ЛЮБАР – с-ще міськ. типу Житомирської області, райцентр. Розташов. на берегах р. Случ (права прит. Горині, бас. Дніпра), за 24 км від залізничної ст. Печанівка. Населення (Центру) 2,4 тис. осіб (2004).
На території Л. знайдено рештки давньорус. городища. Деякі дослідники ототожнюють Л. з літописним містом Болохов – центром Болоховської землі, вперше згаданим в Іпатіївському літописі (1150). Від 1324 (див. Гедиміна походи на Волинь і Київщину 1323 і 1324) і до 1386 містом володів литов. князь Любарт (від імені цього князя, можливо, походить назва міста). 1340–82 на березі р. Случ в районі сучасного Л. було зведено укріплений замок. У 14–15 ст. поселення поблизу замку стало центром удільного князівства і згадується в документах під назвою Любартів (Любартов). Згодом назва трансформувалася в Любар (перша письмова фіксація цієї назви датується 1604).
За Люблінською унією 1569 Л. увійшов до складу Корони Польської. Від 1589 і до кінця 18 ст. був власністю родин князів Острозьких і князів Любомирських. 1593 і 1618 зазнав спустошливих набігів татар. У серед. 17 ст. поблизу Л. в с. Громада засновано правосл. Свято-Георгіївський чол. монастир (див. Любарський Свято-Георгіївський монастир). Від 1775 діяла школа, в якій на 1784 навчалося бл. 450 учнів.
Населення Л. та околиць брало участь у національній революції 1648–1676. За Зборівським договором Криму з Польщею 1649 місто було розділене на дві частини вздовж р. Случ: лівобережна частина залишилася під управлінням польс. властей; на правобережній розташувалося козац. військо на чолі з полковниками Донцем і Таборенком (10 тис. козаків). 5 липня 1651 в Л. перебував Б.Хмельницький. Після Андрусівського договору (перемир'я) 1667 місто цілком увійшло до складу Польщі.
У 18 ст. з Л. та навколишніми селами пов'язана діяльність загону опришків І.Бойчука.
1752 в Л. відкрито єзуїтську школу.
Після 2-го поділу Польщі 1793 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) Л. увійшов до складу Російської імперії. Від 1797 – волосний центр Новоград-Волин. пов. Волинської губернії. 1812 в місті налічувалося 518 дворів. 1825 тут квартирувався Охтирський гусарський полк на чолі з учасником декабристського руху А.Муравйовим. Членом Товариства з'єднаних слов'ян був колиш. вихованець Любарського повітового уч-ща Т.Жебровський.
У серед. 19 ст. у місті працювали суконна ф-ка, 3 шкіряних, екіпажний, свічковий, пивоварний, цегельний з-ди. 1902 відкрито земську лікарню. Наприкінці 19 ст. в Л. налічувалося 11,4 тис. мешканців.
У часи української революції 1917–1921 Л. підпорядковувався: з 21 лютого 1918 до квітня 1919 – австро-нім. військам; наприкінці весни – на початку літа 1919 – військ. частинам під командуванням М.Щорса, у серпні–грудні 1919 – Армії Української Народної Республіки, від 27 грудня 1919 до червня 1920 – польс. військ. підрозділам; 27 червня 1920 місто зайняла кавалерійс. бригада Г.Котовського.
Від 7 березня 1923 – райцентр у складі Житомир. округи (1925–30 належав до Бердичівської округи). Від 1924 – с-ще міськ. типу. Від 1932 – у складі Вінницької області, з 22 вересня 1937 – Житомир. обл. (1962 р-н ліквідовано, 1965 відновлено).
Від 8 липня 1941 до 8 січня 1944 був окупований вермахтом (див. Друга світова війна).
Пам'ятки історії та к-ри: будівля колиш. школи василіанського монастиря (1775); домініканський костьол (1752).
