Медвин, село, Богуславський район, Київська область

Відповісти

У цьому селі/Цим селом/Це село

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим селом
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Аватар користувача
surnameindex
Повідомлень: 780
З нами з: 18 липня 2016, 23:24
Дякував (ла): 194 рази
Подякували: 298 разів
Контактна інформація:

Медвин, село, Богуславський район, Київська область

Повідомлення surnameindex »

Медвин, Богуславський район, Київська область
Медвин, Медвинская волость, Каневский уезд
Медвин, Богуславский район, Киевская область

Николаевская церковь
1802-1819 - священник Антон Федорович Якубович
1819 - священник Иван Павлович Шмигельский (Шмигелский), диакон Георгий Павлович Шмигельский, дьячок Моисей Иванович Соболь, пономарь Тарас Павлович Шмигельский

Успенская церковь
1819 - священник Григорий Кириллович Петрешевский, диакон Захар Яковлевич Матевич, дьячок Максим Федорович Грушецкий, пономарь Петр Данилович Тарасевич

http://surnameindex.info/info/kiev/kane ... index.html
Некоторые фамилии жителей с. Медвин (Успенская церковь, 1819):
Байда
Безкровный
Берестовый
Борятовый
Буц
Ваник
Василенко
Вербовый
Гайдаенко
Галик
Галушка
Гогуля
Гомоненко
Грибенко
Григор
Гриневич
Грушецкий
Даценко
Дубенко
Дубина
Жуган, Жуганенко
Заденский
Замрей
Зубко, Зубченко
Исаенко
Калениченко, Калиниченко
Кантук
Капличенко
Кобиленко
Кондратенко
Конюх
Коротенко
Косяк
Кочерга
Кралюк
Кремень
Кучер, Кучеренко
Лайтана
Листопад, Листопаденко
Лукьяненко
Луценко
Малей
Матевич
Мацюця
Метелка
Мизенко
Митяй, Митяенко
Москаль
Омеляненко
Опанасенко
Педкуленко
Пелененко
Пеленюк
Петрешевский
Плаксун
Разеховский
Робак, Робаченко
Савченко
Салата, Салатенко
Свирский
Середа, Середенко
Скриник
Сорапуха
Степанец
Страдецкий
Ступка
Сызык
Тарасевич
Товстенко
Тупака, Тупаченко
Ухань
Холод
Цюренко
Червенский
Шведун
Швец
Шостак
Щербина
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Медвин, село, Богуславський район, Київська область

Повідомлення АннА »

