Монастирище, село, Ічнянський район, Чернігівська область

Відповісти

У цьому селі/Цим селом/Це село

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим селом
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Аватар користувача
surnameindex
Повідомлень: 780
З нами з: 18 липня 2016, 23:24
Дякував (ла): 194 рази
Подякували: 298 разів
Контактна інформація:

Монастирище, село, Ічнянський район, Чернігівська область

Повідомлення surnameindex »

Монастирище, Ічнянський район, Чернігівська область

Монастырище, Монастырыщенская волость, Нежинский уезд
Монастырище, Ичнянский район, Черниговская область

Рождество-Богородицкая церковь
1804 - священник Михаил Данилевский, Иосиф Саханский

Михайловская церковь
1804 - священник Павел Румницкий
1886-1896 - священник Григорий Терещенко

Некоторые фамилии жителей с. Монастырище (Михайловская церковь, 1875-1896):
Бова
Ботвин
Буймистер
Ващенко
Горб
Горлач
Горовый
Грин
Денисенко
Журавель
Заболотный
Зваразский
Зеленько
Зенченко
Зима
Кабижский
Калинич
Коваленко
Коламиец
Кондра
Кот
Котляр
Кузьменко
Кухливский
Левадный
Левенец
Левченко
Лучка
Макаренко
Онищенко
Павлюк
Петренко
Пилипенко
Пинька
Полевик
Примак
Проха
Пугач
Сердюк
Скляр
Смелик
Смоленский
Фурса
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Монастирище, село, Ічнянський район, Чернігівська область

Повідомлення АннА »

