ПОЛТАВА, місто, Україна

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
2
50%
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
1
25%
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
1
25%
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 4

Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3560 разів
Подякували: 2154 рази

ПОЛТАВА, місто, Україна

Повідомлення АннА »

Полтава.jpg
ПОЛТАВА — місто обласного підпорядкування Полтавської області, обласний і районний центр. Розташов. на правому березі р. Ворскла (прит. Дніпра). Населення 300,5 тис. осіб (2010).
За археол. даними, з 9 ст. в істор. центрі сучасної П. (на Івановій горі) існувало поселення роменської культури — літoписних сіверян. Воно складалося з городища і великого с-ща та було, як припускають, центром одного з «малих» сіверянських племен. На поч. 11 ст. поселення було знищене — ймовірно, військом київ. або черніг. князя. На його місці в 11—12 ст. виник давньорус. «город», який мав дитинець площею до 1 га і посад площею до 40 га. Слідів руйнувань, пов’язаних із монголо-татарською навалою, не виявлено. У 2-й пол. 13 ст. припинилося життя на посаді, а наприкінці 14 ст. — на городищі. Вважають, що поселення було знищене татарами 1399 після розгрому військ вел. кн. литов. Вітовта на Ворсклі (див. Ворскла, битва на річці 1399). Населений пункт, що існував на місці П. в 9—14 ст., прийнято ототожнювати з літописною Лтавою, яку згадано в Іпатіївському літописі під 1174.
Культ. шар 15—16 ст. в П. не виявлено.
У родоводі князів Глинських, створеному в 16 ст., йдеться, що П. була серед володінь їхнього легендарного предка, подарованих йому Вітовтом. Проте ці відомості не є достовірними і можуть лише свідчити про існування топоніма «Полтава» в 16 ст.
Першим документальним свідченням про П. є грамота польс. короля Сигізмунда III Ваза, якою «пуста слобода, звана Пултава» надається корол. секретареві Б.Обалковському (1630). 1634, під час російсько-польської війни 1632—1634, біля П., яка на цей час вже мала укріплення, зазнав поразки рос. загін. Із 1636 П. належала гетьману великому коронному С.Конецпольському. Після його смерті (1646) П. захопив кн. Я.Вишневецький.
Із 2-ї пол. 17 ст. П. де-факто була самоврядним містом, хоча офіційно магдебурзького права не отримувала.
Від початку Національної революції 1648—1676 П. — центр Полтавського полку. 28 (18) червня 1658 біля її стін гетьман І.Виговський розгромив сили повстанців на чолі з першим полтав. полк. М.Пушкарем (див. також Пушкаря і Барабаша повстання 1657—1658), після чого місто спалили переможці. Полтавську фортецю одразу після цього відбудували, 1659—68 в ній стояв рос. гарнізон на чолі з воєводою. 1693 її намагалися здобути татари, яких привів П.Іваненко (Петрик). Під час Північної війни 1700—1721 в січні 1709 до міста було введено рос. гарнізон під орудою полк. О.Келіна, який у квітні—червні 1709 за підтримки місц. козаків та міщан витримав облогу швед. військ, очолюваних швед. королем Карлом XII, і їхніх укр. союзників на чолі з І.Мазепою. Полтавська битва 1709 зробила місто знаним в усій Європі і перетворила його назву на символ: для росіян — символ слави, для шведів і свідомих українців — символ драматичної поразки. (Саме завдяки «славетному минулому» П. в 1802 зробили губернським містом, хоча на цю роль більше підходили Лубни, які мали більше населення і краще геогр. положення.) Після ліквідації Полтав. полку (1775) П. — повітове місто Новоросійської губернії, 1783—96 — Катеринославського намісництва, із 1796 по 1802 — Малоросійської губернії.
Із 1802 П. — центр Полтавської губернії, 1802—37 — резиденція малорос. генерал-губернаторів (див. Малоросійське генерал-губернаторство), двоє з яких — князі О.Куракін і М.В.Рєпнін — зробили значний внесок у розвиток міста. Із 1847 в П. перебу- вали ієрархи, які очолювали Полтавсько-Переяслав. (Полтав.) єпархію.
До кінця 18 ст. П. складалася з фортеці та передмість. Важливу роль відігравав Полтавський Хрестовоздвиженський монастир, заснований 1650. У 2-й пол. 18 ст. в П. почали будувати цегляні храми (до цього всі вони були дерев’яними, за винятком монастирського Хрестовоздвиженського собору), найбільшим з яких був Успенський собор (завершено 1770). Уже в 2-й пол. 18 ст. фортеця втратила своє значення, її вали розкопали на поч. 19 ст., коли почав здійснюватися проект перепланування П., затверджений 1803. За проектом архіт. М.Амвросимова було створено новий центр міста — Круглу площу, навколо якої розташувалися адм. та громад. будівлі у стилі класицизму. 1810 відкрито будинок стаціонарного театру.
1809 виникла нім. колонія, засновниками якої були ремісники-сукнороби.
У 1-й пол. 19 ст. П. стала значним центром освіти (серед заснованих навч. закладів — г-зія (1808), інститут шляхетних дівчат (1818), кадетський корпус (1840), духовне уч-ще) та культурно-громад. життя. 1808—12 і 1817—21 тут діяв Полтав. вільний театр, що поклав початок укр. професійному театрові; до 1819 діяла масонська ложа «Любов до істини» (див. Масонство), полтавці брали участь у русі декабристів (див. Полтавська управа) та в діяльності Кирило-Мефодіївського товариства. Наприкінці 1850-х рр. виникла Громада (див. Громади), яка налічувала бл. 60 членів. 1903 засновано Полтавську губернську вчену архівну комісію, 1906 — Полтавське товариство «Просвіта» і перше в Україні вид-во пед. літератури «Український вчитель».
Важливими подіями в житті міста були відкриття пам’ятника І.Котляревському (1903) і святкування 200-річчя Полтав. битви (1909).
Екон. піднесенню міста в 2-й пол. 19 ст. дуже посприяло переведення з Ромнів до П. одного з найбільших у Рос. імперії Іллінського ярмарку (1852) і підведення до П. залізниці (1870). 1871 відкрилися Гол. паровозні майстерні, що стали найбільшим підпр-вом міста. Збільшилася роль пром-сті, провідною галуззю якої була харчова.
1917—19 влада не раз змінювалася: більшовики (6 січня — 8 квітня 1918, 19 січня — 30 липня 1919, із 11 грудня 1919), Українська Народна Республіка (із 9 квітня 1918), Українська Держава (травень — 27 листопада 1918), Директорія УНР (27 листопада 1918 — 19 січня 1919), денікінці (30 липня — 11 грудня 1919).
1923—30 П. — центр Полтавської округи, а з 1937 — центр Полтав. обл.
Під час гітлерівської окупації (18 вересня 1941 — 23 вересня 1943) в П. були розташовані штаби групи армій «Південь», 6-ї армії, ін. великих військ. з’єднань. У місті діяло кілька підпільних орг-цій, у т. ч. група «Нескорена полтавчанка», очолювана О.Убийвовк. 1944—45 полтав. аеродром використовувався амер. важкими бомбардувальниками (див. Човникові операції ВПС США).
У повоєнний час П. перетворилася на значний індустріальний центр із розвинутими машинобудуванням, металообробкою та легкою пром-стю. Серед споруджених у цей час об’єктів — будівлі музично-драматичного (1958) і лялькового (1960) театрів. На поч. 1990-х рр. у місті діяло 5 вищих навч. закладів.
Уродженцями П. є П.Величковський, І.Котляревський, М.Ярошенко, фундатор зібрання Полтав. краєзнавчого музею П.Бобровський, економіст Л.Хінчук, А.Луначарський, С.Петлюра, 2-й президент Ізраїлю Бен-Цві Іцхак, В.Холодна, Ю.Кондратюк, патріарх Мстислав (Скрипник), М.Гришко, І.Францевич, С.Брауде, артист Ю.Тимошенко (сценічний псевд. — Тарапунька), С.Висоцький. У П. жили і працювали М.Щепкін, М.Остроградський, хірург М.Скліфосовський, О.Русов, П.Мирний, І.Павловський, В.Короленко, С.Васильківський, В.Кричевський, А.Макаренко.
Пам’ятки арх-ри: собор і дзвіниця Хрестовоздвиженського монастиря (17—18 ст.), Успенський собор (1748—70, зруйновано 1934, відтворено 2000—04) та його дзвіниця (1774—1801), Спаська церква (1705—06), ансамбль Круглої площі (1805—11), Свято-Сампсоніївська церква (1852—56), кілька громад. будівель поч. 20 ст., у т. ч. будинок земства (1908; нині Полтавський краєзнавчий музей).
Численні пам’ятники, пов’язані з Полтав. битвою, зокрема колона Слави (1811). Пам’ятники І.Котляревському, Т.Шевченку (1926), М.Гоголю (1934), М.Чурай (українській пісні; 2006) та ін.
Музеї: краєзнавчий, історії Полтав. битви (у складі заповідника «Поле Полтавської битви»), художній, авіації та космонавтики, дальньої і стратегічної авіації, меморіальні музеї І.Котляревского, В.Короленка, П.Мирного.
http://history.org.ua/?termin=Poltava_mst
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3560 разів
Подякували: 2154 рази

