Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

КРИВИЙ РІГ, місто, Дніпропетровська обл, Україна

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 2715
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 1645 раз.
Подякували: 596 раз.
Стать: Жінка

КРИВИЙ РІГ, місто, Дніпропетровська обл, Україна

Повідомлення АннА » 20 січня 2018, 14:07

КРИВИЙ РІГ – місто обласного підпорядкування Дніпропетровської області, райцентр. Розташов. при злитті річок Саксагань та Інгулець (остання – прит. Дніпра). Залізничний вузол. Центр Криворізького залізорудного басейну. Нас. 692 тис. осіб (2006).
Першим постійним поселенням на тер., що нині входить до меж сучасного міста, був зимівник. Він згадується у складі створеної 1734 Інгульської паланки. Його буд-во пов'язують з іменем козака І.Рога, який в 60–70-х рр. 17 ст. обирався кошовим отаманом Чортомлицької Січі. Від 1770 в цьому зимівнику була розташов. ставка Коша Запорозької Січі. Після завершення російсько-турецької війни 1768–1774 по тутешній тер. проліг новий поштовий тракт, одна зі станцій якого 1775 була заснована в місц. урочищі – К.Р. Біля станції утворилося поселення з однойменною назвою, згодом воно отримало статус держ. слободи.
1781 слобода К.Р. стала волосним центром, її нас. налічувало 216 осіб.
Перший наук. опис К.Р. був підготовлений 1774 Й.-А.Гюльденштедтом і видрукуваний 1791 в книзі "Путешествие через Россию и в Кавказских горах".
У 2-й пол. 18 ст. в районі К.Р. починається розробка залізної руди. Докладний опис криворізьких руд дав акад. В.Зуєв, який побував тут 1781.
1817 К.Р. згадується в "Списке казенных селений Херсонского и Александрийского уезда, которые в 1816–1817 гг. были обращены в военные поселения" (див. Військові поселення). Тут були розташов. два ескадрони Бузького уланського полку. Нас. становило 1336 осіб. 1857 військ. поселення К.Р. переведено до розряду сіл, а 1860 отримало статус містечка Херсонського пов. Херсонської губернії.
Пром. видобуток криворізької залізної руди і археол. дослідження краю започаткував О.Поль. 1881 було відкрито перший на Криворіжжі Саксаганський рудник з видобутком руди кар'єрним способом. Великий вплив на розвиток економіки Криворіжжя справило спорудження 1881–84 Катерининської залізниці, яка зв'язувала Кривбас з пром. р-нами Придніпров'я і Донбасу (505,6 км; див. також Залізничне будівництво в Україні). 1897 Криворізький залізорудний р-н зайняв перше місце в Росії з видобутку руди. На 1900 тут діяли 79 рудників. У 1890-ті рр. в К.Р. з'явилася нова галузь промисловості – металургійна, це зумовило значний приплив сюди населення. На кін. 19 ст. на тер., що входить до складу сучасного міста, проживало 35 тис. осіб.
На поч. 20 ст. К.Р. – містечко Криворізького пов. Катеринославської губернії. Після громадянської війни 1918–21 у Кривбасі почалося відновлення зруйнованих і буд-во нових шахт. 1922 створений Південнорудний трест, який об'єднав залізні та марганцеві рудники.
1923–30 К.Р. – центр Криворізької округи. Місто від 1926. Райцентр 1923–31, 1939–59 та від 1965. Від 1932 – у складі Дніпроп. обл.
1930 в місті почала діяти головна контора тресту "Руда", 1931 почалося буд-во з-ду "Криворіжсталь", його перша домна стала до ладу 1934. 1940 до складу діючих увійшла найбільша на той час в СРСР шахта "Гігант". Нас. міста з 1925 до 1941 зросло в 4 рази і становило 212 878 осіб.
У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 від 14 серп. 1941 до 22 лют. 1944 К.Р. був окупований військами вермахту. 1941–43 в місті діяли підпільна антифашист. організація на чолі з Ю.Козаченком, підпільна група "Дзержинець" та ін.
Після звільнення Кривбасу тут одразу ж почалося інтенсивне відновлення шахт, у листоп. 1944 вже працювали 20.
На поч. 21 ст. К.Р. – великий індустріальний центр, провідні галузі пром-сті – металургійна, маш.-буд., будматеріалів.
Археол. пам'ятки: поселення періоду палеоліту пізнього, скіф. кургани (див. Скіфи).
Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 2715
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 1645 раз.
Подякували: 596 раз.
Стать: Жінка

Re: КРИВИЙ РІГ, місто, Дніпропетровська обл, Україна

Повідомлення АннА » 14 лютого 2018, 19:20

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Кривий Ріг — місто обласного підпорядкування, великий індустріальний і культурний центр Радянської України, залізничний вузол, розташований у степовій зоні Придніпровської височини і Причорноморської низовини, при злитті рік Інгулець і Саксагань. Криворізькій міській Раді депутатів трудящих підпорядковані міста Інгулець і Терни, а також селища міського типу — Веселі Терни, Залізничне, Мирівське, Рахманівка, Зелене, Калініне та Суворове. Населення — 622,9 тис. чоловік.

