В 30-рр. у місті працював державний театр «Червоний шлях» (перше театральне об’єднання на Україні), режисером якого в 1931—1932 рр. був народний артист УРСР Б. Б. Лучицький. Діяли російський драматичний театр, де працював тоді 3. Т. Остапенко, нині заслужений артист УРСР; грецький театр, а з 1937 року дитячий театр і палац піонерів. Маріупольські самодіяльні колективи брали участь у першій (1932 року) всесоюзній олімпіаді художньої самодіяльності в Москві, а також першій всеукраїнській олімпіаді в 1936 році. Напередодні війни в Маріуполі було 102 бібліотеки з книжковим фондом в 1 млн. книжок.
Дедалі зростала і політична активність трудящих міста. Депутатом Верховної Ради СРСР у грудні 1937 року обрано одного з кращих прокатників заводу ім. Ілліча Л. Т. Мірошниченка, депутатом Верховної Ради УРСР у червні 1938 року —- сталевара заводу ім. Ілліча М. О. Пузирьова. Серед 386 депутатів міськради і 612 райради було чимало стахановців.
З перших днів Великої Вітчизняної війни промисловість міста почала випускати продукцію для потреб фронту. «Одну норму за себе, другу за фронтовика!» — стало лозунгом тих, хто залишився працювати в тилу. Чоловіків, які пішли до лав Червоної Армії, на виробництві заступили дружини, матері, сини і дочки. В місті сформувався полк народного ополчення і батальйон морської піхоти. В серпні почалася підготовка до евакуації промислових підприємств Маріуполя на схід країни. Обладнання спеццехів і прокатні стани вивезли на Урал і в Поволжя.
8 жовтня фашисти окупували місто. Маріупольські заводи привласнив німецький монополіст виробництва зброї — Крупп. «Азовсталь» назвали Азовським заводом № 1, а заводи ім. Ілліча та ім. Куйбишева — Азовським заводом № 2 фірми «Крупп фон Болен». Окупанти наказали всім робітникам стати до роботи. «Того, хто не вийде на роботу протягом трьох днів, буде розстріляно»,— погрожували вони. На підприємствах запроваджувався 12-годинний робочий день. Однак за 23 місяці хазяйнування в Маріуполі гітлерівцям так і не вдалося налагодити металургійне виробництво та відбудувати енергетичне господарство заводів. Вони не одержали жодної тонни чавуну, і сталі.
За час окупації фашисти розстріляли і замордували в Маріуполі понад 50 тис. чоловік, у т. ч. уславленого сталевара М. М. Мазая, депутата Верховної Ради УРСР М. О. Пузирьова, старого більшовика А. О. Заворуєва. Нелюдських катувань зазнали військовополонені. Біля шлакової гори кілька тисяч поранених і виснажених червоноармійців загнали за колючий дріт. У лютому 1943 року їх в самій білизні вивезли у Старокримський тупик і там заморозили на смерть.
Незважаючи на терор, люди боролися. В Маріуполі діяло кілька підпільних патріотичних груп. Вони проводили антифашистську пропаганду, писали і розповсюджували листівки, організовували втечі полонених червоноармійців з таборів, постачавши їм продукти харчування і одяг, зривали пуск промислових об’єктів і агрегатів. На заводі «Азовсталь» група патріотів під керівництвом О. М. Штанька перешкодила фашистам пустити 1-у та 4-у домни. У перші дні окупації на заводі ім. Ілліча псував електромотори комуніст О. І. Фролов, згодом комісар партизанського загону ім. Пожарського, що діяв у Брянських лісах. Наприкінці 1941 року в Іллічівському районі створюється підпільна комсомольська група. 17 січня 1942 року фашисти схопили члена групи О. Кленова. До гестапо потрапили також О. Кравченко, В. Малич і В. Долгополов. Кілька днів їх катували. На стіні камери залишився напис: «Не виказав нікого! Батьківщино! Товариші! Бийте зрадників! Пометіться! Пометіться! — Олександр Кравченко». 1 квітня 1942 року молодих патріотів стратили.
Велику роботу проводила підпільна група М. В. Бондаренка, кадрового робітника заводу ім. Ілліча, активного учасника громадянської війни. Її організовано восени 1942 року. Група поділялася на дві підгрупи, які очолювали комсомольці М. О. Колесова і Д. М. Ломизов. Підгрупа М. О. Колесової діяла в Іллічівському районі. До її складу входили А. О. Ломакіна, П. Л. Роянова, І. М. Федеряк, О. Т. Алістратова, О. Л. Гавриленко та ін. Будинок П. Л. Роянової перетворили на підпільний госпіталь для поранених втікачів з полону. Одних виряджали на протилежний берег Азовського моря, до радянських військ, інші ставали активними учасниками місцевого підпілля. Патріоти мали два радіоприймачі.
