Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

ЛУЦЬК, місто, Волинська обл, Україна

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3248
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1875 раз.
Подякували: 675 раз.
Стать: Жінка

ЛУЦЬК, місто, Волинська обл, Україна

Повідомлення АннА » 18 лютого 2018, 19:10

ЛУЦЬК (стара назва Лучеськ) – істор. місто України, адм. центр Волинської області. Розташоване на р. Стир (прит. Прип'яті, бас. Дніпра). Населення 208 тис. осіб (2008).
На території міста відкрито залишки 2-х поселень доби неоліту (4 і 3 тис. до н. е.) і 2-х поселень доби бронзи (2 тис. до н. е.; див. Бронзовий вік).
Згідно зі свідченням Я.Длугоша, Л. заснований 1000 року вел. кн. київ. Володимиром Святославичем. Перша писемна згадка про нього міститься в Іпатіївському літописі під 1085: там повідомляється, що Володимир Мономах захопив Лучеськ, який належав кн. Ярополку Ізяславичу. У подальшому, після поділу Володимирського князівства 1149, Лучеськ стає адм. центром удільного князівства (Луцького князівства).
Від 1199 Л. був у складі Галицько-Волинського князівства. У 12–13 ст. посідав на Волині – за політ. і екон. значенням – 2-ге місце після Володимира (нині м. Володимир-Волинський).
1241 зруйнований монгол. військами (див. Монголо-татарська навала). Невдовзі відновився. 1252 його безуспішно намагалися здобути війська темника Куремси. Проте вже через 7 років потому, 1259, кн. Данило Галицький на вимогу золотоординського темника Бурундая дав наказ зруйнувати оборонні укріплення кількох міст князівства, у т. ч. і Л.
Наприкінці 13 – на поч. 14 ст. в місті велося кам'яне буд-во, зокрема, були споруджені замок і кафедральний собор св. Іоанна Богослова.
Від 1340 – у складі Великого князівства Литовського. Першими його володарями були кн. Любарт і його син Федір Любартович (з 1385). 1387 місто захопив король польс. і вел. кн. литов. Владислав II Ягайло і пізніше передав його вел. литов. кн. Вітовту, той зробив Л. другим за важливістю містом литов. князівства (після Вільно; нині м. Вільнюс).
1429 тут відбувався Луцький з'їзд монархів європ. країн (на ньому обговорювалися питання: захисту Європи від турків, унії церковної, про можливість надання вел. кн. литов. Вітовту королів. титулу).
У 15–16 ст. став одним з найбільш значних торг. і ремісничих центрів України. 1432 отримав магдебурзьке право. У той час місто мало строкатий етнічний склад: поряд з польс. і укр. громадами тут жили євреї, вірмени, караїми.
За Люблінською унією 1569 перейшов до складу Корони Польської.
На поч. 17 ст. тут заснували свої осередки ордени єзуїтів, бригіток, домініканців, кармелітів, бернардинців, тринітаріїв, ваcиліан. 1617 створено Луцьке братство (1620–21 при ньому відкрито Луцьку братську школу).
У 1630-х рр. зросла міжконфесійна ворожнеча. У травні 1634 тиждень тривали погроми католиками правосл. громади, зокрема, були зруйновані братська церква, школа, будинок для старих.
Під час національної революції 1648–1676 Л. зазнав спустошень, особливо після нападу татар 1649 та голоду й епідемії 1651.
За умовами Андрусівського договору (перемир'я) 1667 залишився в складі Речі Посполитої.
Після 3-го поділу Польщі 1795 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) переходить під владу Російської імперії і стає адм. центром Волинського намісництва, а з 1797 – Волинської губернії.
1832 в місті була відкрита гімназія.
Після прокладання до нього залізничної дороги (від станції Ківерці) тут пожвавилося економічне життя. У 1910-х рр. у місті працювали чавуноливарний, цегельний, два пивоварних заводи, паровий млин, картонна фабрика.
Під час Першої світової війни і громадянської війни в Україні 1917–1921 за Л. ішли жорстокі бої.
Від 1919 – під владою Польщі.
1931–39 тут працювало громад. об'єднання освітньої і реліг. спрямованості "Товариство імені Петра (Могили)".
Від 1939, після приєднання західноукр. земель до СРСР (див. Возз'єднання українських земель в єдиній державі), – у складі УРСР, з грудня 1939 – обласний центр Волин. області, від 1940 (і до 1962, а потім з 1966) також райцентр.
У роки окупації УРСР (див. Друга світова війна) з червня 1941 до липня 1944 був адм. центром генерал-комісаріату "Волинь–Поділля" рейхскомісаріату "Україна".
У 1950–60-х рр. у місті проведено модернізацію і централізацію підпр-в. Розвинулися нові галузі – машинобудівна, металообробна, вир-во буд. матеріалів, приладобудівна, електронна, легка промисловість.
На поч. 21 ст. до найбільших промислових підприємств міста належали: ВАТ "Луцький автомобільний завод", ВАТ "Підшипниковий завод", ТЗОВ "Луцьккондитер ВКФ", Луцький спиртогорілчаний комбінат, ВАТ "Луцьк Фудз", ВАТ "Хліб", ТОВ СП "Модерн-Експо", ЗАТ СП "Теріхем Луцьк", ВАТ "Електротермометрія", пивзавод "Zeman". Серед 9 вищих навчальних закладів найстарішими є Волинський державний університет імені Лесі Українки та Луцький державний тех. ун-т.
Пам'ятки історії та к-ри: замок Любарта (14–16 ст.), башта Чорторийських (14–15 ст.), Свято-Покровськa церква (15 ст.), Петропавлівський кафедральний костьол (16–17 ст.), оборонна синагога, монастир бригіток (17 ст.), Свято-Троїцький кафедральний собор (18 ст.).


Зображення Зображення
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3248
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1875 раз.
Подякували: 675 раз.
Стать: Жінка