Кривий Ріг — центр Криворізького залізорудного басейну — найважливішої сировинної бази металургії Півдня СРСР. Надра Криворіжжя багаті на різні корисні копалини. Серед них найбільш значними є руди, які за вмістом заліза належать до найбагатших руд світу, а також величезні поклади залізистих кварцитів, що піддаються збагачуванню. Зустрічаються також марганцеві руди, боксити, буре вугілля, каоліни, сланці, графіт, є чималі запаси мінеральної сировини для виробництва барвників, поклади кристалічного будівельного каміння, вапняку, доломіту, будівельного піску.

На території, яку займає тепер місто, археологи виявили рештки поселення часів пізнього палеоліту (понад 15 тисяч років тому). При впадінні річки Саксагані в Інгулець та під час розкопок величезної «Царевої могили» під містом знайдені поховання мідного віку (III тисячоліття до н. е.). Відомі також сліди розробок залізної руди в скіфський період (V ст. н. е.). Поблизу міста досліджувались і сарматські кургани, що датуються II — III століттям н. е., та поховання кочівників XIV—XV століття.

Початок нинішньому місту поклали запорізькі зимівники, які виникли в середині XVII століття. Першим поселенцем у цій місцевості, за легендою, був козак Ріг, який втратив у боях одне око і був прозваний «Кривим» Рогом. Гадають, що від цього імені і пішла назва поселення. Інша версія пов’язує цю назву з рельєфом місцевості: при впадінні Саксагані в Інгулець утворюється довгий кривий мис, або ріг.

Поселення було розташоване на одній з важливих козацьких комунікацій — Кизикерменському шляху; на схід від нього пролягав Микитинський шлях. Цими шляхами у квітні 1648 року запорожці і повсталі селяни під керівництвом Богдана Хмельницького йшли назустріч авангарду військ Потоцького.

У XVIII столітті Кривий Ріг, що став великим запорізьким поселенням, входив до Інгульської паланки (повіту) Запорізької Січі. В 1781 році тут було 412 дворів з 2184 жителями. У наступні роки кількість населення зростала.

Після ліквідації Запорізької Січі царський уряд роздавав її землі генералам і офіцерам, козацькій старшині, російському, українському та польському панству, колоністам. Поміщики силоміць переселяли сюди людей з інших місцевостей Росії. Наприкінці XVIII століття поміщиця Диконська привезла з Пензенської губернії 30 селянських сімей, яких вона виміняла на собак. Село, де вони поселилися, було названо Диконкою або Катеринівкою (нині селище рудника ім. Кірова). У 1808 році виникло село Інгулець. Генерал Рахманов у 1818 році на одержаній від Олександра І землі заснував село Олександрів Дар, поселивши тут селян, вивезених з Чернігівської губернії.

В 1829 році Кривий Ріг був перетворений на військове поселення. Чоловіків віком від 18 до 45 років зачислили в поселенський і резервний ескадрони, решту — в діючі підрозділи уланської кавалерійської дивізії. Солдати поселенського і резервного ескадронів займались сільським господарством, утримуючи себе, свої сім’ї та постояльців-офіцерів і солдатів діючих підрозділів. Одночасно вони несли тягар військової муштри. В 1842 році власті перевели сюди понад 200 чоловік з київського та подільського військових поселень.

Після ліквідації в 1857 році військових поселень населення Кривого Рога перейшло на становище державних селян. У 1859 році тут налічувалось 554 двори і 3644 жителі. В Інгульці було 165 дворів з 1396 жителями, а в Олександродарі (Рахманівці) — 151 двір і 1149 жителів. Значно зросла кількість населення у Гданцівці, Довгинцевому, Вечірньому Куті та інших селах, що згодом увійшли в межі міста. Займалося воно сільським господарством, торгівлею, різними ремеслами і промислами. Переважну кількість його становили селяни і ремісники; заможна верхівка складалася з поміщиків, купців й торговців. З розвитком капіталізму в Росії Кривий Ріг, як писав В. І. Ленін, перетворився на великий ринок наймання на землеробські і на гірничі роботи. Щорічно тут реєструвалося від 3,4 тис. до 5,9 тис. робітників.

В 2-й половині XVIII століття почалося дослідження залізних руд Криворіжжя. В ньому брали участь академіки В. Ф. Зуєв, І. Гюльденштедт, П. С. Паллас, В. Ізмайлов, професор Ліванов, пізніше М. П. Барбот де Марні та інші вчені. Проте промислова розробка руд почалася тільки в 1881 році. Вона провадилась французьким акціонерним «Товариством криворізьких залізних руд». Активну роль в організації товариства і в промисловому освоєнні залізорудних родовищ відіграв поміщик Верхньодніпровського повіту О. М. Поль. На землях, орендованих у селян, товариство відкрило перший, Саксаганський рудник (на території нинішнього рудоуправління ім. Дзержинського).

Великий вплив на розвиток Кривого Рога мало спорудження в 1881—1884 рр. залізниці, що зв’язала місто з промисловими районами Придніпров’я та Донбасу. Спочатку вона була названа Криворізькою, а потім — Катерининською (тепер — Придніпровська).

В середині 80-х рр. в розробку криворізьких залізних руд включилися й металургійні товариства. В 1885 році одне з них — Новоросійське — відкрило два рудники, а через рік Південно-Російське Дніпровське заснувало рудники Галковський, Шмаковський і Ростковський. У 1886—1888 роках Брянським товариством закладено Олександрівський та Брянський рудники. Розпочали також розробку і окремі підприємці. Виникає ряд дрібних рудників. Видобуток руди в басейні швидко зростав. Уже в 1897 році Кривбас за видобутком руди зайняв перше місце в Росії, випередивши гірничо-заводський Урал.

