Олика, смт, Ківерцівський р-н, Волинська обл, Україна

Відповісти

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Олика, смт, Ківерцівський р-н, Волинська обл, Україна

Повідомлення АннА »

ОЛИКА – с-ще міськ. типу Ківерцівського р-ну Волинської області. Розташов. при впадінні р. Осинище в р. Путилівка (прит. Горині, бас. Дніпра). Населення 3,2 тис. осіб (2001).

Археол. дані дають підстави припускати, що О. існувала вже в давньорус. часи як одне з периферійних поселень навколо літописного міста Чемерин. Поширена думка, що О. вперше згадана в Іпатіївському літописі під 1149; насправді ж там ідеться не про населений пункт, а про однойменну річку, яка тепер має назву Осинище. У джерелах О. вперше згадана як село під 1433, як місто – під 1539. Через О. проходив шлях із Києва на Луцьк і Володимир (нині м. Володимир-Волинський; див. Олицький гостинець), що сприяло розвиткові міста. Із поч. 16 ст. тут існує замок, яким із 1533 володіли Радзивілли. 1564 О. отримала магдебурзьке право і герб, 1586 стала центром Олицької ординації (невідчужуваного і неподільного земельного володіння), першим ординатом якої був кн. С.Радзивілл. Найбільше піднесення О. пережила в 1-й пол. 17 ст., коли була одним із найбільших міст Волинського воєводства. О. складалася із замку (див. Олицький замок), власне міста (середмістя) і 3-х передмість – Завороття (Миловиці), Залісочого і Турчина. Середмістя і два перших передмістя мали земляні фортифікації. 1450 (або 1460) в О. споруджено костьол святих Петра і Павла – найдавніший зі збережених на Волині мурованих костьолів (у 16 ст. деякий час функціонував як кальвіністський збір – молитовний дім). 1635–40 збудовано мурований костьол Святої Трійці (архітектори – Б.Моллі і Дж.Маліверно), при якому діяв колегіум під опікою Замойської академії.

1648 місто захопили, пограбували і спалили козаки. У 2-й пол. 17 ст. О. почала занепадати, що було пов'язане як із заг. погіршенням політ. й екон. ситуації в Речі Посполитій, так і з тим, що князі Радзивілли більше не мешкали в О. Після переходу Волині до складу Російської імперії (1793) О. – приватновласницьке містечко Дубенського пов. Волинської губернії. У 1-й пол. 19 ст. тривав занепад, чому сприяло перенесення торг. шляху, який тепер обминав О. Етнічний склад населення змінився за рахунок збільшення частки євреїв (від 2-ї пол. 19 ст. і до 1942 вони становили близько половини мешканців) і відповідного зменшення частки українців та поляків. Деяке пожвавлення настало після того, як у 1870-ті рр. за 9 км від містечка пролягла залізниця.

Із листопада 1917 О. – у складі Української Народної Республіки. У грудні 1917 владу захопили більшовики, у лютому 1918 прийшли нім. війська, які відновили владу УНР. У квітні–грудні 1918 О. – у складі Української Держави, потім – УНР (Директорія). Улітку 1919 О. окупована польс. військами, яких на короткий час влітку 1920 змінили червоні. Із 1921 – у складі Польщі.

У міжвоєнний період – центр гміни Дубенського (із 1924 – Луцького) пов. Волин. воєводства. Попри невисокий рівень екон. розвитку міста магістрат вкладав значні кошти у благоустрій: розпочалося брукування вулиць й обсадження їх деревами, було влаштовано водогін, запроваджено електрифікацію, постійне автобусне сполучення та пожежну охорону. Діяли укр., єврейс. і польс. громад. орг-ції. 1940, після приєднання Зх. Волині до СРСР, статус О. був знижений з міста до с-ща міськ. типу. 1940–57 – райцентр. Із 29 червня 1941 по 2 лютого 1944 була окупована нацистською Німеччиною. У березні 1942 тут було створено єврейс. гетто, в'язнів якого розстріляли в червні 1942. Більше сотні мешканців О. примусово вивезли до Німеччини.

Пам'ятки арх-ри: у самій Олиці – замок (16–18 ст.), костьол святих Петра і Павла (1450), костьол Святої Трійці (1635–40); у с. Залісоче (колишнє передмістя Олики) – Луцька брама міських укріплень (1630-ті рр.) і Стрітенська церква (1784).
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Олика, смт, Ківерцівський р-н, Волинська обл, Україна

Повідомлення АннА »

Зображення
Оли́ка (пол. Ołyka, їдиш אוליקה) — селище міського типу (містечко) у Волинській області, розташоване на перетині доріг з Рівного, Дубна та Луцька. Вперше згадується в Іпатіївському літописі під 1149 роком. Населення — 3 127 осіб. Селище внесено до Списку історичних населених місць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 р. № 878.
Історія
Вперше назва містечка зустрічається в старовинному Іпатіївському літописі у 1149 році[7]:« Ізяслав рушив полки свої від Луцька і, пішовши, став біля Чемерина на Оличі. »