Зображення
Монастири́ще — село в Україні, в Ічнянському районі Чернігівської області. Центр Монастирищенської сільської ради, до якої входить також село Веприк. Населення становить 1149 осіб[1].
Історія
В цій місцевості люди мешкали з давніх-давен. Поблизу села виявлено залишки поселення доби бронзи (II тисячоліття до н. е.), кургани скіфського періоду (V-III століття до н. е.) та два давньоруські городища (IX-XIII століття). Відоме також Давньоруське городище біля села Веприк.
XVI—XVIII сторіччя
Засноване Монастирище в XIV сторіччі переселенцями, що прийшли в долину Удаю з Правобережної України. Село виникло на місці старого монастиря, від чого і отримало свою назву. Село неодноразово зазнавало спустошень від іноземних загарбників: тричі його руйнували татари.
Село засноване у складі Великого князівства Литовського, але 1503 року анексоване Московською державою разом з усією Сіверською землею. Аде вже наприкінці XVI сторіччя тут відновлено суверенітет Польської корони. 1618 року Монастирище, за Деулінським перемир'ям між Річчю Посполитою та Московією, відійшла до шляхетської Польщі.
Під час польської влади населення Монастирища отримало певні свободи, хоча суперечки за землю вносили постійну напругу в життя українських поселенців. У жалуваній грамоті короля Сигізмунда III від 1590 року, за якою Монастирище разом з іншими населеними пунктами передавалось князю Яремі Вишневецькому, йшлося, що йому надається право збирати з населення різні податі. 1618 року селяни князя Вишневецького скаржились, що пан їх «зубожил вельми, вибираючи несльїханньїе податки…». У 1628 році тут було тільки 4 «дима» і один млин. У 1646 році в селищі налічувалося всього 7 коней.
Коли почалася Визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельницького, населення Монастирища повстало на боротьбу. 1649 року село стало сотенним містечком Монастирської сотні Прилуцького полку. У 1664 році польсько-шляхетські війська з татарами напали на Монастирище, розорили його, частину жителів взяли у полон в Крим. Згідно з переписною книгою 1666 року в селі числилося всього 45 селянських дворів, але зручне географічне положення Монастирища сприяло його порівняно швидкому відновленню: у 1718 році тут налічувалося 60 козацьких дворів, 69 вільних селянських дворів і 44 двори залежних селян (3 — чиншевих прилуцького полковника, 25 — рангових, 16 — духовенства).
Жителі займались землеробством, тваринництвом, овочівництвом та садівництвом. Цьому сприяла наявність широких степових просторів на правому березі Удаю. Сотниками обирались, головним чином, заможні козаки. Вони скуповували землі у козаків та селян не лише Монастирища, а й сусідніх сіл. Селян, що жили на цих землях, перетворювали в своїх кріпаків. У 1728 році полковник Носенко був змушений усунути за жорстоке поводження з підлеглими сотника Г. Забарного. Пізніше протягом півстоліття сотнею керували Романовичі. Вони прибрали до рук значну кількість земель і поселили на них підсусідків. За відомостями 1729 р., рангових посполитих у Монастирищі числилося 173 двори і 130 підсусідків. У 1730-х роках в містечку різко зменшилася кількість населення в результаті переселення частини жителів за Дніпро. Так, у 1740 році тут налічувалося 52 козацьких двори (61 хата) і 78 бездвірних хат їх підсусідків, 39 селянських дворів (43 хати) і 3 хати їх підсусідків. У своїй скарзі в суд на Романовича селяни писали, що він довів їх до зубожіння і що вони незабаром будуть «позбавлені і останніх харчів».
Після ліквідації полкового устрою Монастирище у 1782 році увійшло до складу Ніжинського повіту Чернігівського намісництва (з 1797 р. — Малоросійської, з 1802 р. — Чернігівської губернії). У 1796 році в Монастирищі налічувалось 2088 душ: 487 козаків, 941 селян, 499 різночинців, 70 дворян, 91 чиновник.
XIX сторіччя
На початку XIX сторіччя сільськогосподарське виробництво залишалося основною галуззю господарства. Вирощувались пшениця, жито, овес, гречка, картопля, льон, коноплі, буряк та інші культури. Багато козаків і селян займалося тютюнництвом, яке почало розвиватися ще на початку XVIII сторіччя і набуло найбільшого поширення в XIX сторіччі як прибуткова галузь сільського господарства. Тютюн мав великий попит не тільки на внутрішньому, але й на зовнішньому ринку.
Вигідні шляхи сполучення — річка Удай і поштовий тракт Чернігів — Прилуки, що проходив через містечко — сприяли певною мірою зростанню торгівлі й економіки. Тут відбувалися два ярмарки на рік, де предметами торгівлі були хліб, м'ясо, тканини, тютюн, горілка, різний інвентар тощо. Однак в цілому господарство містечка було відсталим. Переважала трипільна система землеробства. Основними знаряддями були серп, коса, дерев'яна соха, плуг, борона. Слабо було розвинене промислове виробництво. Воно мало кустарно-ремісничий характер.
За переписом 1835 року в Монастирищі з 388 козацьких сімей лише 23 сім'ї були заможні, 62 — середнього достатку, 108 — «бідніших», тих, що «нічого не мали» — 1957. В той же час поміщики володіли великими земельними угіддями. Деякі з них мали від 1000 до 3000 десятин землі. Напередодні скасування кріпосного права в Монастирищі налічувалось державних селян — 599, поміщицьких — 881. Тільки в поміщика Забіли було близько 419 кріпаків.
Восени 1859 в Монастирищі сталися події, які дуже стурбували поміщиків, повітову та губернську владу. Кріпосні селяни поміщика Романовича, в якого панщина доходила до 5—6 днів на тиждень, відмовилися відбувати панщину й платити оброк, протестуючи проти надмірного збільшення кріпосницьких повинностей. Для розправи з селянами в містечко були прислані солдати. Скасування кріпосного права у 1861 році не ліквідувало безземелля й малоземелля селян. 603 ревізькі душі в Монастирищі одержали 1658 десятин землі, з якої 400 десятин було непридатної для обробітку. Селяни одержали земельні наділи менші, ніж мали до реформи. Так, наприклад, до реформи селяни поміщика Забіли мали по десятині і 1741 сажню на душу, а після її проведення одержали, по десятині 1554 сажні, тобто земельні наділи скоротились на 187 сажнів. Викупні платежі за землю були надзвичайно великими. Селяни Монастирища виплачували по 43—45 карбованців за десятину — вдвічі більше існуючої купівельної ціни за землю в середині XIX сторіччя. Причому до оформлення викупу селяни вважалися тимчасовозобов'язаними й мусили виконувати певні повинності.
1866 року у козацькому та власницькому містечку Ніжинського повіту Чернігівської губернії мешкало 3245 осіб (1529 осіб чоловічої статі та 1716 — жіночої), налічувалось 412 дворових господарства, існували 2 православні церкви[4]. Цього ж року 6 вересня було освячено теплий кам'яний храм Різдва Пресвятої Богородиці.[5]
Станом на 1885 рік у колишньому державному та власницькому містечку, центрі Монастирищенської волості, мешкало 3162 особи, налічувалось 651 дворове господарство, існували 5 православних церков, школа, лікарня, поштова станція, 2 постоялих двори, трактир, 11 постоялих будинків, 10 лавок, 14 вітряних млинів, 3 маслобійних та цегельний заводи, відбувались базари та 3 ярмарки на рік.[6].
За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 4602 осіб (2243 чоловічої статі та 2359 — жіночої), з яких 4277 — православної віри[7].
Реформа 1861 року створила умови для прискореного розвитку капіталізму. Наприкінці XIX сторіччя в Монастирищі йшов інтенсивний процес утворення великих господарств капіталістичного типу. До їх числа належали господарства Троцини, Сезонцева та ін. Вони скуповували й орендували землю в поміщиків і ставали власниками найбільших економій. Поступово до них перейшли багаті лісові масиви навколо Монастирища. Троцині, наприклад, належало 445 десятин лісу, Харитоненку — 244, Сезонцеву — 144, Московченку — 179 десятин.
Підприємці містечка мали 9 олійниць, 3 цегельні заводи, 17 крамничок, 19 шинків, 7 трактирів і заїжджих дворів. На кінець XIX сторіччя в містечку налічувалось 326 козацьких і 519 селянських дворів. З цього числа 100 дворів не мали ні землі, ні тяглової сили. За орендовані землі селяни платили поміщику половину врожаю і відробляли 3—4 дні за десятину. Крім того, вони сплачували оброчний і подушний податки, вносили так званий громадський збір, ремонтували дороги й мости, перевозили пошту і пасажирів та ін. Зубожілі селяни змушені були переселятися в східні райони Росії або шукати роботи в містах.
XX сторіччя
