Олесько, смт, Буський р-н, Львівська обл, Україна

Відповісти

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Олесько, смт, Буський р-н, Львівська обл, Україна

Повідомлення АннА »

ОЛЕСЬКО – с-ще міськ. типу Буського р-ну Львівської області. Розташов. за 75 км від Львова та за 6 км від залізничної ст. Ожидів-Олесько. Населення 1,5 тис. осіб (2009).
За археологічними даними, виникло у давньоруський час, про що свідчать городище (на його місці стоїть замок) та селище, матеріали з яких датуються 11–13 ст.
Перша писемна згадка про О. належить до 1327 і пов'язується з існуванням Олеського замку. Він мав стратегічно важливе положення і тому в 14–15 ст. за нього точилася боротьба між польс., литов. та угор. магнатами. Не раз переходив із рук у руки. 1441 О. отримало магдебурзьке право. На поч. 16 ст. зазнало руйнувань з боку татар. військ.
1605 власником О. стає рус. воєвода і львів. каштелян Іван (Ян) Данилович, який здійснив реконструкцію замку, перетворивши середньовічну фортецю на палац у стилі ренесансу. В Олеському замку народилися майбутні королі Польщі: 1629 – Ян III Собеський, 1639 – Міхал-Корибут Вишневецький.
Наприкінці 17 ст. король Ян III Собеський перетворив замок на королів. резиденцію.
Після 1-го поділу Польщі 1772 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) О. відійшло до Австрії (від 1867 – Австро-Угорщина).
1806 та 1836 в замку сталися пожежі, 1838 ліве крило фортеці постраждало від землетрусу. Замок поступово занепав. 1882 О. викупив уряд Австро-Угорщини, тут було засновано кредитний банк, у замку відкрили с.-г. жін. школу. 1898 в О. організовано перше в Східній Галичині т-во "Сільський господар".
Після розпаду Австро-Угорщини (1918) – у складі Західноукраїнської Народної Республіки. 1919–39 належало Польщі.
У вересні 1939 сюди вступила Червона армія (див. Радянська армія). Від 1939 – у складі Львів. обл. УРСР. 1940–62 – райцентр. С-ще міськ. типу від 1940.
На початку Великої вітчизн. війни Рад. Союзу 1941–45 1 липня 1941 О. окуповане, включене до складу Генеральної губернії. На території створеного в О. гетто розстріляно бл. 900 євреїв. 22 липня 1944 звільнене військами Першого Українського фронту.
1950 в О. відкрито пам'ятник Т.Шевченку.
1960 почав діяти з-д мінеральної води, а 1963 – торфобрикетний з-д.
Від 1963 до 1966 О. – у складі Бродівського р-ну.
1975 відкрито архітектурно-худож. музей-заповідник "Олеський замок" – відділ Львів. картинної галереї – і збудовано пам'ятник бійцям Першої Кінної армії.
В О. збереглися пам'ятки археології – поселення (2 тис. до н. е., 10–11 ст., 11–13 ст.), городище (11–13 ст.), пам'ятки арх-ри – замок Даниловичів (14–17 ст.), костьол Святої Трійці (1545, 1627), костьол св. Йосифа і келії монастиря капуцинів (1739).
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Олесько, смт, Буський р-н, Львівська обл, Україна

Повідомлення АннА »

Зображення
З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Олесько — селище міського типу Буського району. Розташоване за 75 км на північний схід від Львова, по автомагістралі Київ—Львів і за 6 км на схід від залізничної станції Ожидів—Олесько. Селищній Раді підпорядковані населені пункти Теребежі, Волуйки, Циків і Гутище. Населення — 2,5 тис. чоловік.

Археологічні дані свідчать про заселення території сучасного Одеська та його околиць ще в бронзову добу. Поблизу селища збереглися залишки слов’янського городища типу «притулку» (oppidum). Безпосереднім попередником сучасного Одеська було невелике селище XII—XIII століття, залишки якого є в урочищі Покрова серед давніх боліт. Знайдена там кераміка схожа на кераміку близького міста Пліснеська, зруйнованого татарами в 1241 році. На території Одеська виявлено також срібні нашийники, які датуються приблизно цим же періодом.

У найдавнішій письмовій згадці про Олесько у 1366 році воно згадується поряд з іншими великими містами Волині — Луцьком і Володимиром. В середині 1366 року польський король Казімір захопив ряд волинських міст, що належали Литві, і серед них Олесько.

