НІЖИН, місто, Ніжинський район, Чернігівська обл, Україна

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
1
100%
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 1

Аватар користувача
surnameindex
Повідомлень: 780
З нами з: 18 липня 2016, 23:24
Дякував (ла): 194 рази
Подякували: 298 разів
Контактна інформація:

НІЖИН, місто, Ніжинський район, Чернігівська обл, Україна

Повідомлення surnameindex »

Ніжин, Ніжинський район, Чернігівська область

Нежин, Нежинская волость, Нежинский уезд
Нежин, Нежинский район, Черниговская область

Александровская церковь

Богословская церковь

Васильевская церковь
1808 - священник Федор Яковлевич Кушакевич

Введенская церковь
1757 - священник Иван Никитич Гафаревский

Вознесенская церковь

Крествоздвиженская церковь

Михайловская церковь
1812 - священник Иван Тарасевич, священник Антон Кушакевич

Николаевская церковь

Преображенская церковь

Троицкая церковь

Успенская церковь
Аватар користувача
surnameindex
Повідомлень: 780
З нами з: 18 липня 2016, 23:24
Дякував (ла): 194 рази
Подякували: 298 разів
Контактна інформація:

Re: Ніжин, Ніжинський район, Чернігівська область

Повідомлення surnameindex »

http://www.surnameindex.info/info/chern ... index.html
Некоторые фамилии жителей м. Нежин (Богословская церковь, 1847-1860):

Артеменко
Безпалый
Береза
Дмитренко
Дробазка
Кириленко
Ковалев
Корабчевский
Корсак
Кривомазов
Крушковский
Марусь
Нагорный
Петриченко
Пирог
Прохоренко
Пушкарь
Стасенко
Стрельцов
Сучковский
Таран
Фурса
Худотеплый
Шостак
Шостко
Щербач
Юрчевский
Аватар користувача
surnameindex
Повідомлень: 780
З нами з: 18 липня 2016, 23:24
Дякував (ла): 194 рази
Подякували: 298 разів
Контактна інформація:

Re: Ніжин, Ніжинський район, Чернігівська область

Повідомлення surnameindex »

http://www.surnameindex.info/info/chern ... index.html
Некоторые фамилии жителей м. Нежин (Успенская церковь, 1883):

Белик
Беляков
Болбинский
Борисенко
Бут
Головань-Мединский
Горбань
Гринь
Дурней
Козловой
Крайломака
Лопата
Малыш-Федорцов
Мочалкин
Новицкий (римско-католического вероисповедания)
Одинец
Тыщенко
Фенник
Яценко
Аватар користувача
surnameindex
Повідомлень: 780
З нами з: 18 липня 2016, 23:24
Дякував (ла): 194 рази
Подякували: 298 разів
Контактна інформація:

Re: Ніжин, Ніжинський район, Чернігівська область

Повідомлення surnameindex »

http://www.surnameindex.info/info/chern ... index.html
Некоторые фамилии жителей м. Нежин (Николаевская церковь, 1882):

Акунев
Безручко
Белиловец
Бобров
Божок
Болох
Бурский
Быховец
Вдовиченко
Година
Гомоляка
Градобык
Дворецкий
Дробязка
Есипенко
Железко
Житков
Жовтопляс
Зеленько
Ивченко
Исаев
Коваленко
Колесник, Колесников
Колодькин
Коломурда
Кононец
Косый, Косенко
Красновский
Крутько
Кудрявцев
Кутяк
Лебедев
Левченко
Леонтович
Малюга
Масленко
Михайленко
Мойсеев
Моргацкий
Москаленко
Мохинский
Науменко
Неговский
Нестеренко
Опенькин
Орел
Россин
Ручкин
Самофал
Соколов
Сыч
Форостенко
Шаповаленко
Шепель
Аватар користувача
surnameindex
Повідомлень: 780
З нами з: 18 липня 2016, 23:24
Дякував (ла): 194 рази
Подякували: 298 разів
Контактна інформація:

Re: Ніжин, Ніжинський район, Чернігівська область

Повідомлення surnameindex »

http://www.surnameindex.info/info/chern ... index.html
Некоторые фамилии еврейских жителей м. Нежин (1857, 1870-1875, 1884-1906, 1894-1916):

Абелев
Агранович
Айзенберг
Альперин
Бабушкин
Басин
Бегун
Бельский
Берман
Бочковский
Брикер
Бутовский
Вайнштейн
Варшавский
Вишневский
Войц
Воловик
Вольфовский
Выбойщик
Гайкович
Гандельсман
Гарадечки
Германович
Гершинов
Глатман
Гурбанович
Гутман
Давидсон
Двин
Длин
Додуш
Долгопятый
Дондес
Дочковский
Дроздин
Друкер
Евзеров
Егурин
Ейденкальдт
Еренбург
Зак
Зеликман
Зельдович
Злотник
Израилев
Ильин
Иофе
Исаев
Кабак
Каганов
Канявский
Каплун
Кафман
Квактун
Киньбургский
Кирзнер
Киц
Краковский, Храковский
Краснер
Кривошей
Кунин
Ласкин
Лаут
Левин
Лейн
Лемперт
Либерман
Лидерман
Литвин
Лосинский
Лохтин
Лупик
Макаровский
Манов
Маркман
Медведев, Медведов
Мейтин
Мельников
Миндель
Мининберг
Могилевский
Муляр
Низкий
Новык
Оберман
Орлов
Островский
Перлов
Пеул
Полоцкий
Полыскин
Портной
Рабинович
Рахлин
Рачинский
Рейзин
Рейхштат
Репкин
Ривин
Рипкин
Ронин
Рубанок
Рубинштейн
Рубыновский
Рудницкий
Рябкин
Рябой
Сафранский
Свердлов
Свидлер
Силюцкий
Симкин
Сирот
Слитников
Стерин
Судакин
Тарнапольский
Тереховский
Турецкий
Усер
Файвишевский
Фрадин
Фрейгин
Фрейдин
Хавин
Хайкин
Ханин
Хачкевич
Ходуш
Цитленок
Цывкин
Шапиро
Шафаренко
Шолна
Шрейбер
Шугалевич
Шухман
Эльчиц
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Ніжин, Ніжинський район, Чернігівська область

Повідомлення АннА »