У 1898 році в Монастирищі була відкрита земська однокласна школа, працювали дві церковнопарафіяльні школи. У 1903 році населення Монастирища звернулося до Міністерства освіти з проханням перетворити однокласну земську школу на двокласне земське училище. Це прохання було задоволене в 1913 році. 1916 року в селищі відкрили нову однокласну земську школу. З 1901 року почала діяти земська бібліотека. Тоді ж були відкриті лікарня на три ліжка та медично-фельдшерська дільниця. Для населення, що перевищувало 3 тисячі чоловік, цього було вкрай недостатньо. У 1916 році, наприклад, медична дільниця Монастирища змогла прищепити віспу тільки 26 дітям, а хворіло 66 дітей із 465-ти.
Під час революції 1905—1907 років у селі сталося кілька масових виступів селян. У травні 1906 року в Монастирищі відбувся страйк селянської бідноти і наймитів, що працювали у поміщицьких і куркульських економіях. Страйкарі вимагали знизити орендну плату за землю, скоротити робочий день, підвищити оплату праці з 25 копійок в день до 1 карбованця. Намагаючись зірвати страйк, поміщики найняли робітників із далеких сіл і платили їм по 50 копійок за день. У відповідь на це вісімдесят монастирищенських селян увірвалися в економії і розігнали найнятих робітників, а приміщення економій підпалили. Страйкуючих підтримали селяни сусідніх сіл. Поміщики змушені були поступитися і підвищити заробітну плату наймитам до 70 копійок за день. Та коли страйк припинився, почалася розправа над активними учасниками. Поліцейські, прислані з Ніжина, заарештували організаторів виступу І. Білана, М. Дяченка, братів Литовченків та інших. В рішенні Ніжинського окружного суду цих селян звинувачували в організації «масового зборища» і в антидержавних вчинках.
В часи Першої світової війни в Монастирищі були мобілізовані майже всі працездатні чоловіки. Лише в ході першої мобілізації було мобілізовано 200 монастирищівців.
1917 в селі встановилася влада Центральної Ради.
Великий вплив на мешканців села справляли солдати, які прибували з фронту, а також односельці, що поверталися з в'язниць і заслання, де відбували, покарання за участь у революційних виступах 1905—1907 років. Звістку про Жовтневе збройне повстання в Петрограді приніс до містечка Микола Ковалевський, що служив машиністом на крейсері «Аврора».
М. Ф. Ковалевський, машиніст крейсера «Аврора»
У листопаді фронтовики, підтримані селянською біднотою, організували вибори революційного комітету. Його головою був обраний селянин Г. Динька. Ревком розпустив продовольчу управу Тимчасового уряду, ліквідував посади пристава, урядника і стражників. У другій половині січня 1918 року комуністи привласнили до 3 тис. десятин громадських земель.
У квітні Монастирище зайняли війська гетьмана Павла Скоропадського та союзників з Німеччини. Відновили лад, покарали збільшовичених селян, встановили податки на хліб, худобу.
Улітку 1918 року виступи спровокувала банда, створена колишніми фронтовиками та червоногвардійцями. Банда мала постійний зв'язок з Ніжинським партизанським загоном під командуванням відомого терориста Наума Точоного. Пізніше, коли цей загін влився в Ніжинський полк і ввійшов до складу Першої української радянської дивізії, партизани Монастирища тримали зв'язок з командиром цього з'єднання Миколою Кропив'янським. Систематично нападали на гетьманську варту. В серпні 1918 року контррозвідка України розкрила і знешкодила банду.
До січня 1919 року Монастирище контролювали війська Української Держави. А після чергового наступу більшовиків, село захопили війська Денікіна.
В кінці листопада 1919 року війська 391-го Таращанського полку Червоної армії, підтримані партизанами, захопили Монастирище і остаточно встановили в селі радянську владу. Зразу ж після визволення тут відбулися загальні збори, на яких було обрано сільський революційний комітет. Його головою став М. Р. Левадній. З кінця грудня цього ж року почала працювати сільська рада, яку очолив комуніст з Ніжина Ю. С. Левченко. Монастирище стало селом і волосним центром. Головою волосного виконавчого комітету був колишній фронтовик селянин С. М. Журавель.
На першому засіданні волвиконкому було ухвалене рішення облікувати все майно і 3000 десятин землі, поміщиків і куркулів, що повтікали з денікінцями, націоналізувати паровий млин. Були організовані споживча й сільськогосподарська кооперація.
29 серпня 1920 року в селі створений комітет незаможних селян. Головою комнезаму обрали М. В. Сидорця. Навесні 1921 року створене перше колективне господарство — комуну імені Першого травня. Спочатку комуна об'єднувала 23 особи. Вона мала 32 десятини землі, 2 коней, 3 корови, 2 плуги, 2 дерев'яні сохи. Але з часом господарство міцніло. Якщо в 1921 році річний бюджет комуни становив 7 тис. крб., то вже на кінець 1923 року він досяг 27 тис. крб. До неї входило на той 36 осіб.
Восени 1920 року в селі розпочали працювати три школи, в яких працювало 12 учителів і навчалось 383 учні. Для дорослих відкрили три школи ліквідації неписьменності. Фонд місцевої бібліотеки поповнився новою літературою. При хаті-читальні організувалися культурно-освітні гуртки малювання, хоровий, музичний і драматичний. У 1921 році було відкрито молодіжний клуб, в якому працювали суспільно-політична, літературна, бібліотечна секції, сільськогосподарський гурток.
За період з 1928 року по 1931 рік в Монастирищі було створено 5 сільськогосподарських артілей: «Червоний шлях», «Веселий край», «Червона зірка», «Червоний плугатар» та «Вільний шлях». За темпами колективізації Монастирище йшло в числі передових сіл Чернігівщини. На території села діяла більшовицька спекулятивна контора Торгсін, яка, користуючись масовим голодуванням, витягувала рештки золотовалютних цінностей та антикваріату з мешканців села. Нащадок потерпілих у Монастирищі Олег Надоша свідчить:
«У телефонній розмові з матір'ю запитав, — а як вона і родина тоді врятувалися. З'ясувалося, — тільки завдяки 7 масивним золотим виробам рідкісної цінності і проби (999), які ще за царату подарував дід — дворянин Кириченко, капітан корабля далекосхідного флоту. Здавши цю пам'ять про батька (і неабиякий капітал!) у лавку торгзіну, бабуся врятувала родину і багатьох мешканців села Монастирище Ічнянського району Чернігівської області. Решта села вимерло»[8]
У 1935 році комуна об'єдналася з артіллю «Червона зірка», колгосп став називатися імені Орджонікідзе. У 1935 році в селі відкрита машинно-тракторна станція. МТС мала 15 тракторів, 7 комбайнів та інші сільськогосподарські машини, які обробляли поля 26 колгоспів її зони.
Вирощували пшеницю, жито, овес, ячмінь, кукурудзу,картоплю, буряк. У передвоєнні роки зернових культур стали вирощувати по 13—14 центнер на кожному гектарі. На трудодень колгоспники одержували по 3—4 кг зерна. В селі діяло 15 кооперативних і державних магазинів, працювали лікарня на 15 ліжок, поліклініка, аптека, дитячі ясла. У 1937 році збудована нова середня школа на 500 місць. Працювали будинок культури, бібліотека.
15 вересня 1941 року село було окуповане німецько-нацистськими військами. На роботи до Німеччини примусово було вивезено 54 юнаки й дівчини. 16 вересня 1943 року 143-тя дивізія 60-ї армії під командуванням генерал-полковника І. Д. Черняховського звільнила Монастирище. під час боїв за Монастирище загинуло 75 бійців та офіцерів Червоної Армії.
Після звільнення села у грудні 1943 року відновилася робота Монастирищенської МТС. їй було виділено 25 тракторів, комбайн та інші сільськогосподарські машини. Але остаточно відбудова села завершилася лише на початку 1950-х: діяли усі п'ять колгоспів, МТС та її майстерня. Працювали школи, бібліотека, лікарня, аптека. У 1950 році колгоспи були об'єднані у два — імені Орджонікідзе та «Україна». Розширились посівні площі колгоспів. Була введена нова культура коксогиз. А у 1958 році двох колгоспи об'єднані в один, який дістав назву «Україна» (1967 року був перейменований на «Родіна»). Після реорганізації МТС колгосп придбав різні сільськогосподарські машини. У 1970 році фонд соціального забезпечення колгоспу «Родіна» становив 35 682 карбованців.
З березня 1970 року і досі біля села розробляються поклади нафти. В тому ж році у селі збудовано новий будинок культури на 500 місць.
В селі працює лікарня на 25 ліжок з дитячим відділенням, при ній — фізіотерапевтичний кабінет, клінічна лабораторія, рентгенкабінет. Тут працюють 2 лікарі. Є поліклініка, аптека. Село має автобусне сполучення з Черніговом, Ніжином, Прилуками.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Монастирище, село, Ічнянський район, Чернігівська область