Укріплений замок, споруджений на горі, перетворився на своєрідний «ключ до Волині», який часто був об’єктом збройної боротьби і дипломатичних торгів польських і литовських феодалів, що суперничали у пограбуванні українських земель.

Олесько багато разів переходить з рук у руки. У 1366 році воно потрапило у васальне володіння Олександра Коріатовича, залежного від польської корони. В 1370— 1377 рр. воно знову під владою литовського князя Любарта, що відвоював втрачену в 1366 році частину Волині. В боротьбу за Олесько, що в цей час відігравало важливу стратегічну роль, включились угорські феодали, які загарбали Галичину. Угорський і польський король Людовик приєднав у 1377 році Олесько до своїх володінь і посадив у ньому свого старосту. Під тиском литовців у 1382 році угорська залога залишила Олесько і воно знову опинилося під владою Любарта.
50 років відносного спокою (1382—1431 рр.)» якщо не зважати на часті татарські напади, сприяли розквітові міста, розміщеного на важливих торгових шляхах — з Туреччини і Волощини через Кам’янець до Луцька і з Угорщини через Карпати на Волинь. В 30-х роках XV століття активізувалася боротьба польських і литовських феодалів за перерозподіл українських земель і Олесько знову опинилося в її вирі.

В 1431 році Олесько стало опорним пунктом руху, спрямованого проти намагань польських феодалів захопити волинські землі. Боротьбу очолив Іван Преслужич, якого підтримувало навколишнє населення. В історичних документах збереглися імена учасників угруповання, яке підтримувало Івана Преслужича і пов’язувало думки про відновлення галицько-волинської державності з політичною лінією литовського великого князя Свидригайла. В одеському замку засіли Іван Преслужич, Масько Каленикович, Олехно Черемоський, Івашко Мостич Кадлубиський, Сенько Смоленський, Демко Жидівський, Януш з Підгорець, Нег Старобродський, Лев Чеський та багато інших. Шеститисячному загонові королівських військ, на чолі якого стояли мазовецький князь Казімір і староста Ян Менжик, не вдалося здобути замок, а «бунтівники» (як їх називав король Ягайло) далі організовували походи на загарбані Польщею галицькі землі.

Іван Преслужич продовжував чинити опір польській агресії. Замок було здобуто королівськими військами в кінці 1432 року. Одеська волость спочатку була в оренді, а з 1441 року стала власністю польського феодала Яна з Сєнна. Тоді ж Одеську надано магдебурзьке право. Литовські феодали не раз вимагали повернення Одеська (1446, 1448 рр.), але ці дипломатичні заходи не дали результату.

У другій половині XV століття Олесько втратило значення фортеці і перетворилося на резиденцію різних магнатських родів. Замок став притулком — зрештою не завжди надійним — від нападів татарських орд (один з основних шляхів нападу татар на українські землі, т. зв. Кучманський шлях, проходив поблизу Одеська).

Ян з Сєнна одержав широкі повноваження для колонізації навколишніх земель. Проте він насамперед дбав про збільшення своїх прибутків і робив це всіма можливими способами: він стягував мито з купецьких караванів, не цураючись навіть грабунків, жорстоко визискував своїх підданих — селян.

Економічне становище міста в другій половині XV і в XVI столітті було дуже нестійким. На ньому відбивалася гостра конкурентна боротьба за монополію у східній торгівлі, яка протягом десятиріч провадилася між Кам’янцем-Подільським і Львовом. Кам’янецькі купці домагалися дозволу на перевезення товарів до Луцька і далі у Литву, обминаючи Львів. У такому випадку шлях проходив через Олесько, яке одержувало значний прибуток від торговельних караванів. Але в кінці XV — на початку XVI століття остаточно переміг Львів; торговий шлях з Кам’янця через Олесько на Луцьк поволі запустів, і це не могло не позначитися на економічному становищі міста. Залишилися тільки прибутки від шляху, яким з Долинської і Коломийської солеварень везли сіль через Золочів і Олесько на Волинь.

Відчутних ударів завдавали Одеську татарські напади. Близько 1507 року місто було знищене татарами. В 1512 році татарський хан Менглі-Гірей стояв табором між Олеськом і Буськом; тоді ж татари здобули і знищили місто і замок.

Про внутрішнє життя міста в XVI столітті відомо дуже мало. Воно було цілком залежне від його власників, що часто мінялися. В 1511 році місто і замок були поділені між двома власниками.

В місті розвивалось ремесло, існував кушнірський цех, працювали гончарі.

