Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

Любар, смт, Житомирська обл, Україна

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3264
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1883 раз.
Подякували: 676 раз.
Стать: Жінка

Любар, смт, Житомирська обл, Україна

Повідомлення АннА » 19 лютого 2018, 14:20

ЛЮБАР – с-ще міськ. типу Житомирської області, райцентр. Розташов. на берегах р. Случ (права прит. Горині, бас. Дніпра), за 24 км від залізничної ст. Печанівка. Населення (Центру) 2,4 тис. осіб (2004).
На території Л. знайдено рештки давньорус. городища. Деякі дослідники ототожнюють Л. з літописним містом Болохов – центром Болоховської землі, вперше згаданим в Іпатіївському літописі (1150). Від 1324 (див. Гедиміна походи на Волинь і Київщину 1323 і 1324) і до 1386 містом володів литов. князь Любарт (від імені цього князя, можливо, походить назва міста). 1340–82 на березі р. Случ в районі сучасного Л. було зведено укріплений замок. У 14–15 ст. поселення поблизу замку стало центром удільного князівства і згадується в документах під назвою Любартів (Любартов). Згодом назва трансформувалася в Любар (перша письмова фіксація цієї назви датується 1604).
За Люблінською унією 1569 Л. увійшов до складу Корони Польської. Від 1589 і до кінця 18 ст. був власністю родин князів Острозьких і князів Любомирських. 1593 і 1618 зазнав спустошливих набігів татар. У серед. 17 ст. поблизу Л. в с. Громада засновано правосл. Свято-Георгіївський чол. монастир (див. Любарський Свято-Георгіївський монастир). Від 1775 діяла школа, в якій на 1784 навчалося бл. 450 учнів.
Населення Л. та околиць брало участь у національній революції 1648–1676. За Зборівським договором Криму з Польщею 1649 місто було розділене на дві частини вздовж р. Случ: лівобережна частина залишилася під управлінням польс. властей; на правобережній розташувалося козац. військо на чолі з полковниками Донцем і Таборенком (10 тис. козаків). 5 липня 1651 в Л. перебував Б.Хмельницький. Після Андрусівського договору (перемир'я) 1667 місто цілком увійшло до складу Польщі.
У 18 ст. з Л. та навколишніми селами пов'язана діяльність загону опришків І.Бойчука.
1752 в Л. відкрито єзуїтську школу.
Після 2-го поділу Польщі 1793 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) Л. увійшов до складу Російської імперії. Від 1797 – волосний центр Новоград-Волин. пов. Волинської губернії. 1812 в місті налічувалося 518 дворів. 1825 тут квартирувався Охтирський гусарський полк на чолі з учасником декабристського руху А.Муравйовим. Членом Товариства з'єднаних слов'ян був колиш. вихованець Любарського повітового уч-ща Т.Жебровський.
У серед. 19 ст. у місті працювали суконна ф-ка, 3 шкіряних, екіпажний, свічковий, пивоварний, цегельний з-ди. 1902 відкрито земську лікарню. Наприкінці 19 ст. в Л. налічувалося 11,4 тис. мешканців.
У часи української революції 1917–1921 Л. підпорядковувався: з 21 лютого 1918 до квітня 1919 – австро-нім. військам; наприкінці весни – на початку літа 1919 – військ. частинам під командуванням М.Щорса, у серпні–грудні 1919 – Армії Української Народної Республіки, від 27 грудня 1919 до червня 1920 – польс. військ. підрозділам; 27 червня 1920 місто зайняла кавалерійс. бригада Г.Котовського.
Від 7 березня 1923 – райцентр у складі Житомир. округи (1925–30 належав до Бердичівської округи). Від 1924 – с-ще міськ. типу. Від 1932 – у складі Вінницької області, з 22 вересня 1937 – Житомир. обл. (1962 р-н ліквідовано, 1965 відновлено).
Від 8 липня 1941 до 8 січня 1944 був окупований вермахтом (див. Друга світова війна).
Пам'ятки історії та к-ри: будівля колиш. школи василіанського монастиря (1775); домініканський костьол (1752).

Зображення Зображення
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3264
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1883 раз.
Подякували: 676 раз.
Стать: Жінка

Re: Любар, смт, Любарський район, Житомирська обл, Україна

Повідомлення АннА » 20 лютого 2018, 16:49

Зображення
З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Любар — селище міського типу, центр району, розташоване на берегах річки Случі, за 80 км від обласного центру і за 24 км від залізничної станції Печанівка. Населення — 1,9 тис. чоловік. Селищній Раді підпорядковані населені пункти Новий Любар і Юрівка.

На території нинішнього Любара люди жили ще в давні часи. Про це свідчать залишки поселення трипільської культури, пам’ятки доби бронзи, раннього заліза й черняхівської культури.