За часів Галицько-Волинського князівства (Корорлівства Русі) неподалік сучасної Олики стояв укріплений град Чемерин. Чемерин мав свій торговий посад у місці злиття рік Путилівки та Осенища. З часом вир міського життя поступово перемістився саме сюди. Новоутворене місто взяло собі назву від річки Оличі, що текла неподалік. А задокументованим першим власником Олики був «староста і жидачівський воєвода князя Федора Любартовича».[8] Ленько Зарубич (1433).
Литовський гетьман Петро Монтигердович, на прізвисько «Білий» — воєвода троцький, староста луцький — у 1460 році надав кошти на побудову Петропавлівського костелу (найдавніший на теренах сучасної Волинської області). По його смерті Олика відійшла до доньки — Софії[9] Монтигердовичової, яка стала дружиною Станіслава Кішки.
Станіслав Кішка у 1512 році отримав дозвіл короля Сигізмунда І на проведення торгів у м. Олика з неділі до вівторка.[10]. Його син Петро після «інтервенції» короля у 1522 році переказав своїй сестрі Ганні маєтність Олику.[11]
Ганна з Кішків, онучка Софії Монтигердовичової,[12], в першому шлюбі стала дружиною Івана Миколая Радзивілла «Бородатого»[13]. Місто на 400 років стало вотчиною магнатів Радзивіллів — головних поборників та захисників самостійности Литовської держави.
У середині XVI ст. Оликою володів Микола Христофор Радзивілл «Чорний», 1547 р. отримав від імператора Карла V спадковий титул «Князя на Олиці та Несвіжу», затверджений у 1549 р. королем Сиґізмундом ІІ Авґустом.
31 травня 1564 р. місто отримало магдебурзьке право стараннями власника — М. Х. Радзивілла «Чорного».[14] Вибори урядовців урочисто проходили у ратуші, зведеній через кілька років після Троїцького костелу. Тут же в підземеллях відбували покарання ув'язнені. Місто вибирало лавників на чолі з війтом та райців на чолі з бургомістром. Обрані чиновники слідкували за станом міських укріплень, дотриманням норм торгівлі, за якістю виробів ремісників. Були допоміжні урядовці: возний, нічна сторожа, прокуратор, слуги, посланці, майстер справедливості (кат). Зазначимо, що мати власного ката могло дозволити собі лише багате місто, майстрів заплічних справ вчили лише у Львові.
11 жовтня 1593р. Луцький земський суд видає копію фундушевого запису князя на Олиці та Несвіжу Станіслава Радзивілла на заснування костьола (св.Трійці) і парафіяльної школи в Олиці[15].
21 червня 1612 року Князі на Олиці та Несвіжу Микола-Христофор та Альберт-Станіслав Радзивілли, на прохання війта, райців, лавників і громади Олики, підтверджують і повторюють грамоту їх діда віленського воєводи, найвищого маршалка Великого князівства Литовського Миколи Радзивілла та їх батька жамойтійського старости Станіслава Радзивілла, видану 31 травня 1564 р. і затверджену Сигізмундом Августом, про надання Олиці магдебурзького права. [15].
Коли помер, не залишивши спадкоємців, великий канцлер литовський, фундатор костелу Трійці та замку Альбрехт Станіслав Радзивілл (1595–1656), Олика відійшла до несвізького князя Михайла Казимира Паца — польного гетьмана литовського, до XIX ст. творила єдину цілість з Несвізьким майоратом.
З 1638 р. в Олиці активно діяла колегіата св. Трійці — філія Академії у Замості, де 5 професорів викладали логіку, риторику, граматику, теологію та основи наук.
У 1702 р. місто спалили шведи.
24 травня 1702р. Канцлер Великого князівства Литовського кн. Карл-Станіслав Радзивілл забороняє євреям м. Олики наймати служниць християнок, в разі порушення цього магістрат повинен карати винних шеститижневим ув’язненням, а при повторенні — виганяти з міста.[15]
Останнім прямим нащадком князя Миколи Радзмвілла (Чорного) був Домінік Єронім Радзивілл (1786—1813) — полковник армій Князівства Варшавського та наполеонівської. За участь у анти-російській військовій кампанії всі його маєтки було секвестровано (тобто держава заборонила князю користуватися приватним майном). Інший магнат — Адам Чарторийський — добився у царя Алєксандра І наступного 1814 р. ліквідації секвестру. Олику отримав Антон Радзивілл (1775—1832) — представник Клецького майорату.
В 1803 та 1823 рр. Олику спустошили великі пожежі, під час війни 1812 року палац перетворили на військовий шпиталь — і використовували аж до 1837 р. Замок, позбавлений дбайливих господарів, почав занепадати та руйнуватися. Торгові центри відсуваються вглиб Росії, Олику заселяють переважно бідні євреї. У 1838 р. завалилися будинки колегії та семінарії, а у 1870 р. згоріла ратуша з безцінним міським архівом.
Під час Першої світової війни південніше дороги на Олику австрійцями були збудовані оборонні споруди. На початку Брусиловського прориву 22 травня (4 червня) 1916 р. Олика була атакована російськими військами. Команди розвідників 5-го і 6-го стрілецьких полків проникли південніше дороги на Олику і Покащів в австрійські окопи першої лінії на широкому фронті, але при підході до другої лінії — були зустрінуті контратакою і відійшли.
1 січня 1934 р. орні землі сіл Горянівка, Залісоче і Завороття вилучені з території міської ґміни Олика і включені до сільської ґміни Олика Луцького повіту[16].
Під час Другої світової війни Олика короткочасно була столицею Другої Речі Посполитої, зокрема 12 вересня 1939 р. в місті відбулося спільне засідання уряду, президента Мосцицького і головнокомандувача польської армії Ридз-Сміґли.
Януш Францішек Радзивілл — останній ординат міста та захисник інтересів міщан у польському сенаті — був заарештований в 1939 р., після Другої світової війни повернувся з таборів до рідної Польщі.
За радянських часів Олика перетворилася на занедбане провінційне містечко.
18-19 квітня 2006 року відбулася Всеукраїнська науково-практична історико-краєзнавча конференція «Минуле і сучасне Волині та Полісся. Олика і Радзивліли в історії Волині та України».
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Олика, смт, Ківерцівський р-н, Волинська обл, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Олика — селище міського типу, центр селищної Ради, розташоване на річці Путилівка, за 6 км від шосейної дороги Ровно—Луцьк, за 9 км від залізничної станції Олика та за 40 км від районного центру. Селищній Раді підпорядковані села Метельне й Личани. Населення — 4400 чоловік.