В Одеську, як і в інших західноукраїнських містах того часу, панував соціальний гніт, безправ’я, національно-релігійна дискримінація. Українці становили основну масу населення міста, але не мали ніяких прав. Наприклад, у затвердженому в 1557 році статуті кушнірського цеху Одеська записано, що «цехмістром може бути обраний (майстер) виключно римської релігії, а українські майстри та їх челядь повинні в усьому слухатися і виконувати ухвали статуту».

У 1605 році місто і замок перейшли до рук одного з найбільших магнатів Польщі, руського воєводи Яна Даниловича. На місці старого дерев’яного замку був збудований новий, мурований замок-палац, довкола споруджено глибокий рів, вал і парапети з брусів. Замок був збудований за вимогами тогочасного військового мистецтва, мав гармати.

Заходи Даниловича сприяли в деякій мірі піднесенню міста, але вони аж ніяк не могли зупинити його дальшого економічного занепаду, пов’язаного з переміщенням торгових шляхів. У XVII столітті тут часто міняються володарі міста, яке в цей час дістало назву «колиски польських королів». У 1629 році в замку народився Ян Собєський (пізніше король Ян III), в 1639 році — Михайло Корибут-Вишневецький. Ці факти пізніше не раз використовувалися польською дворянською і буржуазною історіографією для оспівування нібито героїчного минулого замку.

В 1648 році під час визвольного походу Богдана Хмельницького в Галичину місто здобули козаки. В пам’яті мешканців Олеська понад двісті років зберігалися перекази про справедливу розправу козаків з гнобителями. В період після визвольної війни українського народу олеський замок втрачає значення військової фортеці. За описом 1664 року, в цейхгаузі було лише 2 гармати, 18 гаківниць (з них 12 повністю непридатні) і одна велика гармата на брамі.

У щоденнику сучасника цих подій було записано: «Це мале, наполовину спустошене місто, кілька разів сплюндроване і спалене татарами. Лежить серед боліт, оточене слабкими валами з землі. В ньому є папський костьол і кам’яна дзвіниця — збудовані добре. Крім цього, три дерев’яні українські церкви. Замок — це старий будинок з каменю на круглому горбі, що панує над усією сусідньою височиною».

В 80-х роках Ян III зробив спробу піднести своє родинне місто з руїн. Замок був відбудований і перетворений на розкішну королівську резиденцію. Довкола був великий парк з екзотичними деревами, алеями, фонтанами, скульптурами. У 1687 році було знову підтверджено магдебурзьке право Олеська. Суд, що мав право розглядати всі кримінальні й цивільні справи, складався з війта, двох бурмистрів (міського і замкового), ландвійта, осадчого і шести присяжних. Всі ці посади (крім замкового бурмистра) були виборними. Встановлено нові ярмарки і торги (5 річних ярмарків і по 2 торги кожного тижня). Міщан звільнено від деяких повинностей. Для піднесення торгівлі запросили вірменів, які заснували тут свій квартал.

Збереглися відомості про зовнішній вигляд міста в кінці XVII століття. Олесько було оточене земляним валом з парапетами з брусів. Озеро ділило його на дві частини. На валах було три брами: Бродівська, Львівська і Крем’янецька, поза валами було два передмістя — Миколаївське (біля Львівської брами) і «За брамою» або Гончарне (біля Бродівської брами).

Українське міщанство, незважаючи на переслідування, об’єднувалося для спільної боротьби і здійснювало деякі заходи для піднесення освіти і культури. В Олеську в 20-х роках XVIII століття діяла українська парафіяльна школа, вчителя якої утримувало місцеве братство.

Спроби перетворити місто в королівську резиденцію, надати йому хоча б зовнішнього блиску виявилися штучними і дуже короткотривалими. XVIII століття — період великого економічного занепаду Одеська. Місто стає повністю залежним від волі чергового свого власника. У 1711 році, під час війни між претендентами на польський престол, олеський замок був зайнятий російськими військами.

У 1772 році, коли Австрія окупувала Галичину, була підірвана й та незначна торгівля, яка ще животіла у місті. «Ніхто не може втриматися в цьому бідному містечку. Нудьга і туга нападають, коли подивишся на двох чи трьох перекупок, що в нецьках продають булки та недозрілі фрукти. Кілька євреїв з руками за поясом ходить по розмішаному болоті. Гусар стоїть у дверях шинку і палить бакун… Ось місцевий колорит» — такі враження записав польський етнограф Л. Сємєнський, що був в Одеську в 40-х роках XIX століття.