Re: ЛУЦЬК, місто, Волинська обл, Україна

Повідомлення АннА » 22 лютого 2018, 23:09

ЛУЦЬК, м. (від половини 14 ст. столиця Волинського
 князівства). В літописах (Повість временних літ) відоме
 під назвою Лучеськ. Назву цю виводжувано від слова
 лодь, човен, та від слова лука, луг, лучити — злучувати
 й інших подібних старослов’янських слів.
Найбільш правдомовним поясненням однак лишається пояснення мовознавця Яна Розвадовського, який виводить назву Луцьк від пня слова „луч”, що означало в ті
 часи — світло, ясність, білість. Від цього індоєвропейського пня „луч” постало грецьке слово „леукос”, латинське
 ,,люціо”, ,,люкс”, готицьке „лючап”, німецьке „ліхт” і
 старослов’янське „луч”, луча — світло, промінь, з цього
 загальнослов’янські лучина, лучиво тощо (Ян Розвадовський, Студія над назвами слов’янських вуд (вод), Краків,
 1948 p.).
Місто Л. положене над р. Стиром і його багатьома річищами і заливовими багнами (дивись гасло
 Стир) та малими притоками Глушцем, Глушцем Малим
 і р. Сапаївкою. Від непам’ятних часів Луцьк, або старий
 Лучеськ був розлеглою оселею, або правдоподібно кількох осель, що були положені на родючих землях цієї частини Волині. Річка Стир віддавна була важливим водяним шляхом з Підкарпаття аж до великої річки Прип’яті,
 яка злучувала Дніпро з р. Бугом і Вислою.
Через Л. проходив також і старий сухопутній шлях
 від Червенських городів через Володимир, Луцьк, Пересопницю, Млинів, Шумськ аж до Києва. З Луцька розходилися також дороги через Полісся до Галичини і до
 Поділля. Коли постав тут город і місто, не маємо про це
 історичних згадок. Візантійський імператор Костянтин
 Багрянорадний 905-959 р. в своїй праці „Про управління
 імперією” згадує про слов’янське плем’я Лучан. Про густоту населення в племенний період на землі Лучан свідчать чисельні городища, селища і безліч курганних могильників, які ще в половині 19 ст. густо вкривали цей
 край. Частина цих курганів в кінці 19 ст. були розкопані
 археологами Київського Університету (Е. Н. Мельник —
 „Розкопки в земле Лучан” і проф. В. Антонович „Розкопки курганів в Западной Волині”, опубліковані в „Труд. 11
 Археологического С’єзда в 1901 p.”).
Першою літописною
 згадкою про Л. є запис в Повісті Временних Літ під 1085
 p., коли то в подіях, зв’язаних з незгодами між князями,
 луцький князь Ярополк вибирався йти війною проти Київського князя Всеволода. Київський князь послав на луцького князя Ярополка свого сина Володимира. Ярополк
 перелякався, залишив у Луцьку свою матір і дружину
 та втік до ляхів. Коли Володимир підійшов під Луцьк,
 лучани піддалися йому без бою. Володимир посадив
 в Луцьку кн. Давида, а матір і дружину Ярополка з усім
 майном і військом забрав до Києва. Знову Луцьк згадується у цьому самому літописі в 1097 p., коли був оточений військами кн. Володимира, а в ньому знаходився
 князь Давид Ігоревич. З цього бачимо, що вже в 11 ст.
 Л. був українським містом. Археологічні досліди (на жаль
 тільки припадкові, а не систематичні) дозволяють думати,
 що старий укріплений город луцьких племінних князів
 і князів Руриковичів знаходився у цьому ж місці, де тепер стоїть т. зв. „Любартів Замок”, на високому березі
 р. Стиру і її притоки Глушця.
В 1227 р. Луцьк переходить до волинсько-галицьких
 князів Данила і Василя, а в 1240 році, город і місто були
 знищені татарськими загонами Батия. По двадцятьох роках під час походу татарського ватажка Бурундая кн. Василько був змушений знищити всі укріплення міста. Така ж доля стрінула і столицю Волинсько-Галицької держави — Володимир і багато інших українських міст. В
 Іпатієвському літописі під роком 1260, так говориться про
 цю історичну подію — „Лев розмєташа Данилів і Стожек,
 а Василько Володимир, Лучеськ (і інші городи)”. (Полное собраниє Руских Лєтописей, Іпатієвська Літопис, Москва 1962 p.). Однак українські городи, міста, як Володимир і Луцьк, в короткому часі знову відбудувались.
Вже в кінці 13 ст. Луцьк знову стає великим містом,
 а на місці розкиданих Васильком укріплень городу, на
 старому городищі постає новий оборонний замок, збудований за взірцями тодішнього будівництва, особливо зміцнився цей замок за панування князів Мстислава Даниловича (1289-1301) і Юрія Львовича (1301-1321). Волинсько-Галицьке князівство, положене на східніх теренах Европи,
 над усе бурхливим степом особливо мусіло дбати про оборонні городи і замки і їх модернізувати, запозичаючи нові і доцільні взірці західніх оборонних замків. Від 1335
 р. Луцьк переходить до Литовського князя Любарта і
 вплив західніх архітектурних замків ще більше проникає
 на наші землі. Вплив цей відбився не тільки в архітектурі.
 Грамоти волинсько-галицьких князів яскраво про це свідчать. Міста Волині, Поділля і Полісся спиралися і розвивалися завдяки поширеній торгівлі з Польщею, Надбалтійськими краями, а рікою Дністром з Надчорномор’ям
 і Візантією.
В міжнародних взаємовідносинах за пануючим тоді
 звичаєм, міжнародньою мовою була латина. Тією мовою
 були писані королівські і княжі грамоти останніх волинсько-галицьких князів, палеографія і сфрагістика, використовувано до зовнішних відносин і готицького стилю
 в графіці княжих печаток, якими скріплювано ці документи. Готицький стиль, під впливом якого була західня
 Европа, вже у кінці 13 ст. поширився в початках 14 століття на землі Волинсько-Галицької держави, а передовсім можемо його спостерегти у формах і техніці будови
 луцького замку. Але не дивлячись на те, що луцький замок
 особливо в своїх горішніх кондигнаціях носить усі знамена готику, первісний його вигляд був мішаниною староруських і готицьких архітектурних взірців будівництва,
 то значить був стилем мішаним, еклектичним. Розбудова
 цього замку литовсько-руськими князями Любартом, Вітовтом і Свидригайлом, аж до 1452 р. (до смерті кн. Льва
 Свидригайла), ще більш змінила його вигляд, тим більше, що мусів він бути приспособленим до вогнестрільної
 зброї, а передовсім до гармати.
В 1429 р. за князя Вітовта відбувся в Луцьку великий
 з’їзд князів, присвячений обороні європейських країн, перед турками. На той з’їзд приїхали до Луцька: польський
 король Ягайло, німецький імператор Сигізмунд, князь
 московський Василь II з митрополитом Фотієм, датський
 король, папський посол, гросмейстер пруський, воєвода
 волохський, перекопський хан і посол з Візантії. Крім
 справ, присвячених обороні перед турками, була там порушена справа об’єднання християнських церков і признання велик. кн. Вітовту королівської корони Литви.
За ревізією 1545 р. (Пам’ятники т. 4) утримувати
 луцький замок мусіли місцеві князі, пани і земляни. Сам
 замок ділився на т. зв. Нижній і Окольський. В часі згаданої люстрації 1545 р. на замку згадуються чотири муровані вежі, та кілька дерев’яних веж. З цих веж осталися

тільки три великі вежі: Воротня (або В’їздова), Владика
 (або Єпископська) і Стирна (над рікою Стиром). На майдані замку була церква Іоана Богослова, єпископські і княжі палати, магазини і кухня. В Окольському було на

