Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

Лисянка, смт, Черкаська обл, Україна

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3085
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 1805 раз.
Подякували: 647 раз.
Стать: Жінка

Лисянка, смт, Черкаська обл, Україна

Повідомлення АннА » 02 лютого 2018, 18:53

ЛИСЯНКА – с-ще міськ. типу Черкаської області, райцентр. Розташ. на р. Гнилий Тікич (прит. Тікичу, бас. Пд. Бугу). Вантажна залізнична станція. Автостанція. Нас. – 8,1 тис. осіб (2008).
Знайдені поблизу Л., на пагорбі в дузі Гнилого Тікича, знаряддя праці та залишки посуду первісної людини свідчать, що на цій території існували поселення ще в епоху кам'яного віку.
Назва "Лисянка" походить, ймовірно, від назви гори – "Лиса" чи назви річки – "Лиска", що протікала біля цієї гори. Під час монголо-татарської навали усі місцеві забудови були повністю спалені. Відтоді ці землі іменують "Лисина".
Як поселення Л. вперше згадується в документах 1593, у яких ідеться про те, що польс. король Сигізмунд III Ваза подарував цю територію шляхтичу В.Чермінському. Спочатку Л. належала литов., згодом – польс. феодалам. 1622 універсалом польс. короля Сигізмунда III Ваза містечку було надано магдебурзьке право (привілей отримав воєвода Ян Даниловичу). Тоді ж спорудили Лисянську фортецю.
Місц. жителі взяли активну участь у повстанні 1630 під проводом Тараса Трясила проти польс. шляхти . З метою помсти коронний стражник С.Лащ увійшов на Великдень того ж року до Л. і в місц. церкві вирізав усіх учасників богослужіння. Ця подія залишилась в історії як Лисянська різанина 1630. 1648 Л. стала полковим козац. містечком, її мешканці брали активну участь в національній революції 1648–1676. Лисянський полк воював під кер-вом Максима Кривоноса, Демешка Лисянського та ін. У 2-й пол. 1649 увійшов до Корсунського полку.
До кінця 17 ст. Л. належала Виговським, потім великому коронному хорунжому О.-Я.Яблоновському. Мешканці Л. 1664 під проводом В.Варениці, Л.Горленка, полк. Гладкого обороняли місто від польс. військ рус. воєводи С.Чарнецького (див. Лисянська оборона 1664).
На поч. 1711 під Л. загони П.Орлика розбили війська І.Бутовича – ген. осавула гетьмана І.Скоропадського. 1768 Л. перебувала у вирі гайдамацького руху. Жителі міста відкрили ворота загону М.Залізняка. Восени цього року Л. захопив отаман Бугай, коли там перебував польс. комісар А.Хічевський.
1781 власником Лисянського маєтку став Ф.-К.Браницький. Унаслідок 2-го поділу Речі Посполитої 1793 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) Л. відійшла до Російської імперії. 1797 стала волосним м-ком Звенигородського пов. Київської губернії. На поч. 19 ст. перейшла у власність польс. магната І.Моржковського (за ін. джерелами, Маршковського), з 1870 – генерал-ад'юнкта М.Казнакова.
Влітку 1906 в Л. вибухнуло тисячне повстання проти місц. поліції. Виступ був придушений, 15 організаторів засуджено на каторгу до Сибіру. 1907 Казнакови продали Л. сільс. громаді.
Під час української революції 1917–1921 в Л., крім держ. структур, діяли органи місц. самоврядування. Охорону краю здійснювали загони вільного козацтва, об'єднані у Звенигородський козац. кіш, очолюваний отаманом С.Гризлом, а пізніше Ю.Тютюнником. 1918 Л. перебувала в епіцентрі збройного повстання проти нім. військ. У серп.–верес. 1920 внаслідок активізації антибільшовицького руху в Звенигородському пов. вводився військ. стан, під час якого за антирад. агітацію карали розстрілом.
1923 Л. – райцентр Київської області. 1928 тут виникають перші колгоспи, 1932 створено машинно-тракторну станцію (її очолив Г.Кузьменко). Жертвами голодомору 1932–1933 років в УСРР стали 1210 мешканців Л.
У роки окупації УРСР (див. Друга світова війна) Л. була підпорядкована гітлерівській владі від 23 липня 1941 до 17 лютого 1944, тоді до Німеччини було вивезено 385 осіб. Звільнена в ході Корсунь-Шевченківської операції 1944, у цих боях загинув ген.-лейтенант А.Штєвнєв.
1954 почала діяти Лисянська ГЕС.
Від 1954 Л. – райцентр новоствореної Черкас. обл., з 1963 – місто Звенигородського р-ну Черкас. обл., з січня 1965 – райцентр. 1968 тут відкрито краєзнавчий музей. 1996 до с-ща підведений природний газ. 2003 заснована районна краєзнавча премія ім. проф. І.Шульги.
У різні роки Л. відвідали, зокрема, антіохійський патріарх Макарій III (1653), Павло Алеппський (1654), Т.Шевченко (1826) та ін.
У Л. народилися д-р. мат. н. І.Слєщинський, д-р. фізико-мат. н. В.Маслюк, драматург Л.Бірінський, д-р біол. н. І.Глущенко та ін.
Пам'ятки: Свято-Михайлівська церква, пам'ятник Т.Шевченкові, історико-мистецький комплекс "Шевченкова криниця".


Зображення Зображення
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3085
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 1805 раз.
Подякували: 647 раз.
Стать: Жінка

Re: Лисянка, смт, Черкаська обл, Україна

Повідомлення АннА » 04 лютого 2018, 12:16

Зображення
З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Лисянка — селище міського типу, центр району. Розташована в долині середньої течії Гнилого Тікичу — притоки річки Синюхи, на залізничній лінії Богачеве—Дашуківка. Населення — 6,1 тис. чоловік.

Археологічні знахідки, зокрема знаряддя трипільської культури свідчать, що люди жили в цій місцевості ще в давнину. Поблизу селища виявлено залишки городища IX—XI сторіч.

Назва поселення походить від гори Лисої та річки Лиски, що протікає біля неї. У XIV—XV ст. тут осідали втікачі з поневолених литовськими феодалами земель північно-західних районів України. Поступово литовські, а згодом і польські феодали прибрали до рук родючі землі і закріпачили поселенців.

