Коропець, смт, Монастирський р-н, Тернопільська обл, Україна

Відповісти

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Коропець, смт, Монастирський р-н, Тернопільська обл, Україна

Повідомлення АннА »

КОРОПЕЦЬ – с-ще міськ. типу Монастириського р-ну Тернопільської області. Розташов. у гирлі р. Коропець (прит. Дністра), за 30 км на пн. від райцентру і 24 км від найближчої залізничної ст. Бучач. Нас. 3,7 тис. осіб (2004).
Перша писемна згадка датується 1421, у ній ідеться про те, що в тутешньому поселенні польс. король Владислав II Ягайло дозволив побудувати костьол. Тоді К. належав до Галицького пов. Руського воєводства Корони Польської. 1453 новий власник К. – М.Бучацький – домігся для нього статусу міста і магдебурзького права. У 16 ст. тут збудовано замок. Місто знаходилося поблизу Волоського шляху і тому потерпало від татар. набігів, не раз зазнавало руйнувань. 1664 згадується вже як село. Від серед. 18 ст. його власниками були графи Бадені. 1772–1918 – у складі Австрії (з 1867 – Австро-Угорщина). Значних руйнувань К. зазнав під час Першої світової війни, через нього проходила лінія фронту. У листоп. 1918 – лип. 1919 К. був у складі Західноукраїнської Народної Республіки, 1919–39 – Польщі. Від 1939 – у складі УРСР.
Тут діяли укр. т-ва: "Сокіл" (від 1904), "Просвіта" (від 1906; див. Просвіти), "Сільський господар" (від 1908), "Січ" (від 1910; див. "Січі"), Союз українок (від 1926) та ін. Від черв. 1940 до січ. 1959 – райцентр Терноп. обл. Від 1984 – с-ще міськ. типу.

Під час Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 від 8 лип. 1941 до 22 лип. 1944 окупований гітлерівцями, входив до складу Генеральної губернії. У лип. 1943 неподалік К. проходило під час рейду в Карпати партизан. з'єднання С.Ковпака.
У с-щі є церква Успіння Пресвятої Богородиці (1795, дерев'яна; 1992 реставрована), палац графа Бадені та костьол (19 ст.), Свято-Миколаївська церква (2002), дендропарк. Споруджено меморіальний комплекс полеглим у Великій вітчизн. війні Рад. Союзу 1941–45 рад. воїнам (1975), насипано символічну могилу УСС (1991), встановлено пам'ятні знаки діячам Організації українських націоналістів та воякам Української повстанської армії (1992), встановлено пам'ятники М.Каганцю і Т.Шевченкові (1996), пам'ятний знак з нагоди надання місту магдебурзького права (1998), пам'ятний хрест на місці розстрілу 14 воїнів рад. армії.
У К. народилися вчений-економіст Б.Гаврилишин, д-р екон. наук М.Довбенко, громадські діячі Є.Гринчишин, М.Каганець, І.Максимів, художники С.Мельниченко, Я.Миськів; працювали Герой Соц. Праці П.Дворська, співак І.Шмигельський. 2002 тут знято документальний фільм "Коропецька Швейцарія, або Великдень з Б.Гаврилишиним".
Поблизу К. виявлено археол. пам'ятки палеоліту пізнього, трипільської культури та доби Київської Русі.

Зображення Зображення
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Коропець, смт, Монастирський р-н, Тернопільська обл, Україна

Повідомлення АннА »

Зображення
З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Коропець — село, центр сільської Ради, розташоване у гирлі річки Коропця, притоки Дністра, за 35 км від районного центру. Дворів — 1095. Населення — 4474 чоловіка. Сільській Раді підпорядковані села Світле і Стигла.

Про заселення території села з давніх часів свідчать виявлені в околицях Коропця залишки пізньопалеолітичної стоянки, поселення трипільської культури та двох городищ часів Київської Русі.

Вперше село згадується в історичних джерелах за 1421 рік. У гродських і земських актах, датованих 1453 роком, вказано, що власник містечка М. Бучацький дозволив посесорові розбудовувати його й заселяти новими мешканцями. Того року поселенню було надано магдебурзьке право. Основними заняттями жителів було землеробство, а також тваринництво та бджільництво. Розвивалися й ремесла.