У групі Д. М. Ломизова були М. Прошин, В. Далененко, О. Петрулевич, брат Дмитра — Володимир Ломизов, син М. В. Бондаренка — Віктор, М. Пашков, В. Гладкий, Н. Жаботенко, І. Воробйов, Н. Тетерюк. Мати Ломизових — Марія Дмитрівна, що працювала медсестрою, видавала підпільникам фіктивні довідки про хвороби. Молоді патріоти поширювали повідомлення Радінформбюро, листівки, які закликали до боротьби з окупантами; підробляли біржові картки і бланки документів, щоб ними скористалися наші люди. Вони організували втечу з табору 34 радянських військовополонених і переховували їх по своїх домівках. У квітні 1943 року на станції Маріуполь підпільники висадили в повітря ешелон з пальним.
На початку 1942 року почала діяти група патріотів на металозаводі міськпромкомбінату. Вона мала зв’язок з групами М. О. Колесової і Д. М. Ломизова. 2 серпня 1943 року фашисти заарештували оперативну трійку цієї групи — К. О. Мариниченка, І. В. Скребцова, Б. Д. Перепелицю. У них вилучили 7 радіоприймачів, 4 автомати, 8 пістолетів, 3 гвинтівки. Невдовзі гестапівці схопили ще 28 підпільників, а 4 серпня вороги вдерлися на квартиру Ломизових, де знайшли друкарську машинку, гектограф, паспорти, біржові картки, автомат, боєприпаси, німецьке обмундирування. Незважаючи на катування, Дмитро і Марія Дмитрівна мовчали. Не заговорили вони і тоді, коли 14 серпня заарештували М. Прошина і О. Петрулевича. Покалічених Прошина і Петрулевича за браком доказів випустили. За кілька днів до визволення міста фашисти розстріляли Д. М. Ломизова і його матір, а також М. О. Колесову та ін. патріотів.
10 вересня 1943 року бійці 221-ї стрілецької дивізії, льотчики 9-ї гвардійської винищувальної дивізії і моряки Азовської військової флотилії під командуванням контр-адмірала G. Г. Горшкова визволили Маріуполь від гітлерівських окупантів. В бою за місто поліг смертю хоробрих піонер Толя Балабуха, який був провідником у моряків-десантників.
Значний вклад внесли трудівники міста у справу остаточної перемоги над ненависним фашизмом. До Дня Перемоги воював колишній рядовий Апатіївського полку генерал-майор Г. О. Латишев. 8 ворожих літаків збив протягом першого місяця війни капітан Г. Я. Бахчиванджі — перший випробувач реактивних літаків. Тисячі маріупольців за героїзм, виявлений у боях за Батьківщину, нагороджені орденами і медалями. 20 з них удостоєно звання Героя Радянського Союзу. Старший лейтенант Г. М. Яхнов збив під Ленінградом 20 ворожих літаків, 16 фашистських стерв’ятників на бойовому рахунку майора М. С. Ткачова. Звання Героя Радянського Союзу удостоєно також М. Ф. Баркова, Ф. Ф. Голубничого, Л. А. Григоровича, С. 3. Жорова, 3. Т. Зайку, П. М. Золотарьова, Ф. Т. Ігнатенка, В. В. Калубуна, М. Ю. Козьякова, Г. Є. Литвиненка, М. Г. Мойсеєнка, Г. С. Москаленка, Д. А. Нестеренка, М. П. Новикова, О. Д. Пирогову, І. Л. Прищепу, Є. О. Рєзунова, А. Ю. Черцова. У Жданові народився і закінчив середню школу № 31 знаменитий підводник, Герой Радянського Союзу контр-адмірал М. О. Лунін. Під час війни він був командиром підводного човна, який потопив 17 ворожих кораблів і торпедував фашистський лінкор «Тірпіц».
Гітлерівці за час окупації зруйнували всі підприємства, порт, залізничний вузол, водосховища, водопровідну й каналізаційну мережі, трамвайну колію, мости через річки, 32 проц. житлового фонду. Збитки, завдані місту, становили 880 млн. крб. 70 тис. юнаків і дівчат окупанти вивезли на каторгу до Німеччини. Різко зменшилось населення міста, на час визволення тут залишилося всього 85 тис. чоловік.
Маріупольська партійна організація, що в листопаді 1943 року налічувала 203 чоловіка, мобілізувала трудящих на відбудову промислових підприємств і комунального господарства. Робітники водоканалу на шостий день після вигнання окупантів відбудували свердловини, насосні станції, колонки. Населення одержало воду. 22 вересня почав працювати хлібозавод, 30 вересня було подано електроенергію. Того ж дня на заводі ім. Ілліча дала струм перша турбіна. В жовтні 1943 року стала до ладу турбіна на «Азовсталі». До кінця 1943 року відбудовано 24 шкільні приміщення.
