Нехвороща, село, Полтавський (Новосанжарський) р-н, Полтавська область, Україна

У цьому селі/Цим селом/Це село

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим селом
1
100%
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 1

Аватар користувача
Характерник
Повідомлень: 3
З нами з: 30 листопада 2016, 20:54
Стать: Чоловік
Подякували: 6 разів

Нехвороща, село, Полтавський (Новосанжарський) р-н, Полтавська область, Україна

Повідомлення Характерник »

НЕХВОРОЩА - село Новосанжарського району, центр сільської Ради народних депутатів. Розташована на правому березі річки Орелі, притоки Дніпра, за 41 км від райцентру і за 33 км від залізничної станції Нові Санжари (на лінії Полтава — Кременчук). Нехвороща заснована в 1673 році переселенцями з Правобережної України , які оселялися на берегах річок Орелі та Шедієвого та Нехворощі. Назва походить від кущовидної трави - нехворощ, з якої виготовляли віники.
Аватар користувача
Характерник
Повідомлень: 3
З нами з: 30 листопада 2016, 20:54
Стать: Чоловік
Подякували: 6 разів

Re: Нехвороща Полтавської області

Повідомлення Характерник »

Сайт Нехворощі:
http://nekhvoroscha.net/
Востаннє редагувалось 30 листопада 2016, 21:12 користувачем Характерник, всього редагувалось 1 раз.
Аватар користувача
Характерник
Повідомлень: 3
З нами з: 30 листопада 2016, 20:54
Стать: Чоловік
Подякували: 6 разів

Re: Нехвороща Полтавської області

Повідомлення Характерник »

Модератор форуму "Родоводи нехворощан", запрошую до нас!
http://nekhvoroscha.net/forum/33
Аватар користувача
D_i_V_a
Повідомлень: 9525
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Стать: Жінка
Звідки: Київ
Дякував (ла): 6280 разів
Подякували: 3675 разів
Контактна інформація:

Re: Нехвороща Полтавської області

Повідомлення D_i_V_a »

Характерник писав:Модератор форуму "Родоводи нехворощан", запрошую до нас!
http://nekhvoroscha.net/forum/33
Нарешті згадала...
У нас колись була жінка що шукала метрики по своєму селу - Мала Нехвороща - мені тоді стало цікаво та я щось пробувала віднайти...
Скажіть будь ласка, а Ви би могли чимось допомогти та підказать людині? Можливо Ви володієте інформацією як досліджувати родовід по Малій Нехвороші? Це ж недалеко від самої Нехвороші...
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Нехвороща, село, Новосанжарський р-н, Полтавська область, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки
Нехвороща — село, центр сільської Ради, розташоване на правому березі річки Орелі (притоки Дніпра), за 36 км на південний схід від залізничної станції Нові Санжари (на лінії Полтава—Кременчук) та за 43 км від районного центру. Населення — 4134 чоловік. Нехворощанській сільській Раді підпорядковані також населені пункти Мовчанівка, Регірянка, Шедієве.

На території Нехворощі виявлено глиняний посуд і в ньому 300 римських монет часів імператорів Траяна (98—117 рр.) та Адріана (117—138 рр.) Манлії Спонтіли (193 р.)1.

Нехвороща заснована в 1673 році переселенцями з Правобережної України, які оселялися на берегах річок Орелі та Нехворощі. За населеним пунктом закріпилась назва р. Нехворощі, поблизу якої він виник.

У 1679 році гетьман Скоропадський наділив землями Нехворощі та сусіднього села Шедієвого полтавського полковника І. Черняка. Пізніше, в 1724 році, нехворощанські землі за царською грамотою і гетьманським універсалом перейшли у власність сина І. Черняка — Григорія.

Щоб захистити південні райони Лівобережної і Слобідської України від нападів кримських та ногайських татар, між Дніпром і Сіверським Дінцем було споруджено Українську лінію. Вона проходила і через Нехворощу. Ще й до наших часів збереглися її сліди у вигляді глибокого рову. В Нехворощі було споруджено фортецю, названу Васильківською, де розміщувалась козача сотня. Поблизу шляху на Костянтиноград, на горі, побудували укріплення під назвою «городок». Тут перебувала варта. Виїздити за «городок» без спеціальної перепустки жителям містечка не дозволяли. В Нехворощі розміщувалась також сотенна канцелярія та офіційна резиденція наказного сотника.

До 1724 року військові поселенці, які жили в місцевості, що прилягала до річок Орелі і Берестової, становили прикордонну варту — кінну і піхотну. Згаданого року вони, за указом Петра І від 26 червня, були перетворені на державних селян і обкладені подушним податком. Але в 1731 році їх знову примусили служити у т. зв. ландміліцейських полках, силами яких споруджувалась Українська лінія.
Широка участь населення в боротьбі проти турецько-татарської навали становить одну з характерних рис історії Нехворощі кінця XVII і початку XVIII століття. Відомо, що в 1692 році, коли нехворощанська сотня була в поході, жителі містечка власними силами успішно відбили ворожі атаки. Величезної шкоди завдали Нехворощі напади кримських татар у 1696 році (коли було зруйновано не тільки містечко, а й монастир на річці Орелі), а також у 1736 і 1737 рр. Під час цих нападів багато нехворощан потрапило в полон.