Лисянка вперше згадується в історичних документах 1593 року. Цього року місто з навколишніми землями подаровано польським королем шляхтичу Чермінському. У 1622 році за універсалом короля Сигізмунда III вона перейшла до володінь воєводи Червоної Русі (Галичини) — Я. Даниловича. В цьому документі також зазначалося, що в Лисянці дозволяється селитися людям «добрим і чесним». А щоб збільшити оборону і безпеку міста, що лежало неподалік ворожих земель, та піднести його значення городянам надавалося магдебурзьке право…».

Тоді ж спішно почали споруджувати Лисянську фортецю. Про існування її свідчать окремі назви частин селища, що збереглися до нашого часу — «Загребля», «Забашта», «Замостя», «Курінний куток», а також залишки підземних ходів.

Прагнучи до посилення експлуатації і розширення джерел збагачення, воєвода Данилович всіляко заохочував переселення до Лисянки навколишніх жителів. Поселянам він надавав «свободи» строком на 24 роки, за якими їм дозволялося користуватися угіддями та займатися різними ремеслами. Та поступово пан обтяжував жителів Лисянки, примушуючи їх сплачувати різні чинші: «болоховці» — рибалки мали платити десятину до замку; за переселення сплачували «вихідне», за дозвіл на шлюб— «поємщину», або «куницю».

З кожним роком зростали феодальні повинності. Відбувався процес обезземелення й пограбування селян та козаків. Все це, а також національні і релігійні утиски з боку польської шляхти і католицького духовенства, викликало обурення і масові протести населення. В 30-х роках XVII ст. місцеві жителі брали участь у селянсько-козацьких повстаннях, що охопили значну частину Правобережної України. 1630 року козаки, селяни, міська біднота вигнали з міста та його околиць польську шляхту і влилися до повстанських загонів під проводом Тараса Трясила, в складі яких брали участь у боях під Корсунем.

Лисянка відіграла значну роль у визвольній війні 1648—1654 рр. Доведені до відчаю селяни і міщани приєднувалися до козаків і разом з ними піднімалися на боротьбу проти гнобителів. Дев’ять лисянських міщан уже на початку руху заприсягайся допомагати козакам у їх боротьбі. Тоді ж створено Лисянський полк. Але при складанні реєстру 1649 року козаків з Лисянки записали до Корсунського полку. Вони воювали під Зборовом (1649 року), Берестечком (1651 року), Батогом (1652 року) тощо.

Павло Алеппський, що проїздив через Лисянку із антіохійським патріархом Макарієм, в 1653 році писав про неї: «Велике місто, укріплене, з водами і садами, благословенна країна наче гранатне яблуко — велика і квітуча». Однак відновлення польською шляхтою тяжкого соціального, національного та релігійного гніту після визвольної війни, призводило до нових заворушень. У 1664—1665 рр. Лисянка стала одним із центрів селянсько-козацького повстання на чолі з кальницьким полковником В. Вареницею і Сулимкою. Число повстанців досягло 30 тисяч. Вони звернулися до російського уряду з проханням возз’єднати Правобережну Україну з Росією. 1665 року за наказом гетьмана Тетері в Лисянку прибув каральний загін, але в боях з повстанцями він зазнав поразки. Тоді магнат Чарнецький зібрав у Білій Церкві нові сили і кинув їх проти повсталих. 7 тис. повстанців на чолі з козаком Гладким та два козацьких полки під командуванням Матвія Шульги і Пилипа Стрелі встали на захист Лисянки. Карателі були розгромлені. Ця поразка спричинилася до деякого послаблення польсько-шляхетського гніту на Правобережжі, у т. ч. і в Лисянці. Гетьман Тетеря втік до Польщі, а козацька старшина проголосила гетьманом правобережних козацьких полків Петра Дорошенка, який вступив у союз з Туреччиною і Кримом.

На Україну посунули турки і татари. Вони грабували міста й села, забирали людей до турецької неволі. Рятуючись від них, населення почало тікати на Лівобережжя. 1674 року Лисянка була загарбана турками і спалена.

В останній третині XVII ст., після звільнення від турецької навали, життя міста поступово відроджувалося. Багато жителів повернулися до своїх осель із Лівобережної України. Але тут вони знову зазнавали жорстокої експлуатації польських феодалів. Селяни все частіше піднімалися на боротьбу проти поневолювачів. Лисянські кріпаки брали участь в антифеодальному повстанні під керівництвом С. Палія 1702—1704 рр., підтримували гайдамацьке повстання 1750 року. В районі Лисянки відбулося повстання в 1761 році. Польським властям вдалося придушити його, але, боючись нових виступів, вони розмістили тут загін жовнірів.

Під час антифеодального повстання 1768 року Лисянка стала одним із важливих його осередків. У червні 1768 року тут в урочищі, прозваному в народі «Добридень», відбулася зустріч двох ватажків повсталих — Максима Залізняка та Семена Неживого. Звідти загони попрямували до Лисянки. Бій повсталих селян із шляхтою відобразив в поемі «Гайдамаки» Т. Г. Шевченко. Розправа гайдамаків з орендарями, лихварями, католицьким духовенством навела великий жах на магнатів і шляхту. Пани кидали свої садиби і ховалися в укріплених містах Правобережжя. Коліївщина була жорстоко придушена польсько-шляхетськими і царськими військами. Загони королівського регіментаря Стемпковського без суду і слідства стратили в Лисянці 60 селян. На знак великої скорботи за полеглими лисянські дівчата до кінця XIX ст. вплітали в коси чорні стрічки. Незважаючи на криваві розправи, рух тривав у Лисянці до 1770 року.

У другій половині XVIII ст. Лисянка завдяки вигідному географічному розташуванню стає одним із значних торговельних пунктів. На базари, що збиралися раз на тиждень, приїздили київські, переяславські, золотоніські, полтавські та інші купці. Через Лисянку проходив чумацький шлях із Лівобережжя на Звенигородку, Шполу і далі на південь. Чумацьким промислом займалися й місцеві жителі. Так, 1769 року Марко Бандуриченко привіз 50 пудів конопляної олії, 20 чорних смушків. Олекса Колесник продав на Лівобережжі 55 пудів солі, а до Лисянки з містечка Викова привіз 65 пудів донської тарані.