Дальшому швидкому розвиткові басейну сприяло промислове піднесення 90-х рр. У 1890—1892 рр. на землях Гданцівського маєтку, купленого О. М. Полем, «Товариство криворізьких залізних руд» збудувало чавуноливарний завод. В налагодженні виробництва чавуну велику роль відіграв видатний російський доменщик М. К. Курако, який працював тут горновим у 1892—1898 рр. У 1900 році Гданцівський завод виробляв понад 52,8 тис. тонн чавуну. Вже на кінець 90-х рр. видобутком руди у Кривбасі займались 25 акціонерних товариств, в яких переважав французький та бельгійський капітал. У 1900 році в басейні діяло 79 рудників, на яких було видобуто 156 205 тис. пудів руди.

В першому десятиріччі XX століття залізорудна промисловість Криворіжжя перебувала в стані кризи і депресії, яка в 1910 році змінилась новим піднесенням. У 1913 році в басейні було видобуто 6,3 млн. тонн руди (близько 70 проц. загально-російського видобутку) — найбільше в дореволюційному Кривбасі. Виробництво чавуну на Гданцівському заводі також зросло і досягло 85—90 тис. тонн.

Під час економічної кризи і застою дрібні підприємства розорилися. Загальна кількість гірничорудних підприємств зменшилась. У 1913 році тут діяло 49 рудників. Відбувалась концентрація виробництва. Великі залізорудні підприємства здійснили перехід від кар’єрного до шахтного способу видобутку руди, почали застосовувати електропідйомники, пневматичне буріння.

Напередодні першої світової війни 12 найбільших акціонерних компаній, що перебували під контролем іноземного капіталу, зосередили в своїх руках 86 проц. видобутку залізної руди в басейні. Їх притягували сюди висока якість сировини, дешевизна робочої сили і найбільші дивіденди на вкладений капітал.

На базі концентрації виробництва виникло монополістичне об’єднання капіталістів — «Продаруд». Розвиток залізорудної промисловості Криворіжжя контро-

лювали також синдикати «Продамет» і «Продвугілля», які мали тут свої рудники.

Крім залізорудних і металургійних, на Криворіжжі виникло багато дрібних підприємств легкої і харчової промисловості. На початку XX століття в Кривому Розі налічувалось 256 торговельно-промислових підприємств, в т. ч. механічний завод, фабрика фарб, олійня, 2 парових млини, 5 лісових пристаней тощо.

Промисловий розвиток супроводився швидким ростом населення. У 1887 році в Кривому Розі налічувалось 6000 чол., а в 1896—17 0002. Через 20 років, у 1916 році, тут проживало 26,7 тис. чол. В усьому залізорудному районі, що зараз входить у межі міста, перед Великою Жовтневою соціалістичною революцією було понад 60 тис. жителів.

У зв’язку з розвитком залізорудної промисловості в 80—90-х рр. прискорилося формування промислового пролетаріату. Робітничий клас зростав як за рахунок місцевих селян, так і тих, що прибували з інших губерній України та Росії. 84 проц. усіх робітників Кривбасу були вихідцями з українських губерній 3. Багатонаціональний склад робітників сприяв вихованню їх в дусі пролетарського інтернаціоналізму. Проте серед гірників протягом багатьох років переважали сезонники, що неминуче позначалося на рівні їх організованості і свідомості.

Всього в 1881—1885 рр. на Криворіжжі працювало 1000 гірників, на 1897 рік — 2642, а в 1900 році на 79 руднях працювало вже 7240 робітників. Залізничників у басейні на початок XX століття налічувалось до тисячі чоловік. На Гданцівському металургійному заводі в цей час було зайнято близько 400 робітників. Кілька сотень робітників працювали на дрібних підприємствах та в ремісничих майстернях.

Під час економічної кризи кількість робітників басейну зменшилась. В наступні роки вона зросла, головним чином, на великих підприємствах. А в 1913 році в залізорудній промисловості Криворіжжя працювало 23,6 тис. робітників. Кількість робітників у інших галузях промисловості не змінилась.

Ось що писав про умови праці гірників відомий діяч революційного руху на Криворіжжі В. А. Валявко: «Робота виконувалась відрядно, від вагонетки. Ціна за вагонетку коливалась від 17 до 30 коп., середня ціна не перевищувала 22 коп. При цьому на власні кошти робітники купували вибухівку, інструменти і сталь для забурників,— все це йшло за рахунок робітників. За найсприятливіших умов робітники заробляли близько одного карбованця, майже ніколи більше, взагалі ж менш ніж карбованець, отож 80—90 коп. уже вважалось добрим заробітком. Щоденна плата на поверхні рудника становила 40 копійок». За офіційними даними, в цей час відрядно робітники одержували на місяць від 15 до 25 крб. Більш кваліфіковані («майстрові») — 25—35 крб. Така зарплата збереглася протягом всього дореволюційного періоду.

Жили гірники та їхні сім’ї здебільшого в землянках. «На копальнях,— писав гірничий інженер І. Тіме,— дуже часто для житла робітникам надаються вриті в землю низькі землянки з мініатюрними віконечками і курними печами. Такі землянки, розташовані серед голого степу, без води і будь-якої рослинності, під палючим промінням південного сонця, настільки непривабливі, що лише крайні злигодні змушували робітників оселятися в них. Такому житлу робітники дали влучну назву «вовчі лігва» і нерідко воліють ночувати під землею, в руднику, або просто неба».

