ЛЮБОМЛЬ, місто, Волинська обл, Україна

Відповісти

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

ЛЮБОМЛЬ, місто, Волинська обл, Україна

Повідомлення АннА »

ЛЮБОМЛЬ – місто Волинської області, райцентр. Розташоване за 123 км від обласного центру м. Луцьк. Залізнична станція. Населення 9,8 тис. осіб (2008).
На території сучасного Л. знайдені археол. залишки городища 2 тис. до н. е. Перша письмова згадка про Л. міститься в Іпатіївському літописі під 1281. Його розвиток пов'язують з кн. Володимиром Васильковичем. На той час Л. був значним ремісничим центром. 1264 побудована кам'яна церква св. Георгія. 1340 місто переходить під владу Великого князівства Литовського. 1412 за ініціативою короля польс. і верховного кн. литов. Владислава II Ягайла в місті збудовано костьол. Від 14 ст. в Л. мешкала велика єврейс. громада. 1521 збудована синагога.
1541 місто отримало магдебурзьке право. Після Люблінської унії 1569 перейшло під владу Корони Польської, було включене до складу Холмської землі. Від 1659 – у власності гетьмана І.Виговського. 1671 вальним сеймом передано синам кн. Я.Вишневецького (польс. королю Міхалу-Корибуту Вишневецькому та гетьману великому коронному кн. Д.-Є.Вишневецькому) як компенсація збитків родини під час національно-визвол. війни укр. народу серед. 17 ст. (див. Національна революція 1648–1676).
1729 місто зазнало великої пожежі. Від 1768 переходить у володіння графа Ф.-К.Браницького. 1782 за ініціативою останнього у місті було збудовано великий палац.
Після 3-го поділу Польщі 1795 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) у складі Зх. Волині перейшло під владу Російської імперії, набуло статусу волосного центру Володимир-Волинського пов. Волинської губернії.
У відповідь на спробу Ф.-К.Браницького закріпачити міщан (див. також Кріпацтво) у місті виник бунт під кер-вом бурмистрів. Останні звернулися до суду, а також за протекцією до вел. князя Костянтина Павловича, котрий був намісником рос. імператора в Польщі. Згідно з рішенням суду справа була вирішена на користь мешканців Л.
За участь Браницьких у польс. національно-визвол. русі царська влада 1849 конфіскувала у них їхні володіння, у т. ч. Л.
Після прокладення 1874 залізниці Ковель – Л. у місті пожвавилося екон. життя, воно стало значним торг. і пром. центром Волині. У 2-й пол. 19 ст. тут працювали пивоварний, лісопильний та винокурний з-ди, 4 шкіряних підпр-ва, 4 млини. Наприкінці 19 ст. кількість населення складала 6969 осіб.
Під час Першої світової війни і подій громадянської війни в Україні 1917–1921 місто занепало. За Ризьким мирним договором між РСФРР і УСРР та Польщею 1921 перейшло під владу Польщі. Від 1939 (див. Возз'єднання українських земель в єдиній державі) – у складі УРСР. 1940 утворено Любомльський р-н. Від червня 1941 до липня 1944 окуповане вермахтом (див. Друга світова війна), у цей час у місті було знищено єврейс. громаду.
Поблизу Л.– у м. Ягодин – розташована Волинська митниця. В місті працюють: Маслозавод, лісгоспзаг "Світязь", Ремонтно-механічний з-д та ін. підприємства.
Уродженцями міста є Н.Ужвій та Р.Братунь.
Пам'ятки історії і к-ри: Свято-Георгіївська церква (1264). Свято-Троїцький костьол (1412), торгові ряди (18 ст.), палац графів Браницьких (18 ст.).

Зображення
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ЛЮБОМЛЬ, місто, Волинська обл, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Любомль — місто районного підпорядкування, центр Любомльського району. Розташований у західній частині Волинської області, за 127 км на північний захід від Луцька. Залізнична станція на лінії Ковель—Ягодин. Через південну околицю міста проходить автострада Київ—Варшава і через місто асфальтований шлях Володимир-Волинський—Брест. Населення —6,3 тис. чоловік. Любомльській міській Раді підпорядковані села Бірки і Скиби.

Територія Любомля була заселена здавна. Тут досліджено могильник III — IV століть н. е. Збереглися також два давньоруські городища і поселення біля них.

Перша писемна згадка про Любомль належить до 1287 року. Під цим роком в Іпатіївському літопису наводяться такі слова волинського князя Володимира Васильковича: .«Я хотів би поїхати до Любомля, бо не хочу мати діла з поганими (тобто татарами. — Авт.)». В 1288 році в Любомлі Володимир Василькович помер. За свідченням літопису, це було улюблене місто князя, з чим, очевидно, і пов’язано походження його назви («любиме місто» або «любе мені»).

Виникнення Любомля, як і інших міст Русі, було зумовлене соціально-економічними причинами. У другій половині XII і протягом XIII століття тут відбувався дальший процес відокремлення ремесла від землеробства, що становило основу розвитку продуктивних сил і культури. У зв’язку з цим зросла роль старих міст— центрів економічного і культурного життя і з’явилися нові. Одним з таких нових міст був і Любомль, який входив до складу Галицько-Волинського князівства.