Re: Полтава, місто, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки.

Економічний, політичний та культурний розвиток Полтави в XVIII -XIX ст.
Економічний розвиток Полтави у другій половині XVII та в першій половині XVIII століть виявився у дальшому зростанні ремесел та торгівлі. В місті виникли перші цехи. Ще в 1662 році полковник Дем’ян Гуджул видав універсал з дозволом на утворення цеху ткачів, а в 1676 році полковник Павло Семенович дозволив утворити в Полтаві бондарський цех. Пізніше, аж до 1719 року, ці універсали підтверджувалися й іншими представниками козацької старшини. На початку XVIII століття в місті були також кушнірський, кравецький та інші цехи, в яких об’єднувалося близько 300 ремісників.

Крім ремесел, у Полтаві розвивалися такі промисли, як млинарство, гуральництво, селітроваріння, гутництво тощо. В 1722 році були складені відомості по сотнях Полтавського полку для того, щоб дізнатися про грошові і хлібні податки, що збиралися раніше гетьманом, і передати їх у царську казну. Відомості мають такі статті: тютюнництво, млинарство, бджільництво, винокуріння. Крім того, тут є дані про податки з броварень, солодовень, воскобоєнь, ярмарок, мостів тощо. З них видно, що тютюн розводили козаки в Жуках, Тахтаулові, Івончицях, Гавронцях, Рибцях, Супрунівці, Івашках, Петрівці, Нижніх Млинах та інших приміських селах. Усі вони, за винятком окремих осіб старшинських, сплачували «по гривні на владу гетьманську», тобто в особистий доход гетьмана. Млинів у Полтаві і найближчих до неї селах було 38, каменів млинарських — 83, ступ — 19. Вуликів у полтавських жителів — козаків, міщан, посполитих, церковних і монастирських — було 4980. Щодо винниць і винокурних казанів, то у козацької старшини, з якої за них нічого не бралося, їх було 61, у міщан — 109 (вони належали 45 господарям).

Дворів шинкових було 38, шинків горілчаних — 18, відеркових шинків — 46, бражниць — 11, солодовень — 11, воскобоєнь — 2. Шинки належали не тільки багатіям міста, а й церквам та окремим цехам. Були і «козацькі братські» шинки. У місті було 4 ярмарки, на яких з купців бралося ярмаркове: на полковника полтавського по 2 алтини, а на старшину — по копійці.