Козацькій старшині, як правило, належали великі матки. Земля була в особистій власності представників старшинської верхівки та духівництва. До того ж сотник та члени сотенного управління одержували земельні наділи на ранг.

Нехворощанські селяни, вважаючи себе «вільними поселенцями», тривалий час чинили опір будь-яким намаганням порушити їх права. Так, у 1724 році вони відмовились виконувати повинності на користь пана. В одній із скарг (1771 рік) вони писали: «Ми, люди запорізькі, в тутешніх місцях живемо за вільностями запорізькими, а позаяк земля нікому не заборонена, то й перехід з місця на місце кожному дозволено».

с Козацька старшина безборонно користувалась рибальськими угіддями, мала власні шинки, млини, пасіки. В 1722 році представникам старшини та духівництва у Нехворощі належало 992 вулики (в т. ч. полтавському полковникові —43), 3 рибальські водойми, кілька шинків.

У 1765 році Нехвороща в складі Царичанського повіту ввійшла до Новоросійської губернії. Через 20 років, коли було створено Катеринославське намісництво, Нехворощу перейменували на Алексополь, вона стала повітовим містом. До складу Алексопольського повіту входили Нові Санжари, Китайгород, Маячка, Царичанка, Кишеньки6. В 1800 році село знову стало називатися Нехворощею.

З другої половини XVIII століття, після того, як було споруджено Дніпровську лінію, прикордонне містечко Нехвороща і побудовані тут оборонні споруди втратили своє стратегічне значення. У 1802 році, коли утворилась Полтавська губернія, в неї увійшла, в числі інших населених пунктів Костянтиноградського повіту, і Нехвороща. Жителів містечка наділяла землею казна. Відтоді колишні військові поселенці стали державними селянами, прикріпленими до землі. Вони платили подушний і оброчний податок та відбували військову повинність. У 1889 році в Нехворощі було 980 дворів державних селян. Усього в цей час тут проживало 6240 чоловік.

Земля державних селян Нехворощі була в общинному користуванні. Через кожні 6 років відбувався переділ землі за наявною кількістю чоловічого населення. Під час чергового переділу 1884 року спочатку землю поділили по жеребку між 9 сотнями, на які було поділене містечко, а вже потім, у самій сотні, визначали земельні наділи на двір.

У колишньому Костянтиноградському повіті на душу населення припадало дещо більше землі, ніж в іншіх повітах (зокрема, в сусідніх — Полтавському та Кобеляцькому). Проте і в Нехворощі було 20 безземельних господарств, а таких, що мали менш як 6 десятин орної землі і мусили для задоволення своїх найнеобхідніших господарських потреб орендувати землю у багатіїв,— більш як половина.

Становище нехворощанського населення з кожним роком погіршувалось. У 90-х рр. XIX століття в Нехворощі було 985 селянських господарств. З них 118 безземельних, 309 таких, що не мали орної землі, 96 господарствам належало по 2—З десятини. Про зубожіння селянських господарств свідчила також відсутність робочої та продуктивної худоби. У 73 господарствах не було ніякої худоби, а в 268 господарствах — корів. Понад 100 жителів села, не маючи змоги прожити з свого господарства, йшли в найми до багатіїв.

Напередодні Великої Жовтневої соціалістичної революції значна частина землі належала місцевим багатіям, Так, поміщиця Рухлін мала понад 2 тис. десятин землі, Ялинич — понад 100 десятин, Подріз, Рудь, Ткалич і Паламар — по 60—70 десятин, а попи Гонтаровський, Яновський, і Трипольський були власниками 275 десятин землі.

Великим тягарем для селян були податки. На 1900 рік, коли з часу проведення селянської реформи минуло майже 40 років, селяни виплатили державі 7899 крб. викупних платежів. Тільки за один 1900 рік вони виплатили 382 крб. земельного податку, 2677 крб. повітових та 1472 крб. губернських земських зборів, 957 крб. волосних та 2480 крб. сільських громадських зборів, 652 крб. страхових.

На селян накладалось багато інших поборів. Так, у 1880 році в Нехворощі було споруджено нову церкву. Побудували її, головним чином, за рахунок населення. Для цієї «благодійної» справи з нехворощан здерли тисячу крб., та на придбання іконостасу за 3 роки — 3300 крб. У 1892 році в селі було 3 церкви, волосне управління, поліцейський урядник.

У той же час тут було тільки початкове народне училище з двома вчителями. Діяли також 2 церковнопарафіальні школи і 2 школи грамоти. В них навчалися 40 хлопчиків і лише одна дівчинка. Із 6223 жителів села у 1893 році письменних було всього 160 чоловік (з них 2 жінки).

Трудящі Нехворощі не мирилися з тяжким становищем, активно повставали проти гнобителів. Наприкінці листопада 1905 року селянський рух охопив увесь Костянтиноградський повіт. Незабаром він поширився і на Нехворощу. Місцевий адвокат організував гурток із революційно настроєних селян. Членами гуртка були П. 3. Подріз, Д. С. Куленко, Л. Я. Лозовий та інші. Вони проводили революційну пропаганду серед населення і поширювали політичну літературу, яку доставляли з Полтави та Катеринослава. Гурток мав друкарську машинку, що давало змогу розмножувати листівки.