В 1860 році в Одеську, разом з близькими хуторами налічувалось 2623 жителі, містечко було забудоване дерев’яними будинками. В ньому відбувалося 8 річних ярмарків та щотижневі торги, на які навколишнє населення привозило невелику кількість сільськогосподарських продуктів. Торговці скуповували у селян мед, віск, сільськогосподарські продукти. Десятиріччями на одному рівні трималося ремесло в містечку. В 1881 році тут було 3 ковалі, 1 ливарник, 3 різники і 6 шевців. 2 торгівці торгували сіллю, 1 — одягом, 1 — шкіряними виробами, 2 — дрібними товарами, 3 торгували деревом. Доживало свої останні дні кустарне ткацтво, гончарство і художній деревний промисел (виготовлення селянських скринь). Про промислові об’єкти можна говорити лише умовно. Це були: водяний млин, чинбарня та гуральня, яка, зрештою, проіснувала лише кілька років. Певна частина населення займалася також землеробством, садівництвом. У 50-х роках XIX століття з 200 господарств, що користувалися землею, значна частина була малоземельною (53 господарства мали від 42 до 800 кв. сажнів землі). Земельні угіддя в 1890 році поділялися так: ріллі було 469,8 га, луків — 518, городів — 16,4, пасовищ — 24,5, лісів — 852,8, ставів — 4,7, неужитків — 5,1 гектара.

Із загальної кількості 1891,3 га земельних угідь 1170 га належали поміщикам та духовенству і лише 721,3 га селянам Олеська.

Безземелля і злидні зумовлювали виступи селян Олеська проти поміщиків. Так, 30 березня 1884 року олеський суд розглянув справу про виступ селян проти поміщиці Борковської і покарав організатора виступу Гавришка Жолновича.

Жалюгідним було становище освіти. Ще в 1797 році в Олеську відкрито школу, але вчитися в ній могли лише діти багатих міщан. Навчання провадилось тільки польською мовою. Боротьба українського населення за рідну школу, що почалася в 1849 році в зв’язку з відмовою місцевого вчителя навчати дітей української мови, не дала результатів. Стан шкільної справи характеризують такі дані: в 1860 році з 781 дитини шкільного віку відвідувало школу лише 52.

В 90-х роках XIX століття в Олеську помітна деяка активізація економічного і громадського життя. Коли реакційні кола галицького суспільства запропонували перетворити реставрований замок у музей короля Яна III, мешканці Олеська і навколишніх сіл виступили проти цього і домоглися розміщення в замку школи.

Розвиток капіталізму, що спричинив піднесення промисловості в Австро-Угорській імперії, в тому числі і на західноукраїнських землях, дав поштовх і для розвитку капіталістичних відносин в Олеську.

У 1898 році в Олеську організовано перше в Східній Галичині товариство «Сільський господар», що мало на меті поширювати землеробську культуру та освіту, організовувати рільничі гуртки, курси, дослідні станції тощо (на початку XX століття товариство поширило свою діяльність на всю Галичину і центр його в 1904 році перемістився до Львова).

Ще в 1882 році тут був заснований кредитний банк.

У 1910 році на кошти і силами жителів Олеська був збудований Народний дім, що став центром культурного життя українського населення. В 1911 році мешканці Олеська взяли активну участь у спорудженні та відкритті пам’ятника зачинателеві нової літератури в Західній Україні М. С. Шашкевичу. Пам’ятник видатному українському поетові-демократові був споруджений поблизу Олеська на Білій горі.

Великий вплив на політичну активізацію трудящих Олеська і його околиць мала російська революція 1905—1907 років.

Дедалі частіше селяни розорювали поміщицькі землі, рубали панський ліс, відмовлялися виконувати вимоги поміщиків.

Під час першої світової війни Олесько було місцем воєнних дій.

Війна завдала великої шкоди економіці Олеська. Занедбано меліоративну систему олеських боліт,, запустіли сади. Відчувалась гостра недостача робочих рук, бракувало тяглової сили, тому значна частина селянських та поміщицьких земель залишалась незасіяною.

Зазнав пошкоджень і Олеський замок, знищено багато жилих будинків, спалено ринок тощо.

27 травня 1919 року Олесько окупували польські війська.

Заміна одних буржуазних властей іншими не викликала суттєвих змін у місті. Тут, як і раніше, панував економічний і культурний застій. Кількість ярмарків зменшилася до 6 на рік. Трохи збільшилася кількість ремісників: в Олеську були 1 бляхар, 2 будівельні майстри, 3 теслярі, палітурник, 2 стельмахи, 1 каменяр, 2 кошикарі, 4 ковалі, 4 кравці, 4 муляри, 3 столяри, 2 шевці.