Значного розвитку набирала чумацька торгівля. Зростали торговельні зв’язки міста з іншими українськими і російськими містами. Із Росії сюди возили сіль, металеві вироби, хутра, а звідси — поташ, скляні вироби, селітру, продукти сільського господарства. Величезну роль у торговельному обміні відігравав великий полтавський ярмарок. Сюди привозили залізні вироби з Тули, шерстяні і шовкові тканини російських, українських і польських мануфактур. Була навіть компанія, яка виписувала товари з «Шлезії» і, зокрема, з Лейпціга. Всі ці товари розвозились потім по південних містах і містечках. На північ вивозили «коней тутешніх заводів, худобу, овець, вовну, шкіри та інші продукти тваринництва, олію, прядиво, горілку тощо. У 1784 році тут було 1226 купців, міщан і цехових.
Розвиток торгівлі сприяв і дальшому поширенню млинарства, винокуріння, пивоваріння, тютюнництва, бджільництва тощо. За даними Румянцевського перепису 1767—1769 рр., тільки у козаків, що жили в місті, було вуликів 1084, млинів — 7, винокурень — 3 тощо. Частина козаків займалася торгівлею. Як далеко зайшла економічна нерівність серед козаків, можна судити хоча б з таких даних: Лапощенко Михайло мав винокурню, яка давала йому 150 крб. прибутку на рік, не рахуючи інших прибутків від господарства; Кошовенко Василь їздив торгувати на Запорізьку Січ; Литвин Федір торгував маслом аж у Стародубі і Новгородку; Соляник Кіндрат торгував рибою та сіллю і їздив у Крим, мав 2 млини на 5 каменів і ступу; Носенко Павло — значковий товариш — мав хутір в урочищі Тагамлик, де жили «піддані йому селяни» — посполиті (6 родин). У той же час деякі козацькі сім’ї не мали навіть власної хати, 73 родини на хліб заробляли собі «по різних людях». У інших «земля лежала пуста», бо обробити її нічим. Звичайно, це викликало незадоволення козацької бідноти своїм становищем, і вона виступала як проти місцевого «начальства», так і проти політики уряду.

Із зміцненням феодально-кріпосницької системи посилювалась експлуатація трудящих мас. Шляхта і козацька старшина, за підтримкою царського уряду, взявши владу до своїх рук, експлуатували селянство і міську бідноту, а також рядове козацтво. Населення міста змушене було сплачувати різні податки, головний тягар яких падав на міщан і селян. Особливо тяжким був збір на утримання російських військ (квартири, паливо, провіант, фураж), а також на козацьку старшину та міську адміністрацію — т. зв. ральці, на церкву тощо. Щороку чимало людей посилали на будівництво фортець міст, каналів. Багато з них гинуло там від голоду і пошестей.

В магістраті Полтави засідали представники міської верхівки та козацької старшини — полковник, городовий отаман, війт, бурмистр. При розгляді деяких справ голосував навіть воєвода. Вони і вирішували всі питання у своїх інтересах.

Козацька старшина і керівники магістрату захоплювали також міські землі, змушували населення виконувати різні повинності.

Навколо Полтави було розкидано чимало сіл і хуторів, які пізніше увійшли в межі міста, — Павленки, Кривохатки, Кобищани та інші. Жителі цих сіл і хуторів, а також Івонченців, Івашок, Грабинівки і частини села Осьмачок, де наприкінці XVIII століття було понад 300 селянських господарств з 1147 ревізькими душами, платили з кожного господарства місту по 1 крб. податку та ще за кожну хату по 50 коп. (т. зв. «подимне»). Крім того, магістрат користувався даровою працею селян для різних міських робіт, особливо під час квартирування в місті генералітету і полків. Селяни тоді возили дрова, сіно, солому, воду тощо. А кошти, які місто одержувало від підлеглих йому сіл, йшли на купівлю землі для розширення території міста, на утримання адміністрації, на боротьбу з пошестями і т. п. За рахунок цих коштів, використовуючи своє становище, збагачувалася міська знать.

У 1767 році трудящі міста підписали наказ депутатам, обраним до комісії, створеної Катериною II для складання законів. Жителі міста просили, щоб місту повернули у всій повноті магдебурзьке право, а їх звільнили від засилля козацьких старшин тощо.

Основна маса жителів Полтави — цехові ремісники і посадські — складала стан міщан. На початку XIX століття в місті було 10 цехів, у яких об’єднувалося 359 ремісників, 26 підмайстрів, 446 учнів, 325 робітників, а в 1853 році — вже 538 майстрів, 483 підмайстри, 357 учнів. Ще в 1808 році з Німеччини до Полтави переселилися «суконні фабриканти» (54 родини). Для них побудували 50 будинків на північно-східній околиці міста, у т. зв. «німецькій колонії» (тепер тут вулиці — Сковороди, Балакіна, Бульварна). Колоністам було надано ряд пільг, проте більшість із них поступово розорювалась і лише деякі стали потім підприємцями. Так, наприклад, у 1814 році в Полтаві іноземець Киршстен заснував сукновальню, яка поступово зростала і в 1847 році виробляла 910 аршин сукна на суму 525 крб. сріблом.

На той час було створено також завод сільськогосподарських машин, цегельні заводи та різні дрібні підприємства по переробці сільськогосподарських продуктів і майстерні по обслуговуванню найрізноманітніших потреб населення. Важливе значення для економічного розвитку міста мало переведення сюди в 1852 році з Ромен Іллінського ярмарку, який був одним із найбільших ярмарків у Росії. В місті почалося також посилене будівництво — за 3 роки було споруджено 171 будинок. Міський бюджет зріс з 20 до 30 тис. крб., а кількість постійних купців — з 41 до 852. На ярмарок, який славився торгівлею сукон, шерстяних тканин, та хутрами, заїжджались до 40 тис. чоловік — майже удвоє більше, ніж жителів міста. Приїжджали австрійські, прусські та інші іноземні купці, які закуповували вовну. У перші роки тут продавали багато селянських товарів. Тільки одеські купці купували їх майже на один мільйон карбованців. З Дону сюди приганяли для продажу табуни коней. З 80-х рр. XIX століття Іллінський ярмарок почав поступово перетворюватися на ярмарок місцевого значення.

За період XVII—XVIII століть Полтава багато разів змінювала свій адміністративний статус: з 1648 до 1775 року вона була центром Полтавського полку, з 1775 року — повітовим центром Новоросійської губернії, з 1784 року по 1796 рік — Катеринославського намісництва, з 1796 року по 1802 рік — Чернігівської губернії, яка згодом почала називатися Малоросійською губернією, а з 1802 року стала центром Полтавської губернії.

