Микулинці, смт, Теребовлянський р-н, Тернопільська обл, Україна

Відповісти

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Микулинці, смт, Теребовлянський р-н, Тернопільська обл, Україна

Повідомлення АннА »

МИКУЛИНЦІ (до 1387 – Микулин) – с-ще міськ. типу Теребовлянського р-ну Тернопільської області. Розташов. на р. Серет (прит. Дністра), за 13 км від райцентру та за 4 км від залізничної ст. Микулинці-Струсів. Населення 3,4 тис. осіб (2005).
Уперше згаданий у Київському літописі під 1144. Тоді галицький кн. Володимирко Володаревич програв війну вел. кн. київ. Всеволоду Ольговичу і мусив віддати йому захоплений раніше Микулин. Коли 1206 вел. кн. київ. Рюрик Ростиславич пішов на Галич (давній), галицько-волин. військо зустріло його біля Микулина. Археологічно Микулин не досліджений.
Літ.: Котляр Н.Ф. Формирование территории и возникновение городов Галицко-Волынской Руси IX–XIII вв. К., 1985.
М.Ф. Котляр.
У 2-й пол. 11 ст. перебувало в складі Теребовльського князівства, від 1140-х рр. – Галицького князівства, а від 1199 – Галицько-Волинського князівства. 1202 біля Микулина київ. кн. Рюрик Ростиславич розбив військо галицько-волин. бояр. Від 1387 – під владою Польщі.
1550 біля М. споруджено кам'яний замок-фортецю. 1595 М. отримали статус міста-фортеці, право проводити 3 ярмарки щорічно і торги щотижня, крім того, мешканці звільнилися на 6 років від податків. У 16–17 ст. містечко було власністю магнатів Конецпольських і Зборовських.
1672–83 перебували під владою Османської імперії. Після 1-го поділу Польщі 1772 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) перейшли до Австрії. У 18 ст. М. належать Сенявським, Любомирським, а потім – Потоцьким. Представниця цього роду Л.Потоцька збудувала в 60-х рр. 18 ст. палац і розкішний припалацовий костьол. Вже у 18 ст. замок почав занепадати, втрачаючи своє оборонне значення.
1810–15 належали Російській імперії, від 1815 – знову Австрії (з 1867 – Австро-Угорщина). У 1-й пол. 19 ст. в М. деякий час працювала суконна ф-ка. Поряд з містом були відкриті сірчані джерела, біля них споруджено грязьову лікарню і пансіонат. На поч. 20 ст. в місті працювали броварня, винокурня, цегельня, два млини, ткацька ф-ка, каменоломня, кар'єр з видобутку гравію тощо.
Під час Першої світової війни М. кілька разів переходили з рук у руки воюючих сторін. Від 1920 – під владою Польщі і були зараховані до розряду містечок. У 1930-х рр. в М. працювали пивоварний і спиртовий з-ди, оцтова ф-ка, цегельня, 2 водяні млини. Наприкінці 20-х рр. 20 ст. володаркою Микулинецького замку була графиня Ю.Рей, у якої не залишилося спадкоємців, тому будівля перейшла до її служниці Анни. Її сім'я і донині мешкає на території замку.
Від 1939 – у складі УРСР. Переведене до розряду с-щ міськ. типу, від 1940 – райцентр. Від липня 1941 до березня 1944 – під окупацією гітлерівських військ, було в складі Генеральної губернії. 1943 гітлерівці винищили більшість єврейського населення М.
1962 Микулинський р-н був ліквідований, а самі М. ввійшли до Теребовлянського р-ну.
Історичні пам'ятки: Замок 16–18 ст., палац 18–19 ст., Троїцький костьол 1779.

Зображення
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Микулинці, смт, Теребовлянський р-н, Тернопільська обл, Україна

Повідомлення АннА »

Зображення
Мику́линці (давні назви: Мику́лин, Мику́линь) — селище в Теребовлянському районі Тернопільської області на річці Серет, Від вересня 2015 року — центр Микулинецької селищної громади, до того — центр Микулинецької селищної ради, якій підпорядковувалися села Воля, Конопківка і Кривки. Населення — 3713[4] осіб (2015).
Найближча залізнична станція Микулинці-Струсів знаходиться за 4 км від поселення в смт Дружба.
Містечко вважається найдавнішим на Тернопільщині та одним із найдавніших у Західній Україні.
Історія
Археологічні знахідки

Поблизу Микулинців виявлено археологічні пам'ятки доби мезоліту, західноподільської групи скіфського часу, давньоруської культури (ймовірно, літописного Микулина).

Біля сусіднього села Воля відкрито і досліджено поселення трипільської культури 3 — 4 тисячоліть до нашої ери.
Раннє середньовіччя
Околиці Микулинців. Вигляд на село Воля з польського кладовища

Перша писемна згадка — 1096 як Микулин, згідно з «Повчанням» Володимира Мономаха:
« А у В'ятичі ходив дві зими на Ходоту і на сина його, і до Кордну ходив першої зими. І ще за Ізяславичами [гналися] за Микулин, і не настигли їх. І тієї весни — до Ярополка у Броди на раду. »

[7]

За однією з версій, назва селища походить від імені його засновника — воєводи князя Василька Микули. Згідно з іншою, — від давньої церкви святого Миколая, яку збудували тут монахи[8].

У Лаврентіївському літописі «город Микулинь» згадується три рази[9][10][11] у зв'язку з князівськими міжусобицями. Зокрема є згадка під 1444 роком[12][13].

1202 поблизу Микулинців відбулася битва київського князя Рюрика Ростиславича з галицькими і володимирськими боярами.

У другій половині XI століття поселення належало до Теребовельського, від 1140-х — до Галицького, від 1199 — Галицько-Волинського князівств. На той час Микулин був значним населеним пунктом, через який проходив торговельний шлях з Галича до Києва, водночас був ніби твердинею від нападів зовнішніх ворогів.
Період польського панування

1387 року селище у складі Галицької землі підпало під владу Польщі й згодом почало називатися Микулинці[14] (пол. Mikulińce, Мікуліньце).

У записах Актів гродських і земських[15] зареєстровано видану[16] в таборі біля села Сапова[17] грамоту 1 липня 1459, в якій вказано, що Грицько Кердейович зобов'язаний на своєму селі Микулинці у Галицькому дистрикті[18] генеральному руському старості Анджею Одровонжу суму 60 марок широких празьких грошів. Свідками записані, зокрема, Петро Цебровський, Микола Сенявський, Якуб Копичинський.[19]

Наприкінці 15 — в першій половині 16 століть на Микулинці почастішали напади татарських орд. Для захисту від ворогів власниця містечка графиня Анна з Сенявських Йорданова — донька гетьмана короного, руського воєводи Миколая Сенявського — сприяла будівництву 1550 року мурованого замку-фортеці, що у поєднанні з вигідним географічним положенням призвело до зростання поселення, збільшення кількості населення.