Після возз’єднання Правобережної України з Лівобережною у складі Росії Лисянка з 1793 року входила до складу Брацлавського намісництва, з січня 1795 року — Вознесенського, а з 1797 — стає волосним містечком Звенигородського повіту Київської губернії. Однак кріпосницькі утиски польських магнатів залишилися. Кожен селянський двір відробляв панщину — тяглові господарства по 4, напівтяглові — по 3 дні. За встановленими «правилами» робочий день тривав від сходу до заходу сонця, під час гарячої пори жнив — з 5 годин ранку до пізнього вечора. Крім того, селяни відробляли поміщику по 12 літніх згінних днів за участю всіх працездатних обох статей. На оранці, сівбі, збиранні та обмолоті врожаю були встановлені непосильні обсяги робіт — «уроки», які неможливо було виконати за день. У заяві, поданій селянами Звенигородському повітовому суду від 15 січня 1839 року, вказувалося, що управителі самовільно збільшують панщину і повинності, застосовують тілесні покарання.

Під час інвентарної реформи 1847—1848 рр. у Лисянці налічувалося 2075 ревізьких душ, із них 1145 — кріпосних. За селянами закріплялися наділи, які вони раніше обробляли, і регламентувалися розміри повинностей.

У 50-х роках у містечку відкрито водолікарню, де один лікар обслуговував лише шляхтичів і чиновників-католиків. У першій половині XIX ст. почала діяти парафіяльна школа.

Після реформи 1861 року 1230 селянським дворам було виділено 1463 десятини землі, за яку вони повинні були сплачувати щороку 6814 крб. 52 коп. Обплутані боргами, селяни дедалі більше розорювалися. 1863 року лисянські селяни відмовилися платити поземельний оброк і зажадали передачі їм землі без будь-якого викупу. Місцеві власті викликали карателів. Озброївшись кілками, селяни виступили проти солдатів. До Лисянки прибув сам київський віце-губернатор. У його донесенні вказувалося, що на сільському сході невдоволені стійко захищали свої інтереси, поки до них не було вжито рішучих заходів: їх оточили війська двох ескадронів кавалерії і 120 чоловік піхоти, заарештували організаторів, застосували різки. Та все ж вимоги селян про відстрочку сплати недоїмки оброку були задоволені. Внаслідок крайнього зубожіння вони відмовлялися від утримання земельних наділів, порушували строки сплати викупних платежів. Це призводило до продажу селянського майна з торгів, причому за мізерну ціну (корова коштувала 10 крб., вівця — 1 крб., віз майна — 1 крб.).

У 70-х роках XIX ст. в Лисянці з’являються великі на той час промислові підприємства — винокурний та пивоварний заводи. Крім того, працювали ще декілька дрібних підприємств: цегельня, вітряний та водяний млини, олійниця, крупорушка. На центральному майдані торгувало багато крамниць, рундуків, що належали поміщику, багатим міщанам та купцям. Зростало виробництво кустарних виробів. 1900 року тут налічувалося 5 бондарів, 15 теслярів, 19 шевців; працювали 3 водяні млини, 6 вітряків, 7 кузень.

Наприкінці XIX ст. в Лисянці жило 7285 чоловік. 1049 селянських сімей володіли 2990 десятинами землі. Багато господарств було безземельних, 52 проц. дворів не мали робочої худоби і сільськогосподарського реманенту. Нужда й злидні, зростаючі податки примушували багатьох селян поневірятися по наймах у панських економіях або шукати заробітку на Бужанській і Почапинській цукроварнях, чи на Херсонщині і в Донбасі. У відомостях за 1867 рік значиться, що в Лисянці за один день роботи в панській економії виплачувалось на сівбі — 40 коп., на косовиці — 45 коп., а на молотьбі — 30 коп. Половина заробітку відраховувалася за їжу. Шукаючи виходу з тяжкого становища, трудящі дедалі активніше включались у боротьбу за кращі умови життя.

1905—1907 рр. ознаменувалися масовими революційними виступами. Організаторами їх були місцеві вчителі С. Поліщук, П. М. Артеменко та селяни Ф. П. Дробот, І. П. Приходько, І. Т. Проскура, Я. М. Горян6. У Лисянці та навколишніх селах поширювалася нелегальна література, в якій трудове селянство закликалося до рішучих дій проти поміщиків і буржуазії. 1906 року по всьому Звенигородському повіті було оголошено військовий стан і в села викликано війська. Однак селяни продовжували боротьбу. В липні 1906 року, під час жнив, наймити Лисянки вимагали встановити плату поденному робітникові протягом року по 1 крб. на день. Поміщик відмовився задовольнити цю вимогу. Тоді селяни зняли з роботи всіх службовців економії, розгромили панський маєток, попівський будинок, кілька куркульських господарств, зруйнували водяного млина, греблю. Каральні загони жорстоко розправилися з страйкуючими. 15 найбільш активних учасників виступу було заарештовано і вислано на каторжні роботи до Сибіру. Серед них учителі С. Поліщук, П. М. Артеменко, селяни С. Ф. Антощенко, Я. Корнієнко, І. С. Байрак.

Столипінська реформа посилила класове розшарування селянства. За даними 1912 року, в Лисянці із 871 селянських господарств, що володіли 3816 десятинами землі, 106 дворів були безземельні і малоземельні, 462 — мали земельні наділи від 2 до 5 десятин і 162 коней. У 381 господарстві не було корів, а в 135 —ніякої худоби. В той же час 70 господарств володіли 955 десятинами землі і мали 118 коней. Перед першою імперіалістичною війною Лисянка була одним із значних центрів торгівлі зерном, але в більшості селян хліба ледве вистачало до зими. Голод і злидні були постійними їх супутниками.

За півсторіччя після скасування кріпосного права в Лисянці не сталося помітних зрушень у розвитку освіти та медичного-обслуговування. Замість водолікарні, відкритої в 50-х роках XIX ст., працювала амбулаторія, де населення обслуговували 2 лікарі. Найбільш убогі перебували в богадільні. Ліками з аптеки користувалися лише заможні сім’ї.

Церковнопарафіяльну школу та школу грамоти відвідувало лише кілька десятків дітей. В однокласному народному училищі, збудованому на кошти населення, навчалося 124 хлопчики та 15 дівчаток. На утримання школи жителі Лисянки повинні були сплачувати 359 крб. 75 коп. на рік, а також здавати встановлену кількість продуктів харчування. У 1883—1893 рр. у народному училищі працював учителем етнограф і фольклорист Й. А. Димінський (1857—1893 рр.). Він багато робив для поширення освіти серед населення, як адвокат захищав інтереси сільської й міської бідноти в судах, клопотався про потреби селян у місцевих і губернських органах влади. 1907 року в Лисянці відкрито громадську бібліотеку, в якій налічувалося 627 книжок, у т. ч. українською мовою — 1324.