В період Київської Русі на лівому березі річки Случі існувало давньоруське літописне місто Волохів. Назва сучасного населеного пункту пов’язана з іменем князя Любарта, який у середині XIV ст. заснував на правому березі Случі укріплення укріплення з посадом. У XIV—XV ст. поселення називалося Любартов і було центром удільного князівства, що входило до складу Литовської феодальної держави. Після Люблінської унії 1569 року Любартов підпав під владу Речі Посполитої. З 1589 року ним володіли українські магнати князі Острозькі. Тоді ж, очевидно, поселення починає називатися Любарем (вперше ця назва зустрічається в документах під 1604 роком).

В ті часи Любар був значним ремісничим і торговельним осередком. Сюди привозили товари і купці з Росії. Про це свідчить знайдена тут деньга Івана Грозного, карбована 1534—47 рр. На околицях жило хліборобське населення. Місцеві феодали нещадно визискували його. Селяни платили подимне, відбували панщину та інші повинності.

Великого лиха зазнавали жителі від нападів кримських татар, які спустошили Любар у 1593 та 1618 рр.

1609 року відбулося повстання міської бідноти проти феодалів. Але воно було жорстоко придушене. Після цього експлуатація трудового люду посилилася. Вона доповнювалась національним та релігійним гнобленням. 1634 року відкрито домініканський костьол та католицький монастир. Православний монастир перетворено на уніатський.

Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. жителі містечка боролися проти магнатів та шляхти. В антифеодальній боротьбі брали участь і жінки. 6 відомості про участь у повстанні 1648 року в Новому Любарі «Дудчихи вдовиці». Повстанцям подавали допомогу козаки. Богдан Хмельницький особисто не раз бував у Любарі.

За Зборівською угодою 1649 р. лівобережна частина Любара залишилася в межах шляхетської Польщі. В правобережній частині містечка було розміщено козацьке військо (10 тис. чоловік) на чолі з полковниками Донцем і Таборенком.

У 1651 році Любар зазнав великих пограбувань від військ польського короля, які після поразки селянсько-козацького війська під Берестечком рушили на Волинь і Київщину. Спустошливим був і напад кримських татар в 1653 році. Вони забрали тоді з Любара та його околиць у неволю близько 300 чоловік.

Після Андрусівського перемир’я 1667 року Любар знову надовго відійшов до шляхетської Польщі. Рятуючись від національного і релігійного гноблення, українське населення тікало у Київ та на Лівобережжя. У XVIII ст. посилилися утиски з боку католицької церкви. 1752 року в Любарі відкрилася єзуїтська школа. Але український народ ніколи не мирився із польсько-шляхетськими порядками.

У 50-х роках XVIII ст. околиці Любара були охоплені гайдамацьким рухом, який розгорнувся на Правобережній Україні. 1759 року до Любара підійшов загін опришків на чолі з Іваном Бойчуком та Гнатом Маращуком, але, дізнавшись про сильну охорону, повстанці відійшли. Район Любара був охоплений гайдамацьким рухом і під час великого антифеодального повстання 1768 року, відомого під назвою Коліївщини.

1793 року Любар у складі Правобережної України возз’єднаний з Росією. Незабаром він став волосним центром Новоград-Волинського повіту Волинської губернії. Це створило умови для прискореного розвитку економіки. Щороку в містечку відбувалося 8 ярмарків.

Проте в умовах самодержавно-кріпосницького ладу становище трудящих залишалося дуже важким. Жорстокий визиск і повне безправ’я породжували антикріпосницькі настрої. 1831 року в справі Устима Кармелюка було притягнуто до слідства 24 мешканці Любара.

З Любаром пов’язана і діяльність декабристів. Тут містився штаб Охтирського гусарського полку під командою А. 3. Муравйова. В грудні 1825 року до А. 3. Муравйова прибули С. І. Муравйов-Апостол, його брат Матвій і Михайло Бестужев-Рюмін. На нараді, що відбулася 27 грудня на квартирі у А. 3. Муравйова, С. І. Муравйов-Апостол запропонував підняти Охтирський та інші сусідні полки, захопити у Житомирі штаб-квартиру корпусу. 31 грудня 1825 року жандарми заарештували А. 3. Муравйова. В русі декабристів брав активну участь колишній вихованець Любарського училища, член Товариства об’єднаних слов’ян Тадеуш Жембровський.

У середині XIX ст. Любар став значним економічним центром Волині. Працювали суконна фабрика, екіпажний, свічковий, 3 шкіряні, пивоварний і цегельний заводи, органна майстерня і гуральня.

Пристосовуючись до умов зростаючого товарного господарства, місцеві поміщики за рахунок селянських наділів розширювали свої володіння, посилювали панщину. Найбільшим землевласником була поміщиця А. Валевська, якій належало 5411 десятин землі і 5 фільварків. Кріпаки працювали на її ланах 20 днів на місяць.

Реформа 1861 року була грабіжницькою щодо селян. За 2564 десятини землі, що підлягали викупу, любарці повинні були сплатити 66 025 крб. За таких умов значна частина селян не мала змоги придбати землю. Позбавлені засобів існування, вони йшли в найми або шукали заробітку на стороні.

Після скасування кріпосного права в Любарі діяли гуральня, паровий вальцьовий млин, ректифікаційний завод.