Торгівля також була розрахована лише на задоволення потреб населення міста та навколишніх сіл. Тут працювали 2 крамниці одягу, крамниця взуття, 4 крамниці з різними товарами, 3 — з тютюновими виробами, 1 — з металевими виробами, 1—3 цементними виробами.

Спроби організувати промислове виробництво в Олеську виявилися безрезультатними. Чинбарня припинила свою діяльність ще в довоєнний період. Короткий час працювала ткацька майстерня.

У місті було лише 2 лікарі, 2 акушерки, 1 аптекар.

Боротьба за школу з українською мовою навчання не дала результатів. У семикласній школі лише окремі предмети викладалися українською мовою.

Під впливом Великої Жовтневої соціалістичної революції в Росії зростає революційна свідомість трудящих Олеська.

їх погляди все частіше звертаються на Схід. З надією на визволення вони слідкують за воєнними діями Червоної Армії проти білополяків. І коли в серпні 1920 року частини Червоної Армії визволили Олесько, вони радо зустріли їх, допомагали хлібом, сіном, транспортом. В містечку був організований революційний комітет, підпорядкований Золочівському повітовому ревкомові. Населення добровільно вступало до лав Кінної армії Будьонного.

Період господарювання буржуазно-поміщицької Польщі був часом нещадної експлуатації трудящих, пауперизації селянства. Трудящі Олеська жили вбого, господарство селян дрібніло, заробітків не було.

Із розповідей старожилів відомо, що більшість ремісників Олеська (муляри, столяри, бляхарі і т. п.) влітку йшли на заробітки до Львова та на Волинь, а зимою сиділи без роботи. Частина бідних селян обробляла панське поле за сніп, за корець, косила сінокоси за копицю. Важким тягарем для трудящих була сплата податків.

Як свідчать документи, в 1928 році серед олещан комуністичну агітацію і пропаганду провадили члени Золочівського повітового комітету КПЗУ та легальної партії трудящих, керованої КПЗУ, «Сельроб». Нелегальну діяльність в Олеську розгорнули також члени Комуністичної спілки молоді Західної України.

У вересні 1939 року Червона Армія принесла жителям Олеська визволення від соціального і національного гніту. Наприкінці вересня в Олеську створено селищний комітет, головою якого обрано В. П. Граничку.

Селищна дружина забезпечувала охорону підприємств, установ, складів, колишніх осадницьких та поміщицьких господарств.

У жовтні 1939 року трудящі Олеська готувалися до виборів представників до Народних Зборів Західної України. Це були для населення Олеська перші вибори, проведені на основі повної демократії. 78-річний житель Олеська В. В. Валуйко, що добре пам’ятав вибори за часів Австро-Угорщини та панської Польщі, опускаючи бюлетень, сказав: «Я вперше голосую за депутатів простого народу. Голосую за вільне заможне життя».

Олещани обрали делегатом до Народних Зборів колишню батрачку К. М. Савчук, яка пізніше була обрана депутатом Верховної Ради УРСР (березень 1940 року).

Після возз’єднання Західної України з Радянською Україною Олесько стало районним центром і було ним до 1963 року.

Наприкінці 1939 року тут була утворена районна партійна, а на початку 1940 і районна комсомольська організації.

За рішенням Олеського районного виконавчого комітету конфісковано приватновласницькі підприємства, панські будинки, які передавались в користування лікарні, школі, а також сім’ям, які жили в поганих приміщеннях. Подавалась матеріальна допомога трудящим, зокрема кредит безкорівним селянам на придбання корів тощо.

В квітні 1940 року був організований райпромкомбінат, до якого ввійшло і Одеське торфопідприємство.

В селищі вперше відкрито дитячу бібліотеку. Відремонтовано і переобладнано районний Будинок культури (колишній Народний дім). Великі суми асигновано на перебудову системи народної освіти, охорони здоров’я. В 1939 році в Олеську відкрилася неповна середня школа з українською мовою викладання, в ній навчалося 350 учнів. Тоді ж була організована амбулаторія і лікарня на 20 ліжок. Вперше за багатовікове існування містечка його мешканці одержали можливість користуватися безплатною медичною допомогою. В 1940 році до їх послуг було 9 лікарів, 1 фельдшер, 2 акушерки.