1595 року Микулинці отримали статус міста[20] з правом 3-х щорічних ярмарків і кожного вівторка — торгів. Жителі міста звільнялися від податків на 6 років. Приїжджим купцям дозволялося вести безмитну торгівлю.
Jastrzębiec herb.svg
Зборовські
Herb Mniszech.PNG
Мнішеки
POL COA Leliwa.svg
Сенявські
Herb Pilawa.jpg
Потоцькі
Herb Nowina.PNG
Конопки

Потім власниками замку були Самійло Зборовський — зять Анни Сенявської-Йордан, Александр Зборовський. 1637 року містечко разом з фортецею купив Станіслав Конєцпольський.[21] Згодом селище стало власністю Зборовських, від 1637 — С. Конєцпольського, потім Мнішеків, Любомирських, з II-ї половини XVII століття Потоцьких, від 1792 — Конопків гербу Новина.

Панщина в І чверті 17 століття досягала 5-6 днів на тиждень від ланового господарства.

Під час національно-визвольної війни 1648–1657 фортеця зазнала руйнувань. У 1656–1657 роках на околицях Микулинців діяли загони опришків.

1672 року, після 15-денної облоги замку, місто захопили війська султанської Туреччини під проводом І. Шишмана. Турки перебили всіх чоловіків, а жінок, дітей та ремісників забрали в полон.[22]

Під час польсько-турецької війни пропала грамота про надання міських прав, тому на прохання власниці міста, Людвіки з Мнішеків Потоцької, 1758 року польський король Август III Фрідріх був змушений видати нову, якою підтвердив за Микулинцями статус міста і надав магдебурзьке право, а також затвердив герб містечка з зображенням Св. Йосифа Обручника, що тримає на руках немовля Ісуса, на срібному тлі.[23]
Австрійський період

1772 року Микулинці відійшли до Австрії.

Українці містечка отримали більше свободи виражати національну ідентичність. Від 22 березня 1776 року українська мова стає храмовою[24].
Розвиток ремесл

В цей час населення поділялося на міщан-ремісників, торговців, жителів передмістя. Ремісники, яких у місті було 193[25], були об'єднані у 5 цехів:

ткацький
кравецько-кушнірський
шевсько-грабарський
гончарний
різницький

Коли ремісників якогось фаху було мало, то вони входили до іншого цеху. До ткацького цеху належали ремісники, що виготовляли решета, мотузки, килими, а до цеху гончарів — ковалі, ювеліри, бляхарі, стельмахи, бондари, мулярі та інші[26].

Кожен підмайстер, щоб стати майстром, повинен був внести грішми 24 золоті, 8 фунтів воску, 4 кварти горілки, бочку пива, а також влаштувати вечерю для всіх майстрів цеху[27]. Не маючи на це коштів, більшість з них на все життя залишалися підмайстрами.

За інвентарем Микулинецького ключа 1773 року, в місті налічувалося 104 жителі передмість, які займалися сільським господарством. Вони користувалися надільною землею. Проте ці наділи були вдвічі менші за наділи селян Микулинецького ключа. Селяни були зобов'язані виконувати тяглові та піші панщинні повинності, платити данину й чинші[28]
Соціальний устрій

У 1874 році було зроблено зведений перелік прибутків населення Микулинців. Згідно з ним проживало:

160 міщан
67 жителів передмість
11 халупників
7 комірників
3 мельники
5 шляхтичів

Міщанські двори поділялися на 2 категорії, з них 44 мали польову землю, платили грошовий чинш по 2 золоті ринські за дім і город та по 3 золоті з поля, але панщини не відробляли. 116 міщан не мали польової землі і платили чинш за дім і город від 20 крейцерів до 2 золотих ринських та данину курми. Тяглові жителі передмість відбували панщину по 3 дні на тиждень, виконували різні повинності на користь панського двору, давали данину курми.

Халупники, комірники, мельники відбували панщину й виконували різну роботу на користь пана.

Шляхта платила по 3-6 золотих ринських чиншу й виконувала за помірну плату деякі роботи на пана.

Магнату Потоцькому, у володіння якого тоді перебували Микулинці, належало 3616 моргів землі, церкві і костелу — 130 моргів, а всі інші жителі користувалися 1221 моргами. Потоцькі також мали цегельню та водяний млин. На північній околиці міста на узвишші стояв палац, що зберігся й до наших днів і охороняється державою як пам'ятка архітектури[29].
Містечко у середині XIX століття

1810–1815 Микулинці у складі Тернопільського краю перебували під владою Росії, від 1815 — знову перейшли до Австрії.

На початку XIX ст. фортеця втратила своє оборонне значення. Власник містечка і навколишніх земель барон Ян Конопка, перебудувавши відповідно давні житлові приміщення, створив у фортеці суконну фабрику, а на місці природніх сірчаних джерел, виявлених недалеко від Микулинців, побудував грязьову лікарню з пансіонатом, де лікувалася знатна шляхта. Проте незабаром суконну фабрику, яка не витримала конкуренції австрійських мануфактур, довелося закрити. А після того, як на Прикарпатті було відкрито нові мінеральні джерела, лікарня втратила свою популярність, бо містилася далеко від центральних районів Австрійської імперії. Замком з того часу також ніхто більше не цікавився. У занедбаному стані він поступово руйнувався і руйнація триває дотепер.

В 1830-х роках фільварок перейшов у володіння графа Рея. У 1846 році стався бунт селян. Микулинецькій владі довелося найняти 200 солдатів[30].
Палац Реїв — пам'ятка архітектури австрійської доби

Після революційних подій 1848 року селяни почали викуповувати землю, сума викупних платежів в Микулинцях становила на 1859 рік 2789 флоринів 15 крейцерів[31]. Великі викупні платежі призвели до швидкого розорення селянських господарств. У 1880 році до панського фільварку входило 867 моргів орної землі, 175 моргів лук, 65 моргів пасовищ, 588 моргів лісу.

На 3642 жителі міста припадало 1288 моргів землі, 233 морги лук, 171 морг пасовищ[32]. Серед жителів Микулинців було:

946 греко-католиків
926 римо-католиків
1770 юдеїв.

1883 року у Микулинцях діяв лише паровий млин. У наступні роки була заснована броварня і винокурня, цегельня, два млини. Розпочалося випалення вапна.
Герб Микулинців часів Австрії і Польщі

На початку 20 століття в Микулинцях вже працювала невелика ткацька фабрика, що виробляла оксамит, рушники й бавовняні хустки, каменоломні, кар'єр для видобутку гравію, майстерня, де виготовляли чавунні казани.