Революційні події в країні розвивалися чимдалі активніше. Це впливало і на події в Нехворощі. Запалали садиби місцевих багатіїв. Налякані наростанням революційного руху на селі, вони звернулись до повітового начальства по допомогу. В січні 1906 року до Нехворощі з Костянтинограда прибув каральний загін. П. 3. Подріза, М. Ф. Яловегу, І. Д. Пилипенка та 30 інших селян, запідозрених у революційних настроях, заарештували і вислали на 3 роки в Архангельську та Олонецьку губернії. Каральний загін пробув у селі до кінця 1906 року.

В 1910 році до Нехворощі приїхав І. П. Ольховський, висланий поліцією за революційну діяльність з Воронежа. Він оселився у місцевого селянина Ф. С. Карюка і незабаром створив підпільну групу. До неї ввійшли ті, хто повернувся із заслання,— П. 3. Подріз, М. Ф. Яловега, Д. С. Куленко, О. А. Яриш, Г. А. Волошин, С. Л. Шпортюк, а також Г. Т. Тищенко, якого за революційну діяльність вислали із Ставрополя. У погребі Д. С. Куленка друкувалися звернення до селян. В них говорилося, що земля має належати тим, хто її обробляє. Діяльність групи викликала репресії з боку властей. Частину підпільників було незабаром заарештовано, а в 1912 році кинули у в’язницю ще одного активного учасника групи — Г. А. Волошина. Він просидів у тюрмі до 1917 року, а після визволення брав участь у революційній боротьбі і загинув у 1918 році від руки бандита-націоналіста.

З радістю сприйняла біднота Нехворощі звістку про повалення самодержавства. На мітингах і зборах, які відбувалися з цього приводу в селі, нехворощани вимагали поділити землю великих власників.

Встановлення Радянської влади в Костянтиноградському повіті на початку 1918 року дало змогу приступити до розв’язання цього завдання. Оскільки в повіті було багато поміщицьких маєтків, норму наділення землею встановили тут значно вищу, ніж в інших повітах. У січні 1918 року в Нехворощі виникла Рада селянських і солдатських депутатів, головою якої обрали А. Ю. Демченка, пізніше партизана, що загинув у боротьбі з білогвардійцями.

На початку 1918 року тут утворився волосний ревком. Очолив його І. М. Ріг — уродженець села, колишній матрос.

Діяльність по встановленню і зміцненню Радянської влади на селі була перервана у квітні 1918 року німецькою окупацією. Волревком перейшов на нелегальне становище. Він став організатором партизанської боротьби проти окупантів.

Нехворощани боролися з окупантами в партизанських загонах Я. Р. Огія, К. Г. Матяша, О. П. П’ятенка. Серед партизанів були І. М. Ріг, активний учасник боротьби за встановлення Радянської влади. Пізніше він був у партизанському загоні К. Г. Матяша і брав активну участь у розгромі інтервентів. Членами вол ревкому були М. О. Пугач — один із перших начальників міліції села Нехворощі, що загинув у 1921 році в бою з махновцями; Г. М. Шкуринський, А. Г. Кривенко і А. Я. Бершак. Для підтримки революційного порядку в селі було створено загін народної міліції на чолі з місцевим селянином М. Я, Лобачем. Нехворощанська міліція влилась у партизанський загін К. Г. Матяша, який, разом із Українською повстанською дивізією Л. Крючковського, здійснив рейд по території Полтавщини та Катеринославщини, окупованих денікінцями.

Під час денікінщини на правобережній Орелі активно діяв партизанський загін Чухрая. У жовтні в Нехворощі відбулася зустріч бійців загону з партизанами, що вели боротьбу проти денікінців під керівництвом більшовицького центру. Злившись в один загін, партизани вирушили на Новомосковськ Катеринославської губернії.

Активну участь у боротьбі з білогвардійцями і інтервентами брали нехворощани Я. Г. Сипало та Є. В. Дьомін, син бондаря, який 18-річним юнаком пішов у партизанський загін Матяша, брав участь у боях з німецькими окупантами, а потім в рядах Червоної Армії боровся проти денікінців під Курськом і Перекопом. Під час Великої Вітчизняної війни був він у лавах Радянської Армії. Я. Г. Сипало був у роки колективізації одним із перших організаторів колгоспів у Нехворощі. Чимало інших нехворощан відзначилося в боях з ворогами Радянської влади. Так, Л. К. Третяков,— червоноармієць 561-го стрілецького полку, за відвагу в бою під Кронштадтом в березні 1921 року нагороджений орденом Червоного Прапора.

Наприкінці 1919 року Нехворощу визволили від денікінців. Тут було остаточно встановлено Радянську владу. Однак великою перешкодою на шляху радянського будівництва був бандитизм. Повіт тероризували банди Махна та отамана Бізика. У зведеннях Полтавського губкому за 1920 рік не раз відзначалася складність становища, що створилося в цьому районі. І все ж у Нехворощі успішно здійснювались заходи Радянської влади — виконання продрозверстки, допомога сім’ям червоно-армійців, мобілізація на фронт, посівна кампанія тощо.