Підприємці і купці багатіли, а більшість населення жила в злиднях і темряві. Навчанням у школах було охоплено лише 20 проц. дітей шкільного віку. У 1902 році відкрилася дільнична лікарня, в якій працювало два лікарі й акушерка. Вони обслуговували 180 населених пунктів з населенням 50 920 чоловік.

З кожним роком посилювалася ненависть трудящих до експлуататорів. 18 жовтня 1905 року під впливом революції, що відбулася в країні, жителі Любара вийшли на політичну демонстрацію. Вона проходила під лозунгами: «Геть самодержавство!», «Бойкотуйте першу Державну думу!».

Столипінська аграрна реформа прискорила процес класового розшарування селянства. У 1912 році з 1150 селянських господарств Любара 164 були куркульськими, а 144 — безземельними.

Широкого розмаху набула боротьба трудящих в роки нового революційного піднесення. В квітні 1912 року на мітингу, що відбувся в Любарі, виступив місцевий житель П. І. Прокопенко, який розповів про розстріл царськими військами робітників на Ленських золотих копальнях. Прилюдно він розірвав портрет царя. Прокопенко був схоплений поліцією і засуджений до каторжних робіт.

Бурхливими подіями жив Любар і в дні Лютневої буржуазно-демократичної революції. 25 березня 1917 року тут відбулися масові мітинги, на яких виступили солдат-фронтовик А. І. Жук та балтійський матрос G. І. Жук, які прибули на Волинь для революційної агітації. Вони розповідали про події в Петрограді і закликали до розподілу поміщицьких земель. Селяни і солдати розібрали майно панської економії і розділили землю. Лісопромисловцям забороняли рубати ліс.

З радістю зустріли трудящі перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. На початку січня 1918 року в Любарі встановлено Радянську владу. Активну роль у цьому відіграли революційні солдати 11-ї та Особливої армій Південно-Західного фронту.

Однак, 21 лютого 1918 року селище окупували австро-німецькі війська. Окупанти наклали на жителів контрибуцію в розмірі 54 тис. крб. золотом. Не бажаючи коритись ворогу, багато любарців пішли у партизани. В кінці червня 1918 року в селище вступив партизанський загін під командуванням А. Д. Бантуса. Партизани розгромили гетьманську варту, забрали зброю і відступили.

Після краху австро-німецької окупації в кінці 1918 року владу в Любарі захопили представники буржуазно-націоналістичної Директорії. Вони запровадили режим кривавого терору.

У квітні 1919 року частини 1-ї Української радянської дивізії, якою командував М. О. Щорс, визволили селище від петлюрівців. Тут було відновлено ревком. Його очолив Ф. К. Орлик. Трудові селяни активно підтримували заходи Радянської влади, вели боротьбу з бандитизмом, допомагали Червоній Армії продовольством.

Проте на початку серпня 1919 року війська Директорії знову вдерлися в Любар. Для організації повстанського руху в тилу ворога Зафронтбюро ЦК КП(б)У створило партизанський загін в складі 70 чоловік під командуванням І. Волка.

27 грудня 1919 року Любар захопили війська буржуазно-поміщицької Польщі. Разом з ними повернулися поміщики. Окупанти почали чинити розправу над учасниками розподілу панського майна. Вже другого дня вони зігнали на сходку всіх жителів, включаючи стариків і дітей, і протягом 8 годин тримали їх на колінах перед волосною управою. Активістів і тих, у кого знайшли зброю, жорстоко били. Вороги замордували селян П. Т. Муковоза, Р. Г. Саламаху та інших. У відповідь на звірства окупантів того ж дня в Новому Любарі сформувався повстанський загін із 35 чоловік. До нього ввійшли голова волревкому Ф. К. Орлик, П. К. Орлик, О. І. Паламарчук, Т. М. Будім, П. А. Рудевич та інші. Протягом кількох місяців повстанці вели активні бойові дії в тилу ворога.

27 червня 1920 року кавалерійська бригада під командуванням Г. І. Котовського, що входила до Першої Кінної армії, форсувала Случ і ввійшла в Любар. Серед бійців-котовців, які визволили селище, був і його уродженець, колишній батрак І. Л. Василівський.

Відновив свою діяльність волревком. Велику допомогу у зміцненні Радянської влади в Любарі подавав в цей час Н. І. Дубовий, який був членом Волинського губ-кому КП(б)У і неодноразово приїздив сюди.

Восени 1920 року в районі Любара знову точилися запеклі бої між військами Червоної Армії і польськими інтервентами та недобитками петлюрівців. Селище кілька разів переходило з рук у руки. 18 жовтня 1920 року воно остаточно визволене від ворога окремою Башкирською кавалерійською бригадою, якою командував О. В. Горбатов.

