Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

КОРОСТЕНЬ, місто, Житомирська обл, Україна

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3091
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 1808 раз.
Подякували: 647 раз.
Стать: Жінка

КОРОСТЕНЬ, місто, Житомирська обл, Україна

Повідомлення АннА » 09 січня 2018, 22:40

КОРОСТЕНЬ, Іскоростень – місто обласного підпорядкування Житомирської області, райцентр. Розташов. на р. Уж (прит. Прип'яті, бас. Дніпра). Залізничний вузол. Нас. 66 тис. осіб (2006).
У 8–13 ст. на місці К. існували три ізольовані одне від одного городища (перші два – 8 – серед. 10 ст., третє – 8–13 ст.). Літописний Іскоростень, центр племені древлян, відомий з історії повстання останніх проти київ. кн. Ігоря 945, а 946 спалений княгинею Ольгою. Після монголо-татарської навали місцевість спустіла й заросла лісом. Тривалий час її називали Древлянкою. Відроджується за литов. доби, наприкінці 14 ст. тер. належала до Овруцького пов. Київського воєводства. 1586 стала володінням шляхтича Межвинського (Менжинського), який одержав від короля дозвіл заснувати тут містечко і збудувати укріплення для оборони від татар. 1589 споруджено замок, а 1598 містечку надано магдебурзьке право.
За часів національної революції 1648–1676 увійшов до складу Укр. козац. д-ви. 1649 козац. загін Гераськи здобув містечко та знищив його укріплення. Тер. цю контролював Київський полк, але близькість до ворожого кордону не сприяла її розвитку. За Андрусівським договором (перемир'ям) 1667 містечко повернулося під владу Польщі. Від Межвинських його успадкували ченці-кармеліти. Від поч. 18 ст. – це зона активності гайдамаків (див. Гайдамацький рух). 1750 коростенці підтримали гайдамацький загін І.Подоляки. 1761 ченці продали містечко, після чого воно ще багато разів міняло власника.
Після 2-го поділу Польщі 1793 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) переходить під владу Російської імперії. 1793 увійшов до Ізяславського намісництва, а від 1795 – Волинського намісництва. 1797 містечко стало волосним центром Овруцького пов. Волинської губернії. Поштовх екон. розвитку надала залізниця Київ–Ковель, що 1902 пройшла через містечко. На 1913 тут мешкало 3738 осіб. Гол. заняттям жителів лишалося обробляння деревини, 1904 – відкрилася ф-ка фарфору (нині Акціонерне т-во закритого типу "Коростенський фарфор").
На початку Першої світової війни стає військ. центром. З воєнно-стратегічних міркувань 1914–16 було прокладено лінію залізниці Іскоростень–Житомир. Виник значний залізничний вузол Коростень. 1917 містечко отримало таку ж назву.
За часів української революції 1917–1921 поблизу К. велися бої між Армією Української Народної Республіки та більшовиками (січ. 1918, майже весь 1919, листоп. 1921). 1921 – центр повіту, 1923–30 – центр Коростенської округи. 1926 отримав статус міста (9950 жителів). Від 1932 – у складі Київської області, від 1937 – Житомир. обл. Райцентр 1923–24 та від 1940.
З початком Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 Коростенський укріпрайон прикривав Київ і став місцем запеклих боїв (лип.–серп. 1941, листоп.–груд. 1943). Під час гітлерівської окупації (7 серп. 1941 – 17 листоп. 1943, 19 листоп. – 28 груд. 1943) у місті існував осередок руху Опору (див. Рухи Опору 1939–1945), навколо К. діяли партизани.
Інтенсивний повоєн. розвиток був перерваний Чорнобильською катастрофою 1986, наслідки якої змусили згорнути деякі перспективні для К. програми.
На тер. міста відомі 4 давньорус. городища (9–13 ст.). Пам'ятники М.Щорсу, С.Козаку.

Зображення Зображення
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3091
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 1808 раз.
Подякували: 647 раз.
Стать: Жінка

Re: КОРОСТЕНЬ, місто, Житомирська обл, Україна

Повідомлення АннА » 15 січня 2018, 13:07

Зображення
З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Коростень — місто обласного підпорядкування, центр району, розташоване на річці Ужі, притоці Прип’яті, за 87 км на північ від Житомира, велика вузлова залізнична станція. Населення — 56,6 тис. чоловік.

На території сучасного міста перші люди з’явилися близько 8 тис. років тому, свідченням цього є виявлене тут поселення доби мезоліту. Три неолітичних поселення та майстерня кремінних і кам’яних виробів доби бронзи вказують, що життя тут продовжувалось у V—IV, а також III тисячоліттях до нашої ери. В Коростені на обох берегах річки Ужа розташовано 4 давньоруські городища та прилеглі до них курганні могильники. Археологічні дослідження на трьох городищах та розкопки 77 курганів з 300 відомих підтверджують літописну розповідь про одне з найдавніших міст Східної Європи, центр древлянського князівства — Іскоростень. На початку X ст. воно було уже міцною фортецею. 945 року відбулося відоме повстання древлян, викликане спробою київського князя Ігоря повторно зібрати з них данину. Повстанці розгромили князівську дружину й убили його самого. 946 року княгиня Ольга придушила виступ древлян, підступно захопивши Іскоростень, розправилася з жителями, а місто спалила.

Місцевість з часом зовсім спустіла й мало-помалу заросла лісом. Тривалий час її називали Древлянкою. 1362 року древлянську землю загарбали литовські феодали. Наприкінці XIV ст. тут виникло знову поселення, що дістало назву Іскоростень. Після Люблінської унії населений пункт потрапив під владу шляхетської Польщі і входив до Овруцького повіту Київського воєводства. 1571 року тут налічувалося 4 селянські дими, а через десять років — вісім, які платили грошову подать. 1586 року Іскоростень став володінням шляхтича Межвинського, який одержав від короля Сігізмунда III дозвіл заснувати тут містечко й збудувати укріплення для оборони від татар. Через три роки було споруджено замок, а в 1598 році містечку надано магдебурзьке право. Населення його, крім землеробства, займалося ремісництвом, а з 1620 року — виготовленням поташу. 1628 року в Іскоростені налічувалося вже 16 димів, діяв водяний млин.

Під час визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького в 1649 році загін Гераськи визволив Іскоростень від польської шляхти. Було знищено всі укріплення та вчинено розправу над панами.

Після Андрусівського перемир’я містечко залишилося у складі шляхетської Польщі як власність ченців-кармелітів, що успадкували його від Межвинських 1654 року. Посилення соціального й національно-релігійного гніту викликало у жителів Іскоростеня незадоволення гнобителями. Іскоростенці 1750 року підтримали гайдамацький загін І. Подоляки, що діяв у навколишніх місцях. 1761 року ченці продали містечко, після чого воно багато разів переходило від одного власника до іншого.

Коли Правобережна Україна возз’єдналася з Росією, Іскоростень 1793 року ввійшов до Ізяславського, а з 1795 — до Волинського намісництва. 1797 року містечко стало волосним центром Овруцького повіту Волинської губернії. З цього часу воно почало швидко зростати й у другій половині XIX ст. тут уже налічувалося 103 двори й 1028 чоловік. Населення займалося переважно різними ремеслами, з яких найбільш поширеними були обробка шкіри й деревини, виготовлення бляшаних виробів та ткацтво. Працювали також винокурня й броварня. Почала розвиватися торгівля. Через кожні два тижні в містечку відбувалися базари, де продавалися вироби з дерева, домоткані тканини, шкіри, смола, дьоготь та інші товари.