той час 4 муровані і 4 дерев’яні вежі, 32 дерев’яні городні, а в частині мурованій було їх 37, разом 69 і 8 веж. Ревізія ствердила, що в городнях не було ніяких запасів,
 а самі будівлі були слабкі і занедбані. Зі зброї огневої
 зареєстровано гармати, гаківниці і порох. Великий, земський міст, який утримували місцеві князі, а також пани
 і земляни Луцького і Володимирського пов. був дуже
 слабким, переїзд через нього був небезпечним. До замку
 належало в 1545 р. ЗО сіл, 11 замкових рибалок, 3 городників. Ревізори ствердили також, що стан міста Луцька
 був незадовільним — паркан був знищений, зброї в запасі не було.
Ревізія Луцька в 1570 р. подає, що місто платило від 18 ринкових домів, 118 вуличних домів, 28 „затильних”
 домів і 28 домів підміських та 4 нужденні хати. В місті
 було 11 ремісників, 8 перекупнів, 6 „люзних”, 9 комір, і 5 міських городів. Ревізії Луцькі 1577 і 1583 pp. подають
 переважно висоту податків: чопового 400 флор., поголовного податку від жидів і караїмів 40 флор. і від рабина
 76 флор. В 1583 р. вплачено державного податку від вуличних і торговельних домів 40 флор., а від ремісників — 2 кравців, які роблять шовкову одіж по 2 флор., від 5 кравців по 1 флор., від 20 кушнірів, 2 підтстригачів, 9
 римарів, 7 ковалів, 4 слюсарів, 2 шабельників, 3 золотарів,
З котлярів, 4 лучників, 3 стельмахів, 3 сідлярів, 22 шевців,
 які шиють сафіянове взуття, 2 шевців, що шиють з юхтової шкіри, 23 інших шевців, 1 аптекаря, 3 перукарів (голярів), 3 ткачів, 2 пекарів, 1 садівника, 1 маляра, 47 перекупників і перекупок, 21 пекарів, 9 різників, 13 теслів, 14
 пивоварів, 5 скрипалів, 5 вільних (люзних) людей і від 4 міських ріль., ЗО городників 40 флор. податку, з ремісників, гандлярів, перекупників 272 флор., від горілки, пива і вина 500 флор., від жидівських слуг 15 флор., разом
 827 флор. Крім того ксьондз-пріор луцький з міщан, манастирів упривільованих давав 1 флор. і 18 гр.
Крім згаданої замкової церкви Іоана Богослова, яку
 побудовано біля 12-13 ст. і яка служила усипальницею
 луцьких князів до 1452 р. (Поховано там також і литовсько-руського князя Дмитра Любарта і його родину
 можливо й кн. Льва Свидригайла). В Луцьку були слідуючі церкви: Покровська над рікою Стиром, про яку маємо
 згадку з 1583 p., Чеснохрестська, яка була побудована
 в 1647 р. волинськими землянами — Чарторийськими, Пузинами, Гулевичами, Сімашками, Стецькими та іншими.
 Був при ній манастир, братство, братська школа, шпиталь
 і друкарня (церкву і муровані забудування братства в
 1863 р. знищила пожежа), Покровська, в якій збереглася
 до наших часів старовинна (з 13 ст.) ікона М.Б., Дмитрієвська мурована церква, руїни якої достояли до 1893 р.

і які були розібрані в 1897 p., (За документами і переказами церкву ту збудував кн. Мстислав, син вел. кн. Володимира Мономаха). В тому ж Луцьку згадувалися такі,
 тепер неіснуючі церкви: Святого Духа, Троїцька, Лазаря,
 Катерини, Михайла, Миколая, Якова, Воскресенська і Параскевії — П’ятниці. Луцький кат. костьол існував тут до
 1616 р. Перед тим був там дерев’яний костьол, правдоподібно збудований за князювання литовського короля Вітовта, до якого переніс він з Володимира першу резиденцію рим.-католицьких єпископів. При костьолі був єзуїтський манастир. З огляду на те, що особливо по Люблинській унії, місцева акція повернення найперше магнатів, землян і міщан, а пізніше за їх допомогою і примусом селян, значно посилилися і Луцьк, як столиця Волинської землі, а пізніше Волинського воєвідства стає центром окатоличення і полонізації населення. В короткому
 часі, місто це заливає повінь різнаманітних католицьких
 орденів, які будують там свої манастирі і костьоли. До
 урядуючого там рим.-католицького єпископа належало
 в тому часі 12 князівств: Острозьке, Корецьке, Вишневецьке, Клеванське, Олицьке, Звягельське й інші землі. Тільки у самому Луцьку були такі манастирі: єзуїтський домініканський, жіночий манастир Бригідок, бернардинський,
 тринітарський, кармелицький. Тоді Луцьк називали „Римом Сходу”.
Перед смертю останнього незалежного князя Волині
 і Поділля Льва Свидригайла, який тішився великою пошаною і любов’ю, зібрав він у луцькому замку постійну
 прибічну раду (тобто парлямент), без якої не вирішував
 сам навіть таких справ, як надання вислужених перед державою маєтків. Вмираючи, передав Свидригайло ключі
 від луцького замку і свої королівські права князям Михайлові й Іванові Чарторийським і своїй раді, яка складалася з луцького єпископа Єфрема, маршала двора князя Михайла Чарторийського, кн. Івана Четвертинського,
 кн. Федора Козіки, кн. Сангушка Кошерського, кн. пінського Гольшанського, кн. Олександра Сангушковича, кн.