Головою Нехворощанської сільської Ради, створеної на початку 1920 року, став І. М. Веклич. Рада і її депутати — Г. М. Шкуринський, Д. П. Жорняк та інші — згуртовували бідноту та середняків на здійснення заходів Радянської влади.

На початку 1920 року в Нехворощі виник сільський партійний осередок, який, згуртовуючи навколо себе сільських активістів, успішно Проводив лінію партії на селі. Розгорнулась велика культурно-масова та політико-виховна робота серед населення. У 1920 році тут був Народний будинок, бібліотека, хата-читальня; працював лікнеп. У селі часто проводилися мітинги, читалися лекції та доповіді.

Значна роль у соціалістичній перебудові села належала комітету незаможних селян, заснованому в липні 1920 року. Першим головою його був О. М. Кучеренко, активним членом комітету — В. С. Паламар.

В березні 1923 року Нехвороща, яка до цього була центром волості, стала районним центром Червоноградського округу. Тут створили райком партії і райвиконком. Партійна організація району очолила боротьбу селян, спрямовану на відбудову господарства і соціалістичні перетворення на селі. Нехворощани схвалили нову економічну політику партії, вбачаючи в ній надійний засіб у боротьбі з розрухою.

Активно включилась в будівництво нового життя молодь Нехворощі. В 1923 році тут утворилася комсомольська ініціативна група. До її складу ввійшли учасники громадянської війни Г. С. Пересадін, Я. С. Орлов та інші. На базі ініціативної групи виник районний комсомольський осередок. У квітні 1924 року відбулася перша районна комсомольська конференція, на якій обрали райком комсомолу. Першим секретарем став М. М. Біляєв, згодом активний організатор колгоспного руху в Нехворощанському районі.

Комуністи, комсомольці та члени КНС проводили серед населення велику виховну роботу. Багато уваги приділялось пропаганді колективних форм господарювання. У 1926 році в Нехворощі утворилось перше колективне селянське господарство по спільному обробітку землі під назвою «Цвях». В ньому об’єдналися 7 господарств, які обробляли 33 десятини землі. У 1928 році в селі вже було 4 ТСОЗи: «Цвях», «Жовтневе», «Сяйво Червоної Зірки», «Бідняк», які об’єднували 40 господарств і мали 193 десятини землі. У квітні 1927 року було засновано машинно-тракторне товариство «Свобода». Першим головою його став Г. Я. Педина, активними організаторами — брати Степан, Омелько та Яків Мошури.

Восени 1929 року в Нехворощі почалась масова колективізація. Відбувалась вона в умовах запеклої класової боротьби. Куркулі проводили шалену агітацію проти колгоспів, удаючись при цьому як до відкритих виступів, так і до розкладницьких дій всередині артілей. На 1 лютого 1930 року вже було колективізовано 10 проц. земельної площі. Під час проведення колективізації допускалися помилки і перекручення — усуспільнювали птицю, корів, свиней тощо. Мала місце в Нехворощі і штучна активізація темпів колективізації, пов’язана з порушенням принципів демократії і добровільності вступу в колгоспи, що траплялась і в інших місцях країни і потім була засуджена Центральним Комітетом ВКП(б).

Перші колгоспи були невеликими. У 1930 році в Нехворощанському районі на один колгосп припадало в середньому 77 селянських господарств.

У проведенні колективізації в Нехворощі велика роль належала комуністам, комсомольцям, членам КНС, депутатам сільської Ради. В 1931 році в селі проводилася велика робота по переведенню ТСОЗів на статут артілі. Перші колгоспи Нехворощі називалися «Колос» та «Наша згода». Згодом вони об’єдналися в одну, що існує до цього часу і якій присвоєно ім’я Ілліча. Всього в Нехворощі у 30-х рр. було 15 артілей. Організація колгоспів супроводилася ліквідацією куркульських господарств. Наприклад, колгосп «Червоний броньовик» був створений на землях 6 куркульських господарств.

У питаннях соціалістичної перебудови села партійна організація району і села Нехворощі спиралася на бідняцький та середняцький актив. 20 грудня 1929 року було скликано безпартійну конференцію трудового селянства Нехворощанського району, яка закликала бідняків та середняків узяти активну участь в організації колективних господарств. У 1930 році звернення до всіх селян про прискорення колективізації прийняли також конференція жінок-селянок і загальнорайонний зліт 25-тисячників разом з колгоспниками.

Створеним колгоспам партія і уряд подавали всебічну допомогу. За ними навічно і безкоштовно було закріплено землю, колгоспи забезпечувались реманентом, новою сільськогосподарською технікою. У 1941 році в Нехворощі було 8 колгоспів. Машинно-тракторна станція містилась у селі Михайлівці. Вона мала 73 трактори, 20 зернових комбайнів, 20 молотарок.

Економічно зміцнівши, колгоспи почали громадське будівництво. Наприкінці 30-х рр. в артілі «Червоний броньовик» стали до ладу олійниця, цегельний завод.

На селі успішно здійснювалася культурна революція. Не лише молодь, а й літні селяни навчалися в школах і лікнепах. У 1935 році в Нехворощі відкрилась середня школа, а в 1936 році з ініціативи комсомольців на місці церкви було споруджено сільський Будинок культури з залом для глядачів на 400 місць.