Ніжин.jpg
НІЖИН — місто обласного підпорядкування Чернігівської області, райцентр. Розташов. на р. Остер (прит. Десни, бас. Дніпра). Населення 76,0 тис. осіб (2005).
Попередниками Н. є 2 давньорус. городища, які ототожнюють з «городами», згаданими в Іпатіївському літописі. Імовірно, перше городище (кін. 10—13 ст., в істор. центрі сучасного міста на лівому березі Остра; на поч. 17 ст. відоме як Ніжинське городище) — це Ніжатин (згадується під 1135 і 1147); друге городище (12—13 ст., в урочищі Городок на сх. околиці сучасного міста на правому березі Остра) — це Уненіж (згадується під 1147). Ніжатин належав Переяславському князівству, а Уненіж — Чернігівському князівству. Обидва населені пункти були знищені під час монголо-татарської навали, скоріш за все 1239. За археол. даними, у 2-й пол. 13—14 ст. на околицях сучасного міста існували сільс. поселення, засновниками яких могли бути вцілілі мешканці Ніжатина та Уненіжа. У 16 — на поч. 17 ст. ці терени (які з 2-ї пол. 14 ст. належали Великому князівству Литовському) були майже незалюдненими внаслідок татар. набігів та литовсько-моск. протистояння. Після литовсько-московської війни 1500—1503 Ніжинщина у складі чернігово-сіверських земель відійшла до Рос. д-ви.
Не з’ясовано, чи має відношення до Н. Нежатина нива, згадана в літописі під 1078 (див. Нежатина нива, битва 1078). Згадка Н. в грамоті київ. кн. Володимира Ольгердовича (у літературі помилково датована 1390; насправді має дату 4-й індикт, який у правління цього князя припадає на 1366 і 1381) не може свідчити про існування населеного пункту з такою назвою у 2-й пол. 14 ст., оскільки документ є фальсифікатом кін. 16 — поч. 17 ст.
Заселення Ніжинського горо-дища почалося одразу після приєднання Задесення (пд. Чернігівщини) до Речі Посполитої згідно з Деулінським перемир’ям 1618. Нове поселення, яке отримало назву Н., з огляду на вигідне розташування було обрано адміністрацією Чернігово-Сіверщини (із 1635 — Чернігівського воєводства) як опорний пункт колонізації Задесення. Не пізніше 1625 було споруджено Ніжинський замок, 1625 Н. отримав магдебурзьке право (скасоване 1831) і право проведення ярмарків. Під 1634 згадуються перші ремісничі цехи. Засновником міста і його пер-шим війтом був капітан (пред-ставник адміністратора Чернігово-Сіверщини королевича Владислава; див. Владислав IV) Щасний Вишль. Дуже швидко Н. перетворився на один із найважливіших торгово-ремісничих осередків Лівобережної України. Він мав 2 лінії дерев’яно-земляних укріплень (навколо замку і власне міста), споруджених із використанням давньорус. валів, і був оточений передмістями. На околиці Н. 1620 був заснований правосл. монастир Різдва Богородиці (див. Ніжинський Ветхоріздвяний Свято-Георгіївський монастир), а в самому місті до 1632 — монастир домініканців. Бл. 1633 Н. став центром староства. У 1630-ті рр. ніжинці брали участь у козац. повстаннях.
У червні 1648 Н. перейшов під контроль Війська Запорозького і став центром Ніжинського полку. Із 1659 в замку стояв рос. гарнізон. 17—18 червня 1663 в Н. відбулася Чорна рада 1663, на якій гетьманом Лівобереж. України було обрано І.Брюховецького. 1668 у ході антимоск. повстання ніжинські козаки й міщани намагалися здобути замок; при наближенні рос. війська кн. Г.Ромодановського ніжинці залишили місто, яке було пограбоване і спалене. Після ліквідації полкового адм.-тер. устрою (1782) Н. — повітовий центр Чернігівського намісництва, із 1797 — Малоросійської губернії, а з 1802 — Чернігівської губернії.
1675, коли гетьман І.Самойлович своїм універсалом гаран-тував ніжинським грекам (див. Греки в Україні) право власного суду, починається задокументована історія грец. громади. 1680 виділилася грец. церк. парафія, а 1696 було створено грец. братство, біля витоків якого стояв священик із Македонії Христофор (Христодул) Дмитрієв. 1785 було утворено грец. магістрат (ліквідовано 1870). Греки, серед яких спочатку переважали купці (що займалися міжнар. торгівлею), користувалися широкими привілеями (скасовані в 1860-ті рр.). Становлячи невелику частку населення Н. (не більше 7 % на межі 18—19 ст.), греки справили величезний вплив на культ. і госп. життя міста. Зокрема, грекам Н. зобов’язаний своїм сучасним брендом — особливим сортом огірків.
Аж до кінця 18 ст. Н. залишався одним із найрозвинутіших міст Гетьманщини. Зокрема, він був відомий своїми ярмарками (відбувалися тричі на рік). 1660 засновано Ніжинський Свято-Введенський монастир. 1702 Стефан Яворський започаткував Ніжинський Благовіщенський монастир. У 2-й пол. 17—18 ст. місто прикрасили численні муровані церкви, найдавніша з яких — збудований ніжинським полк. І.Золотаренком Свято-Миколаївський собор — є першим у часі укр. бароковим хрещатим п’ятибаневим храмом. 1780—81 збудовано комплекс поштової станції (на сьогодні — єдиний в Україні, що зберігся майже повністю). Наприкінці 18 — на поч. 19 ст. знесено міські укріплення.
Наприкінці 18 ст. Н. втратив значення торг. й адміністративно-військ. центру, проте не перетворився на звичайне провінційне місто завдяки тому, що тут 1820 була заснована Ніжинська г-зія вищих наук князя Безбородька (із 1875 — Ніжинський історико-філологічний інститут князя Безбородька, нині — Ніжинський держ. ун-т ім. М.Гоголя). Н. був єдиним повітовим містом Російської імперії, що мало вищий навч. заклад.
1868 в Н. споруджено заліз-ничну станцію. У 2-й пол. 19 ст. з’явилися пром. підпр-ва (мідно-ливарний з-д, тютюнова ф-ка). Про динамічний розвиток міста свідчить зростання чисельності його населення (1846 — 9 тис. осіб, 1866 — 18 тис., 1897 — 32 тис. осіб). За кількістю населення Н. стояв на 1-му місці в Черніг. губ., випереджаючи й губернський центр.
1917—20 влада у місті належала Українській Народній Республіці (листопад 1917 — січень 1918, березень—квітень 1918), більшовикам (січень—березень 1918, січень—вересень 1919), Українській Державі (квітень—листопад 1918), денікінцям (вересень—листопад 1919). У березні—листопаді 1918 Н. був під контролем нім. військ. У серпні 1918 місто намагався захопити загін М.Кропив’янського. Рад. владу остаточно встановлено 21 листопада 1919.
Із 1923 Н. — центр Ніжинської округи Черніг. губ., а з липня 1930 — райцентр Чернігівської округи. Із 1932 — у складі Черніг. обл.
Перед Другою світовою війною в Н. працювали 7 з-дів, машинно-тракторна станція, 17 артілей та 6 приміських колгоспів. 1939—40 діяли пед. ін-т ім. М.Гоголя, 4 технікуми.
Під час гітлерівської окупації (13 вересня 1941 — 15 вересня 1943) діяли рад. підпільники (зокрема Ніжинська підпільна комсомольсько-молодіжна орг-ція) та провід Організації українських націоналістів (мельниківців).
Нині Н. — один із пром. і культ. центрів пн.-сх. регіону України. У місті діють драм. театр ім. М.Коцюбинського й 4 вищі навч. заклади, найбільшим з яких є ун-т ім. М.Гоголя.
У Н. народилися Р.Ракушка-Романовський, І.Максимович, Г.Кониський, М.Бантиш-Каменський, П.Вітгенштейн, Ю.Лисянський, Номис (М.Симонов), М.Самокиш, В.Адріанова-Перетц, І.Спаський, актор М.Бернес (Нейман). З Н. пов’язаний творчий шлях М.Заньковецької.
Пам’ятки арх-ри: Свято-Миколаївський собор (між 1655 і 1659), собор Благовіщенського монастиря (1702—16), грец. церква архангелів Михаїла і Гавриїла (1719—29), церква св. Іоанна Богослова (1752), собор Свято-Введенського монастиря (1775), грец. церква Всіх святих (1760, 1780—1805), будинок грецького магістрату (1785), будинок гімназії вищих наук (1805—1817, архітектор Л.Руска).
Численні пам’ятники, у т. ч. перший у Рос. імперії пам’ятник М.Гоголю (1881, скульп. П.Забіла).
Музеї: краєзнавчий, «Поштова станція».
http://history.org.ua/?termin=Nizhyn_mst
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
Ярина
Повідомлень: 211
З нами з: 09 листопада 2016, 15:40
Дякував (ла): 21 раз
Подякували: 93 рази

Re: Ніжин, Ніжинський район, Чернігівська область

Повідомлення Ярина »

phpBB [video]
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Ніжин, Ніжинський район, Чернігівська область

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки.
Ніжин — місто обласного підпорядкування, центр району, розташоване на берегах річки Остра (притока р. Десни), за 80 км від Чернігова. Вузлова станція Південно-Західної залізниці. Населення — 56 300 чоловік.

Місцевість, де розташоване сучасне місто, була заселена ще задовго до його виникнення. Про це свідчать виявлені на території міста та його околицях поселення доби бронзи, скарби срібних речей, римських монет IV ст. та давньоруських монет XI ст. н. е. На правому березі річки, на території, яку донедавна називали Городком, збереглися також курганний могильник та городище часів Київської Русі.