10 листопада дала метал мартенівська піч № 5 заводу ім. Ілліча. Вже у 1943 році робітники відвантажили понад 25 280 тонн сталі і 1045 тонн прокату, 3437 авторесор і 1380 автодеталей для потреб фронту; відремонтували 20 танків. У 1944 році іллічівці полагодили ще 180 бойових машин, дали фронтові 27 130 автодеталей. Чимало зробили і робітники «Азовсталі». У місті розгорнулося змагання між бригадами за право називатися фронтовими. Бригада сталевара заводу ім. Ілліча М. О. Кучеріна жовтневий план 1944 року виконала на 148,5 проц. М. О. Кучерін завоював звання кращого сталевара. Заводу ім. Ілліча, що посів перше місце серед підприємств країни, було вручено перехідний Червоний прапор Державного Комітету Оборони і видано першу грошову премію1. Велику братню допомогу у відбудові металургійних заводів подали маріупольцям трудящі Уралу, Сибіру, Москви, Ленінграда та ін. промислових районів і міст країни. Наприклад, металурги Гур’євська Кемеровської області тільки в 1943 році надіслали 16 вагонів будівельних матеріалів і товарів широкого вжитку.
11 березня 1945 року Державний Комітет Оборони ухвалив організувати на заводі ім. Ілліча випуск залізничних цистерн. До кінця року їх виготовили 376. В червні 1947 року підприємство нагороджено орденом Леніна.
Повернувшись після війни на підприємства, тисячі маріупольців активно включилися у дальшу відбудову міста. 26 липня 1946 року на «Азовсталі» стала до ладу домна № 3. 9 вересня — домна № 4, яку відновлювали не демонтуючи, скориставшись 200-тонними гідравлічними домкратами. Робота забрала 140 годин, тоді як раніше це тривало б півроку. За сміливе розв’язання складного технічного завдання П. О. Мамонтова, С. С. Крупенникова, Є. С. Камінського та І. С. Галкіна удостоєно Державної премії. Повністю доменний цех відбудовано в 1949 році — 29 березня стала до ладу домна № 2, 10 грудня — домна № 1. Протягом 1945—1948 рр. відбудовували мартенівський цех з шістьма печами. Розгорнулося спорудження гігантського прокатного цеху. У серпні 1948 року почав діяти блюмінг, через два місяці — рейкобалковий стан. Країна одержала перші залізничні рейки з Маріуполя. За успішну відбудову заводу 2 вересня 1950 року трест «Азовстальбуд» нагороджено орденом Леніна. Через 11 місяців після визволення міста дала кокс батарея № 4 коксохімзаводу.
За роки першої повоєнної п’ятирічки відбудовано всі 48 підприємств міста. Випуск промислової продукції в 1950 році порівняно з 1940 роком зріс на 30 проц. Достроковому виконанню планів четвертої п’ятирічки сприяв широкий розмах соціалістичного змагання. В квітні 1946 року бригада сталевара заводу ім. Ілліча М. О. Кучеріна зварила швидкісну плавку за 7 годин 55 хв. замість 12 годин. Кучерін першим серед металургів країни довів можливість варити швидкісні плавки на твердому чавуні. Його почин дав поштовх рухові за дострокове виконання п’ятирічки не тільки серед металургів, але й серед робітників інших галузей народного господарства. Машиніст портального крана Маріупольського порту М. О. Безпалий добився значного скорочення часу на розвантаженні пароплавів. Його метод роботи поширився на всі порти Радянського Союзу. Гідний вклад внесли маріупольські робітники в спорудження магістральних газопроводів Дашава—Київ, Дашава—Москва, Ставрополь—Москва, нафтопроводу «Дружба», будівництво Волго-Донського каналу ім. В. І. Леніна, гідроелектростанцій на Волзі і Дніпрі. їх працю вкладено у будівництво атомного криголама «Ленін». 1948 року Маріуполь було перейменовано на честь його уродженця видатного діяча Комуністичної партії і Радянської держави А. О. Жданова в місто Жданов.
Велике промислове будівництво розгорнулося в місті в роки п’ятої п’ятирічки. Будівники «Азовстальбуду» ввели у дію нові виробничі об’єкти. В 1954 році дала струм теплова електростанція, стала до ладу друга черга коксохімічного заводу. Великі конструктивні роботи проводилися на заводі ім. Ілліча. На підприємствах удосконалювалася техніка і технологія виробництва.
Здійснюючи настанови XX з’їзду КПРС, трудящі міста домоглися значних успіхів у дальшому розвитку промисловості. В 1956 році на «Азовсталі» пущено мартенівську піч № 12, на заводі ім. Куйбишева — трубозварювальний цех, де вперше в СРСР розпочато виробництво електрозварювальних труб із спіральним швом. Поряд із зростанням металургійного виробництва на заводі ім. Ілліча прискореними темпами розвивалося машинобудування, що становило половину валової продукції підприємства. В квітні 1958 року від заводу ім. Ілліча відокремилися машинобудівні та металургійні цехи. На їх базі створено Ждановський завод важкого машинобудування. З рештою цехів об’єднався трубний завод ім. Куйбишева. Ще в 1957 році іллічівці за рекордно короткий час — п’ять місяців і тринадцять днів — спорудили нову домну. В наступному році будівельники почали зводити дві нові домни. На заклик партії Донецька обласна комсомольська організація взяла шефство над будівництвом «Донецької комсомольської печі» № 5 на «Азовсталі», комсомольські організації Жданова та Київської області — над спорудженням «Ждановської комсомольської печі» № 3 на заводі ім. Ілліча. На будові розгорнула роботу виїзна редакція «Київського комсомольця», яка підготувала в Жданові понад двісті спецвипусків газети.