Ме́двин — село в Україні, у Богуславському районі Київської області, розташоване за 25 км від районного центру — м. Богуслав та однойменної залізничної станції.
Історія
Стародавні часи
Територія Медвина та його околиць, як свідчать археологічні дослідження та численні знахідки краєзнавців, була заселена з часів трипільської культури (кінець VI — початок III тисячоліття до н. д.). Наявність залишків посуду, керамічних фігурок, наконечників стріл, деталей кінської упряжі, кісток, монет, скіфські кургани свідчать про хоч і не неперервне, то регулярне проживання наших далеких предків — фракійців, скіфів, сарматів, гуннів тощо. Тут розкопані кургани доби бронзи (II ст. до н. д.), виявлено поселення та досліджено курган ранньоскіфського періоду (кінець VII ст. до н. д.). Центр первинного слов'янського городища X—XII ст.ст., з якого виросло існуюче нині село, знаходився на Святій горі — нинішня південно-східна частина його Миколія, з часом межі рухалися на північний захід до Чорного шляху, аж поки не зайняли теперішнього положення. Існує легенда про походження назви села, яка виникла ніби за часів князя Володимира (Святославовича), коли на цьому місці знаходилась князівська медуша — сховище запасів меду та вина…
Легенда
« Бенкети Володимира Великого, на яких поряд з вельможами пригощались жебраки і каліки, відбувались не лише в Києві, а й в інших містах. У передмістях Київських князь тримав запаси напоїв, так звані «медуші», медосховища, i одно з них у цьому місці. Перекази говорять, буцімто незабаром первісне місто, що мало кам'яні будівлі, залишки яких помітні на узвишшях, що на південь і північ від Медвина простягаються, зазнало страшного розорення від татар, які винищили вогнем і мечем все, що можна було знищити; що сто років після спустошення Медвин залишався самгородом, тобто містом без мешканців; що ті, кому довелось проходити повз нього вночі, чули виття і ридання і неодмінно блудили луками, ведені злою силою; що опісля, для повного щастя роду людського, настав мор людей, тому довго ніхто не наважувався заглянути в самгород, зарослий дрімучим лісом, аж поки відьма Касянка не «оборала» самгород півнями і не прогнала з нього все зло; що люди, повернувшись до самгорода, знайшли таємний погріб, наповнений медом та вином ще з часів Володимира Великого, i що вся громада, яка там зібралася, втративши глузд від сп'яніння, побила посуд з напоями, які наповнили струмок до такого стану, що охочі черпали мед і вино в суміші прямо зі струмка відрами. »
У XIII ст. під час монголо-татарської навали Медвин було вщент зруйновано. У 1362 році Медвин захопило Литовське князівство, а з 1569 року він разом з Богуславом потрапив під владу Речі Посполитої. Як видно з люстрації 1615 року, його населення не виконувало повинностей на користь старости, а відбувало військову службу в Богуславському полку. За королівськими привілеями 1620 і 1655 рр. Медвин дістав магдебурзьке право. Місто мало власні землі і управлялося старостами і суддями, обраними населенням.
За Л. Похілевичем Медвин на початку XVI століття вважався передмістям Богуславля і від нього залежав у господарських своїх справах. Є подячний адрес Богуславського Приказу 1520 року, даний медвинському купцеві Ярошину за похвальне управління справами передмістя. Але П. Г. Клепатський сумнівається в наведеній даті — 1520 р., він вважає, що трапилась помилка: не 1520, а 1620.
Поблизу Медвина, в урочищі Черкес-долина відбувалися сутички між селянсько-козацькими загонами під проводом Северина Наливайка (1596 рік), П. Павлюка і К. Скидана (1637 рік) та польськими військами.
Із тяжби, яку в кінці XVIII століття вели медвинські жителі, через своїх уповноважених: Туранськаго, Томашевськаго і Левітського з призначеними власниками, виявляється, що Медвин ще в XVII столітті вважався вольним містом, користувався правом розпоряджатися своїми землями, обирав для себе старост і суддів, що зазначалось і в королівських привілеях 1620 і 1655 років.
Під час визвольної війни 1648–1654 рр. під проводом Богдана Хмельницького Медвин був визволений з-під влади Польщі і став сотенним містом Корсунського полку. У 1654 році все населення міста присягнуло на вірність Московській державі. Однак боротьба проти Польщі не припинилася і після визвольної війни. В 1664 році в Медвині протягом чотирьох тижнів витримували облогу російські війська на чолі з воєводою Григорієм Косаговим та козаки під командуванням лубенського полковника Гамалії. Втративши в боях під Медвином велику кількість вбитими і полоненими, польські загони відступили.
Після Андрусівського перемир'я 1667 року Медвин знов відійшов до Польщі. Почастішали напади на Правобережну Україну, в тому числі і на Медвин, кримських татар. У 1674 році московське військо і козацькі полки на чолі з гетьманом Лівобережної України Іваном Самойловичем розбили під Медвином сердюків гетьмана Правобережної України Петра Дорошенка і татар.
Зображення
Вид на центр села від Святої гори. 1969 рік.
Населення Медвина брало активну участь у визвольній боротьбі на Правобережній Україні під проводом Семена Палія. В 1685 році місто було визволене з-під гніту польської шляхти козацьким військом на чолі з полковником Самійлом Самусем.
Однак після Прутського миру 1711 року у Медвин повернулася польська влада. В 1741 році в місті налічувалося 120 дворів. Польський уряд скасував його права на самоврядування. Богуславські старости примушували жителів відбувати численні роботи на користь замку і сплачувати великі податки, привласнювали міські землі та силою відбирали продукти. За люстрацією 1763 року, 157 дворів сплачували богуславському старості чинш, житній осип, ставкове, поколісне та інші платежі на суму 8739 злотих. Лише 4 незакріпачених і 5 слободянських дворів були звільнені від повинностей.
Жителі Медвина брали активну участь у гайдамацькому русі, що розгорнувся в Україні у XVIII столітті Під час Коліївщини 1768 року через місто пройшов загін гайдамаків на чолі із Максимом Залізняком.
У 1774 році Медвин Річчю Посполитою був переданий у власність її королю Станіславу Августу Понятовському, через три роки у складі Богуславського староства він був подарований польським королем його племіннику Станіславу Понятовському, а в 1793 р. перейшов у власність другого племінника Юзефа Понятовського.
За люстрацією 1789 року, у Медвині вже не було незакріпачених дворів. Усі 366 дворів мали відробляти 304 тяглі і 2886 піших днів, сплачувати косове, ставкове, поколісне, медове, воскове, житній осип, чинш та інші побори на суму 17 064 злотих.
У скаргах медвинських повірених, в 1792 році у Варшаві до головного Королівського і Речі Посполитої трибуналу записаних, зазначено, що після того, як відібрано у мешканців право обирати собі старост, призначені від короля старости почали утискувати жителів податями і роботами, міські землі стали називати своїми, відібрали на свою користь питні відкупи, примушували вільних мешканців вартувати біля дворів старостових чи питних, або збирали на це гроші, вимагали міщан в послугу дворову, силою відбирали продукти та птицю і обтяжували різноманітними накладами. Тому медвинці прохали відновити міське самоврядування, повернути землі місту, люстрації 1765 і 1789 років ліквідувати, питний відкуп віддати місту, присудити з вельможних старост стягти збитки. Хоча внаслідок цього прохання викликано було на суд до Варшави старосту Богуславського і Медвинського, Ржевутського, та суд не відбувся через черговий розділ Польщі. Папери, що відносяться до цієї справи, зберігалися довгий час в місцевій церкві як історичні пам'ятки, а в 1859 році були затребувані місцевою владою для знищення. У 1792 році медвинці подали кілька скарг до королівського трибуналу, в яких писали про утиски з боку старост і вимагали відновити міське самоврядування та повернути місту його землі. Проте ці скарги лишились без розгляду.
Після другого поділу Польщі (1793 рік) Медвин увійшов до складу Росії. У 1798 році він разом з Богуславським ключем був проданий князем Понятовським графу Франциску Ксаверію Браницькому за 4 млн злотих. Населення Медвина, як і всього Богуславського ключа, відробляло по 3 дні панщини на тиждень. Крім того, селяни мали виконувати ряд робіт на користь власника та сплачувати йому натуральну данину (давати певну кількість каплунів, курей та яєць залежно від розряду господарства). За найменшу провину селян тяжко карали: били різками, садовили в холодну, заковували в колодки, а часто й забивали до смерті. У 1845 році в Медвині було понад 800 дворів та 2675 ревізьких душ, у тому числі 2455 кріпаків та 220 вільних. Населення займалося землеробством, садівництвом, бджільництвом.
Друга половина XIX — початок XX століття
У перші роки після відміни кріпацтва в 1861 році медвинці знову мали сутички за так звані займища (місця серед полів і лісів, на яких мешканцями закладені власною працею сади і пасіки), які економія намагалася обкласти особливими підвищеними податками або витіснити з них селян. Та, на щастя, супроти домагань цих мешканці знайшли захист у головного губернського начальства; а на основі викупної угоди 1863 року вони придбали при сприянні уряду у власність 1083 десятини садибної і 2569 десятин польової землі за 218 920 рублів сукупно з додатковою платою, яку керівники маєтків власника не захотіли пожертвувати збіднілим селянам, і тим покладено було край подальшим непорозумінням.
У 1871 році Медвин став волосним центром. На той час у селі були винокурний і цегельний заводи та 5 водяних млинів. У 1900 році тут вже діяли 2 цегельні заводи, 9 кузень, 2 кінноприводні млини і 45 вітряків. Значного розвитку набуло борошномельне виробництво. у 1876 відкрито однокласне народне училище, 1884 та 1888 — по церковно-приходській школі при Успенській та Миколаївській церквах, 1910 — чотирикласне міністерське міське училище.
19 травня 1905 року в Медвинській економії на знак протесту проти мізерної оплати праці почався страйк. Близько 200 селян, які працювали тут за наймом, пред'явили управителю вимоги про збільшення заробітної плати. Вони вирушили у сусідні Мухоїдську, Дібровську і Софіївську економії, де також припинилися роботи. Страйк тривав 2 дні. Активними його учасникам були К. Я. Осауленко, Й. і Л. Капиці, И. М. Голосний та інші селяни. Страйк придушили силою. Частину селян заарештували і 13 з них віддали до суду.
Мешканці Медвина брали участь у подіях 1905, 1907 та 1917 років — проводили мітинги, сходки з економічними та політичними вимогами до влади, спалили економію, розповсюджували прокламації та більшовицьку літературу, але основна маса населення негативно ставилася до більшовиків.
Часті зміни влади 1917–1918 рр. викликали спротив населення, і в квітні 1919 р. після переходу влади до більшовиків у Медвині та Ісайках виникла самостійна республіка. Повстанці протестували проти більшовицького ладу та його продрозкладок. За допомогою полку угорця Рудольфа Фекете батальйоном Київського повітового військкомату повстання було придушене. 20 серпня 1920 р. у відповідь на чергову продрозкладку та мобілізацію до більшовицького війська Медвин знову повстав, створивши Медвинську республіку, що протрималася місяць і була розгромлена загоном армії Будьонного. Третина помешкань села при цьому була спалена, в тому числі і Успенська церква, священика якої з сім'єю замордували.
13 жовтня 1920 року за нібито пограбований обоз будьонівці взяли заручниками 80 ні в чому не винних медвинських хлопців та чоловіків віком 18-25 років — і вбили їх біля Ковтунового лісу за 1,3 км на південь від села. На місці злочину медвинці зібрали скроплену кров'ю землю і насипали могилу, на якій встановили хрест, пізніше — гранітний пам'ятник, який стоїть і нині.
Після окупації міні-республіки більшовики ще два десятиліття вишукували і знищували в Медвині всіх, хто хоч якось був причетним до повстання. Загалом за цей час у Медвині радянська влада знищила понад 6 000 осіб.
Узимку 1921 р. більшовики провели повний розподіл землі, а з наступного року утворенням ТОЗ і ТСОЗ розпочалася колективізація, завершена навесні 1934 р.
7 березня 1923 р. було створено Медвинський район (існував до 1930 р.), до складу якого увійшло 12 навколишніх сіл та два хутори. У районі налічувалося 7794 господарства та 31 800 мешканців. Голодомор 1932–1933 рр. забрав близько чотирнадцяти відсотків медвинців. Під час колективізації в Медвині створено новий колгосп (ім. Сталіна, 1931 р.), МТС (1933 р.), організовано робітфак (1932 р.), відкрита нова середня школа (1934 р.). У 1937–1938 рр. було репресовано понад 100 медвинців, дев'яносто відсотків з них розстріляно. Повернулися в село одиниці. Пізніше всіх репресованих реабілітували.
Друга світова війна
Зображення
Пам'ятник воїнам-односельцям що загинули на фронтах Другої світової війни, село Медвин. 1970 рік.
З 27 липня 1941 р. по 27 січня 1944 р. тривала нацистська окупація Медвина. За цей час було закатовано 228 мешканців, 470 юнаків та дівчат вивезено до Німеччини, зруйновано багато будівель, зокрема колгоспних та культурно-побутових. На фронтах билися 1007 жителів Медвина, 552 з них загинули. На вшанування їх у центрі села споруджено меморіальний комплекс.
У повоєнні роки розпочалася відбудова села силами вдів, інвалідів і сиріт при основній тягловій силі — коровах.
Вже у 1944 році відновила роботу лікарня, почали працювати середня, 2 неповні середні і початкова школи, в яких навчалося 688 учнів. Відкрили двері клуб і бібліотека, у 1948 році — видав першу продукцію новозбудований плодоконсервний завод, наступного року запрацював радіовузол.
Друга половина ХХ століття
У 1950 р. чотири медвинські та дібрівський колгоспи об'єднано в одне господарство, у 1954 році розпочалася електрифікація села.
У 1962 р. відкрито новий Будинок культури, через рік випечено першу паляницю на власному хлібозаводі. У 1972 р. почав працювати міжколгоспний комбікормовий завод. В 1965 році у пристосованому приміщенні відновилося богослужіння у Миколаївській, а в 1997 — і в Успенській церквах.
За роки незалежності України проведено розпаювання землі та майна КСП «Медвинське». Нині на приватизованих землях працюють декілька фермерських, приватно-орендних та інших форм господарств. Діє ПП «Цефея» з виробництва меблів на замовлення. Відкрився філіал товариства «Спецодяг України» з пошиття одягу. Працюють цегельний завод, ТОВ «Медвинське хлібоприймальне підприємство». АЗС, Медвинське лісництво.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Медвин, село, Богуславський район, Київська область