Значного розвитку набуло ремесло. У містечку налічувалося 163 ремісник 17 спеціальностей (гончарі, шевці, кравці, кушніри тощо). Наприкінці 19 — на початку 20 століття добре відомими були гарно оздоблені глечики з вузькими шийками, глеки з широкими розхилами, персневидні куманці, миски, свічники та інші вироби микулинецьких гончарів.
Культурне життя

1885 року в Микулинцях побував Іван Франко. Він виступав перед селянами і розповідав про те, як почалася і як скінчилася панщина в Галицькій землі.[33]

У 1890-х роках в Микулинцях працювало 3 приватні лікарні і 2 акушерки, діяла аптека.

У 1848 році існувала однокласна школа з польською мовою викладання. 1886 року відкрили трикласну школу. Але з 702 дітей її відвідували лише 375. Близько 60 % дорослого населення міста не знали грамоти, а з 4073 мешканців Микулинців читати вміли лише 77 осіб.

Центром національно-культурного життя в Микулинцях стало товариство «Просвіта», яке засноване 1890 року. Першим його головою був директор школи Рибачок А. Воно мало великий дім, де проходили різні культосвітні заходи, театральні вистави, концерти, читались лекції на різну тематику. При «Просвіті» існували товариства «Січ» і «Сокіл».

У липні 1902 внаслідок пожежі більшість будівель згоріла.
Перша світова війна та Українська революція

Під час І світової війни у Микулинцях стояли частини 8-ї російської армії, що вступили сюди на початку серпня 1914 року. В ході бойових дій, а також внаслідок пересування військових частин загинули посіви на значних площах. Населення голодувало.

До середини 1917 року Микулинці залишалися фронтовим містом, після чого їх захопило австрійське військо.

Після розпаду Австро-Угорщини Микулинці протягом деякого часу в листопаді 1918 року перебували у складі Західно-Української Народної Республіки. У середині липня 1919 року місто окупували польські війська.

31 липня 1920 частини 60-ї стрілецької дивізії Червоної Армії окупували Микулинці[34]. Міський ревком створив народну міліцію і комітет бідноти.

З 19 вересня 1920 року Микулинці знову під польською владою.
Друга Річ Посполита

Від вересня 1920 — під владою Польщі.

Микулинці ввійшли до Тернопільського повіту, їх віднесли до категорії містечок. У 1921 році тут проживало 3277 осіб. Центральна вулиця мала бруківку, була забудована невеликими одно- і двоповерховими будинками. На інших вулицях тулилися похилі мазанки, криті соломою.
Католицький («польський») цвинтар біля костелу на околиці містечка

Під час польської окупації Микулинці залишалися містечком дрібних підприємств з невеликою кількістю робітників. У 1930 році діяли пивоварня і спиртовий завод, оцтова фабрика, цегельня, 2 водяні млини. Робочий день робітників тривав 12-14 годин. У містечку проживало 40 робітників, 85 торговців[35]. Значна частина населення, зокрема, жителі околиць, займалася сільським господарством. З 1845 моргів усієї землі поміщикам та заможним сім'ям належало 1645 моргів. Більшість господарств мало по 1-2,5 морга. Через малоземелля селяни були змушені шукати будь-яких заробітків або емігрувати за океан. 1937 року в Микулинцях налічувалося понад 500 безробітних[36]

1930 року в містечку були приватний лікар, дві акушерки, аптека, але через високу плату за медичну допомогу бідне населення нею не користувалося.

Польська влада переслідувала українську мову, культуру, намагалася покатоличити українців. Навчання в чотирикласній школі, реорганізованій 1933 року у семикласну, велося виключно польською мовою. У містечку була також невелика бібліотека з фондом 362 книжки польською мовою, за користування якими вносилася плата.

1926 року тут з'явився осередок КПЗУ.

У травні 1927 року відбувся І великий страйк сільськогосподарських робітників, вимогою якого було встановлення 8-годинного робочого дня і поліпшення умов праці.

Під час пацифікації у Галичині 30 вересня 1930 року каральні загони, увійшовши в селище, розбили погруддя Тараса Шевченка, розгромили читальню, завдали великої шкоди населенню.

У квітні 1934 року застрайкували різники, які вимагали підвищення заробітної плати на 50 %. У 1937 не вийшли на роботу робітники пивоварні, вимагаючи підвищити заробітну плату. З такою самою вимогою 15 червня 1938 року виступили робітники, зайняті на будівництві дороги. Страйк тривав до 7 липня, після чого вимоги страйкарів були частково задоволені.

З 1 серпня 1934 до осені 1939 містечко було адміністративним центром сільської гміни Микулинці. Проте до складу гміни воно не входило, а утворювало окрему міську[37].

Діяли «Просвіта», «Січ», «Сокіл» та інші товариства, кооператива.
Друга світова війна
Прихід радянської влади

У вересні 1939 в Микулинці увійшла Червона Армія. В січні 1940 створено Микулинецький район (існував до 1962, коли селище перейшло до Теребовлянського району), Микулинцям надано статус селища міського типу.

7 жовтня 1939 року у містечку було зачитано відозву Львівського тимчасового управління про скликання Народних зборів Західної України.

Радянська влада намагалася будь-яким чином заробити прихильність місцевого населення, тому у 1940 році було відкрито лікарню, поліклініку, аптеку. Школа стала україномовною.

Проте, разом з тим, на початку 1940 року почалися масові арешти по всьому району і вивезення «неблагодійних» на Сибір

Від 5 липня 1941 до 23 березня 1944 — під німецько-нацистською окупацією. В липні 1941 року в урочищі «Стромках» на околицях Микулинців німцями було розстріляно 42 мирних жителі. 1943 гітлерівські війська знищили більшість єврейського населення. Всього за час окупації гітлерівцями було знищено у містечку та навколишніх селах 1855 жителів. На примусові роботи до Німеччини вивезли 394 юнаки і дівчини. Також під час німецько-радянської війни у Микулинцях був аеродром.

Жителі містечка Ф. та Н. Лопатинські, М. Огірок — були вписані до праведників народів світу[38]

Під час війни на теренах Микулинців діяла підпільна партизанська організація «Вуйко» та підпільна група ОРТ. Керівником групи був І. С. Охота. Обидві гетерії були організовані у вересні 1941 року колишнім головою виконкому Микулинецької районної ради Я. А. Кравченком. До середини березня 1943 року ці організації зросли до 43 осіб[39]. Я. А. Кравченку в центрі містечка 5 листопада 1965 року урочисто було відкрито пам'ятник.

23 березня 1944 року у Микулинці вступили частини 60-ї дивізії 1-го Українського фронту. На фронтах Німецько-радянської війни проти німців із радянської сторони воювало понад 300 жителів. З них 214 загинуло, 56 відзначено урядовими нагородами.