У 1927 році в Нехворощі з’явились перші радіоприймачі. Тут відкрили сільську бібліотеку, книжковий магазин. У 1932 році почала виходити багатотиражна газета «Прапор перемоги» — орган Нехворощанського райпарткому, райвиконкому і райпрофради.

Коли почалась Велика Вітчизняна війна, більшість чоловіків призивного віку пішла в Червону Армію. Через 2 місяці після початку війни виникла загроза окупації ворогом території району. З Нехворощі та з інших сіл району евакуювали в радянський тил людей, вивозили техніку, худобу. 17 вересня 1941 року фашистські війська захопили Нехворощу.

Два роки окупанти насаджували ненависний «новий порядок», чинили терор, насильства. Вони розстріляли місцевих активістів Є. І. Потькала, А. Ф. Забару, М. С. Сіренка, К. Л. Костяного, вчительку Н. І. Сіренко, а також інших, ні в чому не винних людей: приміром, перукаря А. І. Шаріпова — лише за відмову поголити поліцая, а чотирирічну дівчинку Шуру Третяк — без будь-якої причини. У 1942 році на фашистську каторгу насильно вивезли 134 юнаків та дівчат, серед них було багато підлітків. Більшість їх не повернулася в рідні домівки, бо загинула в дорозі та на каторжних роботах у Німеччині. У Нехворощанському районі гітлерівці пограбували 3500 голів колгоспної худоби, 52 158 цнт зерна, знищили 250 колгоспних виробничих приміщень і 728 будинків колгоспників. Загалом району завдано збитків на суму 460,5 млн. карбованців.

21 вересня 1943 року нехворощани радісно зустрічали бійців Радянської Армії, які визволили село від окупантів. Вони одразу ж приступили до відбудови господарства. Уже наприкінці 1944 року стали до ладу ферми, зерносховище та інші громадські приміщення. Але колгоспникам довелося переборювати великі труднощі. Приміром, поля вони обробляли власними коровами. Переважну більшість польових робіт виконували вручну. Основний тягар ліг на плечі жінок. У 8 колгоспах було 927 працездатних жінок і 92 літні чоловіки та підлітки. У колгоспі «Комунар», наприклад,— 8 працездатних жінок і 4 чоловіки.

На допомогу колгоспникам прийшли всі мешканці села: робітники, службовці, учні. Незважаючи на труднощі, хлібороби артілі ім. Ілліча в 1944 році виростили стопудовий урожай. За самовіддану працю в роки війни 129 колгоспників села відзначені медаллю «За доблесний труд у Великій Вітчизняній війні».

Трудящі Нехворощі внесли чималий вклад у справу остаточного розгрому ворога. Разом з трудящими району вони зібрали 1829 тис. крб. на будівництво ескадрильї «Полтавщина — переможцям».

Героїзм і відвагу виявили на фронтах Великої Вітчизняної війни воїни з Нехворощі. Про це красномовно свідчить той факт, що понад 120 нехворощан-фронтовиків нагороджено бойовими орденами. Особливо відзначився льотчик-штурмовик С. Г. Воротник. Він воював з німецькими загарбниками з перших днів війни і брав участь у боях під Москвою, на Волзі, на півдні України, в Прибалтиці. Майор Воротник знищив багато бойової техніки і живої сили противника. Ризикуючи життям, він не раз рятував свій пошкоджений літак. С. Г. Воротника удостоєно високого звання Героя Радянського Союзу. Він нагороджений також чотирма орденами Червоного Прапора, орденом Червоної Зірки та чотирма медалями.

Після закінчення Великої Вітчизняної війни, колгоспну сім’ю поповнили демобілізовані воїни. Ще енергійніше взялися колгоспники за відбудову зруйнованого господарства. Самовіддано працювала ланкова колгоспу ім. Кірова М. К. Деряга, яка з своєю ланкою виростила в 1945 році 32 цнт. кукурудзи і 192 цнт. картоплі на кожному гектарі. Колгоспники М. П. Карюк і Д. Т. Жорняк (колгосп ім. XVI партз’їзду), М. П. Бабенко і О. Я. Подріз (колгосп ім. Чапаева) за зразкову роботу були в 1945 році занесені на районну Дошку пошани.

На кінець 1946 року в усіх нехворощанських колгоспах були освоєні довоєнні посівні площі. В перші післявоєнні роки в Нехворощі знов утворилося 8 колгоспів: «Червоний броньовик», ім. Кірова, «Комунар», ім. Карла Маркса, ім. Чапаева, ім. XVI партз’їзду, ім. Ілліча, ім. XVIII партз’їзду.

У 1947 році в більшості колгоспів було зібрано стопудовий урожай. Передовими в районі були артілі ім. Чапаева (голова Л. С. Водолага), ім. XVI партз’їзду (голова Л. Д. Дунай), ім. Кірова (голова П. П. Буденний).

У боротьбі за високий урожай 1947 року відзначилося багато колгоспників. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 травня 1948 року звання Героя Соціалістичної Праці удостоєно голову колгоспу ім. Чапаева, інваліда Великої Вітчизняної війни Л. С. Водолагу, бригадира П. Л. Харченка, ланкових Н. І. Одноволик, М. П. Суковенко і С. М. Харченко. В артілі ім. XVI партз’їзду це високе звання присвоєно ланковим Ф. І. Діхтяр і Є. П. Грицай. Крім того, 7 колгоспників нагородили орденом Леніна, 9 чоловік — орденом Трудового Червоного Прапора і 19 чоловік — медалями.