Ніжин — один із найдавніх населених пунктів України. Він вперше згадується в літопису як град Уненеж під 1147 роком. Уненеж у XII ст. був укріпленим пунктом Чернігівського князівства на південно-східних його кордонах. Восени 1239 року в князівство вторглися монголо-татарські орди, які поряд з іншими містами краю зруйнували й Уненеж. Через кілька десятиліть населений пункт відроджується. З середини XIV ст. він входив до складу Литовського князівства й іменувався Ніжинським городищем, а з 1514 року — Ніжином.

Внаслідок війни Російської держави з Литвою (1500—1503 рр.) Ніжин у складі Чернігово-Сіверщини відійшов до Російської держави. В першій половині XVI ст. він вже був одним з важливих пунктів на торговельному шляху Львів—Київ— Москва. Російські купці привозили на ніжинський ринок хутра, зброю, вироби з дерева, кінську збрую, а купували тут привозні східні і західноєвропейські товари, ювелірні вироби, сіль та інше.

Але розвитку Ніжина, його господарства й торгівлі заважали війни, які вели Литва й Польща проти Росії за землі Сіверської України. За Деулінською угодою 1618 року місто потрапило під владу шляхетської Польщі й було включено до складу Київського воєводства. Польський уряд прагнув перетворити його в один з форпостів на кордоні з Росією. З цією метою в 1624 році Ніжину відвели велику площу навколишніх земель на лівому березі річки Остра. 26 березня 1625 року король Сигізмунд III надав йому магдебурзьке право, що сприяло заселенню й економічному розвитку міста. Створюється міський уряд на чолі з війтом. Міщанам дозволялося займатися різними ремеслами й промислами, засновувати ремісничі цехи, торгувати своїми виробами й привозними товарами. Вже в 30-х роках XVII ст. тут виникли ремісничі цехи: ковальський, ткацький, гончарний, шевський, кравецький, калачницький (хлібний), різницький, музицький. Ремісники виготовляли сільськогосподарські знаряддя, зброю, господарсько-побутові речі, одяг, взуття та інші вироби. Ніжинські купці вивозили їх на ринки України і Росії.
Шляхта, купці й міська адміністрація, зосереджуючи в своїх руках владу й основні засоби виробництва, визискували ремісників, дрібних торговців та інші групи населення. Міщани сплачували грошові податки казні, а також ряд зборів на користь міста: торговельне, вагове, мостове мита та інші. Так, за варіння меду й пива, куріння горілки та за торгівлю ними міщани вносили до «громадського скарбу» податок у розмірі 2,5 золотих від кожного виду напою.

Польська шляхта й католицька церква зневажали мову й звичаї українського населення, всіляко ущемляли його права, намагалися окатоличити. Все це викликало рішучий протест і опір міського населення, яке активно боролося проти соціального й національного гноблення. Одним Із проявів цієї боротьби був виступ ніжинських козаків у 1625 році проти Куруківської угоди, за умовами якої кількість реєстрових козаків на Україні обмежувалася шістьма тисячами. Міщани й козаки міста брали участь і в селянсько-козацьких повстаннях 30-х років. Обурені Переяславською угодою 1630 року, вкладеною між козацькою старшиною й гетьманом Конєцпольським, козаки й слухати не хотіли про реєстр, до якого включали лише заможних. Коли на початку 1631 року гетьман збирався ввести до Ніжина два полки жовнірів (2 тис. чоловік), міщани й жителі навколишніх сіл відмовилися впустити їх. Польські війська тричі намагалися силою заволодіти містом, але захисники його під командуванням полковника Івана Баліловця відбили всі приступи й примусили ворога відступити. 1637 року ніжинці виступили на підтримку повстання селян і козаків під проводом Пав люка. Польський гетьман Потоцький кинув значні сили своїх військ і жорстоко розправився з повстанцями. Уздовж доріг, що вели до Ніжина, стояли палі й шибениці з закатованими.

Під час визвольної війни українського народу проти польсько-шляхетського панування Ніжин у червні 1648 року був визволений військом Богдана Хмельницького й став полковим містом. Козаки Ніжинського полку, в якому налічувалося близько 10 тис. чоловік, до осені визволили від польської шляхти всі села й містечка Ніжинщини. 1648 року вони здійснили похід під Кодак і штурмували фортецю. У липні 1650 року Ніжин був одним з центрів повстання проти польської шляхти, яка за Зборівським договором 1649 року поверталася на Україну. Літом 1651 року Ніжинський полк вів запеклі бої з литовською армією на північних рубежах України. Ніжинські й чернігівські козаки брали участь у боях проти військ шляхетської Польщі влітку 1653 року.

В період визвольної війни посилюється прагнення ніжинців до возз’єднання з російським народом. 1 жовтня 1648 року ніжинський урядник вів розмову з севськими воєводами, під час якої заявив, що всі козаки просять, щоб бути їм «під царською рукою». 11 липня 1653 року ніжинський полковник І. Золотаренко заявив у Чернігові царському посланцю І. О. Іванову, що весь український народ бажає, возз’єднатися з російським народом. У цей час розширювалися економічні зв’язки з населенням прикордонних районів Російської держави. Ніжинські купці вели торгівлю в Севську, Калузі, Путивлі та інших містах Росії, привозили звідти продовольство, зброю, ремісничі вироби.

З великим піднесенням ніжинці сприйняли ухвалу Земського собору в Москві про прийняття України до складу Російської держави. Чимало міщан і козаків 8 січня 1654 року були на Переяславській раді й брали участь в урочистому акті проголошення возз’єднання України з Росією. 24 січня у Ніжині на площі біля соборної церкви жителі присягли на вірність Російській державі. У лютому— березні 1654 року польсько-шляхетські війська знову вторглися на Україну, Ніжинський полк за наказом Богдана Хмельницького вів бої за визволення Білорусії й Смоленщини, оскільки ця боротьба була тісно пов’язана з визволенням і безпекою України.

Козаки й селяни Ніжина весною 1658 року брали участь в антифеодальному повстанні під проводом М. Пушкаря проти шляхетсько-старшинської групи І. Виговського, яка намагалася знову поставити Україну в залежність від шляхетської Польщі, відновити феодально-кріпосницький гніт. Коли восени Виговський підписав Гадяцький договір, за яким Україна повинна була, по суті, повернутися під польсько-шляхетську владу з її соціальним, національним й релігійним гнітом, Ніжинський полк виступив проти зрадника й у 1659 році хоробро бився з ворогом у лавах повстанців на чолі з І. Богуном. У 1661 й 1662 рр. козаки й міщани дали відсіч польським військам і загонам кримських татар, які нападали на місто.

У червні 1663 року Ніжин став центром подій, зв’язаних з виборами гетьмана Лівобережної України. 17—18 червня тут відбулася Чорна рада, на якій, крім старшини й козаків, були присутні міщани та інші верстви населення. Перемогу на виборах здобув кошовий Запорізької Січі І. Брюховецький. Демагогічними обіцянками він зумів привернути на свій бік маси козаків і міщан, спрямувавши їх гнів проти своїх противників — прибічників Я. Сомка й В. Золотаренка.

Обурення народних мас проти гніту козацької старшини виявилося під час виборів у розгромі старшинських та купецьких дворів й свідчило про гострі класові суперечності на початку 60-х років XVII ст. Посилення експлуатації з боку царського уряду й козацької старшини, незадоволення умовами Андрусівської угоди між Росією й Польщею були причинами повстання козаків і міщан Ніжина в 1668 році. Щоб врятувати своє становище, прихильники гетьмана Брюховецького намагалися спрямувати виступ мас лише проти царського воєводи. Війська князя Ромодановського жорстоко придушили повстання й спалили місто. Проте вже в 70-х роках Ніжин був відбудований.