Коропець зазнав значних руйнувань від нападів турецько-татарських орд. Особливо руйнівним був напад 1607 року. Татари зрівняли містечко з землею.

Поступово втрачаючи своє попереднє значення, Коропець у документах за 1664 рік уже згадувався як село. Того року тут налічувалося 119 господарств працювало 7 ремісників. Багато дворів стояло пустими. Діяло два млини. Руйнівні польсько-турецькі війни другої половини XVII ст., постійні напади турків і татар, реквізиції та постої польських військ вкрай розорили село. В квітні 1666 року польські жовніри забрали в жителів багато худоби, фуражу, грошей. Щоб зібрати гіберну (військовий податок), селян навіть били костурами. 1672 року Коропець пограбувало й спалило турецько-татарське військо. Великого лиха завдавали селянам і посесори, які збільшували панщину, платежі. Село розорювалося, пустіло. Щоб забезпечити приплив населення, власники його на кілька років звільняли поселенців від податків, повинностей. Наприкінці XVII — в першій половині XVIII ст. сюди прибули селяни з Самбірщини, Мазовії, а найбільше — з гірських сіл Солотвинського староства. За переписом 1724 року, в Коропці налічувалося 70 тяглових господарств, з них 7 мали по 1 волові, 55 — по 2, 7 дворів — по 4 воли. Крім того, було 11 піших господарств. Тяглові та піші господарства повинні були відробляти на користь фільварку по 2 дні панщини на тиждень від півланового наділу, три толоки, зажинки, обжинки, заорки, оборки, закоски та обкоски. Селяни ремонтували дороги й греблі, відбували по черзі нічну і денну сторожі, вносили податки натурою. Незначна частина населення займалася ремеслами, торгівлею. В селі працювало 12 ремісників, у т. ч. 5 ткачів, 4 мельники, коваль, гончар, кушнір. Вони платили великий чинш, відбували повинності для фільварку.
Після загарбання в 1772 році частини західноукраїнських земель Австрією Коропець увійшов до Станіславського повіту (з 1867 — до Бучацького повіту). За «Йосифинською метрикою» в 1787 році за селом числилося 2199 моргів орної землі, 2360 моргів городів, сіножатей і пасовищ та 3964 морги лісів. Середня врожайність становила 11,1 корця з морга. Частина селян зовсім не мала землі, наділи більшості господарств були мізерними. Згідно з «Францисканською метрикою» 1820 року в Коропці проживало 1748 жителів, було 307 господарств. З цієї кількості 11 дворів користувалися польовими наділами понад 20 моргів кожний, 104 — по 10—20 моргів, 146 господарств — від 5 до 10 моргів землі. 21 родина мала лише по кілька сажнів городу. Селяни, як і раніше, відбували панщину, платили непомірно високі податки. Через неправильну класифікацію грунтів селяни, які мали землі гіршої якості, сплачували більший земельний податок, ніж поміщик. На початку XIX ст. вони вносили земельного податку 704 ринські золоті, а поміщик — 681. Великим експлуататором селянства була й церква. Костьолові, спорудженому ще 1421 року, належали сусідні села Дельова, Суходол і Тупали. Значною кількістю землі володіли й дві коропецькі православні церкви. Багато збитків завдавали стихійні лиха, особливо часті повені Дністра і Коропця. В 1819—1820 рр. від повені потерпіло понад 80 дворів села.

Реформу 1848 року австрійський уряд провів насамперед в інтересах поміщиків. Селяни повинні були сплатити на їх користь 20-кратну вартість усіх річних кріпосних повинностей, на колишніх кріпаків лягав і головний тягар викупу за «визволення». Реформа спричинилася до дальшого розшарування селянства, обезземелення його. Основна частина орної землі, а також ліси, пасовища та інші угіддя залишилися в руках поміщиків. Через тяжкі економічні умови, безземелля селяни знову потрапляли в кабалу до поміщика.