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Монастирище — село, центр сільської Ради, розташоване в долині річки Удаю, за 18 км від районного центру і за 7 км від залізничної станції Яхнівка. Через село проходить автошлях Ніжин—Прилуки. Населення — 2851 чоловік. Сільраді підпорядковане село Веприк.

Поблизу Монастирища виявлено залишки поселення і могильник доби бронзи та два городища періоду Київської Русі. Давньоруське городище відоме також біля с. Веприка.

Засноване Монастирище в XIV ст. переселенцями, що прибули в долину річки Удаю з Правобережної України. Село виникло на місці старого монастиря, від

чого й дістало свою назву. Оборонні укріплення, побудовані в далекому минулому для захисту від ворожих нападів, збереглися до нашого часу.

Село неодноразово зазнавало спустошень від іноземних загарбників. Тричі його руйнували татари, а багатьох його мешканців забирали в полон.

З 1503 року по 1618 рік Монастирище було у складі Російської держави. Після Деулінського перемир’я його захопила польська шляхта.

Під час польсько-шляхетського панування населення Монастирища терпіло жорстокий феодально-кріпосницький і національно-релігійний гніт. Польська шляхта захопила кращі землі, з кожним роком збільшувала феодальні повинності. У жалуваній грамоті короля Сигізмунда III від 1590 року, за якою Монастирище разом з іншими населеними пунктами передавалось князю Вишневецькому, говорилось, що йому надається право збирати з населення різні податі й за рахунок їх примножувати свої багатства. В 1618 році селяни князя Вишневецького скаржились, що пан їх «зубожил вельми, выбираючи неслыханные податки…». Коли почалася визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельницького, населення Монастирища повстало на боротьбу проти гнобителів.
У 1649 році село стало сотенним містечком Прилуцького полку.

В кінці XVII ст. в Монастирищі налічувалось козаків — 487, селян — 941, різночинців — 499, дворян — 70, чиновників — 91 чоловік. Жителі займались землеробством, тваринництвом, овочівництвом та садівництвом. Цьому сприяла наявність широких степових просторів на правому березі Удаю. Сотниками обирались, головним чином, заможні козаки. Вони скуповували землі у козаків та селян не лише Монастирища, а й сусідніх сіл. Селян, що жили на цих землях, перетворювали в своїх кріпаків. У 1728 році полковник Носенко був змушений усунути за жорстоке поводження з підлеглими сотника Г. Забарного. Пізніше протягом 50 років сотнею керували Романовичі. За цей час вони захопили собі велику кількість землі. У своїй скарзі в суд на Романовича селяни писали, що він довів їх до зубожіння і що вони незабаром будуть «позбавлені і останніх харчів».

На початку XIX ст. сільськогосподарське виробництво залишалося основною галуззю господарства. Вирощувались пшениця, жито, овес, гречка, картопля, льон, коноплі, буряки та інші культури. Багато козаків і селян займалося тютюнництвом, яке почало розвиватися ще на початку ХVІІІ ст. і набуло найбільшого поширення в XIX ст., як прибуткова галузь сільського господарства. Тютюн користувався великим попитом не тільки на внутрішньому, але й на зовнішньому ринку.

Вигідні шляхи сполучення (річка Удай і поштовий тракт Чернігів —Прилуки, що проходив через містечко) сприяли певною мірою зростанню торгівлі й економіки. Тут відбувалися 2 ярмарки на рік, де предметами торгівлі були: хліб, м’ясо, тканини, тютюн, горілка, різний інвентар тощо.

Однак у цілому господарство містечка було відсталим. Переважала трипільна система землеробства. Основними знаряддями були: серп, коса, дерев’яна соха, плуг, борона. Слабо було розвинене промислове виробництво. Воно мало кустарно-ремісничий характер.

У першій половині XIX ст. посилюється процес майнового розшарування. За переписом 1835 року в Монастирищі з 388 козацьких сімей лише 23 сім’ї були заможні, 62 — середнього достатку, 108 — «бідніших» і тих, що «нічого не мали»,— 1957. В той же час поміщики володіли великими земельними угіддями. Деякі з них мали від 1000 до 3000 десятин землі. Поміщики містечка жорстоко експлуатували селянську й козацьку бідноту. Напередодні скасування кріпосного права в Монастирищі налічувалось державних селян — 599, поміщицьких — 881. Тільки в поміщика Забіли було близько 419 кріпаків.

Восени 1859 року в Монастирищі сталися події, які дуже стурбували поміщиків, повітову та губернську владу. Кріпосні селяни поміщика Романовича, в якого панщина доходила до 5—6 днів на тиждень, відмовилися відбувати панщину й платити оброк, протестуючи проти надмірного збільшення феодальних повинностей. Для розправи з селянами в містечко були прислані солдати.