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Медвин — село, центр сільської Ради, розташоване за 27 км від районного центру і за 29 км від залізничної станції Богуслав. З Богуславом, Таращею і Києвом зв’язане шосейним шляхом. Населення — 6740 чоловік. Сільраді підпорядковане с. Дібровка.

Територія Медвина та його околиць була заселена здавна. Тут розкопано кургани доби бронзи (II тисячоліття до н. е.), виявлено поселення та досліджено курган ранньоскіфського часу (кінець VII — початок VI ст. до н. е.). В центрі села збереглися залишки валу та рову, якими було обнесене слов’янське городище X—XIII ст.

Існує легенда, що в давнину тут існувало місто, де київський князь Володимир тримав запаси вина і меду в так званих медушах. У XIII ст. під час монголо-татарської навали воно було вщент зруйноване.

У 1362 році Медвин захопило Литовське князівство, а з 1569 року він разом з Богуславом потрапив під владу шляхетської Польщі. Як видно з люстрації 1615 року, його населення не виконувало повинностей на користь старости, а відбувало військову службу в Богуславському полку. За королівськими привілеями 1620 і 1655 рр., Медвин дістав магдебурзьке право. Місто мало власні землі і управлялося старостами і суддями, обраними населенням.
Поблизу Медвина, в урочищі Черкес-долині, відбувалися бої між селянсько-козацькими загонами під проводом С. Наливайка (1596 р.), П. Павлюка і К. Скидана (1637 р.) та польсько-шляхетськими військами.

Під час визвольної війни 1648—1654 рр. Медвин був визволений з-під влади шляхетської Польщі і став сотенним містом Корсунського полку. У 1654 році все населення міста присягнуло на вірність Російській державі. Однак боротьба проти шляхетської Польщі не припинилася і після визвольної війни. В 1664 році в Медвині протягом чотирьох тижнів витримували облогу російські війська на чолі з воєводою Г. Косаговим та козаки під командуванням лубенського полковника Гамалії. Втративши в боях під Медвином велику кількість вбитими і полоненими, польсько-шляхетські загони відступили.

Після Андрусівського перемир’я 1667 року Медвин залишився за шляхетською Польщею. Почастішали напади на Правобережну Україну, в т. ч. і на місто, кримських татар. У 1674 році російські війська і козацькі полки на чолі з гетьманом Лівобережної України І. Самойловичем вщент розбили під Медвином війська гетьмана Правобережної України П. Дорошенка, який дотримувався протурецької орієнтації, і татар. Жителі міста відкрили ворота з’єднаному російсько-козацькому війську на чолі з І. Самойловичем і оголосили себе підданими Росії.

Населення Медвина брало активну участь у визвольній боротьбі на Правобережній Україні під проводом С. Палія. В 1685 році місто було визволене з-під гніту польської шляхти козацьким військом на чолі з полковником С. Самусем.