Напад фашистів перервав процес соціалістичного будівництва в Олеську. 1 липня 1941 року в селище вдерлися окупанти. В Олеську та навколишніх селах почалися масові облави. Весною 1942 року окупанти зігнали в центр міста всіх мешканців: чоловіків — крім немічних і старих — вивезли на роботу до Німеччини, 13 осіб відправили в концентраційні табори, 10 з них загинули, повернулося лише троє. На території монастиря капуцинів фашисти утворили табір для єврейського населення. Майно євреїв пограбовано, а всіх їх (близько 900 чол.) після знущань вивезено в 1942 році в ліс на Білу гору біля Олеська і там розстріляно.

Незважаючи на погрози і суворі заходи окупантів, населення Одеська і околиць підтримувало тих, хто боровся з німецько-фашистськими загарбниками. На території району з травня 1942 до липня 1944 року діяла підпільна партизанська група, яку очолював втікач з табору смерті в Сасові військовий лікар П. К. Кундіус. Партизани діяли також у самому Одеську.

Після переможного завершення Бродівської операції в липні 1944 року війська 1-го Українського фронту 22 липня визволили Олесько від фашистських окупантів.

Першим увірвався у селище танк під командуванням старшого лейтенанта О. Анчугова. За цей подвиг О. Анчугову присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Визволяючи Олесько і навколишні села від фашистських загарбників, загинуло 280 радянських солдатів і офіцерів. Олещани свято бережуть їх братську могилу.

Одеська районна партійна організація поставила перед трудящими селища нові завдання: якнайшвидше залікувати рани війни, швидкими темпами розвивати економіку Одеська, забезпечити культурне зростання його населення.

В лютому 1945 року в Одеську відновлено видання районної газети (заснованої в 1940 році), що з грудня 1957 року виходила під назвою «Ленінець».

Кількість мешканців селища внаслідок втрат, які завдала війна, а також внаслідок виїзду польського населення до Польської Народної Республіки дещо зменшилася.

У післявоєнний період відновлено в Одеську видобування торфу. На Одеських торфорозробках у 1945 році працював 21 робітник, виробнича потужність становила тоді 1500 тонн паливного торфу на місяць. Тепер торф використовується не тільки як паливо, але й у вигляді торфокришки для удобрення полів. Кількість продукції торфопідприємства безупинно зростає. Якщо в 1958 році валова продукція одеського підприємства становила 41,9 тис. крб. (за новим масштабом цін), то в 1966 році (разом з Бродівською торфодільницею) — понад 312 тис. карбованців.

На початку 1960 року розгорнулося будівництво торфобрикетного заводу, що почав діяти в жовтні 1963 року. На заводі працює два преси, що випускають 36 тонн торфобрикетів на день. Роботи по видобуванню та брикетуванню торфу майже повністю механізовані. В машинному парку підприємства 12 тракторів, 2 бульдозери, 2 тракторні лопати, 3 екскаватори, 3 розстелювальні та інші машини.

Продукція торфопідприємства відпускається підприємствам, установам, а також населенню Львівської, Тернопільської і Волинської областей. Під час літнього сезону тут працює 61 робітник, на брикетному заводі — 43 робітники. Бригаду комуністичної праці очолює М. В. Цицак. Кращим виробничникам торфобрикетного заводу А. М. Карпієві, Л. О. Ковалевському, 3. М. Микулі, К. В. Скорикові присвоєно звання ударників комуністичної праці.

В порядку шефської допомоги торфопідприємство спорудило у колгоспі ім. Мічуріна вузькоколійку для підвезення кормів на ферми колгоспу.

Важливим промисловим підприємством Олеська є завод мінеральної води Львівського обласного управління харчової промисловості. Мінеральна вода з цінними лікувальними властивостями (рекомендується при захворюваннях шлунку, печінки та сечової системи) була знайдена в Олеську під час розшуків нафти в 1950 році. Будівництво заводу мінеральної води почалося в 1959 році, а в 1960 — завод почав давати першу продукцію.

Завод розливає до 38 тис. півлітрових пляшок мінеральної води щоденно. В 1965 році він дав 379 тис. крб. доходу. В 1965 році завершено реконструкцію заводу, в результаті чого його потужність зросла до 12 млн. пляшок мінеральної води на рік. Продукція заводу відправляється майже в усі області УРСР.

Під час літнього сезону на заводі працюють 90—100 робітників. В бригаді комуністичної праці, яку очолює комуніст О. А. Шот, 25 комсомольців.

В Олеську працює механізована пекарня, розрахована на 100 тонн хлібо-булочних виробів на добу. Комсомольська бригада хлібопекарні, яку очолює І. С. Бакун, бореться за звання бригади комуністичної праці. Ковбасний цех комбінату випускає до півтонни продукції на день.