Скасування кріпосного права у 1861 році не ліквідувало безземелля й малоземелля селян. 603 ревізькі душі в Монастирищі одержали 1658 десятин землі, з якої 400 десятин було непридатної для обробітку. Селяни одержали земельні наділи менші, ніж мали до реформи. Так, наприклад, до реформи селяни поміщика Забіли мали по десятині і 1741 сажню на душу, а після її проведення одержали по десятині 1554 сажені, тобто земельні наділи скоротились на 187 сажнів. Викупні платежі за землю були надзвичайно великими. Селяни Монастирища виплачували по 43—45 крб. за десятину — вдвічі більше існуючої купівельної ціни за землю в середині XIX ст. Причому до оформлення викупу селяни вважалися тимчасовозобов’язаними й мусили виконувати певні повинності.

Реформа 1861 року створила умови для прискореного розвитку капіталізму. Наприкінці XIX ст. в Монастирищі йшов інтенсивний процес утворення великих господарств капіталістичного типу. До їх числа належали господарства Троцини, Сезонцева та ін. Вони скуповували й орендували землю в поміщиків і ставали власниками найбільших економій. Поступово до них перейшли багаті лісні масиви навколо Монастирища. Троцині, наприклад, належало 445 десятин лісу, Харитоненку — 244, Сезонцеву — 144, Московченку — 179 десятин.

Підприємці містечка мали 9 олійниць, 3 цегельні заводи, 17 крамничок, 19 шинків, 7 трактирів і заїжджих дворів та ін.

Одночасно із зростанням великих капіталістичних господарств розорялися господарства селянської і козацької бідноти. На кінець XIX ст. в містечку налічувалось 326 козацьких і 519 селянських дворів. З цього числа 100 дворів не мали ні землі, ні тяглової сили. Зубожілі селяни змушені були переселятися в східні райони Росії або шукати роботи в містах. Але більшість селянської бідноти лишалася в містечку і повністю залежала від поміщиків та куркулів. За орендовані землі селяни платили поміщику половину врожаю і відробляли 3—4 дні за десятину. Крім того, вони сплачували оброчний і подушний податки, вносили так званий громадський збір, ремонтували дороги й мости, перевозили пошту і пасажирів та ін. Особливо тяжкою була доля наймитів та поденників. їх праця цінувалася дуже низько. Навіть під час літніх польових робіт їм платили від 15 до 40 коп. в день, на винокурних заводах робітники одержували від 20 до 25 копійок.

Революція 1905—1907 рр. мала широкий відгук серед трудящих мас Монастирища. Тут відбулося кілька масових виступів селян проти поміщиків. 19 лютого 1906 року в будинку селянина Макаренка відбулися нелегальні збори селян, перед якими з революційними промовами виступили молодий селянин І. Погуляйло та дочка фельдшера В. П. Литвинюк. Вони розповіли про боротьбу робітників Пітера, Москви, Києва, про події на Чернігівщині, закликали селян взяти участь у революційній боротьбі проти існуючого ладу. Промови агітаторів знайшли гарячий відгук серед селян. Були зібрані гроші на придбання революційної літератури. Але про це стало відомо поліції. Погуляйла і Литвинюк заарештували і ув’язнили. У травні 1906 року в Монастирищі відбувся страйк селянської бідноти і наймитів, що працювали у поміщицьких і куркульських економіях. Страйкарі вимагали знизити орендну плату за землю, скоротити робочий день, підвищити оплату праці з 25 коп. в день до 1 крб. Намагаючись зірвати страйк, поміщики найняли робітників із далеких сіл і платили їм по 50 коп. за день. У відповідь на це селяни Монастирища в кількості 80 чоловік увірвалися в економії і розігнали найнятих робітників, а приміщення економій підпалили. Страйкуючих активно підтримали селяни сусідніх сіл. Поміщики змушені були поступитися і підвищити заробітну плату наймитам до 70 коп. за день. Та коли страйк припинився, почалася розправа над активними учасниками. Поліцейські, прислані з Ніжина, заарештували організаторів виступу І. Білана, М. Дяченка, братів Литовченків та інших. їх жорстоко побили й кинули в Ніжинську в’язницю. В рішенні Ніжинського окружного суду цих селян звинувачували в організації «масового зборища» і в антидержавних вчинках.

Розправа не спинила трудящих Монастирища. На вулицях ще довгий час збиралися селяни, щоб обмінятися думками про своє злиденне життя. Так, 23 грудня 1906 року на базарній площі відбулися збори, де виступив місцевий житель П. Є. Фурса, закликаючи селян до боротьби проти царя й поміщиків. У 1907 році на одних із зборів він був заарештований і кинутий до в’язниці.

В кінці XIX і на початку XX ст. були здійснені деякі заходи щодо освіти. 1898 року в Монастирищі була відкрита земська однокласна школа. Водночас працювали дві церковнопарафіяльні школи. У 1903 році населення Монастирища звернулося до Міністерства освіти з проханням перетворити однокласну земську школу на двокласне земське училище. Це прохання було задоволене лише в 1913 році. 1916 року відкрили нову однокласну земську школу. Проте всі вони тулилися в маленьких сільських хатах. До самої Жовтневої революції більшість дітей селянської бідноти залишалася неграмотною. Серед жителів містечка не було жодного чоловіка з вищою освітою. З 1901 року почала діяти земська бібліотека, яку відвідували лише заможні. Тоді ж були відкриті лікарня на три ліжка та медично-фельдшерська дільниця. Для населення, що перевищувало 3 тис. чоловік, цього було вкрай недостатньо. В 1916 році, наприклад, медична дільниця Монастирища змогла прищепити віспу тільки 26 дітям, а хворіло 66 дітей (із 465).

Нові тяжкі випробування принесла трудівникам перша світова війна. В Монастирищі були мобілізовані майже всі працездатні чоловіки. Уже перша мобілізація відірвала від праці 200 чоловік. Тих, хто був старший роками, відправляли на оборонні роботи. Становище трудового населення щодалі гіршало.