Олика розташована в лісостеповій смузі, грунти чорноземні та легкосуглинисті. З корисних копалин є вапняки, крейда, піщаник, глина й торф.

Олика належить до стародавніх поселень Волині. Вперше вона згадується в Іпатіївському літопису під назвою Оличі, Олича, Оліци. Під 1149 роком там сказано: «Изяслав… пойдоша полки своими от Луческа, и шедше сташа у Чемерина на Оличи».

У XIII—XIV століттях Олика була складовою частиною Галицько-Волинського князівства. У 40-х роках XIV століття майже вся Волинь, в тому числі й Олика, була захоплена Великим князівством Литовським. Наприкінці XV століття Олика належала луцькому повітовому старості Івану Кішці, який у 1513 році видав заміж свою дочку за Яна Радзівіл-ла. З того часу Олика стає власністю Радзівіллів.

У 1564 році в О лиці було споруджено замок, оточений валом і кам’яним муром з 4-ма бастіонами.

У цьому ж році Олиці надано магдебурзьке право. За містом закріпили понад 300 ланів землі, з яких значна частина належала боярам, духовенству, а 2—2,5 лана використовувались для вигону.

Усім життям міста керував магістрат. За люстрацією 1570 року, в Олиці налічувалося 318 будинків, 19 вітряків, одна крупорушка і 6 казанів для виробництва горілки. Було 11 ремісників. Щороку в місті відбувалося п’ять ярмарків, де торгували великою рогатою худобою, кіньми, дерев’яним посудом, зерном, хлібом тощо.
Всі жителі сплачували натуральні та грошові податки. Так, податок з житла становив 5 грошів, присадибної ділянки — 4 гроші, земельного наділу лана — 20 грошів, вітряка — 24 гроші; ремісники платили по 7 грошів.

Незважаючи на привілеї, передбачені магдебурзьким правом, місцеве населення примушували виконувати додаткові повинності. Майже всі жителі, за винятком представників адміністрації і суду та незначної кількості найбільш кваліфікованих ремісників, відбували панщину в маєтку феодала по 1 —2 дні на тиждень, відробляли державні повинності — ремонтували дороги, мости, греблі, працювали на укріпленнях. Олика була замком-фортецею, на озброєнні мала 202 гармати та 6 тис. ядер. Під час російсько-шведської війни в 1706 році ці гармати Петро І наказав зняти для озброєння своєї армії. У 30-х роках XVII століття навколо міста було споруджено стіну висотою 7 м, а для в’їзду побудовано брами з бійницями. Одна з цих брам збереглась до наших днів. У 1635 році в Олиці за проектом архітектора італійця Маліверно і скульптора швейцарця Альмпелі почали зводити католицький костьол. Роботи тривали 5 років й були завершені в 1640 році.

Феодали й католицька церква весь час посилювали експлуатацію корінного населення і це викликало ненависть до гнобителів, протест проти їх сваволі. В 1594—1596 рр. оличани підтримали повстання селян і козаків, очолене Северином Наливайком. До повстанців приєдналося чимало селян і міщан Олики.

Особливо активізувалася селянська боротьба під час визвольної війни українського народу. В 1648 році козацькі загони, підтримані жителями містечка, захопили його.

В 1651 році козацькі війська вдруге обложили Олицький замок. Облога тривала кілька днів, фортеця зазнала пошкоджень. Але підійшли польські шляхетські війська, якими командував О. Конєцпольський, і козаки змушені були відступити.

На початку XVIII століття в Олиці налічувалось 1073 чоловіка.