Любар, смт, Житомирська обл, Україна
-
ОнлайнАннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8876
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3561 раз
- Подякували: 2154 рази
Re: Любар, смт, Любарський район, Житомирська обл, Україна
З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Любар — селище міського типу, центр району, розташоване на берегах річки Случі, за 80 км від обласного центру і за 24 км від залізничної станції Печанівка. Населення — 1,9 тис. чоловік. Селищній Раді підпорядковані населені пункти Новий Любар і Юрівка.
На території нинішнього Любара люди жили ще в давні часи. Про це свідчать залишки поселення трипільської культури, пам’ятки доби бронзи, раннього заліза й черняхівської культури.
В період Київської Русі на лівому березі річки Случі існувало давньоруське літописне місто Волохів. Назва сучасного населеного пункту пов’язана з іменем князя Любарта, який у середині XIV ст. заснував на правому березі Случі укріплення укріплення з посадом. У XIV—XV ст. поселення називалося Любартов і було центром удільного князівства, що входило до складу Литовської феодальної держави. Після Люблінської унії 1569 року Любартов підпав під владу Речі Посполитої. З 1589 року ним володіли українські магнати князі Острозькі. Тоді ж, очевидно, поселення починає називатися Любарем (вперше ця назва зустрічається в документах під 1604 роком).
В ті часи Любар був значним ремісничим і торговельним осередком. Сюди привозили товари і купці з Росії. Про це свідчить знайдена тут деньга Івана Грозного, карбована 1534—47 рр. На околицях жило хліборобське населення. Місцеві феодали нещадно визискували його. Селяни платили подимне, відбували панщину та інші повинності.
Великого лиха зазнавали жителі від нападів кримських татар, які спустошили Любар у 1593 та 1618 рр.
1609 року відбулося повстання міської бідноти проти феодалів. Але воно було жорстоко придушене. Після цього експлуатація трудового люду посилилася. Вона доповнювалась національним та релігійним гнобленням. 1634 року відкрито домініканський костьол та католицький монастир. Православний монастир перетворено на уніатський.
Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. жителі містечка боролися проти магнатів та шляхти. В антифеодальній боротьбі брали участь і жінки. 6 відомості про участь у повстанні 1648 року в Новому Любарі «Дудчихи вдовиці». Повстанцям подавали допомогу козаки. Богдан Хмельницький особисто не раз бував у Любарі.
-
ОнлайнАннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8876
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3561 раз
- Подякували: 2154 рази
Re: Любар, смт, Житомирська обл, Україна
ЛЮБАР, містечко, Звягельський пов., 89 км. від м.
Звягеля, над р. Случчю, а від півдня р. Осирою, при старих шляхах з Луцька до Бердичева і Хмельника. Оселя
положена в горбковатій, мальовничій місцевості.
В кінці 19 ст. було там 1,277 дом. і 11,976 жит., 4 дерев’яні церкви, дві церковно-прих. школи від 1854 і 1883 p., волость.
Оборонне місто Л. було заложене в 1340-1386 р. литовсько-руським кн. Любартом — наймолодшим сином литовського кн. Гедиміна, який оженився з дочкою луцького кн. Льва Юр’євича — Бушею. По смерті кн. Льва II (Юр’євича) став Любарт таким чином спадкоємцем Луцького і Волинського князівства і володів Волинню до 1386 р. Можна припускати, що власне тоді князь цей побудував на південо-східних теренах Волинської землі оборонне місто, яке назвав від свого імени Любарем. Коли по смерті цього князя, Волинню володіли литовсько-руські князі — Вітовт, а по ньому Лев Свидригайло, м. Любар відійшов до Польщі і був під владою кн. Чарторийських і польських магнатів Любомирських і Валєвських. За польських часів м. Любар належало до Крем’янецького пов., а східня частина Л., на правому березі р. Случі, належала до Київщини і звалась Новим Любаром.
В 1648, 1649, 1651 pp. Любар був зайнятий українськими військами гетьмана Богдана Хмельницького. За Андрушівським трактатом 1667 р. Л. залишився в межах Польщі, але все знаходився під загрозою українських визвольно-народних військових подій, особливо в періоді воєн полковника Палія. Власне в тому часі, в 1704 р. в Любарі і його околицях стояв табором гетьман Іван Мазепа.