28 травня 1944 року енкаведисти здійснювали облаву в Микулинецькому лісі, де перебувала сотня УПА «Буйних» (командир «Овоч»). Відбувся жорстокий бій, у якому загинули кущовий сотні Стебницький Осип «Стріла» (1923 р. н., с. Воля), Лазута Олекса «Казка» (1910 р. н.), Лазута Василь (1912 р. н.) — обидва з Мишкович, Бакалець Іван («Вірний», «Станіслав», «Софрон», 1909 р. н., с. Дворіччя) та Романів Іван (1913 р. н., Велика Лука). Великі втрати також понесли енкаведисти[40]

Неподалік Микулинців 23 березня 1946 року були оточені ворогами (50 чоловік) п'ять повстанців: «Черник», «Крук 1», «Крук 2», «Дон» і «Марко». Хлопці зуміли не лише вирватися з оточення, а навіть вбити капітана ОУМВС і переслідували втікаючих ворогів протягом цілої години. Загинув повстанець «Черник». Скільки загинуло ворогів — невідомо[40].

10 травня 1945 року під час облави на ліс біля села Микулинці, силами 500 чоловік НКВС, потрапив у оточення відділ «Бурлаки». Завдяки сконцентрованому вогневі підвідділ вирвався з оточення, залишивши на полі бою 10 вбитих та 8 поранених більшовиків. Власні втрати — 1 поранений[41].

26 червня 1947 року в районі Микулинців група військ МВС оточила підпільників Підгайного Ярослава («В'юна»), Лотоцького Ярослава («Ліщину»), «Орла» і «Ворона». В нерівному бою всі повстанці загинули. Вбито 2 енкаведисти[42]
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Микулинці, смт, Теребовлянський р-н, Тернопільська обл, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Микулинці — селище міського типу, центр селищної Ради, розташоване на річці Сереті (притоці Дністра), за 4 км від залізничної станції Микулинці-Струсів і за 13 км від районного центру. Населення — 2768 чоловік. Селищній Раді підпорядковані селище Дружба та села Воля, Конопківка, Кривки.

Першу згадку про Микулинці як давньоруське поселення Микулин зустрічаємо в «Повчанні» Володимира Мономаха своїм дітям під 1096 роком. Про Микулин є також згадки під 1144 роком у Лаврентіївському літопису в зв’язку з князівськими міжусобицями. У другій половині XI ст. Микулин входив до Теребовльського удільного князівства, з 40-х років XII ст.— до Галицького, а з 1199 року — до Галицько-Волинського князівства. На той час Микулин був значним населеним пунктом, через який проходив торговий шлях з Галича до Києва, водночас являв собою ніби заставу від нападу зовнішніх ворогів.
1387 року Микулин у складі Галицької землі підпав під владу феодальної Польщі. (Село стало називатися Микулинцями).

Наприкінці XV — в першій половині XVI ст. почастішали спустошливі напади татарських орд. Для захисту від ворогів власниця Микулинців Йорданова 1550 року побудувала мурований замок-фортецю, що в поєднанні з вигідним географічним положенням сприяло зростанню поселення, збільшенню кількості населення. 1595 року Микулинці дістали статус міста. Їм було надано право на проведення трьох ярмарків щороку і кожного вівторка торгів. Жителі міста звільнялися від податків на 6 років, приїжджим купцям дозволялося вести безмитну торгівлю. Хоча Микулинцям й надали самоврядування, але мешканці його лишалися залежними від місцевих магнатів Зборовських та Конецпольських. Власники на свій розсуд збільшували натуральні та грошові повинності. Панщина в першій чверті XVII ст. досягла 5—6 днів на тиждень ланового від господарства. Дедалі більше зростала кількість безземельних і малоземельних селянських господарств.

Погіршення економічного становища, політичне безправ’я міщан і селян Микулинців, в якому вони перебували, зумовили їхню участь у визвольній війні українського народу 1648—1654 рр. Селяни вливалися до повстанських загонів, що зосередилися поблизу Теребовлі, захоплювали й руйнували поміщицькі маєтки, забирали панське майно. У 1656—1657 рр. в околицях Микулинців діяли загони опришків. Налякана місцева шляхта тікала під захист замкових укріплень.

У 1672 році після 15-денної облоги замку Микулинці захопили війська султанської Туреччини. Турки перебили всіх чоловіків, а жінок, дітей та ремісників забрали в полон.

Протягом першої половини XVIII ст. Микулинці належали магнатам Синявським, Любарським, а з другої половини століття стали власністю магнатів Потодьких.

1772 року Микулинці відійшли до Австрії. Але й після цього польська шляхта продовжувала займати панівне становище у житті міста. Населення поділялося на міщан-ремісників, торговців, жителів передмістя. Ремісники, яких у місті було 1393, об’єднувалися у 5 цехів: ткацький, кравецько-кушнірський, шевсько-грабарський, гончарний, різницький. Коли ремісників якогось фаху було мало, то вони входили до іншого цеху. До ткацького цеху належали ремісники, що виготовляли решета, мотузки, килими, а до цеху гончарів — ковалі, ювеліри, бляхарі, стельмахи, бондарі, муляри та інші. Кожен підмайстер, щоб стати майстром, повинен був внести грішми 24 золоті, 8 фунтів воску, 4 кварти горілки, бочку пива, а також влаштувати вечерю для всіх майстрів цеху. Не маючи на це коштів, більшість з них на все життя лишалася підмайстрами.

Цехи цілком залежали від місцевого феодала. Цехові ремісники виконували різні роботи на його користь. Кушніри вичиняли баранячі шкіри й шили кожухи, шевці шили чоботи для двірської челяді, різники різали худобу й птицю для панської кухні. Подібні повинності виконували й інші цехи. Члени цехів платили грошовий податок на користь держави та місцевої адміністрації.

За інвентарем Микулинецького ключа, 1773 року в місті налічувалося 104 жителі передмість, які займалися сільським господарством і, по суті, нічим не відрізнялися від селян-кріпаків. Вони користувалися надільною землею, ці наділи були вдвічі менші за наділи селян Микулинецького ключа, виконували тяглові й піші панщинні повинності, платили данину й чинші. Зведений перелік прибутків населення Микулинців, зроблений у 1784 році, дає яскраве уявлення про класове розшарування й економічне становище жителів міста. На той час тут проживало 160 міщан, 67 жителів передмістя, 11 халупників, 7 комірників, 3 мельники та 5 шляхтичів. Міщанські двори поділялися на дві категорії, з них 44 мали польову землю, платили грошовий чинш по 2 золоті ринські за дім і город і по 3 золоті з поля, але панщини не відробляли; 116 не мали польової землі і платили чинш за дім і город від 20 крейцерів до 2 золотих ринських та данину курми. Тяглові жителі передмість відбували панщину по три дні на тиждень, виконували різні повинності на користь панського двору, давали данину курми. Халупники, комірники, мельники відбували пішу панщину й виконували різну роботу на користь пана. Шляхта платила по 3—6 золотих ринських чиншу й виконувала за помірну плату деякі роботи на пана. Магнатам Потоцьким, у володінні яких на той час перебували Микулинці, належало 3616 моргів землі, церкві і костьолу — 130, а всі інші жителі користувалися 1221 моргом землі. Потоцькі мали цегельню, водяний млин. На північній околиці міста на узвишші стояли панський палац, костьол, який зберігся до наших днів та охороняється державою як архітектурна пам’ятка.

