’яса. За самовіддану працю в роки восьмої п’ятирічки орденом Трудового Червоного Прапора нагороджено доярку Г. І. Бурило, ланкову С. П. Перцак, орденом «Знак Пошани» — 2 чоловік. В 1972 році орденами і медалями відзначено 5 передовиків колгоспу.

Значних успіхів в розвитку промислового і сільськогосподарського виробництва досягнуто завдяки наполегливій праці трудівників селища, широкому розвитку соціалістичного змагання, великій допомозі держави, трудящих братніх республік. Тільки у 1972 році із Російської Федерації надійшло нове устаткування для цукрового заводу, 16 комбайнів, 30 автомашин, понад 1500 кубометрів лісоматеріалів. З Білорусії одержано 23 трактори, з прибалтійських республік — мінеральні добрива, радіотовари, лісоматеріали.

Рік у рік зростає добробут трудящих Козови. Так, порівняно з останнім передвоєнним роком доходи на душу населення у 1972 році збільшилися в 5 разів, реальна заробітна плата робітників і службовців — вчетверо. Основою поліпшення добробуту колгоспників є всебічний розвиток громадського господарства, неухильне зростання неподільних фондів колгоспу. Протягом 1960—1970 рр. вони збільшились у п’ять разів, оплата праці — в три рази. 1972 року трудівники господарства одержали на людино-день пересічно по 3,4 карбованця. Свідченням підвищення життєвого рівня населення є широкий розмах житлового будівництва. Тільки за 1960— 1972 рр. індивідуальні забудовники спорудили 800 будинків. Зведено також 5 багатоповерхових комунальних житлових будинків.

Чималі кошти витрачаються на впорядкування Козови. Тільки за один 1972 рік селищна Рада асигнувала на благоустрій, а також капітальний ремонт житлового фонду понад 126 тис. крб. Селище електрифіковано, завершується його газифікація. Центральні вулиці заасфальтовані, інші забруковані. На місці пустирів розбито сквери й парки. Комсомольці та молодь озеленили вулиці, центральну площу, на якій 18 вересня 1955 року урочисто відкрито пам’ятник В. І. Леніну. Учні середньої школи № 2 заклали дендропарк, що налічує понад 370 порід дерев.

Потреби населення в товарах широкого вжитку забезпечують 53 торговельні підприємства. У 1971 році їх товарооборот становив понад вісім млн. крб. До послуг жителів 24 підприємства громадського харчування й побутового обслуговування, серед них — будинок побуту. Споруджено торговий комплекс.

Докорінні зміни сталися в галузі охорони здоров’я населення. До возз’єднання в Козові був лише один приватний лікар. Тепер є районна лікарня на 150 ліжок з пологовим, хірургічним, терапевтичним, неврологічним та інфекційним відділеннями, поліклініка, два фельдшерські пункти. В них працюють 35 лікарів і близько ста медичних працівників з середньою спеціальною освітою. Лише в 1972 році на охорону здоров’я трудящих селища держава асигнувала 256 тис. крб. Відкрито два дитячі комбінати.

Повсякденною увагою Радянська держава оточує дітей, молодь, дбає про їхнє виховання, освіту. В Козові працюють дві середні школи, які протягом 1960— 1972 рр. закінчили 927 учнів. Працююча молодь здобуває середню освіту у вечірній та заочній школах. У 1972 році в усіх школах селища 128 педагогів навчали й виховували 2,7 тис. учнів. За самовіддану працю по вихованню молодого покоління директор школи № 2 А. К. Мельник нагороджений орденом Жовтневої Революції, викладачці хімії С. В. Прядко присвоєно звання заслуженої вчительки УРСР. У 1965 році в селищі відкрито філіал Бережанської дитячої музичної школи, який тепер перетворено на Козівську дитячу музичну школу. В ній по класу фортепіано, скрипки, баяна, бандури вчиться понад 200 учнів.

Широкого розвитку набуло самодіяльне мистецтво. Заслуженим успіхом у населення користуються хори районного будинку культури, працівників лікарні, цукрового заводу, духовий та естрадний оркестри. У вересні 1972 року жителі Козови палко аплодували самодіяльним митцям Пензенської області РРФСР, які виступили на сцені районного будинку культури з великим концертом. Є в селищі самодіяльні композитори, поети, художники. В Козові і селах району працює багато талановитих умільців, які зберігають і розвивають традиції народного мистецтва. їх вироби демонструються на районних виставках, що влаштовуються в селищі. На виставці 1957 року було експоновано понад 500 виробів народних митців — різьблення на дереві, аплікації з соломи, художня вишивка й живопис, килими, національний одяг тощо.

В селищі діють два кінотеатри, один з яких широкоекранний, 10 бібліотек. Постійна увага приділяється розвиткові фізкультури та спорту: споруджено два стадіони, два спортивні зали, діють 14 фізкультурних колективів, у лавах яких налічується півтори тис. спортсменів, з них дванадцять першорозрядників.

Господарське й культурне будівництво трудящі здійснюють під керівництвом 25 партійних організацій, які об’єднують 496 членів і кандидатів у члени КПРС, а також селищної Ради. Серед 93 її депутатів 65 робітників і колгоспників, 28 представників інтелігенції. Велику роботу серед молоді проводять 27 комсомольських організацій, що налічують в своїх рядах близько 1,3 тис. членів ВЛКСМ.

На власному досвіді жителі Козови переконалися у величезній перетворюючій силі дружби народів СРСР, яка вивела їх на широкий і світлий шлях будівництва комунізму.

В. В. ГРАБОВЕЦЬКИЙ, В. І. МАСЛОВСЬКИЙ, Д. Я. ФЕДИК
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера К”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 23 гостей