Боротьба трудящих Монастирища за землю активніше розгорнулася після Лютневої революції. Великий революціонізуючий вплив на жителів села справляли солдати, які прибували з фронту, а також односельці, що поверталися з в’язниць і заслання, де відбували покарання за участь у революційних виступах 1905—1907 рр. Радісно зустріли трудящі Монастирища звістку про Жовтневе збройне повстання в Петрограді, яку приніс до містечка матрос М. Ф. Ковалевський, що служив машиністом на крейсері «Аврора». У вересні 1917 року його обрали до складу судового революційного комітету. В ніч на 25 жовтня разом з іншими моряками він брав участь у наведенні Миколаївського мосту, що забезпечило просування робітників до Зимового палацу. У листопаді 1917 року у Монастирищі фронтовики, підтримані селянською біднотою, організували вибори революційного комітету. Його головою був обраний селянин Г. О. Динька. Ревком розпустив продовольчу управу Тимчасового уряду, ліквідував посади пристава, урядника і стражників. Але владу узурпувала Центральна рада.

18 січня 1918 року трудящі Монастирища повстали і вигнали буржуазно-націоналістичні війська з села. 19 січня на мітингу було проголошено встановлення Радянської влади й обрано ревком. У другій половині січня—лютому ревком, керуючись ленінським Декретом про землю, конфіскував й розподілив між незаможними селянами біля 3 тис. десятин поміщицьких земель.

У квітні Монастирище окупували війська кайзерівської Німеччини. Окупанти відновили поміщицьке землеволодіння, грабували селян, відбирали хліб, худобу й вивозили до Німеччини. Землю та майно повертали поміщикам та буржуазії.

Трудяще населення містечка чинило окупантам відчайдушний опір. Улітку 1918 року виступи селян очолила партизанська група, створена колишніми фронтовиками та червоногвардійцями. Група мала постійний зв’язок з Ніжинським партизанським загоном під командуванням П. І. Точоного. Пізніше, коли цей загін влився в Ніжинський полк і ввійшов до складу 1 Української радянської дивізії, партизани Монастирища тримали зв’язок з командиром цієї дивізії М. Г. Кропив’янським. Підпільники систематично нападали на німецькі загони та гетьманську варту. В серпні 1918 року варті вдалося розкрити цю групу. Над партизанами було вчинено жорстоку розправу. Шість із них: М. П. Гончаренко, Г. П. Фурса, Ф. Д. Прядко, А. Є. Масько, Ю. Е. Кобзар, М. С. КовалеЕський — були розстріляні. Їх імена викарбовані на пам’ятнику, який споруджено з центрі Монастирища.

Запекла боротьба трудящих України проти німецьких і гетьманських військ увінчалася перемогою. Після вигнання петлюрівців в січні 1919 року Монастирище знову стало радянським. Його визволив Ніжинський полк. Проте період мирного будівництва тривав недовго. В серпні 1919 року село захопили війська Денікіна. Почалися грабежі й насильства над селянами. Місцева контрреволюція святкувала перемогу і зводила рахунки з селянською біднотою. В ці дні денікінці захопили і розстріляли селян М. В. Гринька і С. С. Іванова, яких звинувачували у зв’язках з партизанами.

В кінці листопада 1919 року війська 391 Таращанського полку, підтримані партизанами, вигнали окупантів з Монастирища. Зразу ж після визволення тут відбулися загальні збори трудящих, на яких було обрано сільський революційний комітет. Його головою став М. Р. Левадній. З кінця грудня цього ж року почала працювати сільська Рада, яку очолив комуніст з Ніжина Ю. С. Левченко. Монастирище стало селом і волосним центром. Головою волосного виконавчого комітету був колишній фронтовик селянин С. М. Журавель.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Монастирище, село, Ічнянський район, Чернігівська область

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Частина ІІ
На першому засіданні волвиконкому ухвалено рішення облікувати все майно поміщиків і куркулів, що повтікали з денікінцями, націоналізувати паровий млин. 3000 десятин землі, відібраної у поміщиків у 1917 році, знову стали власністю трудящих села. Були організовані споживча й сільськогосподарська кооперація.

Важливою подією в селі стало утворення весною 1920 року комуністичного осередку, до якого входило шість чоловік. Секретарем був В. П. Аверкін. За пропозицією комуністів 29 серпня 1920 року створено комітет незаможних селян. Головою комнезаму обрали М. В. Сидорця. Надійним помічником комуністів став комсомольський осередок, організований 1921 року (секретар П. І. Єременко). Комсомольці активно допомагали партійній організації навесні 1921 року створити перше колективне господарство — комуну ім. Першого травня. Майже всі вони входили до її складу, а секретар партійного осередку В. П. Аверкін був її головою. Спочатку комуна об’єднувала 23 особи. Вона мала всього 32 десятини землі, 2 коней, 3 корови, 2 плуги, 2 дерев’яні сохи. Але з часом господарство міцніло. Якщо в 1921 році річний бюджет комуни становив 7 тис. крб., то вже на кінець 1923 року він досяг 27 тис. крб. До неї входило в цей час 36 осіб.
З перших же днів Радянської влади налагоджувалося культурне життя села. Восени 1920 року тут почали роботу три школи, в яких працювало 12 учителів і навчалось 383 учні. Для дорослих відкрили три школи ліквідації неписьменності. Фонд місцевої бібліотеки поповнився новою літературою. При хаті-читальні організувалися культурно-освітні гуртки: малювання, хоровий, музичний і драматичний. За ініціативою комсомольців у 1921 році було відкрито молодіжний клуб. Тут працювали суспільно-політична, літературна, бібліотечна секції, сільськогосподарський гурток.

Але будівництву нового життя перешкоджали напади контрреволюційних банд. До їх складу входили залишки петлюрівців, які користувалися активною підтримкою куркулів села. В грудні 1920 року банда в кількості 30 чоловік в нічний час розгромила приміщення волвиконкому, захопила друкарську машинку, телефонний апарат, різний інвентар і підводи. Селян, які намагалися чинити опір, побили. Такі наскоки банд здійснювались неодноразово. Але вороги не змогли загальмувати радянське будівництво. Незабаром вони були знешкоджені.