У 1795 році, після третього поділу Польші, Західна Волинь визволилася від польсько-шляхетського панування, яке тривало кілька століть. Але життя трудящих Волині, що перебувала в складі Російської держави, майже не змінилося. Польська шляхта дістала дворянські права.

На кінець XVIII століття в Олиці було понад 300 будинків, населення —1773 чоловіка. Місто перебувало, незважаючи на самоврядування, в повній залежності від феодала Радзівілла. За своїм соціальним складом населення було неоднорідним. Тут проживали ремісники, торговці, перекупники, малоземельні селяни та міська біднота, що працювали на різних роботах. Всі вони сплачували грошові податки, виконували різні повинності, за вимогою магістрату і феодала перевозили ліс, дрова, працювали на шляхах тощо.

В цей час послаблюється національний та зникає релігійний гніт. Зменшується вплив католицького духовенства. В 1784 році в Олиці було побудовано православну церкву, при якій відкрито школу грамоти. В середині XIX століття в Олиці було збудовано ще 3 православні церкви, відкрито церковнопарафіяльну школу.

Звільнення від кріпацтва не поліпшило економічного становища трудящих Олики. Залишки кріпаччини — викупні платежі за землю, відробітки та інші побори й здирства феодалів — призвели до крайнього зубожіння селян. Проте реформа 1861 року глибоко вплинула на всю економічну систему країни, створивши передумови для розвитку капіталізму. У 70-х роках XIX століття за 9 км від містечка прокладено залізничну колію й побудовано станцію Олика. Це забезпечило розвиток ремесел і торгівлі в Олиці. У містечку створюються промислові підприємства, здебільшого кустарного типу. Серед них фабрика клею, завод для вичинки шкір, п’ять олійниць, лісопильний завод. У місті вже було 116 приватних крамниць.

В Олиці зростає населення. На початку XX століття тут налічувалося 419 дворів і проживало 5780 чоловік. Однак була лише одна церковнопарафіяльна школа, де навчалися діти заможних.

З розвитком капіталізму посилювались експлуатація і класове розшарування населення, частина якого — робітники — працювала на підприємствах, інші займалися ремеслами, селяни йшли в найми до Радзівіллів і працювали на тартаку.

Хвилі революції 1905—1907 рр. докотились до Волині. У квітні 1905 року робітники тартака організували страйк, який тривав тиждень. Війська, що були викликані властями, придушили його. Тоді ж луцький повітовий справник звертався до голови міської управи з проханням збільшити кількість поліцейських постів: селяни чинили потрави поміщицьких угідь і підпалювали маєтки.

Під час столипінської реакції більшовицькі організації переправляли марксистсько-ленінську літературу з-за кордону через Волинь. Наляканий цією подією начальник Волинського губернського жандармського управління в грудні 1910

року повідомляв, «що один з таких шляхів проходить через Берестечко — Олику — Ровно».

Велику радість жителям містечка принесла звістка про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Вже в грудні 1917 року в Олиці було проголошено Радянську владу.

Але на початку 1918 року Олику захопили австро-німецькі окупанти, після їх вигнання — націоналістичні банди Петлюри. Навесні 1920 року сюди прийшли білополяки, встановили тут жорстокий окупаційний режим, землю повернули поміщикам й куркулям.

Трудящі Олики самовіддано боролися за владу Рад. Вони допомагали 1-й Кінній армії С. М. Будьонного, яка влітку 1920 року вигнала білополяків з Волині. Олика знову стала радянською. В місті створювались радянські установи, було встановлено робітничий контроль на підприємствах, понад 2 тис. га поміщицьких земель було конфісковано, селяни приступили до її розподілу.

Проте Радянська влада в Олиці протрималася недовго: За Ризьким договором західна частина Волині, в тому числі й Олика, опинилась під владою буржуазно-поміщицької Польщі.

Перша світова та громадянська війни завдали місту спустошень, що позначилось на його економічному становищі. Більш як на 1000 чоловік зменшилось населення. На підприємствах Олики умови праці були надзвичайно важкі: чотирнадцяти-годинний, а то й довший робочий день, низька оплата праці.

Податки, штрафи виснажували людей, залишаючи їх без засобів до існування. Селяни змушені були майже за безцінь працювати на Радзівілла, щоб заробити собі на шматок хліба. За 15—16-годинну роботу їм платили лише 50—70 грошів.

Польські власті намагалися ліквідувати українську культуру, полонізувати й окатоличити українське населення. В Олиці у 20-х роках існувало дві семирічки, навчали тут польською мовою. До того ж навчання було платним. Тому діти трудящих, які не мали змоги платити за навчання, залишались поза школою.

На низькому рівні було й медичне обслуговування населення. Дві примітивні амбулаторії (в одній з них працював лише один лікар, а в другій — фельдшер) обслуговували населення міста і гміни. Правда, в Олиці були ще один приватний лікар і фельдшер, але за медичну допомогу вони брали недоступну для трудящих плату.

Тяжкі матеріальні умови життя, політичне безправ’я викликали гнів і обурення населення, яке повставало проти експлуатації. Очолювали боротьбу комуністи, вплив яких на маси весь час зростав.