Після реформи 1861 року переважна більшість населення містечка продовжувала займатися ремеслом та дрібного торгівлею. У 1890—1900 рр. у ньому виникають невеличкі підприємства, зокрема 10 чинбарень, 2 миловарні, 3 фабрики гнутих меблів. Важливе значення для Іскоростеня мало будівництво залізниці Київ—Ковель, яка пройшла через містечко. 1902 року відкрився рух поїздів. Через рік засновано механічні майстерні, де ремонтували й виготовляли дрібний сільськогосподарський реманент, а 1904 року — фарфоровий завод. В Іскоростені на цей час налічувалося 74 приватні крамниці та кілька оптових складів.

З розвитком промисловості, транспорту й торгівлі зросла кількість жителів. На кінець 1904 року в містечку налічувалося 3200 чоловік. Більшість дорослого населення становили робітники, які працювали на промислових підприємствах, заготівлі та обробці деревини, на залізниці й у власників крамниць і оптових складів. Пролетарську салідарність трудящі Іскоростеня виявили в 1905 році. В січні вони з гнівом затаврували царизм за криваву розправу над петербурзькими робітниками, а у жовтні підтримали загальноросійський страйк. У перших лавах страйкуючих йшли залізничники.

Становище трудящих містечка після поразки першої російської революції погіршало. Газета «Правда» 3 липня 1912 року в одній з кореспонденцій про умови праці робітників Іскоростенських механічних майстерень писала: «В маленькій, брудній, курній і темній майстерні знаходиться 20—22 робітники, які працюють по 12—14 годин без відпочинку, нарівні з моторними верстатами. Господар надзвичайно грубо поводиться з підлеглими, особливо підлітками, усіх обливає брутальною лайкою. Знущається над ними. Ночами чути, як підлітки плачуть від перевтоми та побоїв. За роботу платять від 80 коп. до 1 крб. 50 коп. На ці гроші не можна прожити».

Під впливом агітації, яку проводили більшовики з Києва, Гомеля й Сарн, робітники рішуче виступали проти гніту експлуататорів. В період нового революційного піднесення на фарфоровому заводі відбувся страйк, що тривав з 4 по 7 липня 1911 року. Робітники вимагали скорочення робочого дня, підвищення заробітної плати, свободи слова. За допомогою поліції страйк було придушено.

Напередодні першої світової війни Іскоростень був одним з найбільших населених пунктів Овруцького повіту. На кінець 1913 року тут налічувалося 3730 чоловік населення й працювали механічні майстерні, фарфоровий завод, майстерня гнутих меблів, друкарня, водяний млин.

З відкриттям залізничної станції почала діяти медамбулаторія, де працювали лікар та акушерка. В містечку тільки 1911 року відкрито дільничну земську лікарню на 10 ліжок. У ній подавали медичну допомогу один лікар, фельдшер, акушерка та медсестра. Крім того, мали приватну практику три зубні лікарі. Працювали аптека, 4 аптекарські магазини. Так само незадовільно розвивалася освіта. З 1875 року тут діяло однокласне училище, яке в 1902 році реорганізоване в двокласне. На початку 1914 року в ньому навчалося 56 хлопчиків і 30 дівчаток. При училищі була бібліотека, три невеличкі бібліотеки належали приватним особам.

Коли розпочалася перша світова війна, в містечку дислокувалися військові частини, армійський госпіталь та ряд установ обслуговування військ. З воєнно-стратегічних міркувань в 1914—1916 рр. було прокладено лінію залізниці Іскоростень—Житомир. Виник досить значний залізничний вузол Коростень. В 1917 році містечко дістало таку ж назву. Тут працювало близько тисячі залізничників. Серед них ширилися більшовицькі ідеї, носіями яких стали солдати — члени РСДРП. У містечку 1916 року сталося заворушення солдатів, які перебували на лікуванні в госпіталі. Вони рішуче виступили проти загарбницької імперіалістичної війни і засудили антинародну політику царизму. їх дружно підтримали залізничники. Але поліція придушила виступ.

З радістю зустріли коростенці повідомлення про повалення самодержавства. 17 березня 1917 року робітники й солдати організували багатолюдну маніфестацію.

Демонстранта несли червоні прапори, лозунги з вимогами демократичної республіки, встановлення 8-годинного робочого дня, припинення імперіалістичної війни. Однак влада в містечку перейшла до ставлеників буржуазного Тимчасового уряду. Для згуртування робітничих рядів мало значення створення в березні—квітні на залізничному вузлі профспілкових організацій машиністів та працівників служби руху.

Наприкінці квітня 1917 року в Коростені обрано Раду з 240 депутатів, які представляли майже 30 тис. робітників, солдатів і селян. Вирішальну роль у ній відігравали більшовики, які у травні створили більшовицьку фракцію з робітників та солдатів 292-го піхотного полку. З кожним днем активізувалися революційні маси. У зв’язку з цим командуючий Південно-Західним фронтом генерал Денікін 24 серпня, напередодні корніловського заколоту, видав наказ «Про охорону тилу», а для наведення «порядку» виділив 49-й козацький полк, в зону «діяльності» якого входив і Коростень.

У дні корніловського заколоту залізничники всіляко затримували просування військових ешелонів до Петрограда, міняли їх маршрути. Деякі з ешелонів по кілька днів ходили в трикутнику Коростень—Київ—Бердичів. 18 жовтня в містечку відбувся багатолюдний мітинг військового гарнізону, який схвалив більшовицьку резолюцію про політичне становище й вимагав негайної передачі влади до рук Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. Тоді ж на станції був створений червоногвардійський загін, у якому налічувалося 150 чоловік.

Велике піднесення викликала у трудящих Коростеня звістка про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді. Вони одностайно схвалювали перші декрети Радянської держави і утворення Раднаркому на чолі з В. І. Леніним. Представником трудящих Коростеня на 2-му Всеросійському з’їзді Рад був робітник-залізничник більшовик Я. А. Авер’янов. Заповнюючи анкету на з’їзді, він писав, що Коростенська Рада «користується великим авторитетом серед солдатів і робітників, а після корніловщини — й серед трудового селянства». Залізничники Коростеня робили все для підтримки трудящих Петрограда. Вони відмовлялися вантажити військові ешелони, затримували військові вантажі й підрозділи, що йшли на допомогу Керенському, проводили агітаційну роботу у військових частинах. На початку листопада 1917 року трудящі разом з революційними солдатами встановили в містечку Радянську владу й створили військово-революційний комітет.

Встановлення Радянської влади викликало протидію контрреволюції. Волинський губернський комісар негайно відправив до Коростеня загін солдатів для боротьби з більшовиками. В свою чергу., Центральна рада, що узурпувала владу на Україні, послала з Києва каральний загін. Робітники, очолювані ревкомом, роззброїли й заарештували буржуазних націоналістів.

Наприкінці грудня Центральна рада відрадила до Коростеня загін, який захопив містечко й встановив режим терору. Майже весь січень 1918 року тут велися запеклі бої між червоногвардійцями й військами буржуазної Центральної ради. Наприкінці лютого Коростень захопили німецькі окупанти. Однак боротьба за відновлення Радянської влади не припинилася. Масовим протестом проти кайзерівців та їх прихвоснів стало святкування Першого травня. В цей день у містечку відбулися демонстрація трудящих та мітинг.