Велику групу будівельників нагороджено орденами і медалями за дострокове спорудження цих доменних печей. Бригадирів монтажників на печі № 5 П. С. Кривенка та на печі № З І. І. Шевченка, а також начальника будівництва комплексу домни №3 І. О. Потапченка удостоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Ініціатор методу монтажу укрупнених металоконструкцій бригадир монтажників Є. П. Кільдишев здобув звання лауреата Ленінської премії. За заслуги в розвитку вітчизняної металургії в 1958 році звання Героя Соціалістичної Праці присвоєно старшому майстрові мартенівського цеху № 2 заводу ім. Ілліча І. А. Луту, старшому вальцювальникові цеху № 6 Є. Т. Страхову, старшому майстрові цеху № 7 О. Л. Дерев’янку,
майстрові мартенівського цеху П. І. Васильєву, майстрові доменного цеху М. М. Івченку, сталеварові В. А. Шкуропату, старшому горновому Г. Л. Чуйку, старшому майстрові рейкобалкового цеху П. А. Чеховському. 12 металургів міста удостоєно звання заслуженого металурга УРСР; професора Ждановського металургійного інституту І. Г. Казанцева — звання заслуженого діяча науки і техніки УРСР.
За перший рік семирічки збудовано «Донецьку комсомольську» домну № 6 на «Азовсталі» і автоматизований трубоелектрозварювальний стан нової конструкції на заводі ім. Ілліча. Тоді ж розпочато спорудження найбільшого в світі стана «1700» для тонколистової прокатки. На будову приїхало понад 6 тис. юнаків і дівчат за комсомольськими путівками. У лютому 1962 року пущено слябінг «1150». Стан «1700» і цей слябінг, працюючи в комплексі» становлять гігантський прокатний конвейєр; на ньому сталевою рікою тече метал; Складним обладнанням управляє електронна апаратура. Майже водночас із слябінгом запалали вогні на шести печах у новому мартенівському цеху. В січні 1963 року стала до ладу домна № 4.
Коли в 1962 році західнонімецькі фірми під тиском США відмовилися поставляти Радянському Союзові труби великого діаметра, то робітники міста доклали всіх зусиль для дострокового пуску трубоелектрозварювального стана «1020». Наступного року вже діяв ще один такий стан. Крім того, на реконструйованому стані «650» почалося виробництво труб діаметром 1020 мм. Наприкінці 1963 року завершено спорудження першої черги гігантського цеху холодного прокату. ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР у вітальній телеграмі з цієї нагоди писали, що пуск цеху і трьох станів спірального зварювання труб діаметром 1020 мм дає змогу значно поліпшити забезпечення потреб народного господарства в холодному листі і сталевих трубах. Протягом 1964—1966 рр. на заводі ім. Ілліча став до ладу комплекс киснево-конверторного цеху. Тут плавка триває всього 40 хвилин. Спалахнули заграви над новою домною № 5 ім. XXIII з’їзду КПРС.
Широко розгорнувся в місті рух за комуністичну працю, ініціаторами його серед ждановців виступили бригади сталеварів мартена № 2 заводу ім. Ілліча І. Н. Костю-ка і В. С. Гиріна, бригада Ю. П. Родіна з рейкобалкового цеху та ін. У 1961 році колективові коксохімічного заводу одному з перших у республіці присвоєно звання підприємства комуністичної праці. Наприкінці 1964 року бригади 6-ї печі мартенівського цеху № 1 М. С. Гонди, О. М. Бульського, Г. Г. Демиденка і В. І. Якименка викликали на соціалістичне змагання за найбільшу виплавку сталі в 1965 році сталеварів 33-ї печі Магнітогорського комбінату. Переможцями вийшли іллічівці, які виплавили понад півмільйона тонн сталі.