Події першої російської революції 1905—1907 рр. сприяли посиленню революційно-визвольної боротьби, зростанню політичної свідомості селян. У березні 1906 року в Коропці спалахнув страйк сільськогосподарських робітників. Керував боротьбою страйковий комітет. На початку 1908 року селяни Коропця виступили проти кандидатури графа Бадені, який балотувався до сейму. В день виборів до села прибули жандарми, які вчинили розправу над селянами. Від їхніх рук загинув один з організаторів страйкового комітету місцевий житель Марко Каганець.

Постійні нестатки, голод, хвороби були супутниками життя більшості селян. Хліба з власного поля ледве вистачало на 3—4 місяці. Основним продуктом харчування селян була картопля. Медичної допомоги жителям одержати було нізвідки: жоден лікар чи фельдшер у Коропці не працював. Парафіяльна школа почала діяти з кінця 20-х років XIX ст. 1856 року в мішаній двокласній школі, що була в селі, з 559 дітей шкільного віку вчилася лише незначна частина їх. Коли в другій половині XIX ст. виникла необхідність у будівництві нового приміщення для школи, громада, не маючи коштів і землі, звернулася по допомогу до поміщика, але той поставив вимогу, щоб навчання в школі провадилося виключно польською мовою. Селяни навідріз відмовилися від такої «щедрості».

Незабаром після початку першої світової війни, в середині серпня 1914 року до Коропця вступили російські війська. Через рік село захопили австро-угорські війська, які перебували тут аж до листопада 1918 року — часу розпаду Австро-Угорської імперії.

В листопаді 1918 року Коропець увійшов до т. зв. ЗУНР, контрреволюційний уряд якої захищав інтереси капіталістів і поміщиків, боровся проти революційного руху. В липні наступного року його окупували війська буржуазно-поміщицької Польщі. Воєнні дії в Східній Галичині, що тривали з листопада 1918 по липень 1919 року, призвели до великих руйнувань, а грабіжницькі реквізиції, які весь час провадили і зунрівці, і польські окупанти, вкрай розорили сільське господарство, що викликало масовий голод.

Внаслідок успішних бойових дій Червоної Армії проти окупантів частина західноукраїнських земель була визволена в серпні 1920 року. Трудящі Коропця радо вітали воїнів 41-ї дивізії 14-ї армії, які вступили до села. В перші дні визволення було створено революційний комітет — перший орган Радянської влади, який енергійно взявся за будівництво нового життя. 50 жителів Коропця влилося до лав Червоної Армії, щоб захищати здобутки Великого Жовтня.

Наприкінці вересня 1920 року війська буржуазно-поміщицької Польщі знову захопили Коропець. Настали чорні дні жорстокого соціального і національного гноблення. Економічний стан села протягом двадцяти років окупації фактично залишався без змін. Пересічна врожайність основних зернових культур — жита, пшениці та ячменю не перевищувала 10 корців. За селом числилося 5143 га землі. Переважна частина її — 2606 га орних угідь і 913 га лісу — належала поміщикові та польським колоністам-осадникам. Решта землі припадала на селянські господарства, більшість яких обробляла наділи менше як 2 га землі. Селяни й далі від зорі до зорі гнули спини на поміщика і куркулів, одержуючи за це мізерну платню. Повільно зростала кількість населення. Промислових підприємств не було. Тут налічувалося лише 39 ремісників. Працювали 9 невеликих приватних крамничок, 4 корчми. Частина селян, розорившись, поповнювала лави безробітних (їх у березні 1937 року, наприклад, налічувалося 55) або емігрувала.

Великою була смертність населення. Лише за першу половину 1937 року в Коропці померло 170 людей, з них 99 дітей. У селі працював один фельдшер, послуги якого коштували дуже дорого. Далеко не всі діти шкільного віку могли вчитися: потрібно було вносити щороку по 40 злотих, до того ж підручники коштували 5—8 злотих. Викладання велося польською мовою. На початку 20-х років у Коропці діяла початкова школа, згодом її перетворили на шестикласну. Раз на тиждень працювала бібліотека католицької ліги. В ній налічувалося близько 130 книжок.