На залізничному вузлі влітку 1918 року було створено підпільний революційний комітет, який організував залізничників і робітників містечка на боротьбу проти німецьких окупантів та їх прислужників — гетьманців. 15 липня під його керівництвом залізничники припинили роботу. На мітингу, що відбувся в депо, був обраний страйковий комітет. Того ж дня коростенців підтримали залізничники Сарненського і Здолбунівського вузлів, а 20 липня страйк переріс у всеукраїнський.

Страйкарі вимагали від адміністрації свободи спілок, підвищення заробітної плати, скорочення робочого дня й виплати заробітної плати за 3 минулі місяці. Німецький комендант заарештував 5 членів страйккому. Та рух на залізницях Коростенського вузла, як і на багатьох інших, був паралізований. Члени підпільного ревкому Т. С. Давидюк, Л. М. Табукашвілі, О. В. Конончук та інші, які підтримували зв’язок з страйккомом Південно-Західної залізниці, з допомогою листівок та оголошень налагодили вичерпну інформацію про становище на інших вузлах та залізницях, створили спеціальний фонд допомоги, у який вносили гроші не лише робітники містечка, а й селяни навколишніх сіл. Підтримку коростенцям подали також російські робітники Брянського вузла.

У ніч з 12 на 13 серпня кайзерівські війська оточили Коростень і заарештували близько 80 чоловік. Страйк був придушений. Однак він поламав плани окупантів щодо вивезення з України награбованого майна й продемонстрував організованість і згуртованість робітничого класу, його рішучість відстоювати Радянську владу. Після придушення страйку підпільний ревком продовжував вести роботу серед трудящих міста. Особлива увага приділялася роботі серед молоді. Наприкінці серпня 1918 року у містечку створено підпільну молодіжну організацію. Вона розповсюджувала серед населення більшовицькі листівки, відозви, проводила агітаційну роботу, спрямовану на розклад гетьманських військ.

Активність трудящих зростала з кожним днем. Заступник директора департаменту державної варти 9 вересня 1918 року повідомляв губернського старосту про те, що дехто з організаторів страйку залізничників почав виявляти бурхливу діяльність, роз’їжджати по лініях залізниць і підбурювати службовців до нового страйку. В другій половині жовтня група більшовиків-залізничників Коростенського і Сарненського вузлів розгорнула роботу для підготовки повстання в районі Домбро-виці й Сарн.

Важливою подією для коростенських комуністів було створення 1918 року на залізничному вузлі підпільного більшовицького осередку. Під його керівництвом формувалися робітничі загони для боротьби з ворогом.

Після краху окупаційного режиму владу в Коростені захопили петлюрівці.

З допомогою партизанів, які діяли в Овруцькому повіті, та партизанів Білорусії радянські війська, що наступали з півночі, з району Мозиря, 18 лютого 1919 року оволоділи Коростенем. Зразу ж після визволення містечка почав діяти ревком.

Для захисту вузла залізничники за короткий строк збудували бронепоїзд «Комуніст Коростенського району».

В цей час, скориставшись перевагою сил, петлюрівці розпочали наступ на коростенському напрямі. 15 березня під натиском буржуазно-націоналістичних частин радянські війська і загін коростенців змушені були відійти до станції Бородянки. Та не надовго. Після тяжких боїв Богунський та Ніжинський полки перейшли в наступ і 7 квітня визволили Коростень. У ході цих боїв захоплено три бронепоїзди ворога, 6 гармат, 16 кулеметів та ін. трофеї. Перемогу під Коростенем високо оцінив уряд Радянської України, зокрема народний комісар військових справ М. І. Подвойський. У боях під Коростенем перше бойове хрещення пройшла команда бронепоїзда «Комуніст Коростенського району». Бронепоїзд став грозою для ворогів. За вміле керівництво бойовими операціями й особистий героїзм командир бронепоїзда Л. М. Табукашвілі був нагороджений орденом Червоного Прапора.

Надзвичайно складною була обстановка під Коростенем у липні—серпні. Скориставшись просуванням денікінців на півдні України, петлюрівці почали з заходу наступ на Київ через Коростень. Основний тягар боротьби за Коростенський вузол взяла на себе 44-а стрілецька дивізія під командуванням М. О. Щорса. Червоні війська героїчно билися за кожний клаптик радянської землі. В бою під с. Білошицею (нині Щорсівка) 30 серпня 1919 року ворожа куля обірвала життя безстрашного командира. Дізнавшись про смерть М. О. Щорса, бійці кинулися на ворога і відкинули його до с. Іванівни.

Незважаючи на те, що в районі Коростеня протягом майже всього 1919 року точилися запеклі бої, тут під керівництвом ревкому вживалися заходи, спрямовані на зміцнення Радянської влади. В квітні створено волосний комбід. Проводилася робота, спрямована на організаційне зміцнення профспілок і залучення молоді до активної участі у господарському будівництві. 7 листопада створено комсомольський осередок. На основі декретів Радянської влади взято під контроль підприємства, проводився розподіл націоналізованої землі, велася рішуча боротьба із спекуляцією та бандитизмом. Особлива увага приділялася організації допомоги фронту. Органи влади провели мобілізацію молоді в Червону Армію. Тільки з 9 по 23 липня 1919 року призвано 350 чоловік.

Водночас відбудовувалося господарство. Насамперед необхідно було налагодити роботу залізничного транспорту, якому протягом 1918—1919 рр. завдано величезної шкоди. Але по-справжньому взятися за справу не вдалося: буржуазно-поміщицька Польща розпочала похід проти Країни Рад. Під натиском переважаючих сил ворога 26 квітня 1920 року радянські війська залишили Коростень.

Трудящі містечка одразу включилися в боротьбу проти інтервентів. Була створена підпільна більшовицька група, що очолила їх. Пліч-о-пліч з коростенськими підпільниками діяла група білоруських партизанів на чолі з Я. Я. Таргонським. Під ударами радянських військ на початку червня 1920 року окупанти почали відступати. Щоб не дати можливості ворогу опам’ятатися, для переслідування його кинуто 14-у кавалерійську дивізію під командуванням О. Я. Пархоменка та ще кілька кавалерійських полків Першої

Кінної армії. 20 червня 1920 року кіннотники визволили Коростень від інтервентів. У боях під містечком брала участь також легендарна Чапаєвська дивізія.

Після вигнання загарбників відновив діяльність ревком. 25 червня він видав наказ, яким дозволялася торгівля на ринку продовольчими та промисловими товарами, надавалося право власникам дрібних підприємств почати виробництво продукції та заборонялася спекуляція. Було негайно розпочато відбудовні роботи. До 6 липня на станції Коростень Південно-Західний залізничники відремонтували всі пристанційні колії і стрілки, міст через річку Уж, налагодили двоканальний телефонний зв’язок з сусідніми станціями й вузлами. Значну допомогу в ремонті транспорту подавали червоноармійці. Під час недільника 11 липня відкрито рух на лініях Коростень—Житомир і Коростень—Новоград-Волинський.