Швидкому відновленню міста сприяв розвиток торгівлі. У другій половині XVII — і особливо в XVIII ст. Ніжин став одним з головних центрів ремісничого виробництва й торгівлі на Україні. У 70—80 роках XVIII ст. тут налічувалося 8 ремісничих цехів, де працювало 657 майстрів, 8 цегельних заводів, 2 купецькі мануфактури, що виробляли бавовняні й шовкові тканини. Ремісники виготовляли одяг, взуття, господарський інвентар, прикраси із золота й срібла, посуд та інші вироби. У 80 роках XVIII ст. річний товарооборот ніжинських ярмарків, що проводилися тричі на рік, і торгів (два рази на тиждень) становив близько мільйона крб. У місті 1782 року налічувалося 373 крамниці й ларки. Купці привозили російські хутра, кумачі, жемчуг, парусину, німецькі сукна, ситці й фарфорові вироби, турецький шовк і бавовняну тканину, балканські вина та інші товари. Велику роль у торгівлі Ніжина в XVII—XVIII ст. відігравали купці-греки, які в 1675 році заснували тут свою колонію. 1682 року в Ніжинському грецькому торговельному братстві було 18 купців. Поступово кількість їх зросла й в 1711 році становила 90 дворів, а в 1775 році 129. Вони створили в місті свій магістрат, мали торгові зв’язки з ринками України, Росії, Молдавії, Криму, Німеччини, Австрії, Італії, Туреччини, доставляли звідти велику кількість різноманітних товарів.

В 1782 році Ніжин став повітовим центром Чернігівського намісництва. Населення його становило 11 104 чоловіка, з них: міщан 4905, козаків 3610, селян державних 126, поміщицьких 1071, купців 253, духовенства 222, іноземців 915, у т. ч. 765 греків. За національним складом основну масу міського населення становили українці.

У XIX ст. продовжувало розвиватися ремесло. 1851 року у Ніжині було 12 цехів, які об’єднували 776 майстрів, 580 підмайстрів та 1008 учнів і допоміжних робітників. Разом з тим в цей же час у місті засновуються капіталістичні підприємства: мідноливарний, салотопний і миловарний заводи та тютюнова фабрика, на яких працювало 49 робітників. Праця їх була тяжкою. Робочий день, наприклад, на тютюновій фабриці тривав 14—15 годин. За цей час різальник повинен був покришити 4 пуди сировини, а набійнию набити 6—10 пудів тютюну, за що перший одержував 15—20 коп. з пуда, а другий — 12—15 коп. Хоч ця робота дуже шкідлива для здоров’я, тут часто використовувалася праця жінок і підлітків, яким платили менше, ніж чоловікам.

Значна частина жителів займалася сільським господарством. У 1859 році площа орних земель становила 7,6 тис. десятин, сіножатей — 1,8 тис., лісів — 165 десятин. Тут вирощували жито, овес, гречку, буряки, огірки, цибулю, картоплю та інші овочі, з технічних культур садили тютюн. Насіння його було завезено з голландського міста Амерсфорта, звідки й пішла його назва «амафорський» і «махорка».

В 50-х роках XIX ст. Ніжин мав торговельні зв’язки з багатьма містами України, а також з Петербургом, Москвою, Ригою й Лібавою. Купці вивозили папушний тютюн (близько 500 тис. пудів на рік), солені ніжинські огірки, мариновані фрукти, хліб, ремісничі вироби.

Ніжинці брали участь у боротьбі з іноземними загарбниками, які в XVIII і XIX ст. нападали на Росію. Ніжинський полк у грудні 1701 року громив шведів під Ерестфором, а в 1709 році — під Полтавою. Під час Вітчизняної війни 1812 року козаки полку й 674 ополченці міста й Ніжинського повіту воювали проти наполеонівських військ.

За доби феодалізму культурний розвиток міста відбувався повільно. Першу школу тут відкрили в 1696 році при церкві «грецького братства». В ній навчалися лише діти жителів грецької колонії. Певного розвитку набула освіта в XVIII ст. В 1762 році для навчання дітей міської верхівки було засновано приватний пансіон. 1782 року в місті працювало двокласне народне училище, де два вчителі навчали грамоти 48 учнів. 1786 року діяло вже 7 парафіяльних шкіл, а в 1789 — розпочалися заняття в повітовому та парафіяльному училищах. У першій половині XIX ст. Ніжин перетворився на один із значних культурних центрів України. Визначною подією в його культурному житті було відкриття 16 вересня 1820 року Ніжинської гімназії вищих наук. За 7 років гімназія підготувала 76 випускників. У 1821 — 1828 рр. тут навчався великий російський письменник М. В. Гоголь. Її випускниками були українські письменники Є. П. Гребінка, В. М. Забіла, російський письменник Н. В. Кукольник, вчений-філософ П. Г. Редькін та інші.

З посиленням визвольного руху в країні царський уряд у 1828 році вжив заходів щодо зміни напряму підготовки кадрів у Ніжинській гімназії. У 1832 році її реорганізували в фізико-математичний ліцей, де основна увага приділялася вивченню фізики, хімії і технології виробництва. 1840 року ліцей з фізико-математичного перетворено в юридичний, де готували чиновників судових установ. Серед його випускників був відомий український байкар Л. І. Глібов, український етнограф, фольклорист К. М. Сементовський, український і російський письменник, етнограф 0. С. Афанасьев (Чужбинський), поет, перекладач творів Шевченка, Байрона й Шекспіра на російську мову М. В. Гербель.

У період XVII — першої половини XIX ст. місцеві майстри спорудили в Ніжині ряд будов, які відзначаються своєю архітектурною досконалістю. В стилі українського барокко в 1668 рр. збудовано шестикупольний Миколаївський собор, в 1702—1716 рр.— Благовіщенський собор. Однією з найкрасивіших споруд міста доби феодалізму є навчальний корпус Ніжинської гімназії вищих наук, зведений кріпосними майстрами Ніжинщини в 1807—1820 рр. за проектом архітектора академіка А. І. Руски.

Ніжин був одним з найбільших центрів ювелірного ремісничого виробництва на Україні. У XVII—XVIII ст. ювеліри (золотарі) сріблярського цеху виготовляли художні оправи (шати) для ікон, мідні «царські врата» та інші речі для церков, обручки, сережки та інші прикраси. Особливо цікавими й цінними як художні вироби були дукачі — жіноча нагрудна прикраса. Вона мала вигляд медальйону з металевим бантом, який потім назвали ніжинським. Медальйон виготовлявся

в техніці вільного карбування, для покриття його в 1837 році майстри застосовували гальванічне золочення.

Здавна розвивалося в місті музичне мистецтво. Вже в 30-х роках XVII ст. тут засновано музицький цех. У 1779 році він об’єднував 13 музикантів. «Троїсті музики» (тріо) виконували весільні, жниварські пісні, українські мелодії, народні танці {метелицю) та інші.

При Ніжинській гімназії вищих наук у 1826 році відкрили театр. Організатором і активним актором його був М. В. Гоголь.

Ніжин є батьківщиною українського письменника, церковного й культурного діяча, ректора Київської академії Г. Кониського (20. XI 1717 — 13.11 1795), видатного мореплавця 10. Ф. Лисянського (1773—1837), одного з керівників першої російської кругосвітньої морської подорожі у першій половині XIX ст. Він народився в сім’ї ніжинського священика й провів тут своє дитинство. У 1803—1806 рр. на кораблях «Надежда» і «Нева» Ю. Ф. Лисянський разом з І. Ф. Крузенштерном здійснили подорож до берегів Аляски. Дослідження Лисянського мали велике наукове значення, вони поклали початок новій галузі в російській науці — океанографії. У 1811 році Ю. Ф. Лисянський на свої кошти, бо таких царський уряд не відпустив, видав знамениту наукову працю «Подорож навколо світу». У лютому 1846 року в місто приїздив Т. Г. Шевченко. Він три дні прожив в готелі поштової станції, зустрічався з ліцеїстами, в альбомі М. В. Гербеля записав невеличку поезію, присвячену М. В. Гоголю, відвідав дворянське зібрання.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Ніжин, Ніжинський район, Чернігівська область

Повідомлення АннА »

Частина ІІ
У післяреформений період у Ніжині зростає промислове виробництво. 1861 року тут працювали тютюнова фабрика, свічковий та мідноливарний заводи, 1865 — чинбарня. Наприкінці 70-х — на початку 80-х років місто вже мало 26 невеликих підприємств: завод землеобробних знарядь, чавуноливарний, 5 свічкових і пивоварний заводи, 12 цегелень. У 1870 році було збудовано млин з олійницею. 1884 року у місті було вже 5 тютюнових фабрик, на яких налічувалося 90 робітників. 1896 року засновано олійний завод. Водночас скорочувалося ремісниче виробництво. Якщо в 1880 році в ремісничих майстернях працювало 1770 чоловік, то на 1900 рік кількість їх зменшилася до 900 чоловік.