З 1810 по 1815 рік Микулинці в складі Тернопільського краю перебували під владою Росії. В цей період трохи поліпшилося становище населення. Російські власті зменшили податки, ліквідували повинності для міщан, дещо обмежили свавілля польської шляхти щодо селян.

Після того, як у 1815 році Микулинці знову підпали під владу Австрії, власником міста і навколишніх земель став барон Конопка. В замку-фортеці він згодом відкрив суконну фабрику, а на місці природних сірчаних джерел, виявлених недалеко від Микулинців, побудував грязьову лікарню з пансіонатом, де лікувалася знатна шляхта. Проте незабаром суконну фабрику, яка не витримувала конкуренції австрійських мануфактур, власникові довелося закрити, а після того, як на Прикарпатті було відкрито нові мінеральні джерела, лікарня втратила свою популярність, бо містилася далеко від центральних районів Австрійської імперії.

В 30-х роках XIX ст. фільварок перейшов у володіння графа Рея. Нові власники ще більше експлуатували трудящих. Селяни відробляли панщину по чотири дні на тиждень, улітку жали, косили й своїм тяглом перевозили поміщицький хліб. У відповідь на тяжкий гніт вони не раз відмовлялися виконувати різні повинності. Так сталося і під час жнив у 1846 році, коли селяни не вийшли збирати врожай. Микулинецькій домінії довелося найняти на жнива 200 солдатів.

Під впливом революції 1848 року австрійський уряд змушений був скасувати кріпосне право в Галичині. Внаслідок реформи становище селянської бідноти не поліпшилося. Кращі орні землі, ліси й пасовиська залишилися в руках багатіїв та поміщика. За наділи землі, якими користувалися до цього, селян зобов’язали компенсувати поміщикові 20-кратну вартість всіх річних кріпацьких повинностей. Сума викупних платежів по Микулинцях на 1859 рік становила 2789 флоринів 15 крейцерів.

Великі викупні платежі призвели до швидкого розорення селянських господарств, до зосередження землі в руках невеликої купки селян-багатіїв. У 1880 році в Микулинцях до панського фільварку входило 867 моргів орної землі, 175 моргів лук, 65 моргів пасовищ, 588 моргів лісу. На 3642 жителі міста припадало 1288 моргів землі, 233 морги лук, 171 морг пасовищ.

1885 року в Микулинцях побував І. Я. Франко. Він виступив перед селянами з розповіддю про те, як почалася і як скінчилася панщина в Галицькій Русі.

Залишки кріпацтва гальмували розвиток промисловості. 1883 року в Микулинцях діяв лише паровий млин. У наступні роки засновані броварня і винокурня, цегельня, два млини, розпочалося випалення вапна. На початку XX ст. в Микулинцях вже працювали невелика ткацька фабрика, що виробляла оксамит, рушники й бавовняні хустки, каменоломня, кар’єр для видобутку гравію, майстерня, де виготовляли чавунні казани. Праця на цих підприємствах була важкою. Робочий день, як правило, не регламентувався і тривав 12—14 годин. Про безпеку праці ніхто не дбав, тому часто траплялися нещасні випадки.

Значного розвитку набуло ремесло. У Микулинцях налічувалося 163 ремісники 17 спеціальностей (гончарі, шевці, кравці, кушніри та ін.). В кінці XIX — на початку XX ст. добре відомими були гарно оздоблені глечики з вузькими шийками, глеки з широкими розхилами, персневидні куманці, миски, свічники та інші вироби микулинецьких гончарів.

Трудящі маси жили в злиднях, темряві, не мали змоги користуватися медичною допомогою, здобути освіту. В Микулинцях не було державних лікувальних закладів. У 90-х роках XIX ст. працювали 3 приватні лікарі і 2 акушерки, діяла аптека. У 1848 році існувала однокласна школа; викладали в ній польською мовою. 1886 року відкрили трикласну. Та через нестатки з 702 дітей шкільного віку відвідували її лише 375. Близько 60 проц. дорослого населення не знало грамоти, а з 4079 жителів міста читати вміли тільки 77 чоловік.

Під час першої світової війни у Микулинцях стояли частини російської 8-ї армії, що вступили сюди на початку серпня 1914 року. В ході бойових дій, а також внаслідок пересування військових частин загинули посіви на значних площах. Населення голодувало.

На початку вересня 1915 року австро-німецька армія перейшла в наступ, російські війська змушені були залишити свої позиції на Стрипі та зайняти оборону по Серету. До середини липня 1917 року Микулинці лишалися фронтовим містом, після чого їх захопили австрійські війська. Вони грабували у населення зерно, борошно, солому, сіно тощо. Селянські господарства убожіли, не мали чим засіяти свої поля. Все це призвело до різкого скорочення посівів.

Після розпаду Австро-Угорської імперії, у листопаді 1918 року Микулинці підпали під владу буржуазно-націоналістичного уряду ЗУНР, проти контрреволюційної політики якого трудящі вели боротьбу. У середині липня 1919 року місто окупували польські війська. Уряд буржуазно-поміщицької Польщі провадив антинародну політику, спрямовану на захист інтересів експлуататорських класів. Становище селян залишалося таким же тяжким і злиденним.

Влітку 1920 року Червона Армія, відбиваючи атаки польських військ, що вторглися на територію Країни Рад, прорвала їхню оборону й перейшла в загальний наступ. 31 липня частини 60-ї стрілецької дивізії визволили Микулинці. 2 серпня відбувся мітинг трудящих. У місті було встановлено Радянську владу, обрано міський ревком. Для наведення революційного порядку і здійснення декретів Гал-ревкому міський ревком створив народну міліцію й комітет бідноти. Під керівництвом ревкому трудящі націоналізували усі підприємства, конфіскували поміщицьку й церковну землю, сільськогосподарський реманент багатіїв, взяли під контроль виробництво й розподіл продукції.

З перших же днів після приходу Червоної Армії між червоноармійцями і місцевими жителями встановлюються дружні стосунки. Червоноармійці всіляко допомагали населенню, зокрема, влаштувавши дводенний суботник, намолотили для селян 400 пудів пшениці, ввезли 150 підвід снопів.