За Володимира Васильковича місто стало відомим ремісничим центром не тільки в Галицько-Волинському князівстві, а й далеко за його межами. Тут виготовлялися різні коштовні речі: «двери солия медяные» для церков, «суди служебные скова», золоті і срібні оправи для ікон, хрести, кадила і витончені емалеві вироби, які відправлялися до Києва і Чернігова.
Найдавнішою спорудою Любомля є Георгіївська церква, архітектура і оздоблення якої свідчать про високий рівень розвитку архітектури і мистецтва на Русі. Ця церква була побудована у XIII столітті. В плані вона являє собою прямокутник з напівкруглою апсидою і ризницею з південного боку. З заходу до неї примикає прямокутний притвор, над яким височить триярусна із зовнішнього боку і п’ятиярусна по інтер’єру дзвіниця, увінчана високим шатром. В історичних документах вказується, що на цій дзвіниці був дзвін «з дивним слушанием», якого не було «по всей земле».

У зв’язку з поглибленням процесу феодального дроблення і тяжкими наслідками татаро-монгольської навали Галицько-Волинське князівство наприкінці XIII — на початку XIV століття занепадає. Воно стало предметом тривалої і запеклої боротьби між Польщею і Литвою, в результаті якої Галицьку землю у 1349 році захопили польські феодали, а Волинь разом з Любомлем у 1340 році — литовські феодали. Після Люблінської унії 1569 року місто загарбала шляхетська Польща, воно стало об’єктом експлуатації для великих польських магнатів.

В XV—XVI століттях на Волині пожвавлюється господарське життя. Це позначилося і на Любомлі. Значна частина міського населення поряд з землеробством займалась ремеслом і торгівлею. У місті вже налічувалося 27 пекарів. У 1541 році Любомль дістав магдебурзьке право. Проте воно мало тут обмежений характер. Магнати, що хазяйнували у місті, мало зважали на інтереси його жителів.

Селяни і міщани Волині брали активну участь у героїчній визвольній війні українського народу 1648—1654 рр. проти польсько-шляхетського гноблення. Повстаннями був охоплений і Володимир-Волинський повіт, до складу якого входив Любомль.

Після визвольної війни Любомль залишився під владою Польщі і кілька разів переходив у власність або під контроль окремих магнатів. Так, у 1659 році його дістав у довічне володіння колишній гетьман України зрадник українського народу Іван Виговський. Але у 1664 році останній був розстріляний польськими властями, а даровані йому володіння відібрані короною. В 1671 році за рішенням польського сейму Любомльське староство, в числі інших володінь, було передано Я. Вишневецькому як компенсацію за збитки, яких він зазнав під час визвольної війни.

Таким чином, доля міста цілком залежала від волі короля і магнатів феодально-кріпосницької Речі Посполитої. Його жителі — міщани та селяни-кріпаки — зазнавали тяжкого соціального, національного і релігійного гніту. За люстрацією 1765 року тільки міщани повинні були платити податок у розмірі понад 579 злотих.

В 1768 році в юридичному становищі Любомля відбулися зміни. З цього часу він стає приватним володінням великого польського магната графа Браницького, якому тільки на Волині належала більша частина території сучасного Любомльського району. На нього працювало тут до 15 тис. кріпаків. У 1782 році річний прибуток цього магната становив 26 тис. злотих.

Після третього поділу Польщі в 1795 році Західна Волинь, у т. ч. і Любомль, увійшла до складу Росії. Це мало велике прогресивне значення. Населення міста визволилося від польсько-шляхетського панування і возз’єдналося з Україною. Було покінчено з політикою ополячування і релігійного гноблення. Любомль став волосним центром Володимир-Волинського повіту Волинської губернії.

Проте соціальне становище трудящих мас не змінилося. Царизм поширив на польську шляхту привілеї російського дворянства, визнав її права на всі земельні володіння. За рішенням сенату від 21 травня 1819 року земля і всі угіддя Любомля визнавалися невід’ємною вотчиною графа Браницького та його спадкоємців, а любомльські міщани за користування землею мали сплачувати податок, визначений люстрацією 1765 року.

Любомльські селяни, як і раніше, залишалися на становищі кріпаків. Вони повинні були відробляти в маєтку В. Браницького 3 дні панщини на тиждень, 6 днів шарваркових та 12 літніх днів на рік, а також сплачувати з кожного двору по 1 крб. сріблом. Незважаючи на низьку якість поліських грунтів, на 78 селянських дворів в кінці 30-х років XIX століття припадало лише 266 десятин орної землі, тобто менш як по 3,5 десятини на двір. У той же час Браницький закріпив за двома православними церквами Любомля — Георгіївською та Різдвяною, які допомагали йому експлуатувати трудящі маси міста, понад 225 десятин землі.

Всіляко пригноблював В. Браницький і любомльських міщан. У скарзі, поданій у липні 1821 року, вони писали, що власник міста чинить їм різні кривди і утиски. Браницький відмовився визнати законність рішення міщанської громади щодо зачислення 144 жителів Любомля до стану міщан, оскільки від експлуатації селян-кріпаків він одержував більше прибутків, ніж від міщан.

У 1815 році Браницький самовільно обмежив двоверстовою смугою площу випасів навколо міста, якою дозволялося користуватись його жителям. Володимир-волинський повітовий суд і сенат підтвердили законність цих дій поміщика. В 1821 році він збільшив розмір поземельного податку з міщан від 579 злотих і 15 грошів до 2 тис. злотих, заборонив їм орати землю, косити сіно і навіть користуватися пасовищами. Міщани протестували, скаржилися в усі інстанції. Боротьба між любомльськими міщанами і Браницьким тривала близько 30 років. Проте вони не добилися задоволення жодної з своїх вимог. Всі органи царської влади, починаючи від володимир-волинського повітового суду і кінчаючи сенатом, стали на бік поміщика.