Мандрівники, які бували в Полтаві у цей час, характеризували її як невелике, невпорядковане місто. Так, Василь Зуев, який відвідав Полтаву в 1782 році, писав: «Це невелике містечко з 1000 дерев’яних, низьких, але чисто знадвору вибілених будиночків, з яких всього 2 чи 3 кам’яних…». У 1787 році французький посол при російському уряді граф Сегюр, який супроводив Катерину II під час її мандрівки по Україні, писав: «Полтава невелике містечко, погано прикрашене і мало заселене, не привертає уваги жодним чудовим будинком». Павло Сумароков, перебуваючи в Полтаві в 1802 році, так говорив про неї: «Полтава — бідне і маленьке містечко, в якому немає ні правильних вулиць, ні порядних споруд».

Князь Долгорукий, що був у Полтаві вже в 1812 році, не знав, де йому зупинитись, бо готелів у місті не було. їх заміняли так звані «гербери», тобто заїжджі двори, та й дворів цих було всього три. Долгорукий, може, під впливом того, що йому довелося якийсь час жити в «гербері», не пошкодував фарб, щоб змалювати Полтаву в найгіршому вигляді. За його словами, в Полтаві страшна пилюка, грязюка така, що «полтавські дами їздили на вечори волами», що бруківка в місті прокладена тільки від Собору і до Срітенської церкви, та й то низької якості і т. п.

Звичайно, враження таких людей, які звикли до Петербурга, Парижа, Москви чи інших великих міст, слід сприймати критично. В Полтаві вже й тоді були кам’яні споруди — церкви, крамниці, приватні будинки козацької старшини, поміщиків, купців,— але їх було ще небагато. Наприкінці XVIII століття матеріали перепису називають у місті 51 вулицію.

Коли Полтава стала губернським центром, вона була перепланована і забудована при безпосередній участі російських зодчих. У 1803—1805 рр. губернський архітектор В. Амвросімов розробив проект планування, за яким Полтава мала стати «малим Петербургом». Згідно з цим проектом межі її відсунулись на захід. Місто було розчленовано на квартали, його прикрасили нові прямолінійні вулиці; багато невпорядкованих садиб і будівель зносились зовсім або переносились на нові місця. Тоді ж було прокладено і нову головну вулицю (тепер Жовтневу), яка з’єднувала старий центр (фортецю) з новим адміністративним центром, утвореним на історичному місці зустрічі полтавчан з російською армією, очолюваною Петром І, після Полтавської битви. Новий центр мав форму круглої площі діаметром 345 метрів, від якої радіусами розходилися 8 вулиць. Кожна з них закінчувалась у перспективі церквами, пам’ятниками або урядовими будинками.

В цих секторах-кварталах з 1804 по 1811 рік, за т. зв. «зразковими» проектами видатного російського зодчого А. Захарова та інших, було збудовано 7 великих адміністративних будинків у стилі російського класицизму, а в геометричному центрі кола на честь 100-річного ювілею Полтавської битви в 1805—1811 рр. споруджено монумент «Слави». Згодом, уже в 50-х рр. XIX століття ця кругла площа була обсаджена деревами і з часом перетворена на міський, т. зв. Корпусний сад (нині Жовтневий парк).

Поряд з будівництвом приміщень для урядових установ, повільно поліпшувалось комунальне господарство. Збудували міст через Ворсклу (до цього там був тільки «водохідний дуб»), бульвари, колодязі з навісами, ринок, відкрили заїжджі двори, забрукували кілька вулиць (до того часу була тільки одна вимощена вулиця). Правда, мостили вулиці дрібним щебенем, набиваючи піском, від чого влітку в місті стояла величезна пилюка, а весною і восени на немощених вулицях була така багнюка, що в ній тонули коні і екіпажі. «В Полтаві з її передмістям, — писав наприкінці 40-х рр. XIX століття відомий історик і етнограф В. В. Пассек,— налічується 1500 приватних будинків — число значне, але, мабуть, тільки якась сотня з них може називатись будинками: решта — мазанки, хати… . Приватні будинки — найпростішої архітектури, без будь-яких прикрас, але здебільшого побілені за українським звичаєм. Майже при кожному будинку є сад».

На 1802 рік у місті налічувалося тільки 7975 чол. населення, з них поміщицьких селян — 412 душ, козаків — 300, ремісників — 300, решта — різночинці, міщани, та дворяни. З середини XIX століття населення міста зростало досить швидко — у 1838 році тут проживало 15 521 чол., у 1842 році — 16 787 чол., у 1851 році — 20 819 чоловік.

На цей час Полтава стала значним культурним центром. Вона відігравала також помітну роль у розвитку громадсько-політичної думки. Активну діяльність розгорнули тут декабристи. З 1818 по 1821 рік у Полтаві жив М. М. Муравйов, член таємного товариства «Союз благоденства», який тоді був ад’ютантом полтавського генерал губернатора князя М. Г. Рєпніна. Тут же проводив велику роботу М. Новиков, член «Союзу порятунку». Новиков заснував у Полтаві масонську ложу, через яку залучав до революційної діяльності найбільш здібних і революційно настроєних дворян. Є відомості, що до складу цієї ложі входив і І. П. Котляревський.

Очолюючи діяльність таємного товариства в Полтаві, Новиков зберігав у себе програмний документ «Союзу благоденства» — «Зелену книгу». Очевидно, полтавська організація «Союзу благоденства» була однією з діючих управ товариства. До Полтави часто приїздили П. І. Пестель, М. П. Бестужев-Рюмін, С. Г. Волконський, М. І. Лорер, М. С. Лунін, М. М. Муравйов та інші.

В 1846 році полтавчани — В. М. Білозерський, Д. П. Пильчиков, Г. В. Андрузький та інші — увійшли до заснованого в Києві Кирило-Мефодіївського товариства, яке своєю кінцевою метою ставило ліквідацію кріпацтва та самодержавства і створення держави у формі федеративної слов’янської республіки. Члени товариства провадили досить широку роботу серед передової інтелігенції міста. Про це красномовно свідчить і лист члена лівого крила товариства І. Я. Пасядц до вчителя полтавської гімназії Л. І. Боровиковського.