В 1589 р. Л. належав до кн. Острозького і кн. Костянтин Кост. вносив від Л. 18 флор. шосу від 10 ланів, 10 флор. від городів, ремісників, комірників, перекупнів, від 1 попа, солодовників, дударя, 21 флор. чопового з аренди 150 флор., загалом 199 флор.
В 1628 р. від Л. платив Станислав Любомирський (на той час т. зв. „руський воєвода) з 36 домів вуличних, 20 домів вбогих і 20 нужденних хат.
В 1793 р. Л. разом з цілою Волинню був приєднаний до царської Росії, а пізніше увійшов до складу утвореної тоді т. зв. Волинської губернії.
До 1833 р. перетривала в Л. широко відома на правобережній Україні, василіянська школа, середнього типу, а також руїни любартовського замку з 14 ст. (правдоподібно в готицькому стилі). Бувший тут Доминіканський манастир, заложений кн. Любомирським, в 1630 р. був знищений козацькими загонами. В тому манастирі знаходилася велика і цінна галерія образів, яка збереглася до кінця 19 ст. Були там переважно портрети визначних людей. Там же була велика бібліотека й архів.
В 1870 р. в Л. було 4,922 жит., в тому більш як 50% жидів, 893 дом., 8 церков, православний манастир, костел, синагога, 6 жидівських домів молитви, 3 гарбарні, гуральня, 116 крамниць, 90 ремісників, 3 ярмарки річні (Волинські Губерніальні Відомості 1868 p., стаття Комашки). В тому ж часі в Л. були: фабрики органів, екипажів, млин над р. Случчю, фабрика сукна, капелюхів, винарня, книгарня і друкарня, при костелі мінеральні купелі і питна, мінеральна вода з василіянських джерел не уступала відомим європейським водолічницям.
До великої зем. власности гр. Водзіцких належало в Л. і околицях 5,675 дес. Були там: пошта, лікар, аптека і суд. За переписом 1911 р. в містечку Любарі було: 14,087 жит., волость, міщанська управа, пошта, телеграф, ветлікар, акцизний дозір, слідчий, нотар, жіночий православний манастир, костел, 2-клясова школа, дві одноклясові школи, жидівська школа, Талмуд Тора, земський шпиталь, 4 акушерки, аптека, 6 аптечних складів, 57 крамниць, приватна бібліотека, 2 державні винні крамниці, 3 лікарів, 2 дентистів, 2 кредитові товариства, 2 книгарні, 5 складів лісових товарів, оліярня, фабрика мила — 26,000 пуд. річн. продук., З приватні судові оборонці, склад рільничих машин, медоварня, кооператива, земський склад насіння, ярмарки 2 рази місячно.
До великої зем. власности в 1911 р. належало 629 дес.
Крім згаданого старого городища, де князь Любарт в 14 столітті збудував свій замок, в Любарі й околиці було ще чотири квадратні укріплення (до 20 метрів з кожної сторони оточені валами, високими до 4 м.). Два з них від сходу, інші на південний схід. При т. зв. Бердичівському тракті великий курган (В. Антонович, Труди 11 арх. з’їзду 1901 p.).
Джерело-О.Цинкаловський "Стара Волинь і Волинське Полісся" (від найдавніших часів до 1914 року)
В кінці 19 ст. було там 1,277 дом. і 11,976 жит., 4 дерев’яні церкви, дві церковно-прих. школи від 1854 і 1883 p., волость.
Оборонне місто Л. було заложене в 1340-1386 р. литовсько-руським кн. Любартом — наймолодшим сином литовського кн. Гедиміна, який оженився з дочкою луцького кн. Льва Юр’євича — Бушею. По смерті кн. Льва II (Юр’євича) став Любарт таким чином спадкоємцем Луцького і Волинського князівства і володів Волинню до 1386 р. Можна припускати, що власне тоді князь цей побудував на південо-східних теренах Волинської землі оборонне місто, яке назвав від свого імени Любарем. Коли по смерті цього князя, Волинню володіли литовсько-руські князі — Вітовт, а по ньому Лев Свидригайло, м. Любар відійшов до Польщі і був під владою кн. Чарторийських і польських магнатів Любомирських і Валєвських. За польських часів м. Любар належало до Крем’янецького пов., а східня частина Л., на правому березі р. Случі, належала до Київщини і звалась Новим Любаром.