Однак після Прутського миру 1711 року Медвин загарбала Польща. В 1741 році в місті налічувалося 120 дворів. Польський уряд скасував його права на самоврядування. Богуславські старости примушували жителів відбувати численні роботи на користь замку і сплачувати великі податки, привласнювали міські землі та силою відбирали продукти. Населення Медвина поступово закріпачувалося. За люстрацією 1763 року, 157 дворів сплачували богуславському старості чинш, житній осип, ставкове, поколісне та інші платежі на суму 8739 злотих. Лише 4 незакріпачені і 5 слободянських дворів були звільнені від повинностей.

Жителі Медвина всіляко боролися проти кріпосницького гніту. Вони брали активну участь у гайдамацькому русі, що розгорнувся на Україні у XVIІІ ст. Під час Коліївщини 1768 року через місто пройшов загін гайдамаків на чолі із М. Залізняком.

У 1777 році Медвин у складі Богуславського староства був подарований польським королем Станіславом Понятовським племіннику С. Понятовському. Феодальна залежність жителів міста ще більше посилилась. За люстрацією 1789 року, тут уже не було незакріпачених дворів. Усі 366 дворів мали відробляти 304 тяглі і 2886 піших днів, сплачувати косове, ставкове, поколісне, медове, воскове, житній осип, чинш та інші поборе на суму 17 064 злотих. У 1792 році медвинці подали кілька скарг до королівського трибуналу, в яких писали про утиски з боку старост і вимагали відновити міське самоврядування та повернути місту його землі. Проте ці скарги лишились без розгляду.

Після другого поділу Польщі (1793 рік) Медвин увійшов до складу Росії. У 1799 році він разом з Богуславським ключем був проданий князем Понятовським графу Браницькому. Населення Медвина, як і всього Богуславського ключа, відробляло по 3 дні панщини на тиждень. Крім того, селяни мали виконувати ряд робіт на користь власника та сплачувати йому натуральну данину (давати певну кількість каплунів, курей та яєць залежно від розряду господарства). За найменшу провину селян тяжко карали: били різками, садовили в холодну, заковували в колодки, а часто й забивали до смерті. У 1845 році в Медвині було понад 800 дворів та 2675 ревізьких душ, у т. ч. 2455 кріпаків та 220 вільних. Населення займалося землеробством, садівництвом, бджільництвом.

Прагнучи здобути волю, селяни Медвина не раз піднімалися на боротьбу проти своїх гнобителів. Особливої гостроти вона набула у 1855 році під час Київської козаччини. Саме з Медвина почались у Канівському повіті селянські заворушення. 13 березня селяни, зібравшись до церкви, примусили священика Левицького записати їх у козаки. Одним з активних учасників цього виступу був селянин О. Рак, якого разом з сім’єю заслали до Сибіру.

У Медвині відбулися заворушення і в зв’язку з реформою 1861 року. Проведена поміщиками-кріпосниками на грабіжницьких умовах, вона не виправдала сподівань селян. На знак протесту проти царського маніфесту вони у травні цього року відхмовились відробляти панщину, за що всіх організаторів виступу було покарано 20 ударами різок.

За уставною грамотою 872 селянські двори Медвина мали викупити 3651 десятину землі, куди включалися також вигони, пустки та інші непридатні землі. Викупну суму за землю було визначено в розмірі 251 753 крб. Селяни Медвина відмовилися підписати уставну грамоту. Намагаючись запобігти піднесенню селянського руху під час польського повстання 1863 року, царський уряд дещо пом’якшив викупну операцію на Правобережній Україні. За викупним актом 1866 року селяни Медвина мали викупити 3611 десятин землі, яка оцінювалася в 181 244 крб. Але селянам земля обійшлася в 532857 крб., оскільки за надану царським урядом «викупну позику» вони щорічно змушені були сплачувати викупних платежів, виходячи з 6 проц. річних, по 10 874 крб. 64 коп. протягом 49 років.

У 1871 році Медвин став волосним центром. На той час у місті були винокурний і цегельний заводи та 5 водяних млинів. У 1900 році тут вже діяли 2 цегельні заводи, 9 кузень, 2 кінноприводні млини і 45 вітряків. Значного розвитку набуло борошномельне виробництво.

На 1900 рік в Медвині налічувалося 8887 десятин землі, з яких 3905 належало графу Браницькому, 101 — церквам, 4876 — селянам. В 1912 році у селі був 1541 селянський двір, якому належало 4056 десятин. 62 проц. селянських господарств (954 двори) були малоземельними, з них 290 мали до однієї десятини землі. На фоні селянського малоземелля виділялись 16 господарств, яким належало 209 десятин землі. Малоземелля гнало селян у найми до поміщицької економії та на заробітки у південні губернії.

Ідеї революційної боротьби за землю, проти царя і поміщиків знайшли гарячу підтримку серед селян Медвина в роки першої російської революції. На початку 1905 року тут з’явилися соціал-демо-кратичні прокламації.

19 травня в Медвинській економії на знак протесту проти мізерної оплати праці почався страйк. Близько 200 селян, які працювали тут за наймом, пред’явили управителю вимоги про збільшення заробітної плати. Вони вирушили у сусідні Мухоїдську, Дібровську і Софіївську економії, де також припинилися роботи. Страйк тривав 2 дні. Активними його учасниками були К. Я. Осауленко, Й. і Л. Капиці, І. Голосний та інші селяни. Страйк придушили силою. Частину селян заарештували і 13 з них віддали до суду.

Під впливом більшовицьких агітаторів селянські виступи набували дедалі більш організованого характеру. 12 квітня 1907 року відбувся багатолюдний мітинг, в якому взяло участь понад 1 тис. селян Медвина і Хижинців. Селянські сходки не припинилися і в наступні дні. 21 травня селяни Медвина, Сидорівни і Щербашинців зібралися на мітинг біля с. Щербашинців. У вересні поблизу Медвина знову мав відбутися мітинг, на який прибув представник від Київського комітету РСДРП. Але власті послали сюди каральний загін. Найактивніших учасників революційної боротьби І. М. Салату, О. С. Шимченка, Р. К. Ковтуна, В. А. Шевченка та інших було заарештовано. У листопаді 1907 року кинули за грати ще 83 учасників революційних подій і заслали їх до Олонецької губернії під нагляд поліції.

Незважаючи на чорносотенний терор і поліцейські репресії, у Медвин, як видно з листування Н. К. Крупської з М. В. Кобецьким, що відав транспортуванням більшовицьких газет з Данії в Росію, у 1908—1909 рр. з-за кордону доставлялись газети «Пролетарий» і «Социал-демократ».

Населення Медвина, яке у 1900 році становило 9967 чоловік, було позбавлене необхідної медичної допомоги. Тут діяли лише приймальна палата і аптека. З освітніх закладів було однокласне сільське училище, в якому навчалось близько 100 учнів, та 2 церковнопарафіяльні однокласні школи. У 1910 році відкрили чотирикласне міське училище, в якому у 1912 році працювало 5 вчителів і навчалося 129 хлопчиків. Значна кількість дітей бідняків лишалася поза школою.