Під час Вітчизняної війни 1812 року в Любомлі проходила північна лінія дислокації військ 3-ї російської армії під командуванням генерала О. П. Тормасова, яка з перших днів війни в жорстоких боях стримувала наступ наполеонівських військ у глиб України. До початку вересня загарбникам вдалося захопити північно-західну частину Волині. У середині вересня в Любомлі з’єдналися французькі війська Шварценберга і Реньє. 17 вересня російські війська атакували ворога в районі міста, і загарбники були змушені тікати. Волинь було визволено, а ворожі війська відступили до Влодави. У вересні 1812 року в Любомлі деякий час розміщувався штаб 3-ї російської армії.

Після закінчення Вітчизняної війни 1812 року Любомль ще понад чверть століття лишався у власності В. Браницького. Він мав у місті розкішний палац. Йому належали тут також пивоварний, цегельний і шкіряний заводи, трактир і 10 корчем, які давали великі прибутки. Значні суми одержував Браницький і від міського ринку та ярмарків, які відбувалися в Любомлі 4 рази на рік. Основними товарами, що продавалися тут, були бавовняні та шовкові тканини, хлібні вироби, худоба, птиця. Річний товарооборот міського ринку становив близько 1,5 тис. карбованців.

У 1849 році царський уряд конфіскував володіння К. Браницького у Володимир-Волинському повіті. Значна частина Любомльського маєтку перейшла до рук різних осіб з числа царських чиновників. Під час торгів кількасот десятин фільваркової землі купили місцеві міщани. Любомльські селяни стали державними.

Проте становище трудящих і далі залишалося тяжким. Міщани сплачували великі податки. Селяни повинні були виконувати тяжкі повинності і сплачувати податок на користь держави. В місті, як і раніше, не було жодного медичного і навчального закладу.

В 1861 році царизм під тиском антифеодального руху був змушений скасувати кріпосне право. В 1866—1867 рр. були видані укази про поземельний устрій державних селян України. Згідно з цими указами значна частина землі, що перебувала до реформи в користуванні любомльських міщан, відійшла до селян навколишніх сіл. Частина міщан, яка хотіла одержати землю, перейшла в стан селян. Тому в останній третині XIX — на початку XX століття кількість селянських господарств в Любомлі зросла. Так, за люстрацією 1881 року їх налічувалося 93, а в 1909 році — 142.

За люстрацією 1881 року любомльські селяни одержали 580,2 десятини земельних наділів і 57,6 десятини необкладеної викупом землі. Викупна сума, яку вони мали сплатити, щорічно становила 505 крб. Розподіл землі між господарствами був нерівномірний. З 93 господарств 35 одержали лише городні ділянки і незначні клаптики ріллі або луків, 6—0,25 наділу, 33 —півнаділу, 5 —три чверті наділу, 12 —повний наділ, а 2 господарства —по 1,25 наділу. Це свідчило про майнове розшарування селян, яке в наступні роки внаслідок розвитку капіталістичних відносин дедалі поглиблювалося.

Після скасування кріпосного права Росія, в т. ч. і Україна, швидко пішла по шляху капіталізму. В останній третині XIX — на початку XX століття в Любомлі відбувався розвиток промисловості і торгівлі. В 1874 році тут було прокладено залізницю (вітка Ковель—Мацеїв—Любомль) і побудовано станцію. У місті виникли нові підприємства. Крім пивоварного заводу, 4 шкіряних підприємств та одного невеликого млина, на початок XX століття тут стали до ладу 3 потужні млини, лісопильний і винокурний заводи. Найбільшим підприємством був винокурний завод, що належав Волинському відділенню селянського земельного банку. На заводі працювало 15 робітників. У 1914 році тут було вироблено продукції на суму 25,6 тис. карбованців.

У 70—80-х роках XIX століття в Любомлі почав формуватися пролетаріат. Він складався з невеликого загону залізничників і робітників пивоварного, лісопильного та інших заводів. У жовтні 1905 року любомльські залізничники взяли участь у страйку, що охопив Поліську залізницю. Внаслідок страйку на деякий час припинився рух товарних і пасажирських поїздів.

З розвитком капіталізму Любомль став значним торговельним центром Західної Волині. В кінці XIX — на початку XX століття у місті відбувалися 6—7 одноденних ярмарків та двічі на тиждень — базар. У 1890 році тут було продано різних товарів на 18 тис. крб., тобто в 12 разів більше, ніж у середині XIX століття. У місті налічувалося кілька торговельних закладів.

Розвиток промисловості і торгівлі зумовив швидке зростання населення Любомля. Якщо в 1860 році чисельність населення становила 2784 чоловіка, то в 1896 році вона збільшилася до 6969 чоловік. У 1882 році в Любомлі було відкрито одно-класне сільське училище, яке в 1902 році стало двокласним. У 1913 році в ньому навчалося 148 хлопців і 92 дівчини, в основному діти заможних городян. Крім того, у приватній єврейській школі налічувалося 52 учні.

Багато страждань зазнало населення Любомля в роки першої світової війни. З осені 1915 року по серпень 1920 року місто майже весь час перебувало під владою окупаційних військ — німецьких, австро-угорських, а потім польських. Економіка його занепала. Значна частина населення евакуювалася в східні райони країни, внаслідок чого його чисельність скоротилась більш ніж удвоє.

Жителі Любомля з великим піднесенням зустріли звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Проте окупаційне становище міста ускладнило боротьбу за владу Рад.

Білопольські окупанти і українські буржуазні націоналісти стояли на перешкоді прагнень трудящих встановити тут Радянську владу. На початку серпня 1920 року частини 25-ї Чапаєвської стрілецької дивізії визволили Любомль з-під влади біло-поляків і принесли трудящим міста жадану свободу. З 7 серпня до 11 вересня 1920 року тут перебував польовий штаб 25-ї Чапаєвської дивізії.