Перший осередок КПЗУ в Олиці засновано 1926 року. Його діяльність була спрямована проти воєнної пропаганди, наклепів на СРСР. Одержуючи з підпільної друкарні КПЗУ у Львові відозви, листівки та іншу літературу, комуністи Олики розповсюджували їх серед населення. Вони керували роботою культурно-освітніх товариств «Просвіти», організовували вечори молоді, на яких пропагували’ ідеї марксизму-ленінізму.

Власті буржуазної Польщі забороняли влаштовувати будь-які збори або мітинги. 26 березня 1930 року члени КПЗУ і «Сельробу» скликали в Олиці передвиборний мітинг, на який зібралося багато робітників і селян навколишніх сіл. Але поліція розігнала учасників мітингу, мотивуючи це тим, що на скликання його не було дозволу від луцького старости.

Незважаючи на розправи й арешти, діяльність комуністів і комсомольців в Олиці не припинялася. Вони розповідали трудящим правду про Радянський Союз, викривали підступні дії польського фашистського уряду та його агентури — українських буржуазних націоналістів. Все це мало великий вплив на свідомість трудящих, молоді Олики.

Рік у рік організаційно міцніли й кількісно зростали ряди комуністичної та комсомольської організацій.

У вересні 1931 року в с. Залісочому відбулася нарада комуністів Олики і навколишніх сіл, на якій організаційно оформився Олицький райком КПЗУ, секретарем його став А. С. Жовтянський. Вже в кінці 1931 року Олицька районна організація КПЗУ налічувала понад 100 комуністів.

Під керівництвом райкому КПЗУ був підготовлений селянський страйк, який розпочався у червні 1932 року. Страйкарі вимагали від властей скасування штрафів, відміни мита за в’їзд до міста на базар, зниження цін на промислові товари й підвищення цін на сільськогосподарські продукти.

Страйк тривав майже місяць і був придушений поліцією, яка прибула сюди з Луцька. Карателі чинили криваві розправи над селянами. Багатьох страйкарів кинули до в’язниці. Був заарештований і закатований поліцією активний член КПЗУ А. Беганський. Ім’ям цього славного сина польського народу в Олиці названо одну з вулиць.

Проте жорстока розправа над страйкарями не залякала трудящих. У 1934 році боротьба селян Волині розгорнулася з новою силою. Особливо гострим був виступ селян Ковельського повіту, до якого приєдналися селяни Луцького, частини Дубнівського, Ровенського, Любомльського та Володимир-Волинського повітів. В цьому страйку взяло участь майже 80 тис. селян із 130 сіл.

На початку лютого 1934 року Олицький райком КПЗУ провів конференцію активу, де розробили план підготовки й проведення страйку селян. Конференція виробила вимоги страйкарів, які в основному полягали в тому, щоб власті скасували ярмаркове мито, збільшили ціни на сільськогосподарські продукти тощо. Тут же обрано районний страйковий комітет на чолі з М. М. Патріюком. Страйкові комітети створювались у кожному селі Олицької гміни.

Страйк розпочався 14 лютого. В ньому брали участь тисячі селян. Олицький райком КПЗУ весь час керував страйком. Про кожний успіх або невдачу зразу ж повідомлялося у відозвах. Місцеві жандарми неспроможні були справитися з страйкуючими, тому 11 квітня 1934 року в Олику прибули з Луцька численні загони поліції й осадників, які розпочали криваву розправу в селах гміни й вдалися до масових арештів. Понад 270 чоловік, в тому числі майже всіх членів райкому КПЗУ, було кинуто до в’язниці.

Проте ні терор, ні ув’язнення не примусили трудящих припинити боротьбу. Так, 1 травня 1934 року тут відбулася могутня демонстрація, організована Олицькою і Котівською районними організаціями КПЗУ. До селян приєдналися робітники Ківерцівського лісопильного заводу.

Боротьба олицьких селян, що була підтримана сільськогосподарськими робітниками багатьох поміщицьких маєтків, закінчилася повною перемогою селян. У 1934 році скасували мито на в’їзд до міста, а на початку 1935 року —і плату за постій у місті, знизили ринкові збори.

Багатьма славними сторінками збагатили оличани літопис боротьби трудящих Волині за соціальне й національне визволення. Ніколи не згасало у робітників і селян прагнення до возз’єднання з Радянською Україною. Ніколи не залишала їх віра в те, що довгождана допомога прийде зі Сходу.

17 вересня 1939 року Червона Армія почала визвольний похід, щоб подати руку допомоги своїм єдинокровним західноукраїнським братам. 19 вересня Олика стала вільною. Схвильовані, з квітами в руках зустрічали трудящі міста своїх визволителів. Щасливі люди обіймали радянських бійців і командирів, міцно тиснули їм руки, розпитували про життя трудящих у Країні Рад.

Було створено революційний орган влади — тимчасове управління, до складу якого увійшли кращі представники трудового населення. Він здійснив розподіл церковної і поміщицької землі між безземельними й малоземельними селянами. Передові робітники й селяни організували робітничу гвардію, яка підтримувала в містечку революційний порядок, охороняла підприємства.