У 1950 році було проведено укрупнення колгоспів. Замість 8 їх стало 3: ім. XVI партз’їзду, ім. Калініна, ім. Ілліча. В кожному з цих колгоспів стало більше орної землі. Замість 955 га тут в середньому на колгосп припало по 2645 гектарів.

Рішення вересневого Пленуму ЦК КПРС (1953 рік) і практична допомога колгоспам з боку партійних і радянських органів району та області сприяли їх розвитку. В усіх трьох артілях Нехворощі в наступні роки значно підвищилась урожайність основних сільськогосподарських культур, поліпшився стан тваринництва. Так, у 1957 році колгосп ім. Калініна мав 309 голів великої рогатої худоби, а в 1967 році — 900 (в т. ч. 250 корів). Врожаї озимої пшениці і ярих культур зросли майже в півтора раза. Середня врожайність цих культур у 1966 році становила 27 цнт з га.

На кінець семирічки колгосп досяг високого рівня механізації робіт. У 1966 році міжрядний обробіток посівів, збирання врожаю, очищення зерна було повністю механізовано. Це стало можливим завдяки тому, що машинний парк колгоспу зріс до 10 тракторів, 8 зернових, бурякових і силосних комбайнів, 9 вантажних автомашин та багато іншої сільськогосподарської техніки. У колгоспі працюють 35 трактористів-машиністів і 11 шоферів.

Колгоспники докладають багато зусиль для дальшого зміцнення господарства колгоспу, підвищення врожайності та продуктивності тваринництва. Серед колгоспників багато передовиків виробництва. Кращі з них — Ф. В. Ткаченко, що багато років працює дояркою і надоює по 2500—2600 кг молока за рік від кожної закріпленої за нею корови; тракторист У. П. Пилипенко, який на тракторі «Т-75» виробляє по 1300 га умовної оранки; П. Г. Балана та інші.

Зросла економіка двох інших колгоспів — імені Ілліча та ім. XX з’їзду КПРС (колишній колгосп ім. XVI партз’їзду). Так, у колгоспі ім. Ілліча валовий доход у 1966 році склав 500 тис. крб., а чистий доход — понад 180 тис. крб. У 1966 році на 100 га сільськогосподарських угідь вироблено 303 цнт молока, м’яса — 82 цнт (у попередньому, 1965 році — 67 цнт). У колгоспі є електростанція на. 52,5 квт, 4 млини (в т. ч. 2 механічні) лісопильня, 3 ремонтні майстерні.

Відчутних наслідків у своєму розвитку добився колгосп ім. XX партз’їзду, валовий доход якого у 1966 році склав понад 580 тис. крб., а чистий доход — понад 200 тис. крб. Колгосп має міцну тваринницьку базу: 2 ферми великої рогатої худоби, де налічується понад 1400 голів великої рогатої худоби, в т. ч. 467 корів, свиноферму, де є понад 1000 голів свиней, вівчарську (580 овець) тощо. У 1966 році тут на 100 га сільськогосподарських угідь вироблено 257 цнт молока, понад 40 цнт м’яса.

За роки семирічки у нехворощанських колгоспах проведено ряд заходів по комплексній механізації і електрифікації основних сільськогосподарських робіт. У 1964 році Нехворощу і всі колгоспи підключили до державної енергосистеми.

Вдосконалюються форми оплати праці колгоспників. Запроваджено щомісячну грошову оплату. Важливим заходом є також надання відпусток та допомога по тимчасовій непрацездатності. Всі літні колгоспники з 1965 року одержують пенсії.

Рішення XXIII з’їзду КПРС відкрили перед колгоспниками Нехворощі великі перспективи для дальшого розвитку господарства.

Поряд із сільським господарством у Нехворощі розвивається місцева промисловість. У селі є маслозавод, будівельне управління, інкубаторно-птахівнича станція, комбінати комунальних підприємств і побутовий.

Маслозавод у Нехворощі, побудований у 1944 році, був, власне, одним маслоцехом з дерев’яною маслобійкою на 300 літрів, яку обслуговували 12 робітників. Містився він у невеликому глинобитному будинку. Тепер для заводу споруджено цегляний будинок. Гордістю робітників є маслоцех з потоковою лінією, що дає 600 кг вершкового масла за одну годину. Обслуговують потокову лінію 4 робітники. Сепараторний цех переробляє 300 літрів молока за годину. В 1965 році продукція заводу становила 376 тонн масла (проти 77 тонн у 1949 році). Крім того, тут виготовляють бринзу, казеїн, сир, морозиво.