У 1902 році в Криворізькому басейні було 155 шахтарських бараків на 7067 чоловік, у 1913 році — 297 на 16 660 чоловік. Це значить, що в кожному з них в 1902 році жило 45, в 1913 році — 56 робітників. Лише для частини кваліфікованих робітників капіталісти створювали т. зв. сімейні будинки.

В 1913 році в них жило 1719 робітників, тобто 14 проц. загальної кількості гірників Кривбасу. Місцеві робітники тулились у хатах-мазанках.

Дореволюційний Кривий Ріг був неблагоустроєним, глухим закутком Херсонської губернії. Тільки на початку XX століття центральні вулиці почали забудовуватись двоповерховими, зрідка триповерховими будинками. Забруковано було лише частину двох вулиць. Містечко не мало транспорту, каналізації, водопроводу, електроосвітлення (діяла одна примітивна електростанція).

Велика скупченість, антисанітарія, напівголодне існування призводили до масових епідемій грипу, чуми, холери та інших інфекційних хвороб. В 1895 році в Кривому Розі діяла лише одна невеличка земська лікарня. Під тиском робітничого руху пізніше було відкрито кілька дрібних лікарень і приймальних покоїв на рудниках. В 1901 році налічувалось всього 9 таких лікарень на 126 місць. їх обслуговували 10 лікарів, 35 фельдшерів, 2 акушери. У 1911 році було 32 лікарняні установи на 312 місць. В них працювало 34 лікарі (лише 10 з них були штатними), 49 фельдшерів і акушерок.

Царизм і буржуазія намагались загальмувати потяг робітників і їх дітей до освіти. В 1901 році у Кривому Розі було 3 земські школи, на рудниках діяли 2 школи, де працювало 4 учителі і навчалися 110 учнів. В 1913 році в місті та на рудниках працювало 26 початкових шкіл (міністерських, земських, церковнопарафіальних, залізничних та рудничних), в яких навчалось 2 тис. учнів. Це становило менш як п’яту частину дітей шкільного віку. Діти більш заможних родин могли навчатись у приватних гімназіях (їх тут було 2), у комерційному та сільськогосподарському училищах.

Працювали приватні бібліотека і читальня та 3 невеликі кінематографи. На рудниках басейну діяли ще дві бібліотеки, кінематограф та «робітничий театр». Зате не бракувало шинків та церков, за допомогою яких місцеві власті й буржуазія прагнули відвернути робітників від революційної боротьби.

Тривалий робочий день (12—16 годин), виснажлива праця, антисанітарні умови роботи й побуту, низька заробітна плата, обраховування й штрафи, відсутність техніки безпеки і охорони праці, велика кількість нещасних випадків, професійних захворювань та висока смертність — все це викликало глибоке обурення робітників, штовхало їх на боротьбу проти царизму й капіталістичної експлуатації.

Наприкінці 80-х рр. відбулися перші стихійні виступи криворізьких робітників проти капіталістів. Боротьба ставала чимдалі більш організованою і свідомою. В 2-й половині 90-х рр. передові робітники встановили зв’язок з катеринославським «Союзом боротьби за визволення робітничого класу», а потім з комітетом РСДРП. В місті та басейні почала поширюватися соціал-демократична література

Страйки набирали більшої організованості. Великі економічні і політичні страйки та заворушення відбулися влітку 1899 року на руднику Калачевського та на Гданцівському заводі. З кінця XIX століття Кривий Ріг став одним з тих промислових центрів, які викликали особливе занепокоєння царського уряду. Не випадково створювались перешкоди для доступу сюди «піднаглядним» революціонерам. Цікаво зазначити, що в довгому списку місцевостей, куди після заслання було заборонено в’їзд В. І. Леніну, названо і містечко Кривий Ріг.

Економічна криза початку XX століття ще більше погіршила становище робітників. У 1901 році з рудників звільнили понад 1600 чол., дуже скоротилась також кількість робітників на Гданцівському заводі. Але боротьба пролетаріату продовжувалась. Передові робітники прагнули до згуртування своїх сил і створення соціал-демократичної організації. Наприкінці 1902 року, з ініціативи вчительки Т. А. Рейніш, було організовано нелегальний гурток, який поклав початок Криворізькій міській соціал-демократичній організації. Незалежно від нього на початку 1903 року слюсар М. С. Монастирський організував соціал-демократичний гурток на станції Довгинцеве. Ці гуртки встановили зв’язок з іскрівським Катеринославським комітетом РСДРП; з Катеринослава вони одержували нелегальну літературу, в т. ч. й ленінську «Искру».

Восени 1904 року, з допомогою Довгинцевської соціал-демократичної організації, створюється гурток на руднику Дубовій Балці. Соціал-демократичні організації встановили зв’язок з передовими робітниками Гданцівського заводу, шахтарями Шмаковського, Ростковського, Калачевського та інших рудників басейну.

З початком першої російської революції класова боротьба криворізьких робітників стала більш організованою, масовою. У місті і на рудниках проходили мітинги й збори, відбувалися страйки протесту проти кривавих подій 9 січня. В боротьбу втягувалися тисячі гірників, металістів, залізничників та селян навколишніх сіл.

В обстановці революційного піднесення зростали ряди соціал-демократичної організації. За спогадами старих більшовиків, весною 1905 року на Криворіжжі було 75 соціал-демократів. Значна частина їх перебувала під впливом більшовиків.