Нестерпне становище трудящих посилювало їхні революційні настрої. Селяни піднімалися на боротьбу проти гнобителів. Вони взяли активну участь у сільськогосподарському страйку, який спалахнув улітку 1937 року в Бучацькому повіті. Страйк був придушений, а організаторів його засуджено до тюремного ув’язнення. Великий вплив на зростання революційної свідомості селянства мала нелегальна література, що поширювалася в селі. Трудящі дедалі більше переконувалися, що єдиним шляхом визволення з-під гніту експлуататорів є возз’єднання з Радянською Україною. З надією звертали селяни свої погляди на схід, де радянські люди будували нове, вільне і справедливе суспільство.

Мрія про возз’єднання здійснилася 17 вересня 1939 року, коли Червона Армія, перейшовши Збруч, визволила трудящих від поневолення. Хлібом-сіллю зустрічали жителі Коропця своїх визволителів — воїнів Червоної Армії. Наступного дня було створено селянський комітет. З величезним піднесенням пройшли вибори депутатів до Народних Зборів Західної України. Радянська влада наділила трудове селянство землею, передала йому частину майна, худоби і сільськогосподарського інвентаря колишніх нетрудових елементів. Через торговельну мережу держава забезпечила трудящих предметами першої потреби.

Вперше населення одержало безплатну медичну допомогу. В селі почав діяти фельдшерський пункт. Широко розгорнулася робота щодо ліквідації неписьменності. Була створена семирічна школа з рідною мовою навчання. Чимало вчителів прибуло сюди зі східних районів України. При клубі, відкритому в Коропці, працювали гуртки художньої самодіяльності. Систематично демонструвалися кінофільми. Розгорнула роботу бібліотека.

Коропець у червні 1940 року став центром району (він існував до 1962 року, коли село увійшло до Монастириського району). Почали діяти партійні та радянські установи й організації. В грудні відбулися вибори до сільської Ради депутатів трудящих. Депутати Ради, активісти, місцеві бідняки розгорнули діяльну підготовку до створення колгоспу. На початку 1941 року в селі засновано артіль, яка об’єднала 100 бідняцьких господарств. У користування артілі держава передала 405 га землі, 15 коней й деякий сільськогосподарський інвентар.

Віроломний напад фашистської Німеччини на Радянський Союз перервав мирну працю трудящих Коропця. 8 липня 1941 року гітлерівські загарбники окупували його. Фашисти встановили в селі кривавий режим терору й грабежів. Вони відбирали в населення продовольство, худобу. Одна за одною влаштовувалися облави на людей. За роки тимчасової окупації гітлерівці силоміць вивезли на каторжні роботи до Німеччини 240 жителів Коропця, знищили 29 чоловік. Окупанти вирубали парк, закрили школу.

Звірства гітлерівців та їхніх прислужників — українських буржуазних націоналістів — не залякали трудящих. Вони саботували заходи окупантів, переховували худобу, зерно, продовольство, допомагали тим, кого переслідували фашисти. Коли околицями Коропця наприкінці липня 1943 року проходили партизани із з’єднання С. А. Ковпака, їхніми провідниками стали жителі села С. М. Вовк, С. В. Мороз та інші.

22 липня 1944 року Коропець був визволений Червоною Армією. Цей день став справжнім святом для жителів. На мітингу з нагоди визволення трудівники заявили, що не пошкодують сил і енергії для остаточного розгрому фашистів і швидкої відбудови зруйнованого окупантами господарства. У перші дні визволення 125 місцевих жителів поповнили лави Червоної Армії. 44 з них загинули в боротьбі за свободу й незалежність Батьківщини. За мужність і відвагу, виявлені в роки Великої Вітчизняної війни, 88 чоловік — вихідців з Коропця — відзначено нагородами. На знак безмежної вдячності визволителям у Коропці встановлено пам’ятник Невідомому солдату, а також пам’ятники Героям Радянського Союзу — уродженцям сіл Коропецького району Плужного і Гориглядів — А. Т. Кживонь та І. І. Дворському.