У вересні 1920 року війська буржуазно-поміщицької Польщі знову вдерлися на Україну й захопили Коростень. Однак 12 жовтня Червона Армія, зокрема 58-а стрілецька дивізія, визволила містечко від інтервентів. Відступаючи, ворог завдав великих збитків господарству, особливо залізничному вузлу та підприємствам. Щоб прискорити відновлення руху на залізничному вузлі, швидше відбудувати підприємства, до Коростеня приїхав голова ВУЦВКу Г. І. Петровський. У звіті Президії ВУЦВКу про свою поїздку він відзначав, що в Коростені й Овручі робітники здійснюють чудеса трудового героїзму.

В лютому 1921 року Коростень став центром однойменного повіту. В квітні створено повітовий комітет КП(б)У. В партійному осередку містечка налічувалося 24 комуністи. На залізничному вузлі діяло 5 партосередків, що об’єднували 105 комуністів.

В умовах післявоєнної розрухи повітком КП(б)У, партосередки проводили велику організаторську й масово-політичну роботу, спрямовану на відбудову зруйнованого господарства. Водночас з розв’язанням цих завдань подавалася допомога голодуючим Поволжя. В села повіту були послані продзагони на чолі з агітаторами. За ініціативою комсомольських осередків влаштовувалися платні вистави, концерти, вечори, гроші від яких йшли у фонд голодуючим. За 9 місяців 1921 року зібрано 32 980 пудів зерна, 610 пудів круп, 257 пудів борошна, 111 пудів жирів, на 10 тис. крб. золота, срібла й коштовних каменів. 350 чоловік, які прибули з Саратовської губернії, влаштовано на підприємствах, лісорозробках, а 700 дітей з м. Самари взяли на утримання жителі повіту. Контроль за влаштуванням і доглядом прибулих дітей здійснювали комсомольські осередки. Члени КСМУ і молодь залізничного вузла й підприємств відрахували у фонд голодуючих свій одноденний пайок. Так проявлялися справжня пролетарська солідарність трудящих, високий рівень класової свідомості.

Підтримуючи почин робітників Московсько-Казанської залізниці, коростенці організовували комуністичні суботники, на яких особливо відзначилися залізничники. Тільки у вересні—жовтні 1921 року під час суботників вони відремонтували 5 паровозів. 1921 року почали працювати металообробні майстерні, відновлювали роботу кустарі, налагоджувалася торгівля товарами широкого вжитку. Але спокійно працювати коростенцям заважали численні контрреволюційні банди. Най-небезпечнішою з них була банда Тютюнника. У ніч з 6 на 7 листопада 1921 року вона перейшла кордон північніше Олевська, підійшла до Коростеня й вирішила захопити його. На захист містечка стали комуністи, радянський актив, 4-й залізничний полк, який перебував у цей час на станції, частини особого призначення під командуванням Сушина та бронепоїзд «Гром». Спільними зусиллями ворогу дано рішучу відсіч. За героїзм, виявлений у цих боях, 4-й залізничний полк був нагороджений Почесним революційним Червоним Прапором.

На 1 січня 1922 року в Коростені налічувалося 5399 чоловік. Багато підприємств було зруйновано. На консервації стояли фарфоровий та миловарний заводи. З 10 шкірзаводів працювало лише 3. В березні 1923 року у зв’язку із змінами в адміністративному поділі Коростень став селищем міського типу, центром однойменного району й округу. Було обрано райком КП(б)У, 11—14 березня відбулася перша окружна партійна конференція, яка обрала окружний партійний комітет.

З великим болем у серцях трудящі Коростеня переживали смерть В. І. Леніна. У ті траурні дні працівники паровозного депо стали на ленінську трудову вахту. В позаурочний час кожен з них відпрацював по 150—200 годин. За кілька днів відремонтовано паровоз НВ-184, який на побажання залізничників назвали ім’ям В. І. Леніна. На одному боці тендера було зображено силует Ілліча, а на другому — символ непорушного союзу робітничого класу й селянства — робітника й селянина, які міцно тримають один одного за руку. З цієї нагоди в депо відбувся мітинг залізничників, на якому вони поклялися непохитно йти по шляху, вказаному любимим вождем. Водити паровоз доручили кращому машиністу депо О. І. Галактіонову. Під час Ленінського призову в партію прийнято 150 робітників. Наприкінці грудня 1924 року Коростень вдруге відвідав голова ВУЦВКу Г. І. Петровський. Він ознайомився з життям трудящих, з діяльністю партійних та радянських органів, виступив у клубі залізничників з доповіддю «Про внутрішнє й міжнародне становище СРСР».

Втілюючи в життя рішення партійних та радянських органів, трудящі селища на кінець відбудовного періоду досягли значних успіхів у господарському та культурному будівництві. 1925 року в Коростені вже діяло 13 промислових підприємств, які випустили продукції на суму 132,5 тис. крб. Зросла питома вага державних і кооперативних підприємств. У 1923—1924 роках була збудована електростанція потужністю 53 квт, а на кошти, асигновані Радянським урядом, в 1925 році розпочато будівництво цегельного заводу потужністю 5 млн. штук цегли на рік. Поліпшилася робота залізничного транспорту.

Держава виділила багато коштів на охорону здоров’я трудящих. У січні 1923 року у нове приміщення перейшли амбулаторія, аптека. У 1925 році було відкрито лікарню на 25 ліжок. У ній працювало 7 лікарів та 7 працівників середнього медперсоналу. Чимало зроблено для розширення мережі навчальних закладів. 1920 року почала працювати семирічна трудова та залізнична школи. 1925 року в Коростені було вже 4 школи. В них налічувалося 1922 учні й 56 учителів. Для ліквідації неписьменності серед дорослого населення діяло 6 пунктів лікнепу, в яких навчалося 174 чоловіка. Мережа культосвітніх закладів була представлена 5 робітничими клубами, найбільшим з яких був клуб залізничників, 2 кінотеатрами та 5 бібліотеками з книжковим фондом 14 396 томів. Ha 1 січня 1926 року в селищі налічувалося 9950 жителів. Цього ж року Коростень став містом. Велику політичну й трудову активність у трудящих викликали рішення XIV з’їзду ВКП(б). У лютому 1927 року створено окружну комісію сприяння Дніпрельстану. Вона пропагувала ленінський план електрифікації країни, збирала кошти у фонд будівництва Дніпрогесу, провадила набір робітників на будівництво ГЕС. Того ж року у фонд індустріалізації в Коростені зібрано 539 тис. крб. У 1928 році після реконструкції став до ладу фарфоровий завод, на якому порівняно з 1913 роком випуск продукції зріс майже у 5 разів. У 1927—1929 рр. на базі колишніх металообробних майстерень побудовано чавуно-ливарний завод, який було названо «Жовтневою кузнею». Тут виготовлялися нескладні машини та реманент для сільського господарства. У 1930 році завод почав випускати устаткування для гірничої промисловості й за роки першої п’ятирічки перетворився у велике підприємство республіканського значення. Зростала потреба в електроенергії, але існуюча електростанція не могла задовольнити її. 1928 року побудовано дизельну електростанцію потужністю 550 квт, а в 1935 році розпочато спорудження нової, паротурбінної електростанції потужністю 6 тис. квт.

Напередодні 20-річчя Великого Жовтня вона дала струм.