З перших днів визволення в Любомлі за допомогою Волинського губревкому було створено ревком і народну міліцію. Любомльський ревком поширив свою владу на 9 волостей. Трудящі міста вітали встановлення Радянської влади, надавали допомогу частинам Червоної Армії, організували лазарет для поранених червоноармійців.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ЛЮБОМЛЬ, місто, Волинська обл, Україна

Повідомлення АннА »

Частина ІІ
В середині вересня 1920 року місто знову окупували польські війська. За Ризьким мирним договором 1921 року Любомль відійшов до буржуазно-поміщицької Польщі і перебував під її владою до вересня 1939 року.

В період польської окупації Любомль був центром одного з найвідсталіших в економічному відношенні повітів Волинського воєводства. За польського панування у місті не тільки не з’явилося жодного нового промислового підприємства, а й навіть не відбудовано ряд тих, що діяли тут до першої світової війни. Окупанти розглядали східні райони як аграрний придаток, ринок збуту для польської буржуазії.

У польських офіціальних джерелах цього часу згадується, що в Любомлі була лише невелика електростанція, млин і кустарне шкіряне підприємство. Основна маса населення міста займалася дрібним ремеслом, торгівлею, а частина — сільським господарством. Шукаючи засобів до існування, багато жителів змушені були кидати свої домівки і найматися на лісові промисли воєводства або їхати в польські міста і до Німеччини.

Трудящі міста зазнавали тяжкого соціального гніту. Великим тягарем для них були численні податки. Існував навіть так званий собачий податок. Серед податків особливе місце в пограбуванні населення посідав зрівняльний (wyrownawczy), що становив близько 12 злотих з одного платника. У міському бюджеті 1931 року надходження від податків становили понад 33 проц. прибутків. Становище трудящих значно погіршувалося під час економічних криз і депресій, які були досить частим явищем у панській Польщі. Незважаючи на нечисленність робітників Любомля, у 1937 році тут налічувалося 172 безробітні.

Поряд з тяжким соціальним гнітом жителі міста зазнавали національного гноблення. Польський уряд проводив політику примусової полонізації населення. Офіціальною мовою в усіх установах Любомля була виключно польська мова. Викладання у школах здійснювалося теж польською мовою. Так зване «опитування» батьків щодо мови навчання їх дітей у школі, яке проводилося у 1925 році, мало формальний, тенденційний характер. Незважаючи на те, що переважна більшість опитаних висловилася за школу з українською мовою викладання, польські власті дозволили проводити навчання тільки польською мовою. Напередодні визволення в Любомлі працювали 2 семикласні школи. Всі вчителі були польської національності. В цей час у місті з населенням 8100 чоловік не було жодного лікувального закладу.
Трудящі Любомля не мирилися з жорстоким соціальним і національним гнітом та вели боротьбу за визволення з-під панування буржуазно-поміщицької Польщі і за возз’єднання з Радянською Україною. Революційною боротьбою в місті керував повітовий комітет КПЗУ, створений у 1924 році. Він об’єднував 4 партосередки, які налічували 18 комуністів. Члени КПЗУ розповсюджували комуністичну пресу, організовували страйки, проводили велику роботу по вихованню трудящих у дусі пролетарського інтернаціоналізму. Вони викривали злочинні дії польських фашистів і українських буржуазних націоналістів, закликали робітників і селян створювати єдиний антифашистський фронт.

Однією з форм боротьби проти окупантів був бойкот виборів до місцевих і центральних органів влади. Внаслідок роботи, проведеної комуністами, трудящі Любомля фактично бойкотували вибори до магістрату, які відбулися 2 вересня 1927 року. З 1554 виборців участь у них взяли лише 111 чоловік. У грудні 1927 року любомльські робітники взяли участь у страйковому русі, що охопив тоді Волинь. Страйк у місті розпочався 14 грудня. Близько 120 робітників швейних і шкіряного підприємств, керовані профспілками, застрайкували, вимагаючи запровадження 8-годинного робочого дня. В дні революційних свят комуністи Любомля розповсюджували листівки, вивішували транспаранти. В 1928 році в день 1 Травня на Межовій вулиці був вивішений червоний прапор з емблемою серпа і молота.

У 1930 році в Любомлі було створено райком КПЗУ. Під його керівництвом в місті і повіті діяли масова прогресивна легальна організація «Сельроб-єдність», 7 осередків КСМЗУ, організація МОДРу. Восени 1932 року під час чергової хвилі масових арештів у Любомлі було заарештовано 75 членів КПЗУ, КСМЗУ та інших активістів. Незважаючи на це, діяльність революційного підпілля продовжувала активізуватися.

У 30-х роках революційна боротьба трудящих міста посилилась. У січні 1930 року застрайкували кравці, вимагаючи скасування докапіталістичної форми оплати праці — розрахунку продуктами, як було встановлено власниками, і введення оплати праці грішми. В 1935 році відбувся економічний страйк будівельників Любомля. Страйкарі вимагали підвищення заробітної плати. Трудящі Любомля, керовані комуністами, поряд з економічною боротьбою вели політичну боротьбу. Вони активно виступали за демократичні свободи, за відкриття українських шкіл. У березні 1935 року на вулицях міста з’явилися плакати з написами: «Вимагаємо семилітньої світської школи на українській мові! Вимагаємо політичних прав для 18-літніх». У цьому ж році відбулася велика першотравнева демонстрація, що мала антифашистський характер. У вересні — жовтні 1936 року Волинь охопив селянський страйк, що був одним з найбільших виступів трудового селянства цього району. В страйку взяли активну участь селяни Любомльського повіту. В кінці серпня у місті підпільники-комуністи розклеїли кілька відозв з закликами: «Хай живе загальний сільськогосподарський страйк!», «Хай живе антифашистський народний фронт!». Селяни вимагали передачі їм всієї землі без викупу, зниження цін на промислові товари, зменшення ринкових зборів, безплатного навчання рідною мовою, припинення ворожої політики щодо СРСР. Коли під час страйку в селі Кукуріках поліція заарештувала 8 активістів і відправила їх до Любомля, на заклик комуністів до повітового центру прибуло більше тисячі селян з навколишніх сіл. В результаті масового і організованого виступу поліція змушена була звільнити заарештованих.