Але Радянська влада на Тернопільщині існувала недовго. 19 вересня 1920 року частини 60-ї стрілецької дивізії змушені були залишити Микулинці. Разом з ними евакуювалась і частина жителів міста, дехто з юнаків вступив до лав Червоної Армії. Польська буржуазно-поміщицька влада позбавила трудящих усіх здобутків, здійснених за Радянської влади. Відновилися старі порядки.

Микулинці ввійшли до Тернопільського повіту, їх віднесли до категорії містечок. У 1921 році тут проживало 3277 чоловік. Центральна вулиця мала бруківку, була забудована невеликими одно- і двоповерховими будинками. На інших вулицях тулилися похилі мазанки, криті соломою.

Під час окупації Микулинці залишалися містечком дрібних підприємств з невеликою кількістю робітників. У 1930 році діяли пивоварний і спиртовий заводи, оцтова фабрика, цегельня, 2 водяні млини. Робочий день робітників тривав 12—14 годин. У містечку проживало 40 ремісників, 85 торговців. Значна частина населення, зокрема жителі околиць, займалася сільським господарством. З 1846 моргів усієї землі поміщикам та сім’ям заможних селян належало 1645 моргів. Більшість господарств мала по 1—2,5 морга. Через малоземелля селяни змушені були шукати будь-яких заробітків або емігрувати за океан. У роки світової економічної кризи (1929—1933 рр.) мало кому вдавалося знайти роботу. 1937 року в Микулинцях налічувалося понад 500 безробітних.

Уряд буржуазно-поміщицької Польщі не дбав про розвиток охорони здоров’я, освіти, культури. У 1930 році в містечку були приватний лікар, дві акушерки, аптека, але через високу плату за медичну допомогу бідне населення нею не користувалося.

Українське населення зазнавало не лише соціального, а й національного гноблення. Польська влада переслідувала українську мову, культуру, намагалася насильно покатоличити українців. Навчання в чотирикласній школі, реорганізованій 1933 року в семикласну, велося польською мовою. Діти трудящих, сім’ї яких перебували у скрутному матеріальному становищі, не мали змоги відвідувати школу. Малодоступною для трудівників була і єдина на все містечко бібліотека з фондом 362 книжки польською мовою, за користування якими вносилася плата.

Трудящі Микулинців не мирилися з соціальним і національним гнітом, усіма силами намагалися протистояти утискам, що їх чинили експлуататори й місцеві власті, боролися за возз’єднання з Радянською Україною.

Організаторами й керівниками боротьби трудящих були комуністи, що 1926 року об’єдналися в осередок КПЗУ. У травні 1927 року відбувся перший великий страйк сільськогосподарських робітників. Вони вимагали встановлення 8-годинного робочого дня, поліпшення умов праці. Не припинялася страйкова боротьба і в наступні роки. У квітні 1934 року застрайкували різники, які вимагали підвищення заробітної плати на 50 проц. У 1937 році не вийшли на роботу робітники пивоварні, вимагаючи підвищити заробітну плату. З такою самою вимогою 15 червня 1938 року виступили робітники, зайняті на будівництві дороги. Страйк тривав до 7 липня, їхні вимоги були частково задоволені.

Місцеві органи влади всіляко переслідували членів КПЗУ й тих, хто їм співчував. Наприкінці літа 1930 року, коли визвольна боротьба особливо посилилася, в західноукраїнські села вирушили каральні поліцейські та військові загони. 30 вересня 1930 року каральні загони, увійшовши в село, розбили погруддя Т. Г. Шевченка, розгромили читальню, завдали великої шкоди населенню. Пацифікатори закатували багато селян з Микулинців.

Справжнє щастя для трудящих містечка прийшло золотої осені 1939 року, коли, перейшовши Збруч, Червона Армія ступила на землі Західної України. Населення радо вітало воїнів-визволителів. У Микулинцях було створено селянський комітет, до якого перейшла вся повнота влади. 7 жовтня 1939 року з величезним піднесенням тут пройшов масовий мітинг, на якому було зачитано відозву Львівського тимчасового управління про скликання Народних Зборів Західної України.

У січні 1940 року Микулинці стали селищем міського типу, районним центром. Було утворено райком КП(б)У, виконавчі комітети районної та селищної Рад. Місцеві органи Радянської влади розгорнули велику роботу в усіх галузях господарського, політичного й культурного будівництва. Допомогу в обробітку землі першим колгоспам, що створювалися у районі, та селянським господарствам подавала організована у квітні 1940 року МТС. Було проведено націоналізацію приватних підприємств, конфісковано панську землю та майно і передано в користування трудящих.

Подих нового життя, про яке довгі роки мріяли трудящі західноукраїнських земель, зробив небачене досі й у галузі охорони здоров’я, освіти та культури. Селяни стали користуватися безплатною медичною допомогою. В Микулинцях працювали лікарня, поліклініка, аптека.

Діти трударів пішли до школи, де навчання велося рідною мовою, за програмою радянських шкіл. Відкрилися будинок культури, бібліотека.

Перших успіхів було досягнуто завдяки допомозі братніх народів Радянського Союзу. До Микулинців із східних областей України приїхали вчителі, лікарі, спеціалісти сільського господарства, які допомагали налагоджувати нове життя. Робітники Харкова й Сталінграда надіслали трактори та різний сільськогосподарський реманент.

Трудящі селища жили великими планами на майбутнє. Та розбійницький напад фашистської Німеччини на СРСР зірвав їх. 5 липня 1941 року гітлерівці захопили Микулинці. Вже у перші дні вони разом з українськими буржуазними націоналістами жорстоко розправилися з місцевим населенням, особливо з активістами. В липні 1941 року в урочищі Стромках (околиця Микулинців) окупанти вбили 42 мирні жителі. Усього за роки окупації гітлерівці розстріляли в Микулинцях та селах району 1855 громадян, вивезли на примусові роботи до Німеччини 394 юнаки і дівчини.

Населення чинило рішучий опір окупантам: саботувало розпорядження окупаційних властей, ховало хліб, худобу. Активну боротьбу проти окупантів на території району вели підпільна патріотична організація «Вуйко» та підпільна група ОРТ (керівник групи І. С. Охота), організовані у вересні 1941 року колишнім головою виконкому Микулинецької районної Ради депутатів трудящих Я. А. Кравченком. Придбавши радіоприймач і друкарську машинку, підпільники розповсюджували серед населення зведення Радянського інформбюро, листівки та інші матеріали. Вони писали відозви до населення, в яких закликали до боротьби проти окупантів. Одночасно підпільники допомагали сім’ям військовослужбовців і радянських активістів продуктами, паливом, одягом; надавали притулок військовополоненим, що втікали з ворожого табору, тим, що виходили з оточення. Патріотична організація «Вуйко» і підпільна група користувалися підтримкою населення і до середини березня 1943 року виросли до 30 чоловік. Організація встановила зв’язок з партизанським загоном, що діяв на території Польщі.