У 30-х роках з допомогою держави Коростень виріс у значний промисловий центр. Широкого розмаху набув стахановський рух. Далеко за межами міста славилися стахановці заводу «Жовтнева кузня» І. І. Карпеловський, О. М. Бушук, І. А. Сусманов та Д. А. Оверчук. Багато чудових справ здійснили в ті роки залізничники станції Коростень. Вони дружно підхопили почин знатного машиніста країни П. Ф. Кривоноса й розгорнули масове соціалістичне змагання за поліпшення виробничих показників на транспорті. У січні 1939 року бригада машиністів О. М Костенича, П. П. Козака провела поїзд вагою понад 1600 тонн за маршрутом Овруч—Коростень—Вапнярка. На той час це був рекордний показник. Тільки за січень 1939 року залізничники провели 257 великовагових поїздів і перевезли понад план близько 60 тис. тонн вантажів. Машиніст-комуніст І. Н. Черников одним з перших у місті став п’ятисотенником. Він довів середньодобовий пробіг паровоза до 540 км.

Значну допомогу подавали трудящі Коростеня у проведенні колективізації. Робітничі колективи посилали в села району своїх найкращих організаторів. Весною 1930 року для подання допомоги під час проведення сівби підприємства міста направили в колгоспи 87 робітничих бригад у кількості 600 чоловік.

Великі зміни сталися в торгівлі. Напередодні Великої Вітчизняної війни в місті працювало 44 магазини, 8 підприємств громадського харчування. Багато зроблено в охороні здоров’я трудящих. Діяли поліклініка, лікарня та дві аптеки. У 1935 році кількість ліжок у лікарні збільшилася до 160. Хворих обслуговувало 16 лікарів і 75 працівників середнього медперсоналу.

За роки першої та другої п’ятирічок нових успіхів досягнуто в галузі народної освіти. У 1940 році діяло 8 середніх та неповних середніх шкіл. 1930 року відкрито два середні спеціальні навчальні заклади — медтехнікум і технікум радянського будівництва. У цей же час працювало 2 вечірні робітничі факультети — Київського машинобудівного інституту й Харківського інституту інженерів залізничного транспорту.

Значною подією в культурному житті коростенців було заснування 1926 року драматичного театру. В день його відкриття приїхали на гастролі артисти Київського драматичного театру ім. Івана Франка, які пробули в місті цілий місяць. З 1925 по 1930 рік у Коростені виходила окружна газета «Нове село». З 1930 року видавалася газета «Поліська комуна», перейменована в 1935 році на «Більшовицький форпост». У 1932 році при політвідділі Коростенського відділку Південно-Західної залізниці почала виходити газета «Поліський залізничник», а з 1933 року — багатотиражка політвідділу МТС «Сталінським шляхом».

У день 10-ї річниці Великого Жовтня на центральній площі міста відкрито пам’ятник В. І. Леніну. 1939 року встановлено пам’ятник М. О. Щорсу. Напередодні Великої Вітчизняної війни в Коростені побував видатний український радянський поет В. М. Сосюра, який звернувся до давнього міста з такими словами:

У кривавій борні ти тягнувсь до висот,

Кликав сонце у тьмі золотеє.

Протягнув тобі руку російський народ,

Щоб дорогою йти однією.

Віроломний напад фашистської Німеччини на Країну Рад перервав мирну творчу працю радянських людей. На світанку 22 червня 1941 року ворожа авіація піддала Коростень бомбардуванню. В перші ж дні війни на фронт пішли 452 члени міської партійної організації. 150 комуністів увійшло до складу винищувального батальйону, створеного для боротьби з ворожими парашутистами й диверсантами. Все доросле населення будувало оборонні укріплення, доглядало поранених бійців, які прибували з фронту.

В середині липня розгорнулися бої безпосередньо на підступах до міста. Оборону тримала 5-а армія під командуванням генерала М. І. Потапова. «Операція групи армій «Південь»,— визнавав начальник штабу сухопутних військ гітлерівського вермахту генерал Гальдер,— все більше втрачає свою задуману форму. Ділянка фронту проти Коростеня, як і раніше, потребує значних сил для її утримання». Коростенський укріплений район був значною перешкодою для фашистського командування в його наступальних планах на Київ. І все ж перевага в силах була на боці ворога. 7 серпня гітлерівці захопили місто. З перших днів німецько-фашистські загарбники встановили жорстокий окупаційний режим. Восени 1941 року вони зігнали в школу № 5 близько 2 тис. громадян, над якими жорстоко знущалися, а потім вивезли за місто й розстріляли. В березні 1942 року біля залізничного мосту карателі знову розстріляли 300 чоловік, у т. ч. й сестру генерал-лейтенанта П. Ф. Жмаченка — Марію.

Ще до окупації партійні органи створили для боротьби в тилу ворога підпільний райком та міськком КП(б)У, кілька підпільних груп і партизанський загін у складі 35 чоловік на чолі з робітником хлібозаводу Д. І. Марценківським. Під їх керівництвом трудящі Коростеня піднялися на священну боротьбу. У місті й районі було понад 370 радянських громадян, які активно допомагали народним месникам, передавали зброю і боєприпаси, продукти харчування, одяг, розповсюджували листівки, збирали відомості про ворожі війська, переховували й лікували поранених партизанів та виконували інші доручення. Гітлерівці жорстоко розправлялися з тими, кого запідозрювали у зв’язках з партизанами. Восени 1941 року вони розстріляли 15 чоловік.

В грудні 1941 року в місті почала діяти підпільна група на чолі з Ю. А. Дубовцевим, А. Г. Клименком та Г. М. Наровським. Вона розповсюджувала серед населення повідомлення Радінформбюро, випускала антифашистські листівки, добувала зброю й вибухівку. Наприкінці березня 1942 року 40 підпільників вийшло в район Лугин. У лісі біля Охотівки вони прийняли бій з карателями й зазнали тяжких втрат. Тут загинув і комісар групи Г. М. Наровський. 20 народних месників, що лишилися в живих, відійшли до станції Білокоровичі й у травні з’єдналися з розвід-групою І. О. Петрова. Начальником штабу новоутвореного партизанського загону став Ю. А. Дубовцев. Для підпільної роботи в місті залишилися брати М. О. Дідківський та І. О. Дідківський, які також підтримували зв’язок з партизанським загоном ім. Боженка. В серпні 1943 року гітлерівці схопили їх і стратили. На залізничному вузлі всіма засобами робітники затримували ремонт паровозів. З 30 локомотивів більш-менш справними було тільки 10. У боротьбі проти ворога брали участь учні школи № 37 Жора Кудаков та Володя Чуйков. Вони діставали розвіддані про гітлерівців і передавали їх партизанському загону ім. Котовського.

За завданням партизанського з’єднання ім. Щорса у місті друкувалася газета «Червоне Полісся». Діяльністю підпільних груп у селах району керував Коростен-ський підпільний райком партії, очолюваний секретарем Й. М. Ющенком, який водночас був і комісаром партизанського загону ім. Котовського. На території району діяли також партизани з’єднань О. М. Сабурова та С. Ф. Маликова. В результаті їх спільних дій Коростенський залізничний вузол був паралізований.

Після визволення Києва частини Червоної Армії розпочали бої на Коростенському напрямі. 17 листопада частини 13-ї й 60-ї армій у взаємодії з партизанами з’єднань О. М. Сабурова й С. Ф. Маликова визволили Коростень від фашистських загарбників. У боях за місто особливо відзначилися 225-а, 226-а Глухівсько-Київська, 280-а Червонопрапорна Конотопська, 143-я Конотопська стрілецькі дивізії, 112-а Рильська дивізія, 150-а Київська окрема танкова бригада, 130-й винищувальний протитанковий артилерійський та 316-й гвардійський мінометний полки. За успішні бойові дії під час визволення Коростеня усім вищеназваним військовим з’єднанням і частинам присвоєно найменування «Коростенських», а 225-а стрілецька дивізія нагороджена й орденом Червоного Прапора.