Після Лютневої революції влітку 1917 року в Медвині було створено земельний комітет, до складу якого увійшли Н. М. Буря, О. С. Шимченко, М. Ф. Марушевський. Під його керівництвом селяни зібрали частину врожаю з панського поля і розподілили між собою, провели страйк у Медвинській економії і почали розподіл поміщицької землі.

З перемогою Жовтневого збройного повстання в Петрограді у Медвині розгорнулася боротьба за встановлення Радянської влади. Та в березні 1918 року його захопили німецькі загарбники, які встановили тут жорстокий окупаційний режим. Незважаючи на це, трудящі села виступили проти окупантів і гетьмана. За активну участь у цій боротьбі в Каневі за наказом німецького коменданта було страчено групу жителів Корсуня і ряду сіл, у т. ч. жителя Медвина Г. Дубину. В липні 1918 року в селі деякий час перебували повстанці із Звенигородського повіту, а коли у серпні тут проходив Таращанський повстанський загін, селяни вітали повстанців, передавали їм зброю і самі вступали до його лав. Після краху німецької окупації на Україні Медвин у грудні опинився під владою січовиків Директорії.

У лютому 1919 року Медвин визволили від ворога. Відразу ж тут було створено ревком, який очолив Н. М. Буря. Однак ревком не зміг розгорнути своєї діяльності. В селі звили гніздо націоналістичні банди, які в квітні 1919 року захопили Богу-слав. У травні в районі Медвина діяли куркульсько-петлюрівські банди Зеленого. З допомогою Інтернаціонального полку під командуванням Р. Фекете та бригади Дніпровської річкової військової флотилії куркульсько-націоналістичні банди в цьому районі були розгромлені. В червні 1919 року в Медвині створили комітет бідноти. Проте з початку вересня 1919 року до січня 1920 року село перебувало в руках денікінців.

Після визволення від білогвардійців у Медвині було створено волревком, який очолив О. G. Шимченко. Однак у травні мирне будівництво перервав наступ біло-поляків, які захопили село. У серпні 1920 року в Медвині спалахнув куркульсько-петлюрівський заколот. Бандити грабували населення, знищували зсипні пункти, розправлялися з представниками ревкомів і комнезамів. Вони вбили голову Медвин-ського волревкому О. С. Шимченка та закатували члена Канівського повітревкому, уповноваженого для мобілізації населення до Червоної Армії Н. М. Бурю. На ліквідацію заколоту виступив Таращанський продполк у кількості 500 чоловік та регулярні частини Червоної Армії, які 19 вересня розгромили буржуазно-націоналістичну банду і визволили Медвин.

Відразу ж відновив роботу волревком та було створено волкомнезам. До кінця року в Медвинській волості закінчили організацію комнезамів. Розгорнулося соціалістичне будівництво.

З червня 1921 року у Медвині почала діяльність волосна Рада, виконком якої очолив В. М. Салата. Головою волкомнезаму був в цей час В. Н. Василенко. В 1921 році у селі створили партійний осередок, до складу якого увійшли О. П. Кашпур, Ю. Ю. Миколенко, Ф. Швидун та ін. Незабаром виникла комсомольська організація; секретарем її обрали Б. Марушевського. Внаслідок активної роботи комуністів і комсомольців у Медвині і волості до 25 листопада 1921 року було повністю виконано продподаток. В 1923 році село стало центром району.

Значно поліпшилося медичне обслуговування населення. У 1926 році в Медвині діяли районна лікарня, аптека і дитячі ясла. Розгорнулося культурне будівництво. В цей час тут працювали початкова школа, 3 лікнепи, сільбуд, бібліотека і театр.

Уже в перші роки соціалістичного будівництва у Медвині виникли сільськогосподарські кооперативи: в 1922 році — «Червоний сівач» і «Світанок», а в 1923 році — ще 6 товариств для спільного обробітку землі. Навесні 1924 року у село прибули перші трактори. Значну допомогу медвинцям у господарському і культурному будівництві подали шефи — робітники залізничної станції Київ II. У 1926 році тут було організовано сільськогосподарський кооператив «Комунар». На цей час в Медвині, крім 9 сільськогосподарських, існували кредитний, садово-городній, промисловий та споживчий кооперативи.

Селяни Медвина стали на шлях колгоспного будівництва. У 1929 році кооперативи «Червоний сівач» і «Комунар» об’єдналися в колгосп «Комунар». Куркулі терором намагалися залякати селян, що вступали в колгоспи. Вони вчинили замах на комуніста М. Калашника та депутата сільської Ради М. Свидина, спалили хату колгоспника С. Дубини, по-звірячому вбили колгоспницю К. С. Салату. Незважаючи на ворожі дії куркульства, у 1931 році в Медвині були створені ще колгоспи «Червона зірка» та ім. Сталіна. Всі три колгоспи у 1932 році вже об’єднали 67 проц. селянських дворів.

Перші успіхи колгоспів виявились у своєчасному завершенні всіх сільськогосподарських робіт і виконанні плану хлібозаготівель, за що колгосп «Червона зірка» був занесений у 1931 році до почесного списку передових господарств району. 1 жовтня — день пуску Харківського тракторного заводу — трудящі Медвина відзначили хлібною валкою у 1700 пудів. Колгосп «Комунар» наполегливою боротьбою за високі врожаї у 1933 році завоював право участі у 2-му обласному з’їзді передовиків сільського господарства. Делегатом на з’їзд було обрано ударника праці Д. Салату. Велику допомогу колгоспам надала Медвинська МТС, створена в 1933 році. Вона мала 36 тракторів та іншу сільськогосподарську техніку.

Навесні 1934 року колективізація у Медвині була завершена. З колгоспу «Комунар» виділилось колективне господарство, назване іменем XVII з’їзду ВКП(б). Успіхи колективного господарювання надихали колгоспників села на нові трудові звершення. В 1936 році 22 колгоспні ланки включились у рух п’ятисотенниць. Найвищого врожаю добились ланкові колгоспу ім. XVII партз’їзду О. Мацюця та Л. Заваденко, які зібрали по 535 і 505 цнт цукрових буряків з гектара. На стахановські методи роботи першою серед тракторних бригад МТС району перейшла тракторна бригада Медвинської МТС на чолі з комсомольцем П. Ф. Кириченком.

Хороших результатів у розвитку сільськогосподарського виробництва досяг колгосп ім. XVII партз’їзду. У 1938 році він став насінницьким господарством, яке мало вирощувати і постачати сортове насіння колгоспам Богуславського і Таращанського районів. За високі виробничі показники і перевиконання плану здачі державі сортового насіння колгосп у цьому році був відзначений Наркомземом УРСР грошовою премією. У 1940 році колгосп мав 1669 га землі і об’єднував 457 дворів. На 5 його тваринницьких фермах налічувалося 196 коней, 153 голови великої рогатої худоби, 246 свиней, 214 овець, на птахофермах — 620 штук птиці. Розвивалося також бджільництво (125 бджолосімей). Розширилось допоміжне господарство. Тут було збудовано млин, цегельний завод, кузню.