Велику роботу проводить будівельне управління Полтавського Облміжколгоспбуду (з 1959 до 1963 року це була міжколгоспна організація, створена за постановою загальних зборів уповноважених колгоспів-пайовиків). Колектив будівельного управління обслуговує 14 колгоспів. Обсяг робіт весь час зростає: якщо в 1960 році було введено в експлуатацію 3 об’єкти, то в 1965 році — 27 (загалом на суму 443 тис. крб.). Тут же виготовляють і будівельні матеріали. Приміром, у 1965 році було вироблено 1751 тис. штук цегли, залізобетонних конструкцій — 162 кубометри, столярних виробів — 3300 кв. метрів. Тепер в управлінні працює понад 250 робітників, інженерів і техніків. Взірець комуністичного ставлення до праці подають передовики виробництва: пилорамник О. Л. Коломацький — ударник комуністичної праці, що виконує норми на 140—160 проц., І. А. Касян, який очолює бригаду столярного цеху, що завоювала звання колективу комуністичної праці.

Нехворощанську міжколгоспну інкубаторно-птахівничу станцію введено в дію в 1952 році. На той час там було 3 інкубатори на 68 тис. яєць. У 1965 році станція мала 7 інкубаторів на 217 тис. яєць.

У задоволенні побутових потреб населення значна роль належить комбінату комунальних підприємств та побутовому комбінату. Перший почав діяти в 1954 році. Йому підпорядковані електростанція, лазня, готель та 27 житлових будинків загальною площею 1086 кв. метрів. Побутовий комбінат виріс на базі промартілей — «Червоний промінь», утвореної в 1938 році, та «Червоний ударник». У 1947 році вони об’єднались в одну під назвою «Червоний промінь». У 1960 році її реорганізували в районний комбінат побутового обслуговування. З 1963 року побутовий комбінат став Нехворощанським відділенням Новосанжарського райпобуткомбінату. Тут шиють одяг і взуття на замовлення, розпилюють лісоматеріали і вулканізують автокамери.

Рік у рік поліпшується добробут трудящих. Про це свідчить зростання товарообороту по Не-хворощанському споживчому товариству. Так, якщо в 1955 році промислових товарів було продано на 841,6 тис. крб., то в 1965 році — на 1 млн. 674,7 тис. крб. Тільки за четвертий квартал 1964 року і перший квартал 1965 року жителям села було продано 42 телевізори, 3 піаніно, 5 мотоциклів, 8 пральних машин тощо. У Нехворощі є 22 крамниці.

Значних успіхів досягнуто в охороні здоров’я трудящих. У лікарні та поліклінічному відділенні є хірургічний, терапевтичний, акушерсько-гінекологічний, урологічний, дитячий та інфекційний відділи. З 1960 року кількість місць у лікарні збільшилася з 50 до 75 ліжок. У 1965 році тут працювало 13 лікарів.

Значні зміни сталися і в культурному житті села. У перші ж післявоєнні роки в Нехворощі відновили роботу школи, Будинок культури. В селі встановили нову телефонну станцію. Проте в перші післявоєнні роки труднощі були досить відчутні. Будинок культури взимку не опалювався, діти не мали підручників та зошитів. З допомогою держави нехворощанці подолали ці труднощі і добилися успіхів у підвищенні культури на селі. У 1965—66 навчальному році в Нехворощі працювали середня, восьмирічна та 4 початкові школи. Є тут середня вечірня школа для сільської молоді. З 1962 року діє дитяча музична школа. Всього в 1965/66 навчальному році в усіх нехворощанських школах (крім музичної) було 737 учнів. У вечірній школі сільської молоді вчилося 75 чол. Для учнів з віддалених сіл побудовано гуртожиток на 80 чол. Багато сил і здібностей віддають вихованню молодого покоління 63 вчителі шкіл Нехворощі. Тут діти набувають міцних знань з основ наук та виробничих навичок. Учні середньої школи захоплюються спортом. У 1963 році учень М. Никоненко став чемпіоном CPGP серед юнаків з кульової стрільби, а в 1964 році звання чемпіона України серед юнаків з швидкісної стрільби з пістолета завоював учень М. Магденко.

Зросла мережа культосвітніх закладів села. У сільському Будинку культури систематично читаються лекції на різноманітні теми, проводяться вечори запитань і відповідей. Тут працюють гуртки художньої самодіяльності, де бере участь понад сто чоловік. В Будинку культури в стаціонарна кіноустановка. Отже, жителі села регулярно знайомляться з новими кінокартинами. Крім того, в колгоспі ім. Ілліча є 3 клуби, причому один з них має стаціонарну кіноустановку. До послуг нехворощан сільська, колгоспні і шкільні бібліотеки з книжковим фондом близько 47 тис. книжок. Приміщення сільської бібліотеки добре обладнане. Тут є дитячий відділ з двома невеликими читальними залами. 30 квітня 1965 року в селі розпочав роботу історико-краєзнавчий музей. Експонати і документи з історії села Нехворощі зібрали місцеві краєзнавці. Матеріали музею розташовані в двох просторих кімнатах. Майже кожна сім’я в селі передплачує газети і журнали. У 1967 році на тисячу жителів було передплачено близько тисячі примірників газет і журналів.

Рік у рік в житті села підвищується роль громадських організацій і, насамперед, партійних, яким належить важлива роль у розвитку господарства і культури села. На території Нехворощанської сільради на березень 1966 року налічувалось 9 партійних організацій, на обліку в яких було 194 комуністи.

Бойовими помічниками партійних організацій є сільські комсомольці, яких у березні 1966 року налічувалось понад 60 чоловік.