У 1861 році в місті виникла ліберальна організація «Громада», яка вважала своїм головним завданням культурно-освітню роботу. Крім основного ліберально-буржуазного ядра, до її складу входила і зв’язана з народниками учнівська молодь. Навесні 1862 року кількість «громадівців» становила близько 60 чоловік. Серед них були В. В. Лобода — начальник полтавської телеграфної станції, О. І. Стронін — учитель гімназії, Д. П. Пильчиков — учитель кадетського корпусу, О. Я. Кониський — чиновник губернського правління, В. С. Кулик — дрібнопомісний дворянин, Є. I. Милорадович — поміщиця та інші.

Громадівці поширювали твори Т. Г. Шевченка, О. I. Герцена, в недільних школах для робітників проводили т. зв. «народні читання», які були дуже популярні, пропагували атеїстичні погляди. Деякі члени Полтавської «громади» — О. І. Стронін, Стефанович, М. Потєхін, І. І. Нечипоренко — навіть їздили в Лондон до О. І. Герцена. Пізніше майже всі вони були заарештовані і засуджені до заслання та ув’язнення.

Незважаючи на реакційну русифікаторську політику царського уряду, в XIX столітті відбулися значні зрушення в культурному розвитку міста. Крім початкових шкіл, відкрилось повітове училище (1799 рік), гімназія (1808 рік)1 2. В 1818 році було відкрито інститут шляхетних дівчат та духовне училище, в 1820 році — школу садівництва, яку потім в 1841 році закрили, передавши будинок інституту шляхетних дівчат. У 1840 році відкрили кадетський корпус.

І хоч навчання в усіх цих закладах в основному мало схоластичний характер, з їх вихованців вийшло чимало визначних діячів культури. Зокрема, в полтавській гімназії навчалися: один із засновників петербурзької математичної школи В. М. Остроградський, талановитий український поет-байкар Л. І. Глібов, засновники і керівники однієї з перших у країні революційних організацій різночинної інтелігенції — харківсько-київського таємного товариства Я. М. Бекман та Б. О. Португалов, видатний письменник, театральний і культурно-громадський діяч М. П. Старицький, історик та громадський діяч буржуазно-демократичного напряму М. П. Драгоманов та інші. В 40-х рр. XIX століття тут працював викладачем гімназії видатний український поет-романтик Л. І. Боровиковський. З учителем цієї ж гімназії Ткаченком був особисто знайомий Т. Г. Шевченко, який приїздив до Полтави у 1844 році. Тут він створив картини «Полтавський монастир» та «Будинок Котляревського». Нині про це нагадує меморіальна дошка на будинку 3-ї середньої школи (вул. Куйбишева, № 4). В Полтавській духовній семінарії вчилися російський гшсьменник М. І. Гнєдич, українські письменники В. П. Гоголь (батько М. В. Гоголя), М. М. Макаревський — автор збірки «Мова з України», О. М. Бодянський — український філолог-славіст, письменник і педагог С. П. Стеблін-Каминський. У Полтавському повітовому училищі в 1818—1819 рр. вчився великий російський письменник М. В. Гоголь. Директором училищ Полтавської губернії у 1820—1823 рр. працював передовий на той час громадський діяч, російський та український письменник В. В. Капніст.

З 2 квітня 1838 року в місті почала видаватись щотижнева газета «Полтавские губернские ведомости». Редактором її тривалий час був П. І. Бодянський, який вмістив у газеті багато статей з географії, історії та етнографії Полтавщини. П. І. Бодянський видав також окремі книги «Достопримечательности Полтавы» та «Памятную книжку Полтавской губернии за 1865 год», де зібрано значний статистичний матеріал про Полтаву та Полтавську губернію.

На посаді керуючого палатою державних маетностей працював історик М. І. Арандаренко. Його тритомна праця «Записки о Полтавской губернии» ще й тепер не втратила цінності як довідкова книга з історії Полтавщини.

На 20—30 рр. XIX століття припадає найвище піднесення творчості уродженця Полтави І. П. Котляревського, кращі твори якого —«Енеїда», «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник» — знаменували початок становлення нової української літератури. В цей же період у місті виник професійний театр, що прийшов на зміну домашньому поміщицькому театрові. Тут у 1818—1821 рр. в трупі Штейна почав свою діяльність М. С. Щепкін — основоположник реалістичного російського театру. В ці роки Щепкіним створений весь його основний репертуар х. При театрі було організовано хор, звідси часто забирали до Петербурга хлопчиків — альтів і дискантів.

З цією метою в 1836 році до міста приїздив композитор М.І.Глінка.

Значні зміни в економічному та культурному розвитку міста відбулися після скасування кріпосного права. Яскравим показником капіталістичного розвитку міста після реформи 1861 року було швидке зростання населення. Так, якщо в 1863 році у Полтаві проживало 29 502 чол., в 1869 році — 31 782 чол., в 1873 році — 34 253 чол., то в 1897 році, за даними першого всеросійського перепису, — 53 703 чоловіки.

В умовах розвитку капіталізму місто дедалі більше набувало характеру промислово-торгового центру губернії. В 1879 році тут було 30 промислових підприємств, де працював 441 чоловік. Продукція підприємств обчислювалась у 701 247 крб.; в 1888 році підприємства міста випускали продукції на 1 487 291 крб., в 1890 році — на 1 821 727 крб.; в 1895 році в місті було 89 підприємств, на яких працювало 869 робітників. Це були головним чином підприємства по переробці сільськогосподарських продуктів — ковбасні, маслобійні, винокурні, пивоварні, горілчані, тютюнові, канатні та інші заводи і фабрики. Працювали також механічні, чавуно-ливарні, мідноливарні, ковальські, лісопильні, каретні, цегельні, селітрові, кахльові, сірникові, свічкові, миловарні, млини та інші підприємства. Всі вони, як правило, були невеликими.