Включившись на заклик сталінградців у рух за стопудові врожаї, трудівники колгоспу ім. XVII партз’їзду у 1940 році виростили зернових по 20 цнт, а передові бригади і ланки — по 25—30 і 40 цнт з гектара. Значних успіхів досягли тваринники колгоспу, зокрема у вирощуванні поголів’я коней та розвитку вівчарства. За високі виробничі показники колгосп ім. XVII партз’їзду, головою якого був 1. Н. Поліщук, і 20 передовиків праці в 1939 і 1940 рр. стали учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Бригадира рільничої бригади А. О. Мацюцю Головний виставочний комітет нагородив Малою срібною медаллю.

Значних успіхів досягли інші колгоспи Медвина. За високий приплід поросят (16—18 на свиноматку) свиноферма колгоспу ім. Сталіна у 1939 і 1940 рр. була учасником ВСГВ. Знатна свинарка колгоспу, учасниця виставки М. М. Литвиненко одержувала по 19—23 поросяти від свиноматки. Депутат районної та сільської Рад депутатів трудящих О. С. Білявська з колгоспу «Червона зірка», працюючи спочатку свинаркою, а після дояркою, двічі представляла колгосп на ВСГВ. Колгосп «Червона зірка» вирощував високі врожаї зернобобових — по 27—32 цнт з гектара. За досягнення у розвитку тваринництва на ВСГВ був представлений і колгосп «Комунар».

Трудовими успіхами відзначилися працівники Медвинської МТС. У 1939 році вона мала 64 трактори, 13 комбайнів та багато іншої сільськогосподарської техніки. Головний виставочний комітет ВСГВ високо оцінив роботу станції, присудивши їй у 1939 році диплом другого ступеня, грошову премію і мотоцикл, а бригадир тракторної бригади М. П. Руденко, тракторист К. М. Завірюха та старший механік А. К. Копиленко були нагороджені Малою срібною медаллю.

Багато було зроблено в галузі охорони здоров’я трудящих і розвитку культури. З медичних закладів у Медвині в 1940 році працювали лікарня, пологовий будинок, аптека. Успішно здійснювалась культурна революція. В 1939/40 навчальному році в селі діяли середня, 2 неповні середні та початкова школи, в яких налічувалося 1010 учнів і працювало 44 вчителі. В кожному з колгоспів були клуби. Крім того, тут працював колгоспний будинок на 200 місць з стаціонарною кіноустановкою, радіовузол. В 1938 році відкрили колгоспний парк з літнім кінотеатром. В бібліотеці налічувалось 3817 примірників книг.

27 липня 1941 року Медвин був окупований німецько-фашистськими загарбниками. Смерть і розорення принесли з собою гітлерівці. Вони зруйнували приміщення тваринницьких ферм, кінотеатр, клуб, бібліотеку, спалили багато житлових будинків. Фашистські недолюдки закатували 228 жителів села, силою вивезли на каторжні роботи до Німеччини 470 юнаків і дівчат.

Населення Медвина піднялося на боротьбу проти окупантів. Наприкінці 1941 року у селі виникла підпільна група у складі 13 чоловік, ініціатором створення якої був комуніст А. А. Кокоша. Підпільники друкували і розповсюджували серед населення листівки із зведеннями Радянського інформбюро, зривали відправку молоді до Німеччини. У новорічну ніч 1942 року у Медвині були розклеєні листівки і замайоріло 5 червоних прапорів. Навесні 1942 року, коли окупанти відправили з села у Миколаївську область на польові роботи 400 місцевих жителів, члени підпільної організації В. І. Стеценко, Д. Н. Литвиненко та інші провели серед них роз’яснювальну роботу, в результаті чого ніхто до роботи не приступив і протягом місяця майже всі повернулися додому. У серпні 1943 року підпільна група, що діяла в селі, влилась до складу 6-го батальйону з’єднання партизанських загонів Київської області. Під час бойових операцій партизани знищили 2 бронетранспортери, 30 автомашин, в районі с. Хижинців визволили з полону 80 радянських воїнів, захопили начальника польової жандармерії, перекладача і ординарця і разом з документами передали їх командуванню 27-ї армії 1-го Українського фронту. Народні месники розгромили медвинську кущову поліцію, знищили старосту і кількох поліцаїв, зруйнували у Медвині, Побережці і Дмитренках сепараторні пункти, захопили хлібні склади та роздали населенню до 3500 цнт зерна.

14 жителів села були зв’язковими та доставляли партизанам продукти харчування, одяг, медикаменти. У лісі переховувалися запасні частини до машин і тракторів, куди переправили їх колгоспники. У партизанському загоні на Черкащині боролася жителька села IL В. Дубина, яка загинула в 1943 році.

На фронтах Великої Вітчизняної війни билися 1007 жителів Медвина. За мужність і відвагу, виявлені в боях проти німецько-фашистських загарбників, 453 мед-винці відзначені урядовими нагородами. Серед них двома орденами Леніна нагороджено одного з перших комсомольців, нині полковника у відставці Б. П. Марушевського. Є. К. Тищику посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Будучи командиром танкової роти, він першим із своїми танками увірвався на околицю Умані. Опинившись на підбитому танку в оточенні, він протягом 2 годин вів нерівний бій з переважаючими силами противника, підбив і спалив 4 фашистські танки і знищив до 100 гітлерівців. 562 медвинці загинули смертю хоробрих, захищаючи Батьківщину від німецько-фашистських загарбників. На вшанування пам’яті загиблих в центрі села споруджено меморіальний комплекс.

27 січня 1944 року Медвин був визволений. Чимало жителів села безпосередньо допомагали радянським воїнам, підносячи боєприпаси на передову лінію. Колгоспник Ф. С. Митяй виступив ініціатором збору коштів на танкову колону «Колгоспник Богуславщини», внісши до фонду оборони 20 тис. крб. із своїх заощаджень.

Долаючи великі труднощі, трудящі Медвина доклали всіх зусиль, щоб якнайшвидше залічити рани, завдані окупантами, і відбудувати господарство села. Колгосп ім. XVII партз’їзду йшов у лавах передових. У 1945 році йому вдруге було присуджено перехідний Червоний прапор Богуславського райкому партії та райвиконкому. Вже у 1944 році відновила роботу лікарня, почали працювати середня і 3 початкові школи, в яких навчалося 688 учнів. Відкрили двері клуб і бібліотека.