Відновив діяльність волревком, головою якого став К. М. Величко. В кінці травня — на початку червня 1921 року створено волосний партосередок і комсомольську організацію. Того ж року обрано сільвиконком та волвиконком. Але налагодженню мирного життя перешкоджали недобитки буржуазно — націоналістичних банд. 4 січня 1922 року бандити вдерлися в клуб комунарів і закатували 18 комсомольців. Тоді ж вони смертельно поранили голову волвиконкому Ф. П. Базієвського, військового комісара А. У. Козачка та секретаря волосного комітету комсомолу Л. У. Плоскера. Подія ця увійшла в історію комсомолу Житомирщини під назвою Любарської трагедії.

Та вже 26 травня 1922 року комсомольську організацію було відновлено. Через рік в Любарі було 23 комсомольці, у т. ч. 7 дівчат.

За рішенням Уряду УРСР в 1924 році Любар віднесено до селищ міського типу. У роки відбудови народного господарства тут стали до ладу шкірзавод, гуральня, суконна та сірникова фабрики, миловарня, олійниця, вальцювальний млин, на якому встановили генератор електричного струму потужністю 46 квт. В хатах трудящих та в будинках установ з’явилося електричне освітлення.

В кінці 1923 року на околицях селища виникли 5 товариств спільного обробітку землі. Це були невеликі колективні господарства. Артіль «Труд», що утворилася у вересні 1922 року (голова — X. К. Рогальський), об’єднувала 7 сімей.

Щоб допомогти колективним господарствам, органи Радянської влади відкрили агродільницю, ветамбулаторію і. прокатний пункт сільськогосподарських машин, яким керував демобілізований котовець Ф. А. Зінчук.

Уже в перші роки Радянської влади партійні і радянські органи подбали про поліпшення соціальних умов життя населення. В 1920 році Любарський волревком відкрив в одному з колишніх поміщицьких маєтків, розташованому в мальовничій місцевості над Случем, нову лікарню. Велика увага приділялася вихованню дітей. 1922 року комітет незаможних селян створив дитяче містечко ім. Паризької комуни. В ньому розмістили сиріт, яких привезли на Волинь з голодуючого Поволжя.

Розширювалася мережа загальноосвітніх шкіл. У 1923 році в Любарі діяли дві трудові семирічні і 3 початкові школи, в яких навчалося 582 учні. При одній із семирічних шкіл створено інтернат для дітей незаможних селян з навколишніх сіл.

Для ліквідації неписьменності серед дорослого населення було створено 5 пунктів лікнепу. Жителі широко користувалися послугами бібліотеки, яка діє з 1920 року. В 1923 році в селищі урочисто відкрили сельбуд. 1927 року почав працювати місцевий радіотрансляційний вузол.

Після XV з’їзду ВКП(б) у Любарі, як і повсюдно в країні, розгорнувся масовий рух за суцільну колективізацію сільського господарства. Її здійснення відбувалося в умовах гострої класової боротьби. Куркулі знищували колгоспне добро, вчиняли терористичні акти. У Ф. С. Харчишина куркулі спалили хату. Та їх спроби зірвати соціалістичну перебудову на селі зазнали провалу. В кінці 20 — на початку 30-х років на базі ТСОЗів і невеликих артілей утворилося 5 колгоспів: ім. Леніна, «Передовик», ім. Жовтневої революції, ім. Кірова та «Червоне козацтво». Серед колгоспників широко розгорнулося соціалістичне змагання. Велику організаторську та ідейно-виховну роботу проводили партійні осередки колгоспів, що виникли у 1931 — 1932 рр.

Важливу роль у зміцненні колгоспів відіграла Любарська МТС, створена 1931 року. Перші шість тракторів «Червоний путіловець» любарці одержали з Ленінграда. Директора МТС М. Т. Жука, одного з кращих господарників області, 1938 року обрано депутатом Верховної Ради УРСР першого скликання.

У роки довоєнних п’ятирічок любарські колгоспи досягли значних успіхів. Зросла врожайність сільськогосподарських культур. У 1936 році за вирощення 200-пудового врожаю зернових ордена «Знак Пошани» удостоєний голова колгоспу «Передовик» Г. М. Іваній. У 1940 році 20 колгоспників були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки.

Значного розвитку набула місцева промисловість. 1936 року збудовано маслозавод. Збільшили випуск продукції вальцьовий і водяний млини, дві олійниці, шкірзавод. Цегельно-черепичний завод виробив у 1940 році 350 тис. штук цегли, 150 тис.— черепиці, 250 тонн вапна.

Невпинно зростав добробут колгоспників, робітників і службовців, підвищувався їх культурний рівень. Вже 1931 року здійснено загальнообов’язкове навчання дітей віком від 8 до 15 років. 1935 року відкрито районний піонерський клуб. У 1940—41 навчальному році в Любарі було 2 середні, 2 семирічні і 2 початкові школи, в яких вчилося близько 2 тис. учнів. Значна увага приділялася дошкільному вихованню дітей. В селищі функціонувало 2 дитячих ясел та 2 дитячих садків.

Райсельбуд перетворено на будинок культури. Тут у лютому і 939 року любарці вперше дивилися звуковий кінофільм.