21—23 червня в Довгинцевому у відповідь на заклик Катеринославського комітету відбувся страйк солідарності з повсталими моряками «Потьомкіна».

В жовтні гірники, залізничники та металісти Кривого Рога взяли участь у всеросійському політичному страйку. В цей час уперше в Кривбасі відбувся загальний політичний страйк, що сприяло посиленню впливу більшовиків на трудящих. За участю більшовиків у листопаді утворились професійні спілки гірників, металістів та залізничників. З ініціативи профспілки залізничників на станціях Криворіжжя явочним порядком було запроваджено 8-годинний робочий день 4. На станції Довгинцеве наприкінці 1905 року залізничники кілька разів зривали відправку поїздів з каральними загонами.

Під час грудневого збройного повстання криворіжці діяли в тісному зв’язку з пролетарями Москви, Катеринослава, Донбасу. Одержавши телеграму з Москви про страйк залізничників, робітники Довгинцевого 8 грудня 1905 року створили страйковий комітет, до складу якого ввійшли більшовики М. С. Монастирський, І. Я. Кудлай, М. І. Покора та інші. Усунувши адміністрацію, комітет взяв до своїх рук управління станцією, встановив зв’язок з Катеринославським бойовим страйковим комітетом і діяв під його керівництвом.

Слідом за залізничниками і шахтарями у боротьбу включились металісти Гданцівського заводу, керовані більшовицькою групою, яку очолював робітник-ливарник В. П. Чередниченко. Припинили роботу робітники всіх дрібних підприємств. Політичний страйк став загальним. Місцями він переростав у збройну боротьбу. За офіційними даними, в Довгинцевому було зосереджено «дві тисячі повсталих робітників».

Під час грудневого страйку робітники Криворіжжя встановили також революційні зв’язки з місцевими селянами, які збирали для них гроші, привозили в місто хліб та інші продукти. У свою чергу робітничі дружини виступали на захист селян, борючись із окремими загонами царських військ. Так було, зокрема, 19—20 грудня, коли козаки і драгуни напали на селян Латівки, Рахманівки та інших сіл.

Загальний страйк на Криворіжжі тривав до 24 грудня 1905 року і був припинений за рішенням Катеринославського бойового страйкового комітету, коли закінчились страйк та повстання в Катеринославі, Олександрівську, Донбасі. Каральні експедиції, що прибули 24 і 26 грудня в Довгинцеве та Кривий Ріг з Катеринослава і Херсона, вчинили жорстоку розправу над робітниками й селянами, катували їх шомполами і різками. Багатьох було вбито без суду і слідства. Найбільш революційно настроєних заарештували і кинули в тюрми. Організаторів грудневого страйку в Кривбасі — 26 залізничників (у т. ч. більшовиків М. І. Покору, І. Я. Кудлая, І. В. Верченка, безпартійних активістів Н. Д. Іващенка, П. Д. Ступака, Я. О. Індюченка, Г. Ф. Семергєєва та ін.) — було засуджено до різних строків каторги і відправлено в Сибір.

Після поразки грудневого збройного повстання революція пішла на спад. Але робітники відступали з боями. Влітку 1906 року з активною участю більшовиків А. А. Вербова, Й. О. Кристаловського та Б. Г. Козловського була відновлена Криворізька організація РСДРП. Весною наступного року вона налічувала 300 чоловік; половина з них були більшовики. В 1906—1907 рр. організацію очолював все-басейновий комітет РСДРП, який об’єднував 3 районні організації. Вони керували страйковим рухом пролетаріату, який у цей час був ще досить значним. 1 травня 1906 року розпочався великий політичний страйк, у якому взяли участь робітники Гданцівського заводу, дрібних підприємств міста і шахтарі кількох рудників північної та південної частини басейну. 2 червня припинили роботу вантажники вагонів рудника Дубової Балки, які зажадали підвищення заробітної плати на 30 проц. Політичні страйки відбулися в лютому, квітні і травні 1907 року.

В період реакції робітничий рух на Криворіжжі, як і в інших районах країни, зазнав жорстоких репресій. Було ліквідовано професійні спілки. Революційних робітників власті заносили в списки «неблагонадійних». Жандарми розгромили загальноміський і районні комітети РСДРП, більшість осередків і гуртків у басейні. Більшовики В. Валявко, В. Приймак, Т. Рейніш, В. Чередниченко, І. Кудлай, М. Покора та інші — були кинуті до в’язниць, відправлені на каторгу чи на заслання. Але і в глибокому підпіллі все ж продовжували працювати невеликі соціал-демократичні групи. Не припинялась страйкова боротьба: у ці роки на рудниках відбулось 8 страйків, у яких брали участь близько 3 тис. робітників.

В період нового революційного піднесення 1910—1914 рр. страйкова боротьба особливо посилюється. На рудниках були відновлені більшовицькі групи, які встановили зв’язок з більшовицьким журналом «Мысль» та з газетою «Правда», де публікувались кореспонденції криворізьких гірників. Передові робітники міста і басейну мали також тісні зв’язки з більшовицькою фракцією IV Державної думи, з депутатом Г. І. Петровським; на доповідь Г. І. Петровського Поронінська нарада ЦК РСДРП зробила висновок про піднесення робітничого руху в місті і басейні в 1913 році.