У 1950 році колгоспи ім. XVII партз’їзду, «Комунар», «Червона зірка», ім. Сталіна та ім. Леніна (с. Дібровки) об’єдналися в колгосп «Росія». Організаційне зміцнення колгоспу, впровадження у життя рішень вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС і реорганізація МТС забезпечили зростання виробництва продукції. У 1958 році колгоспники зібрали по 21 цнт пшениці і по 273 цнт цукрових буряків з гектара. Від кожної корови було надоєно понад 3 тис. кг молока. Грошовий доход колгоспу у 1958 році зріс до 755,5 тис. крб. За сумлінну працю 6 трудівників були відзначені урядовими нагородами, зокрема ордена Леніна удостоєні голова колгоспу Ф. П. Василенко і директор Медвинської МТС Д. С. Онищенко, ордена Трудового Червоного Прапора — доярки О. С. Ніщименко та Г. К. Доброштан.

У наступні роки дедалі більше міцніла економіка колгоспу «Росія». Господарство перетворилося на одне з найбільших у республіці. За ним закріплено 7590 га землі, в т. ч. 5064 га орної. Колгосп має 201 га саду і ягідників та 70 га ставків. Основний напрям господарства — зерново-буряковий; розвинуто також м’ясо-молочне тваринництво, садівництво та городництво. На базі однієї з бригад колгоспу створено насінницьке господарство, яке вирощує сортове насіння зернових та олійних культур, багаторічних трав і картоплі.

Рік у рік зростає врожайність основних культур. У 1970 році в колгоспі було зібрано по 35,7 цнт озимої пшениці і по 346 цнт цукрових буряків з гектара. Високих показників досягли і в тваринництві. На початок 1970 року на фермах налічувалося 3100 голів великої рогатої худоби (в т. ч. 1064 корови), 7 тис. свиней, 2 тис. овець і 475 коней. З лютого 1970 року працює ферма для відгодівлі свиней на промисловій основі. В 1970 році на 100 га сільськогосподарських угідь було одержано 124,2 цнт м’яса і 492,5 цнт молока.

Значного розвитку набуло садівництво. Врожайність садів (кісточкових) досягає 70—75 цнт з гектара. Колгосп щорічно одержує від саду до 60 тис. крб. доходу. Важливою галуззю є городництво. Тут вирощуються найвищі в області врожаї овочів — по 250—275 цнт і картоплі — по 200—230 цнт з гектара, а окремі ланки і бригади одержують по 310 цнт картоплі та понад 430 цнт овочів з гектара. Розвинуто в колгоспі також бджільництво (300 вуликів) та ставкове рибництво. З промислових підприємств тут працюють цегельний завод, 6 млинів, у т. ч. один вальцьовий, олійня, 2 пилорами. Колгосп має міцну машинну базу. На його полях у 1970 році працювало 63 трактори, 42 комбайни та багато іншої сільськогосподарської техніки. Всі основні виробничі процеси в господарстві механізовані.

Колгосп «Ровія» — високорентабельне господарство, де госпрозрахунок став твердою основою піднесення колгоспного виробництва. На кожен затрачений карбованець тут одержують 46—50 коп. прибутку. Грошовий доход колгоспу досягає З млн. крб. Оплата людино-дня в середньому становить 4 карбованці.

За успіхи у розвитку сільськогосподарського виробництва орденами і медалями у 1965—1966 рр. було нагороджено ще 14 колгоспників. Серед них бригадир тракторної бригади В. X. Гриб, ланкова комплексної бригади для вирощування зернових В. Р. Салата та свинарка В. С. Прилипко удостоєні ордена Леніна, бригадири рільничих бригад М. К. Доброштан, А. А. Берестовий, бригадир тракторної бригади І. Д. Марушевський і голова колгоспу Ф. П. Василенко — ордена Трудового Червоного Прапора. Як передове господарство колгосп рік у рік заноситься на обласну Дошку пошани, є постійним учасником Виставки досягнень народного господарства СРСР та Виставки передового досвіду в народному господарстві УРСР. В ювілейному 1967 році колгосп було відзначено дипломом другого ступеня ВДНГ СРСР. Йому вручено також пам’ятний Червоний прапор Київського обкому КП України і облвиконкому.

Трудівники колгоспу «Росія» з великим піднесенням включилися у всенародне соціалістичне змагання на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна та за гідну зустріч XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України. Завдяки самовідданій праці вони достроково завершили виконання восьмого п’ятирічного плану випуску валової і товарної продукції: по виробництву м’яса і яєць — у 1968 році, цукрових буряків, картоплі, овочів, молока і шерсті —в 1969 році. План продажу державі за 1966—1970 рр. зерна виконано на 125,2 проц., цукрових буряків —на 126,9, картоплі — на 164,3, овочів — на 134,3, молока — на 193, м’яса — на 203, тобто два п’ятирічні завдання, яєць —на 152, вовни—на 126 проц. За досягнуті успіхи колгосп у 1971 році нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора, а голові колгоспу комуністу Ф. П. Василенку присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Він був делегатом XXIV з’їзду КП України.

З промислових підприємств у Медвині є плодоконсервний завод, збудований в 1948 році. Його продукція — соки, компоти, джем, сухофрукти тощо — відома в багатьох районах нашої країни і експортується в ЧССР, ПНР, НДР, Японію. В 1969 році завод виробив 2,5 млн. умовних банок консервів. З 1965 року в селі працює хлібозавод.

Змінилося обличчя Медвина. На місці глиняних, критих соломою хат виросли нові цегляні будинки під шифером або залізом. З 2732 будинків дві третини становлять новобудови. В селі побудовані будинок культури, клуб, середня школа, універмаг, корпуси лікарні, побуткомбінат, готель. Споруджується будинок відпочинку для колгоспників на 75 місць. Всього протягом післявоєнних років у Медвині збудовано 112 приміщень господарського та культурно-побутового призначення. Село електрифіковане і радіофіковане, тут працює АТС.

Невпинно підвищується добробут трудящих. Тільки у роздрібній сітці Медвина вони придбали у 1968 році товарів на 2 млн. карбованців.

На високому рівні — медичне обслуговування населення. В Медвині працює дільнична лікарня, що розміщується у 4 корпусах і має 7 кабінетів. Тут є корпус для стаціонарного лікування з терапевтичним, хірургічним і гінекологічним відділеннями на 85 місць, пологове відділення, поліклініка з рентгенологічним, стоматологічним і педіатричним кабінетами, лабораторія, дитяча кухня.

У Медвині діють середня, 2 восьмирічні та 2 початкові школи, а також середня вечірня школа. У 1969/70 навчальному році налічувалося 1152 учні і працювало 86 вчителів. У селі є також музична школа. Понад 350 випускників медвинських шкіл навчаються у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах. Близько 600 дітей виховуються у 7 дитячих садках і яслах.