Віроломний напад фашистської Німеччини на Радянський Союз перервав мирну працю. На початку липня 1941 року Любар опинився в смузі бойових дій Південно-Західного фронту. 5 днів частини 6-ї армії стримували тут натиск гітлерівських військ. 8 липня 1941 року в повітряному бою над Любарем героїчно загинули члени екіпажу бомбардувальника росіянин С. І. Герусов, Г. Я. Калінін, В. В. Митягін і білорус 6. М. Гриневич. Однак, незважаючи на героїчний опір радянських військ, ворог, який мав велику перевагу в живій силі і техніці, просувався вглиб країни. 9 липня 1941 року німецько-фашистські загарбники окупували Любар. Гітлерівці почали криваві репресії проти радянських активістів. 15—20 вересня 1941 року було знищено до 3 тис. чоловік.

З перших днів окупації радянські люди піднялися на боротьбу проти ворога. В жовтні 1941 року в Любарі виник підпільний райком партії. Очолив його уродженець Любара В. С. Марушко, колишній політрук Червоної Армії. Підпільники збирали зброю і готували базу для партизанського загону. їм удалося встановити зв’язок з підпільним обласним комітетом КП(б)У. В Любарі часто бували член Житомирського підпільного обкому партії Г. С. Протасевич і зв’язковий обкому В. П. Діденко. Партизанський рух незабаром охопив весь район. У травні 1942 року вороги розгромили підпільний Любарський райком партії. В. С. Марушко потрапив до рук гітлерівців і був розстріляний. Дальшими діями народних месників керували G. І. Жук, С. К. Науменко, І. Д. Остапчук.

У червні 1943 року підпільники разом з партизанами диверсійної групи (командир Ю. К. Тиміров) партизанського загону ім. К. Є. Ворошилова Першого Молдавського з’єднання партизанів роззброїли жандармерію. У вересні цього ж року підпільна молодіжна група В. К. Сови разом з партизанами загону ім. М. І. Кутузова з’єднання І. І. Шитова здійснила у Любарі напад на окупаційні установи.

Любарці подавали партизанам і підпільникам активну допомогу. Л. К. Рак, яка працювала перекладачкою у комендатурі, забезпечувала їх німецькими паспортами, перепустками, посвідченнями, що давало можливість вільно пересуватися по території району і за його межами. Знищуючи донесення на радянських людей, що надходили до комендатури від зрадників, вона зберегла життя близько 20 патріотам, врятувала від фашистської каторги понад 200 юнаків і дівчат.

Працівники лікарні Г. С. Поліщук та Є. М. Стець передавали партизанам медикаменти, хірургічні інструменти. Колгоспник А. М. Кузьмінський передав народним месникам багато зброї. Завідуюча аптекою комсомолка М. Я. Завгородня допомагала В. С. Марушкові та Г. С. Протасевичу проводити в аптеці наради і таємно постачала партизанам медикаменти. Гестапівці заарештували М. Я. Завгородню. У жовтні 1942 року вороги вбили патріотку.

8 січня 1944 року підрозділи 12-ї, 13-ї і 14-ї танкових бригад та 3-ї гвардійської мотострілецької бригади 4-го Кантемирівського танкового корпусу і 121-ї та 141-ї стрілецьких дивізій 30-го стрілецького корпусу 1-го Українського фронту підійшли до Любара. Зав’язалися запеклі бої з ворогом, який створив тут міцну оборону. Гітлерівці, підтримувані танками, не раз переходили в контратаки. 10 січня 1944 року радянські воїни очистили селище від фашистів. Бойові дії в районі Любара тривали ще протягом двох місяців.

В цих боях відзначилися сотні бійців і офіцерів Червоної Армії. Багатьом воїнам подала допомогу лейтенант медичної служби Є. Орел. За мужність її нагороджено орденом Червоної Зірки. Єфрейтор Д. Сидорусь, незважаючи на поранення, помітивши розташування ворожого кулемета, підповз до нього і гранатами закидав обслугу. Цим самим він забезпечив просування свого полку до центра селища. За виявлену доблесть відважного воїна нагороджено орденом Слави 3-го ступеня.

В боях за Любар у 1941 і 1944 рр. загинуло 346 солдатів та офіцерів Червоної Армії — синів багатьох народів СРСР. Серед них росіянин М. В. Биков, азербайджанець А. X. Ахвердов, вірменин С. А. Авакян, татарин А. М. Гимазов та багато інших. Жителі свято шанують пам’ять полеглих героїв. їх поховано у восьми братських могилах. У центрі міста на одній із братських могил на їх честь встановлено монумент Слави.

Свій вклад у перемогу над фашизмом внесли і воїни-любарці. За мужність і відвагу, виявлені в роки Великої Вітчизняної війни, орденами й медалями нагороджено 650 жителів Любара. М. Д. Шахновичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу. За свободу і незалежність Вітчизни віддали своє життя 570 жителів селища.

Руїни і згарища залишили гітлерівці після себе: майже всі промислові підприємства і культурно-освітні заклади були зруйновані або пограбовані. Ворог заподіяв Любару збитків на 934 645 тис. крб.