Тимчасове управління очолило підготовку до виборів у Народні Збори Західної України. Делегатом від Олики трудящі обрали активного діяча комуністичного підпілля, організатора боротьби трудящих за соціальне й національне визволення і возз’єднання з Радянською Україною А. С. Жовтянського. Радо зустріли оличани рішення Народних Зборів, а також Закон Верховної Ради СРСР, за яким Західна Україна стала складовою частиною Союзу Радянських Соціалістичних республік.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Олика, смт, Ківерцівський р-н, Волинська обл, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Продовження
У січні 1940 року створено Олицький район. Олика стала районним центром, а 18 жовтня 1940 року на підставі Указу Верховної Ради УРСР її віднесли до категорії селищ міського типу. Районним центром Олика лишалась до 1957 року, потім перебувала в складі Цуманського району, з січня 1963 року входить до складу Ківерцівського району.

На початку 1940 року в селищі були створені районні установи, які всі зусилля спрямовували на розвиток народного господарства й культурне будівництво. Промислові підприємства — млини, олійниця, пивзавод, матеріальні цінності, промислові товари й сировина були націоналізовані, а кустарі-ремісники об’єдналися в артілі. Конфісковані землі і реманент поміщика Радзівілла стали власністю ново-організованого держкінзаводу.

В селищі відкрили дві школи: середню й початкову, викладання в них велось українською мовою. Гостинно відчинили двері кінотеатр і бібліотека.

Щоб швидше ліквідувати неписьменність, в Олиці відкрили вечірню школу.

Трудящі стали широко користуватись безплатною медичною допомогою. В перші дні визволення почали діяти лікарня, поліклініка і аптека.

Окрилені першими успіхами, трудівники Олики віддавали всі сили й енергію для великої справи соціалістичного будівництва. Але розбійницький напад фашистської
Німеччини на нашу країну 22 червня 1941 року перервав мирну працю трудящих Олики. 28 червня 1941 року гітлерівські війська вступили в Олику. Окупанти лютували тут два з половиною роки. Це був час масових убивств і нечуваних тортур, пограбувань й насильств, голоду.

30 червня 1942 року в Олиці фашисти розстріляли понад 4 тис. чоловіків, жінок і дітей.

Свої криваві злочини гітлерівці чинили за активною допомогою українських буржуазних націоналістів. Це вони створили так звану українську поліцію, мов пси нишпорили по селищу й присілках, полювали на радянських патріотів, ув’язнювали мирних громадян, допомагали окупантам вивозити на каторгу до Німеччини юнаків і дівчат Олики.

23 квітня 1943 року гітлерівці зігнали 507 жителів Олики на замкову площу, відібрали 122 чоловіка і вивезли на каторжні роботи до Німеччини, звільнивши лише стариків, жінок й дітей. Окупанти зруйнували й спалили в Олиці 404 житлових і 326 господарських будівель, відібрали у жителів селища 825 коней, 2088 голів рогатої худоби, 739 свиней, 18 тис. штук птиці. Загальна сума збитків, заподіяних німецько-фашистськими окупантами народному господарству Олики, перевищувала 83 мільйони карбованців.

Разом з усім радянським народом понад 150 оличан виявили зразки мужності й відваги при захисті Вітчизни, сім чоловік були відзначені урядовими нагородами, багатьох удостоєно медалей.

2 лютого 1944 року частини 1-го Українського фронту визволили Олику. В селищі відновили свою діяльність партійні та радянські органи. Розпочалася напружена робота. Трудівники відбудовували народне господарство, подавали допомогу фронту.

У 1945 році в селищі вже працювали паровий млин, харчокомбінат, хлібозавод, стали до ладу кінний завод, МТС, лікарня, середня й семирічна школи, районний клуб. До послуг трудящих були організовані дві майстерні — шевська і кравецька. Розпочала працювати торговельна мережа райспоживспілки.

Під керівництвом районної партійної організації селяни успішно завершили сівбу ранніх зернових, зібрали врожай 1944 року. Виконавши план хлібоздачі, вони понад 40 тис. пудів хліба здали до фонду перемоги. Хліборобам активно допомагали робітники промислових підприємств Олики. Навесні 1945 року робітники Олицької MTС зобов’язалися вчасно відремонтувати сільськогосподарський інвентар, щоб селяни змогли добре підготуватися до весняної сівби. І слова свого вони дотримали, вчасно відремонтували потрібну кількість плугів, борін, культиваторів, возів та інше.

В селищі розташована центральна садиба колгоспу ім. XXII з’їзду КПРС, який організувався 1950 року при об’єднанні двох колгоспів: ім. Ватутіна та ім. Сталіна присілка Олика—Миловиці. Об’єднання цих невеликих господарств відкрило широкий шлях до поліпшення культури землеробства, механізації робіт, піднесення врожайності. Вже у 1957 році з кожного гектара посіву було зібрано по 17,5 цнт зернових, по 416 цнт цукрових буряків, по 150 цнт картоплі, по 182 цнт овочів. І доход артілі становив 1 490 080 крб. На кожний вироблений трудодень члени артілі одержали по 7 крб. грішми, по 2 кг зерна і по 1 кг картоплі.