Як у XVIII, так і в XIX ст., Ніжин був одним з найбільших торговельних міст Чернігівської губернії. Однак значення торговельного центру України, яким він був раніше, втратив. У 1895—1898 рр. тут щороку відбувалося 4 ярмарки й 2 базари на тиждень. У цей час у місті було 364 купці, в т. ч. 6 першої і 116 другої гільдій. У 277 лавках продавали тютюн, рибу, сіль, борошно, дерев’яні й залізні вироби та інші товари.

Значне місце в економіці міста належало сільському господарству. Орні землі становили понад 7 тис. десятин. Козаки, селяни й міщани одержували в середньому по 60 пудів жита, 50 пудів гречки й 56 пудів вівса з десятини, продовжували вирощувати також овочі, тютюн, цукрові буряки. Угіддя поміщиків становили 1600 десятин. 1861 року вони мали 128 душ дворових кріпаків. За реформою 1861 року селяни були звільнені від кріпосної залежності, але лише 21 з них одержав земельні наділи, загальна площа яких становила 31 десятину. Так, у поміщиків Самчевського й Отради звільнені «на волю» одержали по 1 десятині 900 сажнів, а в Володьківського — лише по 200 сажнів. Оскільки землі не вистачало, селяни змушені були орендувати її у поміщиків, сплачуючи 3—4 крб. за десятину. Частина землевласників здавала ділянки на умовах здольщини — за врожаю.

З розвитком капіталізму посилюється експлуатація трудящих. У 1893 році на підприємствах робітники працювали 14—16 годин, а середня заробітна плата не перевищувала 35 коп. для чоловіків, 23 коп. для жінок і 20 коп. для підлітків.
Соціальний і національний гніт, політичне безправ’я викликали рішучий протест трудящих проти існуючого соціального ладу. Вони поступово включалися в революційну боротьбу проти царизму й капіталістів. У жовтні 1902 року застрайкували робітники кравецьких майстерень. Газета «Искра» 1 листопада писала, що в цьому страйку брало участь 65 робітників, які вимагали скорочення робочого дня й підвищення заробітної плати. Чотирьох з них поліція заарештувала, але решта продовжувала боротьбу і, як повідомляла «Искра» 15 січня 1903 року, добилася перемоги. Значною подією в політичному житті Ніжина було створення в 1904 році групи РСДРП, яка об’єднувала в своїх лавах 12 чоловік. Ведучи гостру боротьбу з місцевими організаціями Бунду і РУПу, група РСДРП все більше посилювала свій вплив на маси, виступала їх організатором і керівником. Кривава розправа царя над мирною демонстрацією петербурзьких робітників 9 січня 1905 року викликала велике обурення серед трудящих Ніжина. 27 січня студенти Ніжинського історико-філологічного інституту оголосили страйк і заявили рішучий протест проти розстрілу демонстрантів. Більшовицька газета «Вперед» 15 лютого 1905 року з цього приводу писала, що студенти проголошували антиурядові заклики, в інституті з’явилися прокламації, а 29 січня близько 200 студентів з революційними піснями вийшли на демонстрацію. 19 березня застрайкували учні технічного училища, робітники кравецьких майстерень.

Під керівництвом групи РСДРП 18 жовтня 1905 року відбулася політична демонстрація, в якій взяло участь близько 3000 робітників, службовців і студентів. Демонстранти виступали з червоними прапорами під лозунгом «Геть царя!», знищили його портрети в кабінеті прокурора й приміщенні технічного училища, попрямували до тюрми, щоб звільнити політичних в’язнів, але шлях їм перепинила поліція. Тоді демонстранти рушили до інституту, де відбувся мітинг. Промовці у своїх виступах викривали царський маніфест 17 жовтня й закликали до боротьби за демократичні права й свободи. 19—22 жовтня чорносотенці вчинили кілька погромів, терористичних актів проти учасників демонстрації. Але революційні сили не були зламані. В серпні 1906 року помічник начальника губернського жандармського управління повідомив з Ніжина своєму шефу, що в повіті готується збройний напад на місто з метою захоплення державних установ, і просив надіслати роту солдатів.

В період столипінської реакції становище трудящих мас стає ще тяжчим. Посилюється експлуатація робітників. Власники підприємств відновлюють штрафи, збільшують робочий день.

З 1910 року в Ніжині знову наростає революційно-демократичний рух. У зв’язку з смертю великого російського письменника Л. М. Толстого в інституті відбулася демонстрація студентів. У лютому 1914 року вони таємно відзначили 100-річчя з дня народження великого українського поета Т. Г. Шевченка.

У другій половині XIX — на початку XX ст. пануючий клас, як і раніше, не виявляв турботи про соціально-культурні потреби трудящих мас. У 90-х роках XIX ст. у Ніжині на 32 тис. населення була одна лікарня на 50 ліжок та амбулаторія, в яких працювало три лікарі та кілька фельдшерів. 1891 року на утримання одного ліжка виділялося всього 70 коп. Тому лікарня була погано обладнана, незадовільно забезпечувалася медикаментами та білизною.

За період з 80-х рр. XIX ст. до 1916 року мережа шкіл і навчальних закладів дещо зросла. В 1900—1916 рр. в Ніжині було 8 початкових народних шкіл, 4 міські парафіяльні училища. У них налічувалося всього 32 класи й працювало 34 вчителі. Середню освіту давала міська чоловіча класична гімназія, дві приватні жіночі гімназії та Олександрійське училище. В 1895 році в місті відкрито середнє технічне училище, яке готувало машиністів сільськогосподарських машин, слюсарів та столярів. Навчання в гімназіях, середніх училищах коштувало дуже дорого, а тому послати до них своїх дітей робітники й селяни не могли. Тому і не дивно, що близько 63 проц. населення міста на кінець XIX ст. було неписьменним.

Одним із центрів наукової думки, підготовки вчених, учителів та інших спеціалістів на Україні був Ніжинський історико-філологічний інститут, створений на базі ліцею 1875 року. В 1894 році тут почало діяти наукове товариство, яке складалося з комісій і займалося дослідженнями в галузі історії, мовознавства, етнографії, літератури, філософії. Тільки в гоголівській комісії в 1910 році працювало 78 чоловік. У цьому навчальному закладі здобули освіту академік Ю. Ф. Карський, доктор російської словесності В. І. Резанов, професор класичної філософії І. Г. Турцевич, засновник білоруської реалістичної поезії Ф. К. Богушевич та ряд інших діячів науки й культури нашої країни.

В 1881 році на кошти, зібрані в населення, у міському парку споруджено перший у Росії пам’ятник М. В. Гоголю роботи талановитого скульптора й архітектора П. П. Забіли. На початку XX ст. у місті працювали 2 театри, 4 клуби, 2 кінотеатри. Прогресивні кола інтелігенції, прагнучи всіляко поширювати знання й досягнення культури серед широких кіл населення, створили в місті народний хор, симфонічний оркестр.

В Ніжині в 1902—1907 рр. жила видатна українська актриса М. К. Заньковецька. У неї неодноразово бували М. К. Садовський, П. К. Саксаганський, І. К. Карпенко-Карий. З 1863 по 1865 рік у Ніжині жив і працював талановитий український поет Л. І. Глібов. У 1897—1900 рр. у духовному училищі навчався М. І. Подвойський, пізніше професіональний революціонер, радянський, партійний і військовий діяч. В Ніжині в 1888 — 1904 рр. жив О. О. Богомолець — майбутній президент Академії наук Української РСР, у 1908—1914 рр.— С. П. Корольов (конструктор перших штучних супутників Землі й космічних кораблів), у 1905—1909 рр.—латиський художник, академік Ю. Я. Феддерс.

Перша світова війна завдала трудящим великого горя. Багато робітників і селян було забрано до царської армії й відправлено на фронт. Припинили роботу шість ремісничих майстерень, зросли ціни на продовольчі та промислові товари. З кожним роком збільшувалися податки з населення. Серед народних мас зростав протест проти царського уряду та його політики, розгорталася боротьба за припинення братовбивчої війни.