Звягельського, крайчого Федька Хомича, володимирського старости Дахна Пашка, Єпифановича Сімашка, Мацька
 Гулевича, Гаврила Кердейовича, Федька Колодяжського
 і старости Костюшки (православного волинського землянина), канцлера Федька Козловського, Михайла Сімашка,
 Андрія Мушковича, Івашки Невзлича, маршала ОльгердаБернарда, маршала Піхна, Василя Полоцького, Івана Козарина Рязановича, Богуша Влашина, Юрка Войдатовича, Андрія Волотовича і підканцлера Миколая Зорера.
 (О. Галєцкій — Останні літа Свидригайла ... Краків, 1915
 p.). Були то волинські достойні вельможі, які разом з князем Свидригайлом радили над важливими справами волинської, поліської і подільської земель, спираючись на
 старі права і традиції волинсько-галицьких князів і волинських князів, які по документах і грамотах титуловалися “dux Lucensis”.
Зараз по смерті кн. Льва Свидригайла, литовські війська, які чекали тільки того моменту, перейшли волинську границю і зайняли Луцьк, приєднуючи землі кн.
 Свидригайла до Литви. Загарбуючи ці землі Литва, яка не
 могла дорівняти в культурному відношенні ані волинськогалицькій державі, ані волинському князівству часів Любарта, Вітовта і Свидригайла, сама підпала під впливи
 місцевої культури: „Ми нового не впроваджуємо, а старого не відкидаємо”, говорили литвини, приймаючи місцеві звичаї, віру, культуру, а навіть мову. Непомітно, а
 навіть з охотою приймали вони культурні здобутки українського народу, входили у родинні зв’язки з місцевими
 будьто княжими, землянськими чи боярівськими родами,
 учащали до українських шкіл і молилися в одній православній церкві. Вважали з бігом років всі ці культурні набутки за свої „від віку”.
В Луцьку була ормянська колонія. Руїни ормянської
 церкви Св. Стефана простояли там до другої половини
 19 ст., коли з неї зроблено магазини. Можливо, що від
 14-15 ст. можна ствердити існування в Луцьку великої
 караїмської колонії, про що свідчать в караїмській божниці — кенесі пергамінові збитки заповітів, які по караїмську звуться Родалами і походять з 15, 16, 17 сторіч.
 Караїми заховалися в малій кількості до 1914 р. Був то
 віддам тюркського народу, який послуговувався наріччям
 одного з тюркських племен, яке входило в склад хазарського ханату і десь у 11-14 ст. проживало в Криму. Звідти частина їх, за часів кн. Вітовта була переселена на Волинь до Луцька, де зайнялися вони торгівлею і ремеслом.
Джерело-О.Цинкаловський "Стара Волинь і Волинське Полісся" (від найдавніших часів до 1914 року)
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3248
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1875 раз.
Подякували: 675 раз.
Стать: Жінка

Re: ЛУЦЬК, місто, Волинська обл, Україна

Повідомлення АннА » 22 лютого 2018, 23:25

Отже до найбільшого економічного і торговельного
 розвитку і слави дійшов Луцьк у 15-16 ст. Ще у 1569 p.,
 до підписання Люблинської унії, в луцькому окрузі було 226 шляхти і духовенства. Вже в кінці 16 ст. а особливо
 у першій половині 17 ст., завдяки соціяльному, національному і релігійному переслідуванням, рівновага суспільних
 взаємовідносин була сильно порушена. В 1621 р. луцьке
 староство було в аренді Героніма Харленського. Місто
 Луцьк давало йому 792 флор. доходу, а село Красне —
 192 флор. До т. зв. луцького ключа входили села: Голешів, Кульчин, Гнидава і Звін. Старостою луцьким по Люблипнській унії був кн. Олександер Пронський. Так наблизився 1648 p., коли на Україні спалахнула велика визвольна війна цілого українського народу з Польщею, її магнатами, шляхецькою верхівкою і місцевими вельможами —
 ренегатами, різного роду католицькими орденами і зі всіма елементами, які використовували і легковажили місцеве автохтонне населення України, його права до кращого
 буття, його культуру, релігії і мови.
В ці сумні для українського народу часи, боротьба
 між шляхецькою Польщею все загострювалася, а війни
 і повстання вибухали по всій Україні. Крім збройної боротьби, український народ провадив також боротьбу на
 культурному і релігійному фронті. Ще у половині 16 ст.
 поставали в таких містах як Київ, Львів, Луцьк, а навіть
 по інших містах і містечках братства, які боролися з католиченням і полонізацією українського народу. Братства
 закладали свої школи, друкарні, де друкували політичні
 і церковні книжки, шкільні підручники. До таких братств
 належали земляни, міщани, ремісники, а також селяни,
 які давали на утримання шкіл свої маєтки і гроші. Таке
 братство засновано в Луцьку в 1617 р. при Чеснохрестському манастирі і церкві, а в 1620 р. відкрито там братську школу вищого типу, для приміщення якої побудовано великий мурований будинок. Школа ця мала свій статут під назвою „Прав школи греко-слов’янської Луцької
 артикули”. Луцька братська школа осягнула високий рівень навчання, а її викладачами були такі відомі знавці

мов, літератури, історії, красномовства, арифметики, філософії і музики як Єлисей Ілповецький, Петро Босинський, Августин Славинський, та інші. В друкарні Луцького Братства друкували багато книжок різного змісту, починаючи від полемічних книжок як то: „Лямент”, „Трен
 нищих студіїв школи братської луцької”, „Елегії” та багато інших. В Луцькій Братській школі вчилися, не тільки діти землян, міщан, купців, ремісників і селян, а також до неї вчащали молоді люди міської бідоти. З Луцької Братської школи вийшло багато свідомих людей, діячів, які провадили боротьбу за права і вольності українського народу. Досить згадати там палкого оборонця,
 поета і політика Данила Братковського. Крім згаданих
 українських і польських шкіл, від 17 ст. до 1838 р. була
 в Луцьку школа при Василіянському греко-католицькому
 манастирі.
В серпні 1648 р. козацькі полки і повстанчі селянські
 загони здобули луцький замок і місто. Від того часу
 Луцьк ніколи не повернувся до свойого рівня з 15-16 ст.,
 щорік місто підупадало все більше і в кінці 17 ст. було
 там біля 6,600 жителів, в тому % жидів. Тоді мабуть могло постати і поширитися серед лучан прислів’я: „У нас
 в Луцьку все не по-людську — навколо вода, а всередині
 біда”.
Кінець 17 і початок 18 ст. були для правобережної
 України знову роками народнього піднесення, коли до боротьби влучалися всі пригнічені і свідомі своєї національності верстви українського народу. Гаслом до повстання
 була петиція польської і спольщеної та окатоличеної магнатерії з 1699 р. про розпуск козацького війська, до якого в минулому все приєднувалися селяни і міщани. З цими часами пов’язана діяльність Д. Братковського, Луцької Братської школи, дрібного шляхтича з села Свищева
 в Луцькому повіті. Була це в ті тяжкі часи людина видатна, був він суспільним діячем, політиком і поетом, його
 батько був від 1675 до 1677 р. старостою Луцького Братства. Здобув він високу освіту, в 1680 р. був делегатом
 православних з Луцька у короля польського Яна III. В 1697
 р. видав в Кракові збірку жартобливих віршів і епіграм.
 Коли вибухло повстання полковника Палія, Братківський
 зрозумів, що легальна дорога завела його на манівці.
 В 1700 р. відвідує він лівобережну Україну і шукає там
 моральної і дипломатичної допомоги, але дарма ...
Повертаючись додому, схоплений в м. Олиці, але
 вдається йому вийти цілим. В 1702 р. знову їде шукати
 допомоги до полковника Палія. І коли, переодягнений
 в селянську одіж, бічними дорогами повертається на Волинь, розповсюджуючи по дорозі відозви до українського народу, перехоплює його сторожа польського каштеляна Лєдуховського. По страшних тортурах, військовий