В 1957 році до Олицького колгоспу приєдналося господарство ім. Жданова (с. Метельне), в 1963 році — колгосп «Прогрес» (с. Личани). Об’єднання цих колгоспів відкрило нові перспективи для підвищення продуктивності праці, для широкого застосування техніки, досягнень науки, передового досвіду.

Вже на 1967 рік в колгоспі ім. XXII з’їзду КПРС було 2919 га сільгоспугідь, 1330 голів великої рогатої худоби, 1125 свиней, 2000 птиці та 505 овець. Артіль має 25 типових добротних приміщень для тварин. Праця на тваринницьких фермах механізована.

У розпорядженні колгоспу великі технічні засоби. Він має 16 вантажних автомашин, 23 трактори, 21 комбайн та іншу сільськогосподарську техніку. Є велика майстерня для її ремонту. Колгосп ім. XXII з’їзду КПРС — один з найкращих у районі. Його доход в 1966 році становив 1176,6 тис. карбованців.

В ювілейному 1967 році колгосп добився рекордного для району врожаю зернових — 31,6 цнт. з га. Достроково, на чотири місяці раніше виконано зобов’язання ювілейного року щодо продажу державі сільськогосподарської продукції.

На урочистих зборах, присвячених 50-річчю Великого Жовтня, в щойно відкритому колгоспному Будинку культури артілі ім. XXII з’їзду КПРС було вручено пам’ятний Червоний прапор райкому КП України і районної Ради депутатів трудящих, а кращий дояр М. Й. Денисюк одержав перехідний червоний мандат РК КП України і виконкому районної Ради депутатів трудящих. Ще в 1966 році олицький колгосп за визначні успіхи в розвитку економіки і в культурному будівництві нагороджено Грамотою Президії Верховної Ради УРСР.

Грамотою Президії Верховної Ради УРСР відзначено й голову правління колгоспу В. М. Фінкевича, колишнього члена КПЗУ, нагородженого орденами Леніна та «Знак Пошани». Двадцять років він очолює правління цього колгоспу, був його першим організатором.

Всю господарську та громадсько-політичну діяльність в колгоспі спрямовує партійна організація, що налічує 42 комуністи. Вони очолюють найвідповідальніші ділянки колгоспного виробництва. Бойовим помічником комуністів є комсомольська організація.

Успіхи колгоспу — результат невтомної праці трудівників артілі. їх трудові подвиги були відзначені урядовими нагородами. Бригадир О. Т. Мельник удостоєний ордена Трудового Червоного Прапора, О. М. Безушакевич, Н. Д. Романець — ордена «Знак Пошани». В числі передовиків колгоспу — 3. М. Малиновська, М. О. Збирун та багато інших; вони постійно добиваються високих трудових показників.

В Олиці є Державний племінний завод великої рогатої худоби, який було створено в 1960 році на базі Держкінзаводу. Цьому підприємству належить понад 2 тис. га землі. З 1961 року племзавод розводить породисту велику рогату худобу та свиней, удосконалює червонопольську, буролатвійську, червонодатську породи худоби, виводить свині великої білої породи. Якщо у 1965 році середній надій від кожної корови становив по 3 тис. кг молока, а жирність 3,5 проц., то в 1966 році він досяг 4 тис. кг молока на корову при жирності 4,1 проц. Завдяки застосуванню найпередовіших досягнень науки колектив племзаводу добився великих успіхів. У 1966 році від кожної з 24 корів-рекордисток селекційної групи надоєно по 5—6 тис. кг молока (жирність 4—4,5 процента).

Основою успішного розвитку тваринництва, підвищення його продуктивності стала багата кормова база, яка весь час поліпшується.

Партійна, комсомольська та профспілкова організації ведуть велику масово-політичну роботу серед працівників господарства, постійно підтримують їх бойовий дух. Регулярно підводячи підсумки роботи, комуністи пропагують передові методи праці. Наприклад, директором заводу М. І. Шортовим була підготовлена й видана книжка «Про передові методи праці і виробничі досягнення племзаводу». Робітники систематично підвищують свою кваліфікацію та культурний рівень, вивчають конкретну економіку сільськогосподарського виробництва.

В результаті наукового ведення господарства, широкого застосування передового досвіду на заводі рік у рік добиваються високих показників у праці. У 1965 році працівникам молочно-тваринницької ферми племзаводу присвоєно звання колективу

комуністичної праці. Тут трудиться чимало передовиків виробництва, слава про них лине далеко за межі району й області. 17 років беззмінно працює дояркою М. П. Саморук, якій у 1966 році було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Марія Петрівна передала свій досвід десяткам доярок. Серед них сестри Ковальські, Л. Шкарапа, Н. Прихорай та інші. М. П. Саморук в 1966 році надоїла від кожної з 12 корів, закріплених за нею, по 4773 кг молока, а в 1967 році — по 5134 кілограми.