12 грудня 1965 року підприємства Жданова завершили семирічку. На мільйони карбованців було вироблено надпланової продукції. В 1966 році трест «Ждановметалургбуд» за дострокове завершення будівництва на багатьох об’єктах заводу ім. Ілліча нагороджено орденом Леніна. Орденом Трудового Червоного Прапора вшановано міську комсомольську організацію, завод «Азовсталь», трест «Донбасметалург-монтаж». Звання Героя Соціалістичної Праці присвоєно сталеварові заводу ім. Ілліча М. С. Гонді, старшому зварникові «Азовсталі» П. Д. Гненому, старшому газівникові коксохімічного заводу М. С. Ковальчуку, директорам заводів ім. Ілліча та «Азовсталі» В. О. Куликову і В. В. Лепорському, токареві заводу важкого машинобудування А. К. Козлу, бригадирові монтажників тресту «Донбасстальконструкція» Ф. Б. Журавському, боцманові пароплава «Пролетарски» М. М. Яровому і начальникові комбінату «Ждановбуд» І. П. Голубеву. Понад тисячу робітників промисловості, будівництва, транспорту, працівників науки і культури відзначено орденами і медалями.
Вже у 1966 році—першому в новій п’ятирічці — на «Азовсталі» пущено шлакопереробний цех і розпочато будівництво тонколистового стана «3600». Протягом 1966—1969 рр. споруджено найбільшу в республіці аглофабрику. У 1968 році ждановські металурги дали десяту частину всього союзного і п’яту частину республіканського виробництва чавуну, сталі, прокату, труб.
Металурги міста випускають металу в два з лишком рази більше, ніж усі металургійні заводи царської Росії в 1913 році. Швидкими темпами розвивається машинобудівна і металообробна промисловість. Останнім часом споруджено потужний цех металоконструкцій, продуктивність якого втроє більша за діючий завод металоконструкцій, термотрубний і ряд інших цехів. Основна продукція заводу важкого машинобудування — цистерни, бензозаправники, газгольдери, екскаватори, гірниче обладнання, конвертори тощо.
Поряд з заводами-гігантами в місті працюють кілька машинобудівних підприємств і металовиробів. У 1966 році на місці судноремонтних майстерень споруджено судноремонтний завод Міністерства рибного господарства СРСР. З підприємств легкої і харчової промисловості працюють фабрики — швейна ім. Дзержинського, індпошиву і ремонту одягу, панчішна і сітков’язальна, сувенірно-подарункових виробів, молокозавод, рибоконсервний комбінат, кондитерська фабрика, м’ясокомбінат, млинзавод № 9, хлібокомбінат, винзавод, пивкомбінат. Підприємства, житла, школи і культурно-побутові об’єкти споруджує будівельний комбінат «Ждановбуд».
У промисловій продукції міста чорна металургія становить 62,6 проц., машинобудування і металообробка — 15,2, коксохімія — 12, легка промисловість — 2,2. Продукція ждановських металургійних і машинобудівних, заводів йде у найвіддаленіші райони нашої Батьківщини. Вона експортується в 48 країн світу.
Жданов — порт п’яти морів. Морський торговий — один з найбільших першокласних портів країни. Причали його оснащено потужними кранами, автонавантажувачами, транспортними та іншими механізмами. Сюди безперервно прибувають великотоннажні судна з керченським агломератом, чіатурською марганцевою рудою, цементом, лісом та іншими матеріалами. Звідси вони йдуть з донецьким вугіллям, металом, машинами, хлібом. Другий порт — біля «Азовсталі». Його причальну лінію розташовано вздовж рудного двора доменного цеху, що дає змогу розвантажувати керченську руду безпосередньо в цехові бункери, агломерат — в доменні печі. В гавані Шмідта — порт рибалок. Тут містяться рибоконсервний комбінат, сітков’язальна фабрика і судноремонтний завод для риболовецьких суден Азовського басейну.
В розвитку і вдосконаленні виробництва міста провідну роль відіграють партійні організації. За їх активною участю складаються плани впровадження нової техніки і прогресивної технології. Так, на заводі ім. Ілліча було опрацьовано комплексний план технічного прогресу на 1969—1970 рр. На партійних зборах, у цехах і відділах затверджувалися місцеві плани технічного прогресу. З ініціативи парторганізації заводу важкого машинобудування розроблено проект плану науково-технічних проблем наступної п’ятирічки. На підприємствах працюють постійні школи передових методів праці. За останні роки створено школи комуністичної праці, університети технічного прогресу, економічні факультети при народних університетах, ленінські народні університети. Контроль за виконанням планів, впровадження нової техніки, механізації і автоматизації виробничих процесів, зниження собівартості продукції на заводах здійснюють партійні комісії. На великих підприємствах працюють цехові партійні комісії, які викривають недоліки і пропонують питання виробничої діяльності для обговорення на партійних зборах.
Партійні організації очолюють соціалістичне змагання і рух за комуністичну працю. В період підготовки до святкування 50-річчя Великого Жовтня колектив іллічівців викликав на змагання магнітогорців. За їх почином розгорнулося змагання між трудівниками Жданова, Кривого Рога і Донецька. Значний вклад внесли трудівники міста в створення донецького ювілейного процента, виробивши понад план продукції на 12,8 млн. крб. За успішне виконання ювілейних зобов’язань колективам «Азовсталі» й тресту «Ждановметалургбуд» передано на вічне зберігання пам’ятні Червоні прапори ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС; колективам заводу ім. Ілліча та рибоконсервного комбінату — пам’ятні Червоні прапори ЦК КП України, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради. Заводові важкого машинобудування присвоєно ім’я 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції. Конверторник заводу ім. Ілліча В. П. Івко і сталевар заводу «Азовсталь», член ЦК КП України Г. Я. Горбань, які домоглися високих виробничих показників, здобули право в 1967 році брати участь у виплавці 100-мільйонної тонни сталі.