У роки першої світової імперіалістичної війни бідування селян потроїлись. Проводилися нескінченні реквізиції коней, рогатої худоби і збруї. Більшість чоловіків було мобілізовано до армії. Посівні площі з року в рік скорочувалися, занепала торгівля і кустарні промисли, знизилося виробництво товарів, сільськогосподарських продуктів.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3085
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 1805 раз.
Подякували: 647 раз.
Стать: Жінка

Re: Лисянка, смт, Черкаська обл, Україна

Повідомлення АннА » 04 лютого 2018, 12:17

Зображення
Частина ІІ
Звістка про Лютневу революцію викликала серед трудящих Лисянки велике піднесення. Повернулися із заслання учасники революційних подій 1905—1907 рр. П. М. Артеменко, П. Г. Іващенко й інші. Двічі на тиждень лунав над Лисянкою дзвін, скликаючи людей на сход. Місцеві багатії з усіх сил намагалися відвернути селян і робітників від масових виступів, та біднота дедалі активніше вимагала розподілу землі й припинення війни.

Перемогу Жовтневого збройного повстання пролетаріату Петрограда трудящі Лисянки зустріли з радістю. В містечку посилилася боротьба за владу Рад. У середині лютого 1918 року Лисянку визволено від військ Центральної ради. Було утворено радянські органи влади, волревком та Раду робітничих і селянських депутатів, яку очолив П. Г. Іващенко. Проводячи в життя ленінські декрети, землю,, рухоме і нерухоме майно багатіїв розподілили між тими, хто споконвіку гнув спину на чужій ниві. Було встановлено робітничий контроль на Бужанському й Почапинському цукрових заводах та інших підприємствах.

У березні 1918 року Лисянку окупували австро-німецькі війська. Почався терор, розправа над активними учасниками революційних перетворень, грабіж населення. Трудящі піднялися на боротьбу з окупантами та українськими буржуазними націоналістами. В складних умовах окупації і підпілля створювався партійний осередок, очолений демобілізованим із армії більшовиком І. С. Байраком, головою підпільного ревкому став П. М. Артеменко. Вони розгорнули активну роботу серед жителів навколишніх сіл. Влітку в містечку утворився штаб партизанських загонів, що діяли проти окупантів у повіті. З червня 1918 року в Лисянці вибухнуло збройне повстання, яке швидко поширилося майже по всій Київщині. Озброєні селяни під керівництвом повстанського штабу 4 червня розгромили каральний загін окупантів, гетьманську офіцерську сотню. З навколишніх сіл прибували до Лисянки озброєні селяни. 6 червня в телеграмі з Звенигородки гетьманській адміністрації повідомлялось: «…чисельність партизанських загонів, які оточили Лисянку — 15 тисяч. Німці діють артилерією. В місті чути гуркіт гармат. Малочисельного німецького загону для боротьби з партизанами недостатньо».

На кінець місяця ще активніше розгорнулася повстансько-партизанська боротьба. 40 тис. чоловік стали на захист завоювань Великого Жовтня. У Лисянці була відновлено Радянську владу, приступив до роботи ревком. Над штабом повсталих замайорів червоний прапор. Неподалік Лисянки, у великому лісі, що розкинувся на 20 верст, концентрувалися зведені селянські кінні загони. Командуючим партизанськими загонами Київський губком партії призначив колишнього військовога комісара Таращанського повіту Ф. Ф. Грибенка.

Повстання викликало велику тривогу в стані ворогів. В одному з документів, київський губернський староста повідомляв німецьке командування, що виступи селян у Лисянському районі набули характеру партизанської війни. На придушення повстання німецьке командування перекинуло сюди кілька дивізій регулярних військ з артилерією і авіацією. Захопивши Лисянку, ворог вів варварський артилерійський обстріл населених пунктів, по-звірячому розправлявся з радянськими патріотами. Так, з 120 учасників повстання, захоплених окупантами, частину було розстріляно, а 5 спалено живими. Після запеклих боїв загони повстанців у кількості 6 тис. чоловік, серед яких було багато жителів Лисянки, подолавши з боями сотні кілометрів, вийшли у нейтральну зону на кордоні з РРФСР.

Після краху австро-німецької окупації та вигнання петлюрівців на початку 1919 року в Лисянці відновлено Радянську владу. Але в серпні сюди вдерлися дені-кінці, окупанти повертали поміщикам землю, грабували населення, силоміць мобілізували селян до своєї армії. Після вигнання їх на початку 1920 року Радянська влада утвердилась в Лисянці остаточно. Відновив свою діяльність ревком, а також партійний осередок.

Мирну працю лисянців у перші роки після громадянської війни порушували куркульські і петлюрівські банди. Для боротьби з ними були організовані загони самооборони, прибув кавалерійський загін котовців, серед них особливо відзначилися кулеметники під командуванням І. Т. Натурного, нагородженого за відвагу і мужність в боях орденом Червоного Прапора.

Восени 1921 року в Лисянці виник комсомольський осередок. Ініціаторами його створення були демобілізовані воїни Червоної Армії І. А. Проскура та В. Л. Махора. Комуністи і комсомольці виступили організаторами боротьби з розрухою. Велику роль у зміцненні Радянської влади, а також у здійсненні соціалістичних перетворень відіграв комітет незаможних селян (КНС), створений у травні 1920 року. Ним керував представник бідноти П. Г. Іващенко, пізніше розстріляний бандитами. Лисянський комітет взаємодопомоги, що виник 1921 року, організовував бідняків та маломіцних середняків на спільне виконання сільськогосподарських робіт. Наступного року такі комітети утворилися в усіх селах Лисянської волості. Волосний комітет незаможних селян, що об’єднував 256 бідняцьких і середняцьких господарств, очолив комуніст Є. К. Глущенко.