Після XV з’їзду партії партосередок, сільська Рада, комнезам усі свої зусилля спрямували на підготовку селянства до масової колективізації. Прикладом успішного колективного господарювання була комуна, яка на той час досягла вже певних успіхів. 1924 року на полях появився трактор. За період з 1928 року по 1931 рік в Моцастирищі було створено 5 сільськогосподарських артілей: «Червоний шлях», «Веселий край», «Червона зірка», «Червоний плугатар» та «Вільний шлях». За темпами колективізації Монастирище йшло в числі передових сіл Чернігівщини. У 1935 році комуна об’єдналася з артіллю «Червона зірка», колгосп став називатися ім. Орджонікідзе.

Соціалістичні перетворення на селі супроводилися гострою класовою боротьбою. Куркулі вели злісну антирадянську агітацію, підпалювали колгоспні будівлі, чинили диверсії. В одну з січневий: ночей 1930 року вони підпалили 16 дворів колгоспників. Це викликало в селі загальне обурення і послужило переконливою підставою для переселення куркульських сімей у віддалені райони країни.

Великою подією в житті села стало створення машинно-тракторної станції у 1935 році. МТС мала 15 тракторів, 7 комбайнів та інші сільськогосподарські машини, які обробляли поля 26 колгоспів її зони.

Колективне господарство докорінно змінювало економіку, добробут і культуру трудівників села. На колгоспних полях вирощували пшеницю, жито, ячмінь, кукурудзу, картоплю, буряки. Вміле використання сільськогосподарських машин та агротехніки сприяло підвищенню врожайності. У передвоєнні роки зернових культур стали вирощувати по 13—14 цнт на кожному га. Зросла продуктивність тваринництва. Поліпшився матеріальний добробут трудівників села. На трудодень колгоспники одержували по 3—4 кг зерна. 15 кооперативних і державних магазинів забезпечували колгоспників різними промисловими товарами.

Напередодні Великої Вітчизняної війни в селі працювали лікарня на 15 ліжок, поліклініка, аптека, дитячі ясла. У 1937 році побудували нову середню школу на 500 місць та початкову. Працювали будинок культури, бібліотека та ін. культосвітні заклади. Неписьменність серед дорослого населення була повністю ліквідована.

Досягнуті успіхи в будівництві нового життя радували людей, підносили їх трудову активність. Зросло число передовиків колгоспного виробництва. В авангарді трудівників села йшли 26 комуністів й 72 комсомольці.

Але мирна праця радянських людей була перервана нападом фашистських загарбників на нашу Вітчизну. Разом з усім радянським народом трудящі Монастирища пішли захищати свою Батьківщину. Вони йшли до лав Червоної Армії, організовували загони народного ополчення для охорони колгоспного і державного майна.

15 вересня 1941 року село захопили фашистські загарбники. З перших днів вони грабували населення, примушували людей працювати на них. Того, хто ухилявся від роботи, били і відправляли на каторгу. У фашистську неволю з села потрапило 54 юнаки й дівчини. Непокірних ловили, катували, страчували. День у день чинились арешти і розправи над населенням. Фашисти замучили У. Н. Мульовану — дружину старого партизана-комуніста І. І. Мульованого. Заарештували і розстріляли комуністів П. С. Фурсу, Г. Ф. Сиротенка, Ф. О. Кривоноса, Н. Ф. Костюченка, С. М. Журавля.

Жорстокі розправи не зламали волі трудящих Монастирища. В лютому 1942 року в селі була створена підпільна комсомольська організація, до складу якої входили М. Л. Кривенко (секретар), В. А. Гадзинський, О. А. Руденко, Я. М. Козел. Комсомольська організація діяла під керівництвом підпільного Ічнянського райкому КП України. Підпільники розповсюджували листівки й звернення до населення, газети, проводили роз’яснювальну роботу, зривали різні заходи німецької влади.

16 вересня 1943 року 143 дивізія 60-ї армії під командуванням генерал-полковника І. Д. Черняховського визволила Монастирище. Тут загинуло 75 бійців та офіцерів Червоної Армії. В центрі села — їх братська могила. Всього на фронтах Великої Вітчизняної війни воювало 850 жителів села. З них 498 чоловік загинуло, зокрема, льотчик-офіцер М. С. Кікоть, який мав високі нагороди — орден Леніна і орден Червоного Прапора.

Після визволення села від німецько-фашистських окупантів трудящі взялися за відбудову зруйнованого господарства, за подання допомоги Червоній Армії в її боротьбі проти фашизму. Вже в перші дні трудівники передали в фонд оборони 1000 цнт зерна, 3 тис. цнт картоплі і понад 900 тис. крб. грішми. В тяжких умовах доводилося відроджувати господарство. Фашисти зруйнували колгоспні будівлі, школи, лікарню, аптеку, пошту, магазини, паровий млин. Збитки, завдані господарству, становили понад 16 млн. крб. — Не вистачало робочих рук, техніки. У колгоспі ім С. Орджонікідзе в 1944 році працювало 170 жінок, 26 підлітків і тільки 40 чоловіків, здебільшого стариків та інвалідів.

Велику допомогу селу подавала держава. У грудні 1943 року відновилася робота Монастирищенської МТС. Їй було виділено 25 тракторів, комбайн та інші сільськогосподарські машини.

Люди працювали не покладаючи рук, перевиконували виробничі норми. Тракторист М. О. Братель восени 1944 року зорав 792 га землі замість 400 га за нормою. Активну участь у відродженні зруйнованого господарства взяли комсомольці села. Вони працювали на колгоспних полях, проводили роз’яснювальну роботу серед населення, надсилали посилки фронтовикам. На початку 1945 року відновила свою роботу партійна організація.

На кінець четвертої п’ятирічки трудящі села під керівництвом партійної організації завершили відбудову господарства. Діяли всі 5 колгоспів, МТС та її майстерня. Працювали школи, бібліотека. Подавали допомогу хворим лікарня, аптека.