Після перемоги Лютневої революції 15 березня в місті створено Раду робітничих і солдатських депутатів, до складу якої увійшов більшовик І. В. Семенець. Вона домоглася від громадського комітету (обраного 4 березня) ліквідації поліції. У квітні ЦК РСДРП(б) відрядив більшовика від Кронштадтської Ради Н. І. Точоного до Ніжина для проведення агітаційно-пропагандистської роботи серед населення міста й повіту. 1 травня 1917 року відбулася демонстрація робітників, студентів і солдатів гарнізону під більшовицькими лозунгами: «Геть війну!», «Мир без анексій і контрибуцій!», «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!». У травні на з’їзді волосних селянських комітетів Ніжинського повіту делегати голосували за більшовицьку резолюцію, в якій викривалася імперіалістична політика Тимчасового уряду.

Трудящі Ніжина й сіл повіту палко вітали перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді. Під керівництвом повітової більшовицької організації, яка оформилася в листопаді 1917 року, розгорнулася боротьба за встановлення Радянської влади на Ніжинщині. 12 листопада війська поваленого Тимчасового уряду, які перебували в місті, зробили спробу заарештувати Раду робітничих і солдатських депутатів. На захист виступили робітники й революційно настроєні солдати. Козачі загони були витіснені з міста. Але через кілька днів до Ніжина вступили війська Центральної ради. Комуністи сформували на хуторі Зайцеве з солдатів артилерійського парку місцевого гарнізону перший Ніжинський червоногвардійський загін, який 22 листопада, увійшовши до міста, атакував буржуазно-націоналістичні війська й після короткого бою вигнав їх. На другий день було створено повітовий ревком у складі 12 чоловік, який проголосив Радянську владу й сформував 2-й Ніжинський революційний червоногвардійський полк. Центральна рада надіслала до Ніжина підкріплення. Зав’язалися жорстокі бої. Червоногвардійці самовіддано захищались, але сили ворога переважали, й 28 листопада він захопив місто.

Партійна організація Ніжинського повіту брала активну участь у підготовці й роботі першого Всеукраїнського з’їзду Рад. Серед делегатів його було 4 більшовики від Ніжина, одного з них — С. В. Сивкова — обрано до Центрального Виконавчого Комітету.

Трудящі міста на чолі з комуністами розгорнули боротьбу проти військ Центральної ради. Завдяки агітаційній роботі, яку вели більшовики серед частин Ніжинського гарнізону, в таборі ворога зростало незадоволення політикою буржуазно-націоналістичної Центральної ради. 11 січня 1918 року козаки, зібравшись на*збори, прийняли резолюцію, в якій йшлося про негайну передачу влади Радам робітничих, козацьких та селянських депутатів, рішуче висловлювали протест проти братовбивчої війни з російським пролетаріатом. Вони також заявили, що ніколи не боротимуться проти пролетаріату як українського, так і російського. В середині січня у Ніжині вибухнуло повстання. Революційні солдати й робітники роззброїли петлюрівський курінь та гайдамацьку кінну сотню й взяли владу до своїх рук. 18 січня в місто вступили частини Червоної гвардії. Через два дні відбулися вибори до Ради робітничих і солдатських депутатів. 21 січня на об’єднаному засіданні було обрано військово-революційний комітет у складі 15 чоловік, який очолив комуніст С. В. Сивков. Ревком розпустив міську думу й земське управління, провів націоналізацію промислових підприємств, конфіскував і передав селянам околиць міста й сіл повіту понад 125 тис. десятин землі, взяв під контроль повітове казначейство.

Проте перші соціалістичні перетворення були перервані вторгненням на Україну німецьких військ. 14 березня окупанти захопили місто. Вони встановили жорстокий режим військової диктатури, позбавили трудящих завойованих прав і свобод, повернули капіталістам та поміщикам заводи, землю й конфісковане майно.

Трудове населення не скорилося окупантам. Під керівництвом більшовиків розгорнулася боротьба проти іноземних загарбників. За рішенням партійної повітової підпільної організації комуністи К. А. Січкар, М. П, Кирпонос, Н. І. Точоний, Н. Т. Єсипенко, Г. 3. Калита та інші створили в селах ревкоми, які формували партизанські загони й групи, що завдавали ворогові відчутних ударів. Ніжинський повіт був центром найбільш активного партизанського руху на Чернігівщині. У червні 1918 року сюди за завданням Радянського уряду України прибув М. Г. Кропив’янський, щоб організувати Центральний військово-партизанський штаб для керівництва повстанським рухом у Чернігівській та північній частині Полтавської губерній. Спільно з губернським партійним комітетом і губревкомом штаб керував підготовкою збройного виступу. Насамперед повстанці поставили за мету взяти Ніжин і захопити розміщені тут великі склади зброї, визволити територію повіту й утворити опорну базу для дальшого розвитку воєнних дій у напрямках на Київ, Чернігів і Конотоп. У ніч з 5 на 6 серпня партизанські загони під командуванням М. Г. Кропив’янського розпочали повстання. На світанку 9 серпня партизани повели наступ на Ніжин. У центрі міста й у районі вокзалу зав’язали запеклі бої з німцями й гетьманцями. У цей час з Києва прибуло два ешелони німецьких війск. Під вечір сили ворога переважали сили повстанців майже втроє. Щоб не потрапити в оточення, партизани змушені були відступити в Носівські ліси.

Після краху німецької окупації в листопаді владу на Україні захопила Директорія. Її війська вступили до Ніжина. У другій половині місяця 1-а Українська Радянська дивізія під командуванням М. Г. Кропив’янського розпочала визвольний похід. 23 січня 1919 року Таращанський полк і кавалерійський ескадрон Ніжинського полку після 8-годинного запеклого бою з петлюрівцями оволоділи містом.

Відновлюється Радянська влада, 23 січня створено повітовий ревком, у складі якого налічувалося 6 комуністів. Незабаром відбулися вибори до Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. 31 березня 1919 року проведено повітовий з’їзд Рад, який накреслив завдання в галузі політичної й господарської діяльності та обрав Ніжинський повітовий виконком. Цього ж місяця почала видаватися газета «Известия Нежинского РВК».

Організатором і керівником радянського будівництва була повітова партійна організація, яка в лютому 1919 року об’єднувала 38 членів партії й 152 співчуваючих. Бюро парторганізації й повітовий виконком націоналізовували підприємства, вживали заходів до відновлення їх роботи. В місті проводився збір хліба та іншого продовольства для робітничих центрів країни.

Але мирна передишка була короткою. Почався наступ денікінської армії, активізувалися куркульські банди. Створений за цих умов партком у червні 1919 року провів мобілізацію 21 комуніста й 10 чоловік безпартійного активу для боротьби з ворогами.

Надзвичайно складне становище в країні вимагало поліпшення роботи всього тилу. Підприємства міста почали випускати продукцію для потреб Червоної Армії. Комуністи закликали робітників підвищувати продуктивність праці, збільшувати випуск зброї, боєприпасів та воєнного спорядження. Робітники Ніжинського . артилерійського депо у своїй резолюції писали: «Ми. робітники артдепо, знемагаючи й падаючи біля верстатів від голоду, з подесятереною енергією будемо випускати своїми мозолистими руками гармати, кулемети й гвинтівки, щоб раз назавжди покінчити з прогнилим буржуазним світом брехні й експлуатації». Коли денікінці наближалися до міста, для організації боротьби в тилу ворога було створено підпільний партком на чолі з Семеновим, якого надіслало Зафронтове бюро ЦККП(б)У та підпільний ревком у складі комуністів І. Г. Остапенка, М. Л. Лащенка, 3. М. Тарасенка.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Ніжин, Ніжинський район, Чернігівська область

Повідомлення АннА »

Частина ІІІ
29 серпня 1919 року денікінські війська захопили Ніжин. Вони відновили діяльність міської управи та інших органів буржуазної влади. Білогвардійцям вдалося вистежити підпільний партком і заарештувати його членів. Керівництво боротьбою здійснював підпільний ревком, який узяв на себе функції Центрального штабу воєнно-підпільної організації Ніжинсько-Козелецького району. На території повіту широко розгорнувся партизанський рух. Загони народних месників розгромили підрозділи білогвардійців під Мрином і Хотинівкою. Неодноразово виводили з ладу залізничну колію на дільниці Ніжин—Носівка, пустили під укіс бронепоїзд ворога та здійснили ряд інших бойових операцій. 20 листопада Богунський полк разом з ніжинськими партизанами вщент розгромив денікінський офіцерський полк під с. Кукшином і в ніч на 21 листопада визволив місто від білогвардійців.