суд засуджує його на кару смерти. Ув’язнений в одній
 з веж луцького замку, ще перед казнею пише заповіт,
 в якому закликає триматися свого народу і віри. 25 листопада 1702 р. на старому Ринку в Луцьку, скутий, проваджений під охороною війська, перед зігнаними лучанами відбулася його прилюдна екзекуція. Кат сокирою відрубав йому голову. В 1703 р. така ж доля зустріла Межирічського війта Косовича, борсуковецького боярина Маційовського.
Під час приєднання Луцька в 1775 р. до царської Росії, було в місті тільки 50 міщанських домів, а решта належала до жидів і караїмів.
На початку 19 ст. перед польським повстанням 1831
 р. була в Л. польська школа середнього типу, яку царська
 влада закрила зараз по повстанні. В 1832 р. в Л. відкрито
 польську 7-клясову гімназію, директором якої був Кулжинський. Була там велика бібліотека і фізичний кабінет.
 В 1834 р. школу цю перенесено до Клеванського замку кн.
 Чарторийського, а пізніше до м. Рівного, де вона перетри-

вала до 1869 р.
В Луцьку, на місці польської школи, по перенесенні
 її до Рівного, відкрито російську гімназію, яка перетривала до 1914 р. В цій гімназії в 1847 р. вчителем був український історик, письменник, публіцист і педагог Пантелеймон Куліш, автор граматики „Виховування дітей”. Написав він багато історичних повістей, романів, збірок поезій і окремих статтей, які друкувалися в „Основі”, „Записках Южної Руси”, повісті: „Чорна Рада”, „Михайло
 Чернишенко”, „Майор”, „Інша людина”, „Козаки по відношенні до держави”, з поезій „До Кобзи”, „Хуторна поезія” тощо.
В кінці 19 ст. в Луцьку була відкрита відомою діячкою і визначним педагогом Колінко, жіноча приватна гімназія, яка проіснувала там до 1914 р. Треба згадати, що
 в Л. до 1833 р. при греко-католицькому манастирі існувала школа від 17 ст. За переписом 1911 р. в місті Луцьку
 було 28,141 жит., з них українців біля 2,326, поляків 1,577,
 німців і інших протестантів 162 і жидів 25,900.
В кінці 19 ст. м. Луцьк було сполучене доїздовою залізницею (12 км.) зі станцією Ківерці, а містами Рівним,
 Дубном і Ковлем, шосовими дорогами. До першої світової війни, за тим же переписом в Л. були: земська повітова управа, районний агроном, земський лікар, ветеринарна амбуляторія, поштова земська станція, поліційне
 правління, жандармська управа, військовий уряд, луцько-
дубенський з’їзд мирових посередників, пошта, телеграф,
 державний телефон, державна скарбниця, акцизний уряд, державна ретифікаційна фабрика, повітова земельна комісія, окружний суд, з’їзд судових слідчих, 2 нотарів, прокураторський уряд, з’їзд мирових суддів, в’язниця, шпиталь, артилерійська військова частина, 11 гусарський
 ізюмський полк, штаб дивізії, охоцький піший полк, камчацький піший полк, міська управа, міщанська управа,
 шкільний інспектор, чоловіча гімназія (державна), жіноча приватна гімназія п. Колінко, міська школа, 2-клясова
 жидівська школа, чоловіча і жіноча, міський шпиталь, жидівський шпиталь, притулок для дітей — сиріт (жидівський), притулок для старців, жидівський притулок для
 старців, притулок римо-кат. товариства, луцьке товариство сільсько-господарське, ловецьке товариство, хресто-
воздвиженське луцьке братство, римо-кат. т-во, окружна
 опіка над бідними, клюби: шляхецький (дворянський),
 загальний і польський, 15 гостинниць, 2 гравери, 4 землеміри, 4 кіна, 2 цегельні, 3 кредитові т-ва, тартак, 4 лісових промисловців, 5 складів лісових товарів, 3 млини (біля 1,000,000 пуд. річн. перем.), склад млинарського устатковання і склади сільсько-господарських машин, бровар,
 фабрика вина і меду.
Луцький повіт займав простір (за переписом 1911 р.)
 6,625 кв. верств, населення в повіті (без м. Луцька) було
 270,351 жит. з них українців 199,162, поляків — 14,427,
 протестантів (німців, чехів) 15,478. Крім вищезгаданих
 в околицях Луцька городищ, селищ і курганів в самому
 місті, збереглося до наших часів багато пам’яток архітектури, відкрито при земляних роботах і примітивних розкопках предмети з неоліту, бронзового періоду, римського періоду, а також раннього середньовічного і литовсько-
руського періоду. Так у 1856 р. делегат Київської Археоографічної Комісії Іванішів розкопав частину фундаментів церкви Іоана Богослова на замковому подвір’ї, але з огляду на те, що були вони засипані грубою верствою
 заваленої церкви, припинив роботу. Громадянин Волошинський продовжував розкопи Іванішова і знайшов гробовець, прикритий камінною плитою й олов’яну скриню,
 а в ній таку ж дошку з написом, якого не міг відчитати.
 Там же знайдено окуття церковних книжок, а в частині
 міста, „Пречистинська Юридика”, відкрито нагробну плиту з написом: „1512 ... Петро Скроцький Володимир”. На
 передмісті Л. Бульці до кінця 19 ст. була група курганів,
 а в самому місті, коло будинку гімназії, великий курган,
який тут називали „Романсівка”. На передмістях Л. часто знаходили кам’яні і кремінні сокири, а в середмісті,
 в різних часах, при земельних роботах — залізні кольчуги, мечі (14-15 ст.), скарби монет тощо (В. Антонович.
 Труди 11 арх. з’їзду; О. Цинкаловський: Записки, ^1. Піотрович: Монети музею т-ва приятелів наук в Луцьку, Римські монети в луцькому музеї. Фітзке Я. Скарби історичних монет в волинському музеї. Краків, 1939 p.).
Джерело-О.Цинкаловський "Стара Волинь і Волинське Полісся" (від найдавніших часів до 1914 року)
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3248
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1875 раз.
Подякували: 675 раз.
Стать: Жінка

Re: ЛУЦЬК, місто, Волинська обл, Україна

Повідомлення АннА » 26 лютого 2018, 20:22

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Історія виникнення та заселення Луцька
Луцьк — адміністративний, економічний і культурний центр Волинської області, одне з найстародавніших міст України. Розташований на берегах судноплавної річки Стиру, залізнична станція, вузол автомобільних шляхів. Населення — 90,3 тис. чоловік.

Територія Луцька була заселена здавна — ще в добу неоліту. На передмісті Гнідаві виявлено залишки землянок IV тисячоліття до н. е., а також рештки двох поселень III тисячоліття до н. е. В період бронзи (II тисячоліття до н. е.) тут існували також два різноетнічні поселення.