Щоб навчити селян передових методів землеробства, в 1922 році на колишній церковній землі (55 десятин) створюється показове державне господарство — агропункт, де працювали члени комнезаму. В господарстві налічувалося 3 плуги, 5 борін, 2 культиватори, 2 сівалки та одна ручна соломорізка. Тоді ж організовано Лисянське сільськогосподарське кооперативне кредитне товариство, яке допомагало населенню в збуті сільськогосподарської продукції та постачанні промислових товарів. Силами цього товариства в містечку побудовано механізоване підприємство для сушіння фруктів.

Після ліквідації волостей у 1923 році Лисянка стала центром однойменного району. Розпочали роботу районні партійні і радянські органи. 1925 року в селі заснували два товариства спільного обробітку землі (ТСОЗи). Вони в основному об’єднували незаможних селян. Держава надавала їм значну допомогу кредитами та сільськогосподарською технікою. Завдяки запровадженню нової економічної політики швидко міцніли артільні господарства, розвивалася промисловість. На кінець відбудовного періоду в Лисянці проживало 5990 чоловік, діяли 49 дрібних промислових підприємств, з яких 7 мали механічні двигуни; 5 столярних майстерень, вальцьовий млин, два вітряки, дві крупорушки, 16 кузень, 11 кравецьких і шевських майстерень. Значна частина їх стала соціалістичною власністю.

Чимала увага приділялася і справі ліквідації неписьменності серед дорослого населення. Для цієї роботи були залучені вчителі, службовці районних установ* створено декілька пунктів лікнепу. В хатах-читальнях, райсельбуді працювали гуртки політнавчання, влаштовувалися диспути, голосні читання газет і книжок.

1928 року на базі існуючих товариств спільного обробітку землі організовано колгоспи «Нове будівництво», ім. Шевченка, «ІІІ-й Інтернаціонал». У них об’єдналося 47 проц. селянських господарств, було усуспільнено понад 1,5 тис. га орної землі, сільськогосподарський реманент, понад 100 коней та волів. Першими головами правлінь колгоспів були обрані Т. Д. Артеменко, Я. А. Криворот, С. Т. Пономаренко. Тоді ж засновано лісгосп, якому передано 428,5 га лісових масивів та непридатної землі. Для надання допомоги колгоспам в обробітку землі до початку весняної сівби 1929 року з ініціативи райкому партії, місцевої Ради депутатів трудящих організовано машинно-кінну станцію. Через два роки утворено Лисянську МТС з курсами при ній, що готували кадри механізаторів, будівельників, шляховиків та інших спеціалістів народного господарства. За роки першої і другої п’ятирічок для МТС збудовано корпуси ремонтних майстерень, ковальський цех, автогараж та інші об’єкти. 1934 року машинний парк налічував 107 тракторів, 17 комбайнів та багато іншої техніки. На початку 1938 року сформовано Лисянську автоколону (нині автопідприємство № 23 040), яка мала 80 вантажних автомашин. З 1937 року почав діяти комбінат комунальних підприємств, що обслуговував місцеву електромережу, готель тощо.

З січня 1932 року почала видаватися районна газета «Ударник Лисянщини». Тоді ж створено політвідділ при Лисянській MTС.

Завдяки запровадженню техніки та передових методів праці зростало виробництво промислової продукції, міцніли колгоспи. Провідними галузями господарства в лисянських артілях стало рільництво і тваринництво. 1936 року в усіх колгоспах налічувалося 183 коней, 298 голів великої рогатої худоби, оброблялося 3581 га орної землі. Планомірне здійснення комплексу агротехнічних заходів забезпечило значне підвищення врожайності всіх зернових і технічних культур. Якщо 1932 року колгоспи одержали озимої пшениці по 7 цнт з га, а цукрових буряків по 40 цнт, то в 1935— 1937 рр.— по 25 цнт пшениці і по 135 цнт цукрових буряків з га. Передові ланки Е. Г. Катан, М. Л. Гордієнко, В. С. Мельниченко, наслідуючи патріотичний почин .знатної ланкової М. С. Демченко, збирали по 270—300 цнт цукрових буряків з гектара.

За роки Радянської влади сталися великі зміни й у селищі. Зникали хати під солом’яними стріхами, колгоспники споруджували добротні будинки. Вечорами вулиці освітлювалися електричними ліхтарями.

Поліпшувалося й медичне обслуговування населення. Тут працювали поліклініка, лікарня на 70 ліжок, аптека. На кінець 30-х років в Лисянці було ліквідовано неписьменність, здійснювався закон про всеобуч — працювали середня, семирічна і початкова школи. Учні з навколишніх сіл училися і жили в шкільному інтернаті. У 1940/41 навчальному році в школах 38 вчителів навчали 960 учнів. Широкого розмаху набула культурно-освітня робота. Молодь і навіть літні люди брали активну участь у художній самодіяльності. Аматори ставили на клубній сцені п’єси, виступали з концертами. Понад 3 тис. чоловік користувалися книгами із 2 бібліотек. 1935 року на кошти трудящих споруджено пам’ятник В. І. Леніну та закладено парк.

У червні 1941 року жителі Лисянки разом з усіма народами Радянського Союзу стали на захист соціалістичної Батьківщини від німецько-фашистських загарбників. До військкомату надійшло багато заяв від людей різного віку і професій, в яких вони виявляли бажання йти на фронт добровольцями. Вже в перші тижні війни до лав Червоної Армії пішли понад 300 комуністів. Багато з них очолювали сформовані в Лисянці маршові роти. У числі перших відправлено на фронт Лисянську автоколону — 96 водіїв з машинами. Командиром колони призначили офіцера Г. Г. Чорного. Райком партії і первинні парторганїзації райцентру організували евакуацію населення, техніки, транспортних засобів, продуктивної худоби та інших матеріальних цінностей углиб країни. Тракторний парк Лисянської МТС у кількості 105 машин було відправлено до Воронезької області. Автомобілі, коні передавались військовим частинам. Великі табуни колгоспної худоби переганялися за Дніпро, у східні райони країни.