Зразу ж після визволення відновили роботу райком партії, районна Рада депутатів трудящих, райком комсомолу, селищна Рада. Вони мобілізували трудящих на відбудову народного господарства і подання допомоги фронту. Жінки шили одяг, в’язали рукавиці та шкарпетки для воїнів. Постійною турботою оточили любарці дітей-сиріт та сім’ї фронтовиків.

Поступово відроджувались промислові підприємства, торгівля, лікувальні, навчальні і культурно-освітні заклади. У 1946 році промкомбінат, промислова артіль і харчокомбінат уже виробили продукції на суму 75,4 тис. крб.

Ціною великих зусиль було відбудовано МТС, маслосирозавод, харчокомбінат, лікарню, клуб, кінотеатр, бібліотеки, дитячі ясла і садки, радіовузол, телеграф і телефонну мережу.

Піднімалися з руїн колгоспи. Лісоматеріали у зруйнований Любар надходили з лісгопів Сибіру, посівна пшениця — з Узбекистану, шерстяні і бавовняні тканини— з Казахстану, вата — з Туркменії.

Розпочалися заняття в школах. Зошити та канцелярські приладдя одержали з Уралу і Далекого Сходу. Протягом 1945—1950 рр. селище повністю відбудувалося. В наступні роки широким фронтом здійснювалася реконструкція підприємств, розгорнулося велике капітальне будівництво. Відповідно до плану реконструкції у 1952 році МТС винесено з центру Любара і заново споруджено за типовим проектом. 1961 року на базі PTC виникло районне об’єднання «Сільгосптехніки». З кожним роком зростала потужність промислових об’єктів, множилися трудові досягнення любарців.

За високі виробничі показники колективу сирозаводу у 1966 році вручено перехідний Червоний прапор Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради.

Успішно виконано завдання восьмого п’ятирічного плану. В 1970 році підприємства Любара виробили валової продукції на суму 4244 тис. крб., або майже втричі більше, ніж у 1961 році.

З нагоди 100-річчя з дня народження В. І. Леніна 454 трудівники Любара нагороджені Ленінськими ювілейними медалями. За успіхи у виконанні завдань восьмої п’ятирічки орденами і медалями Радянського Союзу нагороджено 25 робітників та інженерно-технічних працівників селища. Першими серед його жителів удостоєні орденів Жовтневої Революції старший електромонтер електромережі Любарського району І. П. Ганечко і майстер маслосирозаводу О. Ф. Матвійчук.

Високими показниками зустріли трудящі славний ювілей 50-річчя утворення СРСР. Промислові підприємства достроково виконали план перших двох років дев’ятої п’ятирічки. 1972 року вироблено продукції на суму 4948,7 тис. крб. Став до ладу новий комбікормовий завод, завершено будівництво хлібозаводу.

Міцніє й розвивається сільськогосподарське виробництво. У 1960 році сільгоспартілі ім. Кірова та ім. Жовтневої революції об’єдналися в одне господарство — колгосп ім. Горького, який має 2800 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2300 га орної землі. В колгоспі — 20 тракторів, 14 комбайнів різних марок, 11 автомашин.

За останні десять років урожайність зернових зросла у півтора раза, з 12,9 цнт (на одному га) у 1962 до 19 цнт у 1972 р., цукрових буряків — більше, ніж у півтора раза — відповідно з 148 до 230 цнт. Виробництво молока на 100 га угідь збільшилось з 157 цнт у 1962 до 229 цнт у 1972 р. На ланах колгоспу колосяться нові високоврожайні сорти пшениці, виведені селекціонерами Російської Федерації — Аврора і Кавказ. Протягом 1971—1972 рр. збудовано відгодівельник на 1000 голів свиней, зерносклад на 1000 тонн, будинок механізаторів. Оплата людино-дня зросла до 3 крб. 60 копійок.

Виконуючи рішення XXIV з’їзду КПРС, колгоспники борються за дальше підвищення культури землеробства, зміцнення кормової бази, високопродуктивне використання техніки, підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва.

Невпізнанно змінився Любар. Партійні та радянські органи приділяють багато уваги його впорядкуванню. У післявоєнні роки тут споруджено понад 1500 житлових будинків. Виникли нові житлові квартали: вулиці Лесі Українки та Юрія Гагаріна, дві площі забудовані 3- і 4-поверховими будинками. Збудовано пошту, комбінат побутового обслуговування, гастроном, універмаг, магазин господарчих товарів, автостанцію, адміністративний будинок райкому КП України та райвиконкому. У центральній частині селища створено меморіальний комплекс на честь комуністів і комсомольців, які загинули 4 січня 1922 року від рук петлюрівських бандитів та від куркулів — під час колективізації і на честь воїнів Радянської Армії, які полягли в боях за Любар у 1941 і 1944 роках. 1959 року закладено прибережний парк над річкою Случчю.