З перших днів після визволення трудящі Коропця взялися за відродження села, піднесення сільського господарства. Очолювали відбудову комуністи, депутати сільської Ради, якою керував колишній коваль С. М. Куриляк. Рада організувала допомогу Червоній Армії. Серед безземельних і малоземельних селян було розподілено 2345 га землі, сільськогосподарський інвентар.

Здійсненню соціалістичних перетворень намагалися перешкодити українські буржуазні націоналісти, які терором і звірствами залякували трудящих. Восени 1946 року вони замордували С. М. Куриляка та сільського активіста М. М. Чемного. Але затримати будівництво нового життя вони не могли. За активною участю місцевого населення з оунівським підпіллям було покінчено.

В перші післявоєнні роки було створено земельну громаду, яка вирішувала питання про використання лісів, пасовиськ, ставків, сіножатей, про ремонт шляхів і мостів, допомогу родинам воїнів тощо. 20 липня 1947 року відновив роботу колгосп, організований у 1941 році. Протягом 1948—1949 рр. в селі створено ще три колективні господарства — «30 років Радянської Армії», «Червона зірка» та ім. Леніна. Вони об’єднали переважну більшість селянських господарств Коропця. Велику допомогу артілям подала держава, яка 1948 року виділила довгостроковий кредит на суму 68,4 тис. крб.. На поля прийшла техніка МТС, створеної в сусідньому селі Вичулках. 1954 року всі чотири колгоспи об’єдналися в одну сільськогосподарську артіль ім. Мічуріна. В березні 1964 року до неї приєднався колгосп села Гориглядів. Господарство назвали іменем уродженця цього села Героя Радянського Союзу І. І. Дворського. Дві рільничі бригади господарства носять імена С. М. Куриляка та М. М. Чемного.

Колгосп ім. Дворського — велике, багатогалузеве, високомеханізоване господарство. За ним закріплено 4,4 тис. га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2,5 тис. га орної землі. За роки восьмої п’ятирічки внаслідок підвищення продуктивності праці і впровадження наукових методів землеробства зросли врожайність зернових і технічних культур, виробництво продукції тваринництва. 1971 року на кожному гектарі посіву вирощено зернових культур по 29.7 цнт, картоплі — по 151,5 цнт. Колгоспні тваринники виробили на 100 га угідь по 400,3 цнт молока та по 102 цнт м’яса. Нині на колгоспних ланах працює 28 тракторів, 13 різних комбайнів, 20 автомашин і багато іншої техніки.

З кожним роком зростають прибутки господарства. 1971 року вони становили 1.7 млн. крб. проти 1,1 мли. у 1965 році.

Протягом 1965—1971 років побудовано два корівники, два свинарники, телятник, пташники, ремонтні майстерні. На кошти колгоспу споруджено будинок тваринника, будинок культури. Працює цегельний завод. У третьому році дев’ятої п’ятирічки заплановано ввести в дію консервний завод, який буде переробляти овочі, фрукти, м’ясо. Широкого розмаху в Коропці набуло соціалістичне змагання на честь 50-річчя утворення СРСР.

Радянський уряд високо оцінив трудові успіхи колгоспників Коропця. 1966 року ланка під керівництвом П. І. Дворської зібрала цукрових буряків по 400 цнт з га, кукурудзи — по 81 цнт. Ланковій присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці. Ордена Леніна удостоєно колишнього голову колгоспу Г. О. Петришину, нинішнього керівника господарства С. Г. Кудринського. 5 колгоспників відзначено орденом Трудового Червоного Прапора. 167 трудівників нагороджено ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».

В селі діє лісництво. 1971 року почала працювати фабрика господарських товарів, на якій зайнято понад 100 робітників, інженерно-технічних працівників і службовців. Працює бригада Монастириської міжколгоспної будівельної організації. До послуг населення — 13 майстерень побутового комбінату.