Окупанти не хотіли миритися з втратою Коростенського вузла. Майже три дні радянські бійці мужньо стримували шалений натиск фашистських військ. 19 листопада наші війська тимчасово залишили місто. В ці дні у тилу ворога небувалого розмаху набула партизанська боротьба. Щоб допомогти Червоній Армії, народні месники відтягували на себе частину фашистських військ, громили гітлерівські гарнізони в тилу ворога, організовували диверсії на комунікаціях. Підривники партизанського з’єднання С. Ф. Маликова в листопаді—грудні 1943 року в районі Коростенського вузла пустили під укіс 101 ешелон ворога, зокрема 85 — на дільниці Коростень—Сарни, 9 — на дільниці Житомир—Коростень та 7 — на дільниці Коростень—Овруч. Перегрупувавши сили, війська 1-го Українського фронту перейшли в рішучий наступ, і 28 грудня Коростень знову став радянським. У боях за місто яскраво проявилися самовідданість і відвага, братерська єдність представників багатьох народів Країни Рад. Так, 7 грудня в бою на підступах до Коростеня фашистські танки прорвали лінію оборони 112-ї Рильсько-Коростенської дивізії. Група саперів 159-го окремого батальйону, що мінувала поле, вступила в єдиноборство з ворожими танками. У вирішальну хвилину запеклого бою казах Абдула Усенов з двома мінами кинувся під гусеницю головного танка й підірвав його. Прохід у мінному полі було загороджено. Решта фашистських «тигрів» повернула назад. За цей подвиг Абдулі Усенову посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Чимало героїчних подвигів здійснили військові льотчики під командуванням гвардії полковника Козлова, які в боях за Коростень збили 28 ворожих літаків. Улітку 1944 року, здійснивши повітряний таран, загинув льотчик І. М. Поляков— уродженець міста Вольська Саратовської області. За героїзм, виявлений під час виконання бойового завдання, відважному соколу посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Німецько-фашистські загарбники завдали Коростеню великих збитків. Вони зруйнували всі промислові підприємства, міст через річку Уж, школи, палац піонерів, поліклініку, лікарню, знищили 95 проц. житлового фонду. За час окупації набагато зменшилося населення міста. В січні 1944 року воно становило всього 2500 чоловік, в 14 разів менше, ніж у 1941 році.

Під керівництвом партійних та радянських органів, які відновили роботу зразу ж після визволення міста, трудящі Коростеня приступили до відбудови господарства. Вже в січні стала до ладу електростанція. Тоді ж почали працювати радіовузол і друкарня. 21 січня вийшла міська газета «Правда Коростенщини». В лютому відновили роботу хлібопекарня, цегельний завод, поліклініка, лікарня, у квітні — маслозавод. У січні—лютому розпочалися заняття в першій, другій та 37 залізничній середніх школах, де навчалося 719 учнів, переважно початкових класів.

Справжній патріотизм виявили в ті дні працівники залізничного транспорту. Вже в січні 1944 року через станцію пройшли перші поїзди з вантажем для фронту. Щоб прискорити введення в дію вузла, залізничники вирішили в позаурочний час відпрацювати на відбудовних роботах по 50 годин, а зароблені гроші передати у фонд Червоної Армії. За рахунок позаурочної роботи до кінця 1944 року колективом вузла виконано робіт на суму 1457 тис. крб. Активну участь у відбудові залізничного вузла брали члени ВЛКСМ. 1944 року відбулося 45 загальноміських комсомольських недільників і суботників. За самовіддану працю у 1944—1945 рр. 25 залізничників відзначено урядовими нагородами, в т. ч. орденом Леніна нагороджено машиніста В. І. Козлова. У відбудові Коростенського вузла брали участь залізничники Російської Федерації. В першій половині січня 1944 року сюди прибула з Сибіру й працювала будівельна дільниця Наркомату шляхів сполучення.

Водночас з відбудовою промисловості та транспорту трудящі міста значну допомогу подавали працівникам сільського господарства. На підприємствах налагоджено виготовлення реманенту для колгоспів. У дні польових робіт неодноразово організовувалися недільники допомоги хліборобам. Палкий патріотизм продемонстрували трудящі Коростеня під час збору коштів у фонд Червоної Армії. За 1944 рік вони відпрацювали понадурочно 300 тис. годин, а зароблені гроші передали до фонду оборони. Тільки за першу половину 1944 року на будівництво танкової колони «Радянська Житомирщина» зібрано 133 тис. крб. Комсомольсько-молодіжна зміна В. X. Волківського, що працювала на ремонті вагонів, внесла у фонд оборони 114 тис. крб. На будівництво літака «Коростенський залізничник» за перший квартал 1944 року зібрано 150 тис. крб. За виявлений патріотизм колектив вузла був удостоєний подяки Верховного Головнокомандуючого.

Складним у той час було питання кадрів. Майже всі чоловіки перебували на фронті. Щоб вийти зі скрутного становища, на залізничному вузлі організовано курси, на яких тільки за 1944 рік підготовлено 1600 спеціалістів. 29 вересня цього ж року відкрито школу ФЗН, де навчалося 250 юнаків і дівчат, які оволодівали будівельними професіями.

Великою радістю для трудящих Коростеня, як і для всього радянського народу, було повідомлення про капітуляцію фашистської Німеччини. У цю перемогу певний вклад внесли й коростенці. 1980 чоловік хоробро билися на фронтах Великої Вітчизняної війни, 1598 з них нагороджено орденами й медалями. Уродженцю міста підполковнику П. К. Козаченку присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Окрилені перемогою, трудящі Коростеня ще з більшою енергією взялися за роботу. До травня 1945 року завершено відбудову залізничного вузла, фарфорового заводу, широким фронтом велися відбудовчі роботи на заводі «Жовтнева кузня». Значну допомогу в цьому подавала держава. З Москви, Уралу, братніх республік Середньої Азії надходило устаткування, будівельні матеріали, з Російської Федерації місту передано енергопоїзд потужністю 1000 квт. Цього ж року підприємства випустили продукції на суму понад 2 млн. крб. З великим завзяттям працювали будівельники, які за два роки здали в експлуатацію 14,5 тис. кв. метрів житлового фонду, приміщення для лікарні, 5 шкіл, поліклініки, кінотеатр.

Успішно виконувалися плани четвертої п’ятирічки. На відбудову й розвиток народного господарства міста з державного бюджету СРСР асигновано 110 млн. крб. У 1947 році став до ладу завод «Жовтнева кузня». Одночасно йшло будівництво нових підприємств. 1948 року пущено завод «Буддеталь», а через рік — завод «Торфмаш». Під керівництвом партійних організацій промислові підприємства, яких налічувалося уже 14, план 1950 року виконали на 102,6 проц.

Проведена значна робота щодо поліпшення медичного обслуговування населення. У 1950 році кількість ліжок у лікарні становила 150. Працювало 39 лікарів та 156 працівників середнього медперсоналу. Багато зроблено в галузі освіти. На кінець п’ятирічки діяло 8 шкіл, у т. ч. 5 середні, а також — дві вечірні школи робітничої молоді. У них налічувалося 4728 учнів і 182 учителі. З культурно-освітніх закладів працювали 2 кінотеатри, міський будинок культури, 5 профспілкових клубів, 2 міських, 8 шкільних і 15 профспілкових бібліотек з книжковим фондом 63 тис. томів. У культурно-освітніх закладах було 29 колективів художньої самодіяльності.