Ждановці, підтримуючи почин москвичів і ленінградців, стали на ленінську трудову вахту і розгорнули боротьбу за дострокове виконання нової п’ятирічки. Ініціатори змагання за перевищення проектної потужності агрегатів сталевари заводу ім. Ілліча М. С. Гонда, О. М. Бульський, Г. Г. Демиденко і В. І. Якименко виплавили в 1968 році на шостій мартенівській печі 817 тис. тонн сталі, тобто стільки, скільки в 1958 році виплавили разом одинадцять печей мартенівського цеху № 2. За досягнення високих показників в соціалістичному змаганні на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна Ленінською ювілейною почесною грамотою ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС нагороджено колектив ордена Трудового Червоного Прапора металургійного заводу «Азовсталь» ім. С. Орджонікідзе; Ленінськими ювілейними почесними грамотами ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради — колективи ордена Леніна металургійного заводу ім. Ілліча, заводу важкого машинобудування ім. 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції, спеціалізоване управління «Металургмонтаж» № 206.
Допомагаючи колгоспному селянству у піднесенні сільського господарства, ждановці спорудили в підшефних колгоспах Володарського, Новоазовського і Першотравневого районів десятки тваринницьких ферм, механізованих токів; допомогли механізувати чимало сільськогосподарських робіт; побудували зрошувальні системи, силосні траншеї, ремонтні майстерні, гаражі. Робітничі колективи подають допомогу в електрифікації сіл, спорудженні культурних закладів.
Пуск нових об’єктів чорної металургії, реконструкція і нарощування потужностей підприємств зумовили дальше зростання населення міста. У сфері виробництва і обслуговування зайнято 200 480 чоловік. В Жданові живуть і працюють українці та росіяни, греки і білоруси, представники багатьох інших національностей. Загальна житлова площа міста на 1 січня 1970 року становила 5230 тис. кв. метрів. Проти 1940 року житловий фонд збільшився у 6,4 раза. Споруджено приміщення кінотеатрів «Перемога», ім. Жданова, «Буревісник», ім. Т. Г. Шевченка, «Будівельник», «Ювілейний», російського драматичного театру, заводські палаци культури і клуби. Рік у рік зростають масиви зелених насаджень. Міський парк культури і відпочинку в 1962 році удостоєно Почесної грамоти Міністерства культури СРСР. На честь 50-річчя Радянської влади закладено новий парк — найбільший міський зелений масив на Україні (125 га) з повним комплексом спортивних споруд. В змаганні міст України за кращий благоустрій у 1969 році Жданов посів перше місце.
У післявоєнні роки створено нову водопровідну і каналізаційну мережі. На річці Нальчику для постачання місту питної води споруджено водосховище, а на підприємства поступає технічна вода з Павлопільського водосховища, що на Кальміусі. Довжина водопровідної мережі зросла з 55 км у 1940 році до 470 км у 1969 році. Якщо до 1940 року у місті було 4 трамвайні маршрути, то тепер у всіх районах на 15 маршрутах курсують нові комфортабельні вагони. Протяжність колії — понад 100 км. На 29 маршрутах курсують 520 автобусів. 22 квітня 1970 року стала до ладу перша черга тролейбусної лінії. Із Ждановського аеропорту щоденно злітають десятки літаків. Електрифіковано залізницю Жданов — Донецьк. З морського вокзалу теплоходи доставляють пасажирів у всі порти Чорного і Азовського морів.
1968 року в Жданові було 458 магазинів. До послуг ждановців — 374 їдальні і ресторани. Рік у рік зростає товарооборот. Якщо в 1950 році він становив 70,7 млн. крб., то в 1967 році — 242,6 млн. крб. Працюють 4 комбінати побутового обслуговування, понад 24 ательє мод, 15 майстерень ремонту одягу, 61 — ремонту взуття, фабрики індивідуального пошиття та інші побутові заклади.
У 1941 році місто мало 8 лікарень на 1290 ліжок, тепер — 18 на 3530, 5 санепідемстанцій, десятки лікарняних пунктів, поліклініки. За останні роки відкрито грязелікарню, збудовано приміщення міської поліклініки, санітарної станції й дитячої лікарні; створено стоматологічну клініку й медпункти на підприємствах. 917 лікарів і 3649 чоловік із середньою медичною освітою працюють у лікувальних закладах. Жданов справедливо вважається здравницею Донбасу. В його санаторіях і будинках відпочинку, розташованих на морському узбережжі, щороку лікуються і відпочивають понад 30 тис. чоловік. Тут же містяться піонерські табори. В 50 дитячих комбінатах, 48 дитсадках і 31 яслах виховуються близько 20 тис. дітей. В 130 колективах спортом охоплено понад 140 тис. чоловік.