Автомобільні дороги зв’язують Любар з обласним центром, Хмельницьким і Бердичевом. Налагоджено добрі транспортні зв’язки з центрами сусідніх районів. 25 автобусів автопідприємства курсують на 19 приміських і 5 міжміських лініях. З Києвом і Житомиром існує авіасполучення.

До послуг населення— комбінат побутового обслуговування, фото- і телеательє, прокатний пункт речей широкого вжитку. Для приїжджих споруджено готель на 50 місць.

За останні роки значно зросла торговельна мережа. В селищі — 28 магазинів і кіосків державної та кооперативної торгівлі, 5 їдалень. Товарообіг Любарського міського споживчого товариства у післявоєнний період збільшився у 8 разів і становить 2351,1 тис. крб. За досягнуті успіхи завідуючий магазином господарських товарів Г. К. Гниличко нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.

Постійно поліпшується медичне обслуговування населення. 1968 року побудовано нову поліклініку та дитяче і терапевтичне відділення лікарні. Зараз у Любарі працюють лікарня на 175 ліжок, поліклініка, 2 медпункти, аптека, станція швидкої допомоги, санстанція і дитяча консультація. Медичну допомогу забезпечують 27 лікарів і 92 працівники з середньою медичною освітою.

Споруджено дитячий комбінат на 150 місць. Для любителів спорту побудовано стадіон.

Нових успіхів досягнуто в галузі народної освіти.

У післявоєнні роки в селищі збудовано дві нові восьмирічні школи, школу-інтернат на 400 місць, середню школу. Тепер у Любарі діють середня і три восьмирічні загальноосвітні школи, в яких навчається 1502 учні, дитяча музична школа. Крім того, 300 юнаків і дівчат здобувають освіту в районній заочній середній школі без відриву від виробництва. Знання молоді передають 120 учителів.

Створене 1963 року Любарське сільське профтехучилище протягом восьмої п’ятирічки підготувало 1750 машиністів-трактористів, шоферів, штукатурів, малярів і мулярів.

Великого розмаху набула культурно-освітня робота. В будинку культури працюють вокальний, танцювальний, музичний гуртки, гурток художнього слова. Тут створено краєзнавчий музей, в якому зібрано багату археологічну колекцію.

Молодіжній хоровій капелі, що виникла 25 років тому, присвоєно почесне звання народної. З 1957 року в Любарі проводяться свята музичної весни. Популярністю користуються виступи на них молодіжного хору, хору вчителів, драмколективу.

В селищі — широкоекранний кінотеатр на 500 місць, 2 клуби з кіноустановками, бібліотеки для дорослих і юнацтва з фондом 52,8 тис. книжок, книгарня. В користуванні любарців — 1400 телевізорів.

Активно працює лекторська група районної організації товариства «Знання», вона налічує 117 лекторів. Діють університет культури, кінолекторій, школа партійно-радянського активу.

В Любарі народилися поет А. Л. Вергеліс, письменник І. Ш. Фалікман, доктор медичних наук Ф. П. Тринус, кандидати технічних наук С. П. Кузьмінський, І. Ю. Святець, В. Г. Скебало, кандидат філологічних наук Г. С. Кудря. Тут пройшли дитячі та юнацькі роки відомого біофізика, лауреата Державної премії СРСР В. С. Гурфінкеля і сахалінського шахтаря Героя Соціалістичної Праці А. Я. Шалди-біна. В Любарі жив і працював колишній аврорівець С. С. Устиянов.

8 травня 1970 року, напередодні 25 роковин Перемоги над гітлерівською Німеччиною, жителі Любара урочисто прийняли в почесні громадяни свого селища уродженця Любарського району Героя Радянського Союзу полковника Г. Г. Клименка— учасника Великої Вітчизняної війни.

Керівна роль у розвитку економіки та культури належить парторганізаціям. 510 комуністів, які об’єднані у 27 первинних парторганізаціях, проводять велику організаторську і виховну роботу серед трудящих. Бойовими помічниками комуністів є 26 комсомольських організацій, що налічують 1100 членів ВЛКСМ.

Селище росте і впорядковується. З кожним роком розвивається його господарство, все більше задовольняються матеріальні та культурно-побутові потреби населення. Немала заслуга у цьому селищної Ради депутатів трудящих, в складі якої 64 депутати. Більшість з них — робітники та колгоспники. Серед обранців народу — 31 комуніст, 5 членів ВЛКСМ, 28 жінок. При виконкомі селищної Ради діють 8 постійних комісій.

Любарці з честю виконують історичні рішення XXIV з’їзду Комуністичної партії Радянського Союзу.