Боротьба трудящих Любомля досягла кульмінаційної точки у вересневі дні 1939 року. Ще до приходу частин Червоної Армії в місті 18 вересня з ініціативи комуністів було утворено ревком і загін Червоної гвардії в кількості 150 чоловік. Ревком і червоногвардійці ліквідували польську адміністрацію, роззброїли поліцію, заарештували старосту, прокурора. Загін червоногвардійців з 18 по 23 вересня відбив два напади загонів поліції, роззброїв кілька польських військових частин, захопив обоз з продовольством. Любомльський ревком встановив зв’язок з усіма гмінними центрами. З його ініціативи в Любомлі відбулися збори представників сіл повіту, на яких було прийнято рішення про встановлення в повіті Радянської влади.

23 вересня частини Червоної Армії вступили в Любомль. Населення з великою радістю зустріло своїх визволителів. Здійснилися мрії трудящих Західної України, в т. ч. і старовинного Любомля. Вперше за свою багатовікову історію вони стали господарями своєї долі.

Після визволення вся повнота влади у місті перейшла до тимчасового управління. Спираючись на підтримку широких мас трудящих, тимчасове управління встановило революційний порядок, запровадило робітничий контроль і налагодило роботу залізничної станції, електростанції, шкіряного заводу та інших підприємств. Було встановлено 8-го динний робочий день, налагоджено роботу торговельних закладів. В умовах повної свободи і при високій політичній активності трудящі Любомля 22 жовтня 1939 року взяли участь у виборах депутатів до Народних Зборів Західної України. Виражаючи волю визволеного народу Західної України, Народні Збори прийняли Декларації про встановлення Радянської влади на Західній Україні, возз’єднання Західної України з Українською РСР, конфіскацію земель великих власників і націоналізацію всієї землі, промислових підприємств, банків.

З грудня 1939 року почали діяти Любомльський повітовий комітет КП(б)У і виконком повітової Ради, а з січня 1940 року, коли Любомль став райцентром, вони були відповідно реорганізовані у РК КП(б)У та райвиконком. Почала виходити газета «Новий шлях» — орган Любомльського РК КП(б)У та райвиконкому.

На підставі Декларацій Народних Зборів Західної України місцеві органи народної влади здійснили в Любомлі націоналізацію залізничної станції, електростанції, шкіряного заводу, великих домоволодінь, магазинів і конфіскацію земель великих землевласників та церков. Безземельні і малоземельні селяни району одержали 2300 га поміщицької і монастирської землі.

На базі націоналізованих і заново збудованих підприємств було утворено Любомльський райпромкомбінат, річна продукція якого в 1940 році становила 196 тис. крб. У цьому ж році став до ладу маслозавод. Місцеві партійні і радянські органи сприяли переходу ремісників до соціалістичних форм господарювання. У 1940 році в Любомлі було створено кооперативно-промислову артіль, яку назвали ім. 17 вересня. Для допомоги бідняцьким селянським господарствам було організовано супряги.

Виявляючи піклування про стан здоров’я трудящих, Радянська влада виділила великі кошти на організацію і роботу медичних закладів. У Любомлі було відкрито лікарню, пологовий будинок, жіночу і дитячу консультації, шкіряно-венеричний диспансер, санстанцію тощо. Вперше трудящі стали безплатно одержувати медичну допомогу.

Широким фронтом у місті розгорнулася культурна революція. Всі діти вперше дістали можливість учитися безплатно і рідною мовою. З 1 жовтня почали роботу міські школи. В 1939/40 навчальному році в Любомлі працювали неповні середні українська і єврейська школи, а в 1940/41 навчальному році вони були реорганізовані у середні школи. До міста надіслали кваліфікованих учителів. В лютому 1940 року тут були організовані двомісячні міжрайонні курси для підготовки вчителів молодших класів. У місті почали роботу такі вогнища культури, як бібліотека, Будинок культури, кінотеатр, проводилась радіофікація. Завдяки Радянській владі трудящі міста дістали можливість не тільки користуватися здобутками передової культури, а й самі стали її творцями.

Міська партійна організація і органи Радянської влади проводили велику роботу по вихованню трудящих у комуністичному дусі, залученню їх до активної участі у громадському житті. Вже під час перших виборів до вищих і місцевих органів Радянської влади жителі Любомля як повноправні громадяни Країни Рад продемонстрували свою щиру любов і відданість Комуністичній партії і Радянській Батьківщині. Так, у виборах до Верховних Рад CPСP і УРСР, які відбулися 24 березня 1940 року, взяли участь 99,5 проц. виборців. При високій активності жителі Любомля у грудні цього року обрали міськраду. В умовах радянської дійсності змінювалося ставлення людей до праці, розгорталося соціалістичне змагання.