У березні 1943 року під час облави в селі Настасові в сутичці з гітлерівцями й поліцаями Я. А. Кравченко разом з своїм найближчим помічником І. І. Курицею загинули. Більшість членів організації «Вуйко» було заарештовано, а згодом знищено в таборах смерті. Трудящі Микулинців свято шанують пам’ять Я. А. Кравченка. В центрі селища йому споруджено пам’ятник, урочисто відкритий 5 листопада 1965 року.

23 березня 1944 року частини 60-ї дивізії 1-го Українського фронту визволили Микулинці від німецько-фашистських загарбників. У боях за селище полягли сини багатьох народів нашої Батьківщини. На їхніх могилах ніколи не в’януть квіти. У дні свят сюди приходять трудящі, щоб вклонитися тим, хто віддав життя у боротьбі проти фашизму. На фронтах Великої Вітчизняної війни проти гітлерівців билося понад 300 жителів Микулинців. З них 214 загинуло, 56 відзначено урядовими нагородами.

З перших днів після визволення у селищі відновили роботу партійні та радянські установи й організації. Вони спрямовували зусилля трудящих на відбудову промислових підприємств, медичних і культурно-освітніх закладів, торговельної мережі, житлового фонду тощо. Жителі селища розчищали від завалів вулиці, ремонтували житлові й адміністративні будинки. Завдяки великій безкорисливій допомозі держави і братніх народів Радянського Союзу вже до кінця 1944 року стали до ладу спиртовий і пивоварний заводи, дала струм електростанція, відновила роботу МТС, почали працювати підприємства громадського харчування. Допомогу хворим подавали поліклініка і районна лікарня. Відкрилися школа, бібліотека, будинок культури. 10 січня 1945 року вийшов перший номер районної газети «Ленінський клич», на сторінках якої висвітлювались успіхи трудящих Микулинців на трудовому й культурному фронті.

Значні зміни сталися і в сільському господарстві. Відчутну допомогу селянам у проведенні польових робіт подавала Микулинецька МТС, яка мала 7 тракторів, плуги, молотарки, жатки, косарки тощо. Кращий обробіток землі сприяв підвищенню врожайності. Якщо в 1946 році одноосібні господарства зібрали по 7,6 цнт жита і 6,5 цнт ячменю з га, то вже наступного року врожайність зросла більш як у 2 рази.

На власному досвіді селяни переконувалися, що тільки спільними зусиллями, об’єднавшись в артілі, вони зможуть досягти щасливого, заможного життя. У лютому 1948 року в підпорядкованих Микулинецькій селищній Раді селах організувалися колгоспи ім. 30-річчя Радянської Армії в селі Конопківці та «Перше травня» в селі Кривках, а наступного року виник колгосп «Комсомолець» у селі Волі.

У післявоєнні роки в Микулинцях почали працювати промкомбінат, хлібопекарня, з 1956 року — побутовий комбінат. На сучасне, високомеханізоване підприємство перетворився Микулинецький пивзавод. Після реконструкції, проведеної в 1958 році, значно збільшився випуск його продукції. В 1970 році підприємство виробило 600 тис. декалітрів пива. Багатьох передовиків виробництва за високі трудові досягнення в роки восьмої п’ятирічки було відзначено урядовими нагородами. Ордена «Знак Пошани» в 1970 році удостоєно механіка заводу К. В. Гречину, а 13 робітників та інженерно-технічних працівників — медалі «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».

З 1963 року на заводі працює раціоналізаторське бюро, яке за 10 років виросло до 24 чоловік. Від впровадження раціоналізаторських пропозицій завод одержує знадний економічний ефект. У 1971—1972 рр. було одержано 21,2 тис. крб. економії.

Значним підприємством стала фабрика господарських виробів, створена у 1963 році на базі промкомбінату. Майже 70 проц. виробничих процесів на фабриці механізовано, що дало змогу збільшити випуск продукції, піднести продуктивність праці. Достроково, до 1 листопада 1970 року, фабрика виконала план восьмої п’ятирічки. 14 робітників були нагороджені Ленінською ювілейною медаллю.

Самовіддано працює колектив фабрики в роки дев’ятої п’ятирічки. До 5 грудня 1971 року фабрика виконала план першого року п’ятирічки.

Відділення районного об’єднання «Сільгосптехніки» — одне з передових підприємств селища. Ще в 1957 році тут було споруджено типову майстерню для ремонту тракторів і сільськогосподарських машин, адміністративний корпус, гуртожиток, допоміжні приміщення. У наступні роки стали до ладу ливарний цех потужністю 200 тонн чавунного литва на рік, механічний та електроцех, де проводиться ремонт електродвигунів і генераторів для господарств області.

За 1966—1970 рр. освоєно понад 16 нових видів робіт, 80 проц. різних деталей для ремонту машин виготовлено власними силами. Двічі, у 1968 і 1971 роках, на базі Микулинецького відділення «Сільгосптехніки» відбувалися Всесоюзні семінари обміну передовим досвідом. Тут працює дружний і згуртований колектив, у складі якого налічується 60 раціоналізаторів. Тільки за 1970 рік від впроваджених раціоналізаторських пропозицій економічний ефект становив 60 тис. карбованців. За високі виробничі показники, досягнуті в роки восьмої п’ятирічки, орденами Трудового Червоного Прапора нагороджено керуючого відділенням Б. О. Старенького, головного інженера В. О. Громика, слюсаря Т. В. Озерянця. 42 передовики виробництва відзначені ювілейними медалями «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».

Колектив працівників відділення вже не перший рік змагається з ремонтниками Хвалинського районного об’єднання «Сільгосптехніки»

Саратовської області. Обидва колективи повідомляють одні одним про свої успіхи, обмінюються набутим досвідом.

З 1956 року в селищі працює хлібозавод, створений на базі хлібопекарні. Його потужність — 24 тонни хлібобулочних виробів на добу. В 1971 році пущено цехи для виготовлення кукурудзяних паличок і кондитерський.

1971 року в Микулинцях стали до ладу плодоконсервний завод потужністю 20 тис. умовних банок на рік і завод залізобетонних конструкцій потужністю 40—50 тис. кубометрів різних виробів.

Колективи промислових підприємств селища успішно виконали і перевиконали виробничі плани другого року дев’ятої п’ятирічки, зокрема фабрика господарських виробів річний план 1972 року виконала на 107,7 проц., харчкомбінат — на 108,4 проц., плодоконсервний завод — на 171,5 процента. За перші два роки дев’ятої п’ятирічки працівники Микулинецького лісництва (утворене 1944 року) посадили 87 га лісу.