На передмістях Гнідаві і Красному археологи знайшли рештки землянок та наземних жител слов’янських поселень. У давньоруські часи на території міста існувало городище, згодом тут було побудовано фортецю — т. зв. замок князя Любарта. В різних місцях на території міста виявлено кілька груп давньоруських курганів, де трапляються залишки зброї, скарб срібних монет XIII—XIV століть тощо.

Ян Длугош, польський хроніст XV століття, вважав, що Луцьк було засновано у 1000 році київським князем Володимиром Святославичем. Місто вперше згадується у Іпатіївському літописі під 1085 роком, коли володимир-волинський князь Ярополк Ізяславич, один із онуків Ярослава Мудрого, почав боротьбу проти великого князя київського Всеволода Ярославича, але, зазнавши поразки від війська, очоленого сином Всеволода — Володимиром Мономахом, утік до Польщі. Мономах зайняв Луцьк.

Місто було центром Луцького удільного князівства, яке до середини XII століття входило до складу Київської Русі, після її роздроблення — до Володимир-Волинського, а з 1199 —до Галицько-Волинського князівства. Щодо економічного значення і розмірів на той час Луцьк займав друге місце на Волині після міста Володимира. Населення його, крім сільського господарства, займалося ремеслами і торгівлею.

У 1240 році Луцьк захопили монголо-татари, які вбили чи полонили багатьох жителів, а саме місто зруйнували. У 1252 році хан Батий послав проти Русі велике військо, очолюване воєводою Куремсою. Та напад татар на Луцьк був успішно відбитий жителями міста. Захопивши волинські землі в 1259 році, татаро-монгольські нападники поставили вимогу зруйнувати ряд фортець, у т. ч. й Луцьку. Князь Данило Романович змушений був виконати цей наказ. Галицько-Волинське князівство опинилось під владою татар.

Проте, незважаючи на це, в кінці XIII — на початку XIV століття в Луцьку провадилося велике будівництво; старі дерев’яні укріплення замінювались кам’яними, до 1340 року в основному було споруджено кам’яний замок, кафедральний собор Івана Богослова. Зведений невідомими нам руськими майстрами замок являв собою неприступну твердиню —він був оточений ровом, заповненим водою, з високими стінами.

Про талант тогочасних майстрів живопису свідчить, зокрема, ікона Волинської богоматері з Покровської церкви в Луцьку (нині вона зберігається в музеї українського мистецтва в Києві), написана десь близько 1289 року. Дослідники вважають, що в українському живопису XIII —XV століть немає більш досконалого твору. Центрами освіти того часу були монастирі. У Спаському монастирі біля Луцька в першій чверті XIV століття переписали євангеліє (т. зв. Луцьке євангеліє), оздоблене високохудожніми заставками.

У 1340 році Волинь захопили литовські феодали; князем Волині став Любарт, а після його смерті, в 1385 році — син Любарта, Федір. Проте в 1387 році польський король Ягайло здобув місто і передав його своєму двоюрідному братові, литовському князеві Вітовту, за часів якого Луцьк став другою столицею Литви (після Вільно).

В 1429 році за пропозицією імператора «Священної Римської імперії» Сигізмунда в Луцьку зібралися на з’їзд монархи європейських країн. Сюди приїхали сам Сигізмунд, польський король Ягайло, великий князь московський Василій II, великий князь литовський Вітовт, датський король, гросмейстер прусський, папський легат, волоський воєвода та інші — всього близько 15 тис. чоловік. На з’їзді обговорювалися питання про захист Європи від наступу турків, про об’єднання західної (католицької) і східної ( православної) церков, а також про надання Вітовту королівського титулу. Однак останнє питання не було вирішено через протидії Ягайла і польських феодалів, бо прийняття Вітовтом королівського титулу означало розрив Кревської унії і перетворення Великого князівства Литовського на самостійне королівство.

Після смерті Вітовта (1430 р.) польські феодали зробили спробу оволодіти Волинню. В 1431 році велике польське військо на чолі з Ягайлом вторглось на Волинь і взяло в облогу Луцьк. Однак чотиритисячне військо, очолюване луцьким воєводою Юршею, відбило напад і польські феодали змушені були 26 серпня 1431 року укласти перемир’я на два роки, за яким Волинь залишалася у складі Литовської держави.

У XV столітті місто стало одним із значних центрів ремісничого виробництва і торгівлі на Україні. Тут існували ремісничі цехи, інтенсивно йшла забудова, споруджувалися кам’яні будинки. З часом у місті поглибилась класова диференціація, посилилась купецько-лихварська верхівка. У 1432 році Луцьку було надане магдебурзьке право, яке, проте, мало обмежений характер. Місто не дістало всієї повноти самоврядування. Луцький староста втручався у вибори міського самоврядування, затверджував кандидатів, висунутих міщанами на заміщення посад бурмистрів, ландвійтів і лавників. Старости і їхні намісники були вищою судовою інстанцією, до якої апелювали на рішення магістрату. Шляхта і духівництво взагалі не підлягали юрисдикції міського магістрату.

Негативно позначилися на розвитку економіки міста спустошливі татарські набіги. Загарбники нещадно грабували населення, багатьох жителів забирали в тяжку неволю. Так, у 1453 році татари зруйнували частину міста і забрали в рабство кілька тисяч чоловік.

Особливо руйнівних нападів місто зазнавало наприкінці XV — початку XVI століття. З кінця XV століття почалися набіги кримських татар. У 1500 році 15-тисячна татарська орда спалила Луцьк і ще кілька міст на Волині. Багато жителів загинуло, чимало було забрано в неволю. Жорстокого нападу 90-тисячної татарської орди зазнало місто і в 1502 році.

Але зусиллями ремісників і селян Луцьк щоразу відбудовувався, зростав. В ньому розвивалося ремесло, йшла жвава торгівля, відбувалися багатолюдні ярмарки. У першій половині XVI століття в Луцьку щорічно проходило три ярмарки, кожний з яких тривав по тижню. Сільське населення привозило на продаж не тільки «живність», але й інші товари, необхідні для міських жителів: солому, дрова, ліс, вироби з дерева тощо. Міські ремісники продавали свої вироби: полотно, хутра, сукна, шуби, різні металеві вироби. У місто приїжджали також ремісники Торчина, Олики, Клевані. В 1552 році в Луцьку було 30 крамниць.

На той час Луцьк був одним із центрів міжнародної торгівлі на Україні і одним із найбільших її міст. Він підтримував жваві торговельні зв’язки з містами Російської держави, країнами Заходу і Сходу. Із Туреччини сюди надходили прянощі, оксамит, шовкові і парчові тканини, зброя, кінська збруя, коні, сіль; із Франції — шерстяні і шовкові тканини, вино, цукор, оселедці, коштовності, аптекарські товари; з Угорщини — вино, мідь, ножі; з Чехії — сукна; з Російської держави — хутра соболя, білки, горностая.