На республіканських і всесоюзних змаганнях ждановці здобули 21 золоту, 24 срібні й 14 бронзових медалей.
58 270 дітей вчаться в 38 середніх і 24 восьмирічних школах, у т. ч. 4 інтернатах, 2 початкових і 2 спеціальних. У 16 вечірніх школах опановують знання понад 8 тис. чоловік. Серед 3148 педагогів, які працюють в місті, 4 заслужені вчителі школи УРСР — Н. І. Таран, О. О. Гордієва, А. Г. Пишкіна й І. С. Журавльов; 5 викладачів нагороджено орденом Леніна.
Справжньою кузнею інженерів-металургів для підприємств країни став Ждановський металургійний інститут. Багато його вихованців займають командні посади в промисловості, розвивають науку, стали партійними і державними діячами. Серед них член Політ-бюро ЦК КПРС, перший секретар ЦК КП України П. Ю. Шелест; секретар ЦК КП України О. А. Титаренко; лауреат Ленінської премії, Герой Соціалістичної Праці, доктор технічних наук Г. І. Капирін. Нині в інституті на денних факультетах навчається 2634 студенти, на вечірньому і загальнотехнічному— 3681. В 1967/68 навчальному році тут підготовлено 948 інженерів. За розробку і впровадження у промисловість наукових відкриттів інститут у 1966 році нагороджено дипломом 1-го ступеня ВДНГ CPGP, а ряд його працівників удостоєно золотих, срібних і бронзових медалей виставки.
У Жданові працює філіал Одеського інституту морського транспорту, де вчаться без відриву від виробництва 515 чоловік, а також навчально-консультаційний пункт Українського заочного політехнічного інституту. В індустріальному, металургійному, будівельному і промислово-економічному технікумах готують кадри спеціалістів для промислових підприємств. Медичних сестер і акушерок випускає Ждановське медичне училище. На торговельних підприємствах працюють випускники торгового технікуму, торгового і кулінарного училищ. Всього в технікумах навчається 9,1 тис. учнів. Понад 4 тис. юнаків і дівчат набувають кваліфікації робітників у 7 технічних училищах. Кадри для флоту готує морехідна школа. В місті Жданові народилися відомий терапевт, академік АН УРСР В. М. Іванов; нейрофізіолог, академік АН УРСР О. Ф. Макаренко; геолог, академік АН УРСР М. П. Семененко; психолог і філософ Г. І. Челпанов (помер у 1936 році).
В місті 7 палаців культури і 16 клубів. У Донецькому обласному драматичному театрі в м. Жданові працюють заслужений діяч мистецтв РРФСР і заслужений артист Туркменської РСР М. С. Аматов, народний артист УРСР П. І. Ветров, народний артист УРСР і заслужений артист Узбецької РСР Б. О. Сабуров, народний артист РРФСР В. П. Мачкасов, заслужені артисти УРСР М. П. Алютова, Р. І. Подв’якова, А. В. Сорокко. Понад 13 тис. чоловік беруть участь в 294 колективах художньої самодіяльності. Особливий успіх у глядачів мають самодіяльні колективи «Азовсталі», моряків, заводу ім. Ілліча, коксохімічного заводу, важкого машинобудування. У музичному училищі, 5 музичних школах, 7 музичних дитячих студіях, самодіяльних гуртках при палацах культури навчається понад 3 тис. дітей. У двох вечірніх музичних школах набувають знань робітники і службовці. В 172 бібліотеках — 17,5 млн. томів. Ними користуються 214 тис. читачів. Десятки тисяч сімей мають особисті бібліотеки. Помітний вплив на культурне життя міста справляють місцеві літератори. Вони гуртуються навколо газети «Приазовский рабочий». У Жданові живе письменник В. Г. Пронський, автор роману «Друге дихання». Тривалий час тут жив і працював відомий краєзнавець М. В. Фененко, який написав книги «Земля говорить», «Топоніміка в творах Т. Г. Шевченка». Уродженцем міста і частим його гостем є поет і прозаїк Ф. Д. Кривін.
У створеній на громадських засадах картинній галереї зібрано твори радянських і зарубіжних художників. Туї виставлено і полотна місцевих майстрів живопису. Основні теми їх робіт — праця металургів, машинобудівників. Картини членів Спілки художників СРСР В. М. Арнаутова, В. К. Константинова, А. А. Кос’яненка, Г. А. Пришедька, М. Г. Тихонова не раз експонувалися на республіканських і всесоюзних художніх виставках. На громадських засадах в місті відкрито музей А. О. Жданова в будинку, де народився цей видатний діяч партії і уряду. За останні роки споруджено кілька пам’ятників, серед них пам’ятник А. О. Жданову, пам’ятники жертвам фашизму і прославленому сталеварові М. М. Мазаю, закатованому гітлерівцями. Пам’ятник піонеру Толі Балабусі встановлено на місці його загибелі в Приморському районі на розі двох вулиць — проспекту адмірала Нахімова і вулиці Портової.