Значно зміцніла матеріально-технічна база племзаводу. Тепер він має 16 тракторів, 12 різних комбайнів, 15 автомашин та багато іншої техніки.

За високі показники племзавод у 1966 році нагороджений перехідним Червоним прапором Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС, а на честь 50-річчя Радянської влади — Пам’ятним Червоним прапором Волинського обкому КП України, виконкому обласної Ради депутатів трудящих і облпрофради.

За самовіддану працю 43 працівники племзаводу нагороджені орденами і медалями Радянського Союзу, серед них свинаркаМ. Я. Соболенко, бригадири рільничих бригад А. І. Деркач, М. Т. Семенченко, доярки С. Ф. Ільчук, Л. А. Шкарапа. Директор державного племінного заводу М. І. Шортов нагороджений орденом Леніна.

Є в Олиці харчокомбінат, який об’єднує консервний цех, млин та цех безалкогольних напоїв. Овочеві й фруктові консерви харчокомбінату одержують, крім Волинської області, Москва, Краснодар, Крайня Північ, Далекий Схід.

У 1958 році в Олиці створено «Міжколгоспбуд». За 1965—1967 рр. організація розширилася, багато видів робіт тут механізовано. Нині на підприємстві працює близько 200 чоловік. Міжколгоспна будівельна організація має свій цегельний завод, пилораму, столярний цех тощо. Лише в 1966 році з цегли Олицького заводу було споруджено в районі 2 школи, 35 колгоспних об’єктів, у тому числі 8 корівників, 3 свинарники, 2 зерносховища, 3 гаражі тощо.

В селищі працює комбінат побутового обслуговування, де є кравецька, шевська, столярна майстерні, пункт ремонту годинників, фотосалон, перукарня та бригади для ремонту квартир. За високі виробничі показники комбінату ще в листопаді 1962 року присвоєно почесне звання колективу комуністичної праці, 13 разів він завойовував перехідний Червоний прапор облвиконкому і облпрофради.

За роки Радянської влади селище Олика значно розширилось, розбудувалось. З’явилось одинадцять нових вулиць. На місці колишніх халуп виросли сотні нових будинків, переважно кам’яних, добротних, про які місцеве населення не могло й мріяти за часів панської Польщі. Привабливі сади, парк відпочинку, історичні та архітектурні пам’ятки поряд з новобудовами прикрашають селище.

Важливу роль у громадському й культурному житті селища відіграє місцева Рада депутатів трудящих (43 чол.) При ній на громадських засадах створено 6 постійно діючих комісій. До їх складу входять трудівники, які своєю наполегливою працею заслужили шану й повагу односельчан. Народні обранці підтримують тісний зв’язок зі своїми виборцями, своєчасно відгукуються на запити й потреби трудящих, звітують перед ними. Селищна Рада приділяє неослабну увагу розвитку

культури, освіти, торгівлі, громадському харчуванню, житловому будівництву тощо. Зокрема, будівельно-шляхова комісія Ради багато зробила для завершення прокладки тротуарів, бруковки вулиць, будівництва нової типової середньої школи двоповерхового універмагу та ресторану.

Селище електрифіковане і радіофіковане. В центрі його споруджено в 1967 році новий Будинок культури із залом на 450 місць. Тут працюють гуртки художньої самодіяльності, які виступають перед трудящими Олики в сільських клубах, беруть участь у районних і обласних олімпіадах. В селищі працює бібліотека, фонд якої складає 19 тис. примірників книг.

Селищна дільнична лікарня має терапевтичне, хірургічне, інфекційне, дитяче, пологове, гінекологічне відділення. У відбудованому Олицькому замку розташована обласна психіатрична лікарня. Є тут амбулаторія і 2 аптеки. Зараз у селищі працюють 34 лікарі з вищою освітою і 163 працівники з середньою медичною освітою. Заслуженою повагою користуються лікарі І. В. Ходан, В. С. Павлик та багато інших медичних працівників, які віддають свої сили, знання благородній справі — охороні здоров’я радянської людини.

В Олицькій середній школі 40 вчителів навчають і виховують 619 учнів. Закінчили її М. І. Дубина — кандидат філологічних наук, К. П. Гребінь — кандидат технічних наук, Т. В. Гребінь — кандидат сільськогосподарських наук, А. М. Гаврусевич — кандидат технічних наук. Серед її випускників є й понад 100 педагогів, 29 офіцерів Радянської Армії, 25 лікарів, 11 агрономів, 5 геологів, 4 журналісти; 22 випускники школи після закінчення вузів повернулися до Олики і вчителюють у середній школі.

Нова радянська дійсність народжує відмінні від минулого звичаї й обряди: комсомольські весілля, урочисту реєстрацію новонароджених. Народні свята — проводи зими, свята весни, врожаю —невід’ємні риси сучасного життя. В урочистій обстановці відбувається вручення перших паспортів, трудових книжок.

Багато зроблено, та ще більше роботи попереду. Втілені в життя задуми й накреслення стануть новими хвилюючими сторінками в історії селища.

Я. В. КАШЕВСЬКИЙ
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера О”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 15 гостей