Через Луцьк у західні країни вивозилася значна кількість сільськогосподарських продуктів. Поряд з Володимиром-Волинським і Брестом Луцьк був одним із головних пунктів, через які за кордон вивозили мед і віск, а також хліб, худобу, рибу, шкіру, хутра тощо. Купці з Луцька торгували у багатьох країнах, зокрема бували у Москві.


Зображення
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3248
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1875 раз.
Подякували: 675 раз.
Стать: Жінка

Re: ЛУЦЬК, місто, Волинська обл, Україна

Повідомлення АннА » 26 лютого 2018, 20:24

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Луцьк в XVI — XIX столітті
За Люблінською унією 1569 року Луцьк перейшов під владу Польщі, став центром новоутвореного Волинського воєводства. Становище трудящих мас погіршувалось, посилився соціально-економічний і національно-релігійний гніт. Ремісникам-українцям заборонялося вступати в деякі цехи, дрібним торговцям і середнім купцям чинилися всілякі перешкоди в торгівлі. Ці порядки освячувала католицька церква, яка всілякими методами насаджувала на Україні католицизм. Особливо інтенсивну діяльність по окатоличенню населення Волині розгорнула Луцька католицька єпіскопська кафедра, заснована ще в 1428 році. Будучи великим землевласником (у 1593 році їй належало 4 містечка і 34 села), вона всіляко підтримувала світських феодалів, які нещадно експлуатували трудящих.

Ще більших утисків зазнали жителі після укладення Брестської церковної унії 1596 року, одним із ініціаторів якої був луцький епіскоп К. Терлецький. Видатний український письменник-полеміст І. Вишенський, який бував у Луцьку, гнівно затаврував цього вірного слугу уніатської церкви: «Згадай, епіскопе луцький, скільки за свого священства живих людей мертвими до бога послав; одних зарубав, інших потопив, третіх вогнестрільною смертю життя позбавив».

Посилення соціального і національного гніту спричинилося до розгортання антифеодальної боротьби народних мас. Міська біднота брала участь у селянсько-козацькому повстанні під проводом Северина Наливайка. В 1595 році повстанські загони ввійшли в Луцьк і, взявши контрибуцію із шляхти і купців, вирушили в Білорусію. Повертаючись назад, вони розгромили маєтки прихильників церковної унії, зокрема епіскопа К. Терлецького і луцького старости Семашка.

Для зміцнення становища католицької церкви в Луцьк прибули єзуїти. Вони заснували у місті єзуїтський кляштор, який у 1606—1610 рр. спорудив костьол, що зберігся до наших днів. У 1612 році відкрилась колегія для підготовки проповідників католицької віри. Крім єзуїтського, в Луцьку існували відділення й інших духовних орденів католицької та уніатської церков, зокрема бригідок, домініканців, кармелітів, бернардинів, тринітаріїв, базиліан. Всі вони жорстоко експлуатували трудящих, проводили політику Ватікану щодо насадження католицизму й уніатства на Волині.

Значну роль у боротьбі проти наступу католицизму та уніатства, проти національного і релігійного гноблення українського народу відіграли братства — релігійно-національні організації, які виникали в містах навколо парафіяльних церков і об’єднували широкі маси міщанства. Вони розгорнули активну ідеологічну боротьбу проти єзуїтів та унії, провадили широку культурно-освітню діяльність, відкриваючи школи і друкарні, навколо яких гуртувалися значні культурні сили того часу. Братства боролися за збереження національної самобутності українського народу, його мови і культури.

В пореформений час економічний розвиток міста відбувався дуже повільно. За обсягом промислової продукції, вартість якої в 1886 році становила 5,4 тис. крб., Луцьк був на одному із останніх місць серед населених пунктів Волинської губернії. Він був невпорядкованим, мав лише дві бруковані вулиці. Від інших провінціальних містечок він відрізнявся тільки розмірами торгового обороту і наявністю повітової адміністрації.

У 1890 році була побудована залізнична лінія від станції Ківерці до Луцька, що позитивно позначилось на дальшому економічному розвитку міста.

На 1893 рік у Луцьку діяло 13 невеликих промислових підприємств (по виробництву мила, свічок, цегли тощо). У місті налічувалось 444 ремісники, у яких по найму працювало 414 робітників і 305 учнів. За даними всеросійського перепису 1897 року, в Луцьку жило 15 804 чоловіка.

У Луцьку братство виникло в 1617 році. Незважаючи на заборону польського короля, незабаром воно відкрило школу (1620—1621 рр.), що сприяло поширенню освіти на Волині. Школа мала свій статут, в якому визначались обов’язки учнів, учителів (дидаскалів) і ректора. Учнів приймали до школи незалежно від їх походження і майнового стану. В школі вивчали грецьку, словянську, руську, латинську, польську, а з 1627 року — і українську мови, а також т. зв. 7 вільних наук: граматику, піїтику, риторику, діалектику, математику, астрономію і музику.

Із пам’яток луцького братства збереглися лише дві рукописні книги — «Сборник» і «Помянник». «Сборник» включає в себе патріарші грамоти, постанови братства, статут школи, список братського майна та інші матеріали. «Помянник» — це список членів братства, з якого видно, що серед луцьких братчиків були впливові люди, як, наприклад, поет Д. Братковський, запорізький полковник К. Вовк, відомий церковний і освітній діяч України П. Могила, громадський діяч І. Борискевич, який виступав за возз’єднання України з Росією, та інші.

Діяльність братства і школи зустрічали протидію з боку єзуїтської колегії, яка навіть організувала збройні напади на братську школу. Так, 24 травня 1634 року близько 100 чоловік католиків, очолюваних єзуїтами, розгромили братську церкву, школу і притулок («шпиталь») для престарілих. Через кілька днів вони напали на православних. Протягом тижня щоночі відбувалися погроми.

Перед визвольною війною Луцьк був уже великим містом. За відомостями 1629 року про збирання подимного, в ньому налічувалось 546 димів, де проживало близько 3,3 тис. чоловік. Ремісники об’єднувалися в 5 цехів: ковалів, шевців, м’ясників, кравців і кушнірів, теслярів і мулярів.

Дальшого розвитку набувала торгівля. Купці скуповували вироби ремісників і торгували ними у своїх крамницях. На ярмарки Луцька привозили багато ювелірних виробів із Аугсбурга, Нюрнберга та інших міст. Торгівля велася і з Московською державою. У 1647 році луцький купець А. Яковлів привіз у Курськ для продажу віз скляного посуду, жупани, попони, папір. Російські купці продавали на луцьких ярмарках хутра, шуби, юхту, полотно, кінську збрую тощо.

В місті виділилась заможна міщанська верхівка. Серед луцьких міщан були дуже багаті купці і лихварі, які мали свої будинки, торгові комори, були власниками маєтків по закладному праву. Це, зокрема, Щетинич, Галузка.