22 червня 1941 року мирна творча праця трудящих Любомля була перервана віроломним нападом фашистської Німеччини. З перших хвилин війни Любомль та його околиці стали театром воєнних дій. Як вказувалося у бойовому донесенні прикордонних частин, о 4-й годині 50 хвилин німецько-фашистські загарбники бомбили Любомль, а о 6-й годині 15 хвилин над містом зав’язався повітряний бій. В районі Любомля діяла фашистська група армій «Південь». Першими прийняли на себе удар ворожих військ воїни 8-ї, 9-ї і 10-ї застав Любомльського 98-го прикордонного загону. Мужньо захищали прикордонники кожну п’ядь радянської землі. Лише в перший день боїв вони знищили до 3 тис. фашистів. Майже всі бійці й командири 8-ї застави загинули смертю хоробрих, але ні на крок не відступили. Дві доби 10-а застава під командуванням лейтенанта П. І. Николенка відбивала атаки противника. Ворог кинув проти 52 прикордонників близько двох батальйонів піхоти, але радянські воїни примусили їх відступити. За мужність, виявлену в боротьбі проти фашистських загарбників, політрук 8-ї застави Бабенко і начальник 9-ї застави лейтенант Ф. М. Гусєв були нагороджені орденом Леніна.

Вранці 22 червня на допомогу мужнім прикордонникам у район Любомля прибула 45-а стрілецька дивізія. Відчутних ударів ворогові завдавав дивізіон бронепоїздів, що діяв на залізничній колії Ковель—Любомль. Наступного дня фашистські війська ціною великих втрат прорвались на околиці Любомля, що створило серйозну загрозу правому флангу 15-го стрілецького корпусу. За наказом командування 45-а дивізія 23 червня почала відходити під прикриттям прикордонного аргону, який стійко обороняв місто, відбиваючи неодноразові атаки ворога. 24 червня частини 15-го стрілецького корпусу при підтримці 41-ї танкової дивізії та дивізіону бронепоїздів перейшли в контратаку і відкинули ворога від Любомля.

25 червня під натиском переважаючих сил ворога радянські війська залишили Любомль. Їх відхід прикривали прикордонники, які, діючи невеликими групами, завдали ворогу значних втрат. Біля села Скиб вони знищили близько 1600 німецько-фашистських солдатів і офіцерів. У цьому бою особливо відзначилися молодший лейтенант Кравченко і капітан Нарижев.

Понад три роки тривали чорні дні фашистської окупації. Гітлерівські загарбники встановили в місті кривавий окупаційний режим. Вони створили тут концентраційний табір, в якому вбили і закатували близько 6 тис. радянських людей. Серед тих, що загинули, було багато місцевих жителів. 127 чоловік вивезли на каторжні роботи до Німеччини.

Населення Любомля піднялося на боротьбу проти німецько-фашистських загарбників. У місті з перших днів окупації виникло антифашистське підпілля, учасниками якого були комуністи М. О. Кушнерик, В. В. Суханов та інші. В 1942 році в приміському селі Бірках утворилася антифашистська група на чолі з В. Й. Ковальчуком. До її складу входили радянські воїни, які втекли з полону, і жителі села Я. М. Сацюк, його син Василь та інші.

Учасники антифашистського підпілля вели непримиренну боротьбу проти німецько-фашистських загарбників та українських буржуазних націоналістів. Патріоти розповсюджували в місті і найближчих селах листівки, зведення Радянського інформбюро, збирали відомості про дислокацію та озброєння ворога, добували зброю і боєприпаси та відправляли їх партизанам, добирали людей для партизанських загонів. Любомльська антифашистська група мала зв’язок з табором військовополонених, який був у місті, і доставляла туди листівки, харчі, одяг. Багато зробили підпільники для зриву планів окупаційних властей по відправленню молоді до Німеччини, стягненню різних податків та реквізиції продовольства для потреб гітлерівської армії.

Антифашистською боротьбою в Любомлі і районі керував Любомльський підпільний райком КП(б)У, створений тут у червні 1943 року. Секретарем його був І. І. Вігура, голова одного з перших у районі колгоспів —у селі Машеві. Завдяки роз’яснювальній роботі комуністів-підпільників у районі була зірвана мобілізація до банд українських буржуазних націоналістів, яку проводили гітлерівські загарбники.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ЛЮБОМЛЬ, місто, Волинська обл, Україна

Повідомлення АннА »

Частина ІІІ
20 липня 1944 року війська 1-го Білоруського фронту визволили Любомль. У боях за місто брали участь частини 47-ї гвардійської дивізії під командуванням полковника В. М. Шугаєва у взаємодії з 65-ю танковою бригадою під командуванням полковника О. Й. Шевченка і 1493-м самохідним артилерійським полком під командуванням полковника О. С. Дитченка. 22 липня Москва салютувала військам, що визволили Любомль від фашистів.

Після визволення негайно відновили роботу Любомльський РК КП(б)У, райвиконком і міськрада. Почалась напружена робота по відбудові зруйнованого гітлерівцями міста та його господарства. 198 жителів Любомля влилися до лав Червоної Армії.

Німецько-фашистські загарбники заподіяли місту величезної шкоди. Вони спалили 421 житловий будинок і 280 надвірних приміщень, зруйнували центр міста, кінотеатр, залізничну станцію, маслозавод, знищили бібліотеку, вивели з ладу всі об’єкти комунального господарства. Вони відібрали у населення 200 коней, 601 голову великої рогатої худоби, 128 свиней, 193 вівці. Було вщент зруйновано одну з кращих в області Любомльську МТС, а машини вивезені до Німеччини. Фашисти майже повністю спалили приміське село Бірки. Збитки, заподіяні окупантами лише одному райпромкомбінату, становили 468 200 карбованців.
Щоб розпочати відбудову міста і забезпечити безперебійну допомогу фронту, насамперед необхідно було відновити роботу залізничної станції. За закликом комуністів населення Любомля вийшло на її відбудову. Щодня тут працювало понад 600 чоловік. Через 10 днів станція прийняла перші поїзди.