Значним поштовхом для розвитку промисловості в місті стало залізничне будівництво. В 1870 році почався залізничний рух по лінії Харків — Миколаїв, яка зв’язала місто не тільки з Харковом та Миколаєвом, а й з Москвою, Петербургом, чорноморськими портами — Одесою та Херсоном. У 1870—1890 рр. стали до ладу ще Лібаво-Роменська та Києво-Полтавська залізниці, які проходили по території Полтавщини; Полтава була зв’язана також з Донбасом через Костянтиноград — Лозову та з Катеринославом — через Костянтиноград — Катеринослав. У 1874 році в Полтаві було відкрито залізничні майстерні та паровозне депо. В майстернях уже тоді працювало кілька сотень робітників.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
Ярина
Повідомлень: 211
З нами з: 09 листопада 2016, 15:40
Дякував (ла): 21 раз
Подякували: 93 рази

Re: Полтава, місто, Україна

Повідомлення Ярина »

phpBB [video]
Онлайн
Аватар користувача
al_mol
Супермодератор
Повідомлень: 2719
З нами з: 05 червня 2016, 19:36
Стать: Чоловік
Звідки: Вінниця
Дякував (ла): 948 разів
Подякували: 2910 разів

Re: ПОЛТАВА, місто, Україна

Повідомлення al_mol »

1767 год неполный список жителей
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Мои предки: Молчановские, Вишневские, Пророк, Олейничук, Пеньковские, Дегусары Тимуш, Лабудзинские Шафранские , Юркевич, Зборовский
Онлайн
Аватар користувача
al_mol
Супермодератор
Повідомлень: 2719
З нами з: 05 червня 2016, 19:36
Стать: Чоловік
Звідки: Вінниця
Дякував (ла): 948 разів
Подякували: 2910 разів

Re: ПОЛТАВА, місто, Україна

Повідомлення al_mol »

Очень интересный труд В. Е. Бунневича "Записки о Полтаве и ее памятниках" 1902г.
Книга будет интересна не только полтавчанам.
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Мои предки: Молчановские, Вишневские, Пророк, Олейничук, Пеньковские, Дегусары Тимуш, Лабудзинские Шафранские , Юркевич, Зборовский
Аватар користувача
Олександр Сірий
Повідомлень: 24
З нами з: 05 січня 2020, 21:39
Стать: Чоловік
Подякували: 20 разів

Полтава

Повідомлення Олександр Сірий »

ДО ІСТОРІЇ ПОБУДОВИ ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ КЛІНІЧНОЇ ЛІКАРНІ