В 1648, 1649, 1651 pp. Любар був зайнятий українськими військами гетьмана Богдана Хмельницького. За Андрушівським трактатом 1667 р. Л. залишився в межах Польщі, але все знаходився під загрозою українських визвольно-народних військових подій, особливо в періоді воєн полковника Палія. Власне в тому часі, в 1704 р. в Любарі і його околицях стояв табором гетьман Іван Мазепа.
В 1589 р. Л. належав до кн. Острозького і кн. Костянтин Кост. вносив від Л. 18 флор. шосу від 10 ланів, 10 флор. від городів, ремісників, комірників, перекупнів, від 1 попа, солодовників, дударя, 21 флор. чопового з аренди 150 флор., загалом 199 флор.
В 1628 р. від Л. платив Станислав Любомирський (на той час т. зв. „руський воєвода) з 36 домів вуличних, 20 домів вбогих і 20 нужденних хат.
В 1793 р. Л. разом з цілою Волинню був приєднаний до царської Росії, а пізніше увійшов до складу утвореної тоді т. зв. Волинської губернії.
До 1833 р. перетривала в Л. широко відома на правобережній Україні, василіянська школа, середнього типу, а також руїни любартовського замку з 14 ст. (правдоподібно в готицькому стилі). Бувший тут Доминіканський манастир, заложений кн. Любомирським, в 1630 р. був знищений козацькими загонами. В тому манастирі знаходилася велика і цінна галерія образів, яка збереглася до кінця 19 ст. Були там переважно портрети визначних людей. Там же була велика бібліотека й архів.
В 1870 р. в Л. було 4,922 жит., в тому більш як 50% жидів, 893 дом., 8 церков, православний манастир, костел, синагога, 6 жидівських домів молитви, 3 гарбарні, гуральня, 116 крамниць, 90 ремісників, 3 ярмарки річні (Волинські Губерніальні Відомості 1868 p., стаття Комашки). В тому ж часі в Л. були: фабрики органів, екипажів, млин над р. Случчю, фабрика сукна, капелюхів, винарня, книгарня і друкарня, при костелі мінеральні купелі і питна, мінеральна вода з василіянських джерел не уступала відомим європейським водолічницям.
До великої зем. власности гр. Водзіцких належало в Л. і околицях 5,675 дес. Були там: пошта, лікар, аптека і суд. За переписом 1911 р. в містечку Любарі було: 14,087 жит., волость, міщанська управа, пошта, телеграф, ветлікар, акцизний дозір, слідчий, нотар, жіночий православний манастир, костел, 2-клясова школа, дві одноклясові школи, жидівська школа, Талмуд Тора, земський шпиталь, 4 акушерки, аптека, 6 аптечних складів, 57 крамниць, приватна бібліотека, 2 державні винні крамниці, 3 лікарів, 2 дентистів, 2 кредитові товариства, 2 книгарні, 5 складів лісових товарів, оліярня, фабрика мила — 26,000 пуд. річн. продук., З приватні судові оборонці, склад рільничих машин, медоварня, кооператива, земський склад насіння, ярмарки 2 рази місячно.
До великої зем. власности в 1911 р. належало 629 дес.
Крім згаданого старого городища, де князь Любарт в 14 столітті збудував свій замок, в Любарі й околиці було ще чотири квадратні укріплення (до 20 метрів з кожної сторони оточені валами, високими до 4 м.). Два з них від сходу, інші на південний схід. При т. зв. Бердичівському тракті великий курган (В. Антонович, Труди 11 арх. з’їзду 1901 p.).
Джерело-О.Цинкаловський "Стара Волинь і Волинське Полісся" (від найдавніших часів до 1914 року)
Хто зараз онлайн
Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 8 гостей