З кожним роком активізується діяльність сільської Ради депутатів трудящих у житті села. 55 депутатів Ради беруть активну участь у роботі комісій — бюджетно-фінансової, сільськогосподарської, охорони здоров’я і соціального забезпечення, шляхового будівництва і благоустрою, культосвітньої, з питань торгівлі, громадського харчування і побутового обслуговування, охорони природи. До роботи цих комісій залучено близько 120 активістів села. В числі депутатів — передовики колгоспного виробництва, вчителі, лікарі, спеціалісти сільського господарства, керівники підприємств. Близько тридцяти років (з 1920 року) був депутатом сільської Ради Д. П. Жорняк. Він брав активну участь у соціалістичній перебудові села. Одним із найактивніших депутатів є Д. Є. Гаврилов — голова постійної бюджетно-фінансової комісії. До нього жителі села звертаються за порадами в особистих і громадських справах.

За роки Радянської влади невпізнанно змінилося село. Раніше сільські хати здебільшого мали солом’яні покрівлі. В селі не було жодної забрукованої вулиці. А тепер у густій зелені садів біліють шиферні і черепичні дахи; головна вулиця села забрукована.

У великому парку, що розкинувся на площі 8 га, розмістився сільський Будинок культури з залом на 400 місць. До 85-річчя з дня народження в парку встановлено пам’ятник В. І. Леніну. Недалеко від нього встановлено постамент з меморіальною дошкою на честь воїнів, загиблих у роки Великої Вітчизняної війни, і скульптурний ансамбль «Слава праці».

З січня 1965 року Нехвороща є центром сільської Ради Новосанжарського району.

Перед селом розкривається велике майбутнє. Тут розташувалася дільниця Новосанжарської контори розвідувального буріння тресту «Полтавнафтогазорозвідка». Робітники й інженери виявили поклади високоякісної нафти. Завершується будівництво нафтопроводу, по якому нафта надходитиме на Кременчуцький нафтопереробний завод.

Інтенсивний розвиток сільськогосподарського виробництва, великі капіталовкладення в сільське господарство, передбачені новим п’ятирічним планом, удосконалення планування, підвищення заготівельних цін на сільськогосподарські продукти — все це є реальною основою для дальшого розвитку економіки і культури села.

А. О. КОТОВИЧ, І. П. СКАКУН, М. В. ЦВІК
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: Нехвороща, село, Новосанжарський р-н, Полтавська область, Україна

Повідомлення kbg_dnepr »

Щось я не можу зайти на сайт, що його вказано паном Характерником.
Ось натомість офіційний сайт Нехворощанської громади
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: Нехвороща, село, Новосанжарський р-н, Полтавська область, Україна

Повідомлення kbg_dnepr »

У 1783-1789 рр. Катеринославське намісницьке правління знаходилося в Кременчуці. Його документи за 1781-1796 рр. зберігаються у ЦДІАКу. Це фонд 209, в нього входять 2 описи.
В документах фонду йдеться про Кременчук та прилеглі повіти, які зараз відносяться переважно до Полтавської області, в тому числі й Олексопільський.

Опис 2 цого фонду викладається тут. Було б добре перевести його в текст. Якщо є зацікавлені, долучайтеся.
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: Нехвороща, село, Новосанжарський р-н, Полтавська область, Україна

Повідомлення kbg_dnepr »

Катеринославське намісницьке правління 1781-1796. ЦДІАК фонд 209 оп. 2 спр. 129

Борг Нехворощанського купця Мейера Михайдовича (Михайловича?) курському купцю Василю Бєлоусову 1792 р., 16 арк.

Зображення
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: Нехвороща, село, Новосанжарський р-н, Полтавська область, Україна

Повідомлення kbg_dnepr »

Катеринославське намісницьке правління 1781-1796. ЦДІАК фонд 209 оп. 2
спр. 427
городничий майор Степанов, колодник Григорій Гордимененко (?)
спр. 428
справник майор Миргородський, дорога на Катеринослав - 14 аркушів. Можуть бути цікаві деталі?

Зображення
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: Нехвороща, село, Новосанжарський р-н, Полтавська область, Україна

Повідомлення kbg_dnepr »

У 1783 року містечко Нехвороща Полтавського полку стала повітовим центром новоствореного Катеринославського намісництва Новоросійської губернії (губернське місто — Кременчук) та одержала статус міста і з того часу стала називатись Алексополем, на честь російського шеф-генерал-майора Федора Алексополя.

До Алексопольського повіту входили крім самого міста Алексополь, містечка Старі Санжари, Нові Санжари, Китайгород, Маячка, Царичанка, Кишеньки (усього сім), 31 село та 224 присілка (села, які не мали церков), разом — 269 поселень. Він посідав друге місце по кількості поселень серед 15 повітів намісництва після Полтавського повіту.

Тоді ж Алексополь (Нехвороща) мав населення 2/675 душ — 1390 чоловічої статі та 1285 жіночої, було 450 приватних дерев'яних будинків та 4 дерев'яних казенних, 3 церкви. У 1796 р. центр повіту перенесено до Царичанки, яку названо Алексополем ІІ.

Вікі, ст. "Алексопольлський повіт"
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Відповісти

Повернутись до “Літера Н”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 14 гостей