23 липня 1941 року до Лисянки вдерлися німецько-фашистські війська. Два з половиною роки окупанти грабували й знущалися над населенням. Тільки за перший тиждень вони розстріляли понад 30 жителів. Фашисти зруйнували приміщення МТС, розтягли колгоспне добро. До Німеччини було вивезено 385 юнаків і дівчат. Радянські люди відмовлялися працювати у т. зв. общинному господарстві, створеному гітлерівцями, ховали від окупантів тварин, сільськогосподарські продукти. На окупованій фашистами землі розгорілося полум’я всенародної боротьби. На початку 1942 року під керівництвом комуністів-підпільників Т. С. Чалого,

К. С. Легкодуха, А. А. Макартичана в Лисянці почали діяти підпільні групи. Розгорнули роботу підпільники-комсомольці, очолювані І. Ісаєнком. Але ворогові вдалося напасти на слід патріотів й арештувати їх. Смертю героїв загинули патріоти-підпільники В. Слинько, брати Іван та Михайло Ісаєнки, В. Борисенко, Ю. Войтенко. Два місяці катували фашисти виданого зрадниками комсомольця В. Борисенка, добиваючись від нього відомостей про інших підпільників, але жодного прізвища він не назвав.

Від партизанів дізнавалися люди про справжнє становище на фронтах війни, одержували листівки. В травні 1943 року всі партизанські групи, які діяли на території Лисянського району, об’єдналися в загін ім. Щорса, яким керував К. С. Легкодух. Понад 200 жителів Лисянки брали участь в антифашистській боротьбі. Вони допомагали партизанам продуктами харчування, одягом, лікували поранених, розповсюджували листівки. Коли в лютому 1944 року до Лисянки вступили частини Червоної Армії, в їх ряди влився партизанський загін ім. Щорса.

У славному літопису Великої Вітчизняної війни важливе місце займає Корсунь-Шевченківська битва, де Лисянка і навколишні села стали ареною тяжких боїв на внутрішньому і зовнішньому кільцях оточення німецьких військ. Радянські воїни нещадно громили фашистів, не даючи їм можливості прорвати кільце. Одним з найважливіших і вирішальних боїв був танковий бій у Лисянці, який тривав чотири доби. На полі бою залишилося багато ворожих машин. За героїзм і мужність, виявлені в боротьбі з ворогом, 16 радянським воїнам присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу. Серед них командир артилерійського полку В. К. Новиков, старший сержант А. Ю. Харитонов, командир батальйону мотострілецької дивізії капітан О. Г. Рибін, сержант В. І. Ястребцов та інші.

17 лютого 1944 року Лисянка була визволена від німецько-фашистських загарбників частинами 6-ї гвардійської танкової армії та частинами 136-ї стрілецької дивізії 1-го Українського фронту. Понад тисячу жителів Лисянки брали участь у Великій Вітчизняній війні, 532 з них нагороджено орденами та медалями СРСР.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3085
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 1805 раз.
Подякували: 647 раз.
Стать: Жінка

Re: Лисянка, смт, Черкаська обл, Україна

Повідомлення АннА » 04 лютого 2018, 12:18

Частина ІІІ
Вже на третій день після визволення почали працювати райвиконком, селищна Рада, райком КП(б)У та інші установи. Через два місяці відновили роботу Лисянська МТС, лікарня, почалося навчання в школах. З 17 березня 1944 року почала виходити районна газета «Ударник Лисянщини».

Трудящі Лисянки і району під керівництвом партійних і радянських органів в умовах неймовірних труднощів приступили до відбудови колгоспного господарства. З великим піднесенням проводилася перша післявоєнна сівба. Колгоспники зібрали 15 тис. цнт посівного зерна. Орати доводилося коровами і волами. Через нестачу тягла землю копали лопатами. Всього тієї весни обробили вручну 280 га землі у всіх трьох артілях.

Трудящі Лисянки взяли активну участь у збиранні коштів до фонду оборони країни. Працівники районного вузла зв’язку внесли 6 тис. крб. Колгоспник артілі «Нове будівництво» О. В. Скрипник передав до фонду оборони Вітчизни свої заощадження в сумі 2 тис. крб. За короткий час були зібрані значні кошти на будівництво танкової колони «Колгоспник Лисянщини».

Тяжкими були перші повоєнні роки. Багатьох людей війна позбавила притулку. Жити доводилося в землянках, або по кілька родин в одному будинку. В найбільшому лисянському колгоспі «Нове будівництво», весь «арсенал» техніки для збирання й обмолоту врожаю 1946 року складався з 60 кіс, 40 серпів, 8 ручних і двох кінних граблів, жатки, кінної молотарки та віялки. Та завдяки наполегливій праці трудящих, великій допомозі з боку держави і союзних республік лисянські артілі за короткий час піднялися з руїн. З столиці нашої Батьківщини Москви одержано генератори, вантажні автомобілі та інше устаткування. З міста Єревана прибули гвинтонарізні, з столиці Киргизької РСР Фрунзе — токарні верстати.

Відбудова народного господарства проводилася швидкими темпами. На підприємства, в установи, організації і колгоспи все більше прибувало жителів селища, демобілізованих із лав Червоної Армії. Райком КП(б)У, виконкоми районної і селищної Рад депутатів трудящих організовували ударні комуністичні суботники і недільники. Колгосп «Нове будівництво» на кінець 1949 року повністю освоїв всю довоєнну посівну площу. В авангарді боротьби за відновлення колгоспного господарства йшли комуністи і комсомольці. Працюючи безпосередньо в бригадах, вони своєю працею показували приклад у роботі.

Протягом четвертої п’ятирічки у Лисянці відбудовано всі промислові підприємства, колгоспи. На кінець 1950 року тракторний парк у Лисянській MTС налічував 174 машини, які виконували в колгоспах 50 видів сільськогосподарських робіт. Урожайність зернових культур зросла за п’ятирічку з 8,1 цнт у 1944 році до 14,5 цнт з га в 1950 році. 1951 року введено в дію Лисянську ГЕС потужністю 250 квт. Гідротурбіни, трансформатори та інше обладнання для неї доставлено з Уральського заводу гідромашин, м. Митищ та інших промислових центрів країни.

Відроджувалась і упорядковувалась Лисянка. У 1948—1950 рр. виросли нові приміщення ясел, дитсадка, поліклініки. Повністю відбудували лікарню на 75 ліжок. 1948 року почала працювати, крім денної, вечірня середня школа для працюючої молоді.

Протягом 1950—60 рр. у Лисянці побудовано комплекс підприємств, які обслуговують сільськогосподарське виробництво. Майже всі вони заново оснащені новим устаткуванням. Серед них районне об’єднання «Сільгосптехніки», автопідприємство № 23040, міжколгоспна будівельна організація, механізоване зерносховище, молочний цех, інкубаторна станція, насінницька лабораторія; ветеринарний блок, заготівельні пункти тощо.