Важким тягарем для криворізьких робітників, як і для трудящих усієї країни, стала перша світова імперіалістична війна. Вже в липні— серпні 1914 року на фронт мобілізували до 60 проц. усіх робітників басейну. Робітничий клас Криворіжжя поповнився селянами і ремісниками, а також військовополоненими. На виробництво прийшло багато жінок і підлітків. Видобуток руди в Кривбасі скоротився в 1914 р. на 25 проц., у 1915 р.— на 40 проти рівня 1913 р.

Внаслідок поразок на фронті, розрухи в тилу, скорочення виробництва та погіршення становища трудящих зростали антивоєнні настрої. Відбулися страйки на Коломойцевському руднику (16 вересня 1914 року), на копальні Південно-Російського товариства (3—7 січня 1915 року), на руднику Бухиніка (4 лютого 1915 року), Гданцівському заводі (24 червня 1916 рр.) та інших підприємствах. Страйковою боротьбою робітників керували невеликі більшовицькі групи та окремі більшовики, які діяли в глибокому підпіллі.

На початку березня 1917 року до Кривого Рога долинула звістка про повалення царизму. В місті та на рудниках 2—3 березня і в наступні дні відбулися мітинги і демонстрації. Трудящі ліквідували місцеві органи старої влади — розігнали управління криворізького поліцмейстера, роззброїли поліцію і жандармів, ліквідували камери земського начальника та мирових суддів.

В березні 1917 року в місті було створено т. зв. громадський комітет, який негайно визнав владу Тимчасового уряду. В цей же час виникли волосні виконавчі комітети, які також стояли за підтримку буржуазного уряду.

Робітники та солдати розташованого в місті гарнізону в березні обрали Криворізьку Раду робітничих і солдатських депутатів. Але оскільки більшовицька організація ще не була відновлена, а склад робітничого класу за час війни змінився, поповнившись недавніми вихідцями з дрібної буржуазії, до Ради потрапили меншовики, есери, українські націоналісти та безпартійні робітники й солдати, які нерідко йшли за угодовцями. Пізніше була обрана Криворізька Рада селянських депутатів. У травні 1917 року ці Ради об’єднались в одну — Криворізьку Раду робітничих, солдатських і селянських депутатів. Перебуваючи під впливом меншовиків та есерів, вона зайняла угодовську позицію щодо Тимчасового уряду. Меншовики та есери здобули тимчасову перевагу і в заводських та рудничних комітетах, що виникли в березні, а також в утворених пізніше професійних спілках робітників.

В цих умовах більшовики, що вийшли з підпілля — В. Приймак, А. Канапишев, В. Чередниченко та інші — розгорнули активну діяльність по згуртуванню сил.

На допомогу їм Катеринославський комітет направив колишнього криворізького робітника, члена партії з 1904 року В. А. Валявка. З його участю 29 березня 1917 року було відновлено партійний комітет рудника Дубової Балки. Комітет одразу ж скликав збори робітників, після яких до більшовицької організації рудника вступило 120 чоловік. Підчас святкування 1 Травня вона ще зросла на 150 чоловік.

Партійна організація рудника встановила зв’язок з ЦК РСДРП(б) та Катеринославським комітетом партії. Вона стала центром консолідації більшовицьких сил всього Криворіжжя. Весною 1917 року були оформлені партійні групи в Кривому Розі, на станції Довгинцеве, Гданцівському заводі, Донецькому руднику та інших підприємствах.

В умовах двовладдя, керуючись ленінським курсом на мирний розвиток революції, криворізькі більшовики посилили боротьбу за маси, особливо через фабрично-заводські й рудничні комітети та профспілки. Їм вдалося дещо зміцнити свої позиції в профспілках залізничників та металістів.

У квітні—травні 1917 року професійні спілки провели кілька страйків, учасники яких висували вимоги 8-годинного робочого дня, підвищення заробітної плати, виступали проти скорочення виробництва і локаутів. Закінчився перемогою страйк робітників дрібних підприємств. Вони домоглися скорочення робочого дня і підвищення заробітної плати.

Після липневих подій місцеві контрреволюціонери підбурювали козаків і солдатів проти робітників і селян. Заворушились українські буржуазні націоналісти, які стали спішно утворювати загони т. зв. вільних козаків.

Проведені в цих умовах в липні 1917 року перевибори Криворізької Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів дали більшість меншовикам, есерам і буржуазним націоналістам. Із 580 депутатів Ради було тільки 8 більшовиків. Серед них — С. С. Тинок, П. П. Сиволап, В. П. Чередниченко та інші керівники криворізьких партійців-ленінців.

13—16 липня партійні організації Кривого Рога брали участь в роботі обласної конференції РСДРП(б) Донецько-Криворізького басейну, що відбувалася в Катеринославі. Влітку і восени 1917 року криворізькі більшовики діяли під керівництвом Донецько-Криворізького обласного комітету партії, утвореного на цій конференції.

Керуючись рішеннями VI з’їзду РСДРП(б), який взяв курс на підготовку збройного повстання, більшовики розгорнули масово-політичну роботу серед робітників і селян, готуючи їх до соціалістичної революції. Водночас проводилась інтенсивна робота по створенню загонів Червоної гвардії, розпочата весною 1917 року.

Революційна діяльність більшовиків у масах особливо посилилась під час боротьби з корніловщиною. На початку вересня в місті та на рудниках пройшли робітничі мітинги. На багатьох підприємствах були прийняті більшовицькі резолюції.