Небагато міст на Україні можуть похизуватися не тільки красотою своїх архітектур них форм, а і їх старовиною та самобутністю. Тож, проходячи вулицями нашого міста, ми з вами практично на кожному кроці бачимо старовинні будівлі дореволюційного часу, часто зупиняє мося біля них, милуючись їх красотою, довершеністю форм та ліній і не задумуємося над тим, хто цю будівлю збудував і для чого. А серед цих людей, можливо, були і наші діди та прадіди, що сотні літ тому жили на нашій землі, трудилися, будували, тим самим навічно зоставивши свій слід на землі. Чільне місце серед старої, ще царської забудови Полтави, займає й будівля центрального корпусу Полтавської обласної клінічної лікарні ім. Скліфосовського з її парковим комплексом, що знаходиться по вул. Шевченко, в центральній частині нашого міста, під тінню височезних дубів та лип, де сьогодні виросло багато сучасних корпусів відділень цього лікуваль ного закладу. Цей мабуть найстаріша лікарня має давню історію не тільки в самій Полтаві, а й у всій області.(фото №3)
Полтавський Богоугодний Заклад, так називалася на початку XIX сторіччя нинішня обласна лікарня, будувалася з 1804 по 1823 роки. І будівництво її – ціла історія, яку я Вам, дорогі читачі та колеги, постараюся розповісти у своєму доробку. А спочатку декілька слів про медици ну того часу в Полтаві. Медична допомога в тих рамках, що ми звикли до неї зараз, до XIX ст. населенню не надавалася. При монастирях та церквах були «шпиталі» під наглядом та протек цією церковних або монастирських братств. Там знаходилися бездомні, убогі та тяжкі хворі, які потребували догляду та даху над головою. Такий «шпиталь» під патронатом монастирського братства був і в нашій Полтаві при Хрестовоздвиженському монастирі та при багатьох церквах по всьому Полтавському краю. Населення ж міста лікувалося платно у вільнопрактикуючих ліка рів та лікарів військових частин, які були на постої в Полтаві.
На початку XIX ст. при кожній губернії були засновані «Приказы Общего Призре ния», в функції яких входило заснування лікарень, відання тюрмами та учбовими закладами. Такий «Приказ…» створений був і в Полтаві з відкриттям Полтавської губернії. І одразу ж в його планах було побудова в губернському та в декількох повітових містах лікувальних закладів, які б надавали безоплатну медичну допомогу широкому загалу населення. Спочатку в 1802 році, в Полтаві в найманому приміщенні, було відкрито «шпиталь» для лікування та догляду за убогими, безнадійно хворими жителями, як говорилося в офіційному документі того часу «для однихъ нищихъ, изувеченныхъ болезнями и неизлечимыхъ больныхъ». Це був медичний заклад на 20 ліжок під керівництвом чиновника «Приказа Общего Призрения» прапорщика Малікова. В його штаті було 7 чоловік по догляду за хворими (з них тільки одна жінка), кухарка, прачка, два дроворуби. Харчувалися хворі та отоплювалося приміщення за рахунок казенних коштів. Хворі знаходилися тут безплатно, хоча бажаючих там лікуватися не було, весь час там були вільні ліжка. Та й працювати тут було нікому, часто й густо штат набирали з «провинившихся горо жанъ» через поліцмейстера. Пізніше цей «шпиталь» став називатися Полтавська лікарня, де лікування хворих проводив уже повітовий штаб-лекарь Крестинський, що часто виїзжджав в повіти у відрядження і зачасту сам не міг справитися з своїми численними обов’язками. З ним працював його помічник, якого називали «ученик» з зарплатнею 75 руб на рік. З 18 листопада 1802 року тут ще став працювати бувший вільнопрактикуючий лікар Кондура на посаді особливо го медичного чиновника з жалуванням 200 руб, до речі з особистої ініціативи. В січні 1803 року Полтавську лікарню переводять в приміщення бувшого військового полкового лазарету, який знаходився на Кобищанах .
20 липня 1803 році відбулося Височайше Монарше затвердження складеного Полтавсь ким Генерал-Губернатором князем О.Б.Куракіним плану забудови міста. Особливе значення придавалося побудові Богоугодного Закладу. Для цього був розроблений його Устав і «Приказъ Общего Призренія» став збирати кошти для його побудови в Полтаві та проводити заготівлю будівельних матеріалів. Було виписано 8 німців з Саратова, які б випалювали цеглу на побудова ному ними цегельному заводі на місці пізніше утвореної німецької колонії (проміжок між сучасними вулицями Сковороди та Балакіна). Також прибули з різних губерній та міст Росії «печных делъ мастера», столяри, каменярі, садівники та огородники. До них, з повітів губернії приставили місцевих селян для безплатного навчання на робочому місці. Тим часом Міністерст вом Внутрішніх Справ Росії в Петербурзі був розроблений проект і самого «Богоугодного Заведенія».
Місце для його побудови вибирав сам губернатор. Це була ділянка землі площею 13 десятин 448 кв.саженів, на південно-західній околиці Полтави, яка переднім фасадним краєм притулялась до торгової Красної площі (місце нинішньої дитячої лікарні та проміжок між сучас ними вулицями Котляревського та Гоголя), відносно рівна, на невеличкому пагорбі. Через неї в той час проходила вулиця – Кобеляцька(дорога на Кобеляки). На той час тут були невеликі забу дови (4 дес. 1919 кв .саж.), які були викуплені містом за 2785 руб. Частину ділянки 1 дес 2226 кв.саж, які належали д.с.р. Кочубею С.М. були надані ним місту безплатно, 6 дес 831 кв.саж, що знаходилися у власності майора Кулика забрані в нього містом, так як більше 10 років хазяїном не оброблялися. Для під’їзду до знов створюваного Богоугодного закладу була прокладена вули ця, яку назвали Ново-Полтавська(нині вул.Шевченка), що проходила до міського парку, який тоді тільки-но закладався. Поперечно їй, під кутом 90 градусів, прокладена «поперечна» вулиця на землях, викуплених у козачки Марії Ступчихи та вдови Надвірного Радника Невєтової до Познанської греблі(нині вул. Володарського), а пізніше продовжена в протилежному напрямку до Стрітенської церкви і названа Стрітенська. Кобеляцька ж вулиця, що проходила через центр забудови (від неї на сьогоднішній день зосталася тільки частина, від вул. Чапаєва до в’їзду на територію обласної лікарні), була перенесена на Єгорівську і потім вся названа Кобеляцькою. І так межами земельної ділянки Полтавского Богоугодного Закладу були: з фасаду– вулиця Ново-Полтавська, з південного-заходу – вул. Стрітенська, з півночі – вул. Кобеляцька, ззаду – ділянки землі надвірного радника Тішинського та землі д.с.р. Герцеванова. Всередині було розплановано так – під корпусами лікарні та інших приміщень – 2 дес 1320 кв саж(зараз центральний вхід і площа перед вул.Шевченко); під ботанічним садом, де планувалося вирощення лікарських трав – 2 дес 168 кв.саж.(нині територія мед академії); під фруктовим садом та огородом - 8 дес 1256 кв.саж.(зараз хірургічний, стоматологічний, терапевтичний, адміністративний корпуси, пульмонологія, поліклінічне відділення, харчоблок). Після затверд ження плану та виділення землі, до початку самого будівництва вся територія була огороджена плетеним забором. (фото № 1)
Будівництво корпусів лікарні було розпочато в 1803 році і проводилося в два етапи – перший -1803-1811 рр., другий - 1820-1823рр. Спочатку були побудовані і здані в експлуатацію в 1804 році головні корпуси жіночої та чоловічої лікарні по 33 ліжка кожна. Тоді ж 1 липня 1804 року сюди перевели хворих з лікарні на Кобищанах. Це були дерев’яні споруди на кам’яному фундаменті, з дощаними фарбованими дахами, дерев’яними полами, зашкленими вікнами, іден тичні одна одній, мали по 4 палати з такими назвами - «для фрактурныхъ, лихорадочныхъ, для цинготныхъ, для поносныхъ и слабыхъ», кожна з яких мала по три вікна. При кожній палаті була ванна кімната з дерев’яною ванною та відхоже місто(туалет). Крім цього в цих корпусах були слідуючі допоміжні приміщення: приймальна, чулан для постелі та одежі, кімната для нагрівання води. В 1805 році були побудовані тут же чоловіча та жіноча венеричні лікарні –також дерев’яні будинки на цегляному фундаменті, з дощаним фарбованим дахом, і з цегляними полами. Вони мали по 2 палати з назвами: «для гнилыхъ горячекъ и лихорадокъ, для чесотокъ и кровавыхъ поносовъ», а також приймальні, по ванній кімнаті в кожній палаті і туалетом. Також в 1804 році був збудований корпус, де знаходилася кухня, пекарня, кімнати для прислуги. Там, згодом, з 1886 року, знаходилася ще й квартира директора Психіатричної Лікарні. Дещо пізніше недалеко від чоловічої лікарні звели дерев’яний корпус «родильного шпиталя». Тут була одна кімната на 6 ліжок для породіль, приймальня, кімната для повивальних бабок, чулан, кухня. До нього була прибудований цегляний будинок аптеки з погребом, запасною кімнатою зі шкафами, квартирою для аптекаря з погребом і сіньми. Крім зведення лікарняних приміщень одночасно виростали і споруди допоміжного господарчого значення. Це цегляний корпус, де були приміщення для наглядачів, прачечної з 3-х кімнат, аптечної лабораторії, льодника для аптеки, кімнат для робітни ків. Для забезпечення закладу водою було викопано два колодязі. На території фруктового саду побудована баня, хліви для збіжжя та сіна. Кам’яний фундамент під стовпи на браму при в’їзді в Богоугодний заклад був залитий прямо перед початком війни з французами(під час якої всі цивільні будівництва по Росії були заморожені). В 1807 році при чоловічій венеричній лікарні був «устроенъ чуланъ для выносу в оный мертвыхъ телъ до погребения ихъ», тобто прообраз нинішнього моргу. В цей же будівельний період був побудований корпус для «умалишенныхъ бешеныхъ и начатъ корпус для смирныхъ больныхъ». На семирічне будівництво Богоугодного закладу було витрачено 74155 руб 98 коп. Згідно записам, приміщення на території лікарні були розташовані таким чином; по праву сторону від головного корпуса, дивлячись від входу через головні ворота - головний чоловічий корпус, венерична чоловіча «лечебница», за ним - «роди льній шпиталь» і аптека. Зліва –жіночі корпуси головний та венеричний, психіатричні корпуси.
На другому етапі будівництва, з 1820 по 1823 роки був побудований і центральний кор пус, освяченням церкви в якому 26 жовтня 1823 року і завершило будівництво. Центральний корпус - це двоповерховий дім з колонадою(єдина будова,що стоїть і зараз), на першому поверсі якого були палати для «богадельниковъ» на 60 ліжок та церква, на другому – канцелярія, кабінет «лекаря-смотрителя», квартира писаря. Всі побудови Полтавського Богоугодного Закладу ззовні були оштукатурені та побілені. (фото № 2)
Лікувалися в Полтавському Богоугодному Закладі в основному бездомні та убогі, тяж кі і безнадійні хворі. Довго ніхто в ньому не затримувався, так як приміщення були взимку холод ні, їжа груба та одноманітна, лікарів та персоналу по догляду за хворими не вистачало, не було достатньо ліків, а ті що й були, коштували дорого. На одного хворого на рік виділялося 42 руб 75 коп., з них левова частка грошей йшла на ліки. Штатний розклад закладу був такий: попечитель (без жалування), лекарь він же «смотритель» з окладом в 400 руб на рік. Останній виконував функції адміністратора, головного лікаря та лікуючого лікаря, оглядав крім хворих в Богоугодному закладі ще арештованих у в’язниці, дітей в Кадетському корпусі, а також надавав медичну допомогу в казенній палаті бродяг. Крім цього тут були три «ученика» частіше із бро дяг, яких називали «фершалами», економа, шести прачок, трьох кухарок, чотирьох двірників. Всього бюджет по заробітній платні на 1804 рік по закладу складав 6151 руб 17 коп. Лікарняна прислуга частіше набиралася із бездомних. Ось як писалося в офіційних поліційних донесеннях того часу «…Въ 1865 году въ контору Б.З. Приказъ прислалъ партию арестантовъ изъ тюрьмы, отбывающихъ наказание за малыя преступления, для больничныхъ услугъ, съ обязательствомъ – иметь за ними со стороны конторы неослабное смотрение, чтобы они не убежали…».
Ось і підійшла до кінця ця невеличка оповідка з історії побудови та початку роботи нашої обласної лікарні. Думаю, що вона буде цікава не тільки численному медичному загалу нашої області, а й пересічним громадянам нашого міста і області, відкриваючи нам ще більше завісу історії нашого славного міста і, насамперед, цієї дійсно історичної будівлі Полтави.
Аватар користувача
D_i_V_a
Повідомлень: 9525
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Стать: Жінка
Звідки: Київ
Дякував (ла): 6278 разів
Подякували: 3675 разів
Контактна інформація:

Re: ПОЛТАВА, місто, Україна

Повідомлення D_i_V_a »

ЦДІАК
Ф.321, О.1, 268 справ, 1906-1917
Назва фонду - Розшуковий пункт Полтавського губернського жандармського управління, м. Полтава
Анотація-Циркуляри Департаменту поліції.
Справи про діяльність політичних партій РСДРП, есерів, анархістів, УСДРП, “Бунд”, “Січові Стрільці”, “Поалей-Ціон” та ін.; про розшук та нагляд за особами, підозрюваними у революційній діяльності, в участі у нелегальних організаціях; про нагляд за колишніми членами І Державної думи, про ставлення селян до ІІІ Державної Думи; про страйки робітників друкарень та Крюківських майстерень у м. Полтаві (1908 р.) та учнів Полтавської духовної семінарії (1909 р.); про революційну агітацію соціал-демократів та есерів серед солдатів Севського, Орловського та інших полків; про спостереження за діяльністю профспілок; агентурні відомості про діяльність В. Г. Короленка (1907 р.) та Панаса Мирного (1915–1917 рр.); листування про підготовку польськими організаціями святкування 50-ї річниці Польського повстання 1863 р.; про секретних співробітників, які не заслуговують на довіру та ін.
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: ПОЛТАВА, місто, Україна

Повідомлення kbg_dnepr »

Л.М. Зенкова
Храми й церкви Полтави періоду Гетьманщини с. 111-114

Болховітіновський щорічник 2008
Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник, 2009
https://www.academia.edu/19739075/%D0%9 ... view-paper
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3560 разів
Подякували: 2154 рази

Re: ПОЛТАВА, місто, Україна

Повідомлення АннА »

З вікіпедії
Полтавщина : енциклопедичний довідник — довідкове видання, присвячене історії, культурі, географії, населеним пунктам і видатним людям Полтавської області України.
Енциклопедичний довідник містить понад 3000 статей-довідок про найважливіші події багатовікової історії Полтавщини, її міст і сіл, про природу краю та його адміністративний поділ. До книги включено довідки про міські вулиці, пам'ятки архітектури, археології, писемності, меморіальні об'єкти, великі підприємства та установи й організації, товариства, заклади науки і культури. Велику інформацію подано про відомих осіб, життя і діяльність яких тісно пов'язані з Полтавщиною. Книга має вступ, де стисло викладено узагальнені відомості про Полтавщину.
У книзі близько 400 ілюстрацій, у т. ч. 192 кольорові на вклейках і понад 60 карт-документів і картосхем.
У редакційну колегію видання увійшли І. Л. Бутич, В. Н. Жук, М. І. Назаренко та Т. П. Пустовіт.

Зображення
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: ПОЛТАВА, місто, Україна

Повідомлення kbg_dnepr »

У Полтаві вже декілька днів дуже нелегко: електрику дають на 2 години з великими перервами, треба використовувати цей час ДУЖЕ спритно. Якщо в домі й пічка електрична, то можна встигнути хіба що супу зварити... І 13 градусів вдома не така вже рідкість...
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Відповісти

Повернутись до “Літера П”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 9 гостей