У новозбудованих майстернях райоб’єднання «Сільгосптехніки» цілорічно проводиться ремонт тракторів, зернових комбайнів та сільськогосподарських машин. Обсяги виконуваних робіт зростають з кожним роком. 1971 року випуск валової продукції збільшився порівняно з 1965 роком на 42,5 проц., середньомісячна заробітна плата механізатора становить 113 крб. У структурі підприємства 5 госпрозрахункових підрозділів: ремонтна майстерня, автопарк у кількості 140 вантажних автомобілів, механізований загін, спеціалізована бригада механізації тваринницьких ферм і торговельний відділ. Вони не тільки ремонтують і експлуатують сільськогосподарські машини, а й займаються механізацією тваринницьких ферм, освоєнням нових орних земель, перевезенням та внесенням у грунт мінеральних добрив. Тут працює 420 робітників, 32 інженери і техніки. Колективам 4-х цехів та 53 робітникам присвоєно звання бригад і ударників комуністичної праці.

Пам’ятну трудову перемогу в роки восьмої п’ятирічки здобули енергетики. Розгорнувши соціалістичне змагання за гідну зустріч 100-річчя від дня народження В. І. Леніна, колектив Лисянського району електромереж у співдружності з будівельниками другої механізованої колони «Київсільелектромережбуд» 1969 року повністю завершив електрифікацію Лисянки і всього району від державних електромереж. Застосування електроенергії у виробництві і в побуті селища зростає з кожним роком.

Вагомий вклад у виконання народногосподарських планів вносять будівельники. Силами «Міжколгоспбуду» (заснований 1957 року) в Лисянці і селах району вводяться в дію десятки різних новобудов виробничого і соціально-культурного призначення.

З року в рік збільшуються обсяги перевезень народногосподарських вантажів працівниками автопідприємства № 23040. 1971 року обсяг перевезених вантажів, порівняно з 1965 роком, зріс удвоє.

На кінець 1971 року в Лисянці працювало 15 підприємств, на яких зайнято понад 2,5 тис. робітників, інженерно-технічних працівників і службовців. За успіхи у виконанні виробничих завдань, активну участь у громадському житті понад 400 чоловік нагороджено ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя від дня народження В. І. Леніна».

Невпізнанно змінилося за післявоєнний період сільськогосподарське виробництво. На початку 1963 року артілі «Нове будівництво», ім. Т. Г. Шевченка, «III Інтернаціонал» об’єдналися в один колгосп — ім. Чапаева. Це багатогалузеве господарство спеціалізується на відгодівлі свиней. За ним закріплено 5,7 тис. га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 3,3 тис. га орної землі. Тут вирощують зернові культури і цукрові буряки. Виробничі процеси механізовано на 90 проц. Колгосп має 38 тракторів, 19 комбайнів різного призначення, 28 автомашин і багато іншої сільськогосподарської техніки. Рік у рік зростає врожайність сільськогосподарських культур і виробництво продуктів тваринництва; збільшуються грошові прибутки колгоспників. Якщо в 1965 році зібрано зернових по 21 цнт з га, то в 1971 році — по 27,7 центнера.

Значне місце у виробництві колгоспу займає тваринництво. 1971 року тут налічувалося 1150 голів великої рогатої худоби, 4,5 тис. свиней, 750 овець. На 100 га сільськогосподарських угідь вироблено по 195 цнт м’яса і 276 цнт молока. За 1960— 70 рр. в цьому господарстві збудовано 27 нових тваринницьких приміщень, у т. ч. спеціалізований комплекс відгодівлі свиней на 8 тис. голів. Завдяки впровадженню комплексної механізації трудомістких процесів продуктивність праці свинарок зросла в кілька разів: одна свинарка доглядає 500—550 голів свиней.

З розвитком господарства неухильно підвищується й оплата праці колгоспників, яка з 1962 року здійснюється за розрядною системою. Середній заробіток механізаторів 1971 року становив 140 крб. на місяць, доярки — 108 крб. Грошові доходи колгоспу збільшилися з 700 тис. крб. у 1963 році до 1728 тис. крб. у 1971 році.

В усіх галузях виробництва широко застосовують різні форми заохочення. За досягнення в розвитку сільськогосподарського виробництва 25 ветеранам праці присвоєно звання почесного колгоспника та «Майстер — золоті руки». 82 колгоспники за сумлінну працю нагороджені орденами і медалями СРСР. За успіхи у виконанні завдань восьмої п’ятирічки 9 трудівників удостоєно урядових нагород СРСР. Серед них голова правління колгоспу І. С. Адамович нагороджений орденом Леніна, тракторист І. К. Терновий — орденом Жовтневої Революції. 392 колгоспники відзначені цінними дарунками та преміями.

Поряд з розширенням виробничої бази в Лисянці в широких масштабах ведеться житлове та соціально-культурне будівництво. Переважна більшість будинків райцентру споруджена в післявоєнні роки. Це двоповерхові приміщення середньої школи, бібліотеки, Лисянського сільського професійно-технічного училища № 16, дошкільних дитячих закладів, кінотеатру «Перемога», спортивно-технічного клубу. За сучасними проектами зведено понад 800 житлових будинків. За 1968—71 рр. справили новосілля 170 сімей хліборобів, робітників і службовців. На правому березі Тікичу з’явилася гарна споруда — будинок автовокзалу. Поблизу центральної площі Миру височить новий триповерховий готель, де можуть розміститися 100 чоловік. Поряд ведеться будівництво чотириповерхового будинку Рад та будинку зв’язку.

За роки восьмої п’ятирічки бюджет селищної Ради депутатів трудящих на благоустрій Лисянки зріс з 19 тис. у 1966 році до 80 тис. у 1971 році. Збудовано новий газобалонний склад, це дало змогу збільшити кількість установок з 346 у 1966 році до 1100 штук у 1970 році. За цей період реконструйовано 6 км водопровідної мережі. Збудовано чотири житлових будинки загальною житловою площею 2 тис. кв. метрів. Протяжність вуличного освітлення збільшилась у 2 рази, заасфальтовано і впорядковано 6 км вулиць. Всі новобудови розміщуються за генеральним планом, розробленим Державним інститутом проектування міст.