М’який клімат сприяє садівництву, яке має в Олеську вікові традиції і яким займається чимало олещан. Незначна кількість мешканців Олеська працює в сільському господарстві: вони є членами сільськогосподарської артілі ім. Мічуріна, центральна садиба якої розміщена в сусідньому селі Теребежі.

За роки Радянської влади Олесько невпізнанно змінило свій вигляд. Після 1950 року в Олеську побудовано літній театр, стадіон, продуктовий магазин, магазин культтоварів, автобусну станцію, лазню тощо. В грудні 1963 року в селищі відкрито новий двоповерховий універмаг. Змінила свій вигляд також центральна вулиця Олеська — вулиця Леніна, тут споруджено понад 30 нових, переважно двоповерхових будинків. У центрі селища — два сквери. В одному з них височить бюст В. І. Леніна. Закладено два парки. Парк ім. Шевченка, в якому встановлено пам’ятник великому Кобзареві, став улюбленим місцем відпочинку трудящих. Вулиці селища добре освітлені, населення користується газом, водопроводом.

Мешканці Олеська користуються висококваліфікованою лікарською допомогою. В Олеській лікарні та в поліклініці працюють 16 лікарів і 35 медсестер. Лікарня має 75 ліжок; тут працюють терапевтичне, хірургічне, інфекційне, санітарно-епідеміологічне, пологове і дитяче відділення, два рентгенівські кабінети, дві клінічні лабораторії, два фізіотерапевтичні кабінети. В розпорядженні лікарні — три санітарні машини та злітне поле, обладнане для приймання літаків санітарної авіації. В 1966 році побудовано нову ветеринарну лікарню. В ній працюють 2 ветеринарні лікарі і один фельдшер.

По-новому, в достатках живуть трудящі Олеська під зорею Радянської влади, яка створила всі умови для розгортання їх творчих можливостей. Ось хоч би сім’я Я. Г. Мандюка. Батьки його були бідняки. З малих літ Ярослав Григорович розпочав свій трудовий шлях. Був помічником муляра, потім муляром, ходив на заробітки. В роки Вітчизняної війни захищав Радянську Батьківщину. Дружина його, Марія Михайлівна, теж з 12 років працювала хатньою робітницею в Олеську.

Лише Радянська влада дала змогу їм обом працювати на себе. В 1950 році Ярослав Григорович — організатор і перший голова колгоспу в Олеську. Йому вже 60 років, але він і тепер працює на фермі рідного колгоспу, є членом правління колгоспу. Ярослав Григорович — депутат Олеської селищної Ради, народний засідатель, член ради олеського Будинку культури.

Марія Михайлівна також сумлінно працює в колгоспі. Повний достаток тепер в сім’ї колишніх бідняків. Радіоприймач — подарунок від правління колгоспу за сумлінну працю, мотоцикл, нова хата. Четверо їхніх дітей вчаться в школі. В 1964 році правління колгоспу відзначало «День кращої колгоспної сім’ї». В цей день сім’я Мандюків була іменинницею.

Про підвищення добробуту населення Олеська свідчать такі дані: якщо в 1963 році товарообіг Олеського споживчого товариства по місту становив 1002 тис. крб., то в 1966 році — 1478 тис. крб. Порівняно з 1965 роком, товарообіг за 1966 рік зріс на 12 процентів.

Ще в 1940 році в Олеську було відкрито середню школу. Протягом 1945—1967 рр. її закінчило 886 чоловік. У 1951 році відкрито школу робітничої молоді, яку до 1967 року закінчило понад 300 чоловік. У 1964 році при Олеській середній школі створено відділ заочного навчання. В школі працює 37 вчителів.

В 1965 році в Олеську було створено сільське професійно-технічне училище № 10. У 1966 році училище випустило 120 трактористів та машиністів широкого профілю.

Активну участь беруть учні училища в роботі гуртків технічної творчості. Прилади, виготовлені ними, демонструвалися на обласній виставці технічної творчості. Педагогічний колектив, майстри училища докладають всіх зусиль, щоб виховати своїх учнів гідними будівниками комунізму.

З ініціативи вчителя 3. Г. Грицини учні здійснили чимало походів дорогами партизанських загонів, які діяли на території району в роки Великої Вітчизняної війни під керівництвом М. І. Шукаєва та П. К. Кундіуса, зустрічалися з людьми — свідками героїчного минулого.