Наприкінці вересня 1917 року до Кривого Рога прибув уповноважений ЦК РСДРП(б) в Катеринославі А. А. Вербов. Його діяльність тут сприяла зміцненню більшовицької організації, дальшому зростанню її рядів та посиленню впливу на широкі маси робітників. Восени більшовицькі організації північної групи рудників, що входили тоді до Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії, об’єдналися у Вечірньокутську організацію на чолі з С. С. Тинком. Центром її був рудник Дубова Балка. Організації ж міста, станції Довгинцеве, Гданцівського заводу та південної групи рудників, що входили в Херсонську губернію, створили Криворізьку партійну організацію, якою керували В. П. Чередниченко, П. П. Сиволап та І. Л. Калиниченко. Обидві організації підтримували між собою постійний зв’язок. Напередодні соціалістичної революції ряди криворізьких більшовиків налічували близько 1000 чоловік.

Дізнавшись про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді, трудящі міста на масових демонстраціях та мітингах вимагали від Криворізької Ради взяти владу до своїх рук. Проте керована меншовиками та есерами Рада відмовилась виконати цю вимогу. Обурені робітники зажадали переобрання Ради. В листопаді 1917 року Раду було переобрано. Але й цього разу більшість дістав блок меншовиків, есерів та українських буржуазних націоналістів, хоч позиції більшовиків помітно посилились. Вони одержали 10 з 28 місць у виконкомі Ради, С. С. Тинка обрали заступником голови Ради. У жовтні—листопаді вплив більшовиків зміцнів також у професійних спілках та рудничних комітетах. 2 більшовики з Кривого Рога були делегатами І Всеукраїнського з’їзду Рад, який проголосив Радянську владу на Україні.

Після з’їзду боротьба за перемогу влади Рад на Криворіжжі вступила у вирішальну фазу. Обстановка була вкрай напруженою. Всередині Ради точилася запекла боротьба між більшовиками і контрреволюційними елементами, що орієнтувалися на Центральну раду.

В грудні криворізькі більшовики посилили підготовку до збройного повстання. Місцеві загони Червоної гвардії, які на жовтень налічували 500 бійців, зросли. Було створено ревком, встановлено зв’язок з катеринославськими більшовиками і вироблено спільний план дій. Після перемоги збройного повстання в Катеринославі (29 грудня 1917 року) до Кривого Рога прибула група партійних працівників — В. А. Валявко, В. Ю. Клочко, 3. М. Гонтар та інші — для подання допомоги місцевим більшовикам.

На початку січня 1918 року радянські війська під командуванням В. О. Антонова-Овсієнка перейшли Дніпро і розгорнули наступ на Кривий Ріг — П’ятихатки— Знам’янку. Це сприяло перемозі збройного повстання в місті. 9 (22 січня) 1918 року угодовську Раду було розпущено, місцеві органи Центральної ради розігнано, а гайдамацькі курені роззброєно. Відбулися перевибори Ради робітничих, селянських і солдатських депутатів. Керований більшовиками виконком приступив до перших соціалістичних перетворень. Згідно з декретами Радянського уряду були націоналізовані відділення банків, станції Катерининської залізниці, Олександрівський, Карнаватський, Новоросійський, Сухобалківський, Лихманівський та інші рудники.

За короткий час у Кривому Розі було створено місцевий апарат Радянської влади — військовий комісаріат, робітничо-селянську міліцію, відділи: господарський, народної освіти, продовольчий та інші. Був організований раднаргосп басейну. Під керівництвом військкома В. А. Валявка червоногвардійські загони були перетворені на частини Червоної Армії і зведені в Перший Криворізький революційний полк, яким командував робітник Гданцівського заводу — більшовик Р. І. Зорге. Районні партійні організації об’єдналися в загальноміську більшовицьку організацію. (Міський комітет більшовиків перебував тоді в будинку № 21 по проспекту ім. Карла Маркса. Тепер тут встановлено меморіальну дошку).

Наприкінці березня 1918 року до Криворізького басейну підійшли німецькі окупанти. Уперті бої з ними зав’язалися біля П’ятихаток, Долинської, Вечірнього Кута, на станціях Кривий Ріг і Довгинцеве. Разом з червоними частинами в цих боях брав активну участь 1-й Криворізький революційний полк. 29 березня німецькі окупанти захопили місто. Криворізький полк з боями відступив через Олександрівськ (Запоріжжя) і Волноваху на Дон і влився в частини, що обороняли Царицин.

До складу радянських військ ввійшла і більшість членів Криворізької партійної організації, невелика кількість комуністів залишилась для підпільної роботи. Одна група підпільників під керівництвом В. П. Чередниченка та І. Л. Калиниченка була утворена на Гданцівці, друга — на Ростковському руднику. Згодом під прикриттям напівлегальної профспілки «Горнотруд» в місті виникла нелегальна більшовицька організація.

Комуністи стали організаторами опору трудящих німецьким окупантам. Вже навесні 1918 року в місті і на рудниках відбулися масові страйки робітників. Криворіжці взяли участь у всеукраїнському страйку залізничників. Робітники саботували всі заходи загарбників, внаслідок чого діяв лише один Краматорський рудник (біля станції Роковата). Тут підневільно працювало 200 шахтарів.