Активно працюють члени міського товариства «Знання», за 9 місяців 1969 року для трудящих прочитано 22 289 лекцій.
Діяльність промислових підприємств, громадське і культурне життя міста спрямовує Ждановська партійна організація — одна з найбільших у Донецькій області. На 1 січня 1969 року вона налічувала 26 949 комуністів. В місті — 4 районні, 359 первинних, 415 цехових з правами первинних, 191 цехова організація і 1454 партгрупи. У сфері матеріального виробництва працюють 22 545 комуністів. 18 первинних організацій мають парткоми. На заводах ім. Ілліча, «Азовсталі», заводі важкого машинобудування і в Азовському морському пароплавстві парткомам надано права райкомів партії. Комсомольська організація міста об’єднує 4 районні і 270 первинних організацій. 6 заводських комітетів і комітет ЛКСМУ металургійного інституту користуються правами райкомів комсомолу. Комсомольська організація міста налічує 46 тис. чоловік. За активну участь у військово-патріотичному вихованні молоді в 1967 році міську комсомольську організацію нагороджено перехідним Червоним прапором Київського військового округу.
Значну роботу проводять міська і районні Ради депутатів трудящих. На сесіях міськради і засіданнях її виконкому тільки в січні—серпні 1969 року обговорювалися такі питання, як поліпшення архітектурно-художнього оформлення забудованої території міста і нових мікрорайонів, обслуговування населення пасажирським транспортом, поліпшення медичного обслуговування і участь промислових підприємств у будівництві й обладнанні лікувальних закладів та інші. При міській, чотирьох районних і двох селищних Радах депутатів трудящих працюють 86 комісій, що об’єднують понад 1348 депутатів і 1659 активістів. У міську, районні та селищні Ради депутатів трудящих трудящі міста обрали 1464 депутатів. Серед них — 700 комуністів і 207 комсомольців, 982 робітники. Депутатом Верховної Ради СРСР обрано старшого зварювальника блюмінга заводу «Азовсталь» Героя Соціалістичної Праці П. Д. Гненого, депутатами Верховної Ради УРСР — сталевара заводу ім. Ілліча Героя Соціалістичної Праці М. С. Гонду, доменщика «Азовсталі» Б.О. Вараву і директора заводу важкого машинобудування лауреата Державної премії СРСР В. Ф. Карпова.
На підприємствах і в установах — 185 580 членів профспілки, 160 тис. з них змагаються за звання колективів і ударників комуністичної праці. Профспілкові комітети приділяють значну увагу поліпшенню організації виробництва і умов праці, соціально-побутовим питанням. Багато заводських і цехових профспілкових організацій беруть активну участь у розробці і виконанні заходів технічного удосконалення та підвищенні економічної ефективності виробництва, впровадження планів НОПу, розвиткові раціоналізації і винахідництва.
Велику допомогу міській партійній організації, іншим організаціям і підприємствам міста подають ЦК КПРС, ЦК КП України і Донецький обком партії. 17 травня 1966 року Президія ЦК КП України обговорила роботу партійної організації Ждановського заводу важкого машинобудування щодо виконання рішень березневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС. Місто відвідував член Політбюро ЦК КПРС, перший секретар ЦК КП України П. Ю. Шелест. В квітні 1967 року питання про організаторську і політичну роботу партійних організацій Жданова по забезпеченню виконання ювілейних зобов’язань на підприємствах металургійної промисловості було розглянуто на бюро обкому партії. В листопаді 1966 року в Жданові провів нараду партійно-господарського активу підприємств металургійної промисловості Донецької області член Політбюро ЦК КПРС, Голова Ради Міністрів СРСР О. М. Косигін. У своїй доповіді він висвітлив основні питання розвитку народного господарства у восьмій п’ятирічці і чітко визначив проблеми, які стоять перед металургами. 8 січня 1967 року до міста приїжджав Генеральний секретар ЦК КПРС Л. І. Брежнєв. Він оглянув нові цехи заводу ім. Ілліча, розмовляв з робітниками підприємства. У виступі на зборах партійно-господарського активу міста Л. І. Брежнєв звернув увагу партійних організацій і керівників підприємств на використання резервів, збільшення випуску металу і підвищення економічної ефективності виробництва, поліпшення умов праці і побуту робітників, прискорення темпів житлового будівництва.
Трудящі індустріального Жданова своєю повсякденною працею вносять великий вклад у створення матеріально-технічної бази комунізму.
Д. М. ГРУШЕВСЬКИЙ