Відновили роботу партійно-радянські органи. 27 листопада 1919 року обрано партійний комітет із 7 чоловік. Протягом грудня створено міські профспілкові організації робітників-металістів та шкільних працівників. 15 січня 1920 року обрано повітвиконком. У результаті політичної роботи серед молодих робітників і службовців у січні 1920 року було засновано міську комсомольську організацію, яка об’єднувала в своїх рядах 60 юнаків та дівчат.

Ніжинський повітовий комітет КП(б)У й повітовий виконком спрямували зусилля трудящих на розв’язання першочергових завдань: відродження підприємств, подання допомоги Червоній Армії, організацію населення на боротьбу з бандитизмом. За лютий—квітень 1920 року було створено дві взуттєві артілі, відновлено випуск возів та інших виробів на заводі землеобробних машин і знарядь. Творча ініціатива мас у відбудові господарства яскраво виявилася в комуністичних суботниках, що проводилися в місті. У січні трудящі заготовляли дрова для залізничної станції Ніжин. 29 лютого у суботнику взяло участь 117 комуністів, понад 50 комсомольців, багато безпартійних. Вони навантажували і розвантажували вагони, виконували інші роботи на станції, робітники депо ремонтували паровози. З січня почала виходити газета «Червоне слово», в школах та інших навчальних закладах запроваджено обов’язкове викладання української мови, історії і географії України. Ці заходи спростовували наклепницькі вигадки українських буржуазних націоналістів про національну політику Радянської влади, сприяли зміцненню дружби українського й російського народів. 18 лютого делегати повітової парт-конференції обговорили тези ЦК КП(б)У «Про державні відносини Радянської України і Радянської Росії» й прийняли резолюцію, в якій говорилося: …в теперішній важкий період боротьби з міжнародним капіталом необхідно створити єдину могутню силу в особі єдиної регулярної Червоної Армії, керованої єдиною комуністичною волею і спрямованої єдиним військовим командуванням… Обставини нам ясно диктують необхідність об’єднати й господарські органи обох радянських республік — Росії і України, бо правильно налагоджене і централізоване господарство є міцною запорукою успіху обох радянських республік в їх боротьбі за завоювання соціальної революції.
У зв’язку з наближенням польських інтервентів Ніжинський повітовий комітет КП(б)У в травні створив ревком, який провів мобілізацію комуністів і комсомольців на фронт. Оскільки виникла можливість тимчасового захоплення міста, в Ніжині організували партизанський загін. Та незабаром ворога було зупинено й розгромлено.

Після закінчення громадянської війни, долаючи великі економічні труднощі, трудящі приступили до мирного будівництва. Завод землеобробних машин і знарядь почав більше виробляти продукції для потреб сільського господарства. З 1921 року працювали шоста й сьома тютюнові фабрики, олійний завод, пивзавод, механічний млин.

Подією величезного історичного значення було добровільне об’єднання радянських республік в єдину багатонаціональну державу в грудні 1922 року. Секретар Ніжинського повітового комітету КП(б)У Г. М. Шолох і голова повітового КНС А. В. Довгопол брали участь у роботі VII Всеукраїнського з’їзду Рад, який 13 грудня схвалив рішення про створення СРСР. Повернувшись до Ніжина, делегати виступали на зборах трудящих, розповідали їм про цю визначну подію, засуджували українських буржуазних націоналістів, які намагалися внести розлад між братніми народами. Населення міста гаряче вітало створення Союзу РСР.

З допомогою усіх народів-братів, і насамперед російського, прискореними темпами розвивалася промисловість міста. 1925 року стали до ладу держмлин № 24, електростанція та чотири промислові артілі. На всіх державних підприємствах працювало 500 чоловік і вироблялося продукції на суму понад 2 млн. крб. У листопаді відкрився рух на залізничній лінії Ніжин—Чернігів.

1923 року місто стало центром району й округу. У ньому проживало 36 032 чоловіка.

Населення околиць Ніжина в січні 1921 року об’єдналося в комуну «Червоні партизани». Організаторами її були незаможники, колишні партизани. Земельні угіддя колективного господарства становили 172 га землі. Якщо з своїх нив селяни-одноосібники одержували по 20—24 пуди зернових з гектара, то комунари — по 40 пудів. Селяни околиць міста й навколишніх сіл часто приходили до них, щоб ознайомитися з їх працею й життям, ставали прихильниками колективного господарювання. 1925 року тут з’явився перший на Ніжинщині трактор.

На кінець відбудовного періоду досягнути успіхів у зростанні соціалістичної торгівлі. В місті працювали 4 державні, 24 кооперативні та 623 приватні крамниці. Товарооборот державних і кооперативних магазинів 1925 року становив 27,7 млн. крб., а приватних — 2,3 млн. крб. Отже, у торгівлі була здобута перемога соціалістичного сектору над приватним.

Партійна організація й органи Радянської влади постійно дбали про поліпшення матеріально-побутових умов життя та охорони здоров’я трудящих. Було націоналізовано 293 будинки, в них поселили робітників і службовців, які раніше не мали своїх квартир. На 1925 рік у Ніжині було дві лікарні на 130 ліжок, пологовий будинок на 30 місць, поліклініка, дитяча консультація, два диспансери, 6 аптек. Допомогу хворим подавали 30 лікарів і 62 чоловіка середнього медичного персоналу. В місті 1924 року відкрито перший дитячий садок на 42 місця, два дитячі будинки для сиріт і безпритульних дітей.

У відбудовний період великі зрушення сталися у галузі освіти. У 1925 році працювало 7 початкових і 6 семирічних загальноосвітніх трудових шкіл, у них 132 вчителі навчали 2998 учнів. Значна робота проводилася в справі ліквідації неписьменності серед .дорослого населення. Лише в 1925 році в 21 пункті лікнепу навчалося 500 чоловік. У 1920 році Ніжинський історико-філологічний інститут було реорганізовано в інститут народної освіти (ІНО). Він став кузнею педагогічних кадрів Чернігівщини. З листопада тут почав працювати робітфак. Було запроваджено вивчення соціально-економічних дисциплін, створено факультети соцвиховання й профосвіти. Партійний тон в усій роботі інституту задавали комуністи й комсомольці. У 1923 році партосередок вузу налічував 14 комуністів, а комсомольський — 22 чоловіка. Студенти й викладачі проводили значну роботу, спрямовану на ліквідацію неписьменності серед трудящих. 1921 року при інституті були відкриті шестимісячні курси працівників соціального виховання, на яких проходили перепідготовку вчителі, що здобули освіту до революції. 1925 року у вузі навчалося 203 студенти й працювало 29 викладачів.

З культурно-освітніх закладів у місті на кінець відбудовного періоду діяли кінотеатр, драмтеатр, 3 хати-читальні, 6 бібліотек з книжковим фондом 18 тис. томів. З осені 1925 року в Ніжині видавалася газета «Нове село».

Виконуючи накреслення партії, трудящі міста активно включились у соціалістичну перебудову господарства. Уже в 1929 році державні та кооперативні підприємства випускали майже 99 проц. валової продукції. В порівнянні з 1925 роком продуктивність праці зросла на 25 проц., а собівартість продукції знизилася на 8 проц. З приватного сектора були вилучені пивзавод, механічний млин і ряд дрібних підприємств. Кустарі міста в 1926—1928 рр. об’єдналися в 12 промислових артілей («Текстильник», «Швейник», «Транспортник», «Ударник», «Промтекстиль», «Червоний металіст» та ін.), які на кінець 1928 року виробляли продукції на 2 млн. крб. Цього ж року збудовано нову електростанцію, а завод землеобробних машин перетворено на обозобудівний.