Центром культурного відпочинку трудящих є будинок культури на 750 місць. Тут діє широкоекранна кіноустановка. При будинку культури працюють гуртки художньої самодіяльності, народний університет культури. Великою популярністю користується драматичний гурток, один з кращих в області. При будинку культури створено студію образотворчого мистецтва. 12 творів студійців — робітників і колгоспників було прийнято на обласний огляд народної творчості, присвячений 150-річчю з дня народження Т. Г. Шевченка. За досягнення у розвитку самодіяльного мистецтва будинок культури нагороджено ювілейною Шевченківською медаллю і Почесною грамотою Міністерства культури СРСР, а також йому присвоєно звання культосвітнього закладу відмінної роботи. До послуг трудящих заводська, 5 шкільних та 3 сільські бібліотеки з книжковим фондом 27 837 примірників. Жителі Медвина передплачують 6400 примірників газет і журналів. Випускається радіогазета «За високий урожай». У селі діє сільське відділення товариства «Знання».

Жителі Медвина пишаються своїми земляками. Тут народилися доктор юридичних наук Я. П. Миколенко, кінорежисер В. Т. Денисенко, брати інженер-будівельник Петро Юрченко і архітектор Павло Юрченко.

Партійна організація Медвина, яка налічує 142 комуністи, спрямовує свою роботу на дальше підвищення політичної і трудової активності трудящих. Велику роль відіграє сільська Рада, яка складається з 78 депутатів. При ній працюють 7 постійно діючих комісій: сільськогосподарська, народної освіти і культури, торгівлі і громадського харчування та інші.

Трудящі Медвина вносять гідний вклад у побудову комунізму в нашій країні.

Л. Г. КОЗЛОВСЬКА, В. В. ЛЕВЧЕНКО
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Медвин, село, Богуславський район, Київська область

Повідомлення АннА »

ЦДІАК, православні
Приписні села - прис. с.* Митяївка прип. до ц. св. Миколая
Адмін поділ за документами - Богуславського староства Київського воєв., з 1797 р.Богуславського, з 1846 р. Канівського пов. Київської губ.
За адмін. поділом XIX ст. - Канівського пов. Київської губ.
За адмін. поділом XXI ст. - Богуславського р-ну Київської обл.
Церкви - св. Миколая, Успіння Пресвятої Богородиці

метрична книга
127 1012 св. Миколая - 972(1796); 1249(1805); 1524(1824); 2593(1850); 2743(1852) 3342(1861); 3595(1865)
Успіння Пресвятої Богородиці - 972(1796); 1249(1805); 1524(1824); 2593(1850); 2743(1852); 2883(1854); 3342(1861); 3595(1865)
Різне - 1014(1795); 1103(1797); 1135(1799); 1162(1800); 1182(1801); 1198(1802); 1228(1804); 1278(1807); 1293(1808); 1303(1809); 1319(1810); 1335(1811); 1350(1812); 1362(1813); 1376(1814); 1390(1815); 1404(1816); 1434(1818); 1451(1819); 1482(1821); 1495(1822); 1509(1823); 1524(1824); 1539(1825); 1556(1826); 1575(1827); 1575а(1827); 1592(1828); 1612(1829); 1631(1830); 1650(1831); 1676(1832); 1704(1833); 1730(1834); 1758(1835); 1791(1836); 1828(1837); 1860(1838); 1950(1840); 2012(1841); 2064(1842); 2122(1843); 2185(1844); 2247(1845); 2324(1846); 2386(1847); 2453(1848); 2533(1849); 2673(1851); 2877(1854); 2960(1855); 3012(1856); 3095(1857); 3218(1859); 3220(1858); 3288(1860); 3413(1862); 3478(1863); 3538(1864); 3667(1866); 3737(1867); 3822(1868); 3924(1869); 3926(1869); 4031(1870); 4137а(1871); 4239(1872); 4243(1872); 4360(1873); 4463(1874)
метрична книга 127 1078 1475(1875); 1480(1876); 144(1877); 1487(1878); 1496(1879); 1499(1880); 1514(1881); 1531(1882); 151(1883); 1540(1884) ;1554(1885); 1563(1886); 1575(1887); 1582(1888); 1585(1888); 1591(1889); 155(1890); 1599(1891); 1608(1892); 1609(1892); 1614(1893); 1624(1894); 1629(1895); 1632(1895); 1638(1896); 1646(1897); 1651(1898); 1659(1898); 1658(1899); 1660(1899); 1672(1900); 1674(1901); 1685(1902); 1691(1903); 1698(1904); 1699(1904); 1704(1905); 1712(1906); 1717(1907); 1720(1907); 1727(1908); 1737(1909); 1743(1910); 1745(1910)
метрична книга 127 1079 147(1912); 151(1913); 153(1914); 158(1915); 162(1916); 164(1917); 167(1918); 168(1919)-н.*,ш.,с..; 169(1920)

cповідний розпис 127 1015 св. Миколая - 150(1802); 748(1848); 1105(1866)
Успіння Пресвятої Богородиці - 150(1802); 748(1848); 1105(1866)
Різне - Богуславський пов. -125(1799); 125а(1799); 139(1801); 140(1801); 283(1819); 307а(1821); 327а(1823); 365(1826); 376а(1826); 390(1828); 402(1829); 414(1830); 430(1831); 444(1832); 462(1833); 464а(1833); 481(1834); 498(1835); 510(1836); 527(1837); 528(1837); 551(1838); 564(1839); 582(1840); 583(1840); 601(1841); 619(1842); 642(1843); 661(1844); 679(1845);
Канівського пов. - 682(1845); 707(1846); 729(1847); 765(1849); 787(1850); 788(1850); 806(1851); 822(1852); 892(1856); 912(1857); 929а(1858); 949(1859); 971а(1860); 991(1861); 1028(1863); 1048(1864); 1075(1865); 1105(1866)
cповідний розпис 127 1016 св. Миколая – 170(1816); 182(1817)*; 193(1818)*; 227(1822); 250(1827); 443(1861);
Успіння Пресвятої Богородиці – 169(1816); 182(1817)*; 193(1818); 227(1822); 249(1827); 443(1861);
сповідний розпис 127 1076 108а(1759)
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
Kasia
Модератор
Повідомлень: 186
З нами з: 06 грудня 2017, 21:38
Стать: Жінка
Звідки: Вінниця
Дякував (ла): 132 рази
Подякували: 153 рази

Re: Медвин, село, Богуславський район, Київська область

Повідомлення Kasia »

З журналу "Український комбатант" за 1947р.
Опис селянського повстання під керівництвом сотника Лебідя проти більшовиків у серпні 1920го року
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Бердичівський повіт: Барановський, Марковський, Яблонський, Павінський, Розборський, Кузьмінський, Величко, Покотилюк, Сливка, Білик
Брацлавський повіт: Дудник, Цурман, Маняк, Лановий
Відповісти

Повернутись до “Літера М”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 21 гість