Значних успіхів досягла промисловість міста за 1959—1965 рр. На її розвиток з загальнодержавного бюджету виділено 32 млн. крб. 1960 року здано в експлуатацію завод залізобетонних шпал, 1964 року — бавовнянопрядильну фабрику. Завод «Жовтнева кузня» перетворено на потужне сучасне підприємство шляхового машинобудування. Його продукція в 1963—1964 рр. експонувалася на ВДНГ й відзначена дипломом першого ступеня. Головний конструктор заводу В. І. Брижань нагороджений золотою медаллю Виставному, 15 інженерно-технічних працівників — срібними та бронзовими медалями.

Невпізнанним став завод «Торфмаш», який 1961 року змінив свій виробничий профіль і. був перейменований на «Коростеньхіммаш». Його продукція користується великим попитом не тільки в нашій країні, а й за рубежем. В 1965 році вона експонувалася на ВДНГ та на міжнародній виставці в болгарському місті Пловдиві. За високі показники в праці 56 чоловік відзначено орденами й медалями, в т. ч. орденом Леніна — слюсаря В. П. Ковальчука.

Докорінно реконструйовано фарфоровий завод ім. Дзержинського. Його сервізи і скульптура здобули хорошу славу в нашій країні. Скульптурні групи «Весілля», «Сорочинський ярмарок», «Комуністичний суботник», «Тачанка», створені талановитими майстрами художнього розпису, членами спілки художників України, заслуженим діячем мистецтв УРСР В. М. Трегубовою та М. С. Трегубовим, експонувалися на багатьох виставках.

За багаторічну сумлінну працю 1966 року бригадир живописців М. Г. Шапченкова нагороджена орденом Леніна, оправниця М. Й. Молодецька — орденом Трудового Червоного Прапора. Великим попитом користується продукція швейної фабрики, заснованої 1948 року. З 1961 року вона працює без відділу технічного контролю. За високі виробничі показники швачку-мотористку В. В. Костюченко нагороджено орденом Леніна.

Продовжували множити свої досягнення залізничники. За сумлінну високопродуктивну працю 26 залізничників нагороджено орденами й медалями, а машиністу локомотивного депо П. П. Зеленому 1959 року присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Далеко за межами області відомий машиніст М. І. Вигівський, який 1964 року в числі перших перейшов з паровоза на тепловоз, швидко освоїв нову техніку й встановив рекорд Південно-Західної залізниці — провів поїзд вагою 4250 тонн. На залізничному вузлі працюють кандидата технічних наук начальник локомотивного депо М. К. Шевчук та начальник відділу руху Є. П. Ільницький.

Гідними трудовими успіхами зустріли трудящі міста 50-річчя Радянської влади. Вони достроково, 20 жовтня, виконали виробничу програму десяти місяців. За високі виробничі показники в ювілейному змаганні та славні революційні, бойові й трудові традиції колективам Коростенського відділку Південно-Західної залізниці та швейної фабрики вручені на вічне зберігання Пам’ятні Червоні прапори Житомирського обкому КП України, виконкому обласної Ради депутатів трудящих та обласної Ради професійних спілок. 22 коростенці, активні учасники Великої Жовтневої соціалістичної революції, громадянської війни і боротьби за встановлення Радянської влади, нагороджено орденами й медалями, в т. ч. орденом Трудового Червоного Прапора — О. 3. Лебедя. Завод «Коростеньхіммаш» перейменовано на завод ім. 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції.

Трудящі Коростеня доклали всіх зусиль, щоб гідно відзначити 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Виробничі плани першого кварталу ювілейного року промисловість міста виконала на 106 проц. За високі виробничі показники 3672 робітники та службовці відзначені Ленінськими ювілейними медалями. Достроково, до 23 жовтня 1970 року здійснено завдання восьмої п’ятирічки. Обсяг виробництва продукції зріс на 220 проц., а продуктивність праці — на 69 проц. На розвиток промисловості міста державою вкладено за п’ятирічку понад 50 млн. крб. На ці кошти побудовано новий корпус заводу ім. 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції, 4 тунельні печі на фарфоровому і цегельному заводах, дробильно-сортувальний завод на гранітному кар’єрі, бавовнянопрядильну фабрику й молокозавод.

Значного поширення набрав рух за право називатися колективом і ударником комуністичної праці. Його уже завоювали два підприємства, 28 цехів, 292 бригади, 20 змін, 30 дільниць і 2930 трудівників. За високі успіхи у виконанні завдань восьмого п’ятирічного плану 155 працівників промисловості, транспорту й будівництва відзначено урядовими нагородами. Звання Героя Соціалістичної Праці присвоєно І. А. Кузьминському — бригадиру комплексної бригади будівельників, делегату XXIII і XXIV з’їздів КПРС. Серед нагороджених орденом Леніна: І. П. Ігнатенко— бригадир Коростенської дистанції колії, А. М. Малярчук — машиніст-інструктор локомотивного депо ст. Коростень, Н. С. Шлапак — живописець фарфорового заводу, М. І. Федосеева — швачка-мотористка швейної фабрики, В. Ф. Оксюк — модельник ливарного цеху «Жовтнева кузня»; орденів Жовтневої Революції, Трудового Червоного Прапора, «Знак Пошани» удостоєно 70 чоловік.

Натхнені рішеннями XXIV з’їзду КПРС, коростенці під керівництвом міської партійної організації, яка налічує 3917 чоловік, наполегливо втілюють у життя плани 9-ї п’ятирічки. Вони розгорнули змагання на честь 50-річчя утворення СРСР, яке проходило під девізом «П’ятирічку — за чотири роки і десять місяців!». У результаті наполегливої праці плани перших двох років п’ятирічки промисловістю міста перевиконано. В 1973 році у місті працює 23 промислові підприємства, відділок залізниці, 18 будівельних та автотранспортних організацій. За один день вони виробляють стільки продукції, скільки вироблялося її до Великої Жовтневої соціалістичної революції за 3,5 роки. На кінець дев’ятої п’ятирічки обсяг промислового виробництва повинен досягти 200 млн. крб. Стануть до ладу перший в республіці комбінат сінажних башт, нові цехи на заводах «Жовтнева кузня».

Колективи заводів і фабрик міста підтримують постійні виробничі зв’язки з промисловими підприємствами братніх союзних республік. Вони одержують від них обладнання, сировину й матеріали. В усі кінці країни йде продукція з підприємств Коростеня. Традиційним стало змагання коростеньських і підмосковних фарфоровиків, залізничників Коростенського і Гомельського відділків Південно-Західної залізниці, які запозичують один у одного кращий досвід, обмінюються делегаціями, організовують взаємне стажування робітників. 1973 року група спеціалістів Коростенського фарфорового заводу їздила до Цілинограда, Самарканда й Кіровабада допомагати казахським братам освоювати технологію виготовлення українського фарфору.

Підприємства Коростеня мають тісні дружні зв’язки з науковими закладами країни. Так, на завод ім. 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції щороку надходять з інститутів Москви, Ленінграда, Волгограда, Києва, Харкова та інших міст десятки наукових рекомендацій. Тільки за 1972 рік від впровадження їх у виробництво одержано умовної економії на суму 1 млн. крб. На фарфоровому заводі з допомогою ленінградських науковців введено в дію автоматичне формування тарілок, що в 2 рази підвищило продуктивність праці.