В мережі підприємств торгівлі — 18 магазинів, ресторан «Струмок», кафе, їдальні, спеціалізований магазин «Кулінарія», впорядкований міський ринок і павільйони. З кожним роком збільшується продаж товарів народного споживання, машин, приладів побутового призначення.

В 1966 році засновано Лисянський комбінат побутового обслуговування. Колективом цього підприємства за роки восьмої п’ятирічки вироблено валової продукції на 1,7 млн. крб., освоєно 18 видів послуг для населення, збудовано і введено в дію триповерховий будинок побуту.

В авангарді трудівників Лисянки йде великий загін комуністів, який налічує 567 членів КПРС, об’єднаних у 28 партійних організацій. їх надійний помічник — комсомол. 754 члени ВЛКСМ завжди попереду в усіх виробничих починаннях.

Значну і різнобічну організаторську та виховну роботу проводить Лисянська селищна Рада депутатів трудящих. В її складі 84 депутати, з них 44 комуністи. Працює 8 постійних комісій. Селищна Рада залучає до участі у вирішенні господарських питань широку громадськість. Створено 30 вуличних комітетів, в яких працює 113 чоловік; товариський суд, добровільну народну дружину.

Багато зроблено для поліпшення медичного обслуговування населення. Якщо в дореволюційний час у Лисянці медичну допомогу жителям подавали в невеличкій амбулаторії лише два лікарі та бабка-повитуха, то нині в районній лікарні на 220 ліжок, санепідемстанції, аптеці налічується 29 лікарів та 120 працівників із середньою медичною освітою. Для немовлят побудовано молочну кухню. Сотні дошкільнят виховуються в дитячих садках і яслах. В Лисянці працюють середня, восьмирічна та музична школи, сільське професійно-технічне училище № 16 та спортивно-технічний клуб. При середній школі відкрито вечірню школу для робітничої молоді та консультаційний пункт заочної середньої школи. На ниві народної освіти в Лисянці трудяться 76 учителів з вищою та середньою спеціальною освітою, які навчають понад 1780 дітей. Книжковий фонд районної бібліотеки — понад 100 тис. томів. У місцевому краєзнавчому музеї зберігається і експонується багато цікавих історичних знахідок.

Селищна Рада постійно дбає про створення умов для відпочинку і дозвілля трудящих. Упорядковано парки, є спортивні майданчики, пляж. У вихідний день жителі селища люблять відпочити на мальовничих берегах Тікичу і в навколишніх лісах. Трудящі відвідують кінотеатри «Перемога» і «Берізка», районний будинок культури, в якому працюють гуртки художньої самодіяльності, хор, художня студія. Часто тут виступають театральні колективи з різних міст України та інших республік, влаштовуються лекції, виставки прикладного та образотворчого мистецтва, вечори відпочинку. Людно в Лисянці в дні фестивалів, свят пісні і танцю, оглядів художньої самодіяльності. У фестивалі самодіяльного мистецтва, присвяченого 100-річчю від дня народження В. І. Леніна, взяли участь понад 5 тис. чоловік. 5 колективів нагороджено Почесними грамотами республіканського оргкомітету.

Поширенням політичних і наукових знань займаються місцеві організації товариства «Знання», Товариства охорони пам’ятників історії та культури, Червоного Хреста, радянсько-польської дружби та інших. Працюють народні університети: сільськогосподарських, правових, педагогічних знань, торгівлі, здоров’я. В них охоплено навчанням понад 800 чоловік.

Розвиваються і міцніють дружні зв’язки між трудящими Лисянки і м. Тухолі Бидгощського воєводства ПНР. Налагоджено систематичне листування, зустрічі делегацій. Тільки за 1970—1971 рр. в Лисянці побувало дві делегації з братньої Польщі. Щороку представники трудящих Лисянки відвідують ПНР. Активістами районної організації Товариства радянсько-польської дружби оформлено цікаві виставки і фотомонтажі про соціалістичні перетворення, розвиток науки і культури братнього народу. Змістовно й цікаво проходять в Лисянці тематичні вечори, присвячені Дню відродження Польщі. Часто вони супроводяться демонструванням польських фільмів, виступами учасників боїв за визволення Польщі, туристів, які побували в ПНР.

Свято шанують пам’ять про тих, хто не шкодував життя заради щасливого сьогодні. На високому пагорбі споруджено обеліск вічної Слави 363 жителям Лисянки які загинули в боротьбі з ворогами нашої Батьківщини в роки громадянської та Великої Вітчизняної воєн. На постаменті навічно викарбувані їх імена. На братських могилах височать пам’ятники воїнам, загиблим у боях за визволення селища від німецько-фашистських загарбників. У центрі Лисянки встановлено пам’ятник В. І. Леніну.

З історичних пам’яток тут збереглася криниця, з якої носив воду дяку малий Тарас Шевченко, коли шукав собі вчителя живопису.

Тут народилися і провели свої юнацькі роки І. Є. Глущенко — радянський генетик і селекціонер, дійсний член ВАСГНІЛ; І. В. Слешинський (1854—1931 рр.) — український математик; І. С. Макушенко (Макуха-Макушенко, 1867—1955 рр.) — український радянський живописець і педагог.

З великим піднесенням трудящі селища вступили в нову дев’яту п’ятирічку комуністичного будівництва. Дальшому розвитку промислового будівництва в Лисянці сприятиме освоєння покладів бентонітових глин, що залягають поблизу селища. Уже зараз споруджується завод бентонітових глин потужністю 650 тис. тонн на рік. Тут розширюється залізнична станція на лінії Богачеве—Дашуківка, розгорнулось будівництво житлових будинків та інших об’єктів комбінату бентонітових глин. Поблизу залізничної станції проектується спорудження нового цегельного заводу, де буде випалюватися щороку 25 млн. штук цегли, плодоконсервного заводу, хлібокомбінату, заводу по виробництву концентрованих кормів, молокозаводу.

Протягом нової п’ятирічки відповідно до рішень партії й уряду здійснюватимуться важливі заходи щодо дальшого збільшення виробництва зерна і продуктів тваринництва, впровадження комплексної механізації виробничих процесів і наукової організації праці, дальшого господарського і культурного будівництва.

М. І. БУШИН, О. М. ДАЦЕНКО, І. Я. КАЗІНКІН, І. В. КОНДРАТЮК, М. П. ЛУБКО
Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера Л

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: Bing [Bot], D_i_V_a, Google [Bot], Google Adsense [Bot], ukrgenealogy