Партійні і радянські органи розгорнули широку організаторську і політико-виховну роботу серед населення, спрямовану на якнайшвидшу відбудову господарства. 6 вересня 1944 року РК КП(б)У і райвиконком прийняли спільну постанову, в якій були визначені конкретні шляхи вирішення цього завдання. Комуністи закликали всіх робітників і службовців взяти активну участь у відбудові міста, широким фронтом розгорнути соціалістичне змагання. Цей заклик знайшов широку підтримку всіх трудящих. До кінця 1944 року стали до ладу шкіряний завод, маслозавод, бойня, окремі цехи райпромкомбінату та інші підприємства. Було відбудовано і здано до експлуатації 4100 кв. м житлової площі, приміщення школи, З мости, близько половини електромережі. В 1945 році відбудували електростанцію і місто одержало електроенергію.

У післявоєнний період в Любомлі значно зросла промисловість. Збільшилась потужність підприємств, що існували тут раніше, з’явилися нові. У 1951 році було споруджено нове приміщення Любомльської ремонтно-технічної станції, а тепер там міститься районне об’єднання «Сільгосптехніка». У 1958 році стали до ладу новий маслозавод більш потужний за попередній і оснащений новітнім устаткуванням, та нова_міська_електростанція потужністю 500 кіловат. У 1962 році в Любомлі почав діяти міський комбінат побутового обслуговування. В місті працюють п’ять цехів райхарчокомбінату, які забезпечують трудящих хлібобулочними і ковбасними виробами, а також безалкогольними напоями.

Рік у рік зростає обсяг продукції промислових підприємств. Якщо в 1959 році вони виробили продукції на 275 тис. крб., то в 1965 році ця сума збільшилася до 367,7 тис. крб. Значних успіхів добились виробничники в ювілейному 1967 році. План цього року достроково виконали колективи районного об’єднання «Сільгосптехніка», райхарчокомбінату, міськпобуткомбінату та інші. У 1968 році промислові підприємства виробили продукції на 500 тис. карбованців.

Організаторами і передовими борцями за виконання і перевиконання виробничих планів виступають комуністи. Серед механізаторів «Сільгосптехніки» кращих результатів добилася бригада, більшість членів якої є комуністи. Високих показників у роботі досягли працівники райхарчокомбінату, серед яких особливо відзначився майстер Н. М. Гнатюк. З місяця в місяць перевиконує план і дає продукцію тільки відмінної якості бригада швейної майстерні міськпобуткомбінату, очолювана комуністом Г. О. Каганюк. У 1967 році 12 бригадам підприємств присвоєно почесне звання колективу комуністичної праці. Першим виробничим колективом, який добився цього високого звання, був маслоцех Любомльського маслозаводу. Понад 100 робітників удостоєні звання ударника комуністичної праці, серед них шофер районного об’єднання «Сільгосптехніка» С. С. Саценко, майстер хлібовипікання райхарчокомбінату С. П. Кушнірук, майстер індпошиву комбінату побутового обслуговування І. С. Терешкевич.

Частина населення Любомля зайнята в сфері сільського господарства. У травні 1948 року 230 селянських господарств міста утворили колгосп ім. Бєлінського, який згодом об’єднався з колгоспами приміських сіл Бірок і Скиб в одне укрупнене господарство — колгосп «Перемога». Велику допомогу колгоспу в його організаційному і господарському зміцненні подав колгосп «Борець» Бронницького району Московської області, з яким встановилися дружні зв’язки. Російські друзі передавали українським братам свій багаторічний досвід, допомагали їм освоювати землі, побудувати колгоспну електростанцію, надсилали насіннєвий матеріал, племінну худобу. Голова Любомльського колгоспу М. П. Бугайчук відзначив, що «ця дружба для молодого колгоспу стала школою будівництва щасливого колгоспного життя».

В березні 1961 року за рішенням Ради Міністрів Української PСP на базі приміського колгоспу «Перемога» було створено радгосп «Любомльський». Центральна садиба його розміщена в селі Бірках, а Любомльська рільнича бригада реорганізована в друге відділення радгоспу. Радгосп «Любомльський» — насінницьке господарство, що спеціалізується на вирощуванні сортового насіння всіх зернових культур, а також картоплі. За радгоспом закріплено 2802 га земельних угідь, з яких 56 проц. займають орні землі, 34 проц. — луки і пасовища, решта — сади, ліс та інші угіддя. В радгоспі працюють 270 робітників. Завдяки поліпшенню культури землеробства господарство щороку збирає високі врожаї зернових культур. В 1965—1968 рр. середній врожай пшениці становив 16 цнт, а жита — 11 цнт з гектара. Головним завданням радгоспу є забезпечення колгоспів і радгоспів області високоякісним посівним матеріалом. Щороку радгосп відправляє в господарства області 1200—1300 цнт елітного насіння. Так, у 1968 році туди було надіслано 1180 цнт насіння жита і понад 800 цнт високоякісного районованого насіння пшениці.

Поряд із землеробством у радгоспі розвинуто тваринництво. На 1 січня 1969 року тут налічувалося 790 голів великої рогатої худоби, в т. ч. 286 корів. У 1968 році радгосп виробив на 100 га сільськогосподарських угідь по 57 цнт м’яса і по 181 цнт молока. Рік у рік зростають грошові надходження радгоспу. Якщо в 1961 році вони становили 132,5 тис. крб., то в 1967 році —345 тис. крб.

3 1969 року радгосп спеціалізується і на виробництві м’ясо-молочної продукції.