У 1930 році засновано завод шкільних наочних посібників, на базі якого пізніше виникло підприємство, що виготовляло машини для рибної промисловості. Проведена реконструкція виробничих цехів олійного заводу, засолзаводу й промартілей. Напередодні війни у Ніжині працювали 7 заводів, 17 промартілей, залізничний вузол, електростанція.

Завдяки самовідданій праці трудящих, широкому розмаху стахановського руху успішно розв’язувалися господарські завдання. В перших рядах йшли робітничі колективи залізничного вузла, обозобудівного, засолювального та олійного заводів, промартілей «Червоний металіст» і «Промтекстиль», які виконували виробничий план на 150—200 проц. За високі показники в соціалістичному змаганні 1938 року залізничникам ст. Ніжин було присуджено перехідний Червоний прапор управління, політвідділу й профспілки Південно-Західної залізниці. Завдання 1940 року промислові підприємства міста виконали достроково.

На околицях міста в 1927 році з ініціативи комуністів було організовано ТСОЗ «Косар» і трудову сільськогосподарську артіль, на базі яких у 1930 році засновано колгоспи. На 1931 рік їх налічувалося вже шість. У користуванні сільгоспартілей було близько 6 тис. га орної землі. У колгоспах вирощували зернові культури, картоплю, овочі, зокрема огірки, цибулю. Колективна праця, впровадження передової агротехніки, використання сільськогосподарських машин дали добрі наслідки. Так, у 1939 році в артілях ім. Фрунзе та ім. Кірова хлібороби зібрали по 17 цнт зернових з га. Ланка П. Я. Шпак виростила з кожного гектара по 380 цнт огірків.

Значних успіхів 1939 року домоглися й тваринники. По 2500—3200 літрів молока надоїли від корови доярки В. Кресан, К. Падалка, К. Вершняк. Свинарки Г. М. Слинько, І. В. Пойда, У. Ф. Назаренко одержали від кожної свиноматки по 18—20 поросят. Колгоспи ім. Кірова, «Червоні партизани», «Червоний Жовтень», ім. Фрунзе та названі передовики сільськогосподарського виробництва демонстрували свої досягнення на ВСГВ.

Велику допомогу колгоспам у боротьбі за врожай подавала Ніжинська МТС, створена в 1934 році. Напередодні Великої Вітчизняної війни у ній налічувалося близько 40 тракторів і 15 комбайнів.

Рясні врожаї сільськогосподарських культур, успіхи в тваринництві забезпечили високу оплату праці колгоспників. У 1936—1940 рр. хлібороби одержували на трудодень до 3 кг зернових та по 3—4 карбованці.

Нова Радянська Конституція, підготовка до виборів у Верховну Раду СРСР викликали серед населення велику трудову й політичну активність. Понад 2 тис. лекторів, доповідачів й агітаторів роз’яснювали трудящим Основний закон Союзу РСР, суть нової виборчої системи. 12 грудня 1937 року — день виборів до Верховної Ради СРСР —перетворився на всенародне свято. Виборці одностайно проголосували за кандидатів блоку комуністів і безпартійних. 26 червня 1938 року 99,4 проц. виборців Ніжина віддали свої голоси за лікаря міської дитячої лікарні П. Г. Радченко, обравши її депутатом вищого органу Радянської влади на Україні.

Партійна організація, міська Рада багато уваги приділяли поліпшенню побуту трудящих. За рахунок бюджету Ради зростав комунальний житловий фонд. Так, якщо в 1926 році у Ніжині налічувалося 230 комунальних будинків, то напередодні війни їх було близько 400. Лише в 1940 році здано в експлуатацію понад 40 нових жител, банно-пральний комбінат. Місцеві промартілі виробляли для населення взуття, одяг, посуд та інші побутові вироби. В місті працювало 35 магазинів і 38 ларків. Розвивалася мережа підприємств громадського харчування, яка 1941 року налічувала 11 їдалень, ресторан, 16 буфетів.

Невпинно зростала мережа медичних закладів. У 1940 році трудящих обслуговували міська лікарня на 150 ліжок, поліклініка, протитуберкульозний диспансер, санепідемстанція, 4 аптеки. Порівняно з 1925 роком удвічі збільшилася кількість місць у пологовому будинку. Велика увага приділялася охороні здоров’я дітей. Працювали дитяча лікарня на 35 ліжок, дитяча консультація. 140 малюків відвідувало двоє дитясел. У медичних закладах Ніжина працювало понад 30 лікарів та 70 чоловік середнього медперсоналу. Лише в 1939 році з міського бюджету на охорону здоров’я трудящих було виділено 907 тис. карбованців.

В роки соціалістичної перебудови народного господарства повсякчасно зростала культура. На початок 1938 року серед населення міста вже не було неписьменних. В 1939/40 навчальному році в 13 загальноосвітніх школах налічувалося близько 5 тис. учнів і понад 200 вчителів. За заслуги в педагогічній діяльності вчительці середньої школи № 1 М. О. Березюк присвоєно звання заслуженої вчительки УРСР. Значного розвитку досягла спеціальна освіта. В 1933 році Ніжинський інститут народної освіти реорганізовано в інститут соціального виховання, в 1934 — перетворено в педагогічний, якому 1939 року присвоєно ім’я М. В. Гоголя. 1940 року на стаціонарному й заочному відділеннях навчалося 2989 студентів. Якщо за 97 дореволюційних років свого існування вуз підготував 1500 фахівців, то за період з 1923 по 1940 рік — близько 4000 учителів. Тут працювали професори М. Н. Петровський, В. І. Резанов, Д. М. Введенський, М. Ф. Даденков та ін. їх перу належить ряд праць в галузі філології, історії, педагогіки, що мають велике наукове значення. Працівників культосвітніх закладів, механіків сільськогосподарських машин, медичних сестер і ветеринарних фельдшерів готували чотири технікуми.

Широкого розвитку набула культосвітня робота. У 1941 році в місті діяли драматичний театр імені М. Коцюбинського, два кінотеатри, 9 клубів, дві міські і кілька заводських бібліотек. На підприємствах, у промартілях, навчальних закладах, колгоспах було створено понад 150 гуртків художньої самодіяльності. 1937 року було радіофіковано понад 2 тис. квартир трудящих. Кожна сім’я передплачувала газети й журнали. З 1938 року в місті видавалася газета «Більшовик Ніжинщини». 1939 року Ніжин було віднесено до категорії міст обласного підпорядкування.

В авангарді боротьби за розвиток соціалістичного господарства й культури міста йшла партійна організація. 1940 року створено окремо міський комітет КП(б)У.

3—4 березня відбулася перша міська партконференція, яка представляла 505 комуністів. Тоді ж було створено й міський комітет ЛКСМУ. Комсомольські організації підприємств, установ і навчальних закладів об’єднували близько 3 тис. членів ВЛКСМ.

Під керівництвом партійної організації трудящі самовіддано працювали над виконанням завдань четвертого року третьої п’ятирічки. Але їх мирну працю порушив бандитський напад німецько-фашистських загарбників. У перші ж дні війни від робітників, інженерно-технічних працівників, службовців і молоді до військкомату, партійних і комсомольських організацій міста надійшло близько 3 тисяч заяв, у яких патріоти просили надіслати їх на фронт добровольцями. На підприємствах робітники працювали під лозунгом «Все для фронту!». Механічний і обозо-будівний заводи налагодили випуск зброї й військового спорядження. Усі підприємства переведено на двозмінну й тризмінну роботу. Героїчно трудилися залізничники, яким часто доводилося працювати під бомбами ворожої авіації. 21 липня на станції Ніжин після нальоту гітлерівських стерв’ятників виникла пожежа. Ризикуючи життям, секретар комсомольської організації Н. П. Кохан, машиніст П. П. Жигун, його помічник А. Л. Кошовий з допомогою червоноармійців вивели кілька составів з боєприпасами й пальним, яким загрожувала небезпека.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера Н”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 14 гостей