С. А. ЛИПКО
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3264
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1883 раз.
Подякували: 676 раз.
Стать: Жінка

Re: Любар, смт, Житомирська обл, Україна

Повідомлення АннА » 20 лютого 2018, 18:52

ЛЮБАР, містечко, Звягельський пов., 89 км. від м.
 Звягеля, над р. Случчю, а від півдня р. Осирою, при старих шляхах з Луцька до Бердичева і Хмельника. Оселя
 положена в горбковатій, мальовничій місцевості.
В кінці
 19 ст. було там 1,277 дом. і 11,976 жит., 4 дерев’яні церкви,
 дві церковно-прих. школи від 1854 і 1883 p., волость.
Оборонне місто Л. було заложене в 1340-1386 р. литовсько-руським кн. Любартом — наймолодшим сином литовського кн. Гедиміна, який оженився з дочкою луцького кн. Льва Юр’євича — Бушею. По смерті кн. Льва II
 (Юр’євича) став Любарт таким чином спадкоємцем Луцького і Волинського князівства і володів Волинню до 1386
 р. Можна припускати, що власне тоді князь цей побудував на південо-східних теренах Волинської землі оборонне місто, яке назвав від свого імени Любарем. Коли по
 смерті цього князя, Волинню володіли литовсько-руські
 князі — Вітовт, а по ньому Лев Свидригайло, м. Любар
 відійшов до Польщі і був під владою кн. Чарторийських
 і польських магнатів Любомирських і Валєвських. За польських часів м. Любар належало до Крем’янецького пов.,
 а східня частина Л., на правому березі р. Случі, належала
 до Київщини і звалась Новим Любаром.
В 1648, 1649,
 1651 pp. Любар був зайнятий українськими військами
 гетьмана Богдана Хмельницького. За Андрушівським трактатом 1667 р. Л. залишився в межах Польщі, але все знаходився під загрозою українських визвольно-народних
 військових подій, особливо в періоді воєн полковника
 Палія. Власне в тому часі, в 1704 р. в Любарі і його околицях стояв табором гетьман Іван Мазепа.
В 1589 р. Л. належав до кн. Острозького і кн. Костянтин Кост. вносив від Л. 18 флор. шосу від 10 ланів, 10
 флор. від городів, ремісників, комірників, перекупнів, від 1 попа, солодовників, дударя, 21 флор. чопового з аренди 150 флор., загалом 199 флор.
В 1628 р. від Л. платив
 Станислав Любомирський (на той час т. зв. „руський воєвода) з 36 домів вуличних, 20 домів вбогих і 20 нужденних хат.
В 1793 р. Л. разом з цілою Волинню був приєднаний до царської Росії, а пізніше увійшов до складу
 утвореної тоді т. зв. Волинської губернії.
До 1833 р. перетривала в Л. широко відома на правобережній Україні,
 василіянська школа, середнього типу, а також руїни любартовського замку з 14 ст. (правдоподібно в готицькому
 стилі). Бувший тут Доминіканський манастир, заложений
 кн. Любомирським, в 1630 р. був знищений козацькими
 загонами. В тому манастирі знаходилася велика і цінна галерія образів, яка збереглася до кінця 19 ст. Були там
 переважно портрети визначних людей. Там же була велика бібліотека й архів.
В 1870 р. в Л. було 4,922 жит., в тому більш як 50% жидів, 893 дом., 8 церков, православний
 манастир, костел, синагога, 6 жидівських домів молитви, 3 гарбарні, гуральня, 116 крамниць, 90 ремісників, 3 ярмарки річні (Волинські Губерніальні Відомості 1868 p.,
 стаття Комашки). В тому ж часі в Л. були: фабрики органів, екипажів, млин над р. Случчю, фабрика сукна, капелюхів, винарня, книгарня і друкарня, при костелі мінеральні купелі і питна, мінеральна вода з василіянських
 джерел не уступала відомим європейським водолічницям.

До великої зем. власности гр. Водзіцких належало в Л. і околицях 5,675 дес. Були там: пошта, лікар, аптека і
 суд. За переписом 1911 р. в містечку Любарі було: 14,087
 жит., волость, міщанська управа, пошта, телеграф, ветлікар, акцизний дозір, слідчий, нотар, жіночий православний манастир, костел, 2-клясова школа, дві одноклясові
 школи, жидівська школа, Талмуд Тора, земський шпиталь, 4 акушерки, аптека, 6 аптечних складів, 57 крамниць, приватна бібліотека, 2 державні винні крамниці, 3 лікарів, 2 дентистів, 2 кредитові товариства, 2 книгарні, 5 складів
 лісових товарів, оліярня, фабрика мила — 26,000 пуд. річн.
 продук., З приватні судові оборонці, склад рільничих машин, медоварня, кооператива, земський склад насіння, ярмарки 2 рази місячно.
До великої зем. власности в 1911 р.
 належало 629 дес.
Крім згаданого старого городища, де князь Любарт
 в 14 столітті збудував свій замок, в Любарі й околиці
 було ще чотири квадратні укріплення (до 20 метрів з кожної сторони оточені валами, високими до 4 м.). Два
 з них від сходу, інші на південний схід. При т. зв. Бердичівському тракті великий курган (В. Антонович, Труди 11 арх. з’їзду 1901 p.).
Джерело-О.Цинкаловський "Стара Волинь і Волинське Полісся" (від найдавніших часів до 1914 року)

Зображення Зображення Зображення
Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера Л

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: Bing [Bot], D_i_V_a, Falcon, Google [Bot], Google Adsense [Bot], salavar234