Радгосп «Любомльський» — високомеханізоване господарство, в якому налічується 16 тракторів, 4 зернові і силосозбиральні комбайни, 19 автомашин тощо. На всіх фермах механізовано водопостачання. Всі господарські об’єкти електрифіковані.

В радгоспі зросли кваліфіковані кадри землеробів, тваринників, механізаторів. Багато з них є передовиками сільськогосподарського виробництва. Самовіддано працює доярка М. А. Сачук. За трудові подвиги Радянський уряд нагородив її медаллю «За трудову відзнаку». Велику пошану в радгоспі заслужив кавалер ордена Вітчизняної війни 2-го ступеня механізатор П. К. Марчук.

За післявоєнні роки значно змінився зовнішній вигляд старовинного Любомля. Місто зросло, стало красивим, упорядкованим. Тут споруджено багатоповерхові будинки районної лікарні, медичного училища, середньої школи на 960 місць, універмаг, кінотеатр тощо. З’явилися нові вулиці — ім. Шевченка, Дружби та Богдана Хмельницького. У місті проведено значне державне та індивідуальне житлове будівництво. Лише протягом семирічки тут споруджено близько 300 індивідуальних будинків. З 1964 року місто одержує електроенергію від Добротвірської ДРЕС. Вулиці міста освітлюються, забруковані. У центрі є кілька скверів, в одному з яких у 1946 році було відкрито пам’ятник В. І. Леніну.

В Любомлі багато зроблено для поліпшення побутового обслуговування трудящих. Значно розширилась мережа торговельних закладів. У місті налічується 30 продуктових і промтоварних магазинів, працює ресторан «Буг», 4 їдальні.

Великих успіхів досягнуто в Любомлі у розвитку охорони здоров’я. У місті є районна лікарня на 300 ліжок, пологове відділення. У лікарні працюють різні кабінети: рентгенологічний, зубопротезний, хірургічний та інші. На варті здоров’я трудящих стоять 178 медпрацівників, у т. ч. 32 лікарі і 146 середнього персоналу. Особливу повагу в місті і районі заслужила лікар-педіатр Н. В. Лакомова. В 1966 році за сумлінну багаторічну роботу її було нагороджено орденом Леніна.

Багато уваги приділяється в Любомлі підвищенню культурного рівня населення, зокрема розвитку освіти. У місті є дві середні школи, вечірня школа робітничої молоді і заочна середня школа. В них навчаються 1350 учнів і працюють 80 вчителів. Крім загальноосвітніх навчальних закладів, у місті є спеціальні навчальні заклади — медичне училище, музична школа і професійно-технічне училище. Рік у рік зростає мережа дошкільних установ (дитячих садків і ясел). Центром дитячої самодіяльності та винахідництва є Будинок піонерів. За успіхи у справі виховання підростаючого покоління вчитель Ф. К. Алексеев удостоєний звання заслуженого вчителя школи УРСР, 9 вчителів нагороджені значком «Відмінник народної освіти». За Радянської влади 97 уродженців Любомля стали вчителями, 32 — лікарями, 24 — інженерами.

Велика роль у комуністичному вихованні населення Любомля належить культурно-освітнім закладам. У місті працюють 6 бібліотек. Книжковий фонд лише районних бібліотек перевищує 50 тис. примірників. Вони щороку обслуговують 3,5 тис. читачів, а також проводять читацькі конференції, літературні диспути тощо.

У місті є Будинок культури, кінотеатр «Батьківщина» на 400 місць, літній кінотеатр та планетарій. За останні 3 роки кількість кіноглядачів перевищила 160 тис. на рік. Будинок культури є центром лекційної пропаганди та розвитку художньої самодіяльності. Тут часто проводяться тематичні вечори, зустрічі з передовиками виробництва, старими комуністами. При Будинку культури працюють пересувний клуб атеїста та агіткультбригада.

У місті відкрито Будинок щастя, де за новими звичаями урочисто реєструються шлюби, новонароджені, справляються інші громадські обряди.

Трудящі Любомля свято шанують пам’ять про тих, хто віддав життя за Радянську владу, за щастя радянських людей. Напередодні 50-річчя Великого Жовтня в місті було відкрито обеліск Слави. При середній школі № 1 існує кімната-музей бойової слави.

Юні слідопити вже відшукали імена 60 воїнів, що загинули, захищаючи місто. Серед них — танкіст О. Т. Коврижних з Ленінграда, капітан С. І. Корочкін з Владимирської області, В. В. Бутенко з Херсонщини, М. І. Блохін з Тамбова, Л. Т. Кулмановський з Черкащини та інші.

Трудящі міста беруть активну участь у роботі органів державної влади. 57 з них обрані депутатами обласної, районної та міської Рад депутатів трудящих. Серед 50 депутатів міськради 26 робітників, 22 жінки. Понад 100 чоловік залучено до роботи в постійних комісіях при міській і районній Радах депутатів трудящих. При міськраді створено 8 постійних комісій: народної освіти і культури, охорони здоров’я і соціального забезпечення, соціалістичної законності, побутового обслуговування, торгівлі і громадського харчування, комунального господарства і благоустрою, планово-бюджетна та сільського господарства. Ці комісії допомагають міській Раді у вирішенні завдань комуністичного будівництва. До 200 жителів міста беруть участь у роботі груп народного контролю, товариських судів, а чимало — народні дружинники.

В Любомлі народилися видатна українська актриса — народна артистка СPCP Н. М. Ужвій та письменник Р. А. Братунь.

Я. А. ВАСИЛЕНКО, Я. Я. СЕРПЕНІНОВ
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера Л”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 14 гостей