В місті та навколишніх селах розгорнулась активна боротьба підпільників і партизанів. Окупанти посилили терор, намагаючись придушити зростаючий опір мас. 2 червня 1918 року вони по-звірячому вбили за станцією Кривий Ріг заарештованих підпільників та зв’язаних з ними робітників — В. П. Чередниченка, І. Л. Калиниченка, Ю. Г. Умникову, С. М. Харитонова, П. С. Цину і Д. Мазура. Там, де вони поховані, в одному з парків міста нині споруджено гранітний обеліск, на якому викарбувані прізвища героїв.

В червні зазнала репресій підпільна більшовицька група Ростковського рудника (В. Т. Приймак, І. С. Алещенко, В. О. Сальников та ін.). З великими труднощами робітникам вдалося вирвати цих підпільників з петлюрівсько-гетьманської контррозвідки.

У дуже складних умовах нелегальна більшовицька організація, очолювана П. Крижанівським, Ф. Ф. Романовським та О. К. Фесенком, все ж розпочала підготовку збройного повстання проти окупантів і гетьманців. Ця робота активізувалась після І з’їзду Комуністичної партії (більшовиків) України, на якому криворізьких комуністів представляв П. П. Сиволап. Восени 1918 року було встановлено зв’язок з підпільним Катеринославським комітетом КП(б)У. Більшовики організували робітничу дружину, до складу якої ввійшло 200 чоловік. Для підготовки повстання був утворений ревком.

Буржуазно-демократична революція в Німеччині та успішний наступ червоних військ на фронті стали сигналом до збройної боротьби за відновлення Радянської влади на Криворіжжі. 15 листопада 1918 року повсталі гірники басейну відновили в місті свою, робітничо-селянську владу. Та незабаром Кривий Ріг знову захопили гайдамаки. Наприкінці грудня їх змінили війська петлюрівської Директорії. 19 січня 1919 року вони були вигнані. Влада в місті та басейні перейшла до рук ревкому. На початку лютого 1919 року у Криворіжжя вступили частини 2-ї Української радянської дивізії. 10 лютого ревком передав свої повноваження тимчасовому виконкому Криворізької Ради, який проголосив відновлення в місті та басейні влади Рад.

26 лютого 1919 року утворений Криворізький повіт у складі 30 волостей, який увійшов до Катеринославської губернії. Кривий Ріг із містечка був перетворений на місто. Для управління націоналізованою промисловістю організували повітову раду народного господарства.

В лютому з Харкова прибула урядова комісія для організації відбудови рудників Криворізького та Нікопольського басейнів. Уже в березні на трьох рудниках Кривбасу відновили видобування руди.

Велику організаторську та політичну роботу серед трудящих міста і повіту розгорнув повітовий комітет КП(б)У. Під його керівництвом у зв’язку з нападом контрреволюційних банд Григор’єва 13 травня було сформовано штаб оборони міста, в який увійшли К. Підзоров, П. Я. Мануйлов, О. П. Балака та інші більшовики. Штаб негайно організував 1-й Криворізький комуністичний полк із місцевих більшовиків, передових робітників та молоді, яким командували П. Я. Мануйлов та К. В. Мохур. Полк увійшов до групи радянських військ під командуванням О. Я. Пархоменка і в її складі брав участь у розгромі григор’євців.

Після розгрому григор’євців у місті відновилась робота радянських установ, повітового комітету партії, активізувалась діяльність профспілок. З ініціативи передової молоді, підтриманої повітовим комітетом партії, 15 червня 1919 року оформлений комсомольський осередок. Першими комсомольцями міста були О. Дольников, І. Ульянов, Ю. Бездольний, А. Голобродський та інші. Незабаром виникло кілька комсомольських осередків на рудниках басейну.

Влітку 1919 року в зв’язку з наступом Денікіна більшість комуністів і комсомольців пішла на фронт у складі 1-го Криворізького комуністичного полку, який протистояв денікінцям у Придніпров’ї.

За короткий час в армію направили 14 тис. робітників і селян.

Однак 9 серпня 1919 року частини радянських військ залишили Криворіжжя. Організатором боротьби з білогвардійцями, що захопили місто, став підпільний комітет більшовиків, очолюваний А. Во-робйовим. Комуністи-підпільники з допомогою комсомольців і молоді проводили агітаційну роботу серед населення, створювали партизанські загони, керували їх бойовими діями.

Восени 1919 року партизанський рух на Криворіжжі та в його околицях посилився. Місто кілька разів переходило з рук в руки. Після перемоги збройного повстання 22 жовтня повстанці на деякий час закріпилися в місті. Пізніше на допомогу їм з Херсонського повіту прибув партизанський загін «Висунської республіки». 20 грудня 1919 року денікінці схопили бійців 6-ї та 9-ї рот Висунської червоно-повстанської армії і розстріляли їх в селищі Довгинцевому. Нині на могилі загиблих у Піонерському парку станції Кривий Ріг-Сортувальна споруджено пам’ятник.

Остаточно Радянська влада на Криворіжжі перемогла 17 січня 1920 року — з вступом на територію басейну частин 45-ї стрілецької дивізії під командуванням Й. Е. Якіра. Дивізія поповнилася робітниками та селянами Криворіжжя. Багато молоді міста влилося в бригаду Г. І. Котовського, яка формувалася у селі Лозуватці.

Розгорнули роботу повітовий виконавчий комітет Рад, комітет КП(б)У, міський, а згодом і повітовий комітети комсомолу, бюро професійних спілок. Промисловістю повіту відав раднаргосп, а гірничою справою — районне управління Криворізького залізорудного басейну (Райруда).
Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера К

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 4 гостей