У 1950 році п’ять артілей об’єднались у дві — ім. Орджонікідзе та «Україна». Розширились посівні площі колгоспів. Була введена нова культура кок-сагиз. За успішне освоєння її в 1952 році 15 колгоспників одержали урядові нагороди, серед них О. Д. Басанько, В. В. Папуша, П. Т. Темна і Г. І. Федорець удостоєні почесного звання Героя Соціалістичної Праці. На цей час посилилася потужність МТС. В її розпорядженні було 40 тракторів, 27 комбайнів, 20 автомашин.

1958 року відбулося об’єднання двох колгоспів в один, який дістав назву «Україна» (1967 року був перейменований на «Родину»). Після реорганізації МТС колгосп придбав різні сільськогосподарські машини. Нині він має 30 тракторів, 28 комбайнів, 30 автомашин, ремонтну майстерню, дві пилорами, різні верстати та електромотори. У колгоспі — 5325 га земельних угідь, у т. ч. 4540 га орної. Вирощуються зернові культури, цукрові буряки, м’ята, картопля. Розвинуте тваринництво. Налічується 1103 голови великої рогатої худоби (в т. ч. 803 корови), 1800 свиней, 650 овець, 2 тис. штук птиці. У сільськогосподарському виробництві широко застосовується електроенергія, механізовано всі трудомісткі процеси на фермах.

Новими трудовими успіхами відзначили трудівники колгоспу 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. В 1970 році вони одержали зернових по 16,8 цнт з га, вирощено по 220 цнт цукрових буряків, по 110 цнт картоплі. Надоєно на кожну корову по 2200 кг молока. Прибуток за 1970 рік від рільництва становив 352,5 тис. крб., від тваринництва — 822,2 тис. карбованців. За успішне виконання завдань 8-ї п’ятирічки групу передовиків нагороджено орденами та медалями: орденом Жовтневої Революції — бригадира тракторної бригади О. П. Панаська, орденом Трудового Червоного Прапора — тракториста Д. Ф. Івасенка та доярку М. 3. Перистик.

Більш високі врожаї зобов’язались виростити колгоспники у дев’ятій п’ятирічці. Ці зобов’язання успішно виконуються. У 1971 році зібрано по 23 цнт зернових, 143 цнт картоплі з га.

Біля села розробляються поклади нафти. Вперше фонтани чорного золота вдарили в березні 1970 року. Нині діє вже 18 свердловин.

Все заможнішим стає життя колгоспників. У 1970 році фонд соціального забезпечення артілі «Родина» становив 35 682 крб. 719 колгоспників одержують пенсію. Зростав оплата праці трудівників села. Якщо 1966 року на один людино-день вони одержували 2 крб. 68 коп., то у 1971 році — 3 крб. Крім того, артіль щорічно виділяє кошти на утримання дитячих ясел, бригадних клубів, бібліотек.

За роки Радянської влади докорінно змінився зовнішній вигляд села. Замість старих, покритих соломою хатин з’явились нові під залізними або черепичними дахами будинки. Щорічно колгоспники Монастирища будують 30 — 35 добротних трикімнатних будинків. Село має автобусне сполучення з сусідніми селами, з містами Черніговом, Ніжином, Прилуками.

У селі є 11 продуктових та промтоварних магазинів, 2 шкільні кіоски, будинок комунальних послуг, швейна майстерня, пекарня та дві їдальні. Торговельний товарооборот у 1970 році становив 1100 тис. карбованців.

Добре налагоджена охорона здоров’я. Працює лікарня на 25 ліжок з дитячим відділенням, при ній — фізіотерапевтичний кабінет, клінічна лабораторія, рентгенкабінет. Є пологовий будинок, поліклініка, аптека. Тут працюють три лікарі й 13 чоловік середнього медичного персоналу.

В середній, восьмирічній та початковій школах Монастириша навчається 560 учнів і працює 50 учителів. У шкільних їдальнях учні одержують безкоштовні обіди. Організовано групи подовженого дня, які охоплюють 240 учнів І—VIII класів. Велика увага в школах приділяється трудовому вихованню молоді. Понад 15 років працюють учнівські виробничі бригади. Вони обробляють 30 га колгоспної землі, мають навчально-дослідні ділянки по 2,5 га. В їх розпорядженні — три трактори. Учительському колективу належить провідне місце в громадському житті села. Вчителька біології восьмирічної школи М. Я. Міхель обрана депутатом Верховної Ради СРСР восьмого скликання. Колишні вихованці школи працюють учителями, агрономами, інженерами, лікарями, механізаторами, тваринниками. На різних посадах у господарстві зайнято 90 спеціалістів з середньою та вищою освітою.

До 100-річчя з дня народження В. І. Леніна в селі збудовано новий будинок культури на 500 місць. Тут систематично читаються лекції й доповіді, працюють гуртки художньої самодіяльності, чотири рази на тиждень демонструються кінофільми. Крім того, є чотири бригадні клуби. У чотирьох бібліотеках села налічується до 20 тис. книг.

Всі ці досягнення — наслідок великої організаторської і виховної роботи партійної, профспілкової та комсомольської організацій. Нині в селі понад 100 членів партії, 212 комсомольців, 130 членів профспілки. Велику роботу проводить сільська Рада, в складі якої 44 депутати (32 колгоспники та 12 службовців). Серед них 22 комуністи і 6 комсомольців.

Трудівники Монастирища докладають усіх зусиль, щоб успішно виконати завдання дев’ятого п’ятирічного плану, зробити своє село ще багатшим і заможнішим.

А. А. ТАМБОВЦЕВА, В. С. ЯСЬ
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Монастирище, село, Ічнянський район, Чернігівська область

Повідомлення АннА »

ЦДІАК, православні
Адмін поділ за документами - Монастириської сот. Прилуцького п.
За адмін. поділом XIX ст. - Ніжинського пов. Чернігівської губ.
За адмін. поділом XXI ст. - Ічнянського р-ну Чернігівської обл.
Церкви - Різдва Пресвятої Богородиці, св. Михаїла

метрична книга 127 1012 ц.Різдва Пресвятої богородиці - 563(1779) ц. Св. Михаїла - 563(1779)*-ш., с.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера М”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 27 гостей