Готуючи гідну зустріч всенародному святу Великого Жовтня, вихованці училища дали слово свято берегти традиції вірності ідеям батьків — активних борців за справу Комуністичної партії.

В новому, збудованому в 1960 році приміщенні, працює олеська селищна бібліотека з фондом у 27,5 тис. книжок.

Великий вклад у піднесення культурного рівня трудящих вніс Будинок культури. В ньому працює агітаційно-культурна бригада, а також гуртки: хоровий, драматичний, художнього читання, вокальний, танцювальний, естрадний. Заслуженою славою не лише в Олеську, але й за його межами користуються чоловічий і змішаний хори (художній керівник М. А. Калник). Олеський хор не раз брав участь у республіканських та обласних оглядах художньої самодіяльності. В 1954 році

всі учасники його були нагороджені грамотами Міністерства культури УРСР, в 1957 році його керівник був нагороджений Почесною Грамотою Президії Українського комітету професійних спілок працівників культури. В 1964 році на огляді художньої самодіяльності, присвяченому 150-річчю з дня народження Т. Г. Шевченка, хор нагороджено Дипломом першого ступеня обласного управління культури. На гастролі до Олеська часто приїздять художні колективи інших міст, виїзні бригади Львівської філармонії. Олещани часто колективно виїжджають на концерти, що відбуваються в районному центрі — місті Буську. Є у Будинку культури стаціонарна кіноустановка, де регулярно демонструються кінофільми.

У 1964 році в Олеську обладнано кімнату щастя, в якій проводиться реєстрація новонароджених та шлюбів. Під час реєстрації шлюбів молодих вітають депутати селищної Ради, голова колгоспу або керівники установ.

В кімнаті щастя кожного року відзначають день повноліття, урочисте вручення першого паспорта.

Традицією стало проведення в Олеську Дня весни і Дня врожаю.

По-новому олещани проводжають призовників у Радянську Армію. В приміщенні Будинку культури виступають учасники Великої Вітчизняної війни, керівники установ, які наказують призовникам чесно служити і берегти мирну працю радянських людей.

Під керівництвом Комуністичної партії відбулися докорінні соціально-економічні і культурні зміни в Олеську. Вірним помічником партійних організацій в проведенні всіх заходів є комсомольці.

Мешканці Олеська дбайливо оберігають архітектурні пам’ятки минулого, що мають значну культурно-історичну цінність.

Замок-палац, збудований на початку XVII століття, не раз був пошкоджений війнами, пожежами. Зараз тут йдуть реставраційні роботи.

Реставрується також інша архітектурна пам’ятка — колишній монастир і костьол капуцинів, збудовані в 40-х роках XVIII століття в стилі барокко архітектором А. Добравським. На відбудову олеських архітектурних пам’яток держава відпустила 500 тис. карбованців.

Колишній римсько-католицький парафіяльний костьол, споруджений у другій половині XV століття і перебудований близько 1625 року, має характерну восьмикутну оборонну вежу. Він реставрований в 1960 році.

Збереглися цікаві залишки колишньої ринкової площі: ратуша, в якій містилася міська управа, та купецькі будинки XVIII століття — характерні Дам’ятки міського будівництва, які не збереглися в інших містах Львівської області. В одному з цих будинків розміщений історико-краєзнавчий музей олеської середньої школи з цінними експонатами і колекцією документів, що показують сучасне і минуле Олеська та його близьких околиць. На окраїнах Олеська збереглися також залишки середньовічного міського валу.

За рішенням виконкому Львівської обласної Ради депутатів трудящих селище Олесько в грудні 1966 року перейшло з Бродівського до новоутвореного Буського району Львівської області.

Лише в роки Радянської влади на визволеній від соціального гніту землі трудящі стародавнього Олеська вперше стали повноправними господарями у власній хаті. Тепер вони впевненою ходою крокують у комуністичне завтра.

М. Я. АНДРОЩУК, Я. Р. ДАШКЕВИЧ
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
Ярина
Повідомлень: 211
З нами з: 09 листопада 2016, 15:40
Дякував (ла): 21 раз
Подякували: 93 рази

Re: Олесько, смт, Буський р-н, Львівська обл, Україна

Повідомлення Ярина »

phpBB [video]
Аватар користувача
Ярина
Повідомлень: 211
З нами з: 09 листопада 2016, 15:40
Дякував (ла): 21 раз
Подякували: 93 рази

Re: Олесько, смт, Буський р-н, Львівська обл, Україна

Повідомлення Ярина »

phpBB [video]
Відповісти

Повернутись до “Літера О”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 16 гостей