Частина жителів селища працює в колгоспі «За комунізм», який виник у результаті об’єднання 1958 року артілей «Комсомолець», ім. 30-річчя Радянської Армії та «Перше травня». Центральна садиба колгоспу міститься в селі Волі.

З року в рік колгосп добивався росту врожайності, підвищення продуктивності худоби. Хорошими показниками завершили хлібороби восьму п’ятирічку. За досягнуті успіхи у виконанні планів восьмої п’ятирічки 4 колгоспники удостоєні урядових нагород, зокрема ордена Леніна — голова колгоспу В. П. Запорожець та бригадир рільничої бригади Б. М. Клюс, ордена Трудового Червоного Прапора — доярка К. М. Ковальчук.

Гідним трудовим дарунком рідній Вітчизні увінчали Колгоспники другий рік дев’ятої п’ятирічки. На 100 га сільськогосподарських угідь вони виробили понад 500 цнт молока і по 152 цнт м’яса; одержали по 43,5 цнт зернових, 530 цнт цукрових буряків, 257 цнт овочів, 175 цнт картоплі з гектара.

У грудні 1972 року колгосп «За комунізм» за досягнення високих результатів у Всесоюзному соціалістичному змаганні на відзнаку 50-річчя утворення СРСР нагороджено Ювілейним Почесним знаком ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС. 8 трудівників колгоспних ланів відзначено урядовими нагородами, в т. ч. ордена Трудового Червоного Прапора удостоєно бригадира М. І. Дзюбака, головного агронома колгоспу П. В. Штельму, тракториста 3. М. Яриша, комбайнера М. П. Пастуха.

Трудящих селища в їхній наполегливій боротьбі за перетворення в життя завдань дев’ятої п’ятирічки очолюють 13 первинних партійних організацій, які на кінець 1972 року об’єднували 171 комуніста. Переважна більшість з них працює на вирішальних ділянках матеріального виробництва. Під їхнім керівництвом велику роботу проводять первинні комсомольські організації, що налічують 345 юнаків і дівчат. Уся увага трудівників спрямована на те, щоб успішно виконати завдання третього року п’ятирічки.

Багатогранну роботу провадить селищна Рада, до якої обрано 67 депутатів, у т. ч. 34 робітники, 12 колгоспників. Депутати, а також актив працюють у семи постійних комісіях. Вони дбають про розвиток економіки і культури, впорядкування селища, поліпшення побутових умов населення. У 1962 році після ліквідації району Микулинці увійшли до складу Теребовлянського району. Селище за роки Радянської влади невпізнанно змінилося. У побут трудящих дедалі більше входять пральні машини, холодильники, телевізори. Тільки протягом 1971—1972 рр. жителі Ми-кулинців придбали 27 легкових автомашин, 105 холодильників, 213 пральних машин, 548 телевізорів.

Широко розгорнулося житлове будівництво. Тільки за 1960 —1971 рр. індивідуальними забудовниками споруджено 160 будинків. З’явилися нові вулиці — Комсомольська, Піонерська, Богдана Хмельницького, Семена Руднєва, Олега Кошового та інші. Ряд вулиць забруковано, а центральні — покрито асфальтом. Селище потопає в зелені. У центрі споруджено пам’ятник В. І. Леніну. Є також монумент жертвам фашизму і тим, хто загинув від рук українських буржуазних націоналістів.

З кожним роком розширюється торговельна мережа. У 1970 році в селищі було 11 магазинів, чайна, кафе, 2 їдальні.
На заводі залізобетонних виробів. Микулинці. 1973 р.

На заводі залізобетонних виробів. Микулинці. 1973 р.

Великі зміни сталися в галузі охорони здоров’я. Тут працюють лікарня на 85 ліжок, поліклініка, жіноча й дитяча консультації, медичний пункт при відділенні «Сільгосптехніки». У 1960 році поблизу села Конопківки було відкрито джерело сірчаних вод. З червня 1967 року в Микулинцях працює обласна водо-грязелікарня з стаціонарним відділенням на 50 ліжок. Після добудови й реконструкції приміщення в 1970 році, на що держава асигнувала 569 тис. крб., лікарня одночасно обслуговує 120—150 хворих. Тут лікують захворювання шкіри, нервової системи, серцево-судинні. На сторожі здоров’я трудящих стоять 74 медичні працівники, у т. ч. 6 лікарів. За сумлінну роботу на ниві охорони здоров’я та активну участь у громадсько-корисній роботі лікаря І. Г. Мажару у 1970 році нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора, а 12 медичних працівників відзначено ювілейними медалями «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».

Є в селищі дитячий садок і ясла, підчас шкільних канікул працює міжколгоспний оздоровчий піонерський табір.

В середній школі, для якої в 1966 році споруджено нове приміщення, навчається 720 дітей, працює 42 вчителі. Для практичних занять є навчальні кабінети, 2 майстерні. Учні обладнали Ленінську кімнату. Молодь, яка працює, відвідує вечірню школу.

В 1963 році будинок культури розмістився в новобудові. При ньому працюють гуртки художньої самодіяльності, філіал Тернопільської музичної школи, художня студія. Крім цього, в селищі є 2 робітничі та 4 сільські клуби, 12 червоних кутків. В 1964 році став до ладу новий широкоекранний кінотеатр.

Велику роботу провадить бібліотека, книжковий фонд якої в 1970 році становив 36 тис. томів політичної, художньої й технічної літератури. У 1972 році жителі селища одержували 6830 примірників газет і журналів.

В Микулинцях жив і працював місцевий художник М. L Гончарук (помер у 1969 році). Його пейзажі не раз експонувалися на виставках у Тернополі, Києві. Картина «І. Франко в Микулинцях» (1956 р.), в якій відображений епізод приїзду I. Франка до Микулинців у 1885 році, знаходиться в Тернопільському краєзнавчому музеї.

Соціалістичні перетворення, що відбулися в економічному і культурному житті Микулинців, є яскравим свідченням торжества ленінської національної політики. Всіма своїми успіхами трудящі завдячують Комуністичній партії, Радянському урядові і самовідданою працею прагнуть успішно завершити дев’яту п’ятирічку.

А. М. БІЛЬКЕВИЧ, О. М. ІЛЬЧЕНКО, М. Г. МЕЛЬНИЧУК
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
Ярина
Повідомлень: 211
З нами з: 09 листопада 2016, 15:40
Дякував (ла): 21 раз
Подякували: 93 рази

Re: Микулинці, смт, Теребовлянський р-н, Тернопільська обл, Україна

Повідомлення Ярина »

phpBB [video]
Відповісти

Повернутись до “Літера М”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 31 гість