Поліпшується добробут трудящих. Тільки за 1966—1970 рр. у Коростені збудовано 71 тис. кв. метрів житла. З ініціативи міськради багато зроблено для благоустрою міста. Всі центральні вулиці й тротуари заасфальтовані, обсаджені декоративними деревами, освітлені. Довжина забрукованих і заасфальтованих вулиць становить 107 км. Площа парків та скверів досягає 30 га. На впорядкування міста тільки за восьму п’ятирічку з бюджету міськради витрачено півтора мільйона карбованців.

Значно розширилася торговельна мережа. За 1965—1972 роки товарооборот зріс на 135 проц., громадське харчування — на 132 проц., а побутове обслуговування — в десять разів. За цей час побудовано універмаг, три виробничі приміщення побутового комбінату. Продано населенню шість тис. пральних машин, три тис. холодильників, десять тис. телевізорів і радіоприймачів.

Сталися докорінні зміни в охороні здоров’я трудящих. У 1972 році в двох медичних об’єднаннях — міському й залізничному — працює 239 лікарів і 522 чоловіка середнього медперсоналу, в т. ч. П. О. Кравчук — кандидат медичних наук. У Коростені — чотири поліклініки, дві лікарні на 650 ліжок, п’ять аптек. Лише за восьму п’ятирічку медичні заклади поповнилися новим терапевтичним корпусом на 200 місць і поліклінікою для залізничників.

Значного розвитку набула народна освіта. В місті діють десять загальноосвітніх шкіл, у т. ч. школа-інтернат, у яких навчається 11 533 учні і працюють 760 учителів. Серед них 103 нагороджені орденами й медалями, в т. ч. орденом Жовтневої Революції — колишній комісар партизанського загону, нині завідуючий міськвно І. Л. Гітуляр. Звання заслуженого вчителя УРСР удостоєні О. М. Фадеева, А. А. Гудзь, С. І. Іванов, Н. Ю. Сергучова та С. В. Штернов. У місті є профтехучилище (готує слюсарів, токарів, електромонтерів і швачок), а також філіал заочного відділення Бердичівського машинобудівельного технікуму. Турботою оточені дошкільнята. До їх послуг 23 дитячі садки і ясла на 2250 дітей.

З кожним роком все повніше задовольняються культурні запити жителів. У Коростені — чотири будинки культури, дев’ять робітничих клубів, чотири кінотеатри, двадцять одна стаціонарна кіноустановка. 1970 року споруджено будинок культури залізничників на 850 місць. На сценах культосвітніх закладів систематично виступають артисти різних міст республіки, Російської Федерації, Білорусії, Молдавії та інших братніх республік. Розвиваються народні таланти. У 51 гуртку художньої самодіяльності беруть участь 1250 чоловік. При міському будинку культури створено університет культури, історико-краєзнавчий музей на громадських засадах. 75 акторів-аматорів працюють у самодіяльному театрі, якому в квітні 1959 року присвоєно звання народного. В місті 46 бібліотек з книжковим фондом 664 тис. томів. Бібліотеці ім. М. Островського та дитячій — ім. Лесі Українки присвоєно звання закладів відмінної роботи. Тут, крім обміну книг, проводяться зустрічі з письменниками, читацькі конференції, диспути тощо.

У будинках культури, клубах і бібліотеках 1972 року проводилося багато цікавих заходів, присвячених 50-річчю утворення СРСР. Традицією стали тематичні вечори з лекціями про дружбу народів, пролетарський інтернаціоналізм, концертами художньої самодіяльності, а також вечори зустрічей з делегаціями, які приїздять до міста з інших республік. Темі 50-річчя утворення СРСР присвятив виставку своїх картин і виробів з фарфору (понад 200 робіт) художник І. С. Ткаченко. У місті працює музична школа, в якій 372 дітей робітників і службовців навчаються гри на фортепіано, скрипці, баяні, домбрі й духових інструментах.

Улюбленими місцями відпочинку трудящих є парки ім. М. О. Островського (на мальовничих берегах річки Ужа) та залізничників ім. Т. Г. Шевченка. Велика увага приділяється розвитку фізичної культури та спорту. 1972 року в Коростені було 49 спортивних колективів і 3340 спортсменів-розрядників. Для них створена хороша матеріальна база. Є два стадіони, човнова станція, 10 спортивних залів. У 1966 році відкрито спортивну школу.

Багато зусиль для розвитку міста докладає міськрада. В її складі — 185 депутатів, у т. ч. 131 робітник, 96 комуністів, 36 комсомольців, 79 жінок. Вони працюють у постійних комісіях, вивчають роботу підприємств, установ, вживають заходів щодо усунення недоліків, накреслюють шляхи дальшого зростання міста.

Коростенці свято бережуть пам’ять про славні революційні, бойові та трудові звитяги своїх земляків. На приміщенні вокзалу 1966 року на честь страйку залізничників, що відбувся під час кайзерівської окупації, встановлено меморіальну дошку. На привокзальній площі 1968 року споруджено пам’ятник борцям за владу Рад і учасникам страйку. 1949 року відкрито пам’ятник двічі Герою Радянського Союзу, Народному Герою Югославії генерал-лейтенанту С. А. Козаку.

Помолодів і виріс стародавній Коростень за роки Радянської влади. Він став містом машинобудівників, залізничників, деревообробників, які разом з усіма трудящими країни впевнено йдуть до комунізму.

М. О. ГУРИН, В. Г. МАКСИМЧУК, О. П. РЕМЕЗОВ
Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 95
З нами з: 09 листопада 2016, 16:40
Подякував (-ла): 11 раз.
Подякували: 15 раз.

Re: КОРОСТЕНЬ, місто, Житомирська обл, Україна

Повідомлення Ярина » 15 січня 2018, 13:31

phpBB [video]

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3091
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 1808 раз.
Подякували: 647 раз.
Стать: Жінка

Re: КОРОСТЕНЬ, місто, Житомирська обл, Україна

Повідомлення АннА » 18 травня 2018, 14:09

ІСКОРОСТЕНЬ – стародавнє місто, вперше згадане в літописі ("Повість временних літ") під 945 у зв'язку з убивством поблизу нього древлянами київ. кн. Ігоря Старого та його дружини за перевищення норми стягнення щорічної данини (насправді кн. Ігор загинув восени 944; див. Древлян повстання 944–945). Наступного року місто було спалене княгинею Ольгою. Археол. еквівалентами літописного І. є три ізольовані одне від одного городища (та залишки некрополя), які розташов. нині в пд.-сх. ч. Коростеня, на правому березі р. Уж (прит. Прип'яті, бас. Дніпра). Їхня пл. сягає 0,45 га, 0,05 га і 1 га відповідно. На перших двох городищах зафіксовано матеріали 8 – серед. 10 ст., на третьому – 8–13 ст., а також пізньосередньовічні 16–17 ст. Навпроти городищ I і II, на лівому березі р. Уж, збереглися залишки великого городища мілоградської культури 1 тис. до н. е.
Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера К

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: Balymba, Bing [Bot], D_i_V_a, Google Adsense [Bot], ukrgenealogy, Vitaly Savitar, Ковбасюк, Таша, Ярина