Тяжке соціальне і національно-релігійне гноблення викликало ріст невдоволення серед населення. З початком визвольної війни українського народу (1648—1654 рр.) Волинь була охоплена хвилею селянських повстань. Всюди створювалися повстанські загони, які допомагали селянсько-козацькому війську під проводом Богдана Хмельницького громити ненависну шляхту. Центром визвольного руху на Волині був Луцьк. У серпні 1648 року місто здобули селянсько-козацькі війська, що сприяло посиленню антифеодальної боротьби. Народний рух очолив луцький міщанин ландвійт Ф. Липка, який одержав від полковника Гуляницького, начальника Луцького козацького гарнізону, дозвіл на організацію збройного загону. Цей загін розправлявся з шляхтою і багатою міською верхівкою, громив і палив шляхетські маєтки в навколишніх селах. Так, повстанці розгромили маєток шляхтича Яшурського, а його самого убили, напали на будинок шляхтича Недобильського, і той мусив переодягтися в селянський одяг і втекти з міста. У жовтні 1648 року було розгромлено єпіскопський маєток в с. Полонному, а також шляхетські маєтки в селах Баїві і Двірці.

Гнів народних мас обрушився і на католицькі монастирі та костьоли. Спільно з жителями сс. Яровичів та Романіва луцькі міщани вщент розгромили монастир і костьол бернардинів, єзуїтську колегію, а належні їй ліси поблизу с. Ботині вирубали селяни.

Після поразки козацьких військ під Берестечком в околицях Луцька ще довго діяли повстанські загони. Та віковічні прагнення волинян до возз’єднання з Росією не були тоді здійснені. За умовами Андрусівського перемир’я 1667 року Луцьк залишився під владою шляхетської Польщі. Шляхта, що повернулася до своїх маєтків, жорстоко помстилася над активними учасниками визвольної війни, ще більше посилила феодальний гніт.

Військові дії, напади кримських татар у 1649 році, епідемії, голод 1651 року призвели до розорення міста і зменшення кількості його населення. На 1649 рік у Луцьку 137 садиб стояли пусті. Проте поступово місто відбудовувалося, відроджувалися ремесла. Як свідчить люстрація Луцького староства за 1660—1663 рр., у місті були кравецький, кушнірський, ковальський, різницький, шевський, малярський та рибальський цехи. Зростала кількість населення Луцька; в другій половині XVIII століття воно досягало 5 тис. чоловік.

Національний склад населення був дуже строкатий. Більшість його становили польські міщани. На другому місці були українці. Значну частину населення Луцька становили євреї, вірмени, а також караїми, яких наприкінці XIV століття литовський князь Вітовт вивіз із Криму як полонених і оселив у Луцьку.

Під час Північної війни (1700—1721 рр.), яку вела Росія в союзі з Польщею, Саксонією і Данією проти Швеції, в 1706 році Луцьк захопили на кілька місяців шведські завойовники. Місто дуже терпіло від них 4. Через Луцьк з району Риги рухалась російська армія у Прутський похід 1711 року.

В кінці XVII —на початку XVIII століття на Правобережній Україні знову посилилась національно-визвольна боротьба проти польсько-шляхетського панування. Шляхта жорстоко розправлялася з учасниками цієї боротьби. 15 листопада 1702 року в Луцьку був страчений український громадський діяч і поет Д. Братковський, який був організатором і активним учасником ряду народних повстань на Правобережній Україні та в Галичині.

У 1734, 1750, 1768 рр. в районі Луцька активно діяли гайдамацькі повстанські загони.

Чорним шляхом запалало,

І кров полилася

Аж у Волинь,—

писав Т. Г. Шевченко, зображуючи грізне антифеодальне повстання на Правобережній Україні в 1768 році.

Внаслідок третього поділу Польщі (1795 р.) західноволинські землі було возз’єднано з Лівобережною Україною у складі Росії. Луцьк став центром однойменного повіту Волинського намісництва, а з 1797 року — Волинської губернії.

3 лютого по травень 1812 року в Луцьку був розташований штаб 2-ї російської армії, командував якою видатний російський полководець П. І. Багратіон. До початку Вітчизняної війни 2-а армія передислокувалась у Південну Литву, її місце зайняла 3-а армія під командуванням генерала О. П. Тормасова, яка мала завдання обороняти Волинь і Поділля від нападу наполеонівських військ.

Після жорстоких боїв з переважаючими ворожими арміями їй довелося відступити. У серпні 1812 року наполеонівські війська зайняли прикордонні повіти Волинської губернії. Проте довго пробути тут їм не вдалося. На початку вересня біля Луцька до армії О. Тормасова приєдналась Дунайська армія П. В. Чичагова; нападники були вигнані з Волині.

В 30—40-х рр. XIX століття культурне життя міста пожвавлюється, чому сприяла відкрита тут в 1832 році гімназія. В 40-х рр. в ній деякий час працював викладачем український письменник П. Куліш. До числа прогресивної інтелігенції міста належав і О. Мачтет — батько письменника Г. О. Мачтета, автора революційної, улюбленої пісні В. І. Леніна «В неволі скатований люто».

Основним заняттям населення міста в дореформений час були ремесла і торгівля. На 1858 рік із 6362 жителів 865 займалося ремеслом, а 903 —дрібного торгівлею.

Криза феодально-кріпосницької системи, наростання революційної ситуації у 1859—1861 рр. — все це знайшло свій вияв і в революційних подіях цього часу у Луцьку. У 1861 році, у зв’язку з посиленням національно-визвольного руху в царстві Польськім, тут відбулася патріотична маніфестація польського населення, в якій брали участь і українці — ремісники, учні, селяни. Певний відгук у Луцьку мало польське повстання 1863 року. У Ярославицькому лісі, поблизу міста, отаборився один із загонів польських повстанців. Боротьбу польських революціонерів гаряче підтримували прогресивні, демократично настроєні росіяни та українці. Поручик Алексопольського полку Боровков, перебуваючи на лікуванні в Луцькому госпіталі, заявив у розмові з офіцерами, що повстання в Польщі він схвалює, і якщо він іде зараз з полком, то не для того, щоб стріляти. За ці «крамольні розмови» Боровков був відданий до суду.

У спільній боротьбі проти царизму міцніла дружба російського, українського і польського народів.

У Луцьку минули дитячі роки (1878—1881 рр.) великої української поетеси Лесі Українки. Через усе своє життя поетеса пронесла світлі спогади, пов’язані з проживанням у місті. У 1909 році в листі до Г. Комарової вона писала з Кахетії про думки, навіяні старою фортецею міста Телаві: «Посеред міста ціле замчище з вежами, зубчастими мурами, воно мені нагадує Луцький замок і моє «отрочество».


Зображення
Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера Л

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: Bing [Bot], Google [Bot], Google Adsense [Bot], ukrgenealogy, Василь Прокопченко