В авангарді господарських і культурних перетворень Коропця йдуть комуністи. їх у селі 215. Вони ведуть перед у соціалістичному змаганні, працюють на найвідповідальніших ділянках виробництва. Провідне місце належить партійній організації колгоспу ім. Дворського. Первинні партійні організації є в кожній з п’яти польових бригад, в тракторній бригаді і на тваринницькій фермі. Безпосередньо на виробництві працюють 96 комуністів, які показують приклад в роботі, мобілізують трудівників на успішне виконання рішень XXIV з’їзду КПРС, перевиконання планових завдань дев’ятої п’ятирічки. Надійним помічником партійних організацій виступають понад 800 комсомольців села. Переважна більшість з них працює в колгоспі, де створено 3 комсомольсько-молодіжні ланки; багато комсомольців зайнято в тваринництві.

За роки Радянської влади докорінно змінилося життя мешканців Коропця. Протягом 1954—1970 рр. тут побудовано 775 житлових будинків. Міцно ввійшли в побут електрика й радіо. Є телефонна станція. До послуг трудящих сільмаг, культмаг, магазини взуття, готового одягу, книжковий, чайна, буфет. Роздрібний товарооборот у 1971 році становив 1,9 млн. карбованців.

Великі зміни сталися в медичному обслуговуванні трудящих. У Коропці працюють дільнична лікарня на 50 ліжок з поліклінічним відділенням, пологовий будинок, 2 медичні пункти, аптека. На сторожі здоров’я трудящих 6 лікарів і 33 працівники з середньою медичною освітою.

Зріс культурно-освітній рівень трудящих села. У 1971/72 навчальному році 1206 учнів вчилися в середній, вечірній школах сільської молоді та школі-інтернаті. Тут працюють 111 учителів. Добру славу має Коропецька школа-інтернат, відкрита 1959 року. Переймати передовий досвід роботи сюди приїздять вчителі й з інших областей республіки. Методи педагогічної і виховної роботи школи-інтернату застосовуються також у багатьох школах братніх соціалістичних республік. У червні 1973 року школу-інтернат відвідала група вчителів-математиків із Слівенського округу Народної Республіки Болгарії. Директор школи — досвідчений педагог І. П. Ксеник — удостоєний ордена Трудового Червоного Прапора і медалі А. С. Макаренка. Близько 300 жителів Коропця здобули вищу освіту і стали вчителями, інженерами, агрономами, зоотехніками.

Є де відпочити населенню, провести своє дозвілля. В селі діють будинок культури із залом на 650 місць, 4 клуби, кінотеатр. Понад 300 аматорів беруть участь у хоровому, драматичному, танцювальному та інших гуртках художньої самодіяльності. Самодіяльний ансамбль пісні й танцю нагороджено дипломом 1-го ступеня та грамотами ЦК ВЛКСМ і Міністерства культури УРСР. При будинку культури в травні 1972 року відкрито краєзнавчий музей та кімнату трудової слави, експонати яких розповідають про ті зміни, які сталися в селі за роки Радянської влади. Щороку збагачуються новинками наукової, політичної і художньої літератури 2 бібліотеки села, книжковий фонд яких становить понад 36 тис. томів.

Молодь Коропця поєднує працю із спортом. В її розпорядженні — стадіон, спортивний зал, волейбольні та баскетбольні майданчики, гандбольне поле. Діють спортивні гуртки і секції. Успішно виступає на обласних і республіканських змаганнях жіноча волейбольна команда.

Велику роль у господарському і культурному будівництві відіграє сільська Рада депутатів трудящих. Серед її 78 депутатів—40 комуністів, 12 комсомольців. Зростає бюджет Ради, який на 1972 рік становив 175,8 тис. крб. З них 123,3 тис. крб. асигновано на медичне обслуговування, 25,5 тис. крб.— на народну освіту, 10,1 тис. крб.— на культурне будівництво.

Успіхи, досягнуті в розвитку економіки і культури села, стали можливими лише за Радянської влади. Завдяки соціалістичним перетворенням забезпечено необхідні умови для щасливого і заможного життя трудящих.

І. С. БОНДАРЕНКО, С. О. НАКОНЕЧНА, Б. М. ПАНЬКІВ
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера К”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: MiyRodovid і 20 гостей